ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ

ПІНЧУК АНАТОЛІЙ СЕРГІЙОВИЧ

УДК 372.894 “193/198”

МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ВИСВІТЛЕННЯ ІСТОРИЧНИХ ПОСТАТЕЙ У ШКІЛЬНИХ КУРСАХ ІСТОРІЇ

(30 – 80-ті рр. ХХ ст.)

13.00.02 – теорія і методика навчання історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Луганському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

Гупан Нестор Миколайович,

Київський юридичний інститут МВС України, проректор з навчально-методичної роботи

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Тимченко Сергій Михайлович,

Запорізький національний педагогічний університет, ректор

кандидат педагогічних наук, доцент

Мисан Віктор Олександрович,

Рівненський міжнародний

економіко-гуманітарний універ-

ситет імені С. Дем’янчука,

завідувач кафедри всесвітньої історії та методики викладання суспільних дисциплін

Провідна установа: Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини,

кафедра історії України,

Міністерство освіти і науки України,

м. Умань

Захист відбудеться „ 10 ” січня 2007 року о 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.452.03 в Інституті педагогіки АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52 д.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій частині Інституту педагогіки АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52 д.

Автореферат розісланий „ 8 ” грудня 2006 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.І. Мацейків

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і ступінь розробки проблеми. У світлі перетворень, що відбуваються в сучасній системі освіти України, звернення до педагогічного досвіду минулого є не лише доцільним і виправданим, але й необхідним для розв’язання нагальних проблем сьогодення. Осмислення фактів, теорій і явищ, різноманітних шляхів розвитку освіти, як підкреслено в Державній національній програмі “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), є одним з важливих джерел реформування системи освіти та виховання підростаючого покоління.

Шкільна історична освіта як складова національної освіти виховує в дітей духовні та моральні ціннісні орієнтації, стійкий інтерес до подій і явищ суспільного життя та процесу їх пізнання, закладає основи самоідентифікації особистості, її самореалізації в сучасному суспільстві. Вона допомагає сформувати в учнів основи почуття особистої та національної гідності, що є найважливішою складовою громадянськості.

Розвиток шкільної історичної освіти в сучасній українській школі далеко не завершений як з погляду змісту, так і методики викладання. Зокрема не до кінця розв’язаними залишаються питання, пов’язані з висвітленням історичних постатей у шкільних курсах історії, обсягу і змісту відповідних сюжетів, методів і прийомів навчання учнів, розробкою засобів навчання школярів цих сюжетів.

Для правильного розуміння й вирішення питань, що виникають у зв’язку з висвітленням історичних постатей у шкільних курсах історії, необхідними є аналіз, узагальнення та творче осмислення й використання досвіду як нагромадженого за весь період розвитку шкільної історичної освіти України, так і особливо в 30 – 80-ті рр. ХХ ст., коли відбувались докорінні зміни в методичній теорії та шкільній практиці навчання історії, закладались підвалини сучасного розвитку шкільної історичної освіти.

Саме тому в сучасний період розвитку України наукову цінність має звернення до наявного національного освітньо-виховного досвіду, висвітлення з нових позицій методичної спадщини та практичного досвіду минулого. Дослідження методичних засад висвітлення видатних історичних постатей у шкільних історичних курсах у зазначений період допоможе глибше розкрити більшість аспектів цієї проблеми, сприятиме подальшому розвитку методики викладання історії.

Питання висвітлення історичних постатей було предметом вивчення багатьох учених. Насамперед це стосується методичних праць, присвячених методиці викладання різних курсів історії в школі (К. Агібалова, Г. Донськой, Ф. Коровкін, Г. Космінський, М. Лисенко та ін.), які дають можливість ознайомитися з особливостями методики викладання матеріалу про історичні особистості в різних курсах та в різні часи.

Розвиток шкільної історичної освіти на різних етапах у контексті економічних, політичних та соціокультурних процесів, які обумовлювали й розвиток методики висвітлення історичних постатей у шкільних курсах історії, розглянуто в багатьох працях з історії методичної науки, шкільної історичної освіти та освіти в цілому (Л. Бущик, Р. Вендровська, В. Даниленко, Т. Ла-диченко, М. Лисенко, Л. Мельник, І. Наулко, О. Пометун, О. Рубльов, Т. Самоплавська, В. Сотніченко, В. Чишко та ін.).

Теоретико-методичні аспекти розв’язання цієї проблеми на різних етапах розвитку методичної думки висвітлено як у працях провідних методистів радянського часу Н. Андрієвської, О. Бернадського, О. Вагіна,
О. Волобуєва, П. Гори, Н. Запорожець, І. Лернера, О. Стражева та ін., так і сучасних фахівців з методики історії К. Баханова, А. Булди, В. Комарова,
О. Пометун, О. Удода, Г. Фреймана тощо. У цих дослідженнях розкривалися мета й завдання навчання історії, роль, місце та значення як змісту окремих історичних курсів, так і матеріалу про історичні особистості як складової в загальній системі історичної освіти. З точки зору предмета нашого дослідження вони цікаві тим, що в них простежується певна наступність та динаміка в розвитку методичних засад висвітлення історичних постатей у шкільних історичних курсах, формулюються актуальні для кожного етапу проблеми розвитку історичної освіти.

