НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

УДК 343.53

ПАНОВ

Микола Миколайович

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕЗАКОННІ ДІЇ

З ДОКУМЕНТАМИ НА ПЕРЕКАЗ, ПЛАТІЖНИМИ КАРТКАМИ

ТА ІНШИМИ ЗАСОБАМИ ДОСТУПУ

ДО БАНКІВСЬКИХ РАХУНКІВ,

ОБЛАДНАННЯМ ДЛЯ ЇХ ВИГОТОВЛЕННЯ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в секторі кримінально-правових проблем боротьби зі злочинністю Інституту вивчення проблем злочинності Академії правових наук України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Борисов В’ячеслав Іванович, головний науковий співробітник сектору кримінально-правових проблем боротьби зі злочинністю Інституту вивчення проблем злочинності Академії правових наук України, академік Академії правових наук України, Заслужений юрист України.

Офіційні опоненти: –

доктор юридичних наук, професор Костенко Олександр Миколайович, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, завідуючий відділом проблем кримінального права, кримінології та судоустрою, член-кореспондент Академії правових наук України; –

кандидат юридичних наук, професор Андрушко Петро Петрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри кримінального права та кримінології;

Провідна установа: Львівський державний університет внутрішніх справ, кафедра кримінального права і кримінології, Міністерство внутрішніх справ України, м. Львів.

Захист відбудеться 23 жовтня 2006 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ – 1, вул. Трьохсвятительска, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ – 1, вул. Трьохсвятительска, 4

Автореферат розісланий 22 вересня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор юридичних наук Кучеренко І.М.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі економічного розвитку, в умовах трансформації національної економіки, важливе значення має ефективне функціонування банківської системи. Перехід до ринкової економіки зумовив суттєве розширення обсягу банківської діяльності як необхідної і досить важливої складової економічного життя суспільства. Впровадження новітніх інформаційних технологій, які значно полегшують переказ грошових коштів, забезпечують удосконалення і оперативність діяльності банків. Держава сприяє розширенню розвитку безготівкових розрахунків в Україні з використанням спеціальних платіжних засобів. Зокрема, на це вказує прийнята Кабінетом Міністрів України постанова „Про деякі питання здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів” від 29 березня 2006 р. № , яка зобов’язує торгові підприємства встановити термінали для розрахунків платіжними картками. Згідно з документом, такі термінали до початку 2009 р. повинні з’явитися по всій Україні, включаючи районні центри та селища міського типу. Вже з 1 липня 2007 р. на обов’язкове приймання платіжних карток зобов’язані перейти підприємства Києва, Севастополя та обласних центрів. Однак поряд з розвитком безготівкових розрахунків та його позитивним впливом на динаміку розвитку банківської і кредитно-фінансової систем України, все більше розвивається та поширюється таке негативне явище, як незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків. Указані діяння пов’язані із спричиненням істотної шкоди не тільки нормальному функціонуванню банківської системи, а й майновим інтересам клієнтів та вкладників банків. Так, у 2005 р. шляхом використання тільки підроблених платіжних карток було викрадено з банків України через банкомати понад 60 млн. грн. грошевих коштів. Динамічне зростання цих явищ, високий ступінь їх суспільної небезпеки й зумовило їх криміналізацію у ст. 200 Кримінального кодексу України 2001 р.

