ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

НАДІМ’ЯНОВА Тетяна Василівна

УДК 37 (03) (477.87) "18"

ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКАРПАТСЬКИХ БУДИТЕЛІВ У ХІХ СТОЛІТТІ

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор
Кемінь Володимир Петрович,
Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка,
декан факультету романо-германської філології.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор
Руснак Іван Степанович,
Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича,
завідувач кафедри педагогіки й методики початкового навчання;

кандидат педагогічних наук, доцент

Герцюк Дмитро Дмитрович,

Львівський національний університет
імені Івана Франка,
завідувач кафедри педагогіки.

Провідна установа: Інститут педагогіки АПН України, лабораторія історії педагогіки,
м. Київ.

Захист дисертації відбудеться "05" травня 2006 р. о 1200 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.456.02 Інституту вищої освіти Академії педагогічних наук України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту вищої освіти АПН України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9.

Автореферат розісланий " 03" квітня 2006 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради |

О.В.Уваркіна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Відродження автентичної вітчизняної педагогіки є одним зі шляхів удосконалення національної системи освіти. Розв’язання цього фундаментального для держави завдання можливе через всебічне дослідження педагогічних традицій минулого і творчого їх використання у сучасній педагогічній практиці.

Державна національна програма "Освіта" (Україна ХХІ століття) підкреслює, що у змісті історичної освіти мають знайти своє відображення закономірності історичного розвитку, широке вивчення україно(народо)знавства, етнічної історії та етногенезису українців, інших народів України (ст. 12). У цьому окресі звернення до педагогічної спадщини педагогів, просвітян, громадських діячів минулого є актуальним. Адже саме завдяки їм національне просвітництво стало особливим соціальним та філософським феноменом, який концентровано виражав погляди і діяльність видатних представників українського народу, самобутність національного менталітету, етнопедагогічні виховні традиції, світогляд українського народу.

Яскравими представниками просвітництва Закарпаття виступила будительська ґенерація, очолювана О. Духновичем. До неї входили відомі релігійні діячі, педагоги, письменники І. Ставровський, О. Павлович, І. Раковський, І. Сільвай, А. Кралицький та інші. Вони закликали свій народ до пробудження від тривалого сну національного нігілізму, байдужості та темряви. Просвітителі за переконаннями, народні будителі за своєю діяльністю, вони пов’язували надії з майбутнім оновленням соціального устрою та національної культури й освіти.

Просвітницька діяльність закарпатських будителів досліджується через призму історичного розвитку Закарпаття у ХІХ ст., який був предметом вивчення вітчизняних і зарубіжних істориків (Т. Байцура, О. Баран, І. Бідерман, О. Бонкало, І. Ванат, А. Годінка, М. Грушевський, Д. Дорошенко, В. Задорожний, І.  Коломієць, П. Магочій, В. Маркусь, І. Мельникова, О. Мицюк, В. Неточаєв, Г. Панченко, О. Петров, О. Флоровський, В. Францев та ін.).

Значний внесок у дослідження літературних процесів, пов’язаних із діяльністю закарпатських будителів, зробили письменники і літературознавці І. Франко, В. Гнатюк, В. Бірчак, Є. Недзельський, Є. Сабов, І. Созанський, К. Студинський та ін.

Вивчення літературної спадщини закарпатських будителів ХІХ ст. значно поглибили і розширили сучасні дослідники (Л. Бабота, Ю. Бача, Й. Голенда, М. Зимомря, В. Микитась, О. Мишанич, М. Мольнар, В. Падяк, О. Рудловчак, І. Хланта, А. Шелепецький, М. Чумак).

Проблемами становлення і розвитку освіти на західноукраїнських землях займалися багато українських педагогів (Л. Баїк, В. Вихрущ, Л. Вовк, Д. Герцюк, Н. Дем’яненко, М. Євтух, Т. Завгородня, С. Золотухіна, А. Ігнат, Н. Калениченко, В. Кемінь, М. Коваль, В. Кравець, І. Курляк, С. Лаба, В. Майборода, Б. Мітюров, Ф. Науменко, І. Руснак, В. Сагарда, В. Смаль, М. Стельмахович, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, М. Чепіль, М. Ярмаченко та ін.).

Окремо доцільно назвати науковців, які досліджували шкільництво Закарпаття у різні історичні періоди, а також науково-педагогічну діяльність закарпатських педагогів (О. Бенца, В. Гомонай, М. Кляп, М. Коваль, Л. Маляр, О. Машталер, І. Небесник, О. Пилип, М. Ричалка, В. Розлуцька, В. Росул, Е. Русинко, О. Фізеші, А. Чума та ін.).

Праці згаданих авторів суттєво полегшують сучасному дослідникові ознайомлення з педагогічними ідеями закарпатських будителів.

Проведений аналіз наукових праць свідчить, що теоретико-педагогічна спадщина та просвітницька діяльність закарпатських будителів системно не вивчалися. Так, наприклад, не з’ясовано їх роль і місце у формуванні національної свідомості закарпатських українців через призму їхньої просвітницької діяльності, немає узагальнення їх педагогічних ідей, не досліджені теоретичні положення з проблем навчання і виховання, недостатньо розкрита і систематизована педагогічна діяльність загалом.

Отож, є всі підстави стверджувати, що цілісного, системного дослідження просвітницької діяльності закарпатських будителів у ХІХ ст. в історико-педагогічній науці не проведено.

