МІНІСТЕРСТВО ОСВІТІ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ДИЗАЙНУ І МИСТЕЦТВ

ПОРОЖНЯКОВА Наталія Євгенівна

УДК: 7.036+75+76

СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКІ МІФОЛОГІЧНІ МОТИВИ

В ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ МОДЕРНУ

Спеціальність 17.00.05 – образотворче мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ

Дисертації на здобуття наукового ступеня

Кандидата мистецтвознавства

ХАРКІВ – 2006

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі живопису та історії мистецтва Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор

ТАРАСЕНКО Ольга Андріївна

Південноукраїнський державний педагогічний

університет ім. К.Д. Ушинського,

професор кафедри живопису та історії мистецтва

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор

СОКОЛЮК Людмила Данилівна

Харківська державна академія дизайну і мистецтв,

професор кафедри історії і теорії мистецтва

кандидат мистецтвознавства, доцент

ГОРБАЧОВ Дмитро Омелянович

Київський національний університет театру, кіно і

телебачення ім. Карпенка-Карого,

професор кафедри суспільних наук

Провідна установа: Львівська національна академія мистецтв

Міністерства освіти і науки України, м. Львів

Захист дисертації відбудеться __23 березня__2006 р. о __13-00_годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.109.01 у Харківської державній академії

дизайну і мистецтв (61002, м. Харків, вул. Червонопрапорна, 8)

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Харківської державної

академії дизайну і мистецтв (61002, м. Харків, вул. Червонопрапорна, 8)

Автореферат розіслано __20 лютого___2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат мистецтвознавства Є.О. КОТЛЯР

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Історія свідчить, що рубіжні епохи характеризуються кризою, яка супроводжується зміною способу мислення, переходом до іншої, порівняно з попередньою, філософської моделі світосприйняття, до нового образу людини і світу. Сучасне мистецтво намагається віднайти втрачену гармонію. Ця проблема стояла і перед майстрами кінця ХІХ – початку ХХ ст. Художники, як носії духовної культури нації, зверталися до епох, яким було притаманне цілісне світосприйняття. Зростала роль національної традиції. Для України і Росії це була спадщина мистецтва Давньої Русі, що поєднувала у собі язичницькі та християнські джерела.

На зміну позитивізму, який став своєрідною рушійною силою та світоглядною основою багатьох напрямків художньої творчості ХІХ ст., прийшли варіанти так званої „філософії життя”. Мистецтво переходило від мимесісу реалізму до міфологізму модерну. Відроджується міф як скарбниця першооснов майбутньої культури. Міфологію визначають як форму суспільної свідомості, спосіб розуміння природної та соціальної дійсності на ранніх стадіях розвитку суспільства. Міф втілює універсальні уявлення про світоустрій у чуттєво-конкретну форму, і цю властивість успадковує від нього мистецтво.

Звернення художників модерну до національної міфологічної тематики передбачало зображення самого міфу (що має глобальний характер), казки (що поєднує фантастичне та реальне) та билини (якій властиве відображення життя у широких типових узагальненнях). Оскільки художники частіше за все були не ілюстраторами, а інтерпретаторами національної міфології в образотворчому мистецтві, дане дослідження присвячене вивченню міфологічних мотивів. Міфологічні мотиви як змістова основа художніх творів І. Рєпіна, І. Крамського, В. Максименка, В. Васнецова, М. Врубеля, М. Нестерова, М. Реріха, М. Бойчука, П. Холодного, Ю. Михайліва, С. Малютіна, І. Білібіна, Г. Нарбута, К. Петрова-Водкіна, М. Жука, О. Кульчицької, П. Кузнєцова, М. Казаса сприяли формуванню нової художньої мови стилю модерн (а згодом і авангарду). Важливо осмислити те, що було досягнуто попередниками, які створили видатні художні твори на актуальну для сучасності тему.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Обрана тема дисертації відповідає науковим планам кафедри живопису та історії мистецтва художньо-графічного факультету Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського: “Теоретичні та практичні основи формування умінь і навичок теорії та практики образотворчого мистецтва” (затверджена засіданням вченої ради університету, протокол № 5 від 22.02.2001) і є однією із мистецтвознавчих аспектів осмислення образотворчого мистецтва ХХ ст.

Мета дисертації полягає у виявленні східнослов’янських міфологічних мотивів в образотворчому мистецтві кінця ХІХ – початку ХХ ст. та розкритті їх значення у стилетворенні модерну. У зв’язку з цим поставлені завдання:

– виявити ключові слов’янські міфологічні мотиви у творах українських і російських художників кінця ХІХ – початку ХХ ст. та створити типологічні ряди (ілюстративний додаток);

– розглянути інтерпретацію міфологічних мотивів слов’ян у творах художників кінця ХІХ – початку ХХ ст. у порівнянні зі стародавніми джерелами (тексти, твори образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва);

– з’ясувати роль фольклорно-міфологічної тематики у формотворенні модерну як “органічного” стилю та розширенні його просторово-часового діапазону;

– простежити зміни характеру трактування образу героя в творчості майстрів модерну (відносно творів митців критичного реалізму) у зв’язку зі зверненням до національної міфології;

– проаналізувати вплив творчого досвіду, отриманого при роботі над монументальними розписами, театральними декораціями, предметами декоративного мистецтва, на образний лад і стилістику станкових творів модерну на міфологічну тематику;

– вивчити маловідомі панно періоду модерну (М. Реріха з Горлівського художнього музею, символічні твори Ю. Михайліва, ілюстративний цикл О. Кульчицької до “Нарису української міфології”).

Об’єкт дослідження: пам’ятки образотворчого мистецтва кінця XIX – початку XX ст. – живопис, графіка, театрально-декораційне мистецтво (насамперед ті, що знаходяться в музеях України чи були створені в Україні).

Предмет дослідження: східнослов'янські міфологічні мотиви в образотворчому мистецтві кінця XIX – початку XX ст. та їх роль у стилетворенні модерну.

