КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА

ОЛЕШКО АННА АНАТОЛІЇВНА

УДК 338.24:332.1

ПРОГНОЗУВАННЯ ТА ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОМИСЛОВОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ (НА ПРИКЛАДІ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ)

Спеціальність 08.02.03 – організація управління,

планування і регулювання економікою

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі макроекономіки та державного управління Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, м. Київ.

Науковий керівник | кандидат економічних наук, доцент

Стеценко Тетяна Олегівна,

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, доцент кафедри макроекономіки та державного управління

Офіційні опоненти: | академік НАН України,

доктор економічних наук, професор

Долішній Мар’ян Іванович,

Інститут регіональних досліджень

НАН України, директор

кандидат економічних наук

Шевченко Ольга Валеріївна,

Національний інститут стратегічних досліджень, головний консультант відділу регіональної політики

Провідна установа | Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки України, відділ економічної стратегії, прогнозування і регулювання економіки, м. Київ

Захист відбудеться 31 березня 2006 року, о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.03 Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана за адресою: 03680, м. Київ, просп. Перемоги 54/1, аудиторія 317.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, просп. Перемоги 54/1, аудиторія 201.

Автореферат розісланий 27 лютого 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор економічних наук, професор А.Е. Фукс

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Зорієнтованість регіонального розвитку України на підвищення конкурентоспроможності виробничої сфери вимагає продукування нових підходів до державного регулювання промисловості, як основної ланки реального сектору економіки. Сучасний стан промислового розвитку регіонів України характеризується певним зростанням доданої вартості та пожвавленням інвестиційних процесів. Однак у промисловості переважають галузі з низьким рівнем технологічної укладності, продукція кінцевого призначення здебільшого є неконкурентоспроможною на зовнішніх ринках, а значний розрив у рівнях соціально-економічного розвитку регіонів уповільнює зростання національної економіки в цілому.

Багатоаспектність цієї проблеми зумовлює необхідність розробки державної регуляторної політики промислового розвитку на регіональному рівні з пристосуванням її структури до суспільних потреб. У цьому контексті прогнозування промисловості є основним засобом впливу органів державного управління на підвищення рівня передбачуваності й керованості регіональної економічної системи та вирішення проблем розвитку, що зумовлені як об’єктивними, так і суб’єктивними економічними процесами.

Проблемам теорії та методології державного регулювання регіонального розвитку виробничої сфери присвячені дослідження таких вітчизняних вчених як О. Амоша, В. Бєсєдін, Б. Буркинський, З. Варналій, М. Долішній, С. Дорогунцов, Л. Зайцева, А. Єпіфанов, В. Коломойцев, А. Мельник, І. Михасюк, В. Мікловда, В. Поповкін, Д. Стеченко, М. Чумаченко та зарубіжних вчених: А. Гранберг, Е. Гувер, Є. Денісон, У. Ізард, М. Некрасов, Ф. Перру.

Здобутки цих вчених мають велике наукове і практичне значення. Разом з тим, незважаючи на наявність значного теоретичного надбання, сучасна наука і практика постійно висуває низку нових вимог щодо теоретико-методологічного і методичного забезпечення державного регулювання промисловості. Існує чимало невирішених питань науково-методичного характеру, що зумовлює необхідність подальшого системного дослідження проблем прогнозування промислового розвитку як наукової бази для вмотивування і вибору інструментарію державного регулювання.

Наявність цих проблем визначає актуальність дослідження, його теоретичне і практичне значення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана за планом науково-дослідних робіт Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана і є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри макроекономіки та державного управління „Прогнозування та регулювання соціально-економічного розвитку країни” (номер державної реєстрації 0101V007346). Особисто автором підготовлено параграф „Інноваційно-інвестиційний механізм державного регулювання промисловості в регіоні” за напрямом дослідження „Механізм регулювання економіки”.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретичне узагальнення та розробка комплексного підходу до прогнозування і державного регулювання промислового розвитку регіону.

Для досягнення цієї мети у дисертації поставлені наступні основні завдання:

· узагальнити теоретико-методологічні підходи до державного регулювання промисловості на регіональному рівні та дати їм критичну оцінку;

· дослідити сутність категорії “промисловий розвиток” і визначити основні методи та інструменти державного впливу на його прискорення;

· проаналізувати сучасний стан регіональної економіки України і виявити основні чинники та перешкоди промислового розвитку;

· дати критичну оцінку ефективності прогнозування та державного регулювання промисловості на регіональному рівні;

· визначити механізм врахування результатів прогнозних розрахунків у процесах прийняття управлінських рішень;

· дослідити вплив інструментів державного регулювання інноваційно-інвестиційного спрямування на динаміку промислового виробництва;

· визначити галузеві пріоритети та шляхи перебудови промислової структури регіону;

· розробити практичні рекомендації до прогнозування та державного регулювання промислового розвитку регіону.

Об’єктом дисертаційного дослідження є регіональні процеси промислового розвитку.

Предмет дослідження – інструменти реалізації програмно-цільового підходу до прогнозування та державного регулювання промислового розвитку регіону.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є системний підхід до аналізу економічних явищ і процесів, положення неокласичних і кумулятивних теорій регіонального росту та розміщення виробництв, сучасні теоретичні розробки з проблем прогнозування та державного регулювання промисловості. Дослідження ґрунтується на використанні принципу єдності теорії і практики, прогнозуванні розвитку економічних процесів.

