МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НАУМОВ Олександр Борисович

УДК 338.4:677.03

РОЗВИТОК І ЕФЕКТИВНІСТЬ АГРОТЕКСТИЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА В УКРАЇНІ: ТЕОРІЯ, МЕТОДОЛОГІЯ, СТРАТЕГІЯ

08.07.02. – економіка сільського господарства і АПК

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Миколаїв - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Херсонському національному технічному університеті Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант – доктор економічних наук, професор

ТОПІХА Іван Наумович,

Миколаївський державний аграрний університет,

завідувач кафедри економіки сільського господарства.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор,

Шкільов Олександр Васильович,

Національний аграрний університет,

професор кафедри аграрної соціології та розвитку села;

доктор економічних наук, професор

Сахацький Микола Павлович,

Одеська державна академія будівництва і архітектури,

завідувач кафедри менеджменту і маркетингу;

доктор економічних наук, професор

Гринчуцький Валерій Іванович,

Тернопільський державний економічний університет,

завідувач кафедри економіки підприємств і корпорацій.

Провідна установа – Південна філія „Кримський агротехнологічний

університет” Національного аграрного університету, кафедра економіки, м. Сімферополь.

Захист відбудеться “13” жовтня 2006 р. о 9.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 38.806.01 у Миколаївському державному аграрному університеті за адресою: 54010, м. Миколаїв, вул. Паризької комуни, 9, конференц-зала.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Миколаївського державного аграрного університету за адресою: 54010, м. Миколаїв, вул. Карпенка, 73.

Автореферат розісланий 5 вересня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Клочан В.Ф.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Об’єктивний характер пріоритетного розвитку аграрного сектора економіки визначений природними, історичними, економічними і соціальними умовами України. Сільське господарство у значній мірі забезпечує утворення валового внутрішнього продукту, зайнятість населення, обіг капіталу та є базою розвитку інших галузей економіки. Однак аграрне виробництво сьогодні знаходиться в занепаді.

Розвитку сільського господарства приділяється значна увага з боку держави та науковців. Однак через відсутність стимулів, втрачено зацікавленість сільськогосподарських підприємств до виробництва таких важливих видів продукції, як льон та вовна, що служать основою сировинної бази текстильної промисловості. Кризовий стан текстильної сировинної бази характеризується зниженням обсягів виробництва продукції, збитковістю, втратою робочих місць тисячами робітників. Виробництво натуральних текстильних волокон сьогодні втрачається навіть в тих регіонах, де воно склалося історично і має давні традиції.

Актуальність теми. За своїми природними умовами майже вся територія України придатна для розвитку сировинної бази текстилю. Натуральні волокнисті матеріали користуються стабільним попитом на вітчизняному та світовому ринку, отже їх продукування має високе народногосподарське значення і експортний потенціал.

Актуальність проблеми розвитку виробництва волокнистих матеріалів посилюється і тим, що занепад сировинної бази привів до регресу важливішої підгалузі народного господарства – текстильної промисловості, яка ще зберегла основні фонди, кадровий, науковий та освітній потенціал, має закінчені виробничі цикли, що можуть працювати на власній сировині. Тканини необхідні для виробництва одягу, а забезпечення населення одягом є однією зі складових, що формує якість життя народу.

Головним завданням і передумовою розвитку є відновлення повного технологічного ланцюга “сільське господарство – первинна обробка – текстильне виробництво”. Сировинна база текстилю є ключовою ланкою, що визначає ефективність всієї системи. Тому забезпечення прогресивного розвитку виробництва волокнистих матеріалів є важливим стратегічним завданням. Система виробництва і переробки текстильної сировини вимагає звернути на себе увагу економічної науки.

Основними перешкодами на шляху прогресивного розвитку агротекстильного виробництва є диспаритет цін на промислову та сільськогосподарську продукцію, деформована структура економіки, нестача фінансових ресурсів, недосконалість технологій, недостатня підтримка держави тощо. Але головною проблемою залишається відсутність єдиного стратегічного бачення, що ставить під загрозу подальше існування цієї важливої виробничої системи.

Важливе місце у розвитку сировинної бази волокнистих матеріалів і текстильної промисловості займає наукова розробка проблем реформування відносин підприємств у технологічному ланцюгу виробництва. Необхідне переосмислення теоретичних і методичних основ формування стратегії розвитку, створення нового економічного механізму, нових форм організації виробництва на основі поглиблення агропромислової інтеграції, удосконалення фінансових відносин, інвестиційно-інноваційної діяльності, підвищення конкурентоспроможності продукції. Саме це і зумовило вибір теми та розробку проблем в дисертаційному дослідженні.

Стан вивчення проблеми. Теоретичні і загальнонаукові проблеми розвитку економічних систем знайшли відображення у роботах вітчизняних і закордонних вчених, як М.М. Авсеньєв, Б. Габович, Е. Гайдар, Дж. Голдстоун, В. Дорошенко, Ф. Енгельс, А. Кантарбаєва, Ю. Латов, В.І. Ленін, Ф. Ліст, А. Льюїс, В. Макаров, К. Маркс, В.Мау, Дж. Ст. Мілль, С.В. Мочерний, А. Мустафін, А. Нестеренко, Р. Нурєєв, Е.А. Паршаков, В.В. Попов, Д. Рікардо, У. Ростоу, У. Дж. Самуельс, А. Сміт, Д.С. Сорокін, М.І. Туган-Барановський, А.С. Філіпенко, Х. Ченері, Н.П. Шмельов, Й. Шумпетер та інших.

