ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

Маркович Яніна Сергіївна

УДК 821.161.1 – 31(043.3) – 021.3”31”

КАТЕГОРІЇ ЧАСУ ТА ПРОСТОРУ В РОМАНІ

Б. ПАСТЕРНАКА “ДОКТОР ЖИВАГО”

10.01.02 – російська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Сімферополь — 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Полтавському державному педагогічному університеті імені В.Г. Короленка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – Ніколенко Ольга Миколаївна, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри зарубіжної літератури Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка Міністерства освіти і науки України

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, доцент Заярна Ірина Сергіївна, доцент кафедри історії російської літератури Київського національного університету імені Т.Г.Шевченка;

кандидат філологічних наук, доцент Остапенко Ірина Володимирівна, доцент кафедри української філології РВНЗ „Кримський інженерно-педагогічний університет”

Провідна установа

Дніпропетровський національний університет Міністерства освіти і науки України, кафедра російського та порівняльного літературознавства

Захист відбудеться “2” червня 2006 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 52.051.05 Таврійського національного університету імені В.І.Вернадського (95007, Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського (95007, Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

Автореферат розіслано “2” травня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Лавров В.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Російська література першої половини XX століття активно досліджується у сучасному літературознавстві, втім усталених поглядів стосовно естетичних явищ цього періоду не існує. Гострі дискусії викликає й творчість Б. Пастернака, роман якого “Доктор Живаго” й досі лишається одним із “проблемних вузлів” (Д.Лихачов) вітчизняної та зарубіжної науки. Проза митця розглядалася науковцями не так часто, як його лірика. Роману “Доктор Живаго” присвячені лише окремі праці В. Бєлєнчикова, Б. Гаспарова, В. Гудова, А. Жолковського, М. Крепс, Т. Матюшевої, Д. Магомедової та ін. Проте ця книга, в якій знайшли втілення нові підходи Б. Пастернака до жанру роману, ще не вивчена повною мірою. Починаючи з 1918 року, коли в письменника виник задум прозового твору про долю свого покоління, і до 1956 року, коли роман “Доктор Живаго” був завершений, творчі погляди митця постійно змінювалися, але незмінним було бажання художника оновити сучасну йому літературу, “дематеріалізувати прозу”, зокрема роман, вивести його на нові обрії. Художні експерименти митця позначилися передусім на просторово-часовій побудові “Доктора Живаго”, який посідає особливе місце в історії жанру роману XX століття.

Актуальність дисертації зумовлена відсутністю фундаментальних досліджень просторово-часової організації роману Б. Пастернака “Доктор Живаго”, а також дискусійністю теоретичних понять “художній час” і “художній простір”. Необхідність розробки даної теми визначається також недостатньою вивченістю закономірностей розвитку жанру роману XX століття.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри зарубіжної літератури Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка у межах комплексної теми “Традиції та новаторство в літературі”. Тема дисертаційного дослідження схвалена вченою радою Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (протокол № 6 від 31 січня 2002 року), а також бюро наукової ради з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література” Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України (протокол № 1 від 19 лютого 2002 року).

Об’єкт дисертаційного дослідження – роман Б. Пастернака “Доктор Живаго”.

Предмет дослідження – художній час та художній простір у романі “Доктор Живаго”.

Методи дослідження: історико-гносеологічний, порівняльно-історичний, системний, структурально-функціональний.

Методологічною базою дисертації є праці вітчизняних і зарубіжних дослідників, присвячені теоретичному осмисленню категорій “час” і “простір” на матеріалі художньої літератури (О. Астаф’єв, М. Бахтін, Р. Гром’як, А.Єсин, Б.Койнен, Ю.Лотман, В.Топоров та ін.), жанру роману XX століття (Д. Затонський, А.Есалнек, Д. Наливайко, Л. Чернець та ін.), а також творчості Б. Пастернака загалом і його роману “Доктор Живаго” зокрема (Б.Гаспаров, Г.Джиффорд, Л. Рудов, Р.Фріборн, І. Хоуве та ін.).

Мета роботи – дослідити форми й різновиди художнього часу й художнього простору в романі Б. Пастернака “Доктор Живаго”.

Завдання дослідження:

·

·

·

·

·

·

·

·

Наукова новизна дисертації. У роботі вперше у світлі єдиного системного підходу досліджені особливості художнього часу та художнього простору в романі Б. Пастернака “Доктор Живаго”. Уточнені поняття “час” і “простір” у художній літературі. На матеріалі твору Б. Пастернака “Доктор Живаго” показано їх значення для розвитку жанру роману XX століття. Досліджені форми часу (фабульний, сюжетний, наративний) та різновиди простору в романі “Доктор Живаго”. Особливу увагу приділено конкретно-історичним, символічним, міфопоетичним топосам і локусам. У роботі вивчені еволюція, засоби вираження та функції мотивів, пов’язаних з категоріями часу та простору. Показано вплив просторово-часової організації на жанр і стиль твору. Відзначені традиції російської та світової літератури, які знайшли творчий розвиток у прозовій спадщині митця, а також художнє новаторство Б. Пастернака в галузі роману.

