ВИСНОВКИ

У дисертації вперше проведено цілісний аналіз процесу формування та утвердження психології релігії як релігієзнавчої дисципліни, у якому розкриваються не лише різноманітні підходи до осягнення релігії як особистісної характеристики людини, але й відображається, з одного боку, сталість релігієзнавчо-психологічної традиції, з іншого – забезпечується сприйнятливість нових тенденцій.

Дисертант переконаний, що однією із передумов психологічного осягнення релігії була ідея “внутрішньої” людини як своєрідного сенсожиттєвого центру особистості, як динамічного процесу людинотворення, що формує духовний простір людського життя у його Богопричетності.

У проведеному дослідженні показано, що осмислення “внутрішньої” людини у філософії Г.Сковороди, набуваючи процесуального характеру самопізнання як богопізнання, зосереджується на концепті серця як репрезентанту Бога в людині, який, задаючи ціннісно-моральнісні орієнтири, водночас створює моделі поведінки як наслідування Бога. В такому вияві внутрішня релігійність трансформується в сердечність не лише як певний стан, спосіб пізнання, але й як спосіб співбуття, співжиття з Богом і в Бозі.

Дисертант відзначає, що ті основи чуттєво-емоційного переживання відношення “людина – Бог”, які закладались уже в святоотцівській думці, у філософії Ф. Шлейєрмахера набувають статусу емоційного знання, “емоційної очевидності”. Осмислюючи релігію в контексті відношення, “смаку” до вічного, нескінченного і вплітаючи її в тканину вчування, він перетворює релігійність на особистісний, визначальний центр людини і тим самим вводить її в контекст сенсожиттєвих проблем. Важливою є думка, що в бутті кожної людини віддзеркалюється одкровення нескінченного, сприйняття божественного людства, яке проявляється у скінченному завдяки вчуттю як засобі набуття тієї богосвідомості, якою наділений Христос як Боголюдина.

Здійснене дослідження дозволяє стверджувати, що саме в ідеях “внутрішньої” людини, сердечності і вчуванні як засобах осягнення відношення “людина – Бог” окреслювались контури психології релігії, яка лише в другій половині ХІХ – початку ХХ ст. починає визначатись як наукова галузь знання, що було зумовлено багатьма чинниками і, перш за все, як необхідністю систематизації величезного, фактичного релігійного матеріалу, так і практичними потребами його використання. Останній момент найбільш яскраво проявився в американській психології релігії, яка з самого моменту започаткування вирізнялась практично-прикладним характером. Натомість у французькій школі можна відстежити три основних напрями – загальнотеоретичний, психопатологічний, соціально-психологічний, у німецькій – історичний і теологічний. Проте кожна школа, яка репрезентувала психологію релігії, маючи свої особливості, закладала її концептуальні засади, що, безперечно, позначалось на її подальшому утвердженні.

Становлення психології релігії в Росії та Україні було доволі суперечливим процесом, який торував шлях у контексті релігійно-філософської, богословської та природничо-наукової проблематики. У релігійно-філософській царині посилюються особистісні переживання сенсожиттєвих ситуацій, де релігійність розглядається як в онтологічному, так і екзистенційно-аксіологічному вимірах, у царині ж богослов’я закладались релігієзнавчо-психологічні основи таких концептів як релігійна віра, екстаз тощо. Однак розвиток природничих наук призвів до необхідності пояснення, “розчаклування” тих чи інших таємничих релігійних феноменів. У цьому контексті автор, проаналізувавши такі явища, як “мальованщина”, бісоодержимість, крикливство надає їм статусу релігійної епідемії, яка характеризується посиленістю емоційно-чуттєвої сфери і ґрунтується на вірі, наслідуванні, навіюванні, само- і взаємонавіюванні.

Проте на етапі становлення психології релігії як галузі наукового знання намічається тенденція до поглиблення розриву між екзистенційно-духовним та природничо-науковим осягненням релігії. Це зумовило потребу концептуалізації психології релігії, у якій підсумовується етап її формування, систематизуються, з одного боку, результати досліджень, з іншого – розкривається сутність релігії як “особистісного переживання”, як процесу розгортання взаємодіючих релігійних почуттів, віри, уявлень, досвіду. Виявляючи специфіку релігійних почуттів у їхній спрямованості, надаючи їм амбівалентного характеру, В.Джемс зазначає, що їхня глибинна сутність проявляється в переживаннях Божества, Абсолюту. Цей процес підсилюється в уявленні, яке, набуваючи статусу ідеї чи образу, прагне виразити, прояснити себе. Появу релігійних почуттів викликає віра, натомість релігійні почуття створюють “стан віри”, який набуває змісту в “надвіруваннях” – раціоналізації інтуїтивно-ірраціонального. Найяскравіше особистісна релігія розкривається в містичному досвіді, в якому долаються межі “Я”: перед людиною відкривається царина Божественного.

