НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ТА ЕТНОЛОГІЇ

ІМ. М.Т.РИЛЬСЬКОГО НАН УКРАЇНИ

ПАНЧУК Оксана Василівна

УДК 398.82

Щедрівка у контексті календарно-обрядової пісенності:

на матеріалі фольклору Волині

Спеціальність 10.01.07 – фольклористика

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук,

старший науковий співробітник

ДМИТРЕНКО Микола Костянтинович,

Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України, завідувач відділу фольклористики

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор

КИРЧІВ Роман Федорович,

Інститут народознавства НАН України,

провідний науковий співробітник;

кандидат філологічних наук

ОСЬМАК Ніна Дмитрівна,

Національний педагогічний університет

ім. М. П. Драгоманова,

кафедра української літератури.

Провідна установа – Київський національний університет

ім. Т. Г. Шевченка, кафедра фольклористики

Захист відбудеться „ 16 ” лютого 2007 р. о 16й годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.227.01 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України, за адресою: 01001, м. Київ, МСП, вул.. Грушевського, 4, конференц-зал.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України за адресою: 01001, м. Київ, МСП, вул.. Грушевського, 4.

Автореферат розіслано: „10” січня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук Микитенко О.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Календарно-обрядовий фольклор – складний та багатогранний вид народної поетичної творчості. Розвиваючись у тісному взаємозв’язку з виробничою практикою людей, він віддзеркалював своєрідність важливих землеробських свят, що різнилися між собою змістом, формою та функціональним навантаженням. Свята, обряди втілювали особливості людського світогляду на певних етапах соціального розвитку.

Новорічна пісенність у контексті календарно-обрядової творчості посідає помітне місце. Незважаючи на те, що вона давно привертає до себе увагу етнографів та фольклористів, її генетичні аспекти, жанрову специфіку на сьогодні можна віднести до найменш вивчених.

Особливо це стосується жанру. Хоча вчені неодноразово звертали увагу на те, що колядки та щедрівки, крім спільних рис, мають ряд відмінностей (календарна приуроченість обрядів, функція, віршовий розмір, тематика, образна система, мелодика тощо). Причиною такого стану вивчення щедрівки можна вважати те, що не були розроблені основні теоретичні засади, дотичні до цієї теми (нечітка методика записування фольклорних зразків, неувага записувачів до певних важливих відомостей: час виконання пісні, колядка це чи щедрівка, якими ритуальними діями супроводжувалося виконання пісні, склад учасників дійства тощо). Це утруднювало процес виокремлення щедрівки як самостійного жанру фольклору. Визначення ареалу побутування даного фольклорного явища ускладнювала відсутність чіткої фіксації місцевості. Досі не систематизовано на картографічному рівні ареалів побутування щедрівки, поширення образів та мотивів. Науковці торкалися питань ґенези різдвяного та новорічного обрядів, сюжетних мотивів колядок та щедрівок тощо. Водночас спеціального дослідження жанрових особливостей саме щедрівки досі не було в українській фольклористиці. Залишається нез’ясованим: чи є щедрівка окремим фольклорним жанром, який із жанрів – щедрівка чи колядка – первинний за походженням, а який виник пізніше.

Підставою для виокремлення щедрівки в самостійний жанр вважаємо давню весняну календарну приуроченість обряду щедрування. Тематика (аграрні мотиви), образна система (образ птахів) та поетика дозволяють говорити про типологічну спорідненість веснянок і щедрівок, а отже й про архаїчність останніх. Адже весняна обрядова поезія належить до найдавніших пластів календарного фольклору.

Основною функцією щедрівок, що теж визначає її жанрову своєрідність, є величання людини, піднесення її у сферу ідеалу та пророкування благополуччя та добробуту родини (щедрий врожай та багатий приплід худоби).

У щедрівках помітне величання крізь призму побажання щедрот та благополуччя, тоді як колядки мають на меті піднести величання через змалювання ідеального образу. У колядках також спостерігаємо сильніший гіперболічний елемент. Величання зближує щедрівки і з весільними піснями.

Той факт, що щедрівки дійшли до наших днів у живому побутуванні, вказує на життєздатність жанру, на стійкість до асимілятивних процесів.

І хоча щедрівки, що побутують на Волині, не виявляють власне волинської регіональної та локальної специфіки, підставою обрання цього регіону для дослідження слугувало те, що територія Волині входить до прадавніх українських земель, на теренах яких постало хліборобство, чітка диференціація жанрів колядки та щедрівки місцевим населенням, автохтонність та консерватизм обрядів.

Коло окреслених проблем визначило актуальність теми дослідження, що полягає у виокремленні щедрівки як самостійного жанру народної пісенності, вивчення регіональних та локальних ознак.

Метою нашої роботи є вивчення щедрівки в контексті календарно-обрядової пісенності (на матеріалах Волині), її мотивів, функцій, поетики, з’ясування генетичних коренів обряду щедрування, простеження змін, що постали у процесі його побутування. Спеціальне дослідження щедрівки необхідне при вивченні української календарно-обрядової пісенності як цілісного пласта і визначення у ньому місця щедрівки.

