МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Наливайченко Катерина Володимирівна

УДК 339.5

ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ В ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ТРАНСФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

Спеціальність 08.05.01 – світове господарство і міжнародні

економічні відносини

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Донецьк – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Таврійському національному університеті ім. В.І.Вернадського Міністерства освіти і науки України (м. Сімферополь).

Науковий керівник – доктор економічних наук, професор

Крамаренко Валентина Іллівна,

Таврійський національний

університет ім. В.І.Вернадського

Міністерства освіти і науки України (м. Сімферополь),

завідувач кафедри міжнародної економіки.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Циганкова Тетяна Михайлівна, Київський національний економічний університет Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри міжнародної торгівлі;

кандидат економічних наук, доцент Воронова Олена Вікторівна, Одеський державний економічний університет Міністерства освіти і науки України, доцент кафедри міжнародних економічних відносин.

Провідна установа:

Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України, кафедра світового господарства і міжнародних економічних відносин.

Захист відбудеться 27 червня 2006 р. о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .051.03 у Донецькому національному університеті за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 186, ауд. 409.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького національного університету за адресою: 83005, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розісланий “23” травня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат економічних наук, доцент С.П.Калініна

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Зовнішньоекономічна діяльність держав є важливим фактором міжнародних економічних відносин. Після здобуття Україною державної незалежності поступова інтеграція до світового господарства і налагодження багатосторонньої кооперації з країнами інтеграційних угруповань стали головними пріоритетами зовнішньоекономічної діяльності держави.

Питання регіональних економічних відносин у світі завжди стояло дуже гостро, однак наприкінці минулого століття його актуальність посилилась як на рівні груп країн, так і на рівні внутрішніх територій, регіональна економічна інтеграція стала домінуючою тенденцією світового розвитку. Регіональні інтеграційні процеси не тільки виступають фактором прискорення економічного розвитку країн, що входять до інтеграційних угруповань, а й практичним засобом входження держав до світового господарства.

Функціонування міжнародних інституцій є умовою і невід’ємною складовою розвитку світової економіки. Серед основних внутрішніх обмежень держав щодо включення до світогосподарських процесів є недосконалість інституціонального забезпечення міжнародної економічної взаємодії.

Дослідженню питань міжнародних інтеграційних процесів у світовій економіці присвячено праці відомих вітчизняних і зарубіжних вчених: В.Андрійчука, В.Будкіна, І.Бураковського, В.Крамаренко, А.Кредісова, В.Новицького, А.Поручника, Є.Савельєва, Ю.Макогона, А.Філіпенка, Т.Циганкової, О.Шниркова, П.Кругмана. Основні положення сучасної теорії міжнародної торгівлі та методи аналізу міжнародних торговельних відносин викладені у наукових працях Б.Беласси, В.Кордена, В.Леонтьєва, П.Ліндерта, М.Портера, П.Самуельсона, Л.Скотта та ін.

Незважаючи на численні наукові дослідження щодо різних аспектів включення держав в процеси міжнародної економічної взаємодії, питання розбудови інституціональної складової регіонального економічного співробітництва залишаються недостатньо дослідженими.

Усе вищезазначене обумовило актуальність теми дослідження у теоретичному і практичному плані.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до тематики науково-дослідної роботи кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського Міністерства освіти і науки України: тем “Крим у системі міжнародної економічної інтеграції країн Причорномор’я. Міжнародна інтеграційна складова у економічній моделі Криму: сутність, тенденції, перспективи” (номер держреєстрації 0100V005401), в рамках якої автором проаналізовано напрямки інтеграційної взаємодії України, розроблено науково-практичні рекомендації щодо використання конкурентних переваг вітчизняної економіки; “Механізм управління регіональним розвитком в умовах трансформаційної економіки” (номер держреєстрації 0102U001525), в рамках якої автором розроблено рекомендації щодо використання конкурентних переваг вітчизняних підприємств на міжнародних ринках.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розвиток теоретико-методологічних основ та розробка інституціональних засад розвитку зовнішньоекономічної діяльності України в контексті рівноправного включення в світогосподарські процеси на регіональному рівні та забезпечення сталого розвитку держави.

Дослідження поставленої мети здійснювалось через постановку і вирішення наступних задач:

дослідити теоретико-методологічні та організаційні основи інституціональних змін і розвитку регіональної економічної інтеграції;

визначити стратегії і напрями трансформування регіональних економічних відносин;

проаналізувати процес інституціональної трансформації світової економіки і участь у ній України;

надати характеристику зовнішньоекономічній діяльності України;

розкрити трансформування економічних відносин України з регіональними інтеграційними утвореннями;

ідентифікувати складові співробітництва України з міжнародними фінансовими інституціями;

обґрунтувати напрямки і перспективи включення України до світогосподарської системи;

визначити організаційні передумови активізації зовнішньоекономічної діяльності України,

розробити концептуальні засади підвищення конкурентоспроможності національної економіки як суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Об’єктом дослідження є процеси розвитку зовнішньоекономічної діяльності національних суб’єктів України в умовах поглиблення регіонального економічного співробітництва.

Предметом дослідження є механізми зовнішньоекономічної діяльності України в контексті сучасної трансформації діяльності регіональних економічних угруповань.

