В оповіданні "Гей, хто в лісі, обізвися…" образ Зіня розкривається повніше, постає зриміше перед читачем, коли до зовнішнього плану характеристики додається авторська фіксація стану, почуттів персонажа або властивостей його натури, фрагменти внутрішнього монологу, невисловлені героєм проблеми, оклики, непряма і невласне пряма мова. Образ Зіня психологічно тонко вимальовується письменником через вчинки, у зіткненні і взаємодіях з іншими дійовими особами, а особливо через майстерне розкриття найменших душевних порухів дитячого серця. На очах у малого Зіня "халамидники" (босяки, що ховаються у глинищах) забивають Корчуна, який для Зіневих ровесників був "справжнім і страшенним богом кари і заборони", – і це стає для хлопчика справжнім потрясінням, прощанням з казкою і відкриттям чогось нового у житті. Невласне пряме мовлення відіграє важливу роль у розкритті характеру Зіня.
Невласне пряме мовлення, звичайно, не має таких виражальних можливостей, як безпосереднє надання слова героєві, проте і воно має свої особливості: дозволяє лаконічніше відтворити події внутрішнього життя героя, не посягаючи на індивідуальні особливості його "слова", як перехідна форма внутрішнього мовлення дозволяє авторові безпосередніше, сміливіше і природніше "вплітати" в художню розповідь (прямо чи опосередковано) своє ставлення до думок героя, виявляти свою авторську позицію.
Внутрішні діалогізовані монологи письменник будує так, що вони зберігають індивідуальні особливості прямої мови героїв. Автор вдається до них з єдиною метою: передати мову героя стисліше, більш концентровано, акцентуючи увагу на внутрішньому стані.
Спрямовані на щонайповніше втілення змісту, такі засоби характеротворення, як внутрішній монолог, невласне пряме мовлення, виконують свою основну функцію – всебічно і правдиво розкривають характер героя, таїну його внутрішнього світу.
В.Винниченко глибоко осягає функціональну роль різних форм внутрішнього мовлення, розкриваючи характери дітей, їхні вчинки, поривання, настрої.
У Висновках узагальнено основні результати дослідження. Найголовніші з них такі:
Дитяча проза В.Винниченка 1910-х – початку 1920-х засвідчила рух української прози у напрямі неореалізму з характерною для нього "абсорбцією" модерністичних новацій і можливостей. Соціальне в неореалістичній прозі постає крізь призму психологічного, – і саме в цьому полягає сутність новаторства письменника як дитячого прозаїка.
У центрі дитячих оповідань митця найчастіше постає "бунтуюча особистість", тобто дитина, для якої надзвичайно важливим є процес утвердження власного "Я", власних моральних, поведінкових цінностей. Сюжети оповідань В.Винниченка будуються нерідко на екстравагантних викликах дітей – обставинам і оточенню, їхній боротьбі за право бути не таким, як усі, всупереч страхові, образам і приниженню.
В.Винниченка цікавить сама психологія бунту юної душі. Цей феномен відтворюється ним у межових ситуаціях, пов’язаних із ризиком, випробуваннями, спалахами дитячого максималізму чи ображеної гордості.
Вірний своїй творчій установці на поглиблений психологізм, В.Винниченко активно використовує складний психологічний інструментарій художнього зображення героїв. У нього домінують динамічні портрети; "видима мова почуттів" зорієнтована на розкриття "діалектики душі", блискавичного перебігу душевних станів.
Портретна деталь (вираз очей, погляд героя) покликана увиразнити цей перебіг. У змалюванні різноманітних відтінків "дзеркала душі" (очей), письменник відтворює різні відтінки дитячих переживань.
Пейзаж у дитячих оповіданнях В.Винниченка виступає в ролі синхронізуючого емоційного супроводу стосовно переживань героїв. Настрої природи немовби "акомпанують" настроєвим метаморфозам дітей.