Важливим з точки зору вивчення та осмислення педагогічного досвіду освіти 30–80-х рр. ХХ ст. у цілому є праці істориків педагогіки
(М. Богуславський, Р. Вендровська, Н. Гупан, С. Золотухіна, М. Євтух,
О. Сухомлинська, М. Ярмаченко та ін.) і дидактів (А. Алексюк,
С. Гончаренко, М. Данилов, Б. Єсипов, І. Лернер, В. Лозова, В. Помагайба,
О. Савченко, М. Скаткін та ін.), які дозволили нам зробити деякі порівняння та узагальнення щодо досліджуваного феномена.

Проте, як показав аналіз джерел, проблема висвітлення видатних історичних постатей у шкільних історичних курсах 30 – 80-х рр. ХХ ст. ще не була предметом спеціального вивчення. Це й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження: “Методичні засади висвітлення історичних постатей у шкільних курсах історії (30 – 80-ті рр. ХХ ст.)”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з тематичним планом науково - дослідної роботи кафедри педагогіки Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка за темою “Розроблення та впровадження інноваційно-педагогічних технологій в системі університетської

освіти України” (Державний реєстраційний номер 0105U004274). Тему дослідження затверджено вченою радою (протокол № 3 від 31 жовтня 2003 р.) і погоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 1 від 27 січня 2004 р.).

Хронологічні межі дослідження охоплюють 30 – 80-ті рр. ХХ ст. Нижня межа дослідження – 1934 рік – пов’язана з проведенням сталінської реформи освіти, під час якої саме в цьому році відбулося остаточне повернення радянської школи до систематичного предметного навчання історії в рамках класно-урочної системи. За таких умов шкільна історична освіта, складовою якої є досліджуваний феномен, функціонувала протягом усього радянського часу. Верхня межа дослідження – кінець 80-х рр. ХХ ст. – є закінченням розвитку вітчизняної школи в рамках радянської системи освіти. З початку 90-х рр. розпочинається принципово новий період докорінного реформування історичної освіти.

Територіальні межі дослідження. В історико-методичному аспекті проблема вивчалася на джерелах і матеріалі тих регіонів України, які входили до складу СРСР. Дослідження не включає питання історичної освіти в західноукраїнських землях до 1939 року, оскільки ці території входили до складу Польщі, Румунії, Чехо–Словаччини й викладання історії в школах цих районів проходило в основному в межах національних, властивих цим країнам систем освіти.

Об'єкт дослідження – шкільна історична освіта в Україні в 30 – 80-ті рр. ХХ ст.

Предмет дослідження – висвітлення історичних постатей у шкільних історичних курсах у досліджуваний період.

Мета дослідження – здійснити ретроспективний конструктивно-критичний аналіз висвітлення історичних постатей як складової шкільної історичної освіти для визначення можливостей використання нагромадженого позитивного досвіду в сучасних умовах.

Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання дослідження:

- на основі аналізу філософської, психолого-педагогічної та методичної літератури визначити й науково обґрунтувати сутність досліджуваного феномена, розкрити зміст понять “історична постать”, “висвітлення історичних постатей у шкільних курсах історії”;

- визначити передумови, основні періоди, етапи, чинники й тенденції розвитку досліджуваного феномена в методиці навчання історії;

- проаналізувати еволюцію підходів до висвітлення історичних постатей у шкільних історичних курсах у 30-ті – першій половині 50-х рр. ХХ ст.,

- визначити та охарактеризувати основні тенденції та суперечності у висвітленні видатних історичних діячів у другій половині 50 – 80-х рр.;

- виявити можливості актуалізації історичного досвіду в умовах сучасного реформування шкільної історичної освіти.

Методологічну основу дослідження становлять: теорія наукового пізнання й провідні філософські положення та принципи (єдності історичного та логічного; загального та національного; взаємозалежності та взаємовпливу реальних явищ; принципи науковості, цілісності, історизму, наступності, соціальної зумовленості), загальнодидактичні та методичні теорії визначення змісту й методів навчання, сучасні психолого-педагогічні теорії пізнання, зокрема людини людиною.

Теоретичною основою дисертаційного дослідження є підходи українських учених до освіти в історико-культурному контексті
(В. Бондар, Л. Ваховський, Н. Гупан, М. Євтух, О. Сухомлинська, О. Савченко, М. Ярмаченко та ін.), її гуманізації у структурі сучасних соціально-економічних трансформацій (І. Бех, С. Гончаренко, І. Зязюн та ін.), дидактичні та методичні теорії й концепції методів навчання
(А. Алексюк, О. Вагін, П. Гора, І. Лернер, В. Онищук, В. Паламарчук,
О. Савченко, М. Скаткін); психологічні теорії про пізнання людини людиною (Л. Виготський, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн).

