арківський національний університет

ім. В.Н. Каразіна

НЕСКОРОДЄВ СЕМЕН МИКОЛАЙОВИЧ

ДК 338.242.4:330.341.1

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Спеціальність 08.02.03 – організація управління, планування і регулювання економікою

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Харків – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університету ім. В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Антоненко Леонід Анисимович,

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України, професор кафедри економіки та менеджменту

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Яковлєв Анатолій Іванович,

Національний технічний університет “Харківський політехнічний інститут” Міністерства освіти і науки України,

завідувач кафедри економіки та маркетингу;

кандидат економічних наук, доцент

Коюда Віра Олексіївна,

Харківський національний економічний університет Міністерства освіти і науки України,

доцент кафедри менеджменту

Провідна установа: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України, кафедра економіки підприємства, м. Луганськ.

Захист відбудеться “30” травня 2006 р. о 1230 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.05 Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61002, м. Харків, вул. Мироносицька, 1, ауд. 3-23.

дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий “25” квітня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Третяк В.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах європейської інтеграції України й глобалізації світової інноваційної сфери ключовим питанням є пошук нових підходів, інструментів, методів, форм державного регулювання інноваційних процесів. На сучасному етапі циклічно-хвильового пожвавлення економіки України першочерговою метою є забезпечення стабільності інноваційного розвитку. Тільки шляхом удосконалювання державного механізму регулювання інноваційних процесів в умовах глобалізації можна реалізувати інноваційну модель розвитку як загальну довгострокову стратегію.

У наукових працях лауреатів Нобелівської премії з економіки С. Кузнеця, В. Леонтьєва, П. Самуельсона, Р. Солоу, Ф. Хайєка переконливо показана важливість науково-технічних та інноваційних процесів для стійкого економічного розвитку кожної держави. Актуальність означеної проблеми істотно зросла у зв'язку з потребою враховувати вплив глобалізації світової економіки, науково-технічної й інноваційної сфери.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Суттєвий внесок у теорію державного регулювання ринкової економіки в цілому й державного регулювання інноваційних процесів зокрема зробили Д. Белл, О. Богданов, Л. Ерхард, Дж. Кейнс, М. Кондратьєв, Я. Корнаї, Г. Менш, Дж. Стігліц, М. Туган-Барановський, П. Фрімен, Й. Шумпетер та інші.

Питанням розробки методології державного регулювання в умовах ринкової трансформації економіки присвячені роботи відомих українських і зарубіжних економістів, таких, як Л. Абалкін, В. Бабич, Д. Бабич, Ю. Бажал, С. Галуза, О. Гальчинський, В. Герасимчук, А. Голіков, В. Дикань, Г. Добров, С. Дорогунцев, Г. Задорожний, Б. Кваснюк, В. Клочко, В. Коюда, І. Лукінов, К. Мельник, І. Михасюк, С. Мочерний, М. Павловський, Р. Фатхутдінов, А. Яковлєв та інші. Безпосередньо проблема державного регулювання в умовах глобалізації інноваційного розвитку досліджувалася в працях Л. Антоненка, О. Бєларуса, В. Геєця, С. Глазьєва, Н. Іванової, Ю. Пахомова, В. Семіноженка, О. Субетто, Н. Шелюбської, В. Щербака, Ю. Яковця та інших.

Разом з тим ряд питань, пов'язаних з теоретичним удосконаленням механізмів державного регулювання інноваційних процесів в умовах глобалізації, залишаються нез’ясованими. Крім того, неопрацьовані питання стратегії й тактики інтеграції у світову інноваційну сферу в умовах глобалізації. Недостатня наукова розробленість названих вище проблем і гостра практична необхідність реалізації інноваційної моделі розвитку в умовах глобалізації визначили актуальність дослідження, зумовили вибір теми, дозволили сформулювати мету й завдання дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри економіки і менеджменту Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна “Інноваційна модель стійкого розвитку науково-технічного та виробничого потенціалу України”, номер державної реєстрації 0104U000676.

Мета й завдання дослідження. Мета роботи полягає в розробці й науковому обґрунтуванні концептуальних підходів державного регулювання інноваційних процесів в умовах глобалізації світової інноваційної сфери на основі теоретико-методологічного дослідження процесів і систем, що мають внутрішню циклічно-хвильову природу розвитку.

Відповідно до мети в роботі були сформульовані й розв’язані такі завдання:

- досліджено національну інноваційну систему України й механізм державного регулювання інноваційної діяльності в умовах глобалізації;

- порівняно інноваційні потенціали різних країн і виявлено лідерів інноваційного розвитку на основі аналізу основних макроекономічних показників;

- виявлено залежність національних економік країн, що розвиваються, у тому числі й України, від глобальних інноваційних процесів початку ХІХ ст.;

- з’ясовано загальні й специфічні риси механізму державного управління інноваційною діяльністю в розвинених країнах і країнах, що розвиваються;

- виявлено циклічно-хвильову динаміку національних інноваційних систем країн-лідерів у контексті реалізації державної стратегії інноваційного розвитку України;

- обґрунтовано концептуальні підходи вдосконалення механізму управління інноваційною діяльністю в умовах глобалізації;

- підготовлено рекомендації та пропозиції органам державного управління щодо вдосконалення організації, планування й управління інноваційною діяльністю в багатоукладній економіці (на рівні концептуальної моделі й авторських підходах).

