КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

РУДКОВСЬКА АННА ЮРІЇВНА

УДК 81’42:821.133.1-3“17/18”:7.033.5

ЛІНГВОПОЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФРАНЦУЗЬКОЇ ГОТИЧНОЇ ПРОЗИ

(на матеріалі творів XVIII – XIX століть)

Спеціальність 10.02.05 – романські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ-2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі французької філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, доцент

Смущинська Ірина Вікторівна,

професор кафедри французької філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Кагановська Олена Марківна,

завідувач кафедри французької філології Київського національного лінгвістичного університету МОН України;

кандидат філологічних наук, доцент

Круковський Василь Іванович,

доцент кафедри іноземних мов факультету міжнародної економіки і менеджменту Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана МОН України

Провідна установа: Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки України, кафедра французької мови

Захист відбудеться 22 червня 2006 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033 Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.10)

Автореферат розісланий “22” травня 2006 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради докт. філол. наук Н.П.Неборсіна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

В історії європейських літератур, і французької в тому числі, готичний роман посідає виняткове і в певному відношенні показове місце. Інтерес до готики в останній третині XVIII століття – це те явище, на підґрунті якого постали не тільки принципи романтизму з його захопленням середньовічною екзотикою та важливі світоглядні настанови, а й провідні стилістичні та структурно-наративні принципи, які в наступні періоди владно жили в художній свідомості. Французька готична проза становить особливий інтерес для лінгвопоетики як за особливостями свого розвитку і впливу на загальний літературно-мовний процес, так і за особливостями своєї власної поетики, що викликає зацікавленість дослідників. Отже, актуальність дисертації визначається загальним зростанням інтересу до феномену готики, про що свідчить поява великої кількості сучасних зарубіжних робіт (зокрема Р.Бозетто, Д.Грепію-Леспінас, В. та Ж.Ерсама, Х.Моргана, Дж.Хагерті, Дж.Ховарда та інших). Надзвичайна продуктивність названої художньої системи дає всі підстави стверджувати, що саме готичний роман можна вважати предтечею багатьох художніх явищ ХХ–ХХІ століть – від фільмів Альфреда Хічкока до експериментальної фантастики постмодерністів.

У сучасній філології визначенню місця готичної прози взагалі в контексті світової літературної традиції присвячена певна кількість праць. Здебільшого об’єктом інтересу нашого мовознавства ставала авторська стилістика або окремі твори англомовних письменників, які працювали у жанрі готичного роману (С.О.Антонов, Є.Г.Іванова, Т.М.Ковалькова, О.В.Матвієнко, Л.О.Щитова-Романчук), в той час як зарубіжні дослідники, як правило, зосереджують свою увагу на своєрідності готичної прози впродовж певного історичного періоду (Дж.Деконьї, Б.Еттербері, П.-Дж.Кастекс, Ж.Мальрьйо, Цв.Тодоров, Дж.Ховард, М.Шнайдер). Крім того, ці вчені працювали у літературознавчому напрямку, і саме тому можна сказати, що лінгвістичних досліджень французької готичної прози майже не існує (можна назвати лише роботи Д.Б.Абдулаєвої, Ж.Ратерманіса та Л.Форестьєра). Отже, об’єктом комплексного аналізу французька готична новела стає вперше.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках теми, що розроблялася на відділенні західної філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Європейські мови та культури в контексті глобалізації світових процесів” (код 01 БФ 0147–01), затвердженої Міністерством освіти і науки України.

Метою дисертаційного дослідження є визначення характерних лінгвопоетичних особливостей, притаманних французькій готичній новелі XVIII–XIX століть, яка і виступає основним об’єктом дослідження.

Предметом дослідження стали композиційно-архітектонічна структура французької готичної новели; провідні текстові категорії та їх роль у формуванні готичної текстової структури; основні лінгвостилістичні засоби та прийоми, які є визначальними для готичної новели як особливого літературного феномену; типи французької готичної новели та їх особливості.

