НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М.П. ДРАГОМАНОВА

НІКОЛАЄВ ІГОР ЄВГЕНОВИЧ

УДК: 94(477)+316.4.063.7

РЕПРЕСІЇ ПРОТИ ВІЙСЬКОСЛУЖБОВЦІВ ТА ПРАЦІВНИКІВ

ОРГАНІВ ДПУ-НКВС УКРАЇНИ В 20-50 –ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ

07.00.01 — історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Київ — 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі історії України Миколаївського державного університету

імені В.О. Сухомлинського, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор,

заслужений діяч науки і техніки України
Шитюк Микола Миколайович,
Миколаївський навчально-науковий

інститут Одеського національного університету
імені І.І. Мечнікова, директор.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор,
заслужений діяч науки і техніки України
член кореспондент НАН України Даниленко Віктор Миколайович,
Інститут історії України НАН України,
завідувач відділу історії України другої половини ХХ століття;

кандидат історичних наук, доцент
Макарчук Сергій Сергійович,
Миколаївський філіал Київського національного університету культури і мистецтв,

завідувач кафедри суспільних наук

Провідна установа: Харківський національний університет
імені В. Н. Каразіна, кафедра історії України,
Міністерство освіти і науки України, м. Харків.

Захист відбудеться “15” вересня 2006 року о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .053.02 в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова (01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (01601, м. Київ, вул.Пирогова, 9).

Автореферат розіслано “9” серпня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Стоян Т.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Вступ. Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі творення України як суверенної, правової, демократичної держави та інтеграції до європейського співтовариства дедалі більшої гостроти набуває проблема становлення громадянського суспільства. Розвиток громадянського суспільства обумовлює актуальність неупередженого вивчення тих сторінок української історії, що протягом тривалого часу невиправдано замовчувались, не були достатньо висвітлені або подавались, унаслідок ідеологічного заангажування, в сфальсифікованому вигляді.

Допомогти в побудові громадянського суспільства може осмислення трагічного досвіду нашої історії, пов`язаного з масовими репресіями 20-х – на початку 50-х рр. ХХ ст., що позбавили життя сотень тисяч представників українського народу, відбилися на суспільній свідомості наступних поколінь. Сучасна українська держава поставила завдання назвати всіх незаконно репресованих поіменно. Суспільство усвідомлює обов’язок ушанувати пам’ять своїх співвітчизників, які стали жертвами політичного терору. Вивчення питань масових репресій, що охопили всі категорії радянських громадян, надзвичайно актуальне, оскільки глибокий аналіз минулого допоможе у побудові політичної системи, яка б виключала тоталітарний устрій та боротьбу з інакодумством.

Актуальність науково-дослідної роботи в галузі теоретичного узагальнення цієї теми визначається оприлюдненням усієї можливої інформації про масові репресії сталінської доби, осмисленням нагромаджених фактів, установленням причинно-наслідкових зв’язків між ними, виявленням безпосередніх і віддалених наслідків репресій.

Відтворення історичної правди про тяжкі наслідки політичного терору в  20-х – на початку 50-х рр. ХХ ст. проти певних категорій громадян, зокрема військової інтелігенції та працівників правоохоронних органів, повинно і в подальшому глибоко досліджуватися істориками, що сприятиме комплексному вивченню репресивної політики радянської тоталітарної системи.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження відповідає Закону України „Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні” від 17 квітня 1991 р. та безпосередньо пов’язаний з програмою, затвердженою постановами Кабінету Міністрів України № 530 від 11 вересня 1992 р., та Верховної Ради України № 2256 – ХІІ від 6 квітня 1992 р. про підготовку та видання науково-документальної серії книг „Реабілітовані історією” в кожній області України. Дисертаційне дослідження виконано в рамках планової теми: „Актуальні проблеми української історії ХХ століття” (державний реєстраційний номер 0104U010975) кафедри історії України Миколаївського державного університету імені В. О. Сухомлинського. Тема дисертації затверджена вченою радою Миколаївського державного університету імені В. О. Сухомлинського 30 вересня 2002 р., протокол № , та зареєстрована в Українському інституті науково-технічної і економічної інформації за № 0105U001000.

Об’єктом дослідження є репресивно-каральна політика радянського керівництва в Україні.

Предметом дослідження є масові репресії тоталітарного режиму проти військовослужбовців та працівників органів ДПУ – НКВС України, що здійснювалися в 20-х – на початку 50-х рр. ХХ ст.

Територіальні межі роботи охоплюють землі України, що входили до складу СРСР у досліджуваний період.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 20-х – початок 50-х рр. XX ст., коли тоталітарний режим проводив масові репресивно-каральні заходи проти військовослужбовців та правоохоронців України. Нижньою хронологічною межею дослідження є 1920 р., який характеризується остаточним утвердженням радянської влади, формуванням репресивної диктатури та зародженням такого явища, як показові політичні процеси. Верхню межу дослідження становить 1953 р., коли зі смертю генерального секретаря ЦК КПРС Й. Сталіна припинилися політичні репресії проти досліджуваних автором категорій населення.

