КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ

ПОБІДАШ Ірина Леонідівна

УДК 070: 655.5 (Л. Глібов)

РЕДАКТОРСЬКА ТА ЖУРНАЛІСТСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

ЛЕОНІДА ГЛІБОВА

Спеціальність 10.01.08 – журналістика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата

філологічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі видавничої справи та редагування Видавничо-поліграфічного інституту Національного технічного університету України „Київський політехнічний інститут”.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

ТИМОШИК Микола Степанович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики,

завідувач кафедри видавничої справи та редагування

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

ЛИЗАНЧУК Василь Васильович,

Львівський національний університет ім. І. Франка,

завідувач кафедри радіомовлення і телебачення

факультету журналістики

кандидат філологічних наук, професор

ПОЛКОВЕНКО Віктор Васильович,

науковий редактор Головної редакції

зводу пам’яток історії та культури України

при Українській енциклопедії ім. М. Бажана

Провідна установа: Національний університет „Києво-Могилянська академія”

Захист відбудеться “10” квітня 2006 р. о 16.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.34 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, Інститут журналістики.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “10”березня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор філологічних наук, професор Н. М. Сидоренко

ЗАГАЛЬНА ХА РАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. У вітчизняній культурі та науці Леоніда Глібова представлено як відомого байкаря, педагога, громадського діяча. Дослідники переважно цікавилися біографією та літературною творчістю письменника. Його редакторська та журналістська діяльність – тема даної роботи – не була предметом дисертаційного дослідження.

Актуальність дослідження полягає в цілісному та ґрунтовному вивченні видавничої діяльності Л. Глібова, адже у вітчизняній науці були спроби розв’язати це питання досить фрагментарно. Найбільше вивчено історію видання „Черниговского листка” (А. Животко, І. Михайлин) – дозвіл на видання (О. Франко, В. Шандра) та причини припинення часопису (Б. Деркач, Б. Гур’єв, Б. Шевельов). Про спроби редактора видавати іншу газету після закриття „Черниговского листка” писали Б. Гур’єв, Б. Деркач, І. Пільгук, М. Сиваченко, О. Деко. Вивчення автури газети в основному зводиться до переліку імен авторів, що друкувалися в ній. У ряді досліджень ідеться про діяльність у часописі певних авторів, наприклад, П. Зеленого (М. Сиваченко, О. Деко), І. Андрущенка (М. Сиваченко, О. Деко, Б. Гур’єв), О. Тищинського (В. Дудко, І. Пільгук). Теми статей Л. Глібова-журналіста дослідники представляли поодиноко. Найбільший перелік тем подано у роботах Б. Деркача та Б. Гур’єва, однак і вони неповні. Жанри, в яких працював журналіст, не досліджені (відзначено лише, що він був майстром фейлетону). Якщо були спроби розглянути стиль журналіста через стилістичні прийоми, такі як іронія, сатира, пародія, алегорія, сарказм (Б. Деркач, Б. Гур’єв), то мова статей публіциста не досліджувалася взагалі.

Актуальність дисертаційного дослідження полягає й у переосмисленні видавничої діяльності Л. Глібова. Автори праць „підрадянських часів” (60-80 рр. ХІХ ст.), визначаючи характер газети, висловлюють різні тези: 1) газета мала буржуазно-ліберальний характер (Б. Гур’єв, Н. Шип); 2) газета мала прогресивний характер (Б. Деркач, О. Бандура); 3) редактор не поділяв революційних захоплень (М. Сиваченко, О. Деко); 4) видавець сповідував помірковану програму, просвітницьку та демократичну (Б. Гур’єв, М. Сиваченко, О. Деко, І. Куп’янський).

У дисертаційній роботі Л. Глібова представлено як одного з організаторів вітчизняної періодики (на прикладі газети „Черниговский листок” за його редакцією, яка виходила в 1861-1863 рр. у місті Чернігові). Вивчення цієї теми є важливим не тільки для української журналістики, а й для історії, літератури, педагогіки та в цілому культури України, адже часопис мав широкий тематичний діапазон. Актуальність роботи підсилюється й тим, що вивчення періодичних видань та діяльності видавців минулого є необхідним для сучасності, бо дає змогу зрозуміти деякі аспекти функціонування української преси у несприятливих історичних умовах. Зокрема видавнича діяльність Л. Глібова – зразок творення періодики українськомовної у передчаси цензурних заборон та економічно незалежної від уряду під час державної монополії на засоби масової інформації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у межах комплексної програми науково-дослідних робіт Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір” (номер державної реєстрації № 01БФ045-01) у розрізі теми „Історія видавничої справи” та програм кафедри видавничої справи і редагування Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедри видавничої справи й редагування Видавничо-поліграфічного інституту Національного технічного університету України „Київський політехнічний інститут”. Наукова проблематика дисертаційної праці безпосередньо пов’язана з лекційними курсами „Історія видавничої справи” й „Основи видавничої справи та редагування”.

Метою дисертаційного дослідження є введення нових та поглиблення й переоцінка відомих даних, узагальнення й систематизація знань про редакторську та журналістську діяльність Л. Глібова, увиразнення ролі видавця в організації та розвитку української періодики ХІХ ст.

