НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ І СПОРТУ УКРАЇНИ

НІКАНОРОВ ОЛЕКСІЙ КОСТЯНТИНОВИЧ

УДК: 616.71-001.5-085

ЗАСТОСУВАННЯ ТРАДИЦІЙНИХ І НЕТРАДИЦІЙНИХ МЕТОДІВ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ У ХВОРИХ З ДІАФІЗАРНИМИ ПЕРЕЛОМАМИ СТЕГНОВОЇ КІСТКИ ТА КІСТОК ГОМІЛКИ

24.00.03 – Фізична реабілітація

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук

з фізичного виховання та спорту

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному університеті фізичного виховання і спорту України, Міністерство України з питань сімґї, молоді та спорту

Науковий керівник

кандидат педагогічних наук, доцент

МАРЧЕНКО Ольга Кузьминічна,

Національний університет фізичного виховання і спорту України, доцент кафедри фізичної реабілітації

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор

Клапчук Василь Васильович, Дніпропетровська державна медична академія, професор Опорної МОЗ України кафедри фізичної реабілітації, спортивної медицини і валеології;

доктор біологічних наук, професор

Фурман Юрій Миколайович, Вінницький державний педагогічний університет імені Коцюбинського, завідувач кафедри фізичної реабілітації

Провідна організація Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, кафедра фізичної реабілітації, Міністерство освіти і науки України, м. Київ

Захист відбудеться “ 9 ” червня 2006 р. о 14 год. 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.829.01 в Національному університеті фізичного виховання і спорту України (03680, Київ-150, вул. Фізкультури, 1).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного університету фізичного виховання і спорту України (03680, Київ-150, вул. Фізкультури, 1).

Автореферат розісланий “ 6 ” травня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В.І. Воронова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність. Травми опорно-рухового апарату посідають одне з провідних місць за поширенням серед населення різних країн світу, що визначається як постійним навантаженням на нього, так і особливостями будови (О.Ф. Каптелін, 1989; А.І. Городніченко, О.М. Усков, 2000; Є.О. Назаров, О.В. Селезньов, 2003; В.В Клапчук, 2004). Переломи трубчастих кісток нижніх кінцівок є однією з причин тимчасової втрати працездатності, а в ряді випадків і причиною інвалідності хворих. При середній тривалості лікування переломів трубчастих кісток 6-8 місяців 14-15% тематичних хворих залишаються інвалідами (Р.І. Снегірь, 1989; P. Dexter, K. Brandt, 1994).

Як показав аналіз спеціальної літератури (О.Ф. Каптелін, 1989; Л.М. Анкін, І.Л. Анкін, 1993; L.A. Steinkamp, M.F. Dillingham, 1993; К.Б. Петров, 2002), тривалість лікування даної категорії хворих обчислюється місяцями. При вирішенні реабілітаційних задач відсутній диференційований підхід до багатоуламкових і фрагментарних переломів. Стає очевидним, що розробка програм фізичної реабілітації тематичних пацієнтів після оперативного лікування переломів є актуальною проблемою сучасної травматологічної науки і фізичної реабілітації.

Деякими авторами (Г.С. Юмашев, В.О. Єпіфанов, 1983; Л.Ф. Васильєва, 1996; В.Г. Полєжаєв, 2002, Ю.М. Фурман, 2003) пропонуються різні методи фізичної реабілітації з використанням лікувальної гімнастики, фізіотерапії і грязелікування, технологічні режими яких дозволяють одночасно впливати на вторинні загальні і місцеві прояви травматичної хвороби. Однак багато питань проведення кінезітерапії у даної категорії хворих потребують деталізації, вивчення й уточнення. Практично не висвітлене питання про застосування у тематичних хворих методів нетрадиційної медицини. Крім того, у звґязку з появою нових методів хірургічного лікування діафізарних переломів довгих трубчастих кісток і можливості раннього осьового навантаження на травмовану кінцівку, виникла необхідність у подальшій розробці та вдосконаленні методик лікувального застосування фізичних вправ.

Таким чином, виявлення ефективних методів підвищення функціональних можливостей нервово-м'язового апарату ушкодженої кінцівки, зменшення відсотка інвалідності, скорочення термінів відновлення хворих з переломами діафіза стегнової кістки і кісток гомілки продовжує залишатися актуальною проблемою.

Зв'язок роботи з науковими планами, темами.

Дисертаційна робота виконана згідно “Зведеному плану науково-дослідної роботи в сфері фізичної культури і спорту на 2001-2005 рр.” Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України за темою: 2.2.8. “Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів, травмах опорно-рухового апарату і зниженні працездатності”. Номер державної реєстрації 0104U003840.

Внесок здобувача при розробці даної теми полягає в побудові програми фізичної реабілітації для хворих з діафізарними переломами стегнової кістки і кісток гомілки з урахуванням застосування нових методів остеосинтезу і можливістю раннього осьового навантаження на травмовану кінцівку, з включенням традиційних і нетрадиційних методів відновної терапії і спеціальних вправ, спрямованих на відновлення навички ходьби і ортостатичної синергії з перших днів після операції.

Мета роботи – розробити й обґрунтувати комплексну програму фізичної реабілітації з включенням у неї методів традиційної і нетрадиційної медицини для хворих із багатоуламковими і фрагментарними діафізарними переломами стегнової кістки та кісток гомілки.

