ПРОБИЙГОЛОВА Наталія Володимирівна

УДК 323.21(Укр)

ТЕНДЕНЦІЇ

ПРОЦЕСУ ПОЛІТИЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ МОЛОДІ

В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

Спеціальність 23.00.02 – політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Дніпропетровськ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України, м. Луганськ

Науковий керівник: доктор політичних наук, професор

Щедрова Галина Петрівна,

Східноукраїнський національний університет
імені Володимира Даля, м. Луганськ,

проректор з науково-педагогічної, виховної і соціальної роботи,

завідувач кафедри політології

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

Наумкіна Світлана Михайлівна,

Південноукраїнський державний педагогічний університет ім. К.Д. Ушинського,

завідувач кафедри політичних наук, м. Одеса

кандидат політичних наук, доцент

Полянська Вікторія Юріївна,

Дніпропетровський національний університет,

доцент кафедри політології

Провідна установа: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, м. Київ, відділ теоретичних і прикладних

проблем політології

Захист відбудеться “27” жовтня 2006 р. о 10:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.08 Дніпропетровського національного університету за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Г. Шевченка, 1 (парк ім. Т.Г. Шевченка), Палац студентів ДНУ, к. 30.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці ім. Олеся Гончара Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий “22” вересня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук, доцент Ставченко С.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Політична соціалізація молоді була та залишається актуальною для будь-якого суспільства, незалежно від його соціально-економічного і культурного стану, оскільки забезпечує збереження й передачу політичного досвіду новим поколінням, спадкоємність політичних інститутів, норм і цінностей, і, таким чином, сприяє формуванню політичної культури і стабільності політичної системи.

Соціальна значущість політичної соціалізації зумовила найпильнішу до неї увагу з боку дослідників. Потреба в комплексному вивченні стану і перспектив, зокрема, політичної соціалізації молоді в Україні, обумовлена, перш за все, її роллю в житті суспільства та ступенем участі в соціально-політичних перетвореннях.

У свою чергу, модернізаційні зміни в політиці не можуть вважатися успішними, якщо вони не забезпечують повноцінного входження молоді в світ політики. Адже спрямованість процесів політичної соціалізації молоді, її становлення як суб'єкта політичної діяльності в значній мірі впливає на перспективи суспільного розвитку.

У 90-х роках XX століття в Україні паралельно з економічними реформами, політичною модернізацією розпочався й процес подолання фрагментарності політичної культури. Виникли активні форми масової політичної участі. Держава з кризового стану стала переходити до стабільного розвитку. В суспільстві з’явилися сприятливі умови для політичних реформ і вироблення відповідного механізму політичної соціалізації молодого покоління.

Перехідний стан українського суспільства детермінує специфіку процесу політичної соціалізації молоді, оскільки змінюється тип політичної культури, ціннісні орієнтації особистості в політичній сфері.

На цьому тлі спостерігаємо відмінність сутнісних характеристик політичної соціалізації молоді від інших вікових груп населення та молоді інших держав. На межі століть молодь має властиві лише їй характер і риси, які суттєво відрізняють її з-поміж інших соціальних груп, а понад усе – від старшого покоління. Якщо старше покоління, загартоване не менш складними соціально-економічними катаклізмами, реагує більш-менш стримано на зміни, то представники молодого покоління втрачають віру в будь-які цінності взагалі, а їхня політична соціалізація характеризується переваністю.

Оскільки політична соціалізація є частиною загальної культури, то вона формується і виявляється у процесі політичного життя. Це історично та соціально зумовлений продукт політичної життєдіяльності людей, який є необхідною передумовою створення сприятливих умов для налагодження конструктивного діалогу і взаємодії між громадянами та державою, іншими політичними інститутами. Дані обставини потребують адекватного рівня політичної культури суспільства, його морально-етичного стану, незалежно від професійної належності, віку і статі громадян.

Звернення до існуючих теоретичних розробок з цієї проблеми показує, що висвітлення процесу відтворення молоддю політичного досвіду, певної системи норм, цінностей і установок політичної діяльності та політичних відносин, а також вивчення тенденцій та пошук шляхів подолання політичного нігілізму й абсентеїзму молодого покоління належать до числа актуальних теоретичних проблем, але ще рідко стають предметом комплексного політологічного дослідження. На початку ХХІ століття спостерігається активність вивчення даного питання науковцями–психологами, соціологами, а політологічних досліджень бракує.

Отже, актуальність досліджуваної теми обумовлюється:

- підвищенням ролі молоді в формуванні державної політики, реальною її участю в модернізації політичних інститутів і процесів, громадянського суспільства. Наочним прикладом збільшення політичної участі молодих громадян стали вибори Президента України у 2004 році, народних депутатів України у 2006 році та поствиборчі процеси. Входженню молоді в політичне життя активно сприяють політичні партії, молодіжні громадські організації; політичні явища, які виникають у процесі модернізації політичної системи та інші чинники;

