РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Пономаренко Олександр Володимирович

УДК 330.15;332.140.06;504.06 (477)

УДОСКОНАЛЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

(на прикладі водних ресурсів України)

Спеціальність 08.08.01 – економіка природокористування

і охорони навколишнього середовища

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор,

Савченко Анатолій Григорович,

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, завідувач кафедрою макроекономіки та державного управління;

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор

Бистряков Ігор Костянтинович,

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідувач відділу просторового розвитку та землекористування;

кандидат економічних наук

Волошин Сергій Миколайович,

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, заступник начальника управління прогнозування.

Провідна установа:

Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, відділ економічного регулювання та природокористування, м. Одеса

Захист відбудеться “29” січня 2006 р. об 14 год. 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.160.01 Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ-32, бульвар Т. Шевченка, 60.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ-32, бульвар Т. Шевченка, 60.

Автореферат розісланий “28” грудня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук, професор Коваль Я.В

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Динамічний розвиток економічних систем різних рівнів супроводжується прискоренням техніко-технологічних, соціальних, екологічних, ринкових та інших процесів, а також зростанням антропогенного навантаження на природне середовище існування людства. Традиційні для товарних ринків економічні закони часто не діють на ринках природних ресурсів. Невірні стратегічні концепції, принципи і технології розрахунків призводять до помилок у сфері господарського використання природних ресурсів, погіршуючи екологічний, демографічний, економічний та політичний стан у окремій країні, регіоні чи світі. Особливого значення рівень і якість природокористування здобуває при залученні до господарського обороту життєво необхідних для існування людини елементів навколишнього середовища – водних ресурсів.

Сучасні наукові теорії раціонального природо- та водокористування розроблялися відомими вітчизняними та зарубіжними вченими, а саме: А.Н. Гунея, А. Ендерсом, І. Квернером, Н.Ф. Реймерсом, Д. Боллом, Л.І. Ельпінером, Морисом Ж.В. Ла Рів’єрою, В.А. Семеновою, Ю.А. Рахманіною, В.В. Тихомировою, В.М. Гольдбергом, І.К.Бистряковим, О.Ф. Балацьким, Б.М. Данилишиним, Д.С. Добряком, С.І. Дорогунцовим, І.Н. Волковою, Ю.І. Івашкевичем, Л.Я. Новаковським, П.С. Безруковою, В.С. Коваленком, А.Б. Качинським, О.М. Онищенком, Г.М. Підлісецьким, П.Т. Саблуком, П.А. Стецюком, В.Н. Холіної, А.Ю. Скопіної, С.І. Лавриненко, В.М. Трегобчуком, А.М. Третяком, І.Г. Яремчиком, О.М. Царенком, М.А. Хвесиком та інш.. Сьогодні, незважаючи на активізацію наукових досліджень у напрямку ефективного природокористування, багато фундаментальних і прикладних аспектів цієї складної і багатогранної проблеми залишаються недостатньо вивченими.

Досягнутий рівень розвитку економічної науки та суспільної свідомості визначають необхідність глибокого, комплексного осмислення принципів і ролі водних ресурсів для національної економіки, розробки адекватного сучасним умовам методичного інструментарію оцінки вартості водних об’єктів, технології створення та супроводження економічно та екологічно раціональної системи управління водним господарством. Особливої уваги заслуговує проблема формування та функціонування економічного механізму водокористування, а також прогнозування соціально-економічного розвитку країни на його основі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась згідно з напрямами державних програм і досліджень за тематикою науково-дослідних робіт Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, зокрема, в рамках тем: 3.1.5.64. – "Проблеми сталого розвитку і основні напрями структурних трансформацій в економіці України" – номер держреєстрації 0101V007882 (автором розроблені пропозиції, щодо забезпечення ефективного функціонування та стабільного розвитку водокористувачів різних форм власності); 3.1.5.85. – “Схема (прогноз) розвитку і розміщення продуктивних сил регіонів (областей) України, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя до 2015 року” – номер держреєстрації 0100V000657 (автором здійснена оцінка стану водних ресурсів АР Крим у контексті їх господарського використання при дотриманні екологічних і культурних цілей розвитку регіону); 87. – “Дослідження проблем модернізації національного господарства в контексті світових тенденцій сталого розвитку” – номер держреєстрації 0105U008892 (автором проведений порівняльний аналіз національного економічного механізму відповідно до світових тенденцій управління водним господарством).

