Харківський національний аграрний університет
Харківський національний аграрний університет
імені В.В. Докучаєва
ПОПОВ АНДРІЙ СЕРГІЙОВИЧ
УДК 631.11: 332.2
економічні засади
формування сільськогосподарських підприємств
у сучасних умовах земельних відносин
Спеціальність 08.07.02- економіка сільського господарства і АПК
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Харків – 2006
Дисертацією є рукопис
Роботу виконано в Харківському національному аграрному університеті
ім. В.В. Докучаєва Міністерства аграрної політики України
Науковий керівник: кандидат економічних наук, професор
ВЕРВЕЙКО Анатолій Петрович,
Харківський національний аграрний університет
ім. В.В. Докучаєва, завідувач кафедри
землевпорядкування та земельного кадастру
Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,
член-кореспондент УААН
Амбросов Володимир Якович,
Харківський національний технічний університет
сільського господарства ім. П. Василенка,
завідувач кафедри обліку та аудиту;
кандидат економічних наук, професор
Шиян Віктор Йосипович,
Харківський національний аграрний
університет ім. В.В. Докучаєва,
завідувач кафедри економіки підприємства
Провідна установа ? ННЦ “Інститут аграрної економіки УААН”,
відділ земельних відносин, м. Київ
Захист відбудеться 10 січня 2007 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.803.01 у Харківському національному аграрному університеті ім. В.В. Докучаєва за адресою: 62483, Харків, п/в „Комуніст-1”, учбове містечко ХНАУ, корп. 1, ауд. 213.
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного аграрного університету ім. В. В. Докучаєва за адресою: 62483, Харків, п/в „Комуніст–1”, учбове містечко ХНАУ, корп. 1, чит. зал № 4
Автореферат розісланий “6” грудня 2006 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради А.В. Македонський
Загальна характеристика роботи
Актуальність теми. Реформування аграрного сектора економіки України було спрямоване на створення нової, демократичної ринкової економіки та демонтування старої, планово-розподільчої системи. Для національної економіки необхідно було переосмислити процеси функціонування та розвитку виробничих сфер різних рівнів, зокрема сформувати конкурентоспроможне аграрно-промислове виробництво, здатне забезпечити продовольчу безпеку країни, одночасно розв’язуючи цілу низку складних політичних і соціально-економічних проблем. Нові агроформування, засновані на приватній власності на землю та засоби виробництва, виникли після 1999 р., і їх економічне становище поки що залишається нестабільним. Обсяги валового виробництва сільськогосподарської продукції поступово зростають, але досить високою залишається частка збиткових підприємств. Оскільки ж розвиток сільського господарства значною мірою визначає стан і перспективи розвитку інших галузей, надзвичайно важливим є створення умов для ефективного та прибуткового ведення сільськогосподарського виробництва.
Економічно обґрунтована реалізація права власності на землю та на майно має виявити головні засади формування та функціонування прибуткових і конкурентоспроможних сільгосппідприємств ринкового типу.
Стан вивчення проблеми визначається рівнем дослідження закономірностей земельно-майнових відносин щодо підприємств різних форм власності, а також відповідною спрямованістю політичних, економічних, науково-технологічних, екологічних та інших заходів у процесі розвитку аграрного сектора економіки. Ці питання знайшли своє відображення в наукових працях провідних учених: О.В. Чаянова, П.Ф. Веденічева, І.І. Гуріна, Н.Р. Образцової, П.П. Пасічника, Л.Л. Шапіро, В.Я Амбросова, А.П. Вервейка, В.Г.В’юна, В.В.Горлачука, Д.С. Добряка, В.П. Мартьянова, В.Я. Месель-Веселяка, Л.Я. Новаковського, П.Т. Саблука, А.Я.Сохнича, А.М. Третяка, М.М. Федорова, В.Й. Шияна й інших дослідників. Проблеми ринкових земельних відносин досліджували також зарубіжні вчені економісти-аграрники: Р. Беррі (R. Berry), Д. Брюс (J. Bruce), В. Клайн (W. Cline), Д. Максвел (D. Maxwell), Х. Матсон (H. Mattsson), Л. Рольф (L. Rolfes), Фернандо де Сото (Hernando de Soto), Т. Ханстад (T. Hanstad) та ін. Аналіз публікацій показав, що вирішення зазначеної проблеми пов’язане з розвитком науково-технічного прогресу, економічних і соціально-правових відносин, з урахуванням вітчизняних і світових досягнень науки та передової практики. У більшій мірі вивчені загальні тенденції розвитку організаційно-правових структур агропромислового комплексу. Недостатнє теоретичне обґрунтування, а також практичне значення проблем функціонування господарських формувань у сучасних умовах земельних відносин з урахуванням регіональних і природно-економічних особливостей обумовлюють актуальність теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою проблеми “Адаптація організаційно-економічного механізму господарювання до соціально орієнтованих ринкових відносин в АПК та удосконалення земельних відносин на селі”, а також програми наукових досліджень кафедри землевпорядкування та земельного кадастру Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва (державний реєстраційний номер 0197U008167). Дисертаційне дослідження є самостійним розділом цієї проблеми.
Мета і задачі дослідження. Основною метою дослідження було обґрунтування науково-методологічних засад формування та функціонування сільськогосподарських підприємств за сучасних земельних відносин, впливу чинників внутрішнього та зовнішнього середовища на їх діяльність, розробка й обґрунтування конкретних рекомендацій щодо організації, сталого ведення та вдосконалення сільськогосподарської діяльності.
