НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

МОЛЧАНОВА Юлія Олександрівна

УДК 35.08:316.6:65.013

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ

ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

25.00.03 – державна служба

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

КИЇВ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник – | доктор педагогічних наук, професор

ПРОТАСОВА Наталія Георгіївна,

Національна академія державного управління

при Президентові України,

завідувач кафедри управління освітою.

Офіційні опоненти: | доктор психологічних наук, професор КАРАМУШКА Людмила Миколаївна,

Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, завідувач лабораторії організаційної психології;

кандидат наук з державного управління

ЗАГОРОДНЮК Сергій Васильович,

Національна академія державного управління

при Президентові України, завідувач сектора з координації наукових і дисертаційних досліджень управління координації наукових досліджень.

Провідна установа | Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”,

кафедра державного управління та адміністративного менеджменту, м. Запоріжжя.

Захист відбудеться 9 лютого 2006 р. о 14 годині на засіданні спеціалі-зованої вченої ради Д 26.810.01 в Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, к. 201.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії дер-жавного управління при Президентові України (03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розісланий 9 січня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В.К.Майборода

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Становлення української державності безпосе-ред-ньо пов’язане із актуалізацією проблем державного управління, усвідом-лен-ням його як окремого виду діяльності та виділенням у самостійну галузь науки. У зв’язку з цим все більшої уваги потребує розвиток науки і практики управ-лін-ня суспільними системами та процесами, зокрема наукове обґрунтування механізмів державного управління, виявлення шляхів підвищення його ефектив-ності, надання управлінцям-практикам необхідних рекомендацій щодо вирі-шення актуальних проблем управління суспільними системами. Насамперед це стосується розроблення та впровадження в практику нових ідей та підходів стосовно підвищення ефективності державно-управлінської діяльності.

Специфічними особливостями управлінської діяльності в системі дер-жав-ної служби порівняно з іншими видами соціального управління є унікальність об’єкта, яким виступає суспільство в цілому; пов’язаний із цим значний масштаб такої діяль-ності та її складність; монопольний характер та встанов-лення норм права; значний вплив політичних факторів на діяльність органів управління тощо. Ці та інші особливості передусім проявляються в процесі здійснення управлінської діяльності.

Проблема ефективності управління є найбільш дослідженою та, водночас, однією з найактуальніших. Її основними особливостями є численність та не-одно--рід--ність управлінських ситуацій, управлінських циклів, суб’єктів та об’єктів управ--ління, різноманітних зв’язків між ними, неможливість у багатьох ви-пад-ках одно--знач-но визначити критерії ефективності, а також високий ступінь динаміки змін вище-зазначених факторів та їх вплив на ефективність управління у процесах роз-витку.

Зазначена проблематика перебуває в полі зору вчених, її різні аспекти до-слі-джу-валися в працях українських та зарубіжних фахівців з державного управ-ління: В.Б.Авер’янова, Г.В.Атаманчука, В.Д.Бакуменка, Р.В.Войтович, Б.Гурне, С.Д.Ду-бен--ко, В.М.Князєва, І.С.Кравченко, М.М.Логунової, В.І.Лугового, В.К.Май-бо-ро-ди, В.Я.Ма-линовського, О.А.Машкова, В.І.Мельниченка, П.І.Надолішнього, Н.Р.Ниж---ник, О.Ю.Оболенського, В.М.Олуйка, Н.Г.Протасової, Г.Райта, І.В.Розпу-тен-ка, Г.Сай-мона, Д.Смітбурга, Л.В.Сергієвої, С.М.Серьогіна, Ю.П.Сурміна, В.Томаса, В.В.Цвєт--кова, П.А.Цегольника, А.О.Чемериса, Ю.П.Шарова та ін.

Водночас, незважаючи на активізацію зусиль, спрямованих на аналіз ефек-тив-ності управлінської діяльності в системі державної служби, певні аспекти управ-ління залишаються недослідженими. Так, системний аналіз наукових розробок за даною темою дає змогу зробити висновок, що наукові інтереси дослідників найчастіше зосереджуються на економічних та організаційно-пра-во-вих питаннях ефективності управління в системі державної служби. Неупе-реджено оцінюючи теоретичну й практичну значущість розглянутих робіт, потрібно зазначити, що в нинішніх умовах за необхідності оптимізації управ-лінського процесу в системі державної служби, побудови його за принципами гуманізму та демократизації важливим є знання не лише економічних, полі-тич-них, правових та організаційних шляхів підвищення ефективності управління, а й соціально-психологічних, які де-термінують процес управлінської діяльності, визначають її зосередженість та конкре-тизують спрямованість тощо.

З огляду на це методологічною та теоретичною основою дослідження со-ціально-психологічних умов підвищення ефективності управлінської діяльності в сис-темі державної служби стали здобутки психологічної науки в галузі со-ціаль-ної пси-хо-логії, психології праці, психології організацій, галузевої пси-хо-логії, менедж-мен-ту (М.Альберт, О.Ф.Бондаренко, С.П.Бочарова, Ф.П.Генов, Л.І.Да-ни-ленко, Р.Дафт, Б.Ф.Ло-мов, А.М.Леонтьєв, Л.М.Карамушка, Н.Л.Ко-ло-мінський, Н.Мескон, Р.С.Не-мов, Л.Е.Орбан-Лембрик, В.Г.Панок, А.В.Пет-ров-ський, К.Роджерс, А.Л.Свенциць-кий, В.П.Сладкевич, В.В.Третьяченко, Л.І.Уман-ський, Ф.Хедоури, Р.Х.Шакуров, В.М.Ше-пель, Г.І.Шуванов).