Хронологічні і територіальні межі дослідження образотворчого мистецтва України і Росії охоплюють період кінця ХІХ – початку ХХ ст., що обумовлено часом найбільш яскравого прояву східнослов'янських міфологічних мотивів у мистецтві українського та російського модерну. Мистецтво модерну розглядається у зв’язку з художньою культурою язичництва та християнства Давньої Русі.

Методи дослідження. За методологічну основу роботи взято системний підхід. У дисертації застосований компаративний метод в його типологічному аспекті, що дозволило виявити міфологеми художніх образів, притаманних мистецтву східних слов'ян з найдавніших часів. При вивченні творів мистецтва використовано метод мистецтвознавчого художньо-стилістичного аналізу. Для висвітлення впливу язичницької та християнської іконографії на формування нових виражальних засобів у творах мистецтва модерну застосовується іконографічний метод. Важливий для нашого дослідження іконологічний метод допомагає розкрити художній зміст зображення.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в ній:

– вперше здійснено спробу комплексного дослідження ролі східнослов’янських міфологічних мотивів у створенні стилістики модерну;

– на основі виявлених візуальних типологічних рядів творів мистецтва (ілюстративний додаток) та їх художньо-стилістичного аналізу доведено, що слов'янські міфологічні мотиви є важливими джерелами формоутворення модерну;

– розкрито стійкі міфологеми у творах образотворчого мистецтва кінця XIX – початку ХХ ст.: образи нижчої міфології (лісовик, водяник, русалки), мотиви Світового Древа і каменя (в аспекті axis mundi), образ жінки-птаха, образи міфологічних і казкових птахів (Сірін й Алконост, Гамаюн, ворон, павич, Жар-птиця), образи вищої міфології (східнослов'янські ідоли, наприклад: Перун, Стрибог, Дажбог, Ладо);

– показано, що міфологічні, билинні, казкові мотиви дали змістову основу для формування умовної символічної мови модерну. З їх допомогою в образотворчому мистецтві долаються рамки конкретно історичного часу, здійснюється багатомірність простору;

– виявлено, що, ґрунтуючись на національній фольклорно-міфологічній традиції, кожний з митців створював свої варіації на теми міфу, билини, казки;

– досліджено маловідомі твори М. Реріха (з колекції Горлівського художнього музею), Ю. Михайліва, а також ілюстративний цикл О. Кульчицької до “Нарису української міфології”;

– проаналізовано роль художньої практики майстрів у різних видах монументального і театрально-декораційного мистецтва для вироблення синтетичної мови станкових творів (картина-панно);

– показано значення національної культури для відтворення цілісності світосприйняття, відновлення перерваних зв’язків між поколіннями.

Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю їх залучення для подальшого комплексного розгляду проблем національного модерну та використання його при написанні праць, що присвячені історії культури та образотворчого мистецтва України.

Матеріали, висновки і результати дисертації можна використовувати при викладанні курсу “Мистецтво модерну” студентам художніх вузів, художньо-графічних факультетів педагогічних інститутів і училищ, для розробки нових навчальних курсів та навчальних посібників з проблем національного стилю в мистецтві. Одержані результати знайдуть продовження в музейній практиці.

Апробація основних положень дисертації здійснювалась у виступах на міжнародних наукових, науково-практичних конференціях:

– “Твори Миколи Реріха в колекції ОХМ” (“Мистецтвознавчі читання – до 100-річчя Одеського художнього музею”, Одеса, 5 листопада 1999);

– “Богатырство киевское. К проблеме: пути освоения языческого наследия Древней Руси в изобразительном искусстве конца XIX – начала XX века” (“Підготовка майбутніх учителів образотворчого мистецтва: проблеми та досвід”, Одеса, 24-27 листопада 2002);

– “Мифологическое путешествие героя-богатыря в изобразительном искусстве конца XIX – начала ХХ вв. в свете проблемы самопознания (на примере творчества Н.К. Рериха)” (“Новая Россия на пути к единству человечества”, Санкт-Петербург, 9-11 жовтня 2002);

– “Сказочный образ ковра-самолёта в живописных произведениях Н.К. Рериха” (“Рериховское наследие. Восток – Запад на берегах Невы”, Санкт-Петербург, 9-11 жовтня 2003);

– “Проблема мифологизма в творчестве Н.К. Рериха” (“Реріх і Росія. С.-Петербург – Одеса”, Одеса, 24-26 жовтня 2003);

– “Міф, казка, билина в українському та російському живописі кінця XIX – початку ХХ ст. Образ і стиль” (“Музичні інформаційні технології. Досвід та проблема розвитку”, Одеса, 21-24 жовтня 2004);

– “Восток и Запад в раннем творчестве Н.К. Рериха” (2-а міжнародна науково-практична конференція “Схід-Захід: культура і цивілізація”, Одеса, 12-14 лютого 2001);

– “Образ Валькирии в творчестве Н. Рериха и М. Врубеля” (3-я міжнародна науково-практична конференція “Схід-Захід: культура і цивілізація”, Одеса, 3-4 лютого 2002);

– “Восточные мотивы славянской сказки о ковре-самолёте в живописи конца XIX – начала ХХ веков” (4-та міжнародна науково-практична конференція “Схід-Захід: культура і цивілізація”, Одеса, 1-4 лютого 2003);

– “Образ Мирового Древа в живописи Н.К. Рериха” (5-та міжнародна науково-практична конференція “Схід-Захід: культура і цивілізація”, Одеса, 14-15 лютого 2004);

– “Мифологическая “модель мира” в искусстве модерна” (6-та міжнародна науково-практична конференція “Схід-Захід: культура і цивілізація”, Одеса, 21-24 квітня 2005).

Публікації. Основні результати дослідження викладені в одинадцати публікаціях. Сім із них надруковані у фахових спеціалізованих виданнях з мистецтвознавства, що входять до відповідного переліку ВАК України.

