КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ПОРФІМОВИЧ Ольга Леонідівна

УДК 342.51[32:17.022.1](477)(043.3)

ІМІДЖ ЯК СКЛАДОВА ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

ОРГАНУ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ

23.00.03 – політична культура та ідеологія

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора політичних наук

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі міжнародної журналістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант:

доктор політичних наук, професор Чічановський Анатолій Анатолійович, професор кафедри міжнародної журналістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор Головченко Володимир Іванович, професор кафедри країнознавства Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

доктор юридичних наук, доцент Олефір Віктор Іванович, вчений секретар секретаріату вченої ради Київського національного університету внутрішніх справ

доктор політичних наук, доцент Тихомирова Євгенія Борисівна, завідувач кафедри міжнародної інформації Рівненського інституту слов’янознавства Київського славістичного університету

Провідна установа: Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, м.Київ.

Захист дисертації відбудеться “05” вересня 2006 року о 14 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.001.36 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м.Київ, вул.Мельникова, 36\1, Інститут журналістики.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м.Київ-33, вул..Володимирська, 58, к.10.

Автореферат розісланий “01” липня 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор політичних наук О.М.Гриценко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми зумовлена такими факторами:

Глобалізація та інші світові процеси висувають нові високі вимоги до забезпечення внутрішньої безпеки держави. Демократичні перетворення в Україні відбуваються не завжди послідовно та ефективно. Наслідок – криміналізація суспільних відносин, посилення нігілістичних та конформістських тенденцій. Одна з причин цього полягає неповороткості, негнучкості державного апарату, який виявився не достатньо готовим та пристосованим до адекватного і оперативного вирішення проблем суспільства. Є підстави констатувати, що суттєвою перепоною в розвитку ефективного психологічного взаєморозуміння між співробітниками органів державної влади та управління та громадянами є досить очевидний за багатьох ситуацій консерватизм стереотипів формальних підходів під час реалізації делегованих державою прав та обов’язків. З огляду на таку спрощену практику тією чи іншою мірою спостерігається відчуження апарату державного управління від населення, в інтересах якого він покликаний активно функціонувати. Однією з суттєвих причин системної кризи в Україні є кризовий стан політичної системи, зокрема, системи державного управління, а також її неспроможність забезпечити ефективний діалог між органами державної влади та управління і структурами громадянського суспільства на всіх рівнях суспільних організацій, що, природно, викликає відчуження населення від влади та політики реформ, запроваджуваних нею. Питання підвищення рівня політичної культури органів державної влади набувають у цьому контексті непересічного значення.

Публічна діяльність органів державної влади України є одним з головних чинників позиціонування їх у соціумі, популяризації діяльності урядових структур серед населення, створення їхнього позитивного іміджу в свідомості громадян, формування сприятливої громадської думки з метою утвердження власних позицій на засадах загальноприйнятих світових норм, притаманних будь-якому громадянському суспільству. Якщо ж зосереджувати увагу на правоохоронній сфері держави, то боротьба зі злочинністю, правопорушеннями та профілактика злочинних посягань на нормальні процеси функціонування та розвитку суспільства неможливі без дієвої співпраці міліції та населення. Організаційні та правові засади такої співпраці є об’єктом управління з боку міліції, а тому потребують детального нормування та розробки механізмів (алгоритмів) такої взаємодії на всіх управлінсько-виконавчих рівнях. Публічна діяльність органів державної виконавчої влади, процеси формування їхнього позитивного іміджу – теми мало досліджувані науковцями, а також мають прогалини у практичній діяльності.

Сьогодні очевидною є взаємообумовленість політичних та управлінських процесів в аспекті публічної діяльності органів державної виконавчої влади та побудови їх внутрішнього (корпоративного) іміджу. Формування іміджу органів державної виконавчої влади України, що поділяється на складові (зовнішній та внутрішній), триває під впливом об’єктивних факторів, які, зазвичай компрометують або ж просто нівелюють переважну більшість активних зусиль з боку відповідних фахівців. Ця проблема потребує грунтовних досліджень. Різноманітні впливи на хиткі залишки ідеологічної надбудови в державі, а також спровокована цим руйнація позитивного іміджу державних структур – реалії, в яких існує суспільство на тлі численних політичних конфліктів.

Україна – держава з нестабільною політичною та економічною ситуацією, яка перебуває під потужним впливом провокованих конфліктогенних процесів. Церква не здатна заповнити ідеологічний вакуум; іншої інституції, яка б могла виробляти ідеологічний “продукт” – поки що не існує. За умов відсутності загальнодержавних ідеологічних настанов найбільш незахищеними з точки зору внутрішньої моралі та від негативних сплесків маніпульованої громадської думки опиняються воєнізовані одиниці – міліція, армія, служба безпеки та інші – співробітникам яких у межах службових обов’язків нерідко доводиться ризикувати життям і здоров’ям. За умов відсутності ідеології державної доцільним є підвищення ролі та значущість ідеології корпоративної. Для вироблення останньої необхідні серйозні теоретичні дослідження, а також реалізації останніх в практичній площині. Наявність корпоративної ідеології допоможе підняти престиж роботи в правоохоронній сфері держави, а це, автоматично, відіб’ється згодом на позитивних зрушеннях у цьому напрямі і в суспільній свідомості. Імідж працівника правоохоронного державного органу виконавчої влади, що опікується проблемою національної безпеки, в цілому можна буде значно покращити.

