ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ім. Г.С. КОСТЮКА АПН УКРАЇНИ

Поклад Ірина Миколаївна

УДК: 159.928.23

РОЗВИТОК ХОРЕОГРАФІЧНИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДІТЕЙ

МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

19.00.07 – педагогічна та вікова психологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Інституті психології ім. Г.С. Костюка Академії педагогічних наук України,

м. Київ.

Науковий керівник: дійсний член АПН України,

доктор психологічних наук, професор

Моляко Валентин Олексійович,

Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України,

завідувач лабораторії психології творчості

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор

Клименко Віктор Васильович,

Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України,

головний науковий співробітник лабораторії вікової психофізіології

кандидат психологічних наук

Мова Людмила Вікторівна,

Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти,

доцент кафедри педагогіки вищої школи та прикладної психології

Провідна установа: Південноукраїнський державний педагогічний університет (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського МОН України, кафедра педагогічної та вікової психології

Захист відбудеться 3 жовтня 2006 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.453.02 в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України за адресою: 01033, м. Київ, вул. Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України.

Автореферат розіслано “ 1 ” вересня 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.В. Андрієвська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Важливими, поряд з іншими, ціннісними орієнтирами, які визначають напрямки у розв’язанні проблем підростаючого покоління в сучасному суспільстві, є творчий та естетичний фактори (В.О. Моляко). Творчий потенціал дитини яскраво виявляється у художньо-естетичній діяльності, зокрема, в активному освоєнні нею мистецтва. Займаючись різними його видами, дитина вчиться сприймати художні образи, прагне самостійно відтворювати свої уявлення в звуках, рухах, фарбах і на цій основі фантазує, створює нові образи, комбінуючи їх із відомих елементів (Л.С. Виготський). Однак інтерес до мистецтва з’являється у дитини не від народження, він формується під впливом середовища, умов суспільного життя та цілеспрямованого виховання. Відтак, концепція виховання і розвитку через мистецтво не обмежується ознайомленням дітей із його творами чи їх сприйманням, а пропагує, передусім, активне включення дітей в художню діяльність. Хореографічне мистецтво займає в реалізації такого підходу одне з чільних місць. Завдяки своїм специфічним функціям воно розвиває у молодших школярів емоційно-виразну пластику рухів, пробуджує чуття гармонії, образне сприймання музики, ритму, дарує переживання стану “м’язевої радості” (І.П. Сєченов) та володіння моторикою власного тіла, забезпечує інтелектуальний та творчий розвиток учнів.

Зміна освітньої парадигми зумовлює необхідність переосмислення сфери виховання творчої особистості засобами мистецтва та розробку ефективних умов, оптимальних методик і технологій, що відповідають сучасним методологічним та теоретичним засадам. Про виховні можливості хореографічного мистецтва наголошували видатні українські митці К.Ю. Василенко, В.М. Верховинець, П.П. Вірський та ін. Деякі психолого-педагогічні аспекти проблеми хореографічного виховання та розвитку дітей частково вже розкриті в дисертаційних дослідженнях, наукових роботах, методичних рекомендаціях та посібниках.

Натомість, специфіка розвивального впливу хореографічного мистецтва на особистість дитини ще недостатньо висвітлена. Досі вона була об’єктом вивчення переважно у дослідників-хореографів (Ю.І. Громов, В.М. Захаров), педагогів (Т.К. Баришнікова, Н.О. Ветлугіна, О.В.Кенеман), мистецтвознавців (А.Л. Волинський, О.В. Конорова, В.М. Красовська) або артистів балету (Т.Вечеслова, А.Мессерер, Г. Уланова), а не у психологів. Відтак, важко навести відповідні вітчизняні роботи, які конкретно були б присвячені психологічному дослідженню розвитку саме хореографічних здібностей дітей. Більше того, варто зазначити, що хореографія, як специфічний вид мистецтва і як навчальний предмет художньо-естетичного циклу не лише значно поступається за обсягом дослідницької уваги, але в ній немає “навіть прийнятних уявлень щодо власної предметної галузі досліджень, мети й методики її викладання, відповідно і засобів її аналізу” (П.М. Коваль, 1998).

Це дає підстави стверджувати, що проведення теоретико-експериментального дослідження проблеми хореографічних здібностей, їх компонентів та рівнів розвитку є, безумовно, актуальним та доцільним. Вищенаведена аргументація зумовила вибір теми дисертаційного дослідження: “Розвиток хореографічних здібностей дітей молодшого шкільного віку”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження входить до тематичного плану наукових досліджень Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України в межах комплексної теми лабораторії психології творчості “Психологічні особливості творчої діяльності в складних та екстремальних умовах" (№ держреєстрації 0100U000072), затверджена вченою радою інституту (протокол № 1 від 31.01.2000 р.) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 2 від 26.02.2002 р.).

Об’єкт дослідження – хореографічні здібності молодших школярів.

Предмет дослідження – психологічні особливості процесу розвитку хореографічних здібностей дітей на початковому етапі навчання основ хореографії.

Мета дослідження – з’ясувати психолого-педагогічні умови розвитку хореографічних здібностей молодших школярів, розробити методи оптимізації цього процесу та експериментально дослідити їх ефективність.