Актуальність окресленої проблеми, недостатнє її вивчення та необхідність і важливість використання творчого доробку педагогів минулого у сучасній педагогічній теорії та практиці зумовили вибір теми дослідження – "Просвітницька діяльність закарпатських будителів у ХІХ столітті".

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження входить до тематичного плану науково-дослідної роботи кафедри гуманітарних дисциплін Дрогобицького державного педагогічного університету (ДДПУ) імені Івана Франка "Проблема фахової підготовки вчителя в контексті досягнень вітчизняної та зарубіжної педагогіки".

Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою ДДПУ імені Івана Франка (протокол № 5, від 21.12.2000 р.), узгоджена Радою з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 5 від 27.05.2003 р.).

Об’єкт дослідження – процес становлення та розвитку українського шкільництва в Закарпатті.

Предмет дослідження – зміст та основні напрями просвітницької діяльності закарпатських будителів у ХІХ ст.

Мета дослідження – виявити і систематизувати теоретико-педагогічні ідеї та досвід просвітницької діяльності закарпатських будителів задля використання їх у сучасній педагогічній науці й практиці.

Відповідно до об’єкта, предмета й мети дослідження визначено такі завдання:

1.

2.

3.

4.

5.

Теоретико-методологічні засади дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використано конкретно-історичний аналіз досліджуваного феномену, що дозволяє дати оцінку історичного розвитку у динаміці; принципи і методи системного підходу до пізнання, які вимагають вивчати явища, факти, процеси у взаємозв’язку з політичною, економічною і соціальною системами; герменевтичний підхід до тлумачення оригінальних творів будителів та їх порівняльний і змістовий аналіз; антропологічний і культурологічний науковий підходи.

Методи дослідження:

- конкретно-пошуковий (теоретичний аналіз, синтез, систематизація і класифікація архівних та друкованих джерел з досліджуваної проблеми);

- хронологічно-системний (обґрунтування еволюції педагогічних поглядів закарпатських будителів у часовому вимірі);

- ретроспективний аналіз (виокремлення провідних ідей у педагогічній спадщині закарпатських будителів);

- проблемно-цільовий і порівняльний (аналіз літературознавчих матеріалів, педагогічних праць, епістолярної спадщини та періодичних видань окресленого періоду).

Джерельна база дослідження. Основні джерела дослідження складають документи і матеріали фондів Центрального Державного історичного архіву України у Львові (ЦДІАУ): Ф. 146 – Галицьке намісництво, Ф. 362 – Редакція Української енциклопедії, Ф.408 – греко-католицький митрополичий ординаторіат; Державного архіву Закарпатської області (ДАЗО), фонди: Ф. 28 – Реферат освіти Підкарпатської Русі, Ф. 151 – Правління Мукачівської греко-католицької єпархії в Ужгороді; Національної бібліотеки ім. В. Вернадського, Наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України; Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка; Наукової бібліотеки Ужгородського національного університету, бібліотеки Музею української культури у Свиднику (Словаччина).

Джерелознавчу базу дослідження становлять опубліковані та рукописні матеріали закарпатських будителів, публікації сучасників і дослідників їхньої літературної та педагогічної діяльності. Велику кількість фактологічного матеріалу почерпнуто з періодичних видань Галичини, Закарпаття, Словаччини: "Встник для русинов австрійской держави", "Дукля", "Науковий збірник МУКС", "Просвіта", "Учитель", "Зоря Галицька", "Слово", "Свт", "Мсяцослов", "Церковная газета" та ін.

Важливою складовою для формування положень і висновків дисертації стали праці сучасних вітчизняних та зарубіжних україністів, які досліджували будительський рух у Закарпатті (Ю. Бача, Л. Бабота, О. Баран, М. Ричалка, П. Магочій, В. Маркусь, О. Мишанич, А. Шелепецький, А. Чума), а також науковців, які вивчали педагогічну діяльність окремих представників будительського руху (М. Євтух, В. Микитась, Е. Русинко, Т. Байцура, О. Рудловчак та ін.).

Хронологічні рамки дослідження охоплюють ХІХ ст. Нижня межа дослідження – початок ХІХ ст. – зумовлена періодом активної діяльності видатних освітніх та наукових діячів – вихідців із Закарпаття, які виїхали за його межі і зробили значний внесок у становлення закарпатської історичної науки, а також в організацію системи вищої освіти в Російській та Австрійській імперіях (М. Балудянський, Ю. Венелін, В. Довгович, А. Дудрович, В. Кукольник, П. Лодій, І.Орлай та ін.).

Верхня межа дослідження зумовлена посиленням асиміляційних процесів угорської влади щодо українського шкільництва (прийняття законів 1879 і 1889 рр. про обов’язкове вивчення угорської мови та матеріальне заохочення за перехід на угорську мову навчання), а також відходом від активної науково-педагогічної діяльності останніх представників будительського руху в Закарпатті.

Наукова новизна і теоретичне значення. На основі аналізу соціально-історичних передумов і виявлених тенденцій розвитку будительського руху в Закарпатті (боротьба проти політики винародовлення; розширення цілей і завдань виховання залежно від суспільних потреб, рівня національної свідомості, культури народу, загальнопедагогічних пріоритетів; гуманізація навчально-виховного процесу через відмову від авторитаризму у стосунках з дітьми), розробленої автором періодизації розвитку будительського руху в Закарпатті (1800 – 1848 рр., 1849 – 1867 рр., 1868 – 1889 рр.) вперше системно досліджено зміст просвітницької і педагогічної діяльності закарпатських будителів ХІХ ст.; обґрунтовано основні теоретичні положення їхньої науково-педагогічної спадщини; проаналізовано маловідомі праці педагогів-будителів із проблем навчання та виховання, розвитку культури й освіти, висвітлено перспективні шляхи використання досвіду закарпатських будителів у сучасній педагогічній науці та практиці.