Поставлена мета, об’єкт і предмет дослідження передбачили вирішення таких конкретних завдань:

визначити наративні критерії, за якими твори тлумачаться як готичні, і виокремити готичну новелу з-поміж суміжних жанрових форм;

з’ясувати систему основних текстових категорій та особливості їх реалізації у французьких готичних новелах;

встановити прототипну композиційну модель структури готичної новели;

описати жанротвірні особливості готичної новели на граматико-морфологічному, лексико-семантичному та риторико-стилістичному рівнях;

з’ясувати і всебічно проаналізувати основні типи французької готичної новели.

Матерілом для дослідження слугували 35 новел, які за змістом та формою можна визначити як готичні (загальною кількістю близько 800 сторінок), таких відомих французьких письменників, як Ж.Казот, Ш.Нодьє, О. де Бальзак, Т.Готьє, П.Борель, Ж. де Нерваль, Ж.Б.д’Оревільї, В. де Ліль-Адан, П.Меріме, Г. де Мопассан, написані у період з 1772 по 1887 роки.

Методика дослідження базується на засадах цілісного комплексного лінгвопоетичного підходу до аналізу художнього тексту та його компонентів, що вимагає складної методики дослідження, яка включає: багаторівневий аналіз тексту, а саме аналіз композиційно-архітектонічного, граматико-морфологічного, лексико-семантичного, риторико-стилістичного рівнів; описово-аналітичний метод, що використовується для визначення провідних жанрових рис готичної новели, а також для узагальнення і систематизації отриманих результатів; структурно-компонентний аналіз, що застосовується при дослідженні композиційно-архітектонічної структури творів, для встановлення прототипної композиційної моделі готичного твору та при класифікації французьких готичних новел; зіставно-типологічний аналіз у плані порівняння і визначення особливостей окремих оповідних типів.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше визначено наративні критерії, за якими твори можна інтерпретувати як готичні новели, та запропоновано їх класифікацію за підтипами; визначено також їх прототипну композиційну структуру та її особливості; встановлено провідні для даного жанру текстові категорії та прослідковано їх взаємодію і обумовленість ними композиційно-архітектонічної структури творів; окреслено основні лінгвостилістичні засоби, характерні для творів даного жанру.

Теоретичне значення дослідження полягає у з’ясуванні характерних лінгвопоетичних особливостей французької готичної новели на всіх рівнях художнього тексту, які визначають її як особливий літературний феномен, що є внеском до лінгвопоетики і лінгвостилістики. Розробка прототипної композиційної моделі готичної новели робить певний внесок у французьку наратологію. Запропонована методика аналізу і зроблені висновки можуть слугувати також для аналізу та побудови типології як текстів новелістичного жанру в інших літературах, так і інших малих літературних форм.

Практичне значення дослідження визначається можливістю використання основних положень та результатів роботи у курсах лекцій, спецкурсах та на семінарських заняттях зі стилістики, лексикології, лінгвопоетики, з інтерпретації художнього тексту, а також в науково-дослідницькій роботі, при написанні дипломних та дисертаційних робіт.

Обґрунтованість та достовірність наукових положень зумовлюються опрацюванням значного об’єму творів кінця XVIII та всього ХІХ століття різних авторів, що працювали у жанрі готичної новели, а також застосуванням до його аналізу комплексного лінгвопоетичного підходу, що передбачає всебічний аналіз художнього твору.

Положення, що їх винесено на захист:

французька готична новела – це наративний текст особливого типу зі стійкою ускладненою композиційною структурою, що обумовлюється домінантною роллю категорії художньої події, структурні компоненти якої – передподія, власне готична подія та постподія – визначають особливості як кожного з композиційних рівнів – змістового (власне композиційного), формально-змістового (рівень композиційно-мовленнєвих форм), формального (архітектонічного) та образного, так і особливості лінгвостилістичної організації твору;

трикомпонентна структура художньої події отримує свою текстову реалізацію у шести змістових композиційних сегментах: передподія – в експозиції та зав’язці, власне готична подія – у висхідному розвитку подій та кульмінації, постподія – у нисхідному розвитку подій та розв’язці, що чітко проявляється на всіх рівнях текстової структури, зокрема мовному. При реалізації такої структури в кожному конкретному готичному тексті компоненти змістового рівня можуть бути розширені, доповнені чи трансформовані через додавання нових просторово-мовленнєвих ситуацій (топіків);

