Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Масієнко Юлія Олександрівна

УДК 159.923.2

СТРУКТУРНО-ДИНАМІЧНІ ОЗНАКИ "Я-ТЕКСТУ" ОСОБИСТОСТІ

19.00.01 – загальна психологія, історія психології

Автореферат

Дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

Київ-2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі загальної та інженерної

психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник Доктор психологічних наук, професор

Маноха Ірина Петрівна,

Київський національній університет імена Тараса Шевченка

Офіційні опоненти доктор психологічних наук, професор,

член-кореспондент АПН України Чепелєва Наталія Василівна,

заступник директора Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України,

завідувач лабораторією когнітивної психології

кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник

Горностай Павло Петрович, в.о. завідувача лабораторії

малих груп та між групових відносин Інституту соціальної та

політичної психології АПН України

Провідна установа Донецький національний університет

Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться 510 2006 р. о _14 годині на засіданні спеціалізованої

вченої ради Д26.001.26 у Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 314.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці

Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розіслано “___1___”__09________________200__ року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат психологічних наук, доцент __________ Юрчинська Г.К.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Вивчення місця дискурсивних практик у житті людини є нагальним завданням психології, оскільки саме вони виступають в якості носіїв людських способів життєдіяльності. Роль знаку, мови, дискурсу, тексту в становленні внутрішнього світу людини, її психічному та особистісному розвитку є фундаментальною, адже здатність людини їх створювати та використовувати – це найбільш людська з її властивостей. Мова стає простором розгортання світогляду, цінностей та особистісних смислів людини, вона визначає категоріальну структуру свідомості та забезпечує канали для міжособистісного спілкування. У мові та завдяки її засобам людина не тільки виявляє себе, але й стає сама собою. Взаємодія людини та мови є предметом розгляду багатьох гуманітарних наук: лінгвістики, психології, психолінгвістики, літературознавства, філософії, семіотики, соціології.

Власне психологія традиційно зосереджує багато уваги на вивченні ролі знаків у життєдіяльності людини (Л.С. Виготський, О.Р. Лурія, Ж. Піаже, Б.Ф. Поршнєв, О.О. Леонтьєв, Т.М. Дрідзе, Г.О. Глотова, І.Ю. Черепанова, Ю.О. Сорокін, В.О. Батов, В.Ф. Петренко, В.П. Бєлянін, Ж. Лакан тощо). Проте роботи зазначених авторів присвячені переважно практичним або інструментальним аспектам семіотичної та символічної активності людини, а також аналізові одностороннього впливу знаків на психічні феномени, в той час, як залишаються відкритими питання, що стосуються вивчення дискурсивної суб'єктності людини: її здатності продукувати складніші утворення – тексти, хоча саме вони становлять реальний та повсякденний простір її життєдіяльності – у спілкуванні, зверненні до самої себе. Здолати цей розрив намагається відносно новий напрям психологічної науки, який одержав назву "дискурсивна психологія" (Р. Харре, Дж. Шоттер, К. Герген, Дж. Брунер, Б. Девіс, Б. Слугоскі). Однак, як показує аналіз робіт, виконаних у цьому руслі, за рахунок надмірної семіотизації особистісних проявів людини, коли розгляд особистості відбувається за принципом "автор є функцією тексту", втрачається психологічний зміст розуміння особистості як дискурсивного суб'єкта.

З іншого боку, тексти людини про саму себе вже довгий час є одним з головних джерел відомостей про її особистісні якості, з якими працює психологія як на теоретичному, так і на практичному рівнях. Проте, на жаль, все ще бракує власних, суто психологічних методів роботи з текстами, адже більшість тлумачних та аналітичних процедур найчастіше некритично запозичаються із суміжних дисциплін, як-от: філософії, літературознавства, лінгвістики, культурології, соціології тощо. За рахунок цього, зрештою, зміст "я-текстів" набуває соціальної або лінгвістичної інтерпретації, а власне психологічні феномени, які стоять за продукуванням таких текстів, залишаються без належного розгляду. На це неодноразово вказувалося у роботах як вітчизняних, так і зарубіжних фахівців, що займаються фундаментальними та прикладними питаннями у цій галузі (Н.В. Чепелєва, Н.Ф. Каліна, О.В. Улибіна, А. Лібліх, Р. Джоунс, Дж. Брунер, Х. Херманс, К. Мюррей тощо).

Відповідно, нагальність та нерозв'язаність зазначених проблем зумовили вибір теми дисертаційної роботи "Структурно-динамічні ознаки "я-тексту" особистості".

Робота входить до тематики науково-дослідних робіт кафедри загальної та інженерної психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Тема № 02БФ13-02 "Психологічні детермінанти життєвих цінностей студентської молоді", № державної реєстрації 0102U003112.

Отже, об'єктом дослідження є дискурсивна суб'єктність як конституююча характеристика особистості, що проявляється у процесі створення нею "я-текстів".

Предмет дослідження: структурно-динамічні ознаки "я-текстів" особистості.

Мета: визначити психологічні особливості реалізації особистістю дискурсивної суб'єктності, що проявляється через структурно-динамічні ознаки "я-текстів".

Гіпотеза дослідження полягає в наступних припущеннях:

- дискурсивні моделі реалізації "я-тексту" особистості існують як сталий комплекс його структурно-динамічних характеристик. Кожна модель передбачає відмінні засоби для реалізації особистістю дискурсивної суб'єктності. Вибір особистістю дискурсивної моделі та ставлення до актуального "я-тексту" визначають рівень її дискурсивної суб'єктності;

- змістові структурно-динамічні ознаки "я-текстів" особистості відтворюють структуру її "Я". Топологія "я-тексту" відображає індивідуальні смислові утворення особистості, які вона використовує, реалізуючись як дискурсивний суб'єкт.