Для досягнення мети слід було виконати такі завдання:
- узагальнити теоретичні положення відносно сутності земельних відносин в аграрному секторі економіки;
- виявити потреби АПК в ринкових земельних відносинах;
- проаналізувати вплив законодавчої бази України на формування сільськогосподарських підприємств та напрями розвитку земельних відносин;
- визначити переваги та недоліки крупних і дрібних сільськогосподарських підприємств, залежність між їх розмірами й економічними показниками;
- дослідити теоретичні та методологічні напрями формування нових господарсько-правових структур, заснованих на приватній власності на землю;
- розробити комплексні структурно-логічні схеми та моделі економічного обґрунтування формування стабільного сільськогосподарського підприємства в ринкових умовах;
- дослідити розвиток орендних відносин і ринку землі та їх вплив на формування сільськогосподарських підприємств;
- обґрунтувати систему адаптованого до ринкових умов внутрішньогосподарського механізму;
- визначити напрями та пріоритети розвитку сільськогосподарських підприємств.
Об’єкт дослідження – процеси формування та розвитку сільськогосподарських підприємств при сучасних земельних відносинах.
Предмет дослідження – сукупність організаційно-економічних засад формування та розвитку сільськогосподарських підприємств в аграрній сфері економіки.
Методологія і методика дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисертаційного дослідження є фундаментальні положення економічної теорії, наукові розробки вітчизняних та зарубіжних учених з проблем розвитку сільськогосподарських підприємств. Реалізацію завдань було забезпечено завдяки системному підходу до вивчення економічних явищ з досліджуваної проблеми, що дало можливість вивчити розвиток сільськогосподарського виробництва в тісному діалектичному й історичному взаємозв’язку з чинниками внутрішнього та зовнішнього середовища. Тобто було проведено комплексний аналіз наукових розробок, законодавчих та інших нормативних актів України з питань земельних відносин у сільському господарстві, складних процесів формування сільськогосподарських підприємств на сучасному етапі розвитку аграрного сектора економіки країни. Було використано такі основні методи дослідження: діалектичний, абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення та формулювання висновків), графічний (наочне зображення результатів дослідження), порівняльний (зіставлення даних звітного року з даними за попередні роки), економіко-статистичний (аналіз сучасного стану сільськогосподарських підприємств регіону), групування (виявлення залежності рівня рентабельності від розміру сільськогосподарських підприємств), монографічний, розрахунково-конструктивний (дослідження та аналіз особливостей підприємницької діяльності господарсько-правових структур).
Інформаційною базою дослідження були матеріали Головного управління статистики Харківської області, Харківського обласного Головного управління земельних ресурсів, проектні розробки науково-дослідного інституту землеустрою, власні матеріали, одержані здобувачем при збиранні й обробці даних з теми дисертації.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці й обґрунтуванні теоретичних, методологічних і проектних положень щодо формування сільськогосподарських підприємств ринкового типу з урахуванням результатів земельної реформи й її етапності (роздержавлення, розпаювання, реструктуризації, приватизації), а саме:
вперше одержано: –
структурно-логічну модель, яка враховує програму та стан формування сталих сільськогосподарських підприємств в системі АПК України за ринкових умов;
удосконалено:–
деякі теоретичні положення, які на основі матеріалів земельної реформи 1991-2005 рр. обґрунтовують створення сільськогосподарських підприємств з різними формами власності на орендних умовах; –
методику формування сільськогосподарських підприємств ринкового типу;
набули подальшого розвитку:–
теоретичні, методологічні, конструктивні, проектні й інші принципи формування сталих сільськогосподарських підприємств, створення точної, стабільної планово-картографічної бази, кадастрового обґрунтування розміру земельних ділянок, які залучаються через ринок землі; –
обґрунтування ефективності виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств на основі спеціалізації та концентрації в різних природно-економічних умовах.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження направлені на виконання комплексної програми розвитку агропромислового комплексу Харківської області на період до 2010 р. Запропоновані структурно-логічні схеми, моделі формування сільськогосподарських підприємств та деякі положення дослідження рекомендовані проектним інститутам, які обґрунтовують територіальний устрій підприємств.
Матеріали дослідження використовуються в ПАОП “Зоря” Красноградського району Харківської області (довідка № 162 від 23.08.2006р.). Розроблені дисертантом методики і практичні рекомендації щодо формування сільськогосподарських підприємств прийнято до використання Красноградським районним відділом земельних ресурсів (довідка № 01-14/530 від 01.09.2006 р.) і Харківським обласним Головним управлінням земельних ресурсів (довідка № 01-01-20/3147 від 25.10.2006 р.). Результати дослідження застосовуються в навчальному процесі в Харківському національному аграрному університеті ім. В.В. Докучаєва при підготовці фахівців – інженерів-землевпорядників, що підтверджено довідкою №885 від 07.09.2006 р.