Дисертаційна робота також виконана в межах науково-дослідної теми “Прогнозування та регулювання соціально-економічного розвитку країни” (номер держреєстрації 0101V007346) на кафедрі макроекономіки та державного управління Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана. Автором під час виконання цієї теми підготовлений окремий підрозділ “Аналіз і прогнозування стану та ефективності використання водних ресурсів країни”.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у розробці теоретичних і прикладних засад побудови ефективного економічного механізму використання водних ресурсів за сучасних і перспективних умов. Відповідно до мети в дисертації поставлені та вирішувалися такі завдання:

– визначення і класифікація економічних механізмів, наукових підходів та їх структуризації;

– аналіз та оцінка теоретико-методологічних засад природокористування впливу економічних, політичних і соціальних факторів на процеси водокористування;

– систематизація методичних підходів до визначення вартості водних об’єктів;

– визначення механізмів ціноутворення та ринкового регулювання в сфері використання водних ресурсів;

– аналіз та оцінка економічних механізмів водокористування різних країн світу й України;

– визначення тенденцій та перспектив розвитку національного водного сектору;

– розробка системи управління національним водним фондом на основі формування раціонального водокористування;

– розробка моделі економічного механізму використання водних ресурсів України на базі рентної технології оцінки.

Об’єкт дослідження – процеси формування ефективного економічного механізму використання природних ресурсів України.

Предмет дослідження – сукупність теоретико-методологічних засад з питань удосконалення економічного механізму водокористування.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження побудоване на основі використання загальнонаукових і спеціальних методів наукового пошуку, що дозволили отримати достовірні, науково значимі та практично цінні результати. Прийоми аналізу та синтезу дозволили структурувати процеси функціонування, виділити видові прояви економічних механізмів водокористування, а також запропонувати авторські визначення, узагальнення та рекомендації з цієї проблематики. Ключові теоретичні розробки дисертації базуються на сучасних досягненнях, положеннях і постулатах економічної теорії, економіки природокористування, прикладних дослідженнях світового та національного водного сектору. Отримані конкретні наукові результати ґрунтуються на таких методах дослідження: організаційно-економічного моделювання, що представлені технологією орграфів, для побудови моделі економічного механізму використання водних ресурсів України; екстраполяція та інтерполяція для прогнозування розвитку національного водного господарства; функціонально-вартісний аналіз для обґрунтування технологій оцінки водних об’єктів.

Інформаційну базу дослідження склали: статистичні та аналітичні матеріали Державного комітету з управління водним господарством України, Державного комітету статистики України, Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, Міжнародних установ (Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку, Eurostat, Aquastat), наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем водокористування, управління економічним розвитком, матеріали науково-практичних конференцій, симпозіумів, семінарів.

Наукова новизна одержаних результатів. Науковою новизною відзначаються такі теоретичні і методичні результати дисертаційного дослідження:

вперше

-

-

удосконалено

-

-

набуло подальшого розвитку

-

запропоновано

-

-

Практичне значення одержаних результатів. Наукові результати дисертації доведені до рівня методичних узагальнень і практичних рекомендацій, які дозволяють оптимізувати функціонування і розвиток національного водного господарства. Використання фундаментальних теоретичних постулатів та універсальних, емпірично підтверджених, аналітичних технологій дозволили отримати конкретні наукові результати дисертаційного дослідження, які можуть використовуватися в управлінні іншими сферами природокористуваня.

Прикладне значення розробок підтверджується впровадженням їх у практику діяльності Державного комітету з управління водним господарством України (довідка № ВС/01-2.98 від 08.04.2005 р.), ТОВ “Бізнес Формат – Краща практика” (довідка № 0914/1 від 14.09.2006 р.). Загальні науково-методичні положення та пропозиції з питань економіки водокористування знайшли відображення у навчальних курсах “Державне регулювання економіки”, “Національна економіка”, які викладаються у Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана (довідка № 31-08 від 08.04.2006 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею, нові результати, які винесені на публічний захист, отримані автором особисто. Внесок здобувача у наукових працях конкретизовано у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційної роботи доповідались та обговорювались на міжнародних науково-практичних конференціях: Міжнародному молодіжному економічному форумі (4-10 травня 2003 р.), Міжнародній конференції „Маркетинг в Україні” (м. Київ, 3-4 листопада 2005 р.), Міжнародній науково-практичній конференції „Розвиток бізнес-партнерства на міжнародних та регіональних ринках ” (м. Київ, 21-22 вересня 2006 р.).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 5 наукових праць, з них 3 особистих – у наукових фахових виданнях, визначених ВАК України, 2 у співавторстві – у інших виданнях. Загальний обсяг публікацій складає 2,0 др. арк., в т.ч. авторські – 1,6 др. арк.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 220 стор. комп’ютерного тексту. Робота містить 36 таблиць (викладених на 26 стор.), 51 рисунок (викладений на 25 стор.), 3 додатки (викладених на 7 стор.). Список використаних джерел включає 205 найменувань (викладений на 20 стор.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено проблемні питання, що потребують подальшого дослідження і розробки, сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, висвітлено наукову новизну, практичне значення отриманих результатів та їх апробацію.