Мета дисертаційного дослідження полягає в комплексному аналізі, узагальненні та критичному переосмисленні опублікованих і архівних матеріалів, виявленні витоків, причин, особливостей та наслідків політичного терору проти певних верств населення, окреслення масштабів проведених в Україні масових політичних репресій, спрямованих на винищення військової інтелігенції, співробітників органів державної безпеки та внутрішніх справ.

Реалізація зазначеної мети зумовила постановку таких завдань:–

вивчити й проаналізувати стан наукової розробки проблеми та охарактеризувати джерельну базу дослідження; –

встановити витоки, причини, історичні обставини, здійснити статистичний аналіз репресивної політики радянської держави проти названих у дисертації категорій населення; –

висвітлити питання наявності критичних настроїв щодо існуючого режиму серед працівників органів внутрішніх справ та військовослужбовців;–

розкрити особливості, шляхи формування та динаміку репресивної політики тоталітарного режиму проти військової інтелігенції та працівників ДПУ – НКВС;.–

показати згубний вплив масових репресій на функціонування армійських та правоохоронних підрозділів на боєздатність країни напередодні Другої світової війни;

– дослідити характер репресивної політики сталінської влади проти бійців Червоної Армії під час Другої світової війни та в повоєнний період.

Методологічна база дослідження ґрунтується на принципах науковості, об’єктивності, історизму. При написанні дисертації були використані загальнонаукові та спеціально-історичні методи. Зокрема конкретно-пошуковий (історіографічний аналіз та систематизація джерел з проблеми), хронологічний (розгляд динаміки репресій у часовій послідовності), порівняльно-історичний (дослідження особливостей масштабу і масовості репресій у різні періоди функціонування тоталітарної системи), критичний метод (виокремлення з маси різнотипної інформації достовірних конкретно-історичних фактів) та метод статистичного кількісного аналізу (вивчення кількісного і якісного складу втрат від репресій по досліджуваних категоріях населення).

Наукова новизна отриманих результатів полягає у спробі постановки та комплексної розробки актуальної та важливої проблеми, що досі не отримала всебічного та об’єктивного висвітлення в історичній науці.

Вперше у сучасній українській історіографії зроблено спробу узагальнити досягнення вітчизняної та зарубіжної науки у вивченні масових репресій проти військовослужбовців та працівників органів ДПУ – НКВС України в 20-х – на початку 50-х рр. ХХ ст. Розкрито становлення та використання репресивного законодавства в досліджуваний період, насамперед у контексті сприяння нормативно-правової бази втіленню репресивно-каральної політики. Висвітлено механізм організації та проведення політичних процесів проти військової інтелігенції та керівної верхівки правоохоронних органів.

Вперше введено до наукового обігу об’ємний архівний матеріал зі спецсховищ Служби безпеки України, оприлюднено нові дані та розкрито інформаційні можливості зазначеного ряду документів для дослідження теми політичних репресій. Доведено, що закономірності репресивної політики в Україні повторюють загальну динаміку репресій по Радянському Союзу. Найвищий пік репресій проти представників військової інтелігенції та Наркомату внутрішніх справ України припадає на період 1937 – 1938 рр., названий дослідниками Великим терором. Зроблено регіональний огляд репресій, здійснених проти вказаних соціальних категорій на території України. Показано специфіку внутрішньої роботи органів державної безпеки, акцентуючи увагу на методах фабрикації кримінальних справ та механізмі репресій проти громадян, що їх здійснювали.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її результати, положення, висновки та фактичний матеріал можуть бути використані у написанні навчальних підручників, монографій, статей з історії політичних репресій в Україні, військової історії, історії України загалом, підготовці нормативних і спеціальних курсів для студентів вищих навчальних закладів.

Апробація результатів дисертаційної роботи. Результати дослідження викладені автором у формі виступів на ІІ Міжнародному конгресі українських істориків „Українська історична наука на сучасному етапі розвитку” (Кам’янець –Подільський, жовтень 2003 р.), V Миколаївській обласній краєзнавчій конференції „Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження” (Миколаїв, грудень 2004 р.), а також на Всеукраїнській науковій конференції „Гуманітарно-економічні дослідження. Миколаїв – Одеса 2005” (Одеса, квітень 2005 р.). Прочитано лекційний спецкурс „Репресії проти працівників правоохоронних органів Миколаївщини в часи тоталітаризму” для працівників апарату обласного управління МВС України в Миколаївській області. Основні положення дисертації обговорювались на засіданні кафедри історії України Миколаївського державного університету імені В. О. Сухомлинського (протокол № 1 від 14. . р.).

Публікації. Основні положення дисертації викладені автором у восьми наукових працях, із них чотири опубліковано в наукових фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України.

Структура роботи визначається змістом проблеми, методами і завданнями дослідження. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів (сім параграфів), висновків і списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації становить 202 сторінки, з них 172 сторінки основного тексту, список використаних джерел та літератури нараховує 30 сторінок (358 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі „Історіографія та джерела” аналізується стан наукової розробки проблеми, та подається характеристика джерел, які були використані під час написання дисертації.

Історіографія проблеми. У дисертації розглядається історіографічний доробок радянських, вітчизняних та зарубіжних дослідників, характеризуються погляди науковців української діаспори на проблему дослідження.