Для розв’язання поставлених завдань використано комплекс методів дослідження, які взаємодоповнили один одного й забезпечили можливість комплексного підходу до предмета дослідження:

· конкретно-дослідницький (теоретичний аналіз, синтез, систематизація й класифікація опублікованої літератури з досліджуваної проблеми). Синтез і теоретичні узагальнення застосовувалися у процесі обробки фактичних матеріалів, отриманих із архівних документів, наукових праць вітчизняних педагогів, навчально-методичної літератури. При узагальненні фактичного матеріалу, систематизації результатів дослідження використовувалися узагальнюючий аналіз та метод систематизації;

· логіко-історичний метод дав змогу проаналізувати підручники й навчальні програми з різних історичних курсів досліджуваного періоду ;

· конструктивно-генетичний, на основі якого здійснювалось вивчення розвитку досліджуваного феномена та встановлення періодів та етапів висвітлення історичних постатей у шкільних курсах історії;

· хронологічний метод допоміг простежити зміни в розвитку підходів до висвітлення історичних постатей у шкільних історичних курсах у хронологічній послідовності.

Джерельна база дослідження. Виходячи зі специфіки досліджуваного феномена, основну частину джерел становили навчальні програми, підручники та методичні посібники періоду, що вивчається, сучасна вітчизняна педагогічна, психологічна й методична література, монографії, дисертації та автореферати дисертацій. Окрему групу джерел склали матеріали періодичних видань того часу (педагогічні журнали, збірники наукових праць, інформаційні збірники), які стосуються проблеми нашого дослідження. Проаналізовано бібліографічні збірники й каталоги з фондів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, Державної науково-педагогічної бібліотеки АПН України, Парламентської бібліотеки України, довідкові та енциклопедичні видання. Фактологічний матеріал дисертації становлять також документи й матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України.

Наукова новизна і теоретичне значення здобутих результатів дослідження полягає в тому, що у дисертації вперше в результаті системного аналізу навчальної літератури, навчальних планів, програм виявлено соціокультурні та методичні передумови, основні періоди та етапи, зовнішні й внутрішні чинники, а також тенденції розвитку історико-методичного феномена, яким є висвітлення історичних постатей у шкільних курсах історії в хронологічних межах дослідження. Охарактеризовано два послідовних періоди: І період (1934 – друга половина 50-х рр.); ІІ період (друга половина 50-х – 80-ті рр.) й особливості вивчення матеріалу про видатних історичних осіб на уроках історії.

Сформульовано вимоги до висвітлення історичних постатей у шкільних курсах історії, що можуть розглядатись як певна сукупність критеріїв до цієї складової змісту історичної освіти й виступати основою для історико-методичного аналізу.

Подальшого вивчення й узагальнення набули методичні погляди щодо відбору та конструювання змісту історичної освіти, вимог до викладу навчального історичного матеріалу в підручниках для середньої школи, а також питання методів і прийомів навчання учнів відповідних сюжетів змісту на уроках історії.

Уточнено теоретичне визначення понять “історична постать”, “висвітлення історичних постатей у шкільних історичних курсах”, розкрито, систематизовано та узагальнено різні підходи до дефініцій досліджуваних методичних категорій.

Розроблено методичні рекомендації щодо використання проаналізованого досвіду в практиці навчання історії в сучасній загальноосвітній школі.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що сформульовані положення й висновки можуть бути використані для написання спеціальних досліджень з методики викладання історії, історії дидактики, а також у навчально-виховному процесі вищих педагогічних навчальних закладів України під час читання курсів історії педагогіки, теорії навчання, методики викладання історії, різних спецкурсів та спецсемінарів. Напрацьовані рекомендації можуть бути корисні авторам навчальних програм, навчальних книг та підручників із різних історичних курсів, учителям історії в загальноосвітніх навчальних закладах різного типу.

Достовірність результатів дослідження забезпечується методологічною й теоретичною обґрунтованістю його вихідних положень; системним аналізом теоретичного й емпіричного матеріалу; використанням методів, адекватних меті та завданням дослідження; опорою на принципи історизму та на значний обсяг опрацьованих наукових праць з проблеми дослідження, об’єктивності; науковим аналізом фактологічного матеріалу в історико-генетичному, порівняльно-історичному й проблемному аспектах.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження відображено в доповідях і виступах на звітних науково-практичних конференціях Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (2004, 2005, 2006 рр.), у виступах на Міжнародній науково-практичній конференції “Академік В. Вернадський і світ у третьому тисячолітті” (Полтава, 2003); Міжнародній науково-практичній конференції “Ціннісні пріоритети освіти” (Луганськ, 2003); Міжнародній науково-практичній конференції “Наука, релігія, суспільство” (Донецьк, 2004); Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта 2004” (Дніпропетровськ, 2004); Міжнародній науково-практичній конференції “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті” (Харків, 2004); Міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень” (Дніпропетровськ, 2004); ХІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості” (Донецьк, 2003); Всеукраїнській студентській конференції “Слов’янська філологія: здобутки та перспективи” (Кривий Ріг, 2003); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Історико-педагогічні дослідження: регіональний вимір” (Луганськ, 2006); Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції “Сучасний соціокультурний простір 2006” (Київ, 2006), Науковій конференції “Творча спадщина Б. Грінченка в системі національних духовних вимірів” (Луганськ, 2004).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено у 16 друкованих працях, з них 4 – у провідних фахових журналах і збірниках наукових праць.