Логіка і структура дослідження. Логікою дослідження є рух від загального до часткового в трьох взаємозалежних аспектах.

1.

2.

3.

Об'єктом дослідження є процес державного регулювання інноваційних процесів, особливості формування та реалізації інноваційної стратегії в умовах глобалізації.

Предметом дослідження є організаційно-економічні механізми державного регулювання інноваційних процесів в умовах глобалізації.

Методологія й методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є циклічно-хвильова парадигма та її методологічні складові – теорія циклів, теорія систем, теорія соціально-економічної генетики.

Для досягнення мети й розв’язання поставлених завдань були використані загальнонаукові й спеціальні методи. Основними з них є:

- статистичний метод – для виявлення циклічно-хвильової динаміки інноваційного розвитку в розвинених країнах і країнах, що розвиваються, протягом ХХ століття;

- графічний метод – для вивчення й візуального відображення “довгих” циклів інноваційного розвитку в розвинених країнах і країнах, що розвиваються;

- метод порівняння – для порівняння “довгих” інноваційних циклів і моделей державного регулювання інноваційних циклів у розвинених країнах і країнах, що розвиваються протягом ХХ століття;

- конкретно-історичний метод – для виявлення особливостей державного регулювання інноваційних процесів на різних фазах “довгого” інноваційного циклу в досліджуваних країнах протягом ХХ століття;

- діалектичний метод – для виявлення якісного взаємозв'язку між результатами державних інноваційних стратегій (виражених в основних макроекономічних показниках) і врахуванням у цих стратегіях особливостей фаз “довгого” інноваційного циклу;

- системний підхід – для обґрунтування рекомендацій з удосконалювання організаційно-економічного механізму державного регулювання інноваційних процесів;

- метод логічного моделювання – для розробки концептуальної моделі державного регулювання інноваційних процесів в умовах глобалізації.

Інформаційну базу дослідження становлять нормативно-правові документи з державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, статистичні збірники, роботи провідних вітчизняних і закордонних учених із проблем державного регулювання, інноваційної діяльності, глобалізації, а також матеріали міжнародних конференцій.

Наукова новизна отриманих результатів. Наукові результати, отримані особисто автором:

уперше:

- розроблено трирівневу концептуальну модель державного регулювання інноваційних процесів в умовах глобалізації, яка дозволяє враховувати особливості інноваційних процесів протягом “довгого” циклу;

- обґрунтовано схему стратегічних інтеграційних зв'язків інноваційного потенціалу України з певними групами країн в умовах глобалізації;

удосконалено:

- виявлено особливості “довгих” хвиль інноваційної активності у ХХ ст., характерні для США, Японії, Китаю, у контексті реалізації інноваційної моделі розвитку України;

- установлено вияви довгохвильової динаміки інноваційного розвитку української економіки протягом ХХ – початку ХХІ ст.;

- узагальнено особливості моделей державного регулювання інноваційних процесів у розвинених країнах і країнах, що розвиваються, упродовж “довгого” інноваційного циклу та виявлена стійка якісна залежність між рівнем економічного, інноваційного, соціального потенціалу та урахуванням особливостей циклічної динаміки в стратегіях державного регулювання;

набуло подальшого розвитку:

- підтверджено положення про розбіжність тривалості “довгих” циклів інноваційного розвитку у ХХ ст. з “довгими” циклами наприкінці ХVІІІ – початку ХХ ст., виявленими М. Д. Кондратьєвим;

- запропоновано спектр можливих негативних соціально-економічних наслідків для України в умовах глобалізації інноваційної діяльності.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що виконані теоретичні розробки концептуальних підходів до регулювання інноваційної системи з урахуванням особливостей фаз “довгих” циклів можуть бути використані для ефективної адаптації вітчизняної економіки до світових процесів глобалізації.

Концептуальні положення диференційованого підходу до інтеграції України у світову інноваційну сферу були використані обласним науковим співтовариством Харківський клуб “Діалог” при складанні “Програми розвитку м. Харкова на період до 2005 р.” (довідка про впровадження результатів наукових досліджень № 2/2 від 17.02.2003 р.).

Концептуальні підходи до державного регулювання інноваційних процесів з урахуванням “довгих” циклів були використані Первомайською районною державною адміністрацією Харківської області при складанні “Програми виходу із кризового економічного й соціального стану Первомайського району на 2003-2005 роки” (довідка про впровадження результатів наукових досліджень № 01-37/2314 від 14.07.2003 р.).

Концептуальні підходи до використання закономірностей циклічно-хвильової динаміки інноваційної системи та інноваційних процесів України були розглянуті й схвалені на засіданні техніко-економічної ради ВАТ “Краситель” м. Рубіжне Луганської області й включені до “Стратегії розвитку ВАТ “Краситель” на період 2004 – 2010 рр.” (довідка про впровадження результатів наукових досліджень № 27 від 07.11.2003 р.).

Крім того, отримані висновки та результати дисертаційної роботи впроваджені в навчальний процес Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна при складанні й викладанні курсів “Система технологій”, “Стратегічне управління”, “Інноваційний менеджмент”.