До наукового обігу введено невідомі раніше факти й матеріали, які збагачують сучасні знання про просвітницькі, громадські рухи, що діяли в Україні у різні історичні періоди.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що отримані під час наукового пошуку основні результати, положення і висновки впроваджувалися у навчальний процес Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (довідка № 967 від 13.09.05 р.), Львівського національного університету імені Івана Франка (довідка № 828-н від 01.03.06 р.), Самбірського державного педагогічного коледжу імені Івана Филипчака (довідка № 285 від 28.10.05 р.).

Здобуті у процесі дослідження дані допоможуть значно поглибити знання з проблем становлення та розвитку національної школи у різних регіонах України. Деякі матеріали дисертації, що стосуються педагогічної діяльності закарпатських будителів, можуть бути уведені до змісту навчальних і науково-методичних посібників, довідників, а також знайти подальше застосування в навчальному процесі при розв’язанні актуальних питань вищої школи (підготовка лекційних курсів, спецкурсів та спецсемінарів з історії педагогіки, етнопедагогіки) і середньої загальноосвітньої школи (на уроках краєзнавства, історії, української літератури, християнської етики).

Вірогідність наукових результатів дослідження забезпечується використанням ґрунтовних методолого-теоретичних засад та застосуванням відповідних методів дослідження, які дозволили проаналізувати широку джерельну базу (листування, спогади сучасників, біографів, опубліковані за життя будителів статті та матеріали періодики); впровадженням результатів дослідження у практику роботи вищих навчальних закладів.

Апробація і впровадження результатів дослідження здійснювалися шляхом обговорення основних положень роботи на засіданнях кафедри педагогіки та кафедри гуманітарних дисциплін Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.

Результати дослідження висвітлено у доповідях на Міжнародних науково-практичних конференціях "Проблеми вивчення творів Івана Франка і його сучасників у початковій школі" (Дрогобич, 2002); "Підготовка майбутніх учителів початкових класів до педагогічної діяльності на основі змісту освіти і сучасних педагогічних технологій" (Дрогобич, 2003); "Реалізація здорового способу життя – сучасні підходи" (Дрогобич, 2005). Результати дисертації були оприлюднені на щорічних звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (2002, 2005 рр.). Положення та висновки дисертації обговорювалися на засіданнях методологічного семінару педагогічного факультету.

Публікації. Результати дослідження відображені у 9 наукових працях, з них 4 – у фахових виданнях та 5 у збірниках матеріалів наукових конференцій.

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, списку використаних джерел (334 найменування, із них 11 – іноземною мовою), висновків. Основний текст становить 160 сторінок (загальний – 200 сторінок). У дисертаційній роботі вміщено 2 додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено його об’єкт, предмет, мету та завдання, охарактеризовано джерельну базу роботи; висвітлено методологічні підходи і методи дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичне і практичне значення, викладено дані про апробацію та практичне впровадження результатів наукового пошуку.

У першому розділі – „Соціально-історичні передумови становлення будительського руху в Закарпатті" – розкрито проблему формування української національної свідомості через поширення ідей просвітництва, яке стало основою діяльності культурно-освітніх громад в Україні у добу національного відродження ("Громада", "Просвіта", "Рідна школа" та ін.). Просвітництво в Україні можна схарактеризувати як соціальний та філософський феномен, який концентровано виражав погляди і діяльність видатних представників українського народу, самобутність національного менталітету, етнопедагогічні виховні традиції, світогляд українського народу. Українському просвітництву були повною мірою притаманні риси європейського просвітництва. Раціоналізм передусім виступав необхідною умовою боротьби українського народу за своє національне відродження, а місіонерство ? тією формою, яка сприяла поширенню раціоналізму серед українського народу. Просвітницька діяльность Г. Сковороди – яскрава ілюстрація поширення ідей європейського просвітництва в українських реаліях.

З’ясовано, що просвітництво в Україні мало свою специфіку. Вона полягала в тому, що, на відміну від традиційного просвітництва, яке у своїй діяльності рішуче виступало проти церкви, в українських реаліях роль духівництва у національному відродженні, особливо на західноукраїнських землях, була досить вагомою. Своєрідність цього явища полягала насамперед у тому, що для українців для здобуття освіти в умовах чужоземного панування залишався тільки один шлях – йти у священики. Через це значна частина західноукраїнських просвітителів, особливо на початку ХІХ ст., мали теологічну освіту.

Інколи просвітництво в Україні розглядалося як форма протистояння офіційній владі і, як правило, оцінювалося залежно від активності цього протистояння. Тому дуже часто представників національного просвітництва критикували за їх "недалекоглядність", "класову незрілість" і невміння здійснити революційні зміни у різних сферах людської діяльності, зокрема в культурі, освіті, літературі тощо.

Встановлено, що представники громадських педагогічних просвітницьких організацій розглядали національне відродження через призму розвитку шкільництва. Саме національна школа, розв’язуючи навчально-виховні завдання у чужоземному середовищі, повинна була стати каталізатором етнічної самосвідомості.

