ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

ПУШКАР МАРИНА ВАСИЛІВНА

УДК 34 : 631.526.3 (477)

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОХОРОНИ ПРАВ НА СОРТИ

РОСЛИН В УКРАЇНІ

Спеціальність: 12.00.07 - теорія управління; адміністративне право

і процес; фінансове право; інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис.

Дисертаційна робота виконана на кафедрі конституційного, адміністративного та фінансового права юридичного факультету Національного аграрного університету Кабінету Міністрів України.

Науковий керівник: - кандидат юридичних наук, доцент

КУРИЛО Володимир Іванович, Національний аграрний

університет, декан юридичного факультету (м. Київ).

Офіційні опоненти: - доктор юридичних наук, професор

ШКАРУПА Віктор Костянтинович,

Завідувач кафедри адміністративного права та

адміністративної діяльності Національної академії

державної податкової служби України (м. Ірпінь)

кандидат юридичних наук, доцент

ЯНЧУК Олександра Юріївна,

доцент кафедри теорії та історії держави та права

Університету економіки і права “Крок” (м. Київ)

Провідна установа: - Національний університет внутрішніх справ, кафедра

адміністративного права і адміністративної діяльності

внутрішніх справ (м. Харків).

Захист відбудеться 12 травня 2006 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, провулок Несторівський, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, провулок Несторівський, 4.

Автореферат розіслано 11 квітня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.М.Биков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В Україні з часу набуття незалежності невід’ємною частиною економічного розвитку та позитивного іміджу країни став захист прав інтелектуальної власності. Наближення законодавчої бази у даній сфері до вимог, прийнятих у світовому товаристві, - необхідна передумова вступу України до Європейського Союзу.

З моменту прийняття у 2002 році Закону України „Про охорону прав на сорти рослин” (далі - Закон) у новій редакції, розпочався процес розробки та удосконалення нормативно-правової бази у сфері охорони прав на сорти рослин. Визначальним моментом у здійсненні внутрішньої політики у галузі інтелектуальної власності на сорти рослин, створенні передумов до вступу України в Світову Організацію Торгівлі, став процес утворення Кабінетом Міністрів України Державної служби з охорони прав на сорти рослин (далі – Держсортслужба) як урядового органу державного управління у структурі Міністерства аграрної політики України та закладів експертизи державної системи охорони прав на сорти рослин, що підпорядковані Держсортслужбі прямо та опосередковано. Відповідно до Закону України "Про приєднання України до Міжнародної конвенції по охороні нових сортів рослин", Україна є членом впливової міжнародної організації - Міжнародного союзу по охороні нових сортів рослин, конвенція якого вимагає у статті 30 наявності у Державах – членах Союзу, спеціального компетентного органу. І тому дослідження діяльності державних органів у сфері охорони прав на сорти рослин є актуальним на даний час, оскільки їх створення передбачено міжнародними зобов'язаннями України.

З 2002 року в Україні сформована нормативно-правова база у сфері охорони прав на сорти рослин, на основі якої і здійснюється правове регулювання особистих немайнових та майнових відносин, що виникають у зв’язку з набуттям, здійсненням та захистом прав на сорти рослин. Проте, з моменту вступу в силу з 1 січня 2004 року Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, які вперше на такому високому законодавчому рівні врегулювали правовідносини у сфері права інтелектуальної власності на сорти рослин, постала гостра потреба приведення у відповідність вже прийнятих нормативно-правових актів у сфері державного управління охороною прав на сорти рослин до вказаних кодексів України. Невідповідність норм законодавства у сфері охорони прав на сорти рослин до норм Цивільного кодексу України викликає значні незручності як для суб’єктів права інтелектуальної власності, так і в роботі державних органів, зокрема Держсортслужби, яка покликана здійснювати державне управління правом інтелектуальної власності на сорти рослин.

Теоретичні розробки в галузі права інтелектуальної власності на сорти рослин за час незалежності, не торкнулися сфери діяльності закладів експертизи державної системи охорони прав на сорти рослин. В юридичній літературі мають місце погляди фахівців на окремі аспекти правового регулювання сортів рослин, але відсутнє теоретичне осмислення адміністративно-правових та організаційно-управлінських відносин, що виникають у процесі набуття, здійснення та захисту прав інтелектуальної власності на сорти рослин, не проведено аналізу деяких проблем як з погляду суб’єктів прав на сорти рослин, так і з погляду діяльності державних органів виконавчої влади.