Питання формування стратегії розвитку систем в умовах змінного середовища є предметом наукових праць І. Ансоффа, Б. Альстренда, Л. Дональдсона, Г. Мінцберга, Дж. Лемпела, М. Портера, Ф. Селаніна, У. Старбака.

Дослідженню методологічних аспектів оцінки розвитку виробництва присвятили роботи М.Ю. Абрамов, І.В. Алексеєв, М.Ю. Ануфрієв, А.Я. Береуцький, І. Бубенко, О.І. Волков, П.І. Гайдуцький, А.П. Градов, А. Ілларіонов, Я. Корнаі, В.П. Кохановський, З. Краснодемська, Б. Кузняк, О.Є. Кузьмін, Г.В. Куліков, В. Маевский, О.І. Попрозман, А. Растяпін, П.Т. Саблук, М.А. Садиков, Л.С. Ситник, Є.Н. Смирницький, Г. Трофімов, І.А. Фрунзе, Ю.С. Цал-Цалко, А. Еренберг, Янків М.Д.

Конкретні напрямки формування стратегії розвитку аграрного виробництва та текстильної промисловості вивчали у своїх роботах І.С. Коропецький, М.Д. Магомедов, Г. Максимчук, Г. Мозер, В.Д. Омельченко, О.М. Оніщенко, Т. Остапенко, Є. Радченко, А.В. Рибін, Ю. Сайфулин, К.Д. Самойлик, Г.С. Сарібеков, М.П. Сахацький, О. Сокол, А.Ф. Скороченко, М. Сурков, І.Н. Топіха, I.І. Червен, Ю. Черній та інші.

Науковими дослідженнями охоплено більшість питань, що стосуються розвитку аграрно-промислових виробничих систем, але вивчення проблеми не можна вважати всебічним. Недостатньо вивченою залишається проблема комплексного узгодженого розвитку сировинної бази текстилю та промислових текстильних підприємств. Як правило переважають дослідження відокремленого розвитку складових технологічного ланцюга виробництва текстильної продукції. Більшість праць присвячені проблемам виходу з кризи конкретних підгалузей текстильної промисловості та виробництва конкретних видів сировини. Відсутній системний підхід до розв’язання проблеми формування ефективних відносин між аграрною сировинною базою текстилю та переробними підприємствами. Питання розвитку розглядаються в контексті окремих актуальних напрямків реформування галузі, а не всієї сукупності проблем, об’єднаної єдиними стратегічним задумом.

У літературних джерелах недостатньо висвітленими залишаються методичні питання. Дослідження в цьому напрямку мають різноваріантний характер і здійснюються в напрямку ускладнення показників, що утруднює їх використання на практиці.

Недостатньо опрацьовані власне проблеми розвитку сировинної бази текстилю сумісно з текстильною промисловістю. Все це і обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводились протягом 1998-2005 рр. Дисертаційне дослідження виконувалось в контексті науково-дослідних робіт Херсонського національного технічного університету “Формування галузевої і регіональної політики, реформування підприємств” (номер державної реєстрації U12-1/154), відповідно договору про науково-дослідну діяльність за тематикою “Розробка стратегії розвитку виробництва, первинної обробки і поглибленої переробки вовни” (Договір № 1/2005 від 30 грудня 2004р.), окремі питання досліджувалися у зв’язку з розробкою “Проекту Стратегії економічного та соціального розвитку Херсонської області до 2011 року” (Договір № 1/2003) та “Регіональної програми інвестиційного розвитку Херсонської області на 2003-2005 роки”.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретичних, методологічних та прикладних концептуальних засад формування та впровадження ефективної стратегії розвитку сировинної бази текстильної промисловості України та обгрунтування механізмів стимулювання прогресивного розвитку виробничої системи текстильної промисловості та її сировинної бази з урахуванням передумов, проблем, особливостей і сучасних тенденцій розвитку виробництва текстилю.

Реалізація мети дисертаційної роботи обумовила наступні задачі дослідження:

- уточнити економічну сутність, визначити зміст та принципи розвитку;

- розглянути напрями еволюції теорій розвитку економічних систем і визначити теоретичну основу розвитку сировинної бази текстильної промисловості;

- обгрунтувати необхідність розвитку сировинної бази текстилю і визначити його стратегічний напрямок;

- розробити методичні підходи та практичні рекомендації до формування стратегії розвитку інтегрованих агротекстильних формувань;

- розробити методичні підходи і показники оцінки рівня розвитку виробничих систем;

- дослідити особливості та визначити сталі закономірності розвитку виробництва та переробки текстильної сировини в Україні і у світі;

- узагальнити основні тенденції розвитку сировинної бази текстилю і текстильної промисловості в Україні і у світі, вивчити особливості сучасного стану, проблеми і передумови розвитку;

- обгрунтувати необхідність і доцільність агротекстильної інтеграції, як бази формування стратегії ефективного розвитку, розробити організаційну форму інтегрованого виробництва;

- обгрунтувати вимоги, принципи, зміст, етапи і механізми формування і реалізації стратегії розвитку сировинної бази текстильної промисловості на основі створення інтегрованих агротекстильних виробництв;

- розробити дієвий ефективний механізм реалізації стратегії розвитку інтегрованого агротекстильного виробництва і управління цим процесом.