Структура роботи обумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, 17 підрозділів, загальних висновків, списку використаних джерел (302 позиції), додатків. Обсяг основного тексту дисертаційної роботи становить 161 сторінку, крім цього список використаних джерел нараховує 26 сторінок. Додаток А – словник основних східнослов'янських міфологічних мотивів. Додаток Б – альбом, що включає 420 ілюстрацій та їх перелик.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ВСТУПІ обґрунтовується актуальність теми, характеризується стан її опрацювання, визначається мета, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкриваються наукова новизна одержаних результатів та можливості їх теоретичного і практичного використання. Подано інформацію про апробацію результатів, структуру і обсяг дисертаційної роботи.

У першому розділі “СТАН ТЕОРЕТИЧНОГО ОСМИСЛЕННЯ ПРОБЛЕМИ. ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ” подано історіографічний огляд використаної у дисертації літератури, окреслено джерельну базу дисертації, визначено методологію та методи дослідження.

Розглядаються поняття: “стиль модерн”, “образ і стиль”, “язичництво”, “міфологія”, “міфологічне мислення”, “міф”, “казка”, “билина”. У визначенні терміна “язичництво” спираємося на праці С. Аверинцева, Б. Рибакова. Оскільки язичницький світогляд є міфологічним, розглядаються теорії міфу, що являють інтерес для нашого дослідження. Аналізуються шляхи засвоювання язичницької спадщини східних слов’ян образотворчим мистецтвом України і Росії кінця XIX – початку XX ст.

Притаманний мистецтву модерну синкретизм виявився у прагненні художників до синтезу мистецтв, пов’язаному з бажанням усвідомити своє місце у Всесвіті. Розкривається поняття амбівалентності слов'янської культури та її прояви у творах митців досліджуваного періоду. Стверджується, що митцям модерну притаманний міфологічний тип мислення і, використовуючи міфологеми минулого, художники надають їм нової інтерпретації.

Джерела об'єднані в декілька груп: мистецтвознавчі дослідження, присвячені стилю модерн і проблемі синтезу мистецтв кінця XIX – початку XX ст.; дослідження в галузі декоративно-прикладного мистецтва, в яких розглядаються міфологічні мотиви та образи; монографії, присвячені творчості художників досліджуваного періоду, щоденники, спогади і статті майстрів мистецтва; наукові роботи з міфології (філософія міфу, власне міфологія); праці з історії і археології.

Міфологічна основа символізму українського та російського образотворчого мистецтва модерну у різних аспектах розглянуто у працях П. Білецького, О. Федорука, І. Азізян, М. Станкевича, Л. Соколюк, В. Рубан, А. Якимовича, А. Русакової, М. Неклюдової, Л. Гурової, О. Петрової, М. Кисельова, О. Тарасенко, І. Горбачової, О. Ріпко, О. Лагутенко, М. Гуски.

Д. Сараб’янов, В. Полевой, В. Овсійчук, Г. Стернін, П. Говдя, Б. Лобановський, О. Борисова, Д. Горбачов, Л. Савицька, Н. Асєєва, Є. Кириченко, О. Шило окреслили межі змістового поля мистецтва кінця ХІХ – початку ХХ ст. та виявили основні особливості стилю модерн. Великий інтерес у вивченні проблеми синтезу мистецтв у модерні викликають дослідження О. Муріної, Т. Володіної, Д. Сараб’янова, А. Зись, В. Тасалова, В. Захаржевскої.

В близькій нам за проблематикою докторській дисертації О. Тарасенко досліджена проблема національного стилю в живописі модерну і авангарду. Увага авторки зосереджена на християнському аспекті спадщини мистецтва Давньої Русі у творчості художників досліджуваного періоду, але з’ясування ролі язичницької спадщини давніх слов’ян у створенні стилістики модерну залишилось за межами роботи. С. Шубович у докторській дисертації розглянула архітектурну композицію у світлі міфопоетики. У дисертації Н. Кубриш досліджена міфопоетика скульптури О. Архипенка й І. Кавалерідзе.

Розглянуті нами міфологічні мотиви вивчені за творами декоративно-прикладного мистецтва. Праці В. Василенка, Т. Кара-Васильєвої, М. Станкевича, Г. Стельмащук, М. Білан, О. Голубця, О. Дяків, Г. Івашків допомогли сприйняти їх глибинний зміст, збережений народною традицією.

Творчості В. Васнецова, М. Врубеля, М. Реріха та інших присвячена значна кількість наукових праць, де зібрано і проаналізовано цінний матеріал, який сприяє більш глибокому проникненню в сутність досліджуваних творів в цікавому для нас аспекті. Це книги С. Яремича, О. Федорова-Давидова, П. Суздалева, Н. Дмитрієвої, В. Лобанова, Н. Шаніної, А. Лазуко, Н. Ярославцевої. В. Смолицький у статті “В.М. Васнецов і фольклор” відзначає, що билинна і казкова тематика дозволили художнику перейти до великих і глибоких узагальнень. Д. Сараб’янов звертається до творів М. Врубеля у зв’язку з проблемою міфологічного мислення митців стилю модерн. Н. Тамручі, з’ясовуючи проблему авторських міфів у творчості М. Врубеля, не акцентує увагу на язичницьких сюжетах. П. Суздалєв пише про історію створення деяких картин та театральних ескізів до опер на міфологічні сюжети і подає їх художньо-стилістичний аналіз.

