АКАДЕМІЯ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ

МАНТУЛЯК ЮРІЙ ВІКТОРОВИЧ

УДК 343.34

ВИКОНАННЯ СПЕЦІАЛЬНОГО ЗАВДАННЯ З ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЧИ РОЗКРИТТЯ ЗЛОЧИННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗОВАНОЇ ГРУПИ ЧИ ЗЛОЧИННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК ОБСТАВИНА, ЩО ВИКЛЮЧАЄ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, професор

Адрушко Петро Петрович,

Київський національний університет імені

Тараса Шевченка, професор кафедри кримінального

права та кримінології

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Музика Анатолій Ананійович,

Київський юридичний інститут МВС України,

проректор з наукової роботи

доктор юридичних наук, професор

Ємельянов В’ячеслав Павлович,

Інститут вивчення проблем злочинності Академії

правових наук України,

головний науковий співробітник

Провідна установа: Одеська національна юридична академія

Міністерства освіти і науки України, м. Одеса

Захист відбудеться “7” лютого 2006 року о “12” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.122.01 в Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Академії адвокатури України (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27).

Автореферат розісланий “6” січня 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради ____________________ Кучинська О.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Необхідність посилення захисту фізичних та юридичних осіб, громадських організацій, органів державної влади та суспільства в цілому від злочинної діяльності, пов’язаної зі створенням та функціонуванням організованих злочинних угруповань – організованих груп чи злочинних організацій, обумовило розширення на законодавчому рівні у Кримінальному кодексі України від 5 квітня 2001 року (далі – КК) різновидів обставин, що виключають злочинність діяння. Ст. 43 КК вперше в Україні передбачена як самостійна обставина, що виключає злочинність діяння, норма про виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Крім КК України, подібна норма передбачена ще й у чинних КК деяких республік колишнього СРСР: Республіки Білорусь, Литовської Республіки та Республіки Казахстан.

Втім, кримінально-правовий аналіз виконання спеціального завдання ускладнюється тим, що у теорії кримінального права немає єдиної позиції щодо специфічної конструкції та конкретного змісту юридичного складу даного правомірного вчинку, законодавчі формулювання елементів та ознак складу викладені не чітко, що зумовлює неоднозначне їх тлумачення та неминуче призведе на практиці до розбіжностей у визначенні правомірності та перевищення меж вимушеного заподіяння шкоди при виконанні такого завдання. Крім того, дані проблеми є новими, а тому недостатньо розробленими. Лише останнім часом серед науковців почалися дискусії щодо підстав правомірності виконання спеціального завдання, елементів та ознак його юридичного складу, відповідальності за перевищення меж дозволеного заподіяння шкоди.

Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації було предметом наукового аналізу в дослідженнях таких вітчизняних та зарубіжних авторів: Ю.В. Александрова, П.П. Андрушка, Ю.В. Бауліна, Д.С. Константинова, М.Й. Коржанського, О.М. Лемешка, С.Л. Лисенкова, П.С. Матишевського, Ю.В. Огаренка, В.В. Орєхова, В.І. Осадчого, А.М. Ришелюка, М.М. Турецького, М.І. Хавронюка та інших вчених.

Слід зазначити, що у теорії кримінального права сутність правомірного вчинку, передбаченого ст. 43 КК України, всебічно не досліджена, цілий ряд питань залишаються нерозкритими чи дискусійними. Проблеми виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації як обставини, що виключає злочинність діяння, на дисертаційному рівні в Україні не розглядалися.

Наведені міркування і визначили вибір теми та основні напрямки даного дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи за науковими програми, планами, темами. Обрана тема дослідження є складовою частиною плану наукової роботи кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка на 2003-2005 рр. “Проблеми боротьби зі злочинністю: кримінально-правові, кримінологічні та кримінально-виконавчі аспекти”, затвердженого рішенням засідання кафедри від 27 березня 2003 р. (протокол № 13). Робота ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000, одним із напрямів досягнення мети якої є вжиття заходів, спрямованих на зменшення кримінального тиску на суспільні відносини.

Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є формулювання теоретично обґрунтованих висновків щодо поняття, юридичного складу виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, розв’язання проблеми перевищення меж (ексцесу) вимушеного заподіяння шкоди при виконанні такого завдання, визначення та наукове обґрунтування на цій підставі рекомендацій щодо удосконалення чинного законодавства.