При проведенні дисертаційного дослідження використані наступні методи: історико-логічний (для здійснення ретроспективного огляду теоретичних основ та еволюції постановки проблем промислового розвитку й шляхів їх вирішення); системно-структурного та комплексного підходу (для вивчення взаємозв’язків елементів регіональної економічної системи, промислової структури та механізмів державного регулювання); аналізу і синтезу (для виявлення наслідків соціально-економічних перетворень в регіонах Україні); формалізації (для визначення послідовності і узгодженості складання прогнозів, визначення порядку оцінювання рівня економічної ефективності промисловості); економіко-математичного моделювання, експертних оцінок, статистичні (для розробки прогнозу промислового розвитку); графічні (для наочного зображення динаміки розвитку показників економічної ефективності промисловості та взаємозв’язків економічних явищ і процесів); специфічні методи просторової організації економіки (для обґрунтування галузевих пріоритетів, розміщення промисловості та створення інноваційних структур).

Джерельною та статистичною базою дослідження є законодавчо-нормативні акти Верховної Ради України, нормативно-правові акти та ухвали Кабінету Міністрів України, Київської обласної державної адміністрації, матеріали ради країн-членів Європейського Союзу, Комітету Регіонів Європейського Союзу, теоретичні та практичні напрацювання вітчизняних і зарубіжних учених-економістів, періодичні видання, статистичні збірники, матеріали науково-практичних конференцій.

Наукова новизна одержаних результатів. Проведення дисертаційного дослідження дало змогу отримати наступні наукові результати:

вперше:

· обґрунтовано нову парадигму регіонального розвитку промисловості, основними теоретико-методологічними положеннями якої є орієнтованість на досягнення довгострокових стратегічних цілей національної економіки; підвищення економічної та фінансової самостійності регіонів шляхом використання ендогенних чинників розвитку; структурна перебудова регіональної економіки, спрямована на підвищення питомої ваги доданої вартості промисловості в загальному обсязі випуску продукції регіону;

· дано авторське тлумачення економічної категорії “промисловий розвиток”, що являє собою процес кількісних і якісних перетворень, які відбуваються під впливом інноваційно-інвестиційних, науково-технічних, технологічних чинників, спрямованих на задоволення споживчих та інвестиційних потреб населення і народногосподарського комплексу в промисловій продукції;

· розроблено класифікацію показників економічної ефективності промисловості, яка відрізняється від існуючих тим, що включає групу показників рівня інновативності, до яких віднесено: темп зростання виробництва інноваційної продукції, темп приросту доданої вартості за рахунок інновацій, коефіцієнт ефективності інноваційних витрат та коефіцієнт використання об’єктів промислової власності;

· запропоновано механізм застосування регіональними органами управління інструментів інноваційно-інвестиційного спрямування, впровадження яких дозволить створити економічні передумови для ефективного функціонування науково-промислових парків та їх фінансового забезпечення за рахунок розвитку сектору місцевих позичкових капіталів, а також диверсифікувати виробництво в моноструктурних і депресивних територіях регіону;

дістало подальшого розвитку:

· визначення чинників промислового розвитку, що дало можливість виявити бар’єри на шляху до зростання промислового виробництва, до найважливіших з яких віднесено:

а) недосконалість стимулюючих важелів державного впливу на пожвавлення підприємницької діяльності в цілому та відсутність чіткої стратегії підтримки інноваційних структур, зокрема;

б) низький рівень впливу інноваційних процесів на виробничу сферу, що виявляється у дисбалансі між створеними об’єктами промислової власності та попитом промислових підприємств на них;

в) недовантаження виробничих потужностей, основною причиною яких є структурні невідповідності виробництва потребам ринку;

г) матеріало- та енергомісткий характер виробництва у зв’язку із застарілою техніко-технологічною базою;

удосконалено:

· методи прогнозування промисловості, що поєднують економетричне моделювання та логічні сценарії розвитку, шляхом розгляду типових змінних виробничої функції як ендогенних величин та їх оцінки за умови активної політики державного регулювання (оптимістичний сценарій) та без нього (інерційний сценарій);

· прогнозну економетричну модель промисловості, яка дозволяє отримувати прогнозні значення промислового виробництва залежно від зміни параметрів моделі і вносити відповідні корективи до регіональної промислової політики та враховувати вплив факторів промислового зростання на перспективу, конкретизація яких дозволяє використовувати кількісні оцінки промислово-виробничого персоналу, інвестицій, обсягу основного виробничого капіталу та рівня його спрацювання, коефіцієнту завантаження виробничих потужностей;

· науково-практичні рекомендації державного регулювання промисловості на регіональному рівні шляхом доповнення їх такими засобами:

а) підтримка стратегічних підприємств і ланцюгів суміжних виробництв, що забезпечують зростання доданої вартості регіону шляхом утворення регіональних промислових кластерів та науково-промислових парків;

б) підвищення рівня соціальної орієнтованості промислового розвитку шляхом усунення негативних соціальних явищ, що виникають у процесі структурної перебудови та застосування механізму поєднання виробничих комплексів і мережі освітніх закладів для забезпечення відповідного кадрового потенціалу;

в) стимулювання підприємницьких структур до підвищення рівня екологічності шляхом створення виробництв з промислової переробки відходів з використанням безвідходних технологій.