- необхідністю створення можливостей для самореалізації молоді в політичній сфері. Молоді люди мають послуговуватися політичними правами й свободами та сумлінно виконувати свої обов’язки. Політична соціалізація молоді відіграє у цьому сутнісне значення, оскільки від якості сформованої у громадян певної системи цінностей, орієнтацій, навичок, політичних ролей залежить стабільність, подальший демократичний розвиток української держави. Молодь завжди знаходиться в авангарді громадських рухів і є своєрідним каталізатором суспільних перетворень. На сьогодні спостерігається зростання її громадської та електоральної активності. Якщо в президентських виборах 1994 року взяли участь лише 25% молодих людей, які мали право голосу, то вже на парламентських виборах 2002 року голосувало понад 50 %, а у 2006 році – близько 60 %;

- розширенням інформаційних можливостей українського суспільства, що потребує відкритості й доступності інформації, нового знання тощо. Про попит на інформацію і знання свідчить, зокрема, збільшення кількості молоді з середньою та вищою освітою. Так, кількість студентів вищих навчальних закладів зросла до 2,7 млн., а їх чисельність у розрахунку на 10 тис. населення України становить 578;

- подальшим формуванням громадянського суспільства. Сьогодні, коли воно набуває демократичних основ, адаптує нові політичні інститути, норми і цінності, важливу роль має залучення молоді до суспільних справ за власним вибором, вироблення уміння самостійно ухвалювати рішення, свідомо здійснювати політичну діяльність.

Вищезазначене й спричиняє необхідність комплексного дослідження процесу політичної соціалізації молоді в сучасній Україні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі політології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля в рамках комплексної науково-дослідницької теми "Теоретична стратегія модернізації політичної системи України в контексті сучасних євроінтеграційних процесів".

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення й обґрунтування основних напрямків розвитку процесу входження молоді в політичне життя в сучасній Україні.

Реалізація поставленої мети обумовила необхідність послідовного вирішення наступних дослідницьких завдань:

- проаналізувати історіографічні, джерелознавчі та методологічні засади, основні концепції процесу засвоєння молодою людиною політичного досвіду, накопиченого суспільством;

- виробити на основі синтезу сучасних теоретичних досліджень концептуальні засади функціональної моделі політичної соціалізації молоді;

- з’ясувати коріння та сутність політичної соціалізації, висвітлити різні підходи до поняття й проаналізувати відмінності різних моделей;

- розглянути ґенезу політичного формування молоді та відслідити його зв’язок із іншими суспільно-політичними явищами;

- виявити систему умов і чинників та з’ясувати ступінь їх впливу на формування механізмів активного відтворення молодою особою як членом певного суспільства і держави основних елементів відповідної політичної культури;

- визначити й обґрунтувати основні напрямки включення молоді в політичне життя.

Об’єктом дослідження виступає механізм засвоєння та відтворення молоддю структур політичного процесу сучасного українського суспільства.

Предметом дослідження є основні напрямки процесу адаптації та інтеріоризації молоді у політичній сфері.

Методи дослідження. У дисертаційній роботі використано комплекс методів, кожен з яких відіграв певну роль у дослідженні тенденцій політичної соціалізації молоді в сучасній Україні. Методологічною основою даної праці є структурно-функціональний метод, який застосовано з метою визначення функціональної моделі процесу входження молоді у політичне життя. В дослідженні знайшли втілення інституціональний та нормативно-ціннісний підходи, за допомогою яких аналізуються взаємодія різних політичних інститутів і система цінностей адаптації та інтеріоризації політичних знань, умінь і навичок молоді.

Наукова новизна отриманих результатів. У дисертації розроблено й обґрунтовано функціональну модель політичної соціалізації молоді в сучасній Україні. Конкретизація даного положення здійснена в наступних висновках:

- поглиблено теоретичні уявлення щодо визначення сутності політичної соціалізації молоді в сучасному політичному житті на основі історіографічної і джерельної бази. Здійснено комплексне дослідження даного поняття (від давнини до сьогодення). Авторка вважає, що політична соціалізація молоді – це процес інтеріоризації та екстеріоризації політичних знань, навичок, умінь, що становить собою сукупність стихійних і цілеспрямованих дій, суб'єктом яких виступають політичні інститути та сама молодь;

- доведено, що в сучасному українському суспільстві принципово змінилася модель політичної соціалізації, яка характеризується відмовою від моделі "підкорення" на користь моделі "партнерства", тобто активним включенням молодих людей у політичне життя, підвищенням їх ролі в політиці;

- з’ясовано, що політичній соціалізації молоді в сучасній Україні, на відміну від класичної теорії політичної соціалізації, в якій процесу накопичення політичних знань відводиться першорядна роль, не властива системність і послідовність. Молодь входить у політику на досить пізніх етапах свого розвитку, переважно під час навчання у вищих навчальних закладах тощо. Це є вже вторинною політичною соціалізацією. Молодь корегує набуті раніше несистемні політичні знання, навички, вміння, інакше кажучи, проходить процес ресоціалізації. Недоліки первинної соціалізації, яка мала б відбуватися у дитячо-юнацькому віці, вимушені компенсуватися посиленням соціального середовища. Здебільшого – це засоби масової інформації, однолітки, соціально-економічні умови, політичні партії, молодіжні громадські організації та реальний досвід демократизації інших держав;

- виявлено, що для молоді на сучасному етапі властиве політичне відчуження, яке проявляється у відсутності інтересу до політичного життя, тобто в політичному нігілізмі й абсентеїзмі. Визначено шляхи його подолання, які авторка вбачає в розробці концепції політичної соціалізації, інноваційних механізмах залучення молоді в політику та виробленням адекватного рівня політичної культури самої молоді;