Виходячи з цього, розробка механізмів підвищення рівня політичної культури органів державної виконавчої влади, оптимального управління їх публічною діяльністю, ідеологічними процесами в цій сфері, формування публічного (зовнішньо орієнтованого) іміджу та внутрішньокорпоративний ПР, засновані на науковому підході до цієї проблеми, вкрай необхідні та значущі для забезпечення державотворчих процесів в Україні.

Оскільки тема дисертації є досить об’ємною, автор приділив увагу тим аспектам і принципам, які, на його думку, сьогодні мають найбільше значення для політичної науки, вивчення явища політичної культури в суспільстві, а також практики вдосконалення організаційних структур органів державної виконавчої влади взагалі та, зокрема, в сфері її позиціонування та формування позитивного іміджу.

Ступінь наукового опрацювання проблеми визначається з урахуванням поділу дисертаційного дослідження на складові: публічний імідж та корпоративний імідж.

1.Формування зовнішнього (публічного) іміджу.

Американський досвід вважається найбільш інституціонально розвинутим в цій галузі, вагомий внесок в розробку основних засад технологій і технік ПР в США зробили Е.Бернайз, Д.Груніг, Р.Харлоу, С.Катліб, А.Сентер, Г.Брум, Д.Доті, Дж.Бергер, Л.Кортленд, І.Сендідж, В.Фрайбургер, К.Ротцол, У.Уеллс, Дж.Бернет, С.Маріарті, Ф.Котлер, Е.МакКарті та інші.

Дослідження українських і російських науковців в галузі ПР можна поділити за такими напрямками: критико-інтерпретуючі роботи зарубіжного досвіду (В.Королько, В.Музикант, В.Блажнов, І.Альошина, В.Моісеєв, Є.Ромат); погляд на ПР з точки зору експериментально-прикладного підходу до масової комунікації (В.Конецька, І.Вікентьєв); висвітлення ролі і місця ПР в організації комерційної діяльності (І.Синяєва, І.Яковлєв, О.Яновський); ПР як спосіб формування політичного іміджу (В.Бебик, Г.Почепцов, С.Файер, О.Феофанов); висвітлення діяльності по зв’язках з громадськістю та іміджмейкінг в правоохоронних органах (О.Бандурка, В.Годованець, В.Серьогін, І.Казанчук, О.Юрчук); зв’язки з громадськістю як система допоміжних функцій в сфері державного управління (В.Малиновський, К.Мельникова, С.Рязанова, І.Слісаренко, М.Свірін).

З точки зору управління про ПР-заходи згадується в дослідженнях Ю.Аврутіна, Ю.Кравченка, П.Мельника, Л.Руїс Мендісабаль та іншим.

2.Формування внутрішнього (корпоративного) іміджу.

Концептуальні засади загально-управлінських підходів у цілому та в підготовці та перепідготовці відповідно управлінських кадрів розробляються в роботах В.Б.Авер’янова, В.Г.Атаманчука, В.Д.Бабкіна, В.М.Бебика, Б.А.Гаєвського, М.Ф.Головатого, Н.М.Грінівецької, В.М.Князєва, В.Г.Кременя, В.І.Лугового, П.І.Надолішнього, О.Ю.Оболенського, Н.Р.Нижник, В.Г.Яцуби та інших. Комплексний підхід до розв’язання саме етичних проблем сучасного службовця притаманний роботам В.Б.Авер’янова, Н.Р.Нижник.

Методологічні засади дослідження моральної культури закладено вітчизняною культурологічною школою В.П.Іванова та його послідовниками – Є.К.Бистрицьким, В.А.Малаховим та іншими.

Ідеологічну проблематику досліджували українські вчені А.Білоус, О.Валевський, І.Варзар, Є.Головаха, О.Забужко, С.Здіорук, Г.Касьянов, В.Кізіма, В.Кремінь, І.Кресіна, М.Михальченко, М.Міщенко, М.Нинюк, Б.Парахонський, М.Пірен, М.Попович, В.Ребкало, Ф.Рудич, П.Ситник, М.Слюсаревський, В.Скуратівський, І.Смагін; російські Г.Водолазов, К.Гаджієв, А.Галкін, М.Горшков, М.Ільїн, Б.Капустін, А.Кара-Мурза, Ю.Красін, В.Кувалдін, Т.Олексієва, І.Пантін, П.Федосов та інші. Взагалі дослідження проблематики ціннісних орієнтацій сучасного громадянського суспільства у вітчизняній науці належать вченим, серед яких М.Амосов, М.Боришевський, Т.Бутківська, Л.Дубовик, О.Завгородня, О.Килимник, І.Кресіна, М.Кравченко, О.Мостяєв, О.Музика, М.Пірен, І.Попова, І.Симоненко, М.Скорик, Л.Сохань, О.Сухомлинська, В.Тюріна, Л.Філоненко, Н.Хомутнікова, В.Шилов та інші.

