ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
ДОНЕЦЬКІЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ОРЄХОВА СВІТЛАНА ЄВГЕНІВНА
УДК 94(477.62):656.8”18/20”
ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ПОШТОВОГО
ЗВ’ЯЗКУ У ДОНЕЦЬКІЙ ОБЛАСТІ Х ст.
спеціальність 07.00.01 – історія України
АВТОРЕФЕРАТ
дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Донецьк – 2006
Дисертація є рукопис
Робота виконана на кафедрі історії України
Донецького національного університету
Міністерства освіти і науки України
Науковий керівник – доктор історичних наук, професор,
Заслужений працівник освіти України
Добров Петро Васильович,
завідувач кафедри історії України
Донецького національного університету
Офіційні опоненти – доктор історичних наук, професор,
член-кореспондент НАН України,
заслужений діяч науки і техніки України
Реєнт Олександр Петрович
заступник директора
Інституту історії України НАН України
кандидат історичних наук, доцент,
Шевченко Анатолій Євгенійович,
доцент кафедри конституційного права
та загально-правових дисциплін
Донецького юридичного інституту
Луганського університету внутрішніх
справ МОН України
Провідна установа – Харківський національний університет ім.В.Н.Каразіна
Міністерства освіти і науки України
(кафедра історії України)
Захист відбудеться 25 травня 2006 р. о 13.00 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті
Міністерства освіти і науки за адресою: 83055, м. Донецьк,
вул. Університетська, 24, корп., ауд 32.
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького національного
університету (83055, м. Донецьк, вул.. Університетська, 24).
Автореферат розісланий 22 квітня 2006 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Серед комунікативних способів і засобів передання і доставлення повідомлень поштовий зв’язок є чи не найдавнішим. Протягом століть поштова служба пройшла тривалим шляхом свого розвитку – від часів „ямської гоньби”, земської пошти до сучасної поштової мережі. Робота зв’язку має величезне значення для розвитку країни, зміцнення її економічної й оборонної здатності, для успішної діяльності державного апарату, всебічного задоволення культурно-побутових запитів населення. Стан розвитку поштового зв’язку є відображенням рівня цивілізованості суспільства. Певною мірою пошта є ознакою державності, неодмінним атрибутом на листах офіційних печаток із символікою влади. Пошта сприяє не лише поширенню різноманітної інформації, а й налагодженню шляхів сполучення, розвитку економіки, справочинства, культури.
Сучасний поштовий зв’язок – це складний господарський механізм, який функціонує в системі соціально-економічного комплексу держави та є однією з найважливіших галузей народного господарства України. Мережа поштового зв’язку Донецької області є найбільшою в Україні. Обсяг послуг, що надаються поштою в області, складає близько 10% загального обсягу поштових послуг в державі.
Історичний досвід становлення, формування і розвитку поштової справи в Україні на прикладі окремого регіону – Донецькій області – обґрунтовується особливостями його соціально-економічного і стратегічного стану як великого індустріального центру, що значною мірою і визначило основні тенденції та особливості організації тут поштової служби протягом XIХ_XXІ ст.
При всьому величезному значенні, яке має поштовий зв’язок у житті всіх народів, і тієї видатної ролі, яку він відіграє у головних галузях народного господарства, історичне минуле пошти та її сьогодення є незаслужено обійдене увагою дослідників. Необхідність наукового вивчення даної проблеми обумовлена й тим, що у вітчизняній історіографії відсутні роботи, в яких питання виникнення і розвиток поштового зв’язку Донецької області досліджувалися у загально-історичному контексті.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у межах теми кафедри історії України Донецького національного університету “Актуальні проблеми історії України: регіональні аспекти” (номер державної реєстрації – Г–05/18; № 0105U004466).
Об’єктом дослідження виступає процес розвитку державної поштової галузі у Донецькій області протягом XIХІ ст.
Предметом дослідження є діяльність поштового зв’язку в Донецькій області та державна політика урядів Російської імперії, УНР, СРСР–УРСР, незалежної України щодо його становлення та розвитку.
Хронологічні рамки аналізу охоплюють період ХІХ–ХХІ ст., що відповідає меті комплексного дослідження безперервного процесу становлення, еволюції, розвитку поштової справи на території Донецької області. Нижня межа визначається періодом реформ у поштовій справі Російської імперії й організації поштової служби на території сучасної Донецької області як державної установи. Верхня дата обмежується 2005 р., що дозволяє повною мірою охарактеризувати сучасний стан галузі в області.
Географічні межі дослідження охоплюють територію сучасної Донецької області з урахуванням особливостей входження її до різних адміністративно-територіальних одиниць, характерних для конкретних історичних періодів.
Мета дисертації полягає у дослідженні процесу становлення, розвитку та виявленні особливостей у діяльності поштового зв’язку як галузі народного господарства на території Донецької області протягом XIX–XXI ст. Відповідно до поставленої мети передбачається вирішення таких наукових завдань:
- окреслити історико-теоретичні підходи до вивчення діяльності поштового зв’язку як складного механізму загальнодержавного та соціально-економічного комплексу держави;
- скласти періодизацію історії розвитку поштового зв’язку Донецької області;
- розглянути процес становлення державної поштової служби на території Донецької області за часів Російської імперії;
- визначити вплив земської реформи на розвиток поштових комунікацій у Бахмутському та Маріупольському повітах;
- з’ясувати особливості діяльності української пошти і поштового зв’язку Донецької області за часів революційних змагань 1917_х рр.;
- простежити процес поетапного включення поштової галузі Донецької області в єдину структуру народного господарства СРСР та УРСР;
- охарактеризувати діяльність поштового зв’язку Донецької області під час Великої Вітчизняної війни;
- проаналізувати регіональні особливості відбудови та планового розвитку поштового зв’язку Донецької області у повоєнний період;
- визначити основні етапи реформування та перебудови поштового зв’язку на самостійну галузь господарського комплексу незалежної України;
- виявити основні напрямки та перспективи розвитку поштового зв’язку Донецької області на сучасному етапі.