У першому розділі „Теоретичні та методичні засади формування економічного механізму природокористування” представлено результати фундаментального дослідження загальнотеоретичних і прикладних аспектів управління водними ресурсами держави, конструктивно проаналізовано сучасний методичний інструментарій аналізу ефективності використання вод у економічній діяльності, а також систематизовано досвід різних країн світу щодо побудови механізмів водокористування.

На базі вивчення різних наукових підходів до дослідження економічних механізмів використання природних ресурсів, зроблено висновок, що під економічним механізмом слід розуміти послідовність виникнення економічних явищ, що ведуть до безумовних, очевидних та об’єктивних результатів-наслідків. Аналіз наукових робіт з проблематики дисертації дозволяє виділити два основні наукові напрямками – зовнішній (на основі входів і виходів економічних механізмів, які їх пов’язують із зовнішнім середовищем), внутрішній (на основі розкриття закономірностей внутрішньої структури економічних явищ, їх зв’язків і функцій).

У дисертації розроблено універсальну класифікацію економічних механізмів, а саме: 1) залежно від отриманого результату виділяють закриті та відкриті механізми; 2) за характером взаємодії існують прямі та реверсивні механізми; 3) залежно від функції управління виділяють регулятивні, контролюючі і механізми мотивації; 4) за способом впливу на соціально-економічні системи визначають механізми спокою та балансування; 5) за співвідношенням ініціюючого імпульсу та отриманого результату виокремлюють мультиплікативні, розподільчі та гальмівні механізми; 6) залежно від ймовірності отримання результатів визначають стохастичні та детерміновані механізми.

За результатами критично-конструктивного аналізу праць вітчизняних і зарубіжних науковців вдалося встановити, що теорії ефективного природокористування розвивалися усіма без виключення економічними школами. Відзначимо, що сучасний етап розвитку теорій природокористування характеризується загостренням екологічних проблем і швидким зростанням потреб людства, переосмисленням традиційних підходів до управління природними ресурсами держави, становленням концепції стійкого та безпечного розвитку. Вважається, що під стійким розвитком слід розуміти здатність людства забезпечити протягом умовно безкінечного періоду часу підвищення життєвого рівня і збереження природного середовища. Сьогодні, існує багато підходів до визначення терміну „природні ресурси”, але усі вони акцентують так чи інакше увагу на тому, що елементи природи залучені до господарського обороту визнаються економічними ресурсами.

Вивчення природоресурсного, господарського, екологічного та суб’єктного підходів до побудови механізму природокористування, які домінували у певні історичні періоди, дозволило зробити висновок, що стійкий та орієнтований на людину соціально-економічний розвиток несумісний із применшенням ролі природних ресурсів у економічних відносинах. Враховуючі домінуючі сьогодні концепції використання природних ресурсів – техноцентричну й еколого центричну – зроблено висновок щодо поверхневого розуміння економічних механізмів (ринкового ціноутворення, забезпечення природної рівноваги, економічних перетоків природних ресурсів) при розробці національних програм збереження та розвитку природного багатства.

Виділивши на світовому рівні моделі “стабільності”, “повернення назад”, “еволюційного розвитку”, встановлено, що національний механізм господарського використання природних ресурсів слід будувати на основі наступних параметрів: імобільність природних об’єктів, існування прямого та віртуального ринку природних ресурсів, балансування інтенсивності споживання та відтворення природних об’єктів. Ключовим елементом механізму природокористування виступає ринковий попит на той чи інших елемент природи. Фактично слід вести мову не про ринковий, а про суспільний попит на природний ресурс.

Оцінку вартості природних об’єктів, що залучаються до господарського використання, слід проводити на основі принципів, які створюють теоретичний фундамент визначення різновидів вартості. З позицій господарського використання, будь-який вид економічних ресурсів залучених до господарського використання повинен бути виміряний у вартісному еквіваленті, з огляду на необхідність інтеграції до існуючої системи економічних показників. Встановлено, що найбільшого розповсюдження здобули методи результатної оцінки, а саме методи рентної оцінки. Непридатність традиційних ринкових механізмів ціноутворення при формуванні ціни на природні ресурси супроводжується існуванням декількох видів їх вартості: вартості існування природного ресурсу; вартості поточного використання; вартості майбутнього використання.

Дослідження економічного механізму використання водних ресурсів можливо на основі розробки адекватної системи аналітичних індикаторів, що дозволили б поєднати екологічні, соціальні та економічні критерії (рис. 1).

Рис. 1. Система показників моніторингу стану та розвитку водного сектору України

Вважаємо, що цінність води, як і будь-якого природного ресурсу, полягає у тому, що її використання задовольняє вимоги споживачів і забезпечує (або не забезпечує) отримання певних доходів. Слід вказати на неможливість фізичного та економічного відторгнення водних ресурсів від прилеглих земельних ділянок, дна та біологічного середовища, що у ньому існує. При цьому слід відзначити, що водний об’єкт включає не тільки прилеглі і придонні земельні ділянки, але й технічні засоби (основні фонди), що забезпечують процес використання водного об’єкту.