Досягнення названої мети передбачає виконання таких завдань:

- з’ясувати походження назви „щедрівка” та локальні особливості її побутування;

- висвітлити історію вивчення щедрівок Волині;

- виявити й описати кількісний фонд щедрівок Волині;

- розкрити специфіку обряду щедрування, його ґенезу, динаміку трансформацій у процесі побутування. З’ясувати особливості функціонування щедрівок у контексті календарно-обрядової пісенності (проблема співвідношення обряду та фольклорного тексту);

- дослідити жанрові характеристики щедрівок, художню специфіку (композиційну структуру, образну систему, тематику, символіку образів). Виявити елементи запозичення поетичних образів та тем, вивчити національні та регіональні особливості, що виражені у своєрідності поетичних та побутових мотивів. Розкрити характер варіативних процесів у щедрівках даного регіону, окреслити варіантні зміни в часі;

- простежити жанр щедрівки в загальноукраїнському контексті.

Об’єкт дослідження – записи щедрівок з Волині з кінця ХVІІІ ст. до теперішнього часу (друковані й архівні джерела, наші власні записи).

Предмет дослідження: щедрівка як жанр у контексті календарно-обрядової пісенності, поетика текстів.

Методи дослідження: описовий, порівняльно-історичний, структурно-типологічний, польових досліджень (збір та осмислення матеріалів безпосередньо у фольклорному середовищі), статистичний.

Матеріалом для дослідження стали етнографічні описи обряду щедрування, щедрівок ХІХ – ХХІ ст. з рукописних фондів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України (м. Київ), Полісько-Волинського народознавчого центру (м. Луцьк), Інституту культури Рівненського державного гуманітарного університету; чимало з яких вперше вводиться до наукового обігу, власні записи дисертантки – результати польових досліджень 2001- 2006 рр. Враховано друковані й рукописні матеріали з усієї території Волині.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що це перше в українській фольклористиці спеціальне дослідження щедрівки в контексті календарно-обрядової пісенності.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення та висновки дисертації сприятимуть глибшому розумінню змісту та специфіки щедрівки, інших жанрів календарно-обрядового фольклору. Матеріали дослідження можуть бути використані при написанні підручників, посібників, лекційних курсів із фольклору, хрестоматій, антологій тощо.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації відображено в п’яти публікаціях, виголошувалися на таких наукових конференціях: „Щедрівки Волині у дослідженнях вчених ХІХ та ХХ ст.” (науково-етнографічна конференція „Минуле й сучасне Волині й Полісся: народна культура – шлях до себе”, м. Луцьк, 2003); „М. Ф. Сумцов – дослідник української щедрівки” (наукова конференція „Музей і сучасність”, Харків, 2005).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, списку умовних скорочень, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (246 позицій) та додатків. Обсяг дисертації становить 204 сторінки, в тому числі основного тексту 157.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У „Вступі” обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність та наукова новизна, формулюється мета та завдання, об’єкт та предмет дослідження, окреслюється основна проблематика, джерельна база, методологічні засади, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, наводяться дані про апробацію положень дисертації.

У першому розділі „Історія збирання та дослідження щедрівок Волині” розглянуто особливості Волині як етнографічного регіону України; висвітлено стан досліджень щедрівок (історію записів, видань пісень, описів обряду).

У першому підрозділі „Волинь як етнографічний регіон України” окреслено межі Волині як регіону. За основу взято територіальні межі етнографічної Волині, окреслені провідними етнографами-фольклористами, враховано усі перехідні зони та Східну Холмщину. Це Володимир-Волинський, Іваничівський, Горохівський, Луцький райони Волинської, Млинівський, Радивилівський, Дубенський, Здолбунівський, Острозький, південна частина Рівненського та Корецького районів Рівненської, Новоград-Волинський район Житомирської, Славутський, Шепетівський, Полонський, Старокостянтинівський райони Хмельницької, Кременецький та Шумський (по м. Вишневець) Тернопільської областей.

Другий підрозділ „Записи, видання та дослідження щедрівок Волині” присвячений висвітленню історіографічних аспектів досліджуваної теми. Насамперед з’ясовано питання, пов’язане з нагромадженням джерельного матеріалу від найдавніших часів, завершуючи записами дисертантки. Акцентовано увагу на тому, що щедрівка як жанр календарно-обрядової пісенності досі не була об’єктом дослідження, окреслено коло питань, яке постало перед науковцями у процесі записування та дослідження зимової календарної обрядовості (щедрівок та колядок).

Фольклор Волині неодноразово ставав предметом зацікавлення українських та зарубіжних учених ХІХ–ХХІ століть. Перші записи волинського фольклору знаходимо у збірнику З. Доленги-Ходаковського. Цінний матеріал залишили для прийдешніх поколінь такі подвижники на ниві фольклористики та етнографії, як М.Костомаров, О.Потебня, П.Чубинський, О.Малинка, О.Кольберг, В.Доманицький, О.Пчілка, Леся Українка, К.Квітка, В.Камінський. Вагомий внесок у дослідження волинського краю, збереження його історії та культури М.Теодоровича, М.Коробки та В.Кравченка. Зусиллями збирачів, учених ХІХ-ХХ століть збережено неоціненні твори та етнографічні дані з різних регіонів України. Описи обряду щедрування публікувалися у Волинських єпархіальних відомостях, журналах „Киевская старина”, „Живая старина”, „Основа”, польській періодиці. До історичних, фольклорних та етнографічних джерел Волині зверталися члени Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, товариства дослідників Волині. Новорічну пісенну культуру в ХІХ столітті наші попередники переважно вивчали в Луцькому, Володимир-Волинському, Рівненському, Новоград-Волинському, Заславському, Старокостянтинівському повітах Волинської губернії.

