РАДА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ

ПЛАТОНОВ АНДРІЙ ВІКТОРОВИЧ

УДК 351.756+314.74/.748] (477) (043.3)

ПРОТИДІЯ НЕЛЕГАЛЬНІЙ МІГРАЦІЇ ЯК ЧИННИК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Спеціальність 21.01.01 - основи національної безпеки держави (політичні науки)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ-2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному інституті проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

академік НАН України

Пирожков Сергій Іванович,

директор Національного інституту проблем міжнародної безпеки при

Раді національної безпеки і оборони України.

Офіційні опоненти: доктор політичних наук,

Перепелиця Григорій Миколайович,

професор кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченко;

доктор наук з державного управління,

Малиновська Олена Анатоліївна,

завідувач відділу соціально-економічної та демографічної безпеки Національного інституту проблем міжнародної безпеки при

Раді національної безпеки і оборони України.

Провідна установа: Національна академія Служби безпеки України, м. Київ.

Захист відбудеться “09” листопада 2006 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради СРД 26.723.01 при Національному інституті проблем міжнародної безпеки при РНБО України за адресою: 01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України за адресою: 01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7.

Автореферат розісланий “06” жовтня 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор філософських наук Шевченко О.К.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. В умовах сформованої в світі геополітичної ситуації незмінно зростають обсяги нелегальної міграції. Через географічне розташування Україна перебуває в центрі міграційних потоків, по суті відіграючи роль транзитної зони на шляху до країн Західної Європи. Механізми утворення транзитних потоків нелегальної міграції постійно вдосконалюються. В цьому аспекті нелегальна міграція стає однією з головних загроз національній безпеці України.

Протидія нелегальній міграції прямо пов'язана з забезпеченням національної безпеки держави. Відповідно до статті 7 Закону України “Про основи національної безпеки України” у сфері державної безпеки на сучасному етапі серед основних реальних та потенційних загроз національній безпеці України, стабільності в суспільстві визначається нелегальна міграція.

Для забезпечення національної безпеки України є необхідним вжиття більш ефективних заходів протидії нелегальній міграції та створення збалансованого державного механізму регулювання міграційних процесів. Важливо визначити пріоритетні напрямки та завдання, завдання взаємодії між державними органами щодо комплексної протидії нелегальній міграції та шляхи усунення умов, які сприяють її поширенню.

Проблема нелегальна міграція завжди привертала увагу громадськості та науковців. Для вивчення цієї проблематики велике значення мають фундаментальні наукові праці, опубліковані у радянський період, зокрема, Л.Рибаковського, Ж.Зайончковської, О.Хомри, В.Переведенцева, А.Топіліна, І.Занданова, І.Матліна та ін. У країнах СНД та Балтії найбільш систематизовані та комплексні дослідження нелегальної міграції за демографічними, соціологічними та юридичними напрямами здійснюються в Російській Федерації, Латвії, Литві та Естонії такими вченими, як: В.Айрапетов, А.Вишневський, Г.Вітковська, Л.Дробіжева, Ж.Зайончковська, А.Здравомислов, Ю.Іванов, В.Іноземцев, Ю.Колосов, В.Тішков, І.Цапенко та ін. Їхні дослідження містять цінний теоретичний і фактичний матеріал стосовно нелегальної міграції та міграційних процесів взагалі.

Важливу складову наукової літератури з проблеми становлять роботи вітчизняних вчених: юристів, економістів, соціологів, демографів, політологів. Після здобуття незалежності в Україні опублікована значна кількість робіт, присвячених міграційній проблематиці, зокрема: С.Пирожкова, О.Хомри, О.Малиновської, О.Бабенко, А.Довгерта, В.Євінтова, В.Новіка, В.Олефір, О.Позняка, Е.Лібанової, О.Піскуна, Н.Плахотнюка, І.Прибиткової, Ю.Римаренка, С.Чеховича та ін. Утім, комплексного аналізу проблем безпеки та протидії нелегальній міграції як чинника забезпечення національної безпеки України ще бракує, що й зумовило актуальність обраної теми дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане із планами фундаментальних і прикладних досліджень Національного інституту проблем міжнародної безпеки. Роботу виконано в рамках планових наукових проектів на 2004-2005 роки: № 1 – “Національна безпека України в умовах трансформації міжнародних відносин, систем глобальної та регіональної безпеки”; № 2 – “Україна у світових інтеграційних процесах: проблеми синхронізації та гармонізації різнорівневих регіональних інтеграційних проектів”; № 3 – “Національна безпека Україна в умовах міжнародної відкритості: відповідь на виклики тероризму та екстремізму”.

Мета і завдання дослідження. Головною метою дослідження є виявлення впливу нелегальної міграції іноземних громадян та осіб без громадянства на стан національної безпеки, визначення напрямів та механізмів протидії нелегальній міграції у контексті забезпечення національної безпеки України.

Для досягнення мети в роботі поставлені такі завдання:

- уточнити сутність феномену нелегальної міграції та ключових понять, удосконалити систему класифікації нелегальної міграції із врахуванням української специфіки;

- проаналізувати інструменти та механізми протидії нелегальній міграції в Україні, провести порівняльний аналіз міжнародного досвіду протидії нелегальній міграції;

- дослідити та провести ранжирування чинників, що перетворюють нелегальну мiграцiю на загрозу національній безпеці України та впливають на міграційну складову національної безпеки України;

- розглянути прикладні аспекти та моделі формування системи контролю у сфері протидії нелегальній міграції;

- розробити пропозиції щодо вдосконалення протидії нелегальній міграції в системі забезпечення національної безпеки України.