Наукова новизна дисертації визначається тим, що проблема комплексного розвитку поштової галузі Донецької області вперше стала предметом спеціального історичного дослідження. У роботі здійснено наскрізний аналіз проблеми протягом ХІХ_ХХІ ст., що дозволяє відтворити цілісну картину функціонування державного поштового зв’язку на території Донецької області. Автором визначено та обґрунтовано періодизацію історії поштового зв’язку Донецької області, в основу якої покладено державницько-політичний критерій.
На підставі аналізу широкого кола джерел, значна частина яких вводиться до наукового обігу вперше, вдалося дослідити процес еволюції поштового зв’язку на території Донецької області у державну установу Російської імперії, з’ясувати роль земств в організації мережі поштових комунікацій в Бахмутському і Маріупольському повітах, виявити взаємовплив поштового зв’язку та соціально-економічних перетворень за часів революційних змагань 1917_рр. та побудови народногосподарського комплексу радянської держави.
Встановлено взаємозв’язок між соціально-економічним розвитком регіону і поширенням поштової мережі. Виявлено вплив кількісного та поліетнічного складу населення Донецького регіону на особливості розвитку пошти, зокрема на інтенсивність надання послуг, прибутковість тощо. На прикладі Донецького регіону продемонстровано, наскільки від вдалого врахування такого чинника, як поштовий зв’язок залежить успішність в боротьбі за владу.
Аналіз та введення до наукового обігу нових джерел, у тому числі зображальних, на прикладі Донецької області дав можливість визначити причини запровадження індексації, яка є винаходом саме вітчизняної пошти. Проаналізовано значення введення на певних етапах історичного розвитку знаків поштової оплати, які виступали ознакою державності, символікою влади, обличчям нації та окремого регіону. Новизна роботи полягає також у з’ясуванні ролі поштового зв’язку під час Великої Вітчизняної війни, використання його можливостей радянською та окупаційною владами. На підставі аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства „Укрпошта” в Донецькій області виявлено певні причинно-наслідкові зв’язки між розвитком галузі, станом економіки в країні та області, матеріальним станом населення.
Практичне значення дисертації полягає у можливості використання матеріалів, висновків та узагальнень, як у процесі подальшого вивчення обраної теми, так і при написанні узагальнюючих праць з історії України та Донецької області, для лекційної роботи серед громадськості, краєзнавчих та культурницьких організацій, у філіях Асоціації філателістів України та Всесвітньої асоціацій розвитку філателії, зокрема представників української діаспори, які вивчають культурно-історичні пам’ятки національної пошти України. Матеріали дисертаційної роботи можуть бути корисними для фахівців галузі зв'язку, а також при підготовці та читанні курсів лекцій у вищих навчальних закладах.
Висновки, яких дійшла автор, також можуть бути доречними і при розробці сучасної державної та регіональної політики щодо оптимізації поштової справи.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження викладено в основних положеннях та висновках дисертації, обговорювались на засіданнях кафедри історії України Донецького національного університету. Фактичний матеріал, зібраний під час проведення дослідження, а також теоретичні узагальнення знайшли відображення в авторських публікаціях та доповідях на наукових конференціях: „60 років визволення Донбасу” (Донецьк, ДонНУ 2003);
V Міжнародній науковій конференції студентів та молодих вчених “Історія і політика у кількісних вимірах” (Донецьк, ДонНУ 2004); під час Польсько-Українського симпозіуму “Молодіжна політика і туризм в контексті стратегічного партнерства Польщі та України у новій Європі” (Донецьк, 2004) у рамках акції „Рік Польщі в Україні”; Міжнародній науковій конференції “Велика перемога: погляд із сьогодення”, присвяченій 60-річчю перемоги у Великій Вітчизняній війні (Донецьк, ДонНУ 2005), професорсько-викладацького складу за результатами науково-дослідної роботи (Донецьк, ДонНУ 2005).
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано 13 наукових робіт (з яких 9 – у фахових виданнях) загальним обсягом 9,9 др. аркушів.
Структура і обсяг дисертації зумовлені змістом роботи, порушеною проблемою, предметом та методами дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, одинадцяти підрозділів, висновків, посилань, списку використаних джерел та літератури, додатків (складаються з 51 таблиці, 37 діаграм, 10 схем, 5 карт-схем, 25 рисунків). Список використаних джерел складається із 390 найменувань (наведено на 237–286 сторінках).Загальний обсяг роботи становить 503 сторінки, з них основного тексту – 189 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено предмет та об’єкт дослідження, хронологічні та географічні межі наукового пошуку, мету і завдання дослідження, доводиться наукова новизна та можливість практичного впровадження результатів проведеної роботи.
У першому розділі „Стан наукової розробки проблеми, джерельна база та методологічні засади дослідження” аналізується стан дослідження теми, дається характеристика використаних джерел, обґрунтовуються методологічні засади дослідження.