Структура роботи: робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, висновків, списку використаних джерел (208 найменувань) і додатків. Загальний обсяг дисертації 200 сторінок. Основний зміст дослідження викладено на 157 сторінках. Робота має 16 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження для сучасної історико-педагогічної науки, визначено об’єкт і предмет дослідження, його мету, сформульовано завдання й методологічну основу дослідження, розкрито методи дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення роботи, наведено дані про апробацію та впровадження результатів у практику.

У першому розділі “Теоретико-методичні засади дослідження” викладено теоретико-методичні підходи до розгляду історичних постатей у шкільних курсах історії як складової змісту шкільної історичної освіти в контексті історико-методичного дослідження, досліджено формування підходів до висвітлення історичних постатей у методиці навчання історії в ХІХ – перших десятиліть ХХ ст.

Проведені дослідження дозволяють стверджувати, що навчальний історичний матеріал, який містить відомості про історичні постаті, є важливою складовою змісту шкільної історичної освіти. Його місце у навчальному змісті обумовлено такими причинами:

- без розуміння учнями ролі особи в історії та зумовленості її діяльності належністю до певної соціальної, національної чи іншої групи повноцінне вивчення історії неможливе. Історія засвоюється учнями ефективніше через призму особистості конкретної людини. Зображення життя та діяльності історичної постаті, її впливу на окремі події або на історичний процес у цілому сприймається та запам’ятовується школярами з більшою готовністю, ніж оперування історичним процесом, позбавленим яскравих особистостей;

- засвоєння учнями інформації про життя й діяльність історичного діяча в усій їх суперечливості та складності в контексті суспільних процесів формує в учнів критичне мислення та інтерес до історії як предмета. До того ж ознайомлення з різними інтерпретаціями цих сюжетів у творах істориків різних епох дозволяє розвинути вміння коментувати прочитане та відрізняти авторське бачення від фактів;

- включення таких сюжетів до шкільних курсів історії розвиває емоційно-ціннісну сферу учнів, впливає на формування в них суспільних ідеалів та громадянських позицій.

Проведені дослідження свідчать, що під “історичними особами” або “історичними постатями” розуміємо людей з яскраво вираженою ндивідуальністю, які зробили вагомий внесок, що призвів до значних зрушень у житті суспільства, внаслідок чого їх діяльність стала предметом спеціального вивчення історичної науки. Поняття “висвітлення історичних постатей у шкільних курсах історії” слід розуміти як фрагменти навчального матеріалу, що відповідають шкільній програмі й представлені у підручниках, посібниках та інших засобах навчання. Вони викладаються на уроці або опрацьовуються школярами під час виконання пізнавальних завдань.

Аналіз літератури з теми доводить, що сьогодні проблема висвітлення історичних постатей у шкільних курсах історії набула в методиці історії статусу окремого методичного феномена, який розвивався і збагачувався й може бути предметом окремого дослідження в історико-методичному (історико-педагогічному) контексті. На розвиток цього феномена як складової змісту шкільної історичної освіти впливали різнорідні чинники як об’єктивні, так і суб’єктивні. Урахування цих чинників при розгляді ґенези дослід-жуваного феномена в 30–80-ті рр. ХХ ст. дозволило розробити періодизацію його розвитку як інструмент історико-методичного дослідження, що враховує загальноісторичні, історико-педагогічні та історико-методичні підходи. Відповідно до цього визначено такі періоди: І період (1934 – друга половина 50-х рр.); ІІ період (50 – 80-ті рр.). У другому періоді виділено два етапи: кінець 50-х – 60-ті рр. та 70-ті – кінець 80-х рр. У дисертації також сформульовані вимоги до висвітлення історичних постатей у шкільних курсах історії з урахуванням педагогічного, психологічного, дидактичного та методичного контекстів, у межах яких існує цей феномен у практиці навчання.

Проведені дослідження показали, що в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. формувався зміст шкільної історичної освіти, зокрема й така його складова, як висвітлення історичних постатей. У цей період склалися основні історичні курси всесвітньої та вітчизняної історії, з’явились шкільні програми, які визначали структуру та зміст цих курсів. Щодо досліджуваного нами феномена, то основною тенденцією в розвитку навчального змісту історії в цей період був поступовий перехід від вивчення біографій і діяльності монархів до розгляду історії як поступального процесу розвитку людства у всій багатогранності його проявів. Поступово урізноманітнювались засоби навчання, у яких відбивались відповідні сюжети. Поряд з підручниками з’явились книги для читання, хрестоматії, хронологічні таблиці, навчальні посібники тощо.