Задачі дослідження:

1. Систематизувати й узагальнити сучасні науково-методичні знання і результати практичного вітчизняного і закордонного досвіду з проблеми реабілітації хворих із травмами діафізів кісток стегна і гомілки.

2. Розробити і науково обґрунтувати програму відновного лікування тематичних хворих з використанням методів традиційної і нетрадиційної реабілітації.

3. Вивчити зміну функціональних показників у пацієнтів під впливом запропонованої програми фізичної реабілітації.

4. Визначити ефективність впливу засобів фізичної реабілітації на відновлення порушених функцій у хворих із багатоуламковими і фрагментарними переломами діафіза кісток стегна і гомілки.

Об'єкт дослідження – відновний процес хворих у посттравматичному періоді після багатоуламкових і фрагментарних діафізарних переломів кісток стегна і гомілки.

Предмет дослідження – комплексна програма фізичної реабілітації з включенням у неї методів традиційної і нетрадиційної реабілітації в різні періоди відновного процесу.

Методи дослідження: аналіз науково-методичної літератури; педагогічне спостереження; анкетування; тестування; антропометрія; дослідження з використанням клінічних методів і комплексу інструментальних методів (гоніометрія, міотонометрія, комп'ютерна реовазографія); методи математичної статистики.

Наукова новизна отриманих результатів:

? виявлені антропометричні і функціональні особливості опорно-рухового апарату нижніх кінцівок (міотонометричні, гоніометричні, реовазографічні) хворих з багатоуламковими і фрагментарними діафізарними переломами стегнової кістки і кісток гомілки, що відкрило можливості для розробки програми фізичної реабілітації;

? розроблена програма фізичної реабілітації із спільним застосуванням ряду традиційних і нетрадиційних методів відновної терапії, відповідно до нових методів операційного втручання хворих з даною патологією, що відрізняє її від загальноприйнятих программ;

? розширені теоретичні уявлення про вплив пропонованих засобів і методів фізичної реабілітації на стан опорно-рухового апарату на підставі оцінки їх ефективності;

? доповнена наявна програма фізичної реабілітації хворих з переломами діафіза стегнової кістки і кісток гомілки вправами для зміцнення м'язів, що приймають участь у відновленні навички ходьби й ортостатичної синергії, з перших днів після операції.

Практична значущість досліджень полягає в розробці комплексної програми фізичної реабілітації для хворих із багатоуламковими і фрагментарними діафізарними переломами кісток стегна та гомілки з використанням традиційних і нетрадиційних методів відновної терапії, які можуть бути використані як у практичній діяльності спеціалізованих лікувальних закладів, так і в домашніх умовах.

Результати досліджень впроваджені у навчальний процес кафедри фізичної реабілітації Національного університету фізичного виховання і спорту України при викладанні курсу “Фізична реабілітація при травмах і захворюваннях опорно-рухового апарату”, а також у практику роботи відділень травматології Міської клінічної лікарні № 7 м. Києва і Міської клінічної лікарні №1 м. Василькова, про що свідчать відповідні акти впровадження.

Особистий внесок автора полягає в формуванні ідеї, організації і проведенні комплексних досліджень; доборі й апробації методів дослідження; розробці і виконанні всіх реабілітаційних заходів; кількісному і якісному аналізі отриманих результатів, узагальненні результуючих даних дисертаційної роботи; підготовці публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи повідомлені на науково-методичних конференціях Національного університету фізичного виховання і спорту України (2002-2004 рр.), науково-методичній конференції “Фізична реабілітація як напрямок підготовки фахівців” (м. Київ, 2003 р.), IX науково-практичній конференції “Молода спортивна наука України” (м. Львів, 2005 р.), IX Міжнародному науковому конгресі “Олімпійський спорт і спорт для всіх” (м. Київ, 2005 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 6 наукових робіт у виданнях, затверджених ВАК України.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, шести розділів, висновків, списку використаної літератури, додатка.

Текст дисертаційної роботи викладений на 219 сторінках, вміщує 35 таблиць, 14 рисунків. У роботі використано 204 джерела наукової і спеціальної літератури.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтована актуальність проблеми, визначені об'єкт, предмет, мета і задачі дослідження; розкриті новизна і практична значущість роботи, особистий внесок автора; описана сфера апробації результатів досліджень, зазначена кількість публікацій; представлені структура й обсяг дисертації.

У першому розділі “Сучасні уявлення про фізичну реабілітацію у травматології і відновній терапії хворих з переломами діафізів стегнової кістки і кісток гомілки” проведений аналіз даних літератури з проблеми відновного лікування травм і ушкоджень у хворих травматологічного профілю.

При захворюваннях опорно-рухового апарату і наслідках травми страждають м'які тканини, нервово-судинні утворення, кісткова тканина.

Дотепер у літературі часто відсутній диференційований підхід до багатоуламкових і фрагментарних переломів. Усе різноманіття багатоуламкових і фрагментарних переломів довгих трубчастих кісток незалежно від методів лікування, розглядаються багатьма сучасними авторами (І.М. Пічхадзе, 2001, Г.П. Котельніков, Є.О. Сухобрус, 2003) в загальній єдиній масі, без урахування сили впливу травмуючого фактору, наявності кісткових фрагментів, втрати кісткової речовини, без урахування ступеня ушкодження м'яких тканин, системи кровопостачання й іннервації.