З цих позицій проблеми, досліджені у дисертаційній роботі, є актуальними щодо удосконалення діяльності Держсортслужби як спеціального органу у сфері охорони прав на сорти рослин; усунення правових колізій, що мають місце у зазначеній сфері; удосконалення інституту права інтелектуальної власності на сорти рослин з питань державної реєстрації. Досліджені в роботі теоретичні та практичні знання можуть застосовуватись як в удосконаленні державної системи охорони прав на сорти рослин, так і в підготовці відповідних фахівців у галузі інтелектуальної власності на сорти рослин.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано у відповідності з Пріоритетними напрямами наукових досліджень Національного аграрного університету в межах державної науково-технічної програми “Ринкова трансформація аграрної сфери економіки України” та в контексті проведення в нашій державі адміністративно-правової реформи. Тема дисертації безпосередньо пов’язана з організаційно-управлінськими аспектами наукової теми “Формування ринкового механізму в аграрному секторі АПК” (номер державної реєстрації 0199U00210).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в науковій розробці і формуванні висновків щодо вдосконалення організаційно-правових засад охорони прав на сорти рослин, визначення місця, ролі та завдань спеціального органу у сфері охорони прав на сорти рослин, проведення аналізу чинного законодавства з даного питання та розробки науково обґрунтованих рекомендацій щодо удосконалення нормативно-правової бази регулювання правовідносин у сфері інтелектуальної власності на сорти рослин.

Для досягнення цієї мети були визначені наступні завдання:

- дослідження та аналіз теоретико-правових основ охорони прав на сорти рослин; визначення місця Держсортслужби в інституті права інтелектуальної власності;

- проведення аналізу адміністративно-юрисдикційних повноважень Держсортслужби та її повноважень при здійсненні державної реєстрації права інтелектуальної власності на сорти рослин як виду адміністративного провадження, визначення шляхів їх удосконалення;

- аналіз практики правозастосування органами державної системи охорони прав на сорти рослин чинного законодавства, розробка рекомендацій з удосконалення правового регулювання процедури державної реєстрації та захисту права інтелектуальної власності на сорти рослин;

- проведення систематизації загального та спеціального законодавства у сфері охорони прав на сорти рослин;

- проведення аналізу національного законодавства та законодавства Європейського Союзу з охорони прав на сорти рослин, надання відповідних пропозицій щодо приведення національного законодавства з охорони прав на сорти рослин до вимог законодавства Європейського Союзу щодо державного управління в даній сфері.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з набуттям, здійсненням та захистом прав на сорти рослин, пов’язані із застосуванням норм адміністративного, а також інших галузей права.

Предмет дослідження - адміністративно-правові й організаційно-управлінські засади державної реєстрації права інтелектуальної власності на сорти рослин в Україні та організація і здійснення Держсортслужбою контролю за набуттям прав на сорти рослин та їх реалізацією.

Загальна гіпотеза дисертаційного дослідження базується на конституційній нормі щодо володіння, користування і розпорядження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, зокрема на сорт рослин як об’єкта права інтелектуальної власності. Державне управління цією сферою повинне забезпечувати рівність умов для всіх суб’єктів права інтелектуальної власності, що є запорукою успішного розвитку кожної держави, її системи державного управління.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод наукового пізнання та наукові методи системного, історичного, нормативно-порівняльного, формально-логічного, структурно-функціонального аналізу досліджуваних правових явищ, які дозволили визначити організаційно-правові та організаційно-управлінські засади регулювання правовідносин у сфері охорони прав на сорти рослин, визначити роль та місце Держсортслужби та підпорядкованих їй закладів експертизи державної системи охорони прав на сорти рослин у державному контролі та нагляді за реалізацією норм законодавства у сфері охорони прав на сорти рослин.

Застосування зазначених методів у дисертаційній роботі дозволило авторові також дослідити адміністративно-правові аспекти інституту права інтелектуальної власності на сорти рослин, визначити можливі шляхи удосконалення адміністративно-юрисдикційної діяльності державних органів, в тому числі Держсортслужби, у реалізації ними окремих завдань та функцій, передбачених законодавством України з охорони прав на сорти рослин.

Емпіричну основу дослідження склали Конституція України, акти адміністративного та цивільного законодавства України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Міністерства аграрної політики України, Держсортслужби, інші нормативно-правові акти, що регулюють адміністративно-правові засади охорони прав на сорти рослин в Україні, а також міжнародні договори та Міжнародне законодавство у зазначеній галузі.

У дисертаційній роботі використаний особистий досвід роботи здобувача у Держсортслужбі, а саме: виконання обов’язків юрисконсульта, завідувача сектора правового забезпечення, а згодом завідувача відділу правового забезпечення у державній системі охорони прав на сорти рослин.