Було напрацьовано основні прийоми висвітлення історичних постатей у навчальному тексті та в розповіді вчителя. Серед них були такі: надання історичному діячеві ґрунтовної характеристики, у якій він зображувався як жива людина, зі своїми індивідуальними рисами та вадами, представник своєї епохи; зіставлення в тексті історичних постатей, зокрема протилежних, контрастних; використання в характеристиках історичних постатей уривків з документів, листів, ділових паперів, цитування самих історичних діячів, свідчень сучасників, їхніх спогадів про історичну особу, її зовнішність, характер; включення в текст словесного портрета історичної постаті; використання в цих текстах прийомів стилістичного забарвлення мови, адекватних досліджуваній епосі; представлення біографії історичної особи як факту історичного періоду в конкретно-історичних умовах.

На початку ХХ ст. проблема висвітлення історичних постатей у шкільних курсах історії почала розглядатись у методичній літературі. Зокрема, учителям рекомендувалося, знайомлячи учнів з історичною особистістю, показувати її на тлі епохи, в яку вона жила та діяла, підводити їх до розуміння того, що кожна особистість є представником свого часу, свого народу, є частиною сучасного їй суспільства. Дослідження тогочасних учених-методистів присвячувались також визначенню ролі біографій видатних історичних постатей у вихованні, розвитку особистості учня, у формуванні його свідомості та самосвідомості.

У другому розділі “Еволюція підходів до висвітлення історичних постатей на уроках історії в радянській школі середини 30-х – середини 50-х рр. ХХ ст.” розкрито процес відображення історичних постатей у змісті навчальних програм та підручників досліджуваного періоду, досліджено специфіку висвітлення відомостей про історичну постать у методичній думці 30 – 50-х рр. ХХ ст.

Проведені дослідження свідчать, що основними недоліками змісту навчального матеріалу, пов’язаного з історичними постатями у шкільних курсах історії, що залишався значною мірою незмінним протягом 1934 – 1954 рр., була його надмірна перевантаженість фактами без урахування вікових особливостей дітей, особливо в початковій школі та при вивченні систематичної історії стародавнього світу та середніх віків у V — VII класах; надмірна політизація, посилене цитування класиків марксизму-ленінізму; занадто ґрунтовне та дещо ідеалізоване вивчення біографій самих класиків.

У дисертації визначено, що в цей час змінились підходи до відбору історичних постатей для вивчення в школі. Насамперед, процеси централізації та посилення особистої влади Й.Сталіна обумовили посилення уваги до сюжетів і постатей, пов’язаних з централізацією держави в різні періоди, із сильною владою монархів, що сприяла розвитку керованих ними суспільств тощо. Під час Великої Вітчизняної війни й у перші повоєнні роки матеріал тем концентрувався навколо окремих історичних постатей, які прославили себе патріотизмом, героїчною боротьбою за честь, свободу та незалежність своєї Батьківщини. З іншого боку, почали замовчуватись постаті, які уособлювали центробіжні тенденції в історії окремих держав або були пов’язані з національними рухами.

Встановлено, що методична література того часу основну увагу приділяла змісту того, що мав викладати вчитель. На сторінках журналів і незначної кількості посібників, що вийшли в ті роки, можна знайти лише ґрунтовні описи життєдіяльності історичних осіб з детальною партійно-класовою характеристикою й оцінкою. Основним методичним прийомом вважалася розповідь учителя, у якій повинна була даватись характеристика історичного діяча, доповнена яскравими уривками документів. Така характеристика могла супроводжуватись демонстрацією ілюстрацій, сучасних картин, діаграм, діапозитивів. У методичній науці формувались певні вимоги до словесного викладу вчителем матеріалу про історичні особистості, зокрема були розроблені та описані такі прийоми, як “словесний малюнок”, розповідь, сюжетне оповідання, картинне зображення, образна характеристика історичної постаті чи типового представника певної соціальної групи, прийом контрасту– протиставлення історичних особистостей; групова характеристика; драматизація розповіді вчителя; цитування вчителем чи учнями висловлювань класиків марксизму-ленінізму. Наприкінці аналізованого періоду в методичній літературі з’являються матеріали щодо організації роботи учнів з підручником та наочністю, з різними документами. Основні прийоми, що їх пропонували автори методичних рекомендацій, були пояснювально-ілюстративними: аналіз змісту історичного документа в колективній бесіді, розповідь учителя чи учня з використанням наочності, заповнення таблиць, складання схем та діаграм за текстом підручника.

У третьому розділі “Основні тенденції та суперечності у висвітленні історичних постатей на уроках історії в радянській школі другої половини 50 – 80-х рр. ХХ ст.” проаналізовано висвітлення історичних постатей у навчальних програмах та підручниках другої половини 50 – 80-х рр. ХХ ст., розкрито методику формування в учнів знань про історичну особу в межах названого періоду.