Найвищий етап розвитку просвітництва в Україні полягав в об'єднанні завдань культурологічного змісту з політичними цілями. На цьому етапі висувалися вимоги культурної автономії, національних партій, національних мов тощо. Для цього етапу розвитку просвітництва характерне об'єднання зусиль відомих просвітителів і національної інтелігенції.

У Закарпатті просвітництво представляв будительський рух, очолюваний О. Духновичем. До нього також входили значні релігійні діячі, педагоги, письменники І. Ставровський, О. Павлович, І. Раковський, І. Сільвай, А. Кралицький та інші. Працюючи все своє життя у гущі народних мас, вони добре знали їхнє важке під’яремне життя, тому всю надію покладали на оновлення соціально-економічного устрою, який можна було здійснити лише через поширення просвітницьких ідей, освіти і науки.

Термін "будительство" та його похідні набули сталого вжитку ще наприкінці ХІХ ст. Ним послуговувалися для визначення основного виду діяльності закарпатської інтелігенції у ХІХ ст. – будити свій народ від тривалого сну національного нігілізму, байдужості, покірності.

Проблема формування української національної свідомості, у тому числі й будительського руху в Закарпатті, на різних етапах історичного розвитку розглядалася у працях не тільки українських, а й зарубіжних дослідників.

Серед угорських провладних істориків, які вивчали історію Закарпаття, треба назвати Антала Годінку, Шандора Бонкало та Гіядора Стрипського. Їхні дослідження об’єднувала спільна ідея, що закарпатські русини не є автохтонами на своїй землі й поселилися тут після приходу угорців. Вони відкидали право русинів Закарпаття на будь-яку спільну із українським народом історію. Згідно з їхніми твердженнями, вирішальний вплив на культурний розвиток закарпатських русинів мав не Схід, а Захід, який приніс реформацію і церковну унію.

З’ясовано, що особливо шкідливою для формування національної свідомості закарпатських українців була російська історична інтерпретація історії Закарпаття згаданого періоду, яка категорично заперечувала існування самостійної української нації та намагалася прищепити цю ідею закарпатцям (О. Петров, О. Флоровський, В. Францев, Є. Недзельський).

З іншого боку, представники української наукової еміграції, які перебували у Чехословаччині, категорично заперечували цю інтерпретацію і доводили, що закарпатці – автохтони на своїй землі, і вони є частиною українського народу (О. Біднов, А. Волошин, Д. Дорошенко, О. Мицюк, С. Русова, С. Сірополко, Д. Чижевський та ін.).

Для закарпатської історії ці два погляди на історію України були надзвичайно важливими, адже по суті вони стали ідеологічним підґрунтям таких течій, як "москвофільство", "русинство", "українофільство".

У розділі наголошено, що на формування національної свідомості закарпатських українців найбільший вплив у ХІХ ст. мали три сили: угорська влада, яка здійснювала у краї асиміляційну політику щодо місцевого населення; Російська імперія, яка через державні й недержавні структури намагалася підтримувати ідеї панславізму і православ’я за межами імперії, а також Галичина як духовно-культурний центр русинів Австрійської імперії.

З’ясовано, що процес національного самоусвідомлення для закарпатських українців був складним. Серед причин, які це зумовили, були: тривала відірваність Закарпаття від решти українських земель; політика винародовлення, яку проводили держави, у складі яких перебувало Закарпаття у різні історичні періоди; економічна відсталість краю; розпалювання національної ворожнечі між населенням краю з боку іноземних держав через поширення ідей "москвофільства", "угрофільства", "русинства" тощо; нечисленність свідомої інтелігенції у краї.

Зазначено, що розвиток шкільництва в Закарпатті окресленого періоду був суперечливим: з одного боку, зростала кількість народних руських шкіл, з іншого – мізерною була кількість середніх шкіл, які дозволяли б готувати національну інтелігенцію; з одного боку, процес міграції закарпатських учених за межі Закарпаття (М. Балудянський, Ю. Г.-Венелін, А. Дудрович, П. Лодій, І. Орлай та ін.), з іншого – обмеження закарпатської молоді руської національності в отриманні вищої освіти, окрім теологічної. Якщо до цього додати постійний брак літератури рідною мовою для навчання дітей, спричинений відсутністю друкарень та небажанням влади розвивати культуру закарпатських українців, то стане зрозумілим, що виникнення будительського руху у краї було цілком умотивованим та відповідало інтересам Закарпаття.

У другому розділі – "Науково-педагогічна діяльність закарпатських будителів" – зроблено аналіз культурно-освітньої та громадсько-просвітницької діяльності І. Ставровського, О. Духновича, О. Павловича, І. Сільвая, І. Раковського, А. Кралицького та ін. Проаналізовано підручники з педагогіки І. Ставровського та О. Духновича, а також педагогічну і літературну спадщину інших представників будительського руху, яка мала важливе значення для поневоленого народу Закарпаття у становленні національної свідомості.

Підкреслено, що "Педагогія" І. Ставровського (1822 – 1878) стала одним із перших підручників педагогіки в Україні. Вона написана на одинадцять років раніше, аніж загальновідома "Народная педагогія в пользу училищ и учителей сельских" Олександра Духновича. За умов відсутності літератури для українського населення краю такі книги були тими першими ластівками, які готували підґрунтя для майбутнього національно-культурного відродження краю. На превеликий жаль, "Педагогія" І. Ставровського тривалий час (до 1976 року) існувала лише у рукописному варіанті. Причину заборони тиражування вбачаємо у небажанні австро-угорської влади допустити до використання у навчальних закладах, де готувалися майбутні вчителі та священики, українські книги.