Помітним збірником, який містить найбільшу кількість текстів щедрівок з Волині (22), є третій том „Праць етнографічно-статистичної експедиції у Західно-Руський край”, укладений П.Чубинським (1872). Щедрівки, що їх записав П.Чубинський, є оригінальними зразками пісень зимової календарної обрядовості. Це чи не найповніший збірник не лише за кількістю зібраних текстів, а й за географією записів.

Зразки пісень зимового календарного циклу містять збірники В.Кравченка, О.Малинки, О.Кольберга, Лесі Українки. Записи ХІХ – початку ХХ століття охопили майже усю територію Волині й подані в більш-менш повному обсязі. 1965 року у багатотомній серії „Українська народна творчість” надруковано академічний збірник „Колядки та щедрівки (Зимова обрядова поезія трудового року)”, упорядник та автор передмови О.Дей. Нотний матеріал упорядкував А.Гуменюк. Цей збірник став найповнішим виданням колядок та щедрівок.

Регіональні тематичні збірники містять пісенний матеріал обрядовості новорічного циклу: “Зіронька ясна на небі сяє: колядки та щедрівки Рівненщини” (1993), упорядник М.Федоришин; “Нова радість стала. Різдвяні, новорічні та йорданські свята на Тернопільщині. Випуск 1”; “Календарно-обрядові пісні Рівненщини” (1994), упорядник В. Ковальчук.

В останні десятиліття важливу роль в організації збирацької та дослідницької роботи на Волині відіграють Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України, Полісько-Волинський народознавчий центр (м. Луцьк), Інститут культури Рівненського гуманітарного університету. Значна роль у дослідженні фольклору та етнографії Волині належить таким ученим, як О.Ошуркевич, І.Пестонюк, В.Давидюк, В.Ковальчук, С.Шевчук та ін.

Записи та публікації новорічних пісень ХХ-ХХІ століть помітно розширили фактологічні відомості про окремі аспекти традиційної нематеріальної культури українців Волині, сприяли науковому осмисленню обрядової творчості.

Історія дослідження колядок та щедрівок триває понад два століття. Наукове вивчення та осмислення цих жанрів розпочалося наприкінці ХVIII століття.

Ґрунтовною студією, присвяченою вивченню колядок та щедрівок, була праця О.Потебні “Объяснения малорусских и сродных народных песен. – Т.2:Колядки и щедровки” (1887). У монографії вперше за мету вивчення поставлені українські колядка та щедрівка. Тому ця праця змінила і сам погляд на предмет дослідження. В “Объяснениях” учений виробив чіткі загальнотеоретичні критерії вивчення фольклору як художньої системи.

Центральне місце відводив О.Потебня аналізові мотивів колядок та щедрівок. Він перший систематизував ці пісенні жанри за провідними мотивами, виділивши насамперед мотиви із символічним змістом, властивим народній величальній поезії взагалі.

Найпомітнішими працями початку ХХ століття є дослідження М.Коробки, В.Гнатюка, М.Грушевського, І.Свєнціцького, П.Карамана. У них порушено комплекс проблем, які на сьогодні залишаються актуальними. Вчені звертали увагу головним чином на генезу різдвяного та новорічного обрядів. Зокрема, М.Коробка вбачав у вітально-величальній поезії розміром (4+4) початок питомо української новорічної величальної традиції. Згодом Ф.Колесса, К.Сосенко, С.Килимник теж наполягали на місцевому, українському походженні свята й щедрівок.

Друга половина ХХ – початок ХХІ століть ознаменувалися новою хвилею досліджень новорічної обрядовості: праці О.Курочкіна, В.Давидюка, В.Хмель, Т.Демарьової, Ю.Климця, Т.Морозової, Я.Вернюк, Я.Гарасима, З.Марчук, О.Білик.

У другому розділі „Щедрівки у контексті обряду” досліджено співвідношення обряду та фольклорного тексту, розглянуто жанрові ознаки щедрівок, їхні регіональні та локальні особливості.

Перший підрозділ „Обряд щедрування. Співвідношення обряду та фольклорного тексту” присвячений проблемі ґенези обряду щедрування, стану його збереженості та співвідношенню обрядового та вербального компонентів.

Обряд щедрування має глибоке коріння. У процесі розвитку у ньому відбулися певні зміни, зумовлені тими світоглядними уявленнями, які панували на певних історичних етапах. Тому і маємо такий симбіоз вірувань скотарів та хліборобів. Вони несуть у собі релікти поклоніння духам поля, які є одночасно і духами предків, здатними забезпечити і високий врожай, і приплід худоби, і щастя на майбутній рік. Їхню роль на землі виконують щедрувальники. Кутя та узвар, вареники, образи коня (вола) та кози є рудиментами предківської ритуальної жертви.