Особистий внесок здобувача полягає в розробці трирівневої концептуальної моделі державного регулювання інноваційних процесів в умовах глобалізації, в обґрунтуванні підходів до вдосконалення стратегічних інтеграційних зв'язків інноваційного потенціалу України в умовах глобалізації. Автором виявлено особливості “довгих” хвиль інноваційної активності, узагальнено особливості моделей державного регулювання інноваційних процесів у ході “довгого” інноваційного циклу в розвинених країнах і країнах, що розвиваються, протягом ХХ століття. Усі наукові результати, викладені в дисертації, отримані автором особисто та опубліковані в наукових виданнях.

Апробація результатів дослідження. Отримані в процесі дисертаційної роботи основні теоретичні висновки, пропозиції й рекомендації доповідалися й обговорювалися на таких міжнародних науково-теоретичних і науково-практичних конференціях, симпозіумах, семінарах:

1. Друга міжнародна міждисциплінарна науково-практична конференція “Сучасні проблеми гуманізації й гармонізації управління” (4–10 листопада 2001 р., м. Харків).

2. Міжнародна наукова конференція “Российский путь в XXI веке: экономика, политика, общество” (5–7 грудня 2001 р., м. Москва).

3. Третя міжнародна міждисциплінарна науково-практична конференція “Сучасні проблеми гуманізації й гармонізації управління” (1–9 травня 2002 р., м. Ужгород).

4. Науково-практична конференція “Погляди вчених-економістів на розвиток України: минуле, сьогодення, майбутнє” (10 грудня 2002 р., м. Харків).

5. Другі політологічні читання пам'яті проф. М. Ф. Ніколаєвського “Глобалізація світу й вибір моделі розвитку сучасної України” (19 грудня 2002 р., м. Харків).

6. Перший міжнародний симпозіум “Економічний розвиток і стратегічне планування в контексті глобалізації” (27–28 травня 2003 р., м. Харків).

7. Міжнародна науково-теоретична конференція “Еволюція наукових знань і сучасні проблеми економічної теорії” (19 квітня 2005 р., м. Харків).

Публікації. Отримані в процесі дослідження основні наукові результати викладено в 9-ти наукових роботах загальним обсягом 2,1 д.а., з яких 6 статей обсягом 1,9 д.а. – у фахових виданнях. Чотири роботи у фахових виданнях обсягом 0,98 д.а. належить особисто авторові. У статтях, написаних у співавторстві, частка автора становить 0,65 д.а.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків і списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи становить 220 сторінок комп’ютерного тексту, основний текст дисертації викладено на 188 сторінках. Матеріали дослідження ілюстровані 28 таблицями й 21 рисунком. У роботі вміщено 8 додатків загальним обсягом 11 сторінок. Список використаної літератури налічує 248 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, стан її наукової розробленості, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено його об'єкт і предмет, методологію й методи дослідження, розкрито наукову новизну отриманих результатів і рекомендацій, окреслено практичне значення й апробацію здобутків автора.

У першому розділі – “Сутність державного регулювання інноваційних процесів у ринковій економіці” – розглянуто методологію, основні теорії й підходи до державного регулювання інноваційних процесів в умовах глобалізації. Основною методологічною базою дослідження є циклічно-генетична парадигма, що набула інтенсивного розвитку на початку ХХ століття й на сьогодні багатьма вченими розглядається як нова наукова парадигма в пізнанні соціально-суспільних процесів.

Вивчення теоретичних основ інноваційної діяльності, представлених у роботах лауреатів Нобелівської премії, вітчизняних і зарубіжних учених-економістів, показало, що формою розвитку національної економіки, інноваційної системи й окремих інноваційних процесів є циклічність, яка має ендогенний (внутрішній) характер. При цьому основне значення на макроекономічному рівні мають “довгі” інноваційні цикли тривалістю 45–60 років. Це теоретичне положення виступає основою для формулювання наукової проблеми, сутність якої полягає в необхідності теоретичної та практичної розробки стратегії й тактики державного регулювання інноваційних систем і процесів, що мають ендогенну природу циклічно-хвильового розвитку.

Для осмислення й розв’язання цієї наукової проблеми було висунуто робочу гіпотезу про те, що для успішного соціально-економічного розвитку країни необхідно, щоб економічна й інноваційна політика держави під час розробки концепцій і стратегій розвитку враховувала особливості “довгих” циклів економічної та інноваційної систем.

У ході дослідження впливу глобалізації на інноваційну активність країни було встановлено, що жорстка наукова, технологічна й виробнича конкуренція веде до організації ієрархічної структури світової інноваційної сфери. При цьому країни за рівнем наукоємності ВВП, частки наукоємної продукції на світовому ринку можна поділити на країни центру, напівпериферії та периферії.

Другий розділ – “Дослідження динаміки інноваційного розвитку в розвинених країнах і країнах, що розвиваються у ХХ ст.” – присвячено комплексному аналізу циклічно-хвильової динаміки інноваційного розвитку таких країн, як США, Японія, Китай, Україна за період 1900–2000 рр. з метою обґрунтування основних напрямів та стратегії інноваційного розвитку вітчизняної економіки. При цьому автор використав методику виявлення “довгих” хвиль всесвітньо відомого вченого М. Д. Кондратьєва.