Упровадження сучасних методів лікування в травматології безсумнівно позитивно впливає на наслідки лікування потерпілих. І все-таки серед цієї категорії хворих, на привеликий жаль, залишається високий відсоток інвалідності. Причинами її, на нашу думку, можуть стати тактичні помилки у визначенні методів лікування, технічні помилки при виконанні оперативного втручання, неадекватно підібрані методи фізичної реабілітації, а також не коректне ведення подальшого амбулаторного лікування.

Аналіз науково-методичної літератури дає підстави вважати, що більшість фахівців (А.І. Журавльова, Н.Д. Граевська, 1993, І.С. Коростильова, В.В. Воділов, 2003) не включають вправи, що сприяють зміцненню м'язів, які беруть участь у відновленні навички ходьби з перших днів після операції, у програму реабілітації. Подібні вправи включаються в процес відновлення лише на останньому етапі реабілітаційних заходів як наслідок атрофії м'язових груп.

У науковій літературі немає даних про включення нетрадиційних методів відновлення у процес реабілітації хворих із травмами опорно-рухового апарату. Йоготерапія і нетрадиційний східний масаж недостатньо застосовуються у відновному лікуванні хворих з переломами після оперативних втручань. Їх використання в ранньому відновному періоді не знаходить широкого застосування в зв'язку з тим, що дотепер серед ортопедів-травматологів немає єдиної думки щодо показань і ефективності застосування нетрадиційних методик у хворих з переломами кісток і їх наслідків. Проведене нами дослідження було спробою вирішення даної проблеми.

В другому розділі “Методи та організація досліджень” описана й обґрунтована система взаємодоповнюючих методів дослідження, адекватних об'єкту, предмету, меті і задачам дослідження. Матеріали роботи отримані при проведенні досліджень на базі Міської клінічної лікарні №7 м. Києва протягом двох років, що дозволило простежити їх динаміку.

На першому етапі дослідження (2002 – 2003 рр.) був проведений аналіз сучасних літературних джерел, що дозволило встановити й усвідомити загальний стан проблеми. Розроблено карту обстеження хворих і програму фізичної реабілітації з науково-обгрунтованим вибором засобів і методів реабілітації. Установлено мету і задачі роботи, терміни проведення досліджень, опановані клінічні й інструментальні методи оцінки стану хворих і поглиблені методики дослідження функціонального статусу їх опорно-рухового апарату.

На другому етапі дослідження (2003 – 2004 рр.) були проведені основні дослідження й отримані матеріали, що дозволяють об'єктивно оцінити функціональні можливості хворих з діафізарними переломами стегнової кістки та кісток гомілки, провести первинну обробку отриманих даних, скорегувати задачі досліджень, удосконалити програму фізичної реабілітації для даного контингенту.

Наше дослідження ґрунтується на результатах обстеження 98 осіб, з яких – 41 хворий з діафізарним переломом стегнової кістки, а 57 хворих – з переломами кісток гомілки.

На третьому етапі дослідження (2004 – 2005 рр.) була оцінена ефективність запропонованої програми фізичної реабілітації для хворих з діафізарними переломами стегнової кістки та кісток гомілки, узагальнені і проаналізовані отримані дані. Хворі, які брали участь у дослідженнях були розділені на чотири групи.

У третьому розділі “Характеристика стану пацієнтів з переломами кісток стегна та гомілки на етапі попередніх досліджень” були досліджені історії хвороби пацієнтів з діафізарними переломами кісток гомілки і стегнової кістки, які показали: абсолютну кількість травмованих складають хворі чоловічої статі, працездатного віку, що отримали травму переважно в літньо-осінній період року. Найбільш частими обставинами виникнення такої травми були дорожньо-транспортні випадки, потім виробничі і побутові травми. Серед ушкоджень довгих трубчастих кісток нижніх кінцівок превалювали переломи кісток гомілки. У переважної кількісті хворих травмовано дві кістки гомілки — при переломах типу В – у 33,3%, а при складних переломах типу С – у 31,6% випадках (рис. 1).

Переломи стегнової кістки виникали рідше, ніж переломи кісток гомілки (41,8% проти 58,2%) за тих самих обставин травми. Майже половина переломів стегнової кістки локалізувалася у верхній третині діафіза (48,8% від їхньої загальної кількості) і в 15% випадків були уламково-фрагментарними. Менша частота уламково-фрагментарних переломів стегна, порівнянно з гомілкою, пояснюється тим, що стегно має сильно виражений м'язовий шар. Там, де кістка має менш широкий діаметр, уламок у зоні долома не виникає, а на рівні більшого діаметра утворюється.

У всіх хворих на п'ятий день після оперативного втручання нами спостерігалися набряки, найбільш виражені в області щиколотки (табл. 1).

Таблиця 1

Обхватні розміри ланок нижніх кінцівок при переводі пацієнтів у вертикальне положення (n=98)

Обхватні розміри ланок, см | Хворі з переломами кісток гомілки | Хворі з переломом стегнової кістки | здорова | травмована | здорова | травмована | стегно | | 58,3 | 59,1 | 57,8 | 60,0 | m | 1,07 | 1,07 | 0,95 | 0,98 | гомілка | | 39,5 | 40,3 | 42,7 | 43,7 | m | 0,77 | 0,76 | 0,85 | 0,88 | щиколотка | | 29,7 | 33,2 | 32,9 | 37,6 | m | 0,61 | 0,69 | 0,65 | 0,76 |

При аналізі показників міотонометрії встановлено зниження скорочувальної здатності чотириглавого м'яза до 6,6±0,44 у.о., а литкового – до 4,2±0,34 у.о. у групі хворих з переломом кісток гомілки і, відповідно, до 7,2±0,43 у.о. та 4,4±0,32 у.о. – у групі з переломами стегнової кістки.