Обряд „волочіння плуга” має тісний зв’язок із обрядами різних народів і локалізується в основному на території розселення колишньої балто-слов’яно-германської спільноти. Найбільшу спільність виявляє з румунським „плугушорул”. Спільна й символічна основа прокладання першої борозни та заклинання врожаю втілена у словесних формулах, ритуальних діях та семантиці образів-персонажів.

Релікти ініціального обряду простежуються у ритуалах спорадично. Їхнім виявом можна вважати прокладання та заволочіння першої борозни, ритуальні безчинства та крадіжки речей „перебраними”, потоплення маланкових масок у воді тощо. Більше уламків обрядів збереглося у текстах щедрівок парубкові та дівчині. Ініціальний, щедрувальний та весільний обряди в давнину становили єдиний комплекс, приурочений до зустрічі нового господарського сезону. Наші пращури вважали новоліття добрим початком усілякої справи, тому й ініціація та одруження припадали саме на цей період. Послідовність проходження кожного ритуалу, очевидно, строго регламентувалася: лише виконавши комплекс господарських робіт та повіншувавши усіх членів громади, парубки отримували дозвіл на одруження. З перенесенням зустрічі нового року на зиму ці ритуали втратили свої первинні функції та змішалися з іншими.

Образи головних персонажів новорічних містерій „Кози” та „Маланки” пов’язані з ідеєю новоріччя і відображають різні етапи його розвитку. Більш традиційна для українців-хліборобів містерія з „козою”, натомість „Маланкова” переберія позначена балканськими впливами. Проте спільність образів „кози”, „діда”, „коня” та інших зооморфних й антропоморфних персонажів для обрядів „Кози”, „Маланки” та „ритуальної оранки” переконують у тому, що в давнину ці обходи разом із посіванням становили єдиний комплекс обрядів, приурочених до зустрічі нового господарського року. Певні ритуальні дії ініціювали прихід весни, пророкували врожай, магічні словесні формули також були спрямовані „накликати” багатий врожай та приплід худоби.

Невід’ємною частиною обряду є ритуальне обдарування щедрівників. За уявленнями наших предків, частину ритуальної трапези (а вечеря на щедрий вечір є саме такою) слід віддати богам, втіленням яких є щедрувальники. Порушення цього закону неминуче призводило до лиха, що відбито у дитячих щедрівках.

Обряд щедрування традиційний для Волині. У ньому ще збереглися архаїчні риси, хоча, із послабленням магічно-ритуальної функції, простежується тенденція до зникнення або перетворення його на народну виставу. Явище редукції накладає відбиток і на текст. Виявляється постійна тенденція до скорочення текстів щедрівок, переадресація іншим особам. Простежується послаблення зв’язку обрядової дії та пісні. Лише деякі пісенні тексти, включені в обряд, зберігають цей зв’язок: щедрівки господареві та його родині, пісні при водінні „Кози” та маланкові.

Традиційна „оранка плугом”, в давнину поширена в регіоні, не збереглася. Не збереглися також і тексти пісень, що її супроводжували.

До локальних особливостей обряду щедрування слід віднести звичай „ходити кугутати”. Перед новим роком хлопчики виконували під вікнами хат спеціальну пісню.

Вечеря на щедрий вечір складається із традиційних для цього регіону страв, близьких до поминальних: куті, узвару, вареників з різною начинкою (переважно капустою), гороху тощо. Варениками з капустою господар обов’язково частував коней. Господарські ворожіння на багатий врожай теж мають на Волині свої особливості: господиня, місячи тісто, не миє рук, а обтирає їх об неплодючі дерева, щоб родили.

В обрядовому щедрувальному комплексі важливу роль відігравав вербальний ритмізований компонент: пісні та речитативи. Головною кристалізуючою ознакою взаємодії обрядового та вербального компонентів є функція.

Функціональне навантаження щедрівки полягає в тому, щоб возвеличити особу, якій адресована пісня, до ідеального статусу, силою мовленого слова забезпечити їй красу, добробут та щастя наступного року. Найважливішою є комунікативна функція, яка слугує інструментом кристалізації зв’язку між обрядом та піснею. З утратою магічно-ритуальної основи, панівними стають естетична та гедоністична функції. З частковою втратою вмотивованості, текст втрачає для учасників обряду первинний смисл. Відтворення певних його елементів, закріплених вербальними засобами, відбувається за традицією, часто незалежно від його смислового навантаження. З втратою основної функції, зникненням певних етапів обряду та занепаду традиції в цілому цей зв’язок послаблюється, окремі щедрівки уже існують незалежно від обрядового дійства.

Найближчі до обряду щедрівки господареві та його родині з мотивами величання, побажання багатого врожаю та приплоду худоби. Подібні до замовлянь, ці тексти виражають головну ідею свята, сприяють її втіленню в життя. Маючи магічне та утилітарне значення, ці пісні безпосередньо пов’язані з ритуалом.

Тут сам обряд обумовлює вибір необхідного тексту і, в свою чергу, сприяє подальшому ходу ритуалу. Пісні, функціонально ближчі до заклять, є його складовою. Щедрівки з величально-побажальними мотивами більше тяжіють до замовлянь.

