МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Мурашко Вікторія Вікторівна
УДК 331.101.5:159.923.35
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ТА РОЗВИТКУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ПОТЕНЦІАЛУ
Спеціальність 08.09.01 – демографія, економіка праці,
соціальна економіка і політика
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
ДОНЕЦЬК - 2006
Дисертацією є рукопис
Дисертацію виконано на кафедрі управління персоналом і економіки праці Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник: доктор економічних наук, професор Борецька Наталія Петрівна, Донецький інститут ринку та соціальної політики, ректор.
Офіційні опоненти:
доктор економічних наук, професор Михайлова Любов Іванівна, Сумський національний аграрний університет Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності;
кандидат економічних наук, доцент Безтелесна Людмила Іванівна, Національний університет водного господарства та природокористування Міністерства освіти і науки України (м. Рівне), доцент кафедри трудових ресурсів та підприємництва.
Провідна установа:
Інститут економіки промисловості НАН України (м. Донецьк), відділ економічних проблем охорони праці та соціальної політики
Захист дисертації відбудеться 29 січня 2007 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.03 у Донецькому національному університеті за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 186, ауд. 409.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.
Автореферат розісланий “….. ” грудня 2006 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат економічних наук, доцент С.П. Калініна
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Обов’язкова складова успішних реформ у всіх розвинутих країнах – це випереджальний розвиток інтелектуального потенціалу. Розвинутий інтелект нації є основою технологічного прориву та впровадження інноваційної моделі економіки. Досягнення стратегії інноваційного розвитку можливе лише через створення сприятливих умов нагромадження (на стадіях формування, використання та розвитку) та якісних змін інтелектуального потенціалу на рівнях: людина – підприємство – регіон – суспільство. Основою такої стратегії повинні бути інвестиції в людину, створення теоретико-методичних, правових, організаційних та економічних умов для підвищення рівня використання та розвитку інтелектуального потенціалу.
Ролі розвитку людського капіталу в цілому, та інтелектуального потенціалу, зокрема, в процесі побудови постіндустріального, інформаційного суспільства, приділялась увага в роботах зарубіжних вчених Г.Беккера, Д.Белла, Дж.К.Гелбрейта, Р.Дорнбуша, П.Друкера, Дж.Кендрика, Ф.Махлупа, Я.Мінсера, А.Сена, А.Тоффлера, С.Фішера, Т.Шульца, російських вчених В.Іноземцева, Г.Мелік’яна, В.Пузанова та інших. Різні підходи до визначення ролі інтелектуального потенціалу, його компонентів, рівня дослідження та чинників впливу відображено в роботах вітчизняних вчених О.Власюка, А.Гальчинського, В.Гейця, О.Грішнової, Б.Губського, І.Каленюк, Е.Лібанової, Є.Марчука, Л.Михайлової, С.Мочерного, О.Нестеренка, С.Пирожкова, І.Чухна. Проблемам підвищення ефективності використання людського ресурсу в інноваційному розвитку регіонів і окремих підприємств присвячені роботи О.Амоші, В.Антонюк, С.Бандура, Л.Безтелесної, Н.Борецької, С.Вовканича, М.Долішнього, О.Єськова, Т.Заяць, С.Злупка, Н.Лук’янченко, О.Мартякової, Л.Мельцер, О.Новікової, В.Панкова, М.Семикіної, Л.Семів, Л.Шаульської, Л.Шевчук та інших.
В той же час, аналіз та узагальнення наукових джерел свідчать про недостатню визначеність категоріального апарату дослідження інтелектуального потенціалу; відсутність оцінки та ранжування регіонів України за рівнем інтелектуального потенціалу; недосконалість організаційно-економічного регулювання використання і розвитку інтелектуального потенціалу на мікро-, мезо- та макрорівнях. Це обумовило вибір теми дисертаційної роботи, її мети, задач і змісту.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до тематики науково-дослідної роботи кафедри управління персоналом і економіки праці Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України за держбюджетними темами: “Формування та регулювання системи соціально-трудових відносин в умовах перехідної економіки” (номер державної реєстрації 0101U005711, 2001-2005 рр.), в рамках якої автором проведено дослідження резервів використання та розвитку інтелектуального потенціалу населення, підприємств та регіону в цілому; “Управління людськими ресурсами: держава, регіон, підприємство” (номер держреєстрації 0106U005711, 2006-2010рр.), в рамках якої розроблено основні напрями і комплекс організаційно-економічних інструментів регулювання, спрямованих на створення сприятливих умов ефективного використання та розвитку інтелектуального потенціалу на мезо- та макрорівнях. Дисертаційна робота також виконувалась відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри теоретичної та прикладної економіки Донецького державного інституту штучного інтелекту Міністерства освіти і науки України за держбюджетною темою: “Розробка науково-методичних засад формування і функ-ціонування механізму інноваційних процесів на підприємствах України” (номер державної реєстрації 0104U000117, 2004-2008 рр.), в рамках якої автором проаналізовано існуючу систему державного та ринкового регулювання процесу формування, використання і розвитку інтелектуального потенціалу та напрями підвищення її дієвості.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретичних та науково-практичних рекомендацій щодо удосконалення організаційно-економічного механізму регулювання процесів використання та розвитку інтелектуального потенціалу.