Проблеми адміністративно-правового регулювання питань дисципліни та виховання згадувались у монографіях, дисертаціях, посібниках та наукових статтях В.Авер’янова, Г.Агеєнкової, Ю.Адушкіна, М.Ануфрієва, О.Бандурки, Д.Бахраха, Г.Бондаренка, А.Васильєва, В.Венедиктова, І.Веремеєнка, Д.Гавриленка, І.Галагана, А.Головка, І.Голосніченка, А.Горницького, С.Гончарука, Є.Додіна, М.Дорогих, М.Єропкіна, В.Кісіна, А.Клюшніченка, Л.Коваля, Т.Козирєвої, Ю.Козлова, Л.Колодкіна, А.Коренєва, Б.Лазарєва, О.Луньова, В.Манохіна, І.Мартьянова, В.Новосьолова, В.Опришка, Р.Павловського, І.Пахомова, О.Пашкова, Л.Попова, О.Пятакова, В.Рябушкіна, Н.Саліщевої, В.Самсонова, А.Селіванова, О.Семчика, О.Серьогіна, В.Сіренка, В.Сорокіна, М.Студенікіної, Ю.Шемшученка, О.Шергіна, О.Юсупова, О.Якуби та інших.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження спрямоване на виконання основних положень Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України “Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні №810 від 22 липня 1998 року, Програми формування позитивного іміджу міліції України на 2003-2007 роки, схваленої рішенням колегії МВС України від 10 січня 2003 року №1 км/1дск, Програми розвитку партнерських відносин між міліцією і населенням н 2000-2005 роки, схваленої рішенням колегії МВС України №8км/1 від 16 грудня 1999 року “Про підсумки роботи органів внутрішніх справ у 1999 році та завдання відповідно до вимог Президента й Уряду України щодо поліпшення боротьби зі злочинністю і посилення охорони громадського порядку”, Закону України “Про інформацію” № 2657-ХІІ від 11 грудня 2003 року, Закону України “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” №539/97 ВР редакція від 24 жовтня 2002 року, Указу Президента України від 17 травня 2001 року, №325 “Про підготовку пропозицій щодо забезпечення гласності та відкритості діяльності органів державної влади”, Указу Президента України від 1 серпня 2002 року №683 “Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади”, Постанови Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року №1302 “Про заходи щодо подальшого забезпечення відкритості у діяльності органів виконавчої влади”, Постанови Кабінету Міністрів України від 4 січня 2002 року №3 “Про порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади”, Постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 року №208 “Про заходи щодо створення електронної системи “Електронний Уряд”, Постанови Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2003 року №1609 “Про затвердження Державної програми забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2003-2006 роки” та інших.

Мета і завдання дослідження.

Мета дослідження розкривається через “дерево цілей”, де загальна мета конкретизується і поглиблюється конкретною. Загальна мета – розробити теоретико-методологічні засади формування концептуального підходу до побудови іміджу органів державної виконавчої влади, підвищення рівня їхньої політичної культури, поглиблення партнерських відносин між урядовими структурами і населенням, а також, зокрема, організації дієвого громадського контролю за діяльністю правоохоронної сфери держави. Конкретна мета полягає в розробці теоретико-методологічних засад застосування органом державної виконавчої влади сукупності технологій і технік ПР, об’єднаних у певний управлінський цикл, за допомогою яких здійснюється планомірна діяльність з позиціонування об’єкта ( на прикладі системи МВС України) в соціумі, формування його позитивного іміджу, підняття авторитету та встановлення статусу престижності для більшості контактів з таким об’єктом.

Досягнення цієї мети вимагає вирішення таких завдань:

визначити наукові, політичні, соціально-управлінські, ідеологічні та правові чинники ефективної діяльності органу державної виконавчої влади в галузі формування позитивного іміджу, громадської думки, підвищення власного авторитету та престижності професії міліціонера;

на прикладі діяльності системи МВС України розкрити зміст зв’язків з громадськістю (ПР) і особливості їх функціонування в органі державної виконавчої влади взагалі і в органах внутрішніх справ, зокрема, враховуючи перехідність етапу розвитку суспільства; визначити місце і роль ПР в структурі органів вищої державної влади України у відповідності до їх функціонального призначення та компетенції;

ввести і розробити поняття “позиціонування” як алгоритм (управлінський цикл) формування позитивного іміджу; розкрити модель формування громадської думки щодо діяльності системи МВС України, виявити її характерні ознаки;

розробити пропозиції щодо формування в Україні ефективного інституту ПР в системі органів державного управління і, зокрема, в системі МВС; розробити рекомендації для органів державної влади (зокрема, служб, органів та підрозділів міліції) щодо оптимізації функціонування механізму управління, зокрема, культури управління, яка є складовою політичної культури;

виявити специфіку функціонування моральної культури співробітників системи МВС України та розкрити особливості галузевої (корпоративної) етики; обгрунтувати необхідність створення єдиного центру в системі МВС із завданнями вироблення ідеологічного продукту для зовнішнього та корпоративного користування, розробки та реалізації іміджевої концепції, а також функціями реалізації гуманітарної політики системи МВС;

запропонувати шляхи реорганізації системи МВС для оптимізації процесами побудови іміджу; наголосити на необхідності адаптації до цих процесів відомчої нормативної бази;

запропонувати стратегію реформування відомчої преси, наголосити на необхідності створення принципово нової газети для системи МВС;

довести, що внутрішній (корпоративний) та зовнішній (публічний) аспекти іміджу перебувають у постійному зв’язку, в процесі взаємодоповнення і що їхня побудова вимагає комплексних підходів;

на нових методологічних засадах розробити стратегію забезпечення дієвого “міліцейського” лобі в радах усіх рівнів, що має відіграти позитивну роль щодо прийняття тих чи інших законопроектів, що стосуються оптимізації роботи системи МВС.