Відзначаючи наявні досягнення соціальної психології та дедалі більший інтерес до цієї галузі пізнання серед вітчизняних науковців, слід, однак, за-зна-чити, що дослідження соціально-психологічних аспектів ефективності управ-ління в системі дер-жавної служби ще не набули належного розвитку. Перш за все бракує кон-цептуально цілісного й методологічно обґрунтованого підходу до соціально-пси-хологічного підвищення ефективності процесу управ-ління в системі державної служ-би, відсутні соціально-психологічні критерії ефек-тивності управління, існує проб-лема використання досягнень соціальної психології в управлінській науці та практиці.

Актуальність теми та недостатність відповідних вітчизняних досліджень ви-зна--чають необхідність теоретико-методологічного вивчення соціально-пси-хологічних умов підвищення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби, що й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисер-таційне дослідження безпосередньо пов’язане з науково-дослідною роботою Національної академії державного управління при Президентові України за темами: “Дослідження ефективності підвищення кваліфікації керівних кадрів” (ДК-ОК 0101U003344) та “Моніторинг ефективності підвищення кваліфікації керівних кадрів” (ДК-ОК 0104U003185). Автор як науковий співробітник брала участь у роботі над зазна-ченими науковими темами протягом 1999-2005 рр.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертаційного дослі-дження є виявлення і науково-теоретичне обґрунтування особливостей впливу соціально-психологічних явищ та характеристик на ефективність реа-лі-зації й розвитку управлінської діяльності в системі державної служби.

Відповідно до мети дослідження було поставлено такі завдання:

–

–

–

–

–

Об’єкт дослідження – управління як цілеспрямований процес забез-пе-чен-ня ефективності діяльності та розвитку організації в системі державної служби.

Предмет дослідження – соціально-психологічні умови ефективності управ--лін-ської діяльності в системі державної служби.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що психологічні явища, які виникають у процесі управлінської діяльності, є необхідною умовою реа-лізації процесу управління в системі державної служби. Зазначені умови є со-ціально-психологічними за своїм змістом, вони супроводжують процес управ-ління на всіх його етапах, а тому певною мірою детермінують рівень його ефективності.

Методи дослідження. Поліструктурний характер дисертаційного до-слі-дження зумовив необхідність системного використання комплексу загально-наукових і спеціальних, соціально-психологічних підходів та методів.

Вивчення стану досліджуваної у дисертаційній роботі проблеми здійснено на основі застосування теоретичних методів: теоретичного історико-еволю-ційного та порівняльного аналізу. Системний аналіз, синтез і обґрунтування дали змогу визначити об’єкт і предмет дослідження, з’ясувати сутність управлін-ського процесу в системі державної служби.

Констатуючий експеримент передбачав використання діагностичних ме-то-дів (анкетування, спостереження). Серед методів математичної і статистичної обробки даних застосовувалися методи факторного аналізу та семантичного диференціалу. Зазначені методи дали змогу визначити основні шляхи підвищення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у науково-теоре-тич-ному обґрунтуванні впливу соціально-психологічних умов реалізації управ-лінської діяльності в системі державної служби на рівень її ефективності. У дисертації

уперше:

–

–

–

–

дістали подальшого розвитку:

–

–

–

удосконалено:

–

Практичне значення отриманих результатів. Отримані теоретичні вис-новки сприятимуть розробці заходів щодо підвищення ефективності управлінської діяль-ності в системі державної служби, зміцнення системи державної служби як соціаль-ної структури та формування нової управлінської культури.

Запропоновані теоретико-методологічні основи здійснення психолого-управ--лінського консультування як засобу підвищення ефективності процесу управ-ління можуть бути використані під час організації в системі державних установ та організацій діяльності консультативних підрозділів.

Висновки дисертаційного дослідження враховано при формуванні змісту на-вчан-ня державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування за функ-ціональною складовою Професійної програми підвищення кваліфікації дер-жавних службовців V-VІІ категорій посад, при формуванні програм корот-ко-термінових семінарів щодо актуальних питань діяльності державних установ та орга-нізацій у Київському міському центрі перепідготовки та підвищення квалі-фікації працівників органів державної влади, органів місцевого само-врядування, керівників державних підприємств, установ та організацій (Довідка № 156 від 21.06.2005 р.) та Інституту підвищення кваліфікації керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, при формуванні навчально-тематичних планів та розкладів занять підвищення кваліфікації дер-жавних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, кадрового резерву, керівників державних підприємств, установ і організацій (Довідка № 18-09/105 від 03.06.2005 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Основні теоретичні положення та висновки, зокрема ті, що характеризують наукову новизну дослідження, отримані та сформульовані автором самостійно. Ідеї та розробки, що належать співавторам, у дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати ди-сертаційного дослідження викладені у наукових доповідях, повідомленнях на науково-практичних конференціях, зокрема “Державна регіональна політика та місцеве самоврядування” (Київ, 2000), “Суспільні реформи та становлення гро-мадянського суспільства в Україні” (Київ, 2001), “Державне управління в умо-вах інтеграції України в Європейський Союз” (Київ, 2002), “Актуальні тео-ре-тико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управ-ління” (Київ, 2004). Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри управ-ління освітою Національної академії державного управління при Пре-зидентові України.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження висвітлено у дев’яти наукових працях, зокрема в п’яти статтях у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел та додатку. Загальний обсяг дисертації становить 215 сто-рінок, з яких 191 сторінка основного тексту. Робота містить 7 таблиць, 10 малюнків, список використаних джерел із 256 назв.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу і методи дослідження, оцінено ступінь розробленості проблеми впливу соціально-психологічних умов на ефективність здійснення управлінської діяльності в системі державної служби, висвітлено наукову новизну й практичне значення отриманих результатів, наведено дані про їх упровадження й апробацію.