Дослідники творчості М. Реріха, його сучасники – О. Гідоні, О. Ростиславов, Ю. Балтрушайтіс, С. Ернст, С. Маковський, М. Волошин, О. Бенуа, а також мистецтвознавці радянського періоду – П. Бєліков, В. Князєва, О. Полякова, В. Сидоров, О. Альохін у фундаментальних працях розкрили роль творчої особистості у поглибленні змісту і розвитку форми мистецтва модерну, торкаючись проблеми нашої дисертації. Предметом вивчення Є. Маточкіна є археологічні джерела живопису М. Реріха. Вчений дав оригінальну інтерпретацію маловивчених панно митця, що знаходяться у Горлівському художньому музеї. Символічний мотив Світового Дерева, який цікавить нас, розглянула Л. Короткіна. В монографії О. Яковлєвої представлено багатий матеріал, що стосується язичницьких мотивів в ескізах театральних декорацій М. Реріха. Взаємозв’язок язичницького та християнського у православних образах М. Реріха розглянуто у дисертації Н. Тютюгіної.

У працях Г. Голинець і С. Голинець, П. Білецького, В. Ткаченка розглядається контекст для сприйняття фольклорно-міфологічних мотивів у творчості І. Білібіна, Г. Нарбута. А. Попов та І. Сенів, досліджуючи творчість О. Кульчицької, оминають її ілюстрації до “Нарису української міфології”. У фундаментальному дослідженні Л. Соколюк “Михайло Бойчук та його концепція розвитку українського мистецтва” розглядається проблема національного стилю і форми в українському мистецтві першої третини ХХ століття та її розв’язання у творчій практиці бойчукістів. Л. Соколюк вважає метод роботи М. Бойчука „міфологічним”. О. Ріпко інтерпретує картину М. Бойчука „Під яблунею” з позицій філософії Г. Сковороди. О. Тарасенко звертається до архетипів Дерева Життя і Матері Всесвіту, присутніх в творчості майстра.

З метою виявлення особливостей втілення міфологічних мотивів у мистецтві модерну були вивчені аспекти трактування поняття “міф” в дослідженнях О. Лосєва, О. Афанасьєва, В. Топорова, Е. Мелетинського, Е. Кассірера, К. Леві-Стросса, Ф. Шеллінга, Дж. Кемпбелла, Е. Тайлора, Дж. Фрезера, М. Еліаде, Б. Малиновського, Г.-Г. Гадамера. Для більш глибокого розуміння сюжетної основи розглянутих творів образотворчого мистецтва використовувалися праці О. Афанасьєва, М. Костомарова, В. Гнатюка, С. Токарєва, Ю. Міролюбова, В. Войтовича, Т. Волошиної, С. Астапова, І. Нечуя-Левицького, Л. Кожевникова, Я. Боровського, М. Дмитрієнко, Л. Іванникова, Г. Лозко, Я. Музиченко, О. Шалак, М. Москаленка та інших, що присвячені слов'янській міфології та її символіці.

Для розкриття теми важливе значення мали дослідження з історії, археології та язичницького мистецтва давніх слов'ян: В. Василенко, Б. Рибакова, Н. Чмихова, М. Васильєва, Ю. Шилова, Л. Артюка, Т. Косміної, А. Пономарьова, Т. Агапкіної, Л. Виноградової, Г. Кабакової, Е. Левкієвської, Н. Велецької, Р. Іванченко, М. Еліаде, М. Сумцова, М. Протас, Р. Забашти, О. Марченко.

До розгляду фольклорної основи досліджуваних творів образотворчого мистецтва залучались праці В. Проппа, І. Ільїна, Д. Ліхачова, В. Єрьоміної, В. Колесова, С. Сендеровича, Ю. Степанова, І. Смирнова, С. Лазутіна.

Аналіз джерел показує, що автори торкалися міфологічних мотивів у творчості майстрів модерну, але немає спеціального комплексного дослідження, присвяченого виявленню ролі східнослов’янських міфологічних мотивів у стилетворенні модерну. Мистецтво В. Васнецова, М. Врубеля, М. Реріха, Г. Нарбута й інших не розглядалося спеціально з позицій авторського міфу і міфологічного мислення художника кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Методологічною основою є системний підхід, що поєднує художньо-стилістичний, компаративний, типологічний (в історичному аспекті), іконографічний та іконологічний методи. Компаративний метод дозволяє виявити і показати зв’язок творів майстрів модерну з язичницькою та християнською культурою Давньої Русі. Типологічний метод (обґрунтований М. Храпченком) використовується для з’ясування найбільш істотних моментів, що поєднують два (чи декілька) художніх творів (мотив, сюжет, образ – те, що несе змістову функцію). Іконографічний метод дозволяє класифікувати мотиви незалежно від особливостей історичного типу мистецтва. Важливим для нашого дослідження є іконологічний метод, за допомогою якого з’ясовується художній зміст зображення, значення художніх форм у контексті певного напрямку, течії, стилю. Іконологічний метод передбачає розширення хронологічних рамок матеріалу, що інтерпретується. Ч. Попов виділяє завдання визначення прототипів, „праформ” та „прамотивів”, генезису іконографічних мотивів, їх історичних трансформацій і впливів. Це важливо для вивчення міфологічних мотивів і композиційних схем (як носіїв певного змісту) у творчості майстрів модерну.

Джерельною базою дослідження слугували, насамперед, твори, які зберігаються в музеях України та Росії: Національному художньому музеї України в Києві, Музеї російського мистецтва в Києві, Національному музеї Тараса Шевченка в Києві, Національному музеї у Львові, Львівській картинній галереї, Одеському, Харківському, Сімферопольскому, Горлівському, Херсонському художніх музеях; Державній Третьяковській галереї, Музеї ім. М.К. Реріха в Москві, Державному музеї Сходу в Москві, Будинку-музеї В. Васнецова в Москві, Державному Російському музеї.

У другому розділі “ОБРАЗИ СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКИХ МІФІВ У ТВОРЧОСТІ МАЙСТРІВ МОДЕРНУ” досліджуються основні образи слов’янської міфології. Розроблено типологічні ряди творів образотворчого мистецтва, в яких виявлені образи нижчої та вищої слов’янської міфології, а також стійкі міфологеми (Світове Древо і камінь). Простежується зміна художньої мови від академізму до модерну: від чуттєво-конкретного до умовно-символічного. Показано значення міфологічної тематики в розширенні просторово-часового діапазону мистецтва модерну.