Особистий внесок здобувача полягає в розробці комплексної системи підходу до економічного обґрунтування формування та функціонування сталих сільськогосподарських підприємств, створення структурно-логічних схем і програмної моделі утворення землекористувань в агроформуваннях різного типу. Розроблені здобувачем комплексні програмні напрями формування сільськогосподарських підприємств ринкового типу знайшли відображення в окремих теоретичних положеннях щодо досліджуваної проблеми та практичне застосування. Усі наукові результати одержані автором особисто.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на підсумкових науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу, наукових співробітників та аспірантів Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва (Харків, 2002, 2003, 2005, 2006 рр.); на міжнародних науково-практичних конференціях: “Землевпорядна освіта, наука та виробництво: сьогодення та перспективи очима молодих вчених” (Київ, 2003 р.), “Екологічні проблеми сталого розвитку агросфери в умовах реформування земельних відносин та шляхи раціонального використання і охорони земель” (Харків, 2005 р.), “Управління земельними ресурсами в контексті сталого розвитку” (Київ, 2005 р.).
У період з 01.09.2003 р. по 05.07.2004 р. здобувач проходив стажування у шведському Королівському Технічному Інституті (Kungliga Tekniska Hogskolan) у Стокгольмі, де апробував свої дослідження, а у період з 6.06. по 19.06.2006 р. успішно захистив у цьому закладі магістерську роботу на тему “Формування системи земельних відносин в Україні в ринкових умовах”.
Публікації. За основними положеннями дисертаційного дослідження надруковано сім наукових праць загальним обсягом 10,2 друк.арк., безпосередньо автору належать 10,2 друк.арк. У фахових виданнях надруковано три наукові праці обсягом 1,1 друк.арк.
Обсяг і структура дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Загальний обсяг роботи – 226 сторінок, у тому числі основного тексту – 181. Робота містить – 34 рисунка, 32 таблиці, 17 додатків. Список використаних джерел налічує 309 найменувань.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційного дослідження, сформульовано його мету, основні завдання, предмет та об’єкт, обґрунтовано наукову новизну одержаних результатів, визначено особистий внесок здобувача, практичне значення та можливості застосування одержаних результатів у виробництві.
У першому розділі “Теоретичні положення щодо формування в Україні ринкових земельних відносин” досліджуються економічна природа земельних відносин, умови їх становлення та розвитку, причини необхідності їх реформування, з’ясовується роль земельних відносин у сучасному механізмі господарювання в умовах розвитку ринкових відносин. Детально аналізується термін “земельні відносини”: розглядаються різні точки зору як вітчизняних, так і зарубіжних учених щодо його сутності, визначаються умови становлення земельних відносин та їх значення для держави в цілому. Система земельних відносин визначає, хто може використовувати ресурси, які саме, протягом якого часу та на яких підставах. Тобто земельні відносини стосуються власності на землю, суспільно-економічних, виробничих і рентних відносин, землеустрою та землекористування, управління земельними ресурсами й інших взаємопов’язаних питань.
Головним завданням економіки агропромислового комплексу є формування конкурентоспроможного агропромислового виробництва, здатного забезпечити продовольчу безпеку країни. У дисертаційному дослідженні зазначено, що природа ринкових економічних відносин вимагає постійного коригування зв’язків між земельними відносинами та нарощуванням виробництва сільськогосподарської продукції: ці зв’язки постійно перебувають у циклічній залежності. Їх аналіз показує, що застосування початкових наявних ресурсів через систему ринкових відносин у конкретних природно-кліматичних умовах забезпечує раціональний розподіл ресурсів.
Реформування та розвиток земельних відносин передбачають здійснення комплексу правових, економічних, технічних та організаційних заходів з урахуванням характеру регульованої, соціально орієнтованої ринкової економіки країни. Тому не випадково в дисертаційному дослідженні приділено увагу таким заходам. Прийняття цілої низки законодавчих, нормативно-правових та інших підзаконних актів визначило напрям формування та розвитку земельних відносин в Україні: роздержавлення, паювання, реструктуризацію. На цих етапах земельної реформи виявилися правові недоліки, спонтанність проведення заходів, нестабільність законодавчої бази тощо. Позитивним же було створення передумов формування та розвитку ринкової економіки, обґрунтування організаційно-правових структур виробництва ринкового типу, в основу виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників було покладено принцип приватної власності на землю та на майно тощо.
За таких умов актуальним є визначення принципів і методів формування стабільних сільськогосподарських підприємств. З’ясовано, що на формування та на подальший розвиток різних сільськогосподарських підприємств впливають: державна аграрна політика (належність до економічної сільськогосподарської системи), природні фактори (наявність відкритих сільськогосподарських територій), матеріально-технічні ресурси, витрати на управління, продуктивність праці, ризик підприємництва, стан ринкових відносин.
У другому розділі “Природні та соціально-економічні умови функціонування сільськогосподарських підприємств” розглядаються особливості розподілу земельних ресурсів за основними землеволодіннями та землекористуваннями, соціально-економічна діяльність сільськогосподарських підприємств як в цілому по Харківській області, так і по окремих адміністративно-територіальних утвореннях.