Мета роботи зумовлює розв’язання низки завдань:

увиразнити роль редактора „Черниговского листка” в заснуванні та випуску газети, а також роль цього часопису в історії української журналістики;

систематизувати об’єктивні та суб’єктивні чинники в комплексі причин, які зумовили припинення видання газети;

встановити повний склад авторів „Черниговского листка”;

удосконалити вивчення питання відстоювання української мови на сторінках газети часопису;

на основі редакторської й журналістської діяльності проаналізувати суспільно-політичні та морально-етичні погляди Л. Глібова;

обґрунтувати організаторські прийоми Л. Глібова – видавця однієї з перших приватних газет ХІХ ст.;

проаналізувати журналістську та редакторську майстерність Л. Глібова у контексті тематики, жанрів, стилів та мови публікацій, а також прийоми та методи редагування.

Об’єктом дослідження є редакторська та журналістська діяльність Л. Глібова на прикладі створеної ним газети „Черниговский листок” (1861-1863), його статті в цьому часописі, а також окремі публікації в „Черниговских губернских ведомостях”, „Черниговских епархиальных ведомостях”, „Дзвінку”, „Зорі”, „Основі”, „Черниговской газете”.

Предметом дослідження є вивчення характеру діяльності Л. Глібова, її місця і ролі в соціально-політичному та культурному житті України 60-х років ХІХ ст. й оцінка суспільно-політичних, морально-етичних позицій журналіста й редактора, вивчення концепції, ідеологічної платформи редактора та місце його газети в контексті української періодики 60-х років ХІХ ст.

Методика даного дослідження характеризується застосуванням загальнонаукових та конкретно-наукових методів. Конкретно-історичний, соціокультурний, порівняльний підходи дали змогу увиразнити роль Л. Глібова та його газети в історії преси 60-х років ХІХ ст., а також ідеологічні засади редактора, розглянути систему його цінностей, зокрема гуманістичних, духовних. Методи класифікації – проблемно-тематичний та жанровий – дали змогу оцінити творчість Л. Глібова як журналіста. Використано елементи системного методу та методу узагальнення.

Наукова новизна дисертації. Вивчаючи місце газети в українській періодиці 60-х років ХІХ ст., уперше подано порівняльну характеристику „Черниговского листка” та журналу „Основа”: структура, теми, автура, причини припинення видань.

Повністю представлено авторський склад „Черниговского листка”, а саме подано повний список імен авторів (усього 38) та перелік їхніх публікацій.

Проаналізовано мову публіциста, уперше подано класифікацію тем та жанрів статей Л. Глібова, вперше вивчено розробку в газеті таких жанрів, як лист та огляд преси.

Уперше досліджено його зв’язки з галицькими виданнями „Зоря” та „Дзвінок”, що дало змогу говорити про його визнання в Західній Україні талановитим редактором, письменником та основоположником української дитячої літератури.

Удосконалено характеристику суспільно-політичних та морально-етичних поглядів Л. Глібова. Акцентовано на організаторських здібностях редактора та видавця однієї з перших приватних газет, розширено дослідження питання зворотного зв’язку в часописі (робота з місцевими кореспондентами, поштою), вивчено українськомовне питання на сторінках часопису як питання української ідеї, що виводить видання на рівень національного самовизначення.

Практичне значення одержаних результатів зумовлюється тим, що матеріал дисертації може бути використаний при написанні робіт із історії видавничої справи в Україні, з історії культури України, при створенні довідкових видань, написанні підручників і посібників з історії української преси. Результати дослідження можуть використовувати в навчальних курсах „Основи видавничої справи та редагування”, „Історія видавничої справи”, „Історія української журналістики”, у спецкурсах із редакційно-видавничої справи. Дисертаційні матеріали можуть бути корисні науковцям, викладачам, аспірантам, студентам, а також усім, хто цікавиться питаннями журналістики, освіти та культури.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження, автореферат, опубліковані статті та брошура, в яких викладені основні положення наукової роботи, виконані здобувачем самостійно.

Апробація результатів дисертації проводилася під час обговорення на засіданні кафедри видавничої справи та редагування Видавничо-поліграфічного інституту Національного технічного університету України „Київський політехнічний інститут”. Головні положення, результати та висновки роботи апробовані у формі доповідей на семи конференціях, зокрема:

Міжнародна конференція - ІІ Тикторівські читання „Українська видавнича справа на зламі століть: досягнення, перспективи, кадри” (Львів, 16-17 січня 2002 р.), 12-та міжнародна конференція ім. професора Сергія Бураго „Мова і культура” (Київ, 23-27 червня 2003 р.),

Всеукраїнська конференція „Іван Котляревський та українська культура ХІХ–ХХ ст.” (Полтава, 18-19 вересня 2003 р.).

Всеукраїнська науково-практична конференція „Обрії друкарства” на вшанування пам’яті доктора філологічних наук, професора Р. Г. Іванченка, присвячена 75-річниці з дня його народження (Київ, 25-27 жовтня 2004 р.),

ІІІ Науково-технічна конференція „Друкарство молоде” (Київ, 22 травня 2003 р.).

Публікації. Основні положення роботи викладені у брошурі та семи наукових статтях (з них п’ять – у фахових виданнях, дві – у наукових збірниках, у тому числі у збірниках матеріалів конференцій).