Концептуальна ідея дослідження ґрунтується на положенні, що творчість в сучасному світі дістала визнання своєї суспільної ролі та значущості, а проблема розвитку творчого потенціалу людини стала найактуальнішою психолого-педагогічною проблемою, своєрідним соціальним замовленням суспільства. Тому, щоб забезпечити інтенсивний розвиток суспільства, ми повинні забезпечити творчий розвиток кожної окремої дитини. Врахування сензитивних періодів у психологічному розвиту дітей значною мірою допоможе розв’язанню цієї проблеми. Концепція базується на ідеях, притаманних гуманістичному напряму у педагогіці та психології, на методології особистісно орієнтованого підходу в науковій психології, на здобутках психологічної науки у розкритті сутності індивідуальних відмінностей, здібностей та їх розвитку. Хореографічний розвиток розглядається як керований психолого-педагогічний процес, в якому відбувається взаємодія педагогічного управління з активною творчою хореографічною діяльністю учнів молодших класів на початковому етапі навчання основ хореографії.

Гіпотеза дослідження містить такі припущення:

1. Хореографічні здібності є системно-структурним утворенням, в якому можна виділити музично-рухові, інтелектуально-творчі та мотиваційно-особистісні компоненти. Особливості їх співвідношення визначають індивідуальний рівень розвитку хореографічної творчості, створюють своєрідну спрямованість інтересів та потреб особистості.

2. Специфічний прояв хореографічних здібностей властивий вже молодшим школярам і полягає в їхній схильності до хореографічно-творчої діяльності. Хореографічні здібності виявляються на потенційному, актуальному та передпрофесійному рівнях у формі поєднання інтересу до хореографії і проявів власної творчості у різних формах.

3. Рівень розвитку хореографічних здібностей учнів молодших класів на початковому етапі навчання може значно підвищитись за умови: врахування як вікових, так й індивідуальних особливостей прояву зазначених здібностей; спеціальної організації формувальних засобів, спрямованих на одночасний та цілеспрямований розвиток усіх складових компонентів цих здібностей; створенні умов для творчої співпраці вчителя та учнів у напрямі реалізації розроблених засобів стимулювання та активізації процесу розвитку хореографічних здібностей дітей.

Для досягнення мети дослідження та перевірки висунутих гіпотез розв’язувалися такі завдання:

1. На підставі аналізу й узагальнення наявного у психолого-педагогічній літературі матеріалу з досліджуваної та дотичної до неї проблематики, теоретично обґрунтувати поняття “хореографічні здібності”, охарактеризувати їх зміст та структуру.

2. Розкрити психологічні особливості розвитку хореографічних здібностей дітей молодшого шкільного віку та визначити критерії і рівні їх сформованості.

3. Розробити й апробувати систему формувальних (тренінгових) вправ, спрямованих на цілісний розвиток хореографічних здібностей дітей на початковому етапі навчання основ хореографії.

4. З’ясувати психолого-педагогічні умови ефективного формування хореографічних здібностей учнів молодших класів.

Методологічною та теоретичною основою дослідження виступили: загально психологічні положення про розвиток особистості у процесі діяльності (Г.С. Костюк, О.М.Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн), зокрема, артистичної і хореографічної (А.Я. Ваганова, С.М.Волконський, П.Б. Коловарський); системний підхід до психологічних процесів і явищ (Б.Г.Ананьєв, Б.Ф. Ломов, В.Д. Шадриков); фундаментальні дослідження проблеми здібностей та їх розвитку в діяльності (Г.С. Костюк, Н.С. Лейтес, К.К. Платонов, Б.М. Теплов); психологічні положення про творчість і творчу особистість (Д.Б. Богоявленська, В.О. Моляко, О.М.Матюшкін); загальнотеоретичні положення щодо сензитивності молодшого шкільного віку до хореографічної діяльності (Л.І. Божович, Н.О. Ветлугіна, К.В. Тарасова); сучасні концепції художньо-естетичного виховання особистості (О.П. Рудницька, Б.П. Юсов, П.Еббс, П.Брінсон), теоретичні узагальнення, що містяться в працях хореографів (Ю.Громов, Р.Захаров), в тому числі педагогічного (М.Л.Палавандашвілі), мистецького (Г.Вільсон) і психологічного (Н.Е. Висоцька, І.Г. Сосніна) змісту.

Для реалізації завдань дослідження використовувались такі методи та методики: 1)теоретичний аналіз наукових джерел; аналіз біографічних матеріалів видатних майстрів сцени; 2) комплекс емпіричних методів: спостереження, анкетування, аналіз продуктів діяльності, констатуючий та формуючий (розвивальний) експеримент; 3) експериментальні методики (тести інтелекту, тести креативності, тести музично-рухового розвитку, опитувальники); методика вивчення динаміки творчої мотивації, розроблена авторкою. Крім цього, було реалізовано серію тренінгових занять з метою виявлення та розкриття індивідуальних характеристик розвитку хореографічних здібностей дітей та доповнення психологічного портрету досліджуваних. Кількісна обробка отриманих результатів здійснювалась за допомогою традиційних прийомів статистичного аналізу.

Організація дослідження. Дослідження здійснювалось упродовж 1999-2005 років і охоплювало такі етапи: пошуково-теоретичний (1999-2001 рр.), дослідно-експериментальний (2001-2004 рр.) та теоретично-узагальнюючий (2004-2005 рр.).

Експериментальна база дослідження. На різних етапах дослідження участь у ньому приймали юні вихованці Вищого мистецького коледжу Київської дитячої Академії мистецтв,

Київської гімназії східних мов № 1 та Спеціалізованої школи № 40 (м. Київ). Дослідно-експериментальна робота проводилась у Державній хореографічній студії українського танцю “Барвіночок” (м. Київ) та в загальноосвітній школі № 76 м. Києва. Загалом експериментом було охоплено 198 осіб. До анкетування було залучено 9 артистів балету, 22 викладача хореографії, а також батьків учнів названих навчальних закладів.