Практичне значення одержаних результатів. Обґрунтовані в дисертації теоретичні положення, оцінки й висновки, а також методичні підходи до розробки прогнозу та запропонований інструментарій державного регулювання на регіональному рівні використані державними органами управління при прогнозуванні, розробці і реалізації регіональної політики промислового розвитку.

Прогнозні розрахунки, здійснені відповідно до запропонованих автором методичних підходів, та науково-практичні рекомендації державного регулювання промислового розвитку регіону використані при розробці Стратегії соціального і економічного розвитку Київської області на 2005-2015 роки (довідка про впровадження від 29.11.2004).

Основні наукові положення і висновки дисертаційного дослідження використані у навчальному процесі Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана при вдосконаленні навчально-методичних матеріалів з дисципліни „Управління регіональною економікою” (довідка від 17.11.2005). Практичне впровадження теоретичних положень дисертації здійснювалось у навчальному процесі Видавничо-поліграфічного інституту Національного технічного університету України „Київський політехнічний інститут” (довідка № 1800/389 від 26.12.2005).

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, що використані в дисертації і виносяться на захист, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертаційному дослідженні використані ті ідеї та положення, що є результатом особистої роботи здобувача.

Апробація результатів дослідження. Основні наукові результати та висновки дисертаційного дослідження доповідались і обговорювались автором на міжнародних науково-практичних конференціях: „Енергоефективність - 2003” (м. Київ, 2003 рік), “Информация, анализ, прогноз – стратегические рычаги эффективного управления” (м. Київ, 2004 рік); науково-практичних конференціях: “Розвиток податкових відносин та модернізація податкової служби України” (м. Ірпінь, 2002 рік), “Бюджетно-податкова політика: теорія, практика, проблеми” (м. Ірпінь, 2003 рік).

Публікації. За результатами виконаних досліджень опубліковано 8 наукових праць, з них: 5 у наукових фахових виданнях, у тому числі одна в співавторстві, та 3 – у інших фахових виданнях, у тому числі одна в співавторстві. Загальний обсяг публікацій за темою дисертації становить 2,5 др. арк.

Обсяг та структура роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації становить 190 сторінок, з яких 150 сторінок основного тексту. У тексті дисертації розміщено 16 таблиць на 11 сторінках та 25 рисунків на 12 сторінках. Список використаних джерел налічує 197 найменувань на 17 сторінках. Робота містить 11 формул.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційного дослідження; визначено мету, завдання, предмет і об’єкт дослідження; показано ступінь розробки проблеми та її зв’язок з науковими програмами і темами; розкрито наукову новизну та практичне значення дисертаційного дослідження.

У розділі 1 „Теоретико-методологічні основи прогнозування та державного регулювання промислового розвитку регіону” розглянуто теоретичні аспекти промислового розвитку, простежено еволюцію теорії регіонального росту, розкрито роль прогнозування у реалізації державної регуляторної політики регіону.

Аналіз еволюції економічного розвитку засвідчив, що ключовим фактором економічного зростання перехідних економік є розвиток промисловості. У країнах зі зростаючою економікою прослідковується загальна “модель розвитку”, за якою однією з тенденцій економічного зростання є зниження частки сільськогосподарського сектору у загальному обсязі виробленої продукції та, відповідно, збільшення частки промисловості й виробництва послуг.

Зміни господарських процесів внаслідок переходу високорозвинутих країн до постіндустріальної стадії розвитку суттєво вплинули на розвиток промисловості. Основними тенденціями прояву цих змін визначено: зростання обсягів виробництва наукомісткої продукції з випереджаючим ростом фундаментальних досліджень; формування сфери інформаційного інжинірингу, яка справляє значний вплив на організаційно-виробничу діяльність промислових підприємств; посилення регулюючої ролі держави в поєднанні з механізмами ринкової конкуренції; проведення реструктуризації підприємств у напрямку формування структури, яка забезпечує повний технологічний цикл продукції; поглиблення процесів кластеризації промисловості.

На основі розглянутих підходів до промислового розвитку, в дисертаційному дослідженні дано авторське тлумачення поняття промислового розвитку, що пов’язується з якісними змінами об’єктів, появою нових організаційних форм та інновацій, трансформацією їх внутрішніх і зовнішніх зв’язків та розглядається у співвідношенні з такими категоріями як прогрес і модернізація. Категорія „промисловий розвиток” являє собою процес кількісних і якісних перетворень, що відбуваються під впливом інноваційно-інвестиційних, науково-технічних, технологічних чинників, спрямованих на задоволення споживчих та інвестиційних потреб населення і народногосподарського комплексу в промисловій продукції.

Системний аналіз теоретико-методологічних розробок з проблем державного регулювання дозволив визначити два потенційно можливих шляхи регіонального розвитку промисловості. Перший шлях передбачає побудову системи регулювання на принципах значного втручання держави за рахунок надання великих інвестицій, субсидій, кредитів, другий - будується на основі використання переважно опосередкованих важелів державного впливу, переваг кумулятивного ефекту та принципі економічної і фінансової самостійності місцевих громад. Автором теоретично доведено та обґрунтовано парадигму регіонального розвитку промисловості, яка зорієнтована на використання переважно ендогенних чинників розвитку для досягнення довгострокових стратегічних цілей національної економіки, оптимізації промислової структури, що дозволить підвищити питому вагу доданої вартості у валовому випуску продукції регіону на основі поліпшення його ресурсної бази.