2.1. Зображення персонажів нижчої слов'янської міфології. Органічний характер стилю модерн передбачає його зв’язок з природою. Це пояснює увагу митців до образів нижчої міфології (лісові та водяні духи), в яких було втілено притаманне давнім слов’янам одухотворення природи. Розглянуто характер зміни зображення персонажів від реалістичного трактування (І. Крамськой, М. Мікешин, В. Сєров) до фантастичного (В. Васнецов, М. Врубель, М. Реріх, О. Кульчицька).

2.2. Художня еволюція мотиву Світового Древа. Язичницька міфологема „Світове Древо” була затребувана майстрами модерну як стійка життєстверджуюча модель світу. Вона слугувала змістовою і структурною основою композицій творів В. Васнецова, М. Реріха, М. Бойчука, Г. Нарбута в галузі станкового, театрально-декораційного та прикладного мистецтва. Порівняльний аналіз їх творів з картинами К.-Д. Фрідріха, Т. Шевченка, І. Шишкіна, А. Куїнджі свідчить, що символічному змісту мистецтва модерна, на відміну від орієнтованого на тривимірний простір мистецтва романтизму та реалізму, відповідає умовно-декоративна форма, наближена до образотворчої системи давньої епохи, яку відтворює художник.

2.3. Мотив каменя в системі символів мистецтва модерну. Аломорфом (заступником) Свiтового Древа в аспекті axis mundi є камінь. Цей мотив розглядається на прикладі творчості М. Реріха. Паралельно з мотивом центруючого простір каменя-вівтаря художника приваблює мотив „живих” каменів, в яких народний епос вбачає закам’янілі велетенські істоти. Композиційна структура картин М. Реріха спрямована на виявлення символічного змісту образів. Міфологізуючи природу, майстер знаходить єдиний пластичний модуль для втілення цілісності ритмічного (лінійного та колірного) ладу зображення.

2.4. Інтерпретація образу міфологічного птаха. Розглянута міфологічна основа картин В. Васнецова “Сірін й Алконост. Пісня радості й суму” (1896) і “Гамаюн” (1898). Виявлена роль симетричної композиції і колірної метафори в розкритті символічного змісту образу (Світове Древо, сум-радість). Доведено, що важливу роль у створенні художньої мови В. Васнецова відігравала традиційна народна творчість (лубок і декоративно-прикладне мистецтво). Вказано на споріднений характер зображення міфологічних птахів та янголів в розпису Володимирського собору (Київ), що свідчить про співіснування спадщини язичницької та християнської культур в творчості художника. З’ясовано, що картини В.Васнецова постали імпульсом для М. Реріха, І. Білібіна, І. Мясоєдова й інших у створенні образів “віщих птахів”.

2.5. Роль археологічних досліджень у художній реконструкції образів язичницьких ідолів. Образи вищої слов'янської міфології представлені у творчй спадщині М. Реріха, Ю. Михайлова, О. Кульчицької, К. Піскорського і С. Коненкова. Доведено, що поєднання М. Реріхом інтуїції й наукового пізнання (археологія, історія) виявилось плідним при відтворенні поетизованих художніх образів язичницького культу давніх слов’ян. Виразність творів О. Кульчицької будується на контрасті архаїчних форм ідолів і простору, побудованого за законами прямої перспективи. На відміну від М. Реріха та О. Кульчицької, К. Піскорський вільно інтерпретує давній образ, наділяючи його багатоплановою символікою. С. Коненков використовує характерну для язичницької скульптури композицію і матеріал (дерево, техніка інкрустації). Звернення до знакових образів давнини вплинуло на умовний характер стилістики модерну.

У третьому розділі “РОЛЬ ЧАРІВНОЇ КАЗКИ У ФОРМУВАННІ ХУДОЖНЬОЇ МОВИ МОДЕРНУ” досліджуються твори В. Васнецова, М. Нестерова, М. Врубеля, М. Реріха, І. Білібіна, Г. Нарбута, П. Холодного, М. Жука та інших. Зображення казкового сюжету припускає умовність часового і просторового рішення. Казка давала можливість поєднати життєво-конкретне з фантастичним, побут із буттям. Художники звертаються до живописної метафори, оскільки колір повинен виявити характер чарівного образу.

Обрані для художнього аналізу картини розміщені нами у логічній послідовності, що відповідає структурі подорожі казкового (в IV розділі – билинного) героя, за визначенням вчених-міфологів ХХ ст. В. Проппа, Дж. Кемпбелла, М. Еліаде, Б. Малиновського: вихід (початок шляху) – ініціація (посвячення, здійснення подвигу) – повернення героя-переможця. Така структура допомагає виявити взаємозв'язок різних фольклорно-міфологічних сюжетів, що дозволяє по-новому розкрити зміст і пов’язану з ним форму відомих пам’яток образотворчого мистецтва.

3.1. Тема “межі світів” в мистецтві модерну. У двох варіантах картин-панно “Три царівни підземного царства” (1879; 1884) В. Васнецов звернувся до мотиву подорожі героя до підземного царства. Порівняння з текстом казки показало, що, зберігаючи сюжетну основу, митець дає їй свою інтерпретацію. Казкові персонажі набувають алегоричного характеру. Ідея казки виражена в живописній формі картин. В обох варіантах дійство відбувається на тлі яскравого помаранчево-червоного золота західного неба. Захід сонця – мить переходу від дня до ночі, своєрідна межа між станом неспання та сну. „Межа світів” відзначена контрастом простору золотавого передвечірнього неба й темної маси каміння з чорним проваллям у підземелля. Застиглі пози, відчужені погляди та замкнені жести царівен надають їм відстороненості від зовнішнього світу та простору глядача.