Внаслідок такого осмислення релігія набуває людинотворчих характеристик у відповідних релігійних станах, процесах. Релігійне навернення, пов’язуючись із екзистенційною кризою, долається в неймовірних випробуваннях: чим нестерпніші душевні муки, тим глибинніше преображення людини. У цьому відношенні святість – не лише душевний стан людини, у якому домінує релігійне почуття, але й спосіб співбуття, співтворчості, внаслідок якого відроджується не тільки носій святості, але й інші, причетні до нього, отже, загалом, оновлюється життя. Щонайвищих, щонайвеличніших граней духовного сходження людина досягає в молитві-спілкуванні. Зазначається, що в цих станах-процесах прорив у сферу надлюдського “забезпечує” підсвідомість як своєрідний гарант зв’язку людини і Бога.

У дисертації обґрунтовується думка, що концепція релігії в психоаналізі З.Фрейда, ґрунтуючись на протиборстві структурних елементів психіки: “Воно” (ід-несвідоме), “Я” (его-свідомість) і “над-Я” (супер-его – інтеріоризовані вимоги суспільства), вибудовується, перш за все, на Едіповому комплексі й амбівалентності почуттів, які відіграють вирішальну роль в процесі виникнення релігії та її функціонуванні. Ця ідея розкривається на процесі виникнення тотемізму як першій формі самоусвідомлення та самоідентифікації людини.

К.Юнг, поглиблюючи інтуїтивно-ірраціональні характеристики релігії, пов’язує їх з архетипами колективного несвідомого, репрезентантом якого виступає Бог. Усвідомлення архетипів маніфестує різноманітні символи, яким притаманна “нумінозність”, божественність, відсутність якої призводить до втрати сенсу життя. Відтак релігія – це певний психічний стан, який динамічно розгортається в релігійному досвіді, у якому фіксується безпосереднє переживання Бога, яке немовби завмирає в догмі: натомість вирішальну роль починає відігравати віра як “харизма, дар благодаті”, яка набуває змістовності у віровченнях, у яких відображаються “кодифіковані і догматизовані форми” колективних переконань. Людина, перебуваючи у неперервному пошуку образу Бога в собі, вступає в морально-етичну сферу, у якій здійснюється її духовне творення.

Дисертант зазначає, що в процесі розвитку психоаналіз набував різноманітних трансформованих форм залежно від того, яка роль відводилась “Я”, яке було змістовне наповнення феномену несвідомого в системі “свідоме-несвідоме”. Цей процес значно активізувався, коли в ньому “заструменіли” впливові філософські напрями (екзистенціалізм, марксизм), що й призвело до переміщення осмислення релігії в екзистенційно-моральнісну площину, де релігія пов’язується з глибинним особистісним ядром – совістю, підсвідомим Богом, що приховується в кожній людині і який конче необхідно актуалізувати для того, щоб укорінитись, ствердитись у Абсолюті. Проте людина, набуваючи Божественного статусу, не вихолощує, не підпорядковує свої сутнісні сили, а самоутверджується, оскільки Бог – це ідеал вищої досконалості, яким людина потенційно є і до якого вона постійно прагне. Лише у цьому випадку людина здатна відчувати життя як проблему, самореалізувати себе, поєднатись із Всесвітом.

Автор відзначає, що провідною ідеєю трансперсональних вчень є співзвучне людинотворчим інтенціям осмислення релігії в контексті самоствердження людини у її спрямованості до Вічного, Абсолютного, визнання високого, духовного призначення людини. Осмислення релігії у трансперсональних вченнях не замикається на особистісних переживаннях людини, а перетворює її на співучасника і співтворця подій, що розгортаються у суспільстві, Всесвіті. При цьому не лише вона сама духовно преображається, але й змінюються взаємовідносини, людство, світ.