Історіографію обраної теми за проблемно-хронологічним принципом умовно розподілено на три основні групи: 1) розробки російських та українських дослідників другої половини ХІХ - початку ХХ ст.; 2) праці радянських істориків та фахівців галузі зв’язку; 3) сучасні історичні та спеціальні дослідження вітчизняних та зарубіжних науковців.
Дослідження проблеми розвитку державної поштової справи наприкінці ХІХ–початку ХХ ст. було зумовлено державним замовленням на формування концепції становлення та організації державного поштового зв’язку в Російській імперії. Першими дослідниками цієї проблеми були громадсько-політичні діячі, економісти, фахівці галузі. Ними розглядалися питання поступового розвитку державної поштової служби, матеріально-технічних змін і культурних перетворень у поштово-телеграфній галузі господарства Росії. Так, у роботах М.І. Соколова, С. Жаркова, Т.М. Костриця наголошувалося на необхідності розширення мережі поштово-телеграфних контор та поштових відділків на території РосіїСоколов Н.И. Краткий очерк истории почтового управления в России. – СПб.,1893; Його ж. Система содержания почтовых станций в России. – СПб., 1895; Жарков С. Почта и телеграф в России (1883_гг.) – Спб.,1896; Костриц Т.М. Современное положение почтового дела в России. – СПб., 1902 та інші.. Дослідники Н.Д. Яворський, О.О. Глембоцький, Г. Несщастливцев на прикладі аналізу динаміки кількісних і якісних процесів, що характеризували стан розвитку поштової справи (обсяги письмової кореспонденції, вартість послуг та інші економічні показники), рівня її технічної модернізації, технічного обладнання виробничих процесів здійснили своєрідну ревізію стану поштової справи в Російській імперії та по регіонах наприкінці ХІХ–початку ХХ ст.Яворский Н.Д. Статистика почтовой корреспонденции. – СПб., 1894; Його ж. Обзор почтовых сообщений за 1885_. – СПб., 1912; Його ж. Проект организации почтового дела в России. – СПб., 1913; Глембоцкий А.О. Почтово-телеграфные учреждения и их доходы. – СПб., 1906; Його ж. Почтово-телеграфное дело в России. – СПб., ; Несчастливцев Г. Развитие почтовой сети в России. – СПб., 1911 та інші..
У фундаментальній праці відомого російського економіста ХІХ ст. професора І.Х. Озерова “Пошта в Росії та за кордоном”Озеров И.Х. Почта в России и за границей. – СПб., 1903. відзначалося надзвичайно важливе значення діяльності поштового зв’язку в розвинутих країнах світу, до яких він відносив і Росію. Характеризуючи головні напрями діяльності пошти, вчений наголошував, що економічний та промисловий розвиток Росії, її гідне місце серед держав Європи залежить, не в останню чергу, від розвитку галузі зв’язку.
Діяльність земських поштових закладів у губерніях та повітах, як прогресивний напрям у поширенні мережі поштових закладів та забезпеченні населення послугами зв’язку, досліджено в працях К.О. Лішина та Д. Франца Лишин К.А. Реферат о почтовых нуждах в провинции и объединении почт правительственной и земской. – СПб., ; Його ж. Заметка о развитии почтовых сообщений в России с некоторыми данными о земской почте. – СПб.,1894; Його ж. Заметки о почтовых нуждах в провинции. – СПб., 1903; Франц Д. Земская почта. – СПб., 1899..
Фактично єдиним дослідженням вказаного періоду, де висвітлюється історія поштового зв’язку на території України, є фундаментальна праця відомого українського історика Д.І. ЯворницькогоЯворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. – Т.1_. _ К., 1990_.. Досліджуючи історію запорізьких козаків, автор визначив особливе значення та необхідність розвитку поштових “установ”, роль яких виконували козацькі поштові гони – перші установи зв’язку на території України, що з’явились у середині XVIII ст.
Отже, аналіз нечисленних робіт другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст. свідчить про їх узагальнюючий та інформативний характер.
Серед праць радянських істориків, присвячених історії пошти, також переважають дослідження узагальнюючого характеру. Вчені І.П. Козловський, О. Вигильов, М. ВіташевськаКозловский И.П. Первые почты и первые почмейстеры в Московском государстве. – Варшава., 1931; Вигилев А.Н. История отечественной почты. – М., 1990; Виташевская М.Н. Старинная русская почта. – М., 1962. досліджували історію пошти з часів Київської Русі і до XVІІІ ст. У роботі М.Ю. Шедлінга розвиток російської пошти розглядається в контексті історії всесвітньої поштової служби. К.В. Базилевич присвятив своє дослідження історії державної російської пошти ХІХ ст. Шедлинг М.Ю. Очерки по истории мировой почты.–Т.1–2.–М., 1926; Базилевич К.В. Почта в России в XIX веке. _ М., 1927.