У першому розділі – “Ефективність реалізації процесу управління в сис-темі державної служби як науково-практична проблема” – здійснено ана-ліз ста-ну досліджуваної проблеми й розкрито існуючі підходи до її розв’язання. По-казано, що проблема ефективності управлінської діяльності в системі дер-жавної служби роз-глядається шляхом дослідження її трьох основних скла-дових: поняття “управління” як цілеспрямованого виду діяль-ності в орга-нізаціях; основних функцій управ-лінської діяльності та змісту поняття “ефек-тивність управління”.

Аналіз виявив, що в системі державної служби управління розглядається як цілеспрямований вплив на організаційну систему, що здійснюється з метою її упо-рядкування та розвитку на основі використання процедур планування, організації, мотивації, контролю із застосуванням різноманітних інформаційних да-них. Складовою процесу управління, його суб’єктивним компонентом є управлінська діяльність – сукупність скоординованих дій та заходів, спря-мо-ваних на досягнення в рамках організації певної мети.

Основним суб’єктом управління є організація – соціальне утворення, яке має спеціально створену структуру і діяльність якого підпорядкована певній меті. Більшість дослідників характеризують організацію за наявністю певної кіль-кості людей (С.П.Бочарова, В.О.Храмов, Е.Гроув, Е.М.Коротков, Д.Сульє, Д.Ру); розпо-ділом завдань та відповідальності за них між членами організації (І.Г.Вла-ді-мірова, Д.М.Гвішиані, Ф.П.Гєнов, В.П.Казміренко, В.Кноррінг, Г.Саймон, В.В.Третья--ченко); орієнтованістю на результат (Л.П.Буєва, В.С.Єфремов, Дж.Моррісей, С.Оптнер) та ін. Упорядкування та розвиток організації здійснюється за до-помогою цілеспрямованого послідовного впливу, яким є управлінська діяльність.

Визначення особливостей управління організаціями системи державної служби здійснюється на основі розкриття змісту та складових процесу управління. Центральним підходом до розв’язання цієї проблеми на сьогодні є виділення основних функцій управління та об’єднання їх у певні смислові блоки, що дає змогу здійснювати структурно-смисловий аналіз управлінського процесу.

У теорії державного управління помітною є тенденція до розгляду процесу управління як багатокомпонентного, такого, що передбачає взаємозалежність, взаємо-зв’язок та наступність управлінських функцій (складових процесу управ-ління) планування, організації, мотивації, контролю (В.Б.Авер’янов, В.М.Ба-риш-ніков, Б.Гурне, Д.І.Дзвінчук, Н.Р.Нижник, М.І.Пірен, В.М.Олуйко, Г.Сай-мон, В.Томас, В.В.Цвєтков). Як окрему, часто провідну виділяють функцію прийняття та реа-лізації управлінських рішень (В.Д.Бакуменко, А.С.Васильєв, В.С.Єфремов, Ю.П.Сур-мін). Кожна з управлінських функцій містить пси-хо-ло-гічні особливості, адже вони пов’язані із відображенням дійсності у свідомості суб’єктів управ-ління, з урахуванням індивідуальних можливостей і здібностей тощо. Питання виділення управлінських функцій, які є суто психологічними за своїм змістом (спілкування, керівництво, добір та навчання персоналу, забез-пе-чення фізичного та психічного здоров’я працівників; профілактика та подо-лан-ня стресів в організації; створення сприятливого психологічного клімату в орга-нізації тощо), у сучасній теорії держав-ного управління теоретично розроблені частково.

Стосовно змісту поняття “ефективність управлінської діяльності”, на сьо-годні у науковій літературі спостерігаються розбіжності щодо його визначення. Харак-тер-ним є розгляд цього поняття в контексті загального дослідження шля-хів та меха-нізмів розвитку управлінського процесу (О.С.Анісімов, Б.А.Гаєв-ський, В.П.Га-маль, Б.Гурне, Д.І.Дзвінчук, О.О.Дорошенко, М.І.Ло--гунова, В.В.Лю-кін, В.І.Мель-ни-ченко, С.Г.Москвічов, Т.Пітерс, М.І.Пірен, Р.Уотерман, А.О.Че-ме-рис,), а також скоріше опис умов удосконалення управління, ніж чітке визначення його змісту. Часто по-нят-тя “ефективність” розкривається через поняття “продук-тивність”, “якість”, “ре-зуль-тативність”, “оптимальність”, “дієвість”, “успішність”.

Поняття “підвищення ефективності управління” є багатозначним і залежно від рівня наукового дослідження розглядається як система, як процес і як ре-зультат. Зміст поняття “ефективність управління” детермінується площиною його розгляду (політичною, адміністративно-правовою, економічною, со-ціаль-но-психологічною тощо). Джерельний аналіз виявив, що ефективність управління в сис-темі державної служби є не простою сукупністю впливу окремих чинників, а резуль-татом складної взаємодії політичних, еко-но-мічних, органі-зацій-них, ідеологічних чинників, кожен з яких відіграє важливу роль у даному процесі. Водночас проблема ефективності управління тісно пов’язана із виробленням критеріїв її оцінки, роз-робкою методик її визначення, а також із формулюванням рекомендацій щодо шляхів удосконалення управ-лінського процесу.

Проблема ефективності управлінської діяльності в системі державної служ-би є актуальною. Хоча упродовж останніх років у теорії державного управ-ління спо-стерігається активне вивчення зазначеної теми, в основному науковий пошук зо-середжується на її економічних та організаційно-правових аспектах. Сьогодні прак-тично відсутніми є дослідження, предметом яких був би комплекс соціально-пси-хологічних умов ефективності управління на державній службі. До цього часу вивчалися лише окремі питання соціально-психо-ло-гічного підвищення ефек-тивності управлінської діяльності, зокрема осо-бистісні, комунікативні, моти-ваційні тощо. Отже, здійснений аналіз свідчить про актуальність і доцільність спе-ціального дослі-дження соціально-пси-хо-логічних умов підвищення ефек-тивності управлінської діяльності в системі державної служби.