У дисертації підкреслюється, що сучасна психологія релігії, враховуючи здобутки попередніх досліджень, набуває визначеності лише інтегруючись у систему релігієзнавчих структурних утворень. В цьому контексті виокремлюється її предмет – релігійність як “увнутрішнена” релігія, як певний душевний стан, функціональні вияви якого залежать від духовної наповненості індивідуального буття, від його людинотворчих можливостей.

Сьогодні психологія релігії має багаторівневу структуру, у якій відображається не лише проблематика процесу її становлення й утвердження, а і сучасні релігійні реалії, які потребують дослідження. Серед усього різноманіття “зрізів” психології релігії автор звертає особливу увагу на емпіричний, загальнотеоретичний і прикладний, кожний із яких репрезентує релігійність у певних “іпостасях”, вирізняється функціональною специфікацією. Але загалом, усі вони “надають” психології релігії цілісної системності, яка відкрита для інновацій.

Провідною тенденцією вітчизняної релігієзнавчої науки є посилення в ній екзистенційно-особистісного начала, що знаходить свій вияв і в психології релігії. До речі, у цьому контексті визрівають такі її тенденції: утвердження в структурі релігієзнавчих дисциплінарних утворень, посилення міждисциплінарних взаємодій, уточнення і розробка понятійно-категоріального апарата, посилення міжнародних взаємозв’язків. Тільки на цьому шляху можливе наукове самовизначення вітчизняної психології релігії і входження її представників у світове релігієзнавче співтовариство. Відтак психологія релігії, знаходячись на етапі наукового самовизначення, концентрує свою проблематику на людині, її духовних запитах, на шляхах її самовизначення та самоствердження.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ТАКИХ

ПУБЛІКАЦІЯХ:

Підручники, монографії

1. Лубський В.І., Предко О.І. Психологія релігії: Підручник і хрестоматія.– К., Центр навчальної літератури, 2004. – Ч.І. – 208 с. – 15,7 д.а.

2. Предко О.І. Психологія релігії: історія, теорія, релігієзнавчі виміри // Монографія. – К., Центр навчальної літератури, 2005. – 278 с. – 17,3 д.а.

Статті у наукових фахових виданнях

3. Предко О.І. Сутність та особливості релігійного почуття // Наука. Релігія. Суспільство. – Донецьк: Наука і освіта, 2002. – № 3. – С. 234-237. – 0,5 д.а.

4. Предко О.І. Проблема розуміння сутності релігії К.Г.Юнгом // Наукові записки. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. Зб. наук. праць. – К.: КПУ імені М.П. Драгоманова, 2003. – Вип. 13. – С. 57-66. – 0,6 д.а.

5. Предко О.І. Релігія як об’єкт психоаналізу З. Фрейда // Наука. Релігія. Суспільство. – Донецьк: Наука і освіта, 2003. – № 4. – С. 290-297. – 0,6 д.а.

6. Предко О.І. Г. Сковорода про психологічно-етичний потенціал релігійності // Наука. Релігія. Суспільство. – Донецьк: Наука і освіта, 2003. – № 3. – С. 32-37. – 0,5 д.а.

7. Предко О.І. Вільям Джемс: природа і сутність релігії // Людина і світ. – К., 2004. – № 4. – С. 49-55. – 0,5 д.а.

8. Предко О.І. Релігія у філософії Фрідріха Шлейєрмахера // Наука. Релігія. Суспільство. – Донецьк: Наука і освіта, 2004. – № 3. – С. 168-174. – 0,5 д.а.

9. Предко О.І. Можливості гуманістичної та трансперсональної психологій в осягненні релігійних феноменів // Нова парадигма: Жур. наук. праць. – К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2004. – Вип. 40. – С. 98-107. – 0,5 д.а.

10. Предко О.І. До питання про структурні зрізи психології релігії як галузі релігієзнавства // Мультиверсум. Філософський альманах. – К.: Укр. Центр духовної культури, 2004. – Вип. 44. – С. 134-145. – 0,7 д.а.

11. Предко О.І. Прагматизм Вільяма Джемса як метод дослідження релігії // Вісн. Київ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. – К.: ВПЦ “Київський університет”. Філософія. Політологія. – Вип. 70-72. – 2004. – С. 143-146. – 0,5 д.а.

12. Предко О.І. Релігійні почуття: осмислення їх структурованості та динаміки в релігієзнавчо-психологічній думці кінця ХІХ - початку ХХ ст. // Наука. Релігія. Суспільство. – Донецьк: Наука і освіта, 2004. - № 4. – С. 105 - 111. - 0,5 д.а.

