КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ПРОКОП’ЮК Оксана Борисівна

УДК 94(477-25)“1721/1786”:348.84.038.4

Духовна консисторія в системі управління Київської митрополії

1721-1786 рр. (кадрове наповнення та функціонування)

Спеціальність 07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі давньої та нової історії України

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник:

доктор історичних наук, професор

Ульяновський Василь Іринархович,

професор кафедри давньої та нової історії України

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор

Мордвінцев В’ячеслав Михайлович,

завідувач кафедри історії Росії

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

кандидат історичних наук

Яременко Максим Васильович,

завідувач Науково-дослідного центру

“Спадщина Києво-Могилянської академії”

Національного університету “Києво-Могилянська академія”

Провідна установа:

Інститут української археографії та

джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, м. Київ

Захист відбудеться “_22_” _____01____2007 р. о _____ годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 в Київському

національному університеті імені Тараса Шевченка (01033,

м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці

Київського національного університету імені Тараса

Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “22_” _12_______2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент Сокірко О.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена метою, завданням та характером дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку джерел і літератури та додатків. Обсяг тексту дисертації – 195 с. Список використаних джерел та літератури обіймає 41 с. (463 найменування). Додатки складають 30 с. (6 таблиць).

Актуальність дослідження. Хід історичного процесу неможливо всебічно осягнути без вивчення історії Церкви та церковних інституцій. Для зрозуміння загальної палітри організації церковного життя України XVIII ст. першочергового дослідження потребує система управління єпархій. Це зумовлюється тим, що, по-перше, управлінська вертикаль координувала сітку взаємозв’язків між усіма ланками церковного організму, а, по-друге, в органах управління різних рівнів проходили обговорення всі питання життя єпархії від доленосних до найдрібніших побутових.

Дисертація присвячена вивченню однієї з складових системи управління Київської єпархії, а саме: духовній консисторії – установі, у віданні якої знаходилися церковні справи. Київська єпархія – єдина на території України, у XVIII ст. мала статус митрополії (за винятком 1722-1743 рр., коли вона була понижена до архієпископії) в складі Руської Православної Церкви та продовжувала зберігати глибокі церковні традиції. У центрі уваги дисертації – функціонування Київської духовної консисторії як важливого елементу структури єпархіальної влади, що з’ясовується через призму біограм її безпосередніх виконавців, а також через їх практичну діяльність. Вибір для дослідження саме цієї складової системи управління обумовлений ще й тією обставиною, що, власне, органи такого типу стали основою для запровадження в усіх церковних областях Російської імперії загальної моделі консисторської системи єпархіального управління. Проте, не зважаючи на ряд заходів, проведених світською владою і спрямованих на досягнення уніфікації церковного життя, Київська духовна консисторія зберегла певні специфічні риси, як у кадровому наповненні, так і практичному функціонуванні, котрі були здебільшого зумовлені багатовіковими традиціями самостійного існування митрополії.

Розгляд означених складових проблеми дає можливість відтворити не лише функціонування Київської духовної консисторії як складової системи управління, чи окремі аспекти внутрішнього життя Церкви, але й наблизитися до розуміння погляду діячів Церкви на проблему стосунків з державою. Наше дослідження дозволяє показати, як зміна моделі управління в ширшому контексті призводить до зміни моделі релігійного життя з традиційної (функціонування без численних регламентів зверху) на керовану з центру. Київська духовна консисторія і її діяльність у XVIII ст. відображають процес “стандартизації” церковного і релігійного життя, формування державної (імперської) церковної політики та її впливу на маси вірних, а отже, формування Церквою нового типу релігійної свідомості.

Результати нашого дослідження можуть бути важливим матеріалом для здійснення більш ґрунтовних узагальнень подій і явищ не лише в церковному, але й суспільно-політичному та культурному житті України. Зважаючи, що в сучасній українській державі спостерігається активна діяльність релігійних інституцій, нагальною постає потреба в продукуванні нових досліджень в сфері історії Церкви, зокрема вивчення досвіду функціонування церковних управлінських структур.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах науково-дослідної теми “Історія формування і розвитку Української держави” (державний реєстраційний номер 01 БФ 046-01), включеної до тематичного плану Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об’єктом дослідження є Київська духовна консисторія у 1721-1786 рр., її складові – “присутствіє” та канцелярія.

Предмет дослідження становить структура Київської духовної консисторії, її компетенція та організаційні засади діяльності, а також кадровий склад “присутствія”; штат, функції, шляхи формування та основні характеристики персоналу консисторської канцелярії; матеріальний достаток та побут канцелярських службовців.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1721 по 1786 рр., коли функції вищого колегіального органу Київської митрополії реально виконувала Київська духовна консисторія. 25 січня 1721 р. набув чинності Духовний регламент, згідно з яким ліквідовувалася патріарша форма управління Руською Православною Церквою. Її вищим керівним органом стала Духовна колегія, згодом перейменована в Св. Синод. З 1721 р. розпочинається перебудова єпархіального управління загалом та Київської духовної консисторії зокрема в межах запропонованого великоросійського зразка на колегіальній основі. Верхня хронологічна межа дослідження пояснюється змінами в кадровому наповненні та функціонуванні Київської духовної консисторії після проголошення у квітні 1786 р. указу про секуляризацію.