Теоретичне значення роботи полягає в уточненні понять “час” і “простір” у художній літературі, а також у вивченні форм та різновидів художнього часу і простору в літературі XX століття (на матеріалі роману Б. Пастернака “Доктор Живаго”).

Практична цінність дисертації. Результати дослідження можуть бути використані в курсі викладання російської літератури у вищих та середніх освітніх закладах, а також для підготовки нових підручників і посібників з актуальних проблем розвитку літератури XX століття.

Особистий внесок здобувача у виконану роботу є достатнім, дисертація і всі опубліковані статті написані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Робота обговорювалась на засіданнях кафедри зарубіжної літератури Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. Основні ії положення викладені в доповідях на міжнародних наукових конференціях (“Гоголівські читання” (Полтава — 2004, 2006), “Мова і культура” (Київ — 2002, 2004)).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 7 праць, у тому числі 1 монографія і 6 статей – у провідних фахових наукових виданнях України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел з 230 позицій. Повний обсяг дисертаційної праці 214 сторінок, із них 194 сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність і наукову новизну, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, окреслено теоретичну і практичну значущість роботи.

У першому розділі “Проблеми наукового вивчення категорій “час”, “простір”, “хронотоп” подано огляд праць, розкрито історію вивчення категорій “час”, “простір”, “хронотоп” у науці. На підставі ґрунтовного аналізу доробку вчених (О. Астаф’єв М. Ахундов, М. Бахтін, М. Бланшо, А. Єсин, Б. Койнен, Д. Лой, Ю. Лотман, Н. Тамарченко, В. Топоров, О. Ухтомський, Е. Холл, та ін.) уточнено підходи до вивчення художнього часу та художнього простору в літературі.

Художній час і художній простір є дискусійними поняттями в сучасному літературознавстві. Їх дискусійність обумовлена не тільки різницею у поглядах науковців, але й багатозначністю та умовністю літератури як виду мистецтва. Водночас при всій суперечливості даних категорій можна виокремити їх сутнісні ознаки, що мають велике значення для дослідження художніх творів. Передусім слід відзначити відмінність художнього часу та художнього простору від реального часу та простору. Для розуміння художнього часу та художнього простору важливі не кількісні, а якісні характеристики, тобто такі, що мають естетичне, символьне навантаження, пов’язане зі специфікою мистецтва слова.

Художній час і художній простір – важливі складові художнього світу твору. Вони формують образ світу, представлений у творі. Час і простір сприяють вираженню авторської позиції. Вибір просторових та часових координат є значущим для втілення концепції світу митця. Художній час і художній простір тісно пов’язані з категоріями поетики – жанр, стиль, образ, фабула, сюжет, нарація та ін. Час і простір у літературному творі сприяють створенню і розкриттю художніх образів. Разом з іншими компонентами тексту час і простір визначають зміст і форму жанрів, їхню динаміку, взаємодію жанрових різновидів. Категорії часу та простору пов’язані з розвитком загальних та індивідуальних стилів. Для характеристики художнього часу та простору важливе значення має також родова приналежність твору.

Оскільки основною формою організації подій у творі є сюжет, що реалізує певну фабулу, то основними формами часу в літературному творі можна вважати час фабульний (коли події відбулися в хронологічній послідовності), час сюжетний (порядок художньої організації подій), а також час наративний (коли й ким про події повідомлено).

Якщо реальний час має досить обмежену кількість різновидів (минуле, теперішнє, майбутнє; рік, доба, година та ін.), то художній час за своєю семантикою і функціями має багато різновидів: час біографічний, історичний, міфопоетичний, символічний, фантастичний тощо. Час у літературному творі, на відміну від послідовності та циклічності реального часу, може прискорюватися та уповільнюватися, призупинятися, повертатися до минулого, проникати у майбутнє, поєднувати в собі різноманітні часові потоки і т.д. В залежності від спрямованості художній час може бути лінійним, ретроспективним, прогностичним тощо. Особливо слід відзначити таку форму часової організації твору, як контрапункт, коли поєднуються кілька часових векторів, які розвиваються з різною швидкістю й у різних напрямках.

Художній простір у творі виявляється в різних топосах і локусах, які сприяють втіленню задуму митця. Художній простір може виходити далеко за межі реальної дійсності і функціонувати у вигляді символічного, оніричного, міфопоетичного, культурного та інших різновидів. Топоси й локуси в художньому творі співіснують не відокремлено один від одного, важливими є зв’язки між ними, а також зміщення, деформації, нашарування, взаємопроникнення.