Науково-теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження стали наукові роботи вітчизняних та зарубіжних учених-юристів, зокрема, В.Б.Авер’янова, С.С.Алєксєєва, О.Ф.Андрійко, Г.А.Андрощук, А.П.Алсхіна, О.М.Бандурки, О.В.Батанова, П.Г.Бондаренка, В.В.Волкодава, Л.Й.Глухівського, В.А.Греченка, В.А.Дозорцева, В.Жарова, О.В.Жмурко, Ю.М.Козлова, П.І.Крайнева, Л.Т.Кривенко, В.К.Колпакова, А.А.Коміссарова, В.І.Курила, Б.М.Лазерева, В.І.Левченка, Ю.А. Лебедєва, Р.А.Майданника, М.І.Паладія, О.В.Пічкура, Л.І.Работягової, Н.Г.Салищевої, О.А.Сливченка, В.Г.Третьякова, В.В.Цвєткова, К.В.Шелепової, А.П.Шергина, Р.Б.Шишки та інших, які мали істотний вплив на результати цього дисертаційного дослідження. Використовувалися також роботи авторів-науковців у інших галузях права, вчених-економістів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше на основі чинного законодавства України та інших країн ЄС, аналізу практики застосування правових норм здійснено наукове дослідження організаційно-правових засад охорони прав на сорти рослин, повноважень Держсортслужби з реєстрації, реалізації та захисту прав на сорти рослин, де комплексно проаналізовані адміністративно-правові й організаційно-управлінські аспекти діяльності Держсортслужби з реалізації державної політики у сфері охорони прав на сорти рослин. У даному дослідженні сконцентрована увага на контрольно-наглядовій діяльності посадових осіб Державної інспекції з охорони прав на сорти рослин за комерційним використанням сортів рослин в умовах становлення й розвитку зовнішнього та внутрішнього ринку сортів.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження знайшла конкретний прояв у таких основних положеннях, які виносяться на захист:

- вперше сформульовано визначення поняття юрисдикційних повноважень Держсортслужби у сфері охорони прав на сорти рослин, які є адміністративно-процесуальною діяльністю органів державної системи охорони прав на сорти рослин і здійснюються на підставі законодавчих та інших нормативно-правових актів у сфері інтелектуальної власності на сорти рослин;

- дістали подальшого розвитку визначення та обґрунтування питання щодо засвідчення державою особистих немайнових та майнових прав на сорти рослин, ведення державних реєстрів, елементами яких є якісні показники сортів, що безпосередньо впливає на конкурентоздатність сорту на ринку;

- уточнено визначення методів адміністративної діяльності посадових осіб, яким надано повноваження державних інспекторів з охорони прав на сорти рослин і контролю за дотриманням законодавства юридичними та фізичними особами у сфері інтелектуальної власності на сорти рослин;

- удосконалено класифікацію загального та спеціального законодавства України у сфері охорони прав на сорти рослин, згідно з якою до загального законодавства відноситься 12 актів цивільного законодавства, а до спеціального: 5 законів, 2 Укази Президента, 13 актів Уряду, 14 наказів Мінагрополітики України, 7 наказів Держсортслужби, що зареєстровані в Міністерстві юстиції України;

- обґрунтовується доцільність надання Держсортслужбі окремих адміністративних повноважень: видачі примусової ліцензії на використання сорту, видачі дозволів на ввезення насіння та садивного матеріалу для наукових цілей та цілей державного сортовипробування, реєстрацію уповноважених закладів експертизи сортів рослин з наданням їй права контролюючого органу з цього виду діяльності, з метою усунення негативних наслідків поєднання одних функцій декількома державними органами;

- у зв’язку з прийняттям низки законів, зокрема Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України після прийняття Закону, обґрунтована необхідність приведення законодавства у сфері охорони прав на сорти рослин у відповідність до прийнятих актів цивільного законодавства. З цією метою сформульовані та запропоновані пропозиції щодо внесення змін у деякі законодавчі та інші нормативно-правові акти, зокрема:

а) потребують приведенню у відповідність норми, що регулюють майнові та особисті немайнові правовідносини інтелектуальної власності на сорти рослин.

б) обов’язково потребують нормативного закріплення в Законі правовідносини щодо права інтелектуальної власності на сорт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору;

в) необхідно законодавчо врегулювати правовий статус підтримувачів сортів рослин, порядок отримання статусу „підтримувач сорту” в разі якщо таке право вже належить іншій особі;

г) доцільно законодавчо закріпити повноваження Держсортслужби по достроковому припиненні чинності майнового права на сорт, оскільки Законом передбачено здійснення такого повноваження Мінагрополітики України, а актами Уряду зазначене повноваження відноситься до повноважень Держсортслужби, про що не вказано у Положенні про Держсортслужбу;

д) термінологія Закону потребує приведенню у відповідність до термінології Цивільного кодексу, який вказує на те, що особа, яка має майнове право інтелектуальної власності на сорт рослин, засвідчене патентом, зветься патентоволодільцем, а не власником сорту, як це закріплено Законом та інше.