Об’єкт дисертаційного дослідження - система Міністерства внутрішніх справ України в контексті формування її іміджу (як публічного, так і корпоративного) як невід’ємної складової політичної культури органів державної виконавчої влади; формування громадської думки та позиціонування як чинник корпоративної культури державної структури; правотворча та правозастосовча практика міліції в інформаційно-управлінській сфері.

Предметом дослідження є ідеологія організації та управління; регулятивні відносини в галузі публічної діяльності органів державної виконавчої влади; регулятивна політика щодо формування позитивного публічного та корпоративного іміджу органів державної виконавчої влади; зв’язки органів державної виконавчої влади з громадськістю; нормативний матеріал (в тому числі відомчий), що регулює відносини органів державної виконавчої влади та населення.

Для вирішення поставлених завдань, перевірки сформульованої гіпотези використовувався комплекс взаємопов’язаних методів дослідження, який включав теоретико-методологічні, методико-емпіричні, соціологічні, історико-порівняльні методи.

Теоретико-методологічний комплекс, зумовлений метою та особливостями досліджуваного явища – позиціонування органу державної виконавчої влади України в соціумі, його іміджу та авторитету, громадської думки про його діяльність, дослідження на прикладі системи МВС України діалектичного зв’язку між політичною культурою органу державної виконавчої влади та його іміджем. Системний підхід до формування позитивного іміджу органу державної виконавчої влади, як публічного, так і корпоративного, дав можливість запропонувати якісно нову концепцію позиціонування, зокрема, системи МВС та позитивізації іміджу міліції, формування державної політики в цьому напрямку. Логіко-семантичний метод сприяв поглибленню понятійного апарату в цій галузі. За допомогою системно-структурного методу досліджено управлінські процеси формування позитивного іміджу органів державної виконавчої влади взагалі та системи МВС, зокрема, розклавши його на складові - об’єкт та суб’єкт управління. Суб’єктно-об’єктний підхід використовувався при розгляді управління процесами формування іміджу як цілісною системою. Історико-порівняльний метод було застосовано при розгляді еволюції нормативно-правової бази щодо функцій та повноважень окремих органів державної влади, служб, органів та підрозділів системи МВС України щодо формування її позитивного іміджу. Застосування порівняльно-правового методу дозволило встановити рівень розвинутості інфраструктури та нормативно-правового регулювання відносин, що виникають під час позиціонування органів державної виконавчої влади та накреслити шляхи для вдосконалення загальнодержавного законодавства та відомчих нормативних актів у цій галузі. Статистичний метод використовувався для ілюстрації досягнень та наочного зображення недоліків в політичному, організаційному, управлінському та правовому регулюванні відповідних відносин, для визначення шляхів удосконалення інформаційно-комунікаційної та організаційної інфраструктури системи МВС України. Соціологічні методи використовувалися для роботи з результатами досліджень громадської думки щодо ефективності, законності діяльності міліції та її іміджу.

Дана робота є міждисциплінарним дослідженням. Відповідно до поставленої мети в дисертації поряд з працями з політології та культурології, іміджелогії, теорії та практики державного управління широко використовуються наукові розробки з філософії, загальної теорії права, галузевих юридичних наук, журналістики, теорії комунікації, соціології, в тому числі соціології масової комунікації та соціології громадської думки, статистики, психології, менеджменту, маркетингу та реклами.

Нормативною та емпіричною базою дисертації стали норми Конституції України та інших законодавчих та підзаконних актів, передусім Законів України, Постанов та Розпоряджень Кабінету Міністрів України, Указів Президента України, правових актів МВС України, а також довідкова література, статистичні матеріали, дані соціологічних досліджень.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на підставі запропонованої автором концепції формування позитивного іміджу органу державної влади вперше комплексно розглядаються та обгрунтовуються наступні наукові положення та висновки, одержані особисто здобувачем:

вперше розглянуто процес формування іміджу органу державної виконавчої влади як управлінський цикл, що складається з шести етапів – креативного, аналітико-управлінського, формуючого, констатуючого, аналітико-констатуючого, синтетичного; наголошено на діалектичному зв’язку політичної культури органу державної виконавчої влади та його іміджу; введено поняття об’єкта та суб’єкта побудови іміджу на прикладі системи МВС України; наголошено на багаторівневості суб’єкта;

обгрунтовано пропозицію вдосконалити управління органу державної виконавчої влади взагалі та системи МВС, зокрема, за допомогою віднайдення нових напрямків поліпшення співпраці з громадськістю та ЗМІ, раціоналізації існуючої структурної побудови відповідних органів та підрозділів системи МВС України; по-новому запропоновано розподілити функціональні ролі працівників, що мають займатися формуванням позитивного іміджу системи МВС та налагоджувати партнерські відносини з громадськістю; описано систему взаємозв’язків суб’єктів у цій сфері;

запропоновано власну стратегію реформування відомчої преси; розроблено механізм проведення таких інформаційно-представницьких заходів, як брифінг і прес-конференція;