- доведено, що зростання суспільної потреби в політичній участі молоді підкріплюється новими можливостями її залучення в політичне життя. Держава має розробити і реалізувати відповідну молодіжну політику, здійснювати політичну освіту та виховання, підвищити на цій основі рівень політичної участі молоді та її представництво в органах державної влади і місцевого самоврядування;

- визначено, що в процесі адаптації молодої людини в політичному житті засоби масової інформації відіграють велику роль. Вони не лише справляють спонукальну дію на молодь, але й конструюють певну модель політичної культури;

- систематизовано та описано нові чинники впливу на процес адаптації та інтеріоризації молоді в умовах модернізації суспільства. З одного боку – це діяльність політичної системи з політичної освіти й залучення молоді у політичне життя, вплив середовища, а з іншого – стихійний вплив політичних явищ на політичну свідомість і поведінку та особиста участь. Найбільш вагомими чинниками автор виділяє процеси, спричинені розробкою, прийняттям і реалізацією нової Конституції України, геополітичними змінами і запровадженням нового для України типу виборчої системи-пропорційної;

- визначено та обґрунтовано роль агентів політичної соціалізації, яка характеризується природними процесами адаптації й інтеріоризації молоді відповідно до її стадій когнітивного розвитку.

Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в аргументації положень та висновків, які розвивають розуміння сутності, змісту, механізмів процесу політичної соціалізації, їх місця та значення в політичному житті трансформаційного суспільства, у виділенні характеру і особливостей соціалізації в сучасних умовах, дослідженні її основних тенденцій. Запропоновано заходи оптимізації механізмів залучення громадян до участі в політичному житті, задіяння програм політичного виховання, які б відповідали вимогам часу, створення умов для оптимізації відносин між державою та громадянами.

Основні ідеї та висновки роботи можуть, на думку пошукувача, сприяти більш глибокому осмисленню особливостей сучасних проблем теоретичної складової політичної науки. Положення і висновки дисертації можуть бути використані при розробці навчальних програм та посібників з політології, у лекційних курсах та в ході подальшої розробки проблеми політичної соціалізації.

Особистий внесок здобувача полягає у самостійному опрацюванні й комплексному узагальненні теоретичного й емпіричного матеріалу за темою дисертації, а нові наукові результати, які винесені на публічний захист, отримані автором одноосібно.

Апробація результатів дослідження. Основні висновки та теоретичні положення дисертації обговорювались на Міжнародній науково-практичній конференції з проблем вищої освіти "Університет і регіон" (м. Луганськ, листопад, 2005 р.), Міжнародній науковій конференції "Еліти і цивілізаційні процеси формування націй" (м. Київ, березень, 2006 р.), І Міжнародній науково-практичній конференції "Наука і технології: крок до майбутнього – 2006" (м. Дніпропетровськ, квітень, 2006 р.), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Дні науки – 2006" (м. Дніпропетровськ, травень, 2006 р.), П’ятій Міжнародній науково-теоретичній конференції "ХХІ століття: Альтернативні моделі розвитку суспільства: Третя світова теорія" (м. Київ, травень, 2006 р.) та отримали позитивний відгук. За темою дисертаційного дослідження автор підготувала чотири наукові статті, які опубліковані у фахових виданнях.

Дисертація обговорена на засіданні кафедри політології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля та рекомендована до захисту зі спеціальності 23.00.02 – політичні інститути та процеси.

Публікації. Автор має сім публікацій у наукових виданнях та матеріалах конференцій, чотири з яких – у фахових журналах, три – у інших наукових виданнях.

Структура дисертації складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Основний текст викладено на 177 сторінках. Список використаних джерел складає 294 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі сформульовано основну наукову проблему дослідження, обґрунтовано актуальність теми. Визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження. Висвітлено наукову новизну і практичне значення отриманих результатів та окреслено методологічну основу дисертації.

У першому розділі "Теоретико – методологічні засади процесу політичної соціалізації молоді" проаналізовано основні концептуальні підходи феномену політичної соціалізації молоді, висвітлено його історіографічні, джерелознавчі та методологічні основи.

У підрозділі 1.1. "Історіографія та джерелознавчі основи концепту політичної соціалізації молоді" характеризується стан наукової розробки проблеми, історичні та теоретико-методологічні джерела дослідження. Джерельна база дослідження складається з трьох груп.

Першу групу становлять офіційні документи. Вони представляють значний обсяг різноманітної інформації: аналітичні матеріали, статистичні дані, офіційні звіти урядових установ тощо. Їх аналіз дає уявлення про стан державної молодіжної політики та оцінювання її громадськістю. Серед них виділяємо закони, інші нормативно-правові документи стосовно молоді. У цій групі автор аналізував промови відомих громадсько-політичних діячів держави різних періодів. Інформативна цінність зазначених джерел обмежена їх офіційним характером, та в комплексі з іншими вони складають важливу частину ресурсної основи дослідження.

Другу групу джерел становили статистичні матеріали про динаміку розвитку процесу політичної соціалізації. Абстрактні та, на перший погляд, відірвані від реального буття, ці матеріали найбільш об’єктивно відтворюють стан політичного процесу.