Структура й обсяг дисертації зумовлені метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (містить 231 позицію) та п’яти додатків. Загальний обсяг дисертації – 213 сторінок, обсяг основного тексту – 171 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, поставлено мету та основні завдання, розкрито зв’язок роботи з науковими програмами, визначено об’єкт, предмет та методи дослідження, сформульовано наукову новизну, практичне значення дисертації, подано відомості про особистий внесок здобувача, його публікації, апробацію й структуру роботи.

У першому розділі – „Леонід Глібов – організатор і видавець приватної газети „Черниговский листок” – відтворена та проаналізована історія видання газети на тлі історичних подій та пов’язаних із цим умов розвитку преси другої половини ХІХ ст., а саме монопольне право російського уряду на періодичні видання, заборони українськомовних видань. У підрозділі 1.1. „Суспільно-політичні передумови створення часопису” йдеться зокрема про те, що громадівський рух (членами якого були автори „Черниговского листка”, зокрема І. Андрущенко, Л. Глібов, О. Кониський, О. Лазаревський, О. Маркович, О. Тищинський), який формував українофільські настрої в суспільстві, мав вплив і на часопис, що виходив за редакцією Л. Глібова. На думку С. Єфремова, використання друкованого слова для освіти народу було найбільше помітно саме в Чернігові, де виходив глібівський „Черниговский листок”.

У цілому „Черниговский листок” увібрав у себе всі риси розвитку української періодичної преси другої половини ХІХ ст.: розширював географію журналістики; мав регіональний характер; представляв на своїх сторінках нові журналістські сили; тримав постійним зв’язок із читацькою аудиторією; зазнав утисків та заборон; працював над розвитком нових жанрів, тим самим виробляючи публіцистичний стиль української мови.

У підрозділі 1.2. „Історія заснування й видання „Черниговского листка” вивчено газету з 12 липня 1861 року по 6 серпня 1863 року – всього 61 число. Розглянуто програму, мету та завдання редакції газети. Класифіковано причини нерегулярності видання (робота редактора в гімназії, затримки випуску чисел друкарнею, через нестачу паперу, фінансові проблеми, цензурні утиски), а також причини припинення видання (цензурні утиски, українофільство редактора, передтечі Валуєвського циркуляра, процес С. Носа та І. Андрущенка).

„Черниговский листок” представлено як нове явище в розвитку української преси другої половини ХІХ ст., а саме – одне з перших приватних видань без фінансової підтримки уряду, а для цього проаналізовано організаторські здібності її редактора (система передплати, зв’язки з іншими виданнями, реклама на сторінках газети, створення авторського колективу, позаштатної „кореспондентської мережі”).

Розглянуто архівні документи: клопотання про видання газети, розписку про припинення щотижневика, розписки про сплату заборгованостей.

Проаналізовано подальшу видавничу долю Л. Глібова після закриття „Черниговского листка” і втрати посади вчителя чернігівської гімназії. За допомогою О. Ханенка Л. Глібов отримав посаду завідувача земської друкарні. На цій посаді він знову долав несприятливі умови (не вистачало обладнання, паперу тощо) і всі свої гонорари витрачав на співробітників та видавничі справи. Створення друкарні зайняло три роки. У листопаді 1870 року вийшло перше число щомісячника „Земский сборник Черниговской губернии”. Водночас громада була зацікавлена в його журналістській творчості, тому статті публіциста з’являлися на сторінках багатьох видань („Киевский телеграф”, „Черниговская газета”, „Особые прибавления к „Черниговским губернским ведомостям” ).

У підрозділі 1.3. „Черниговский листок” та „Основа”: спільне й відмінне” дана оцінка спільним (цензурні утиски, літературний характер часописів, близькість їхніх програм, час видання, взаємопідтримка, потяг до української мови, наповненість видань матеріалами редакторів, спільними темами, як-то педагогічні питання, мовні питання) й відмінним (фінансування, географічний чинник, причини припинення, кількість відділів, авторський склад) рисам цих двох найпрогресивніших часописів.

Проаналізовано відділи „Черниговского листка” порівняно з відділами „Основи”. Журнал переважав газету їхньою кількістю (у газеті відсутні відділи „Урядові новини”, „Історія”), деякі відділи („Землеробство”, „Сільське господарство”) не виокремлювалися в „Черниговском листке”, а подавалися у відділах „Новини, вісті та чутки” та „Загальнокорисні відомості”.

Хоча обидва видання мали літературний характер, що презентувався художніми творами та бібліографічними відомостями, все ж „Основа” представила більший ряд імен (понад 70), аніж „Черниговский листок” (майже 40). На це були свої причини – недостатнє фінансування газети, провінційність, регіональність, на відміну від столичного престижного, гарно фінансованого журналу. Однак деякі кореспонденти надавали перевагу газеті (О. Маркович, А. Ландау, К. Шейковський). Близькість програм видань та поглядів їхніх редакторів підтверджує й факт існування спільної автури: М. Вербицький, Л. Глібов, О. Кониський, П. Кузьменко, П. Куліш, О. Лазаревський, М. Номис, О. Тищинський.

