ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ІМ. Г.С.КОСТЮКА

АПН УКРАЇНИ

УДК 159.992.73:316.472.3

ПАВЕЛКІВ Віталій Романович

ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСОБИ КОРЕКЦІЇ МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ У ПІДЛІТКІВ З АГРЕСИВНОЮ ПОВЕДІНКОЮ

19.00.07 – педагогічна та вікова психологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті психології ім. Г.С.Костюка АПН України, лабораторія психології навчання

Науковий керівник: дійсний член АПН України, доктор психологічних наук,

професор Максименко Сергій Дмитрович, директор

Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор

Максимова Наталія Юріївна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри соціальної роботи

кандидат психологічних наук, доцент

Ковальчук Юрій Мефодійович,

Кам’янець-Подільський державний університет МОН України, директор Інституту соціальної реабілітації та розвитку дитини

Провідна установа: Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна МОН України, кафедра прикладної психології

Захист дисертації відбудеться 25 жовтня 2006 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.453.01 в Інституті психології ім. Г.С.Костюка АПН України за адресою: 01033, м. Київ, вул. Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України

Автореферат розіслано 23 вересня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Балл Г.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Проблема деструктивної поведінки людини привертала увагу дослідників досить давно, але й донині все ще залишається недостатньо вивченою. З розвитком суспільства певні форми деструктивної поведінки, зокрема агресивної, не тільки не виявили тенденції до зниження, але й стали знаходити нові, більш витончені форми прояву. Актуальність теми дослідження визначається також і тим, що в останні роки збільшилася кількість злочинів, які скоєні молоддю та підлітками, збільшилася кількість групових бійок, які носять жорстокий характер. Крім цього, у певної частини молоді спостерігається поглиблення агресії в бік зростання жорстокості, цинізму, збільшення числа злочинів, які скоюються під впливом ситуативних, імпульсивних поведінкових реакцій і характеризуються неадекватністю приводу і міри заподіяної жертві шкоди. Укоріненість агресивної моделі поведінки в середовищі підлітків виступає показником деформованого способу життя і відображає одну з найгостріших психологічних і соціальних проблем нашого суспільства.

Проблематика агресії та агресивної поведінки займає істотне місце у психологічній науці (З.Фрейд, А.Басс, А.Бандура, С.Берковітц, К.Лоренц та ін.). Чимало праць (зокрема, вітчизняних дослідників) присвячено вивченню різноманітних форм агресивної поведінки дітей та підлітків (О.Б.Бовть, Р.У.Благута, В.О.Татенко, Б.М.Ткач, С.В.Харченко, Л.В.Чаговець), у тому числі важковиховуваних і з відхиленнями в поведінці (М.А.Алемаксін, Н.В.Алікіна, М.І.Блонський, К.Бютнер, Л.М.Зюбін, Е.Квятковська-Тохович, Т.І.Короткова, Т.Н.Курбатока, Н.Ю.Максимова, М.Раттер, Л.С.Славіна). Певна кількість досліджень спрямована на вивчення особливостей прояву агресивної поведінки студентської молоді (Л.В.Бернацька, О.Ю.Дроздов, Ю.Д.Іщенко, С.Л.Кравчук, А.Е.Мелоян, С.Г.Шебанова), менеджерів (Є.В.Тополєв), спортсменів (О.Я.Фотуйма), міліціянтів (О.М.Цільмак), охоронців (С.П.Третьяков), на розроблення заходів попередження й корекції певних форм агресивності засобами психотренінгу (І.С.Ніколаєва, Т.В.Палько, С.П.Третьяков) тощо. Численні дослідження присвячені вивченню агресії та агресивності в осіб, що притягалися до кримінальної відповідальності або мають певні психопатологічні відхилення (Л.М.Балабанова, С.Н.Єніколопов, Л.Я.Жезлова, К.Є.Ігошев, І.І.Карпець, В.Н.Кудрявцев, А.Є.Лічко, Р.М.Масагутов, В.Г.Самовичев, А.І.Селецький, Н.Н.Стручков та ін.). Та, попри усе це, проблема природи і чинників агресивної поведінки підлітків та засобів її корекції все ще залишається недостатньо розробленою у психолого-педагогічній науці.

Зв’язок теми дослідження з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною науково-практичних розробок лабораторії психології навчання Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України: “Психолого-педагогічні умови розвитку особистісної активності в освітньому просторі” (Державний реєстраційний номер 0105U001036).

Тема дисертації затверджена Вченою радою Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України (протокол №1 від 29.01.2004р.) та узгоджена в Координаційній раді АПН України (протокол №2 від 24.02.2004 р.).

Об’єкт дослідження - агресивна поведінка підлітків.

Предмет дослідження - психологічні чинники агресивної поведінки підлітків та засоби її корекції.

Мета дослідження - визначити психологічні чинники, що впливають на прояв агресивної поведінки у підлітків, та засоби її корекції в умовах освітнього закладу.

Гіпотези дослідження полягають у тому, що:

а) істотним чинником формування агресивності підлітка є деформація системи його стосунків із найближчим оточенням;

б) корекція вказаних стосунків і відповідне зниження агресивності підлітків можуть бути досягнуті за допомогою системи педагогічних і психологічних впливів в умовах продуктивного розвивального середовища.

Завдання дослідження.

1. Здійснити аналіз існуючих у психолого-педагогічній літературі підходів до аналізу агресії, агресивної поведінки та агресивності.

2. Створити комплексну методику дослідження, яка дасть змогу якнайповніше вивчити психологічні чинники агресивної поведінки у підлітковому віці.