Виховна діяльність, як і будь-яка інша розумова праця, вважав І. Ставровський, має свій предмет, мету, засоби. Педагогіку він називав "художеством воспітанія". Наголошуючи на необхідності оновлення змісту навчання і виховання, І. Ставровський визначив теоретичні засади та практичні вектори трудового, естетичного, морального і розумового виховання. Він обґрунтував принципи навчання та виховання, а саме: гуманізацію виховання; врахування вікових, індивідуальних особливостей учня; безперервність виховного процесу; диференціацію та індивідуалізацію виховного процесу; інтегративність у родинному вихованні.

Значний вплив на формування національної свідомості закарпатських українців на розвиток освіти й культури мала науково-педагогічна, просвітницька та культурна діяльність О. Духновича (1803 – 1865).

О. Духнович став першим педагогом у Західній Україні, який чітко сформулював основні теоретичні і практичні засади української педагогіки, серед яких визначальна роль відводилася народності виховання. Його підручник з педагогіки "Народная педагогія в пользу училищ и учителей сельских" – це прообраз майбутньої навчальної літератури для підготовки вчителів. Видані О. Духновичем букварі, релігійна навчальна література, календарі, літературні твори, особливо ті, що написані народною мовою, набули масового поширення не тільки у школах, але й серед дорослого населення. Можна з усією впевненістю стверджувати, що О. Духнович не лише теоретично довів, а й практично зреалізував необхідність розвивати освіту для дорослих, що на той час (середина ХІХ ст.) було вельми прогресивним явищем. Значною заслугою О. Духновича є його участь у налагодженні системи підготовки учителів народних шкіл. Майже кожен учитель в Закарпатті вважав О. Духновича своїм ідейним батьком, адже вчився за його підручниками, навчав за його букварями, жив за його настановами.

Справу О. Духновича продовжив О. Павлович (1819 – 1900). Його педагогічні погляди пройняті демократизмом, гуманізмом та народністю ("Песенник, сочиненный Александром Павловичем, беловежским панотцом, в пользу любих школьних учеников в Беловеже", "Письмо для руських дітей", "Песни для маковіцкой дітви", "Учися дитя моє"). Як і О. Духнович, він навчав дітей рідною мовою, зрозумілою для них. Саме в освіті й вихованні молодого покоління О. Павлович убачав майбутнє свого народу. Ідеями громадянського виховання просякнуті його поетичні твори "Наш народ", "Радість про свободу", "Василь роду изменил" та ін.

О. Павлович приділяв особливу увагу співпраці сім’ї, школи та церкви. Він активно поширював серед батьків педагогічні ідеї, адже вважав, що суспільство і родина повинні ставити перед собою єдину мету – виховання дітей і молоді у дусі відданості своєму народові, а для цього вони повинні бути прикладом для своїх дітей ("Батькам нерадивим про дітей", "Сім’я п’яниці", "Пиячка на селі" та ін.).

О. Павлович тісно співпрацював із членами "Руської трійці" в Галичині, публікував свої твори у галицьких виданнях "Зоря", "Слово", "Свт" та ін. Підтримуючи загальний напрямок роботи редакційних колегій цих видань, О. Павлович у своїх творах обстоював ідею популяризації народної пісні, творчості, народного слова, позаяк саме вони є основою народності.

Серед чільних представників будительської генерації Закарпаття був Іван Сільвай (Уриїл Метеор) (1838 – 1898) – активний громадський діяч, письменник, педагог, який усе своє життя присвятив просвітницькій роботі серед неосвіченого, гнобленого чужинцями населення Закарпаття.

Свою думку про те, що історична спадщина народу зміцнює і визначає його національну самосвідомість, І. Сільвай намагався втілити у поезіях та прозових творах ("Федір Корятович", "Дочка царя Карпата", "Львоборець", "Крайцарова комедія", "Пупаки" та ін.).

Особливо цінні у його творчій спадщині ідеї, що стосуються проблем морально-етичного виховання у школі та родині. І. Сільвай став одним із перших педагогів Закарпаття, який усвідомив необхідність організації у краї освіти для дорослих. Він реалізував це завдання через видання літератури з різних аспектів господарської, виховної, краєзнавчої тематики, а також через організацію навчання дорослих на своїй парафії, відкриття бібліотек. І. Сільвай спонукав громади будувати не лише храми, але і школи, створювати спілки взаємопомочі, щоб не залежати від лихварів та шинкарів.

Проблеми виховання, народної освіти стали важливою ділянкою просвітницької діяльності багатьох релігійних діячів Закарпаття у ХІХ ст. (І. Раковський, А. Кралицький, О. Митрак, Є. Фенцик). У своїх творах вони розглядали ідеал народної школи як виховного та розвиваючого закладу, який відповідав особливостям життя закарпатських русинів, національним традиціям народу (А. Кралицький – "Не ходи, Грицю, на вечерниц. Подкарпатська повсть", "Сельський учитель"; О. Митрак – "Любить свій народ", "Народность и отечество"; Є. Фенцик – "Учитель-неборак", "Нищие духом").