Розгляд вище зазначених питань вмотивовує місце газети Л. Глібова серед інших видань того часу, а також визначає його принципову роль у суспільно-культурному житті країни.

У підрозділі 1.4. „Автура „Черниговского листка” проаналізовано авторський склад газети, який представлено в роботі як спільноту однодумців, метою якої є просвітництво, а творчим кредо – гуманістичні принципи (багато хто з авторів мали гуманітарну освіту); як об’єднання прогресивних демократичних сил із чіткою суспільною позицією (у газеті публікувалися члени Кирило-Мефодіївського братства В. Білозерський, М. Костомаров, П. Куліш, О. Маркович; член Харківсько-Київського таємного товариства О. Тищинський; член товариства „Земля і воля” І. Андрущенко; члени громадівського руху Л. Глібов, О. Кониський, О. Лазаревський, О. Маркович, С. Ніс, О. Тищинський; член гуртка різночинської інтелігенції Московського університету. П. Єфименко). Аналіз автури дає підстави говорити про оцінку редактора часопису колегами (у газеті публікувалися редактори та видавці).

У підрозділі визначено основні теми публікацій видання (суспільне життя, педагогіка, історія, бібліографія, фольклор та етнографія, українська мова) та журналістське ядро авторського колективу (Л. Глібов, О. Кониський, П. Куліш, М. Номис, О. Тищинський), а також уперше представлено повний реєстр імен авторів (38) та їхніх творів (як художніх, так і публіцистичних).

У розділі приділяється увага й проблемі атрибуції. Зокрема йдеться про деякі криптоніми Н. Карачевського-Вовк, П. Кузьменка, О. Кониського та С. Пономарьова. В цілому в підрозділі подано встановлені дисертанткою під час аналізу текстів „Черниговского листка” криптоніми та псевдоніми дванадцяти авторів газети.

У підрозділі 1.5. „Позиція автора часопису щодо питань української мови” розглянуто й удосконалено вивчення відстоювання та популяризації на сторінках „Черниговского листка” редактором й авторським колективом української мови – питання на ті часи більш політичного, надзвичайно важливого для історії національного самовизначення.

Часопис за редакцією Л. Глібова розглядається як єдине в Наддніпрянській Україні видання, в якому публікувалися матеріали українською мовою (приблизно 25 відсотків), а також численні російськомовні статті на захист української мови в школі, театрі, на сторінках періодичних видань та книг. Тринадцять авторів цих публікацій – М. Вербицький, Л. Глібов, Ф. Кир’яков, О. Кониський, П. Кузьменко, П. Куліш, О. Маркович, М. Номис, О. Тищинський, С. Овечка, М. Вернигора, І. Сірик – приблизно 34 відсотка (третина) авторського складу газети. З них шестеро авторів друкувало свої твори винятково українською мовою (М. Вербицький, М. Вернигора, Ф. Кир’яков, С. Овечка, І. Сірик).

У підрозділі проаналізовано найкращі статті цієї теми, наприклад: „Замітка на лист д. Добротворського” О. Лазаревського (1863. – № 9) та „Стан історичної науки у західних слов’ян. Характер журналістики на заході” І. Лаштюкова (1863. – № 1,2).

Із розвитком видавничої справи в Україні на початку 60-х роках зростала потреба в бібліографічній інформації. Оскільки органи, які б мали займатися цією діяльністю, не були сформовані, цю роботу виконували вітчизняні газети й журнали. Саме вони взяли на себе завдання інформувати читацьку аудиторію про українське друковане слово. Загалом у газеті за три роки опубліковано близько 70 літературних творів, що становить, за нашими підрахунками, від числа усіх матеріалів приблизно 22 відсотка.

У підрозділі проаналізовано бібліографічний відділ газети, який представився на сторінках часопису двадцятьма публікаціями. Визначено, що у відділі було представлено новинки книжок художньої літератури, педагогічної літератури, історичної літератури, літератури з ведення домашнього господарства, з фольклору та етнографії. Редакція орієнтувала читачів на книги українських письменників, видання про українську історію та рідну мову. У газеті опубліковано чимало матеріалів з етнографії та фольклору, статей історико-етнографічної, історіографічної, історичної тематики. Багато йшлося в газеті про благодійні пожертвування на користь видань наукової літератури, на створення стипендій для навчання сиріт; про допомогу бібліотекам, про роботу книгарень, про співпрацю над книгами, про стан книгодрукування.

Отже, на сторінках часопису мовне питання займало важливе місце як питання культури, освіти, національного самовизначення народу. Редакція газети постійно наголошувала на потребі української мови, а також пропагувала українську книгу, як художню, так і наукову (етнографія та фольклор, педагогіка).

Історія видання „Черниговского листка” та його структурно-тематична характеристика дають змогу говорити про цю газету як про явище в українській пресі, що яскраво відбивало всі процеси й настрої суспільства 60-х років ХІХ ст.

У другому розділі дисертаційної роботи – „Редакторські набутки Л. Глібова та їх вплив на формування тематичної палітри часопису” – вирішено завдання оцінки суспільно-політичних та морально-етичних поглядів видавця на основі його редакторської та журналістської діяльності. Суспільно-політичні погляди Л. Глібова не відзначалися радикальністю, революційністю, вони базувалися на просвітництві та високому моральному перевихованні.