Наявність альтернативних шляхів державного впливу на прискорення промислового розвитку дали підстави констатувати необхідність вироблення наукового бачення перспективного стану промисловості як об’єкту державного регулювання і вибору на цій основі адекватного інструментарію для досягнення бажаного кінцевого результату. У цьому зв’язку прогнозування промисловості визначено основним засобом впливу органів державного управління на підвищення рівня передбачуваності й керованості регіональної економічної системи та вирішення проблем промислового розвитку.

Дослідивши теорію і практику застосування різних методів прогнозування виробничої сфери автором доведено, що перспективною для прогнозування промислового розвитку є розробка та застосування комбінованих методів, які поєднують економетричне моделювання та сценарії розвитку, що притаманні експертним методам. Переваги цих методів полягають, по-перше, в можливості підвищення змістовного навантаження моделі шляхом введення в неї параметрів, що враховують вплив державного регулювання. По-друге, при його використанні з’являється можливість пом’якшення протиріччя між реалістичністю та точністю прогнозу: розширення кола обставин, що беруться до уваги (що сприяє підвищенню реалістичності моделі) не супроводжується відмовою від формальних методів (що забезпечує точність прогнозу).

Дослідження промислового розвитку в процесі його еволюції дало змогу авторові більш повно та критично відобразити характерні прояви причинно-наслідкових закономірностей цього явища, проаналізувати та окреслити основні риси механізму впливу державного регулювання на прискорення промислового розвитку на регіональному рівні.

Практика державного регулювання високорозвинених, нових індустріальних країн та країн Східної Європи, свідчить, що процеси прискорення регіонального розвитку промисловості вирішальною мірою пов’язані з інноваційно-інвестиційною політикою держави, в рамках якої, по-перше, реалізуються проекти створення інноваційних структур типу технопарків, технополісів, науково-промислових парків, по-друге, широко застосовується механізм надання державних преференцій інноваційно активним підприємствам як у межах таких структур, так і поза ними. Особливе місце в процесах прискорення промислового розвитку автором відводиться кластеризації промисловості на регіональному та локальному рівнях, завдяки чому забезпечується більш гнучке пристосування підприємств до змін зовнішнього середовища, залучення та ефективний розподіл інвестиційних ресурсів, створення додаткових робочих місць, розробка і впровадження інновацій.

На основі узагальнення теоретико-методологічних розробок вітчизняних і зарубіжних вчених та аналізу практики державного регулювання промислового розвитку індустріально розвинених країн автором сформульовано головну мету державного регулювання промисловості регіону на сучасному етапі, що полягає в забезпеченні розвитку промисловості, спрямованого на прискорене зростання обсягів конкурентоспроможної продукції та створенні диверсифікованої промислової структури для забезпечення суспільних потреб у випуску промислової продукції кінцевого призначення з взаємоузгодженням регіональних і загальнонаціональних інтересів.

У розділі 2 “Науково-методичне забезпечення розвитку підприємницької діяльності в промисловому комплексі регіону” здійснено аналіз практики державного регулювання, сучасного стану та тенденцій промислового розвитку Київської області, за результатами якого виявлено основні чинники промислового зростання і запропоновано нові методичні підходи до прогнозування промислового розвитку регіону.

Починаючи з 1999 року в регіонах України відбувся перехід до позитивної динаміки промислового виробництва, що зумовлено підвищенням платоспроможного попиту та пожвавленням інвестиційних процесів. Значний вплив на зростання промислового виробництва спричинили бюджетно-податкові, зовнішньоекономічні, інноваційні, соціальні та екологічні регулюючі інструменти на загальнодержавному рівні. Водночас внаслідок нерівномірності розвитку промисловості, відбувається подальша диференціація промислових потенціалів регіонів та рівнів їх економічного розвитку, що вимагає застосування широкого спектру регулюючих інструментів не тільки на загальнодержавному, а й на регіональному рівні управління.

Промисловість Київської області характеризується багатогалузевою структурою. Галузями спеціалізації є харчова промисловість (частка в загальному обсязі промислового виробництва області - 35 %), виробництво електроенергії (19,1%), хімічна та нафтохімічна (12,2 %), целюлозно-паперова, поліграфічна промисловість та видавнича справа (10 %). Питома вага промисловості Київської області в загальних обсягах промислового виробництва України складає 3,4 %, а у валовому регіональному продукті - 23,6 відсотків. І хоча протягом 2000-2004 років темпи приросту промислового виробництва становили 10-16 відсотків, промисловість області не відповідає сучасним вимогам - у галузевій структурі переважають галузі з низьким рівнем технологічної укладності, стан основного виробничого капіталу характеризується високим ступенем зношеності, а додана вартість промисловості на душу населення майже в сім разів нижча, ніж у країнах Європейського Союзу.

На основі ретроспективного аналізу державного регулювання та дієвості його впливу на економічні процеси в промисловості регіону сформульовано методичні підходи до оцінки ефективності регулюючих інструментів та розподілу владних повноважень між регіональними і центральними органами управління. Функції державного регулювання промисловості на регіональному рівні класифіковано в дві групи. До першої групи віднесено функції з дотримання на території регіону загальнодержавного законодавства (реалізація основних напрямів державної регіональної політики та виконання державних програм промислового розвитку; організація, контроль та забезпечення виконання нормативно-правових актів вищих органів виконавчої та законодавчої влади; сприяння зменшенню територіальних диспропорцій; виконання державних замовлень і контрактів на виробництво промислової продукції). Друга група охоплює функції пов’язані зі створенням та забезпеченням ефективного функціонування регіональних і локальних промислових комплексів, вирішенням соціально-економічних, екологічних проблем розвитку регіону.