Завданнями дослідження були визначені наступні:

Провести історико-критичний та категоріальний аналіз передумов запровадження до психологічного тезаурусу поняття "дискурсивна суб'єктність".

Провести теоретизацію поняття "дискурсивний суб'єкт", розкрити його психологічний зміст та концептуалізувати поняття "я-текст" особистості. Визначити основні функції "я-текстів" особистості та основні структурно-динамічні ознаки "я-текстів" особистості.

Проаналізувати психологічні особливості основних дискурсивних моделей "я-текстів" особистості.

Побудувати емпіричну модель прикладного психологічного дослідження особливостей реалізації особистістю "дискурсивної суб'єктності" за допомогою "я-текстів" особистості з урахуванням їхніх структурно-динамічних ознак.

Здійснити дослідження психологічних особливостей реалізації "дискурсивного суб'єкта" за допомогою "я-текстів" особистості на актуальному і латентному рівнях.

Визначити подальші напрямки досліджень у змістовій площині дискурсивної суб'єктності особистості.

Теоретико-методологічна база: положення про дискурсивного суб'єкта, розроблені в різних напрямках дискурсивної психології (М.М. Бахтін, Л.С. Виготський, В.Н. Волошинов, Р. Харре, Г. Джиллетт, К. Герген, Дж. Шоттер, Дж. Брунер, К. Мюррей, Д. МакАдамс, А. Лібліх, Д. Полкінгхорн тощо); загальнотеоретичні положення про суб'єктні властивості особистості та особливості її життєвого світу (С.Л. Рубінштейн, К.О. Абульханова, Л.М. Баткін, Т.М. Титаренко, І.П. Маноха, Н.Ю. Максимова, Л. Бінсвангер, Х. Херманс, Г.М. Кучинський, В.В. Столін тощо); теоретичні положення про реалізацію "Я" особистості дискурсивними засобами (Дж. Брунер, Т. Сарбін, Р. Джоунс, П. Реггет, Н.Ф. Каліна, Н.В. Чепелєва, Б. Дубін, Х. Херманс, П. Ікін, М.К. Мамардашвілі, М.С. Мусхелішвілі, та ін.).

Методи, використані в дослідженні:

Методи теоретичного дослідження: аналіз та узагальнення положень психологічних робіт, що стосуються теми дослідження, проблемний підхід до дискурсивної психології, який уможливив визначення місця вивчення дискурсивного суб'єкта в загальній психології особистості, моделювання психологічних концепцій дискурсивного суб'єкта і "я-тексту" особистості, моделювання емпіричного дослідження й інструментарію, необхідного для нього.

Методи емпіричного дослідження: рефлексивна методика "Паспорт "я-тексту" особистості", семантичний інтеграл, "Особистісний мережевий протокол".

Методи статистичної обробки емпіричних даних (якісні й кількісні): холістичний контент-аналіз, факторний аналіз, аналіз відповідностей, непараметричні статистики, багатомірне шкалювання. Як додаткові методи використовувались: аналіз продуктів діяльності, метод спостереження, метод бесіди.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше запропоновано психологічне тлумачення дискурсивної суб'єктності як конституюючої характеристики особистості. Також проаналізовано феномен та концептуалізовано поняття "я-тексту" особистості як простору самоздійснення дискурсивного суб'єкта, який розглянуто в системі його структурно-динамічних ознак – змістових, функціональних, рівневих. Визначено шість основних дискурсивних моделей розгортання "я-тексту" особистості, а саме: номінативна, міфопоетична, наративна, наукоподібна, філософська та комплексна. Встановлено, що ці моделі відповідають різним видам актуального "я-тексту": "прото-я-тексту", "мезо-я-тексту" та "мета-я-тексту", а також – низькому, середньому та високому ступеням прояву дискурсивної суб'єктності особистості. Уперше змодельовано загальну топологію "гено-я-тексту", що відображає структуру життєвого світу особистості, та класифіковано смислові утворення, через дискурсивізацію яких відбувається втілення дискурсивного суб'єкта. Крім того, запропоновано нові методи дослідження "я-текстів", завдяки яким стає можливим вивчення таких текстів як простору втілення дискурсивної суб'єктності особистості.

Теоретичне значення дослідження визначається подальшою розробкою фундаментальних проблем психології особистості, зокрема тих, що стосуються наповнення психологічним змістом поняття "дискурсивного суб'єкта", яке розуміється як її конституююча якість, що обумовлює її здатність активно, автономно, відповідально, творчо та рефлексивно оперувати дискурсивними практиками, тобто створювати тексти. На прикладі "я-текстів" обґрунтовано можливості вивчення проявів дискурсивної суб'єктності особистості через вивчення їх структурно-динамічних ознак. У дисертаційній роботі також розкриті основні положення психологічної теорії функціонування "я-текстів" особистості, визначені їхні основні характеристики, феноменологія, функції, рівні прояву, змістова структура та моделі реалізації. Крім того, у дослідженні вироблені засади для подальшого вивчення особистісних проявів людини у сфері функціонування дискурсів, зокрема їхньої типологізації, умов розвитку дискурсивних навичок особистості, чинників, що зумовлюють дискурсивну суб'єктність особистості.