У середині 50-х років в історичній освіті відбулися зміни, обумовлені відповідними зрушеннями в історичній науці, що були пов’язані з критикою культу особи. Тепер історичні постаті частково “втратили” своє самостійне значення для історичного руху: основна роль приписувалась народним масам. При цьому в навчальних книгах та підручниках цього періоду вони подавались як щось невизначено монолітне, єдине, що не має конкретних облич, індивідуальних інтересів, психологічних особливостей тощо й рухає історичний прогрес під керівництвом комуністичної партії. У шкільних курсах історії залишалась для вивчення невелика кількість осіб: революціонерів, діячів національно-визвольної боротьби, працівників культури, винахідників, учених і т. ін., приклад яких, на думку партійного керівництва, мав забезпечити ідейний вплив на молоде покоління. Характеристики діячів у підручниках стали набагато коротшими й фрагментарними, часто зводячись до одного-двох оцінних слів чи слів-характеристик: вихованець, учень, вірний ленінець тощо.

Проведені дослідження дозволяють констатувати, що на початку 60-х рр. ці тенденції у висвітленні історичних постатей у підручниках зберігались. Проте у зв’язку з введенням у вітчизняну історію сюжетів з історії України й виданням відповідних підручників на їхніх сторінках з’явились кілька представників української історії, хоча їхній відбір також був обумовлений ідеологічними потребами, а характеристики досить обмеженими. Оцінка їх діяльності авторами підручників в основному залежала від ставлення історичної особистості до Росії. Іншим критерієм для оцінки діяльності особи, як в історії України, так і в інших курсах, була їхня боротьба проти експлуататорів, царизму та буржуазії. Більшість сюжетів, пов’язаних з історичними постатями, стосувались переважно їхньої діяльності й не давали ніякої інформації щодо особистості діяча.

Разом з тим, незважаючи на зменшення кількості діячів та недоліки змісту відповідних сюжетів у підручниках протягом 60-х рр., особливо в навчальних книгах для середніх класів (4,5,6,7-го), можна помітити й деякі позитивні зрушення. Якщо в попередній період переважали ватажки народних рухів, видатні полководці та державні діячі, діяльність яких сприяла утворенню незалежних централізованих держав, то на початку 60-х рр. вони починають поступатись діячам культури та науки різних історичних періодів, у тому числі й віддалених від сьогодення. В окремих підручниках дещо змістились акценти в оцінці історичних постатей у бік відображення неоднозначності історичних реалій.

У дослідженні визначено, що значний крок уперед зробила в 60-ті рр. і методична наука, зокрема у вивченні питань методики навчання історичних постатей. Рекомендувалось широко використовувати різні види наочності, серед яких ті, що з’явились у шкільній практиці саме в цей період: діафільми, діапозитиви, навчальні фільми тощо. Проте основними прийомами вивчення відповідного матеріалу залишались розповідь учителя, коментоване читання, різні види бесід, читання тексту підручника чи хрестоматії, органічне включення додаткових матеріалів (уривків з художніх творів, документальних тощо) у розповідь учителя. Дещо новими були підходи до вдосконалення роз-повіді вчителя.

У 70-ті – першій половині 80-х рр. на формування змісту шкільних історичних курсів впливали негативні чинники застою в соціально-політичному та економічному житті країни. Зауважимо, що перелік історичних постатей, які пропонувались навчальними програмами, залишався з початку 60-х і до кінця 80-х рр. практично незмінним. Як і в попередні десятиліття на уроках історії найбільш ґрунтовно вивчалась постать В. Леніна, а також К. Маркса і Ф. Енгельса. Детальними і, значною мірою, заідеологізованими були вміщені в підручниках характеристики відомих історичних постатей, діяльність яких отримала позитивну оцінку в радянській історіографії. Сюжети стосовно видатних особистостей стали ще більш схематичними, одноманітними, самі висвітлювані постаті втрачали індивідуальні особливості, притаманні їм риси характеру тощо.

Новим у методиці 70 – 80-х рр. було прагнення авторів методичних праць допомогти сприйняттю учнями історичної постаті як живої людини, яка зростала, формувалась як особистість та діяла в певних історичних обставинах, у тісному зв’язку з суспільним класом чи класовою групою, інтереси якої вона виражала. Важливим напрямом цього часу стало також поширення теорії формування узагальнених умінь учнів, зокрема пов’язаних з засвоєнням сюжетів про історичні постаті. З цією метою пропонувались проблемні завдання та пам’ятки для поглиблення характеристики та оцінки історичної постаті, формування вмінь самостійно складати характеристику особистості, включаючи оцінку її діяльності та моральних якостей. Проте методичні знахідки майже не відбивались у програмах та підручниках. Виник розрив між теорією й практикою.

ВИСНОВКИ

1. Проблема висвітлення історичних постатей у шкільних курсах історії започаткована в методичній науці в ХІХ ст., коли остаточно сформувався зміст шкільних курсів історії, частиною якого став матеріал про історичні постаті й є окремим педагогічним феноменом. Ця проблема розглядається в методичній науці з точки зору відповідних сюжетів у програмах і підручниках та інших засобах навчання (вимоги до викладу, критерії відбору, обсяг, спрямованість, зміст тощо), а також з погляду методів і прийомів навчання, що варто застосовувати, аби засвоєння учнями цього матеріалу мало оптимальний розвивальний та навчально-виховний ефект.