У роботах історико-партійного спрямування проблема розвитку поштового зв’язку висвітлювалася в контексті радянської модернізації країниРезников М.Р. 50 лет Советской связи. – М., 1967; Слуцкий А.Б. Рабочий класс Украины в борьбе за создание фундамента социалистической экономики (1926_гг.). – К., 1963 та інші., соціалістичної економіки, де наголошувалося на керівній ролі КПРС встановленні цієї галузіКалистов Н.Г. Почта и телеграф Украины в 1922 г. – Харьков, 1924; Байда К. Друзья прессы. Из опыта распространения периодической печати в Донецкой области. – Донецк, 1968 та інші.. Загальні відомості та кількісні показники, що відображають розвиток галузі зв’язку за часів СРСР, в Україні і Донбасі, містяться в колективних працях з історії СРСР, історії міст і сіл Донецької областіИстория городов и сел УССР. Донецкая область. – К., 1976; История социалистической экономики СССР. Т.4_. – М., 1976_; Альтер М.З., Лисянский А.Ш. Донецк. Исторический краеведческий очерк./Под ред. С.Поважного – Донецк, 1981 та інші..
На відміну від істориків, дослідженню становлення, розвитку та діяльності поштового зв’язку в Росії та СРСР більше уваги надавали фахівці галузі. Так, у праці уповноваженого з філателії та бонів в СРСР Ф.Г. Чучина відзначається позитивний вплив земської реформи 1864 р. на розвиток поштової справи Російської державиЧучин Ф.Г. Каталог земских почтовых марок. – М., 1925..
За пильної уваги до стану розвитку засобів зв’язку з боку радянської влади та комуністичної партії, велику кількість праць радянських економістів та фахівців галузі було присвячено боротьбі за виконання п’ятирічних планів, розгортанню соціалістичного змагання, масштабам будівництва підприємств зв’язку, поповненню лав зв’язківців кваліфікованими кадрами. У контексті загальнодержавного розвитку галузі розглядалися деякі її регіональні аспектиБеликов Б.С., Варгавский Б.Г., Гусев С.С. Почтово-телеграфный агент. – М., 1955; Ривин Л.Я. Совершенствование почтовой связи. – М., 1962..
Свого роду підсумковою у формуванні радянської історіографії з досліджуваної теми є монографія міністра зв’язку СРСР М. ПсурцеваПсурцев Н.Д. Развитие связи в СССР 1917_гг. – М., 1967., яка і до сьогодні залишається актуальною. Автор підвів підсумок діяльності усіх видів зв’язку дореволюційної Росії та СРСР до 1967 р.
У цілому праці радянських дослідників, як істориків, так і спеціалістів, містять значний фактографічний матеріал, базуються на широкій джерельній базі, що сприяло накопиченню знань з проблеми. Утім, переважна більшість досліджень носить узагальнюючо-інформативний характер, висвітлює діяльність галузі зв’язку загалом на території СРСР (чи-то України), а тим, які написані фахівцями галузі, бракує історичного аналізу.
Формування історіографії з даної проблеми в пострадянський період зумовлювалося загальним сплеском зацікавлення історією України та краєзнавства. Значну роль в усвідомленні процесів радянської модернізації економіки відіграли праці зарубіжних істориків, зокрема, представників української діаспориБишкевич Р. Начерк історії української філателії. – Львів, 2004; Кузіч І. Початковий посібник з української філателії – США, 2004; Гугель Л. Поштове використання поштових марок, виданих в Україні у 1918_рр. – Вашингтон, 1988 та інші..
Першим (і фактично єдиним) сучасним історичним дослідженням становлення зв’язку в Україні стала робота українського вченого О. ГуржіяГуржій О.І. Пошта Гетьманщини в другій половині XYII-XYIII ст. – К., 2003., в якій висвітлюються механізми організації поштової справи на Гетьманщині в другій половині XVII–XVIII ст.
Історії української пошти присвячено й колективну працю авторів - зв’язківців „Від гінця до Інтернету”Мухін В.Г., Мороз В.М., Дюков П.А., та ін. Від гінця до Інтернету: нариси з історії української пошти. _ К.,2002., яка заслуговує на увагу саме спробою висвітлення становлення, розвитку та сучасного стану поштового зв’язку в Україні. Однак ця робота носить, здебільшого, науково-популярний характер.
Науковцями-фахівцями та робітниками галузі зв’язку порушуються питання історії пошти окремих регіонів та окремі аспекти сучасної діяльності поштової галузі УкраїниБизина В.Г. Из истории украинской почты. _ К., 2000; Мирошниченко Н.Д. История развития почты на Волнанщине в период с XYII по XXI век. – Харьков, 2003; Дніпропетровський поштамт – 100 років. Він зв’язує міста, поєднує людей. – Дніпропетровськ, 2005., зокрема основні принципи організації поштового зв’язку, значення його для економічного розвитку незалежної держави, успішної діяльності державного апарату, всебічного задоволення культурно-побутових запитів населення.
Отже, представлене дослідження з історії державного поштового зв’язку України, особливо його регіональний аспект, є однією з перших спроб наукового дослідження у цьому напрямку.
Мета і завдання даного дослідження визначили його джерельну базу. За методами та формами відображення дійсності використані в дисертації джерела можна розподілити на дві категорії: письмові та зображальні.
Використані в дисертації письмові джерела умовно розподілені на вісім груп.
Документи міжнародних організацій представлені Статутом, Загальним та Внутрішнім регламентом Всесвітнього поштового союзу (ВПС), матеріалами конгресів ВПССтатут, додатковий протокол до Статуту. Конвенція та Угода Всесвітнього поштового союзу. - Сеул, 1994; Статут, додатковий протокол до Статуту. Конвенція та Угода Всесвітнього поштового союзу. - Пекин, 1999., які забезпечують здійснення міжнародних поштових зносин і сприятливі умови для розвитку міжнародного співробітництва України в галузі поштового зв’язку.