Об’єктом дослідження є нелегальна міграція як загроза національній безпеці України.

Предметом дослідження є протидія нелегальній міграції як чинник забезпечення національної безпеки України.

Методи дослідження. Для досягнення мети дослідження та розв’язання поставлених завдань використовувався комплекс загальнонаукових і спеціальних методів пізнання: історичний, функціональний, метод компонентного та статистичного аналізу, системний підхід, компаративістика, сучасні методи математичного моделювання та прогнозування. Як система національна безпека досліджувалася методами, серед яких пріоритетне місце займав історичний аналіз, політичний аналіз, факторний аналіз. У дослідженнях міграційної складової національної безпеки для вивчення найбільш суттєво значущих чинників використовувалися методи факторного аналізу та рангових кореляцій.

При класифікації нелегальної міграції було використано фасетний метод класифікації. При визначенні основних напрямів та механізмів протидії нелегальній міграції використовувався діалектичний системний підхід. Поряд з цим, для математичного моделювання механізму протидії нелегальної міграції було застосовано як загальні підходи до математичного моделювання соціально-політичних систем, так і конкретні технології їх побудови. Математична модель системи контролю у сфері протидії нелегальній міграції будується в класі теорії ігор із непротилежними інтересами.

При дослідженні проблем протидії нелегальній міграції як чинника забезпечення національної безпеки України використовувався кожен з наведених методологічних підходів. Разом з тим, всебічний та цілісний аналіз цієї проблеми забезпечувався їх комплексним застосуванням.

Наукова новизна одержаних результатів:

- уточнено сутність феномену нелегальної міграції, удосконалено систему класифікації нелегальної міграції, визначено суб'єкти нелегальної міграції, її критерії, характерні риси, види нелегальних мігрантів та шляхи їх в'їзду в Україну;

- визначено вплив нелегальної міграції на стан національної безпеки України, досліджені міжнародні механізми протидії нелегальній міграції, з точки зору адаптації для потреб національної безпеки України;

- проаналізовані шляхом ранжирування чинники, що впливають на міграційну складову національної безпеки України та сприяють поширенню нелегальної міграції в Україні; побудовано діаграми та отримано порядок рангів зазначених чинників, відповідно до ступеню їх впливу на ключовий параметр дослідження;

- вперше запропоновано математичну модель контролю в сфері протидії нелегальній міграції, що є основою для побудови алгоритмів прогнозування міграційних процесів та автоматизації системи управління міграційними процесами;

- визначено перспективні напрями удосконалення протидії нелегальній міграції в системі національної безпеки України, засновані на розв’язанні суперечностей у національному законодавстві та впровадженні багатокомпонентного підходу до ефективної боротьби з нелегальною міграцією із використанням потенціалу транснаціонального співробітництва спецслужб та правоохоронних органів.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що матеріали дисертаційного дослідження дозволяють більш детально і об’єктивно оцінити ситуацію, яка склалася у сфері протидії нелегальній міграції, доповнюють розуміння процесу становлення системи контролю міграційних процесів та механізмів протидії нелегальній міграції.

Положення й висновки роботи можуть бути використані для подальших наукових досліджень, пов'язаних з міграційними процесами у Європі та в Україні; дозволяють зробити конкретні рекомендації щодо удосконалення міграційного законодавства; можуть бути застосовані в навчальному процесі, при підготовці підручників, навчальних посібників та спецкурсів, присвячених питанням міжнародної та національної безпеки.

Матеріали дисертаційного дослідження було впроваджено у практичну діяльність оперативно-розшукового управління Департаменту оперативної діяльності Адміністрації Державної прикордонної служби України (вих. №51/124 від 20.02.06). Сформульовані в дисертації положення впроваджено в науково-дослідницькій діяльності ГО “Громадський аналітичний центр” (м. Київ) в рамках виконання наукової програми щодо розробки пропозицій для Міністерства закордонних справ України стосовно єдиної політики ЄС у сфері легальної міграції (Довідка вих. №2/1512-003 від 15.12.05). Теоретично-методологічні засади дисертаційного дослідження використано в навчальному процесі Європейського університету (м. Київ) при розробці робочої програми з дисципліни “Безпекознавство” (Акт впровадження від 31.01.06).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Висновки та результати, у т.ч. й ті, що характеризують наукову новизну, сформульовані й отримані автором особисто. У дисертації не використано ідеї та розробки, які належать співавторам.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження оприлюднені та отримали позитивну оцінку на міжнародних науково-практичних конференціях, семінарах та круглих столах: “Фахова підготовка іноземних громадян в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку” (м. Київ, березень 2004 р.); “Сучасний тероризм як загроза національній безпеці” (м. Київ, травень 2004 р.); “Український соціум: минуле, сучасне, майбутнє” (м. Київ, грудень 2004 р.); “Інтелектуальні системи прийняття рішень та прикладні аспекти інформаційних технологій” (м. Євпаторія, травень 2005 р.); “Україна – суб’єкт європейського освітнього простору” (м. Київ, травень 2005 р.); “Покращання міжрегіонального співробітництва України з сусідніми країнами в контексті глобалізації” (м. Київ, травень 2005 р.); VII Міжнародна науково-практична конференція з математичного моделювання (м. Феодосія, вересень 2005 р.); “Національна безпека України: стан, кризові явища та шляхи їх подолання” (м. Київ, грудень 2005р.); “Актуальні проблеми організації набору іноземців на навчання до вищих навчальних закладів України. Підсумки та перспективи” (м. Київ, березень 2006 р.); “Інтелектуальні системи прийняття рішень та прикладні аспекти інформаційних технологій” (м. Євпаторія, травень 2006р.).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображений у монографії (у співавторстві), 10 наукових публікаціях, з яких 5 (без співавторства) загальним обсягом 2,21 ум. др. арк. були вміщені у фахових виданнях, що затверджені ВАК України.