Практичне значення роботи полягає у тому, що вперше були визначені основні засади та принципи конкретно-психологічного дослідження дискурсивної суб'єктності особистості. Розроблено авторський метод емпіричного дослідження "я-тексту" – "Паспорт "я-тексту" особистості", а також для потреб дисертаційного дослідження адаптовано метод "Особистісний мережевий протокол" (за згодою автора П. Реггетта, P.Австралія). Результати дослідження є актуальними для сфери практичної психології: у вимірі методологічних основ роботи практичного психолога результати дослідження поглиблюють уявлення про об'єкт та предмет психологічного впливу через поняття "дискурсивної суб'єктності", визначення її рівневості. У вимірі методів практичної психології результати дослідження уможливлюють запровадження нового принципу взаємодії психолога і досліджуваного, що отримав назву "соціальна поетика", який передбачає діалогічну взаємодію між обома суб'єктами. Крім того, розуміння психологічних проявів дискурсивної суб'єктності передбачає залучення дискурсивної компоненти до психологічних технологій роботи з людьми: починаючи від діагностичних процедур і завершуючи планом корекційних робіт. Представлені можливості використання результатів дослідження у конкретних галузях практичної психології: психотерапії та психокорекції, супроводі бізнес-процесів, клінічної, політичної та екологічної психології.

Апробація роботи: головні результати дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на Третій, Четвертій та П'ятій Всеукраїнських конференціях молодих науковців "Проблеми особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень" (Київ, 2000, 2001, 2002), на Міжнародній міжвузівській науково-практичній конференції студентів та аспірантів "Психологія ХХІ століття" (Санкт-Петербург, 2001 та 2003), на науково-практичній конференції аспірантів факультету соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2001), на науково-практичній конференції "Дні науки" факультету соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2003), на Українсько-польській науковій конференції "Психологічні проблеми суспільства епохи трансформації" (Львів, 2003).

Зміст та результати дисертаційного дослідження висвітлені у 9 одноосібних публікаціях, з яких 5 – у фахових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, шести додатків. Робота містить 12 таблиць та 33 рисунки. Список літератури налічує 184 джерел. Загальний обсяг дисертації становить 187 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, виокремлено об'єкт та предмет дослідження, визначено мету, сформульовано гіпотези та завдання, розкрито методологічні засади та методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, наведено дані про апробацію роботи.

У першому розділі "Особистість як дискурсивний суб'єкт: історико-психологічний аналіз" розкривається психологічний зміст поняття "дискурсивний суб'єкт", проаналізовано основні підходи до визначення дискурсивного суб'єкта у філософії та психології, культурно-історичні типи дискурсивних суб'єктів, запропоновано тлумачення дискурсивного суб'єкта як конституюючої характеристики особистості.

Уперше поняття "дискурсивний суб'єкт" було запропоновано Р. Харре та Г. Джиллетом на позначення принципово нового об'єкту дослідження у психології, що визначає онтологічний статус людини як такої, що існує як семіотичне утворення, тобто її психічне виявляється винятково через знаковий матеріал, а особистісні прояви регламентуються дискурсивними практиками, до яких вона залучена. Такий підхід мав би створити теоретичні передумови для вивчення ролі дискурсів у звичайній життєдіяльності людини, проте закладені у ньому обмеження, як-от фактичне зведення людини до "функції тексту" позбавляє дискурсивного суб'єкта психологічного змісту.

Виробленню цього поняття у межах дискурсивної психології передувало змістове становлення ідей, що призвели до його формулювання. Так, на загал у європейській науці можна виділити дві основних тенденції розуміння людини як такої, що є повсякчасно зануреною у світ дискурсів, що постійно творить тексти – не лише як продукти професійної діяльності, але й у процесі повсякденного спілкування, здійснюючи різноманітні вчинки тощо. Згідно з першою тенденцією людина розуміється як відповідальний "автор", що активно та творчо ставиться до створюваних ним текстів (Ф. Ніцше, А. Камю, Ж.-П. Сартр, С.Л. Рубінштейн та ін.). Друга традиція, навпаки, передбачає акцентування залежної позиції людини, чия поведінка, особистісні риси та будь-які інші індивідуальні прояви обумовлюються дискурсами, що мають владний вплив та постають як єдиний можливий простір її існування (Ж. Лакан, М. Фуко, Р. Барт, Р. Харре, Дж. Шоттер, К. Герген, Б. Слугоскі, Дж. Брунер та ін.). Існує низка концепцій, у межах яких визнається залежність психічного розвитку та особистісних проявів людини від зовнішніх дискурсивних впливів, проте в яких на перший план виходить здатність людини долати подібні обмеження та творчо, власне суб'єктно, привласнювати дискурсивні практики (М.М. Бахтін, В.Н. Волошинов, Л.С. Виготський, Б.Ф. Поршнєв, І.Ю. Черепанова тощо). Крім того, окремі питання детермінуючої ролі мови та дискурсів у життєдіяльності особистості розглядалися у дослідженнях самосвідомості (У. Джеймс, Т. Сарбін, Дж.Г. Мід, Х. Херманс тощо) та Его-ідентичності (Е. Еріксон, Дж. Марсіа, Б. Слугоскі, Г. Гінзбург та ін.).

Аналіз культурно-історичних типів дискурсивного суб'єкту, здійснений на основі робіт Л.М. Баткіна та Б.Ф. Дубіна, також підтверджує існування двох тенденцій вияву дискурсивної суб'єктності. Перший – "традиціоналістський" – тип передбачає пасивне наслідування дискурсивного самовизначення людини за наперед встановленим зразком або моделлю, що є характерним для традиціоналістських соціальних спільнот. Другий – "особистісний" – тип, який постав разом із Новоєвропейською ідеологією самостійного та незалежного суб'єкта, навпаки, передбачає, що, набуваючи якості особистості, людина здатна самостійно дискурсивно визначатися та виявлятися, обирати способи та зміст, які повинні бути втілені у створюваних нею текстах. Із культурно-історичної точки зору, особистісний вимір дискурсивної суб'єктності може виявлятися за кількома змістовими моделями, що відповідають т.зв. "романтичному Я", "модерному Я" та "постмодерному Я" (К. Герген), які особистісним чином відбивають сутнісні ознаки певної культурної доби.