У зв’язку з цим робота була зорієнтована на вирішення таких завдань: 1) розкрити зміст кримінально-правового поняття виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, з’ясувати соціально-юридичну природу зазначеної обставини, що виключає злочинність діяння; 2) визначити місце виконання спеціального завдання у системі обставин, що виключають злочинність діяння; 3) проаналізувати підстави виключення кримінальної відповідальності за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам при виконанні спеціального завдання; 4) проаналізувати основні системно-структурні характеристики (загальну структуру, специфічну конструкцію та конкретний зміст) юридичного складу правомірного вчинку виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації; 5) визначити поняття перевищення меж вимушеного заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання; 6) сформулювати конкретні практичні рекомендації з метою вироблення підходів щодо кримінально-правової оцінки вимушеного заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання та внести пропозиції щодо вдосконалення законодавства у сфері, що досліджується.

Об’єктом дослідження є виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, передбачене ст. 43 КК України, як один із різновидів обставин, що виключають злочинність діяння. Предметом дослідження є норми кримінального законодавства України, доктринальні положення науки кримінального права, які стосуються категорій “обставини, що виключають злочинність діяння”, “правомірний вчинок”, “юридичний склад правомірного вчинку”, “перевищення меж заподіяння шкоди” тощо; норми чинного законодавства України, зарубіжних країн щодо регламентації правомірності вимушеного заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам при виконанні спеціального завдання та визначення перевищення меж такої шкоди, а також система наукових поглядів, пов’язаних з аналізом юридичного складу правомірного вчинку виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації та відповідальності за перевищення меж дозволеного заподіяння шкоди при виконанні такого завдання. Проблеми караності та застосування окремих заходів кримінально-правового впливу за перевищення меж заподіяння шкоди не розглядалися.

Методи дослідження. Методологічна основа дослідження представлена наступними методами: історико-правовим (проведено порівняльний аналіз системи обставин, що виключають злочинність діяння, за КК України 1960 та 2001 років), системно-структурним (визначене місце виконання спеціального завдання в системі обставин, що виключають злочинність діяння, досліджено склад правомірного вчинку виконання спеціального завдання), діалектичним (при дослідженні підстав виключення кримінальної відповідальності за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам при виконанні спеціального завдання), формально-логічним (проведено аналіз конкретного змісту юридичного складу правомірного вчинку, передбаченого ст. 43 КК), формально-догматичним (здійснено тлумачення окремих термінів, понять і формулювань) та порівняльно-правовим (встановлено зміст перевищення меж вимушеного заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання, яке (перевищення) передбачене українським та зарубіжним законодавством).

Використання різних методів дослідження, джерел інформації (наукових праць українських та зарубіжних вчених, положень, оцінок, висновків та пропозицій, висловлених окремими вченими на сторінках періодичних та наукових видань, статистичних даних тощо) дало можливість виявити ряд нових проблем, пов’язаних зі специфічним змістом ознак юридичного складу правомірного вчинку виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертаційне дослідження є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням проблем виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації як обставини, що виключає злочинність діяння. У дисертації зроблено спробу дослідити соціально-юридичну природу, сутність виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, юридичний склад зазначеного правомірного вчинку, особливості кримінальної відповідальності за перевищення меж заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам при виконанні такого завдання.

На захист виноситься ряд нових у теоретичному та важливих у практичному плані положень:

1. У роботі запропоноване авторське визначення кримінально-правового поняття виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, розкрито соціально-юридичну природу зазначеного вчинку. Автором доводиться, що виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації є схожим за зовнішніми ознаками із ознаками злочинів суспільно допустимим, правомірним та таким, що не тягне кримінальної відповідальності, вчинком по здійсненню державно-владних повноважень спеціального суб’єкта (працівника оперативних підрозділів органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, чи особи, що з ними співробітничає), який перебуває в складі організованої групи чи злочинної організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.

2. Визначено самостійне місце виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації в системі обставин, що виключають злочинність діяння. Автором обґрунтовується, що виконання спеціального завдання є різновидом правомірних вчинків, пов’язаних з використанням юридичних державно-владних повноважень.