Географічні межі роботи локалізуються територією Київської митрополії XVIII ст., включаючи її закордонну частину, і відповідають межам поширення влади духовної консисторії. Поза нашою увагою залишилися Києво-Печерська лавра та Київський Межигірський монастир з підпорядкованими їм церковними одиницями, як такі, що мали спеціальний (окремий) правовий статус ставропігійних обителей.

Мета дослідження полягає в тому, аби на основі аналізу комплексу джерел дослідити функціонування та кадрове наповнення духовної консисторії як складової системи управління Київської митрополії на тлі реформувань системи державного управління Російської імперії. Мета конкретизується у таких дослідницьких завданнях:

визначити рівень наукової розробки теми в історіографії та проаналізувати джерельну базу дослідження;

реконструювати структуру Київської духовної консисторії;

встановити кількісний і персональний склад “присутствія”, принципи його формування;

з’ясувати організаційні засади функціонування духовної консисторії в контексті повсякденної практики та ставлення консистористів до обов’язків;

дослідити фактичні межі компетенції духовної консисторії;

розглянути штат консисторської канцелярії та динаміку чисельних змін у ньому, окреслити функції посадовців;

визначити шляхи і джерела формування, основні характеристики (соціальне походження, освіта/професіоналізм, вік, географія рекрутування) канцелярського персоналу;

дослідити систему оплати праці, матеріальний достаток та повсякденний побут канцелярських службовців.

Методологічною основою дисертації є системний підхід до вивчення соціально-інституційних структур із використанням загальнонаукових методів аналізу і синтезу на підставі принципів історизму та об’єктивності. При дослідженні теми також були використані методи історіографічного аналізу, джерелознавчої критики, контент-аналізу, хронологічний, порівняльно-історичний, статистичний, просопографічний, історико-антропологічний та мікроісторичний.

Наукову новизну дисертації визначає мета, предмет і завдання самого дослідження. Робота є першим, побудованим на широкій джерельній базі, комплексним науковим дослідженням функціонування Київської духовної консисторії у 1721-1786 рр.

В дисертації вирішено низку питань з історії функціонування київської єпархіальної влади: реконструйовано структуру духовної консисторії, відтворено персональний склад “присутствія”, проаналізовано протиріччя нових законодавчо визначених принципів в організації діяльності установи із повсякденною практикою її функціонування, встановлено штат та функції персоналу консисторської канцелярії. Автором у практичній площині вирішено питання компетенції духовної консисторії. Окрім того, вперше проблема формування персоналу консисторської канцелярії вивчається із врахуванням чисельності та якісних характеристик посадовців, запропоновано новий погляд на розуміння чинників, що визначали кадрове наповнення канцелярського відділення. Детально розглянуто питання матеріального достатку та повсякденного побуту канцелярських службовців.

Наукова новизна дослідження підкреслюється ще й тим, що тема практично не висвітлена в історіографії. Робота побудована на значній кількості нових архівних матеріалів, виявлених у фондах архівів Києва та Санкт-Петербурга, які вперше запроваджуються до наукового обігу і можуть бути залучені при вивченні інших проблем української історії.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні висновки дисертації можуть бути використані при підготовці спецкурсів та відповідних розділів навчальних посібників, спеціальних і узагальнюючих праць з історії України, української Церкви і Київської митрополії, при подальших наукових дослідженнях системи управління Київської митрополії у XVIII ст. зокрема та історії єпархіального управління загалом. Окремі факти та висновки є матеріалом для розвідок в сфері соціальної та повсякденної історії.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації викладено у п’яти наукових публікаціях автора у фахових виданнях та оприлюднені на шести науково-практичних конференціях “Проблеми та досвід вивчення, захисту, збереження і використання архітектурної спадщини” (Київ, 2002 р.), “Сакральні споруди у житті суспільства: історія і сьогодення” (Київ, 2003 р.), “Православ’я – наука – суспільство: проблеми взаємодії” (Черкаси, 2004 р.; Київ, 2005 р.), “Ad fontes/До джерел” (Київ, 2005 р.), “Пам’ятки Національного заповідника “Софія Київська” та сучасні тенденції музейної науки ” (Київ, 2005 р.) у формі наукових доповідей. Ключові теми дисертації також були представлені у доповідях на засіданнях Просемінарію кафедри давньої та нової історії України історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2002-2006 рр.) та міждисциплінарного семінару Товариства дослідників Центрально-Східної Європи (Національний університет “Києво-Могилянська академія”, Київ, 2005 р.). Додатково результати дисертаційного дослідження відображені в окремому виданні “Поменник Софії Київської: Публікація рукописної пам’ятки другої половини XVIII-першої чверті XIX ст.”.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Стан наукової розробки проблеми та джерельна база дослідження” подано аналіз історіографії проблеми та характеристику джерельної бази дослідження.