Попри зростаючу кількість наукових досліджень злочинів у сфері господарської діяльності, в працях широкого кола науковців: П.П. Андрушка, М.О. Бєляєва, Л.П. Брич, Т.А. Бушуєвої, Г.І. Вольфмана, П.О. Воробея, Л.Д. Гаухмана, Ю.В. Головльова, Н.О. Гуторової, О.О. Дудорова, Є.Є. Дементьєва, В.М. Киричка, О.І. Коваленка, В.В. Колесникова, Я.М. Кураш, І.І. Кучерова, Б.М. Леонтьєва, Ю.Г. Ляпунова, Н.М. Ляпунової, С.В. Максимова, Л.К. Малахова, В.О. Матусевича, Ю.В. Опалинського, В.О. Навроцького, П.Т. Некипєлова, О.І. Перепелиці, І.І. Рогова, А.М. Ришелюка, О.Я. Свєтлова, В.В. Сташиса, Є.Л. Стрельцова, В.Я. Тація, В.Ю. Шестакова, О.М. Яковлева та багатьох інших, вказаний кримінально-правовий делікт залишився недостатньо вивченим на рівні взаємопов’язаного й поглибленого аналізу всіх елементів та ознак складу злочину. До цього часу питання відповідальності за досліджуваний злочин розглядалися лише на рівні окремих розділів підручників з Особливої частини кримінального права та коментарів КК України. Опубліковано також декілька наукових статей, в яких, безумовно, не могли бути вирішені всі проблеми даного злочину. Деякі з них взагалі не привернули уваги науковців, а по окремих з них запропоновано спірні чи не досить обґрунтовані рішення. Інші кримінально-правові дослідження, які б мали комплексний і поглиблений характер, не проводилися. Між тим соціальна сутність цього злочину, його суспільна небезпека, а також юридичний аналіз елементів і ознак складів злочину недостатньо досліджені. Все це не могло не викликати труднощів при застосуванні ст. 200 КК України: при кваліфікації даного злочину, відмежуванні його від суміжних злочинів, при встановленні сукупності злочинів та інше. Вказані обставини і обумовили вибір теми цього дисертаційного дослідження.

Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до завдань фундаментального дослідження за темою „Теоретичні проблеми кримінальної відповідальності та покарання” затвердженої постановою президії АПрН України № 19 від 14.02.2002р. Державна реєстрація № 0102U005760. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Інституту вивчення проблем злочинності АПрН України 19 лютого 2003 року (протокол № 2).

Мета та завдання дослідження. Основна мета роботи полягає у комплексному теоретичному аналізі об’єктивних і суб’єктивних ознак складу злочину, передбаченого ст. 200 КК України, опрацюванні рекомендацій, які мають значення як для вдосконалення кримінального законодавства, так і для правильної кваліфікації злочину, передбаченого ст. 200 КК України, та відмежуванні їх від суміжних злочинів. Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:–

дослідити родовий, видовий і безпосередній об’єкт розглядуваного злочину та взаємозв’язок між зазначеними об’єктами;–

провести аналіз предмета цього злочину та надати аргументацію визнання платіжних засобів предметом злочину, передбаченого ст. 200 КК України, шляхом подальшого дослідження змісту поняття “предмет злочину” на рівні загального вчення про склад злочину;

–

–

–

–

–

Об’єктом дослідження є суспільно небезпечні посягання на суспільні відносини, що забезпечують нормальне (що відповідає законодавству України) функціонування кредитно-фінансової, банківської і бюджетної систем України, відповідальність за які передбачено розділом VII КК України.

Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення, як один із злочинів у сфері господарської діяльності.

Методи дослідження. У процесі теоретичних досліджень у роботі було застосовано наступні наукові методи:

–

–

–

Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:

1. Дисертація є самостійною завершеною роботою, першим в Україні монографічним комплексним дослідженням складу злочину, передбаченого ст. 200 КК України.

2. У дисертації дістали подальшого розвитку визначення і аргументація родового об’єкта злочинів у сфері господарської діяльності як суспільних відносин, що складаються в процесі господарської економічної діяльності незалежно від форм власності, у тому числі у сфері ринкової економіки, і охороняються кримінальним правом.

3. Наведено додаткові аргументи щодо необхідності виділення поряд з родовим і безпосереднім об’єктами злочинів у сфері господарської діяльності також і видового об’єкта, яким запропоновано визнати суспільні відносини, що забезпечують нормальне (що відповідає законодавству України) функціонування кредитно-фінансової, банківської і бюджетної систем України. Саме на цей об’єкт і посягає злочин, передбачений ст. 200 КК України.

4. Визначено безпосередній об’єкт незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, під яким розуміються суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки нормального функціонування банківської і кредитно-фінансової систем з емісії і обігу платіжних засобів, майнових прав та інтересів суб’єктів цієї системи; розкрито зміст цих відносин, показано механізм їх порушення шляхом вчинення злочину, передбаченого ст. 200 КК України.