Релігійна тематика їхньої педагогічної спадщини мала яскраво виражений виховний характер і відзначалася повчальністю. На прикладах біблійних істин пропагувалися християнські цінності, моральні чесноти та гуманізм ("Молитвенник для руських дітей", "Хлеб души (молитвословъ для дорослихъ)", "Проповеди на церковния торжества").

Важливою складовою просвітницької діяльності закарпатських будителів була наукова та навчально-методична діяльність. Вони активно досліджували проблеми історії, літератури, педагогіки, етнографії, філософії, а також видавали навчальну літературу, газети, журнали.

Будителі усвідомлювали значущість освіти й виховання для майбутнього свого народу, тому основним своїм завданням вважали формування у нього національної гідності, патріотизму, моральності, гуманізму ("человєколюбіє"), взаємоповаги, інтелігентності. Для цього необхідно було якісно оновити зміст освіти, який, на їхню думку, мав би ґрунтуватися на багатій культурно-історичній основі власного народу, що тісно пов’язана із християнськими цінностями.

У третьому розділі – "Вплив будителів на розвиток культури та освіти Закарпаття" – встановлено, що вплив на розвиток національної культури визначався декількома важливими факторами: загальним освітнім рівнем представників будительської ґенерації; рівнем національної самосвідомості; рівнем взаємозв’язків з культурно-освітніми діячами за межами Закарпаття.

Будителі вважали мову могутньою зброєю проти денаціоналізації закарпатців, головним засобом поширення освіти і національного пробудження. Встановлено, що їхні погляди у розв’язанні мовної проблеми пройшли надзвичайно складну еволюцію. На початку своєї культурно-освітньої діяльності будителі схилялися на користь живої народної мови як основи літературної. Таку мову вони називали "бескидо-руською", тобто мовою, поширеною серед русинів Південних Карпат. Згодом вони почали вдаватися до мови, яка була сумішшю церковнослов’янської мови та місцевого діалекту. Частина будителів послуговувалися й російською літературною мовою. З’ясовано, що відхід представників будительського руху від живої народної мови тільки засвідчив помилковість їхнього вибору. Користування у мистецькій творчості мовою, яка для більшості закарпатців була чужою і незрозумілою, показало цілковиту безперспективність цього шляху.

У розділі доведено, що активна педагогічна та просвітницька діяльність закарпатських будителів сприяла розвитку національної культури через: літературознавчу працю, метою якої було створення для народу рідномовної літератури; культурологічну працю, пов’язану з вивченням, збереженням і розвитком найкращих зразків народного мистецтва; створення і розповсюдження ними періодичних видань ("Зоря Галицька", "Церковна газета", "Свт", "Встник для русинов австрийской держави", "Мсяцеслов", "Учитель" та ін.); багатогранну громадську працю в культурно-освітніх товариствах ("Общество св. Василія Великого", "Общество Іоанна Крестителя", " Литературное заведение Пряшевское").

З’ясовано, що найбільш плідною культурно-освітня діяльність закарпатських будителів була в період їх тісної співпраці з галицькими культурно-освітніми діячами Я. Головацьким, І. Головацьким, Б. Дідицьким, Д. Зубрицьким, М. Малиновським та ін. У Галичині друкувалися книги, наукові та публіцистичні статті закарпатських будителів. Між галичанами та закарпатцями велося активне листування з проблем національного культурно-освітнього розвитку.

У дисертації показано, що основні положення педагогічної та просвітницької діяльності закарпатських будителів не втратили своєї актуальності і для сучасної педагогічної науки та практики.

Проведений нами аналіз просвітницької діяльності закарпатських будителів ХІХ ст. дає можливість зробити такі висновки:

1. Будительський просвітницький рух в Закарпатті формувався в умовах багатовікового іноземного гніту на тлі реакційної політики австрійської й угорської влади в соціально-економічній та культурно-освітній сферах. Обмеження для українського населення Закарпаття доступу до знань та освіти призводило до його асиміляції та винародовлення.

У ХІХ ст. русини усієї Австрійської держави вимагали політичної, соціальної й культурної автономії. Основним виразником цих ідей виступила інтелігенція. В умовах Закарпаття це були письменники, громадські діячі, педагоги, священики. Вони всіма можливими засобами намагалися протистояти знищенню національної школи, мадяризації навчального процесу, переслідуванням рідної мови закарпатських українців та розправі над національними культурно-освітніми товариствами.

2. Педагогічна спадщина закарпатських будителів була одним із головних чинників формування національної свідомості закарпатських українців у ХІХ ст.

На основі аналізу широкого кола джерел виокремлено головні етапи становлення будительського руху в Закарпатті. Перший етап (1800 – 1848 рр.) – відсутність можливості для видатних закарпатських наукових та освітніх діячів (М. Балудянський, Ю. Г. Венелін, А. Дудрович, П. Лодій, І. Орлай) реалізувати себе в умовах Угорського королівства і – як наслідок – виїзд за межі Закарпаття на підставі циркуляра "О вызове в Россию иноземных ученых людей из славянского племени, а не иначе как из карпато-россов, получивших звания профессоров в Австрии и способных преподавать на русском языке"; видання перших наукових розвідок про історію та культуру Закарпаття; активізація науково-педагогічної діяльності вихідців із Закарпаття в Австрійській імперії, публікація ними наукових праць; проведення наукових досліджень стосовно історичної батьківщини; початок формування національної свідомості закарпатських русинів через поширення ідей народності, панславізму, просвітництва, які невдовзі стали ідеологічним підґрунтям будительського руху Закарпаття.