кожен із змістових текстових сегментів, розвиваючи базові топіки, реалізується через відповідні композиційно-мовленнєві форми, основною з яких є розповідь: експозиція (топіки “Подорож”, “Знаходження”, “Купівля”, “Втрата”, “Зміна соціального статусу”) > динамічний або статичний пейзаж/портрет Героя/інтер’єрний опис, зав’язка (“У готелі”, “У замку”, “У кімнаті”) > інтер’єрний опис/портрети Героя та інших дійових осіб або урбаністичний пейзаж/інтер’єрний опис/портрет Героя та інших персонажів, висхідний розвиток подій (топіки зав’язки) > інтер’єрний опис/динамічний опис переживань/портрет Іно-персонажа/міркування, кульмінація (топік “Несподівана зустріч з Іно-персонажем”) > динамічний опис/портрет Іно-персонажа, низхідний розвиток подій > динамічний опис/міркування, розв’язка (“Прокидання”, “Приходження до тями”, “Божевілля”, “Смерть”) > динамічний опис/портрет Героя/міркування;

в архітектонічному плані готична новела чітко розділена на паратекст та власне текст. Особливої значущості набувають такі елементи паратексту як заголовок та епіграф (в деяких випадках – передмова), які на відміну від власне тексту з “голосом наратора”, представляють “голос автора”, що зумовлено складною взаємодією категорій художньої події, художнього хронотопу та антропоцентричності;

художній хронотоп готичної новели представляє собою чотирикомпонентну структуру, що складається з реального та готичного часу та простору в їхній єдності, через що експліцитно зображується об’єктивна картина реального світу й суб’єктивовано представляється готичний світ, в точці стикання яких у ході розвитку сюжету відбувається власне готична подія. Взаємодія категорій художньої події та художнього хронотопу накладає відбиток на специфіку категорії антропоцентричності, що проявляється у наявності двох основних суб’єктів оповіді – наратора та Героя, особливості взаємозв’язку яких віддзеркалюються у граматико-морфологічній організації текстів;

домінуюча роль в образній системі готичної новели Іно-персонажа і готичного світу зумовлює специфіку лексико-семантичної (де переважає домінуюча та колоритотвірна лексики) та риторико-стилістичної (де основне навантаження припадає на тропи та синтаксичні фігури) організації творів:
у лексичному плані провідним виявляється поле “готичне” та підпорядковані йому мікрополя “смерть” та “страх”, що формують шар домінуючої лексики, та поля “Іно-персонаж” та “готичний світ”, які є колоритотвірними і підсилюють експресивність лексем домінуючої лексики, акцентуючи увагу на характерних рисах провідних образів; у плані риторико-стилістичних характеристик особливого значення набувають епітет, порівняння (зокрема, зоосемічні порівняння та порівняння з артефактами), перерахування, протиставлення, контраст та синтактико-стилістичні засоби (апосіопезис, парцеляція, еліпсис та риторичний оклик), які покликані віддзеркалити реакцію Героя на готичний світ та появу Іно-персонажа;

прототипна модель французької готичної новели впродовж ХІХ століття існує у трьох провідних жанрових формах – романтично-афектованій, орієнтальній та психологічній, які різняться певними змінами у композиційно-архітектонічній структурі творів, зумовленими модифікацією провідних текстових категорій, що призводить до змін у їх лексико-семантичній та риторико-стилістичній організації.

Апробація результатів дослідження здійснена на чотирьох конференціях: на ХІ, ХІІ та ХІІІ міжнародних наукових конференціях ім. проф. С.Бураго “Мова і культура” (Київ, 2002; Київ 2003; Київ, 2004) та на науковій конференції “Мова і нація” (Київ, 2002).

Публікації. Основний зміст роботи знайшов своє відображення у п’яти публікаціях, надрукованих у фахових збірниках наукових праць України.