Завдяки введенню особистісного контексту в тлумачення дискурсивного суб'єкта стає можливим поновити його психологічний зміст. Розуміння дискурсивної суб'єктності як конституюючої характеристики особистості уможливлює поєднання в цілісну картину обох тенденцій, визначених як у теоретичному вивченні дискурсивного суб'єкта, так і на рівні аналізу його культурно-історичних типів. Особистість може більшою або меншою мірою виявляти ознаки дискурсивної суб'єктності, наближаючись або до "авторського", або до "функціонального" полюсу ставлення до дискурсу. Таким чином, особистість як дискурсивний суб'єкт може бути описана в системі з п'яти основних характеристик: автономності, творчості, активності, відповідальності та рефлексивності, які в цілому відповідають загальним ознакам суб'єктності, визначеним у роботах, виконаних в руслі школи С.Л. Рубінштейна (К.О. Абульханова, А.В. Брушлинський, О.Н. Славська, В.О. Татенко та ін.).

У другому розділі "Психологічна теорія "я-тексту" особистості як простору втілення дискурсивного суб'єкта" обґрунтовується можливість вивчення особистісних проявів дискурсивної суб'єктності засобами її "я-тексту", розглядаються основні положення психологічної теорії "я-тексту" особистості, визначаються його структурно-динамічні ознаки та моделі реалізації.

Реалізуючи основні відношення до світу (С.Л. Рубінштейн), особистість як дискурсивний суб'єкт відображає їх у текстах. З онтологічної точки зору, центром відношень зі світом є "Я" людини (С.Л. Рубінштейн, Л. Бінсвангер, Е. Гуссерль, С. Франк, І.П. Маноха та ін.). Виявлення цієї інстанції у дискурсивній площині призводить до породження так званих "я-текстів".

Під "я-текстами" особистості розуміються будь-які її дискурсивні прояви, що мають на меті втілення або вираження її "Я". Ця двоїстість "я-тексту" визначає основні його ознаки – незавершеність та кумулятивність, що визначають його динамічну природу, оскільки "я-текст" завжди перебуває в процесі становлення. На феноменологічному рівні "я-текстами" можуть бути найрізноманітніші тексти: листи, щоденникові записи, репліки побутових діалогів, художні твори, сповіді, розповіді на психотерапевтичному сеансі та, зрештою, власне вчинки та життя загалом.

Серед провідних функцій, які виконує "я-текст" особистості, визначаються наступні. По-перше, це втілення "Я", тобто в "я-тексті" відбувається реіфікація або опредмечування "Я" особистості. По-друге, це вираження "Я", тобто "я-текст" вказує на "Я", денотує його, є "симптомом", витлумачення якого дозволяє відкрити "Я". По-третє, це функція конструювання "Я", адже в "я-тексті" здійснюється до-будовування "Я" його автора, яке в "я-тексті" набуває певної завершеності, ясності, структурованості. По-четверте, це інтеграція "Я", оскільки "я-тексти" завдяки тяжінню будь-якої текстуальної структури до зв'язності уможливлюють упорядкування відцентрових тенденцій особистості. По-п'яте, це функція ствердження "Я", тобто у "я-тексті" особистість фіксує або документує власне існування. По-шосте, йдеться про пізнання "Я", оскільки, як і будь-який інший текст, "я-текст" виступає інструментом пізнання. По-сьоме, функція комунікації "Я", адже саме завдяки "я-текстам" особистість може презентувати себе світові.

Структурно-динамічні ознаки "я-тексту" особистості є єдиним терміном для групи з чотирьох видів ознак: загальні структурні ознаки (спільні для будь-яких текстів), змістові ознаки (відображають специфіку змісту "я-текстів"), рівневі ознаки (відбивають особливості розгортання "я-текстів"), суб'єктні ознаки (відображають ставлення автора до "я-тексту").

Рис. 1. Система структурно-динамічних ознак "я-тексту особистості"

"Я-текст", як і будь-який текст, має низку загальних ознак: він має певний смисл та значення, тему, що розкривається, адресата, певне афективне навантаження. Як текст, він має відповідати вимогам цілісності та зв'язності. Особливості його вираження визначаються обраним особистістю жанром та власне видом мовлення (усним, письмовим, внутрішнім тощо).

Змістовий план "я-текстів" обмежується тими смисловими блоками, які особистість визначає як характеристики власного "Я". На основі аналізу робіт С.Л. Рубінштейна, У. Джеймса, У. Найссера, В.В. Століна, І. Кона, Х. Херманса та ін. нами виокремлено наступні смислові блоки, що можуть бути проявлені в "я-тексті": "фізичне Я" (власне тіло або "екологічне Я", що передбачає відтворення матеріального плану існування людини), "соціальне Я" (соціальні ролі, залученість до взаємодії з іншими людьми) , "внутрішні психічні змісти" (характер, здібності, цінності та все те, що переживається особистістю як якості та властивості, які відбивають її унікальність та неповторність), "минуле" (історичність особистості – її часовий вимір) та "діалогізм Я" (множинність, неоднорідність, суперечливість, конфліктність "Я", що конституюють її самосвідомість).

Як складне утворення, що постійно розвивається, "я-текст" варто розглядати на двох рівнях існування – латентному та актуальному, які разом утворюють динаміку існування "я-тексту". "Я-текст" на латентному рівні отримав назву "гено-я-текст", він являє собою потенційний "я-текст", що постає як домовний феномен. Він складається з низки особистісних смислових утворень, які за певних умов можуть бути дискурсивно розкриті. В тому, які саме смислові утворення розкриваються в "я-тексті", полягають змістові характеристики дискурсивної суб'єктності особистості.