Основна проблема при цьому полягає у виокремленні частини доданої вартості продукту, що створюється водними ресурсами на різних стадіях виробничого процесу.

У розділі 2 – “Діагностика економічного механізму використання водних ресурсів України” здійснено аналіз сучасного стану та тенденцій розвитку національного водного господарства, досліджено особливості функціонування підприємств та організацій водного сектору України, проведено оцінку ефективності механізму водокористування.

Провівши дослідження літературних джерел, аналітичних звітів вітчизняних і зарубіжних науковців, нами було обрано в якості метрики вимірювання/порівняння ефективності використання водних ресурсів України два основні „полюси”: 1) інформація щодо водокористування у країнах Західної Європи, як приклад майбутнього стану України, основної мети її розвитку на найближчі 5-7 років; 2) статистичні дані щодо стану та рівня розвитку водного сектору у країнах колишнього пострадянського простору.

Структура споживання водних ресурсів безпосередньо визначається рівнем промислового розвитку окремих держав, їх світовою спеціалізацією та густотою населення. В середньому у світі 16,6% від загального споживання вод займає побутова сфера, 31,1% – промисловість, 52,3% – сільське господарство. Для України аналогічні показники становлять 21,2%, 45,8%, 32,6% за даними 2004 року. При цьому в Україні зафіксована тенденція постійного зростання побутового споживання води (від 18,3% у 2000 р. до 21,2% у 2004 р.), стабільність промислового водоспоживання (коливання в межах 45,8%-47,1%) і незначне падіння сільськогосподарського використання води (від 35,1% у 2000 р. до 32,6% у 2004 р.).

Загальна структура водоспоживання за основними секторами економіки (промисловістю, сільським господарством, житлово-побутовою сферою) представлена на рис. 2.

Виявлена динаміка і структура використання водних ресурсів України за основними секторами економіки, на наш погляд, пояснюється наступними макроекономічними факторами:

§ Зростанням частки імпортованої промислової продукції, що поступово витісняє товари національного виробництва. Таким чином спостерігається імпортування не тільки певних споживчих вартостей з інших економік, але й перенесенням витрат водних ресурсів інших держав на економіку України, відбувається так званий “імпорт віртуальної (економічної) води”.

Рис. 2. Забір води з природних об’єктів за секторами економіки України у 2002-2004 рр.

§ Відсутністю стратегічного управління у водному секторі, що викликає деформацію структури забору вод, а також неефективність економічного механізму використання. Застаріла регуляторна і тарифна політика України у цій сфері зумовлює перевитрати води, низький рівень очищення стоків тощо. Сьогодні, спостерігається ситуація, коли забір води з водних об’єктів зменшується, а екологічний стан останніх погіршується швидкими темпами.

§ Погіршенням технічно-експлуатаційних характеристик водогосподарського комплексу України, а також швидкими темпами його науково-технічного старіння. Сьогодні, національне водне господарство майже не відрізняється від традиційно „радянського” водогосподарського комплексу, але фундаментальні інституційні трансформації соціально-економічної системи об’єктивно потребують адекватної зміни економічного механізму використання водних ресурсів.

Дослідження технічного стану водного господарства України дозволяє нам зробити наступні висновки: 1) дефіцит фінансових ресурсів для переозброєння та розвитку техніко-технологічної бази водного сектору України призводить до експлуатації обладнання та технічних споруд, які вичерпали свій ресурс, потребують значних витрат на обслуговування та ремонти; 2) накопичені в минулому проблеми та недоліки водогосподарського комплексу України здобувають особливої актуальності на етапі стабілізації та активізації ділової активності; 3) незадовільний екологічний стан більшості водних об’єктів, що сформувався під впливом антропогенних чи природних чинників, виступає каталізатором поширення кризових проявів у суміжних галузях національної економіки (наприклад, лісовому, рибному господарстві тощо), а також до погіршення якості інших природних ресурсів.

Встановлено, що управління водним господарством України, повинно базуватися на: 1) системному розумінні процесів використання, охорони і відтворення водних ресурсів; 2) екосистемному підході до створення промислових та адміністративних структур використання водних ресурсів певної території, вибудовуванні ефективних процедур моделювання (прогнозування), планування, координації та контролю у сфері водокористування; 3) структуризації та політичній формалізації повноважень органів влади та місцевих громад у сфері управління водним господарством, розмежуванні сфер контролю та адресної відповідальності водокористувачів; 4) розробці раціональної рентної політики на державному рівні та формуванні ефективної системи стягування плати за водокористування, відповідно до обсягів, способу використання та впливу на водні об’єкти; 5) розробці методики порівняння альтернативних способів задоволення потреб водоспоживачів за рахунок вод різних водних об’єктів та явного чи неявного імпорту водних ресурсів; 6) удосконаленні нормативно-законодавчого поля у сфері водокористування, з огляду на Директиви Європейського Співтовариства, національних стандартів тощо.