Історіографію дослідження розглянуто дисертантом у таких хронологічних рамках: перший період – 1920-ті – перша половина 1950-х рр.; другий – друга половина 1950-х – середина 1980-х рр.; третій – друга половина 1980-х – початок 1990-х рр.; четвертий – друга половина 1990-х – початок третього тисячоліття.

У 1920 – на початку 1930-х рр. наукові дослідження терору і масових репресій проти вказаних у дисертації категорій населення майже не проводилися. Це був період віри в більшовиків і певного захоплення їх діями, підтримка їх дій багатьма діячами літератури, мистецтва, культури в часи створення Комінтерну.

З початком масового терору в другій половині 1930-х рр., проблема політичних репресій у Радянському Союзі починає привертати увагу іноземної громадськості. Якщо в СРСР допускалося лише офіційне трактування судових процесів над „ворогами народу” в армії та НКВС,Вирок у справі про шпигунство і зраду батьківщини Тухачевського, Якіра, Уборевича та ін. // Рад. література. – 1937. – № 6; Всегда помнить о капиталистическом окружении: К делу Тухачевского, Якира и др. // Партийное строительство. – 1937. – № 12; Выше большевистскую бдительност. К делу Тухачевского и др., июнь 1937 г. // Искусство. – 1937. – № 2; Ко всем ученым, научным работникам изобретателям, инженерам и техникам: Обращение в связи с вылазкой врагов народа, кучки предателей, нарушивших воинский долг // Энергетика. – 1937. – № 2. за кордоном з`являється література про репресії, поступово розширюється проблематика досліджень, починаються перші наукові дискусії.Borkermau. Socialism National of International. – London, 1942; Cranshow. Russia by Daylight. – London, 1951; Dallin D. And Nicolaevsky B. Torsed labor in Soviet Russia: New Haven, 1947; Марченко В. Тренд численности населения 1926 – 1939 // Программа изучения СССР. – Нью-Йорк, 1953. – № 35. – С. 22 – 41.

Разом з цим, слід зазначити, що на Заході продовжували виходити праці, які захищали радянський тоталітарний устрій. У 1947 р. побачила світ книга, за авторством Майка та Кана Сайерсів, де вихваляючи „пильність” Й. Сталіна розповідається про шкідницьку діяльність Г. Ягоди, організацію ним убивства С. Кірова, В. Менжинського, отруєння О. Горького. Йдеться мова про „заколот” військових на чолі з М. Тухачевським, Й. Якіром, І. Уборевичем та іншими, який характеризується як „корсиканська небезпека”. Сайерс М., Сайерс К. Тайная война против Советской России. – М., – 1947. – С.338 – 344.

Після ХХ з’їзду КПРС офіційна радянська історіографія, відповідно до партійних настанов, пов’язувала репресії з боротьбою проти опортуністів, у ході якої постраждали і невинні. Відновлення історичної справедливості щодо маршала Радянського Союзу М. Тухачевського, командармів 1-го рангу Й. Якіра та І. Уборевича, командарма 2-го рангу А. Корка, комкорів Р. Ейдемана, В. Примакова та інших представників військової еліти містило в собі два основних моменти: по-перше, визнання їх заслуг як „героїв громадянської війни”, а, по-друге, підкреслення притаманного їм прогресивного військового мислення на відміну від дилетантських поглядів К. Ворошилова, Г. Кулика, Ю. Щаденка та подібних їм керівників Червоної Армії. Горбатов А. Школа Якира // Командарм Якир: Воспоминания друзей и соратников. – М., 1963. – 177 с.; Позднєв Д. Видатний полководець // Укр. іст. журн. – 1961. – № 4. – С. 57 – 62; Смирнов О. Командарм Федько. – К., 1969. – 285 с.; Шатов П. Й. Е. Якір на фронтах громадянської війни // Укр. іст. журн. – 1966. – № . – С. 37 – 45.

До проблеми репресивної політики в радянській Україні звертається історик української діаспори, співробітник Колумбійського університету Г. Костюк. У 1960 р. виходить його дослідження, де автор, аналізуючи репресії тоталітарного суспільства, зосереджує увагу на існуванні (за думкою владних органів) націонал-фашистської організації України, за приналежність до якої було розстріляно командуючого Київським військовим округом Й. Якіра, наркома внутрішніх справ України В. Балицького та інших. Костюк Г. Сталінізм на Україні. Ґенеза і наслідки. – К., – 1995. – 426 с. Недоліком видання є однобічність джерельної бази, що принижує його наукову цінність.