Предмет і об’єкт дослідження. Предметом дослідження є теоретико-методологічні і практичні засади забезпечення ефективного розвитку виробництва та переробки текстильної сировини в Україні. Об’єктом дослідження є процес економічного розвитку системи виробництва і переробки текстильної сировини в Україні, яка формується в технологічному ланцюгу “сільськогосподарське виробництво сировини – первинна обробка – текстильна промисловість”.

Методи дослідження. Досягнення поставленої мети зумовило використання системи методів дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання, вивчення об’єкту у ланцюгу зв’язків, вивчення залежностей предмета від інших предметів. Метод абстрагування використовувався при визначенні понять і категорій, створенні наочних образів. Системний підхід дозволив розглянути об’єкт і предмет дослідження як систему і елемент системи соціально-економічних відносин у державі та у світі. Методи спостереження, виміру і опису використано для вивчення властивостей і зв’язків об’єкта, фіксації кількісних характеристик досліджуваної системи, систематизації даних; метод порівняння – при визначенні тенденцій розвитку, динаміки кількісних і якісних характеристик у виробничій системі; аналітичний і синтетичний методи – при визначенні етапів і факторів розвитку, виділенні елементів об’єкту, взаємозв’язку і взаємодії елементів; системний аналіз і синтез – при формуванні стратегії ефективного розвитку досліджуваного об’єкту; історико-логічний метод – при аналізі еволюцій теорії розвитку, виділенні історичних і структурних зв’язків виробничої системи виробництва і переробки текстильної сировини; індуктивний метод – при передбаченні кількісних і якісних показників розвитку; дедуктивний метод – при виведенні пропозицій. Математичні методи використовувалися для інтерпретації отриманих результатів досліджень, розробки методики оцінки розвитку. Моделювання застосовано при побудові моделей системи і управління ефективним розвитком системи агротекстильного виробництва.

Інформаційну базу даних дослідження становили Укази Президента України, законодавчі та нормативно-правові акти Верховної Ради України, Кабінету Міністрів, Міністерства аграрної політики України, статистичні матеріали Держкомстату України, звітні дані міжнародних організацій і установ, монографії, науково-аналітичні статті вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем розвитку виробничих систем, дані сільськогосподарських і текстильних підприємств.

Наукова новизна одержаних результатів. На основі системного дослідження обгрунтовано теоретичні основи, методологічні і практичні положення і рекомендації, спрямовані на формування і реалізацію ефективної стратегії розвитку сировинної бази текстильної промисловості. Наукова новизна найважливіших результатів дослідження полягає у наступному:

Вперше:

- розроблено стратегію ефективного розвитку виробництва і переробки текстильної сировини на основі інтеграції текстильної промисловості та її сировинної бази в організаційній структурі нового типу – стратегічному агротекстильному альянсі, що являє собою єдиний виробничо-господарський комплекс, має мережний характер і охоплює всі стадії виробництва (С.284-288). Розроблено структуру і модель управління об’єднанням (С.289), етапи розвитку агровиробництва текстильної сировини та текстильної промисловості, розроблено механізм реалізації програми розвитку (С.306-311);

- запропоновано організаційно-економічний механізм реалізації стратегії розвитку агротекстильного виробництва (С.318), який враховує основні фактори впливу на економічну ефективність розвитку: стратегії виробничої, інвестиційно-інноваційної (С.323-341), фінансової діяльності (С.343-357), управління витратами (С.357-363) і якістю продукції (С.383-406), що дозволяє на галузевому рівні більш грунтовно і комплексно здійснювати формування інноваційних організаційних структур, захищених від катастрофічних ризиків;

- визначено сутність процесу розвитку, як єдність одночасних процесів розпаду і злиття та виникнення нових об’єктів (С.106-112), обгрунтовано нову концепцію універсальної методики вивчення розвитку на основі визначення рангу рівня розвитку за ключовою характеристикою і спосіб визначення стадій процесу розвитку об’єкта, що дозволяє регулювати і узгоджувати процеси розвитку (С.115-116);

- обгрунтовано новий методичний підхід до оцінки рівня розвитку на основі об’ємної функції, яка поєднує головний та другорядні критерії розвитку об’єкту і дозволяє комплексно оцінювати ефективність стратегії розвитку, рівень досягнення встановлених цілей. Розроблено ієрархію законів існування (С.114), систему функцій, що характеризують розвиток виробничої системи текстильної промисловості та її сировинної бази і узагальнюючий показник розвитку (С.117-124). Запропонований методичний підхід дозволяє дати однозначну кількісну оцінку рівня розвитку економічних систем, визначити і обгрунтувати напрямки підвищення їх ефективності;

- розроблено “хвильову” модель стану матеріальної виробничої системи, що передбачає оцінку відхилень виробничих, фінансових і трудових показників відносно очікуваного рівня (С.368-372);

Удосконалено:

- визначення сутності розвитку стосовно сільськогосподарського виробництва текстильної сировини, що дозволило в повному обсязі обгрунтувати зовнішні і внутрішні чинники, які визначають ефективність розвитку (С.227-249). На їх основі обгрунтовано, що основою розвитку сировинної бази текстилю та текстильної промисловості має бути протекціонізм (С.249-262);

- методичний підхід до розробки стратегії розвитку сировинної бази текстильної промисловості на основі економічних інтересів сільськогосподарського виробництва і потреб суспільства, що враховує перспективи ринку, передбачає забезпечення жорсткого контролю рівня витрат при систематичному підвищенні якості продукції (С.84);