У всіх хворих спостерігалися контрактури в колінному і гомілково-стопному суглобах, а також порушення гемодинаміки нижніх кінцівок.

Порушення кровообігу в зоні перелому і суміжних з ним ділянках є однією з найбільш частих причин уповільненого зрощення переломів і різних ускладнень, що супроводжують процес відновлення. Гранично важливо домагатися якнайшвидшого відновлення регіонарного кровообігу і мікроциркуляції у місці ушкодження (А.І. Городніченко, О.М. Усков, 2000).

Усе вище зазначене стало підставою для побудови програми реабілітаційних заходів із застосуванням різних засобів фізичної культури і нетрадиційних методів відновлення у суворій відповідності з динамікою плину репаративної регенерації кістки, для попередження виникнення можливих ускладнень і стимуляції якнайшвидшого відновлення працездатності хворого.

Четвертий розділ “Програма фізичної реабілітації хворих з переломами діафізів стегнової кістки і кісток гомілки” присвячений теоретичному обґрунтуванню методичних підходів до розробки програми фізичної реабілітації для хворих даної нозології. Він вміщує детальний опис усіх використовуваних засобів і методів реабілітації.

Відмінними рисами запропонованої програми є раннє осьове навантаження на травмовану кінцівку, включення в комплекс відновних заходів дихальних вправ за системою йога, використання нетрадиційного східного масажу, а також застосування вправ для формування правильної ортостатичної синергії і відновлення навички ходьби з перших днів після операції.

Підбір реабілітаційних засобів раціональної спрямованості й обґрунтування їх регламентації здійснювалися з урахуванням локалізації і тяжкості перелому, етапу реабілітаційного лікування, віку і супутніх захворювань. ступеню ушкодження м'яких тканин, що оточують перелом, протипоказань, лікувальних задач стосовно кожного хворого, засобів і форм для вирішення цих задач, принципів педагогічного впливу фізичних вправ, принципів дозування фізичного навантаження і реакції організму на нього, раціонального поєднання застосовуваних засобів фізичної реабілітації, клініко-фізіологічної дії на організм.

Основною формою лікувального рухового режиму було заняття лікувальною гімнастикою, але в загальний обсяг фізичного навантаження включали ранкову гігієнічну гімнастику і самостійні заняття за індивідуальними завданнями.

Фізична реабілітація проводилася у чотири періоди, відповідно до нових методів оперативного втручання (рис. 2), індивідуально з кожним хворим.

У першому передопераційному періоді реабілітації використовувалася психотерапевтична корекція стану хворих, класичний масаж і навчання дихальним вправам за системою йога.

В другому післяопераційному періоді реабілітації використовувалася лікувальна гімнастика, класичний і нетрадиційний східний масаж, а також дихальні вправи за системою йога.

У третьому мобілізаційному періоді реабілітації використовувалася лікувальна гімнастика в поєднанні з ходьбою, класичний і нетрадиційний східний масаж, дихальна гімнастика за системою йога.

У четвертому періоді відновлення побутових навичок використовувалася лікувальна гімнастика в поєднанні з дозованою ходьбою і дихальною гімнастикою за системою йога.

При проведенні занять лікувальної гімнастики нами враховувались такі положення:

· вправи виконувались із різних полегшених вихідних положень з предметами та без, були задіяні різні групи м'язів;

· використовувався повільний і середній темп виконання вправ з поступово зростаючим обсягом рухів у суглобах;

· застосовувались вправи статичного характеру для м'язів кінцівок та тулуба;

· широко застосовували пасивні вправи та вправи на розслаблення;

· під час виконання не допускалися вправи, що сприяють посиленню болю;

· широко застосовували вправи для зміцнення м'язового корсету, відновлення навички ходьби і правильної ортостатичної синергії;

· використовувалися дихальні вправи за системою йога для розвитку повного дихання;

· обмежувалися вправи із зусиллям;

· заняття проводили 1-3 рази на день, в залежності від стану хворого;

У п'ятому розділі “Ефективність програми фізичної реабілітації хворих з переломами стегнової кістки і кісток гомілки” викладений порівняльний аналіз досліджень з оцінки ефективності запропонованих програм фізичної реабілітації для хворих з діафізарними переломами стегнової кістки і кісток гомілки.

Ефективність програм оцінювалася в чотирьох групах хворих (табл. 2):

I-гр (n=27) і III-гр. (n=15) – контрольні групи хворих, яким проводився комплекс відновного лікування, що включав лікувальну гімнастику, класичний масаж і методи фізіотерапевтичного впливу за методикою лікувальної установи.

II-гр. (n=30) і IV гр. (n=26) – основні групи хворих, що займалися за запропонованою нами комплексною програмою фізичної реабілітації, що включала модифіковану лікувальну гімнастику, спрямовану на формування правильної ортостатичної синергії, відновлення навички ходьби, йоготерапію, класичний і східний нетрадиційний масажі.

Таблиця 2

Розподіл хворих у групах дослідження залежно від локалізації

перелому (n=98)

Локалізація перелома | Групи дослідження (кількість хворих)

Ік. | ІІо. | IIIк. | IVо.