З урахуванням особливостей земельних та економічних відносин в агроформуваннях нами був застосований системний підхід, особливо необхідний при аналізі відносин власності, без чого всі інші аспекти досліджень виявляються неефективними. У процесі здійснення земельної реформи відбулися зміни у структурі земельного фонду за землевласниками та землекористувачами. Такі структурні зміни залежать не тільки від політичних і нормативно-правових факторів, а й від соціально-економічних. Так, зміни у структурі земельного фонду відбувалися нерівномірно і залежали від етапів здійснення земельної реформи. Перший етап, який вимагав перетворення державних сільськогосподарських підприємств (колгоспів і радгоспів) у колективні та передбачав приватизацію цих земель, не вплинув на їх структуру. На другому етапі відбулися зміни в перерозподілі землі між сільськогосподарськими підприємствами. Останній етап земельної реформи – реструктуризація колективних сільськогосподарських підприємств із створенням підприємств ринкового типу вносить кардинальні зміни у структуру земель, при цьому зменшуються площі землекористувань сільськогосподарських підприємств суспільного сектора та збільшуються площі земельних ділянок громадян переважно за рахунок земель недержавних сільськогосподарських підприємств. А це, як відомо, може призвести до переваг дрібнотоварного або натурального господарства і як наслідок – до зникнення крупних підприємств. Так, за 2000-2004 рр. у Харківській області середній розмір сільськогосподарських товариств зменшився з 2,5 тис. га до 1,6 тис. га, розмір же фермерських господарств збільшився 41,0 га до 148,5 га.
Структура сільськогосподарських земель та угідь у господарствах також зазнала значних змін. Так, площа підзвітних землекористувань коливається від 150 до 1000 га. Площа ріллі в структурі сільськогосподарських угідь по господарствах області займає близько 80%, а сіножатей і пасовищ – відповідно 7% і 13%.
Подальші дослідження показали, що кількість великих сільськогосподарських підприємств із площею сільгоспугідь понад 4000 га зменшилася більш ніж удвічі. У той же час майже у 3,2 раза збільшилася кількість підприємств розміром від 1000 до 2000 га. Кількість господарств із розміром сільгоспугідь від 3000 до 5000 складала у 2004 р. 29,7%. У структурі землекористувачів за організаційно-правовими формами найбільшу питому вагу від загальної кількості по Харківській області мають фермерські господарства – 58%, сільськогосподарські товариства – 21, приватні підприємства – 13, державні – 2, виробничі кооперативи – 2, інші агроформування – 4%. У загальній площі земель, яку займають сільськогосподарські підприємства, перша сходинка належить сільськогосподарським товариствам (768,9 тис га), друга – фермерським господарствам (205,5 тис га). Отже, великомасштабна форма організації виробництва та праці на засадах спільного використання землі, яка є приватною власністю селян, залишилась основною складовою організаційної структури аграрного сектора економіки.
Ретельно вивчалися орендні відносини. Так, у сільгосппідприємствах Красноградського району Харківської області частка орендованих земель складає в середньому 98% усіх сільгоспугідь підприємств. Протягом 2000-2004 рр. ситуація щодо строків договорів оренди була практично незмінною. Частка договорів оренди земельного паю строком від одного до трьох років складала в середньому 17,3%; від чотирьох до п’яти років – 59,5; від шести до десяти років – 19,0; від десяти років і більше – 4,2%. У свою чергу такий стан перешкоджає запровадити у виробництво повний цикл раціональних сівозмін, окупність основних фондів, протиерозійних заходів, тощо. Договірні зобов’язання виконувалися на 97,0%. Розмір орендної плати протягом 2000-2005рр. коливався від 1,0% до 1,25% нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Найбільш поширеною формою виплати є натуральна – в середньому 90% від загальної суми виплаченої орендної плати.
Аналізуючи результати земельної реформи, особливо процесу реструктуризації, бачимо доволі цікаві результати. На господарства населення, які займають практично вдвічі меншу, ніж сільгосппідприємства, площу земель, припадає половина всього обсягу виробленої протягом 2000 – 2005 рр. сільськогосподарської продукції. Це, безперечно, феномен земельної реформи в Україні, який спричиняє виникнення дискусії стосовно переваг ведення великотоварного чи дрібнотоварного виробництва.
Також показовим є рівень рентабельності сільськогосподарських підприємств. З кожним роком скорочується чисельність прибуткових сільськогосподарських підприємств (1272 господарства у 1990 р. і 230 господарств у 2005 р.). Але, як показують дослідження, хоч чисельність збиткових підприємств зменшується, сума збитку поступово збільшується (у 1990р. сума збитку на одне господарство складала 32 тис. грн., а у 2005 р. – 812,2 тис. грн.). Такий перебіг подій не є випадковим, оскільки рівень рентабельності виробництва сільськогосподарської продукції в сільськогосподарських підприємствах порівняно з 1990 р. критично знизився. Так, по зерну цей показник впав з 308,5% (1990 р.) до 7,9% (2005 р.), по соняшнику – з 255,2% до 26,0%, по цукрових буряках – з 48,1% до -0,1%. Галузь тваринництва взагалі стала нерентабельною. Так, рівень рентабельності виробництва м’яса знизився з 20,6% (1990 р.) до -36,6 (2005 р.), виробництва молока – з 44,2% до 6,2%. По Харківській області лише у 12 з 27 районів виробництво сільськогосподарської продукції було рентабельним. Виробництво продукції рослинництва було рентабельним у всіх районах області, продукції тваринництва – лише у трьох районах.
У господарствах грубо порушується структура посівних площ. Сівозміни безпідставно насичуються високорентабельними культурами овоче-баштанної та технічної груп, особливо соняшником, що перевищує науково обґрунтовану норму майже у два рази і становить близько 20 %. Це призводить до негативних наслідків, а якщо це буде продовжуватися і надалі, то вони стануть незворотними і спричинять втрати великих площ продуктивних земель. Низькою залишається питома вага посівних площ, на яких застосовують органічні та мінеральні добрива.