3. Вперше в українській юридичній науці проведено комплексне дослідження проблем конкуренції кримінально-правових норм про обставини, що виключають злочинність діяння, і, насамперед, конкуренції кримінально-правових норм про виконання спеціального завдання та інші обставини, що виключають злочинність діяння (необхідної оборони, затримання особи, що вчинила злочин, крайньої необхідності, виконання наказу або розпорядження); визначено основні засади вирішення (подолання) таких нетипових ситуацій в правозастосуванні.

4. Одержали подальший розвиток положення науки кримінального права щодо використання для юридичної характеристики обставин, що виключають злочинність діяння (в тому числі і для юридичної характеристики виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації), різновиду юридичної конструкції – юридичного складу правомірного вчинку. Визначено орієнтовну сукупність структурних компонентів, необхідних для конструювання (“створення”) юридичних складів обставин, що виключають злочинність діяння, за КК України.

5. По-новому розкриті елементи юридичного складу правомірного вчинку виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації: безпосередній об’єкт, діяння, наслідки, причиновий зв’язок між діянням та наслідками, кримінальна обстановка (ситуація) в широкому розумінні цієї категорії (яка включає в себе місце, час, тривалість існування небезпеки та інші об’єктивні фактори), спеціальний суб’єкт, психічне ставлення суб’єкта до вчиненого діяння (діянь) в цілому та його окремих юридично значимих елементів об’єктивного характеру, мотив та мета.

6. Обґрунтовується, що вимушеність заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам в ході виконання спеціального завдання обумовлюється кримінальною обстановкою (ситуацією) вчинку, тобто сукупністю зовнішніх обставин, що характеризуються: 1) перебуванням особи в складі організованої групи чи злочинної організації; 2) реальною необхідністю участі особи, яка виконує спеціальне завдання, у вчиненні у складі організованої групи чи злочинної організації діянь, заборонених кримінальним законом, через: а) реальну небезпеку викриття особи, чи б) неможливість іншим чином попередити вчинення інших злочинів організованою групою чи злочинною організацією чи розкрити їх злочинну діяльність.

7. Внесені пропозиції по вдосконаленню положень кримінального закону щодо поняття “перевищення меж дозволеного заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації”, конкретний зміст якого визначається у ч. 2 ст. 43 КК. Зокрема, пропонується на законодавчому рівні (у ч. 2 ст. 43 КК) визнати, що перевищенням меж вимушеного заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання є вчинення в складі організованої групи чи злочинної організації умисного тяжкого чи умисного особливо тяжкого злочину, поєднаного з посяганням на життя людини, або пов’язаного із загибеллю людини, а також умисним спричиненням тяжкого тілесного ушкодження чи настанням інших тяжких наслідків для здоров’я людини.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені в роботі положення можуть бути використані: у науково-дослідницькій діяльності для подальшого вивчення питань, пов’язаних із юридичною характеристикою складу правомірного вчинку, передбаченого ст. 43 КК України; у законотворчості – для удосконалення редакції цієї статті КК; у практичній діяльності - правоохоронних органів при застосуванні ст.43 КК, Пленуму Верховного Суду України при формулюванні рекомендацій щодо застосування законодавства про виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації; у навчальному процесі при викладанні курсу Загальної частини кримінального права та відповідних спецкурсів, при підготовці підручників, навчальних та методичних посібників, а також при проведенні занять з підвищення кваліфікації та професійної майстерності слідчих, прокурорів, адвокатів, суддів.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні результати дослідження, що містяться в дисертації, викладені на трьох міжнародних конференціях, що проводилися в м. Хмельницькому (2002, 2003 рр.) та м. Львові (2005 р.).

Публікації. Основні результати дослідження викладені у семи наукових статтях, п’ять з яких опубліковано у фахових виданнях України.

Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, що включають сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (200 найменувань) та двох додатків. Повний обсяг дисертації становить 259 сторінок, з них обсяг основного тексту – 201 сторінка, обсяг додатків – 39 сторінок, списку використаних джерел – 19 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі висвітлюється актуальність обраної теми дослідження, вказується зв’язок дослідження з науковими планами та програмами, визначаються мета, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, формулюється наукова новизна, розкривається теоретичне та практичне значення отриманих результатів, вказується апробація результатів дослідження.