Практичне значення одержаних результатів полягає в обґрунтуванні теоретичних положень і нових висновків у сфері контрольно-наглядової діяльності Держсортслужби, здійснення нею функцій з реєстрації нових сортів рослин, що формують основу для подальшого комплексного дослідження діяльності державних органів у сфері охорони прав на сорти рослин.

Пропозиції щодо удосконалення правового регулювання реєстрації та використання сортів рослин спрямовані на поліпшення функціонування ринку сортів рослин в Україні, усунення нерівних конкурентних умов для авторів сортів, інших осіб, які набули майнових прав інтелектуальної власності на сорти рослин за договором чи законом, усунення правових колізій у цій галузі, підвищення ефективності контрольно-наглядової діяльності Державної інспекції з охорони прав на сорти рослин за суб’єктами господарювання за наданням ними послуг з виробництва та реалізації насіння та садивного матеріалу, шляхів удосконалення юридичної відповідальності порушників у сфері інтелектуальної власності на сорти рослин.

Основні положення і висновки дисертації можуть бути також використані:

- в законотворчому процесі та при підготовці проектів нормативно-правових актів Мінагрополітики України, Держсортслужби стосовно реєстрації нових сортів рослин і контрольно-наглядової діяльності за суб’єктами господарювання з надання ними послуг з виробництва та реалізації насіння та садивного матеріалу;

- у практичній діяльності працівників державної системи з охорони прав на сорти рослин;

- у практичній діяльності вітчизняних та іноземних селекціонерів, патентоволодільців, інших суб’єктів права інтелектуальної власності на сорти рослин;

- у відносинах із створення нового сорту за мовленням чи у зв’язку з виконанням трудового договору;

- для підготовки фахівців у проведенні кваліфікаційної експертизи, спеціалістів у галузі насінництва та розсадництва сільськогосподарських культур, представників у сфері інтелектуальної власності на сорти рослин, спеціалістів закладів експертизи державної системи охорони прав на сорти рослин, спеціалістів уповноважених закладів експертизи сортів рослин, державних інспекторів з охорони прав на сорти рослин.

Основні положення дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі при викладанні навчальної дисципліни “Законодавство у селекції і насінництві” на кафедрі конституційного, адміністративного та фінансового права Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства Національного аграрного університету. Робота становить як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:

- у науково-дослідницькій сфері – положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальших розробок проблем правового регулювання інституту права інтелектуальної власності на сорти рослин;

- у нормотворчій діяльності – окремі висновки роботи є підґрунтям для розробки змін до чинних Законів України (Закон України “Про охорону прав на сорти рослин”, “Про насіння та садивний матеріал”), актів Уряду України (Положення про Реєстр сортів, придатних для поширення в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 № 686, Порядку видачі примусової ліцензії на використання сорту рослин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 121), нормативно-правових актів Мінагрополітики України та Держсортслужби.

Дисертаційна робота виконана з урахуванням захисту прав та інтересів суб’єктів права інтелектуальної власності на сорти рослин, тому особливу зацікавленість у її результатах можуть мати як заявники на сорти рослин, автори сортів рослин, особи, яким надано майнове право інтелектуальної власності на сорти рослин, засвідчене державною реєстрацією, патентоволодільці і підтримувачі сортів рослин.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати дослідження, що містяться у дисертаційній роботі та виносяться на захист, є самостійними розробками автора. Результати дисертаційного дослідження використані при розробці проекту Закону України “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за порушення законодавства в галузі насінництва, розсадництва та з охорони прав на сорти рослин”, зареєстрованого у Апараті Верховної Ради України 1 червня 2003 року за № 3686, який згодом був прийнятий 17 червня 2004 року за № 1805 та проекту Закону України „Про внесення змін до деяких законів України (щодо сортів рослин)”, що зареєстрований в Апараті Верховної Ради України 1 червня 2003 року за № 3687 і згодом повторно був поданий та зареєстрований за № 8061 від 1 вересня 2005 року.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства Національного аграрного університету. Апробація результатів дисертації здійснювалася шляхом оприлюднення на міжнародній науково-практичній конференції „Стан та перспективи розвитку аграрного права” 26 травня 2005 року (м. Київ), міжнародній науково-практичній конференції “Перспективи міжнародної інтеграції агропромислового комплексу України – МІА України” 24 червня 2005 року (м. Київ), науково-практичній конференції “Правові, наукові, фінансово-економічні засади удосконалення діяльності державної системи охорони прав на сорти рослин” 14-16 лютого 2005 року (м. Київ); державній науково-практичній конференції: “Сучасні правові проблеми Українського державотворення” 29 квітня 2005 року (м. Біла Церква).