3. Виявити вплив індивідуально-психологічних (структура самоставлення, мотиви, соціально-моральні цінності) та соціально-психологічних (статус підлітка у навчальній групі) чинників на агресивну поведінку підлітка.

4. Розробити і апробувати програму психологічної допомоги особистості у подоланні агресивних форм поведінки шляхом створення продуктивного розвивального середовища.

5. Проаналізувати ефективність розробленої програми.

Методологічними засадами дослідження слугували головні положення генетичного підходу та вчення про детермінацію та закономірності розвитку психіки (Л.С.Виготський, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, С.Д.Максименко, С.Л.Рубінштейн), теоретико-методологічні положення про соціально-психологічну сутність людини, закономірності її соціалізації (Б.Г.Ананьєв, Л.І.Божович, М.Й.Боришевський, Б.С.Братусь, Б.В.Зейгарник, І.С.Кон, Г.С.Костюк, С.Д.Максименко, Т.М.Титаренко), психологічні уявлення про природу і сутність феномена агресії (Н.В.Алікіна, С.Л.Кравчук, М.Д.Левітов, О.М.Морозов, А.А.Реан, Ф.С.Сафуанов, В.М.Синьов, Т.С.Яценко).

Методи дослідження – теоретичний аналіз проблеми дослідження на базі вивчення наукової літератури, емпіричні методи – опитування, анкетування, тестування, соціометрія, спостереження, а також експеримент. Статистичний аналіз здійснювався на базі пакету статистичних програм SPSS 10.0.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому:

- одержані нові дані стосовно специфічних рис агресивної поведінки у підлітковому віці;

- показано вплив самоставлення, мотивів та соціально-моральних цінностей на агресивну поведінку підлітків;

- виявлено зумовленість агресивної поведінки підлітків їхніми стосунками з однолітками, вчителями та батьками;

- створено й апробовано програму корекції агресивної поведінки підлітків в умовах продуктивного розвивального середовища.

Теоретична значущість дослідження полягає:

- у виявленні індивідуально-психологічних та соціально-психологічних чинників агресивної поведінки підлітків;

- у з’ясуванні наявності протиріччя між уявленнями підлітка про свої стосунки з однокласниками та його реальним статусом у колективі;

- у дослідженні впливу сімейних та педагогічних чинників на прояви агресивної поведінки у підлітків;

- у вивченні засобів корекції агресивної поведінки підлітків, що передбачає вплив на систему взаємостосунків з однолітками, педагогами та батьками.

Практична значущість результатів дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані педагогами, психологами та соціальними працівниками при організації групової та індивідуальної роботи з підлітками. Створена в дослідженні комплексна методика діагностики агресивної поведінки може застосовуватися практичними психологами для діагностики симптомів агресії у підлітків. Програма корекції агресивної поведінки підлітків в умовах продуктивного розвивального середовища може використовуватися класними керівниками та педагогами при роботі з агресивними підлітками. Крім цього, результати дослідження можуть бути використані при читанні курсів з вікової психології для студентів, що навчаються за психологічними та педагогічними спеціальностями.

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечувалася використанням надійних та валідних діагностичних методик, адекватних меті та завданням дослідження, поєднанням кількісного та якісного аналізу емпіричних даних, репрезентативністю вибірки та застосуванням методів математичної статистики із залученням новітніх програм обробки.

Дослідження проводилося протягом 2004-2005 рр. на базі Рівненської загальноосвітньої школи №28, спеціальної школи з корекційно-розвивальним навчанням №26 та дитячого будинку м. Рівне.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертаційного дослідження доповідалися на конференції молодих учених “Психологія сучасності: наука і практика” (м. Одеса, 2003), Міжнародній науково-практичній конференції „Психологія особистості: досвід минулого – погляд в майбутнє” (м. Одеса, 2004), Всеукраїнському конгресі психологів (м. Київ, 2005), на другому Вінницькому міжрегіональному науково-практичному семінарі “Особистісна орієнтація як провідний напрям удосконалення освіти” (м. Вінниця, 2005), на засіданнях кафедри загальної психології та психодіагностики Рівненського державного гуманітарного університету і лабораторії психології навчання Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України.

Головні положення дисертації висвітлено у 7 публікаціях автора, 5 з яких опубліковані у фахових виданнях, включених ВАК України до відповідного переліку.

Впровадження результатів дослідження. Результати дослідження використовуються при читанні курсу „Вікова психологія” для студентів, що навчаються за спеціальностями „Психологія”, „Соціальна робота” та курсу „Вікова та педагогічна психологія” для студентів усіх факультетів Рівненського державного гуманітарного університету.

Структура і обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що налічує 170 найменувань, у тому числі 9 іноземною мовою, та 10 додатків. Основний зміст дисертації викладено на 190 сторінках. Робота містить 23 таблиці, 2 рисунки, 2 діаграми.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження проблеми прояву агресії в підлітковому віці, визначаються об’єкт, предмет, мета, завдання дослідження. Розкриваються наукова новизна, теоретична та практична значущість результатів дисертаційного дослідження, подано дані про апробацію та впровадження цих результатів.

У першому розділі “Теоретичні передумови дослідження агресії у підлітків” здійснено теоретичний аналіз основних концепцій і підходів до тлумачення агресії, її природи, механізмів та форм проявів у підлітковому віці.