Діафіз стегнової кістки | 15 | 26

Діафіз кісток гомілки | 27 | 30

Отримані результати дослідження свідчать про те, що модифікація процедури лікувальної гімнастики спеціальними вправами, спрямованими на формування правильної ортостатичної синергії, відновлення навички ходьби, включення йоготерапії і східного нетрадиційного масажу в реабілітаційний комплекс призводять до більш швидкого завершення процесу зрощення кісткових уламків.

Ведення післяопераційного періоду у хворих з переломами діафізів нижніх кінцівок, що включає розроблену нами програму фізичної реабілітації, позбавили від болю 22,8 % обстежених хворих і зменшили її інтенсивність у 77,2 % хворих основних груп. У той же час у контрольних групах ці показники були нижче і склали відповідно 2,5 % і 97,5% (рис. 3).

Сприятливі у функціональному відношенні клінічні результати у хворих під впливом розробленої програми фізичної реабілітації підтверджувалися і чітко вираженою динамікою міотонометричних показників (рис. 4).

Так, наприкінці курсу реабілітації у пацієнтів з діафізарними переломами кісток гомілки основної групи, показники скорочувальної здатності чотириглавого мґяза стегна перевищували на 37,6% аналогічні показники у пацієнтів контрольної групи, а литкового на 26,7% (Р<0,05). В групах хворих з діафізарними переломами стегнової кістки, відповідно, на 35,7% для чотириглавого мґяза стегна і на 43,9% для литкового мґяза травмованої кінцівки (Р<0,05).

Аналіз даних гоніометрії у хворих з посттравматичними контрактурами суглобів у процесі лікування показав, що відновлення амплітуди рухів у колінному і гомілково-стопному суглобах у групах хворих, що займалися за запропонованою нами програмою реабілітації проходило менш болісно й у більшому обсязі, ніж у групах, що займалися за загальноприйнятою програмою реабілітації.

У пацієнтів після остеосинтезу переломів діафізарної частини кісток гомілки і стегнової кістки накосними пластинами вплив комплексної програми фізичної реабілітації спрямовано на поліпшення мікроциркуляції в судинному руслі нижніх кінцівок і профілактику розвитку трофічних порушень в області операційної рани.

Показники реовазографії також дозволяють позитивно оцінити нашу програму реабілітації (рис. 5). У основній групі хворих з діафізарними переломами кісток гомілки венозний відтік зріс порівняно з контрольною групою: у 1,5 рази для гомілки і 1,2 рази для стегна травмованої кінцівки. В групах хворих з діафізарними переломами стегнової кістки: у 1,4 та 1,3 рази, відповідно.

Необхідно підкреслити, що після 3-4-х днів занять за запропонованою нами програмою відбувалося спадання набряку і до кінця курсу реабілітації достовірної різниці в обхватних розмірах кінцівок не спостерігалося.

Оцінка життєдіяльності хворих за трьома тестами показала більшу пристосованість до умов життєдіяльності, свободу в пересуваннях і більш високу швидкість ходьби у хворих, які займалися за запропонованою нами програмою реабілітації.

Результати лікування пацієнтів контрольної групи свідчать про те, що стандартний реабілітаційний комплекс, застосований у ранній термін після операції, в цілому виявляє позитивий вплив, однак менш ефективний, ніж у випадку використання комплексної програми реабілітації.

Виходячи з остаточних даних проведених досліджень, терміни відновлення у групах хворих, що займалися за запропонованою нами комплексною програмою фізичної реабілітації, були значно меншими порівняно з контрольною (табл. 3).

Ускладнення, що спостерігалися нами, були більш вираженими і мали більший відсоток у групах, що займалися за стандартною методикою. Таким чином, використання запропонованої програми фізичної реабілітації, що включає нетрадиційні методи, дозволяє найбільш економічно і раціонально підійти до вирішення проблеми реабілітації хворих із багатоуламковими і фрагментарними переломами трубчастих кісток нижніх кінцівок.

Таблиця 3

Тривалість лікування в групах дослідження залежно від

локалізації перелому (у днях)

Локалізація перелома | Групи дослідження

Діафіз стегнової кістки | І (контрольна) | ІІ (основна)

141,1±6,1 | 116,6±4,1*

Діафіз кісток гомілки | ІІІ (контрольна) | IV (основна)

124,8±5,6 | 91,7±4,3*

Примітки: * - відмінності показників стосовно контрольної групи достовірні (Р<0,05). I-гр. (n=27), II-гр. (n=30), III-гр. (n=15), IV гр. (n=26)

У шостому розділі “Обговорення результатів досліджень” охарактеризована повнота вирішення задач досліджень. У результаті проведених наукових досліджень були отримані три групи даних: а) підтверджуючі; б) доповнюючи наявні розробки; в) нові.

Наші дослідження підтвердили дані про те, що сучасна система відновного лікування даної категорії хворих у своєму розвитку передбачає, в основному, удосконалення лише медикаментозних методів лікування, підключаючи до них, епізодично, окремі методи фізичної реабілітації (Л.В. Жиганова, Н.Л. Кузнєцова, П.О. Сарапульцев, 2003; В.І. Зоря, М.М. Карчебний, 2003; В.Ф. Павлов, Н.О. Пахомова, П.М. Вязов, О.І. Сорокін, 2003).