Монографії та періодичні видання складають окрему – третю групу джерел. Найбільш використаними у дослідженні були праці В. Бебика, М. Вебера, К. Гаджиєва, М. Головатого, Ю. Загороднього, В. Курило, В. Ребкало, С. Савченка та інших. У них процес політичної соціалізації молоді розглядають з різних точок зору. Найбільш вагомі публікації містяться у таких фахових виданнях як "Наукові записки" ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса НАН України, Віснику Київського університету імені Тараса Шевченка у серії "Філософія. Політологія", "Політичний менеджмент", Людина і політика, "Людина і світ", "Нова політика", "Грані", "Перспективи", "Политическая наука", "Социально-политический журнал", "Соціально-гуманитарные знания", "Полис" та інших.

Особлива увага в дисертації приділяється аналізу розробленості теми політичної соціалізації молоді у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі. Як концептуальне поняття, воно було вжите наприкінці XIX сторіччя американським соціологом Ф. Гіддінгсом. З цього часу феномен політичної соціалізації привертав увагу американських та європейських науковців (Р. Даля, Г. Лассуела, Д. Істона, Дж. Деніса, Г. Алмонда, С. Верби, К. Превітта, Л. Пая, Р. Мертона та ін.). В історії філософії ця проблема теж не була новою, взаємовідносини "молодь і держава", "молодь і політика" досліджували Платон, Арістотель, Н. Макіавеллі, Т.Гоббс, І. Кант та інші мислителі.

Джерела сучасної концепції соціалізації містяться у працях Г. Тарда. Він розглядав соціалізацію як можливість стабілізації суспільства. Дослідження проводилися за багатьма напрямками. З одного боку, молодь розглядалась як пасивний об’єкт впливу політичної системи (Л. Коен, Р. Ліптон, Т. Парсонс), а з іншого – вона не була пасивним об’єктом. Сутність політичної соціалізації молоді виходила із взаємодії влади та індивіду (Ю. Хабермас, Н. Луман). Саме ж визначення поняття "політична соціалізація" вперше дав американський політолог Г. Хайман.

На Заході концепції політичної соціалізації набули актуальності й почали розроблятися ще з 50-х років ХХ ст. Зусиллями політологів, філософів, психологів, соціологів побудовані теоретичні концепції для пояснення і прогнозування цього складного явища (З. Фрейд, Ж. Піаже, Дж. Мід, Г. Куля, Д. Істон, П. Коен, Е. Еріксон, Е. Фром та ін.).

Визначення змісту й межі політичної соціалізації, її структура, функції та психологічні механізми поведінки молоді знайшли відображення в роботах В. Паригіна, Н. Андрєєнкової, Л. Буєвої та інших. У працях І. Кона, В. Лісовського, В. Соколова та інших молодь визначається суб’єктом політичної системи, виявляються її особливості як специфічної соціально-демографічної групи.

Дослідженню особливостей політичної соціалізації і пошуку шляхів її оптимізації приділяють увагу такі вчені як А. Афонов, О. Вашутін, Н. Гедікова, Є. Головаха, В. Гура, О. Дзьобань, І. Кресіна, В. Крівошеїн, С. Макєєв, В. Москаленко, С. Наумкіна, М. Остапенко, В. Полянська, М. Примуш, Ю. Сурмін, О. Токовенко, М. Шепелєв, Л. Шкляр, Г. Щедрова та інші. Праці цих авторів зорієнтовані не стільки на характеристику індивідуальних аспектів поведінки, скільки на виявлення ролі суспільства і молоді в політиці. На думку науковців, поняття "політична соціалізація" ширше, ніж політичне виховання або просвіта, бо охоплює не лише цілеспрямований чи стихійний вплив на особистістну ідеологію, але й особисту політичну активність.

На думку О. Вашутіна, С. Матвієнкова, О. Петрунька, А. Пойченка, С. Рощіна, А. Фурмана, О. Шестопал політична система може розраховувати на підтримку громадян лише завдяки реалізації психологічної настанови щодо добровільного сприйняття норм і цінностей політичної культури.

Вивченню особливостей політичної соціалізації студентської молоді та їх політичних уподобань присвячені роботи В. Бебіка, О. Ваторопіна, М. Головатого, Є. Головахи, М. Остапенко, Н. Паніної, В. Ребкало та інших.

У 90-ті роки ХХ століття даною теоретичною проблемою активно займалися В. Бебик, М. Головатий, Є. Головаха, Ф. Кирилюк, С. Макєєв, В. Пухляк та ін. Адже молодь була лідируючою групою суспільства. Проблеми політичної культури молоді вивчають В. Соколов, Ю. Цимбалістий, О. Яременко та інші. Питання самовизначення молоді і їх життєвих перспектив привернули увагу соціологів Є. Головахи та І. Бекешкіної. Стан молоді, специфіку їх субкультури розробляють О. Вашутін, Н. Паніна, В. Рябіка та інші; проблеми молоді та молодіжного руху вивчають О. Балакірєва, В. Головенько, Н. Комарова. В. Оссовський, М. Перепилиця, Ю. Якубова та інші.

У цілому ж ступінь дослідження даної проблеми є недостатнім. Зокрема, мало враховуються умови становлення системи політичної соціалізації, проблеми функціонування агентів та виявляються основні тенденції з урахуванням модернізації політичної системи.