Для досягнення цієї мети в роботі поставлено такі задачі:
дослідити теоретичні основи регулювання процесів використання та розвитку інтелектуального потенціалу;
визначити роль компонентів інтелектуального потенціалу у процесі нагромадження інтелектуального потенціалу суспільства як передумови економічного зростання держави;
проаналізувати та систематизувати чинники формування, використання і розвитку інтелектуального потенціалу з метою обґрунтування організаційно-економічних важелів забезпечення його прогресивних змін;
розробити методику комплексної оцінки використання та розвитку інтелектуального потенціалу реіонів України;
проаналізувати процес використання та розвитку інтелектуального потенціалу на мікрорівні;
дослідити зарубіжний досвід регулювання процесів збереження, розвитку та використання інтелектуального потенціалу;
розробити рекомендації щодо удосконалення механізму регулювання використання та розвитку інтелектуального потенціалу.
Об’єктом дослідження є процес використання та розвитку інтелектуального потенціалу в умовах трансформаційних перетворень економіки України.
Предметом дослідження є механізм організаційно-економічного регулювання процесів використання і розвитку інтелектуального потенціалу на мікро-, мезо- та макрорівнях.
Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження є діалектичний метод наукового пізнання та загальнонаукові принципи, положення сучасної економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених. Інформаційною та емпіричною базою дослідження є законодавство України, інформація Державного комітету статистики України та Донецького облстатуправління; результати експертного опитування “Чинники ефективного використання і розвитку інтелектуального потенціалу регіону”, проведеного автором; документація організацій і підприємств. В процесі дослідження використано загальнонаукові методи наукового дослідження: методи системного аналізу та узагальнення (для уточнення категоріального апарату дослідження, визначення компонентів та чинників розвитку інтелектуального потенціалу, обґрунтування механізму забезпечення використання і розвитку інтелектуального потенціалу, при формуванні висновків); метод експертного опитування (для систематизації чинників, проблем та пріоритетних напрямків розвитку інтелектуального потенціалу); економіко-статистичні методи аналізу (для оцінки ступеня диференціації регіонів за рівнем розвитку інтелектуального потенціалу); статистичні методи, структурно-функціональний підхід (при розробці інструментарію стимулювання реалізації інтелектуального потенціалу, обґрунтуванні структурної моделі механізму організаційно-економічного регулювання процесів використання і розвитку інтелектуального потенціалу).
Наукова новизна отриманих результатів полягає у поглибленні теоретичних основ і розробці науково-практичних рекомендацій щодо напрямків організаційно-економічного регулювання використання і розвитку інтелектуального потенціалу на мікро-, мезо- і макрорівнях.
Конкретні наукові результати, які розкривають особистий внесок автора в розробку досліджуваної проблеми та характеризують наукову новизну проведеного дослідження, полягають в наступному:
вперше:
систематизовано та формалізовано сукупність показників вимірювання рівня інтелектуального потенціалу (30 показників), його компоненти (освіта, наука, інформаційні ресурси, матеріалізовані здобутки, інтелектуальна власність, інноваційна діяльність, матеріальний добробут населення) для розрахунку інтегрального показника, що служить методологічною базою моніторингу результативності регулювання інтелектуального потенціалу;
проведено групування регіонів України через диференціацію за рівнем інтегрального показника наявного інтелектуального потенціалу (низький, помірний, середній та високий рівень), що сприятиме реалізації принципу селективності при обґрунтуванні управлінських рішень щодо регулювання інтелектуального потенціалу;
удосконалено:
систему стимулювання інноваційної активності працівників для забезпечення більш повного використання інтелектуального потенціалу на мікрорівні через розробку пропозицій щодо підвищення рівня творчої ініціативи, створення умов для впровадження інновацій, в тому числі - посилення матеріального заохочення інноваційної діяльності, забезпечення дієвості системи державного захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності;
структурну модель механізму організаційно-економічного регулювання процесів використання і розвитку інтелектуального потенціалу, який базується на багаторівневій структурі послідовного нагромадження інтелектуального потенціалу суспільства в системі: людина – підприємство – регіон – суспільство;
категоріальний апарат дослідження через обґрунтування змісту поняття “інтелектуальний потенціал регіону”, який визначається як сукупність інтелектуальних здібностей населення регіону, матеріально-технічних, фінансових, інформаційних, організаційно-економічних ресурсів та комплексу чинників, які дозволяють вирішити в теперішній час і в майбутньому проблеми інноваційного розвитку як регіону, так і всієї країни; а також поняття “регулювання інтелектуального потенціалу” як цілеспрямований вплив державних правомочних установ та суспільних організацій на процеси формування, використання та розвитку інтелектуального потенціалу всією сукупністю правових, економічних, соціальних та організаційних заходів з метою забезпечення інноваційної моделі розвитку економіки країни;
дістали подальшого розвитку:
напрями формування, реалізації та розвитку інтелектуального потенціалу країни через розробку пропозицій щодо створення обласного Банку інтелектуального потенціалу Донецької області (за різними віковими групами).
Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в тому, що теоретичні та науково-методичні положення, розроблені в ході дослідження, є підставою забезпечення реалізації запропонованих напрямів розвитку та ефективного використання інтелектуального потенціалу, зокрема на регіональному та виробничому рівні:
результати науково-дослідної роботи щодо створення в країні сприятливого інвестиційного клімату для розвитку інноваційної інфраструктури, інтеграції економіки України та її регіонів у світове господарство використано при підготовці рекомендацій Х Міжнародного науково-практичного семінару “Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків та залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект” (акт № 100/01-27/7.9.7 від 19.02.2004 р.);
рекомендації щодо підвищення дієвості державного регулювання умов формування, використання та розвитку інтелектуального потенціалу, невідкладних заходів щодо створення спеціального органу регулювання проблем інтелектуально-інноваційної сфери використано при підготовці матеріалів круглих столів та аналітичних записок Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень в місті Донецьку, що направлені до Секретаріату Президента України та Кабінету Міністрів України (довідка № 90/04 від 21.04.2006 р.);
наукові результати, що стосуються удосконалення організаційної роботи з обдарованою молоддю, підвищення рівня матеріального забезпечення інноваційної діяльності наукових освітніх закладів, знайшли впровадження при розробці проекту Програми “Освіта Донеччини. 2006-2010 рр.” в діяльності Управління освіти і науки Донецької обласної державної адміністрації (акт № 01106-1159-4 від 20.07.2006 р.);
рекомендації щодо стимулювання підвищення рівня освіти та кваліфікації працівників, мотивації інтелектуальної технічної творчості працюючих враховано при розробці системи кадрової політики та соціальної програми у ВАТ “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” (довідка № 18/40 від 25.01.2005р.); системи стимулювання інноваційної активності працівників, яка знайшла використання у практичній діяльності ЗАТ “ММЗ “Істіл (Україна)” (довідка № 288 від 17.10.2006 р.).
Результати досліджень також використовуються в навчальному процесі у Донецькому державному інституті штучного інтелекту Міністерства освіти і науки України при створенні науково-методичного комплексу і викладанні дисциплін “Державне регулювання економіки”, “Макроекономіка”, “Економіка праці та соціально-трудові відносини” (довідка № 686/03 від 14.09.2006 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним дослідженням автора, в якому викладено науковий підхід до вирішення проблем використання та розвитку інтелектуального потенціалу.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисер-таційного дослідження доповідались та обговорювались на наступних нау-ково-практичних конференціях: “Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків та залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект” (м. Донецьк – Святогірськ, 2002р., 2003р., 2004р., 2005р.); “Управління людськими ресурсами: держава, регіон, підприємство” (м. Донецьк - Маріуполь, 2004 р.; м. Донецьк, 2006р.); “Проблеми и перспективи розвитку співробітництва між країнами Південно-Східної Європи в рамках Чорноморського економічного співробітництва та ГУАМ” (м. Свіштов – Донецьк, 2006 г.); “Людський розвиток в Україні: проблеми та перспективи” (м. Київ, 2006 р.).
Публікації. За підсумками науково-дослідної роботи за темою дисертації автором одноосібно опубліковано 6 наукових праць загальним обсягом 2,67 друкованих аркушів у наукових фахових виданнях.
Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел зі 182 найменувань, додатків. Основний текст викладений на 184 сторінках, включаючи 37 таблиць на 19 сторінках, 16 рисунків на 9 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету, задачі, об’єкт, предмет і методи дослідження, визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.
У першому розділі “Теоретико-методологічні основи дослідження інтелектуального потенціалу” розглянуто теоретичні основи процесу нагромадження інтелектуального потенціалу на особистісному, мікро-, мезо- та макрорівні, розкрито роль інтелектуального потенціалу в забезпеченні економічного зростання та людського розвитку, механізм державного регулювання його використання та розвитку.
Аналіз поглядів зарубіжних та вітчизняних авторів на сутність інтелектуального потенціалу, визначення кількості та важливості його окремих компонентів, свідчить про відсутність єдиного підходу у цих питаннях. Визначення “інтелектуальний” завжди пов’язується з діяльністю людини, яка є носієм інтелекту, її розумом, здатністю мислити, розвиватись. Поняття “потенціал” включає в себе можливості окремої особи, групи осіб, суспільства, які за наявності певних умов реалізуються та розвиваються. Потенціал концентрує в собі одночасно три рівні зв’язків і відносин: минуле, тобто сукупність властивостей, накопичених системою в процесі її становлення, функціонування та розвитку; сьогодення, з точки зору практичного застосування і використання наявних здібностей; майбутнє, орієнтоване на розвиток, коли реалізуються здібності і здобуваються нові знання та навички. Потенціал не завжди означає наявність зростання, він може бути як використаним, так і невикористаним.
На основі узагальнення існуючих наукових підходів пропонується визначення інтелектуального потенціалу регіону як сукупності інтелектуальних здібностей населення регіону, матеріально-технічних, фінансових, інформаційних, організаційно-економічних ресурсів та комплексу чинників, які дозволяють вирішити в теперішній час і в майбутньому проблеми інноваційного розвитку як в інтересах регіону, так і всієї країни.
Процес нагромадження інтелектуального потенціалу відбувається на декількох рівнях: особистісному (інтелектуальний потенціал людини), мікрорівні (інтелектуальний потенціал підприємства, організації), мезорівні (інтелектуальний потенціал регіону), макрорівні (інтелектуальний потенціал суспільства). На кожному рівні інтелектуальний потенціал збагачується і піддається впливу певних чинників, стає ресурсом і підґрунтям для потенціалу більш високого рівня. При цьому розвиток відбувається не лише в напрямку від потенціалу людини до потенціалу суспільства, але і в зворотному напрямку, коли ступінь розвитку та інституції більш високого рівня створюють умови для реалізації наявного потенціалу на попередньому (рис. 1).
Рис. 1. Багаторівнева структура нагромадження
інтелектуального потенціалу суспільства
В результаті дослідження категорії інтелектуального потенціалу виділено фази (стадії) процесу його нагромадження та групи чинників, які впливають на ефективність їх протікання: І - чинники формування; ІІ - чинники використання; ІІІ - чинники реалізації. В залежності від рівня в кожній групі виділяються підгрупи чинників: особистісні, мікрорівня, мезорівня та макрорівня. Системна модель взаємодії та взаємного впливу окремих елементів процесу нагромадження інтелектуального потенціалу представлена на рис. 2.