У рамках виконання функцій другої групи автором запропоновано методичні підходи до прогнозування, що розглядається в дисертаційній роботі як засіб економічного обґрунтування управлінських рішень щодо вибору стратегії промислового розвитку та застосування інструментарію державного регулювання.

Загальні тенденції розвитку підвищують вимоги до прогнозування промисловості на середньострокову та довгострокову перспективу в підходах до процесу розробки, що передбачає проведення багатоваріантних прогнозних розрахунків з наступним вибором лише тих, які гарантують найкращий кінцевий результат при мінімізації витрат на його досягнення. Промисловість регіону має складну внутрішню структуру, в рамках якої взаємодія елементів визначається формально та неформально заданими зв'язками (у процедурах ухвалення рішення щодо вибору економічних стратегій), і розглядається з урахуванням дії зовнішнього середовища на внутрішню структуру (рис.1).

Для передпрогнозного аналізу промислового комплексу регіону запропоновано класифікувати показники економічної ефективності в п’ять груп (узагальнюючі показники, показники рівня використання праці промислово-виробничого персоналу, виробничого капіталу, інвестиційних ресурсів, показники рівня інновативності).

Доведено, що в процесі господарської діяльності однією з форм прояву загальної економічної ефективності промисловості є ефективність інноваційної діяльності, що виявляється в інноваційному відновленні капіталу шляхом технічних, технологічних, організаційних, економічних та управлінських нововведень, і чинить найістотніший вплив на рівень і динаміку виробництва промислової продукції. Виходячи з цього, діючу систему класифікації доповнено групою показників рівня інновативності, до яких віднесено: темп зростання виробництва інноваційної продукції, темп приросту доданої вартості за рахунок інновацій, коефіцієнт ефективності інноваційних витрат та коефіцієнт використання об’єктів промислової власності. У рамках цієї групи запропоновано використовувати показник ефективності інноваційних витрат, що розраховується як відношення приросту доданої вартості промисловості за рахунок інновацій до приросту інноваційних витрат.

Аналіз динаміки показників економічної ефективності промисловості, здійснений за запропонованою системою класифікації, тенденцій розвитку та ступеня впливу держави на соціально-економічні процеси в регіоні дали змогу авторові констатувати про наявність перешкод до подальшого зростання виробництва та формування оптимальної промислової структури, які умовно поділено на фінансові, виробничі, соціальні, адміністративні, інституційні та ринкові.

Зроблено висновок, що ефективність системи державного регулювання визначається, насамперед, її здатністю забезпечити динамічний довготривалий розвиток промисловості, посилити важелі впливу держави там, де ринкові механізми саморегулювання не діють.

У розділі 3 „Результативність нових методичних підходів до прогнозування і державного регулювання промисловості регіону та перспективи їх розвитку” на основі запропонованих методичних підходів розроблено прогноз промислового розвитку Київської області на 2005-2010 роки та запропоновано інструментарій державного регулювання промислового розвитку на регіональному рівні.

Прогноз промисловості регіону розроблено, застосовуючи середньострокову модель, що ґрунтується на поєднанні економетричних методів з експертними і дозволяє в умовах перехідної економіки максимально підвищити адекватність моделі. Виробничу функцію промисловості, що ґрунтується на використанні степеневої функції Кобба-Дугласа, представлено як технологічну залежність між кількісними характеристиками промислово-виробничого персоналу Lu(t), основного виробничого капіталу (Ku(t)) та максимально можливим обсягом виробництва при цих затратах з урахуванням стохастичної змінної(w): (1). Лінійна модель має вигляд:

де (t) - період; Y(t) - величина випуску промислової продукції; w(t) - стохастична змінна; Ku(t) - величина залученого капіталу; Lu(t) - частка залученого промислово-виробничого персоналу; K(t) - величина бажаного основного капіталу (на кінець року за балансовою вартістю); L (t) - чисельність промислово-виробничого персоналу; d(t) – коефіцієнт спрацювання основного виробничого капіталу; V(t) – коефіцієнт використання основного виробничого капіталу; e0, e1, e2 - параметри моделі.

В основу прогнозу покладено визначення експертним шляхом смуги, в якій має знаходитись траєкторія динаміки обсягу промислового виробництва регіону, а також формування і розв’язання задач щодо пошуку таких значень, за яких прогнозна крива значень промисловості укладалась би в цю смугу(з використанням степеневої функції (1) та лінійної моделі (2)-(4)). При цьому замість методу найменших квадратів розв’язувалась задача квадратичної оптимізації з неточно заданими даними. Розрахунки здійснено за допомогою програмного пакету Statistica.

Враховуючи велику кількість можливих значень прогнозних параметрів, що передбачає розробку багатоваріантних розрахунків, та з урахуванням попереднього аналізу розроблено два можливих варіантних сценарії - “інерційний” та “оптимістичний”. Згідно першого інерційного варіанту зроблено припущення, що зміни в промисловій політиці фактично не відбуваються, протягом прогнозного періоду діють встановлені регулятори, вплив держави на економічні процеси обмежений. За оптимістичним сценарієм у прогнозних розрахунках передбачено, що держава здійснюватиме активну промислову політику, спрямовану на усунення негативних факторів і тенденцій розвитку та застосування превентивних заходів щодо їх виникнення, здійснюватиметься залучення широкого спектру економічних державних регуляторів. За цим сценарієм зроблено припущення, що базові загальнодержавні імперативи розвитку, визначені Державною програмою розвитку промисловості на 2003-2011 роки та Стратегією економічного та соціального розвитку України на 2004-2015 роки: “Шляхом європейської інтеграції” будуть реалізовані.