В підрозділі 2.1. „Розробка й впровадження принципів редакторства та редагування” проаналізовано погляди редактора на сучасний йому стан української періодичної преси. З сумом відзначав він те, що читач переважно зацікавлений у „необтяжливому” або в політичному читанні, а також те, що в суспільстві помітним є спад інтересу до читання в цілому. Тому видавець і називав ідею створення друкованого органа в провінційному містечку занадто „сміливим задумом”. Однак задум було реалізовано.

Л. Глібов працював у режимі „сам-собі-видав”, часто виконуючи ролі редактора, журналіста, коректора, менеджера та інші одночасно. І досяг успіху. Окрім авторського колективу, він блискуче налагодив позаштатну „кореспондентську мережу”, яка допомагала вирішувати ряд важливих завдань, а саме: активізувати місцевого читача, впливати на його свідомість; з’ясувати коло своїх читачів (наприклад, соціальний статус); вивчити географію поштових надходжень; дізнатися про проблеми, які непокоять читачів, їхні інтереси, потреби; наповнити інформаційно рубрику „Новини, вісті та чутки”; проаналізувати ставлення читачів до газети й окремих публікацій; правильно спрямувати процес підготовки та видання „Черниговского листка”. Кореспонденції надходили з десяти повітів Чернігівської губернії, а також із трьох інших губерній – Київської, Подільської та Херсонської.

Листи, що стали для газети найважливішим джерелом інформації, показником актуальності та елементом зворотного зв’язку, витворювали новий жанр для видання і стосувалися тем мовознавства та літератури, освіти, взаємин представників різних національностей, газетярської справи, погоди, пожеж, ярмарків тощо.

Читацькі листи були своєрідним індикатором громадської думки. Газета не уникала гострих листів, запрошувала читачів висловитися, друкувала їхні міркування і цим заслужила повагу й авторитет як у журналістів, так і в читачів.

Зворотний зв’язок редакції газети з дописувачами – чи не найяскравіший показник високого рівня комунікації „Черниговского листка” з читачами. Він доводить, що інформація, адресована аудиторії, не тільки досягала її, але й мала вплив на адресата, викликала зворотну інформацію, що в свою чергу свідчить про високий рівень якості журнального матеріалу та його адресну прицільність. Цей зв’язок означає постійний діалог із читацькою аудиторією.

Стимулювання редактором зворотного зв’язку говорить про його розуміння важливості двостороннього обміну думками, що дає змогу удосконалювати форму подачі матеріалу в газеті. Редакція щотижневика перевіряла інформацію, вивчала матеріали, надавала свої відповіді авторам на сторінках своєї газети, спілкуючись із ними через рубрики „Відповіді редакції” та „Від редакції”, а також редактор використовував листи дописувачів у своїх статях або сам художньо обробляв їх. Коректність, ввічливість, пошана до читача – це тон „Черниговского листка”.

У розділі визначено фактори читацького успіху газети за редакцією Л. Глібова: оперативність, емоційне насичення, географічна близькість, подробиці соціального життя.

Аналіз опублікованих матеріалів „Черниговского листка” допоміг зробити висновки щодо стану періодики в Україні в цілому, інтересів до тих чи інших видань пересічних громадян, адже газета ознайомлювала свою аудиторію із сучасними їй часописами (друкувала програми видань, умови передплати та пересилки, ціни, адреси редакцій тощо). 1861 року було представлено в такий спосіб п’ять, а 1862 року – десять видань. Найкращі статті з них редакція передруковувала, вступала й у відкриту дискусію з окремими авторами на своїх сторінках, інформувала й про цензурні утиски певних друкованих органів, наприклад, газети „День” Аксакова. Отже, редакція робила своєрідний внесок у розвиток і створення такого важливого жанру журналістики як огляд преси.

Редакторські погляди Л. Глібова впливали, відтак, на тематичну палітру часопису. У розділі класифіковано теми статей: наслідки реформи, педагогіка, книжкова тематика, соціально-моральні питання, мовні питання, театральні новини, культурні заходи, благодійні акції, екологія та благоустрій, прогностика.

Зокрема у підрозділі 2.2. „Антикріпосницька тематика” подано імена журналістів, об’єктом пера яких стало це питання (Л. Глібов, І. Андрущенко, О. Тищинський). Редактор розумів потребу селянської реформи як такої, однак не був задоволений її практичними результатами. Засуджуючи кріпосництво, він сповідував поступовий шлях перебудови і наголошував на не розумінні потреб простих людей керівництвом країни та заможними людьми. У публікаціях газети виділено ряд проблем, які, на думку редакції, постали з відміною кріпосного права, головними з яких є освіта, занепад сільського господарство, працевлаштування. Газета інформувала про численні підпали в українських селах (повідомлення читаємо майже щономера за 1861, а особливо 1862 роки). Ці планові підпали історики приписують нігілістам.