Створюючи персонажів, які уособлюють в собі багатство земних надр, В. Васнецов спирається на спадщину українського іконопису періоду бароко й парсуни, що спостерігається у вбраннях та позах царівен. Виявлено типологічну подібність образів урочисто стоячих красунь В. Васнецова, А. Рябушкіна і Б. Кустодієва. Відзначено, що поєднання академічного об’ємно-пластичного трактування облич і сплощеної декоративності костюмів і простору характеризує стилістику твору В. Васнецова як ранній модерн. Умовне вирішення простору межі світів представлено також у творах М. Реріха, І. Білібіна, пов'язаних з образом нижчої слов'янської міфології – Баби-Яги та її хатинки.

3.2. Мотив героя-змієборця – один з важливих у живописі модерну. Розглянуто картини М. Реріха “Зміївна” (1906) і В. Васнецова “Бій Івана Царевича з триголовим змієм” (1912-1918). Казкові образи Змія Горинича та Кощія Безсмертного стали символічним уособленням зла. Для виявлення своєрідності картин початку ХХ ст. дається їх порівняльна характеристика з давньоруськими іконописними образами, а також творами західноєвропейського живопису. В архаїчний мотив змієборства художники кінця XIX – початку XX ст. привнесли своє відчуття трагізму реальної історії. В картині М. Реріха зображений на першому плані змій витісняє фігуру вершника у чорному плащі. В творі В. Васнецова драматична дисгармонія стислого простору, домінанта маси чудовиська, яке нависло над богатирем, позбавляє глядача впевненості в перемозі героя й виражає трагічне світосприйняття художника.

3.3. Образ казкового героя-переможця в живопису. Апофеоз героя-переможця пов’язаний з його поверненням і нагородою. Важливе значення у формуванні нового просторового і часового вирішення композицій мають мотиви килима-літака й тотемних образів тварин – коня та вовка. На прикладах творів В. Васнецова („Килим-літак”, 1880 і 1919-1926), “Іван-царевич на сірому Вовкові” (1889), “Сивка-Бурка” (1914-1926); М. Реріха (три варіанти композиції „Килим-літак”, 1916, 1930-ті, 1939); І. Білібіна (ілюстрація до казки „Про Івана-царевича, Жар-птицю та Сірого Вовка”, 1899) розглянуто процес пошуку зображальної відповідності мові чарівної казки. Мотив килима-літака дав митцям сюжетне мотивування для відмови від звичної точки зору і прив’язаності до лінії горизонту. В зображенні природи художників приваблює її перехідний стан (час заходу або сходу сонця). Така ситуація допомагає узагальнити форму, виявити виразність силуету, підпорядкувати зображення площині. Звернувшись до казки про Сірого Вовка, В. Васнецов відобразив давні тотемічні вірування, що збереглися у народі.

3.4. Художнє втілення національного ідеалу жіночої краси дозволило М. Нестерову, В. Васнецову, П. Холодному, М. Жуку, С. Коненкову втілити національний ідеал красуні й перейти від індивідуального психологічного портрета, притаманного мистецтву попереднього періоду, до узагальненого образу. Важливу роль у характеристиці героїні відіграють одяг і просторове довкілля. Зображення ідеалу жіночої краси (часто царівни) спонукало художників до очищення палітри від похмурих тонів, до святкової декоративності колірної гами.

3.5. Образ Леля дозволив митцям вийти за рамки історичного часу і показати ідеал єдності людини та природи. Чарівна музика Леля перетворює світ. Цей образ знайшов відображення в ескізах декорацій і в станкових творах багатьох художників початку ХХ ст. Наприклад, В. Васнецов „Снігуронька і Лель” (1885), М. Врубель „Лель” (1899-1900), М. Реріх “Людські праотці” (1911), „Снігуронька і Лель” (1921), Ю. Михайлів “Музика водоспадів” (1916), М. Нестеров „Сопілка” (1931), „Лель (Весна)” (1933).

У четвертому розділі “ОБРАЗ ІДЕАЛЬНОГО БИЛИННОГО ГЕРОЯ В МИСТЕЦТВІ МОДЕРНУ” виявлені основні билинні мотиви і подано їх образно-стилістичний аналіз. Ми ґрунтуємося на визначенні Д. Ліхачова часу дії билин як “епічної” умовної епохи слов'янського минулого. Найбільш адекватно оповідальний характер билин відтворений у “Богатирському фризі” М. Реріха.

4.1. Проблема героя в образотворчому мистецтві кінця XIX - початку ХХ ст. Тема билинного героя-богатиря введена в контекст основних напрямків зображення героїчної особистості художниками кінця XIX-початку XX ст. Показано, що на відміну від героя-тирана (Іван Грозний, Петро І), героя-жертви (Бояриня Морозова, Меньшиков), із яскраво вираженими індивідуальними психологічними рисами характеру та античного ідеалу, збереженого в академізмі, був створений образ національного героя-богатиря, у якому загальне переважає над індивідуальним. Герой існує поза конкретним часом у монументалізованому просторі національного пейзажу.

4.2. Мотив вибору шляху (а також пов’язані з ним мотиви дороги, каменя та інших) розглянуто на прикладі творів В. Васнецова, М. Реріха, І. Білібіна та інших. Ці мотиви визначають вступ героя-богатиря на шлях випробувань. Показано, що звернення до мотиву вибору шляху постає віддзеркаленням проблеми пошуку художниками нових напрямків розвитку мистецтва в кризовій ситуації початку ХХ століття.

4.3. Образ Бояна. Самоідентифікація художників з билинним героєм. Художники модерну (В. Васнецов, М. Врубель, М. Реріх, О. Кульчицька, С. Малютін та ін.) прагнули перетворити життя за допомогою мистецтва, подібно здійснюючому зв'язок часів билинному співаку Бояну. Показано, що популярність образа Бояна у творчості художників кінця XIX – початку XX ст. не випадкова і пов’язана з образом пророка (М. Врубель „Голова пророка”, 1904; „Пророк”, 1898). Відзначено, що Боян звернений до героїчного минулого, а пророк до апокаліптичного майбутнього.