У підрозділі 1.1. “Історіографія проблеми” встановлено, що дослідження єпархіальних інституцій Київської митрополії розпочинається в перші десятиліття XIX ст. одночасно із науковим розробленням історії Церкви в Україні взагалі. Початок історичних студій ініціюється дослідницькою й організаційною діяльністю митрополита Євгенія (Болховітінова). Впродовж XIX-початку XX ст. над дослідженням різних проблем історії Церкви працювали представники двох напрямів: церковного (на базі Київської духовної академії) й світського (пов’язаного із київським Університетом Св. Володимира та Науковим товариством Нестора-літописця).

Єдиним дослідженням, присвяченим інституційному аспекту в історії Київської митрополії, і що головне, – безпосередньо, Київській духовній консисторії, є розвідка Є. Крижановського Крыжановский Е.М. Киевская духовная консистория в XVIII веке. // Крыжановский Е.М. Собрание сочинений: В 2 т. – К., 1890. – Т. 1. – С. 440-487. (Перша публікація статті: Киевские епархиальные ведомости. – 1862. – № 1. – С. 8-29; № 14. – С. 471-486; № 15. – С. 511-524.). . Незважаючи на ряд недоліків, опублікована робота, вагома, насамперед, завдяки актуалізації проблеми, використанню солідної джерельної бази та своїм впливом на подальшу історіографію, для якої стала класичним та авторитетним дослідженням у питаннях, що стосувалися Київської духовної консисторії.

Надалі розгляд проблеми існував лише в контексті різноманітних студій над історією Церкви в Україні істориків XIX-початку XX ст., тематика яких досить широка. Найбільш дотичними до теми історії Київської духовної консисторії слід вважати спеціальні праці з історії Київської митрополії у XVIII ст., репрезентовані кількома напрямами: вивчення біографій ієрархів Церкви (М. Шпачинський та І. Граєвський), дослідження внутрішньої і зовнішньої історії “западно-русской” Церкви загалом як окремої адміністративно-територіальної одиниці (І. Покровський та Ф. Титов), студії над чернечим життям Історіографію цього питання див.: Яременко М.В. Формування та основні характеристики чернецтва київських чоловічих монастирів (20-і-середина 80-х рр. XVIII ст.): Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01. – К., 2003. – С. 9-27., дослідження білого духовенства (І. Знаменський, Г. Маркевич та ін.), вивчення історії Києво-Могилянської академії (М. Булгаков, В. Аскоченський, В. Сєрєбрєнников, Д. Вишневський, М. Петров, Ф. Титов та ін.), розгляд юридично-правового положення Церкви та її інституцій (зокрема Св. Синоду) Бібліографію, що стосується тогочасного вивчення діяльності Св. Синоду див.: Верховской П.В. Учреждение Духовной коллегии и Духовный регламент. – Ростов н/Д, 1916. – Т. 1. – С. LVI-CLXXVIII.. Як наслідок, історикам XIX-початку XX ст. вдалося підняти ряд проблем та внести значний фактологічний матеріал для здійснення порівняльного зрізу дослідження функціонування і кадрового наповнення Київської духовної консисторії.

Із встановленням радянської влади та атеїстичної ідеології починається інша парадигма у вивченні історії Церкви в цілому і Київської митрополії зокрема. Історики Церкви не встигли скористатися плодами короткочасного відновлення української державності у 1917-1920 рр., яке мало відкрити нові перспективи для розвитку історичної науки. Натомість, політична ситуація зумовила прискорений розвиток історичних досліджень, що стосувалися питань української державності в минулому та її політичної історії.

Зважаючи на рамки, визначені офіційною радянською ідеологією, українська повоєнна історіографія могла займатися лише економічними проблемами життя Церкви Історіографію цього питання див.: Мордвинцев В.М. Церковно-вотчинное хозяйство и секуляризационная реформа на Левобережной Украине в XVIII в.: Дис. … докт. ист. наук: 07.00.01. – К., 1999. – С. 8-18.. Натомість, в цей час, досліджується історія світських владних інституцій, що свідчить про зацікавленість, власне, тематикою вивчення управлінських структур при одночасній відсутності можливості поширити її на церковну сферу.

Перервані з 1920-х рр. в Україні, дослідження з історії Церкви продовжували проводитися дослідниками діаспори. Істотним недоліком переважної більшості їх праць є відсутність репрезентативної джерельної бази. Брак джерел спрямовував увагу дослідників до узагальнюючих синтетичних та історіографічних тем. Незаперечною заслугою діаспорної історіографії, окрім розробки цілого комплексу важливих проблем історії Церкви, була її успішна адаптація до вимог північноамериканського і західноєвропейського наукового світу, наближення до новітніх наукових стандартів і критеріїв.

Початок третього етапу в розвитку вітчизняної церковної історіографії був зумовлений, принаймні, двома подіями – так званими “перебудовчими процесами” і підготовкою святкування 1000-річчя хрещення Русі. Зміни у політичному житті України, після проголошення нею незалежності, призвели до зрушень в історичній науці. Історія Церкви швидко зайняла місце досить популярної ділянки студій.

Спроба звернутися до дослідження церковних управлінських структур у сучасній українській історіографії була зроблена О. Спінулом Спінул О.В. Київська духовна консисторія у XVIII столітті // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. – К., 1997. – Вип. 35: Історія. – С. 34-42; Його ж. Київський митрополичий дім у кінці XVII-XVIII століттях: Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01. – К., 1998. – С. 71-109.. В останні роки зросла кількість розвідок у проблематиці організаційної структури Церкви в Україні, проте значно більше Греко-католицької, а ніж Православної. На противагу такій складній ситуації в дослідженні церковних інституцій Київської митрополії з початку 90-х рр. історики значно просунулися у вивченні світських органів влади Гетьманщини.