Основні висновки дисертаційного дослідження також активно впроваджувалися дисертантом у практичній діяльності по законодавчому забезпеченню діяльності Держсортслужби з 2002 р. по даний час та у навчальному процесі при викладанні навчальної дисципліни “Законодавство у селекції та насінництві” (Акт впровадження від 07.12.2005 р.).

Публікації. Основні наукові положення та висновки дисертаційного дослідження викладені дисертантом у п’яти одноосібних наукових статтях, чотири з яких опубліковані у наукових фахових виданнях ВАК України та одній у співавторстві, а також чотирьох тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура роботи зумовлена темою дисертаційного дослідження та характером розглянутих проблем. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновків і пропозицій, списку використаних джерел та чотирьох додатків. Загальний обсяг дисертації становить 202 сторінки комп’ютерного тексту, із яких 2 сторінки – перелік скорочень, 24 сторінки – список використаної літератури із 236 найменувань, 23 сторінки додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається зв’язок роботи з науковими програмами, його мета та завдання, характеризується об’єкт, предмет і методологічна основа дослідження, висвітлюється наукова новизна роботи та основні положення, що виносяться на захист, теоретична і практична значимість, апробація результатів дослідження, наводяться наукові публікації з теми дисертації.

Розділ 1 “Загальна характеристика нормативно-правового регулювання охорони прав на сорти рослин” складається з трьох підрозділів, в яких здійснено всебічний аналіз теоретико-правових засад діяльності державних органів у сфері охорони прав на сорти рослин. Особливу увагу приділяється урядовому органу державного управління - Держсортслужбі.

Підрозділ 1.1. “Теоретико-правові засади державного управління у сфері охорони прав на сорти рослин” присвячено дослідженню походження державних органів „Європейського зразка”, так званих урядових. Зокрема встановлено, що створенню урядових органів державного управління в Україні послугувала Концепція адміністративної реформи, у якій запропоновано провести класифікацію державних органів до другої групи яких віднесено урядові установи та організації, безпосередньо підпорядковані Кабінету Міністрів України та ті, що підпорядковані Уряду України опосередковано – через підпорядкування тому чи іншому центральному органу виконавчої влади. Надається загальна характеристика теоретичних основ утворенню спеціально уповноваженого органу у сфері охорони прав на сорти рослин – Держсортслужбі.

Прагнення вступу до Європейського Союзу, призвело до прийняття Програми інтеграції України до Європейського Союзу, яка рекомендувала Кабінету Міністрів України завершити утворення у складі міністерств та інших центральних органів виконавчої влади відповідних урядових органів державного управління та затвердити положення про них. Виконуючи Програму інтеграції, Кабінет Міністрів України затвердив Типове положення про урядовий орган, яке при розробці проекту Положення про Держсортслужбу фахівці дотримувалися.

Встановлено, що створювати, ліквідовувати та реорганізовувати Держсортслужбу вправі тільки Уряд України, а призначати на посаду та звільняти з неї голову Держсортслужби має право лише Кабінет Міністрів України за поданням Міністра аграрної політики України.

У підрозділі 1.2. “Компетенція державних органів з охорони прав на сорти рослин” автор систематизував законодавство України, яким керуються заклади експертизи в своїй діяльності і зробив висновок, що, принаймні загального законодавства, яке регулює діяльність у сфері права інтелектуальної власності на сорти рослин існує 12 законодавчих актів, а спеціального – 46 нормативно-правових актів: 5 законів, 2 Укази Президента, 13 актів Уряду, 14 наказів Мінагрополітики України, 7 наказів Держсортслужби, що зареєстровані в Міністерстві юстиції України.

Не дивлячись на практику Російської Федерації та висловлювання стосовно правового регулювання сортів рослин та порід тварин одним законодавчим актом, автор наполягає на тому, що врегулювати одним законодавчим актом сорти рослин та породу тварин не можливо, спираючись на особливості як правової бази регулювання кожного об’єкта, так і різні біологічні процеси кожного об’єкта.

Автором дисертаційної роботи встановлено та доведено, що законодавство в сфері охорони прав на сорти рослин – комплексне і регулюється нормами трудового, цивільного, господарського, адміністративного, фінансового, земельного, лісового, водного, міжнародного, кримінального та інших галузей права.