У підрозділі 1.2. "Методологічні засади дослідження процесу політичної соціалізації молоді" розкривається мета дослідження і дослідницьких задач, що визначили вибір методів дослідження. Теоретико-методологічну основу дисертаційного дослідження склали концептуальні положення політології про сутність і зміст політичних процесів, базисних принципів історичності, наукової об`єктивності, інноваційності тощо. Наукове дослідження в умовах модернізації українського суспільства проводилось на підставі комплексного системного аналізу явищ, визнання їх єдності.

Визначальним у дослідженні став комплекс соціально-філософських, загальнонаукових та політологічних методів. За їх допомогою побудовано загальний простір визначень і виявлені суттєві особливості розвитку політичної соціалізації української молоді. Спираючись на соціально-філософський метод, широко застосований інструментарій системного і порівняльного підходів для аналізу шляхів і способів формування політичної соціалізації молоді.

На ґрунті проведеного порівняльного аналізу визначені умови розвитку досліджуваного феномену. Застосування компаративістського методу дозволило з’ясувати сутність і стан сучасного входження молоді в політику.

За допомогою історичного методу у хронологічній послідовності простежено еволюцію концепту політичної соціалізації молоді. Системно-генетичний підхід дістав втілення в розкритті факторів її стабільності. Структурно-функціональний інструментарій застосовувався з метою визначення функцій політичної соціалізації в сучасних умовах. Інституціональний підхід сприяв аналізу взаємодії процесу політичної соціалізації молоді та політичної системи суспільства, в якому головну роль відіграють політичні інститути, політичні партії, громадські об’єднання тощо. Нормативно-ціннісний підхід знайшов утілення в аналізі системи політичних цінностей.

У значній мірі використовувалися соціологічні методи, за допомогою яких були виявлені тенденції, основні напрями та шляхи політичної соціалізації.

Узагальнюючи розгляд концептуальних і методологічних основ, автор робить висновок, що в теорії політичної соціалізації наявний перегляд певних положень стосовно механізмів, агентів і результатів соціалізації. Але розвиткові нових теоретичних схем перешкоджає відсутність єдиного концептуального підходу. Превалює емпірична складова наукового пізнання.

І все ж можна констатувати, що політична соціалізація молоді – це той конкретно-змістовний, інтегральний, постійно змінюваний результат її розвитку, який виражається у всій системі політичних установок і дій. Інтегральний її характер обумовлюється безперервною взаємодією як об'єктивних історичних, так і суб’єктивних суспільно-політичних і навіть психологічних чинників. Результатом політичної соціалізації молоді є формування політичної свідомості і культури суспільства.

У підрозділі 1.3. "Розвиток теорії політичної соціалізації" простежено різноманітні концепції зміни людської поведінки в політиці. Авторка зупиняється на двох підходах визначення поняття „політична соціалізація” – інституціональному та біхевіористському.

Дисертантка акцентує увагу на тому, що теорія політичної соціалізації може приймати одну з трьох форм, хоча жодна з них не є повністю автономною. По-перше, це може бути загальна теорія соціалізації (описує та пояснює); по-друге, теорія політичної соціалізації (дає спробу зрозуміти шлях); по-третє, теорія теорії політичної соціалізації (показує відповідність).

У післявоєнні роки парадигма політичної соціалізації інтерпретувалася як "вертикальний процес", в якому відносини між агентами й індивідами частково подібні відносинам між лідерами й послідовниками. Але в умовах демократизації простежується зниження ролі авторитету віку, який вже не є основною підставою для пошани і наслідування. Тобто соціалізація переривається та йде не лише в один бік – від старшого покоління до молодшого, але й навпаки. Молодь спрямовує свої політичні орієнтації батькам і старшим за віком людям.

У сучасній теорії політики виокремлюють два напрямки, де критерієм визначення сутності процесу політичної соціалізації є рівень активності та рівень суб’єктивності учасника політичного процесу.

Дисертантка поділяє думку про те, що політична соціалізація є фактором збереження та стабілізації політичної системи. В останні десятиріччя XX та на початку ХХІ століття з’явилась принципово нова модель механізму засвоєння і ретрансляції політичних цінностей і установок, партнерська.

Сучасний розвиток теорії політичної соціалізації йде переважно шляхом емпіричного вивчення окремих її аспектів, унаслідок чого сутнісна характеристика політичної соціалізації в її стані є фрагментарною, що підтверджується багатьма науковими публікаціями.

Багатоманітність позначених підходів можна з відомою долею умовності об’єднати в дві підгрупи. До першої віднесемо теорії й концепції, в яких процес соціалізації розглядається як пасивний. Молодь лише сприймає політичні знання й навички від соціального оточення, а сама не виявляє активістської позиції. Другу підгрупу умовно позначимо як активний процес передачі і сприйняття політичних знань і вмінь усіма політичними інститутами.

Розглянуті теорії дають уявлення про рівні взаємодії молоді й політичної системи, на яких і функціонує весь механізм політичної соціалізації. Через усю складність і суперечливість предмета, єдиного погляду на нього не вироблено.