Характерно, що інтерес до вивчення церковної управлінської структури відроджується в сучасній російській історичній науці Юрганова И.И. История Якутской епархии 1870-1919 гг. (деятельность духовной консистории). – Якутск: Акад., 2003. . Досить серйозний доробок, представлений монографічними дослідженнями, має польська історіографія останнього десятиліття Наприклад: Koіbuk W. Koњcioіy Wschodnie na ziemiach dawnej Rzeczypospolitej 1772-1914. – Lublin, 1992; Koіbuk W. Koњcioіy Wschodnie w Rzeczypospolitej okolo 1772 roku. Struktury administracyjne. – Lublin, 1998. . Однак, в жодному з названих досліджень, автори не розглядають історію Київської духовної консисторії у XVIII ст., їх матеріал може слугувати лише для порівнянь.

Отже, незважаючи на наявність певного “історіографічного поля”, присвяченого різним аспектам функціонування Київської духовної консисторії, вивчення інституції, як найвищого колегіального органу управління Київської митрополії XVIII ст., спеціально і комплексно не проводилося. І понині єдиною спеціальною, часто цитованою працею, залишається стаття Є. Крижановського, опублікована в 1862 р.

У підрозділі 1.2. “Джерельна база дослідження” охарактеризовано комплекс архівних та опублікованих матеріалів, які стали основою для вирішення завдань дисертації.

Найширше використано комплекс документів, представлений у фонді Київської духовної консисторії (ф. 127), що зберігається в Центральному державному історичному архіві України в м. Києві, також фонди Київської духовної консисторії (ф. 232), Київської духовної академії (ф. 160) та Дисертацій студентів Київської духовної академії (ф. 304) з Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського. При вирішенні окремих аспектів проблеми незамінними стали матеріали фондів київських монастирів (фф. 129, 130, 131, 888), що також зберігаються в ЦДІАК України. Суттєво доповнити зібраний матеріал вдалося завдяки петербурзьким архівним колекціям, в першу чергу – фонду Канцелярії Св. Синоду (ф. 796), що зберігається у Російському державному історичному архіві. До дисертації також увійшли окремі матеріали з колекцій Науково-історичного архіву Санкт-Петербурзького інституту історії РАН (колекції № 52 та 238).

Основою для проведення дослідження стали джерела церковного походження. Пріоритетним для нас, зважаючи на інформативні можливості, було опрацювання джерел зведеного звітного характеру: різноманітні журнали, реєстри, відомості, протоколи – продукти певного підсумку діячами духовної консисторії своєї діяльності. Такий підхід дозволив забезпечити комплексний принцип в дослідженні. З огляду на потребу фактичного підтвердження висновків стосовно компетенції духовної консисторії, проаналізовано всі виявлені журнали реєстрації вихідних документів та журнали засідань установи. Для дослідження кадрового наповнення канцелярського відділення особливе місце займають відомості про канцелярських службовців, які вдалося значно доповнити, залучивши й інший документальний масив, що містить необхідну інформацію, як-то: прохання про зарахування до консисторської канцелярії, послужні списки, зведені дані в доповідях кафедральних писарів про підвищення у званні, атестати, і т. п. Цінну інформацію вдалося почерпнути з прибутково-витратних книг, як самої консисторії, так і київських монастирів.

Переважну більшість джерельних матеріалів дослідження становили актові, що беззаперечно є позитивною стороною, зважаючи на високий ступінь інформативності і достовірності цього виду документів.

Важливе значення мало опрацювання опублікованих джерел, як в періодичних виданнях, так і в серійних багатотомних збірниках. В дисертаційному дослідженні використані матеріали, що ввійшли до публікації корпусу документів під назвою “Акты и документы, относящиеся к истории Киевской Академии”, а саме: серія, що охоплює матеріали XVIII ст., підготована та опублікована М. Петровим; також – матеріали сучасного тематичного збірника документів, присвяченого Києво-Могилянській академії Києво-Могилянська академія, кін. XVII-поч. XIX ст.: Повсякденна історія: Зб. док. / Упоряд.: О.Ф. Задорожна та ін. – К.: Вид. дім “КМ Академія”, 2005. .

Важливою складовою роботи стало врахування законодавчого поля, в якому функціонувала Київська духовна консисторія. В дослідженні використані документи, опубліковані в універсальному зібранні законодавчих актів Російської держави – “Полное собрание законов Российской империи с 1649 года”, також в “Полному собрании постановлений и распоряжений по ведомству Православного исповедания Российской империи” та окреме видання Духовного регламенту. Інші розпорядчі та роз’яснювальні укази вищої церковної влади використані нами за архівними матеріалами.

До особливої категорії опублікованих джерел слід віднести “Адрес-календарі” – книги, в яких відображено склад всіх присутніх місць Російської імперії за кожен рік. Для аналізу складу церковних органів влади на місцях, зокрема в Київській митрополії, вони вперше застосовуються в нашій роботі.