13. Предко О.І. Вогонь невидимий (Релігійно-філософські парадигми божественного і людського в святоотцівській думці) // Людина і світ. – К., 2004. – № 10. – С. 42-54. – 0,8 д.а.

14. Предко О.І. Молитва як чинник духовності: богословські та філософські виміри // Нова парадигма: Філософія. Соціологія. Політологія. Жур. наук. праць. – К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2005. – Вип. 42. – С. 22-32. – 0,5 д.а.

15. Предко О.І. Навіювання і навернення в контексті релігієзнавчо-психологічного аналізу // Нова парадигма: Філософія. Соціологія. Політологія. Жур. наук. праць. – К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2005. – Вип. 41. – С. 53-63. – 0,5 д.а.

16. Предко О.І. Психологія релігії: різноманітні виміри осмислення та сутність // Філософські проблеми гуманітарних наук. Альманах. Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка. – 2005. – № 4-5. – С. 118-123. – 0,5 д.а.

17. Предко О.І. Філософсько-релігієзнавчі виміри західноєвропейської психології релігії (друга половина ХІХ – початку ХХ ст. // Наука. Релігія. Суспільство. – Донецьк: Наука і освіта, 2005. – № 2. – С. 116-123. – 0,5 д.а.

18. Предко О.І. Психологія релігії: стан і перспективи розвитку // Українське релігієзнавство. – К.: Ін-тут філософії НАН України, 2005. – № 1 (33). – С. 69-78. – 0,5 д.а.

19. Предко О.І. Тенденції становлення психології релігії як релігієзнавчої дисципліни // Мультиверсум. Філософський альманах. – К.: Укр. Центр духовної культури, 2005. – Вип. 45. – С. 163-173. – 0,5 д.а.

20. Предко О.І. Віра як релігійний феномен // Українське релігієзнавство. – К.: Ін-тут філософії НАН України, 2005. – № 2 (34). – С. 21-30. – 0,5 д.а.

21. Предко О.І. Психологія релігії в США: теоретико-методологічні та практичні аспекти дослідження // Нова парадигма: Філософія. Соціологія. Політологія. Жур. наук. праць. – К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2005. – Вип. 43. – С. 17-25. – 0,5 д.а.

22. Предко О.І. Екзистенційно-антропологічні виміри релігії в київській академічній та російській релігійній філософії ХІХ - початку ХХ століть // Практична філософія. Науковий журнал. – К.: Центр практичної філософії, 2005. – № 2 (16). – С. 132-138. – 0,5 д.а.

23. Предко О.І. Духовність у святоотцівській традиції // Вісн. Львів. ун-ту. – Серія : Філософські науки. – Л.: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2005. – Вип. 8. – С. 166-172. – 0,5 д.а.

24. Предко О.І. Релігійність і духовність: особливості взаємозв’язку // Вісн. Харк. нац. ун-ту імені В.Н. Каразіна. – Серія : Теорія культури і філософії науки. Наука і релігія: сьогодні і в майбутньому. – Харків: 2005. – № 656. – С. 160-165. – 0,5 д.а.

25. Предко О.І. Релігійні епідемії: їх історичні вияви та сутність // Мультиверсум. Філософський альманах. – К.: Укр. Центр духовної культури, 2005. – Вип. 46. – С. 115-121. – 0,5 д.а.

26. Предко О.І. Аналіз особливостей феномену релігійної віри в світлі психології релігії // Філософські проблеми гуманітарних наук. Альманах. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – 2005. – № 6-7. – С. 93-99. – 0,5 д.а.

27. Предко О.І. Релігія в екзистенційно-гуманістичній інтерпретації Еріха Фромма // Філософські проблеми гуманітарних наук. Альманах. Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка. – 2005. – № 6-7. – С. 179-184. – 0,5 д.а.

28. Предко О.І. Духовні вияви проблеми відношення “людина-Бог” в релігійно-філософській традиції // Науковий часопис. НПУ ім. М. Драгоманова. – Серія 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова. – 2005. – Вип. 5 (18). – С. 86-95. – 0, 5 д.а.

Статті в інших виданнях, тези і матеріали конференцій:

29. Предко О.І. Традиції як засіб діалогічності культури // Майєвтика в системі психологічних знань. Тези міжнар. наук. конф. – 15-16 квітня. Київ, 1993. – С. 70-71. – 0,1 д.а.