З остаточним згортанням хрущовської „відлиги” в 1970-х – першій половині 1980-х рр. тема політичних репресій проти військовослужбовців та співробітників правоохоронних органів надовго стає закритою для вивчення радянськими істориками. Так, Р. Медведєв на початку 1970-х рр. видав книгу про сталінізм, а в СРСР вона була надрукована тільки в 1990 р. Медведев Р. О Сталине и сталинизме. – М., 1990. – 488 с. Нечисленні публікації того періоду, присвячені командирам Червоної Армії які були репресовані в 1937 р., вирізняються тим, що авторами спочатку ведеться опис бойового шляху конкретної особи в часи громадянської війни, далі йдеться про участь у розбудові Червоної Армії в 1920-х –на початку 1930-х рр., але коли їх життєвий шлях закінчується репресіями, розповідь обривається. Тобто, віддається данина пам`яті командирів, підкреслюється їх внесок у перемогу революції, а сам факт репресій проти них замовчується. Бойко О. Видатний військовий діяч // Укр. іст. журн. – 1977. – № 7; Осташко Т. Й.Е. Якір на Україні // Укр. іст. журн. – 1986. – № 8.

Наступний етап у розвитку історіографії проблеми сталінських репресій почався в період горбачовської перебудови. Завдяки процесу демократизації суспільства, утвердженню гласності і плюралізму стало можливим розкриття причин і наслідків скоєного Й. Сталіним кривавого терору проти власного народу, в тому числі проти представників Червоної Армії та ДПУ – НКВС.

Репресовані військовослужбовці та працівники правоохоронних органів стали жертвами не просто особистого свавілля Й. Сталіна, а сталінізму як суспільного явища, але при цьому залишилися „славною плеядою полководців громадянської війни”. Як зазначає дослідник С. Білокінь, один з міфів, який утвердився в ті часи полягав у персоніфікації злочинів більшовицького режиму в одній-єдиній особі.Білокінь С. Масовий терор,як засіб державного управління в СРСР (1917 – 1941 рр.): Джерелознавче дослідження. – К., 1999. – С. 77.

Серед публікацій другої половини 1980-х – початку 1990-х рр. слід відзначити наукове дослідження надруковане в журналі „Известия ЦК КПСС”, яке присвячено справі про викриття „антирадянської троцькістської організації” в Червоній Армії. Спираючись на документальні матеріали з таємних фондів партійного архіву, на сторінках видання доводиться фальсифікований характер політичного процесу проти військової інтелігенції в 1937 р.Дело о разоблачении антисоветской троцкистской организации в Красной армии // Известия ЦК КПСС. – 1989. – № 4. – С. 86 – 92. Поява документів пов`язувалась з відповідними рішеннями ЦК КПРС по додатковому вивченню матеріалів, пов`язаних з репресіями, що мали місце в період 1930-х – на початку 1950-х рр.

Значну роботу з вивчення питання репресій щодо військовослужбовців та працівників правоохоронних органів, їх причин, форм, методів, наслідків у масштабах усього Радянського Союзу зробили російські історики.

У 1991 р. вийшла в світ праця під редакцією академіка АН СРСР А. Яковлєва, що містить окремий розділ – „Антирадянська троцькістська військова організація в Червоній Армії”. Автор на сторінках книги торкається питання „Справи військових” – судового процесу над воєначальниками Червоної Армії, що проходив у Москві влітку 1937 р. Наголошується на масштабності репресій та на відвертому фальсифікуванні кримінальних справ. Яковлев А. Реабилитация. Политические процессы 30 – 50-х гг. – М., 1991. – С. 280 – 311.

Підсумком понад двадцятирічної праці стало видання у Москві книги Н. Петрова і К. Скоркіна. Петров Н., Скоркин К. Кто руководил НКВД 1934 – 1941 гг. Справочник. – М., 1999. – 502 с. Авторами наведено біографії 525 керівників правоохоронних органів, з яких 174 працювали на території України.

У 1998 р. вийшла монографія російського військового історика О. Сувенірова. Посилення репресій проти військовослужбовців Червоної Армії автор пов’язує, з одного боку, з убивством першого секретаря Ленінградського обкому ВКП(б) С. Кірова, а з іншого, – з присвоєнням персональних військових звань командному складу РСЧА у 1935 – 1936 рр., що фактично стало початком чистки армії. Важливим додатком до основного змісту монографії є „Мартиролог РККА 1936 – 1941 рр.”, на основі якого можна простежити хронологію арештів військовослужбовців. Сувениров О. Трагедия РККА 1937 – 1938. – М., 1998. – 528 с.

Репресіям проти колишніх „білогвардійців” присвячена праця Я. Тинченко. Автор характеризує „вичищення” Червоної Армії від досвідчених царських офіцерів як рецидив червоного та пролог Великого терору, стверджуючи, що вони завдали більш відчутного удару по обороноздатності РСЧА, ніж репресії 1937 – 1938 рр. Тинченко Я. Голгофа Русского офицерства в СССР. 1930 – 1931 годы. – М., 2000. – 496 с.

Із здобуттям Україною незалежності почався якісно новий етап у вивченні проблеми політичних репресій. Перед дослідниками відкрилися значні масиви раніше недоступних архівних документів та інших історичних джерел, що дозволило вітчизняній історіографії зробити величезний крок вперед у вивченні теми більшовицького терору. Необхідно визначити роботу В. Даниленка, Г. Касьянова, С. Кульчицького. Даниленко В , Касьянов Т., Кульчицький С. Сталінізм на Україні: 20 – 30-ті роки. – К., 1991. – 344 с. Тут репресії характеризуються як важливий елемент функціонування радянської системи. Показано, що репресивний механізм, який склався в умовах боротьби проти „класового ворога”, згодом, у 1930-ті рр., одночасно зі зникненням „решток ворожих класів” втратив свою раціональну суть, став ірраціональним і почав використовуватися проти „своїх”. Справа дійшла до „самоїдства”. Дослідниками наводиться цифра – 20 тис. офіцерів НКВС, котрі так чи інакше постраждали від репресій.