Галузь тваринництва є збитковою в більшості сільськогосподарських підприємств усіх форм власності. У 2005 р. сільськогосподарські підприємства скоротили виробництво м’яса на 6%, молока – на 5%. Станом на 1 січня 2006 р. в області налічувалося 279,8 тис. голів великої рогатої худоби (у тому числі 134,6 тис. корів) та 290,0 тис. голів свиней. Упродовж 2005 р. поголів’я великої рогатої худоби скоротилося на 13%, у тому числі корів – на 12%, а поголів’я свиней збільшилося на 10%.
Виробничий потенціал скорочується, виробничі тваринницькі приміщення та споруди, машини та технологічне обладнання галузі не поновлюються. Велику негативну роль у спаді виробництва тваринницької продукції відіграв диспаритет цін на промислову продукцію, використовувану в галузі, та на тваринницьку продукцію, виробництво якої є у переважній більшості нерентабельним. Усе це призвело до послаблення уваги до цієї галузі, а тваринництвом стало невигідно займатись.
Гостро постала проблема оновлення машинно-тракторного парку господарств і його модернізації. Так, у 2005 р. потреби господарств у техніці були забезпечені в середньому на 55%.
Щодо соціальної сфери, то номінальна середньомісячна заробітна плата, нарахована одному штатному працівникові у 2005 р., збільшилася порівняно з 2004 р. на третину і становила 758,67 грн., що перевищує розміри соціальних гарантій, які діяли у грудні 2005р.: у 1,7 раза – прожитковий мінімум для працездатної особи (453 грн.), у 2,3 раза – мінімальну заробітну плату (332 грн.). Заробітна плата зросла в усіх районах області і перевищила розмір прожиткового мінімуму, особливо в Балаклійському, Дергачівському, Зміївському, Красноградському та Чугуївському районах.
Отже, основними причинами кризового стану агропромислового комплексу Харківської області є невисокі темпи структурних реформ і некомпетентність у їх проведенні, послаблення державної підтримки сільськогосподарських підприємств, поглиблення диспаритету цін на промислову та сільськогосподарську продукцію, різноманітність форм власності, що інколи заважає створенню та використанню регламентованої територіальної цілісності, тощо.
У третьому розділі “Підвищення ефективності та вдосконалення формування сільськогосподарських підприємств” розглянуто можливість формування товарних сільськогосподарських підприємств, стабільно діючих у ринкових умовах.
Вивчення законодавчої бази України, сучасного стану соціально-економічних перетворень на селі, теоретичних і методологічних напрямів формування господарсько-правових структур, заснованих на приватній власності на землю та на майно, дало змогу виявити три головних аспекти розвитку земельних відносин і формування сільськогосподарських підприємств: перший відображає правовий і технічний напрями визначення кількості й якості землі, умов її розташування, форм власності, видів користування та умов створення нових землекористувань; другий – це питання соціально-економічної спрямованості створення та нових організаційно-правових форм господарювання; третій – це умови створення стабільних товарних сільськогосподарських підприємств, які б забезпечували впровадження нових технологій і підтримували економічну зацікавленість орендарів та орендодавців.
На основі аналізу поетапного реформування земельно-майнових відносин і визначення факторів впливу на створення таких підприємств розроблено відповідні рекомендації щодо об’єднання показників ресурсного потенціалу, державної підтримки, конкурентних ринкових та іпотечних відносин в єдину систему (рис. 1).
Рис. 1. Фактори впливу на формування ефективного, стабільного
сільськогосподарського підприємства
Отже, розвиток оптимальних, стабільних сільськогосподарських підприємств незалежно від організаційно-правової форми виробництва (сільськогосподарські товариства, приватні підприємства, фермерські господарства тощо) можливий через систему ринку земель сільськогосподарського призначення, як це і передбачено указом Президента України від 26.07.2006 № 644 “Про деякі питання організаційно-правового забезпечення формування та регулювання ринку землі та захисту прав власників земельних ділянок”, без зміни цільового призначення земель. Формування сільськогосподарських підприємств ринкового типу розглядається поетапно крізь призму їх сталого розвитку, на основі створення банку даних щодо системи економічних і соціальних пріоритетів, природного середовища. Це вимагає розробки окремих структурно-логічних схем, які охоплюють правові відносини, економічні важелі, природно-технологічні аспекти, екологічні фактори формування землекористувань ринкового типу на основі історико-культурного аспекта.
Так, історико-культурний аспект базується на врахуванні традицій, культури, менталітету, характерних для місця майбутнього розташування землекористування. Адміністративно-правові відносини забезпечують відповідність сільськогосподарських підприємств визначеним законодавством видам, формам і порядку користування земельними ресурсами в установлених межах (категорія та режим використання земель, обмеженість у використанні, орендні відносини тощо). До природно-технологічного аспекта можна віднести такі показники, як місце розташування, наявні земельні ресурси, конфігурація, потреба в ресурсах та ін. Економічними важелями є зручність землекористування, засоби виробництва, трудові ресурси, складання різного роду планів і проектів. Сутність екологічного фактора полягає у функціонуванні системи інформаційного забезпечення, у проведенні необхідних природоохоронних заходів та їх фінансування, заходів з охорони земель тощо.
З використанням поступового комплексного підходу були визначені складові фактори та інші важелі, які впливають на розвиток і діяльність господарств, розроблено структурно-логічну модель формування сільськогосподарських підприємств (рис.2). У запропонованій структурно-логічній моделі представлені різні показники та їх взаємозв’язки, які по-різному впливають на формування сільгосппідприємств і на економічну ефективність їх діяльності. Тому модель потребує економічного обґрунтування з дотриманням запропонованої послідовності.