Щедрівки парубкові та дівчині відбивають той період розвитку обрядового дійства, коли зникли певні його етапи, послабилася функція. Збагатившись іншими мотивами, вони зберегли його провідну ідею – возвеличення людини. Отже, щедрівки парубкові та дівчині з мотивами сватання та шлюбу уже не так тісно пов’язані з обрядом. Більшість мотивів споріднені з весільними та петрівчаними, проте ґенетичне коріння вказує на їхнє зародження в лоні ініціальної традиції.

Схематично взаємодію обряду та пісні можна зобразити так:

І. Органічна взаємодія:

а) пісні-замовляння, речитативи, посівальні;

б) пісні господареві, величання врожаю та худоби;

в) пісні, що супроводжують обряди „водіння „Кози” та „Маланки”.

ІІ. Часткова взаємодія:

а) щедрівки парубкові та дівчині розміром (4+4);

б) дитячі щедрівки з проханням винагороди.

ІІІ. Щедрівки, які не мають тісного зв’язку з обрядом:

тексти парубкові та дівчині розміром (5+5)

У другому підрозділі „Щедрівки як вербальний код величання. Жанрові ознаки щедрівок. Мотиви, функції” розкрито специфіку жанру щедрівки, визначено основні жанрові ознаки: функціональне навантаження, тематичний обсяг, композиційно-стильові особливості та ритмомелодійна форма.

Генетичні корені обряду щедрування вказують на його українське походження. У процесі історичного розвитку в ньому спостерігається ряд запозичень, переважно з часів чорноморсько-дунайської доби. Назва щедрівка невідома за межами України і на її території також відома лише у певних регіонах.

Музичні особливості та складочислова будова строфи вказують на те, що щедрівковий розмір давніший від колядкового, і саме з нього, враховуючи його лабільність та здатність до розмивання граней, міг утворитися колядковий. Не виключено, що до розміру (4+4) міг існувати більш древній мелотип.

Тематика щедрівок дещо різниться від колядкової. В її основі – возвеличення господаря, піднесення його у сферу ідеалу. Щедрівка, на відміну від колядки, за основу має древні заклинальні формули первісних хліборобів. Якщо колядка в своїй основі розробляє мотиви світотворчі, багата на епічні та баладні мотиви, то мотиви щедрівок зосереджені навколо добробуту та щастя родини, щасливого шлюбу.

Регіональна та локальна специфіка простежується на тематичному рівні. Поширення певного мотиву в регіоні пов’язане, на наш погляд, з двома факторами: перший залежить від типу господарювання (отже, й вірувань), який є традиційним для даної місцевості (для Волині – це симбіоз скотарства та хліборобства), другий – від стану записування. Щедрівки активно побутують у численних місцевих варіантах. Широка локальна варіативність жанру пов’язана з її поступовим входженням у сферу дитячого фольклору. Архаїчні риси щедрівок простежуються у змістово-формових та функціональних особливостях.

Тексти щедрівок господареві та господині, що побутують на Волині, згруповані головним чином навколо основних тематичних груп – це мотив „образ господаря”; „сім’ї в образі астральних світил”; приплід худоби; звістка про врожай; тексти про господаря, який „золото віє”, тексти, у яких возвеличується оранка. Це своєрідні залишки старовинних замовлянь-молитов. Складочислова будова текстів різна, однак переважає щедрівкова. Більшість текстів не має рефренів.

Шлюбна тематика наскрізь пронизує увесь молодіжний цикл. Мотиви парубочих щедрівок містять також релікти ініціальних традицій та билинного епосу. Мотиви дівочих щедрівок генетично споріднені з циклом весільних пісень.

На межі Волині та Західного Полісся поширені щедрівки з мотивами „сім’я в образі астральних світил” та „приплід худоби”. Поліські тексти зберегли первісніші варіанти осмислення родини як астральної сім’ї. Волинські несуть на собі помітніший вплив християнства. Тексти іноді поєднують кілька мотивів: мотив астральної сім’ї та возвеличення господаря. Щедрівки з мотивом приплоду худоби майже не різняться від записаних на Поліссі. Вони зберігають у своїй структурі відомості про господарські традиції регіону, визначаючи Волинь та Полісся як стародавні рільницько-тваринницькі центри України. Проте особливістю волинських текстів є те, що іноді у кінцівці возвеличується дружина або дочка господаря.

Щедрівки парубкові, записані на Волині, можна розподілити головним чином за такими мотивами: (4+4) – парубок-плугатар; парубок споряджає коня в три дороги: до матері, батька, милої; поради батьків щодо вибору нареченої; парубок сідлає чудесного коня; (5+5) – птахи (змія) просять пощади у парубка, за що обіцяють стати в пригоді; парубок хвалиться конем та зброєю; молодець знімає облогу міста лише одержавши дівчину в подарунок; парубок продає коня; молодець будить братів на полювання-сватання.