Наукова новизна і теоретична значущість дослідження полягає в уточненні поняття “хореографічні здібності”, у визначенні його змісту і структури, у розробці сукупності критеріїв та показників оцінки рівнів сформованості зазначених здібностей у молодших школярів, у виявленні психолого-педагогічних умов та методик, що забезпечують розвиток та активізацію хореографічно-творчої діяльності дітей; у створенні системи формувальних (тренінгових) вправ, спрямованих на цілісний розвиток усіх компонентів хореографічних здібностей молодших учнів.

Практичне значення дослідження полягає у визначенні умов оптимізації процесу цілісного розвитку хореографічних здібностей дітей, що можуть знайти застосування у навчально-виховному процесі як загальноосвітніх, так і спеціальних та позашкільних навчальних закладів. Матеріали дисертації можуть використовуватися при створенні навчально-методичних посібників, підручників, програм, а також у процесі організації хореографічно-творчої діяльності дітей та для проведення тренінгових занять із розвитку хореографічних здібностей учнів молодших класів. Результати дослідження включені до змісту уроків хореографії в школах, де проводилася експериментальна робота.

Основні положення і рекомендації щодо розвитку хореографічних здібностей дітей у навчанні основ хореографії впроваджувались у практику роботи Київського державного хореографічного училища (довідка № 30 від 25.05.05 р.); Вищого мистецького коледжу Київської дитячої Академії мистецтв (довідка № 01-05/358 від 26.12.2005 р.); Київської гімназії східних мов № 1 (довідка № 160 від 22.04.2005 р.); Спеціалізованої школи № 40 м. Києва (довідка № 260 від 05.05.2004 р.); Середньої загальноосвітньої школи № 76 м. Києва (довідка № 46 від 06.04.2005 р.); Державної дитячої хореографічної студії українського танцю “Барвіночок” (м. Київ, довідка №28/1 від 11.05.2005 р.); підліткового клубу “ФОТОН” ЦСПК “Щасливе дитинство” Управління у справах сім’ї та молоді Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації (довідка №27/326 від 08.12.2005 р.).

Особистий внесок полягає у теоретичному обґрунтуванні ідей і положень досліджуваної проблеми; у визначенні умов, що забезпечують психологічну ефективність розвитку хореографічних здібностей дітей; у проведенні експериментальної роботи на базі загальноосвітніх та спеціальних навчальних закладів; у розробці практичних рекомендацій для вчителів.

Вірогідність і надійність результатів дослідження та сформульованих висновків забезпечується методологічною обґрунтованістю вихідних положень; використанням комплексу взаємодоповнюючих методів, адекватних меті, об’єкту, предмету та завданням, а також віковим особливостям учасників дослідження; тривалістю проведення дослідно-експериментальної роботи; кількісним і якісним аналізом значного обсягу теоретичного й емпіричного матеріалу; репрезентативністю вибірки; адекватним застосуванням методів математичного аналізу даних та результатами експериментальної перевірки висунутої гіпотези.

На захист виносяться такі основні положення:

1. Хореографічні здібності – це складне індивідуально-особистісне багаторівневе утворення, в основі якого лежать хореографічні знання, вміння, навички, загальні та спеціальні задатки, а також комплекс базисних компонентів, якими є: музично-рухові можливості (загальна рухова активність як основна умова пластично-емоційної виразності, почуття ритму, художньо-естетична спрямованість); інтелектуально-творчий потенціал (взаємозв’язок конвергентного та дивергентного мислення, як здатність індивіду до аналітико-синтетичної діяльності, що пов’язана з умінням знаходити нові, нестандартні та оригінальні розв’язання рухових задач); комплекс мотиваційно-особистісних властивостей (емоційно забарвлений інтерес до хореографічного мистецтва, висока мотивація досягнень тощо), що сприяють актуалізації специфічних потенційних можливостей індивіда.

2. Хореографічні здібності молодших школярів можуть проявлятися на потенційному, актуальному та передпрофесійному рівнях.

3. Рівень розвитку хореографічних здібностей учнів початкових класів може підвищитись за умови врахування їх вікових та індивідуальних особливостей, інтересів і потреб та спеціальної організації формувальних (тренінгових) вправ, спрямованих на розвиток як базисних компонентів досліджуваних здібностей, так і певної множини особистісних властивостей, які є необхідними для актуалізації музично-рухового та інтелектуально-творчого потенціалу дітей.

Апробація і впровадження основних результатів дослідження здійснювалися в процесі експериментальної роботи в загальноосвітніх та спеціальних навчальних закладах. Основні положення і висновки дисертації обговорювалися і дістали позитивну оцінку на ІІІ з’їзді Товариства психологів України (Київ, 2000); Міждисциплінарній Міжнародній науково-практичній конференції “Простір арт-терапії: можливості і перспективи” (Київ, 2003); Міжнародній психологічній конференції “Розвиток. Творчість. Обдарованість” (Київ, 2004); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Творчий потенціал особистості: проблеми розвитку та реалізації” (Київ, 2005); науково-практичній конференції “Організаційно-педагогічні та соціально-педагогічні умови формування творчої особистості гімназиста, розвиток його здібностей, обдарувань” (Ірпінь, 2003); на VІ Костюківських читаннях “Психологія у ХХІ столітті: перспективи розвитку” (Київ, 2003); на звітних наукових сесіях Інституту психології ім. Г.С. Костюка (2003-2005 рр.); під час проведення семінарів-практикумів у Державній дитячій хореографічній студії українського танцю “Барвіночок” (1999-2004 рр.); на спецсемінарах при лабораторії психології творчості Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України (2001 - 2005 рр.).