- концептуальну схему і модель перетворення окремо функціонуючих сільськогосподарських підприємств по виробництву текстильної сировини і текстильних підприємств у інтегровану систему управління ресурсами, яка охоплює усі рівні та функції економічного механізму системи внутрішнього управління (С.301);

- обгрунтовано концепцію інтеграційного розвитку підприємств текстильної промисловості та сировинної бази текстилю, яка базується на можливостях використання їх потенціалу, враховує особливості господарських зв’язків і конкретні умови економічного середовища. Реалізація запропонованої концепції сприятиме розвитку не тільки сировинної бази текстильної промисловості але й інших галузей економіки (С.262-266);

- систему планування і обліку витрат інтегрованого виробництва, згідно з якою, запропоновано класифікувати витрати за локальними технологічними одиницями інтегрованого виробництва та за його функціями (С.363-367);

Набули подальшого розвитку:

- понятійний апарат розвитку, сутність, властивості і ознаки розвитку. Систематизовано тлумачення розвитку, узагальнено визначення розвитку та його ознаки (С.21);

- управління розвитком як циклічним спіралевидним процесом. Визначено його послідовність та сформульовано нові концептуальні положення управління розвитком інноваційної виробничої системи (С.339).

Практичне значення одержаних результатів. Одержані автором результати дослідження з теорії, методології і практики вирішення проблем розвитку сировинної бази текстильної промисловості доведені до рівня методичних і практичних розробок. Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання їх при визначенні стратегії розвитку сировинної бази текстилю та текстильної промисловості, формуванні галузевих і регіональних програм розвитку, у практичній діяльності підприємств.

Результати дослідження, висновки та рекомендації, що містяться в дисертаційній роботі, використовуються у практичній діяльності Головного управління економіки Херсонської обласної державної адміністрації (довідка № 362-4/415-902 від 05.09.03). Науково-практичні результати дисертаційного дослідження прийняті до впровадження Всеукраїнською асоціацією вівчарів і козівників (довідка від 25.05.05). Теоретично-методичні та практичні результати роботи прийнято до впровадження підприємством ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат” (довідка від 21.09.04). Результати наукових досліджень автора використовуються у навчальному процесі підготовки студентів економічного факультету Херсонського національного технічного університету при викладанні дисциплін “Менеджмент легкої промисловості та сфери послуг”, “Регіонально-адміністративний менеджмент” (довідка № І 13-50/132 від 04.07.05р.), у навчально-методичній роботі викладачів, у науково-дослідній роботі науковців і аспірантів.

Особистий внесок дисертанта. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою автора. Наукові результати, висновки і пропозиції, що виносяться на захист, отримані автором особисто. З наукових робіт, опублікованих у співавторстві, в дисертації використовувалися тільки ті ідеї і положення, які є результатом особистих досліджень дисертанта. У дисертації не використовувались ідеї та розробки, що належать співавторам.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати наукових досліджень, що містяться в дисертації, оприлюднено автором на конференціях, семінарах, нарадах, консультаціях та заняттях, серед яких найбільш важливими були: ІІ науково-практична міжнародна конференція “Причерноморье на пороге XXI столетия: тенденции глобализации и регионализации социально-экономического развития” (Україна, Автономна Республіка Крим, м. Феодосія) 18-21 вересня 2001 р.; Наукова конференція “Вдосконалення методів та засобів управління економічними процесами у регіоні в контексті сучасного етапу ринкової трансформації економіки України”, Одеса, ОРІДУ УАДУ, 30 травня 2002р.; Науково-практична конференція “Прогнозування соціально-економічного розвитку Херсонської області” (присвяченої 45-річчю ХДТУ), Херсон, ХДТУ, 20 березня 2003 р.; ІІІ науково-практична міжнародна конференція “Черноморский регион в системе международной экономической интеграции: проблемы и перспективы” (Україна, Автономна Республіка Крим, м. Феодосія) 17-20 вересня 2003 р.; Конференція “Проблемы легкой и текстильной промышленности Украины”, Херсон, ХДТУ, 23-26 вересня 2003 р.; Науково-практична конференція “Стратегія економічного та соціального розвитку Херсонської області до 2011 року та механізми її реалізації”, Херсон, ХДТУ, 6 лютого 2004 р.; ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція “Економіка підприємства: проблеми теорії та практики” Дніпропетровськ, ДНУ, 23 березня 2004 р.; Міжнародна науково-практична конференція “Соціально-економічні проблеми села в пореформений період”, Миколаїв, МДАУ, 22-24 вересня 2004р.; Міжнародна науково-практична конференція “Формування ринкових структур у трансформаційній економіці України”, Одеса, ОНУ, 2004, 9-11 грудня 2004 р.; IV міжнародна науково-практична конференція “Украинское Причерноморье в конкурентном экономическом пространстве”, Крим, Феодосія, ХНТУ, 27-30 вересня 2005 р.; Науково-практична конференція “Проблеми легкої та текстильної промисловості”, Херсон, ХНТУ, 10-13 жовтня 2005р.