Підрозділ 2.3. „Педагогічні питання” присвячено вивченню теми педагогіки у газеті „Черниговский листок”. Ця тема представлена як одна з центральних не тільки в журналістській творчості Л. Глібова, а й у цілому для газети. Зокрема зроблені такі висновки: редактор визначав освіту як найкращий засіб перетворення людей на свідомих та культурних громадян; був прихильником демократичних ідей М. Пирогова; об’єднав навколо себе прогресивних педагогів (зокрема В. Білозерського, М. Вербицького, І. Кулжинського, К. Шейковського) та тих, кому ця тема була не байдужою (П. Куліш, О. Лазаревський, О. Кониський, О. Тищинський); відстоював на сторінках свого часопису недільні школи, жіночу освіту, українську мову як мову навчання; закликав до поваги особистості вчителя, гідності дитини, акцентував на потребі зв’язків школи та сім’ї; пропагував українську навчальну літературу; закликав до обміну методиками через пресу; підтримував відкриття нових шкіл, благодійні внески на освіту.

У підрозділі 2.4. „Соціально-моральні питання” , окрім теми соціального розшарування, розглянуто міжнаціональні непорозуміння, які, на думку редакції щотижневика, лежать у релігійній та міжособистісній площинах (торгівля, здирництво, крадіжки, привілейованість). Редакція визначила у своїх матеріалах причини соціально-морального занепаду суспільства. Це розрізненість громади, відсутність самостійності, обмеженість поглядів, провінційність, байдужість та духовна лінь. Публікації статей на соціально-моральну тематику дають нам змогу говорити про послідовність виконання поставлених редакцією завдань: інформувати читачів про всі прояви суспільного життя (чи то позитивні, чи негативні) та виховувати людину з високоморальними переконаннями.

У підрозділі 2.5 „Театральна критика” проаналізовано статті Л. Глібова з цієї теми. Зокрема вивчено його погляди на розвиток вітчизняного театру. Критик виступав за серйозний репертуар українських театрів, а зокрема за присутність на сценах творів української драматургії. Закликав до постановки п’єс І. Котляревського, називаючи їх „чудовою подією”, „прекрасною та благодійною справою”, відносячи їх до „приємних вражень, які забуваються не скоро”.

Редакція газети всебічно висвітлював гастрольну діяльність у місті Чернігові та підтримував благодійні заходи щодо розвитку та підтримки української культури.

Підрозділ 2.6. „Проблеми народної творчості” присвчено вивченню питання фольклору та етнографії в „Черниговском листке”, яке було на той час популярним на сторінках періодичних видань у цілому, їхньою яскравою ознакою. З другої половини ХІХ ст. українська культура та наука розвиваються під знаком народництва і характеризуються пробудженням інтересу до побуту та звичаїв. У підрозділі вивчено статті (питання фольклористики, її стану та перспективи розвитку) П. Чубинського „Декілька слів про звичаї і про значення казок, приказок і пісень для криміналістики” (1861. – № 8), що пізніше у складі „Трудів Етнографічно-статистичної експедиції” (1872–1878) одержала срібну медаль від Географічного товариства, та М. Номиса „Запрошення” (1863. – № 1), яка представляла проект книги приказок та прислів’їв Марковича. Йдеться й про те, що сам редактор часто у передових статтях „Черниговского листка” підкреслював значущість української культури, зокрема народної творчості.

Досліджено й засоби за допомогою яких редакції викликала інтерес читачів до цієї теми: публікація листів дописувачів про народні звичаї у їхньому селі, місцевості, краї; художніх творів, написаних на народно-побутовій основі; відкриття рубрики „З вуст народу”, у якій друкувалися казки, пісні, оповідання. Редакція доповнювала тему матеріалами про культурні памятки старовини, історіографічними статями, історичними художніми творами.

Отже, редакція „Черниговского листка” досить широко висвітлювала питання фольклористики та етнографії, кладучи власну своєрідну цеглинку в розвиток наукового стилю, яскравою рисою якого було збирання та вивчення етнографічних матеріалів. І хоча науковість таких видань із точки зору сучасної науки досить умовна, однак незаперечною є її пізнавальна та культурна цінність.

У підрозділі 2.7. „Екологія та прогностика” вперше йдеться про теми екології, благоустрою міста, прогностики в журналістському доробку Л. Глібова (хоча ці матеріали й малочисленні). Вони логічно об’єднуються рубрикою „На злобу дня”. Журналіст намагався критикувати недоліки з цих питань та закликав усіх сприяти загальній справі.

У третьому розділі – „Особливості журналістських та художніх публікацій Л. Глібова” – зокрема у підрозділі 3.1. „Жанрові особливості” подано класифікацію жанрів публікацій Л. Глібова (журналіст працював у чотирьох жанрових групах – інформаційній, аналітичній, художньо-публіцистичній та сатирико-гумористичній). Особливістю жанрового поділу статей є певна умовність, оскільки присутній високий рівень взаємопроникнення елементів різних жанрів. Однак, як і його колеги, він зробив свій внесок у розробку різних публіцистичних жанрів. У підрозділі особливу увагу приділено таким жанрам стаття та фейлетон.