"Я-тексти" також вирізняються низкою ознак, що мають безпосереднє відношення до суб'єктного рівня ставлення "автора" до створюваних ним "я-текстів". До цих ознак належать мотиваційний аспект створення тексту, діалогізм як механізм породження текстів, творчий підхід як витворення нового, кумулятивність, ефективність та привласнення.

Актуалізація "гено-я-тексту" обумовлюється кількома власне комунікативними чинниками (ситуацією створення актуального "я-тексту", адресатом, метою створення, засобами вираження тощо), та безпосередньо дискурсивними, що встановлюють загально культурні канони створення "я-текстів". Такі канони отримали назву "дискурсивні моделі", кожна з яких є закріпленим у культурі правилом добору та організації змістів, що можуть бути дискурсивно розкриті в "я-текстах", є певним комплексом структурно-динамічних ознак. У сучасній психології така властивість традиційно приписується наративу-оповіді (Дж. Брунер, Т. Сарбін, Х. Херманс, К. Герген тощо), проте на основі аналізу наукової літератури та емпіричних матеріалів нами було визначено принаймні ще три дієві дискурсивні моделі – "міфопоетичну", "наукоподібну" та "філософську".

Рис. 2. Модель реалізації "я-тексту" особистості

Відповідно, міфопоетична модель обумовлює створення символічних текстів, що забезпечують втілення найглибших смислів особистості. Такі тексти нереалістичні, афективно-забарвлені, можуть з'являтися поза волею автора, втілюючи у символічній формі його "Я". Наративна модель відображає сюжетний спосіб презентації "Я", в таких текстах особистість набуває статусу "героя", що живе та діє у певних часових рамках, за певних обставин, у певному оточенні та бере участь у певних подіях, які так чи інакше оцінює, оповідь є досить жорстко структурованою. Наукоподібна модель орієнтована на відтворення "істинного Я" автора тексту засобами наукового дискурсу, що вимагає точності, однозначності, раціональності, схематичності тощо. Філософська модель є найменш кодифікованою, її головна особливість – тематичне втілення "Я" або самоаналіз автора крізь розмірковування про граничні, метафізичні питання людства. Особливості використання особистістю кожної з названих моделей – дотримання їхніх стандартів або подолання – свідчать про суттєві ознаки вияву її дискурсивної суб'єктності.

У третьому розділі, що отримав назву "Емпіричне дослідження структурно-динамічних ознак "я-тексту" особистості", представлено результати і висновки теоретико-емпіричного дослідження "я-текстів" особистості як простору втілення її дискурсивної суб'єктності, визначено теоретико-методологічний принцип психологічного вивчення "я-текстів" особистості, обґрунтовано організацію емпіричного дослідження структурно-динамічних ознак "я-тексту" особистості, презентовано авторський та адаптовані відповідно до задач дослідження методи. Цей розділ також присвячено аналізу отриманих в емпіричному дослідженні результатів, на основі яких було уточнено вихідні теоретичні положення щодо особливостей виявлення дискурсивної суб'єктності особистості.

Аналіз сучасних підходів до конкретно-психологічного дослідження "я-текстів" у психології показав, що переважна більшість застосованих процедур орієнтовані на роботу з внутрішньо-текстуальними параметрами (контент-аналіз, структурний аналіз тощо), залишаючи поза увагою смисл створюваних текстів, який визначається особистісним ставленням автора до власного тексту. Запропонований Дж. Шоттером принцип "соціальної поетики", який полягає в постулюванні необхідності діалогічної співпраці дослідника та досліджуваного, що створює текст, і, відповідно, у виявленні ставлення досліджуваного до створеного, робить можливим вивчення особливості самоздійснення особистості як дискурсивного суб'єкта через вивчення не лише "я-текстів" як кінцевих продуктів, але й ставлення автора до них.

Дослідження було розбито на дві серії, кожна з яких мала відповідну мету. В першій серії вивчалися змістова організація "гено-я-тексту" особистості, особливості дискурсивізації якої відображають якісні ознаки вияву дискурсивної суб'єктності. В межах другої серії досліджувалися особливості втілення дискурсивної суб'єктності особистості засобами дискурсивних моделей на рівні актуалізованого "я-тексту".

Задачами першої серії емпіричного дослідження було встановлення особливостей смислової структури "я-тексту" особистості, проведення їхньої типологізації і визначення, наскільки вони придатні бути ресурсом для самоздійснення особистості як дискурсивного суб'єкта. Вибірку склали 28 осіб (14 чоловіків і 14 жінок) у віці від 17 до 40 років, що мають вищу і середню освіту, мешканці великих міст. У дослідженні використовувався кількісно-якісний метод "Особистісний мережевий протокол" (автор – П. Реггетт), який за згодою автора було адаптовано відповідно до завдань нашого дослідження.

На основі отриманих результатів було визначено загальну топологію "гено-я-тексту" особистості, що з певними змінами відбиває загальну структуру життєвого світу особистості та формується за допомогою простих та інтегральних смислових утворень. До простих смислових утворень "гено-я-тексту" віднесено такі: "фрагменти реальності", "інші люди", "стани" та "минуле". Інтегральні утворення є узагальненими смисловими позиціями, що поєднують у собі елементи простих, але є більш персоналізованими та презентують певну "я-позицію" особистості.

Рис. 3. Топологія "гено-я-тексту" особистості: –

теоретична модель; (2)– результат емпіричного дослідження.