Публікації. Теоретичні і практичні результати дисертаційних досліджень, висновки і пропозиції автора відображені у 28 публікаціях, в т.ч. в 2 монографіях, 26 статтях у наукових фахових виданнях (7 у співавторстві). Загальний обсяг публікацій – 48,17 умовн. друк. арк., з яких особисто авторові належать 46,93 умовн. друк. арк.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, який нараховує 393 найменування, 2 додатків. Основна частина дисертації викладена на 413 сторінках комп’ютерного тексту, список використаних джерел – на 31 сторінці, 2 додатки – на 7 сторінках. Робота містить 34 таблиці, 39 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено мету, завдання, предмет і об’єкт дослідження, розкрито наукову новизну отриманих результатів, їх теоретичну та практичну цінність, особистий внесок здобувача, дані щодо апробації результатів дослідження та публікації за темою.

У першому розділі “Теоретично-методологічні основи економічного розвитку агротекстильного виробництва” досліджуються загальнотеоретичні проблеми розвитку, його сутність, як філософської та економічної категорії, досвід формування методичних основ стратегії розвитку в умовах ринкових відносин, методологічні основи розвитку виробничих систем, методологія оцінки розвитку за комплексними узагальнюючими показниками, висвітлюються розроблені автором методичні основи оцінки ефективності розвитку виробничої системи агротекстильного виробництва.

Дослідженнями доведено, що розвиток є всезагальним явищем, притаманним всім об’єктам. Розвиток є одним з основних предметів дослідження всіх галузей науки, що зумовлює множинність та неоднозначність тлумачень цього поняття. Узагальнення визначень розвитку дозволяє стверджувати, що розвиток є незворотним, спрямованим та закономірним процесом змін, які відбуваються на всіх рівнях системи. Це єдність процесів прогресу та регресу, що набуває форми еволюції та революції, які послідовно змінюють один одного на протязі тривалого періоду часу (рис.1).

Розвиток є філософською категорією, що відображує цілісний, спрямований процес незворотних якісних змін предметів та явищ об’єктивного світу. Розвиток є способом існування матерії як об’єктивної реальності в цілому, це реалізація законів діалектики, це рух, як зміна взагалі за загальними законами діалектики. Він базується на цик-лічній повторності, стійкості, має спіралевидну спрямованість. Прогресуючий розвиток являє собою таку впорядковану послідовність якісних переходів, коли на вищій стадії висхідного розвитку повторюються деякі корінні, головні якісні характеристики вихідного стану. Зворотна послідовність характерна для регресу.

Рис. 1. Систематизація трактувань розвитку

Поняття економічного розвитку, що є широко вживаним у науковій літературі, не має єдиної теоретичної бази. Теоретичні конфлікти між прихильниками класичної школи та теорії протекціонізму, а також між марксистами та буржуазними економістами поклали початок виникненню теорій економічного розвитку, збільшенню їх різноманітності і класифікацій. Дослідження показали, що жодна з існуючих теорій не є універсальною. На різних етапах розвитку, в залежності від поставлених цілей, слід керуватися теоретичними набутками різних наукових шкіл.

На основі дослідження історії розвитку світової економіки встановлено, що первинним у розвитку господарства є процес технічного розвитку, на основі якого проходив розвиток виробничих сил. Розвиток виробничих сил сприяв змінам у суспільно-економічному укладі народів, причому шлях розвитку господарства різних народів має характерні відмінності, для кожного народу можна визначити власну схему історичного розвитку господарства. Виникнення господарства стало важливим етапом в еволюції суспільства, рушійною силою прогресивного розвитку економіки. Процеси розвитку господарства зазнавали періоди еволюції, які періодично змінювалися революційними періодами, коли докорінно змінювалися технічна, технологічна та структурно-галузева основи суспільства.

Аналітичний розгляд основних положень фундаментальних шкіл стратегічного управління дозволяє здійснити вибір ефективної концепції розвитку організаційних систем. Але універсальний підхід до формування стратегій в об’єктивних реаліях зовнішнього середовища не може існувати. При розробці стратегій розвитку необхідно перш за все враховувати особливості економіки країн, галузей, організацій. В сучасних умовах формування стратегій потребує цілісного системного підходу до розробки ефективно працюючих механізмів операційних систем, формування взаємодії у внутрішньому середовищі виробництва та із зовнішнім середовищем.

Управління розвитком ми пропонуємо розглядати як циклічний процес, що здійснюється за спіраллю у послідовності наведеній на рис.2.

Рис. 2. Основні етапи управління розвитком виробничої системи

Процес формування стратегії розвитку економічних систем і управління її реалізацією потребує встановлення точної цілі та визначення оціночних показників. Практичне використання існуючих методик не може повною мірою забезпечити оцінку реального стану розвитку системи, оскільки традиційні показники неможливо отримати без інформаційних помилок, або вони мають суттєві недоліки. Методика оцінки рівня розвитку виробництва сьогодні потребує вдосконалення, яке повинно здійснюватися у напрямку узагальнення результату, пошуку універсальних всеохоплюючих показників.

Розглядаючи розвиток як сукупність елементів-процесів, визначено, що первинним і визначальним у розвитку є процес перетворення, який представляє собою розпад-злиття об’єктів та виникнення нових об’єктів – антиоб’єктів. Циклічність розвитку можна охарактеризувати наступною, уточненою нами, послідовністю процесів: “… виникнення (створення) – прогрес – зрілість – занепад (регрес) – загибель – розпад – відродження (виникнення нового об’єкта) – прогрес …“

Перетворення у природних та суспільних системах відбуваються постійно, послідовно і безперервно. Методичною проблемою є те, що для сприймання людини недосяжна нескінченність перетворень. Для спостереження процесів розвитку та визначення умовно-первинного і умовно-кінцевого об’єктів виникає необхідність штучного встановлення інтервалів часу. Перетворення помітні лише тоді, коли виникають об’єкти, які є статичними у деякий достатній для спостереження проміжок часу. З цієї точки зору, процес перетворень ми можемо охарактеризувати двома, на перший погляд, взаємовиключними твердженнями:

1. Існує нескінчена кількість об’єктів, які виникають послідовно один з одного. При цьому процеси перетворення можуть бути непомітними, але не виключена доступність їх для вивчення, або хоча б припущення.