Структура та обсяг дисертаційної роботи визначається її метою та завданнями. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 178 сторінок. Список використаної літератури поданий на 16 сторінках і нараховує 200 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт та предмет, мету і завдання дисертаційної роботи, розкрито її наукову новизну, теоретичне та практичне значення.

Перший розділ “Теоретично-методологічні засади формування державної політики у сфері протидії нелегальній міграції” присвячено розкриттю основних понять та сутнісних характеристик нелегальної міграції, аналізу концептуальних підходів до протидії нелегальній міграції як складової системи забезпечення національної безпеки. Висвітлено зарубіжний досвід протидії нелегальній міграції.

Міжнародна міграція почала набувати особливого значення в ХХ ст. Починаючи з цього періоду опубліковано дослідження відомих світових фахівців, таких як: А.Алейніков та Д.Мартін, Д.Вейсбродт, Р.Босвелл, Р.Пленер, Г.Гудвін-Гіллом, П.Гітелсон, А.Афолойана, К.Ямага-Карнс, М.Вейнер та Р.Манц, Г.Лучані, С.Спенсер та інші. З країн Центральної та Східної Європи вагомі дослідження з історії та сучасності міграційних переміщень проводяться у Румунії, Чехії, Угорщині, Польщі такими дослідниками, як Б.Вижнікевич, Б.Вержбицький, Д.Георгіу, Д.Дрбоглав, І.Корис, Я.Кухарик, Б.Надь, М.Налевайко, К.Клос, Ю.Тотт, Е.Шика, М.Окольски та ін. На аспекти прав людини та мігранта, проблему імплементації міжнародного права, які також є актуальними при вивчені проблеми нелегальної міграції, звертають увагу українські дослідники: В.Денисов, В.Буткевич, Ю.Тодика, Ю.Шемшученко, О.Овсюк, О.Овчиннікова та ін.

Дослідження закордонних та вітчизняних дослідників значно розширюють межі вивчення легальної та нелегальної міграції в інтересах забезпечення та формування систем безпеки. В Україні даним питанням були присвячені роботи С.Пирожкова, О.Бодрука, В.Селіванова, Г.Перепелиці, О.Гончаренка, О.Власюка, І.Бінька, О.Барановського, А.Сухорукова, В.Гейця, В.Ярочкін, О.Дугін, Д.Тренін, Ю.Тіхонравов та ін. Окремо слід зазначити, що проблеми міжнародної міграції в контексті міжнародної безпеки досліджуються у роботах російських вчених: В.Айрапетова, Г.Вітковської, О.Бурсової, С.Михайлова, Т.Шличкової, Г.Гольдіна, в яких розглядаються історичні, етнічні, соціальні аспекти міграційних потоків, а також діяльність державних інституцій щодо їх регулювання.

Огляд наукової літератури дозволяє дійти висновку, що найбільш змістовні зарубіжні та вітчизняні наукові дослідження, які безпосередньо присвячені проблемі нелегальної міграції, з’явилися протягом останнього десятиріччя. У галузі національної та міжнародної безпеки їх недостатньо. Бракує досліджень факторів впливу нелегальної міграції, що виникли після розпаду СРСР, на розвиток структур безпеки як національного, так і міжнародного рівня, що зумовило актуальність обраної теми дослідження.

Існуючі розбіжності у вживанні понять і термінів, їх нез'ясованість, не розмежування за обсягом та значенням, як у наукових дослідженнях, так і у міжнародно-правових актах, свідчить про те, що осмислення міграційного буття з його багатогранними проявами та наслідками ще не завершено. До недавнього часу не існувало поняття “нелегальна мiграцiя” у сучасному розумінні. Коректна дефініція “нелегального мігранта” і “нелегальної міграції” є важливою для подальших досліджень. Більшість дослідників при визначенні терміну “нелегальна міграція” відрізняють незаконний в’їзд, транзитний проїзд та нелегальне перебування мігрантів. Базуючись на міжнародно-правових нормах, дослідники погоджуються, що до нелегальних мігрантів відносяться: іноземці, у яких мета в'їзду не відповідає дійсним намірам; іноземці, які в'їжджають з використанням підроблених документів; іноземці, які прибувають у країну нелегально.