Прості та інтегральні смислові утворення позначають моральний вимір "гено-я-текстів" особистості. Реальне наповнення топології "гено-я-тексту" виявляє змістові ознаки втілення дискурсивної суб'єктності особистості. На основі емпіричного дослідження нами визначено три якісних стани взаємодії смислових утворень "гено-я-тексту": (1) злитість, що вказує на тяжіння окремих смислових утворень один до одного, (2) хаотичність, або дифузність, коли не простежується закономірність взаємодії смислових утворень, та (3) структурність, що передбачає прозорість взаємодії смислових утворень. Відповідно, такі стани зумовлюють два основні принципи взаємодії смислових утворень, що формують "гено-я-текст" особистості: (1) структурне протистояння, (2) тенденція до злиття в єдине ціле. Якісні характеристики вияву дискурсивної суб'єктності особистості проявляються саме через те, яким чином в її "я-тексті" відтворюються загальні елементи та принципи їхньої взаємодії, що належать до смислової структури "гено-я-тексту" особистості.

Вибірку другої серії дослідження склали 120 осіб, (73 дівчини, 47 юнаків), студентів першого, другого і третього курсів гуманітарних факультетів Київського національного університету імені Тараса Шевченка, у віці 16-25 років. Серію можна розділити на дві частини: перша присвячена створенню досліджуваними "я-тексту", друга – виявленню ставлення до отриманого тексту. Задля цього використовувалися авторський метод "Паспорт "я-тексту" особистості" та трансформований метод "Семантичний інтеграл".

На основі одержаних результатів було уточнено кількість дискурсивних моделей та виявлено їхні емпіричні ознаки, що визначають здійснення особистості як дискурсивного суб'єкта. Показано, що "я-текст" особистості реалізується за допомогою чотирьох класичних моделей: міфопоетичної (використали 11,7% досліджуваних), наративної (20,8%), наукоподібної (7,5%), філософської (7,5%), а також двох додаткових – номінативної (40%) та комплексної (12,5%). Номінативна модель передбачає створення "прото-я-текстів", що не є текстами у загальному сенсі, проте являють собою перелік найменувань, через які може бути описана особистість. Комплексна модель уможливлює створення "я-текстів" за принципом порушення або поєднання канонів класичних дискурсивних моделей, тексти, створені за її допомогою з необхідністю містять також автокоментар особистості.

Таблиця 1.

Розподіл частот по основних параметрах дискурсивних моделей "я-тексту"

Проведення математичної процедури аналізу відповідностей (correspondence analysis) для 6 виокремлених моделей на основі звіту респондентів про базові ознаки текстів (подані в таблиці ) уможливило виділення двох вимірів, які задають площину для розташування моделей і визначають характерні для них позиції. Перший вимір отримав назву "Орієнтація на абстрактне/конкретне", він пояснює 45,2% значень оцінок за базовими ознаками. На лівому полюсі виміру знаходяться параметри "я-текстів", що мають конкретне забарвлення (адресат – "Дослідник", тема – "Я", емоційна оцінка – нейтральна).

Рис. 4 "Простір" реалізації дискурсивних моделей (метод обробки: Аналіз Відповідностей (Correspondence Analysis)).

На правому полюсі знаходиться "тематичний" параметр – "Світ". У результаті змістової інтерпретації другого виміру його було визначено як "Орієнтацію на наративне/парадигматичне". Цей вимір пояснює 24,3% значень. "Нижній полюс" виміру власне відображає комплекс параметрів, притаманних "наративній моделі", в той час як на "верхньому полюсі" розташовані комплексна та наукоподібна моделі. На Рис. 4 позначено умовні області, де знаходяться виокремлені моделі та притаманні їм параметри.

Емпіричне дослідження уможливило визначення загального переліку ознак "я-текстів", актуальних для їхніх авторів. За допомогою процедури факторного аналізу було встановлено, що

Рис.5. Значення факторних навантажень для дискурсивних моделей (метод обробки: Факторний аналіз)

він складається з наступних параметрів: загальна оцінка (пояснює 20,3% відповідей), раціональність (12,7%), сторонність (6,5%), простота (5,1%), фемінність-маскулінність (9,2%), цілісність (4%) та завершеність (4,1%). Однак вони не утворюють універсальну систему ознак, за допомогою якої можна було б дати якісну характеристику текстові, написаному на основі будь-якої дискурсивної моделі, тому для кожної з виявлених моделей придатними виявляються лише окремі з них.

Так, міфопоетичні тексти є такими, що переважно задовольняють своїх авторів, сприймаються ними як емоційні, цілісні та завершені. Наративні тексти допомагають реалізувати дискурсивного суб'єкта через довершення своєї структурності, наукоподібні – ступенем досягнення стандарту істинності та раціональності викладу певних відомостей. У філософських текстах вияв дискурсивної суб'єктності стає можливим лише за умови їх ускладнення та втілення роздумів щодо певної теми. Тексти, створені за допомогою номінативної моделі, не мають специфічних ознак, однак їхні автори можуть тяжіти до однієї з класичних дискурсивних моделей. У текстах, створених на основі комплексної моделі, дискурсивна суб'єктність постає через створення оригінальних текстів, які, хоча й отримують високу оцінку, тим не менш розглядаються, як відчужені.

Одержаний результат вказує на самостійність кожної моделі. Відповідно, кожна з виокремлених моделей відображає провідні способи реалізації ставлення людини до світу: міфопоетична дискурсивно втілює переживання, наративна модель – здійснює структурування досвіду через його ви-словлення, наукоподібна модель визначає можливість теоретизації власного "Я", а філософська, забезпечує здійснення філософування як способу розмірковування про світ. Номінативна є відмовою від вияву ставлення до світу, комплексна – навпаки, передбачає творче його здійснення.