Законодавчі акти владних структур відбивають політику державної влади щодо створення, організації та функціонування єдиної системи поштового зв’язку Донецької області, як складової частини Російської імперії, УНР, радянської та незалежної України.
Накази імператора, Сенату, Державної Ради Російської імперії, які зберігаються у фондах Російського Державного історичного архіву (далі РДІА, ф. 1289), висвітлюють питання організації та розвитку системи центральних і місцевих установ зв’язку з XVIІІ до початку XX ст. Вони носять загально-директивний характер і відбивають детальну картину стану поштової справи Росії в цілому і принципи її організації на території Катеринославської, Харківської губерній та Області Війська Донського, до яких входила територія сучасної Донецької області. Законодавчі акти, що стосувалися реформ та змін структури поштового управління, містяться в нормативних збірках постанов і розпоряджень Російської імперії.
Документи законодавчого характеру, що продукувалися владними структурами під час революційних змагань 1917_рр. і стосувалися організації як національного, так і регіонального поштового зв’язку, становлять собою циркуляри, накази та розпорядження ЦР УНР, Збройних сил Півдня Росії генерала Денікіна і містяться у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (далі ЦДАВОВУ України – фф. 554, 1110) та Державному архіві Донецької області (далі ДАДО – фф. Ф-80, Р-128).
Нормативно-правові документи радянської влади стосовно поштового зв’язку представлені постановами Ради Народних Комісарів, постановами ЦК ВКП(б) (КПРС та КПУ) та резолюціями Всеросійських з’їздів Рад. З 12 спеціальних постанов (1920–1985 рр.) дев’ять безпосередньо стосувалися розвитку галузі зв’язку в Донецькій області країни Собрание постановлений и распоряжений правительства СССР. – М.,1953 та інші.. Відносини у сфері надання послуг поштового зв’язку незалежної України регулюються Конституцією України (ст. ), Законами України “Про зв’язок”, “Про поштовий зв’язок”, “Про підприємства в Україні”, “Про інформацію” тощо Збірник законодавчих та нормативних документів сфери надання послуг поштового зв’язку. У 7-ми т. – К., 2002..
Документи виконавчих органів влади: циркуляри та розпорядження виконавчих органів влади Російської імперії; резолюції Народного комісаріату пошт і телеграфів (НКПіТ) СРСР, постанови Ради Міністрів СРСР, документи Міністерства зв’язку СРСР; укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України та накази Міністерства транспорту та зв’язку, Державного комітету зв’язку та інформатизації України визначають основні завдання, які покладалися на поштову службу державними органами різних часів.
Документи та матеріали департаментів та міністерств Російської імперії, діяльність яких так чи інакше стосувалася поштового зв’язку: Міністерства внутрішніх справ (Центральний державний історичний архів України (далі ЦДІАК – фф. , 696); Департаменту шляхів сполучення; Департаменту залізниць Міністерства шляхів сполучення; Загальної канцелярії міністерства фінансів і Головного управління пошт і телеграфів Російської імперії (РДІА – фф. 206, 219, 560, 1289), репрезентують інструкції губернським поштмейстерам, станційним доглядачам та поштовим комісарам; збірники постанов і розпоряджень щодо поштового управління в поштово-телеграфному відомстві; циркуляри стосовно запровадження до поштового обігу знаків поштової оплати (марки, конверти, поштові листівки) та франкування міжнародної кореспонденції.
Спеціальними постановами Ради Міністрів СРСР та УРСР впроваджувалася політика щодо організації зв’язку в країні та республіці, КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. – М., 1954, 1983_.Постановление Совета Министров СССР. – М., 1947 та інші. зокрема створення НКПіТ СРСР та УРСР, перетворення його на Народний Комісаріат зв’язку СРСР та згодом на Міністерства зв’язку, затвердження їх статутів. Решения Партии и Правительства по хозяйственным вопросам: Сб.док. за 50 лет. В. 16 т. – М., 1967. Матеріали Управління Уповноваженого НКПіТ СРСР, Народного секретаріату пошт і телеграфів УРСР, Міністерства зв’язку СРСР, які зберігаються в ЦДАВОВУ (фф. 185, 1110, 4606), характеризують роботу галузі поштового зв’язку за радянських часів – від 1918 до 1960-х рр. Документи Катеринославського губернського виконкому та Народного комісаріату шляхів сполучення Катеринославської губернії (Державний архів Дніпропетровської області (далі ДАДнО – ф. Р-280) регламентують особливості надання послуг поштового зв’язку певним категоріям населення в умовах воєнного часу.
Стан розвитку поштового зв’язку незалежної України, окрім загальних положень Конституції України 1996 р., законодавчих та нормативних документів, визначається указами Президента та документами Кабінету Міністрів України, наказами, постановами, програмами Державного комітету зв’язку та інформатизації України Комплексна програма створення єдиної національної системи зв'язку України (ЄНСЗ). Служби і мережі зв'язку загального користування (до 2010 року). _ К., 2002..
Справочинна документація органів місцевого самоврядування відображає розвиток поштового зв’язку на місцях, а саме у досліджуваному нами регіоні.
Про відкриття нових поштових станцій, їх утримання з 1903 по 1920 рр. свідчать документи повітових земських управ, які містяться у відповідних фондах ДАДО (фф. Ф_, Ф_) та ДАДнО (фф. 11-сч., 133, 158).