Структура дисертації. Дисертація загальним обсягом 237 сторінок (обсяг основного тексту – 203 сторінки) складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що охоплює 209 позицій, списку джерел ілюстративного матеріалу (16 джерел) та 3 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовуються актуальність, новизна, теоретико-методологічна основа, теоретична та практична значущість роботи, визначаються об’єкт та предмет дослідження, його мета та завдання, методи дослідження, формулюються положення, що винесено на захист, представлено матеріал дослідження.

Перший розділ “Загальна характеристика французької готичної прози” присвячено визначенню місця готичної прози в загальному літературному процесі, встановленню основних лінгвопоетичних рис готичної новели, з’ясуванню особливостей реалізації основних текстових категорій у готичній новелі.

Оскільки питання жанрової визначеності творів, які можна схарактеризувати як готичні, залишається достатньо дискусійним, у нашому дисертаційному дослідженні ми пропонуємо визначати проаналізовані твори як “готичні новели”, які мають цілий ряд відмінних специфічних рис, що дозволяє виділити їх в окремий різновид. До таких рис, на нашу думку, слід віднести особливості реалізації глобальних текстових категорій художньої події, художнього часу і простору, антропоцентричності, які обумовлюють особливості композиційно-архітектонічної структури, граматико-морфологічної, лексико-семантичної та риторико-стилістичної організації готичних новел. Як свідчить аналіз, основними для французької готичної новели виявилися такі категорії:–

категорія художньої події як визначальна і головна ознака готичного твору;–

категорія хронотопу, що включає категорії художнього часу та художнього простору і представляє їх як нерозривну єдність;–

категорія антропоцентричності не отримує першочергового значення (як це відбувається у великих романних формах) і представлена в зовнішньо-комунікативному та внутрішньо-комунікативному ракурсах через образи автора й читача, наратора й персонажа.

Однією з найважливіших глобальних категорій, що організує структуру й семантику французького готичного тексту, виявилася категорія художньої події, яка представляє різного роду дії суб’єкта/об’єкта художнього твору, що відбуваються у просторі й часі, виступає стрижнем твору і представлена як переміщення персонажа, зовнішнє чи внутрішнє (мандрівка, вчинок, духовний акт), через межу семантичного поля або пересікання ним заборонених меж. Зміна вихідної ситуації, яка за своїми просторово-часовими параметрами передує головній події твору, відбувається в результаті протиставлення реального та ірреального світів, зображених у творі. Такою зміною виявляється, як правило, зустріч Героя з Іно-персонажем (вампіром, привидом, ожилою статуєю тощо), що відповідає критеріям, які дозволяють трактувати її як подію. Для її позначення ми використовуємо поняття “готична подія”. Саме вона впливає на внутрішній чи/або зовнішній стан головного героя й змінює його: зустріч з Іно-персонажем викликає зміну світогляду героя (“La cafetiиre” Т.Готьє, “Apparition” Г. де Мопассана), призводить до його загибелі (“Le monstre vert” Ж. де Нерваля) або божевілля (“Le Horla” Г. де Мопассана). Знаходячись у постійній взаємодії з категоріями антропоцентричності та хронотопу, ця категорія набуває особливої значущості в оповідній структурі готичної новели, співвідносячись з поняттями фабули та сюжету, виявляючись основним текстотвірним фактором, що відіграє в загальній структурі готичної новели провідну роль.

Категорія художньої події постає як трикомпонентна структура, розпадаючись на декілька компонентів, що пов’язані між собою не лише просторово-часовими параметрами, а й семантично:

передподію (або вихідну ситуацію), тобто подію, яка передує за просторово-темпоральними параметрами готично маркованій події;

власне готичну подію, що лежить в основі сюжету;

постподію як наслідок готичної події, що слідує в просторі й часі за готичною подією.

Художній хронотоп французької готичної новели виявляється другою за значенням категорією і представляє собою чотирикомпонентну структуру, що складається з реального та готичного хронотопів зі своїми специфічними рисами єдності часу та простору, особливості чого відображаються на всіх рівнях художнього твору, особливо на граматико-морфологічному та лексико-семантичному. Оскільки образи протиставлених один одному світів створюються через образи своїх представників, можна говорити про визначну роль метонімічного принципу “частина замість цілого” у створені художнього хронотопу готичної новели. Відповідно, на перший план висувається описана з позиції наратора антиномія Герой – Іно-персонаж, яка стає однією з рушійних сил сюжету.