Розділ 1 “Соціально-юридична характеристика виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації ” складається із двох підрозділів. У підрозділі 1.1 “Поняття та соціально-юридична природа виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації” розглядаються соціальні передумови та значення введення кримінально-правової норми про виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації до кримінального законодавства, на основі аналізу підходів, що існують в науці кримінального права щодо поняття, загальної характеристики обставин, що виключають злочинність діяння, визначено поняття та основні ознаки виконання спеціального завдання.

Такий аналіз дозволив дисертанту дійти висновку про те, що виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації як обставина, що виключає злочинність діяння, характеризується такими ознаками: 1) є свідомим і вольовим вчинком особи; 2) вчинок за зовнішніми ознаками схожий із ознаками злочинів; 3) за соціальним змістом вчинок не позбавлений суспільної небезпеки, однак така поведінка визнається державою допустимою для попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації; 4) є різновидом правомірних вчинків, правовою формою вчинення якого виступає реалізація юридичних державно-владних повноважень; 5) правовими наслідками вчинку є виключення кримінальної відповідальності за заподіяну шкоду правоохоронюваним інтересам.

Таким чином, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації автором визначається як схожий за зовнішніми ознаками із ознаками злочинів суспільно допустимий, правомірний та такий, що не тягне кримінальної відповідальності, вчинок по здійсненню державно-владних повноважень спеціального суб’єкта (працівника оперативних підрозділів органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, чи особи, що з ними співробітничає), який перебуває в складі організованої групи чи злочинної організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.

У підрозділі 1.2 “Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації в системі обставин, що виключають злочинність діяння” наголошується, що виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації є самостійним різновидом обставин, що виключають злочинність діяння.

Звертається увага на те, що у теорії кримінального права немає єдиного підходу до класифікації зазначених обставин. Обґрунтовується, що при характеристиці окремих (різновидів) обставин, що виключають злочинність діяння, мова має йти не про їх класифікацію, а про певну систематизацію, яка зокрема, передбачає: а) узагальнення окремих різновидів обставин, що виключають злочинність діяння, за найбільш суттєвими в кримінально-правовому плані ознаками; виділення найбільш типових форм та різновидів (а не видів) обставин, що виключають злочинність діяння; б) юридичну характеристику кожної з форм та виділених різновидів обставин, що виключають злочинність діяння. З урахуванням даного підходу до систематизації окремих обставин, що виключають злочинність діяння, найбільш типові їх форми та різновиди мають бути виділені, перш за все, за такими ознаками: а) які критерії (умови, ознаки) правомірності вбачаються у конкретних діяннях особи (її поведінці); б) які специфічні ознаки має особа, яка вчиняє (або вчинила) такі дії, в) яка юридична (правова) форма вчинення діянь. На підставі цього, дисертантом підтримано позицію Ю.В. Бауліна щодо виділення наступних типових форм обставин, що виключають злочинність діяння: 1) використання суб’єктивного права; 2) виконання юридичних обов’язків; 3) використання юридичних державно-владних повноважень.

При визначені місця виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації в системі обставин, що виключають злочинність діяння, автором звернуто увагу на можливість виникнення нетипових ситуацій у правозастосуванні, коли регулювання одних кримінально-правових відносин здійснюється кількома (двома і більше) нормами про зазначені обставини, а характер взаємозв’язку між ними свідчить про необхідність застосування тільки однієї норми, тобто конкуренції кримінально-правових норм про обставини, що виключають злочинність діяння. Обґрунтовуються загальні засади вирішення (подолання) цих нетипових ситуацій в правозастосуванні. Зокрема, стосовно конкуренції загальної і спеціальної норм, підтримано загальноприйняте в теорії права правило, що при конкуренції загальної та спеціальної норм повинна застосовуватись спеціальна норма. Щодо конкуренції кількох спеціальних норм, обґрунтовується правило, що застосовуватися повинна норма, яка вирішує зазначену ситуацію в найбільш сприятливому для особи, яка заподіяла шкоду, напрямі.

Розділ 2 “Юридичний склад виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації” складається з п’яти підрозділів. У підрозділі 2.1 “Поняття юридичного складу виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації” обґрунтовується доцільність використання методу системного аналізу щодо визначення правомірності заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Для аналізу виконання спеціального завдання використовується різновид юридичної конструкції – юридичний склад правомірного вчинку. Юридичний склад виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації визначається як система взаємопов’язаних і взаємодіючих компонентів (складових частин, елементів), що характеризуються певними ознаками, необхідними та достатніми для характеристики діяння, що пов’язане з вимушеним заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам, як обставини, що виключає злочинність діяння.