Дослідження довело, що національні інноваційні системи США, Японії, Китаю, України мали і мають циклічно-хвильовий характер розвитку. Це явище чітко спостерігається в динаміці таких макроекономічних індикаторів інноваційної активності, як ВВП на душу населення й продуктивність праці. В усіх досліджуваних країнах протягом ХХ ст. ці показники зазнали “довгохвильових” циклічних коливань. На рисунках 1, 2 представлена зміна фаз “довгого” циклу американської інноваційної системи впродовж ста років. Аналогічні криві були отримані під час дослідження інноваційної динаміки в інших країнах. При цьому було виявлено особливості “довгохвильового” інноваційного розвитку в кожній країні. Економічні системи кожної з аналізованих країн мали свою амплітуду хвилі, кількість повних циклів, а також тривалість і структуру “довгого” інноваційного циклу. Виявлені особливості інноваційного розвитку цих країн можуть бути корисними для формування стратегії економічного розвитку України в ХХІ столітті.

У роботі представлено відмінності в тривалості “довгих” хвиль у ХIХ і ХХ століттях. Дослідження показало, що порівняно з “довгими” хвилями ХIХ – початку ХХ ст., тривалість яких становила 48–55 років, “довгі” хвилі ХХ сторіччя в розвинених країнах (країнах центру світосистеми) мають меншу тривалість, яка дорівнює 40–45 рокам. При цьому на досвіді Китаю було зроблено висновок про те, що в країнах, які розвиваються (країнах периферії світосистеми), тривалість циклів більша й дорівнює 55–70 рокам.

Авторська позиція полягає в тому, що інноваційний розвиток економіки, становлення нових технологічних устроїв, відновлення основних фондів, освоєння нових видів продукції в країнах з коротшим “довгим” циклом відбувався у ХХ ст. більш прискореними темпами, що дозволяло одержувати додаткову технологічну квазиренту й збільшувати частку у світовому додатковому продукті.

Дослідження вітчизняної економіки засвідчує, що інноваційна система України протягом ХХ ст. пройшла два “довгі” цикли. Наприкінці ХХ століття, а саме в 1990–1999 рр., Україна пережила нижчу точку знижувальної хвилі “довгого” циклу, що виявилося у формі глибокої економічної, соціальної й політичної кризи. Це підтверджується як проведеними особистими розрахунками й отриманими графіками “довгих” інноваційних циклів вітчизняної економіки, так і офіційними статистичними даними.

У третьому розділі – “Досвід державного регулювання національних інноваційних систем у розвинених країнах і країнах, що розвиваються” – з урахуванням стратегічних інтересів України у ХХІ столітті щодо європейської інтеграції в рамках ЄС, СОТ та інших міжнародних організацій досліджено досвід державного регулювання інноваційних систем лідерів економічного розвитку – США, Японії й Китаю, а також України. Особливістю цього дослідження є виявлення підходів, методів, механізмів державного регулювання на різних фазах “довгого” циклу й зіставлення з результатами інноваційно-економічного розвитку, вираженого в основних макроекономічних показниках. Водночас було простежено, як державна стратегія змінювалася протягом усього “довгого” циклу і як подібні управлінські трансформації впливали на інноваційний розвиток.

Протягом другої половини ХХ століття країни-лідери економічного й інноваційного розвитку при довгостроковому й тактичному державному регулюванні економіки враховували поточну фазу циклічно-хвильової динаміки національних економічних та інноваційних систем. У процесі довгохвильового розвитку економіки й інноваційної системи США (див. табл. 1), Японії, Китаю відбувалася зміна методів, форм, інструментів, а також ступеня й питомої ваги державного регулювання залежно від фаз циклічної динаміки. У цих країнах державне регулювання має не епізодичний, стихійний характер, а є комплексною системою стратегічних і тактичних заходів для антициклічного регулювання інноваційної системи як у періоди спадів і криз, так і в періоди підйомів та економічних піків.

аблиця 1

Зміни стратегії державного регулювання інноваційного процесу на різних фазах “довгого” циклу в США (авторська розробка)

Роки | Фаза “довгого” циклу* | Зміст стратегії державного регулювання

1900 – 1915 | Пожвавлення | Мінімальне державне втручання в інноваційну систему країни. Регулювання інноваційного процесу ринковими механізмами.

1915 – 1929 | Зростання

1930 – 1945 | Криза | Активна участь держави в науковій та інноваційній сферах. Зростання бюджетного фінансування науки, створення численних державних лабораторій.

1945 – 1960 | Депресія

1960 – 1975 | Пожвавлення

1975 – 1990 | Зростання | Зменшення масштабів державної участі в національній інноваційній системі. Стабілізація й поступове зменшення частки державного фінансування всіх стадій інноваційного процесу.

1990 – 2005 | Зростання | Згортання прямої державної участі на всіх стадіях інноваційного процесу, зниження абсолютних обсягів фінансування. Опора на непрямі методи державного регулювання.