Обмеженість водних ресурсів, а також різноманітність напрямків їх господарського використання, з неоднаковим ступенем ефективності передбачають необхідність реалізації виваженої тарифної політики. Рентна політика розглядається державою, як спосіб вилучення частини абсолютних і додаткових доходів, отриманих від експлуатації водного об’єкту. При цьому попит на воду є нееластичним по ціні.

Вважаємо, що існуючий сьогодні ринок води доцільно досліджувати за сферами споживання та способом доставки до клієнта. Дана теза підтверджується досвідом формування та функціонування ринку водних ресурсів у більшості країн світу, а Україна не є виключенням із загальносвітових тенденцій. Традиційно водні ресурси розглядаються з товарних позицій при наявності таких умов: унікальність хімічного чи біологічного складу; можливість транспортування до споживача; облік обсягів водозабору та водоспоживання з водних об’єктів; можливість корисного ефекту від водоспоживання.

Проаналізувавши динаміку надходжень платежів за водопостачання, зазначимо, що у 10 водоканалів з 18 спостерігається протягом 2001-2004 рр. зростання цього показника. У більшості досліджуваних водоканалів спостерігається перевищення обсягів дебіторської заборгованості над кредиторською. З одного боку це свідчить про нормальну платоспроможність вітчизняних комунальних підприємств, а з іншого про незадовільну платіжну дисципліну споживачів водних ресурсів.

У розділі 3 - “Формування сучасного економічного механізму використання водних ресурсів України” обґрунтовано концептуальні засади створення комплексного економічного механізму використання водних ресурсів, спрямованого на підвищення ефективності використання вод і забезпечення стабільного розвитку економіки держави.

Системні властивості процесів управління водним господарством України дозволили сформулювати ряд методологічних постулатів, які спрямовані на удосконалення існуючих сьогодні організаційного та економічного механізмів водокористування: 1) гідрологічно, екологічно та економічно обґрунтована відокремленість водних ресурсів України повинна бути персоніфікована у водорозпорядників, які здійснюють оперативне управління на регіональному рівні; 2) соціальна і економічна відповідальність водокористувачів і водорозпорядників визначається цілями функціонування водного господарства України в цілому, реалізуються підходи “користувач платить”, “забруднювач компенсує”, “споживач визначає”; 3) організація регіональних внутрішніх ринкових механізмів визначення ціни на водні ресурси з урахуванням витрат на забір вод, витрат на експлуатацію водних об’єктів, витрат на доставку, співставлення альтернативних технологій задоволення попиту на воду в розрізі окремих споживачів та інших чинників; 4) дотримання однорідності та стабільності вимог (принципів) роботи з різними регіональними водорозпорядниками, а також функціонування водного сектору в цілому, забезпечує цілість державної системи управління водним господарством, монополістичні регіональні ринки і конкурентне середовища на загальнодержавному рівні; 5) економічна оцінка стану та використання водних ресурсів України повинна базуватися на рентній концепції, яка реалізує результатний підхід і пов’язана з майбутнім періодом корисної експлуатації / використання водних ресурсів.

Для відображення взаємозв’язку національної системи управління водним господарством та економічного механізму використання водних ресурсів, а також визначення його ролі в досягненні національних цільових орієнтирів розвитку, запропонуємо наступну схему (рис. 3).

У дисертації запропоновано алгоритм побудови економічного механізму використання водних ресурсів, який включає послідовність етапів: 1) визначення і затвердження національних стратегічних орієнтирів розвитку у відповідних концепціях, програмах чи інших документах загальнодержавного значення; 2) деталізація загальних напрямків розвитку на рівні окремих секторів економіки, галузей промисловості, регіонів тощо;

Рис. 3. Зв’язок системи управління водним господарством та економічного механізму водокористування

3) встановлення методології оцінки потреб і вартісної оцінки водних ресурсів України, а також її ухвалення на усіх рівнях водогосподарського комплексу; 4) визначення безпосередніх та опосередкованих цілей функціонування і розробка національної програми розвитку, її доведення до рівня державної політики регулювання водогосподарського сектору; 5) проектування окремих операційних блоків під досягнення певних цілей державної політики управління водним господарством України; 6) проектування підтримуючих підсистем для кожного операційного блоку, формалізація інформаційних зв’язків між ними та зовнішніми загальноекономічними службами (підрозділами); 7) організація діяльності операційних блоків у певних пропорціях, адекватних сучасному етапі розвитку національної економіки і поточним цілям функціонування водного господарства України; 8) моніторинг стану й ефективності використання водних ресурсів України, а також розробка коригуючих рішень і повернення до пункту 4 загального списку.