Здійснені розрахунки за першим інерційним і другим оптимістичним сценарними варіантами (рис. 2.) дали змогу констатувати, що досягнення цільових орієнтирів у промисловості регіону в межах загальнодержавної економічної політики можливе лише при реалізації другого сценарію.

Досягнення прогнозованих темпів промислового зростання (табл.) ґрунтується на динаміці кількісних параметрів залучення інвестицій, промислово-виробничого персоналу, основного виробничого капіталу з урахуванням коефіцієнта використання виробничих потужностей та ступеня зносу основного виробничого капіталу.

Таблиця

Прогнозована галузева структура промисловості

Київської області до 2010 року |

факт | прогноз

2004 | 2005 | 2006 | 2007 | 2008 | 2009 | 2010

Обсяг випуску промисловості, млн. грн.(у цінах 2004 року) | 8460.2 | 10185.3 | 12162.5 | 13378.4 | 14983.5 | 16931.7 | 18735.9

Галузева структура промисловості, %

Промисловість, всього | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100

Добувна промисловість | 0.2 | 0.2 | 0.2 | 0.2 | 0.1 | 0.1 | 0.1

Обробна промисловість, у т.ч. | 80.7 | 81.4 | 81.7 | 82.4 | 83.1 | 83.9 | 84.2

Харчова промисловість | 35.0 | 33.0 | 32.0 | 31.5 | 31.1 | 31.0 | 30.5

Легка промисловість | 1.5 | 1.5 | 1.5 | 1.5 | 1.6 | 1.6 | 1.6

Виробництво деревини та виготовлення виробів з неї | 0.2 | 0.4 | 0.3 | 0.3 | 0.2 | 0.2 | 0.2

Целлюлозно-паперова, поліграфічна промисловість, видавнича справа | 10.3 | 9.5 | 9.4 | 10.0 | 10.5 | 10.9 | 11.4

Виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення | 0.2 | 0.3 | 0.3 | 0.3 | 0.3 | 0.2 | 0.2

Хімічна та нафтохімічна промисловість | 12.2 | 13.3 | 13.0 | 13.4 | 13.8 | 14.0 | 14.1

Виробництво будматеріалів, скловиробів | 8.1 | 9.4 | 10.4 | 10.7 | 10.8 | 10.8 | 10.7

Металургія та оброблення металу | 3.0 | 5.2 | 5.6 | 5.4 | 5.2 | 4.8 | 4.0

Машинобудування | 5.7 | 7.1 | 7.5 | 8.0 | 8.7 | 9.8 | 11.0

Інше виробництво | 2.5 | 1.7 | 1.7 | 1.3 | 1.0 | 0.7 | 0.5

Виробництво та розподілення електроенергії газу, води | 19.1 | 18.5 | 18.1 | 17.4 | 16.8 | 16.0 | 15.7

Результати прогнозу промислового розвитку Київської області свідчать, що забезпечення цільового рівня обсягів виробництва та доданої вартості промисловості ґрунтується на оптимальному поєднанні основних факторів промислового зростання – праці, капіталу, інновацій і буде досягнуто через застосування економічних і правових підойм державного регулювання спрямованих на:

1) зростання обсягів інвестицій в основний виробничий капітал промисловості відносно 2004 року принаймі в 1,7 рази у 2006 році та у 4 рази в 2010 році із забезпеченням середньорічного темпу оновлення основного виробничого капіталу на рівні 10 % та повного завантаження виробничих потужностей;

2) підвищення рівня впливу інновацій на зростання промислового виробництва;

3) підвищення продуктивності праці, що забезпечить 60 відсотків приросту обсягів виробництва у 2010 році.

Забезпечення довготривалого економічного розвитку передбачає проведення активної промислової політики на рівні регіону. По-перше, державне регулювання промисловості регіону має на меті забезпечити ефективне використання місцевого ресурсного потенціалу із забезпеченням сприятливих умов для підприємницької діяльності, а також створення переваг секторів регіональної економіки в територіальному розподілі праці.

По-друге, формування перспективної структури промисловості з урахуванням участі регіону в міжрегіональному розподілі праці та за пріоритету соціальної спрямованості передбачає усунення структурних деформацій і пристосування виробництва до структури ринкового попиту шляхом забезпечення випереджаючих темпів зростання обсягів продукції галузей п’ятого та шостого технологічних укладів при збереженні темпів зростання інших галузей (у тому числі легкої промисловості, яка забезпечує швидкий обіг капіталу).

Втретє, одним із основних засобів регулювання розміщенням продуктивних сил є створення нових та реструктуризація діючих підприємств на території депресивних районів, перенесення окремих виробництв з місць надмірної концентрації виробництва до моноструктурних міст та територій з високим рівнем безробіття.