*Фази циклу виділені на основі здійснених розрахунків

Навпаки, на прикладі еволюції моделі державного регулювання в колишньому СРСР, Китаї (до 1980 р.), Україні (в останньому десятилітті ХХ сторіччя) можна стверджувати, що ігнорування особливостей і можливостей інноваційної системи на кожній фазі “довгого” циклу під час реалізації економічної стратегії держави має, як наслідок, уповільнення темпів економічного зростання, зниження продуктивності праці та соціально-економічні кризи. Так, у ході циклічного спаду інноваційної активності в нашій країні в період з 1990 по 2004 рр. рівень наукоємності ВВП (одного з основних показників інноваційної активності) знизився й становив на початку ХХІ століття 1,2 % від обсягу ВВП (див. табл. 2).

Таблиця 2

инаміка наукоємності ВВП вітчизняної економіки *

Показники

| в млрд. крб., | в млн. грн.

1990 | 1995 | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004

Номінальний ВВП** | 167 | 5451642 | 170070 | 204190 | 225810 | 267344 | 344822

Обсяг науково-технічних робіт ** |

3,8 |

70933,5 |

1978,4 |

2275 |

2496,8 |

3319,8 |

4112,4

Наукоємність ВВП, % | 2,3 | 1,3 | 1,2 | 1,1 | 1,1 | 1,2 | 1,2

* Таблиця створена за розрахунками автора на підставі офіційних статистичних даних.

** У фактичних цінах.

Зроблені підрахунки свідчать про те, що на фазі кризи й депресії “довгого” інноваційного циклу, коли підприємницький і корпоративний сектор вітчизняної економіки значно скоротив витрати на НДДКР, держава не провела необхідного комплексу організаційно-економічних заходів для антициклічної стабілізації наукоємності ВВП на рівні технологічної безпеки.

Автор дійшов висновку, що існує якісний взаємозв'язок між інноваційним рівнем країни й відбиттям циклічних особливостей розвитку економіки країни в державній інноваційній та економічній політиці. Стратегічне планування й регулювання на основі врахування циклічно-хвильової динаміки економічної й інноваційної систем веде до успішної реалізації державних стратегій, що виражається у високих обсягах ВВП, продуктивності праці та ВВП на душу населення.

У глобальному аспекті врахування особливостей циклічно-хвильового розвитку економічних систем у державних стратегіях позитивно впливає на те, що національні інноваційні системи входять до загальносвітової ритміки науково-технічного розвитку і зміни технологічних укладів, займають власну нішу у світовому науково-технічному розподілу праці, а також більш успішно адаптуються до процесів економічної глобалізації.

Таким чином, виявлені якісні закономірності між основними макроекономічними показниками і відповідністю економічної політики держави циклічно-хвильовій динаміці національної економіки розглядаються як підтвердження висунутої авторської гіпотези.

У четвертому розділі – “Удосконалення організаційно-економічного механізму державного регулювання” – на основі підтвердженої авторської гіпотези й отриманих у попередніх трьох розділах результатів обґрунтовано пропозиції концептуального характеру щодо вдосконалювання організаційно-економічного механізму державного регулювання інноваційних процесів.

Становлення інноваційної моделі економіки, проголошеної в основних стратегічних документах нашої країни, уможливлює пошук нових методів, інструментів, форм державного регулювання національної інноваційної системи. При цьому врахування специфіки фаз “довгих” інноваційних циклів на різних рівнях управління під час реалізації державної стратегії є одним з реальних резервів удосконалення й підвищення ефективності державного регулювання інноваційних процесів.

В умовах глобалізації ефективність моделей державного регулювання у ХХІ ст. буде безпосередньо залежати від здатності прогнозувати циклічну динаміку різної тривалості й управляти інноваційною діяльністю на основі знань про поточні й майбутні фази циклу.

Підсумком авторського дослідження є розробка трирівневої концептуальної моделі державного регулювання інноваційних процесів в умовах глобалізації. Послідовно застосовуючи метод логічного моделювання, запропоновано розв’язання проблеми державного регулювання інноваційних процесів і систем, що мають циклічно-хвильову природу розвитку в умовах глобалізації. Зміст моделі представлений у таблиці 3.

Наведена модель відрізняється від раніше відомих і поєднує в собі врахування циклічності різних елементів глобальних і національної інноваційної систем, базові рівні управління й організаційно-економічний механізм державного регулювання. Вона розширює й поглиблює наявні в економічній теорії та практиці уявлення про державне регулювання інноваційних процесів. При цьому ознаки наукової новизни полягають у тому, що концептуальна модель ураховує:

- вплив основних факторів глобального інноваційного простору;

- особливості поточних фаз “довгих” інноваційних та економічних циклів різних елементів глобальної економіки під час розробки механізму державного регулювання;

- адекватність організаційно-економічних інструментів кожного рівня управління поточним фазам “довгих” інноваційних та економічних циклів.

Змістом одного з концептуальних підходів у запропонованій моделі є сегментація глобальної інноваційної сфери за чотирма векторами міжнародної

Таблиця 3

рирівнева концептуальна модель державного регулювання інноваційних процесів в умовах глобалізації (авторська розробка)

Рівні моделі | Коло розв'язуваних проблем | Зміст підходів

Державний рівень | озробка ефективної довгострокової стратегії інноваційного розвитку. Збільшення частки світового доходу й технологічної квазіренти.