Щедрівки дівчині теж багаті на різноманітні мотиви: (4+4) – дівчина збирає золоту кору; троє сватів до дівчини; дівчина білить біль; (5+5) – павиний вінок; тексти про допомогу від милого; тексти про батька / милого, брата /, що приїхав з міста та привіз три дарунки; тексти про лілію, яку виростила дівчина; тексти про дівчину-красуню, яку ніхто не впізнає. Головні мотиви щедрівок дівчині виявляють спорідненість із мотивами весільними. Провідним можна вважати мотив збирання срібної роси. Окрему групу становлять тексти із мотивом „переваги милого”. Віршова будова текстів з цим мотивом (4+4), (5+5), (5+5+3) з рефренами „Щедрий вечір”, „Ой на льоду, на студениці-водиці (в крениці)”, „Ой в ялині, при червоній калині”, „В ялині, аж там в ялині, при зелененькій долині”. Ця група пісень помітно виділяється серед щедрівок. В її основі лежить символіка шлюбних побажань. Пісні цього типу відомі у румунів як колядки. Велике число паралелей цієї теми у слов’янській ліро-епічній поезії. Характерні вони для молодіжного циклу і в такому ж вигляді розробляються весільною пісенністю.

На межі Малого Полісся (Жидачівський та Сокальський райони Львівської області) та Волині (Іваничівський, Горохівський та Володимир-Волинський райони Волинської області) побутують щедрівки дівчині з мотивами „найкраща допомога від милого” та „павиний вінок”. Розмір текстів з першим мотивом збігається з весільними (5+5+3), щедрівки з другим мотивом мають рефрен „щедрий вечір, добрий вечір” та віршову будову (5+5).

Подільський вплив відчутний у південній та південно-східній частині регіону. Тут переважно побутують дівочі та парубочі щедрівки, маланкові.

Функціональне навантаження новорічних величальних пісень, зокрема щедрівок, полягає в тому, щоб возвеличити особу, якій адресована пісня, до ідеального статусу. Емотивна функція щедрівок простежується досить чітко у звертанні щедрувальників до особи, яку вони возвеличують. Сам текст містить вказівку на адресата. Метамовна функція виявляє себе на рівні дешифровки образної символіки. Втрачаючи первинний зміст, текст починає набувати для учасників обряду суто утилітарного змісту. Його відтворення відбувається за традицією. Функції означення (референтна та денотативна) тісно пов’язані з контекстом.

Рефрен є не лише зовнішньою ознакою різновиду жанру, він відображає сутність пісні, її зміст, традицію, є елементом пісенної функції. Він має власний зміст. Походження та значення таких рефренів іноді пов’язують з антропоморфним образом певних сил, що в них вірив народ. Це засноване на вірі в магію слова, в те, що його багаторазовий повтор може впливати на ці сили природи. За функціональним навантаженням рефрени – заклинальні формули.

Третій розділ дисертації – „Поетика жанру” – присвячено архітектоніці щедрівок, образній системі та символіці образів.

3.1 „Композиція щедрівок”. Новорічна величальна пісня має тісний зв’язок із обрядом, який цементується за допомогою функції – возвеличення особи та піднесення її у сферу ідеалу. Звідси й особливості архітектоніки пісні. Композиційна будова щедрівки – це зачин, власне щедрівка (один мотив чи контамінація мотивів) та кінцівка. Схематично цю структуру можна відобразити: А – Б – В – Г – Д (А – зачин; Б, В, Г – троїстість дії; Д – кінцівка), хоча є часті відступи від традиційної будови пісні: відсутність зачину чи кінцівки, поєднання кількох мотивів у одному тексті тощо. У щедрівках зустрічається прийом конкатенації, який є чинником форми та взаємодіє з мелодичною строфою.

Переважає той тип композиції, у якому на першому місці возвеличувана особа: ступеневого звуження образу, виділення одиничного з ряду подібних або близьких явищ, ступенювання об’єктів та дій.

Композиція ступеневого звуження образу є основною для величальної пісні. Характерна вона більше для колядок, хоча зустрічається й у щедрівках розміром (5+5). Переважна більшість текстів мають асоціативно-ланцюгову композицію, побудовану на системі образів, які в більшості випадків вибудовуються таким чином: головна увага акцентується на останньому, саме він стає центром, своєрідним фокусом зображення, несе найбільше емоційно-змістове навантаження. У жанрі щедрівки композиція ступеневого звуження образу – винятково ефективний засіб піднесення героя в сферу ідеалу.

Композиційний принцип виділення одиничного з ряду подібних або близьких явищ спрямований на посилення образу головного героя. Він розкриває ставлення інших до головного героя, причому, при контрастному зображенні вигідно виокремлює саму постать героя, і є пріоритетним у щедрівках.

Найпоширенішим засобом виділення одиничного з ряду є принцип троїстості: щоб відтінити одне, пісня подає тло з двох попередніх. У трихотомії з виділенням одиничного, один, як правило – третій, повністю переважає над першим і другим, або перебуває в контрастуючій з ним позиції. У піснях господареві цей композиційний принцип найчастіше вживаний у текстах з мотивами “сім’я в образі астральних світил”, “возвеличення господаря”. Подібний прийом дуже поширений у дівочих щедрівках зі шлюбною тематикою. У щедрівках парубкові троїстий засіб не простежується. Композиційний принцип виділення одиничного проявляє себе в мікроструктурах – в засобах пісенної стилістики, спрямованих на відтворення одиничного в навмисне збагаченому його вияві.

Іншим видом композиції, притаманної щедрівкам, є композиція ступенювання об’єктів та дій. Послідовне ступенювання однорядних об’єктів і дій на основі родинної ієрархії виступає композиційним засобом. Порушується ця ієрархія в колядках та щедрівках. В щедрівках господареві, господині, парубкові та дівчині на перший план виступає возвеличувана особа, отже узвичаєна ієрархічна модель родинної градації дещо порушується. У цьому випадку градація іде теж по низхідній, але уже починається від об’єкта величання.