Другий етап (1849 – 1867 рр.) – доба революційних подій в Угорщині та пов’язаних з ними сподівань закарпатських українців на отримання більших політичних, економічних, релігійних та культурно-освітніх свобод; поліпшення умов для вільного розвитку національної культури, освіти; розчарування у політиці революційного угорського уряду, посилення "москвофільства"; початок науково-педагогічної діяльності О. Духновича, І. Ставровського, О. Павловича; встановлення тісних контактів із галицькими культурно-освітніми діячами; публікація в Галичині навчальних посібників та художніх творів закарпатських будителів; розширення у Закарпатті мережі народних шкіл поширення серед населення краю грамотності шляхом видання періодичної літератури – газет, календарів, місяцесловів, а також навчальної – букварів, книг для читання, посібників, катехізисів тощо.

Третій етап (1868 – 1889 рр.) – просвітницька діяльність молодшої генерації будителів (А. Кралицький, О. Митрак, І. Сільвай, Є.Фенцик); посилення політики винародовлення з боку угорської влади; скорочення кількості руських народних шкіл у краї та поступовий перехід на угорську мову навчання; поширення ідей "москвофільства" через російські інституції в Австро-Угорщині; відхід від науково-педагогічної діяльності останніх представників будительського руху Закарпаття.

3. У дослідженні з’ясовано, що основними напрямками громадсько-просвітницької діяльності будителів Закарпаття стали: активна участь в організації народних шкіл; відкриття загальнодоступної мережі культурно-освітніх закладів; створення просвітницьких товариств; заснування й комплектація бібліотек та розповсюдження книг; створення періодичних видань; заснування інтернатів для учнівської та студентської молоді.

Науково-педагогічна спадщина закарпатських будителів включає праці літературознавчої, релігійної, історичної та педагогічної тематики. Проблеми виховання в житті людини становили для будителів не лише науковий, а й практичний інтерес – як засіб боротьби проти насильницької асиміляції українців Закарпаття. Закарпатські будителі (О. Духнович, А. Кралицький, О. Павлович, І. Раковський, І. Сільвай, І. Ставровський) відкрито висловлювалися за народну школу, загальну освіту для всіх дітей, природовідповідність у вихованні дитини, народність у навчанні та вихованні.

Просвітницька діяльність закарпатських будителів мала подвижницький характер. В умовах асиміляційної політики влади, постійного наступу на рідну мову й освіту вони не побоялися стати на їх захист. Інколи погляди будителів на розв’язання питань культурно-освітньої праці були суперечливими, та на це були причини – об’єктивні (чужоземний гніт, відірваність від решти гілок українського народу, зовнішні впливи, спрямовані на розпалювання міжнаціональної, міжконфесійної ворожнечі) і суб’єктивні (заплутаність у мовних питаннях, залежність від зовнішніх центрів впливу в Закарпатті – Угорщини, Росії). Однак попри це педагогічна діяльність закарпатських будителів за характером і змістом була прогресивним суспільно-педагогічним явищем, адже вона сприяла:

– розвитку ідеї національної школи та національного виховання;

– збагаченню змісту, форм і методів навчання та виховання;

– розв’язанню важливих соціальних проблем закарпатських українців;

– встановленню тісних зв’язків для культурно-освітньої співпраці між Галичиною та Закарпаттям;

– появі нових імен педагогів, які, продовжуючи традиції попередників, вносили свій вагомий вклад у процес становлення та розвитку вітчизняної педагогіки (А. Волошин, В. Гренджа-Донський, М. Підгірянка).

4. До найбільш істотних тенденцій та особливостей просвітницької діяльності закарпатських будителів відносимо:

- активну боротьбу проти політики винародовлення у Закарпатті через підвищення культурно-освітнього рівня та національної свідомості закарпатських українців шляхом збільшення кількості шкіл, поширення освіти серед дорослого населення, пропагування здорового способу життя;

- розширення цілей і завдань виховання залежно від суспільних потреб, рівня національної свідомості, культури народу, загальнопедагогічних пріоритетів;

- гуманізацію навчально-виховного процесу через відмову від застосування тілесних покарань, авторитаризму у стосунках з дітьми; перехід до школи, яка базується на принципах активності, індивідуалізації, соціалізації, природо- і культуровідповідності навчання й виховання;

- створення необхідних культурно-освітніх умов для формування національної свідомості закарпатських українців на наступних етапах історичного розвитку.

5. Аналіз змісту науково-публіцистичної, мемуарної, епістолярної спадщини будителів Закарпаття дає підстави стверджувати, що багато їхніх педагогічних ідей, форм і методів організації культурно-освітньої діяльності залишаються актуальними і в сучасних умовах. Зокрема це стосується шкільного підручникотворення: наповнення змісту навчальної літератури матеріалами краєзнавчої тематики; формування в учнів основ громадянських моральних та національних цінностей; реалізація у підручниках принципів народності, культуровідповідності, гуманності ("человєколюбіє") у поєднанні із загальнопедагогічними принципами навчання і виховання.

Актуальними в умовах сьогодення є також погляди закарпатських будителів на роль учителя. Їхні праці в галузі педагогіки (навчальні посібники для учителів, шкільні підручники, читанки, букварі, публікації в періодичних виданнях) збагачують українську педагогічну думку. Залишаються актуальними ідеї будителів щодо співпраці сім’ї, школи і церкви у вихованні дітей, участі сільської громади в організації шкільного життя, освіти дорослих.