Отже, вивчення теорії політичної соціалізації дозволяє, по-перше, дати відповіді на низку питань, пов'язаних із протіканням цього процесу. По-друге, об'єктивно підійти до вироблення певних підходів щодо концептуальних засад функціональної структури входження молодої людини в політичне життя з урахуванням особливостей сучасного стану політичної системи.

У другому розділі "Генезис політичної соціалізації молоді в сучасній Україні" аналізується сутність, чинники та агенти політичної соціалізації молоді від давнини до сьогодення. Розкриваються поняття ”соціалізація”, ”політична соціалізація”, ”молодь”, "агенти" тощо. Визначається, що досліджуваний феномен є багатомірним інститутом і формується на протязі тривалого часу.

У підрозділі 2.1. "Сутнісні характеристики процесу входження молоді в політичне життя" доводиться, що політична соціалізація є двоєдиним процесом: з одного боку, вона фіксує засвоєння молоддю певних норм, цінностей, ролевих очікувань і інших вимог політичної системи, з іншого – демонструє, як молоді громадяни засвоюють традиції і закріплюють їх у політичній культурі.

При аналізі сутності політичної соціалізації молоді з’ясовано зміст поняття “молодь”, яке можна охарактеризувати як соціально-демографічну групу віком від 14 до 35 років, яка визначається на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального стану, правових, економічних, демографічних, психологічних і фізіологічних характеристик. Положення про вікові межі закріплене в нормативно-правових актах.

Молодь як специфічна соціально-демографічна група характеризується також місцем у соціальній структурі суспільства, своїм призначенням, оскільки є провідником демографічного, соціально-економічного, політичного та духовного розвитку, визначальним чинником перетворень.

За роки незалежності молодь якісно змінилася: стала більш самостійною, сміливішою, освіченішою та мобільною. До 73% зросла кількість молодих людей, які ідентифікують себе з Україною. У той же час у певної частини молоді з’явилися прояви протестної, неконструктивної дії.

Визначено основні концептуальні положення, що становлять теоретичну основу сучасних уявлень про політичну соціалізацію молоді. Їй властиві два рівні: індивідуальний і суспільний.

Індивідуальний рівень характеризується ідентифікацією молоді з певним соціальним середовищем, засвоєнням її символів, формуванням патріотизму, переважанням емоційних компонентів у сприйнятті політичних знань; переважно відсутністю раціональних уявлень про політику. Зазначене обумовлює відносну специфічну стійкість як позитивної, так і негативної політичної спрямованості. Тобто передбачає формування такого політичного відношення, яке сприяє політичному самовираженню молоді і відповідає встановленим зразкам політичної поведінки.

Суспільний рівень політичної соціалізації молоді характеризується швидким засвоєнням основних політичних уявлень, системи політичних ідеалів, цінностей, норм, традицій і мотивів майбутньої соціально-політичної діяльності. Йому властиві формування політичних переконань, інтересів і потреб, які визначають політичну поведінку людини в суспільстві. Основне призначення суспільного рівня полягає в передачі політичної культури від одного покоління до іншого, від однієї соціальної групи до іншої.

Входженню в політику сприяють як старі політичні цінності, так і нові. На зміну моделі "підкорення" приходить модель "партнерства", тобто активне включення молодих людей у політичне життя. Хоча в цілому даному процесові бракує системності і послідовності. Молодь постійно корегує набуті раніше несистемні політичні знання, навички, вміння, тобто проходить процес її ресоціалізації. Недоліки первинної соціалізації, яка мала б відбуватися у дитячо-юнацькому віці, вимушені компенсуватися посиленням соціального середовища. Процес політичної соціалізації молоді триває безперервно протягом усього життя індивіда та є рухомим, має динамічний характер і оригінальний в конкретному політико-ідеологічному середовищі. З накопиченням соціально – політичного досвіду відбувається постійна видозміна або закріплення відповідних позицій у діяльності людини, яка носить особистісно-орієнтований характер, характеризується тими факторами, які в конкретний момент будуть вважатись визначальними.

Тож, політична соціалізація свідчить не лише про входження в політичне життя, але й про створення нових можливостей реалізації політичних інтересів молодих людей. Провідним концептуальним положенням, яке визначає загальнотеоретичні підходи до політичної соціалізації, є розуміння того, що сьогодні вона виступає вже не лише процесом збереження цінностей політичної культури і передачі її новим поколінням, але й формує адекватний рівень політичної культури суспільства.

У підрозділі 2.2. "Чинники процесу політичної соціалізації молоді" зазначається, що входження молоді в політичне життя спричинено цілим рядом чинників. Це, перш за все, внутрішньополітичні і зовнішньополітичні фактори. Найголовнішими серед них є політичні інститути і процеси, стан політичної сфери у власній державі та її геополітична складова.

Простежено, що політичну соціалізацію молоді детермінують чинники різного соціального рівня, а саме: мегасоціальний, макросоціальний, мікросоціальний та мезосоціальний. Автор зупиняється на характеристиці кожного з них, підкреслює, що вагомими також є основні цінності демократії.

Аналізуються мікро – і макросередовище, спосіб життя, рівень розвитку політичної свідомості. Описано їхній безпосередній вплив на політичну соціалізацію молоді. Автор згрупувала їх за різними ознаками, а саме: політичними і неполітичними, зовнішніми і внутрішніми, об’єктивними і суб’єктивними, прямими і опосередкованими, глибинними й поверховими, випадковими і закономірними, постійними й тимчасовими тощо. Було розглянуто дію головних із них.