Загалом, огляд джерельної бази з досліджуваної теми дозволяє констатувати її достатню репрезентативність для створення комплексного дослідження функціонування Київської духовної консисторії у 1721-1786 рр.

У другому розділі дисертації “Київська духовна консисторія: склад “присутствія”, організаційні засади та компетенція інституції” розглянуто динаміку кількісного і персональний склад “присутствія”, організаційні засади функціонування духовної консисторії в контексті повсякденної практики та ставлення консистористів до обов’язку засідати в “присутствії”. У практичному вимірі досліджується проблема компетенції духовної консисторії, її місце в структурі єпархіальної влади.

У підрозділі 2.1. “Кількісний і персональний склад “присутствія”” встановлено, що в першій половині XVIII ст. кількість консистористів наближалася до вимог Духовного регламенту та складала 10-11 членів. Натомість, з кінця 60-х рр. вона скоротилася приблизно вдвічі, в зв’язку з реформуванням, що розпочалося у великоросійських єпархіях після указу 1764 р.

Реконструйовано персональний склад “присутствія” духовної консисторії. З’ясовано, що консистористами призначалися, перш за все, настоятелі київських чоловічих неставропігійних монастирів: Пустинно-Миколаївського, Михайлівського Золотоверхого, Братського Богоявленського, Видубицького Свято-Михайлівського, Свято-Софійського, Кирилівського Свято-Троїцького та Петро-Павлівського. Проте отримання місця настоятеля монастиря складало окрему юридичну процедуру та не завжди поєднувалося із призначенням в духовну консисторію, що особливо показово з кінця 60-х рр. XVIII ст. у зв’язку із зменшенням загальної кількості присутніх. Окрім того, в цей час до засідань духовної консисторії (на прохання діючих консистористів) залучаються кафедральний писар, архідиякон та проповідник, а також настоятелі не київських монаших обителей. Невиконаними залишилися вимоги Св. Синоду по введенню до складу “присутствія” представників білого духовенства, а одиничні випадки такого введення були викликані чинником особистісного ґатунку.

У підрозділі 2.2. “Режим роботи “присутствія” в законодавчому та практичному контексті” проаналізовано співвідношення законодавчих приписів із повсякденною практикою роботи “присутствія” духовної консисторії. В найактивніші періоди діяльності духовної консисторії, консистористи ігнорували мінімум 100 робочих днів на рік. Засідання проходили за участі 5-6, а після зменшення кількості присутніх – 2-3 консистористів. При законодавчо визначеному п’ятигодинному робочому дні “присутствіє” працювало всього 3-4 год. завдяки ранішому приїзду та пізнішому від’їзду 1-2 членів.

Виявлені недоліки в роботі духовної консисторії пояснюються тим, що коло обов’язків настоятеля кожного монастиря було досить широким. Водночас, участь в засіданнях “присутствія” заперечувала головне покликання її членів, які представляли чернечу спільноту, формалізувала саме чернече послушання на кшталт адміністратора.

У підрозділі 2.3. “Організація засідань та компетенція духовної консисторії” проаналізовано реєстри вихідних паперів та журнали засідань духовної консисторії, встановлено типи документів та тематику справ, що розглядалися в установі. В кількісному відношенні члени консисторії протягом дня переважно заслуховували резолюції митрополита, укази Св. Синоду, рапорти від нижчих єпархіальних органів влади та підписували необхідну документацію до підзвітних їм установ. Детальний розгляд документації установи дозволив спростувати тезу історіографії XIX ст. про переважаючі судові повноваження в компетенції духовної консисторії та довести, що саме управлінський аспект займав пріоритетне місце в її діяльності.

У підрозділі 2.4. “Співвідношення повноважень духовної консисторії та влади митрополита” вирішено проблему співвідношення компетенції Київської духовної консисторії та влади Київського митрополита. Кожне рішення духовної консисторії потребувало резолюції архієрея. Консисторія мала при архієреї значення дорадчого і допоміжного органу, головне завдання якої полягало в допомозі митрополиту управляти єпархією. Такі питання як ротація кадрів на священицьких місцях, справи про рукопокладення, побудову та освячення церков, дозвіл на збір милостині належали до кола питань, що знаходилися у виключній компетенції митрополита. До того ж, наприклад, в кадровій сфері митрополит міг вирішувати питання одноосібно без попереднього розгляду в духовній консисторії. У другій половині XVIII ст. втручання Св. Синоду в сферу кадрової політики Київської митрополії значно посилюється й здобуває законодавче оформлення.

У підрозділі 2.5. “Духовна консисторія і місцеві єпархіальні органи влади” проведений аналіз блоку документів, що відображають діалог духовної консисторії з підлеглими духовними правліннями в протопопіях і намісництвах та духовними соборами в монастирях, а також їх внутрішньої документації, засвідчив підпорядкування названих органів духовній консисторії та відтворення ними головних напрямів діяльності вищої установи. Проте, зміна традиційної моделі управління не менш негативно сприймалася на локальному рівні, що позначалося на ефективності роботи духовної консисторії та загалом управлінської вертикалі.