Публікації. Основний зміст дисертації відображено в 14 публікаціях, з них 6 у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (497 найменувань, з них 28 іноземними мовами) та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 239 сторінок, основний текст - 182 сторінки, наведено 16 таблиць і 8 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми і вибір теми, дається загальна характеристика дослідження, визначається об’єкт, предмет, мета, гіпотеза, завдання, розкриваються методологічні та теоретичні засади, методи дослідження, висвітлюється наукова новизна, теоретична та практична значущість, вказується сфера апробації та впровадження результатів роботи, подаються основні положення, що виносяться на захист.

Перший розділ – “Хореографічні здібності як психологічна проблема” – присвячено розкриттю такого складного утворення як хореографічні здібності. В ньому розглядаються методологічні та теоретичні аспекти дослідження, сутність таких ключових понять як „задатки”, „здібності”, „хореографічні здібності”, „хореографічна обдарованість”, генетична та соціальна детермінація здібностей, взаємозв’язок зовнішніх і внутрішніх умов їх розвитку, визначаються та розкриваються провідні базові компоненти, які входять до структури хореографічних здібностей та забезпечують успішність їх розвитку.

Як свідчить вивчення й аналіз літератури, в психологічній науці проблема здібностей досліджується з різних позицій і розробляється в різних аспектах. Не маючи можливості охопити її в цілому, кожен з дослідників виокремлював для вивчення лише певний аспект. У результаті такого аналітичного підходу в психології на теперішній час не існує навіть загальноприйнятого визначення поняття ”здібності”. Кожен з авторів часто дає своє визначення цього поняття та його структури, яке, в принципі, є правильним і, разом з тим, неповним. На підставі проаналізованих досліджень (Г.С. Костюк, В.О. Крутецький, Н.С. Лейтес, К.К. Платонов, С.Л. Рубінштейн, Б.М.Теплов) можна дійти висновку, що здібності – це стійкі індивідуально-психологічні властивості особистості, які є необхідною внутрішньою умовою її успішної діяльності. Вони спираються на біологічно зумовлені задатки, які можуть виявитися в сенсорній (слух, зір тощо), фізичній (моторика) діяльності людини, інтелекті та спілкуванні.

В загальнотеоретичному плані вченими обґрунтовується можливість і з’ясовуються умови формування та розвитку здібностей у процесі навчання й виховання. Вважається, що їхній розвиток відбуватиметься ефективніше за умови врахування як генетичних передумов, так і соціокультурних впливів середовища (стан здоров’я, сім’я, умови суспільного життя). Загальновизнаним є положення про те, що здібності формуються в діяльності. У сучасних дослідженнях значна увага приділяється особливостям психічної організації суб’єкта, тобто потенційним резервам особистості, від яких залежать творчі досягнення (К.М. Гуревич, В.І.Кіреєнко, Н.С. Преображенська, С.А. Саркісова, В.П. Ягунова).

Розуміння творчості характеризується широким діапазоном точок зору. В роботах В.М. Бехтєрева творчість трактується із рефлексологічної позиції, як створення чогось нового в ситуаціях, коли проблема-подразник зумовлює утворення домінанти, довкола якої концентрується потрібний для рішення запас минулого досвіду. Д.Б. Богоявленська, З.М. Калмикова, О.М. Матюшкін розглядають творчість як діяльність, спрямовану на самовираження і самоактуалізацію особистості. С.І. Гончаренко визначає її як продуктивну людську діяльність, здатну породжувати якісно нові матеріальні та духовні цінності. Як взаємодію пізнавальних структур та джерело будь-якого розвитку розглядає творчість Я.О. Пономарьов. У працях В.О. Моляко творчість визначається як системне явище, яке включає певну сукупність взаємопов’язаних між собою компонентів, а саме: 1) творчі здібності (творчий потенціал); 2) ступінь їх індивідуального прояву (вищій, середній, нижчій); 3) процес створення певного продукту або ідеї (творча діяльність); якості особистості, що забезпечують творчу діяльність (спрямованість, мотивація, риси особистості тощо).

З метою науково-теоретичного аналізу і визначення психологічної суті хореографічних здібностей було розглянуто і використано загальнопсихологічні концепції здібностей, в результаті чого сформульовано вихідні поняття, які фокусують окремі аспекти та властивості досліджуваного феномена. Широкі можливості у визначенні специфіки спеціальної обдарованості, в тому числі і хореографічної, надає використання біографічного методу. У нашому дослідженні використання зазначеного методу полягало у тому, що за розробленою нами певною стандартизованою шкалою вивчались біографії видатних майстрів сцени (артистів балету) з метою створення загальної моделі творчої особистості та визначення психологічних особливостей прояву та становлення хореографічної обдарованості. З опорою на загальні положення щодо використання цього методу, в дисертації було розглянуто біографії 16-ох відомих діячів хореографічного мистецтва (А.Дункан, С.Лифарь, М.Лієпа, В.Ніжинський, М.Плисецька, Г.Уланова, В.Чабукіані та ін.).

Аналіз літератури з досліджуваної проблеми дозволив виокремити деякі аспекти розвитку та становлення особистості видатних артистів: а) наявність можливості спілкування та взаємодії на різних етапах індивідуального розвитку з високоосвіченими дорослими (ціннісні орієнтири сімейного виховання та дорослих із найближчого оточення); б) індивідуальні особливості розвитку, прояви нахилів та здібностей до хореографічного мистецтва (перші інтереси дитини, умови формування здібностей, специфіка прояву хореографічної обдарованості); в) реалізація творчого потенціалу протягом життя (особливості професійної діяльності артиста, широта інтересів, внесок у світове мистецтво); г) індивідуально-характерологічні якості митця. Інтегральна особистісна структура, яка забезпечує видатні досягнення в сфері хореографічного мистецтва, охоплює: музично-руховий і інтелектуально-творчий потенціал високого рівня сформованості та комплекс особистісно-індивідуальних якостей, що складають внутрішні умови реалізації хореографічної обдарованості. До них можна віднести темпераментальні ресурси, різноманітність художніх інтересів, ціннісно-мотиваційне ставлення до хореографічної творчості як діяльності, що має особистісний сенс.