Авторка зазначає, що лише трансформація політичної системи не створює необхідних умов розвитку демократичного типу політичної соціалізації. Потрібні політична освіта і виховання молодих громадян та чітко визначені шляхи політичного реформування, до яких мають залучитися держава і молодіжні громадські організації.

Якісний зміст чинників, які впливають на розвиток процесу політичної соціалізації, залежить від об’єктивних умов розвитку та функціонування політичної системи. У роботі визначено показники ефективності входження молоді в політику. Серед них важливе місце займають їх політична інформованість, політична компетентність, лідерські якості, політична активність тощо.

Серед чинників, які впливають на політичну соціалізацію виділяється об’єктивність функціонування агентів соціалізації. Але соціально-політичні зміни обумовлюють послаблення механізму соціального контролю, що спричинює поступову втрату ролі колишніх інститутів.

Незалежно від спрямування, чинники впливають на створення ефективних політичних теорій, дозволяють розібратися у складних політичних ситуаціях, прихованих зв’язках між різними політичними силами, у заплутаному перебігу політичних подій. І нарешті, вони дозволяють прогнозувати розвиток політичної ситуації, виявляти приховані тенденції та мотиви.

У підрозділі 2.3. "Агенти політичної соціалізації" відзначається, що останнім часом зміна політичної поведінки молоді відбувається під впливом дії багатьох агентів. До них відносяться: держава, сім'я, система освіти, політичні інститути, молодіжні громадські організації, церква, найближче оточення, засоби масової інформації і окремі політичні події, що здатні кардинально впливати на політичну свідомість молоді.

На сучасному етапі інститут агентів політичної соціалізації набуває поступового зміцнення, розширення, перетворення. Дисертантка підтримує точку зору про те, що агенти політичної соціалізації молоді відіграють основну роль, з одного боку, в засвоєнні молодою людиною політичних норм і цінностей суспільства, а з іншого – у набутті нею політичного досвіду і політичних орієнтацій для своєї діяльності.

Таким чином, молодь формує свої погляди, переваги, відношення до політики на перетині різнопланових процесів, для яких характерні власні пріоритети в тлумаченні політичних цінностей і поведінкових стандартів. Тобто, політична соціалізація завжди виступає сукупністю конкретних механізмів навчання молодої людини способам політичної участі, що формуються на основі визначених культурних цінностей і стандартів

Крім того, розгляд генезису питання дає можливість зазначити, що політична соціалізація – це процес засвоєння та відтворення молоддю досвіду, норм і традицій політичної культури. Вона є частиною загальної соціалізації і сприяє формуванню політичної свідомості і культури.

У третьому розділі "Основні напрямки політичної соціалізації молоді" доводиться, що політична соціалізація молоді відбувається під впливом двох основних тенденцій: зростанням суспільної потреби в активному її включенні в політичний процес та політичним відчуженням. Крім того, з’ясовується роль засобів масової інформації в процесі адаптації молоді в політичному житті. Авторка пропонує і обґрунтовує відповідні щодо цього стану напрямки подолання проблем.

У підрозділі 3.1. "Подолання політичного відчуження молоді" констатується, що останнім часом для молоді властива така характерна особливість як політичне відчуження, що знаходить своє відображення у відсутності інтересу до політики, політичному нігілізмі, абсентеїзмі, різноманітних протестних формах поведінки, неконструктивізмі, недовірі до влади тощо.

З’ясовано також, що реалії сьогодення вимагають соціальної активності молоді, її здатності брати на себе відповідальність, принаймні за політичні дії. Але аналіз соціологічних даних показав, що у більшості молодих респондентів відсутнє чітке розуміння структур і функцій інститутів виконавчої, законодавчої і судової влади, механізмів їх взаємодії.

Визначено, що однією з перешкод для активного залучення молоді у політичну діяльність є відсутність привабливих молодіжних організацій і політичних лідерів. Це обумовлює й низький рівень політичної активності.

Відзначається, що потрібне врегулювання в українському законодавстві трудової діяльності молоді, створення нових державних стимулів для роботодавців. Вимагає розвитку професійне навчання, набуття вищої освіти, підвищення кваліфікації та перекваліфікація, розширення системи молодіжних кредитів.

Також постає питання про активізацію діяльності відповідних органів влади щодо реалізації різних молодіжних програм. Існує гостра необхідність у формуванні національної ідеї як консолідуючого ядра, яке здатне об’єднати різноманітні верстви населення, зокрема, і молодь.

Отже, діяльність політичних інститутів щодо подолання політичного відчуження зумовили й прискорення громадянського і патріотичного виховання молоді.

У підрозділі 3.2. "Розвиток державної молодіжної політики та молодіжного руху" показано, що в сучасному українському суспільстві спостерігається тенденція до зростання суспільної потреби в політичній соціалізації молодого покоління. Самореалізація молоді базується на розумінні її як особистості багатовимірної, наділеної характеристиками, які проявляються як на індивідуальному, так і на суспільному рівнях.