Художній час і художній простір — пов’язані між собою категорії. У літературознавстві й досі тривають дискусії щодо того, наскільки тісно вони пов’язані і яка з цих категорій є провідною. У дисертації доведено, що зв’язок між художнім часом і художнім простором не є абсолютним. Дані категорії можна розглядати як окремо, так і у взаємозв’язку. Коли зв’язок між часом і простором у художньому творі стає нерозривним, вони утворюють певний континуум, що має досліджуватися в аспекті цілісності, самостійного значення в тексті. Для визначення тісного взаємозв’язку часу й простору О. Ухтомським був уведений, а М. Бахтіним глибоко розроблений термін “хронотоп”, що найповніше виявляє взаємозалежність часових і просторових координат. При всій дискусійності даного поняття він і досі зберігає методологічне значення для літературознавства загалом і для дослідження окремих художніх текстів. Однак форми хронотопу, визначені М. Бахтіним, потребують доповнення й розвитку на матеріалі літератури XX століття, що залишилася поза увагою дослідника.

Художній час, художній простір і хронотоп як категорії поетики напрочуд пластичні й динамічні. На їх видозміни впливають різні чинники: соціально-історичні умови, загальний стан культури, тип художньої свідомості, розвиток філософської думки, літературних напрямів, течій, шкіл, а також ідейно-естетичні пошуки митців. У процесі літературного розвитку категорії “художній час” і “художній простір” наповнювались різним змістом, різними були й функції, що виконували вони в літературі.

Література XX століття, зокрема жанр роману, становить величезний інтерес для дослідників, оскільки питання розвитку категорій “художній час”, “художній простір” і “хронотоп” в епоху переходу від реалізму до модернізму не вирішені остаточно. Художня революція, що охопила різні види мистецтва початку ХХ століття, позначилася й на просторово-часовій організації творів, в яких традиційні уявлення про ці категорії поступилися сміливим експериментам письменників над розширенням естетичних можливостей простору й часу. Роман Б. Пастернака “Доктор Живаго” дає цікавий матеріал для дослідження динаміки художнього часу й художнього простору, що сприяли оновленню жанру роману в епоху XX століття.

У другому розділі “Роман Б. Пастернака “Доктор Живаго” в критиці та літературознавстві” подано огляд науково-критичних праць стосовно проблеми дисертаційного дослідження. Пастернакознавство у своєму розвитку пройшло кілька етапів. У радянський період вивчення творчості Б. Пастернака було обмежено ідеологічними заборонами. Внутрішня ситуація в Росії, а також протистояння Росії й Заходу до середини 1980-х років зумовили однобічні, а нерідко політичні оцінки роману Б. Пастернака “Доктор Живаго”. Однак не можна заперечити значення окремих досліджень, що з’явилися в той час за кордоном (С. Гардзоніо, Дж. Джудічі, Г. Джиффорд, І. Кальвіно, М. і П. Роуланд та ін.). Важливі думки щодо роману висловили сучасники Б. Пастернака (С.Дурилін, С. Спаський, О.Фрейденберг).

Наприкінці 1980-х років у зв’язку зі зміною соціально-історичної ситуації й поверненням до читачів заборонених раніше у Радянському Союзі книг, у тому числі й “Доктора Живаго”, у російському літературознавстві розпочинається етап глибокого й об’єктивного вивчення літературного процесу XX століття. Дослідники творчості Б. Пастернака визначили місце письменника та його роману в історії російської та світової літератури. Менше ніж за два десятиліття з моменту публікації роману “Доктор Живаго” в Росії вченими зроблено чимало. Опубліковані біографічні матеріали (передусім завдяки зусиллям Є. Пастернака), вийшло зібрання творів митця, написані десятки монографій і сотні статей. З початку 1990-х років у Росії та за її межами регулярно стали проводитися наукові конференції, присвячені актуальним питанням творчості Б. Пастернака.

На сучасному етапі патернакознавство розвивається у кількох напрямках (біографічний, компаративний, жанровий, поетикальний тощо), серед яких окремий науковий вектор становить дослідження роману “Доктор Живаго”.

Роману Б. Пастернака “Доктор Живаго” присвячені праці російських (В. Баєвський, О. Зотова, Д. Лихачов, Н.Неклюдова, І. Смирнов, Н. Фатєєва та ін.) та зарубіжних (М.Крепс, А.Лівінгстоун, Д. ді Сімпліччіо та ін.). Утім, досі не розв’язаними лишаються такі проблеми, як жанрова природа твору, його співвідношення з традиціями російського класичного роману та новітніми формами роману XX століття, взаємозв’язок ліричного та епічного планів твору, особливості стилю митця, концепція героя та ін. Серед цих актуальних питань особлива увага в сучасних дослідженнях приділяється категоріям художнього часу й простору.

Стосовно просторово-часової організації твору, а також способів створення художнього часу й художнього простору в романі “Доктор Живаго” цікаві спостереження зробили С. Вітт, Б. Гаспаров, А. Йєнсен, Е. Клоуз, С. Куликова та ін. Вчені відзначили неоднорідність, багатошаровість часу й простору роману, зв’язок “Доктора Живаго” з попередніми традиціями, а також тенденціями модерністського мистецтва. Разом з тим у дослідженнях часопростору в романі Б.Пастернака спостерігається чимало суперечностей, прагнення дослідників визначити якусь одну провідну рису в структурі твору, знайти раціональне пояснення подіям, відтворених у романі. Утім, роман – це “неготовий жанр”, це “єдиний жанр, породжений цим світом і в усьому споріднений йому” Бахтин М.М. Эпос и роман. – СПб.: Азбука, 2000. – С.195.