Тема масових репресій проти військовослужбовців відображена у колективній монографії „Жертвы репрессий”, що вийшла 1993 р. у Києві. В ній міститься окремий розділ „Репрессированные военные кадры”, написаний дослідником М. Павловим, де наголошено, що масові репресії торкнулися 44 тис. командирів і політпрацівників Червоної Армії і флоту, причому понад третину репресованих (15 тис. осіб) становили військовослужбовці Київського військового округу. Павлов Н. Репрессированные военные кадры // Жертви репресій. – К., 1993. – С. 98 – 131.

Значний інтерес викликають праці Ю. Шаповала про масові репресії тоталітарного режиму в Україні.Шаповал Ю. У ті трагічні роки. – К., 1990. – 218 с.; Шаповал Ю. Пристайко В. Справа “Спілки визволення України”. – К., 1995. – 263 с.; Шаповал Ю. Сталінізм і Україна // Український історичний журнал за 1991 –1992 р.; Шаповал Ю., Пристайко В., Золотарьов В. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи. – К., . – 608 с. Використовуючи недоступний раніше, унікальний за змістом архівний і фактичний матеріал, науковець розповідає про долі відповідальних працівників ЧК – ГПУ – НКВД в Україні, роль яку вони відіграли в утвердженні тоталітарного режиму, аналізує репресивні процеси проти військової інтелігенції.

Особі керівника українського ДПУ – НКВС та його діяльності, присвячена книга за авторством Ю. Шаповала та В. Золотарьова. На основі унікальних архівних документів і матеріалів детально відтворені основні етапи життя В. Балицького, людини, яку один з його сучасників назвав „гільйотиною України”. Показана його справжня роль у створенні більшовицької таємної поліції. Подані біографії чекістів, чиїми зусиллями утверджувалась і утримувалась комуністична тоталітарна система в Україні. Шаповал Ю., Золотарьов В. Всеволод Балицький: особа, час, оточення. – К., 2002. – 466 с.

Спробу розкриття механізму сталінських репресій на регіональному рівні робить М. Шитюк. Окремий розділ його праці присвячений темі репресій проти співробітників НКВС півдня України. Шитюк М. Масові репресії проти населення півдня України в 20-ті – 50-ті роки XX століття. – К., 2000. – С. – 302.

Певний внесок у вивчення даної проблеми зроблено в монографії В. Нікольського, один з розділів якої – про винищення співробітників НКВС. Автором вперше аналізується діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні з кінця 1920-х – початку 1950-х рр. на основі кількісних показників. У праці визначені основні напрямки репресивної діяльності органів державної безпеки, їх реальна спрямованість, соціальні та національні аспекти. Нікольський В. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні (кін. 1920-х – 1950-ті рр.) Історико-статистичне дослідження – Донецьк, 2003. – 624 с.

Українському народу у Другій світовій війні присвячений навчальний посібник за авторством науковців І. Дробота, В. Кучера, А. Слюсаренко та П. Чернеги. В окремому розділі видання аналізуються поразки і втрати радянських військ у початковий період війни. В ньому, як одну з ключових, подано причину кадрового голоду серед вищої та середньої командної ланки Червоної Армії, що утворився внаслідок довоєнних репресій. Дробот І. Кучер В. Слюсаренко А. Чернега П. Український народ у Другій світовій війні. – К., 1998. – С.  – 45.

Підсумком великої роботи вітчизняних істориків з переосмислення проблеми політичного терору в Україні є колективна монографія „Політичний терор і тероризм в Україні”. Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ – ХХ ст.: історичні нариси. – К., 2002. – 950 с. У дослідженні частково висвітлено ідеологічну складову політичних репресій, зокрема проти військовослужбовців та працівників НКВС України.

У період незалежності України виходять наукові збірники, де вагоме місце посіла тема каральних заходів проти працівників правоохоронних органів та органів НКВС. З`являються нові цікаві наукові розробки, що все більше виводять дану історичну проблему із забуття. Своє відображення тема репресій проти військовослужбовців та працівників ДПУ – НКВС знаходить у публікаціях на сторінках „Українського історичного журналу”. Золотарьов В., Шаповал Ю. В. А. Балицький. На шляху до правди про нього. // Український історичний журнал. – 1993. – № 3 – 8. – С. 68 – 76; Якупов Н. Командарм І. Ф. Федько // Український історичний журнал. – 1991. – № 11. – С. 84 – 98.