У дослідженні надається перевага терміну “протидія” з огляду на те, що поняття “боротьба” більше прийнятне щодо активних дій стосовно кримінальних елементів, а “протидія” – передбачає поряд з іншим також превентивні, запобіжні та профілактичні дії. Звичайно, протидія, яка заснована на превентивних заходах, не виключає притягнення нелегальних мігрантів до відповідальності. Однак вона включає захист прав людини, у тому числі нелегальних мігрантів. Разом з тим, термін “боротьба” є найбільш придатним при розгляді проблеми транснаціональної організованої злочинності, яка пов’язана з нелегальним переправленням мігрантів, що призводить до порушення державного кордону.

Нелегальне переправлення мігрантів складає частину загального процесу нелегальної міграції, тому слід розрізняти дії, що набирають форми організованого нелегального переправлення мігрантів, та нелегальне переміщення за сприяння йому з боку окремих випадкових осіб. Нелегальна міграція та торгівля людьми стають ключовими сучасними загрозами національної та міжнародної безпеки країн Європи. Поняття “нелегальне переправлення мігрантів” та “торгівля людьми” мають спільні риси, але між ними є суттєва різниця. Як явище нелегальне переправлення мігрантів завжди має протиправний характер та означає нелегальне перевезення осіб з країни походження до країни призначення. Торгівля людьми не має добровільного характеру та має на меті подальшу експлуатацію. Це є основою розмежування термінів “нелегальне переправлення мігрантів” та “торгівля людьми”.

З метою вдосконалення наявної класифікації міграційних потоків та нелегальної міграції було розроблено чітку систему класифікації нелегальної міграції, що дозволило побудувати впорядковану структуру міграційних процесів. На основі узагальнення попередніх досліджень було визначено критерії класифікації нелегальної міграції, види нелегальних мігрантів, в залежності від специфіки їх діяльності, та шляхи в'їзду в Україну нелегальних мігрантів. Така класифікація створила передумови для уніфікації інформації та дозволила побудувати упорядковану систему її збору, міжвідомчого та міжнародного обміну нею для підвищення ефективності протидії нелегальній міграції.

Розглядаючи проблему нелегальної міграції на міжнародному рівні, слід зазначити, що сучасна європейська міграційна політика визначається кількома угодами та конвенціями, які були прийнятті за останні два десятиріччя. Серед них: Шенгенські угоди 1985 та 1990 рр., Дублінська Конвенція 1990 р., Маастрихтський договір 1992 р., Амстердамський договір 1997 р. та ін. Країни ЄС впроваджують міграційну політику, яка спрямована на гармонізацію національних міграційних законодавств, уніфікацію процедури та документації, що регулює доступ іноземців на територію зони Шенгенської угоди. Загалом, міграційна політика країн Європейського Союзу на даний час характеризується обмеженням в'їзду в країну низькокваліфікованої робочої сили та боротьбою з нелегальною міграцією.

Однією з основ системи безпеки, яка компенсує скасування перевірок на спільних внутрішніх кордонах Європейського Союзу (як передбачено Шенгенськими угодами), поряд зі створенням Європейської поліції (Європола) та Шенгенської інформаційної системи (СІС) є уніфікація національних правових норм країн ЄС по відношенню до іноземців, які перебувають на їх території. Вказана проблема стала предметом всебічного аналізу в рамках Євросоюзу. Протоколи Шенгенської угоди передбачають ряд заходів для координації дій у даній області: обмін інформацією про становище в країнах-походження мігрантів; співробітництво посольств країн-членів Шенгенської угоди в країнах, де особливо сильні еміграційні тенденції; взаємний обмін статистичними даними, зокрема про значні групи біженців.

З метою вдосконалення спільного інтегрованого керування зовнішніми кордонами держав-членів ЄС, спрощення й підвищення ефективності існуючих і майбутніх заходів співтовариства в сфері керування зовнішніми кордонами створено Європейське агентство по управлінню оперативним співробітництвом на зовнішніх кордонах держав-членів Європейського Союзу (FRONTEX Agency). Аналіз міграційної політики країн ЄС свідчить, що уряди більшості з них вважають політику введення заборони та обмежень не спроможною вирішити наявні проблеми.

Поряд з посиленням боротьби з організованою злочинністю, європейські країни проводять єдину політику щодо інтеграції легальних іммігрантів, процедур, пов’язаних з правом на отримання притулку. Традиційний шлях боротьби з нелегальною міграцією шляхом жорстких адміністративно-репресивних заходів доповнюється можливістю для нелегальних мігрантів легалізувати своє перебування в країні. Таким чином, у західноєвропейських країнах поширена практика вжиття заходів з встановлення контролю над міграційними процесами, протидії нелегальній міграції.

У контексті забезпечення міжнародної безпеки для вирішення проблеми нелегальної міграції в країнах ЄС запроваджуються державні механізми, основними з них є: запобігання нелегальній міграції (ліквідація причинно-факторного механізму нелегальної міграції, заходи виявлення потенційних нелегалів, збалансована національна політика надання притулку тощо); протидія нелегальному перетинанню кордонів (штрафні та судові санкції проти наймачів нелегальних мігрантів, легалізація нелегальних мігрантів тощо); боротьба з транснаціональною організованою злочинністю (багатостороннє поліцейське співробітництво, двостороннє співробітництво, використання технічних засобів тощо).