обгрунтовано підхід, за якого ті підрозділи міліції, що працюють над формуванням публічного іміджу системи МВС, мають бути демілітаризовані; обгрунтовано позицію, згідно з якою не варто створювати додаткові спеціалізації з іміджмейкінгу у відомчих (системи МВС) навчальних закладах, а, натомість, співпрацювати в галузі підготовки відповідних кадрів (замовлення) з цивільними закладами освіти;

проаналізовано основні засади внутрішньої (корпоративної) культури та ідеології в системі МВС та її вплив на формування внутрішнього (корпоративного) іміджу міліції; вперше запропоновано розглядати побудову корпоративного іміджу органу державної виконавчої влади на рівнях ідеологем, технік і технологій впровадження, на рівні певного управлінського циклу, з виділенням відповідних організаційного та фінансового ресурсів, моніторингу думок та настроїв усередині корпорації, поточному та остаточному контролі за реалізацією внутрішніх (корпоративних) іміджевих програм та контролі за витрачанням фінансового ресурсу;

обгрунтовано необхідність цілеспрямованої роботи з просування кандидатів від системи МВС до рад усіх рівнів з метою ефективного лобіювання корпоративних інтересів міліції, підвищення її соціальної ролі в суспільстві та формуванні позитивного іміджу цього правоохоронного органу держави.

Провідною думкою проведеного дослідження є теоретичне осмислення та посильна практична допомога в реалізації стратегічного курсу держави на підвищення авторитету органів державної виконавчої влади як таких, що є провідниками політичної культури в суспільстві. В цьому, перш за все, полягає методологічне надбання даної роботи.

Практичне значення одержаних результатів.

Ідеї і висновки дисертації були реалізовані безпосередньо на прикладних рівнях ПР у процесі розробки конкретних ПР-програм, кампаній, заходів в правоохоронній, економічній, політичній, духовній, сферах життя суспільства.

Використані в дисертації підходи, висновки та узагальнення були застосовані науковими та практичними працівниками системи МВС України в процесі розробки іміджевих програм; визначення характеристик моральної поведінки особового складу МВС; формування службового етикету; формування політичної та внутрішньої (корпоративної) культури та ідеології в системі МВС; оптимізації шляхів розв’язання конфліктів у сфері управління; розробки програм морального виховання співробітників системи МВС та організації системи морально-етичної просвіти як на рівні органів державної виконавчої влади в цілому, так і на рівні окремої корпорації.

Основні положення дисертації були використані також для розробки спеціального навчального курсу з теорії та практики побудови (формування) іміджу міліції з метою викладання його в подальшому в відомчих (системи МВС) навчальних закладах (Див. Додатки до дисертації).

Положення та висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані і при подальшому вивченні ролі системи МВС України в процесах вітчизняного державотворення, теорії та історії державного управління в Україні, написанні узагальнюючих праць з ПР, а також враховані в процесі вдосконалення системи державного управління в Україні та при здійсненні адміністративної реформи в Україні.

Основні положення дисертації було впроваджено протягом 2000-2005 років у Міністерстві внутрішніх справ України, Державній службі охорони при МВС України, Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Державній судовій адміністрації України, Головному управлінні внутрішніх справ в Луганській області, Національній академії внутрішніх справ України, про що йдеться у відповідних актах про впровадження в практичну діяльність, поданих у додатках до дисертації.

Особистий внесок здобувача.

Дисертаційне дослідження виконане самостійно. У співавторстві було видано одну статтю (Шаповал В.І., Порфімович О.Л. Наукові методи та практичні підходи до позиціонування структури на ринку послуг (на прикладі Державної служби охорони при МВС України) // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. – 2004. - №1. – С.306-317). Ступінь участі – 50%. Автором було розроблено наукові, співавтором – практичні підходи до позиціонування структури на ринку послуг. У дисертації ідеї та розробки, які належали співавтору, не використовувались.

Апробація результатів дисертації.

Результати дисертаційних досліджень було оприлюднено на наукових конференціях та з’їздах, зокрема: 2-гій Всеукраїнській науково-практичній конференції “Від лідера-особистості до держави-лідера” (Київ, 2003 рік) – тема виступу: “Наукові методи та практичні підходи до позиціонування структури на ринку послуг (на прикладі Державної служби охорони при МВС України) // Збірник доповідей та тез до 2-ї Всеукраїнської науково-практичної конференції “Від лідера - особистості до держави-лідера”. Київ, 2003 рік (у співавторстві з Шаповалом В.І., 50% участі). – С.66-79; науково-теоретичній конференції молодих вчених-управлінців “Актуальні проблеми підго-товки керівних кадрів МВС України в світлі освітянської реформи” (НАВСУ, 6 квітня 2004 року.); науково-практичній конференції “Забез-пе-чення прав людини та громадянина в умовах реформування політичної та правової системи України” (НАВСУ, 12-13 травня 2004 року); круглому столі “Захист особистості від психологічного насильства: психологічний, соціальний та правові аспекти” (НАВСУ, 29 травня 2004 року); науковій конференції “Організація й прове-дення психопрофілак-тичної роботи в органах внутрішніх справ України” (Київський юридичний інститут МВС України, 10 жовтня 2003 року); науковій конференції “Концепція розвитку системи правосуддя в контексті судової реформи в Україні” (Академія адвокатури України, 24 лютого 2004 року); міжнародній науково-практичні конференції “Заробітна плата – одна з основних гарантій незалежності судді” (Академія суддів України, 22 лютого 2005 року); міжнародному науково-практичному семінарі “Судова влада та ЗМІ” (Рада Європи, Академія суддів України, 24-25 січня 2006 року).