Надзвичайна складність феномену агресії та різноманітність форм його вияву призводять до того, що нині в науці відсутня його однозначна трактовка, існують різні визначення агресії й агресивності (А.Бандура, А.Басс, Д.Доллард, К.Лоренц, Н.Міллер, О.Ю.Михайлова, А.Маслоу, Ч.Райкрофт, М.Раттер, А.А.Реан, Т.Г.Румянцева, М.Сірс, З.Фрейд, С.Г.Шебанова та ін.). Частіше за все агресія визначається як індивідуальна або колективна дія чи поведінка, спрямована на заподіяння фізичної або психологічної шкоди, збитків або на знищення іншої людини чи групи людей. Схильність суб’єкта до агресивної поведінки розглядається як відносно стійка риса особистості – агресивність.

Агресивність є інтегральною властивістю особистості, що виступає як стійка основа її поведінки і мотивації.

Вивчення проблематики агресивної поведінки підлітків знайшло своє відображення в працях українських та російських учених (В.А.Аверін, Н.В.Алікіна, Б.Н.Алмазов, С.Я.Бєлічева, П.Г.Бельский, І.А.Горьковая, З.Н.Григорова, С.Н.Єнікопов, П.А.Ковальов, Н.Ю.Максимова, І.А.Невський, Е.В.Ольшанська, А.А.Реан, Л.М.Семенюк, В.О.Татенко, Д.І.Фельдштейн, І.А.Фурманов та ін.) та зарубіжних психологів (А.Бандура, Й.Берг, Р.Дженкінс, І.Джосселіні, Р.Уолтерс, А.Фрейд, З.Хевітт, Е.Еріксон, Д.Мунн та ін.). Дослідження агресивних проявів у підлітковому віці передбачає врахування того, що цей вік є перехідним від дитинства до дорослості, характеризується анатомо-фізіологічною перебудовою організму, пов’язаною зі статевим дозріванням, виникненням почуття дорослості, а також зміною соціальної ситуації розвитку: провідної ролі набуває інтимно-особистісне спілкування з однолітками.

Звернення до специфіки підліткового віку свідчить про кризовий його перебіг (Л.І.Божович, Л.С.Виготський, І.В.Дубровіна, Т.В.Драгунова, А.В.Захарова, О.М.Леонтьєв, М.І.Лісіна, А.М.Прихожан, Л.М.Семенюк, Е.Т.Соколова, Н.Н.Толстих, І.Г.Чеснокова, Дж.Адельсон, Й.Берг, І.Джосселіні, Е.Доуван, Д.Оффер, А.Фрейд, З.Фрейд, Ст.Холла). Особливий інтерес становлять праці, автори яких з’ясовують соціальні чинники кризи підліткового віку, пов’язані передусім із середовищем, в рамках якого перебуває підліток.

У низці досліджень (Я.Л.Коломінський, Т.В.Драгунова, В.Н.Лозовцева, І.Є.Фокіна) розкривається значення стосунків з іншими людьми, які відіграють важливу роль у формуванні особистості підлітка. Спілкування з іншими людьми постає головним чинником розвитку особистості в підлітковому віці – зважаючи, крім іншого, на пріоритет інтимно-особистісного спілкування як провідної діяльності (Л.І.Божович, Т.С.Гурлева, В.Р.Кисловська, Д.Б.Ельконін).

Агресивні дії підлітків виступають: 1) як засіб досягнення значущої мети; 2) як спосіб психологічної розрядки, заміщення блокованої потреби і переключення діяльності; 3) як спосіб задоволення потреби в самореалізації і самоствердженні (О.В.Ольшанська, А.А.Реан, І.А.Фурманов).

Н.Ю.Максимова вважає, що відхилення в розвитку особистості підлітка є результатом багатоступеневого процесу порушення взаємодії дитини з навколишнім світом. Незадоволеність підлітка стосунками з оточуючими, ставленням оточуючих до нього, порушення стосунків підлітка із соціальним середовищем частіше за все є передумовою виникнення агресивної поведінки. Агресія виступає засобом психологічного захисту від уже існуючих негативних стосунків підлітків з дорослими і однолітками, є неконструктивним способом самоствердження.

У другому розділі “Емпіричне дослідження агресії у підлітків” обґрунтовано програму емпіричного дослідження агресивної поведінки у підлітковому віці, подано його результати та здійснено їх аналіз.

Враховуючи складність феномену агресії, при проведенні дослідження ми використовували методики, спрямовані на виявлення різноманітних рис особистості. Це, зокрема:

- методика „Неіснуюча тварина” для виявлення рис агресивності і асоціальності;

- методика „Незакінчені речення” для діагностики морально-психологічних особливостей важких підлітків;

- методика „Сюжетні картинки” для діагностики морально-психологічних особливостей важких підлітків;

- тест „Рука” для виявлення рівня агресивності;

- опитувальник багатостороннього вивчення самоставлення (С.Р.Пантелєєв) для діагностики ставлення підлітка до себе за трьома факторами: самоповага, аутосимпатія, самознищення;

- варіант методики Дембо – Рубінштейн для визначення самооцінки (СО) і рівня домагань (РД) підлітків;

- тест М.Люшера для діагностики психічних станів підлітків;

- метод мотиваційної індукції (МІМ) Ж.Нюттена для дослідження мотиваційних утворень підлітків;

- метод збору незалежних характеристик;

- анкета для батьків, розроблена З.О.Зімелєвою;

- опитувальник призначений для аналізу сімейного виховання (АСВ) Ейдеміллера – Юстицького;

- опитувальник для визначення рівня агресивності Басса – Даркі для підлітків;

- методика соціально-психологічної самоатестації колективу (Р.С.Нємов).