У підрозділі 3.2. „Мовні особливості” досліджено особливості мови письма журналіста. Мовні засоби, якими користувався Л. Глібов, лексичні, фразеологічні та синтаксичні, працювали на створення єдиного стилю газети. Його мова емоційно забарвлена, експресивна. Творча індивідуальність автора, його світосприймання та світовідчуття, ставлення до явищ навколишньої дійсності й оцінка їх – усе це позначилося на доборі та організації мовних засобів. Авторові вдалося органічно поєднати мовні засоби публіцистики, що вимагала впливу, переконання, довіри (розмовна лексика, вставні слова, звертання), та художнього письма (тропи, фразеологізми). Усі мовні засоби журналіста працюють на створення його індивідуального стилю, який витворювався в гармонійному поєднанні елементів художнього та публіцистичного стилів письма, глибокого ліризму й гострої сатири. Характерною ознакою цього стилю було використання засобів комічного (іронії, сатири, дотепу).

Для того, щоб звернути увагу на багатогранність, а водночас і єдність таланту редактора-видавця, ще раз закцентувати на стильових ознаках його письма, у підрозділах 3.3 „Літературні твори Л. Глібова на сторінках „Черниговского листка” та 3.4. „Літературні твори в галицьких виданнях” висвітлено питання публікації літературних творів письменника на сторінках часописів, зокрема в „Черниговском листке” та західних виданнях „Дзвінок” і „Зоря”. Вивчено шістнадцять поетичних російськомовних поезій, опублікованих у газеті протягом 1861-1862 рр. Це переважно інтимно-елегійні роздуми, основними образами яких є смуток, плинність часу, рідна природа, поезія. У поетичних творах помітна тональність української народної поезії. Автор часто використовує народнопісенні мотиви: розлуки з коханою; монолог матері про своє нелегке життя; самотність бідної сироти-дівчини. Багато поезій будуються за зразком народних пісень. Проаналізовано опублікований у „Черниговских ведомостях” уривок із драматичного твору „Проезжие” та дві байки „Мишача рада” й „Пан на всю губу”.

ВИСНОВКИ

У процесі наукового дослідження сформульовані такі висновки:

1. „Черниговский листок” за редакцією Л. Глібова є непересічним друкованим органом, що став новим типом видання серед часописів середини ХІХ ст. Його особливий характер визначають такі риси: відсутність фінансової підтримки уряду (щотижневик був одним із перших приватних видань в Україні), публікація українськомовних матеріалів, українофільські позиції громадівського руху, демократичний характер видання.

2. Газета була актуальною для українського читача, її велике суспільно-політичне та морально-етичне значення підтверджено аналізом стану періодики 60-х років ХІХ ст., вивченням листів кореспондентів та зіставної характеристики часописів „Черниговский листок” й „Основа”. Публікації на сторінках газети Л. Глібова були не тільки джерелом інформації, але й ефективним чинником формування громадської свідомості, активної позиції членів суспільства.

3. На підставі здійсненого у роботі аналізу стану періодики 60-х років ХІХ ст. встановлено відмінне й спільне між двома виданнями: „Черниговский листок” й „Основа”, та водночас місце і роль редагованої Л. Глібовим газети у пресі середини ХІХ ст. Обидва видання об’єднував час, публікація матеріалів українською мовою, характер видання, мета видання, тематичні паралелі (виступи за єдину мовно-літературну норму, за друк художніх творів українською мовою, підтримка Галичини обома виданнями щодо відстоювання там питань мови, національного розвитку; у вимогах до навчання дітей, зокрема рідною мовою й впровадження прогресивних педагогічних методик), частково відділи видань. Переваги „Основи”: краще фінансування, географічний чинник (столичне видання), кращий авторський склад. Переваги „Черниговского листка”: газета проіснувала на рік довше, причини припинення видання мають зовнішній (об’єктивний) характер, на відміну від внутрішніх (суб’єктивних) причин закриття „Основи“; за своїм призначенням, програмою газета була ближчою до пересічного читача, що визначалося географічним обмеженням адресатів та конкретністю сформульованих мети й завдань.

Розгляд газети „Черниговский листок” на тлі політичних та соціальних процесів, а також співставлення його з провідним виданням „Основа” дали змогу говорити про високе місце газети серед інших видань, про прогресивність напрямку ідей її редактора. На Наддніпрянщині „Черниговский листок” посідав перше місце як і в ідейному плані (єдина газета, що публікувала матеріали українською мовою), так і в матеріальному (одне з перших приватних видань).

4. Причинами нерегулярності видання є робота Л. Глібова в гімназії, затримки випуску друкарнею, цензурні обмеження; фінансові проблеми редакції часопису. Причини припинення видання такі: цензурні утиски, українофільство Л. Глібова, передчаси Валуєвського циркуляра, процес С. Носа та І. Андрущенка.

5. Повний склад авторів „Черниговского листка” – 38. Основні публіцистичні сили щотижневика: Л. Глібов, П. Куліш, О. Кониський, О. Лазаревський, М. Номис, О. Тищинський. Принципи роботи Л. Глібова-редактора з авторами можна сформулювати так:

роль редактора розуміється – порадник, наставник, але не критик;

першорядним у роботі редактора з автором є визначення позитивного;

остаточне рішення має приймати саме автор;

толерантне ставлення – основа спілкування редактора з автором.

Важливим чинником у редакторській діяльності Л. Глібов вважав роботу з редакційною поштою.