5. Розроблено загальне поняття предмета досліджуваного злочину, під яким запропоновано розуміти “платіжні засоби”. Це поняття охоплює всі види предметів, указаних у ст. 200 КК України – документи на переказ, платіжні картки, інші засоби доступу до банківських рахунків. Ознаками, що створюють зміст поняття „платіжні засоби”, визнано: соціальна, фізична, юридична (нормативна) як універсальні, притаманні кожному предмету злочину, а також спеціальні ознаки: інформативність, імперативність, спеціальне функціональне призначення. Спеціальні ознаки у своїй сукупності відображають сутність (найбільш важливу ознаку, зміст) платіжних засобів як предмета досліджуваного злочину – їх призначення для передачі доручень (і інформації) на переказ грошових коштів між суб’єктами кредитно-банківських відносин.

6. Зроблено висновок про невідповідність обладнання для виготовлення платіжних засобів ознакам предмета розглядуваного злочину, передбаченого ст. 200 КК України, і на цій підставі запропоновано виключити із назви ст. 200 КК України вказівку на незаконні дії з обладнанням для виготовлення документів на переказ, платіжних карток та інших засобів доступу до банківських рахунків.

7. Досліджені об’єктивна сторона, суб’єктивна сторона та суб’єкт складу злочину – “незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків”.

8. У дисертації на основі аналізу об’єкта, предмета, об’єктивної та суб’єктивної сторони незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків сформульовано пропозиції з правильної кваліфікації цього злочину та відмежування його від суміжних злочинів.

9. Запропоновано виключити поняття “використання” і “збут” підроблених платіжних засобів із ч. 1 ст. 200 КК України, як найбільш суспільно небезпечних діянь досліджуваного злочину і включити їх у ч. 2 ст. 200 КК України як кваліфікуючі ознаки.

10. Обґрунтовані пропозиції щодо встановлення кримінальної відповідальності за незаконні дії з підробленими платіжними засобами працівниками фінансових установ у ч. 2 ст. 200 КК України, як за вчинення злочину з кваліфікуючими ознаками.

11. Запропоновано встановлення в санкції ч. 1 та 2 ст. 200 КК України спеціальної конфіскації: обладнання, яке було виготовлено, пристосовано або використано для підроблення документів на переказ, платіжних карток та інших засобів доступу до банківських рахунків.

12. Внесені пропозиції щодо вдосконалення чинної редакції ст. 200 КК України, які викладено у висновку.

Зазначені положення дисертаційної роботи є такими, що характеризуються істотною новизною, і виносяться на захист.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що викладені в ньому положення, узагальнення й висновки можна використати:

–

–

–

–

Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертації розглядалися на засіданнях сектора кримінально-правових проблем боротьби зі злочинністю Інституту вивчення проблем злочинності АПрН України (м. Харків). Окремі питання наукового дослідження були оприлюднені на 4-х науково-практичних конференціях, що проходили в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого („Актуальні проблеми правознавства” – 2004, – 2006 рр.) та в Національному педагогічному університеті ім. М.П. Драгоманова у м. Києві („Юридичні читання молодих вчених” – 2004 р.).

Публікації. За темою дисертації автором опубліковано у фахових виданнях чотири наукові статті й тези чотирьох наукових доповідей.

Структура роботи зумовлена метою та предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, шести розділів, висновків до кожного з розділів, загального висновку та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 194 сторінок, із них основного тексту – 171 сторінок. Кількість використаних джерел – 256 найменувань.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються його мета та завдання, методи, наукова новизна, теоретичне і практичне значення результатів дослідження та їх апробація.

Розділ 1 “Об’єкт незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення” присвячений дослідженню структурних елементів та змісту об’єкта злочину. Цьому передує аналіз сучасних трактувань об’єкта злочину як “цінностей” (соціальних цінностей), “благ” (правових благ) та суспільних відносин. Автор виходить з принципової позиції, що об’єктом злочину є суспільні відносини. Категорія “суспільні відносини” є ширшою за обсягом ніж поняття “блага” та “цінності” і, навпаки, не виключає їх, а включає до всього змісту. Отже, з цих трактувань і вирішується питання щодо об’єкта (загального) розглядуваного злочину. Далі у цьому розділі вказується, що суспільна небезпечність розглядуваного злочину полягає в тому, що він посягає на суспільні відносини, що складаються у процесі господарської, економічної діяльності суб’єктів незалежно від форм власності. Ці відносини виникають у сфері діяльності як господарюючих суб’єктів держави, так і суб’єктів ринкової економіки (підприємницької діяльності тощо). Вони і становлять родовий об’єкт злочинів, передбачених розділом VII КК України, у тому числі й злочину, передбаченого ст. 200 КК України.