2. Жоден об’єкт не існує ніколи, існує тільки нескінченний процес перетворення (руху). Отже, існування об’єктів (матеріальних об’єктів, систем) є суб’єктивним сприйняттям людиною окремих стадій перетворення, це окремо визначені моменти перетворення і стани матеріалу, яким штучно надані імена об’єктів. Матеріал перетворень у виробництві складається з матерії та відносин.

Об’єктивна картина перетворень скоріше виглядає так, як стверджує другий варіант, але недосконалість і суб’єктивність світосприймання людини породжує перше твердження. Оскільки означений матеріал сам по собі прийнято вважати об’єктом, для дослідження світу використовується перший варіант. Він більш відповідає суспільно визначеному сприйманню світу і спонукає на виявлення проміжних об’єктів. Такий пошук поступово веде до виявлення нескінченно малих перетворень і наближує до другого варіанту, цим і пояснюється нескінченність процесу дослідження.

Кожен об’єкт призначений для виконання певних фізіологічних, виробничих, соціальних, суспільних, ринкових, організаційних та інших функцій. Якщо одні ключові характеристики набули більшого розвитку, а інші меншого, то найчастіше це не дозволяє об’єкту виконувати функції більшого рівня. Ключовими характеристиками є такі, які визначають здатність об’єкта виконувати його основні функції різних рівнів. Таким чином, рівень розвитку об’єкта потрібно визначати за найнижчим досягнутим рівнем ключових характеристик. Якщо ж об’єкт є системою, необхідно аналогічно визначити ключові елементи системи. Рівень розвитку системи ми пропонуємо визначати за найнижчим досягнутим рівнем розвитку ключових елементів. Отже, первісним завданням дослідження розвитку системного об’єкта є визначення його основних функцій та ключових характеристик. Таке завдання потребує певного узагальнення сутності існування досліджуваного об’єкта.

Сутністю існування виробничої системи текстильної промисловості та її сировинної бази є забезпечення первинних потреб людини. Об’єктивна необхідність розвитку текстильної промисловості та її сировинної бази полягає у значенні продукції цих підгалузей для забезпечення життєдіяльності людини, у цьому полягає вищий сенс, закон існування та розвитку цієї системи, який визначає відносини у її структурі.

Програма розвитку виробничої системи вимагає застосування наукового логічного і математичного апарату для характеристики системи. Пошук показника розвитку слід здійснювати у напрямку формування синтетичного показника, який враховував би не тільки всі критерії, а й взаємозв’язки між ними, їхню ієрархію. Функції, що дозволяють найбільш повно і абстраговано охарактеризувати розвиток обраної для дослідження системи, можна поділити на два типи: 1. Функція, що характеризує сутність закону існування системи – ступінь досягнення головної цілі (обсяги виробництва продукції); 2. Функція, що характеризує взаємовідносини об’єктів у системі – ступінь досягнення другорядних цілей (поєднує критерії другого порядку, які характеризують кількісний склад підприємств галузі, виробничі та економічні зв’язки між ними і результат відносин між елементами системи).

Наявність декількох рівнів критеріїв, їх ієрархічність дозволяє використовувати графічний метод встановлення залежності між ними. Така “економічна геометрія” дозволяє застосовувати при описі економічних систем і функції площини, і функції об’єму.

Для використання запропонованого підходу до вивчення ефективності розвитку виробничої системи текстильної промисловості та її сировинної бази визначено систему критеріїв оцінки: 1. критерій вищого порядку (об’ємна функція – висота геометричної фігури) – ступінь задоволення потреб населення (обсяг виробництва) – цей критерій випливає з вищої цілі; 2. двомірна функція (площа основи фігури), яка прямо не відображує рівня розвитку системи та ступеня досягнення основного сенсу існування системи, але є необхідним підгрунтям розвитку. Вона поєднує критерії другого порядку – рівень прибутку, рівень витрат, ступінь забезпечення робочими місцями. При цьому, критерії оцінки розвитку пропонуємо пов’язати через функцію об’єму піраміди, формуючи при цьому синтетичний показник. Функція об’єму дозволяє визначити рівень розвитку системи відносно встановленого орієнтира.

Запропонована методика дослідження розвитку виробничих систем дозволяє не тільки однозначно оцінити теперішній стан розвитку об’єкта, та порівняти його з окресленою перспективою, але й оцінити ефективність стратегії розвитку, звісно, якщо стратегія має формалізовану інтерпретацію і вимірювані орієнтири.

У другому розділі “Економічна оцінка стану виробництва та переробки текстильної сировини” вивчаються закономірності розвитку світового господарства, розвитку виробництва та переробки текстильної сировини у країнах Європи, на території України та Росії, обгрунтовуються необхідність і проблеми розвитку сільськогосподарського виробництва текстильної сировини, досліджуються сучасний стан та причини занепаду текстильної промисловості України, стан та проблеми розвитку сировинної бази підгалузей текстильної промисловості, визначені передумови розвитку текстильної промисловості та її сировинної бази, розглянуто досвід впровадження інноваційних організаційних структур розвитку текстильної промисловості та її сировинної бази.