Нелегальне переправлення мігрантів визнається транснаціональним злочином. Посилюється відповідальність осіб, які займаються таким переправленням; ініціюється розробка міжнародних інформаційних програм запобігання нелегальній міграції, забезпечується технічна допомога та професійна підготовка міграційних та поліцейський органів. Посилення протидії нелегальній міграції є одним з пріоритетів міграційної політики країн ЄС, яка спрямована на гармонізацію національних міграційних законодавств, уніфікацію процедур та документації, що регулюють доступ іноземців на територію Євросоюзу.

Закордонний досвід протидії нелегальній міграції доводить, що така транснаціональна проблема не може бути вирішена тільки на основі національної політики та потребує більшої послідовності, компетентності та розвитку міжнародного співробітництва для більш ефективного керування міграцією на національному, регіональному й світовому рівнях. Актуальною залишається необхідність вдосконалення системи обміну інформацією, надання фінансової та технічної допомоги для попередження та протидії нелегальній міграції. Вирішуючи проблеми міграції, здійснюється вагомий внесок у розв’язання інших пов’язаних з нею глобальних проблем, серед яких транскордонна злочинність, тероризм, торгівля людьми та наркотиками.

У другому розділі “Нелегальна міграція та її вплив на національну безпеку України” проведено комплексний аналіз міжнародного та національного аспектів проблеми нелегальної міграції, досліджено чинники впливу на міграційну складову національної безпеки України та на поширення явища нелегальної міграції. Значна увага приділяється поглибленому аналізу інструментів та механізмів протидії нелегальній міграції в Україні.

Завдяки своєму геополітичному розташуванню, Україна за минуле десятиліття стала не тільки транзитною зоною на шляху міграційних потоків в напрямку країн Західної Європи, але поступово перетворюється в країну тривалого перебування нелегальних мігрантів. Стосовно до стану злочинності в Україні нелегальна міграція виступає значимим криміногенним фактором, комплексна протидія якому має вестися на всіх рівнях.

В силу свого характеру нелегальну міграцію неможливо належним чином відобразити в офіційній статистиці. Різні відомства й експерти пропонують свої оцінки чисельності нелегальних мігрантів. Відомості про незаконне перетинання кордону, що загрожують національній безпеці (бандитські формування і терористичні групи, шпигунські й інші розвідувальні групи й індивіди), є обмеженими за доступом та, як правило, не доступні для наукової та широкої громадськості.

Панує різнобій в оцінках масштабів самого явища та прогнозів його подальшого розвитку. Чисельність нелегальних мігрантів в Україні істотно коливається: від 30 тис. до 1 млн. осіб. Найбільш реальними є оцінки в межах 120-150 тис. осіб. Серед нелегальних мігрантів переважають вихідці з Афганістану, Бангладеш, Пакистану, Індії, Іраку, Китаю, В'єтнаму, інших азіатських країн, окремих африканських країн, а також з колишніх союзних республік Закавказзя і Центральної Азії. За останні п’ять років організованого характеру набула транзитна незаконна міграція через територію України громадян країн СНД. Серед порушників законодавства України з прикордонних питань помітно збільшилася частка громадян – вихідців з країн СНД, зокрема, Російської Федерації (чеченського походження), Республіки Молдови, Вірменії, Грузії.

У національному вимірі характеристики нелегальної міграції відображають розбіжності шляхів в'їзду в Україну та виїзду з неї. За даними Державної прикордонної служби України понад половину затриманих нелегальних мігрантів при в'їзді в Україну приходиться на українсько-російський і українсько-білоруський ділянки кордону. При виїзді з країни 42% від усієї кількості нелегальних мігрантів затримано на українсько-словацькому кордоні, 23% - на українсько-польському, 21% - на українсько-російському, 3% - на українсько-білоруському кордоні. Спроби залишитися в Україні здійснюють лише 3-5% нелегальних мігрантів, затриманих правоохоронними органами України. Якщо в попередні роки значна кількість нелегальних мігрантів складалася з порушників-одинаків, то нині на 90це – організовані групи. Північно-східні кордони України фактично перетворилися в загальноєвропейський бар'єр на шляху нелегальних мігрантів. Надійно перекрити канали проникнення нелегальних мігрантів дотепер не вдалося жодній державі, у тому числі Україні. Дана ситуація стає підставою для твердої візової політики країн європейського співтовариства відносно України.

На міжнародному рівні нелегальна міграція здобуває риси транскордонної організованої злочинної діяльності, як виду кримінального бізнесу. Аналіз практики свідчить про наявність добре налагодженого механізму нелегальної міграції через територію України. Такі механізми продовжують активно використовуватися нелегальними мігрантами з країн Південної та Східної Азії, Близького та Середнього Сходу, а також країн Африки.

В Україні активізується діяльність організованої злочинності, яка спеціалізується насамперед на створенні транснаціональної системи керування нелегальними міграційними потоками. Збільшення неконтрольованої нелегальної міграції призвело до значного посилення криміналізації суспільства у прикордонних районах. Нелегальні мігранти широко використовують місцевих жителів України як провідників, власників житла, перевізників, перекладачів і просто окремих громадян, які отримують прибуток через надання допомоги на різних етапах пересування мігрантів на Захід. Сформувалася мережа високоприбуткового злочинного бізнесу, що включає як окремих корумпованих представників відповідних державних органів, так і посередницькі групи, які займаються переправлянням, виготовленням підроблених документів високої якості та організацією транспортного перевезення.