Вчетверте, прискорений розвиток промисловості досягається за рахунок пожвавлення інноваційно-інвестиційної діяльності в промисловості з концентрацією фінансових ресурсів на ключових ділянках наукоємних галузей на основі програмно-цільового методу управління. У рамках цього напряму державного регулювання запропоновано механізм інноваційно-інвестиційного забезпечення регіонального розвитку промисловості, шо реалізується, з одного боку, через активізацію залучення інвестиційних ресурсів у впровадження інновацій, з іншого – через створення державою сприятливих умов до пожвавлення діяльності суб’єктів інноваційного процесу (рис.3).

Особливе місце в рамках реалізації інноваційно-інвестиційної політики регіону відведено підтримці інноваційних виробництв, які впроваджують ресурсо-, енергозберігаючі технології, застосовують технології використання відходів і вторинної сировини як проміжної продукції, що дозволяє підвищити ефективність виробництва та рівень екологічності регіону.

Прискорення промислового розвитку та пожвавлення інноваційно-інвестиційних процесів пов’язується автором із функціонуванням науково-промислових парків, що створюються шляхом концентрації на території регіону наукового, промислового, фінансового, інноваційного потенціалів та мережі збутових організацій і торгово-посередницьких структур. Ефективність створення таких парків полягає у тому, що, по-перше, формування „полюсів росту” дозволяє осягти кумулятивного ефекту за рахунок концентрації та кооперування виробництва, розвитку суміжних секторів економіки, впровадження інновацій та посилення зв’язків „наука-виробництво”. По-друге, селективний підхід до державного інвестування промисловості суттєво підвищує ефективність розподілу бюджетних коштів. Крім того, державне фінансування створення науково-промислових парків має носити разовий характер - наступне інвестиційне забезпечення промислового розвитку здійснюється за рахунок приватних інвестицій. Втретє, ефективне розміщення промисловості сприяє пожвавленню підприємницької діяльності та створенню додаткових робочих місць, наслідком чого є зростання податкових надходжень до місцевих бюджетів та підвищення рівня фінансової самостійності регіону. Вчетверте, активізація інноваційної діяльності в межах таких структур забезпечує поширення нововведень на внутрішньому та зовнішньому ринках та розвиток високотехнологічних галузей з високою часткою доданої вартості. Вп’яте, створення на депресивних територіях науково-промислових парків сприятиме вирівнюванню рівня соціально-економічного розвитку регіонів та зростанню національної економіки в цілому.

ВИСНОВКИ

Результати проведеного дисертаційного дослідження на ґрунті теоретичного узагальнення і комплексного підходу до вирішення наукової задачі прогнозування та державного регулювання промислового розвитку регіону дають можливість зробити такі висновки і пропозиції:

1. Динаміка процесів прискорення економічного зростання з метою подолання розриву в обсягах ВВП на душу населення України та країн Європейського Союзу визначається промисловим розвитком, що являє собою процес кількісних і якісних перетворень, які відбуваються під впливом інноваційно-інвестиційних, науково-технічних, технологічних чинників, спрямованих на задоволення споживчих та інвестиційних потреб населення і народногосподарського комплексу в промисловій продукції. У країнах зі зростаючою економікою прослідковується загальна “модель розвитку”, за якою однією з тенденцій економічного зростання є зниження частки сільськогосподарського сектору у загальному обсязі виробленої продукції та, відповідно, збільшення частки промисловості й виробництва послуг.

2. В основу теоретико-методологічних положень державного регулювання регіонів України покладено принцип орієнтованості регіональної промисловості на досягнення довгострокових стратегічних цілей розвитку національної економіки. Реалізація парадигми регіонального розвитку промисловості, що ґрунтується на використанні переважно ендогенних чинників, зумовлена об’єктивною необхідністю підвищення рівня економічної і фінансової самостійності місцевих громад та структурної перебудови, спрямованої на підвищення питомої ваги доданої вартості промисловості в загальному обсязі випуску продукції.

3. Внаслідок нерівномірності розвитку промисловості відбувається подальша диференціація промислових потенціалів регіонів та рівнів їх економічного розвитку. Проведений аналіз чинників промислового розвитку дозволив виявити бар’єри на шляху зростання промислового виробництва (недосконалість стимулюючих важелів державного впливу на пожвавлення підприємницької діяльності в цілому та відсутність чіткої стратегії підтримки інноваційних структур, зокрема; низький рівень впливу інноваційних процесів на виробничу сферу, що виявляється у дисбалансі між створеними об’єктами промислової власності та попитом промислових підприємств на них; недовантаження виробничих потужностей, основною причиною яких є структурні невідповідності виробництва потребам ринку; матеріало- та енергомісткий характер виробництва у зв’язку із застарілою техніко-технологічною базою).

4. Однією з форм прояву загальної економічної ефективності промисловості є ефективність інноваційної діяльності, що виявляється в інноваційному відновленні капіталу шляхом технічних, технологічних, організаційних, економічних та управлінських нововведень, і чинить найістотніший вплив на рівень і динаміку виробництва промислової продукції. Виходячи з цього, при здійсненні економічного аналізу доцільно класифікувати показники економічної ефективності промисловості за п’ятьма групами (узагальнюючі показники, показники рівня використання праці промислово-виробничого персоналу, виробничого капіталу, інвестиційних ресурсів, показники рівня інновативності), з доповненням діючої системи класифікації групою показників рівня інновативності, до яких віднесено: темп зростання виробництва інноваційної продукції, темп приросту доданої вартості за рахунок інновацій; коефіцієнт ефективності інноваційних витрат та коефіцієнт використання об’єктів промислової власності.