Для виявлення кола і характеру взаємодії підлітків з оточуючими його однолітками застосовувалася графічна бесіда „коло спілкування” (Р.Жиль).

Для опису й вимірювання основних характеристик міжособистісних стосунків нами застосовувалась група соціально-психологічних методів. До неї увійшли соціометрія та її модифікації (аутосоціометрія і аутосоціоматриця). У запитаннях ми фіксували число виборів: кожен досліджуваний повинен був вибрати трьох однокласників, ставилися два запитання одне з позитивним і одне з негативним вибором. Досліджувані: 1) здійснювали рангування всіх однолітків за їх положенням у системі особистих взаємостосунків; 2) виражали своє уявлення про їхні стосунки один з одним; 3) визначали своє положення в системі особистих стосунків; 4) виражали своє ставлення до однолітків; 5) виявляли своє уявлення про їхнє ставлення до себе.

Емпіричне дослідження проходило в кілька етапів.

1. Діагностичне обстеження особистості підлітків з наступним психологічним аналізом. На цьому етапі кількість обстежених складала 147 підлітків.

2. Дослідження агресивності підлітків, що перебувають у різних освітніх середовищах, із наступним порівняльним аналізом. На другому етапі кількість досліджуваних склала 120 підлітків.

3. Дослідження впливу особливостей батьківського виховання на поведінку підлітків. Обстежено 50 батьків.

4. Дослідження стосунків агресивних підлітків з однолітками (всього 126 осіб – 63 в експериментальному і 63 у контрольному класах).

На першому етапі ми застосували методичну програму, яка складалася з трьох методик: 1) проективної методики „Неіснуюча тварина”; 2) методики Басса – Даркі (в модифікації А.К.Осницького); 3) методики „Шкала самооцінки” Дембо – Рубінштейн.

Первинний аналіз засвідчив, що основні показники, за якими визначався рівень агресивності досліджуваних, пов’язані між собою. У 70 % підлітків було виявлено схильність до агресивної поведінки. Аналіз гендерних відмінностей на всій вибірці підлітків свідчить про те, що рівень агресивних настановлень дещо вищий у хлопчиків.

Виходячи з отриманих даних, підлітки були поділені нами на дві групи: а) схильні до агресивної поведінки (високоагресивні); б) ті, що не мають такої схильності (низькоагресивні).

Констатовано значущу кореляцію між індексом агресивності підлітка і характеристиками його самоставлення, які визначалися за методикою С.Р.Пантєлєєва. Було виявлено також істотні відмінності у структурі самоставлення між високоагресивними й низькоагресивними підлітками. Для перших особливо значущим є уявлення про себе як про людину, відповідну цінностям актуального соціального середовища (про що свідчать, зокрема, такі показники як очікувана увага до себе з боку оточуючих, уявлення про високий авторитет у однолітків). Водночас власна цінність з точки зору оточення і прийняття себе як особистості виявляються в уявленні цих підлітків різними стратегіями соціальної адаптації. Натомість для групи низькоагресивних підлітків прийняття себе виявляється міцніше включеним до загальної структури самоставлення. Разом з тим, у цих підлітків має місце пряма залежність між самоприйняттям і почуттям провини: чим вище самоприйняття, тим вище почуття провини, пов’язане з переживанням певної своєї невідповідності соціальним нормам і цінностям, що є чинними в оточенні підлітка.

Аналіз змісту мотиваційних об’єктів (за методом мотиваційної індукції Ж.Нюттена (МІМ)) дозволив визначити деякий набір ціннісних орієнтацій підлітків за такими напрямами, як спрямованість особистості „Я – МИ”, альтруїзм, саморозвиток. Цікаво, що 88% підлітків надто критично оцінили свою вікову групу, вважаючи (мабуть, під впливом вчителів і батьків) сучасного підлітка негативним елементом суспільства. Крім цього, суперечливість самооцінки підлітків простежується у співвідношенні зовнішніх виявів мотивів (описів типової поведінки) і внутрішніх відчуттів і переживань того, що відбувається зовні.

На другому етапі було проведено порівняння агресивності підлітків, що перебувають у різних освітніх середовищах. Для цього були обрані учні загальноосвітньої школи, школи з корекційно-розвивальним навчанням (КРН) та вихованці дитячого будинку. Виявлено достовірно значущі відмінності між групами підлітків, які виховуються у сім’ях і поза сім’єю, причому серед вихованців дитячого будинку було зафіксовано найменший рівень агресивності й водночас – найвищі показники за шкалою „почуття провини”. Мабуть, саме такий емоційний стан дітей підкріплюється вихователями (разом із гальмуванням агресії). Підлітки загальноосвітньої школи продемонстрували вищі показники агресивності, ніж вихованці дитячого будинку, а учні школи з корекційно-розвивальним навчанням – ще вищі.

На третьому етапі дослідження вивчався вплив сімейного виховання на вияв агресивності підлітків. В анкетуванні взяли участь 50 батьків учнів віком від 12 до 17 років. Те, як батьки оцінювали поведінку своєї дитини, дозволило умовно поділити їх на дві групи:

- до першої групи були віднесені батьки, які мають значні претензії до способу поведінки дітей (70% від загальної кількості опитаних);

- до другої групи – батьки, які загалом задоволені поведінкою своєї дитини (30% батьків).