4.4. Мотиви змієборства і єдиноборства богатирів. Увага до мотиву змієборства митців досліджуваного нами періоду була багато в чому визначена початком Першої світової війни й революції. Розглянута інтерпретація давнього мотиву змієборства богатиря Добрині Нікітича у творчості В. Васнецова, М. Врубеля, М. Реріха, М. Тенішевої, І. Білібіна. У творчості багатьох майстрів зображення язичницьких багатирів споріднені з християнськими святими. Звертаючись до казкових сюжетів, художники кінця ХІХ – початку ХХ ст. спирались на спадщину іконопису Давньої Русі (“Чудо Георгія про змія”, “Боротьба Архістратига Михаїла зі Змієм”). Відпрацьований століттями образ дав виразну художню метафору. Досліджений також мотив поєдинку богатирів, який трактується митцями як протиборство добра зі злом. Цьому відповідає підвищена експресія і метафоричний характер живописного ладу творів.

4.5. Значення образу героя-богатиря у формуванні картини-панно. Досліджено вплив християнської іконографії в творах В. Васнецова та І. Білібіна. Розглядається образ прабогатиря Святогора (М. Реріх, І. Білібін), мотив польоту богатиря (В. Васнецов, М. Реріх, К. Петров-Водкін), а також мотив зустрічі Мікули Селяниновича з Вольгою Святославичем (М. Врубель, М. Реріх, І. Білібін, М. Казас). Показано, що панно М. Врубеля “Мікула Селянинович” (1896) дало творчий імпульс М. Реріху до створення диптиха “Вольга Святославич” та “Мікула Селянинович” (1910). Виявлено зв’язок творів М. Реріха, що аналізуються, з композиціями П. Уччелло. Якщо П. Уччелло був одним з перших митців, що розробляли пряму перспективу, то М. Реріх іде в протилежному напрямку – до умовності декоративного лінійно-площинного ладу живопису. Але в певному сенсі їх шляхи перетинаються.

Аналіз творів показує, що за допомогою композиції, узагальненого просторового рішення, кольорової метафори художники (насамперед М. Реріх) поступово наближались до створення своєрідного образу рідної землі. У картинах М. Реріха велике значення набуває центрична композиція, що сприяє монументалізації символічних образів.

4.6. Образ сучасника в міфологічному портреті. Показано, що в ролі історичних, міфічних, казкових, билинних героїв художники зображували своїх сучасників, виводячи їх з повсякденності і прилучаючи до Вічності (В. Васнецов “Богатирі”,1898; М. Врубель “Валькірія”, 1899; “Царівна Волхова”, 1898 и др.). В ролі міфологічного героя сучасник наділяється ідеальними якостями і включається в колективну культурну пам’ять. Такий тип портрета пропонується назвати “міфологічним”.

4.7. Вплив театрально-декораційного мистецтва на художню мову станкових творів (образ Садко). На прикладі художнього аналізу творів І. Рєпіна, В. Васнецова, М. Врубеля, Ап. Васнецова, М. Реріха, М. Казаса на тему “Билини про Садко” показано значення музичного театру (зокрема опери М. Римського-Корсакова) у виборі теми і перетворенні художньої форми картин, панно, кераміки. На монументальний характер трактування митцями образу Садко та оточуючого його героїчного пейзажу вплинула паралельна робота авторів над театральними декораціями.

ВИСНОВКИ

1. У дисертації наведене теоретичне узагальнення та виявлено новий аспект у вивченні проблеми становлення та розвитку стилю модерн. Вперше здійснена спроба комплексного дослідження ролі східнослов’янських міфологічних мотивів у стилетворенні модерну, який, у відповідності зі своєю назвою, прагне до нового. Але в той же час співзвучний з архаїкою, черпаючи в ній та по-своєму втілюючи стійкі образи втраченої гармонійної картини світу. В результаті аналізу численних пам’яток образотворчого мистецтва кінця ХІХ – початку ХХ ст. за східнослов’янськими міфологічними мотивами нами виявлені та систематизовані ключові міфологеми у творах українських та російських художників цього періоду. Створено типологічні ряди, що подані в ілюстративному додатку.

2. Використання компаративного методу (як основного) дозволило створити широке асоціативне поле для виявлення змістових та формальних зв’язків між язичницьким мистецтвом слов’ян і творами художників модерну. З’ясовано, що міфологізм з притаманним йому синкретизмом постав типом художнього мислення модерну. Зацікавленість міфологією була викликана гострою потребою в національному самоусвідомленні. Звернення до національної міфології розширило часові й просторові межі мистецтва та зумовило високу міру узагальнення образотворчої мови модерну. Професійне мистецтво відновлювало зв’язки з народною культурою. Це стосувалося як змісту, так і форми вираження.

3. Міф проявляє архетипи, виводячи їх на видимий план. Відтворюючи давні первообрази в мистецтві, художники модерну роблять їх об’єктом естетичного сприйняття. На підставі створених типологічних рядів та їх художньо-стилістичного аналізу нами встановлено, що найбільш популярними в мистецтві модерну виявились узяті з народної культури образи нижчої міфології (лісовик, водяник, русалки), мотиви Світового Дерева і каменя (в аспекті axis mundi), образ жінки-птаха, образи міфологічних і казкових птахів (Сірін й Алконост, Гамаюн, ворон, павич, Жар-птиця), образи вищої міфології (ідоли). Проведений аналіз основних східнослов’янських міфологічних мотивів показав, що анімізм міфологічного мислення своєрідно трактується в органіці модерну. Це наочно представлено в ілюстративному додатку (В. Васнецов, М. Врубель, М. Реріх, І. Білібін, Ю. Михайлів, О. Кульчицька та ін.).