З одного боку вартість води, як і інших природних ресурсів, формується тим, що при її використанні виникають доходи / економічні результати, а з іншого тим, що споживачі готові платити за задоволення своїх первинних потреб у воді. Аналогічно іншим факторам виробництва водні ресурси приймають участь у створенні продукту (доданої вартості), розмір якого безпосередньо залежить від якісних, експлуатаційних та інших параметрів водного об’єкту. Водна рента виникає у випадку реалізації найкращого з можливих варіантів використання водних ресурсів. Встановлення вартості вод на основі рентної концепції дозволяє стимулювати водокористувачів до пошуку найбільш ефективних варіантів використання, а з іншого правильно визначати плату за споживання загальнодержавних водних ресурсів. Вважаємо, що у найбільш загальному вигляді при формуванні фактору (ставки) приведення вартості водних ресурсів доцільно спиратися на наступну базову формулу (рис. 4):

Рис. 4. Логіка формування суспільної ставки приведення

Основою для формування вартості водних ресурсів з позицій господарського використання, визнається диференційна рента першого та другого типу. З метою розрахунку відповідних показників для національного водного господарства пропонуємо використовувати наступний алгоритм: 1) визначається за певний період (3-5 років) доступні обсяги водних ресурсів в регіональному масштабі чи в Україні в цілому; 2) розраховується сукупний попит на водні ресурси на основі визначення потреб різних галузей промисловості у водопостачанні, оцінці розміру житлово-побутових потреб, а також враховуючі віртуальні потоки водних ресурсів; 3) оцінюються витрати на освоєння та експлуатації водних об’єктів різного типу, а також визначаються їх оптимальний розмір для певного регіону чи держави в цілому; визначається місцерозташування водного об’єкту у геодезичній системі координат (за якою площа водного об’єкту фіксується у нормативно-правових документах), а також визначення площі його водозабору; розрахунок об’єму, водного режиму та інші гідрологічні параметри; 4) оцінка якості водних ресурсів за фізичними, мінеральними, біологічними й іншими характеристиками, а також їх класифікація відповідно до встановленої (стандартної) шкали видів водних об’єктів і віднесення відповідно водних ресурсів до класу потенційних, доступних, залучений тощо; 5) визначаються усі можливі напрямки використання водних ресурсів певного об’єкту, включаючи негосподарські напрямки користування; 6) ідентифікація, оцінка величини та структури грошових потоків, що супроводжують використання водних ресурсів не тільки у водокористувачів, але й в інших учасників господарської діяльності такого роду; 7) розрахунок ставки приведення грошових потоків до єдиного періоду часу на основі обліку динаміки зміни цінності води як елемента природного середовища, зміни рентної дохідності від використання водного об’єкту.

У дисертації розроблено банк управлінських рішень, згрупованих залежно від рівня антропогенного навантаження на водні об’єкти України. У найбільш загальному вигляді множину можливих стратегічних рішень доцільно представити у вигляді матриці, по одній осі якої відкладемо економічні, а по іншій екологічні (природні) критерії (рис. 5).

Рис. 5. Матриця стратегічних рішень управління водними ресурсами України

На наш погляд, доцільно реалізовувати стратегію сектору В (див рис. 5) до управління та розвитку національного водного господарства, що передбачає:

1. Регулювання водокористування на основі ринкових механізмів: розробка рентного механізму ціноутворення на водні ресурси, у розрізі видів водних об’єктів і врахування неекономічних факторів; створення відповідного нормативно-законодавчого поля для регулювання водоспоживання за умови збереження державної монополії на водні ресурси; створення системи моніторингу якості й обсягів національних водних ресурсів згідно міжнародних стандартів, а також організація мережі розповсюдження аналітичної інформації серед водокористувачів; розробка сучасної державної тарифної політики у сфері водокористування на основі сукупної вартості водних ресурсів (визначеної на базі рентної концепції).

2. Зміна технологій водокористування: запровадження водозберігаючих технологій, мінімізація втрат води у процесі транспортування, стимулювання повторно-зворотного використання вод у різних сферах промисловості; інвестування у відновлення гідротехнічних споруд, ремонт обладнання й очисних споруд, створення нових і переоснащення існуючих лабораторій контролю якості вод; фінансування переведення водоспоживачів на міжнародні принципи (стандарти) водокористування та організації оплати вод; фінансування заходів щодо покращання загальної екологічної ситуації на регіональному рівні (відтворення лісів тощо); підвищення законодавчо закріплених екологічних вимог до водокористувачів.