Здійснений аналіз дає змогу визначити хореографічні здібності як один із видів спеціальних здібностей, які пов’язані з успіхами індивіда в галузі хореографії. Вони включають сенсорно-перцептивні, психомоторні й емоційні компоненти, які виявляються у підвищеній чутливості до музично-рухових та інтелектуально-творчих проявів, пов’язані з високим рівнем продукування нових пластичних образів, фантазією й уявою, відчуттями і волею та дозволяють людині адекватно оцінювати нові ситуації і вирішувати нові проблеми, створювати нові творчі продукти. Структурними компонентами хореографічних здібностей виступають також знання, вміння й навички, які реалізуються в хореографічній діяльності. Водночас, ця структура включає особистісні характеристики індивіда та його ставлення до хореографічного мистецтва.

Важливим з психологічної й, особливо, з педагогічної точок зору є висновки Б.М. Теплова щодо необхідності якісного, а не кількісного підходу до структури здібностей, можливості нерівномірного розвитку їх компонентів та компенсації одних здібностей іншими.

Хореографія, як сценічне мистецтво, має свою специфіку і, відповідно, свою систему навчання. Особливість мистецтва танцю полягає в тому, що зміст будь-якого танцювального твору, його художній образ розкривається через пластику людського тіла (скульптурно-графічну виразність рухів, жестів, поз актора - танцівника). Художня сутність танцю полягає в образному розкритті змісту музичного твору (драматургії та образів) специфічними засобами танцювальної виразності, своєрідною музично-пластичною поведінкою виконавця. Отже, специфіка хореографічної діяльності вимагає високого рівня психомоторного розвитку людини, її здатності створювати за допомогою рухів музично-хореографічні образи. Разом з тим, основу хореографічної обдарованості складають не окремі психологічні або психофізіологічні якості, а їх комплексне поєднання.

Принциповим для нашої роботи є розгляд формування хореографічних здібностей як єдиного комплексу, складного особистісного багаторівневого утворення, в основі якого лежать хореографічні знання, вміння, навички, задатки загального і спеціального характеру, а також сукупність основних базисних компонентів, куди входять музично-рухові можливості, інтелектуально-творчий потенціал та мотиваційно-особистісні характеристики суб’єкта, які специфічно проявляються в галузі хореографії.

У другому розділі – “Дослідження особливостей розвитку хореографічних здібностей дітей молодшого шкільного віку” – здійснено аналіз особливостей розвитку хореографічних здібностей дітей, з’ясовано вікові та індивідуальні відмінності їх прояву у молодших школярів, викладено процедуру та методи дослідження, виокремлено критерії та рівні розвитку хореографічних здібностей учнів, проаналізовано результати констатуючого етапу експерименту.

Психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку є такими, що найбільше сприяють художньо-творчій діяльності. Особиста творчість для молодшого школяра важливіша за “сприймання” мистецтва. Дитячі творчі потенції спілкування частіше знаходить вияв у невербальних проявах, жестикуляції, пантомімічних та мімічних рухах. Разом з тим, художньо-творча діяльність у межах навчально-виховного процесу на етапі початкової освіти значно гальмується і можливості сензитивного періоду тут не реалізуються в повному обсязі. Це пояснюється і недостатньою обізнаністю вчителів із різними засобами мистецької виразності, особливо хореографічної, і превалюванням репродуктивних форм навчання, і неспроможністю дитини усвідомити та відтворити мистецькими засобами власне „Я”.

Аналіз специфіки хореографічного мистецтва свідчить, що виразні рухи, дії та жести мають вагоме значення в людському спілкуванні, виступають важливим засобом комунікації та характеристики емоційного стану людини, а отже, є одним з факторів пізнання особистості (С.Л.Рубінштейн, О.М. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов). У дослідженнях фахівців зазначається, що виразні рухи є джерелом образної природи хореографічного мистецтва, першоосновою мови пантомімічних та танцювальних рухів (А.Л. Волинський).

Існує органічний зв’язок між умовною мовою танцю – узагальненообразними пантомімічними та танцювальними рухами, їх “пластичними інтонаціями” (Б.Г. Асаф’єв, М.І.Коган), темпоритмічними характеристиками та літературною мовою і мовою музики. Завдяки цьому танцю властива драматургія, що втілена в сюжеті та взаєминах різнохарактерних персонажів, “наскрізна” музична дія, розвиток музично-хореографічних образів, використання

танцювальних та пантомімічних рухів і жестів як властивостей виразної лексики. Тому до розвитку творчих хореографічних здібностей треба підходити не як до формальної комбінації рухів, а як до створення нових музично-пластичних образів, де усвідомлення й розуміння значення, змісту, семантики окремих рухів, жестів та їх поєднань має вирішальне значення.