Методи дослідження. Методологічною та теоретичною базою дослідження є фундаментальні положення економічної теорії, роботи вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів в області міжнародних економічних відносин. У процесі дослідження використано діалектичний метод наукового пізнання та загальнонаукові методи пізнання: методи теоретичного узагальнення, аналізу, синтезу (для обґрунтування закономірностей формування інтеграційних об'єднань); групування та класифікації (для дослідження механізмів розвитку процесів міжнародної економічної інтеграції та їх впливу на сучасний стан зовнішньоекономічної діяльності держави); метод статистичного аналізу, індексний метод (для аналізу тенденцій та особливостей розвитку зовнішньоекономічної діяльності України); метод порівняння (для визначення конкурентних переваг національної економіки); метод системного аналізу (для визначення переваг та недоліків участі міжнародних фінансових інституцій у реформуванні національної економіки); прогнозування (для удосконалення методики прогнозування вітчизняних галузевих ринків).

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти України з питань регулювання зовнішньоекономічної діяльності, дані Державного комітету статистики України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, аналітичні звіти міжнародних економічних організацій, інформаційні матеріали Світової організації торгівлі, результати досліджень вітчизняних і зарубіжних учених, результати власних досліджень та спостережень автора.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в поглибленні теоретико-методологічних положень щодо взаємодії національних економік в контексті трансформування регіональних економічних відносин через використання інституціональної складової.

Конкретні наукові результати, що характеризують новизну проведеного дослідження, полягають у такому:

вперше:

доведено, що міжнародна економічна інтеграція відбувається на основі міжнародної економічної взаємодії на мікрорівні, що визначає необхідність використання галузевого чинника міжнародного співробітництва і розробки відповідного інституціонального забезпечення з метою залучення іноземних інвестицій як основного важеля розвитку такого співробітництва;

розроблено концептуальний підхід щодо забезпечення міжнародної конкурентоспроможності підприємств як основи підвищення національної конкурентоспроможності, що базується на алгоритмі оцінювання міжнародної конкурентоспроможності продукції, що випускається, використання якого дозволяє забезпечити рівноправне включення держави до світогосподарських процесів на основі створення сталих конкурентних переваг;

удосконалено:

теоретико-методологічні засади дослідження процесу інституціональних перетворень міжнародної економічної діяльності, зокрема обґрунтовано, що інституціональні перетворення визначаються рядом факторів, найважливішими серед яких є: перебудова соціально-економічної структури, приватизація, створення фінансової інфраструктури, виникнення і розвиток фінансових ринків, лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків;

організаційно-методичні підходи до використання вільних економічних зон як засобу залучення іноземних інвестицій, а саме встановлено причини невідігравання вільними економічними зонами провідної ролі у побудові в Україні відкритої економіки: висока норма прибутку торговельного капіталу, нерозвиненість виробничої інфраструктури експортно-промислових зон - врахування яких дозволить розробити напрямки підвищення інвестиційної привабливості України і її регіонів;

отримали подальшого розвитку:

теорія інституціональних змін: доведено, що на економічних ринках відбуваються інституціональні зміни, які мають плавний, недискретний характер переходу старих інститутів у нові на відміну від закону стрибкоподібного переходу зі старої якості в нову завдяки певним кількісним накопиченням, оскільки незважаючи на швидкість інституціональних змін в сучасному світі, зміни на периферії інституціональної системи можуть бути досить повільними і плавними, що обумовлює загальну її стабільність у часі та просторі;

ідентифікація позитивних та негативних наслідків регіональної економічної взаємодії, а саме встановлено, що: створюється можливість вирішити проблеми торговельної політики (зокрема, інтеграційні об’єднання дають змогу створити більш стабільне і передбачувальне середовище для взаємної торгівлі та взаємодії у рамках таких інституцій, як Світова організація торгівлі); з’являються передумови використання переваг економії масштабу (досягається завдяки розширенню ринку, зменшенню трансакційних витрат тощо), виникає обмін досвідом структурної перебудови економіки в трансформаційні періоди (більш розвинені країни залучають сусідні країни до здійснення глибоких економічних реформ), стає можливою підтримка молодих галузей виробництва (інтеграційні об’єднання є водночас і широким регіональним ринком, на якому можуть знайти попит товари цих галузей); однак одночасно можуть виникнути загрози економічній безпеці країни.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що теоретичні узагальнення, висновки і пропозиції, що містяться у дисертації, можуть бути використані при розробці зовнішньоекономічної політики України, заходів з підвищення національної конкурентоспроможності, напрямів зовнішньоторговельної політики з метою активізації включення України до світового господарства.

Рекомендації та пропозиції, викладені в дисертації, впроваджено в практичну діяльність Міністерства економіки АР Крим (довідка №040-1.2/388 від 11.01.2006р.) – рекомендації щодо напрямків розвитку зовнішньоекономічної діяльності України; Торгово-промислової палати Криму (довідка №265/01-11 від 16.01.2005р.) – рекомендації щодо використання конкурентних переваг вітчизняної економіки; Дочірнім підприємством “Фесто-виробництво” (м. Сімферополь) корпорації FESTO (Італія) (довідка №01/73 від 23.01.2006р.) – підходи щодо підвищення ефективності міжнародної економічної діяльності на мікрорівні; ЗАТ “Камоцци – Пневматик – Сімферополь” (с. Сімферополь) (довідка №02-4/178 від 04 січня 2006р.) – результати аналізу напрямків інтеграційної взаємодії України.

Рекомендації автора щодо використання конкурентних переваг вітчизняних підприємств на міжнародних ринках використано при підготовці рекомендацій XIІ міжнародного науково-практичного семінару “Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків та залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект”, які було направлено Президенту України, Верховній Раді, Кабінету Міністрів України, а також обласним державним адміністраціям з метою включення до програм науково-технічного розвитку регіонів (акт № 40-01/7.9.7-134 від 27.02.2006 р.).