Рис. 2. Процес нагромадження інтелектуального потенціалу
за фазами та компонентами (системна модель)
Дослідження державного механізму організаційно-економічного регулювання використання та розвитку інтелектуального потенціалу дозволяє зробити висновки, що в країні не існує єдиного системного підходу та відповідної системи органів ефективного регулювання цієї сфери. Окремі компоненти інтелектуального потенціалу підлягають регулюючому впливу державних органів через сукупність правових, організаційних та економічних методів і важелів, проте відсутня комплексність, узгодженість та підпорядкованість всіх регуляторів єдиній меті. Запропоновано визначення регулювання інтелектуального потенціалу як цілеспрямованого впливу державних правомочних установ та суспільних організацій на процеси формування, використання та розвитку інтелектуального потенціалу всією сукупністю правових, економічних, соціальних та організаційних заходів з метою забезпечення інноваційної моделі розвитку економіки країни.
На основі узагальнення теоретичних підходів та наукових поглядів встановлено, що потребує доопрацювання система оцінки рівня використання та розвитку інтелектуального потенціалу, організаційно-економічний механізм регулювання використання і розвитку інтелектуального потенціалу підприємств, регіонів, країни в цілому.
У другому розділі “Аналіз проблем використання та розвитку інтелектуального потенціалу України” розглянуто та проаналізовано умови і стан використання та розвитку інтелектуального потенціалу, виявлено проблеми, що перешкоджають ефективному використанню та розвитку інтелектуального потенціалу, здійснено інтегральну оцінку інтелектуального потенціалу регіонів України.
Дослідження стану української освіти та умов її функціонування, як однієї з важливіших компонентів інтелектуального потенціалу, висвітлюють суперечливий її розвиток. Незважаючи на наявність позитивних процесів, що стосуються, в основному, вищої освіти, виявлено негативні тенденції. Вони обумовлені, в основному, демографічними та соціально-економічними факторами: зменшенням народжуваності, недостатнім фінансуванням освіти, подорожчанням послуг дитячих дошкільних та позашкільних установ, що привело до скорочення їх мережі (на 30% - міських і на 60-70% - сільських) та контингенту (на 40%). Низький рівень оплати праці в галузі, незадовільний рівень матеріального забезпечення закладів освіти, значне скорочення закладів профтехосвіти, обмеження доступності вищої освіти внаслідок поширення платних форм навчання для сімей з низьким рівнем доходу –становлять загрози інтелектуальному потенціалу країни. Відсутня чітка система узгодження підготовки кадрів закладами освіти відповідно до потреб регіональної економіки.
Дослідження проблем наукової сфери України показало, що негативна тенденція скорочення заводського сектору науки не сприяє підвищенню рівня інноваційної активності підприємств. Структурні зміни, як результат економічної кризи 90-х років ХХ ст., мали наслідком скорочення кількості закладів, які виконують наукові та науково-технічні роботи, значне зменшення чисельності наукових працівників (на 65%), старіння наукових кадрів, розрив зв’язку з виробництвом. Низький рівень фінансування науки та оплати праці вчених є чинником, який гальмує зростання конкурентоспроможності вітчизняної науки та призводить до відтоку інтелектуального потенціалу. Позитивною тенденцією останніх років в сфері науки є зростання на 17-20% чисельності докторів та кандидатів наук.
Досвід індустріальних країн-лідерів доводить, що високий рівень економічного розвитку базується на активній інноваційній діяльності, інвестуванні фірм в наукоємне обладнання та нові технології. При цьому важливим є не тільки використання техніки нового покоління та її модернізація, а і створення власного принципово нового устаткування. Недостатнє бюджетне фінансування, нерозвиненість кредитування, венчурного інвестування, страхування, низькі темпи створення інноваційної інфраструктури (бізнес-інкубаторів, технопарків, технополісів тощо), недостатність організаційних та економічних стимулів інноваційної діяльності, посилення політичної нестабільності в державі перешкоджають підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Обсяг інноваційної продукції українських підприємств (у фактичних цінах) щорічно зростає, повільно підвищується кількість впроваджень прогресивних технологічних процесів у промисловості. Проте у 2002-2005 роках намітилася тенденція до скорочення інноваційно активних підприємств і значного зниження темпів освоєння нових видів продукції: з 22847 одиниць – у 2002р. до 3978 одиниць – у 2004 р. Обмежені можливості вітчизняних підприємців у придбанні нової прогресивної техніки та технологій можна компенсувати творчими ідеями, раціоналізаторськими пропозиціями та винаходами вітчизняних авторів і працівників підприємств. Частка підприємств, керівники яких усвідомлюють роль винахідництва та раціоналізаторства як дієвої сили прогресивного руху і підтримують його, є незначною. Потреби часу вимагають удосконалення існуючих на підприємствах форм стимулювання інноваційно-інтелектуальної творчості робітників новими організаційними та соціально-економічними заходами.
Розвиток суспільства, поява нових технологій, потреба у постійному оновленні знань обумовлює підвищення вимог до системи інформаційних ресурсів. Україна має досить високий науково-технологічний потенціал та рейтинг у світі щодо спроможності до інновацій, але значно поступається за індексом розвитку інформаційно-комунікаційних технологій та індексом зростання конкурентоспроможності. За оцінками Міжнародного телекомунікаційного союзу, Україна перебуває на 84 місці серед 178 обстежених країн за доступом населення до телекомунікаційних технологій. В країні досить динамічно почав розвиватися ринок мобільного зв’язку та Інтернет-послуг, проте вкрай недостатньою залишається комп’ютеризація системи освіти, особливо середньої шкільної та підприємств.