.

. Б. Пастернак змальовував новий світ, коли все знаходилося в невпинному русі – історія, особистість, культура, тому і його роман був так само рухливим й не застиглим у своїх формах, що постійно змінювалися, трансформувалися, вільно поєднувалися. У письменника був особливий підхід до категорій часу та простору, що не вміщується в межі традиційних уявлень. У зв’язку з цим важливо встановити, у чому полягає самобутність естетичного підходу митця, як письменник розширив уявлення про художній час і художній простір, як його новації співвідносяться з досвідом романістів XIX та XX століть й вплинули на оновлення жанрової природи роману загалом. Ці питання розглянуті в наступних розділах дисертації.

У третьому розділі дисертації “Форми часу в романі “Доктор Живаго” розглянуті часові потоки твору, їх динаміка та функції.

Фабульний час визначається конкретними хронологічними координатами, пов’язаними із життям героїв та з історією Росії на переломному етапі. Як показав аналіз роману, Б. Пастернак не дотримується точності у викладі історичних фактів. Письменникові важливо показати емоційне сприйняття, суб’єктивне переживання подій людьми свого часу. Хронологія в романі постає розпливчастою, оскільки головним для автора було створити узагальнений образ складного й суперечливого часу початку XX століття. Фабульний час у романі багатовимірний, він розгалужується на дві провідні лінії – епічну (перебіг зовнішніх подій) та ліричну (події внутрішнього життя героїв), взаємодія між якими визначає рух фабульного часу.

Сюжетна організація подій у творі не збігається із послідовністю фабульного часу. Як зазначив Б. Гаспаров, сюжет “Доктора Живаго” являє собою контрапункт, тобто складається із кількох відносно незалежних сюжетних ліній, які рухаються у різних напрямках і з різною швидкістю. Розмаїття часових потоків, їх взаємодія, нашарування, збіг, розходження, пригальмування чи пришвидшення визначають складні сюжетні колізії роману. Кожна із сюжетних ліній роману має свою часову організацію. У дисертації досліджені способи сюжетної побудови роману Б. Пастернака: прийом паралельних ліній (коли життєві шляхи героїв розвиваються начебто незалежно один від одного, але разом з тим паралельно), перехрестя ліній (“судьбы скрещенья” – коли життєві долі героїв перетинаються в певні моменти), накладання часів (наприклад, коли теперішній час увиразнюється з допомогою біблійного минулого, що постає у “Віршах Юрія Живаго”) та ін. Сюжетний час у романі “Доктор Живаго” виходить далеко за межі фабули, за межі біографії головного героя. Сюжетний час відкритий і символічний, він допомагає втілити головну ідею роману – подолання смерті силою людського духу.

Б. Пастернак зображує складний час суспільних змін об’ємно і багатогранно, що досягається завдяки використанню різних типів нарації (авторська оповідь, щоденник Юрія Живаго, вірші героя, діалоги та монологи героїв, непряма мова та ін.). Наративний дискурс надає подіям суб’єктивного забарвлення. Згідно з концепцією митця, у центрі історичного процесу знаходиться особистість, тому оцінки й погляди персонажів, особистісне відчуття часу героями напрочуд важливі для розуміння драматичної епохи та місця людини в ній. Переключення точок зору – один із провідних принципів наративної структури роману “Доктор Живаго”. Завдяки зіставленню (протиставленню) точок зору факти та явища постають різнобічно, вони позбавлені однозначності.

Наративний час доповнює і розширює межі фабульного й сюжетного часу. Особливу роль у наративній формі часу відіграють спогади (“время памяти”), які актуалізують не тільки моменти особистого життя героїв, але й пам’ять історії, пам’ять культури, пам’ять про біблійне минуле. “Время памяти” дозволяє авторові розкрити стан епохи XX століття в широкому історико-філософському та культурному контексті.

У романі “Доктор Живаго” знайшла втілення мистецька концепція історії, що реалізована у формі історичного часу. Письменник досліджує хід історії, спираючись не тільки на реальні факти, а й на їхній вплив на особистість, на приватне життя людини. Рух історії в “Докторі Живаго” показаний на прикладі окремих людських доль. Біографічний та історичний часові потоки тісно взаємодіють у романі. Б. Пастернак всебічно розкрив, як історія позначилася не тільки на біографії, а й на внутрішньому світі людини. Водночас письменник зберігав віру в незмінність і духовну міць особистості. Ця віра знайшла втілення передусім в образі Юрія Живаго, котрий всупереч усім випробуванням несе у своїй душі світло високих ідеалів.