Доповнені вже наявні дані про характер ускладнень у хворих із багатоуламковими і фрагментарними переломами трубчастих кісток. Впровадження сучасних методів лікування в травматології, безсумнівно позитивно впливає на результати лікування потерпілих. І все-таки, серед цієї категорії хворих, на привеликий жаль, високий відсоток інвалідності. Причинами її можна назвати технічні помилки при виконанні оперативного втручання, неадекватно підібрані методи фізичної реабілітації, а також не коректне ведення подальшого амбулаторного лікування. До нових даних відноситься розробка комплексної програми фізичної реабілітації з включенням у неї нетрадиційних методів відновної терапії, а також відновлення навички ходьби й ортостатичної синергії вже з перших днів після операції.

Аналіз результатів педагогічного експерименту свідчить про те, що в групах хворих, що пройшли курс відновної терапії по запропонованій нами методиці, позитивні результати кінезітерапії були більш показовими, що підтверджувалося і при математичній обробці отриманих даних.

ВИСНОВКИ

1. Узагальнений аналіз сучасних джерел літератури про відновне лікування методами фізичної медицини в травматології показав, що для успішного проведення фізичної реабілітації у хворих з ушкодженнями діафізів кісток стегна та гомілки, необхідна розробка комплексу методів (у тому числі вправ спеціальної спрямованості), які дозволять підвищити ефективність лікування, скоротити терміни відновлення нормальної життєдіяльності хворого. У зв'язку з цим, комплексна програма фізичної реабілітації даної категорії хворих повинна мати строгу диференційовку, у залежності від періодів реабілітації, локалізації ушкодження і стану хворого. Дослідження такого роду в літературі одиничні, незважаючи на безсумнівну практичну важливість.

2. Розроблена комплексна програма фізичної реабілітації з проведенням занять диференційовано, в залежності від травмованого сегмента і періоду після операції. Комплексне застосування модифікованої методики лікувальної гімнастики, в поєднанні з диханням за системою йога, нетрадиційним східним масажем, дозволило значно прискорити процес репаративно-регенеративної реконструкції кісткової структури, уникнути можливих ускладнень і скоротити тривалість лікування хворих з діафізарними переломами стегнової кістки і кісток гомілки.

3. Включення в програму спеціальних вправ для м'язів, що беруть участь у формуванні правильної ортостатичної синергії і відновленні навички ходьби з перших днів після операції, дало можливість зміцнити групи м'язів, що приймають участь в акті ходьби і підтриманні ортостатичної пози та зруйнувати сформовані патологічні локомоторні синергії, що перешкоджають освоєнню навички ходьби.

4. При оцінці обхватних розмірів ланок нижніх кінцівок встановлено, що атрофія чотириглавого м'яза стегна та литкового м'яза була менш вираженой в групах хворих, які займалися по запропонованій нами програмі фізичної реабілітації, в порівнянні з контрольною.

Так, при вимірюванні обхватних розмірів стегна в групах хворих з переломами кісток гомілки різниця між здоровою і хворою кінцівкою на 30 день після операції склала у 2 (основній) групі 1,8±0,28 см і 0,4±0,19 – наприкінці курса реабілітації, гомілки: 0,4±0,16 см і 0,6±0,24 см, а у хворих 1 (контрольної) групи різниця обхватних розмірів стегна склала: 1,7±0,22 см і 1,0±0,20 см, гомілки: 2,1±0,25 см і 1,0±0,18 см.

У групах хворих з переломом стегнової кістки спостерігаються ті самі закономірності. Різниця обхватних розмірів стегна на 30 день після операції в 4 (основній) групі склала 1,7±0,17 см и 1,2±0,16 см – наприкінці курса реабілітації, гомілки: 0,3±0,19 см и 0,4±0,20 см, а у хворих 3 (контрольної) групи різниця обхватних розмірів стегна склала: 2,0±0,64 см и 1,4±0,23 см, стегна: 0,8±0,27 см и 0,7±0,26 см. Різниця між показниками основних і контрольних груп статистично достовірні (Р<0,05), що дозволяє зробити висновок о більший відновній эфективності пропонованої комплексної програми фізичної реабілітації.

5. Дані проведених досліджень по визначенню амплітуди рухів у колінному і гомілково-стопному суглобах хворих з переломами діафізів нижніх кінцівок показали перевагу запропонованої нами методики, в порівнянні з загальноприйнятою, що виражалося як у більшому обсязі рухів у суглобах, так і в кількості хворих, яким вдалося до кінця періоду реабілітації практично цілком відновити нормальний обсяг рухів у даних суглобах.

Відновлення амплітуди рухів в колінному суглобі наприкінці курсу реабілітації склала в 1 (контрольній) групі – 80,7% від норми, в 2 (основній) групі – 94%, в 3 (контрольній) групі – 75,7%, в 4 (основній) групі – 94,2% (Р<0,05). У гомілково-стопному суглобі показники гнучкості були наступними: в 1 группе (сгибання) – 90,5%, (разгибання) – 91,1%, (приведення) – 86,4%, (відведення) – 85,2% (Р<0,05); в 2 групі: 94,6%, 97,2%, 94,6%, 92,4% (Р<0,05); в 3 групі: 89,8%, 93%, 92,1%, 92,4% (Р<0,05); в 4 групі: 95,5%, 96,3%, 95,9%, 96% (Р<0,05).