3. Дотримання пропорційності, тобто певного співвідношення між вартістю поточного використання та сумою вартості існування водних об’єктів та вартості для майбутніх поколінь: запровадження комплексної оцінки вартості водних ресурсів за трьох позицій: поточного використання, існування вод, майбутніх поколінь; розробка національної програми розвитку та використання водних ресурсів терміном на 5-10 та 10-30 років, а також закладення в них цільових пропорцій між різними видами вартостей вод; непряме державне регулювання ринкових механізмів ціноутворення на водні ресурси, з огляду на стратегічні цілі розвитку.

висновки

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і здійснено нове методично-прикладне вирішення наукового завдання щодо створення ефективного економічного механізму використання водних ресурсів України. За результатами дисертаційного дослідження зроблені наступні висновки:

1. Теоретичний аналіз наукових підходів до дослідження проблематики побудови економічних механізмів у різних сферах господарської діяльності дозволив уточнити поняття “економічний механізм”, під яким слід розуміти економічні процеси, які відбуваються у соціально-економічних системах різних рівнів і є результатом реалізації фундаментального зв’язку „структура-функція”.

2. На основі дослідження еволюції теорій природокористування, а також сучасних підходів до побудови механізмів господарського використання водних ресурсів у різних країнах світу, вдалося узагальнити суттєві й об’єктивно необхідні складові національної концепції управління водним господарством. На цій основі нами запропонований алгоритм побудови нового економічного механізму водокористування в Україні.

3. Виключна роль водних ресурсів у життєдіяльності людини і відмова ринкових механізмів товарного типу зумовлюють складність оцінки вартості водних ресурсів. Відсутність національної практики визначення ринкової вартості водних об’єктів і необхідність врахування широкого спектру як економічних, так і неекономічних чинників дали можливість розробити та переосмислити традиційні підходи, описати специфічні типи водної ренти, розробити алгоритм проведення оцінки тощо.

4. Проаналізувавши досвід побудови і функціонування механізмів водокористування у країнах Європи та СНД, а також опрацювавши галузеву статистичну інформацію щодо України, вдалося зробити наступні висновки: 1) трансформаційні процеси, що безперервно відбуваються у економічних системах різних країн світу вимагають постійного моніторингу та врахування екологічного фактору; 2) основою оптимального розподілу та використання водних ресурсів виступає регульований ринок води, а не державна чи міжнародна дотаційна політики; 3) актуальність побудови ефективного механізму водокористування зростає з підвищенням інтенсивності промислового розвитку та зростанням густоти населення регіону в цілому; 4) відсутність у більшості країн СНД гармонізованої до міжнародних стандартів системи статистичного моніторингу стану та ефективності використання водних ресурсів, призводить до недооцінки ролі та значення останніх для національних економік, міжнародних конфліктів; 5) динамічне зростання міжнародної торгівлі “віртуальними водними ресурсами” зменшує рівень залежності держав від природних джерел вод, що вимагає розробки адекватного методичного інструментарію підтримки управлінських рішень з урахуванням цих чинників.

5. На основі виділення у структурі механізму водокористування операційних та інфраструктурних блоків чи підсистем нами розроблено алгоритм побудови оптимальної модифікації економічного механізму використання вод в Україні. Доповнивши законодавчо закріплені положення державної рентної концепції (“вода, як елемент природного середовища”, “вода, як економічний ресурс”) постулатами “вода, як елемент майбутнього”, “вода, як культурна цінність”, запропоновано нову технологію визначення вартості вод, яка включає економічні та позаекономічні параметри.

6. Конструктивно проаналізувавши досвід використання різних видів ренти для розробки тарифної політики на державному рівні, встановлено їх внутрішній зв’язок між собою, запропоновані нові підходи до трактування водної ренти як такої, а також розроблено конкретну формулу розрахунку через суспільну ставку приведення.

7. На основі використання математичного апарату теорії орграфів та логіко-структурного моделювання, розроблено модель економічного механізму, що має прогностичне значення для управління водним господарством України, а також є інструментом розробки конкретних рішень у різних сферах державної політики. Аналіз матриць суміжності дуг, суміжності вершин та інцидентності орграфу дозволив нам розробити матрицю стратегічного аналізу управління водогосподарським механізмом України.

8. На основі розробленої матриці стратегічних рішень щодо управління водними ресурсами України, запропоновано використати три основні стратегії: 1) регулювання водокористуванням на основі ринкових механізмів; 2) зміна технологій водокористування; 3) дотримання певного співвідношення між вартістю поточного використання, вартістю існування водних об’єктів та вартістю для майбутніх поколінь.

Одержані наукові результати є певним внеском у розвиток теоретико-методологічних і методичних рекомендацій з проблем оптимізації природокористування та удосконалення економічного механізму використання водних ресурсів України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Пономаренко О.В. Водоспоживання як сфера комерційної діяльності // Маркетинг в Україні. – 2006. – №1(35) січень-лютий – С.9-14.

2. Пономаренко О.В. Основи побудови сучасного економічного механізму використання водних ресурсів // Стратегія економічного розвитку: Наук. зб. – Вип.16. – К.: КНЕУ. – 2005. – С.115-120.