Результати роботи використовуються у Таврійському національному університеті ім. В.І.Вернадського МОН України при викладанні курсів “Міжнародна економічна інтеграція”, “Основи зовнішньоекономічної діяльності”, “Зовнішньоекономічна політика” (довідка № 82-05/1052 від 19.01.2006р.) та Сімферопольському економіко-гуманітарного інституті при викладанні курсів “Регіональні економічні зв’язки та вільні економічні зони”, “Економіка зарубіжних країн”, “Міжнародна економіка” (довідка №64 від 11.01.2006 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею, отримані наукові результати є особистими розробками автора.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження доповідались автором і отримали схвалення на семи міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях: ІІ Міжнародній науковій конференції “Соціально-економічні наслідки ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах” (м. Черкаси, 2005р.), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Теорія і практика економіки і підприємництва” (м. Сімферополь, 2005 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми управління підприємництвом у сучасних умовах” (м. Сімферополь, 2005р.), VІІ міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта – 2004” (м. Дніпропетровськ, 2004 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Формування регіонального механізму управління народногосподарським комплексом України” (м. Сімферополь, 2004 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми і перспективи розвитку економіки України (в контексті глобалізації)” (м. Сімферополь, 2003 р.).

Публікації. За результатами виконаних досліджень автором опубліковано 20 наукових праць загальним обсягом 23,75 д.а., з яких особисто автору належить 6,65 д.а., з них 12 праць у наукових фахових виданнях загальним обсягом 22,35 д.а., з яких особисто автору належить 5,25 д.а.

Обсяг і структура дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаної літератури зі 187 найменувань, додатків. Зміст дисертації викладено на 185 сторінках друкованого тексту, включаючи 13 таблиць на 9 сторінках, 45 рисунків на 30 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету і задачі дослідження, його предмет і об'єкт, наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі “Теоретичні засади розвитку регіональних економічних відносин у світовій економіці” досліджено теоретико-методологічні та організаційні основи інституціональних змін і розвитку регіональної економічної інтеграції, стратегії і напрями трансформування регіональних економічних відносин, інституціональну трансформацію світової економіки і участь у ній України.

Найважливішою рисою сучасності є зростання взаємозалежності економік різних країн, зростання міжнародного руху товарів та факторів виробництва, розвиток інтеграційних процесів. Очевидною стає інтернаціоналізація господарського життя, взаємопроникнення різних видів діяльності – науково-технічної, інвестиційної, фінансово-комерційної та ін., що призводить до інституціональних змін.

Автором на основі дослідження теорій соціально-технологічного інституціоналізму (Дж.Гелбрейт, Я.Тінберген), соціально-психологічного (Т.Веблен), соціально-правового (Дж.Коммонс) встановлено, що найглибші зміни соціально-економічних інститутів відбуваються під час радикальних економічних реформ, зокрема трансформації економічної системи, що базується на адміністративно-командних методах управління економікою, в економічну систему, основою якої є ринкові важелі саморегулювання економіки або оптимальне поєднання ринкових та держаних важелів (регульована ринкова економіка). До інституціональних змін, які відбуваються в процесі радикальних економічних реформ і впливають на здійснення зовнішньоекономічної діяльності, належать перетворення державного типу власності на недержавну; державних підприємств – на акціонерні, спільні, приватні; державних цін – на ринкові; державних фінансово-кредитних інститутів – на приватні та колективні, комерційні тощо. Найвідчутніше з-поміж базисних матеріально-речових факторів на інституціональні зміни впливає впровадження передових досягнень науки і техніки у виробництво. Серед факторів інституціональних змін визначальну роль відіграють правові.

Важливим фактором інституціональних перетворень є вдосконалення господарського механізму. Розвиток науки, техніки і технології впливає на перетворення соціально-економічних інститутів не безпосередньо, а опосередковано через техніко-економічні й організаційно-економічні відносини.

Встановлено, що незважаючи на швидкість інституціональних змін, на економічних ринках існують “інкрементні процеси” - інституціональні зміни, які мають плавний, недискретний характер переходу старих інститутів у нові. Зміни на периферії інституціональної системи можуть бути досить повільними і плавними, утворюючи загальну її стабільність.

Автором встановлено, що інтеграція існує переважно у вигляді регіональної та міжнародної. Проблема глобальної інтеграції залишається дискусійною. Ознаки міжнародної економічної інтеграції можна сформулювати наступним чином: по-перше, інтеграція – це процес розвитку глибоких зв’язків між національними економіками, створення міжнародних господарських комплексів, які охоплюють близькі за рівнем розвитку держави; по-друге, інтеграція – це процес свідомого регулювання економічних зв’язків між національними економіками; по-третє, в процесі інтеграції структурні зрушення в охоплених нею державах мають тенденцію виникнення більш ефективних народногосподарських пропорцій.

В роботі доведено, що неузгоджені дії регіонів можуть привести до погіршення загальної зовнішньої кон’юнктури і завдати значних збитків експортерам та імпортерам. Необхідною умовою виходу регіонів на зовнішні ринки є розмежовування повноважень і обов’язків між державою і регіональними суб’єктами. Хоча провідною формою зовнішньоекономічних зв’язків регіонів залишається торгівля, зростає роль інших форм міжнародної співпраці – створення вільних економічних зон; підприємств з іноземним капіталом, перевезення вантажів, туризм і т.д.