Другий розділ – “Теоретико-методологічні основи підвищення ефек-тивності управ-----лінської діяльності в системі державної служби” – присвячено роз-гляду со-ціаль-но-психологічної ефективності управління як спеціального виду діяльності в орга-ні-за-ціях.

Функціональною одиницею системи державної служби є її організаційні струк-----ту-ри – державні установи та організації. Останні є соціальними утво-рен-нями, які ство--рені державою, діють у межах чітко визначених і нормативно за-кріп-лених пов-но---важень й мають спеціально закріплену організаційну струк-туру. Основ-ним про--цесом, що забезпечує функціонування та розвиток даних орга-нізацій, є управ-ління.

Аналіз управління як цілеспрямованої діяльності в організаціях пов’язаний із роз-криттям структурних і функціональних особливостей державних установ та орга-ні-зацій (порівняно з організаційними утвореннями іншої соціальної спря--мо-ваності, зокрема комерційної, тощо). До особливостей побудови та функціо-нування органі-за-ційних структур системи державної служби віднесено: 1) порівняно більшу “закри-тість” щодо сприйняття змін у структурі, кадровому складі, функціональному змісті управ-ління; 2) наявність чітко визначеної організаційної та комунікативної структур управ-ління, цілеспрямованість управ-лінських впливів, ієрархічність; 3) інформацій-ний характер діяльності: її результат має інформаційну форму; пред-метом діяльності є інформація; 4) вплив системи зовнішніх взаємодій, що утво-рюють зовнішнє се-ре-до-вище функціо-нування організації (політичних, економічних, соціокультурних тощо); 5) вплив системи внутрішніх взаємодій, що утворюють внутрішнє середовище функ-ціонування організації (внутрішні зв’язки, які станов-лять інформаційну основу управ-ління); 6) наявність двох складових у завданнях організації: людей та інфор-мації (традиційно завдання організації характеризуються трьома скла-довими: людьми, інформацією та предметами); 7) нормативно-поса-довий ха-рактер управління (у ко-мер-ційних організаціях управління здійснюється за ко-мандним принципом); 8) упо-вільнений процес кадрової ротації. Зазначені особли-вості є визначальними у форму-ванні змісту та специфіки управління в державних установах та організаціях, адже вони є “ви-хідними умовами” їх існування. Вони безпо-середньо проектуються на зміст управ-лінських техно-логій та визначають зосе-редженість управлінських впливів.

Розгляд психологічних умов ефективності управлінської діяльності в системі державної служби вимагав здійснення психологічного аналізу процесу управ-ління, тобто розкриття його змісту, структури та психологічних ком-по-нентів. Компоненти про-цесу управління було структуровано з виділенням загально-управ-лінського (функції планування, організації та контролю), соціально-пси-хологічного (кому-ні-кація, мотивація та керівництво як процес здій-снення впливу на людей) та власне управ-лінського (прийняття та реалізація управ-лінського рішення). Провідним прин-ципом у зазначеному розподілі управлінських функцій є визначення мети управ-лінської діяльності, її змісту, а також логіки управ-лінського процесу, а основною де-термінантою – механізми соціально-психо-ло-гіч-ного управління та рівні здійснен-ня управлінського процесу.

У реальному управлінському процесі функції, що є складовими різних ком-по-нен-тів управління, нерозривно пов’язані між собою. Як відносно самостійні еле-менти управлінського процесу вони реалізуються лише в сукупності та взаєм-ному допов-ненні. Водночас управління є не лише комплексом загально-прийнятих управ-лінських функцій; сьогодні воно набуває системного характеру. Як наслідок, до-слідження управління передбачає аналіз не лише тих складових, що вочевидь вхо-дять до структури управлінського процесу, а й тих, що хоча й належать до інших сис-тем, опосередковано, через незначні впливи та дії, змінюють систему, транс-формують її та надають управлінню нового змісту.

Аналіз управлінської діяльності в державних установах та організаціях пов’я--заний із питанням аналізу її ефективності. Остання як відображення прак-тичного аспекту процесу управління є складовою загального підвищення ефек-тив-ності управління в системі державної служби. Ефективність управлінського процесу не зво-диться лише до успішної реалізації управлінських функцій, за-про-вадження іннова-ційних управлінських технологій та економного вико-ристання фінансових, технічних, людських та інших ресурсів. Вона є більш ши-роким поняттям, яке втілюється у подальшій реалізації всіма учасниками управлінського процесу свого потенціалу, і, як наслідок, актуалізує розвиток всієї управлінської системи.

Відповідно до цих аспектів ефективність управлінської діяльності в сис-темі державної служби визначена як соціально-економічна категорія, яка відображає результат здійснення управлінських дій через максимально мож-ливу реалізацію керівником у професійній діяльності його особистісного, соціального та професій-ного потенціалів при одночасному задоволенні потреб усіх учасників управлінських відносин, тобто окремих керівників, працівників, соціальних груп (колективів), організацій тощо. Основними принципами, що забезпечують ефективність управ-лінської діяльності в системі державної служ-би, є науковість, комплексність, наскрізність, гуманізація, демократизація, відповідність державним вимогам, ураху-вання індивідуального підходу тощо.