З моменту прийняття Закону в новій редакції розпочався процес розширення законодавчої бази у сфері охорони прав на сорти рослин, направлений на врегулювання правовідносин між селекціонерами, авторами, власниками сортів рослин та іншими суб’єктами у даній сфері. Відмічено, що важливе місце в діяльності закладів експертизи охорони прав на сорти рослин відіграють норми, які захищають державну систему з охорони прав на сорти рослин від приватизаційних процесів, що, в сою чергу, могло б призвести до руйнування державного випробування вцілому.

Розділ 2 “Організаційно-правові аспекти діяльності Держсортслужби у системі державних органів з охорони прав на сорти рослин” розкриває місце Держсортслужби в системі державних органів з охорони прав на сорти рослин, що відображається в їх різному правовому статусі та в особливостях правового регулювання по засвідченню прав інтелектуальної власності на сорти рослин.

В підрозділі 2.1. “Адміністративне провадження з реєстрації прав на сорти рослин” надано визначення адміністративного провадження з реєстрації прав на сорти рослин і встановлено, що це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав інтелектуальної власності на сорти рослин.

Встановлено, що адміністративне провадження з реєстрації сорту передбачає проходження певної процедури отримання:

- авторського свідоцтва на сорт рослин;

- свідоцтва про державну реєстрацію сорту та/або патенту на сорт рослин;

- виключну ліцензію на використання сорту (в порядку, передбаченому чинним законодавством);

та відповідно проходження процедури занесення сорту до:

- Державного реєстру заявок;

- Державного реєстру сортів рослин та/або Державного реєстру патентів на сорт рослин.

У підрозділі 2.2. “Адміністративна юрисдикція у сфері охорони прав на сорти рослин“ розглядаються повноваження Держсортслужби та підпорядкованих їй закладів експертизи по виконанню ними функцій та завдань, передбачених Цивільним кодексом України, Законом, а також ті, що делеговані Кабінетом Міністрів України, Мінагрополітики України.

Проведений автором аналіз чинного законодавства виявив значну кількість адміністративно-юрисдикційних повноважень Держсортслужби у сфері інтелектуальної власності на сорти рослин про що свідчить :

- розгляд заявок на реєстрацію сортів рослин;

- проведення експертизи заявок та приймати рішення щодо них;

- видача охоронних документів на сорти рослин;

- здійснення перевірки збереженості сортів рослин.

- видача разових дозволів на ввезення для наукових цілей не зареєстрованих в Україні сортів рослин;

- дострокове припинення чинності прав на сорти рослин;

- визначення уповноважених закладів експертизи сортів рослин та доручення їм проведення науково-дослідної експертизи;

- реєстрація представників з питань інтелектуальної власності на сорти рослин та інше.

Підрозділ 2.3. “Роль та значення міжнародних правових актів у діяльності Держсортслужби України” присвячений особливостям заключення Україною міжнародних угод у сфері захисту та охорони права інтелектуальної власності на сорти рослин.

Держсортслужба здійснює внутрішню політику в галузі інтелектуальної власності на сорти рослин, та забезпечує діяльність представника та його заступника у Раді Міжнародного союзу по охороні нових сортів рослин, а також створює передумови до вступу України в СОТ, що регулюватиме та регламентуватиме Угоду про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС). Створення такого органу, як Держсортслужба передбачене міжнародними зобов'язаннями України, яка, відповідно до Закону України "Про приєднання України до Міжнародної конвенції по охороні нових сортів рослин", є членом такої впливової міжнародної організації, як Міжнародний союз по охороні нових сортів рослин, конвенція якого вимагає у статті 30 наявності у Державах – членах Союзу, спеціального компетентного органу, якому доручає надання "права селекціонера".

Розділ 3 “Шляхи удосконалення діяльності державних органів з охорони прав на сорти рослин” присвячений дослідженню управлінських функцій державних органів у сфері права інтелектуальної власності на сорти рослин, запропоновано внесення змін до діючого законодавства України, що полегшить діяльність державних органів з охорони прав на сорти рослин.

У підрозділі 3.1. “Удосконалення нормотворчої діяльності Держсортслужби” автором дисертаційної роботи запропоновані пропозиції щодо приведення законодавства у сфері інтелектуальної власності на сорти рослин до норм чинного законодавства України. Внесення змін до спеціального законодавства у вказаній сфері призведе до усунення неоднозначного застосування однотипних правових норм, які містяться у різних нормативно-правових актах, що в своєю чергою, попередить зловживання державними службовцями щодо питань, пов’язаних з провадженнями державної реєстрації сортів рослин та прав на них.