Далі в роботі досліджується внутрішня будова юридичного складу правомірного вчинку. Зокрема, обґрунтовується, що як особливий різновид інформаційно-оціночної системи юридичний склад правомірних вчинків має структурний та змістовний аспекти. Дисертант підтримує положення про можливість використання при дослідженні внутрішньої будови обставин, що виключають злочинність діяння, основних системно-структурних характеристик, які окремі вчені виділяють щодо юридичного складу злочину. В зв’язку з цим автором зазначається, що основними системно-структурними характеристиками юридичного складу правомірного вчинку є: 1) загальна структура; 2) специфічна конструкція; 3) конкретний зміст. При цьому перші дві характеристики утворюють структурний аспект юридичного складу правомірного вчинку, а третя – його змістовний аспект.

Зазначається, що загальна структура юридичного складу правомірного вчинку є однотипною для юридичних складів усіх обставин, що виключають злочинність діяння, в зв’язку з чим юридичний склад будь-якої обставини повинен мати як свої складові (конструктивні) компоненти об’єкт, суб’єкт, об’єктивну та суб’єктивну сторони.

Специфічна конструкція юридичного складу правомірного вчинку передбачає з’ясування питання, скільки юридичних фактів відображається в юридичній конструкції правомірного вчинку, яких саме значень у кожній складовій частині (об’єкті, суб’єкті, об’єктивній чи суб’єктивній стороні) вони набирають, і чи є якісь зв’язки між ними, не розкриваючи конкретний зміст цих фактів і характер зв’язків між ними.

Конкретний зміст юридичного складу правомірного вчинку складають ознаки юридичного складу вчинку, які визначають конкретне характерне наповнення окремих юридичних фактів. Ознака юридичного складу правомірного вчинку як відповідна змістовна характеристика повинна відповідати наступним вимогам: а) у поєднанні з іншими ознаками складу вчинку визначати суспільну корисність (чи допустимість) та правомірність діяння; б) відрізняти вчинок від інших різновидів обставин, що виключають злочинність діяння; в) бути прямо передбаченою в кримінальному законі або однозначно випливати з його тлумачення; г) не бути похідною від інших ознак; ґ) характеризувати, як правило, один конкретний компонент юридичного складу правомірного вчинку.

У підрозділі 2.2 “Об’єкт юридичного складу виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації” обґрунтовується, що об’єктом правомірних вчинків (обставин, що виключають злочинність діяння), як і злочинів, під зовнішні ознаки яких вони підпадають, є ті соціальні цінності, які перебувають під охороною кримінального закону. Доводиться, що для вирішення проблеми об’єкту правомірного вчинку слід використовувати категорію “цінності”. Зазначається, що об’єктом обставини, що виключає злочинність діяння є цінності, охорона яких безпосередньо забезпечується кримінальним законом, та яким зазначений правомірний вчинок може заподіяти або заподіює шкоду. Оскільки ч.1 ст.43 КК України об’єктом виконання спеціального завдання називає правоохоронювані інтереси, автором зроблено спробу визначення їх змісту через призму прийнятого 1 грудня 2004 р. рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) № 18-рп/2004.

З урахуванням визначення змісту поняття “правоохоронюваний інтерес”, автором робиться висновок, що об’єктом виконання спеціального завдання слід вважати правоохоронювані інтереси особи, суспільства, держави, які охороняються кримінальним законом, та яким особою, яка виконує спеціальне завдання, в складі організованої групи чи злочинної організації заподіюється чи створюється загроза заподіяння шкоди.