Історичний досвід свідчить, що текстильне виробництво є одним з найстародавніших і важливіших, воно завжди випереджало у розвитку інші галузі господарства. З текстильним виробництвом пов’язано виникнення мануфактурної, а пізніше – машинно-фабричної системи виробництва. Головну роль при цьому зіграли вовняне та бавовняне виробництва. Саме розвиток бавовняного виробництва привів до технічного перевороту, а надалі до промислової революції, що стала рушійною силою зародження і розвитку капіталізму. Зміни, спричинені промисловою революцією, викликали перетворення усього виробництва, виникла потреба в новій організації праці. Високе значення розвитку текстильної промисловості усвідомлювали всі уряди Російської імперії та СРСР.

Формуючи політику розвитку економіки держави необхідно враховувати історичні особливості. Розвиток господарства в Україні має суттєві відмінності від інших європейських країн. Головною з цих відмінностей є те що розвиток господарства в Росії і Україні завжди відбувався відособлено від інших країн, переважно на засадах протекціонізму. Елементи протекціоністської теорії червоною ниткою пройшли через всю історію російського господарства і відображалися у політиці російського уряду майже до кінця XX ст. До причин такого відокремленого розвитку можна віднести наступні:

- по-перше, географічне розташування на стику Європи та Азії сприяло виникненню на території Російської держави симбіозу євро-азійської культури. Великі розміри Російської держави створили широкі умови для внутрішньої торгівлі. Втім у розвитку країн Західної Європи значну роль відігравала колоніальна торгівля;

- по-друге, несприятливі кліматичні умови заважали розвитку господарства та затримували його. Економічний розвиток західноєвропейських країн дозволяв їм створювати більш конкурентноздатні товари, ніж в Російській державі;

- по-третє, існування політичної ізоляції, а пізніше “залізної завіси” за радянських часів ще більше внесло розбіжності у розвиток СРСР та країн Західної Європи;

- по-четверте, Російська держава відстаючи в економічному розвитку мала суттєвий політичний вплив, тому вона повинна була протистояти країнам Заходу на усіх рівнях і напрямах, включаючи економіку. При цьому виникали незвичні для західних країн революційні процеси у господарстві, спричинені волею уряду, не підкріплені поступовим еволюційним розвитком, що створювало дисбаланси у галузевій структурі. Найбільші диспропорції виникали між розвитком промисловості та сільського господарства.

За часів незалежності України були знехтувані ці історичні особливості. Політичний та економічний уклад України перетворювався на зразок західноєвропейських країн, без урахування національних відмінностей, що стало однією з причин занепаду економіки держави. Таким чином, формуючи політику розвитку економіки держави на перспективу та складаючи конкретні галузеві програми, вкрай необхідно враховувати ці історичні особливості.

Причину регресу та виникнення кризових явищ, що відбулися в економіці України, слід шукати у невірно обраній стратегії розвитку та відповідній політиці. Безумовне та нерегульоване відкриття економіки створило нерівну конкуренцію між вітчизняними та іноземними товарами більшості галузей. Сьогодні гостро постають питання формування ефективної стратегії розвитку української економіки та відповідної економічної політики. Теоретичною базою розвитку, що служила б основою економічної політики держави має бути протекціонізм, який є попередньою фазою для вільної торгівлі, засобом підняття економіки країн, що відстали у розвитку, до рівня розвинутих країн. Розумний протекціонізм слід застосовувати до галузей, продукція яких не здатна конкурувати з іноземною на внутрішньому ринку.

Об’єктивний характер пріоритетного розвитку аграрного сектора економіки визначений природно-кліматичними, історичними, економічними і соціальними умовами України. Основними проблемами на цьому шляху є диспаритет цін на промислову та сільськогосподарську продукцію, деформована структура сучасної економіки України. Сільське господарство України є неконкурентоспроможним внаслідок впливу багатьох об’єктивних та суб’єктивних чинників: природно-кліматичні умови виробництва, чинник паливно-енергетичних ресурсів, транспортні витрати тощо.

Перспективи розвитку економіки України визначають існуючі закінчені виробничі цикли, що мають можливість працювати на власній сировині. Такою галуззю є текстильна промисловість, яка ще зберегла кадровий потенціал, основні фонди, науковий та освітній потенціал. Головним завданням і передумовою розвитку галузі сьогодні є відновлення повного технологічного ланцюга “сільське господарство – первинна обробка – текстильне виробництво”.

З метою підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва в Україні необхідно прискорити формування у господарствах вузьковиробничої спеціалізації з обмеженою кількістю сільськогосподарських культур, де раціонально використовуються матеріальні та власні фінансові ресурси, професіоналізм господаря або колективу, досягається висока товарність виробництва. Спеціалізація сільського господарства під сировинну базу наявних переробних та текстильних підприємств дозволить зменшувати витрати виробництва та відкриє ще один резерв для розвитку, дозволить скоротити процес організації виробництва текстильних виробів у часі.

Текстильна промисловість займає одне з провідних місць серед галузей світової промисловості і набула розвитку у багатьох країнах світу. Текстильні підприємства виробляють широкий асортимент продукції, але головним видом продукції є тканини, які служать сировиною для виробництва одягу. Можливість забезпечення населення одягом є однією із складових, що формує якість життя народу країни, її незалежність. Високе значення текстильної продукції полягає і у тому, що вона використовується сьогодні не тільки для задоволення побутових потреб, але й в усіх галузях народного господарства.