Аналіз тенденцій, що склались у сфері захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності доводить, що кількість заявок на видачу охоронних документів на об’єкти інтелектуальної власності останніми роками стабільно зростає. Проте слабка державна підтримка розвитку сфери інтелектуальної власності, відсутність досвіду ринкових відносин у цій сфері гальмують інноваційну активність окремих підприємств і економічне зростання країни в цілому.
Дослідження стану та умов використання матеріалізованих здобутків - результатів інтелектуальної діяльності попередніх поколінь доводить, що кількість друкованих робіт в країні за останні декілька років щорічно збільшується, проте темпи приросту знижуються з 10-12% у 2000-2003 роках до 5,2% – у 2004 році. Забезпеченість населення книжковим фондом залишається стабільною, але кількість бібліотек за останні десять років щорічно зменшується, що може бути пов’язане із зниженням бюджетного фінансування, розвитком Інтернет-зв’язку, появою електронних підручників та інших носіїв інформації.
Для визначення рівня використання та розвитку інтелектуального потенціалу важливим є стан матеріального добробуту населення. Недостатній рівень бюджетного фінансування закладів освіти обумовив зростання питомої ваги платних послуг. За таких умов рівень формування, використання та розвитку інтелектуального потенціалу визначається рівнем наявних доходів населення, в тому числі оплатою праці. За низького рівня доходів більша їх частка витрачається на споживання товарів першої необхідності. При цьому низький рівень заощаджень (або його відсутність) обмежує можливості поточних та довгострокових витрат на продовження освіти, доступність інформаційних ресурсів та матеріалізованих здобутків інтелектуального потенціалу, реалізацію творчих ідей, підвищення культурного рівня тощо. Рівень соціальних видатків місцевих бюджетів покращує або погіршує умови використання та розвитку інтелектуального потенціалу населення регіонів. Статистичні дані свідчать, що рівень оплати праці, доходів населення, заощаджень в останні роки підвищується. Проте це підвищення не може компенсувати більш значного скорочення державного фінансування і забезпечити суттєве підвищення рівня використання та розвитку інтелектуального потенціалу населення країни.
Проведене експертне опитування підтвердило, проблеми, виявлені в ході дослідження та дозволило проранжувати за пріоритетністю напрями державного регулювання процесів нагромадження інтелектуального потенціалу. Серед чинників, які сприятимуть підвищенню ступеня реалізації та розвитку інтелектуального потенціалу на рівні окремої людини та регіону, виділено такі – підвищення престижу інтелектуальної праці, підвищення оплати праці, фінансування сфер освіти і науки, забезпечення доступності інформації, комп’ютеризації праці, більш розгалужена система післядипломного навчання, більші можливості впровадження, винахідництва та проведення наукових досліджень. При цьому, більшість опитаних оцінили діяльність державних і місцевих органів регулювання інтелектуальної сфери як незадовільну.
На основі результатів аналізу та виявлених проблем проведено інтегральну оцінку рівня інтелектуального потенціалу 25 регіонів України (за винятком міст Київ та Севастополь). Вибір системи індикаторів, яка включає 30 показників, був обумовлений їх об’єктивністю та легітимністю; наявністю значень показників по всіх регіонах; співставленістю показників у часі (рис. 3).
Рис. 3. Схема розрахунку інтегрального показника
інтелектуального потенціалу регіону
Розраховані інтегральні показники інтелектуального потенціалу (ІпІП) за 2000-2004 рр. свідчать про те, що у всіх регіонах України за цей період рівень ІпІП значно підвищився - в середньому по Україні на 0,215 пункти або на 15,87%. Значна наукова та освітня база, наукомістка інфраструктура, яка залишилась ще з часів Радянського Союзу дозволяє Харківській області стабільно займати перше місце за всі роки дослідження, на останньому – 25-му місці за ІпІП знаходиться Закарпатська область. Найбільш значне підвищення рангу регіону за п’ять років (на10 рангів) сталося в АР Крим (з 22-го місця вона перемістилася на 12-те) та Кіровоградській області, яка перемістилася з 24-го місця на 14-те. Підвисились за рангом також наступні області: Луганська – з 19-го на 13-те, Запорізька – з 7-го на 2-ге, Одеська – з 11-го на 6-те, Дніпропетровська – з 5-го на 3-тє, Київська – з 23-го на 20-те, Херсонська – з 18-го на 16-те. В той же час, по ряду регіонів значно знизився ранг, а саме, у Волинській, Житомирській, Чернівецькій та Чернігівській – на 7 рангових пунктів, Хмельницькій – на 3, Вінницькій, Львівській – на 2, а по всіх інших регіонах залишився практично незмінним. Донецька область, попри постійне підвищення ІпІП, перемістилася з 4 на 5 місце. Зміна рангу регіонів при загальному підвищенні ІпІП свідчить про те, що його зростання по окремих регіонах відбувалось нерівномірно, і в регіонах, де найбільш суттєво підвищився ранг, темп зростання ІпІП перевищував середній темп зростання по Україні в 2 – 2,55 рази.