У підрозділі 2.3 “Об’єктивна сторона юридичного складу виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації” звертається увага на те, що обов’язковими елементами об’єктивної сторони юридичного складу даного правомірного вчинку є: 1) діяння (дія чи бездіяльність), спрямоване на усунення небезпеки викриття виконавця спеціального завдання чи зумовлене неможливістю іншим чином попередити вчинення злочинів організованою групою чи злочинною організацією чи розкрити їх злочинну діяльність; 2) наслідок у вигляді заподіяння виконавцем спеціального завдання шкоди правоохоронюваним інтересам, крім шкоди, передбаченої ч.2 ст. 43 КК; 3) причиновий зв’язок між діянням та наслідком; 4) кримінальна обстановка (ситуація), що обумовлює вимушеність заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам при виконанні особою спеціального завдання з попередження вчинення злочину організованою групою чи злочинною організацією чи розкриття їх злочинної діяльності (тобто сукупність зовнішніх обставин, що характеризуються: 1) перебуванням особи в складі організованої групи чи злочинної організації; 2) реальною необхідністю участі особи, яка виконує спеціальне завдання, у вчиненні у складі організованої групи чи злочинної організації діянь, заборонених кримінальним законом, через: а) реальну небезпеку викриття особи, чи б) неможливість іншим чином попередити вчинення інших злочинів організованою групою чи злочинною організацією чи розкрити їх злочинну діяльність). Обґрунтовується необхідність визначення на законодавчому рівні поняття “вимушене заподіяння шкоди”.

У підрозділі 2.4 “Суб’єкт юридичного складу виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації” робиться висновок, що суб’єктом зазначеного правомірного вчинку є фізична осудна особа, яка вчинила діяння у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, та яка відповідно до вимог чинного законодавства виконує спеціальне завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Обґрунтовується, що такими виконавцями можуть, зокрема, бути: 1) негласні працівники оперативних підрозділів органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність; 2) працівники інших підрозділів органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, які відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” залучені для виконання окремих доручень в ході проведення оперативно-розшукової діяльності; 3) співробітники розвідувальних органів, Служби безпеки, Міністерства оборони, та спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань захисту державного кордону України; 4) особи, які конфіденційно співробітничають з розвідувальними органами України з метою виконання завдань; 5) штатні і нештатні негласні співробітники спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ та Служби безпеки України, які введені на підставі письмового доручення під легендою прикриття в організовані злочинні угруповання для розкриття організованої злочинності та притягнення винних до відповідальності; 6) члени організованої злочинної групи чи злочинної організації, які погодились співробітничати із спеціальними підрозділами органів внутрішніх справ чи Служби безпеки України.

У підрозділі 2.5 “Суб’єктивна сторона юридичного складу виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації” автор стверджує, що психічне ставлення суб’єкта виконання спеціального завдання до вчиненого діяння (вимушеного заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам) характеризується тим, що виконавець спеціального завдання: 1) усвідомлює, що вчинювані ним діяння (дія або бездіяльність) зумовлені специфікою участі в складі організованої групи чи злочинної організації та є вимушеними, передбачає, що саме цими діями завдасть шкоди правоохоронюваним інтересам, та бажає цього; 2) усвідомлює, що вчинювані ним діяння (дія або бездіяльність) зумовлені специфікою участі в організованій злочинній групі чи злочинній організації та є вимушеними, передбачає, що саме цими діями завдасть шкоди правоохоронюваним інтересам, не бажає, але свідомо припускає настання такої шкоди.

Обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони складу даного правомірного вчинку є мета та мотив. Попередження вчинення злочинів організованою групою чи злочинною організацією чи розкриття їх злочинної діяльності є кінцевою метою виконання спеціального завдання. Проміжною метою такого вчинку є вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам. Можливим мотивом дій особи в даному разі може бути свідома спонука, обумовлена потребою усунення небезпеки її викриття як негласного працівника органу, що здійснює оперативно-розшукову (розвідувальну) діяльність (збереження у таємниці факту виконання нею спеціального завдання, її співробітництва з оперативним підрозділом (розвідувальним органом) чи її інкогніто), за наявності усвідомлення про правомірний спосіб її задоволення, яка викликає у неї намір досягти необхідного результату – попередити чи розкрити злочинну діяльність організованої групи або злочинної організації.

Крім того, автором обґрунтовуються положення, що у випадку не досягнення мети – попередження вчинення злочинів організованою групою чи злочинною організацією чи розкриття їх злочинної діяльності, вчинок виконавця спеціального завдання, яким вимушено заподіяно шкоду правоохоронюваним інтересам, повинен визнаватися правомірним, якщо особою було вжито всіх заходів, спрямованих на досягнення цієї мети, однак з незалежних від неї причин її не було досягнуто.