Серйозним вкладом у дослідження проблеми репресій став вихід з 1994 р. науково-публіцистичного журналу „З архівів ВУЧК – ГПУ – НКВД – КГБ”. Серед опублікованих у цьому виданні праць, перш за все слід відзначити публікацію, присвячену 60-річчю викриття органами НКВС „військово-фашистської змови у Червоній Армії” авторами якої були тодішні керівники архіву СБУ О. Пшенніков та С. Кокін. На основі архівних матеріалів у праці широко висвітлюється ліквідація „військово-фашистської змови”, зроблено аналіз історичної літератури з проблеми репресій проти радянської військової еліти. Кокін С., Пшенніков О. Без строку давності. До 60-річчя “викриття” органами НКВС так званої “військово-фашистської змови в Червоній Армії” // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – 1997. – № 1/2; 1998. – № 1/2; 1999. – № 1/2 (10 – 11); 2000. – № 2/4 (13 – 15).

У 2002 р. виходить спеціальний випуск видання, присвячений військовим, заарештованим у справі всесоюзної військово-офіцерської організації „Весна”. Справа "Всесоюзної військово-офіцерської організації "Весна" // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – 2002. – Вип. № 1 (18). – 388 с. Про репресованих чекістів йде мова у статтях С. Скотникова, В. Бурженюка та В. Мариніної, О. Бажана та ін. Скотников С. Кримінальна справа № 50045 // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – 2000. – № 2/4. – С. 377 – ; Бурженюк В., Мариніна В. Японський шпигун, або сумна доля чекіста // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – 1994. – № 1/2. – С. 94 – 97; Бажан О. Слуга, або фрагменти життя генерала Сєрова // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – 1994. – № 1/2. – С. 229 – 239.

Певною мірою вивчення питання політичних репресій стимулювали наукові конференції. Христенко О. Опір співробітників органів НКВС сваволі незаконних репресій (на прикладі долі І. Таруци) // V Всеукраїнська конференція „Розвиток історичного краєзнавства в контексті національного і культурного відродження України” (12 – 15 жовтня 1991 р.). – Кам’янець – Подільській, 1991. – С. 303 – 305; Кокін С. Становлення тоталітарної системи та початок масових політичних репресій в УРСР (1920 – 1922 рр.) // Тоталітарна держава і політичні реперсії в Україні у 20 – 80-ті роки: Матеріали Міжнародної наукової конференції (15 – 16 вересня 1994 р.). – К., 1998. – С. 224 – ; Шаповал Ю. Україна, як об’єкт політичного терору (20-ті – поч. 50-х рр.) // Там само. – С. 30 – 34. Їх матеріали розкривають різноманітні аспекти проблеми репресивної політики щодо представників силових структур України в тоталітарний період. Останнім часом тема політичних репресій, становлення і утвердження тоталітарного режиму стала предметом дисертаційних досліджень, що розкривають проблему як на всеукраїнському, так і на регіональному рівнях.Жезицький В. Політичні репресії на Поділлі в 20 – 30-х рр. Загальні тенденції та регіональні особливості: Дис... канд. істор. наук: 07.00.01. – К., 1997. – 208 с.; Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917 – 1941): Автореф. дис… д-ра. істор. наук: 07.00.06 / НАН України, Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського. – К., 2000. – 35 с.; Ченцов В. Політичні репресії в радянській Україні в 20-ті роки: Автореф. дис… д-ра. істор. наук: 07.00.01 / Дніпрпетровський державний університет. – Дніпропетровськ, 2000. – 34 с.; Шитюк М. Масові репресії на півдні УРСР в 20-ті – на початку 50-х років: Автореф. дис… д-ра. істор. наук: 07.00.01 / НАН України, Інститут історії України. – К., 2001. – 35 с.; Нікольський В. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні (кінець 1920-х – 1930-ті рр.): Історико-статистичне дослідження: Автореф. дис… д-ра. істор. наук: 07.00.01 / Донецький національний університет. – Донецьк, 2003. – 38 с.; Литвин Н. Політичні репресії проти наукової інтелігенції в радянській Україні в 1920 – 1930-х роках (ідеологічні аспекти проблеми): Дис... канд. істор. наук: 07.00.01. – К., 2006. – 204 с.

Проте, незважаючи на їх число, комплексне вивчення репресій проти військових та правоохоронців не було поставлено за мету в жодній дисертації.

Отже, дослідниками була проведена значна робота з вивчення проблеми політичних репресій більшовицького режиму. Однак, питання винищення тоталітарною системою військовослужбовців та працівників правоохоронних органів протягом 1920-х – на початку 1950-х рр. не було предметом спеціального дослідження.

Джерельна база дослідження представлена різноманітними за походженням, видами, ознаками та змістом архівними та опублікованими документальними джерелами, періодичними виданнями. У дисертації використано матеріали 32 архівних фондів 17 архівосховищ України та Російської Федерації.

Основою джерельної бази є документи державних архівів. Значний інтерес викликають документи Державного архіву Служби безпеки України (ДА СБУ), які розміщені у фонді припинених справ. Вищеназваний фонд містить архівно-слідчі справи на заарештованих військовослужбовців та правоохоронців. Найбільш насиченими за інформацією є справи сфабриковані в 1930-х рр. Кожна справа містить опис документів: ордер на арешт, анкета заарештованого, протоколи допитів, звинувачувальний вирок, довідки про вилучення речових доказів і документів, виписки з акта про виконання вироку та матеріали по реабілітації. У фонді „Статистичні матеріали радянських органів державної безпеки” (ф. 42) цінність становлять відомості про заарештованих „ворогів народу” в центральному апараті та обласних управліннях НКВС, які допомагають дослідникам у проведенні кількісного аналізу репресованих співробітників наркомату.