Автором виявлено тенденцію до посилення розвитку процесу економічної інтеграції, яка відбувається у різних регіонах. Найбільш ефективною формою регіональної економічної інтеграції є Європейський Союз; найбільш значним об’єднанням є Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА), основна мета якої – прискорити процес формування найбільшого на Північноамериканському континенті регіонального господарського комплексу; у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні розвиваються субрегіональні ринки товарів і капіталів (Південно-китайська економічна зона - КНР, Гонконг, Тайвань, “золотий трикутник зростання” - Індонезія, Малайзія, Сінгапур, економічна зона країн басейну Японського моря - Корея, Тайвань, Індокитайська економічна зона). Україна входить до складу таких регіональних об’єднань, як СНД, ОЧЕС, ГУАМ, ЄЕП та інших, сприяє розвитку інтеграційних процесів у Балто-Чорноморському регіоні.

Автором встановлено, що регіональні інтеграційні процеси у міжнародній економіці мають низку позитивних наслідків. По-перше, створюється можливість вирішити проблеми торговельної політики. Інтеграційні об’єднання дають змогу створити більш стабільне і передбачу вальне середовище для взаємної торгівлі та взаємодії у рамках таких інституцій, як Світова організація торгівлі. По-друге, з’являються передумови використання переваг економії масштабу. Це досягається завдяки розширенню ринку, зменшенню трансакційних витрат тощо. По-третє, виникає обмін досвідом структурної перебудови економіки в трансформаційні періоди. Більш розвинені країни залучають сусідні країни до здійснення глибоких економічних реформ. По-четверте, стає можливою підтримка молодих галузей виробництва, оскільки інтеграційні об’єднання є водночас і широким регіональним ринком, на якому можуть знайти попит товари цих галузей.

Процес регіональної і міжрегіональної інтеграції, що посилюється, свідчить про нову якість світового господарства – глобалізовану економіку. Головними суб’єктами процесу глобалізації, що створюють інституціональну систему світової економіки, виступають національні господарства, міжнародні і регіональні організації, транснаціональні корпорації і банки.

Інституціональні перетворення міжнародних економічних відносин визначались багатьма факторами, найважливішими серед яких є перебудова соціально-економічної структури, масова приватизація, створення фінансової інфраструктури, виникнення і розвиток фінансових ринків, лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків. Відомі вчені-інституціоналісти Г.Саймон, М.Спенс та О.Вільямсон вважають, що в основі інституціональних перетворень в ЗЕД держав лежить конкуренція.

Перехід України до нових форм господарювання і прийняття відповідного законодавства відкриває можливості використання нових форм міжнародного співробітництва держав: Україна повинна ширше використовувати такі інститути, як зони вільної торгівлі, єдиний митний і економічний простір, а також співробітництво в інвестиційній сфері, як передумови повноцінної регіональної інтеграції.

У другому розділі дисертації “Аналіз включення України в систему регіональних економічних відносин” надано характеристику зовнішньоекономічної діяльності України; проаналізовано трансформування економічних відносин України з регіональними інтеграційними угрупованнями та співробітництво України з міжнародними фінансовими інституціями; визначено перспективні напрямки включення України до світогосподарської системи.

Перебудова економіки України на ринкових засадах супроводжується посиленням залучення України до системи світогосподарських зв’язків. Інтегрування економіки України у світове господарство підвищує роль та значення зовнішньоекономічної діяльності як елементу міжнародних економічних відносин, які проявляються у формах обміну матеріальними товарами, послугами, продукцією інтелектуальної праці, результатами виробничо-технічного співробітництва між країнами. Країна самостійно формує систему та структуру державних інститутів з управління зовнішньоекономічною діяльністю на її території.

Трансформаційний період економіки України пов'язаний з визначенням її місця у світовій системі господарювання й міжнародних інтеграційних об’єднаннях. Україна посідає одне з перших місць у світі за показником співвідношення обсягів зовнішньоторговельного обороту і ВВП: обсяг зовнішньоторговельного обороту практично дорівнює обсягу ВВП (табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України

за 1996-2005рр. |

Експорт, млн. дол. США | Імпорт, млн. дол. США | Зовнішньоторго-вельний оборот, млн. дол. США | Сальдо | ВВП, млн. дол. США

1996 | 19147,4 | 18807,9 | 37955,3 | 339,5 | 44588,081997 | 18970,3 | 18546,3 | 37516,6 | 424,0 | 50150,401998 | 16457,2 | 16106,5 | 32563,7 | 350,7 | 41883,241999 | 15195,5 | 12959,3 | 28154,8 | 2236,2 | 35800,962000 | 18059,3 | 15106,9 | 33166,2 | 2952,4 | 31261,722001 | 19809,1 | 16922,6 | 36731,7 | 2886,5 | 34075,272002 | 22012,4 | 18168,4 | 40180,8 | 3844,0 | 35472,362003 | 27328,2 | 24409,2 | 51737,4 | 2919,0 | 41999.272004 | 37980,2 | 31004,1 | 68984,3 | 6976,1 | 54347,062005 | 34286,7 | 36141,1 | 70427,8 | -1854,4 |

Зовнішньоторговельні операції здійснювались з 201 країною світу. Географічна структура експорту та імпорту товарів України свідчить про наявність чітких векторів зовнішньоекономічної діяльності держави у напрямку країн СНД, Європейського Союзу.