Матеріали Сталінського окрвиконкому та Сталінської міської ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів свідчать про впровадження політики радянської влади щодо організації поштового зв’язку в області і містяться у відповідних фондах ДАДО (фф. Р-2, Р-279). У матеріалах виконкомів волосних рад ДАДО (фф. Р-841, Р-1218) містяться дані про перейменування населених пунктів області, які були використані для визначення та впровадження схеми поштової індексації.
Матеріали та справочинна документація галузевих структур: земських поштово-телеграфних відділків і контор Бахмута та Маріуполя, поштово-телеграфних контор Донецької губернії, з часом Донецької області, за часів СРСР - Сталінського обласного управління зв’язку НКЗ СРСР, з 1960-х років - Донецького обласного виробничо-технічного управління зв’язку розкривають особливості виробничої діяльності установ поштового зв’язку як на державному, так і на регіональному рівнях. У фондах ДЦІАК України (фф. 486, 696) зберігаються матеріали про поширення мережі зв’язку, стан матеріально-технічної бази поштових закладів, роботу окремих поштово-телеграфних контор та їх відділків.
Відомості про поширення мережі поштового зв'язку, ділові папери з місць, інструкції, циркуляри, листування органів влади з поштово-телеграфними конторами, інформація про стан матеріального та технічного забезпечення об’єктів поштового зв'язку, річні плани та звіти, інформація про відкриття курсів для фахівців знаходяться у відповідних фондах ДАДО (фф. Ф_, Ф_, Ф_, Р-4691). За часів незалежної України - це матеріали поточного архіву Донецької дирекції Українського державного підприємства поштового зв’язку “Укрпошта” (далі Донецька дирекція УДППЗ “Укрпошта”).
Статистичні дані, використані в дослідженні, дають можливість доповнити аналіз історичних процесів та явищ кількісними характеристиками. Так, у фондах РДІА (фф. 506, 1275, 1289) зосереджені статистичні матеріали про діяльність поштового та поштово-телеграфного відомства Російської імперії. Широко використані оприлюднені дані статистичних бюлетенів НКПіТ, статистичних довідників Держплану СРСР, Міністерства зв’язку СРСР, Державного комітету статистики України, статистичні збірки розвитку народного господарства Донецької області, Донецкая область за 50 лет. – Донецк, 1967; Никаноров И.И. Связь СССР за 50 лет. – М., 1968. Донецкая область в десятой пятилетке. – Донецк, 1980; Народное хозяйство Донецкой области. _ Донецк, 1981. які у сукупності відображають економічний та культурно-технічний рівні розвитку галузі зв’язку. Можливість порівняльного аналізу розвитку поштового зв’язку області в різні періоди дають статистичні дані поточного архіву Донецької дирекції УДППЗ „Укрпошта”Матеріали поточного архіву Донецької дирекції УДППЗ “Укрпошта” (1991-2005)..
Матеріали періодичної преси становлять у дослідженні специфічний вид джерел, оскільки на шпальтах газет та журналів (“Поштово-телеграфний журнал”, “Вісник зв’язку”, “Зв’язок”, “Поштовий вісник” тощо) містяться не тільки дані про історію та сучасний стан розвитку зв’язку в області, але сама періодика (кількість друкованих примірників газет, журналів, періодичність та швидкість їх доставлення) є наочним свідченням практичної діяльності галузі зв’язку.
Численні довідкові матеріали суттєво доповнюють уявлення про об’єкт та предмет дослідження. Так, поштові шляховики, довідники з питань поштової справи, списки поштових і телеграфних установ Російської імперії Почтовый дорожник Российской империи. – СПб., 1871; Краткий обзор деятельности Главного Управления почт и телеграфов с почтово-телеграфной статистикою за 1885 г. – СПб., 1887. дозволяють відтворити картину поширення поштової мережі як взагалі по Російській імперії, так і в Донецькому регіоні Авчинников А. Календарь – Ежегодник – “Приднепровье”. Екатеринослав, 1911; Алфавитный список местных учреждений почтово-телеграфного ведомства волостным правлениям и железнодорожным станциям, производящим почтовые операции. – СПб., 1907; Ежель А.И., Дидова А.З. Все о Донецке: Справочное пособие. – Донецк, 2003; Довідник з поштової індексації населених пунктів України. – Т. 1_. _ К, 2003; УДППЗ “Укрпошта” / Каталог послуг. – К., 2005.. Додаткову інформацію про знаки поштової оплати введено у дослідження завдяки використанню численних філателістичних каталогів-довідників, Чучин Ф.Г. Каталог почтовых марок и цельных вещей. _ М., 1927; Матвеев Е.Т. Земская почта на территории Украины. – Луганск, 2001; Каталог – справочник отечественных знаков почтовой оплаты. – Т. 1_ _ М.,1991; Константинов В.В. Почтовые марки, блоки, малые листы РСФСР и СССР. 1917 – 1991 гг. Каталог. _ М., 1993; Бехтір В.Г. Каталог поштових марок України. – К., 1997; Фурман В. Общегосударственные стандартные почтовые марки Украины. – К., 2003; Гонцарюк І.В., Рипела Д.В. Каталог поштових марок України (1918 ). – Чернівці, . каталогів маркованих конвертів та довідників колекційних поштових матеріалів Лапкин А.А., Людин Ю.М. Каталог художественных маркированных конвертов Министерства связи СССР 1985_1992 гг. – М., 1992; Власні колекції: „1418 героических дней военно-полевой почты”, “Перші у світі індекси в поштовій практиці України”. Рейниш В.П. Каталог почтовых провизориев востока Украины (Донецкая, Луганская и Харьковская области) 1991_гг. – Донецк, 2000.