З цією метою проводилися дослідження з практичного застосування структурно-логічної моделі у Кегичівському, Первомайському, Чугуївському, Нововодолазькому, Зміївському районах Харківської області та більш ретельно у Красноградському районі.
Дослідження, проведені у 149-ти підприємствах у різних природно-кліматичних умовах, показали, що для степової зони Харківської області в порівнянні з лісостеповою зоною характерною є більша частка великих за розміром господарств. Це може обумовлюватися насамперед географічними умовами розташування районів, а відповідно і виробничою спеціалізацією підприємств.
Також було приділено увагу визначенню стабільності землекористування, яка є його фізичною властивістю. Аналіз стану 149-ти підприємств досліджуваних районів показав залежність виробничих показників від строку діяльності господарств. Так, господарства, які існують п’ять років, мають більшу, ніж інші господарства, середню площу сільськогосподарських земель – 3473 га і досить високий загальний рівень рентабельності – 13,2%. Особливу увагу було виявлено до результатів діяльності господарств, які проіснували лише один рік. Вони мають найвищий загальний рівень рентабельності й окремо по рослинництву та тваринництву. Це можна пояснити “хижацьким” підходом до ведення сільського господарства, особливо щодо дотримання науково обґрунтованих сівозмін. У багатьох із таких господарств соняшник займає 70 % загальної посівної площі, що призводить до сильного виснаження ґрунту. Основною метою таких “тимчасових” сільськогосподарських підприємств є отримання якомога більшого прибутку за найменших затрат. Державні органи управління повинні запобігати створенню таких господарств. Більш детальні дослідження по Красноградському району також підтверджують існування зв’язку стабільності землекористування з виробничими показниками.
Рис. 2. Структурно-логічна модель формування сільськогосподарських підприємств
За допомогою статистичного методу було виявлено, що розмір витрат на виробництво валової продукції має найістотніший вплив на критерій оптимальності землекористування, у порівнянні з площами сільськогосподарських угідь і кількістю працездатних осіб. Так, у ПАОП “Зоря” Красноградського району при площі сільськогосподарських угідь 7,6 тис. га був у 2001-2004 рр. найвищий показник оптимальності землекористування, а ТОВ “Агрофірма “Пісчанська” із площею 9,3 тис. га займало другу сходинку. Слід наголосити, що протягом досліджуваного періоду ці господарства залишались із стабільною площею, тобто протягом чотирьох років розмір землекористувань не змінювався, а чисельність працівників змінювалася неістотно. При цьому зазначені чинники мінімально впливали на загальний результат господарської діяльності з точки зору статистичного методу дослідження.
Структура витрат на виробництво сільськогосподарської продукції не однакова в рослинництві і тваринництві. Аналіз, який проводився протягом п’яти років, показав, що основна частка витрат припадає на придбання дизельного пального, посівного матеріалу (кормів у тваринництві), мінеральних добрив і на утримання та ремонт техніки. Величина таких витрат у процентному відношенні до загальних витрат складає в середньому по сільському господарству 64%.
Наші дослідження показують, що новостворені господарства повинні обов’язково переходити на регіональні умови розвитку сільськогосподарського виробництва, тобто на вирощування окремих польових культур і виробництво спеціальної продукції, яка має попит у регіоні, а відповідно і забезпечує прибуток. Прикладом такого господарювання в Харківській області є ПАОП “Зоря” Красноградського району, яке за 2004 р. одержало 6992,4 тис грн. прибутку. Площа ріллі цього підприємства складає 6,8 тис. га.; 99,9% всіх сільськогосподарських земель взято в оренду, а орендна плата за землю склала 958,8 тис. грн. Середня урожайність ранніх зернових становила 47,2 ц/га, кукурудзи на зерно – 70 ц/га, площа цукрових буряків - 890 га, а їх валовий збір – 26850 т, у середньому 302 ц/га. При цьому рентабельність рослинництва склала 80,1%. У тваринництві при поголів'ї дійної череди 1210 голів середній надій молока на корову за рік склав 5200 кг, а рентабельність – 21,6%. Однією з головних умов одержання високих показників, на нашу думку, є багатогалузевість господарств такого типу та розвиток рослинництва і тваринництва.
Дослідження показали, що в багатогалузевих господарствах ефективність використання сільськогосподарських угідь є вищою у тваринництві, а в підприємствах з однією профілюючою галуззю – у рослинництві. Такий висновок можна визнати закономірним. Якщо проаналізувати рівень рентабельності галузей тваринництва та рослинництва в досліджуваних сільськогосподарських підприємствах, то побачимо, що у багатогалузевих підприємствах рівень рентабельності в усі роки дослідження був вищий, ніж у підприємствах з однією профілюючою галуззю. Такі підприємства можуть витримувати всі вимоги щодо ведення науково обґрунтованої системи сівозмін, яка передбачає оптимальне співвідношення вирощування стабілізуючих і дестабілізуючих польових культур. Це дає змогу високопродуктивно й екологічно раціонально використовувати сільськогосподарські землі підприємства Отже, багатогалузеві сільськогосподарські господарства, які розвивають галузі і рослинництва, і тваринництва, є більш високопродуктивними, ніж господарства з однією профілюючою галуззю виробництва. Це підтверджують наші дослідження (таблиця).