Боротьба з такою транснаціональною кримінальною мережею ускладнюється через розгалужену діяльність її представників у декількох країнах, які використовують передові комунікації. Рівень міждержавного співробітництва країн Європи у цій галузі не настільки високий, щоб відповідні правоохоронні органи могли оперативно реагувати та припиняти випадки трафіка нелегальних мігрантів.

Міграційна складова національної безпеки України залежить від багатьох чинників з різним ступенем впливу. Для порівняльної оцінки такого впливу проведено ранжирування факторів (психологічний експеримент), яке базується на методах рангової кореляції. З цією метою протягом жовтня 2004 р. анкетувалося 20 експертів (Державна прикордонна служба України, Служба безпеки України, МВС України, вищі навчальні заклади м. Києва, установа “Міжнародна антитерористична єдність” та ін.). Таким чином була отримана апріорна діаграма чинників, що впливають на міграційну складову національної безпеки України. За аналогічною методикою було проведено ранжирування чинників, що сприяють поширенню нелегальної міграції в Україні.

Як виявилося в результаті аналізу експертних оцінок, фахівці з державних структур сприймають нелегальну міграцію як потенційну загрозу та пропонують найчастіше жорсткість обмежувальних адміністративно-правових заходів. Науковці виступають за заходи легалізації і спрощення процедур одержання дозволів на працевлаштування.

Отриманий порядок чинників, згідно з їх ступенем впливу на параметр дослідження, необхідно враховувати при подальшому аналізі. Слід зосередити особливу увагу на: аналізі діяльності органів виконавчої влади щодо регулювання міграційних процесів, насамперед щодо запобігання негативним виявам та наслідкам нелегальної міграції; розробці комплексної оцінки криміногенної ситуації в прикордонних районах та підготовці пропозицій щодо недопущення протиправної діяльності на кордоні, у тому числі нелегальної міграції та інших пов'язаних з нею криміногенних явищ; удосконаленні механізму адміністративно-правового регулювання стосовно перебування в Україні іноземних громадян і осіб без громадянства, розв'язанні необхідних правових, організаційних і фінансових питань для ліквідації каналів нелегальної міграції й ефективного здійснення депортації іноземців-порушників; розробці заходів щодо забезпечення погоджених дій органів виконавчої влади для реалізації державної міграційної політики щодо запобігання й усунення небезпечних явищ у цій сфері.

Протидія нелегальній міграції є найважливішим чинником забезпечення національної безпеки України, захисту її економічних інтересів та інтересів громадян. За роки незалежності України було створено нормативно-праву базу в сфері протидії нелегальній міграції. Останнім часом вона значно поповнилась. Послідовно впроваджувалися декілька державних програм, які координували дії силових структур, органів влади, передбачали правові, правоохоронні, організаційні заходи, розвиток міжнародного співробітництва. Нормативні документи проходили складний процес гармонізації з міжнародно-правовими та загальноєвропейськими стандартами у сфері протидії нелегальній міграції, боротьби з організованою злочинністю та захисту основних прав нелегальних мігрантів та біженців. Однак, відсутність загальновизнаних концептуальних підходів до державної міграційної політики призводить до диспропорцій між окремими її напрямами. Реформування та систематизація міграційного законодавства в контексті протидії нелегальній міграції потребує усунення суперечностей у законодавчій базі та має здійснюватись з використанням комплексного підходу шляхом координації спільних зусиль відомств і міністерств із збільшенням фінансування на реалізацію відповідних державних програм.

Державна міграційна політика України вимагає додаткового перегляду та виведення на рівень, який відповідає національним інтересам країни. Нинішня політика основана на не завжди кваліфікованих оцінках та інколи зовсім йде в розріз з інтересами розвитку країни. Набутий за часів незалежності досвід свідчить, що вирішити проблеми національної безпеки України, яким притаманний системний, комплексний характер, використовуючи лише традиційні підходи, що зведені тільки до вдосконалення охоронних функцій держави, як то було раніше, та вирішення суто відомчих інтересів, сьогодні неможливо. Це не тільки не дає бажаних результатів, але й призводить до дублювання функцій структурних підрозділів різних відомств, додаткових витрат коштів, а в деяких випадках підсилює загрози національним інтересам.

Третій розділ “Напрями удосконалення протидії нелегальній міграції в системі забезпечення національної безпеки України” присвячений визначенню шляхів підвищення ефективності протидії нелегальній міграції з метою забезпечення національної безпеки України. Як інноваційний елемент розглядаються прикладні аспекти формування системи контролю у сфері протидії нелегальній міграції з використанням методів математичного моделювання.

Більшість видів нелегальних міграцій існують через недосконалість законодавства, що вимагає правового регулювання. Внесення суттєвих змін, їх законодавчого закріплення потребує притягнення до відповідальності юридичних і фізичних осіб, які заради особистого збагачення сприяють розповсюдженню нелегальної міграції, надають запрошення на в’їзд в Україну нелегальним мігрантам, що, в свою чергу, завдає збитків державі та створює потенційну загрозу національній безпеці України.