Узагальнивши результати анкетування, ми одержали характеристику батьків, складену на підставі стилів їхньої взаємодії з дітьми і певних тенденцій у поглядах на виховання агресивних і неагресивних дітей відповідно. Батьки, що фіксують агресивність дитини, на відміну від батьків, що не фіксують її, виявляють незгоду одне з одним у поглядах на методи виховання (85% і 35% відповідно), частіше є непослідовні у своїх вимогах до дитини (14% проти 0%), рідко хвалять дитину за гарну поведінку (9% проти 18%), а за погану – частіше карають (77% проти 46%); дитина практично не звертається до батьків за порадою (0% проти 13%) і рідше звертається за допомогою (27% проти 54%).

Отже, нами були визначені чинники, що породжуються внутрішньосімейними стосунками і впливають на агресивність у поведінці дітей. Головними серед них є: по-перше, згода або незгода між батьками у питаннях виховання; по-друге, схильність або несхильність до використання покарань і заборон.

На четвертому етапі вивчалися міжособистісні стосунки підлітків. Про порушення таких стосунків у високоагресивних підлітків свідчать дані, одержані за методикою незакінчених речень. Так, у 64% представників цієї групи відзначається негативна модальність по відношенню до однокласників, невизначене ставлення виявлено у 26,5%, і тільки 9,5% високоагресивних підлітків ставляться позитивно до однокласників. Вищенаведену тенденцію підтверджують і результати графічної бесіди „коло спілкування”. Для більшості досліджуваних цієї групи найбільш привабливим є спілкування з друзями у дворі, а найменш цікавою є сфера спілкування у навчальному закладі. Негативні стосунки складаються у високоагресивних підлітків також із багатьма вчителями.

Дані аутосоціометрії свідчать про те, що більшість (59%) високоагресивних підлітків мають несприятливий соціометричний статус. Зіставивши об’єктивне положення таких підлітків у класі (їхній реальний статус) і їхнє суб’єктивне ставлення до свого положення серед ровесників (передбачуваний статус), ми констатували, що 68% високоагресивних підлітків з агресивною поведінкою ставляться неадекватно як до сприятливого, так і несприятливого положення в колективі, тоді як тільки 8% низькоагресивних підлітків мають подібні характеристики. На нашу думку, неадекватність уявлень про своє реальне положення в колективі однолітків є свого роду призмою, яка, викривляючи негативні сигнали, що надходять з навколишнього соціального середовища, перепиняє шлях нормальному формуванню стосунків підлітка з однокласниками.

За допомогою аутосоціоматриці була виявлена тенденція високоагресивних підлітків до заниження положення однокласників і завищення свого положення. Крім цього, у високоагресивних підлітків рефлексивні й перцептивні показники нижчі, ніж у їхніх низькоагресивних однолітків.

Групові показники стосунків свідчать про низький рівень розвитку досліджених груп як колективів, негативний психологічний клімат у класі.

Таким чином, можна зробити висновок, що агресивна поведінка підлітків великою мірою зумовлена характерними для середовища вадами й порушеннями системи стосунків, притаманними йому негативними чинниками. Серед них – холодність, а часом і жорстокість батьків у спілкуванні з дітьми, часті конфлікти, відсутність допомоги у навчанні, нетактовність педагогів, нехтування з боку однолітків тощо.

У третьому розділі “Умови формування в підлітків з агресивною поведінкою позитивних стосунків з однокласниками” описано формувальний експеримент, спрямований на визначення можливостей психокорекційної роботи з подолання агресивних проявів у міжособистісних стосунках підлітків.

На підставі проведеного нами дослідження стосунків підлітків з агресивною поведінкою з однолітками в класі ми розробили програму, яка сприяє формуванню позитивних стосунків між підлітками. Основним засобом корекції порушених стосунків виступало продуктивне розвивальне середовище. Теоретичний аналіз дозволив визначити його як частину освітнього простору, в якому передбачається: створення атмосфери взаємної доброзичливості та взаємодопомоги; організація спільної діяльності, результуючим параметром якої є спільне емоційне переживання; побудова і регулювання педагогом системи ділових стосунків у класі; утвердження демократичного стилю спілкування, який ґрунтується на принципах безумовного прийняття, конгруентності, емпатії в рамках індивідуальної та групової роботи з підлітками; діалогізація міжособистісних стосунків у неформальному спілкуванні підлітків з однолітками. Саме таке середовище ми намагалися утворити за допомогою розробленої програми.

Програма впроваджувалася в освітній простір за трьома напрямками. Перший напрямок – це робота з педагогами з розвитку навичок конструктивної взаємодії з агресивними підлітками. Другий напрямок – робота з батьками з підвищення рівня їхньої психолого-педагогічної компетентності. Третій напрямок – це робота безпосередньо з підлітками. Можна сказати, що кожен із названих напрямків передбачав розширення й поглиблення взаємодії відповідно у системах: „психолог – педагоги”, „психолог – педагоги – батьки”, „психолог – педагоги – підлітки”.

У першому напрямку, який охоплював сферу стосунків у системі „психолог – педагоги”, проводилася психодіагностична, психопрофілактична, розвивальна і консультативна робота. Визначався ступінь готовності педагогів до взаємодії з підлітками з агресивною поведінкою. Виявилося, що на початковому етапі 38% вчителів не мали знань з проблеми агресивної поведінки; 36% володіли знаннями про агресивну поведінку, але не знали конструктивних методів виходу з ситуацій, де така поведінка має місце; лише 26% вчителів мали достатній рівень поінформованості з проблеми агресії.