Виходячи з теоретичного аналізу дефініцій, “історичними особами” або “історичними постатями” розуміємо людей з яскраво вираженою індивідуальністю, які зробили вагомий внесок, що призвів до значних зрушень у житті суспільства, внаслідок чого їх діяльність стала предметом спеціального вивчення історичної науки. Під поняттям “висвітлення історичних постатей у шкільних курсах історії” розуміємо фрагменти навчального матеріалу, що відповідають шкільній програмі й представлені у підручниках, посібниках та інших засобах навчання. Вони викладаються на уроці або опрацьовуються школярами під час виконання пізнавальних завдань. Методичні засади цього процесу охоплюють вимоги до відбору й конструювання змісту відповідних сюжетів навчального історичного матеріалу й підходи до відбору та застосування в процесі навчання цим сюжетам певних засобів і методів навчання.

2.У ХІХ – перших десятиліттях ХХ ст. в основному сформувався зміст шкільної історичної освіти, зокрема така його складова, як висвітлення історичних постатей. На початку 30-х рр. ХХ ст. у шкільній історичній освіті вже було нагромаджено певний досвід висвітлення історичних постатей у шкільних курсах історії: напрацьовані критерії відбору матеріалу про історичні постаті до навчальних програм, підручників та посібників, методичні прийоми його структурування та розташування, основні прийоми висвітлення історичних постатей у навчальному тексті та розповіді вчителя.

Вивчення досліджуваного феномена в 30 – 80-ті рр. ХХ ст. дозволило розробити відповідну періодизацію. Визначено такі періоди: І період (1934 – друга половина 50-х рр.), характерною особливістю якого стала поступова уніфікація висвітлення історичної постаті та знеособлення людини в змісті шкільної історичної освіти; ІІ період (друга половина 50-х – 80-ті рр.), який можна вважати модернізацією марксистських підходів до висвітлення історичних постатей у шкільній історичній освіті.

3. Як загальні тенденції можна визначити, що протягом досліджуваного періоду залежно від зміни соціокультурного контексту змінювався перелік видатних особистостей, висвітлюваних у шкільних історичних курсах, та обсяг і зміст відповідних сюжетів. Досить невеликий перелік особистостей (в основному діячів віддалених епох та класиків марксизму) вивчались постійно. Не залишалися незмінними й підходи до побудови в підручниках сюжетів про історичні постаті. Залежно від потреб часу окремі деталі їхніх біографій (соціальне походження, освіта, ставлення до релігії тощо) могли зникати чи знову з’являтись у тексті.

У методах і прийомах навчання, застосовуваних у процесі висвітлення історичних постатей на уроках історії, як основні тенденції можна визначити поступовий перехід від повністю репродуктивного навчання до елементів активної пізнавальної діяльності учнів на відповідному навчальному історичному матеріалі.

Змінювалося співвідношення між методичною теорією і практикою навчання щодо досліджуваного феномена. Якщо в 30 – 50-х рр. вивчалася значна кількість історичних постатей за повної відсутності методичних рекомендацій щодо вивчення, то в 60-ті рр. різко збільшилась кількість методичних розробок і знахідок, що позитивно відбилось на урізноманітненні підходів до висвітлення історичних постатей у шкільній практиці. У 70 – 80-ті рр. розвиток методичної науки і передових підходів до організації навчання випереджав шкільну практику й не впливав на її вдосконалення, як з погляду підручникотворення, так і самого процесу навчання на уроці.

4. У період з першої половини 30-х до середини 50-х рр. ХХ ст. у шкільній історичній освіті відбулися серйозні зрушення, пов’язані із загальним реформуванням освіти, якісна трансформація змісту шкільної історичної освіти, обумовлена суспільно-політичними та соціокультурними процесами, пов’язаними з переходом СРСР до адміністративно-командної системи та посиленням культу особи. Такі зрушення відповідно позначились на шкільних навчальних програмах і підручниках з історії, зокрема й на такій її складовій як висвітлення історичних постатей. У пояснювальних записках до навчальних програм пропонувався перелік обов’язкових особистісних якостей та рис характеру видатного історичного діяча, отже, вчитель був заздалегідь поставлений перед необхідністю інтерпретувати історичну особу тільки відповідно до ідеологічних вимог. Зміст сюжетів про історичні постаті почав швидко трансформуватись у бік ідеологізації та відкритої ідеалізації, що часто обумовлювало викривлення історичної правди. Наприкінці першого періоду нашого дослідження склалась чітка схема розгляду на уроці будь-якої особистості в межах формаційного підходу. На початку 50-х рр. ХХ ст. образне висвітлення історичної постаті вже поступалось у програмі та на сторінках підручників з різних історичних курсів показу героїчних вчинків типових представників певного історичного періоду, які “зрозуміли потреби економічного розвитку суспільства та потреби передового класу свого часу”. Тенденція до уніфікації змісту, що виявлялася все виразніше, зумовлювала висвітлення історичних постатей за попередньо заданою схемою, у відповідності до відведеної їм позитивної чи негативної ролі в історії за єдиним критерієм: чи “сприяли” переходу до іншої суспільно-економічної формації, чи гальмували його своїми діями. Методика вивчення історичних постатей у ці часи була вкрай збідненою.