Кумулятивний тип композиції притаманний текстам-молитвам, що покликані сприяти багатому врожаю та приплоду худоби. Діалогічний та описовий типи композиції у щедрівках парубкові яскраво показують розвиток основних композиційних прийомів. Більш давнім, як було зазначено вище, є діалогічний тип. Він основний для щедрівок парубкові розміром (4+4). Текстам парубкові розміром (5+5) уже властива описовість і цілком відсутня діалогічна форма викладу.

Зачини, рефрени та кінцівки щедрівок є основними демаркаційними лініями жанру не лише на рівні функціональному, але й на композиційному.

3.2 „Образна система”. Образна система є важливим елементом композиції твору, яка допомагає розкрити його зміст. Важливу роль у створенні образу відіграє художня деталь – характерна риса, подробиця, яка увиразнює, індивідуалізує й типізує образ. До художніх засобів творення образу слід віднести синтаксичні паралелізми, систему сполучників, епіфори, інверсії, які семантично підсилюють значення певних слів пісні. Рима становить явище і метрики, і строфіки вірша.

Магістральними образами щедрівок є образ господаря, господині, парубка та дівчини. Їхня специфіка розкривається за допомогою мікро-образів: господар (дім – достаток – худоба – врожай) – господиня; парубок (кінь – достаток) – дівчина (весільні предмети). До системи мікрообразів належать образи дому, достатку, худоби, врожаю, коня, весільних предметів тощо.

3.3 „Символіка”. Символіка щедрівки розкривається насамперед крізь призму обрядового дійства. Кожен образ несе певне навантаження, розкриває суть обряду, кристалізує провідну ідею. Образи-символи щедрівки поділяються на символи рослинного світу; астральну символіку; зооморфні та антропоморфні образи-символи; символи-предмети; символи-дії; символіку кольору та чисел.

Образ світового дерева (явір, сосна, верба, липа, калина, береза, вишня) є одним із центральних у магічно-величальній поезії та міфології не лише українців, але й усіх народів індоєвропейської групи. Він символізує триєдність світу. Світове дерево, що росте посеред первісного моря, на горі, в чистому полі посеред дороги, в пана хазяїна на його дворі, є символом Всесвіту, світобудови; з’єднує світ померлих зі світом живих. Образ світового дерева зустрічаємо в колядках, щедрівках, замовляннях, весільних піснях та казках.

Місяць, сонце та зорі є центральними персоніфікованими образами щедрівок господареві. Вони – символічне втілення родини. Культ місяця проявлявся у святочних містеріях з худобою, бо місяць, за народними віруваннями, мав вплив на вегетацію землі та родючість рослинного й тваринного світів. Найдавніше уявлення про сонце, яке живе на дні моря. Відоме уявлення про сонце як небесний вогонь. Згодом його уявляли чоловіком. Ще одне втілення сонця – це жіночий образ. З’явився він за доби матріархату. У щедрівках символізує господиню: „Ясне сонце – господиня”. Зорі – діти господаря.

Тваринна та птахосимволіка представлені образами сокола (орла), змії, коня, пави, куниці, ластівки, півня, вола та кози.

Сокіл (орел) за віруваннями наших предків – символ бога Рода, охоронець „живого вогню” та Дерева життя. Саме він приніс на землю іскри небесного вогню. Сокіл вважається посередником між світами, адже переносить мертвих у потойбіччя.

Образ змії займає одне із найвидніших місць на українських рушниках. Серед „зміїних” сюжетів немає застрашливих чи потворних образів. Вишивка несе інформацію про основну функцію змії – охоронну та родючу. Вона втілена у ідеях-образах жінки-змії, змії-тотема. Щедрівки зберегли тотемну символіку змії. Змія виступає не лише як хтонічний образ, що виявляється у її співвідношенні зі світом померлих. Вона також – втілення духа предка, тотема, який забезпечує захист та щасливий шлюб для парубка. Образ чудесного коня у щедрівках парубкові теж має хтонічну природу. Образ куниці – символічне втілення дівчини-нареченої. Ластівки у щедрівках є одним із центральних образів. Він виступає у текстах господареві та дівчині. Ластівка виконує роль берегині господарства, є покровителькою худоби, берегинею достатку, вісницею його примноження. Образ ластівки втілює у собі жіноче начало. Йому властива шлюбна символіка. Півень – захисник живих, символ воскресіння і нового життя. Коза – символ родючості і разом з тим ритуальна жертва. Символіка цього образу співвідноситься із символікою останнього обжинкового снопа на полі. Віл – символ полазника, який покликаний принести щастя в дім та забезпечити врожай наступного року. Віл (бик)вважався жертовною твариною. Прокопій Кесарійський повідомляв про принесення биків у жертву Перуну-громовержцю.

Весільна символіка яскравіше виявляється через предмети-символи. Це три дарунки, які привозить милий чи батько дівчині (велян по землю, золотий віночок, срібний перстінчик), золоті речі, які виковує золотар зі срібної роси (перстень, келих, пояс). До символів-предметів також зараховуємо плуг та калитоньку. Вони пов’язані з образом господаря і є символічним втіленням багатства та благополуччя. Величання цих предметів є величанням самого господаря та заклинання багатства на наступний рік.