.
До зображальних джерел належать знаки поштової оплати (марки (марки-шагівки), марковані поштові листівки та конверти), календарні штемпелі (іменні речі установ поштового зв’язку) та картографічні матеріали.
Інформаційні можливості знаків поштової оплати зумовлені їх приналежністю до монетарної системи держави, вони є політико-економічними документами, джерелом вивчення економічної і політичної історії, матеріальної і духовної культури, тому що носієм історичної інформації виступають як ті чи інші види зображень (орнаменти, герби, портрети тощо), так і написи, дати, цифри номіналу тощо. Комплексне дослідження всіх елементів марок, маркованих поштових карток, конвертів дає змогу встановити час і місце, причини та обставини їх створення, історію функціонування у системі грошового обігу за певний проміжок часу, суспільну вагомість їх запровадження, ідеологію свого часу, рівень художньої культури, розвиток технологій і способів виготовлення.
Відтиски календарних поштових штемпелів на марках та конвертах є джерелом, яке дає можливість прослідкувати як змінювалися назви населених пунктів та міст області протягом часу, визначити терміни проходження кореспонденції тощо.
З огляду на тісний зв’язок з регіонознавством та специфіку географічних меж дисертаційного дослідження, було використано картографічні матеріали – історичні та географічні карти часів Російської імперії, радянської та незалежної України, які відображають територіальні межі та адміністративно-політичний поділ Донецької області в різні історичні періоди Морозов Л.П. Справочник коллекционных почтовых материалов Мариупольской тематики. _ Ч. 1_. – Мариуполь, 1998; Власна колекція “Карти Катеринославської губернії”; Політико-адміністративна мапа України. – К.,2005.
.
Таким чином, наявна джерельна база, значна частина якої вводиться до наукового обігу вперше, та її всебічний аналіз дозволяють у повному обсязі виконати окреслені завдання та досягти поставленої мети дисертаційної роботи.
Теоретико-методологічну основу дисертаційної роботи становить об’єктивістський підхід – економічний детермінізм, оскільки проблема дослідження знаходиться в площині економічної історії. Методологічній сутності зазначеної проблеми відповідають принципи історизму, об’єктивного відображення дійсності, діалектичний, які реалізуються за допомогою хронологічного, аналітично-логічного, порівняльного методів, а також кількісного аналізу. Тема дослідження знаходиться на стику кількох дисциплін: історії України, галузевої та регіональної економіки, державного управління, регіонознавства і регіональної організації суспільства, сучасних інформаційних технологій, культурології, які оперують специфічними категоріями, поняттями, термінами, використаними в дисертації.
У другому розділі „Становлення та еволюція пошти на території сучасної Донецької області” досліджено державну політику Російської імперії щодо розвитку поштового зв’язку в Маріупольському і Бахмутському повітах Катеринославської губернії та південно-східній частині Області Війська Донського, що територіально відповідають сучасній Донецькій області.
У зв’язку з тим, що розвиток поштової справи на території сучасної Донецької області безпосередньо пов’язаний з історією зв’язку України, а зважаючи на імперський період в її історії – то і Росії, компаративний нарис становлення та розвитку зв’язку Російської імперії у ХІХ ст. дав змогу авторові прослідкувати еволюцію поштової справи від так званої „ямської гоньби” до утворення першої державної поштової установи. Залучення та комплексний аналіз різноманітних джерел дає можливість встановити взаємозалежність визначальних подій в історії держави з поширенням мереж комунікацій, зокрема поштового зв’язку.
Саме у цей період створюється постійно діюча державна мережа зв’язку, запроваджується єдиноначальний принцип підпорядкованості – перші ознаки корпоратизації поштової галузі, розробляється нормативно-правова база та приводяться у відповідність до міжнародних стандартів механізм надання послуг та тарифи.
Час створення поштової служби як державної установи на території сучасної Донецької області можна умовно відраховувати з 1808 р., коли було спроектовано поштову станцію в Бахмутському повіті для перевезення кур’єрів, чиновників і військових з Центральної Росії на Кавказ. У грудні 1854 р. за рішенням Державної Ради Росії розпочалося будівництво поштового тракту з Бахмуту до Маріуполя, що створювало можливості для постійного зв’язку з південною частиною імперії та виходу до моря. До 1858 р. на цьому тракті діяло вже вісім поштових станцій.
Бурхливий розвиток на початку ХІХ ст. промисловості, будівництво нових заводів, фабрик, залізниць, розквіт торгівлі поставили на порядок денний питання про реорганізацію й вдосконалення старих форм зв’язку та створення нових комунікацій, серед яких пошта на той час була єдиною. На сам перед, це стосувалося питань поштового збору та прибутків, аналіз яких дає можливість відтворити процес перетворення поштової справи держави у фінансово прибуткове підприємство.
Нагальні проблеми реорганізації державного поштового зв’язку Російська держава вирішувала за допомогою організації земської пошти, завдяки якій в умовах постійного браку державних коштів стало можливим розширення мережі установ поштового зв’язку на теренах Донецького краю. У 1871 р. для сплати земських поштових відправлень Маріупольською земською поштовою службою було випущено земські марки, яка знаходилась в обігу 47 років (1871_рр.). Земські марки Бахмутського повіту були запроваджені у березні 1901 р., у поштовому обігу знаходились до 1918 р. Земська пошта забезпечувала чіткий зв’язок центру повітів з окремими його частинами, надаючи поштові послуги різноманітним установам та населенню.