Встановлено, що необхідно вносити зміни та доповнення до наступних нормативно-правових актів:

- Правил складання та подання заявки;

- Правил проведення формальної експертизи документів заявки на сорт;

- Правил проведення кваліфікаційної експертизи сортів рослин;

- Порядку визначення уповноваженого закладу експертизи сортів рослин;

- Інструкції з проведення кваліфікаційної експертизи родів і видів рослин, сорти яких не підлягають державному випробуванню в закладах експертизи державної системи охорони прав на сорти рослин.

У підрозділі 3.1. дисертаційної роботи автор проаналізував Закон та надав коментарії до кожної статті з пропозицією яка її частина потребує внесенню змін чи скасуванню.

Підрозділ 3.2. “Гармонізація вітчизняного законодавства у сфері охорони прав на сорти рослин з міжнародним законодавством” включає аналіз норм законодавства Європейського Союзу з питань реєстрації нових сортів рослин у Спільноті. Автором проведений аналіз відповідності норм національного законодавства у сфері інтелектуальної власності на сорти рослин до норм Європейського Союзу і зроблений висновок, що законодавство у сфері інтелектуальної власності досить таки гармонізоване до норм Європейського Союзу, хоча деякі положення цьому не відповідають, наприклад, норми постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 121, які регулюють видачу примусової ліцензії на використання сорту в Україні Держсортслужбою.

Встановлено, що законодавство України значно гармонізовано до норм Угоди TRIPS, що підтверджується наступним:

- звільненням від сплати державного мита за позовами що випливають з права інтелектуальної власності на сорти рослин;

- повноваження суду вчиняти заборони комерційного обігу сорту рослин на час судового провадження;

- компетенція суду у винесенні рішення про вилучення з комерційного обігу чи конфіскацію незаконно одержаного матеріалу сорту та продукту, отриманого безпосередньо з нього;

- повноваження митних органів щодо випуску з території контрафактних товарів - товари, що містять об'єкти права інтелектуальної власності, ввезення яких на митну територію або вивезення з цієї території призводить до порушення прав власника.

У висновках, одержаних в результаті досліджень, підтверджено гіпотезу, покладену в його основу, а реалізована мета і завдання дають змогу внести певні пропозиції.

Утворення спеціально уповноваженого органу у сфері охорони прав на сорти рослин підтверджує виконання Україною міжнародних зобов’язань.

Визначено, що правовідносини у сфері інтелектуальної власності на сорти рослин регулюються загальним та спеціальним законодавством України. Проведена систематизація цього законодавства.

Адміністративна юрисдикція у сфері охорони прав на сорти рослин – встановлена законодавчими та нормативно-правовими актами діяльність уповноважених державних органів та посадових осіб у даній сфері, направлена на здійснення державної політики у сфері охорони прав на сорти рослин, в тому числі, застосування відповідних санкцій, передбачених законодавством України.

Адміністративна юрисдикція у сфері охорони прав на сорти рослин розглядається у двох аспектах:

а) в матеріальному аспекті - встановлені законодавством України сукупність повноважень державних органів у сфері інтелектуальної власності на сорти рослин щодо розгляду і вирішення адміністративно-правових справ у відповідності з їх компетенцією;

б) в процесуальному аспекті - діяльність органів виконавчої влади, яка пов'язана із розглядом і вирішенням адміністративно-правових спорів у сфері інтелектуальної власності на сорти рослин, правовою оцінкою поведінки їх сторін та застосуванням в необхідних випадках заходів адміністративного примусу.

Доведено, що юрисдикційні повноваження державних органів у сфері охорони прав на сорти рослин, в першу чергу, направлені на захист прав інтелектуальної власності на сорти рослин, що в сучасних умовах є досить актуально.

Одним із етапів розширення юрисдикційної діяльності органів виконавчої влади є процес створення Державної інспекції з охорони прав на сорти рослин та надання права інспекторам укладати протоколи, що значно посилило регуляторну та контрольно-наглядову функції держави за дотриманням вимог нормативно-правових актів всіма суб’єктами господарювання незалежно від форм власності, що працюють на внутрішньому ринку виробництва продуктів харчування.

Активізація діяльності інспекційних служб в агропромисловому комплексі дозволить докорінно поліпшити охорону прав на сорти рослин. Це забезпечить створення умов прискореного розвитку національної селекції сортів рослин, зростання та стабілізації урожайності як визначального фактора продовольчої безпеки держави.