Текстильна промисловість України сьогодні знаходиться у кризовому стані і працює у вкрай несприятливих умовах. Обсяги виробництва тканин за період 1990-2004 рр. скоротилися на 91,2 %.

Сучасний етап розвитку текстильної промисловості характеризується використанням давальницьких схем, які дозволяють українським підприємствам частково завантажити потужності, забезпечити робочі місця і зарплату працівників, але спричиняють втрату зв’язків із вітчизняними виробниками сировини, деструктуризацію технологічного ланцюга, і занепад власної сировинної бази.

Головними проблемами текстильної промисловості України є:

- об’єктивні: відсутність необхідних ринкових інститутів і інструментів та інформаційного забезпечення; занепад вітчизняної сировинної бази текстильної промисловості; розрив зв’язків технологічного та організаційного характеру між промисловими підприємствами та сільськогосподарськими виробниками сировини; низька ефективність ключової ланки технологічного ланцюга текстильного виробництва – первинної обробки сировини; гостра нестача фінансових ресурсів в країні для фінансування виробництва;

- суб’єктивні: невизначеність стратегічних напрямів та відсутність цілеспрямованої державної політики щодо розвитку текстильної промисловості; відсутність політичного, економічного і правового захисту вітчизняних виробників; неконтрольованість процесів імпорту-експорту текстильної сировини та продукції; штучний диспаритет цін на сировину між промисловістю та сільським господарством, що підриває вітчизняну сировинну базу.

Сьогодні вкрай необхідне відтворення власної сировинної бази та налагодження сталих зв’язків між підприємствами за технологічним принципом. Основною сировиною текстильної промисловості є натуральні волокна: бавовна, льон, вовна. В умовах ускладнення забезпечення вітчизняних підприємств бавовною, стратегічного значення для України набуває збільшення виробництва льону. Для лляної промисловості України суттєвою проблемою стає забезпеченість місцевою сировиною, оскільки льонарські підприємства перебувають у скрутному становищі, обсяги виробництва та заготівлі льонопродукції скорочуються (табл. 1).

Вітчизняне льонарство має суттєві резерви підвищення ефективності, шляхом концентрації посівів та спеціалізації господарств, оптимізації відношення витрат на переробку сировини та розподілу прибутків між льонарством та текстильною промисловістю.

Вовна є другою за важливістю сировиною для текстильної промисловості України. В нашій країні вівчарство має потужну матеріальну базу, кадри та науковий потенціал. У теперішній час вівчарство знаходиться у кризовому стані, зменшуються обсяги виробництва вовни та її використання промисловими підприємствами. Поголів’я овець в Україні сьогодні складає 0,89 млн. голів, що у 8,2 рази менше ніж у 1991 р. Виробництво вовни за цей період скоротилося з 26,6 до 3,3 тис. т. Обсяги реалізації вовни сільськогосподарськими підприємствами складають всього 1 тис. т. на рік.

Таблиця 1

Основні показники вирощування льону в Україні

Показники | Роки

1985 | 1990 | 1995 | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005

Посівні площі, тис. га | 211 | 172 | 98 | 23 | 27 | 29 | 32 | 38 | -

Площа збирання, тис. га | 208 | 169 | 96 | 20 | 24 | 25 | 27 | 32 | -

Валовий збір (волокно), тис. т. | 114 | 108 | 48 | 8 | 12 | 11 | 11 | 16 | 12,7

Урожайність (волокно), ц з 1 га | 5,5 | 6,4 | 5,0 | 4,2 | 5,2 | 4,5 | 4,1 | 5,0 | 5,3

Сьогодні при визначенні ефективності галузей економіки, діяльності об’єднань та окремих підприємств недостатньо приділяється уваги показникам витратності виробництва, адже саме вони в умовах дії ринкових важелів визначають ефективність господарювання. Для вибору ефективного напрямку розвитку виробництва в агропромисловому комплексі з урахуванням потреб ринку необхідна картографія з еталонними цифровими даними по рівню витрат на виробництво за галузями. Дослідження географії витрат виробництва вовни по Україні показали, що рівень витрат тісно пов’язаний не тільки з обсягами виробництва, але й з якісними показниками вовни, які насамперед залежать від породного складу.

Аналіз сучасного стану виробництва текстильної сировини в Україні показав, що льонарство та вівчарство, їх первинна обробка мають схожі проблеми. Тому необхідно сформувати комплексний підхід до розробки стратегії розвитку текстильної промисловості та її сировинної бази, що враховував би інтереси вітчизняних виробників сировини та промислових підприємств. Для підвищення ефективності сировинної бази текстилю та текстильної промисловості слід забезпечити необхідний рівень інтеграції сільськогосподарських виробництв, підприємств первинної переробки сировини та текстильної промисловості.

У третьому розділі “Формування стратегії економічного розвитку агротекстильного виробництва” на основі дослідження теоретично-методологічних засад, ретроспективи розвитку, сучасного стану виробництва та переробки текстильної сировини розроблено принципи формування стратегії розвитку виробництва, визначено поняття та сутність інтеграції текстильної промисловості та її сировинної бази як об’єктивної необхідності розвитку, обгрунтувано вимоги до розвитку галузі та застосування технологій, розроблено модель розвитку, визначено етапи розвитку агровиробництва текстильної сировини та