Крім того, на основі одержаних результатів можна зробити висновок, що класичним моделям "я-тексту" відповідає звичайний актуалізований "я-текст", який отримав назву "мезо-я-текст", номінативній моделі відповідає "прото-я-текст", а комплексній – "мета-я-текст". Для кожного з видів актуалізованого "я-тексту" можна визначити ступінь прояву особистістю дискурсивної суб'єктності: "прото-я-тексту" відповідає низький, "мезо-я-тексту" – середній, "мета-я-тексту" – високий.

Таким чином, автор "прото-я-тексту" лише називає своє "Я" і фактично не дискурсивізує його; автор "мезо-я-тексту" втілює та виражає у розгорнутому вигляді своє "Я"; автор "мета-я-тексту" подає також ставлення до того, яким саме чином він може виявити свою дискурсивність.

Рис. 6. Схема зв’язку дискурсивних моделей актуалізації "я-тексту" особистості з рівнями прояву дискурсивної суб’єктної особистості

Отже, результати емпіричного дослідження підтвердили обидві висунуті гіпотези.

Висновки містять підсумки дисертаційної роботи, що розкривають ступінь виконання поставлених завдань та визначають напрями подальшої розробки теми.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення феномену дискурсивної суб'єктності особистості, психологічні ознаки виявлення якого було розглянуто на прикладі "я-текстів" особистості. Встановлено, що структурно-динамічні ознаки "я-текстів" особистості обумовлюють особливості втілення її дискурсивної суб'єктності.

1. У дослідженні теоретизовано поняття "дискурсивний суб'єкт", надано йому психологічного змісту та проінтерпретовано його як конституюючу якість особистості. Створення текстів є реальним простором життєдіяльності особистості, тому розуміння дискурсивної суб'єктності як її характеристики, уможливлює вивчення основних закономірностей її вияву в дискурсивній сфері. Визначено, що дискурсивну суб'єктність можна презентувати через ступінь її втілення, де на одному полюсі знаходяться такі ознаки, як "активність, рефлексивність, творчість, відповідальність та автономність" особистості у створенні дискурсів, а на другому – відповідно, "пасивність, нерефлексивність, репродуктивність, безвідповідальність, залежність".

2. Концептуалізовано поняття "я-тексту" особистості, що одночасно є втіленням "Я" автора та виражає його характеристики. Основними ознаками "я-текстів" є незавершеність та кумулятивність, які передбачають постійне становлення "я-тексту". Зміст "я-тексту" визначається через ті базові особистісні смислові утворення, що конституюють "Я" особистості та формують відповідно "фізичне Я", "соціальне Я", "внутрішні психологічні змісти", темпоральний вимір та поліфонію "Я". Основні функції "я-тексту", крім зазначених, складають конструювання "Я", інтеграції "Я", ствердження "Я", пізнання "Я", комунікації "Я". "Я-тексти" фактично існують на двох рівнях – як актуальний "я-текст", що може бути представлений іншим у певній формі, так і як латентний "я-текст" ("гено-я-текст"), що є потенцією "я-тексту" та складається з ще не дискурсивізованих смислових утворень особистості. У тісній взаємодії цих двох рівнів й існує власне "я-текст" особистості як певна психологічна реалія.

3. Перед психологами "я-текст" постає як актуальний текст, чиє продукування опосередковується низкою комунікативних факторів: метою його створення, аудиторією, засобами вираження тощо. Утім, найбільш яскраво особливості втілення особистості як дискурсивного суб'єкта проявляються через такі специфічні утворення, що отримали назву "дискурсивні моделі". Вони визначаються та закріплюються культурою як певний перелік правил організації змістових компонентів "я-тексту" та добору тих смислів, що мають бути виражені в тексті. З іншого боку, дискурсивні моделі також виступають як засади до формування світоглядних установок, тобто здійснюють зворотній вплив на автора "я-тексту" в цілому. На теоретичному рівні виокремлено чотири класичних дискурсивні моделі: міфопоетичну, наративну, наукоподібну та філософську.

За допомогою міфопоетичної моделі відбувається творення символічних текстів, що передовсім є виявом певних глибинних смислів особистості у формі переживання. Наративна модель допомагає створювати тексти, часове та просторове розгортання яких визначає сюжетний зміст "Я" через його залученість до певної послідовності подій. Наукоподібна дискурсивна модель дозволяє створювати тексти, мета яких полягає у фіксації певного знання, що для особистості має репрезентувати істинний стан речей, – зокрема, власне "істинне Я". Філософська модель є найменш кодифікованою, вона передбачає створення текстів, що націлені на розв'язання граничних питань людства, де проблема власного "Я" розглядається через призму світоглядних міркувань.

У емпіричному дослідженні було доведено існування ще двох додаткових моделей – номінативної та комплексної. Так, номінативна модель передбачає створення "прото-я-текстів", що не є текстами у загальному сенсі, проте являють собою перелік найменувань, через які може бути описана особистість. На основі комплексної моделі створюються "я-тексти" за принципом порушення або подолання канонів класичних дискурсивних моделей. Такі тексти, що отримали назву "мета-я-текстів", містять не лише вияв "Я", але й ставлення автора до "я-тексту".

4. Емпіричне дослідження ролі структурно-динамічних ознак "я-тексту" особистості має здійснюватися на двох рівнях розгляду "я-тексту": латентному, де дискурсивна суб'єктність особистості проявляється через те, які саме смислові утворення підлягають дискурсивізації та які перешкоди можуть бути на її шляху; актуальному, де змістові характеристики ставлення автора до створюваного ним тексту у межах певної дискурсивної моделі вказують, яким саме чином в кожній з них відбувається прояв дискурсивної суб'єктності особистості.