У процесі роботи психолога з класними керівниками обговорювалася не тільки сфера стосунків підлітків з агресивною поведінкою, але й життєва позиція самого педагога. З цією метою ми зіставили дві картини стосунків: справжню, яка є результатом проведення соціометричного дослідження серед підлітків, і уявну, одержану на підставі опитування вчителів. Виявлено, що педагоги характеризувалися низькою соціальною спостережливістю в 48% випадків, у 32% випадків педагоги недооцінювали кількість ізольованих підлітків, тим самим не могли об’єктивно оцінити стосунки в класі, 20 % вчителів досить точно описали структуру стосунків у класі, виділили положення підлітків з агресивною поведінкою.

Таким чином, зіставлення результатів соціометичного дослідження із соціально-психологічними спостереженнями класних керівників спонукало їх аналізувати стосунки з однокласниками підлітків з агресивною поведінкою, змусило замислитися над власним ставленням до цих підлітків, змінити свою позицію щодо класу. Адже до того класний керівник часом сам погіршував стосунки підлітків, демонструючи свої негативні емоції щодо них, акцентуючи увагу на афективних рисах їх характеру, обговорюючи вчинок підлітка перед усім класом й підсилюючи через це напруженість у конфліктних ситуаціях. На спільних заняттях класних керівників були прийняті правила, які дозволяли уникати конфронтації та знижувати у стосунках підлітків ступінь напруги і конфліктів. Відтак класні керівники цілеспрямовано створювали на уроках ситуації, які спонукали підлітків з агресивною поведінкою аналізувати свої стосунки з однолітками, усвідомлювати власні можливості, підвищувати відповідальність за свої вчинки. Педагоги опановували довірливий, колегіальний стиль спілкування з учнями, створювали у підлітків почуття включеності до групи і особистої відповідальності за її діяльність.

Результати емпіричного дослідження, описаного у другому розділі дисертації, свідчать про те, що на стосунки підлітків з однолітками накладають відбиток стосунки з батьками, що і визначило напрямок консультативної роботи психолога в рамках системи „психолог – педагоги – батьки”. Метою консультативної роботи було підвищення поінформованості батьків про характеристики агресивної поведінки, причини її виникнення, основи конструктивного спілкування в сім’ї. Ця робота виявилася дуже складною, оскільки багато батьків, які мають агресивну дитину, відчували до неї неприязнь. Їм було нецікаво аналізувати причини агресивної поведінки своєї дитини, вони часто виявлялися фрустрованими і незадоволеними життям людьми. Багато батьків відрізнялися завищеним рівнем домагань щодо успіхів дитини. Робота психолога була спрямована на зміну настановлень батьків щодо дитини. Психолог пояснював механізм агресивної поведінки, її детермінанти, показував, що вияви агресивної поведінки підлітків залежать від ставлення до них батьків. У результаті роботи психолога і педагогів з батьками агресивних підлітків відзначено виникнення зацікавленості батьків особливостями особистісного розвитку підлітків, більш уважного ставлення до проблем цього віку.

Робота в системі „психолог – педагоги – підлітки” здійснювалася в рамках як формального, так і неформального спілкування. Мета роботи полягала у формуванні позитивних стосунків підлітків, схильних до агресивної поведінки, з однолітками у навчальній групі.

Головними принципами при роботі з агресивними підлітками виступили:

1) наявність позитивного настановлення щодо дитини;

2) правильне врахування вікових, статевих та індивідуальних особливостей фізичного і психічного розвитку;

3) розуміння того, що поява нових властивостей і нової спрямованості особистості замість старих можливі тільки в ході розвитку відповідної нової діяльності, а жодним чином не шляхом одного проповідування нових поглядів та інтересів;

4) розуміння того, що передумовою корекції несприятливих варіантів розвитку особистості є досягнення певного рівня самосвідомості.

Дослідження проводилося на базі Рівненської загальноосвітньої школи № 28. В якості експериментальних та контрольних класів для забезпечення достатньої достовірності результатів виступали паралелі 5-9 класів. В експериментальних класах (5Е, 6Е, 7Е, 8Е, 9Е) протягом року проводилася спеціальна робота з формування позитивних стосунків в умовах продуктивного розвивального середовища. Інші п’ять класів (5К, 6К, 7К, 8К, 9К) виступали протягом всього навчального року як контрольні.

У рамках формального спілкування консультативна й формувальна робота здійснювалася за допомогою бесід, уроків-дискусій, лекцій-диспутів, відкритих класних годин, тренінгових занять. Залучення підлітків з агресивною поведінкою до активної участі в навчальній діяльності (підлітки виконували роль вчителя, а вчитель – роль учня; вони спільно обирали форми закріплення матеріалу) сприяло зміні ставлення підлітка до себе та інших, усвідомленню ним власних можливостей, підвищенню відповідальності за свої вчинки, самоствердженню підлітків, які належали до категорії „ізольованих”. Було запроваджено етикет спілкування, розроблений учителем та учнями і прийнятий ними, мета якого – формування позитивного ставлення підлітків один до одного.

Крім того, класний керівник проводив гру-твір „Напиши мені”. Підлітки анонімно писали за бажанням листи про своє ставлення до людей, про те, що вони бажають змінити у стосунках з іншими, з ким хотіли б дружити тощо. Ці листи вони адресували будь-якій людині в класі, у тому числі й вчителеві.

Для побудови ділових стосунків педагоги використовували на заняттях „систему взаємних оцінок”. Це дозволило включити до виховного процесу самооцінку своєї діяльності і оцінку подібної діяльності своїх однокласників, що спонукало підлітків з агресивною поведінкою до активного пошуку еталонної оцінки, до об’єктивного аналізу діяльності однокласників і своєї власної. Поряд з цим класні керівники вводили „Табель поведінки”, завдання якого – спонукати підлітків до самоконтролю, самоаналізу й самооцінки.