Оскільки Винниченка-психолога найбільше цікавить "дитина бунтуюча", то це накладає відбиток на характер діалогів у його творах – їх питома вага винятково велика. Вони майже вільні від авторських ремарок; з-поміж діалогів переважає тип діалогу-двобою, психологічного поєдинку, звідси – їх напруженість, драматизм. Так само важливими є взаємодоповнюючі діалоги й діалоги-переконання. Значна кількість діалогів зближує дитячу прозу митця з драмою (як літературним родом). Таким чином виявляється драматургійність як риса художнього мислення письменника.
Важливі художні завдання у дитячих оповіданнях В.Винниченка виконує внутрішнє мовлення і такі його різновиди, як невласне пряме мовлення та внутрішні монологи. Мистецтво внутрішнього монологу повніше виявилося в романістиці письменника; у дитячій прозі він активніше вдається до невласне прямого мовлення.
Комбінації психологічних засобів характеротворення дають В.Винниченку можливість оригінально відтворювати складні душевні стани, загадки й парадокси вчинків його героїв, болісні процеси соціалізації особистості.
Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях:
1. Присяжнюк С. Особливості творення психологічного портрету (на матеріалі дитячих оповідань В.Винниченка) // Вісник Житомирського державного педагогічного університету ім. І.Франка. – 2004. – Вип. . – С. .
2. Присяжнюк С. Мовлення персонажів як засіб відтворення характерів та душевних станів (на матеріалі дитячої прози В.Винниченка) // Наукові записки. – Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2004. – Вип. .– Серія: філологічні науки (літературознавство). – С. – 358.
3. Федько-халамидник та інші… (У співавторстві з В. Панченком) // Дивослово. – 2005. – №7. – С. – 23.
4. Присяжнюк С. Пейзаж як засіб розкриття характерів і душевних станів (на матеріалі дитячих оповідань В.Винниченка) // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. – К., 2005. – Вип. 8. – С. – 240.
5. Присяжнюк С. Дитяча проза В.Винниченка: рівень наукової інтерпретаціїНаукові записки. – Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2005. – Вип. .– Серія: філологічні науки (літературознавство) – С. – 245.
6. Присяжнюк С. Особливості психологізму дитячої прози В.Винниченка (постановка проблеми) // Наукові записки. – Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2005. – Вип. . – Серія: філологічні науки (літературознавство) – С. – 162.
7. Присяжнюк С. Концепція образу дитини у творчості В.Винниченка // Наукові записки. – Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2006. – Вип. . – Ч. – Серія: філологічні науки (літературознавство) – С. – 145.
8. Присяжнюк С. Духовний світ героїв дитячої прози В.Винниченка // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. пр. – Вип. 18. – Ч. І.: Аспекти духовності української літератури. – К.: Акцент, 2004. – С. – 526.
АНОТАЦІЯ
Присяжнюк С.С. Психологізм дитячих оповідань Володимира Винниченка (принципи і засоби зображення характерів). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01. – українська література. – Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка. – Кіровоград, 2006.
Дисертація присвячена дослідженню актуальної проблеми в творчості В.Винниченка – психологізму, що розглядається на матеріалі дитячих оповідань. При цьому увага акцентується на визначенні своєрідності вираження внутрішнього світу особистості, її психічного стану. Висвітлено специфіку розкриття характеру особистості. Увага зосереджується на формах психологічного зображення (конкретні засоби відтворення внутрішнього світу героїв) портрет, внутрішній монолог, невласне пряма мова, монолог, діалог, психологічний пейзаж, художня деталь.
Художній психологізм дитячих оповідань В.Винниченка досліджується системно і цілісно.
Ключові слова: психологізм, портрет, пейзаж, діалог, монолог, художня деталь, невласне пряме мовлення.
АННОТАЦИЯ
Присяжнюк С.С. Психологизм детских рассказов Владимира Винниченко (принципы и способы изображения характеров). – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01. – украинская литература. – Кировоградский государственный педагогический университет имени Владимира Винниченко. – Кировоград, 2006.