У третьому розділі дисертації “Персонал канцелярії Київської духовної консисторії” досліджується структура, кадровий склад, реформування канцелярського відділення духовної консисторії у службовому та соціальному аспектах.

У підрозділі 3.1. “Штат та функції службовців консисторської канцелярії” встановлено штат канцелярського відділення: загальне головування здійснював кафедральний писар, безпосереднє керівництво діловодством закріплювалося за двома консисторськими писарями, технічне керівництво канцелярією належало реєнту, окремі повиття очолювалися повитчиками. Нижчий канцелярський персонал складали канцеляристи, підканцеляристи, копіїсти, писці та окрема група осіб, які навчалися канцелярської справи. Кількісні показники штатів консисторської канцелярії змінювалися в середньому від 12-15 канцелярських службовців у першій половині століття, до 20-30 в середині та 15-20 у 70-80-х рр. XVIII ст.

У підрозділі 3.2. “Шляхи і джерела формування та основні характеристики персоналу консисторської канцелярії” доведено, що на початковому етапі функціонування канцелярії Київської духовної консисторії комплектування її персоналу відбувалося шляхом централізованого залучення кадрів із кафедрального монастиря Св. Софії. Вже з кінця 30-х рр. XVIII ст. в складі канцелярії Київської духовної консисторії переважають вихідці з родин білого духовенства. Із 82 канцелярських службовців, чиї біографії опрацьовані методом прософографічного аналізу, 59 були вихідцями з родин білого духовенства, 11 представляли козацький стан, 6 – міщанський, по 2 канцелярських службовці походило з посполитих та дворян.

Про рівень підготовки і професіоналізму канцеляристів свідчить переважання в канцелярії вихованців Києво-Могилянської академії та канцелярських службовців з досвідом роботи в інших установах, як духовного, так і світського відомства. Географічний ареал рекрутування канцелярського персоналу охоплював, перш за все, територію Київської єпархії. Середній вік вступу в канцелярію обмежувався 18-25 роками. Залежно від індивідуальної ситуації, претенденти на місце канцелярського службовця в Київській духовній консисторії розглядають службу в ній, як альтернативу здобуванню академічної освіти, один з варіантів виходу з стану білого духовенства, підняття на щабель вище в кар’єрі канцелярського службовця. Прикладів надання парафії, власне, за виконання канцелярських обов’язків у канцелярському відділенні духовної консисторії впродовж другої половини XVIII ст. не виявлено. Як правило, звільнення з канцелярії передбачало новий виток пошуку прийнятної служби в інших установах духовного або ж світського відомства, у військовій сфері. Таким чином, відхилене твердження історіографії XIX-початку XX ст. щодо можливості, згідно указів митрополита Арсенія (Могилянського), отримати місце священика після 5-6 років канцелярської служби, як головної причини клопотань про зарахування до канцелярського відділення.

У підрозділі 3.3. “Матеріальний достаток та повсякденний побут (робочий день) канцелярських службовців” на основі мікроісторичного аналізу розглянуто повсякденне життя канцелярських службовців (прибутки та витрати, харчування, побутові умови тощо). Встановлено, що з середини 30-х рр. XVIII ст. оплата праці канцелярських службовців в Київській духовній консисторії здійснюється на загальноєпархіальний кошт та є нижчою, ніж у канцеляріях вищих, а деколи й нижчих за статусом установ, як духовного, так і світського відомства. Грошове утримання канцелярських службовців зростає лише в 70-х рр. XVIII ст. Упродовж усього досліджуваного періоду втримується стійка субординація в нарахуванні платні відповідно до ієрархії посад. Поряд з цим, відсутня регулярність у виплаті коштів: платня видавалася на персональне звернення службовця та носила характер винагороди, милостивого подання. Окрім річної платні, канцелярські службовці мали й інші грошові прибутки, наприклад, від зборів за підготовку тих чи інших документів. Прибутково-витратні книги монастирів ілюструють практику подарунків та “поклонів” керівництву консисторської канцелярії.

Нижчий канцелярський персонал особливу вагу надавав хлібним виплатам, які складали офіційно затверджену частину платні службовця консисторської канцелярії. Енергетична цінність затвердженого в духовній консисторії раціону для канцелярських службовців її канцелярського відділення була досить високою, хоча в значній мірі одноманітною. Через неналежне надсилання продуктів, раціон канцелярських службовців виглядав бідно, в ньому переважала рослинна їжа. Персонал консисторської канцелярії забезпечувався житлом на території кафедрального монастиря Св. Софії, де розміщувалися вищі органи управління Київською митрополією. Робоче місце і місце проживання (відпочинку) канцелярського службовця були нероздільними і незадовільними. Віднайдені колективні донесення канцелярських службовців з вимогою покращити матеріальний стан життя засвідчують усвідомлення ними належності до окремої корпоративної групи, яка намагається відстоювати свої права колегіально.