Для використання групових методів психологічного впливу були створені тренінгові групи учнів; при цьому була використана технологія комплексної корекції агресивної поведінки І.А.Фурманова. Спочатку проводилося навчання підлітків вправам саморегуляції, починаючи від дихальних вправ до більш складних форм аутогенного тренування. Здійснювався розвиток навичок саморегуляції, рефлексії та емпатії. На наступному етапі провадилася корекція порушених стосунків, обговорювалися проблеми, які викликали конфлікти, програвалися відповідні ситуації. На завершальному етапі підлітки усвідомлювали значущість нових позитивних стосунків, їх необхідність у взаємодії з однолітками.

У рамках неформального спілкування проводилися позакласні заходи, через які підлітки з агресивною поведінкою залучалися до соціально корисної діяльності. Було констатовано, що при взаємодії з підлітками, які належать до різних статусних категорій і віддають перевагу різним формам агресивної поведінки, найбільш придатними є різні способи залучення до спільної діяльності. Для статусної категорії „зірки” (для представників якої є характерним фізичний спосіб агресивної поведінки) доцільно було спиратися на такі якості особистості, як енергійність, наполегливість, прагнення до престижу, першості. Підліткам другої статусної групи (їм здебільшого притаманна вербальна агресія) доручалося не тільки керівництво групою своїх товаришів, але й виконавча діяльність. Підлітків, які належали до третьої статусної категорії (й були схильні до непрямої агресії) ми залучали до пошукової роботи, що спонукало інтерес до самоствердження, прояву свого „Я”, формування позитивного ставлення до однолітків. Підліткам четвертої статусної категорії (схильним до непрямої агресії та негативізму) неформальне спілкування допомогло увійти до системи позитивних стосунків, спонукало інтерес до діяльності, позитивні переживання, знаходження значущих перспектив.

Рівень організованості колективу є одним з основних чинників включення до нього підлітка з агресивною поведінкою і, відповідно, формування в нього позитивних стосунків з однолітками. У кожному експериментальному класі була офіційно створена організаційна структура, із розподілом функціональних ролей серед учнів класу; при цьому ми враховували структуру особистих взаємостосунків підлітків, а також особливості поведінки агресивних підлітків.

Нижче викладаються найважливіші результати формувального експерименту.

Зміна модальності стосунків підлітків з агресивною поведінкою з’ясовувалася за допомогою методики „незакінчених речень” і методики „коло спілкування” на початковому і завершальному етапі експериментального дослідження. У результаті проведеної роботи модальність ставлень підлітків, що були схильні до агресивної поведінки, до однолітків у експериментальних класах, на відміну від контрольних класів, змінилася від негативної до позитивної (р<0,001).

Отримано також результати, які свідчать про те, що у процесі формувального експерименту змінився статус, який мали у класі підлітки з агресивною поведінкою. В експериментальних класах такі підлітки зайняли сприятливі статусні категорії, збільшилося число взаємних виборів між ними та їхніми однолітками. Крім того, „коефіцієнт взаємності міжособистісних стосунків” в експериментальних класах має виражену тенденцію до збільшення до кінця дослідження порівняно з початковим етапом і перевищує відповідний показник у контрольних класах (див. діаграми 1 і 2).

Діаграма 1.

Значення коефіцієнта взаємності (КВ) в експериментальних класах на початковому і завершальному етапах дослідження

Пояснення: – початковий етап; – завершальний етап

Діаграма 2.

Значення коефіцієнта взаємності (КВ) контрольних класів на початковому і заключному етапі дослідження

Пояснення: – початковий етап; – завершальний етап

В експериментальних класах констатовано рівномірне зростання коефіцієнта взаємності міжособистісних стосунків у середньому на 28%. Це можна пояснити тим, що в умовах продуктивного розвивального середовища у підлітків йде постійне покращення стосунків „відповідальної залежності” у процесах розподілу функціональних ролей, надання допомоги, здійснення взаємоконтролю.

Таким чином, створення атмосфери взаємної доброзичливості і взаємодопомоги, організація спільної діяльності підлітків, вплив на розвиток системи ділових стосунків, проведення індивідуальної та групової роботи з підлітками сприяло покращенню стосунків підлітків, схильних до агресивної поведінки, з їхніми однолітками.

Результати особистісної характеристики стосунків, одержані за допомогою аутосоціоматриці, свідчать про тенденцію в експериментальних класах до зміни самооцінки у підлітків з агресивною поведінкою. У багатьох з них самооцінка стала більш реалістичною: зменшилася доля підлітків із завищеною самооцінкою на 31%, в 1,5 рази збільшилася кількість учнів з адекватною самооцінкою. У підлітків з агресивною поведінкою з контрольних класів змін у показниках самооцінки не виявлено.

Наприкінці формувального експерименту в експериментальних і контрольних класах було проведено дослідження психологічного клімату. Порівняння результатів дослідження показало високу оцінку цього клімату в експериментальній групі, що істотно відрізняється від оцінок підлітків контрольної групи.

За час проведення формувального експерименту в експериментальних класах знизився коефіцієнт агресивності (t=3,04 при p<0,01), зменшилися показники фізичної, непрямої, вербальної агресії і негативізму (t=2,78 при p<0,01), водночас у контрольних класах ці показники суттєво не змінилися.