Велике ідейно-естетичне навантаження у творі припадає на суб’єктивний час. У романі “Доктор Живаго” представлені не тільки реальні біографії героїв, але й їхні духовні біографії. Згідно з авторською концепцією, кожна людина має свої етапи народження, становлення, падіння, відродження тощо, що не завжди збігаються із біографічними відрізками часу. Напруженість внутрішнього життя героїв, перебіг часу в особливому вимірі (душі) становить головний інтерес Б. Пастернака як психолога й філософа. Суб’єктивний час забезпечує органічний зв’язок між прозовою та поетичною частинами твору.

Біблія (в канонічних та апокрифічних сказаннях) – особлива точка відліку часу в романі “Доктор Живаго”. Біблійне минуле допомагає авторові розкрити глибинний смисл теперішнього й майбутнього, надати їм узагальненого значення. Євангельські образи, мотиви, сюжети, церковні свята набувають у творі сучасного звучання. Міфічний час, на думку письменника, дозволяє правильно оцінити рух історичного та біографічного часу, повернути їм втрачений гуманістичний зміст. Через звернення до міфічного часу Б. Пастернак закликає людство відновити одвічну духовну вісь, звірити свій шлях із законами Вічності, здійснити спробу “дорасти до Воскресенья”.

Крім актуалізації біблійних міфів, Б. Пастернак вдається до авторської міфотворчості, що виявляється у створенні ідилічного світу – Варикіно, “більше схожого на міф чи казку” (Н. Фатєєва) Фатеева Н.А. Поэт и проза: Книга о Пастернаке. — М.: Новое литературное обозрение, 2003. – С.277.

. Прагнення автора та його героїв досягти гармонії знайшло втілення у цій формі романного часу. В ідилію героїв постійно втручається історія, але ідилічний час, який надає сили та внутрішню стійкість героям, не зазнає поразки в романі. Ідилічні мотиви стануть провідними у віршах Юрія Живаго, символічно поєднавшись із євангельськими мотивами.

Нашарування різноманітних культурних часів є важливим складником художньої концепції Б. Пастернака. Письменник здійснює художнє дослідження людини, її вчинків, життя, психології, далеко виходячи за межі реального часу, в широкому культурологічному контексті. Так само митець оцінює і суспільство – передусім з погляду культурних цінностей.

У третьому розділі дисертації доведено, що форми романного часу різного спрямування, семантики та функціональності визначають рух сюжету, еволюцію характерів, розвиток авторського задуму. Багаторівнева часова структура твору засвідчує новаторство Б. Пастернака в галузі роману.

У четвертому розділі дисертації “Різновиди простору в романі” досліджено співвідношення міфічного та історичного просторів, культурні ремінісценції твору, види хронотопу в романі (центр – периферія, зустріч, дорога, поїзд, поріг, трамвай, провінційне містечко (Юрятин) та ін.). Розмаїття просторових шарів роману обумовлено філософською концепцією Б. Пастернака.

Географія твору охоплює не тільки Росію, але й і Європу, і Азію, що дозволяє авторові розглянути події, що відбулися в Росії на початку XX століття, в аспекті світової історії, “общей судьбы мира”. Центром географічного простору в романі є Москва, образ якої змальований в історичному, культурному, християнському та символічному планах. Москва – місце перетину реальний подій, культурних традицій, життєвих колізій героїв роману.

Художній простір у романі “Доктор Живаго” показаний зовні (об’єктивно) та зсередини (крізь призму переживань особистості), що визначає наявність епічної та ліричної ліній, тісно пов’язаних між собою.

Крім реальних географічних назв, митець використовує вигадані топоніми (Бірючи, Варикіно, Зибушино, Мелюзєєво, Юрятин, та ін.), що нерідко набувають символічного значення.

Взаємодія динамічних і статичних топосів і локусів, центру і периферійного просторів, вільне переміщення героїв у різних видах простору сприяє створенню складного й багатовимірного світу, який Б. Пастернак прагне осягнути в усіх його іпостасях.

Особливістю художнього простору в романі “Доктор Живаго” є його фрагментарність, роздрібненість, поєднання різноманітних просторових перспектив. Разом з тим окремі частини художнього світу постійно сполучаються між собою, переходять одна в одну, поєднуються в різноманітних комбінаціях, осмислюючись письменником у зв’язках з прообразом, що виникає у “Віршах Юрія Живаго”.

Філософсько-символічне значення в романі набувають такі просторові образи, як коло, перехрестя, дорога, посох, вікно, ріка та інші. Їх динаміка та функції детально розглянуті в четвертому розділі роботи.

Провідними мотивами у творі є мотиви повернення, подолання межі, перехрестя, переходу, зустрічі тощо. У зображенні художнього простору в романі “Доктор Живаго” важливу роль відіграють апокаліптичні та утопічні мотиви. Мотивна організація роману сприяє створенню образу дисгармонійного, хаотичного світу. Водночас Б. Пастернак шукає засоби гармонізації простору, відновлення втраченої єдності, що, на думку митця, має бути досягнуто передусім з допомогою духовних зусиль особистості. У зв’язку з цим художній простір твору постає одухотвореним (особливо це виявляється у “Віршах Юрія Живаго”).