Ефективність управлінської діяльності аналізується за показниками, що умов-но поділяються на два блоки. До першого блоку входять показники, що на-ле-жать до економічної галузі і стосуються економічних параметрів діяльності орга-ні-за-ційних структур системи державної служби, зокрема показники якості, рен-та-бельності, енерго-ємності тощо. Другий блок містить показники, що є відобра-женням суб’єк-тивних особливостей діяльності людей у державних установах та організаціях – орга-нізаційної та комунікативної структур управління, соціально-психологічних особ-ливостей соціальних груп та колективів, індивідуальних осо-бистісних особ-ли-востей суб’єктів управління тощо. Ці показники розкривають сутність управлінської діяльності із соціально-психологічної точки зору та дають підстави визначати її ефективність як соціально-психологічну.

Під соціально-психологічною ефективністю управління розуміється резу-ль-тат здій-снення управлінських впливів, що базуються на урахуванні со-ціаль-них, психо-логічних, тектологічних, акмеологічних особливостей учасників управ-лін-ського процесу й спрямовані на організацію та підтримання управ-лінської взаємо-дії з метою успішної реалізації функцій та виконання завдань, що стоять перед уста-новою чи організацією. Соціально-психологічна ефек-тивність управлінської діяльності проявляється на двох рівнях: рівні соціально-психологічної ефек-тив-ності організації та рівні соціально-психологічної ефек-тивності суб’єктів управ-лінського процесу. Відповідно критерії ефек-тивності управлінської діяльності систе-ма-тизовано за двома блоками – організаційним та особистісним.

Організаційний блок становлять критерії, що розкривають успішність діяль--ності установи чи організації як суспільної одиниці. До них належать: 1) ціле--спрямованість організації (характеризує готовність організації до до-сяг-нення цілей); 2) згуртованість організації (характеризує стійкість та міцність між-осо-бистісних взаємодій в організації, психологічний стан системи функціо-нальної взаємодії співробітників в організації); 3) інтегративність організації (характе-ризує стан соціально-психологічного розвитку організації, визначає рівень узго-дженості дій та структурованості професійних обов’язків); 4) відносна ста-біль-ність організації (ви-значає швидкість плинності кадрів в організації та пов’я-зану з нею динаміку со-ціально-психологічних станів в організації: соціально-пси-хо-логічного клімату, рівня конфліктності тощо); 5) самоорганізованість орга-нізації (розкриває рівень розвитку в організації процесів управління та само-управління, характеризує специфіку структурно-функціональної взаємодії членів орга-нізації в соціальних групах: малих, середніх, великих); 6) саморозвиток організації.

Особистісний блок включає критерії ефективності діяльності учасників про-цесу управління (суб’єктів управління): 1) активність суб’єктів управління як діяль-нісний компонент психології особистості (свідчить про рівні психофізичної та соціально-психологічної життєдіяльності працівників); 2) задоволеність тру-до-вою діяльністю (розкриває особистісне ставлення працівника до роботи, інших чле-нів колективу, до са-мого себе; дає змогу проаналізувати соціально-пси-хо-ло-гіч-ні характеристики функціо-нування організації); 3) умотивованість суб’єктів управ-лін-ня (розкриває наяв-ність свідомої причини трудової, пізнавальної, кому-ні-кативної та іншої актив-ності членів групи як обов’язкової умови її ефективності); 4) емоційність (харак-теризує емоційне ставлення людей до взаємодії в соціальних групах); 5) стресо-стійкість (розкриває індивідуальну особистісну властивість швидко мобілізувати власний емоційно-вольовий потенціал для протидії різним деструктивним силам, є проекцією загального соціально-психологічного стану функціонування організації). Показники ефективності управлінської діяльності одно-часно розглянуто і як її соціально-психологічні характеристики.

Рівень аналізу соціально-психологічної ефективності організації пов’я-за-ний із рівнем аналізу соціально-психологічної ефективності суб’єктів управ-лін-ня. Це зумовлено особливостями процесу управління як різновиду со-ціаль-ного, в якому зовнішні і внутрішні, об’єктивні та суб’єктивні компо-нен-ти є взаєм-но інтегрованими, не піддаються чіткому виокремленню, а тому мають роз-гля-датися лише в комплексі. Зважаючи на це подальше дослідження ефек-тивності управління як специфічного виду діяльності в організаціях здій-снювалося в напрямі вивчення двох питань: які соціально-психологічні умови та в який спосіб справляють най-більший вплив на ефективність управлінської діяльності.

У ході реалізації проекту дослідження соціально-психологічних умов під-ви-щення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби протягом 2002-2004 рр. на базі ІПККК та факультету денної форми навчання НАДУ при Пре-зи-дентові України, Київського міського та Сумського обласного центрів пере-під-готовки та підвищення кваліфікації працівників органів дер-жавної влади, органів місце-вого самоврядування, керівників державних під-приємств, установ та органі-зацій було проведено соціологічне дослідження.

Дослідження складалося з трьох етапів: 1) проведення опитування дер-жав-них службовців, представників органів місцевого самоврядування та осіб, що пере-бу-вають у кадровому резерві на керівні посади в органах державної влади та органах міс-цевого самоврядування; 2) обробка даних за допомогою методу факторного ана-лізу та методу семантичного диференціалу; 3) інтерпретація отриманих даних.

Інструментарій дослідження було представлено анкетою, що складалася з трьох блоків питань: щодо умов здійснення управління в організаціях системи державної служби та особливостей їх прояву; щодо особистісних характеристик керівника в організаціях системи державної служби, які можуть бути ви-ко-ристані при побудові моделі психологічної готовності до здійснення управління в системі державної служби, та щодо перспектив удосконалення процесу управління в державних установах та організаціях.