Важливий матеріал з досліджуваної проблеми міститься у Центральному державному архіві громадських об`єднань України в м. Києві. (ЦДАГОУ). Інтерес становлять фонди „Центральний Комітет Комуністичної партії України” (ф. 1), „Доповіді, спецповідомлення, донесення про хід оборонних боїв, дислокації, озброєння військ противника, призов до лав Червоної Армії” (ф. 57), „Український штаб партизанського руху” (ф. 62), „Колекція позасудових справ реабілітованих” (ф. ). Ці документи дають змогу проаналізувати причини негативного ставлення керівних партійних органів та їх лідерів до військовослужбовців, дослідити ідеологічні чинники та складові політичних репресій, описати пропагандистську діяльність партійних органів з дезорієнтації громадської думки.

Документи, які проливають світло на кадрові призначення в українському НКВС, використано з фонду Народного комісаріату внутрішніх справ (фонд 5) Центрального державного архіву вищих органів влади та органів державного управління України.

Особливий інтерес викликають документи Російського державного архіву соціально-політичної історії (РДАСПІ, м. Москва). Зокрема, вони є у фондах „Ворошилов Климент Єфремович (1881 – )” (ф. 74), де зберігаються документи процесу звинувачених у „військово-фашистській змові на чолі з М. Тухачевським”. У фондах „Партійна комісія при Політвідділі Головного управління НКВС СРСР (1938 – )” (ф. 119) та „Сталін (Джугашвілі) Йосиф Вісаріонович (1878 – )” (ф. ) містяться матеріали про очищення правоохоронних органів та Червоної Армії від ворогів народу, у фонді „Державний комітет оборони СРСР (ДКО) (1941 –1945)” (ф. 644) збереглися матеріали загороджувальних загонів військ НКВС.

Використані в дисертації документи Російського Державного військового архіву (РДВА, м. Москва), які вміщують матеріали про штатну чисельність та звільнення приписного складу Червоної Армії. Зокрема, це фонди „Вищий командний та начальницький склад у Червоній Армії в 1935 – рр.”(ф. 4), „Військові округи на території Союзних республік”(ф. 9), „Комплектування та звільнення приписного складу Червоної Армії”(ф. 37977). Вони дали можливість простежити процес кадрової ротації військовослужбовців під час репресивних „чисток”.

У контексті дослідження історії політичних репресій винятковий інтерес становить мемуарна література, або як самі учасники тих трагічних подій сприймали і оцінювали їх. На увагу заслуговують праці Г. Жукова, М. Хрущова, В. Кривицького, В. Пятницького, М. ШрейдераЖуков Г. Спогади і роздуми. – К., 1985. – 840 с.; Хрущов Н. Время. Люди. Власть. – М., 1999. – 638 с.; Кривицкий В. Я был агентом Сталина. Записки советского разведчика. – М., 1996. – 329 с.; Пятницкий В. Заговор против Сталина. – М., 1998. – 564 с.; Шрейдер М. НКВД изнутри: Записки чекиста. – М., 1995. – 438 с.

.

Складовою джерельної бази дослідження є періодичні видання. У публікаціях центральних газет „Комуніст”, „Пролетарська правда”, „Вісті ВУЦВК” інформація про розкриття „шкідницьких дій” та „військово-фашистських змов” серед військовослужбовців та правоохоронців, хід судових засідань вирізняється відвертим ідеологічним спрямуванням і заангажованістю.

Отже, використання широкого комплексу джерел створило достатнє підґрунтя для реалізації поставлених у дисертаційному дослідженні завдань.

В другому розділі „Політичні процеси 20 – 30-х років XX століття проти військовослужбовців та працівників ДПУ – НКВС України” аналізуються політичні репресії проти цих категорій населення в період становлення тоталітарної системи та ескалації терору.

Показано, що перші репресивні акти відносно військовослужбовців почалися відразу з перемогою більшовиків у громадянській війні. Комуністична партія іменувала „контрреволюційними” й розглядала як злочинні будь-які форми протидії своєму правлінню. Як „потенційно небезпечні” заарештовувались колишні білогвардійці. Найбільшого розмаху ця боротьба набрала під час сумновідомої операції „Весна”, коли за грати потрапили сотні командирів Червоної Армії з числа колишніх царських офіцерів. У Державному архіві СБУ зберігаються матеріали на 3496 осіб, заарештованих по цій справі переважно в УСРР, Москві та Ленінграді.

Невдоволення червоноармійців, які були вихідцями із селян, аграрною політикою комуністичної влади стало каталізатором репресій початку 1930-х рр. у гарнізонах Українського військового округу. Необхідні умови для арештів створює наказ № 39 від 14 лютого 1930 р. підписаний главою українського ДПУ В. Балицьким, що вимагав посилення боротьби з куркульським елементом у лавах РСЧА.