Автором доведено, що основним стратегічним партнером України є Росія: у 2005р. в структурі зовнішньоторговельного обороту України на Російську Федерацію припадало більше, ніж 35% (питома вага Росії в загальному обсязі експорту і імпорту складає 18% і 41% відповідно), зовнішньоторговельний оборот двох країн досяг 20 млрд. дол. США.

Враховуючи динаміку платіжного балансу України (рис. ), Україні необхідно зберегти обсяги експорту вітчизняної продукції. Вимоги щодо збереження обсягів експорту є тим більш важливими, що зростання обсягів міжнародної торгівлі помітно випереджає розвиток виробництва. Це відбувається за рахунок поглиблення міжнародного поділу праці, становлення та розвитку нових видів поділу праці, що лежать в основі міжнародної економічної інтеграції та внутрішньофірмового обміну, що визначає необхідність розвитку міжнародного співробітництва на галузевому та мікрорівні.

Зважаючи на перспективи розвитку зовнішньоекономічної діяльності у галузевому розрізі, необхідною вбачається розробка комплексу заходів щодо активізації міжнародної економічної взаємодії на мікрорівні. Основним важелем розвитку такого співробітництва є залучення іноземних інвестицій, що вимагає відповідного інституціонального забезпечення.

Рис. 1. Динаміка платіжного балансу України у 1994-2006 рр., %% до ВВП

* - Прогноз

В роботі показано, що характеристики зовнішньоекономічної діяльності України цілком відповідають сучасній загальносвітовій системі ЗЕД, якій притаманні такі риси: широкомасштабний розвиток в системі ЗЕД інформаційного обміну, послуг зв’язку, транспортного обслуговування; швидкі темпи розвитку наукоємних, високотехнологічних галузей; розвиток регіональних інтеграційних процесів; вивезення капіталу; міжкраїнове переміщення робочої сили; зростання обсягів зовнішньої торгівлі, що сприяє зниженню витрат виробництва; цілеспрямована роль держави щодо включення країни в систему світової економіки; міжнародне регулювання ЗЕД.

Одночасно така форма світогосподарської інтеграції, як вільні (спеціальні) економічні зони не стала “локомотивом” відкритої економіки в Україні, причинами чого є неефективність створення таких зон в умовах високої норми прибутку торговельного капіталу, нерозвиненість виробничої інфраструктури “точкових” експортно-промислових зон тощо.

Важливість міжнародного співробітництва на мікрорівні визначається також розвитком взаємовідносин з Європейським Союзом. Як показало дослідження, Україна на даному етапі розвитку відповідає критеріям ЄС, проблема вступу міститься, скоріше, у політичний площині. З 2002р. проти України з боку ЄС було ініційовано більше 20 антидемпінгових розслідувань. Станом на березень 2005р. ЄС встановила 8 антидемпінгових мит на ввезення товарів українського походження, що призвело до погіршення сальдо торгівлі товарами України з країнами ЄС у 2002-2005рр. (рис. ).

Рис. 2. Динаміка зовнішньої торгівлі товарами України з країнами ЄС у

2002-2005 рр., млрд. дол. США.

Співробітництво з країнами СНД і Європейським Союзом супроводжується розвитком відносин України з іншими субрегіональними інтеграційними утвореннями – ОЧЕС, ГУАМ, ЄЕП, ЄврАзЕС. Співробітництво в рамках ОЧЕС відповідає встановленому рівню інституціонального забезпечення й зосереджено на створенні умов взаємодії за визначеними напрямками. Беззаперечною перевагою ЧЕС є активна політична і організаційно-управлінська взаємодія країн. Однією з головних особливостей ГУАМ є потужний транзитний потенціал. Однак інтенсивність взаємної інтеграції й активність співробітництва країн-учасниць залишаються на низькому рівні, незважаючи на високий потенціал взаємного доповнення економік, і поступаються іншим геополітичним напрямам. Так, питома вага ГУАМ у загальному обсязі зовнішньої торгівлі України товарами складала в 2004р. 2,14%. В ЄврАзЕС, в рамках якого здійснюється близько 80% обсягів торгівлі країн СНД, Україна бере участь як спостерігач.

Для оцінки відповідності створення інтеграційного угруповання інтересам міжнародної економіки можуть використовуватись ряд критеріїв: регіональні торговельні угоди мають охоплювати всі без винятку галузі економіки; лібералізація торгівлі на умовах режиму найбільшого сприяння має передувати утворенню будь-якого нового інтеграційного угруповання або супроводжувати його, особливо якщо початкові тарифи є високими; перехідний період не повинен перевищувати 10 років і включати чіткий графік лібералізації торгівлі в окремих галузях; загальний митний тариф, що впроваджується в межах митного союзу, не повинен перевищувати найнижчий тариф, що діє в країнах, щодо яких застосовується режим найбільшого сприяння; правила вступу нових членів в інтеграційне угруповання мають бути досить ліберальними і не перешкоджати його розширенню; правила визначення країни походження товару мають бути прозорими і не використовуватись для протекціонізму всередині угруповання; необхідним є швидкий перехід до більш розвинених форм інтеграції, які є більш привабливими порівняно з менш розвиненими, оскільки забезпечують більш раціональний розподіл і використання факторів виробництва; після створення інтеграційного угруповання антидемпінгові правила не повинні використовуватись у відносинах з її членами, а щодо третіх країн мають бути встановлені прозорі правила їх використання.