Поряд з цим, в Україні досі немає нормативного документа, який би закладав основи міграційної політики України, визначав її цілі і завдання, механізми й інструменти реалізації, основи для фінансового забезпечення. З цією метою державна міграційна політика України має формуватися як комплекс заходів законодавчого, інституційного й організаційного характеру для забезпечення ефективного державного управління міграційними процесами, сталого демографічного та соціально-економічного розвитку країни, забезпечення національної безпеки, інтеграції в загальноєвропейську міграційну політику, створення умов для безперешкодної реалізації прав, свобод і законних інтересів мігрантів, здійснення міграційного контролю, спрямованого на запобігання і подолання негативних наслідків міграції та водночас недопущення порушення прав, свобод і законних інтересів мігрантів і громадян України.

Процеси нелегальної міграції в Україні збільшуються за відсутності координації зусиль державних органів виконавчої влади щодо попередження та припинення нелегальної міграції. Така непогодженість буде тривати доти, поки не буде створений єдиний орган (наприклад, Державна міграційна служба України), на який буде покладено реалізацію міграційної політики держави та координацію дій відповідних державних органів. Без створення такого органу виконавчої влади вирішувати інші проблеми технічного характеру не вдасться. Саме відсутність єдиної служби є причиною того, що, незважаючи на виділені ЄС кошти, досі не створено жодного центру для тимчасового утримання нелегальних мігрантів.

Створення такого органу, який здатний забезпечити єдиний та цілеспрямований підхід до здійснення міграційної політики країни, збільшить ефективність профілактики та протидії нелегальній міграції, дозволить значно підвищити компетентність та ефективність таких напрямків діяльності, як реалізація державної політики у сфері міграції; вжиття заходів, спрямованих на запобігання нелегальної міграції та правопорушенням у цій сфері; реалізація визначених відповідними нормативно-правовими актами напрямків протидії нелегальній міграції; забезпечення виконання законодавства в сфері міграційного контролю; здійснення аналізу міграційних процесів; формування та ведення загальнодержавної автоматизованої реєстраційно-паспортної системи.

Така служба має бути державним правоохоронним органом спеціального призначення який координуватиме діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в реалізації прикордонної та міграційної політики, братиме участь у боротьбі з організованою злочинною діяльністю міжнародних кримінальних структур, що займаються організацією нелегальної міграції, здійснюватиме імміграційний контроль на території країни та прикордонний контроль, забезпечуватиме недоторканість державного кордону та охорону суверенних прав України у її виключній (морській) економічній зоні, реагуватиме на надзвичайні ситуації на морі тощо. Створення такої структури доцільно здійснити на базі Державної прикордонної служби України в процесі її реформування із військової структури у правоохоронний орган спеціального призначення ставлення. Створення державної міграційної служби України позитивно вплине на міжнародний авторитет України, надасть змогу підвищити надійність забезпечення національної безпеки України.

Підготовку наявних кадрів слід проводити в рамках програм Twinning з відповідними працівниками міграційних служб країн ЄС. Надалі в навчальних закладах МВС та Державної прикордонної служби України необхідно запроваджувати спеціальні навчальні курси та готувати фахівців з питань міграційної політики. Підвищення професійного рівня Державної прикордонної служби України потрібно визнати ключовою передумовою для правильного управління кордоном. Доцільно використовувати правову допомогу з боку ЄС, зокрема, в одержанні експертної оцінки проектів законодавчих актів з прикордонних питань з метою їх адаптації до законодавства Європейського Союзу. Особливо цінною є співпраця з ЄС у сфері міжрегіонального співробітництва національних прикордонних відомств шляхом обміну практичним досвідом, тренувань персоналу, адаптації техніки та вдосконалення оснащення. Корисним є проведення підготовки, підвищення кваліфікації та навчання представників національного прикордонного відомства у вiдповiдних навчальних закладах країн-членiв ЄС.

Удосконалення охорони державного кордону має відбуватися через впровадження збирання, добування та реалізацію випереджувальної інформації про оперативну обстановку на державному кордоні, розгортання сучасних комплексів спостереження та зв’язку, прикордонний контроль із застосуванням біометричного та спільного контролю з відповідними органами суміжних країн. Особливу увагу cлід зосередити на підвищенні ефективності прикордонної та митної служб через освоєння сучасних технологій охорони кордону та подолання корупції цих служб шляхом прискорення уніфікації митних та прикордонних правил як з країнами ЄС, так і з РФ, Білоруссю та Молдовою, що надасть можливість повністю перейти до практики спільних перевірок службами сусідніх держав і суттєво скоротить час, необхідний для перетину кордону.

Необхідно прискорити процес реформування Державної прикордонної служби України в правоохоронний орган для виконання вимог сучасної системи управління кордонами, яка не мала б військових характеристик і спиралася б на стандарти та найкращий досвід країн ЄС. Реформування має відбуватися в контексті переходу від системи захисту до ефективної системи управління кордонами, що посилить правоохоронні функції цієї служби.

Створення інтегрованої системи захисту кордону неможливе без технічного оснащення прикордонної служби сучасними засобами спостереження, транспорту та комунікацій. Крім того, в Україні потрібно створити мережу центрів для тимчасового перебування нелегальних мігрантів, а також пунктів їх тимчасового затримання при прикордонних загонах.