30. Предко О.І. Магія як праоснова народної та нетрадиційної медицини // Народна та нетрадиційна медицина України на сучасному етапі: Наук.-практ. конф. Тези доповідей. – К., 1997. – С. 27-28. – 0,1 д.а.

31. Предко О.І. Взаємозв’язок професіоналізму і духовності: проблема формування // Актуальні проблеми формування особистості студента-майбутнього лікаря ХХІ ст. – Мат. І наук.-практ. конф. Медичного інституту УАНМ (22-23 березня 2000 р.). – С.26. – 0, 1 д.а.

32. Предко О.І. Психологія релігії: особливості предмету дослідження // Вісн. Київ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. – К., 2001. – Вип. 36. – С. 73-74. – 0,1 д.а.

33. Предко О.І. Психологічний вимір релігії в курсі “Релігієзнавство” // Наукові записки Тернопільського держ. пед. ун-ту імені Володимира Гнатюка. Серія : Історія. – Тернопіль, 2002. – Вип.4. – С. 96-98. – 0,4 д.а.

34. Предко О.І. Проблема витоків психології релігії // Вісн. Київ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2002. – Вип. 42-45. Філософія. Політологія. – С. 87-88. – 0,1 д.а.

35. Предко О.І. Логотерапія В.Франкла // Мат. міжнар. конф. “Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості”. – Донецьк: Наука і освіта. – 2003. – С. 248-250. – 0,1 д.а.

36. Предко О.І. Релігія в контексті гуманістичного психоаналізу Е. Фромма // Вісн. Київ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. – Серія : Філософія. Політологія. – К., 2003. – Вип. 52-53. – С. 59-61. – 0,1 д.а.

37. Предко О.І. Релігія в контексті гуманістичної психології // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень (До 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка). Мат. міжнар. наук. конф. “Людина-Світ-Культура” (20-21 квітня 2004 року, Київ). – К., Центр навч. літ-ри, 2004. – С. 598-599. – 0,1 д.а.

38. Предко О.І. Феномен сакрального в творчості М. Еліаде // Міжнар. наук. конф. “Дні науки філософського факультету 2005” (26-27 квітня 2005 року). Мат. доповідей та виступів. – К., 2005. – Ч. V. – С. 17-18. – 0,1 д.а.

Анотації

Предко О.І. Психологія релігії: формування та утвердження релігієзнавчої парадигми. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.11 – релігієзнавство. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2006.

У дисертації вперше проведено цілісний аналіз процесу формування та утвердження психології релігії як релігієзнавчої галузі знання. В контексті відношення “людина – Бог” виявлено передумови ідеї осягнення релігії як психологічного феномена, у яких сходження людини до Бога здійснюється через розкриття можливостей свого внутрішнього “Я”, через взаємозв’язок людського та божественного, унаслідок якого здійснюється творення особистості, її преображення.

Прослідковуються різноманітні шляхи та тенденції формування психології релігії як галузі наукового знання, у якій закладались її концептуальні засади, окреслювався сутнісний взаємозв’язок між постановкою проблем і способом їхнього вирішення, підґрунтям якого виступали екзистенційні та гуманістичні пріоритети, які і забезпечували, з одного боку, сталість релігієзнавчо-психологічної традиції, з іншого – сприяли інноваційним тенденціям у процесі наукового поступу.

У дисертаційному дослідженні відстоюється думка, що саме в психології релігії як релігієзнавчій дисципліні, релігійність, пов’язуючись із духовністю, постає визначальним критерієм її проблематики і набуває статусу самовизначення та самоствердження людини. Визначається, що провідною тенденцією вітчизняної психології релігії все більше стає її екзистенційно-особистісна спрямованість, у якій відображається потужна традиція як світової, так і української релігієзнавчої думки.

Ключові слова: “внутрішня” людина, вчуття, релігійна епідемія, “особистісне” переживання, людинотворчість, релігійність, духовність, психологія релігії, релігійна психологія.

Предко Е.И. Психология религии: формирование и утверждение религиоведческой парадигмы. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.11 – религиоведение. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2006.