Репресії середини 1930-х рр. проти військовослужбовців в Україні почалися влітку 1936 р. з арешту 5 керівників Київського та Харківського військових округів. Серед репресованих: комкор С. Туровський, комдиви Д. Шмідт, М. Зюк, Ю. Саблін та комбриг Б. Кузьмичев.

Під приводом очищення збройних сил від учасників „Військово-фашистської змови в Червоній Армії”, в травні 1937 р. було заарештовано командуючого Київським округом Й. Якіра, а в серпні командуючого Харківським округом І. Дубового. Це призвело до ескалації масових арештів серед їх підлеглих.

Розглядаючи репресивну політику тоталітарного режиму щодо військової інтелігенції України, слід зазначити, що під час репресій було заарештовано близько 150 вищих військових командирів, змінені всі командири корпусів, 24 з 25 командирів дивізій, 5 з 9 командирів бригад, 87 з 135 командирів полків, всіх командирів 4 Укріплених районів, 3 з 4 начальників штабів УР, 6 з 9 начальників штабів корпусів, 18 з 25 начальників штабів дивізій, 78 з 135 начальників штабів полків, 19 з 24 начальників відділів штабів округу. На початку березня 1938 р. у донесенні в Москву М. Хрущов та командуючий КВО С. Тимошенко повідомляли, що з військ округу за рік „вичищено” близько 3 тисяч чоловік, з них заарештовано більше 1 тисячі, „оновлені” практично всі командири корпусів і дивізій. Загальна кількість військовослужбовців КВО та ХВО репресованих за період 1937 – 1938 рр., становить близько 3500 осіб.

Результатом масових репресій серед військовослужбовців стали величезні людські втрати, що негативно вплинули на бойову підготовку. На зміну страченим командирам приходили малодосвідчені та недостатньо підготовлені люди. Гостра нестача командних кадрів, що склалася в Червоній Армії завдяки масовим репресіям, стане однією з головних причин жахливих поразок початкового періоду Другої світової війни.

З особливим цинізмом в другій половині 1930-х рр. проводилися арешти працівників НКВС України. Основна хвиля політичних репресій проти співробітників наркомату внутрішніх справ України тривала протягом другої половині 1930-х рр. До цього часу основним мотивом обвинувачень був „розвал роботи”, господарські та побутові злочини. Специфічною рисою, притаманною репресіям в органах НКВС було те, що кадрові зміни в цій системі напряму пов’язувались з жорстокими внутрішніми чистками – арештами та розстрілами керівників наркомату. Почавшись арештом В. Балицького та його оточення, свого піку чекістські „чистки” досягли в 1938 р., коли спочатку І. Леплевський, а потім О. Успенський – тодішні наркоми НКВС УРСР, вели активну боротьбу з „троцькістами, буржуазними націоналістами, ворогами народу та шпигунами іноземних розвідок, які проникли в органи НКВС”. Загалом, під час „чекістських чисток” було репресовано близько 1250 співробітників наркомату, розстріляно 3 наркомів внутрішніх справ України.

Разом з ескалацією терору, тоталітарний режим проводив політику активного ідеологічного забезпечення доцільності проведення масових репресій проти військовослужбовців та правоохоронців України. Партійно-радянські органи та громадські організації за допомогою засобів масової інформації, усної пропаганди створювали образ „ворога народу”, пропагували ідеї необхідності проведення репресій проти військової інтелігенції та правоохоронців. Лідери Комуністичної партії втлумачували народу думку про те, що терор спричинила „фашистсько-троцькістська” опозиція в збройних силах та Наркоматі внутрішніх справ, яка не сприймала радянської влади, ідей пролетарської революції, радянського стилю життя.

Отже, аналіз репресивних акцій щодо працівників органів внутрішніх справ та військової інтелігенції дає змогу зробити висновок, що вони носили масовий характер, призвели до панування важкого психологічного клімату, істеричної шпигуноманії, кадрового голоду та послаблення обороноздатності країни напередодні Другої світової війни.

У третьому розділі „Репресії проти військовослужбовців та працівників правоохоронних органів в 40-х – на початку 50-х років ХХ ст.”, розкриваються репресивні операції партійно-радянського тоталітарного режиму під час Другої світової війни та в повоєнний період.

Початок Другої світової війни не призвів до припинення репресій і терору проти військовослужбовців, репресивна машина лише сповільнила оберти. У катастрофічних провалах першого періоду війни Й. Сталін і його оточення звинуватили військових. З початку війни під підозру потрапили всі військовослужбовці, які опинилися навіть на нетривалий час за лінією фронту. Здебільшого це були солдати і командири, що вийшли з оточення та, ризикуючи життям, проривалися з боями на з’єднання з Червоною Армією. Безжально каралися випадки дезертирства.

Хід військових операцій на початковому етапі бойових дій яскраво показав пагубні наслідки довоєнних кадрових чисток. Крім шоку від несподіваності німецького нападу, додалися проблеми поганого керівництва військами. Довоєнні репресії проти командного складу створили ситуацію, при якій військовослужбовців усіх рівнів, починаючи з рядових бійців, закликали „виявляти” своїх