Загальним підсумком здійсненої в експериментальних класах роботи є зростання критеріальних показників міжособистісних стосунків агресивних підлітків з однолітками, зниження показників агресивності. Під впливом вказаної роботи досягається також адекватніше оцінювання підлітками, схильними до агресивної поведінки, своїх стосунків з однолітками, простежується тенденція до вирівнювання самооцінки вказаних підлітків. Усе це дозволяє зробити висновок про ефективність розробленої програми і про важливість створення на базі загальноосвітньої школи умов продуктивного розвивального середовища.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження загалом підтвердило висунуті гіпотези та дозволило розв’язати поставлені завдання. Аналіз психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблематики та результатів експериментального дослідження дозволив зробити такі висновки:

1. Вивчення основних концепцій, що розкривають феноменологію й детермінацію агресивної поведінки, а також особливості підліткового віку, визначили шляхи аналізу такої поведінки, здійснюваної підлітками, у рамках структурних складових і функціональних показників агресії. Узагальнення результатів проведених раніше досліджень дало змогу висунути гіпотезу про системи порушених стосунків із найближчим оточенням як істотний чинник агресивної поведінки підлітка.

2. Емпіричне вивчення міжособистісних стосунків агресивних підлітків з однолітками дозволило дійти висновку про те, що агресія у підлітків великою мірою визначається системою порушених стосунків, які знаходять вияв у несприятливому статусі підлітка в середовищі однолітків, незадоволеності стосунками, відсутності взаємності, у низькій усвідомленості та неадекватному переживанні стосунків, їх негативній модальності в умовах взаємодії з референтними особами. Це і слугувало визначальним моментом в акцентуванні уваги на формуванні позитивних стосунків у сфері міжособистісної взаємодії підлітків.

3. Проведене дослідження показало, що підліткам з агресивною поведінкою властиві істотні розбіжності між уявленнями про свої стосунки з однокласниками та реальним статусом у колективі. Зокрема, виявлено тенденцію агресивних підлітків до заниження статусу однокласників і завищення свого статусу. Неправильне усвідомлення свого положення в колективі однолітків, що становить сутність порушень стосунків підлітків, перешкоджає нормальному становленню особистості.

4. Вивчення впливу сімейного виховання на становлення агресивної поведінки підлітків дало змогу виокремити дві групи батьків за критерієм їхнього суб’єктивного ставлення до вияву агресії їхньою дитиною. Виявилось, що батьки, які фіксують агресивність дитини, – на відміну від батьків, які не фіксують її, – виявляють незгоду одне з одним у поглядах на методи виховання, частіше є непослідовні у своїх вимогах до дитини, рідко хвалять дитину за гарну поведінку, а за погану – частіше карають; дитина практично не звертається до батьків за порадою і рідше звертається за допомогою.

5. Показано, що реалізація програми, яка спрямована на створення для підлітків продуктивного розвивального середовища й передбачає психодіагностичну, психопрофілактичну, розвивальну й консультативну роботу в наступних системах взаємодії: „психолог – педагоги”, „психолог – педагоги – батьки”, „психолог – педагоги – підлітки”, – сприяє корекції порушених стосунків підлітків і, відповідно, зниженню їхньої агресивності.

6. Реалізація у формувальному експерименті, що охоплював учнів загальноосвітньої школи з 5-го по 9-й клас, програми, спрямованої на створення продуктивного розвивального середовища, забезпечила істотне покращення системи стосунків між підлітками. Це знайшло вияв: у підвищенні адекватності як самооцінки підлітків, так і усвідомлення й переживання ними своїх стосунків з однолітками; в утвердженні позитивної модальності цих стосунків, підвищенні ступеня їхньої стійкості і взаємності; у досягненні більш сприятливого положення підлітка в системі міжособистісних стосунків та його більшій задоволеності ними. Статистична обробка даних підтвердила висновки про ефективність застосування умов продуктивного розвивального середовища для корекції агресивної поведінки підлітків.

Перспективи подальших досліджень пов’язані з вивченням особливостей вияву агресивної поведінки у підлітків, а також її динаміки протягом підліткового та юнацького віку, а також із пошуком шляхів її корекції в умовах неформальних дитячих та юнацьких об’єднань.

Основний зміст дисертації представлено у наступних одноосібних публікаціях автора:

1. Павелків В.Р. Методологічні та теоретичні засади дослідження агресії й агресивної поведінки // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. С.Д.Максименка – К., 2004. – Т. 4. – Вип. 4. – С. 215-225.

2. Павелків В.Р. Розробка комплексу методик психодіагностики відхильної поведінки підлітків // Наука і освіта. – Одеса. – 2004. – № 6-7. – С. 197-199.

3. Павелків В.Р. Динаміка стосунків підлітків з агресивною поведінкою з однолітками в умовах продуктивного розвивального середовища // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. С.Д.Максименка. – К., 2005. – Т. 7. – Вип. 6. – С. 236-244.

4. Павелків В.Р. Аналіз специфіки стосунків підлітків з агресивною поведінкою з однолітками // Наукові записки Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. С.Д.Максименка. – К.: Главник, 2005. – Вип. 26: в 4-х томах. –Т. 3. – С. 273-282.

5. Павелків В.Р. Проблеми агресії в зарубіжній літературі // Актуальні проблеми психології. Т.1.: Організаційна психологія. Соціальна психологія: Зб. наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. С.Д.Максименка, Л.М. Карамушки. – К.: Міленіум, 2004. – Вип. 12. – C.