Але царина господарської економічної діяльності є досить широкою за обсягом і складною за змістом. Вона складається з багатьох елементів (груп суспільних відносин) менш широкого (більш вузького) порядку. Одними з них є суспільні відносини у сфері кредитно-фінансової, банківської і бюджетної систем України, які структурно входять до змісту господарських економічних відносин. Водночас вони мають відносно самостійний, складний, взаємопов’язаний і взаємодоповнюючий характер. У своїй єдності вони становлять єдиний вид (різновид) господарських економічних відносин, на які посягає не один, а група злочинів, передбачених статтями 199, 201, 204, 207, 208, 210, 211, 212, 215, 216 КК України. Отже, названі суспільні відносини забезпечують нормальне (що відповідає законодавству України) функціонування кредитно-фінансової, банківської і бюджетної систем, і, отже, виступають видовим (а не безпосереднім, як іноді стверджують) об’єктом розглядуваного злочину.

Важливою сферою нормального функціонування банківської системи є діяльність по забезпеченню емісії й обігу платіжних засобів. Це невід’ємна й дуже важлива сфера діяльності банківської системи – банків (емітентів), а також їх клієнтів. Без цієї сфери нормальне функціонування банківської системи неможливе. Як випливає зі змісту об’єктивних і суб’єктивних ознак злочину, передбаченого ст. 200 КК України, останній безпосередньо посягає саме на цю сферу функціонування банківської системи. Одночасно зазначимо, що характер вказаних у диспозиції ст. 200 КК України дій – підробка документів на переказ, платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських рахунків, а також придбання, зберігання, перевезення, пересилання, використання, збут документів на переказ чи платіжних карток – свідчить, на нашу думку, про те, що ці дії безпосередньо ще не спричиняють реальної шкоди функціонуванню системи емісії й обігу платіжних засобів, ще не порушують майнових прав та інтересів суб’єктів цієї системи, тому що при вищевказаних діях (окрім використання) ще не відбувається реального негативного втручання у функціонування цієї системи. Та й при використанні підроблених платіжних засобів, з огляду на диспозицію ст. 200 КК України, наслідки не мають значення для констатації наявності даного складу злочину як підстави кримінальної відповідальності. Проте вказані дії, безсумнівно, створюють загрозу спричинення істотної шкоди нормальному функціонуванню системи емісії й обігу платіжних засобів. При цьому створюється й загроза спричинення шкоди майновим правам та інтересам суб’єктів цієї системи, оскільки внаслідок вчинення цього злочину потоки грошових коштів можуть бути протиправно змінені, або припинені, або навіть вилучені з правомірного обігу суб’єктів банківської і кредитно-фінансової систем, внаслідок чого ними можуть протиправно заволодіти (чи заволодівають) особи, які на це не мають права. Тут завжди страждає безпека розглядуваних суспільних відносин. Причому під поняттям “безпека” розуміється захищеність (непорушність) прав та інтересів суб’єктів системи емісії й обігу платіжних засобів від суспільно небезпечних дій, передбачених у ст. 200 КК України. З урахуванням викладеного й попереднього аналізу видового об’єкта безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 200 КК України, визнано суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки нормального функціонування банківської і кредитно-фінансової систем з емісії й обігу платіжних засобів, майнових прав та інтересів суб’єктів цієї системи.

Розділ 2 “Предмет незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення” присвячений аналізу предмета розглядуваного злочину та його ознак. В цьому розділі відзначається, що предметом злочину, передбаченого ст. 200 КК України, виступають: (1) документи на переказ; (2) платіжні картки; (3) інші засоби доступу до банківських рахунків. Кожен із цих предметів має свої, притаманні лише йому видові ознаки. Вони визначаються як кримінальним законом, так і іншими законами й підзаконними нормативно-правовими актами, що регулюють банківську і фінансово-кредитну діяльність в Україні.