У висновках підведені підсумки дослідження, які виносяться на захист:–

Упродовж XIX-початку XXI ст. ґрунтовного вивчення духовної консисторії, як найвищого колегіального органу управління Київської митрополії, спеціально не проводилося, до дослідження цілої низки окремих питань історики не зверталися взагалі; джерельна база дисертації, представлена, перш за все, архівними документами, є достатньо широкою, різноплановою та репрезентативною для створення комплексного дослідження кадрового наповнення та функціонування Київської духовної консисторії у 1721-1786 рр. –

Встановлено, що на початку функціонування Київська духовна консисторія включала “присутствіє” та обслуговувалася спільною для неї, митрополита і кафедрального монастиря канцелярією; лише у 1745 р. консисторська канцелярія оформилася як окрема установа, організована за повитним принципом, а у 1768 р. в структурі канцелярії окремо виділено архів. –

З’ясовано, що кількість членів “присутствія” складала 10-11 осіб і лише з кінця 60-х рр. XVIII ст. зменшилася вдвічі. Склад “присутствія” формували представники чорного духовенства, насамперед, настоятелі найбільших київських неставропігійних чоловічих монастирів. Після зменшення кількості членів у “присутствіє” частіше стали призначати пустинно-миколаївського, золотоверхо-михайлівського, богоявленсько-братського архімандритів та софійського намісника, відсторонивши інших настоятелів і кафедральних ченців. Водночас, склад “присутствія” став різноріднішим завдяки залученню осіб, які займали адміністративні посади в митрополії та настоятелів не київських монастирів. –

Доведено, що в питанні організації діяльності Київська духовна консисторія жодним чином не відрізнялася від паралельно діючих, як духовних, так і світських колегій. Проте аналіз повсякденної практики показав її невідповідність законодавчим нормам, що об’єктивно зумовлювалося великою кількістю обов’язків настоятеля монастиря, поганим станом здоров’я і т. п. Насправді ж, у діях консистористів вбачаємо не стільки намагання уникнути самої посади, скільки спротив регламентації закріплених за посадою обов’язків, спротив спробам накинути на церковне управління загальнодержавну чиновницьку модель та бажання зберегти, усталені місцевою традицією, норми поведінки.–

Дослідження компетенції духовної консисторії в практичному вимірі дозволило визначити управлінську функцію як основний аспект в діяльності установи. Окрім того, на неї також покладалися повноваження судового органу. Протягом століття прослідковується нівелювання судових функцій і розгалуження адміністративних. Київська духовна консисторія виступала дорадчим допоміжним органом при митрополиті. На місцях духовна консисторія діяла шляхом делегування частини своїх повноважень духовним правлінням у протопопіях і намісництвах та духовним соборам у монастирях. –

Встановлено, що набір керівних посад у канцелярії усталився лише на середину XVIII ст. Організація роботи канцелярського відділення була побудована на засадах контролю при відсутності чіткого розподілу функцій, як серед керівного складу, так і в середовищі нижчих канцелярських службовців, що свідчить про невисокий рівень розвитку канцелярії як інституції. Кількість службовців у консисторській канцелярії впродовж першої половини XVIII ст. постійно зростала, лише в 60-х рр. розпочався централізований процес скорочення канцелярського персоналу, наслідки якого спостерігаємо з кінця 70-х рр. поряд з появою інших елементів, характерних для російської системи чиновництва. –

Встановлено, що на початковому етапі функціонування канцелярії формування її персоналу відбувалося за рахунок чорного духовенства. З кінця 30-х рр. XVIII ст. соціальне обличчя канцелярського відділення визначають вихідці з родин білого духовенства з незначними вкрапленнями інших соціальних груп, представники чернецтва залишаються лише на керівних посадах. В консисторській канцелярії переважають вихованці Києво-Могилянської академії та канцелярські службовці з досвідом роботи в інших, як духовних, так і світських установах, проте зустрічаються особи з початковим рівнем освіти. Головним чинником, що змушував вихідців з родин білого духовенства Київської єпархії віком 18-25 років до вступу в канцелярське відділення, визначено загальнодержавне спрямування на обмеження духовного стану. –

Оплата праці канцелярських службовців в Київській духовній консисторії включала річну грошову платню і грошові прибутки від зборів за підготовку тих чи інших документів. Для осіб, які займали керівні посади в канцелярії, практикувалися видачі з казни митрополита, подарунки напередодні найбільших свят православної традиції із найрізноманітніших джерел (так звані, “поклони”) і т. п. Для нижчого канцелярського персоналу більше значення мали хлібні виплати. Низький рівень добробуту, що його могла забезпечити Київська духовна консисторія службовцям своєї канцелярії, породжував плинність кадрів, що загалом, негативно позначалося на якості та швидкості роботи канцелярського відділення.

Даючи загальну оцінку функціонуванню Київської духовної консисторії в 1721-1786 рр., слід сказати, що в багатьох рисах вона нагадувала світські інститути влади, розвивалася паралельно, а точніше, – слідом за ними. Проте, на практиці в Київській митрополії, так і не було створено моделі управління, задекларованої законодавчими вимогами. При розпрацьованій організаційній структурі та обраному курсі на її активне впровадження, поза увагою центральної влади залишився кадровий склад нових органів духовної влади, окремі спроби реформування якого розпочинаються лише в другій половині XVIII ст. У зв’язку з цим саме в кадровому наповненні духовної консисторії проявляються її особливості як церковного органу митрополії з глибокими традиціями, спостерігається несприйняття кадровим складом нової організаційної моделі, що прослідковується в невиконанні приписів вищої влади та, зрештою, негативно впливає на ефективність функціонування духовної консисторії зокрема та системи управління Київської митрополії загалом. Утім, Церква все більше перетворювалася в складову загальнодержавного адміністративного “апарату”, що формалізувало й бюрократизувало духовну структуру, сприяло поступовій секуляризації та обмирщинню самих принципів її функціонування, об’єктивно сприяючи розвитку формального обрядовірства й витісняючи містичну складову церковної структури.