В умовах бюджетного недофінансування охорони кордону інструменти технічної допомоги в рамках програми ТАСІS практично себе вичерпали. Тому необхідно ініціювати та розробити нові інструменти залучення технічної допомоги ЄС для охорони державного кордону та впровадження нових програм навчання типу Twinning, що стає одним із пріоритетних завдань уряду. З цією метою в рамках протидії нелегальній міграції доцільно активізувати співпрацю з ЄС шляхом запровадження в Україні комплексної міграційної програми, одним з елементів якої є моніторинг із залученням міжнародних організацій (ЄС, ОБСЄ, МОМ). Це підвищить можливості залучення технічної допомоги ЄС та інших міжнародних організацій для посилення матеріально-технічного забезпечення східного і північного кордонів України, фінансування процедури депортації нелегальних мігрантів.

Для підвищення ефективності охорони державного кордону слід: прискорити процес демаркації державного кордону з Росією та Білоруссю; створити сучасну інтегровану систему охорони державного кордону та суверенних прав України в її виключній морській економічній зоні через переоснащення підрозділів з охорони державного кордону сучасними технічними засобами; активізувати залучення коштів Європейського Союзу для технічного переоснащення державного кордону; сприяти розвитку українських підприємств – виробників сучасного обладнання для охорони державного кордону через забезпечення державного замовлення на таке обладнання; створити єдину базу даних щодо іноземців, які отримали право на в’їзд на територію країни, право на працевлаштування в Україні, перебувають у процедурі надання статусу біженця та яким у такому статусі відмовлено, порушували правила перебування на території України, незаконно в’їхали на територію України, та вислані у встановленому законодавством порядку, отримали тимчасовий притулок на території України; запровадити інтерактивний зв’язок між пунктами пропуску та установами, що видають візи.

Для підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів у боротьбі з організованою злочинністю та нелегальною міграцією доцільно: посилити координацію заходів боротьби з цими явищами, шляхом підвищення в цьому ролі Ради національної безпеки та оборони України; на основі аналізу наявної законодавчої бази з цих питань вдосконалити нормативно-правові засади цієї діяльності з чітким розмежуванням функцій і повноважень правоохоронних органів або створити окрему структуру, що відповідає за питання міграції; створити інтегровану автоматичну систему інформаційного обміну між правоохоронними органами, що дозволить запровадити створення, поповнення й ефективне використання бази даних у сфері протидії організованій міжнародній злочинності та нелегальній міграції.

Основою протидії нелегальній міграції в системі національної безпеки має стати комплексний підхід до рішення цієї проблеми, а також спільні дії виконавчих органів влади за такими напрямками: прискорення процесу створення дієвої єдиної системи імміграційного контролю; удосконалювання міграційного законодавства, що передбачає, з одного боку, захист законних прав мігрантів, з іншого боку - вжиття відповідних заходів щодо іноземців та осіб без громадянства, які порушили чинне законодавство України; створення мережі спеціалізованих центрів тимчасового розміщення іноземців і осіб без громадянства, які не мають визначеного правового статусу; активізація договірного процесу з кожною з країн-членів СНД з чітким визначенням зобов'язань та відповідальності за ефективність заходів протидії нелегальної міграції на внутрішньому та зовнішньому кордоні; підвищення в межах діючого законодавства України відповідальності місцевих виконавчих органів за дотримання норм та правил перебування іноземців і осіб без громадянства на території країни; удосконалювання діяльності державних органів з питань в'їзду, перебування і виїзду іноземців і осіб без громадянства, а також зміцнення взаємодії між ними; формування в масштабі держави системи єдиного обліку іноземців та осіб без громадянства, що дозволяє постійно мати інформацію про їх чисельність, місця перебування.

Міжнародні договори в області боротьби зі злочинністю передбачають співробітництво держав у питаннях запобігання нелегальній міграції. Протистояти нелегальній міграції можливо за допомогою укладання угоди про реадмісію з країнами ЄС. Укладання угоди має важливе значення для України. Для створення єдиного реадмісійного простору потрібно здійснити такі заходи: разом з підписанням угоди про реадмісію з ЄС прискорити підписання аналогічних угод з Росією та Білоруссю; активізувати дипломатичні зусилля щодо укладення угод про реадмісію з країнами – постачальниками нелегальних мігрантів. За умов, коли пiдписано вiдповiднi угоди з деякими сусідніми країнами, однак вiдсутня подiбна домовленiсть з Росiєю, Україна неминуче перетворюється на країну-накопичувач нелегальних мiгрантiв Міжнародній злочинності має бути протиставлене транснаціональне співробітництво спецслужб і правоохоронних органів.

Доцільно активізувати міжнародне співробітництво з цих питань за такими напрямами: вироблення спільної стратегії управління міграційними процесами європейських держав; боротьба з торгівлею людьми, їхнім незаконним транспортуванням і експлуатацією (протидія торгівлі людьми є одним із пріоритетних напрямків у справі припинення організованої злочинності); досягнення справедливого розподілу зобов’язань під час вирішення міграційних проблем.

Розширення ЄС супроводжується поглибленням співпраці Євросоюзу з Росією. Рух України до Європи, крім іншого, зумовлюватиметься рівнем і характером її відносин з РФ. Це означає необхідність поглиблення економічного співробітництва з Росією для зміцнення національної економіки - як основи реалізації власних політичних цілей у Європі. Реалiзацiя цих заходів надасть змогу iз залученням фінансової, технічної