Особлива роль у процесі міжнародного економічного співробітництва належить стану взаємовідносин держави з міжнародними фінансовими організаціями: з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, Європейським банком реконструкції та розвитку. Як свідчать результати дослідження, політика реформування економіки у відповідності до рекомендацій зарубіжних інституцій негативно вплинула на вітчизняне виробництво: більшість закордонних позик виділялась лише на закупівлю українською стороною іноземних товарів і послуг, що обумовлювало невиробництво рівної за вартістю товарної маси в Україні. Монетарний протекціонізм іноземної валюти гальмував вітчизняного товаровиробника. Фактичне позбавлення вітчизняних підприємств доступних кредитних ресурсів не дозволяє їм позбутися боргів. Це призвело до того, що в Україні створено значно сприятливіші умови для імпорту продукції, ніж для експорту.

З урахуванням вищевикладеного, у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі за рахунок залучення іноземних інвестицій (рис. ) і співробітництва з міжнародними інституціями, основну увагу Україні слід приділяти підвищенню конкурентоспроможності національної економіки.

Рис. . Динаміка прямих іноземних інвестицій в економіку України і прямих інвестицій з України у 1999-2005рр., млн. дол. США

Можна зробити висновок, що для забезпечення сталого економічного розвитку України є необхідною розробка національної стратегії розвитку, центральною складовою якої автор вбачає розробку заходів щодо підвищення національної конкурентоспроможності.

У третьому розділі „Удосконалення зовнішньоекономічній діяльності України в умовах трансформації регіональних економічних відносин” визначено організаційні передумови активізації зовнішньоекономічної діяльності України, концептуальні засади підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

В роботі показано, що основними орієнтирами стратегії удосконалення зовнішньоекономічної діяльності України мають стати: удосконалення сировинного експорту; відновлення обсягу традиційного експорту продукції машинобудування; використання інвестиційного співробітництва із зарубіжними країнами в області енергетики, металургії і об’єктів транспортування газу, реконструкції і модернізації раніше побудованих за кордоном підприємств; використання тимчасової дешевизни основних факторів виробництва – виробничих фондів, робочої сили, технологій; використання унікальних технологій ряду секторів промисловості з високим експортним потенціалом; переорієнтація на інформацію як на стратегічний ресурс; сприяння підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції; спрямування українських інвестицій у країни, що розвиваються, створення на їх територіях спільних підприємств.

Автором доведено, що у вирішенні питань, пов’язаних з регіональним розвитком, основна увага повинна приділятися створенню в Україні єврорегіонів та територій зі спеціальним режимом господарювання, що виступали б незалежним сегментом у територіальній структурі світового ринку і виконували б функцію своєрідного інтегратора економічних процесів, оскільки рівень інтегрованості національних економік залежить від готовності до інтеграції контактних територій. Перш за все це стосується рівня розвитку прикордонної інфраструктури і формування сприятливих умов інтенсифікації співробітництва із сусідніми країнами.

Обґрунтовано, що основними складовими концептуального підходу щодо забезпечення міжнародної конкурентоспроможності підприємства (рис. ) як основи підвищення національної конкурентоспроможності, мають стати такі: 1) забезпечення міжнародної конкурентоспроможності підприємства має складатись із забезпечення конкурентоспроможності продукції і власне міжнародної конкурентоспроможності підприємства; 2) виділення критеріїв міжнародної конкурентоспроможності підприємства в залежності від рівня планування і управління на підприємстві; 3) основним показником міжнародної конкурентоспроможності підприємства на оперативному рівні має бути інтегральний показник міжнародної конкурентоспроможності продукції; 4) на тактичному рівні міжнародна конкурентоспроможність підприємства забезпечується його загальним фінансово-господарським станом; 5) на стратегічному рівні міжнародна конкурентоспроможність підприємства характеризується інвестиційною привабливістю.

Методика розробки стратегії виходу вітчизняних підприємств на світовий ринок має складатись з таких етапів: 1 – аналіз середовища, в якому знаходиться підприємство; 2 – аналіз внутрішнього стану компанії в зіставленні зі становищем справ в цій галузі; 3 – оцінка ступеня зрілості галузі. Мають аналізуватися темпи зростання галузі, потенціал подальшого зростання, існуючий асортимент виробів, стан конкуренції, частка ринку, яку займає компанія, характер технології, що використовується.

Вирішенню зазначених і інших проблем розвитку зовнішньоекономічних зв’язків держави буде сприяти участь України в СОТ. Основними цілями вступу України до СОТ є: максимально можливе усунення обмежень стосовно українського експорту і сприяння доступу на світові ринки конкурентоспроможних українських товарів і послуг; переведення торгово-економічних відносин України з іншими країнами на рівноправну, стабільну, довгострокову економіко-правову основу; використання у разі потреби ефективного судового механізму контролю, що існує в рамках ГАТТ/СОТ, за дотримання норм правових актів організації і вирішення суперечностей; удосконалення внутрішньої законодавчої бази і практики її застосування з метою реформування і подальшого зміцнення економіки України.

Реалізація викладених напрямків і заходів, які розроблено за результатами проведеного дослідження, буде сприяти удосконаленню інституціональних засад зовнішньоекономічної діяльності України в контексті трансформації регіональних економічних відносин.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено вирішення важливої наукової задачі визначення основних напрямків і організаційно-економічних засад удосконалення зовнішньоекономічної діяльності України з урахуванням інституціональної складової регіональних економічних відносин.

У результаті проведеного дослідження зроблено такі висновки.