4. Аналіз характеру трактування образу героя в творчості В. Васнецова, М. Врубеля, М. Реріха, І. Білібіна, О. Кульчицької, М. Казаса та інших показав його відмінність від художників критичного реалізму, які зображали конкретні історичні особистості з яскраво вираженою індивідуальною психологічною характеристикою (герой-тиран, герой-жертва), відтворювали ідеальний образ героя-богатиря. Виявлено та розглянуто особливий тип зображення міфологічного героя, що представляє водночас конкретну особистість (І. Рєпін, В. Васнецов, М. Врубель). В результаті поєднання індивідуального з ідеальним в мистецтві відбувається формування нового типу портрета. Це дозволяє нам ввести термін – “міфологічний портрет”. Дослідження творів В. Васнецова, М. Реріха, С. Малютіна, О. Кульчицької виявило, що образ віщого Бояна (поряд з образом “пророка”) можна трактувати як самоідентифікацію художників, сприймаючих свою діяльність як місію культурної пам’яті.

5. З’ясовано, що зображення язичницьких мотивів передбачало засвоєння художньої мови давнини, з ії високою мірою узагальнення, знаковості. На підставі відшліфованої століттями умовно-декоративної мови археологічних знахідок і традиційного народного мистецтва художники виробляли нову естетичну форму, що відповідала міфологічному змісту. В творчості кожного із згаданих майстрів простежується еволюція від конкретного до узагальнено-умовного. Можна відзначити тенденцію переходу від картини “як вікна у світ” до картини “як моделі світу”.

6. Дослідження показало, що звернення художників до мотивів чарівної казки та билини, у яких добро перемагає зло, протистояло трагізму часу. Можливість притаманних казці та билині фантастичних метаморфоз давало сюжетне мотивування для вільного вираження простору, часу, лінійного ладу і метафоричності кольорового рішення. Міфологема подорожі казкового та билинного героя допомагала подолати звичні межі тривимірного простору. Зображення міфологічних мотивів (підземного царства, килима-літака) переорієнтовувало увагу майстрів від “прив’язки” до лінії горизонту – до символічної вертикалі підземного світу і небес.

7. Дослідження підтвердило, що інтерес до язичницьких міфологічних мотивів у багатьох художників виявлявся паралельно з вивченням ними спадщини християнського мистецтва Давньої Русі. На композиційний лад творів з міфологічною тематикою В. Васнецова, М. Врубеля, М. Реріха та інших вплинула їх робота над храмовими розписами, театральними декораціями і книжковими ілюстраціями, яка часто здійснювалась паралельно зі створенням ними станкових творів. Це виявилось в типі картини-панно, де поєдналися станкові та монументальні начала. Слід відзначити домінанту лінійно-площинного стилю, де лінія та декоративна пляма відіграють провідну роль. Аналіз творів допоміг з’ясувати, що робота майстрів модерну над ескізами театральних декорацій (насамперед, для музичного театру у виставах з міфологічною тематикою) сприяла формуванню декоративного ладу станкового живопису.

8. Вивчені та проаналізовані маловідомі панно М. Реріха з Горлівського художнього музею, символічні твори Ю.Михайліва, ілюстративний цикл О. Кульчицької “Нариси української міфології”.

9. На підставі результатів дослідження, авторка дійшла висновку, що східнослов’янські міфологічні мотиви виявилися одним з визначальних факторів у стилетворенні модерну.

10. Положення дисертації доцільно використовувати у навчальних програмах зі спеціальності “історія образотворчого мистецтва”, а також увести їх до відповідних лекційних курсів. Результати роботи можуть також допомогти сучасним митцям у вирішенні творчих завдань. Дисертація відкриває перспективи для подальшого наукового дослідження, в якому передбачається:

– розширити територіальні межі мистецтва періоду, що вивчається, і розглянути роль міфологічних мотивів в образотворчому мистецтві модерну в цілому;

– показати розвиток і трансформацію основних міфологем модерну у сучасному мистецтві.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Порожнякова Н. Киевская Русь в живописных образах Н.К. Рериха // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті: Зб. наук. пр. Харківського художньо-промислового інституту. – 2000. – Вип. 2-3. – С. 84 - 89.

2. Порожнякова Н. Мифологическое путешествие героя-богатыря в изобразительном искусстве конца XIX – начала XX века // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті: Зб. наук. пр. Харківського художньо-промислового інституту. – 2000. – Вип. 4-5. – С. 84 - 91.

3. Порожнякова Н. Богатырство киевское. К проблеме: пути освоения языческого наследия Древней Руси в изобразительном искусстве конца XIX – начала XX века // Науковий вісник: Зб. наук. пр. Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського. – 2002. – Спеціальний вип. – С. 79 - 89.

4. Порожнякова Н. Восток и Запад в раннем творчестве Н.К. Рериха // Материалы междунар. музыковедческого семинара и научно-практич. конф. “Восток–Запад: Культура и цивилизация”. – Одесса: ООО Студия Негоциант.– 2002. – С. 86 - 90.

5. Порожнякова Н.Е. Роль волшебной сказки в становлении образно-художественной стилистики модерна (В.М. Васнецов) // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. – 2003. – № 2. – С. 96 - 108.

6. Порожнякова Н.Е. Проблема гармонии человека и природы в мифологических образах изобразительного искусства конца XIX – начала XX вв. // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. – 2004. – № 1. – С. 108 - 116.

7. Порожнякова Н. Образ Мирового Древа как универсальной модели мира в изобразительном искусстве конца XIX – начала XX вв. // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті: Зб. наук. пр. Харківської державної академії дизайну і мистецтв. – 2003-2004. – Вип. 3-2. – С. 62 - 66.

8. Порожнякова Н. Сказочный образ ковра-самолёта в живописных произведениях Н.К. Рериха // Материалы междунар. музыковедческого семинара и научно-практич. конф. “Восток–Запад: Культура и цивилизация” 2003. – Одесса: Астропринт, 2004.