Аналіз диспозиції ст. 200 КК України та Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 5 квітня 2001 р. № Ш (далі – Закон), який розкриває зазначені у вказаній статті КК України поняття предмета цього злочину, показує, що це поняття за змістом охоплюється єдиним, більш загальним за обсягом терміном – “платіжний інструмент” (саме він використовується у ст. 1 Закону). Платіжний інструмент – засіб певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ грошей з відповідного рахунка платника. До платіжних інструментів належать документи на переказ і спеціальні платіжні засоби (п. .31 ст. 1 Закону). Однак більш вдалим буде замість поняття “платіжний інструмент” застосувати термін “платіжний засіб”, оскільки “інструмент” – це знаряддя праці, а “засіб” – це те, що служить знаряддям у якій-небудь дії, справі. Останній термін видається більш точним, тому що, наприклад, платіжна картка дійсно є знаряддям для дії (руху грошових коштів); так само такими засобами вважаються і документи на переказ та ін.

Кожен із платіжних засобів, зазначених у ст. 200 КК України, звичайно, має особисті ознаки. Проте їм властиві й загальні (родові) ознаки, до яких належать соціальна, фізична та юридична (нормативна) ознаки. Ці загальні (універсальні) ознаки, притаманні кожному предмету злочину, мають у даному випадку свої особливості, які обумовлені об’єктом цього злочину. Поряд з цим у дисертації виокремленні спеціальні ознаки цього предмета, які зазвичай залежать від безпосереднього об’єкта, ним обумовлені і в той же час впливають як на визначення специфічних (особистих) ознак кожного з платіжних засобів як предмета злочину, так і на об’єктивні й суб’єктивні ознаки аналізованого злочину в цілому. До таких ознак належать: інформативність, імперативність і функціональне (спеціальне) призначення. Інформативність як ознака предмета злочину означає, що платіжний засіб включає до себе певну інформацію стосовно емітента платіжного засобу та про фізичну чи юридичну особу, яка використовує цей платіжний засіб, номери банківських рахунків, певні реквізити, інформацію щодо суми грошових коштів, що підлягають перерахуванню чи видачі, тощо. Імперативність як сутнісна риса платіжних засобів тісно пов’язана з юридичною (нормативною) їх ознакою. Вона розуміється як те, що приписи, які за змістом є складовою цих засобів, повинні беззастережно виконуватися суб’єктами фінансово-кредитних відносин, яким ці засоби адресовані. Функціональна ознака свідчить про спеціальне призначення платіжних засобів для ініціювання переказу грошей. Названі спеціальні ознаки й надають платіжним засобам якості засобів доступу до банківських рахунків, використання яких завжди приводить до руху грошових коштів, що ініціюються вказаними суб’єктами фінансово-кредитних відносин.

Спеціальні ознаки предмета досліджуваного злочину дають можливість відмежувати документи на переказ як платіжний засіб від документів – предметів злочинів, передбачених ст. 357 КК України (“Викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження”), ст. 358 КК України (“Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів”), ст. 366 КК України (“Службове підроблення”). При встановленні таких ознак платіжних засобів, як інформативність, імперативність та функціональне (спеціальне) призначення, слід констатувати наявність складу злочину, передбаченого ст. 200 КК України, а не злочинів, передбачених ст.ст. 357, 358 чи 366 КК України. Наявність усіх розглянутих ознак у сукупності дає підставу визнавати платіжні засоби (усі їх види) предметом аналізованого злочину. У той же час відсутність хоча б однієї з цих ознак свідчитиме про те, що документ не може бути визнано платіжним засобом, отже, і предметом злочину, передбаченого ст. 200 КК України.

У дисертації обґрунтовано, що обладнання для виготовлення підроблених документів на переказ, платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських рахунків не можна визнати предметом злочину, оскільки не відповідає ні загальним, ні спеціальним ознакам поняття “платіжний засіб”, і на цій підставі сформульована пропозиція про виключення із назви ст. 200 КК України щодо незаконних дій з обладнанням для виготовлення платіжних засобів.

У роботі дається детальний аналіз видів платіжних засобів: документи на переказ (розрахункові документи: платіжне доручення, платіжна вимога, платіжна вимога – доручення, розрахунковий чек; документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу); платіжні картки (дебетові; кредитові; емітовані членами внутрідержавних платіжних систем; емітовані членами міжнародних платіжних систем; особисті; корпоративні; емітовані іноземними небанківськими установами); інші засоби доступу до банківських рахунків (дорожні чеки в іноземній валюті; іменні чеки в іноземній валюті; меморіальний ордер; акредитив). Як різновид платіжного засобу в дисертації аналізується електронний документ, який може бути як “документом на переказ”, так і “іншим засобом” доступу до банківських рахунків. Електронний документ має однакову юридичну силу з паперовим документом. Пропонується не визнавати предметом розглядуваного злочину “цінні папери”.