Головний принцип організації структури роману – контрапункт. Разом з тим письменник використовує й інші новітні прийоми зображення простору: монтаж, панорама, укрупнення плану, розширення (звуження) перспективи, контурне зображення, прийом паралельних просторів та ін.

У роботі детально розглянута колористична гама, яка є важливою для характеристики різновидів художнього простору роману. Колір у романі “Доктор Живаго” – невід’ємна складова простору. Колір завжди символічний, він допомагає не тільки увиразнити ті чи ті просторові координати, але й встановити зв’язок між подіями, епізодами, різновидами простору.

Орієнтація не на опис, а на враження, роздуми, асоціації, зумовлює філософсько-психологічний зміст роману.

Велике значення у творі має міфопоетичний простір, що стає особливою призмою для географічного та історичного просторів. В основу композиції роману покладено міфологему шляху. Образ людини, яка здійснює свій важкий шлях-місію, — центральний образ твору. Шлях головного героя (Юрія Живаго) показаний не лінійно, а у вигляді спіралі, що втілює авторську думку про нелегке здобуття втрачених вічних цінностей на новому (історичному, соціальному й культурному) рівні. Образ Юрія Живаго поєднує різновиди художнього простору роману. Герой відчуває свою причетність до історії, світової культури, життя суспільства, а також до сакрального простору. Міфопоетичний простір сприяє вирішенню головної проблеми роману – перемога над смертю “усильем Воскресенья”.

Крім об’єктивного зображення простору в кращих традиціях реалістичного роману, Б. Пастернак відтворює у “Докторі Живаго” “пространство души”, де постає великий і складний світ, не менш значущий, аніж світ об’єктивний. “Образ мира, в слове явленный, И творчество, и чудотворство” – художнє відкриття Б. Пастернака. Категорія простору значно розширена ним за рахунок креативної сили героя, яка, згідно з концепцією митця, здатна перемогти час і смерть, а також здолати всі межі на шляху людського духу до Вічності.

Дисертація завершується висновками, в яких узагальнено результати дослідження.

У XX столітті жанр роману зазнає значних змін, відбувається кардинальне оновлення не тільки його змісту, але й форми, всієї художньої структури. Модифікації художнього часу і простору, розширення їх семантики, функцій, засобів створення вплинули на динаміку жанру роману, що засвідчує твір Б. Пастернака “Доктор Живаго”.

Роман Б. Пастернака “Доктор Живаго” являє собою енциклопедію романних форм. У ньому органічно поєдналися елементи різноманітних жанрів (і не тільки романних), що стало можливим передусім завдяки розмаїттю форм часу і простору, їх пластичності та взаємопроникненню.

“Доктор Живаго” – перехідне явище від класичного роману XIX століття до новітнього роману XX століття. Сам Б. Пастернак ставився до свого твору як до складного і сміливого художнього експерименту (“это переворот, принятие решения”), обумовленого як суспільними змінами, так і новими завданнями мистецтва. Взаємодія художніх систем реалізму та модернізму знайшла втілення на всіх структурних рівнях роману, в тому числі у часопросторі. Утім, Б. Пастернак спирався не тільки на здобутки реалістичного роману. У “Докторі Живаго” відчутні й давніші традиції, що органічно поєднані з новітніми принципами мистецтва.

Жанрова структура роману “Доктор Живаго” не однозначна, оскільки вона визначається взаємодією різноманітних елементів (біографічного роману, соціального (соціально-психологічного) роману, історичного роману, сімейно-побутового роману, філософсько-психологічного роману, Ich-roman, Kunstler-roman та ін.).

За характером розвитку сюжету та його втілення у різновидах часу і простору “Доктор Живаго” являє собою роман-подорож. Подорож стає провідним структуротворчим принципом роману. Однак Б. Пастернак значно розширює можливості традиційного сюжетно-композиційного прийому, пропонуючи читачеві здійснити подорож не тільки в реальному географічному просторі й часі, але й у просторі людської душі, біблійного минулого, у культурному просторі.

У романі “Доктор Живаго” поєдналися характерні для XIX століття типи сюжету – концентричний (зосереджений на долі героя) і хронологічний (послідовне зображення подій у часі), які розгортаються на епічному й ліричному рівнях, що надають сюжетним колізіям символічного значення.