5. У змісті шкільних історичних курсів кінця 50– 80-х рр. людина (навіть видатна) зображувалася лише елементом, складовою економічного та соціального життя, підпорядкованого закономірному поступальному рухові вперед, від однієї до іншої, більш прогресивної соціально-економічної формації. Це зумовило як зменшення кількості висвітлюваних революціонерів, діячів національно-визвольної боротьби, працівників культури, винахідників, учених і ін., так і скорочення обсягу та інформативної наповнюваності сюжетів, що їх стосувалися. Характеристики діячів у підручниках стали набагато коротшими і фрагментарними. Висвітлення історичних постатей у шкільних історичних курсах розглядалось не як обов’язкова складова формування в учнів розуміння закономірностей історичного розвитку, а лише як засіб ідейного впливу на молоде покоління. Ідеологізація історичної освіти, збереження партійно-класового підходу до історичного змісту обумовлювали необхідність стереотипності та уніфікації підходів до засвоєння учнями будь-яких історичних сюжетів, а отже, об’єктивно обумовлювали переважання в навчанні пасивних методів. У підручниках і відповідно на уроках не подавалось достатньої інформації ні для вчителів, ні для учнів, на основі якої можна було б реально говорити про висвітлення історичної постаті та її оцінку.

Разом з тим у методиці цього періоду акценти поступово зміщуються з повністю репродуктивної діяльності учнів на її активізацію, посилення перетворюючого компонента, самостійної роботи тощо. Методисти пропонували цілісну систему роботи вчителя з висвітлення історичних постатей на уроці, інноваційні методи та прийоми навчання, у тому числі елементи дискусії, драматизації, інсценізації тощо. Проте ці пропозиції у своїй більшості не знаходили відображення в програмах та підручниках. Виник розрив між методичною теорією і практикою.

7. Аналіз досвіду, нагромадженого методичною наукою і практикою радянських часів щодо висвітлення історичних постатей у шкільних курсах історії, дозволив сформулювати такі рекомендації для укладачів і авторів стандартів освіти, навчальних програм, авторів підручників і посібників та вчителів.

Зміст сюжетів з висвітлення історичних постатей у шкільних курсах історії має відповідати таким вимогам:

- містити життєпис цієї людини; сукупність ідей, поглядів, що визначали спрямованість діяльності особи; загальний контекст, у якому відбувалась її діяльність; ідейно-соціальні, культурницькі та інші засади діяльності; вплив діяльності на конкретні історичні події, наслідки та значення діяльності історичної постаті; історичний час і простір, особливості соціуму, до якого належить особа;

- представляти кожну історичну особистість індивідуальністю з властивим їй зовнішнім виглядом, підсилюючи такі компоненти, як “особисте життя”, “сімейне життя”, “дружина”, “діти” і т.ін.;

- приділяти особливу увагу психологічній характеристиці історичної постаті, яскраво подаючи особистісні риси людини від зовнішнього вигляду до характеристики внутрішніх якостей, а від них – до мотивів поведінки;

- відбирати для характеристик історичних осіб такий фактичний матеріал, який вимагає осмислення, і підводити учнів у такий спосіб до світоглядних висновків. Якщо це можливо, під час викладу навчального історичного матеріалу на уроках треба встановлювати паралелі між подіями минулого, що пов’язані з діяльністю особи, та сучасністю. Важливим є також показ конкретних ситуацій життя особистості, у яких людина обирала спосіб дій, з кількох можливих альтернатив, залучаючи учнів до аналізу мотивів такого вибору.

Для реалізації викладених вище положень на уроках необхідно внести суттєві зміни в методику викладання історії. Серед ефективних методів і прийомів визначено такі:

- характеристика історичної постаті доповнена уривками з оригінальних документів, описів подій, боїв, зовнішності та рис характеру історичних постатей, які містяться в художній літературі та фільмах, що супроводжується показом портрета та інших ілюстрацій. Оповідання про історичну особу складається з таких прийомів, як “словесний малюнок”, розповідь, сюжетне оповідання, картинне зображення, образна характеристика історичної постаті чи типового представника певної соціальної групи, прийом контрасту – протиставлення історичних особистостей; групова характеристика кількох осіб; демонстрація вчителем зразка розгорнутої оцінки видатної історичної постаті й обґрунтування цієї оцінки;

- драматизація чи інсценізація тексту підручника чи документа, де містяться діалоги історичних осіб, складання учнями власного сценарію такої