Розділ 3 “Об’єктивна сторона незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків” присвячено юридичному аналізу ознак об’єктивної сторони злочину. Ознаками об’єктивної сторони незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків є підроблення документів на переказ, платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських рахунків, придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту підроблених документів на переказ чи платіжних карток або їх використання чи збут. Ці ознаки за своїм характером у дисертації розглядаються як альтернативні дії одного і того ж складу злочину, передбаченого ст. 200 КК України, (а не способи вчинення злочину, як інколи стверджується). У цьому розділі аналізується підробка платіжних засобів, також пропонується замість терміна “підробка” використовувати термін “підроблення”, який є більш точний і в більшій мірі відповідає характеру і змісту об’єктивної сторони розглядуваного злочину.

Підроблення документів на переказ, платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських рахунків означає як повне виготовлення вказаних платіжних засобів, так і фальсифікацію справжніх предметів. Конкретний спосіб підроблення (дописка, зрізування чи наклеювання літер і цифр, термічна обробка, переписування магнітної смуги з використанням спеціального обладнання тощо) визначається тим, який саме платіжний засіб підроблюється і на якому матеріальному носії він існує (паперовому, електронному, пластиковому (платіжна картка) чи іншому). Як за формою, так і за змістом унаслідок підроблення ці засоби фальсифікуються і набувають якості носіїв інформації, що за своєю суттю є обманом, зафіксованим у відповідних предметах.

Підроблені документи на переказ, платіжні картки та інші платіжні засоби, що використовуються банками та їх клієнтами унаслідок сфальсифікованої (підробленої) інформації, носіями якої вони є, виступають засобами доступу до банківських рахунків і ініціювання протиправного переказу чи отримання грошових коштів. Поняття “підроблення платіжних засобів” має наскрізний характер і виступає обов’язковою характеристикою всіх видових (альтернативних) дій об’єктивної сторони складу злочину.

Придбання – це отримання винним підроблених платіжних засобів (купівля, отримання в обмін на інші предмети, прийняття як оплату за надані послуги або виконану роботу, одержання як подарунок або оплата боргу тощо). У роботі зазначається, що злочином за ст. 200 КК України є лише таке придбання, при якому особа усвідомлює справжній характер набутих нею предметів і робить це, щоб надалі запустити їх в обіг поряд зі справжніми платіжними засобами або під їх виглядом.

Під зберіганням підроблених платіжних засобів розуміються дії, пов’язані з перебуванням названих предметів у володінні винного (він може тримати їх при собі, у будь-якому приміщенні, сховищі тощо). Перенесення підроблених платіжних засобів – одна з форм їх зберігання. На кваліфікацію за ст. 200 КК України не впливає час і місце зберігання підробок, а також те, є особа, яка їх зберігає, власником даних предметів чи ні. Зберігання цих засобів має місце й тоді, коли вони знаходяться при винному (в його одязі), у його приміщенні та ін.

Перевезення підроблених платіжних засобів полягає в переміщенні їх транспортом (наземним, водним, повітряним) з одного місця в інше як на території України, так і за її межами. Для визнання перевезення підробок злочином не має значення те, є особа власником або користувачем транспортного засобу (наприклад, пасажиром).

Пересилання – це переміщення предметів, перелічених у ст. 200 КК України, шляхом відправлення поштою, багажем, посильним чи іншим способом з одного місця в інше.

Збут – це оплатне чи безоплатне відчуження підроблених платіжних засобів, незалежно від того чи іншого виду дії (продаж, дарування, передача в борг або в рахунок погашення боргу тощо). Не охоплюються поняттям “збут” випадки, коли особа, яка володіє підробленими платіжними засобами, у силу тих чи інших обставин (наприклад, внаслідок викрадення) втрачає їх. Однак за наявності до цього підстав вона може притягуватися до відповідальності за ст. 200 КК України за зберігання зазначених предметів за наявності мети збуту.