Доведено, що активізація політичних відносин в Україні становить на порядок денний активну дію самої молоді. Це вимагає від неї свідомого персоніфікування і самовизначення. Політична активність є необхідною умовою розвитку суспільства. В політичній сфері сталися певні позитивні зміни, на тлі соціального розшарування суспільства зросла готовність молоді до протесту, неконструктивних виступів тощо.

На політичній активності молоді відбилися події "помаранчевої революції". Зросла кількість тих, хто цікавиться політичними процесами, майже в чотири рази за даними соціологічних досліджень зменшилася кількість молодих респондентів, які не підтримують жодної ідейно – політичної течії.

За цих умов актуалізується необхідність державної політики щодо молоді, розробка її принципів, сутнісних напрямів та фінансування.

Існує два головних шляхи розвитку державної молодіжної політики і молодіжного руху: завдяки зусиллям держави та самій молоді. Задля задоволення різнопланових інтересів молоді потрібно розгорнути створення громадських молодіжних організацій. Сама молодь пропонує підвищити її представництво в органах державної влади і місцевого самоврядування, щоб реально впливати на прийняття державних рішень і брати участь у їх реалізації. Потребують оптимізації та всебічного удосконалення, розвитку інфраструктури політичного партнерства й уже існуючі форми співпраці органів місцевого самоврядування із молодіжними організаціями.

Робота неурядових організацій у таких сферах як соціальна допомога, просвітницька діяльність, надання безкоштовних інформаційних, юридичних послуг, організація культурних, спортивних та інших масових заходів нерідко виявляються більш результативними, ніж робота державних установ щодо розв’язання молодіжних проблем.

Певні позитивні кроки у напрямку налагодження взаємодії молодіжних організацій з органами виконавчої влади та місцевого самоврядування в Україні вже зроблені. До них відносяться створення Координаційної ради з питань молодіжної політики при Президентові України, аналогічних координаційних рад на місцях, розвиток органів студентського самоврядування, організація конкурсів, програм підтримки молоді, регулярні спільні наради з лідерами молодіжних та дитячих громадських організацій, парламентські слухання та інше.

Але не достатньо системний характер взаємодії місцевих влад та громадських молодіжних організацій гальмує розпочаті зміни. Практично відсутні довгострокові програми співробітництва, а механізм надання коштів місцевих бюджетів для підтримки соціально вагомих програм громадських молодіжних організацій знаходиться ще на стадії розробки. Потребує вдосконалення законодавча база щодо залучення молодіжних організацій, відсутня суттєва фінансова допомога громадським організаціям і молоді.

Незважаючи на те, що молодь залишається переважно аполітичною, молодіжний рух набув розвитку і почасти політизувався.

Отже, реалізація державної молодіжної політики та розвиток молодіжного руху справляють певний позитивний вплив на утвердження політичної культури молоді, яка б відповідала вимогам демократичного суспільства.

У підрозділі 3.3. "Політична освіта та виховання як важлива складова соціалізації" визначається, що політичні традиції носять як прогресивне навантаження, сприяючи подальшому прогресу політичної культури суспільства і конкретної особи, так і негативно – консервативне, яке стає гальмом в прогресивному розвитку.

Держава має здійснювати цілеспрямований вплив на громадянське виховання через стандарти шкільної та вузівської освіти, засоби масової інформації, укорінити в молодіжному середовищі якості демократичного управління. Варто властивими формами з раннього віку закріплювати знання про символіку держави (прапор, герб, гімн), поширити знання про історію країни з найдавніших часів, принципи сучасного ефективного державного устрою, сутність політичної влади і політичних режимів, виборчих і партійних систем тощо.

При формуванні системи політичної освіти і виховання істотним моментом є її структурування, а саме: виділення основних ланок, яким відводиться провідна роль у розповсюдженні політичних знань.

Політична освіта є своєрідним гарантом перетворення суспільства і молоді з об'єкту маніпуляції на колективний суб’єкт політики. Система такої освіти, організована в державному масштабі, сама по собі стає чинником захисту громадянського суспільства від деспотизму держави, надмірного посилення її окремих інститутів.

Дійовим засобом політичної соціалізації є політичне виховання, формами якого є різні ритуали: урочисті збори, вручення нагород, паради, демонстрації тощо. Визначальну роль у політичному вихованні відіграє запровадження соціально–політичних дисциплін у вищих навчальних закладах, які сприяють утвердженню гуманістичної моралі та формуванню поваги до таких цінностей, як свобода, рівність, справедливість тощо.

Таким чином, очікуваним результатом демократичної політичної освіти та виховання молоді в Україні має бути формування громадянина, якому властиві шанування ідеалів свободи, рівності, справедливості, відчуття власної гідності й готовність до захисту прав, дотримання чинних норм і законів, потреба в ефективній і стабільній політичній системі, здатність визначати проблеми суспільного життя, бажання і вміння їх розв’язувати.

У підрозділі 3.4. "Підвищення ролі ЗМІ в процесі адаптації молодої людини в політичному житті" автор доводить, що одним із важливих напрямків процесу адаптації молоді є підвищення ролі засобів масової інформації. Сьогодні молоді люди одержують політичну й соціальну інформацію виключно через різні інформаційні засоби, діяльність яких зорієнтована на управління політичною поведінкою громадян. Інформаційна діяльність останніх дозволяє молоді адекватно судити про політичні події і процеси лише в тому випадку, якщо