Вибірка складалася із державних службовців, представників органів місце-вого самоврядування та осіб, що перебувають у кадровому резерві на керівні посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Обсяг вибіркової сукупності становив 582 державних службовці віком від 25 до 59 років, що обій-мають посади ІІ-VІІ категорій. Результати, отримані на основі аналізу відповідей респондентів, було розподілено за групами запитань анкети. Подальша інтерпре-тація результатів здійснювалася відповідно до блоків запитань анкети.

Аналіз результатів за запитаннями анкети щодо умов здійснення управ-ління в орга-нізаціях системи державної служби та особливостей їх прояву дав змогу з’ясу-вати, що: 1) управління як специфічний вид діяльності в орга-ні-заціях відбувається в бага-тофакторному середовищі, складовими якого є впли-ви, різні за своєю при-родою: еко-номічною, політичною, психологічною, інфор-маційною тощо; сукупність зазна-че-них впливів утворює межі перебігу процесу управління і є умовами, що його де-тер-мі-нують; 2) ефективність управлінської діяльності в системі державної служби зале-жить від рівня впливу даних умов, а отже, збільшується або зменшується; серед умов, що підвищують ефективність про-цесу управління, виділяються економічні (fs 0,77), соціально-психологічні (fs 0,72), інформаційні (fs 0,64), правові (fs 0,59), технологічні (fs 0,57), полі-тичні (fs 0,50); 3) вплив зазначених умов на підвищення ефективності управлінського процесу в організаціях системи державної служби полягає в удоско-наленні управлінської взаємодії шляхом задоволення потреб усіх учас-ників про-цесу управління на основі застосування відповідних дій (під-ви-щення заробітної пла-ти, за-провадження інноваційних технологій, зокрема управ-лінських, забезпечення опе-ра-тив-ною інформацією, правове регулювання діяль-ності тощо); 4) соціально-пси-хо-ло-гіч-ні умови підвищення ефективності управ-лінського процесу визнані як най-важ-ливіші, про що свідчить те, що вони посідають у матриці факторних значень друге місце (fs 0,72).

Аналіз запитань за другим блоком анкети показав, що ефективна реалізація змісту управлінської діяльності передбачає урахування аспектів, що пов’язані із суб’єктивним компонентом управління. Провідним у цьому є відповідна під-го-тов-ле-ність управлінців, які безпосередньо виконують функції управління та від-по-відають за розвиток суб’єктів управлінського процесу, всієї установи та орга-ні-за-ції. Як наслідок, на сьогодні наявність в управлінців комплексу відповідних мо-ти-вів, знань, умінь, навичок та особистісних якостей, які б забезпечували успішну взаємодію учасників управлінського процесу, є об’єктивною необхідністю.

Стосовно перспектив удосконалення процесу управління в державних уста--новах та організаціях аналіз відповідей респондентів показав, що дієвим засо-бом під-вищення ефективності управлінської діяльності в установах та орга-ні-заціях може стати психолого-управлінське консультування (82,6%). Водночас лише 4,2% опи--таних зазначили, що в складі їх організацій на постійній основі діє підрозділ, основ-ною метою якого є надання консультацій з питань управ-ління; 6% респон-ден-тів зазначили, що функції консультування в їх установах та організаціях здій-снюють кадрові служби. До основних завдань психолого-консультаційних під-роз-ділів було віднесено: проведення професійного добору кадрів (74,9%); навчання персоналу (54,2%); психологічну діагностику діяльності організації (76,2%); пси-хо-логічну допомогу керівникам та спеціалістам (56,4%); участь у розв’язанні кон-флік-тів в організації (43,7%); консультування керівників з питань управлінського спіл-кування (43,2%); консультування працівників з питань кар’єрного росту (24,5%).

Проведене дослідження показало, що проблема ефективності управ-лін-ського процесу на сьогодні є актуальною та потребує всебічного дослідження й аналізу. Ефективність управлінського процесу є складною категорією, яка вклю--чає багато елементів, що є втіленням проявів суспільної активності, зо-крема економічної, політичної, інформаційної, соціальної тощо. Проблема під-ви-щення ефективності управлінського процесу потребує вивчення комплексу питань, що є відображенням специфіки системи державної служби, зокрема умов здійснення управління та шляхів і засобів його удосконалення.

Третій розділ – “Соціально-психологічні особливості управлінської діяль-но-сті та їх вплив на ефективність управління” – присвячений проблемі під-вищення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби з ура-хуванням соціально-психологічних умов її реалізації.

На основі аналізу літературних джерел та результатів проведеного до-слі-дження доведено, що сучасний стан функціонування організаційних структур державного управління посилює вплив соціально-психологічних умов на здій-снення управління. Зазначене дає підстави розглядати підвищення ефективності у соціально-психо-логічному напрямі – як застосування комплексу соціально-пси-хологічних методів, прийомів та засобів, що спрямовані на оптимізацію управлінської взаємодії шляхом підвищення результативності й дієвості орга-нізаційної та інших структур управ-лін-ня, а також розвитку суб’єктів управ-лін-ського процесу (керівників та пра-цівників; малих, середніх та великих соціаль-них груп тощо). Головною ознакою ефек-тивного управління є розвиток як окремих суб’єктів управління, так і організації в цілому, а також раціональне використання ресурсів – фінансових, технічних, людських тощо.

Соціально-психологічний напрям підвищення ефективності управління реа-лізується через систему умов, що є соціально-психологічними за своїм змістом, детермінують реалізацію управлінських функцій та забезпечують їх ефек-тивність. До соціально-психологічних умов підвищення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби належать організаційно-комунікативні, особистісні та проекційні умови здійснення управління. Такий поділ зумовлений соціально-психологічним нормуванням будь-якої діяльності.

Організаційно-комунікативні умови соціально-психологічного підвищення ефективності управлінської діяльності представлені організаційною структурою управління державної установи чи організації та її комунікативною структурою.