Використання підроблених документів на переказ чи платіжних карток полягає у пред’явленні даних платіжних засобів як справжніх у банківські установи (їх філії, банкомати тощо) з метою переказу грошових коштів. Унаслідок цих дій має місце доступ до банківських рахунків та ініціюється переказ грошей у готівковій чи безготівковій формі. Тут звертається увага на наступне:

По-перше, коли особа підробляє платіжні засоби, останні виступають, як уже вказувалось, як предмет злочину. Подальше використання нею підроблених документів на переказ і платіжних карток трансформує їх у засоби вчинення злочину. Під останніми розуміють знаряддя, речі, механізми, пристрої, документи, інші предмети матеріального світу, шляхом використання яких винний здійснює суспільно небезпечне діяння (дію чи бездіяльність), передбачене кримінальним законом як злочин. Засоби завжди посилюють “уражуючий ефект” злочинного діяння, створюють необхідні умови для спричинення значної, великої чи особливо великої шкоди, а іноді виступають єдино можливою умовою вчинення злочину. Використання підроблених платіжних засобів свідчить про наявність реального посягання на об’єкт кримінально-правової охорони (при закінченому злочині) і тому становить собою (до речі, як і збут підроблених платіжних засобів) найбільшу суспільну небезпечність порівняно з іншими альтернативними діями, названими в диспозиції ст. 200 КК України. Тому пропонується передбачити кримінальну відповідальність за використання підроблених документів на переказ, платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських рахунків (безвідносно до того, хто їх підробляв), як і збут таких предметів, не в ч. 1 ст. 200 КК України, а в ч. 2 цієї статті й розглядати цю обставину як кваліфікуючу, що тягнула б більш сувору відповідальність.

По-друге, кримінальна відповідальність за ст. 200 КК України настає за використання і збут лише підроблених документів на переказ чи платіжних карток. Вказані дії щодо інших засобів доступу до банківських рахунків (платіжних засобів), як випливає із змісту досліджуваної норми, не утворюють складу розглядуваного злочину. Між тим використання і збут інших підроблених платіжних засобів (інших засобів доступу до банківських рахунків), які не охоплюються поняттями “документи на переказ” і “платіжні картки” (наприклад, дорожні, іменні чеки та ін.), спроможні не тільки помилково ідентифікувати користувача (пред’явника) цього платіжного засобу, а й безпідставно ініціювати переказ грошей унаслідок пред’явлення ним підроблених платіжних засобів. Отже, є всі підстави вважати за доцільне встановити у ст. 200 КК України кримінальну відповідальність за використання і збут не тільки документів на переказ і платіжних карток, а й за такі ж дії з іншими засобами доступу до банківських рахунків. Причому, враховуючи підвищену суспільну небезпечність цих дій, пропонується встановити відповідальність за них у ч. 2 ст. 200 КК України.

По-третє, придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту підроблених інших засобів доступу до банківських рахунків (платіжних засобів) мають для безпосереднього об’єкта не меншу суспільну небезпечність, ніж такі ж дії стосовно підроблених документів на переказ і платіжних карток. Тому пропонується встановити в ч. 1 ст. 200 КК України кримінальну відповідальність за вказані дії не тільки щодо підроблених документів на переказ чи платіжних карток, а також стосовно й інших засобів доступу до банківських рахунків.

Розділ 4 “Суб’єктивна сторона незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків” містить характеристику вини, мети та мотиву незаконних дій з платіжними засобами. При скоєнні злочину, передбаченого ст. 200 КК України, винна особа усвідомлює фактичну сторону (характер і спосіб діяння) і суспільну небезпеку незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, а рівно ознаки предмету злочину (платіжні засоби), через які усвідомлює і об’єкт злочину (хоч би в загальних рисах факт посягання на суспільні відносини, що забезпечують безпеку нормального функціонування банківської й кредитно-фінансової систем з емісії і обігу платіжних засобів, майнових прав та інтересів суб’єктів цієї системи), і бажає вчинити такі дії. Отже, суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 200 КК України, характеризується прямим умислом. Із змісту диспозиції ч. 1 ст. 200 КК випливає, що єдиною метою при придбанні, зберіганні, перевезенні, пересиланні підроблених платіжних засобів – є збут вказаних предметів. Це положення в дисертації визнається недосконалим тому, що придбання, зберігання, перевезення, пересилання підроблених платіжних засобів з метою використання є не менш суспільно небезпечним ніж ці ж дії з метою їх збуту. Тому стверджується, що немає ніяких підстав для декриміналізації цих дій, якщо їх метою є використання платіжних засобів. Отже пропонується доповнити ч. 1 ст. 200 КК вказівкою поряд з метою “збут” на мету “використання” підроблених платіжних засобів при їх придбанні, зберіганні, перевезенні, пересиланні. У випадках, коли особа діє з корисливих мотивів і використовує підроблені платіжні засоби, заволодіває грошовими коштами, то вчинене потребує застосування крім ст. 200 КК України також і відповідних статей, що передбачають відповідальність за злочини проти власності (ст. 190).