Планування та організація експериментального дослідження ґрунтувались на здійсненому аналізі сутності творчості та творчих хореографічних здібностей. Застосування системного підходу до вивчення зазначених здібностей передбачало побудову відповідного конструкту, який дозволив би розглядати їх як цілісну систему, та розробку експериментальних процедур, релевантних поставленим завданням. На підставі аналізу вказаних вище підходів, хореографічні здібності визначаються як багаторівневе системно-структурне утворення, яке сприяє успішності виконання хореографічно-творчої діяльності. Узагальнення викладеного у теоретичній частині роботи досвіду теоретико-експериментального дослідження та результатів вивчення біографічних матеріалів дало змогу побудувати трьохкомпонентну модель хореографічних здібностей, описати їх базисні компоненти і на цій основі спланувати основні етапи констатуючого експерименту: діагностика інтелектуального і творчого потенціалу, вивчення рухового й музичного розвитку та аналіз особистісних характеристик пізнавального інтересу до хореографічної діяльності.

Нами було визначено, що базисні компоненти хореографічних здібностей виявляються в показниках:

- інтелектуально-творчого потенціалу (взаємозв’язок конвергентного та дивергентного мислення як здатність індивіда до аналітико-синтетичної діяльності, що пов’язане з вмінням знаходити нові, оригінальні та нестандартні рішення пластично-рухових задач; рівень розвитку образно-асоціативного розмірковування (інтерпретації) учнів у процесі вирішення творчих завдань);

- музично-рухового розвитку (загальна рухова активність як основна умова пластично-емоційної виразності; музично-ритмічне почуття; здатність до інтерпретації та імпровізації як безпосереднє самовираження дитини в художньо-естетичній діяльності);

- комплексу мотиваційно-особистісних властивостей (емоційно забарвлений інтерес до хореографічного мистецтва, ступінь вияву самостійності у процесі виконання завдань „відкритого” типу, прояв власного стилю у створенні образів-інтонацій під час імпровізації, висока мотивація досягнень).

У відповідності із вищезазначеними уявленнями щодо хореографічних здібностей, а також враховуючи особливості їх розвитку у молодшому шкільному віці, було розроблено програму прикладної частини дослідної роботи, яка складалась із таких етапів: пілотажне дослідження, констатуючий і формуючий (навчально-тренінговий) експеримент та якісно-статистична обробка отриманих результатів. Загальна процедура констатуючої частини дослідження здійснювалась у два етапи.

Було проведене пілотажне дослідження (спостереження та анкетування), спрямоване на з’ясування підходів викладачів-хореографів та артистів балету до організації процесу хореографічно-творчого виховання у освітніх закладах різного профілю навчання та виявлення сприятливих умов формування хореографічних здібностей дітей.

На цій основі було визначено добір методик: а) що дозволяють діагностувати розвиток вербального інтелекту та креативні здібності; б) що виявляють рухові та музичні можливості; в) що виявляють мотиваційно-особистісні властивості дітей, тобто блоки - “інтелектуально-творчого потенціалу”, “музично-рухових можливостей” та “мотиваційно-особистісний”. Верифікація застосовуваних критеріїв здійснювалась на засадах структурного підходу із одночасним урахуванням динаміки окремих компонентів та їхнього місця в цілісній структурі. Зміст кожного блоку репрезентували дві методики. Крім наведеної батареї методик було використано такі діагностичні прийоми: застосування шкал оцінок, записи спостережень за хореографічною діяльністю учнів, бесіди і міні-анкети для дітей та анкетування батьків і викладачів.

Діагностика психологічних змінних першого блоку здійснювалась шляхом застосування таких методик: “Вербальний інтелект” – методика Е.Ф. Замбацявічене “Виявлення розвитку мовленнєво-логічного мислення” (чотири субтести); “Вербальна творчість” – опрацьовано методики розвитку креативності Дж.Гілфорда та Е.Торранса (чотири субтести). Актуальний рівень розвитку рухових і музичних можливостей (другий блок) визначався за методиками: “Руховий розвиток” – модифікована “Метрична шкала для дослідження обдарованості у дітей та підлітків” М.Озерецького і М.Гуревича (чотири субтести); “Музичний розвиток” – методика Н.В.Ветлугіної (три субтести). На основі виокремлених вище критеріїв було визначено три рівні розвитку хореографічних здібностей, умовно названих високим, середнім, низьким.

Констатуюча діагностика третього блоку здійснювалась за допомогою таких методик: для вивчення мотиваційної сфери дітей авторкою була розроблена методика “Вивчення творчої мотивації”; для виявлення індивідуальних особливостей молодших школярів використовувався опитувальник Г.Айзенка.

Експериментальне дослідження здійснювалось на базі трьох загальноосвітніх закладів (Київської гімназії східних мов № 1, спеціалізованої школи № 40 та загальноосвітньої школи № 76 м. Києва), трьох закладів художньо-естетичного профілю (Київське хореографічне училище, Державна дитяча хореографічна студія українського танцю “Барвіночок” м. Києва, Вищий мистецький коледж Київської дитячої Академії мистецтв та у підлітковому клубі “ФОТОН” (м. Київ). Загалом у констатуючому етапі дослідження взяло участь 147 учнів. Загальна процедура розвитку хореографічних здібностей дітей молодшого шкільного віку забезпечувалась послідовною реалізацією діагностичних і тренінгових етапів дослідження.

Мета констатуючого експерименту полягала у встановленні спільних або відмінних ознак між двома групами (загальноосвітньою та спеціалізованою). Припускалося, що в разі диференціації досліджуваних (вибірка склала 51 дитину) за певними ознаками (чи їх сукупністю) подальший аналіз змісту і характеру міжгрупових відмінностей набував обов’язкового характеру.

Результати виконання завдань тестових методик після статистичної обробки розглядалися в контексті: а) рівневої (кількісної) представленості за загальним сумарним показником; б) структурних особливостей взаємовідношення інтелектуально-творчого та музично-рухового потенціалу. Одержані дані зіставлялись з результатами анкет, бесід із дітьми та опитувальника структури темпераменту.