5. Результати двох серій емпіричного дослідження показали наступне: фактична кількість дискурсивних моделей розгортання "я-текстів" є більшою, ніж визначалося на теоретичному рівні, - до чотирьох основних додалися "номінативна" та "комплексна" моделі. Ґрунтовний аналіз текстів, що були створені в межах цих моделей, показав, що актуалізовані "я-тексти" особистості представлені через три види: "прото-я-тексти", "мезо-я-тексти" та "мета-я-тексти", причому три види можливих актуалізацій "гено-я-тексту" відповідають умовно трьом ступеням прояву дискурсивної суб'єктності: "прото-я-тексти" (через номінативну модель) – найнижчому, "мезо-я-тексти" (через класичні моделі) – середньому, що водночас демонструє й активне ставлення до культурних канонів, але водночас найкраще виявляється саме пристосовуючись до них, та "мета-я-тексти" (через комплексну модель) – найвищому.

Перша серія дослідження також продемонструвала, що дискурсивна cуб'єктність особистості проявляється і на рівні "гено-я-тексту" через особливості його топології. Було сконструйовано загальний план "гено-я-тексту, що включає наявність двох видів смислових утворень – простих та інтегральних. Перші містять в собі репрезентації відношень особистості до світу, що вважаються частинами власного "Я", у такий спосіб, як: "фрагменти реальності", "інші люди", власні "стани", власне "минуле". Інтегральні смислові утворення є цілісними смисловими позиціями "Я". Власне, дискурсивна суб'єктність особистості проявляється у тому, що саме з її життєвого світу піддається дискурсивізації.

6. На основі отриманих результатів теоретичного та емпіричного дослідження стає можливим визначення подальших шляхів дослідження дискурсивної суб'єктності особистості. Визнано доцільним встановлення типів виявів дискурсивної суб'єктності особистості, основних закономірностей та патологій розвитку особистості як дискурсивного суб'єкта та виявлення основних механізмів впливу дискурсивності на загальний розвиток особистості. Варто також вивчити основні характеристики прояву дискурсивної суб'єктності особистості через інші види текстів, зокрема "соціальні".

Щодо подальшого вивчення безпосередньо "я-текстів", то йтиметься про встановлення психологічних механізмів дискурсивізації "гено-я-текстів" та чинників, що визначають засвоєння та засади для особистісного вибору певної дискурсивної моделі розгортання "я-тексту". Крім того, суттєвим для психології також залишається встановлення джерел походження та культурної імплементації дискурсивних моделей, що також може стати об'єктом досліджень у соціальній, культурній, політичній, етнопсихології. Окремий напрям досліджень становитиме вивчення зв'язку психічних процесів, що лежать в основі самосвідомості людини, з реальними проявами її "я-тексту". Крім того, у подальшому передбачається докладна розробка психологічного інструментарію для вивчення "я-текстів" особистості.

Основний зміст дисертації відображено в 9 одноосібних публікаціях автора, з яких 5 – у фахових виданнях:

Масієнко Ю.О. Суб'єктивна атрибуція текстів: психологічні аспекти дослідження авторства// Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Соціологія. Психологія. Педагогіка. – 2001. – № 11 – с. 38-42.

Масієнко Ю.О. Чинники актуалізації "сукупного я-тексту особистості": психологічний аспект// Вісник Харківського університету. – 2002. – № 550. – ч.2. – с. 199-201.

Масієнко Ю.О. Особистісний мережевий протокол як метод дослідження "я-текстів" особистості// Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Соціологія. Психологія. Педагогіка. – 2003. – № 17-18. – c. 38-43.

Масієнко Ю.О. Дискурсивні моделі "сукупного я-тексту особистості": психологічний аспект// Проблеми загальної та педагогічної психології. Зб. Наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України. – Київ: 2003. – Том V. – № 7. – c. 176-183

Масієнко Ю.О. Колекція моделей мови як можливий крок до побудови її об'єктивного образу// Ars vetus – Ars nova: М.М.Бахтін. – К.: Гнозис, 1997. – с.153-166.

Масиенко Ю.А. Пространство текстового самоосуществления молодежи в современном мире// Молодежь и общество: пути решения проблем. Сб. научных трудов. – Одесса: ИСЦ, 2001. – Том ІІ. – с.67-74.

Масиенко Ю.А. Нарративная психология: научный изыск или работающая модель?// Психология XXI века. Тезисы Международной межвузовской научно-практической конференции студентов и аспирантов 12-14 апреля 2001 г. – СПб.: Издательство С.-Петербургского университета, 2001. – с.417-418.

Масієнко Ю.О. Людина як оповідач історій: основні засади сучасної наративної психології// Проблеми особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень. Тези доповідей Третьої Всеукраїнської конференції молодих науковців 28-29 вересня 2000 року. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2000. – с.98-101.

Масиенко Ю.А. Природа и основные функции "совокупного я-текста личности"// Проблеми особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень. Тези доповідей Четвертої Всеукраїнської конференції молодих науковців 26-28 вересня 2001 року. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2000. – с.15-16.

Масієнко Ю.О. "Структурно-динамічні ознаки "я-тексту" особистості". – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.01 – загальна психологія, історія психології. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2006.

Дисертацію присвячено концептуалізації поняття "я-текст" особистості, який розглянуто як простір самоздійснення дискурсивної суб'єктності особистості. Визначено сутність дискурсивної суб'єктності як конституюючої характеристики особистості. Подається аналіз "я-тексту" особистості в системі його структурно-динамічних ознак, до яких належать загальні структурні ознаки (смисл,