Поняття “організаційна структура управління” розкрито у вузькому та широ-кому розумінні. У вузькому розумінні організаційна структура управління в державних установах та організаціях визначена як певна кількість виокрем-лених у системі управління підрозділів із заданими відносинами субординації. Широке розуміння даного поняття включає всі усталені зв’язки та відносини в орга-нізації, що впливають на діяльність окремих людей і груп, розподіл функ-цій, відпо-ві-дальності, повноважень, систему прийняття рішень, доку-менто-обігу тощо. Орга-ні-заційна структура управління пов’язана з функціональною струк-турою, адже саме функції зумовлюють необхідність тих чи інших елементів управлінської системи, виз-начають характер взаємодії між ними і, як наслідок, упорядковують орга-ні-заційну систему управління.

Формування ефективної організаційної структури управління можливе на основі двох підходів: функціонально-структурного та ієрархічно-цільового. За пер-шим підходом структура управління визначається структурою зв’язків та від-носин між елементами, яка, у свою чергу, зорієнтована на структуру процесу прий-няття та реалізації рішень, тобто на технологію управління. При цьому орга-нізаційна структура управління безпосередньо залежить від обсягу, склад-ності та ха-рактеру виконання управлінських функцій. Як наслідок, чітко сфор-му-льована сис-тема цілей організації є провідним принципом стосовно процесу фор-му-вання орга-нізаційних структур управління. Створення організаційної структури управ-ління на основі ієрархічно-цільового підходу передбачає формування управ-лін-ських зв’язків та відносин в організації за принципом ієрархії, при цьому центра-лізація як підпорядкованість має бути замінена на координацію як узгодженість.

Будучи важливою характеристикою структури управління та її безпо-се-ред-ньою ознакою, комунікативна структура організації визначена як система інфор-маційних зв’язків, багаторівнева мережа каналів чи шляхів, за якими в уста-нові чи організації відбувається обмін інформацією (її прийом, передача, переробка суб’єктами управління). Комунікативна структура управління часто є тотожною організаційній структурі управління. Проте традиційно такі структури збігаються лише частково. Водночас лише завдяки їх інтегративному поєднанню процес управління набуває ознак ефективного. Базуючись на цьому, стверджується, що найбільш дієвими і такими, що дають змогу реалізовувати процес управління з максимальною ефективністю, є організаційно-комуні-ка-тивні структури управління.

Особистісні умови підвищення ефективності управлінської діяльності в сис-те-мі державної служби представлені психологічною готовністю керівника до здій-снен--ня управлінської діяльності та професійною трансформацією особистості ке-рів--ника.

На основі теоретичного аналізу та інтерпретації результатів опитування визна-чено, що психологічна готовність керівника до управління (ПГКУ) в системі державної служби – це складне системне особистісне утворення, що тісно пов’язане зі скла-до-вими управлінського процесу і забезпечує успішну взаємодію особистості з іншими учасниками управлінської діяльності. Структура ПГКУ представлена моти-ваційним, когнітивним, операційним та особистісними ком-по-нентами, які адекватні вимогам, змісту та умовам управлінської діяльності і в цілому забезпечують її ефективність. До структури ПГКУ також входять здібності та задатки. Зазначені компо-ненти є здебіль-шого загальними для структури ПГКУ в різних галузях, у той час як їх насиченість є специфічною і визначається особливостями управлінської діяльності саме в системі державної служби. Остання має три рівні репрезентації: інституційно-рольовий, “технологічний” та персоніфікований. Їх поділ відповідає кри-теріям соціального нормування, які зумовлюються характером суспільних від-носин, особливостями виробничих функцій та суб’єктивним проявом персо-ні-фікованих соціальних стосунків.

Поняття професійної трансформації особистості керівника визначається змі-ною під впливом здійснення певної професійної діяльності власних осо-бистісних якостей та рис (ціннісних орієнтацій, стилю мислення, стереотипів сприймання, характеру, способу спілкування і поведінки тощо). Професійна трансформація особистості має різну полярність (позитивна професійна трансформація або професійна деформація) та проявляється на функціональному, особистісному й орга-нізаційному рівнях. Полярність трансформації детермінує зміст професійної діяльності, адже вона безпосередньо визначає прояв основних особистісних вла-сти-востей – когнітивних, комунікативних, афективних, ціннісно-орієнтаційних тощо.

Проекційні умови підвищення ефективності управлінської діяльності роз-глянуто як процес керівництва – суб’єктивний компонент управлінської діяль-ності; здій-снення керівником впливу на підлеглих та налагодження з ними міжо-со-бистісних стосунків з метою виконання завдань, що стоять перед орга-нізацією. Ке-рів-ництво є проекцією особистості керівника на загальний та со-ціально-психо-ло-гічний рівні управлінської діяльності, яка, у свою чергу, прояв-ляється у стилі керівництва та індивідуалізації управління.

Зазначені умови підвищення ефективності управлінської діяльності є взаємо--пов’язаними та взаємодоповнюваними. Успішність соціально-психо-ло-гічного підви-щення ефективності управління безпосередньо залежить від інтегра-тивного рівня ефективності організаційно-комунікативних, особистісних та проекційних умов, адже неефективність хоча б однієї з них об’єктивно знижує рівень реалізації загаль-ного механізму соціально-психологічного підвищення ефективності.

Анкетування підтвердило, що серед різних напрямів професійної діяль-ності щодо психологічного забезпечення управлінського процесу важливу роль відіграє пси-хологічне консультування керівників та працівників установ й орг-анізацій щодо тео-рії і практики управління. Впровадження системи пси-хо-лого-управ-лінського кон-сультування передбачає реалізацію теоретичного та прак-тичного етапів (див. ри-сунок). На першому етапі визначаються мета, основ-ні прин-ципи, функції, зав-дан-ня та напрями здійснення практичної кон-суль-тативної роботи з питань управління.