Аналіз свідчить про те, що працівники мають бути відмежовані від впливу ринкових умов. Вплив ринку повинні сприймати управлінські та маркетингові ланки на рівні підрозділів через механізм застосування внутрішніх цін на продукцію та ресурси. Так, підрозділові маркетингу не обов’язково мати прямі зв’язки з виробничим підрозділом – він може впливати на виробництво через його спеціалістів за допомогою спільно розроблених з ними відповідних заходів. Місцем формування прибутку виступає відділ маркетингу та реалізації сільськогосподарської продукції.
Таблиця
Ефективність діяльності с.-г. підприємств південної степової підзони
Харківської області за галузевим напрямом виробництва
Вид
виробництва | Кільк. підпри-ємств | Дохід на 1 га
с.-г. угідь
від реалізації продукції, грн. | В розрахунку на одне підприємство:
рослинництво | тваринництво
рослин-ництва | тварин-ництва | повна собівар-тість, тис грн. | дохід (збиток), тис грн. | рента-бель-ність, % | повна собівар-тість, тис грн. | дохід (збиток), тис грн. | рента-бель-ність, %
2000 р.
Багатогалузеве | 28 | 242,6 | 657,8 | 400,3 | 673,9 | 68,3 | 2173,4 | 1827,4 | -15,9
Вузько-спеціалізоване | 85 | 440,8 | 86,2 | 983,1 | 1327,2 | 35,0 | 474,9 | 259,4 | -45,4
2001 р.
Багатогалузеве | 23 | 276,6 | 1108,1 | 559,2 | 950,0 | 69,9 | 3198,7 | 3806,0 | 19,0
Вузько-спеціалізоване | 75 | 481,6 | 87,7 | 1189,0 | 1691,6 | 42,3 | 412,8 | 308,1 | -25,4
2002 р.
Багатогалузеве | 22 | 331,0 | 1279,7 | 833,9 | 1150,8 | 38,0 | 471,1 | 448,3 | -6,8
Вузько-спеціалізоване | 81 | 442,0 | 77,0 | 953,0 | 1299,4 | 36,3 | 368,1 | 226,3 | -38,5
2003 р.
Багатогалузеве | 32 | 272,6 | 1 049,4 | 593,6 | 834,8 | 40,6 | 3162,4 | 3213,8 | 1,6
Вузько-спеціалізоване | 56 | 673,2 | 98,2 | 1564,4 | 2155,5 | 37,8 | 602,0 | 314,4 | -47,8
2004 р.
Багатогалузеве | 18 | 607,3 | 1476,3 | 1641,7 | 2155,8 | 31,3 | 5311,7 | 5240,8 | -1,3
Вузько-спеціалізоване | 59 | 1022,7 | 114,6 | 2757,0 | 3094,1 | 12,2 | 596,2 | 346,6 | -41,9
2000-2004 рр.
Багатогалузеве | - | 332,9 | 1096,0 | 738,8 | 1068,7 | 44,7 | 3536,2 | 3518,8 | -0,5
Вузько-спеціалізоване | - | 581,2 | 91,1 | 1405,1 | 1820,8 | 29,5 | 477,6 | 285,2 | -40,3
В умовах зростання конкуренції на існуючих ринках і формування нових, перспективних і водночас більш вимогливих сегментів споживання сільгосппродукції проблема вивчення каналів її реалізації є для підприємства основою одержання прибутку. Аналіз показав, що найбільш вагомим і прибутковим каналом збуту зернових є продаж продукції оптовим торговим компаніям, так званим трейдерам. У 2004 р. у такий спосіб було продано 50% усього обсягу реалізованої досліджуваними сільгосппідприємствами продукції. За таких умов, на нашу думку, перспективними каналами реалізації мають стати торгові компанії (трейдери) та підприємства харчової промисловості.
Визначені по результатах аналізу основні умови функціонування та розвитку стабільних сільськогосподарських підприємств були об’єднані у функціональні блоки – управління, ресурсного потенціалу, виробничого процесу, результатів діяльності. Установлені тісні взаємозв’язки між механізмом формування сільгосппідприємств ринкового типу та структурою управління і розвитком землекористування. Можна зробити висновок, що ефективність діяльності сільськогосподарських підприємств буде завжди різною навіть за однакових умов існування, оскільки керівні органи підприємств знаходитимуть різні рішення по всіх функціональних блоках, у чому і полягає сутність ринкової економіки.
Аналіз організаційно-правових форм господарювання свідчить, що функціональні блоки найбільш вміло поєднані у приватних підприємствах. Найвищі показники рентабельності як по роках, так і в середньому за 2000-2004 рр. були у приватних сільськогосподарських підприємствах, в яких рівень рентабельності сільського господарства за п’ять років становив 18,8%.
Як показують дослідження, приватні підприємства досягають відносно високих економічних показників насамперед завдяки можливості швидкого та самостійного прийняття рішень, використанню іпотечного кредитування та високій зацікавленості в результатах виробничої діяльності.
Важливим є також те, що формування та функціонування землекористувань товарного типу супроводжуються і соціальним навантаженням: сільськогосподарське підприємство забезпечує матеріальні потреби кожного свого працівника через відповідну заробітну плату, розмір валового доходу на середньорічного працівника та ін. У сучасних умовах, коли соціальна сфера села перебуває не в кращому стані, саме прибуткові підприємства допомагають місцевим органам управління в утриманні сільських шкіл, медичних закладів тощо. Отже, землекористування ринкового типу мають забезпечувати стабільність не тільки працюючих, а й регіону в цілому.