6. Результати вимірів тонуса чотириглавого м'яза стегна і литкового м'яза дають підставу говорити про ефективність відновних процесів у групах хворих, що проводили реабілітацію за нашим комплексом. Так, коефіцієнт скорочувальної здатності чотириглавого м'яза стегна по закінченні курсу реабілітації був вище в 2 групі 16,5±0,85 у.о., по відношенню до 1 групи 10,3±0,75 у.о. (Р 0,05), а литкового м'яза в 4 групі 15,0±0,51 у.е., по відношенню до 3 групи 11,0±1,06 у.е. (Р 0,05), що свідчить про менш виражений больовий синдром травмованої кінцівки в групах, що займалися по запропонованій нами комплексній програмі фізичної реабілітації.

7. В міру поліпшення функціонального стану хворих з переломами трубчастих кісток нижніх кінцівок багатоуламкового і фрагментарного типу після оперативного втручання, відновлення параметрів регіонарної гемодинаміки, в залежності від програми реабілітації, істотно розрізнялося: так, у другому періоді реабілітації відповідні цифри часу підйому реограми гомілки складали: 0,326±0,015 і 0,437±0,021 с, а в інших групах: 0,256±0,018 і 0,289±0,012 с (Р <0,05); у третьому періоді серед усіх досліджуваних показників центральної і регіонарної гемодинаміки в групах хворих, що займалися по нашій програмі, реєструвався лише один, що вірогідно відрізняється від показників норми, у групах хворих, що займалися за звичайною методикою, таких показників було 5.

8. Після проведеного курса реабілітаційних міроприємств у хворих з переломами діафізів кісток нижніх кінцівок відмічалось зникнення больового синдрому у 15,8% пацієнтів основних груп, в контрольних групах цей показник склал 2,5% , що свідчить про більш ефективний вплив нашої методики на відновлення порушених функцій.

9. Тривалість недієздатності хворих залежала від локалізації перелома і в цілому була в 1,2-1,4 раза більше у пацієнтів контрольної групи, ніж у хворих, що займалися по запропонованій комплексній програмі фізичної реабілітації з включенням методів нетрадиційної медицини. Інвалідність склала 1,8%, в основних групах хворих і 7,1% - в контрольних групах.

10. Таким чином, проведені дослідження з визначення ефективності програми фізичної реабілітації, апробованої на достатній кількості пацієнтів, мають підтверджені дані і достовірну перевагу, в порівнянні з загальноприйнятими програмами.

Перспективи подальших досліджень зв'язані з розробкою науково-обгрунтованої програми реабілітації спортсменів з діафізарними переломами довгих трубчастих кісток нижніх кінцівок.

Список робіт, опублікованих по темі дисертації:

1. Никаноров А.К. Физическая реабилитация больных с множественными травмами бедра и голени методами нетрадиционной медицины // Физическое воспитание студентов творческих специальностей: Сб.науч.тр. под ред. Ермакова С.С. – Харьков; ХГАДИ (ХХПИ), 2004.- №1. – С.81-85.

2. Ніканоров О.К. Застосування нетрадиційних методів відновлення в комплексній реабілітації хворих з переломами кісток нижніх кінцівок // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. – 2005. - №2-3. – С.56-59.

3. Ніканоров О.К. Зміна мобільності і незалежності у хворих з наслідками діафізарних переломів кісток нижніх кінцівок під впливом програми фізичної реабілітації // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. – 2005. - №4. – С.52-54.

4. Ніканоров О.К. Підвищення ефективності програм фізичної реабілітації у хворих з переломами діафізів гомілки // Молода спортивна наука України: Зб. наук. праць з галузі фізичної культури та спорту. Вип.9: у 4-х т. – Львів: НФВ “Українські технології”, 2005. – Т.2. – С.15-20.

5. Марченко О., Верич Г., Лазарева Е., Никаноров А. Восстановление движений в суставах нижних конечностей у больных с переломами костей голени // Физическое воспитание студентов творческих специальностей: Сб.науч.тр. под ред. Ермакова С.С. – Харьков; ХГАДИ (ХХПИ), 2005. - №.3 - С. 72-78.

У даній спільній роботі аспіранту належить обробка і узагальнення отриманих даних.

6. Марченко О., Никаноров А. Формирование стереотипа правильной походки у больных с последствиями диафизарных переломов костей нижних конечностей // Тезисы докладов участников IX Международного научного Конгресса “Олимпийский спорт и Спорт для всех”. – Киев, 2005. – С. 86.

У даній спільній публікації автором проаналізовані, доповнені і запропоновані деякі нові моменти програм фізичної реабілітації пацієнтів з діафізарними переломами стегнової кістки та кісток гомілки.

АНОТАЦІЇ

Ніканоров О.К. Застосування традиційних та нетрадиційних методів фізичної реабілітації у хворих з діафізарними переломами стегнової кістки та кісток гомілки. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з фізичного виховання і спорту за спеціальністю 24.00.03. – Фізична реабілітація. – Національний університет фізичного виховання і спорту України, Київ, 2006.

Дисертація присвячена питанням реабілітації хворих з діафізарними переломами стегнової кістки та кісток гомілки.

У роботі проведено аналіз результатів дослідження у динаміці відновного лікування 98 хворих з діафізарними переломами стегнової кістки та кісток гомілки за допомогою клінічних, інструментальних методів дослідження (гоніометрії, міотонометрії, антропометрії, реовазографії) та педагогічного експерименту.