Публікації.

Основні результати дослідження знайшли відображення в двох індивідуальних монографіях:

Імідж органів внутрішніх справ України (Організація. Управління): Монографія. – Б.Церква: ТОВ “Червона Рута-Турс”, 2004. – 288 с.

Корпоративний імідж міліції України: Монографія. - Б.Церква: ТОВ “Червона Рута-Турс” , АВРІО, 2005. – 144 с.

Крім того, за темою дисертаційного дослідження було надруковано 21 наукову статтю в фахових виданнях (політичні науки), затверджених ВАК України, а також 16 статей в інших наукових збірках, 2 публікації за результатами наукових конференцій.

Структура роботи.

Відповідно до мети, предмета дослідження дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи та пункти, висновків, переліку використаних джерел (425 джерел), 5 додатків, виділених в окремий том. Загальний обсяг дисертації складає 504 сторінки. Додатки і перелік використаних джерел складають 128 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі висвітлюється актуальність, значущість, ступінь дослідження тематики дисертації, формулюються її мета та завдання, визначаються об’єкт і предмет дослідження, методологічні основи дисертації, її наукова новизна, практичне значення, зазначаються дані про апробацію результатів дослідження.

В першому розділі – “Концептуальні засади формування позитивного іміджу” – обгрунтовано слушність концептуального підходу до побудови іміджу органу державної виконавчої влади України, доведено надзвичайну роль для формування іміджу вивчення громадської думки щодо діяльності системи МВС України, наголошено на необхідності поглиблення партнерських відносин між міліцією і населенням та організації дієвого громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів держави.

У підрозділі 1.1. – “Формування позитивного іміджу органу державної виконавчої влади (ступінь розробленості проблеми та категоріальний апарат)” - зазначено, що політичний імідж органів державної виконавчої влади формується під впливом різноманітних чинників, до яких належить і політична культура першої особи органу державної виконавчої влади, політична етика та етикет, політична коректність, політична відповідальність тощо. Поняття “політичний імідж” та “політична культура” тісно пов’язані між собою. Домінуючою складовою політичного іміджу об’єкта позиціонування є його політична культура, так само, як однією з найрепрезентативніших ознак політичної культури об’єкта позиціонування є його бажання формувати власний позитивний імідж (мотиваційна компонента), дії в цьому напрямі (застосування прозорих та чесних ПР- та комунікативних технологій). В підрозділі розглянуто складові політичної культури органу державної виконавчої влади, а також політичні складові іміджеформуючої діяльності органів державної виконавчої влади.

Зазначено, що в дисертаційному дослідженні використовуються певні терміни, які потребують конкретизації з метою пояснення їхнього контекстуального вживання та дотику до тематики, що розробляється. Було розглянуто наступне: 1. Співвідношення понять “органи внутрішніх справ” та “міліція”; 2. Імідж публічний (зовнішній) системи МВС, міліції, окремого співробітника міліції, представника вищого керівництва МВС України; 3. Імідж корпоративний (внутрішній) системи МВС України; 4. Авторитет міліції, окремих її співробітників; 5. Громадська думка щодо діяльності міліції, функціонування системи МВС, довіри до державних органів влади: правоохоронних органів взагалі та міліції зокрема; 6. Позиціонування (позиціювання) системи МВС та представників вищого керівного складу МВС України; 7. Паблік рілейшнз (ПР).

У підрозділі 1.2. – “Дослідження громадської думки як передумова побудови концепції позиціонування” – йдеться про діагностику стану об’єкта позиціонування – системи МВС України.

На поведінку людей та діяльність організацій величезний вплив має громадська думка (ГД). Вона здатна виробляти ціннісні орієнтири і навіть моделі поведінки, які є правомірними чи неправомірними, збігаються чи суперечать вимогам юридичних норм. Після того, як криміналізовані або просто опозиційно налаштовані до владних проявів прошарки суспільства (а чисельність останніх була великою перед початком перебудовчих процесів) сформували стійкий негативний стереотип навколо діяльності правоохоронних органів, а ЗМІ підхопили і “розробили” цю тезу, зміна орієнтирів громадської думки вбачається дуже складним завданням.

Одним з головних напрямів зміцнення зв’язків органів державної виконавчої влади з населенням є врахування ГД, яка узагальнює уявлення людей про ті чи інші напрями діяльності або якість роботи виконавчої влади. Цінність ГД полягає у тому, що вона пропонує шляхи удосконалення роботи органу державної виконавчої влади. Результати, отримувані під час вивчення думки населення, зокрема, про діяльність міліції, можуть бути використані для: а) переконання людей змінити думку щодо міліції; б) інформаційного насичення населення; в) підсилення існуючої ГД; г) типологізації груп населення залежно від можливості надати допомогу або спричинити шкоду стосункам і взаємодії населення й міліції.