Публікації у фахових виданнях, які відображають результати і зміст дисертаційного дослідження:

1. Бібліотека монастиря Св. Софії як вияв духовно-інтелектуальних потреб і можливостей монастирської братії. // Просемінарій: Медієвістика. Історія Церкви, науки і культури / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2003. – Вип. 5. – С. 147-164.

2. Формування складу братії Києво-Софійського кафедрального монастиря (1721-1786 рр.). // Український історичний збірник / Інститут історії України НАН України. – 2003. – К., 2004. – Вип. 6. – С. 115-136.

3. Компетенція Київської духовної консисторії (1721-1786 рр.) // Київська старовина. – 2005. – № 1. – С. 60-79.

4. “Присутствіє” Київської духовної консисторії: кількість і склад консистористів, розклад роботи // Соціум: Альманах соціальної історії / Інститут історії України НАН України. – 2005. – Вип. 5. – С. 71-93.

5. Канцелярія Київської духовної консисторії: штат та функції службовців // Київська старовина. – 2005. – № 5. – С. 82-99.

Наукове редагування:

6. Поменник Софії Київської: Публікація рукописної пам’ятки другої половини XVIII-першої чверті XIX ст. / Упоряд., вступ. ст. Оксани Прокоп’юк. – К., 2004. – 264 с.: іл.

Публікації, які додатково відображають результати дисертаційного дослідження:

7. Кафедральний монастир Св. Софії: статус, функції, склад насельників. // Проблеми та досвід вивчення, захисту, збереження і використання архітектурної спадщини: Матеріали Перших наук.-практ. Софійських читань, м. Київ, 27-28 листоп. 2002 р. – К.: Фенікс, 2003. – С. 182-187.

8. Постриг послушників у кафедральному монастирі Св. Софії. // Сакральні споруди у житті суспільства: історія і сьогодення: Матеріали Другої міжнародної наук.-практ. конференції “Софійські читання”, м. Київ, 27-28 листоп. 2003 р. – К.: Фенікс, 2004. – С. 232-236.

9. Проблеми дослідження системи управління Київської митрополії у 1721-1786 рр. у світлі історіографії, джерельної бази та методологічних засад. // Православ’я – наука – суспільство: проблеми взаємодії: Матеріали Другої Всеукраїнської наук.-практ. конференції, м. Черкаси, 19-20 трав. 2004 р. – Черкаси: ЧНУ, 2004. – С. 84-86.

АНОТАЦІЯ

Прокоп’юк О.Б. Духовна консисторія в системі управління Київської митрополії 1721-1786 рр. (кадрове наповнення та функціонування). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2006.

Дисертація присвячена дослідженню кадрового наповнення та функціонування Київської духовної консисторії як складової системи управління Київської митрополії на тлі реформувань системи державного управління Російської імперії у XVIII ст. Реконструйовано структуру духовної консисторії, з’ясовано кількісний та персональний склад “присутствія”, проаналізовано протиріччя нових законодавчо визначених принципів в організації діяльності установи із повсякденною практикою. У практичній площині вирішено питання компетенції духовної консисторії. Досліджується штат та функції персоналу консисторської канцелярії. Визначаються шляхи і джерела формування, основні характеристики (соціальне походження, освіта/професіоналізм, вік, географія рекрутування) канцелярських службовців. Детально розглянуто питання матеріального достатку та повсякденного побуту канцелярського персоналу.

Ключові слова: система управління, духовна консисторія, консистористи, канцелярські службовці, Київська православна митрополія, Гетьманщина XVIII ст., Київ.

АННОТАЦИЯ

Прокопюк О.Б. Духовная консистория в системе управления Киевской митрополии 1721-1786 гг. (кадровое наполнение и функционирование). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – история Украины. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2006.

Диссертация посвящена исследованию кадрового наполнения и функционирования Киевской духовной консистории как составной системы управления Киевской митрополии на фоне реформирования системы государственного управления Российской империи в XVIII в. – проблеме, которая не нашла должного освещения в историографии. На основании широкого круга источников, в первую очередь архивных (из хранилищ Киева и Санкт-Петербурга), решается ряд вопросов истории функционирования киевской епархиальной власти.

В диссертации предложена реконструкция структуры духовной консистории; показана динамика членов “присутствия” и охарактеризированы изменения в ней. Состав “присутствия” формировали представители чёрного духовенства, и в первую очередь, настоятели киевских неставропигиальных мужских монастырей. После сокращения количества членов с конца 60-х гг. XVIII в. в “присутствие” чаще стали назначать пустынно-николаевского, златоверхо-михайловского, богоявленско-братского архимандритов и софийского наместника, отстранив других настоятелей и кафедральных монахов. В то же время, состав