Нами було розроблено і апробовано програму фізичної реабілітації з використанням лікувальної гімнастики, дихальних вправ по системі йога, класичного і нетрадиційного східного масажу, фізіотерапії, психотерапевтичної корекції стану для хворих зазначеної нозології. Програма фізичної реабілітації проводилася в чотири періоди, відповідно до нових методів операційного втручання на клінічному і постклінічному етапах відновного лікування – передопераційному, ранньому післяопераційному, періоду мобілізації, періоду відновлення побутових навичок.

Проведений педагогічний експеримент свідчить про те, що впровадження розробленої авторської методики істотно поліпшує функціональний стан хворих, що відбивається на показниках амплітуди рухів в суглобах, тонуса мґязів, регіонарного кровотока та скороченні інвалідізації і термінів відновлення працездатності.

Основні результати роботи впроваджені в практику лікувального процесу Міської клінічної лікарні №7 м. Києва і Міської клінічної лікарні №1 м. Василькова, а також у навчальний процес НУФВСУ.

Ключові слова: діафізарні переломи, фізична реабілітація, комплексна програма.

Никаноров А.К. Применение традиционных и нетрадиционных методов физической реабилитации у больных с диафизарными переломами бедренной кости и костей голени. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук по физическому воспитанию и спорту по специальности 24.00.03. – Физическая реабилитация. – Национальный университет физического воспитания и спорта Украины, Киев, 2006.

Диссертация посвящена вопросам реабилитации лиц с диафизарными переломами бедренной кости и костей голени. В научной литературе нет данных о включении нетрадиционных методов восстановления в процесс реабилитации больных с травмами опорно-двигательного аппарата. Йоготерапия и нетрадиционный восточный массаж не находят широкого применения в раннем восстановительном периоде в связи с тем, что до настоящего времени среди ортопедов-травматологов нет единого мнения относительно показаний и эффективности применения нетрадиционных методик у больных с переломами костей и их последствиями.

Анализ литературных данных дает основание полагать, что большинство специалистов не включают упражнения, способствующие укреплению мышц, участвующих в восстановлении навыка ходьбы и ортостатической синергии с первых дней после операции. Подобные упражнения включаются в процесс восстановления лишь на последнем этапе реабилитационных мероприятий как следствие атрофии заинтересованных мышечных групп.

Все изложенное послужило основанием для изучения влияния нетрадиционных методов физической реабилитации на восстановление опорно-двигательной функции нижних конечностей и трудоспособности больных данной нозологии, а также влияния специальных физических упражнений на восстановление навыка ходьбы.

В работе проведен анализ результатов исследования в динамике восстановительного лечения 98 больных с диафизарными переломами бедренной кости и костей голени, пребывающих на лечении в Городской клинической больнице №7, с помощью клинических, инструментальных методов исследования (гониометрии, миотонометрии, антропометрии, реовазографии) и педагогического эксперимента.

Была разработана и апробирована программа физической реабилитации с использованием лечебной гимнастики, дыхательных упражнений по системе йога, классического и нетрадиционного восточного массажа, физиотерапии, психотерапевтической коррекции состояния для больных указанной нозологии. Программа физической реабилитации проводилась по четырем периодам, согласно новым методам операционного вмешательства на клиническом и постклиническом этапах восстановительного лечения – предоперационному, раннему послеоперационному, периоду мобилизации, периоду восстановления бытовых навыков. Отличительными особенностями предложенной программы являются: использование дыхательных упражнений по системе йога, нетрадиционного восточного массажа, включение с первых дней после операции специальных упражнений для восстановления навыка ходьбы и ортостатической синергии, перевод больных в вертикальное положение с частичной нагрузкой на травмированную ногу на третий день после операции.

Для определения эффективности предложенной методики все обследованные были разделены на четыре группы: первую и третью – контрольные группы больных, которым проводился комплекс восстановительного лечения, включающий лечебную гимнастику, классический массаж и методы физиотерапевтического воздействия по методике лечебного учреждения, а также вторую и четвертую – основные группы больных, занимающихся по предложенной нами комплексной программе физической реабилитации, включающей модифицированную лечебную гимнастику, направленную на формирование ортостатической синергии, восстановление навыка ходьбы, йоготерапию, классический и восточный нетрадиционный массаж.

Проведенный педагогический эксперимент показал, что внедрение разработанной авторской методики существенно улучшило показатели амплитуды сгибания в коленном и голеностопном суставах, показатели тонуса мышц и регионарного кровотока нижних конечностей, тем самым сократило сроки восстановления трудоспособности и степень инвалидизации по сравнению с этими же показателями в группах, занимающихся по общепринятым методикам; определил преимущества предложенной программы восстановительной терапии, по сравнению с общепринятыми, и выявил перспективные направления исследовательской работы по лечению и реабилитации лиц с диафизарными переломами бедренной кости и костей голени в условиях лечебных учреждений и в домашних условиях.

Основные результаты работы внедрены в практику лечебного процесса Городской клинической больницы №7 г. Киева и Городской клинической больницы №1 г. Василькова, а также учебный процесс НУФВСУ.

Ключевые слова: диафизарные переломы, физическая реабилитация, комплексная программа.

Alexey Nikanorov. - The usage of traditional and non-traditional methods of physical rehabilitation of patients with diaphysis fracture femoral and shin. – Manuscript.

The dissertation for competition of a scientific degree of candidate of sciences /physical education and sport/ on speciality 24.00.03. – Physical rehabilitation. –