Співставлення інтегральних оцінок сформувало методичну основу диференціації регіонів для виділення однорідних груп за рівнем інтегрального показника інтелектуального потенціалу (табл.1). Оскільки варіація значень ІпІП є достатньо великою, для забезпечення співставленості результатів групування не тільки за якісною ідентифікацією змісту груп, але і за їх розмірами, оптимальним варіантом є групування за загальними інтервалами, які змінюються в арифметичній прогресії.
Таблиця 1
Групування регіонів України за рівнем ІпІП
Рівень
ІпІП | 2000-й рік | 2004-й рік
Кількість регіонів | Назва регіонів
(областей) | Кількість регіонів | Назва регіонів
(областей)
абсолютна | питома
вага, % | абсолютна | питома
вага, %
Низький
(0,9945 – 1,1905) | 5 | 20,0 | Черкаська, АР Крим, Кіровоградська, Київська, Закарпатська | 0 | 0,0 | -
Помірний
(1,1905 – 1,5826) | 18 | 72,0 | Хмельницька, Луганська, Херсонська, Житомирська, Івано-Франківська, Рівненська, Волинська, Вінницька, Чернігівська, Одеська, Миколаївська, Тернопільська, Сумська, Запорізька, Полтавська, Дніпропетровська, Донецька, Чернівецька | 16 | 64,0 | Закарпатська, Житомирська, Хмельницька, Черкаська, Волинська, Київська, Чернігівська, Рівненська, Івано-Франківська, Херсонська, Вінницька, Кіровоградська, Луганська, АР Крим, Миколаївська, Чернівецька
Середній
(1,58326– 2,1706) | 1 | 4,0 | Львівська | 8 | 32,0 | Львівська, Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Одеська, Полтавська, Тернопільська, Сумська
Високий
(2,1706 – 2,9547) | 1 | 4,0 | Харківська | 1 | 4,0 | Харківська
25 | 100,0 | 25 | 100,0
Результати групування показують, що протягом 2000–2004рр. значно змінився розподіл регіонів за рівнем ІпІП. У 2004-му році жоден регіон не потрапив у групу з низьким рівнем ІпІП, при цьому знизилась частка регіонів у групі з помірним рівнем і збільшилась кількість регіонів, які перейшли в групу з середнім рівнем інтегрального показника. В групу з високим рівнем ІпІП і в 2000-му, і в 2004-му році входить лише одна область – Харківська. Розподіл регіонів України за рівнем ІпІП достатньо однорідний, - коефіцієнт варіації в 2000р. становив 20,6% , а в 2004-му – 18,9%, тому і середньорегіональний рівень ІпІП, і тенденції у часі є достатньо надійною та об’єктивною характеристикою рівня інтелектуального потенціалу, який склався в Україні.
Внутрішня структура ІпІП, як диференційовано, так і в середньому по регіонам, дає можливість оцінити вплив кожної з внутрішніх компонент на відносну зміну інтегрального показника. Результати розрахунків показують, що на приріст ІпІП за 2000-2004 роки, в середньому по регіонах України, здебільшого впливають зростання матеріального добробуту населення, приріст у сфері інтелектуальної власності, потім в порядку зниження впливу - інші внутрішні підсистеми: інформаційні ресурси, освіта, наука, матеріалізовані здобутки (таблиця 1 плаката 9).
Таблиця 2
Вплив внутрішніх підсистем на зміну ІпІП (в середньому по регіонах)
№
з/п |
Внутрішня
підсистема ІпІП |
Умовні
познач.
(Xi) | Середньозважене нормоване значення по 25-ти регіонах України | Абсолютний приріст підсистеми (ДXi ) | Відносна зміна ІпІП за рахунок впливу відповідних підсистем, % (ДYxi)
2000 р. | 2004 р.
1 | Матеріальний
добробут | X1 | 0,116 | 0,27 | 0,157 | 11,367
2 | Інформаційні
ресурси | X2 | 0,092 | 0,118 | 0,026 | 1,92
3 | Освіта | X3 | 0,572 | 0,59 | 0,018 | 1,328
4 | Наука | X4 | 0,248 | 0,26 | 0,012 | 0,885
5 | Інноваційна
діяльність | X5 | 0,192 | 0,136 | - 0,056 | - 4,13
6 | Інтелектуальна
власність | X6 | 0,052 | 0,108 | 0,056 | + 4,13
7 | Матеріалізовані
здобутки | X7 | 0,083 | 0,088 | 0,005 | 0,37
ІпІП | Y | 1,355 | 1,57 | 0,215 | 15,87
Єдина підсистема в структурі ІпІП, значення якої за п’ятирічний період знизились, що, відповідно, привело до зниження рівня ІпП на 4,13%, - підсистема “інноваційна діяльність”. Це означає, що позитивні зміни в системі показників цього компонента під впливом стимулюючих факторів є резервом зростання інтегрального показника інтелектуального потенціалу України та її регіонів.
Запропонована методика визначення ІпІП дає можливість всередині кожної підсистеми визначити, під впливом яких індикаторів відбуватиметься її зміна в позитивному чи негативному напрямку. Так, за розрахунками, найбільше впливає на зниження рівня показника інноваційної діяльності індикатор “освоєння нової продукції” (23% із 29,2% зниження рівня даної підсистеми), меншою мірою – “інноваційна активність підприємств” та “впровадження прогресивних технологічних процесів”, зниження рівня яких за 2000-2004рр. повністю нівелювало приріст підсистеми за рахунок зростання індикатору “обсяг інноваційної продукції”. За цією ж методикою визначено, що зниження рангу Донецької області (з 4-го на 5-й) обумовлене не тільки від’ємними змінами в підсистемі “інноваційна діяльність”, але і в компоненті “наука” - за рахунок зниження чисельності науково-технічних працівників та кількості науково-технічних організацій.