Здійснене дослідження не вичерпує усіх важливих аспектів проблеми. Вважаємо за доцільне подальше вивчення культурно-освітньої діяльності громадських та освітніх товариств, педагогічної спадщини маловідомих сучасному педагогічному загалу закарпатських педагогів ХVIII – XIX ст. (М. Балудянського, В. Дудровича, І. Чугровича, І. Фогорашія, та ін.), педагогічна діяльність яких поширювалася далеко за межі Закарпаття.

Основний зміст роботи відображено у таких публікаціях:

1. Надім’янова Т.В. О.Духнович та педагогічна думка його часу // Людинознавчі студії: Зб. наук. праць ДДПУ ім. Івана Франка. – Дрогобич: Вимір, 2000. – С. 174 – 183.

2. Надім’янова Т.В. Мовне питання у педагогічній спадщині закарпатських будителів ХІХ ст. // Людинознавчі студії: Зб. наук. праць ДДПУ ім. Івана Франка. – Дрогобич: Вимір, 2001. – С. 204 – 213.

3. Надім’янова Т.В. Просвітницька діяльність письменників-будителів Закарпаття у другій половині ХІХ ст. // Гуманізація навчально-виховного процесу: Наук.-метод. зб. – Слов’янськ: СДПІ, 2001. – Вип.11. – С.132 – 140.

4. Надім’янова Т. В. Культурно-освітня співпраця галицьких та закарпатських українців ХІХ століття і проблема формування національної свідомості // Людинознавчі студії: Зб. наук. праць ДДПУ. – Дрогобич: НВЦ Каменяр, 2003. – Вип. 7. – с. 193 – 203.

5. Надім’янова Т.В. Погляди Івана Франка на розвиток національної школи у Галичині // Проблеми вивчення творів Івана Франка і його сучасників у початковій школі: Матеріали Міжнарод. наук.-практ. конф. – Дрогобич: Коло, 2002. – С. 59 – 61

6. Надім’янова Т.В. Зміст виховання школярів у сучасній українській сім’ї // Підготовка майбутніх учителів до педагогічної діяльності на основі змісту освіти і сучасних педагогічних технологій: Матеріали Міжнарод. наук.-практ. конф. – Дрогобич, 2003. – С. 183 – 186.

7. Надім’янова Т.В. Етапи формування національної свідомості школярів // Пріоритети розвитку освіти в Україні в умовах її реформування: Наук. записки. – Вип.1. – Дрогобич: Коло, 2004. – С. 28 – 32.

8. Надім’янова Т.В. Формування навичок культури поведінки молодших школярів // Пріоритети розвитку освіти в Україні в умовах її реформування: Наук. записки. – Вип.2. – Дрогобич: Коло, 2005. – С. 40 – 47.

9. Надім’янова Т.В. Питання здорового способу життя у педагогічній спадщині закарпатських будителів // Реалізація здорового способу життя – сучасні підходи: Матеріали ІІІ міжнарод. конф. – Дрогобич: Коло, 2005. – С. 34 – 37.

АНОТАЦІЇ

Надім’янова Т. В. Просвітницька діяльність закарпатських будителів у ХІХ столітті. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки.

У дисертації досліджуються педагогічна спадщина та просвітницька діяльність закарпатських будителів у ХІХ ст. Розкрито методологічні, теоретичні та практичні аспекти зазначеної проблеми. Обґрунтовано соціально-історичні передумови формування будительського руху в Закарпатті у ХІХ ст. Висвітлено питання розвитку шкільництва, яке проходило у складних умовах. Основний акцент зроблено на оцінювання педагогічної спадщини будителів та проаналізовано зміст їх просвітницької діяльності. Розглянуто еволюцію взаємозв’язків галицьких та закарпатських культурно-освітніх діячів у досліджуваний період. Через призму діяльності педагогів-будителів розкрито мовну проблему у Закарпатті. Окреслено й висвітлено перспективні шляхи використання досвіду закарпатських будителів у сучасній педагогічній науці і практиці.

Ключові слова: будительський рух, просвітництво, шкільництво, національна свідомість, культурно-освітні зв’язки, мовна проблема.

Надимьянова Т.В. Просветительская деятельность закарпатских будителей в XIX веке. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 – общая педагогика и история педагогики. – Институт высшего образования АПН Украины, Киев, 2006.

В диссертационной работе исследуются педагогическое наследие и просветительская деятельность закарпатских будителей в XIX в. Раскрыты методологические, теоретические и практические аспекты данной проблемы. Осуществлен анализ проблем формирования национального самосознания посредством идей национального просветительства. Сделан вывод, что национальное просветительство в Украине имело свою специфику. Она состояла в том, что в отличие от традиционного просветительства, которое в своей деятельности решительно выступало против церкви, в украинских реалиях роль духовенства в национальном возрождении, особенно на западноукраинских землях, была весьма значительной.

Обоснованы исторические предпосылки возникновения движения будителей Закарпатья в XIX в., а также его организующая деятельность. Определены главные этапы этого движения как педагогического явления. Первый этап (нач. XIX в. – 1848 г.) обусловлен выездом из исторической родины за границу известных закарпатских деятелей науки и образования М. Балудянского, Г. Кукольника, П. Лодия, И. Орлая, внесших значительный вклад в исследования истории, культуры Закарпатья. Второй этап (1849 – 1867 гг.) – начало постреволюционных изменений, пик активной деятельности