Підвищення соціально-економічної ефективності інноваційної політики.

Реалізація державних інноваційних програм. | Урахування циклів розвитку глобальної світосистеми й циклів, характерних для країн центру й периферії.

Диференційований підхід до організації науково-технічних відносин на основі врахування фаз циклів країн світосистеми.

Диференціація вибору партнерів по інтеграції у світову інноваційну сферу *.

Урахування циклів національної інноваційної системи й економіки під час розробки концепцій і стратегій економічного й інноваційного розвитку. Розробка диференційованих стратегій інноваційного розвитку на різних стадіях “довгого” циклу.

Удосконалювання системи державного прогнозування на основі циклічно-хвильової парадигми.

Регіонально-галузевий рівень | Збереження й реалізація інноваційного потенціалу вітчизняних високонаукомістких галузей.

Реалізація регіональних інноваційних програм. | Урахування циклів окремих галузей і регіонів.

Диференційоване державне регулювання галузей на основі урахування їхньої циклічності.

Диференційоване державне регулювання регіонів на основі урахування їхньої циклічності.

Диференціація ступеня державного регулювання галузей і територій залежно від фази циклу **.

Мікро-

економічний рівень | Реалізація й забезпечення ефективності інноваційних проектів з орієнтацією на економічні інтереси всіх учасників інноваційного процесу. | Урахування циклів розвитку окремих підприємств.

Диференціація ступеня державного регулювання інноваційного процесу залежно від його стадії.

Диференціація ступеня державного регулювання інноваційного процесу залежно від фази інноваційного циклу.

*Зміст підходу представлений до практичної апробації, про що свідчить отримана довідка про впровадження.

**Зміст підходу представлений до практичної апробації в державні органи регіонального управління, що засвідчує довідка про впровадження.

інтеграції України на основі проведеного порівняння інноваційних моделей розвинених країн і країн, що розвиваються. Зокрема, ми розробили схему диференційованого формування довгострокових інтеграційних зв'язків України із групами країн за ознакою взаємовигідності й галузевих пріоритетів (рис. 3).

Виходячи зі сформованих об'єктивних умов, вибір партнерів по інноваційній інтеграції може здійснюватися на основі диференційованого підходу за такою схемою:

1. Перша група країн – розвинені країни центру світової економіки. Переваги інтеграції: адаптація до світових рівнів якості та стандартизації продукції, участь у реалізації інноваційних проектів світового рівня; створення власної науково-технологічної ніші у світовій інноваційній сфері; отримання доступу до світових досягнень науки й передових технологій. Недоліки інтеграції: силова інтеграція з односторонньою вигодою для розвинених країн; руйнування вітчизняного інноваційного потенціалу під тиском конкуренції; витіснення з міжнародного ринку інноваційної продукції; фінансова дестабілізація реального сектора економіки.

2. Друга група – країни СНД. Переваги інтеграції: наявність єдиних технологічних ланцюжків; спільні фундаментальні й прикладні дослідження; взаємозалежність у постачані комплектуючих і матеріалів; економіко-географічні передумови інтеграції. Недоліки інтеграції: низька інноваційна конкурентоспроможність; неплатоспроможний попит; слабкий стан на світовому ринку наукоємної продукції; сировинна орієнтація експорту.

3. Третя група – розвинені країни Близького Сходу та Азії: Іран, Пакистан, Індія, Китай. Переваги інтеграції: високий попит на продукцію вітчизняного машинобудівництва; перехід на міжнародні стандарти; підготовка спеціалістів; реалізація довгострокових інноваційних проектів; платоспроможний попит. Недоліки інтеграції: політична і міжнародна нестабільність; наявність торгових ембарго; політичний тиск при реалізації контрактів з боку країн Центру.

4. Четверта група – країни Східної Європи та Балтії, нові індустріальні країни Південно-Східної Азії. Переваги інтеграції: можливе розширення ринків збуту вітчизняної продукції в майбутньому; здорова конкуренція; формування іміджу країни інноваційного типу розвитку. Недоліки інтеграції: орієнтація цієї групи в інноваційному співробітництві на розвинені країни; зменшення швидкості освоювання технологій при контактах з країнами-посередниками; більш висока швидкість комерціалізації інновацій порівняно з вітчизняною економікою.

Оскільки вивчена нами література не містить такого підходу, ми схильні розглядати його як підхід, що має цілковиту авторську наукову новизну. На початку 2002 р. цей підхід враховано в концепції розвитку м. Харкова до 2010 р.

ис. 3. Схема стратегічних інтеграційних зв’язків інноваційного потенціалу України зі світовою економікою. Схема розроблена автором

ВИСНОВКИ

Основні наукові й практичні висновки дисертаційної роботи сформульовані в таких положеннях:

1. Історичний підхід свідчить, що в останні два сторіччя формою розвитку економіки в цілому й інноваційних процесів зокрема є циклічність. У ході дослідження виявлено “довгі” хвилі інноваційної активності у ХХ ст., внутрішньо притаманні лідерам інноваційного й економічного розвитку – США, Японії, Китаю. Крім цього, установлено вияви довгохвильової динаміки інноваційного розвитку України у ХХ ст.