Другий етап передбачає створення в структурі державної установи та орга-нізації психолого-консультаційного підрозділу, визначення основних підходів до про-ведення консультування, а також використання відповідних форм та методів практичної консультативної роботи.

Етапи впровадження системи психолого-управлінського консультування в державні установи та організації

Психологічна

допомога | Мета | СИСТЕМА ПСИХОЛОГО-УПРАВЛІНСЬКОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ | Мета | Підвищення ефективності управління | ТЕОРЕТИЧНИЙ ЕТАП УПРОВАДЖЕННЯ | ПРАКТИЧНИЙ

ЕТАП УПРОВАДЖЕННЯ | ВИЗНАЧЕННЯ ПРИНЦИПІВ ЗДІЙСНЕННЯ КОНСУЛЬТУВАННЯ | ВИБІР ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ ФОРМИ ЗДІЙСНЕННЯ КОНСУЛЬТУВАННЯ | Гуманізації | Системності | Добровільності | Конфіденційності | Діалогічності | Забезпечення особистісного, групового

та організаційного розвитку клієнта | Суб’єкт-суб’єктної

управлінської взаємодії | Доброзичливого

і безоцінкового ставлення | Психолого-

консульта-

тивна служба | Психолого-

акмеоло-

гічна служба | ВИЗНАЧЕННЯ ОСНОВНИХ ФУНКЦІЙ КОНСУЛЬТУВАННЯ | Зовнішні функції:

соціально-економічна, адаптивна, інформаційна, дослідницька, кадрова | Внутрішні функції:

діагностична, ціннісно-орієнтаційна, когнітивна, розвиваюча, стимулююча, морально-виховна | Соціально-психологічна

служба | ФОРМУЛЮВАННЯ ЗАВДАНЬ | РЕАЛІЗАЦІЯ

ФОРМ КОНСУЛЬТУВАННЯ | Консультування

із загальних питань управління | Консультування з проблем управління людськими ресурсами та їх розвитку | Добір претендентів на посади

з використанням методів психологічної діагностики | Навчання персоналу | Індивідуальні | Групові | РЕАЛІЗАЦІЯ МЕТОДІВ КОНСУЛЬТУВАННЯ | Психологічна діаг-ностика діяльності організації | Психотерапев-тична робота | Консультування з питань гуманізації виробничого процесу та управління | Консультування у психолого-акмеологічному напрямі щодо професійного розвитку | Бесіди, консультації, рольові та ділові ігри, тренінги, заняття

з релаксації, “психологічні марафони” | ЗАСТОСУВАННЯ НЕОБХІДНОГО ВИДУ КОНСУЛЬТУВАННЯ | Організаційне консультування

з питань діяльності організації в цілому | Консультування з проблем

управління персоналом | ВИБІР ПІДХОДІВ ДО ЗДІЙСНЕННЯ КОНСУЛЬТУВАННЯ | Організаційний | Особистісний |

ВИСНОВКИ

У дисертації на емпіричному та теоретичному рівнях досліджено актуаль-не завдання щодо впливу соціально-психологічних умов управлінської діяль-ності в системі державної служби на її ефективність. Отримані у процесі дослі-дження резуль-тати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізо-вані мета і завдання дослідження дають змогу зробити такі висновки.

1. Аналіз вітчизняних та зарубіжних літературних джерел свідчить про ва-ж-ливість комплексного підвищення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби. Це зумовлює необхідність ретельного вивчення умов її здій-с-нення. Важливе місце серед них посідають соціально-психологічні, ті, що пов’язані із соціальними механізмами реалізації управлінського процесу та враху-ванням психологічних аспектів управління. Проте узагальнюючі дослідження цієї проблеми на сьогодні є недостатніми.

2. За результатами аналізу поняття “управління” уточнено поняття “управ-лін-ська діяльність” у системі державної служби. Доведено, що управлінська діяль-ність як складова процесу управління, її суб’єктивний компонент є сукупністю ско-орди--нованих дій та заходів, що спрямовані на досягнення у межах організації пев-ної мети. Складовими управлінської діяльності є управлінські компоненти, утво-рені управлінськими функціями: базово-управлінський (планування, орга-ні-зація, конт-роль), соціально-психологічний (комунікація, мотивація, керівництво) та власне управ-лінський (прийняття та реалізація управлінських рішень).

3. Визначено, що в системі державної служ-би ефективність управлінської діяльності є соціально-економічною категорією, яка відображає результат здій-снення управлінських дій через максимально мож-ли-ву реа-лізацію керівником у про-фесійній діяльності його особистісного, соціаль-ного та про-фесійного потен-ціа-лів при одночасному задоволенні потреб усіх учас-ників управ-лінських відносин (окремих керівників, працівників, соціальних груп тощо). Ана-ліз зазначеного поняття здійснено у двох напрямах: економічному та со-ціаль-но-пси--хо-логічному. Остан-ній передбачає врахування показників, що є вті-ленням суб’єк--тивних особли-востей діяльності державних установ та організацій, роз--кри--вають сутність управлін-ської діяльності із соціально-психологічної точки зору. Це дало змогу розглянути ефективність управлінської діяльності як соціально-пси-хологічну.

Під соціально-психологічною ефективністю управління розуміється резуль-тат здійснення управлінських впливів, що базуються на врахуванні соціальних, пси----хологічних, тектологічних, акмеологічних особливостей учасників управлін-сь-ко-го процесу; спрямовані на організацію та підтримання управлінської взаємодії з ме--тою успішної реалізації