Тенденція зміни ІпІП за 2000-2004 роки дозволила розробити прогнозні оцінки на трьохрічний період. Розрахунки були зроблені за методикою екстраполяції на основі трендових моделей. Результати розрахунків прогнозних оцінок ІпІП до 2007 року для кожного регіону показали, що по всіх регіонах, за винятком Волинської області, рівень ІпІП збільшиться, але темпи зростання будуть дуже різними, що обумовлюється темпами зростання ІпІП, який склався у попередньому періоді. Так, якщо до 2007 року залишиться та швидкість змін ІпІП, яка склалася за 2000-2004рр., то на перше місце вийде Запорізька область, оскільки по цьому регіону склалися найвищі темпи зростання ІпІП за 2004-2006рр. – майже 147,8%. На 3-4 ранги підвищать свої позиції АР Крим, Кіровоградська, Хмельницька області. Харківська область, яка за всі попередні роки посідала перше місце, перейде на друге. Це пов’язано з тим, що прогнозні темпи зростання показника по цій області значно нижчі.
Наведені прогнозні оцінки дають можливість проаналізувати тенденції, потенційні можливості і перспективи розвитку інтелектуального потенціалу кожного регіону та диференціювати регіональну політику відносно розробки інструментів регулювання реалізації та розвитку інтелектуального потенціалу.
У третьому розділі “Основні напрями організаційно-економічного регулювання розвитку інтелектуального потенціалу” розроблено рекомендації щодо підвищення дієвості регулювання інтелектуального потенціалу на основі узагальнення зарубіжного досвіду, шляхи удосконалення організаційно-економічних важелів регулювання використання та розвитку інтелектуального потенціалу, рекомендації щодо системи стимулювання інноваційної активності працівників підприємств.
В контексті стратегії переходу українського суспільства від індустріального до постіндустріального типу розвитку економіки корисним є аналіз зарубіжного досвіду організаційно-економічного регулювання використання та розвитку інтелектуального потенціалу. В Україні ще дуже повільно відбуваються зрушення в бік постіндустріальної економіки. Більшість проблем інтелектуальної та інноваційної сфери можна вирішити лише зміною пріоритетів державної політики та селективною підтримкою перспективних з точки зору інноваційного розвитку соціальних інститутів. У зв’язку з цим актуальним є удосконалення організаційно-економічного механізму регулювання інтелектуального потенціалу на державному та регіональному рівні. На основі узагальнення зарубіжного досвіду пропонується удосконалити регулювання використання та розвитку інтелектуального потенціалу відповідно до таких напрямків:
- визнати пріоритетною сферу інтелектуального розвитку – через прийняття відповідної стратегії та програми; вжити пропагандистських заходів щодо роз’яснення ролі інтелектуального потенціалу для майбутнього країни (через ЗМІ);
- встановити державне фінансування освіти і науки на рівні 7% та 4% ВВП відповідно;
- сприяти диверсифікації джерел фінансування освіти і науки через залучення приватних фірм, банків, страхових компаній, різних фондів, регіональних і місцевих коштів, самофінансування (за рахунок розширення платних послуг закладами освіти та науки);
- підтримувати розвиток малих форм інвестиційної діяльності, в першу чергу – венчурних фірм;
- створити сприятливі умови для вітчизняного та іноземного інвестування в пріоритетні наукоємні галузі (статус ВЕЗ; податкові пільги: зниження бази оподаткування, податкові кредити, зниження ставок податків; державні замовлення; пільгове кредитування; пільгова митна політика; позики, дотації, субсидії; цільове фінансування досліджень; державні гарантії щодо захисту авторських прав; допомога в патентній діяльності; гарантоване повернення вкладеного приватного капіталу;
- вжити заходів щодо підвищення престижу інтелектуальної діяльності через створення спеціалізованих ВНЗ, наукових центрів і спеціальних фондів, присудження наукових стипендій, грантів для проведення наукових досліджень;
- забезпечити створення організацій для сприяння винахідництву, стимулювання інтелектуальної творчості на зразок міжкорпораційних кооперативних науково-технічних інститутів (США), Регіонального фонду розвитку (Швеція), Національного агентства сприяння науковим дослідженням (Франція); Центрів передачі інновацій (Фінляндія) тощо;
- стимулювати створення нової інноваційної інфраструктури: бізнес-інкубаторів, технополісів, технопарків (на базі університетів, наукових лабораторій, інноваційних підприємств); консорціумів промислових компаній, освітніх установ і наукових лабораторій; спеціалізованих інформаційно-консультативних центрів з питань науки і техніки, наукових парків та інноваційних центрів;
- доповнити форми стимулювання інноваційної діяльності такими заходами як безоплатні патентні послуги, звільнення від сплати мита, зниження державного мита для індивідуальних винаходів, створення фондів упровадження інновацій з урахуванням можливого ризику;
- розробити програму рееміграції для забезпечення зворотного припливу носіїв інтелекту через надання належного працевлаштування, створення можливостей для наукової та викладацької роботи, надання фінансових і податкових стимулів, соціальних програм (стаж, пенсія, медичні страховки тощо);
- прискорити процеси децентралізації – надати більше повноважень регіональним органам влади.