У розвитку жанру роману XX століття простежуються дві головні тенденції: монументалізація, що наближає роман до епопеї; деепізація, що виявляється в послабленні фабульності, фрагментарності побудови, посиленні ліричного начала, збільшенні значення форм умовності тощо. В романі “Доктор Живаго”, з одного боку, виявляється прагнення автора до широкої епічності, а з іншого боку – до ліризації жанру роману. Об’єктивне і суб’єктивне начала, органічно поєднавшись у романі, визначають своєрідність форм часу та простору, формують його жанровий зміст. Для визначення жанрової природи роману “Доктор Живаго” найбільш вдалим є термін “суб’єктивна епопея”, який був використаний ученими (Л. Андрєєв, Д. Наливайко та ін.) для характеристики роману М. Пруста “У пошуках втраченого часу”. У своїх експериментах із художнім часом і простором Б. Пастернак спирався на досвід М. Пруста, але, на відміну від французького романіста, більше тяжів до широкої епічності, до філософського дослідження колізій історії та духовних проблем особистості XX століття.

У сучасному літературознавстві доведено, що роман XIX століття є “романом героя”, а роман XX століття – здебільшого “романом автора” (Д. Затонський, Л. Чернець, В. Халізєв та ін.). У “Докторі Живаго” Б. Пастернакові вдається поєднати “роман героя” і “роман автора”. Уведення образу “героя-митця”, творча рефлексія якого стає основою розвитку сюжету, засвідчує новаторство Б. Пастернака в галузі російського роману.

Нові підходи письменника до жанру роману виявляються у використанні таких продуктивних форм модернізму, як роман-одіссея, роман потоку свідомості, роман-міф.

В основі композиції роману “Доктор Живаго” покладений принцип поліфонії, згідно з яким тема чи мотив розгортаються в різних просторово-часових площинах, перегукуються між собою на різні голоси з різної дистанції. Це сприяє створенню образу широкого й складного світу, розмаїтого у своїх проявах.

Хоча “Доктор Живаго” має єдиний композиційний стрижень – хронологічний (біографія Юрія Живаго), проте він не є визначальним для розвитку сюжету, на відміну від роману XIX століття. Велике значення в художній організації твору Б. Пастернака має комплекс мотивів, обумовлених здебільшого формами часу й простору. Просторово-часові мотиви виконують конструктивну, динамічну, імагогічну функції, забезпечують зв’язок між різними компонентами твору. Провідними мотивами в романі “Доктор Живаго” можна вважати мотив дороги, перехрестя, межі, вікна, зустрічі, перетворення, переходу, випадку тощо. Біблійні мотиви (Різдво, Воскресіння, духовне випробування та ін.) входять у твір через згадки про церковні свята, а також через вірші Юрія Живаго. Особливу роль у романі виконує мотив пам’яті, який є креативним і дозволяє вибудовувати (чи добудовувати) асоціативні колізії твору. У часі й просторі пам’яті ліричного героя роману актуалізовані “больові точки” сучасності й відображений духовний стан особистості в перехідну епоху.

Особливістю просторово-часової організації роману “Доктор Живаго” є контрапункт, що поєднує не тільки відносно незалежні сюжетні лінії, а також розмаїття перспектив (часових і просторових), які, накладаючись одна на одну, віддзеркалюють світ всебічно й багатогранно. Хоча сюжетні лінії в романі розвиваються відносно незалежно, їх поєднує принцип циклічності, що виявляється в певних мотивах, символіці, датах, колористиці тощо. Міфологема шляху, покладена в основу композиції твору, розгортається не в горизонтальному напрямку, а по колу (спіралі). Така організація художньої оповіді втілює авторську думку про те, що метою шляху є не його завершення, а постійний рух в напрямку вічних цінностей, рух на різних відрізках часу й простору, між якими Б. Пастернак встановлює співвідношення перш за все на глибинному, морально-філософському рівні.

Хронотоп роману “Доктор Живаго” має важливе жанрове значення. Форми хронотопу (фабульний, сюжетний, наративний) та його види (конкретно-історичний, суб’єктивний, міфологічний, символічний та ін.) визначають своєрідність жанрової природи роману. Пластичність, відкритість, динамізм хронотопу втілює прагнення Б. Пастернака дослідити незавершену дійсність, що знаходиться у стадії формування. Хоча головний герой у фіналі роману помирає, але хронотоп твору спрямований у майбутнє.

В організації художнього часу та простору знайшли відбиток етичні та філософські погляди Б. Пастернака. Письменник сприймав світ в усьому його багатстві й складності. Фрагментарність у побудові роману є важливим засобом вираження драматизму світу, сил хаосу, що, на думку митця, загрожують людству. Роз’єднаність топосів і локусів, а також “разорванная связь времен” у творі містять сигнал про катастрофічність епохи, де зруйновані вічні цінності. Утім, Б. Пастернак не втрачав надії на відновлення єдності й гармонії світу. Тому між різними формами часу й простору в романі немає протиставлення. Письменник використовує принцип зіставлення, взаємодоповнення, який на художньому рівні сприяє відновленню цілісності світу. Наскрізні мотиви, символи, кольори у творі також слугують утвердженню ідеї відродження порушеної єдності.