ВИСНОВКИ
1. Система земельних відносин визначає, хто може використовувати ресурси, які саме, протягом якого часу та на яких підставах. Земельні відносини стосуються власності на землю, політичних, економічних, соціальних, виробничих і рентних відносин, землеустрою та землекористування, управління земельними ресурсами й інших взаємопов’язаних питань. Проблема земельних відносин є найважливішою складовою частиною будь-яких аграрних перетворень. Прийняття цілої низки законодавчих, нормативно-правових та інших підзаконних актів визначило напрям формування та розвитку земельних відносин в Україні: роздержавлення, паювання, реструктуризацію.
2. З’ясовано, що переваги та недоліки крупних і дрібних сільськогосподарських підприємств залежать від: державної аграрної політики (належності до економічної сільськогосподарської системи), природних факторів (наявності відкритих сільськогосподарських територій), матеріально-технічних ресурсів, витрат на управління, продуктивності праці, ризику підприємництва, стану ринкових відносин.
3. У дослідженні економічних засад формування сільськогосподарських підприємств при сучасних земельних відносинах визначальним методологічним принципом є системний підхід, який вимагає складання структурно-логічних схем, моделей і програм, відпрацювання функцій і зв’язків, вивчення ефективності господарської діяльності.
4. Комплексна структурно-логічна модель формування сільськогосподарських підприємств повинна містити наступні основні складові: правові відносини, економічні важелі, природно-технологічної, економічної, екологічної та соціальної складових щодо організації й обґрунтування ефективності виробничих процесів. Основою сучасного алгоритму формування сільськогосподарських підприємств товарного типу є використання досягнень науково-технічного прогресу, інвестиційна привабливість, вчасне реагування на вимоги ринку.
5. Створення стабільних товарних сільськогосподарських підприємств відбувається за умови взаємозалежності між державними факторами впливу (дані про земельні ресурси, державна підтримка), факторами, які залежать безпосередньо від товаровиробників (людський фактор, конкуренція землевласників і землекористувачів), і ринковими відносинами (особливо відносинами іпотечного ринку). При відсутності будь-якого чинника в цій схемі система стає недієздатною, і за таких умов неможливо створити ефективне сільськогосподарське підприємство. Державне регулювання є вирішальною складовою при формуванні сільськогосподарських підприємств при сучасних земельних відносинах. В умовах розвитку ринкових відносин пріоритети державної політики в аграрній сфері мають бути спрямовані на створення ринкової інфраструктури, підтримку сільського господарства через державні програми, раціональне розміщення виробництва.
6. Ефективність функціонування сільськогосподарських підприємств визначається спеціалізацією та концентрацією виробництва. На основі досліджень сільськогосподарських підприємств Красноградського району Харківської області обґрунтовано необхідність введення багатогалузевого напряму в розвитку сільськогосподарського виробництва. Так, багатогалузеві господарства мають кращі економічні показники як у тваринництві (-1,3% рентабельності), так і в рослинництві (31,3% рентабельності), ніж вузькоспеціалізовані підприємства (відповідно -41,9% і 12,2% рентабельності).
7. Важливим елементом одержання прибутку для підприємства є вивчення каналів реалізації сільськогосподарської продукції. Встановлено, що перспективними каналами реалізації є торгові компанії та підприємства харчової промисловості. Критерієм економічної ефективності сільськогосподарських підприємств з різними формами власності виступає рівень рентабельності. Показник рентабельності свідчить не тільки про кінцевий результат діяльності, а й про ефективність використання коштів у цілому. Встановлено, що приватно-орендні сільськогосподарські підприємства мали за 2000–2004 рр. найвищий, ніж інші формування, рівень рентабельності сільського господарства 18,8%.
8. Вимоги ринку повинні сприйматись управлінськими та маркетинговими ланками на рівні підрозділів через механізм застосування внутрішніх цін на продукцію та ресурси. Так, підрозділові маркетингу не обов’язково мати прямі зв’язки з виробничим підрозділом – він може впливати на виробництво через його спеціалістів за допомогою спільно розроблених з ними відповідних заходів. Місцем формування прибутку повинен виступати відділ маркетингу та реалізації сільськогосподарської продукції.
9. При створенні сталих товарних сільськогосподарських підприємств слід ураховувати багато взаємозалежностей і взаємозв’язків, тому можливою є чимала кількість варіантів вирішення виробничих питань. З’ясовано тісні взаємозв’язки між організаційною структурою та процесом формування сільськогосподарських підприємств. Їх ефективність завжди буде різною навіть за однакових умов існування, оскільки керівні органи підприємств знаходитимуть різні шляхи вирішення проблем, у чому і полягає сутність ринкової економіки.
10. Ефективність сільськогосподарських підприємств залежить від зовнішніх, а ще в більшій мірі від внутрішніх чинників: рівня організації виробництва, ступеня впровадження ресурсо- й енергозберігаючих технологій тощо. Наприклад, ПАОП “Зоря” за 2004 р. одержало 6992,4 тис грн. прибутку; площа ріллі цього підприємства складає 6,8 тис. га.; 99,9% сільськогосподарських земель взято в оренду, а орендна плата за землю склала 958,8 тис. грн.; середня урожайність ранніх зернових становила 47,2 ц/га, кукурудзи на зерно – 70 ц/га, цукрових буряків – 302 ц/га. При цьому