6. Редакторський колектив газети відстоював постійно питання української мови (навіть в російськомовних статтях) питань функціонування української мови в школі, видавничій сфері, театрі.

Публіцистичних та художніх творів, опублікованих українською мовою, на сторінках часопису приблизно 25 відсотків. Написані вони тринадцятьма авторами (це приблизно 34 відсотків від авторського колективу газети). Редакція орієнтувала свого читача (у роботі класифіковано видання, представлені в бібліографічному відділі „Листка”) на книги українських письменників, книги про українську історію та рідну мову, українські підручники.

7. У дисертаційній роботі вивчено систему цінностей редактора, що стали визначальними для характеру видання, його ідейного спрямування, вирішення поставленої мети та обраної програми, а саме:

гуманістичні принципи діяльності;

творчий, а не механічний, підхід до редакторської справи;

висока мораль і активна громадянська позиція – основа діяльності редактора;

редактор має дві мети: перевиховання людини та висвітлення національних інтересів, інформування читача про все, що відбувається в суспільстві,

- кредо редактора – просвітницька революція.

8. Глібова-редактор мав великі організаторські здібності. Переборюючи вкрай важкі умови (як фінансового, так і політичного характеру), він створив газету, що мала велике значення для розширення географії української журналістики та для розвитку регіональної й загальнонаціональної преси в цілому.

Засобами підвищення популярності газети були: система передплати, зв’язки з іншими виданнями, реклама на сторінках газети, створення авторського колективу, позаштатної „кореспондентської мережі”, постійний зв’язок із читачами на сторінках творів, публікація листів, матеріалів читачів. Не зважаючи на мізерну ефективність передплати, підтримки газети іншими виданнями, промоційні заходи, ми маємо підстави говорити про їхній початок розвитку в історії періодичної преси, а також про Л. Глібова як одного з організаторів-початківців їхнього впровадження в практику.

9. У роботі вивчено діяльність Глібова-журналіста. Класифіковано теми та жанри його публікацій, розгляд яких проілюстрував багатогранність особистості публіциста, розкрив систему його професійних та житейських цінностей. Тематичний діапазон цих статей надзвичайно широкий, всі висвітлені теми актуальні, соціально загострені. Розгляд тем статей часопису взагалі та публікацій Л. Глібова зокрема дав змогу говорити про активну суспільну позицію редактора та обґрунтувати його суспільно-політичні та морально-етичні погляди. Досліджено мову публіциста та стиль його письма, що характеризується цілісним та природнім поєднанням елементів публіцистичного та художнього, глибокої лірики та гострої іронії. Розглянуто внесок „Черниговского листка” у розвиток і витворення таких жанрів, як „Лист” та „Огляд преси”, „Кримінальна хроніка”.

10 У роботі проаналізовано літературні твори Л. Глібова на сторінках періодичної преси, зокрема „Черниговского листка” та галицьких видань „Зоря” й „Дзвінок”, що дає підстави стверджувати багатогранність, а водночас і єдність його таланту, ще раз закцентувати на стильових ознаках його письма. Аналіз співпраці з галицькими виданнями дав змогу зробити висновок про визнання західноукраїнською інтелігенцією Л. Глібова як видатного українського письменника, основоположника дитячої літератури і, що головне, прогресивного видавця свого часу. Вивчення цього питання доповнило також ряд міркувань Л. Глібова як редактора (формат видання, ілюстрації, розміщення матеріалу).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ:

Побідаш І. Л. Леонід Іванович Глібов – письменник, педагог, журналіст. – К.: Парламентське видавництво, 2004. – 72 с.

Побідаш І. Л. Видавнича діяльність Л. Глібова // Поліграфія і видавнича справа: науково-технічний збірник. – 2002. – № 39. – С. 47-51.

Побідаш І. Л. Педагогічні питання на сторінках „Черниговского листка” // Українська мова та література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2003. – № 3. – С. 209-211.

Побідаш І. Л. Леонід Іванович Глібов як журналіст та редактор „Черниговского листка”: особливості публіцистичного стилю // Мова і культура. – 2003. – Вип. 6. – Т. ІІ. – С. 298-305.

Побідаш І. Л. Леонід Глібов – організатор та видавець приватної газети „Черниговский листок” // Наукові записки Інституту журналістики – К., 2004. – Т. 17. – С 55-60.

Побідаш І. Л. Редакторські набутки Л. І. Глібова та їх вплив на формування тематичної палітри часопису „Чернігівський листок” // Друкарство. – 2005. – № 2 (61). – С. 66-71.

Побідаш І. Л. „Черниговский листок” Л. І. Глібова // Видавнича галузь і кадри: досягнення, проблеми, перспективи: науково-практичний збірник. – Львів. – 2002. – С. 253-258.

Побідаш І. Л. „Черниговский листок” Леоніда Івановича Глібова, його видавнича та журналістська діяльність // Доповіді Третьої науково-технічної конференції студентів і аспірантів „Друкарство молоде”: Національний технічний університет України „Київський політехнічний інститут”, Видавничо-поліграфічний факультет. – К., 2003. – С.127-130.

АНОТАЦІЯ

Побідаш І. Л. Редакторська та журналістська діяльність Леоніда Глібова. – Рукопис.

Дисертація подана на здобуття наукового ступеня