2. У ході дослідження було встановлено, що ендогенний механізм циклічності інноваційних процесів в умовах глобалізації зазнає впливу зовнішніх чинників, який дедалі зростає. При цьому проведений аналіз свідчить, що глобалізація впливає на циклічність економічних та інноваційних систем розвинених країн і країн, що розвиваються, по-різному. У розвинутих країнах “довгі” хвилі генеруються швидше та мають меншу тривалість порівняно з іншими країнами. Навпаки, в країнах, які розвиваються, “довгі” хвилі мають більшу тривалість, а відтворення нових хвиль інноваційного розвитку ускладнюється.

3. Вітчизняна економічна наука й виробнича практика поки що не розробили методології й методики державного регулювання інноваційних процесів, які розвиваються за циклічними законами і зазнають впливу зовнішніх чинників глобалізації світової інноваційної сфери. У теоретико-методологічному плані економічна наука й практика перебуває в стані пошуку практично важливого й можливого рішення.

4. Дослідження закордонного досвіду державного регулювання інноваційних процесів свідчить, що в країнах-лідерах інноваційного розвитку стратегія й механізм державного регулювання змінювалися залежно від стадії циклічно-хвильової динаміки економічної та інноваційної системи. Найбільший соціально-економічний результат у ХХ ст. досягли ті країни, державна економічна та інноваційна стратегія яких ураховувала фази циклічно-хвильової динаміки й спиралася на можливості економічної та інноваційної системи на кожному з етапів циклічного розвитку.

5. Аналіз вітчизняного досвіду державного регулювання інноваційних процесів свідчить про те, що модель державного регулювання, яка склалася в Україні у ХХ ст., не враховувала й ігнорувала циклічність вітчизняної економіки. Реалізація державних економічних та інноваційних стратегій відбувалася в прискореному темпі, без урахування можливостей економіки й інноваційної системи на конкретних фазах “довгих” циклів. Як наслідок, інноваційні процеси впроваджувалися ціною неймовірних зусиль і матеріальних втрат.

6. На основі системного підходу розроблено концептуальну модель державного регулювання інноваційних процесів в умовах глобалізації. У моделі виділено три рівні управління – національний, регіонально-галузевий, мікроекономічний. За відповідними рівнями управління пропонуються концептуальні підходи до стратегічного регулювання інноваційної діяльності в умовах глобалізації на основі комплексного використання циклічно-хвильових закономірностей розвитку вітчизняної і світової економіки.

7. Органам державного управління підготовлено рекомендації й пропозиції щодо вдосконалення організації планування й управління інноваційною діяльністю в умовах глобалізації (у формі загальної схеми й методологічних рекомендацій, які ґрунтуються на авторських концептуальних підходах). Зокрема, показано: необхідність врахування особливостей фаз “довгого” циклу при розробці стратегії державного регулювання; доцільність диференціювання методів, інструментів і важелів регулювання інноваційних процесів залежно від фази “довгого” циклу; необхідність сегментування світової інноваційної сфери на групи країн з виділенням переваг і недоліків співробітництва.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ праць За ТЕМою ДИСЕРТАЦІЇ

1. Антоненко Л.А., Нескородев С.Н. Итоги инновационного развития ведущих стран мира в ХХ в. // Социальная экономика. – 2003. – №1. – С. 116 – 125. (Нескородєвим С.М. досліджено підсумки інноваційного розвитку США, Японії Китаю, виявлено особливості інноваційних циклів в цих країнах протягом ХХ ст. – 0,58 д.а.).

2. Антоненко Л.А., Нескородев С.Н., Опритова К.А. Общее и особенное в национальных моделях экономической трансформации // Экономическая теория на пороге ХХ1 века. В 2-х книгах / Под ред. Ю. М. Осипова, В. В. Чекмарева, Е. С. Зотовой. – М.: Юристъ, 2002. – С. 455 – 461. (Нескородєвим С.М. досліджено фінансове забезпечення науки в інноваційних системах розвинутих країн наприкінці ХХ ст. – 0,06 д.а.).

3. Нескородев С.Н. Анализ тенденций реализации инновационных моделей в развитых странах // Материалы второй международной конференции “Современные проблемы гуманизации и гармонизации управления”. – Харьков: ХНУ им. В.Н. Каразина, 2001. – С. 211 – 212 (0,08 д.а.).

4. Нескородев С.Н. Влияние глобализации на интеграционные процессы в инновационной сфере // Материалы третьей международной конференции “Современные проблемы гуманизации и гармонизации управления”. – Харьков: ХНУ им. В.Н. Каразина; Ужгород: УНУ, 2002. – С. 31 (0,08 д.а.).

5. Нескородев С.Н. Обоснование концептуальной модели государственного регулирования инновационных процессов в условиях глобализации // Вестник ХНУ им. В.Н. Каразина. - Экономическая серия. – 2005. №650. – С.132 133 (0,21 д.а.).

6. ескородєв С.М. Особливості інноваційної стратегії в контексті глобалізації // Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразина: Питання політології. Збірник наукових праць. – 2003. – № 592. – С. 120 –127 (0,27 д.а.).

7. Нескородев С. Н. Проблемы реализации инновационных моделей развития в Украине: теория циклической динамики // Вестник Славянского университета. – 2001. – № 1.– С. 36 – 39 (0,21 д.а.).