Релікти обряду ініціації можна зауважити, розкривши символіку дій. Щедрівки парубкові зберегли пам’ять про ті випробування, які повинен пройти ініціант на шляху до головної мети – переродження у повноцінного члена громади та отримання благословення на шлюб – косіння сіна, оранка в полі, полювання, далека дорога по наречену. У текстах дівчині символічне наповнення має саджання саду, райського городу (вишні, берези), доглядання лілії тощо. Ці локуси – священний простір, де панує гармонія матеріального та духовного багатства. З цими текстами пов’язані інші (дівчина „пасе воли у ялині”, „шиє шитячко” та губить воли, золотий перстень чи голку), які теж мають символічне значення шлюбу. Головною прикметою є те, що допомогти віднайти ці речі може лише милий. Таке ж символічне наповнення текстів із мотивом „ дівчина біль білила”. Символіка прокладання першої борозни спрямована на ініціювання нового господарського року та забезпечення багатого врожаю. Символічним значенням наповнений обряд посипання на перший день нового року. Посипання подібне до обливання (посипання на новий рік, обсипання зерном молодят, обливання водою на перший день Великодня): щоб хліб родив і щоб зберегти здоров’я та красу. Ритуальний обхід дворів із величальними піснями має охоронну дію, спрямовану на людей, поля, худобу. Ритуальні дії та пісні, що їх супроводжували, мали на меті забезпечити майбутнє благополуччя.

Отже, текстам господарю в більшій мірі, ніж іншим, властиве збереження давніх, ще язичницьких змістових елементів (уявлення про родину як про астральні світила, врожай та худоба як символ багатства). Символіка щедрівок парубкові розкривається крізь призму рудиментів ініціального обряду (образ коня, різноманітні символічні випробування, що їх проходить ініціант), що також передбачав одруження. Однак, весільні образи-символи та символи-дії є характерною ознакою також дівочих щедрівок (образ куниці, саджання саду, лілії, збирання золотої роси).

У „Висновках” підсумовано дослідження щедрівки в контексті календарно-обрядової пісенності, її функцій, мотивів та поетики, генетичних коренів обряду щедрування, його специфіки, динаміки трансформацій у процесі побутування, визначено основні теоретичні та практичні здобутки, окреслено перспективи наукового вивчення обрядової творчості.

Новорічна обрядовість – архаїчний вид усної поетичної творчості, що має прадавні глибокі корені на теренах України. Головними генетичними джерелами походження українського обряду щедрування є вірування та обряди племен скотарів та землеробів неолітичної доби. Вони несуть у собі релікти поклонінь духам поля, які є одночасно і духами предків, здатних забезпечити багатий врожай збіжжя та приплід худоби. Їхню роль на землі виконують щедрувальники. Молодіжні гурти, що приходять щедрувати до хати господаря, по суті, є ініціантами, які щойно пройшли посвячення. Вони ще не втратили зв’язку зі світом померлих і постають перед громадою в образах предків, звірів, лихих та добрих сил, щоб стати для неї гарантом благополуччя на наступний рік. Вони – їхнє пряме втілення.

Обряди щедрого вечора (водіння „Кози”, „Маланка”, „ритуальна оранка”) пронизані головною ідеєю, яка визначає усю їхню суть: глибоке шанування людини, плодів її праці та тієї вищої сили, яка гарантує захист, щастя та добробут на наступний рік.

Ініціальний, щедрувальний та весільний обряди в давнину становили єдиний комплекс, приурочений до зустрічі нового господарського сезону. Наші пращури вважали новоліття добрим початком усілякої справи, тому й ініціація та одруження припадали саме на цей період. Послідовність проходження кожного ритуалу, очевидно, строго регламентувалася: лише виконавши комплекс господарських робіт та повіншувавши усіх членів громади, парубки отримували дозвіл на одруження. З перенесенням зустрічі нового року на зиму ці ритуали втратили свої первинні функції та змішалися з іншими. Образи головних персонажів новорічних містерій „Кози” та „Маланки” пов’язані з ідеєю новоріччя і відображають різні етапи його розвитку. Більш традиційна для українців-хліборобів містерія з „козою”, натомість „Маланкова” переберія позначена балканськими впливами. Проте спільність образів „кози”, „діда”, „коня” та інших зооморфних й антропоморфних персонажів для обрядів „Кози”, „Маланки” та „ритуальної оранки” переконують у тому, що в давнину ці обходи разом із посіванням становили єдиний комплекс обрядів, приурочених до зустрічі нового господарського року. Певні ритуальні дії ініціювали прихід весни, пророкували врожай, магічні словесні формули також були спрямовані „накликати” багатий врожай та приплід худоби.

Релікти ініціального обряду простежуються у ритуалах спорадично. Їхнім виявом можна вважати прокладання та заволочіння першої борозни, ритуальні безчинства та крадіжки речей „перебраними” тощо. Більше уламків обрядів збереглося у текстах щедрівок парубкові та дівчині.

Волинський обряд щедрування виявляє спільні риси із загальноукраїнським. Сьогодні він побутує вже