1. Дослідження теоретико-методологічних та організаційних основ інституціональних змін у світовому господарстві дозволило встановити, що на економічних ринках існують “інкрементні процеси” – інституціональні зміни, які мають плавний, недискретний характер переходу старих інститутів у нові, утворюючи підґрунтя стабільності інституціональної системи.

2. До інституціональних змін, які відбуваються в процесі радикальних економічних реформ і впливають на здійснення зовнішньоекономічної діяльності, належать перетворення державного типу власності на недержавну; державних підприємств – на акціонерні, спільні, приватні; державних цін – на ринкові; державних фінансово-кредитних інститутів – на приватні та колективні, комерційні тощо. Найвідчутніше з-поміж базисних матеріально-речових факторів на інституціональні зміни впливає впровадження передових досягнень науки і техніки у виробництво.

3. Аналіз розвитку регіональної економічної інтеграції свідчить , що самостійний і непідготовлений вихід регіонів на світові ринки може завдавати значних економічних збитків країні. Неузгоджені дії регіонів часто погіршують загальну зовнішню кон’юнктуру і можуть завдати значних збитків експортерам та імпортерам.

4. Процес регіональної і міжрегіональної інтеграції, що посилюється, має низку позитивних наслідків: інтеграційні об’єднання дають змогу створити більш стабільне і передбачувальне середовище для взаємної торгівлі та взаємодії у рамках міжнародних інституцій; з’являються передумови використання переваг економії масштабу завдяки розширенню ринку, зменшенню трансакційних витрат тощо; більш розвинені країни залучають сусідні країни до здійснення глибоких економічних реформ; стає можливою підтримка молодих галузей виробництва, оскільки на широкому регіональному ринку інтеграційних об’єднань можуть знайти попит товари цих галузей.

5. Встановлено, що характеристики зовнішньоекономічної діяльності України цілком відповідають сучасній загальносвітовій системі ЗЕД, якій притаманні такі риси: широкомасштабний розвиток в системі ЗЕД інформаційного обміну, послуг зв’язку, транспортного обслуговування; швидкі темпи розвитку наукоємних, високотехнологічних галузей; розвиток регіональних інтеграційних процесів; вивезення капіталу; міжкраїнове переміщення робочої сили; зростання обсягів зовнішньої торгівлі, що сприяє зниженню витрат виробництва; цілеспрямована роль держави щодо включення країни в систему світової економіки; жорстке міжнародне регулювання ЗЕД.

6. Основним стратегічним партнером України є Росія: питома вага Росії в загальному обсязі експорту і імпорту України складає 18% і 41% відповідно. Співробітництво з країнами СНД і Європейським Союзом супроводжується розвитком відносин України з іншими субрегіональними інтеграційними утвореннями – ОЧЕС, ГУАМ, ЄЕП, ЄврАзЕС.

7. У вирішенні питань, пов’язаних з регіональним розвитком, основна увага повинна приділятися створенню в Україні єврорегіонів та територій зі спеціальним режимом господарювання, що виступали б незалежним сегментом у територіальній структурі світового ринку і виконували б функцію своєрідного інтегратора економічних процесів.

8. Доведено, що міжнародна економічна інтеграція відбувається на основі міжнародної економічної взаємодії на мікрорівні, що визначає необхідність використання галузевого чинника міжнародного співробітництва і залучення іноземних інвестицій через розробку відповідного інституціонального забезпечення.

9. Розроблено концептуальний підхід щодо забезпечення міжнародної конкурентоспроможності підприємства як основи підвищення національної конкурентоспроможності, основними складовими якого мають стати такі: забезпечення міжнародної конкурентоспроможності підприємства має складатись із забезпечення конкурентоспроможності продукції і власне міжнародної конкурентоспроможності підприємства; виділення критеріїв міжнародної конкурентоспроможності підприємства в залежності від рівня планування і управління на підприємстві; основним показником міжнародної конкурентоспроможності підприємства на оперативному рівні має бути інтегральний показник міжнародної конкурентоспроможності продукції; на тактичному рівні міжнародна конкурентоспроможність підприємства забезпечується його загальним фінансово-господарським станом; на стратегічному рівні міжнародна конкурентоспроможність підприємства характеризується інвестиційною привабливістю.

Публікації автора за темою дисертації

Публікації у наукових фахових виданнях

1. Наливайченко Е.В. Концепция формирования Единого экономического пространства как программа мер повышения уровня интеграции стран СНГ. / В монографии: Крамаренко В.И Наливайченко Е.В. и др. Развитие внешнеэкономической деятельности в условиях глобализации. – Симферополь: Таврия, 2006. – С.82-100. – 17,5/0,9 д.а.

Особистий внесок здобувача: проаналізовано концепцію формування Єдиного економічного простору як програму заходів підвищення рівня інтеграції країн СНД.

2. Наливайченко К.В. Інституційні фактори як основа структурної трансформації економіки // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. Сборник научных трудов. – Донецк: ДонНУ, 2006. – С. 1267-1271. – 0,7 д.а.

3. Наливайченко Е.В., Наливайченко С.П. Государственное регулирование реализации рыночных интересов субъектов рыночного механизма // Культура народов Причерноморья. Научный журнал. № 65. – Симферополь: Межвузовский центр “Крым”, 2005. – С.52-55. – 0,5/0,2 д.а.

Особистий внесок здобувача: досліджено впливу держави на реалізацію інтересів суб’єктів ринкового механізму.

4. Наливайченко Е.В. Задачи и пути достижения экономического роста на современном этапе для государств СНГ // Экономика Крыма. Научно-практический журнал. № 12. – Симферополь: ИП “НАПКБ”, 2005. – С. 42-44. – 0,4 д.а.