В роботі обґрунтовується також необхідність передбачити в ст.43 КК України положення про те, що перевищення меж вимушеного заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою при виконанні спеціального завдання під впливом сильного душевного хвилювання (афекту) виключає кримінальну відповідальність.

У розділі 3 “Особливості відповідальності особи, яка виконує спеціальне завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, за перевищення меж дозволеного заподіяння шкоди” аналізуються підстави кримінальної відповідальності виконавця спеціального завдання, визначаються межі заподіяння шкоди.

Дисертантом звертається увага, що чинна редакція ч.2 ст.43 КК, яка визначає підстави кримінальної відповідальності виконавця спеціального завдання та межі заподіяння ним шкоди, є недосконалою, що зумовлює неоднозначне її тлумачення, дозволяє зробити висновок, що застосування насильства до потерпілого не є обов’язковою ознакою юридичного складу тяжкого злочину, а настання інших тяжких та особливо тяжких наслідків не є обов’язковими ознаками юридичного складу особливо тяжкого злочину, за які виконавець спеціального завдання підлягає кримінальній відповідальності.

Обґрунтовується, що оскільки в ч. 2 ст. 43 КК законодавець обмежився використанням поняття “насильство” без його додаткової конкретизації, то останнім охоплюються всі його (насильства) види як за формою (фізичне та психічне), так і за змістом. Автор погоджується з висновками про те, що насильство над потерпілим може полягати у різних формах незалежно від заподіяної шкоди. Поряд з цим, у зв’язку з необхідністю визначення більш чітких критеріїв відмежування перевищення меж від правомірного заподіяння шкоди автором пропонується відмовитися від використання терміну “насильство” у вказаній юридичній конструкції.

На підставі цього, дисертант обґрунтовує необхідність визнання підставою кримінальної відповідальності особи, яка виконує спеціальне завдання, вчинення нею у складі організованої групи чи злочинної організації умисного тяжкого чи умисного особливо тяжкого злочину, поєднаного з посяганням на життя людини, або пов’язаного із загибеллю людини, а також умисним спричиненням тяжкого тілесного ушкодження чи настанням інших тяжких наслідків для здоров’я людини.

У висновках, що завершують роботу, викладені основні підсумкові теоретичні положення та практичні рекомендації, що випливають з результатів дисертаційного дослідження. Підсумовуючи проведене дослідження, автор пропонує викласти ст. 43 КК України в такій редакції:

“Стаття 43. Виконання спеціального завдання з попередження вчинення злочинів організованою групою чи злочинною організацією або розкриття їх злочинної діяльності

1. Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження вчинення ними злочинів чи розкриття їх злочинної діяльності, якщо при цьому не було допущено перевищення меж вимушеного заподіяння шкоди.

2. Вимушеним є таке заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, яке зумовлене необхідністю участі особи, яка виконує спеціальне завдання, у вчиненні у складі організованої групи чи злочинної організації діянь, передбачених цим Кодексом, через реальну небезпеку викриття особи або ж неможливість іншим чином попередити вчинення злочинів організованою групою чи злочинною організацією або розкрити їх злочинну діяльність.

3. Перевищенням меж вимушеного заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання є вчинення в складі організованої групи чи злочинної організації умисного тяжкого чи умисного особливо тяжкого злочину, поєднаного з посяганням на життя людини, або пов’язаного із загибеллю людини, а також умисним спричиненням тяжкого тілесного ушкодження чи настанням інших тяжких наслідків для здоров’я людини. Якщо вчинення злочину організованою групою передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, вона не може ставитися у вину особі, яка виконує спеціальне завдання, та не може бути підставою визнання вчиненого такою особою злочину тяжким чи особливо тяжким.

4. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, зазначена в частині першій цієї статті, за перевищення меж вимушеного заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам під впливом сильного душевного хвилювання (афекту).

5. Особа, яка вчинила злочин, що передбачений частиною третьою цієї статті, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин.

СПИСОК

ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Мантуляк Ю. Основні ознаки організованої групи, окремі питання визначення змісту // Вісник прокуратури. – 2002. – № 6. – С. 25-27;

2. Мантуляк Ю.В. Спірні питання застосування окремих статей Кримінального кодексу України // Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування: збірник тез доповідей учасників Регіонального круглого столу. – Хмельницький: ХІУП, 2003. – С.77-80;

3. Мантуляк Ю. Окремі питання конкретизації понять “інші тяжкі наслідки” та “особливо тяжкі наслідки” у процесі кваліфікації злочинів, що вчиняються особами, які виконували спеціальне завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 12. – С. 56-63;

4. Мантуляк Ю. Питання конкретизації понять “інші тяжкі наслідки” та “особливо тяжкі наслідки” при кваліфікації злочинів, що вчинюються особами, які виконували спеціальне завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ХІ регіональної науково-практичної конференції. 3-4 лютого 2005 р. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2005. – С. 350-354.