В диссертации впервые осуществлен целостный анализ процесса формирования и утверждения психологии религии как религиоведческой сферы знания. В контексте отношения “человек – Бог” выявлены предпосылки идеи религии как психологического феномена, в которых восхождение человека к Богу осуществляется через раскрытие своего внутреннего “Я”, через взаимосвязь человеческого и божественного, в результате чего осуществляется созидание личности, ее преображение. Именно в идеи “внутреннего” человека, сердечности и вчувствовании как способах постижения отношения “человек – Бог” очерчивались контуры религии как психологического феномена, как своеобразного смысложизненного измерения личности, который формирует духовное пространство человеческой жизни в ее Богопричастности.

Прослеживаются различные пути и тенденции формирования психологии религии как сферы научного знания, в которой закладывались ее концептуальные основы, очерчивалась сущностная взаимосвязь между постановкой проблем и способом их решения. В этом контексте выделяются основные школы с проблем психологии религии - американская, французская, немецкая, - каждая из которых имела свои особенности, которые определялись религиозно-философской, социокультурной традицией. Значительное внимание уделяется в работе рассмотрению тенденций и путей формирования психологии религии в России и в Украине в контексте религиозно- философской, богословской и естественнонаучной проблематики. Автор, проанализировав такие явления как “малеванщину”, бесоодержимость, кликушество рассматривает их как религиозные эпидемии, которые характеризуются усилением эмоционально-чувственной сферы, ее доминированием над рациональным компонентом, где значительная роль принадлежит религиозной вере, подражанию, внушению, само- и взаимовнушению.

В работе раскрывается осмысление религии В. Джемсом как “личностное” переживание, как процесс взаимодействия религиозных чувств, веры, представлений, опыта. Подчеркивается, что именно в процессах обращения, святости, молитве раскрывается человек как духовно-творческая личность, так как она созидает себя, свой жизненный мир всеми своими измерениями, включая сферу подсознательного, благодаря которой осуществляется связь с Богом.

В процессе исследования определено, что в контексте психоанализа и его реминисценций в гуманистическо-духовных учениях осмысление религии было далеко неоднозначным. Психоанализ, введя в структуру психики феномен бессознательного, значительно углубил психологическое рассмотрение религии, ее иррационально-интуитивные характеристики. Подчеркивается, что в модифицированных формах психоанализа, истолкование религии перемещается в смысложизненную плоскость человека, где, во-первых, приобретает глубинные, личностные характеристики, во-вторых, связывается с сущностной реализацией человеческого в человеке. При этом рассмотрение религии в трансперсональных учениях не замыкается на личностном переживании человека, а превращает его в соучастника событий, которые разворачиваются в обществе, во Вселенной.

В диссертационном исследовании обосновывается мысль, что именно в психологии религии как религиоведческой дисциплине, религиозность, связываясь с духовностью, является определяющим фактором ее проблематики и приобретает статус самоопределения и самоутверждения человека. Отмечается, что в отечественной психологии религии все больше утверждается ее экзистенциально-личностная тенденция, в которой отражается мощная традиция как мировой, так и украинской религиоведческой мысли.

Ключевые слова: “внутренний” человек, вчувствование, религиозная эпидемия, “личностное” переживание, человекотворчество, религиозность, духовность, психология религии, религиозная психология.

Predko O.I. Psychology of religion: formation and assertion of religion science paradigm. – Manuscript.

Thesis for Ph.D. degree in specialty 09.00.11 – religion science – National Kyiv Taras Shevchenko University. – Kyiv, 2006.

For the first time thesis shows an integral analysis of formation and assertion of religion psychology as a branch of knowledge pertaining to religion science. Through the context of relation “man - God” the premises for idea to cognize religion as a psychological phenomenon were revealed, which prove that a man is rising to God through disclosure of possibilities of his/her inner ego and through correlation of human and divine properties resulted in creation of personality and its transformation.

Various ways and tendencies of religion psychology formation as a branch of scientific knowledge were studied, in which its conceptual foundations were laid down and essential correlation between a problem setting and a method of its solving was described. In its basis there were existential and humanistic priorities, which, on the one hand, provided stability of religion-psychological tradition, and. on the other hand, contributed to innovation tendencies in scientific progress.

The thesis study stands up for the idea that religiosity as a religion discipline in connection with spirituality constitutes a determining criterion of its problems and acquires a status of human self-determination and self-affirmation exactly in religion psychology. The existentially personal orientation, which reflects strong tradition both of the world and Ukrainian religion thought, is more and more comes to light as a leading tendency of native psychology of religion.

Key words: “inner” man, emotional knowledge, religious epidemic, “personal” emotional experience, man creativity, religiosity, spirituality, psychology of religion, religion psychology.