Важливим засобом художнього осмислення засад світу в романі “Доктор Живаго” є міф. В архітектоніці твору, де ключову роль відіграє міфологічний хронотоп, закладена думка про необхідність повернення світу до християнських цінностей, одвічного прообразу. Головний герой проходить свій життєвий шлях як місію, мета якої – відродження втрачених ідеалів. Як письменник-філософ, Б. Пастернак осмислює побутові проблеми в контексті буття, що стає можливим завдяки введенню біблійних координат часу й простору.

Б. Пастернак розглядав історію людства передусім як історію культури. У зв’язку з цим велике значення в романі “Доктор Живаго” мають культурні ремінісценції. Актуалізація образів і мотивів від античності до сучасності слугує утвердженню думки про необхідність збереження культурної спадщини, про те, що людина XX століття повинна стати нащадком попередніх епох, усвідомити їх гуманістичний потенціал і зробити новий крок у розвитку культури. Прогрес у суспільстві, на думку Б. Пастернака, неможливий без розвитку культури.

Центральним концептом роману є категорія життя, яка осмислюється автором в історичному, етичному, філософському, релігійному, культурному аспектах. Ідея життя закладена в імені й колізіях головного героя Юрія Живаго. Просторово-часова структура твору втілює глибоку віру Б. Пастернака в подолання смерті й хаосу, в перемогу духовності й гармонії. Поняття “життя” у художній свідомості митця тісно пов’язане із поняттям “свобода”. “Вірші Юрія Живаго” відіграють не допоміжну, а провідну роль в утвердженні пріоритету внутрішньої свободи особистості. Перехід головного героя через випробування і смерть до свободи, до вічного життя стає символічним.

Згідно з концепцією Б. Пастернака, категорія “життя” нерозривно пов’язана ще з однією категорією – “мистецтво”. Не випадковим є вибір головного героя твору – людини творчої, митця. У романі “Доктор Живаго” письменник порушив проблему сутності мистецтва. На думку Б. Пастернака, мистецтво пов’язане зі смислом людського існування, воно допомагає усвідомити сенс буття. Життя людини як “творчество и чудотворство” – головна ідея твору.

Новаторством Б. Пастернака було поєднання в одному творі лірики й епосу. Координати художнього часу й простору, втілені у зовнішньому (епічному) плані, ліризуються, маючи план внутрішній – суб’єктивно-філософський. Надаючи перевагу не фактичній точності, а передусім ліричному переживанню, Б. Пастернак відтворив у романі духовну атмосферу дійсності початку XX століття. Кожний компонент твору, крім реального значення, наповнений багатством душевних переживань, почуттів, емоцій. Це визначає своєрідність індивідуального стилю митця.

Художній образ у романі Б. Пастернака, як і художній час та простір, є багатошаровим. У ньому поєднані реальний, сенсуалістичний, інтелектуальний, міфологічний, символічний та інші аспекти в тому чи тому сполученні. Оригінальність пастернаківської оповіді полягає в тому, що в одній фразі автор змальовує не тільки зовнішній світ (пейзаж, інтер’єр, ситуацію тощо), але й враження, переживання, внутрішній психологічний процес. Таким чином, світ зображується одночасно зовні й зсередини як феноменологічна цілісність. А в розмаїтті мікрокосмів, відтворених у романі, проглядає той єдиний і великий прообраз світу, на пошук якого спрямовані духовні зусилля автора і його героя.

Отже, уявлення Б. Пастернака про світ і місце людини в ньому обумовили пошук нових художніх засобів. Розширення семантики, форм, видів та функцій художнього часу та художнього простору свідчать про творчий підхід до традицій та новаторство митця у галузі роману.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Маркович Я.С. Категории пространства и времени в романе “Доктор Живаго” Б. Пастернака – Полтава: АСМИ, 2006. — 168 с.

2. Маркович Я.С. Категорії “час” і “простір” у сучасному літературознавстві // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка. — Випуск 4 (25). – Полтава, 2002. – С.48-52.

3. Маркович Я.С. Жанрова організація роману Б.Пастернака “Доктор Живаго” в оцінці критиків і літературознавців // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка. — Випуск (30). – Полтава, 2003. – С.44-48.

4. Маркович Я.С. Церковні і народні свята у романі Б.Пастернака “Доктор Живаго” // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка. — Випуск 1 (34). – Полтава, 2004. – С.65-71.

5. Маркович Я.С. Характеристика фабульного, сюжетного і наративного часу у художньому творі // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка. — Випуск (40). – Полтава, 2005. – С.123-130.

6. Маркович Я.С. Категории границы в романе Б.Пастернака “Доктор Живаго” // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди. — Випуск 4 (44). – Харків, 2005. – С.106-114.

7. Маркович Я.С. Форми часу в романі Б. Пастернака “Доктор Живаго” (цикл “Вірші Юрія Живаго” ) // Рідний край. — 2005. — № 13(2). – С. 73 – 76.

АНОТАЦІЯ

Маркович Я.С. Категорії часу та простору в романі Б. Пастернака “Доктор Живаго”. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.02 – російська література. Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського, Сімферополь, 2006 р.

У роботі досліджені особливості художнього часу та художнього