На територіях слободи Макіївка та селища Харцизьк, які входили до складу Області Війська Донського, працювали тільки поштові заклади державної російської служби, діяльність яких регламентувалася загальними правилами поштової справи Росії.
Внаслідок швидких темпів індустріалізації Донецький регіон перетворився на потужний промисловий центр держави, став ареною підприємницької діяльності російських та іноземних капіталів. Все це вплинуло на кількісне зростання населення краю, визначило його поліетнічний склад. Численне населення краю становило собою потенційних споживачів поштових послуг. При цьому аналіз поштових відправлень доводить, що серед сільського населення переважало листування з віддаленими місцевостями, що свідчить про поповнення армії робочої сили регіону з селян багатьох губерній Росії, які не втрачали зв’язку зі своїми родинами, з якими листувалися і поштою надсилали зароблені гроші.
Окрім того, вивчення поштових відправлень часів Російської імперії дозволяє стверджувати, що внаслідок бурхливого росту населених пунктів, розвитку поштової справи та зародження культури листування виникла потреба в найменуванні вулиць та нумерації будинків.
Упродовж 1913 – 1917 рр. значно розширилася географія надання поштових послуг та мережа закладів, яка охоплювала всю територію Донецької області і складала у 1913 р. – 38, а станом на 1917 р. – 64 установи поштового зв’язку.
Організація та розвиток поштового зв’язку на території Донецької області в імперський період були взаємообумовлені індустріальним характером регіону, кількістю та складом населення.
Третій розділ „Розвиток поштового зв’язку на території сучасної Донецької області у радянський період” присвячено історії включення та діяльності закладів поштового зв’язку Донецької області в єдиній структурі народного господарства СРСР та УРСР. З огляду на те, що на розвитку пошти регіону відбивалися всі важливі події української історії, у першому підрозділі аналізується стан поштової справи під час революційних змагань 1917–1920 рр. Аналіз комплексу джерел дає можливість стверджувати, що в цей період на території Донецької області поштові установи репрезентували різні державні структури: УНР, Збройні Сили Півдня Росії генерала Денікіна, радянську владу, успіх яких не в останню чергу залежав від чіткої дії поштово-телеграфної служби. Вони друкували свої марки (марки–шагівки УНР та марки “Единая неделимая Россия”), вводили відповідні тарифи.
Встановлення на території України радянської влади, входження її до складу СРСР та фактичне перетворення на невід’ємний регіон унітарної держави означало включення засобів зв’язку Донецької області в єдину структуру народного господарства СРСР. З 1920 р., відповідно до Постанови VIII Всеросійського з’їзду Рад, територія Донбасу була забезпечена постійно діючим поштово-телеграфним зв’язком, який став виконувати роль важливої сполучної ланки у загальнодержавному розвиткові промисловості та сільського господарства, сприяв укріпленню господарчих зв’язків з центром.
На прикладі Донецької області простежено процес такого прогресивного явища як запровадження поштової індексації, яка була необхідною в умовах перманентного перейменування міст, населених пунктів, вулиць. Як наслідок, у 1930 р. поштовим зв’язком УРСР вперше не тільки в межах Радянського Союзу, але й у світі було введено струнку систему умовних позначень населених пунктів та поштових осередків з метою швидкого сортування та безпомилкового доставлення кореспонденції.
У передвоєнну добу вугільний Донбас, як “Всесоюзна кочегарка”, знаходився у центрі уваги партійно-державного керівництва країни. За допомогою поштового зв’язку здійснювалося управління базовими галузями. Відповідно, на території Сталінської області станом на 1940 р. послуги зв’язку надавали 600 об’єктів зв’язку, що становило 7,1% від загальної кількості по республіці та 1,2% по СРСР; обсяги письмової кореспонденції – ,8% від республіканських та 1,6% від державних.
Велика Вітчизняна війна змусила суспільство мобілізувати весь свій потенціал – економічний, соціальний та політичний. Окупаційна влада намагалась використати розгалужену мережу поштового зв’язку області у власних інтересах: для пропаганди, управління, інформування населення. Важкі роки окупації завдали господарству Сталінського обласного Народного Комісаріату зв’язку величезних збитків, були знищені і зруйновані споруди контор, відділень і агентств зв’язку, лінії електрозв’язку. Тож, у після окупаційний період галузь зв’язку як “головний нерв держави” потребувала термінового відродження, оскільки сприяла підтриманню не тільки міжгосподарських відносин, але й виконуючи роль важливої сполучної ланки поєднувала людей, розсіяних по країні, долала відстані, вселяла надію на віднайдення рівних.
Від дня звільнення міста Сталіно та області розпочала діяльність поштово-телеграфна служба Сталінського обласного підприємства зв’язку. Відбудова галузі була стрімкою: попри великі труднощі відновлювальні роботи значно випереджували темпи будівництва об’єктів зв’язку довоєнного часу.
На підставі аналізу основних показників діяльності підприємства зв’язку Донецької області за 1950_рр. та питомої ваги наданих послуг у загальному обсязі послуг поштового зв’язку по УРСР можна стверджувати, що поштова служба області була (і залишається дотепер)