В диссертации рассматривается фигура В.Винниченко, который в начале ХХ века закладывает в украинской литературе принципы и структурные признаки модерного мышления. Очевидными есть полемические интенции писателя относительно украинской литературной традиции, в которой В.Винниченко не устраивала чрезмерная описательность, этнографический бытовизм, расстановка персонажей за контрастным, "черно-белым" признаком. Он создает новую парадоксальную характерологию ("Краса і сила").
В работе рассматривается эволюция развития украинской детской литературы, определены закономерности её развития. Из рассказов украинских прозаиков второй половины ХІХ века условно можно выделить две группы. В рассказах первой группы прослеживается притяжение к психологизации образа ребенка. В другой группе произведений образы детей схематические, отсутствует углубление в психологию, черты характера и поступки героев подчинены раскрытию определенной дидактической идеи.
Впервые в украинском литературоведении осуществляется системный анализ специфики психологизма детских рассказов В.Винниченко в аспекте философско-психологических тенденций, обоснованных в трудах отечественных и западноевропейских ученых. В связи с этим основное внимание уделено принципам психологического анализа, что дает возможность раскрыть особенности выражения внутреннего мира героев, их психического состояния.
В диссертации проанализировано художественное моделирование образа ребенка в аспекте психологизма как стержневого в рассказах для детей В.Винниченко. Уделяется особое внимание художественному отображению разных психических состояний детей, диалектики их душ на сюжетно-предметном и образно-выразительном уровнях. Психологическая характеристика героя передается через форму внутреннего монолога, диалога, авторского психологизированного повествования, несобственно прямой речи, а также через жест, мимику, выражение глаз, лица, позу, движения, действия и др. В изображенном в рассказах В.Винниченко мире и положения в нем героев абсолютно значимым есть личностное самосознание автора. За художественным текстом, субъектом личности в нем выразительно наблюдается пережитое самим художником, о чем свидетельствуют рассказы "Федько-халамидник", "Віють вітри, віють буйні…", "Бабусин подарунок". В произведениях В.Винниченко своеобразно выражена душа самого писателя, который неотделим от своих героев.
В центре детских рассказов писателя наиболее часто встречается "бунтующая личность", то есть ребенок, для которого наиболее важным есть процесс утверждения собственного "я", собственных моральных, поведенческих ценностей. Сюжеты рассказов В.Винниченко нередко строятся на экстравагантных вызовах детей обстоятельствам и окружению, их борьбе за право быть не такими как все, вопреки страху, обидам и унижению.
В.Винниченко интересует сама психология бунта юной души. Этот феномен открывается им в граничных ситуациях, связанных с риском, испытаниями, вспышками детского максимализма или обиженной гордости.
Детская проза В.Винниченко 1910-х – начала 1920-х засвидетельствовала движение украинской прозы в направлении неореализма с характерной для него "абсорбцией" модернистских новаций и возможностей. Социальное в неореалистической прозе изображено сквозь призму психологического, – и именно в этом заключается сущность новаторства писателя как детского прозаика.
Ключевые слова: психологизм, портрет, пейзаж, диалог, монолог, художественная деталь, несобственно прямая речь.
SUMMARY
Prysiazhniuk S.S. Psychologism of stories for children by Volodymyr Vynnychenko (principles and ways of portraying the characters). – Manuscript.
Thesis for a Candidate Degree in Philology, speciality 10.01.01 – Ukrainian literature. – Kirovohrad State Pedagogical University named after Volodymyr Vynnychenko. – Kirovohrad, 2006.
The thesis is devoted to psychologism of stories for children by Volodymyr Vynnychenko. Polemic intentions of the writer towards ukrainian literary tradition is viewed. Artistic psychologism of children's prose by Volodymyr Vynnychenko is considered. Such forms of psychological portrayal (concrete means of reflecting the characters' inner world) as portrait, inner monologue, psychological landscape, artistic detail, indirect speech is emphasized.
Key words: psychologism, portrait, landscape, dialogue, monologue, artistic detail, indirect speech.