Розділ 5 “Суб’єкт незаконних дій з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків” визнається, що суб’єктом досліджуваного злочину, як випливає із ст.ст. 18, 22 КК України, є особа фізична, осудна, яка досягла 16-річного віку. Додаткових ознак суб’єкта цього злочину ст. 200 КК України не передбачає. Проте не викликає сумнівів, що вчинення незаконних дій з платіжними документами працівниками фінансової і кредитно-банківської системи (фінансової установи) з використанням своїх повноважень (доступ до банківських розрахунків, наявність бланків документів, інформації щодо кодів клієнтів тощо) характеризується підвищеною суспільною небезпекою. У деяких випадках використання вказаними працівниками своїх повноважень виступає єдино можливою умовою вчинення цього злочину. Отже, з метою реалізації завдань кримінального законодавства (попередження злочинів ст. 1 КК) у ч. 2 ст. 200 КК України було б доцільним, на наш погляд, встановити кваліфікуючу ознаку – вчинення незаконних дій з платіжними засобами працівником фінансової установи.

Аналізуючи незаконні дії з платіжними засобами за попередньою змовою групою осіб як кваліфікуючу ознаку, передбачену ч. 2 ст. 200 КК України, обґрунтовується позиція, згідно з якою ця ознака буде мати місце лише у випадках, коли дві чи більше осіб попередньо домовилися про сумісне вчинення злочину і при цьому діяли як співвиконавці. Ця ознака матиме місце й тоді, коли між співучасниками був розподіл ролей, але коли вони виконували різні дії в альтернативі, описані в диспозиції ст. 200 КК України. У такому випадку всі вони є співвиконавцями, і наявність попередньої змови дає підстави констатувати кваліфікований склад злочину.

Розділ 6 “Покарання за незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків”. Окрім загального аналізу покарання за розглядуваний злочин, у цьому розділі на підставі вивчення судової практики застосування покарань, передбачених санкціями ч. 1 та ч. 2 ст. 200 КК України зроблено висновок, що вона в цілому є оптимальною, відповідає характеру і ступеню суспільної небезпеки злочинів, передбачених ч. 1 та ч. 2 вказаної статті КК України. Виходячи із особливостей даного злочину, його об’єктивних і суб’єктивних ознак, а також завдань кримінального закону по забезпеченню запобігання злочинам, розглядається проблема спеціальної конфіскації засобів вчинення злочину як додаткового виду покарань. На підставі цього формулюються пропозиції щодо доповнення Загальної частини чинного КК України статтею, в якій було б передбачено такий вид покарання, як “спеціальна конфіскація”. У зв’язку з цим пропонується також доповнити санкції ч. 1 та ч. 2 ст. 200 КК України таким додатковим видом покарання, як конфіскація майна, що було виготовлено, пристосовано або використано для підроблення документів на переказ, платіжних карток та інших засобів доступу до банківських рахунків.

Висновки

1. У дисертації здійснено теоретичне дослідження і нове вирішення проблеми кримінальної відповідальності за незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків. На цій підставі сформульовані пропозиції:

1) щодо кваліфікації аналізованого злочину, відмежування його від суміжних злочинів;

2) ст. 200 КК України в порядку de lege ferenda викласти в наступній редакції:

Стаття 200 КК. Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків

1. Підроблення документів на переказ, платіжних карток та інших засобів доступу до банківських рахунків, а так само їх придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою використання та збуту, -

караються штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років з конфіскацією майна, яке було виготовлено, пристосовано або використано для підроблення документів на переказ, платіжних карток та інших засобів доступу до банківських рахунків.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або працівником фінансової