Наводяться результати досліджень ГД ЦГЗ МВС України протягом 2002-2003, дослідження Луганського інституту внутрішніх справ та дослідження, проведені автором. Доводиться, що на формування іміджу працівника правоохоронного органу та системи МВС у цілому постійно впливає низка факторів, які завдають непоправних збитків оціночним судженням пересічних громадян. Серед них - корумпованість органів внутрішніх справ, перевищення окремими співробітниками своїх службових повноважень, тортури в міліції, суїцидальна поведінка співробітників міліції із застосуванням табельної зброї. Деформація суспільної свідомості і небажані прояви ГД породжуються нерідко об'єктивними причинами, конкретними фактами порушення законності та неналежного виконання певними посадовими особами своїх обов'язків, це сигналізує про необхідність усунення порушень і недоліків у їхній діяльності. Таким чином, врахування ГД (у плані управління) дозволяє працівникам правоохоронних органів приймати оптимальні рішення, найбільш дієві та ефективні, швидше реагувати на всі негативні сигнали й усувати причини, що їх викликали, не допускаючи накопичення та розростання негативних явищ. Крім того, на більш високому рівні слід будувати взаємодію зі ЗМІ, уважно та коректно реагувати на їхні критичні зауваження, прохання, пропозиції тощо (саме це і є функція побудови зовнішнього аспекту іміджу), не втрачаючи, однак, почуття міри, гідності, поваги до своєї професії, до нелегкої й небезпечної праці співробітника міліції.

Проаналізовано діяльність поліції в США, Японії, Великій Британії, Литві. Найбільш масовими й ефективними формами сприяння населення цих країн діяльності поліції є: 1) участь у роботі громадських організацій, 2) участь у реалізації спеціальних програм, 3) служба у допоміжних підрозділах. На підставі аналізу Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” зроблено висновки, що ідеологія партнерства населення з міліцією в Україні не є масовою; позитивні приклади такої роботи є наочними, але, на жаль, поодинокими; заходи щодо поліпшення співпраці поки що не принесли відчутних результатів; кількісні зміни досі не трансформувались в якісні.

Програму розвитку партнерських відносин між міліцією і населенням на 2000-2005 роки слід пролонгувати, оскільки основні напрямки вдосконалення партнерських відносин між міліцією і населенням та системи правоохоронного обслуговування населення залишаються актуальними. Це, зокрема, удосконалення нормативного забезпечення; розвиток науково-методичного забезпечення; удосконалення управління та розвиток організаційних структур; підвищення рівня професійної та культурної підготовки працівників міліції; розвиток системи стимулювань та заохочень активних членів громадських формувань; розвиток системи правового виховання населення.

Проблема підвищення авторитету працівників міліції в очах громадськості полягає також в розширенні функцій міліції за рахунок надання різноманітних форм допомоги громадянам (соціальні та правові послуги міліції), іноді напряму не пов’язаних з припиненням правопорушень та злочинів. Такий підхід гуманізує міліцейсько-поліцейську діяльність. Соціальні та правові послуги населенню, напряму не пов’язані з охороною громадського порядку, є ефективним способом об’єднання зусиль працівників міліції з громадськістю в справі організації масових спільних зусиль з охорони правопорядку. Саме тому ідеологія партнерства має всіляко пропагуватися та впроваджуватися.

Стосовно ГД технологію всієї правоохоронної діяльності міліції умовно можна розділити на дві складові. Перша – це внутрішня, організаційно- забезпечуюча і оперативно-розшукова діяльність, які самі по собі через різні причини (суто технологічні, дотримання режиму секретності та конспірації тощо) приховані від очей громадськості і ЗМІ. Люди не можуть судити про цей бік роботи міліції певною мірою визначено та компетентно. Друга складова – відкрита, гласна, така, що регулярно спостерігається та оцінюється як населенням, так і представниками ЗМІ, діяльність тих служб міліції, які безпосередньо з ними взаємодіють (патрульно-постова, ДАІ, дільничних інспекторів, паспортно-візова тощо). Повністю відкритою діяльність міліції бути не може: це негативно позначиться на виконанні магістральних конституційних функцій. Питання вдосконалення демократичного цивільного контролю над правоохоронними структурами потребує вирішення, однак демократичний контроль може перетворитися на певну мету руху: контроль є лише засобом, а мета - безпека - громадська, національна безпека громадянина, господарюючих структур тощо.

Політизація системи МВС є ганебним і неприпустимим явищем, уникнути якого можна лише за умов співпраці з населенням та встановлення дієвого громадського контролю. Використання правоохоронних органів у політичних цілях свідчить про наявність в Україні розвиненої політичної корупції

У підрозділі 1.3. - “Етапи формування позитивного іміджу” - пропонується розкриття сутності організаційної діяльності як форми управління органами внутрішніх справ, із зосередженням уваги на дискусійних питаннях та визначенням шляхів їх розв’язання; здійснити аналіз внутрішньоорганізаційної діяльності системи управління органами та підрозділами внутрішніх справ. Ці питання стосуються об’єкта дослідження – відносин, що виникають у процесі формування іміджу системи МВС України.

Пропонується організаційна модель (матриця) побудови іміджу органу державної виконавчої влади України.