5. Наливайченко Е.В. Опыт эффективного функционирования зон свободной торговли между развитыми странами // Культура народов Причерноморья. Научный журнал. № 64. – Симферополь: Межвузовский центр “Крым”, 2005. – С.66-67. – 0,4 д.а.

6. Наливайченко Е.В. Пути интеграции Украины в мировое пространство // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 204. В 5 т. Том ІІІ. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. – С.732-737. – 0,45 д.а.

7. Наливайченко К.В. Перспективи створення вільних економічних зон в Україні // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 51. Частина ІІ (у двох частинах) – К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2005. – С.139-140. – 0,4 д.а.

8. Наливайченко Е.В. Стратегия экономической интеграции стран СНГ / Культура народов Причерноморья. Научный журнал. № 59. – Симферополь: Межвузовский центр “Крым”, 2005. – С.40-42. – 0,4 д.а.

9. Наливайченко Е.В. Экономические предпосылки для создания зоны свободной торговли на территории СНГ // Культура народов Причерноморья. Научный журнал. № 56. – Симферополь: Межвузовский центр “Крым”, 2004. – С.152-155. – 0,4 д.а.

10. Наливайченко Е.В. Роль свободных экономических зон в социально-экономическом развитии стран // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 199. В 4 т. Том ІІІ. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. – С.649-653. – 0,4 д.а.

11. Наливайченко Е.В. Мировой опыт создания и функционирования свободных экономических зон и возможности его использования в Украине // Культура народов Причерноморья. Научный журнал. Том 2, № 52.– Симферополь: Межвузовский центр “Крым”, 2004. – С.215-217. – 0,4 д.а.

12. Наливайченко Е.В. Создание зоны свободной торговли между государствами-участниками СНГ // Ученые записки Таврического Национального Университета им. В.И. Вернадского. Научный журнал. Серия “Экономика”. Том 16 (55), № 1. – Симферополь: ТНУ, 2003. – С.102-103. – 0,4 д.а.

Публікації в інших виданнях:

1. Наливайченко Е.В., Наливайченко С.П. Стратегия активизации деловых связей государств содружества на постсоветском пространстве // Научно-теоретический и практический журнал “Современный научный вестник”. № 1(1) 2005. – Белгород: Руснаучкнига, 2005. – С.85-88. – 0,4/0,2 д.а.

Особистий внесок здобувача: досліджено зв’язок світових економічних регіонів та інфраструктур з державами СНД.

2. Наливайченко Е.В. Приоритеты создания общего рынка конкурентоспособной продукции стран СНГ // Збірник матеріалів ІІ Міжнародної наукової конференції „Соціально-економічні наслідки ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах”. – Черкаси, 28-30 вересня 2005 р. Вид. Від. ЧНУ ім. Б. Хмельницького, 2005. – С. 435-437. – 0,2 д.а.

3. Наливайченко К.В. Переваги створення вільних економічних зон в Україні // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції вчених та фахівців “Проблеми управління підприємництвом у сучасних умовах”. – Ялта, 9-12 листопада 2005 р. В 2 ч. Ч. 1. – Сімферополь: ПП “Кильбер”, 2005. – С. 39-40.- 0,2 д.а.

4. Наливайченко Е.В. Опыт функционирования зон свободной торговли в экономике США // Материалы IV Всеукраинской научно-практической конференции “Актуальные проблемы и перспективы развития экономики Украины”. – Алушта, 28-30 сентября 2005 г. – Симферополь: ТНУ, 2005. – С. 105. – 0,2 д.а.

5. Наливайченко Е.В. Преимущества создания зоны свободной торговли между странами СНГ // Материалы II Международной научно-практической конференции “Теория и практика экономики и предпринимательства”. – Алушта, 10-12 мая 2005 г. – Симферополь, 2005. – С.81. – 0,2 д.а.

6. Наливайченко Е.В. Практические аспекты сельскохозяйственной политики Украины в контексте европейской интеграции // Матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта 2004”. Том 8. Зовнішньоекономічні відносини. – 10-25 лютого 2004 р. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С. 30-31. – 0,2 д.а.

7. Наливайченко Е.В. Проблемы создания зоны свободной торговли для Украины // Материалы Всеукраинской научно-практической конференции “Формирование регионального механизма управления народнохозяйственным комплексом Украины”. – 29 декабря 2003 г. – Симферополь: “Таврия-Плюс”, 2004. – С. 166. – 0,2 д.а.

8. Наливайченко Е.В. Украина в мировом торговом пространстве // Материалы Всеукраинской научно-практической конференции “Актуальные проблемы и перспективы развития экономики Украины (в контексте глобализации)”. – Алушта, 29 сентября – 1 октября 2004 г. – Симферополь: ТНУ, 2004. – С. 18. – 0,2 д.а.

АНОТАЦІЯ

Наливайченко К.В. Інституціональні перетворення в зовнішньоекономічній діяльності України в контексті трансформування регіональних економічних відносин. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.05.01 – світове господарство і міжнародні економічні відносини. – Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України, Донецьк, 2006.

Дисертацію присвячено визначенню основних напрямків удосконалення зовнішньоекономічної діяльності України з урахуванням інституціональної складової зовнішньоекономічної діяльності.

У роботі досліджено теоретико-методологічні та організаційні основи інституціональних змін і розвитку регіональної економічної інтеграції, стратегії і напрями трансформування регіональних економічних відносин, аспекти інституціональної трансформації