Було виокремлено такі основні групи за домінуванням інтелектуально-творчого та музично-рухового розвитку:

- учні з високим рівнем розвитку інтелектуально-творчих і музично-рухових можливостей (9,6%);

- учні з середнім рівнем інтелектуально-творчого потенціалу і середнім або низьким рівнем музично рухових можливостей (62,4%);

- учні з низьким рівнем інтелектуально-творчих і музично-рухових можливостей (25,7%).

Застосування методів бесіди та міні-анкет дало можливість виявити інтереси дітей до хореографії (третій блок). За їх результатами було з’ясовано, що у молодших школярів переважає емоційно-позитивне ставлення до хореографічної діяльності, зокрема, спостерігається яскраво виражений інтерес до танців і бажання вдосконалювати свої результати у цьому виді мистецтва. Але 30% учнів загальноосвітньої групи та деякі діти спеціалізованої, прагнуть до хореографічного виконавства шляхом наслідування, а у більшості (60%) учнів третьої групи виявлено недостатній рівень знань і музично-рухового досвіду, що підтверджується й опитуванням вчителів про невміння молодших школярів визначати значення хореографічної діяльності, зміст, назви і сюжет музично-хореографічного твору, труднощі диференціювання рухів і жестів, емоційну нерозвиненість, прояви неадекватної оцінки і самооцінки хореографічних досягнень. Результати зіставляння цього аспекту загального дослідження з рівневими показниками дали підстави зробити якісний аналіз хореографічних здібностей молодших школярів.

Констатуюча діагностика стану розвитку творчої мотивації (спостереження та тестування) засвідчила: 1) для школярів молодшого шкільного віку дуже важливим є оцінювальний фактор. Як основний мотив його визначають 49 % дітей; 2) по 15 % учнів визначають як основні мотиви пізнавальний інтерес до хореографії та прагнення до самостійної виконавської діяльності; 3) для 11% досліджуваних основним мотивом є емоційна захопленість процесом творчості; 4)найменшого значення діти надають особистісному фактору (21%) та комунікативному (16%). Але цікаво, що як основні мотиви (відповідно 6% і 4%), їх назвали учні, які навчаються у спеціалізованих закладах художньо-естетичного профілю.

Зважаючи на необхідність поглибленого вивчення індивідуально-психологічних особливостей досліджуваних, було використано опитувальник темпераменту Г.Айзенка, мета якого виявити темпераментальні ресурси дітей і відповідно до них будувати навчально-виховну роботу. Аналіз одержаних результатів засвідчив, що у спеціалізованій групі переважають діти з сангвіністичним (70%) та холеричним (25%) типом темпераменту, а в загальноосвітній – сангвіністичний (50%) та меланхолічний тип темпераменту (35%).

З метою оцінки проявів елементів творчості у дітей проводилося спостереження за їхньою діяльністю під час уроків та в позаурочний час. Результати таких спостережень дали змогу зробити висновки, що хореографічно-творчі прояви дітей залежать від таких обставин: наявності хореографічного досвіду, відповідних умов і, головне – ставлення батьків та викладачів до даної проблеми. Вважаємо, що недооцінювання зазначених аспектів суттєво стримує хореографічний розвиток учнів.

За результатами досліджень було виділено три рівні сформованості хореографічних здібностей: “потенційний”, “актуальний”, “передпрофесійний”. Врахування експертних оцінок з

гуманітарно-художнього циклу (успішність з цих предметів) та їх співставлення з об’єктивними (тестовими) оцінками дало можливість підтвердити валідність та можливість використання наведених у дослідженні методик.

Отримані в результаті констатуючого дослідження якісно-кількісні характеристики експериментальних груп дали підставу для розроблення спеціальних заходів, спрямованих на розвиток у представників означених груп як базисних компонентів досліджуваних здібностей, так і певної множини мотиваційно-особистіних властивостей, що є необхідними для актуалізації музично-рухового та інтелектуально-творчого потенціалу дітей.

У третьому розділі – “Психолого-педагогічні умови формування хореографічних здібностей молодших школярів” – подається програма цілісного формування хореографічних здібностей дітей, визначаються й обґрунтовуються психолого-педагогічні умови, що сприяють ефективності їх розвитку, висвітлюється перебіг формуючого експерименту, здійснено порівняльний аналіз результатів роботи.

На основі узагальнення теоретичних положень і результатів констатуючого експерименту розроблено програму цілісного формування хореографічних здібностей, в якій ми спирались на провідні ідеї основних концепцій хореографічної освіти: розвитку хореографічних здібностей учнів шляхом залучення їх до такої хореографічної діяльності, яка вимагає вияву цих здібностей; осягнення емоційного змісту музично-хореографічного твору через художній переказ; розвитку образно-асоціативного мислення, художньо-творчої уяви, внутрішньої свободи, зацікавленості хореографічним мистецтвом; поєднання в єдиний комплекс основних видів хореографічної діяльності (сприймання, виконання, творення) та засвоєння учнями загальнопошукових умінь у зазначених видах хореографічної діяльності, що забезпечує повноцінне формування хореографічних здібностей; стимулювання творчої самореалізації, емоційності та рухової активності школярів через організацію поетапного включення їх у творчу хореографічну діяльність; застосування у навчально-виховному процесі особистісно зорієнтованого підходу під час опанування дітьми хореографічним мистецтвом.