Суб’єкт управління побудови іміджу системи МВС України та міністра внутрішніх справ України є багаторівневим, складним. Перший рівень – загальний суб’єкт. Кожен із співробітників міліції, до функціональних обов’язків яких входить безпосереднє спілкування з пересічними громадянами, є суб’єктом управління з побудови іміджу: дільничний інспектор, співробітник Державтоінспекції, який зупиняє водіїв автотранспорту за порушення, охоронник на вахті, якому пред’являють документи тощо. Етика, культура спілкування, знання державної мови, вишуканість у поведінці, грамотне тлумачення нормативних актів стосовно конкретної проблемної ситуації – це обов’язковий, але не вичерпний набір знань та навичок, якими повинен володіти співробітник міліції – загальний суб’єкт управління іміджем. Суб’єкт середнього рівня - це начальники, заступники начальників Головних управлінь МВС України (ГУМВС), ГУМВС у м.Києві, Київській області та Автономній Республіці Крим, Управлінь МВС (УМВС) в інших областях України, Управлінь МВС в обласних центрах і великих промислових містах, Управлінь МВС у міських районах, відділів УМВС в інших містах і районах та підрозділи (посадові особи) у відповідних управліннях, які виконують зовнішньоорієнтовану інформаційну функцію.

В центральному апараті МВС України, то до суб’єкта управління побудови іміджу середнього рівня можна віднести: Департамент роботи з персоналом (суб’єкт управління побудови внутрішнього іміджу), Департамент боротьби з організованою злочинністю, Департамент боротьби з незаконним обігом наркотиків, Управління кримінальної міліції у справах неповнолітніх, Національне бюро Інтерполу в Україні, Департамент Державної служби боротьби з економічною злочинністю, Управління транспортної міліції, Департамент громадської безпеки, Департамент Державної автомобільної інспекції, Головне управління внутрішніх військ, Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, Департамент Державної служби охорони при МВС України. Кожен начальник (заступник начальника) з вищеназваних організаційних утворень системи МВС України є ньюзмейкером щодо питань, які належать до його компетенції, кожне з цих організаційних утворень повинне мати підрозділ (посадову особу), що виконує зовнішньоорієнтовані інформаційні функції (прес-секретаря, речника).

До спеціальних суб’єктів управління побудови іміджу належать міністр внутрішніх справ України, його заступники, Департамент зв’язків з громадськістю МВС України, редакція щотижневої газети “Іменем Закону”, редакції інших відомчих газет і журналів, засновниками (співзасновниками) яких є МВС.

Об’єктом управління іміджем є ГД про діяльність міліції України, її роль у процесах державного управління в цілому. Формування громадської (колективної) думки відбувається паралельно з формуванням думки індивідуальної (ІД). Однак при цьому ІД та ГД – це два різних явища, які не можна ототожнювати і говорити про те, що ГД є простою сукупністю думок індивідуальних. Посередниками між ІД і ГД є лідери думок, до яких можна віднести і популярні засоби впливу на масову свідомість – телебачення, друковані ЗМІ, радіо, Інтернет.

В другому розділі – “Зовнішній (публічний) імідж (на прикладі системи МВС України)” – окреслено проблеми реформування тих підрозділів системи МВС, які здійснюють інформативні, комунікативні та іміджеві функції, зосереджено увагу на шляхах вдосконалення їх організаційних структур (зокрема, в управлінському аспекті), визначено шляхи структурної перебудови, напрями поліпшення співпраці із ЗМІ та громадськістю (підвищення ефективності діяльності) та їхнє організаційно-правове забезпечення, зроблено пропозиції щодо раціоналізації існуючої структурної побудови відповідних органів та підрозділів внутрішніх справ, розроблено модель оптимального розподілу функціональних ролей працівників, описано систему взаємозв’язку управлінсько-виконавчих відносин у цій сфері.

У підрозділі 2.1. – “Інформаційно-іміджева робота в органах і підрозділах міліції” – йдеться про те, що удосконалення структури та діяльності міліції потребує вирішення низки проблем організаційного, економічного, правового, а також політичного характеру.

У пункті 2.1.1. – “Організація інформаційної та іміджевої роботи на прикладі окремої служби ” – детально аналізуються елементи формування іміджу Державної служби охорони (ДСО) при МВС України за такими параметрами:

Для оптимізації інформаційної та іміджевої роботи в ДСО обгрунтовується необхідність створення нової структури - Центру інформаційної політики – його організаційна будова, функціональні обов’язки співробітників.

У підрозділі 2.2. – “Робота з представниками журналістського корпусу” - здійснено аналіз т.зв. “пресових” форм ПР – брифінгів та прес-конференцій, на підставі якого зроблено висновки, що існує плутанина в дефініціях та змістовому (організаційному) наповненні цих інформаційно-представницьких заходів. Розроблено організаційну модель проведення брифінгу та прес-конференції, запропоновано апробувати її на базі ДЗГ МВС України та ЦГЗ ГУ-УМВС.

У підрозділі 2.3. – “Реформування періодичних видань як елемент іміджевої стратегії” – констатується, що система МВС не має єдиної потужної газети, яка була б популярною серед читацької аудиторії і вільно почувалася в конкурентних ринкових умовах; система МВС має величезну кількість багатотиражок (корпоративну пресу); за умов дефіциту бюджету на видання багатотиражної “міліцейської” преси витрачаються невиправдано великі кошти; в усьому світі корпоративна (внутрішня, багатотиражна) преса роздається співробітникам корпорації безкоштовно, в МВС України вона продається (передплачується в примусовому порядку) з метою вийти на рівень окупності або погашення боргів за поліграфічні та інші видатки; пересічний (цивільний) читач не цікавиться цією пресою або не має такої можливості, адже вона не потрапляє (або потрапляє в незначній кількості)