5. У процесі розвитку економічних процесів і явищ змінюється концепція прогнозування та державного регулювання промисловості регіону, що зумовлено розширенням кола факторів, які впливають на розвиток промисловості, та вимагає доповнення прогнозних моделей новими індикаторами економічного зростання, їх взаємозалежностями, параметрами, що враховують вплив державного регулювання. Для прогнозування промислового розвитку регіону визначено перспективним застосування комбінованих методів, які поєднують економетричне моделювання та сценарії розвитку, шляхом розгляду типових змінних виробничої функції як ендогенних величин та їх оцінки за умови активної політики державного регулювання (оптимістичний сценарій) та без нього (інерційний сценарій).

6. Реалізація державної регуляторної політики регіонального розвитку промисловості ґрунтується на програмно-цільовому підході до прогнозування, результати якого є засобом економічного обґрунтування управлінських рішень щодо вибору стратегії промислового розвитку та інструментарію державного регулювання. Результати прогнозу промислового розвитку Київської області на 2005-2010 роки, які отримано, використовуючи розроблену прогнозну модель, свідчать що досягнення цільового рівня промислового виробництва можливе лише при використанні широкого спектру регулюючих інструментів на регіональному рівні.

7. Процеси прискорення регіонального розвитку промисловості вирішальною мірою пов’язані з інноваційно-інвестиційною політикою держави, в рамках якої, по-перше, реалізуються проекти створення інноваційних структур типу технопарків, технополісів, науково-промислових парків, по-друге, широко застосовується механізм надання державних преференцій інноваційно активним підприємствам як у межах таких структур, так і поза ними.

8. Механізм інноваційно-інвестиційного забезпечення промислового розвитку реалізується, з одного боку, через активізацію залучення інвестиційних ресурсів у впровадження інновацій (розвиток місцевих позичкових капіталів, підвищення капіталізації фондового ринку, політика залучення іноземних та внутрішніх інвестицій, амортизаційна політика), з іншого – через створення державою сприятливих умов до пожвавлення діяльності суб’єктів інноваційного процесу. Основною формою реалізації цього механізму є створення та забезпечення ефективного функціонування науково-промислових парків шляхом концентрації на території регіону наукового, промислового, інноваційного, фінансового потенціалу та мережі збутових організацій і торгово-посередницьких структур, що дозволить досягти кумулятивного ефекту за рахунок концентрації та кооперування виробництва, розвитку суміжних секторів економіки, впровадження інновацій та посилення зв’язків „наука-виробництво”.

9. Впровадження в практику запропонованого інструментарію державного регулювання на регіональному рівні дозволить підвищити конкурентоспроможність виробничої сфери шляхом ефективного функціонування науково-промислових парків, розвитку сектору місцевих позичкових капіталів для інвестування модернізації і технологічного переоснащення промисловості та диверсифікації виробництва в моноструктурних та депресивних територіях.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях:

1. Олешко А.А. Державна регуляторна політика промислового інноваційного розвитку регіону// Проблеми науки. – 2004. - №8. – С. 15-20; 0,5 др. арк.

2. Олешко А.А. Методи державного регулювання промислового розвитку регіону// Науковий вісник Державної податкової адміністрації України: Зб. наук. пр. - 2004 - №1 (23) – С. 20-27; 0,6 др. арк.

3. Олешко А.А. Основні напрями вдосконалення регіональної податкової політики// Науковий вісник Державної податкової адміністрації України: Зб. наук. пр. - 2002 – - № 4 (18) - С. 338-339; 0,1 др. арк.

4. Олешко А.А. Основні тенденції та напрями державного регулювання промислового розвитку регіону// Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. – Вип.15 / Голов. ред. А.П. Наливайко. – К: КНЕУ, 2004 – С. 97-107; 0,5 др. арк.

5. Федоренко В.Г., Якушев К.Е., Олешко А.А., Гончарова Н.Г. Управління та роль державного сектору в Україні// Економіка і держава – 2005 - № 4 – С. 4 – 8; 0,4 др. арк. (особисто автору належить 0,1 др. арк.: теоретичне узагальнення проблеми оптимального співвідношення державного та ринкового регулювання).

В інших виданнях:

6. Олешко А.А. Державне управління енергозбереженням у промисловому виробництві регіону// Матеріали Міжнародної науково-технічної конференції „Енергоефективність – 2003”. – К: Поліграфічний центр „Аверс”, 2003 – 1.11; 0,1 др. арк.

7. Олешко А.А. Програмно-цільовий підхід до прогнозування промислового розвитку регіону// Материалы IV Международной научно-практической конференции „Информация, анализ, прогноз – стратегические рычаги эффективного государственного управления” – К: Укр ИНТЭИ, 2004. – С. 91 – 94; 0,2 др. арк.

8. Куценко Т.Ф., Олешко А.А. Деякі аспекти впливу собівартості виробництва промислової продукції на податкові надходження регіону// Матеріали науково-практичної конференції „Бюджетно-податкова політика: теорія, практика, проблеми” – Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2004 – С. 212 – 215; 0,1 др. арк. (особистий внесок автора полягає у розроблених засобах державного впливу на собівартість виробництва шляхом стандартизації продукції та нормування витратних статей).

АНОТАЦІЯ

Олешко А.А. Прогнозування та державне регулювання промислового розвитку регіону (на прикладі Київської області). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03 – організація