8. Нескородев С.Н. Системный подход к инновационному процессу в условиях глобализации // Материалы четвертой международной конференции “Современные проблемы гуманизации и гармонизации управления”. – Харьков: ХНУ им. В.Н. Каразина, 2003. – С. 34 (0,08 д.а.).

9. Нескородев С.Н. Циклическая динамика инновационных процессов в контексте научного наследия М. И. Туган-Барановского // Вестник ХНУ им. Каразина: Экономическая серия. – 2003. № 578. – С. 2528 (0,29 д.а.).

АНОТАЦІЯ

Нескородєв С. М. Державне регулювання інноваційних процесів в умовах глобалізації. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03 – організація управління, планування й регулювання економікою. – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Харків, 2006.

Дисертаційна робота присвячена розробці й науковому обґрунтуванню концептуальних підходів до державного регулювання інноваційних процесів в умовах глобалізації.

У процесі дослідження виявлено особливості “довгих” хвиль інноваційної активності у ХХ ст., характерні для лідерів інноваційного й економічного розвитку – США, Японії, Китаю. Установлено вияви довгохвильової динаміки інноваційного розвитку України у ХХ столітті.

Узагальнено закордонний досвід державного регулювання інноваційних процесів у розвинених країнах і країнах, що розвиваються, на певних фазах циклічно-хвильової динаміки. Встановлено, що у процесі довгохвильового розвитку економіки й інноваційної системи США, Японії, Китаю відбувалася зміна методів, форм, інструментів, а також ступеня й питомої ваги державного регулювання залежно від фаз циклічної динаміки.

Розроблено трирівневу концептуальну модель державного регулювання інноваційних процесів в умовах глобалізації. Обґрунтовано концептуальні рекомендації щодо інтеграції національної інноваційної системи в глобальну інноваційну сферу.

Ключові слова: державне регулювання, організаційно-економічний механізм, інноваційний процес, глобалізація, стратегія інноваційного розвитку, концептуальні підходи.

Аннотация.

Нескородев С.Н. Государственное регулирование инновационных процессов в условиях глобализации. – Рукопись.

иссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.02.03 – организация управления, планирования и регулирования экономикой. – Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина, Харьков, 2006.

иссертационное исследование посвящено разработке и научному обоснованию концептуальных подходов государственного регулирования инновационных процессов в условиях глобализации. В работе выдвинута рабочая гипотеза о том, что система государственного регулирования должна учитывать свойства и проявления фаз “длинных” циклов при разработке стратегий и концепций инновационного развития.

В ходе исследования выявлены особенности “длинных” волн инновационной активности в ХХ в., характерные для лидеров инновационного и экономического развития – ША, Японии, Китая. Установлены проявления длинноволновой динамики инновационного развития Украины в ХХ в. Исследование показало, что глобализационные процессы оказывают различное влияние на цикличность экономических и инновационных систем развитых и развивающихся стран, соответственно сокращая и увеличивая продолжительность “длинных” волн в этих странах.

сследованы формы, методы, подходы, механизмы государственного регулирования инновационных процессов на различных фазах “длинного” цикла в развитых и развивающихся странах. Установлено, что государства, которые разрабатывали стратегии экономического развития, адекватные екущим и будущим стадиям циклично-волновой динамики, неизменно добивались успеха, выраженного в быстрых темпах экономического роста и высоком уровне благосостояния населения. Выявлено, что в государствах, которые не учитывали объективные возможности национальной экономической и инновационной системы на определенных фазах циклично-волновой динамики при разработке и реализации стратегии, замедлялись темпы экономического роста, снижалась производительность труда.

Предложена трехуровневая концептуальная модель государственного регулирования инновационных процессов в условиях глобализации, в которой по соответствующим уровням управления предлагаются методы, механизмы и формы решения проблемы регулирования инновационных процессов, имеющих циклично-волновую природу. Отличительными элементами авторской модели выступают:

1. Выделение трех базовых уровней управления – национального, регионально-отраслевого и микроуровня.

2. Учет особенностей фаз циклов различных элементов мировой и национальной инновационной систем на различных уровнях управления в общем контексте государственного регулирования экономикой.

3. Разработка концептуальных подходов по совершенствованию организационно-экономического механизма государственного регулирования инновационных процессов на каждом уровне.

В рамках концептуальной модели разработана схема по дифференцированному формированию долговременных интеграционных связей Украины с группами стран по признаку взаимовыгодности и отраслевых приоритетов. В соответствии с этой схемой мировая инновационная сфера сегментирована по четырем векторам международной интеграции Украины в НИОКР.

Ключевые слова: государственное регулирование, организационно-экономический механизм, инновационный процесс, глобализация, стратегия инновационного развития, концептуальные подходы.

ANNOTATION

Nescorodev S.N. The governmental regulation of innovation processes in the conditions of globalization. – Manuscript.

The Dissertation for obtaining the degree of candidate of science in economics on speciality 08.02.03 – organization management, planning and regulation of economy. Kharkiv National University by V.N. Karazin, Kharkiv, 2006.

The scientific research is devoted to the development and scientific improvement of conceptual approaches to the state regulation of innovative processes in the conditions of globalization.

Some features of