5. Мантуляк Ю. Визначення змісту правоохоронюваних інтересів у ст. 43 КК України через призму рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 р. // Право України. – 2005. – № 7. – С. 106-109.

6. Мантуляк Ю. Конкуренція кримінально-правових норм про обставини, що виключають злочинність діяння // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 7. – С. 53-61;

7. Мантуляк Ю. Юридичний склад правомірного вчинку виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 9. – С. 33-42

АНОТАЦІЇ

Мантуляк Ю.В. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації як обставина, що виключає злочинність діяння. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Академія адвокатури України. Київ, 2006.

Дисертація присвячена характеристиці виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації як однієї з обставин, що виключають злочинність діяння. Аналізується поняття та місце виконання спеціального завдання у системі таких обставин. Визначається юридичний склад правомірного вчинку виконання спеціального завдання як система структурних компонентів (безпосереднього об’єкта, діяння, наслідків, причинового зв’язку між ними, часу, обстановки, спеціального суб’єкта, психічного ставлення суб’єкта до вчиненого діяння (діянь) в цілому та його окремих юридично значимих елементів об’єктивного характеру, мотиву та мети), що характеризуються ознаками, необхідними та достатніми для характеристики діяння, пов’язаного з вимушеним заподіянням шкоди при виконанні такого завдання, як обставини, що виключає злочинність діяння. Структура юридичного складу даного правомірного вчинку розглядається з урахуванням юридичних фактів, що стосуються загальної структури, специфічної конструкції та конкретного змісту його об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта та суб’єктивної сторони.

Визначено поняття перевищення меж вимушеного заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання та підстави відповідальності особи, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.

Обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення відповідних положень КК України та практики їх застосування.

Ключові слова: виконання спеціального завдання, попередження та розкриття злочинної діяльності, юридичний склад правомірного вчинку, перевищення меж заподіяння шкоди, обставини, що виключають злочинність діяння.

Мантуляк Ю.В. Выполнение специального задания по предупреждению или раскрытию преступной деятельности организованной группы или преступной организации как обстоятельство, исключающее преступность деяния. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Академия адвокатуры Украины. Киев, 2006.

Диссертация посвящена характеристике выполнения специального задания по предупреждению или раскрытию преступной деятельности организованной группы или преступной организации как одного из обстоятельств, исключающих преступность деяния. Анализируется понятие и определяется место выполнения специального задания в системе таких обстоятельств. Определяется юридический состав правомерного поступка выполнения специального задания как система структурных компонентов (непосредственного объекта, деяния, последствий, причинной связи между ними, времени, обстановки, специального субъекта, психического отношения субъекта к совершаемому деянию (деяниям) в целом и его отдельным юридически значимым элементам объективного характера, мотива и цели), характеризующаяся признаками, необходимыми и достаточными для характеристики деяния, связанного с вынужденным причинением вреда при исполнении такого задания, как обстоятельства, исключающего преступность деяния. Структура юридического состава данного правомерного поступка рассматривается с учетом юридических фактов, связанных с общей структурой, специфической конструкцией и конкретным содержанием объекта, объективной стороны, субъекта и субъективной стороны исполнения специального задания. Обосновано положение, что причиняемый при выполнении специального задания вред должен соответствовать определенным пределам.

Сделан вывод, что превышением пределов вынужденного причинения вреда при выполнении специального задания есть совершение в составе организованной группы или преступной организации умышленного тяжкого или умышленного особо тяжкого преступления, соединенного с посягательством на жизнь человека, или связанного с гибелью человека, а также умышленным причинением тяжкого телесного повреждения или наступлением других тяжелых последствий для здоровья человека. Наряду с этим автор считает целесообразным закрепить в ст. 43 УК Украины положение, в соответствии с которым превышение пределов вынужденного причинения вреда при исполнении специального задания под воздействием