Існуюча система державних органів регулює окремі сфери – складові інтелектуального потенціалу. Але, на теперішній час не існує єдиного спеціального органу, функцією якого було б узгодження дій всіх суб’єктів регулювання на всіх етапах – від формування цілі до реалізації заходів і отримання результату – стосовно підвищення рівня використання інтелектуального потенціалу та його розвитку. На рис. 4 наведено удосконалену модель організаційно-економічного механізму регулювання інтелектуального потенціалу. В систему органів регулювання введено Спеціальний державний орган сприяння розвитку інтелектуального потенціалу, Інноваційний фонд, Інноваційний банк. Фінансові, податкові, страхові органи, які безпосередньо не входять в систему регулювання інтелектуального потенціалу, бажано було б включити в неї як “органи сприяння” для більшого їх залучення до підвищення дієвості регулювання використання та розвитку інтелектуального потенціалу на макрорівні.
Неефективним виявляється й регіональний рівень регулювання використання та розвитку інтелектуального потенціалу. Пропонується розширити можливості організаційні-економічного регулювання в регіоні через створення Банку інтелектуального потенціалу, Координаційного центру, відділень Інноваційного фонду, Інноваційного банку.
Рис.4 Структурна модель механізму організаційно-економічного регулювання використання і розвитку
інтелектуального потенціалу
На основі виявлених проблем використання та розвитку інтелектуального потенціалу обґрунтовано та розроблено рекомендації щодо удосконалення системи стимулювання та мотивації інтелектуально-інноваційної діяльності на рівні підприємства. Основні пропозицій, які стосуються удосконалення системи морального та матеріального заохочення робітників підприємств, полягають у наступному:
- зміна організаційно-управлінської структури (за необхідності) – реорганізація підрозділів, впровадження інноваційно-кадрового менеджменту;
- удосконалення системи підготовки та перепідготовки кадрів - впровадження системи безперервного навчання (“самонавчальної організації”);
- розширення форм матеріального стимулювання – через введення премій (за прояв ініціативи; особистий внесок у процес безперервних вдосконалень; розробку і впровадження нової техніки та продукції світового рівня); відшкодувань від отриманого економічного ефекту; бонусів, участі в отриманні прибутку;
- підвищення ролі змішаного та нематеріального стимулювання: через впровадження соціальних програм та диференційованих мотиваційних пакетів (на основі визначення індивідуальних потреб та мотивів робітників);
- створення сприятливих соціально-психологічних умов: атмосфери сприяння професійному саморозвитку та самореалізації, стратегії корпоративної культури;
- організаційне сприяння у проведенні конкурсів, аукціонів творчих ідей, ярмарок, науково-практичних семінарів; консультацій, технічної експертизи, одержанні охоронних документів щодо об’єктів інтелектуальної власності;
- сприяння створенню в колективі інноваційної атмосфери, підняття престижу інтелектуальної діяльності та технічної творчості через заводську (місцеву) пресу, телебачення, проведення масових заходів тощо.
Стимулювання більш активного використання інтелектуального потенціалу сприятиме підвищенню конкурентоспроможності підприємств, регіону, економіки країни в цілому.
ВИСНОВКИ
У результаті проведеного дослідження вирішено важливу наукову задачу теоретичного та науково-методичного забезпечення удосконалення організаційно-економічного регулювання використання та розвитку інтелектуального потенціалу на мікро-, мезо-, макрорівнях. Основні висновки зводяться до такого:
1. На основі узагальнення теоретичних підходів, наукових поглядів, сформульовано визначення інтелектуального потенціалу регіону як сукупності інтелектуальних здібностей населення регіону, матеріально-технічних, фінансових, інформаційних, організаційно-економічних ресурсів та комплексу чинників, які дозволяють вирішити в теперішній час і в майбутньому проблеми інноваційного розвитку як в інтересах регіону, так і всієї країни. Визначено поняття регулювання інтелектуального потенціалу як цілеспрямованого впливу державних правомочних установ та суспільних організацій на процес формування, використання та розвитку інтелектуального потенціалу всією сукупністю правових, економічних, соціальних та організаційних заходів з метою забезпечення інноваційної моделі розвитку економіки країни.
2. В ході дослідження у складі інтелектуального потенціалу виділено сім компонентів, кожний з яких, з огляду на його складність і системність, є чинником впливу на інші компоненти та рівень інтелектуального потенціалу в цілому. Чинники впливу на інтелектуальний потенціал автором розглядаються відповідно до фаз його нагромадження (формування, використання та розвиток) на різних його рівнях: особистісному, мікрорівні, мезорівні та макрорівні.
3. З метою дослідження процесу використання та розвитку інтелектуального потенціалу та виявлення найгостріших проблем проведено експертне опитування та сформульовані основні напрями вдосконалення організаційно-економічного регулювання інтелектуальної сфери: підвищення статусу інтелектуальної діяльності через прийняття спеціальних програм, підвищення рівня оплати праці у сфері світи і науки (не нижче за середній в промисловості), збільшення державного фінансування цих сфер; розширення мережі інноваційної інфраструктури; розвиток системи зв’язку та інформаційно-телекомунікаційного забезпечення; застосування системи економічних стимулів для інноваційної активності підприємств.
4. Для удосконалення регіональної політики та диференційованого застосування інструментів організаційно-економічного регулювання використання та розвитку інтелектуального потенціалу систематизовано одиничні показники та розраховано інтегральні показники рівня інтелектуального потенціалу за 2000-2004 роки, проведено ранжування і групування регіонів України за рівнем інтегрального показника інтелектуального потенціалу та виконано прогнозні розрахунки до 2007 року.
5. Запропоновано проведення моніторингу інтегрального показника