Враховуючи зазначені ідеї і визначаючи оптимальні психолого-педагогічні умови розвитку хореографічних здібностей молодших школярів, ми виходили з того, що досліджувані здібності відрізняються різнонаправленістю за способами формування та багатоаспектністю за проявами. Тому для побудови експериментального розвивального навчання, з метою задіяння потенційного та актуального рівнів розвитку хореографічних здібностей було виокремлено комплекс таких умов: поетапне включення молодших школярів у хореографічно-творчу діяльність, що передбачає емоційно-рухове і мотиваційне забезпечення процесу розвитку хореографічних здібностей; формування виконавських умінь і навичок учнів через оволодіння ними інтонаційно-образною мовою хореографії та способами творчих дій; забезпечення особистісно зорієнтованого характеру взаємодії вчителя й учнів у напрямі реалізації розроблених засобів стимулювання та активізації процесу розвитку хореографічних здібностей.

Логіка і психологічна спрямованість визначених умов були втілені у спеціально розробленій навчально-тренінговій програмі. Реалізація зазначеної програми здійснювалась на засадах структурно-динамічного підходу з використанням прийнятих у практиці хореографічного навчання принципів: систематичності, доступності, послідовності, наочності, усвідомленості,

особистої активності, індивідуалізації та цілісності. Програма тренінгу складалася з трьох основних розділів: 1) оволодіння інтонаційно-образною мовою хореографії у власній хореографічній діяльності; 2) розвиток пластично-виразних рухів на основі сприймання музики; 3) виховання інтересу до хореографічного мистецтва.

Тренінг виступав логічним продовженням формувальної та розвивально-навчальної роботи з учнями. Ведучий тренінгу до його початку був знайомий з учасниками занять, що давало йому можливість підібрати учасників груп і спланувати заняття з метою більш ефективної роботи з ними. У формуючому експерименті приймали участь учні двох 2-х класів загальноосвітньої школи № 76 м. Києва та двох 1-х класів Державної хореографічної студії українського танцю “Барвіночок” (м. Київ). Вибірка складала по одній експериментальній та по одній контрольній групі із загальноосвітньої школи та хореографічної студії. Основне завдання формуючого дослідження полягало у експериментальній перевірці програми цілісного формування хореографічних здібностей. Це передбачало активізацію резервних можливостей особистості, що сприяли би актуалізації та розвитку досліджуваних здібностей. Тренінгова програма мала 14 взаємопов’язаних занять, які проводилися із двома (загальноосвітньою та спеціалізованою) групами впродовж одного навчального року. Цінність тренінгових занять, тривалість яких не перевищувала 45-60 хвилин, полягала в тому, що вони давали можливість подолати обмеження, властиві традиційним методам навчання.

Дана програма поєднувала у собі інформаційну, репродуктивно-діяльнісну та самостійно-творчу частини (етюди, ігри, тренування), що забезпечували єдність і цілісність когнітивних, операційних, імпровізаційних прийомів та засобів (методики розвитку емоційно-чуттєвої сфери; моделювання експресивних станів; тренування кінестетичних, зорових і слухових відчуттів; імпровізації сюжетних танців з використанням основних сценічних рухів). Відповідно до завдань тренінгу були підібрані також діагностувальні та розвивально-корекційні вправи (ідеомоторні, колективно-порядкові, музично-ритмічні, тренажні, художньо-образні).

Дослідна робота проводилась одночасно за 3-ма основними напрямками: формування музично-рухових здібностей дітей, розвиток творчого вербального мислення, емоційно-мотиваційне забезпечення навчально-виховного процесу. Ми виходили, насамперед, з того, що формування хореографічних здібностей – процес поступовий і тривалий, отже, особливої уваги потребують питання розвитку емоційності молодших школярів (зокрема, емоційної чутливості до музики і хореографії), тому що вона є найважливішою передумовою становлення творчих рис дитини, оскільки ні міцні знання, ні розвинуті здібності не можуть бути гарантом продуктивної творчості в разі низького емоційного фону. Крім того, в експериментальних групах здійснювалися такі заходи, як ознайомлення з балетними лібретто та програмною музикою до хореографічних вистав; відвідування (разом з батьками) декількох балетних вистав з наступним їх обговоренням, бесіди (на основі біографічного методу) про видатних майстрів сцени та зустрічі з артистами балету, відвідування уроків у хореографічному училищі та звітних концертів (разом з батьками), ознайомлення з експозицією музею училища. Сфера хореографічних здібностей діагностувалась різними методами, що дозволило зробити ряд висновків щодо ефективності проведеного творчого тренінгу: по-перше – зміни торкнулися всіх основних виділених блоків хореографічних здібностей; по-друге – всі зміни мають позитивну спрямованість, тобто свідчать про розвиток; по-третє – динаміка змін склала: інтелектуально – творчий потенціал – 24,22%, музично-рухові можливості – 26,46%, мотиваційний аспект – 31,22%.

Проведений по закінченню формувального експерименту контрольний зіставний зріз показав, що за встановленими критеріями та показниками учні експериментальних груп, як загальноосвітнього, так і спеціального типів навчання, продемонстрували значно вищі результати порівняно з учнями контрольних груп (див. Табл. 1). Учні експериментальної групи (ЕГ-1) у переважній більшості продемонстрували високий рівень здібностей, а кількість учнів, в яких проявився середній рівень хореографічних здібностей значно перевищує учнів із низьким рівнем. У контрольній групі (школи) значних змін майже не сталося: хоча навчання за традиційною методикою сприяло тому, що деякі учні перейшли на вищий рівень порівняно з показниками констатуючого зрізу, однак високого рівня досягнула менша кількість учнів порівняно з експериментальною групою (ЕГ-2).

Таблиця 1

Показники розвитку хореографічних здібностей учнів експериментальних та контрольних груп за результатами