3. Пономаренко О.В. Визначення вартості водних ресурсів України.// Продуктивні сили і регіональна економіка: Зб. наук. пр.: У 2 ч. - К.: РВПС України НАН України, 2006. - Ч. 2. - С. 88-94.

4. Пономаренко О., Тимошенко С. Структура управління водним господарством України, та шляхи її вдосконалення // Рідна природа. Науково-популярний екологічний журнал. – 2004. – С.48-51.

5. Пономаренко О., Тимошенко С. Управління водним господарством України: шляхи удосконалення // Водне господарство України. Науково-технічний часопис. – 2004. – №5-6. – С.2-4.

АНОТАЦІЯ

Пономаренко О.В. Удосконалення економічного механізму використання природних ресурсів. – Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.08.01 – економіка природокористування і охорони навколишнього середовища. – Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, Київ, 2006.

Дисертацію присвячено розробці теоретико-методологічних підходів і практичних засад створення економічного механізму використання водних ресурсів України. Узагальнено результати наукових досліджень категорії “механізм”, еволюцію наукових підходів до природокористування, проведено порівняльний аналіз ефективності використання водних ресурсів в Україні та різних країнах світу, розроблено методику вартісної оцінки та систему управління водним господарством, удосконалено систему показників моніторингу стану та ефективності використання водного потенціалу держави, розроблено матрицю прийняття стратегічних рішень щодо розвитку національного водного господарства, розроблено алгоритм управління водогосподарським комплексом. Висвітлено проблеми і напрями удосконалення державної рентної політики для покращання стану та господарського використання водних об’єктів.

Ключові слова: економічний механізм, природні ресурси, природокористування, водокористування, рентна політика, водне господарство.

АННОТАЦИЯ

Пономаренко О.В. Усовершенствование экономического механизма использования природных ресурсов. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.08.01 - экономика природопользования и охраны окружающей среды. – Совет по изучению производительных сил Украины НАН Украины, Киев, 2006.

Диссертация посвящена разработке теоретико-методологических подходов и практических основ создания экономического механизма использования водных ресурсов Украины. Обобщенны результаты научных исследований категории “механизм”, эволюция научных подходов к природопользованию, проведен сравнительный анализ эффективности использование водных ресурсов в Украине и различных странах мира, разработана методика стоимостной оценки и система управления водным хозяйством, усовершенствована система показателей мониторинга состояния и эффективности использование водного потенциала государства, разработана матрица принятия стратегических решений относительно развития национального водного хозяйства, разработан алгоритм управления водохозяйственным комплексом. Исследованы проблемы и направления усовершенствования государственной рентной политики для улучшения состояния и хозяйственного использования водных объектов.

Ключевые слова: экономический механизм, природные ресурсы, природопользование, водопотребление, рентная политика, водное хозяйство.

SUMMARY

Ponomarenko O.V. The economic mechanism improvement of the natural resources usage .- Manuscript.

Thesis for obtaining a Candidate’s degree in Economics in specialty 08.08.01 – The Economics of Nature Use and Protection of Environment. – The Council for Researching Ukraine’s Productive Forces of The National Academy of Science of Ukraine, Kyiv, 2006.

The dissertation is devoted to the research of problems, development of theoretic-methodological approaches, methodical and practical bases of the constructing effective economic mechanism of the natural resources usage. In the dissertation accentuated necessity forming the management system in Ukrainian water economy that will be adequate to the modern condition. The author’s researches prove that water resources of Ukraine have suffered from considerable anthropogenic pressure and degradation. The worsening and in some regions already critical condition of water supply and sanitation services, combined with increasingly ineffective water, wastewater treatment and a lack of sufficient financing are the most pressing problems facing the water sector in Ukraine. Currently in the World the cost of water supply and canalization services are rapidly growing without improvement of the provided service’s quality. The adjustment policy in the water sector of Ukraine has been unchanged during a long-term. Impartially tariffs for water supply and sanitation services were increased but prices for users remained the same. As a result the serious protests from consumers begin; grow social tensions and reduction of water bills’ collection rates. Currently 25% of water supply facilities and lines have reached their expiry date, 22% of water supply systems are in a state of emergency, with 35% worn-out and inadequate. Half of the pumping units have depleted their resources, 40% of which require for immediate replacement. 26% of sewerage nets and 7% of pumping plants are worn-out; moreover, 46% of pumping plants are to be fully replaced. The author demonstrated that current critical situation in the water sector requires the urgent implementation of adequate decisions at all levels, the allocation of substantial resources and participation of all stakeholders. Currently the State program on the development water economy exists but it is being implemented very slowly because of the lack of money. In the recent decade, due to transition to a market economy, the issue of reforming in the water sector became the key agenda item of all governmental levels and water utilities. Reform of the water