Основним методом, який притаманний адміністративно-юрисдикційній діяльності у досліджуваній сфері є метод адміністративного примусу у різних своїх проявах. Так, наприклад, суд може видати примусову ліцензію на використання сорту без дозволу власника сорту; Міністерство аграрної політики України може достроково припинити чинність майнового права на сорт відповідно до статті 50 Закону України “Про охорону прав на сорти рослин”; Держсортслужба може виключити сорт з державного реєстру відповідно до чинного законодавства; а державний інспектор з охорони прав на сорти рослин може скласти протокол про адміністративні правопорушення законодавства у сфері інтелектуальної власності на сорт і передати його на розгляд суду.

Питання державної реєстрації прав на сорти рослин сьогодні потребує нагального нормативного врегулювання у зв’язку з набранням чинності Цивільного кодексу України, де окремою главою 45 врегульовується питання інтелектуальної власності на сорти рослин, їх реєстрацією, а норми Закону ще не приведені у відповідність до Цивільного кодексу України. Так, наприклад, не врегульовані:

1) реєстрація майнового права, засвідченого державною реєстрацією;

2) реєстрація майнового права, засвідченого патентом;

3) правовий статус та реєстрація підтримувачів сортів рослин;

4) оцінка сорту, як об’єкта права інтелектуальної власності;

5) визначення видів видачі ліцензій на сорти рослин, оскільки вони різняться за Цивільним кодексом України та Законом України “Про охорону прав на сорти рослин”;

6) розробка порядку надання відкритої ліцензії на сорти рослин.

Основною міжнародною угодою у сфері охорони прав на сорти рослин є Міжнародна конвенція по охороні нових сортів рослин, членом якої є Україна, що приєднана до акту 1978 року. Норми акту 1991 року Конвенції Міжнародного союзу по охороні нових сортів рослин спрямовані на покращення умов вирощування сільськогосподарських культур в національних інтересах, що є запорукою її продовольчої безпеки. Від ведення охорони сортів рослин держави, очікують активізації національної діяльності селекціонерів в галузі рослинництва, заохочення діяльності селекціонерів з інших країн, направленої на появу на ринку нових сортів, як для внутрішнього споживання, так і для виробництва насіння для послідуючого реекспорту і перетворення системи виробництва і торгівлі насінням із сфери обслуговування обмежених інтересів у високорозвинену галузь насінницької індустрії, основану на новітніх досягненнях науки і технології. Тому приєднання України до акту 1991 року Міжнародної конвенції по охороні нових сортів росин є першочерговим завданням у здійсненні управлінських функцій державними органами з охорони прав на сорти рослин.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

АНОТАЦІЇ

Пушкар М.В. Організаційно-правові засади охорони прав на сорти рослин в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Інститут законодавства Верховної Ради України. – Київ, 2006.

Дисертація є комплексним дослідженням організаційно-правових засад охорони прав на сорти рослин, діяльності спеціально уповноваженого органу державного управління – Держсортслужби України та підпорядкованих їй закладів експертизи державної системи охорони прав на сорти рослин, процедур контрольно-наглядової діяльності за суб'єктами господарювання у сфері насінництва та розсадництва.

Проведено аналіз чинного законодавства і практики правового регулювання діяльності Держсортслужби, її адміністративних, зокрема юрисдикційних повноважень у сфері охорони прав на сорти рослин. На підставі аналізу застосування державними органами з охорони прав на сорти рослин законодавства та втілення вказане у практику, визначені основні тенденції регулювання правовідносин, що виникають у процесі державної реєстрації прав заявників, забезпечення прав авторів сортів, патентоволодільців та інших суб’єктів у даній сфері, розроблені науково-практичні рекомендації щодо удосконалення правового регулювання у сфері інтелектуальної власності на сорти рослин шляхом розробки нових та внесення змін до чинних законів, актів Уряду України та нормативно-правових актів Мінагрополітики України, Держсортслужби, що значно полегшить діяльність державних органів з охорони прав на сорти рослин. Проаналізований інститут адміністративно-правової відповідальності за вчинення правопорушень у сфері інтелектуальної власності на сорти рослин.

Ключові слова: юрисдикційні повноваження Держсортслужби, забезпечення прав авторів сортів, патентоволодільців та інших суб’єктів у даній сфері, контрольно-наглядова діяльність за дотриманням суб’єктами господарювання у сфері насінництва та розсадництва норм чинного законодавства.

Пушкарь М.В. Организационно - правовые основы охраны прав на сорта растений в Украине. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 – теория управления; административное право и процесс; финансовое право; информационное право. – Институт законодательства Верховного Совета Украины. - Киев, 2006.

Диссертация является комплексным исследованием организационно-правовых основ охраны прав на сорта растений, деятельности специально уполномоченного органа государственного управления – Госсортслужбы Украины, подчиненных ей учреждений экспертизы охраны прав на сорта