Категорія антропоцентричності, як одна із провідних та глобальних категорій художнього твору, розуміється багатьма дослідниками як категорія комплексна та багатоаспектна, яка активно взаємодіє з цілою системою інших мовних та текстових категорій (О.П.Воробйова, Є.А.Гончарова, І.В.Кондаков, М.Б.Храпченко, В.Шмід), що і відбувається у готичній новелі. У даному дослідженні основна увага зосереджується на внутрішньо-комунікативному процесі “наратор – персонаж”, оскільки власне текстовий простір готичної новели створюється як своєрідний наративний простір системи вбудованих оповідей.

У структурі французької готичної новели стосовно тієї ролі, яку він відіграє у представленому дієгезисі (лат. diegesis, фр. diйgиse – вигаданий світ, в якому трапляються наратовані ситуації та події) (термін впроваджений Е.Суріо та Ж.Женеттом), чітко виокремлюються автодієгетичний, гомодієгетичний та гетеродієгетичний наратори. Як правило, у тексті представлений лише один тип наратора, проте у певній кількості творів спостерігається присутність двох його типів: гетеродієгетичного чи гомодієгетичного, що розпочинає оповідь, а потім передає слово автодієгетичному наратору, які фігурують як оповідаючі “я” в дієгезисі. Використання двох протилежних типів оповідачів створює особливу контаміновану об’єктивно-суб’єктивовану оповідь, яка на рівні обох наративів представляє готичну подію як реальну, істинну, не вигадану. Причому, в таких текстах гетеродієгетичний наратор виконує другорядну роль, що інколи підкреслюється навіть графічно – пропущенням декількох рядків, і зникає, коли оповідь починає вестися з позиції автодієгетичного оповідача, та більше у творі не з’являється.

Важливим компонентом категорії антропоцентричності виявляється категорія персонажа, яка багато в чому визначається особливостями категорії художньої події та хронотопу й знаходиться з ними у постійній взаємодії. Суто узагальнено можна говорити про два основні типи персонажа готичної новели – Героя та Іно-персонажа, факт зустрічі яких відбувається внаслідок стикання в певній точці простору й часу меж реального та готичного світів, що й формує змістову основу готичної події і визначає основний комплекс лексичних і стилістичних засобів.

У другому розділі “Композиційно-архітектонічна структура французької готичної новели та її особливості” проводиться аналіз композиційної та архітектонічної структур творів, якому передує визначення понять композиції та архітектоніки відносно глобальної структури готичної новели.

У формальному – архітектонічному – аспекті структура готичної новели має такі особливості:–

змістове членування тексту на окремі нерівномірні за об’ємом розділи (наприклад, “La cafetiиre”, “Deux acteurs pour un rфle” Т.Готьє, “Smarra”, “Inиs de Las Sierras” Ш.Нодьє), що, в принципі, для новелістичного жанру не характерно;–

відповідність абзацу якому-небудь з елементів змістового аспекту, як правило, експозиції (“Apparition” Г. де Мопассана);–

архітектонічне виділення висновку, моралі (“Le monstre vert” Ж. де Нерваля).

Названі вище особливості здебільшого є рисами окремих творів тих чи інших авторів і тим самим не відбивають ані особливості авторського стилю, ані особливості жанру готичної новели в цілому. Однак слід відзначити, що з формальних позицій текст оформлений таким чином, щоб максимально сприяти його розумінню. Широко використовуються типографічні засоби. В першу чергу, це нумерація частин тексту, введення підзаголовків, використання пробілів (“Apparition” Г. де Мопассана), поєднання нумерації частин і паралельне членування їх пробілами (“Qui sаit?” Г. де Мопассана), використання астеріску (надрядкового знаку у вигляді зірочки або зірочок), пропуску рядку (“La main d’йcorchй”, “La peur” Г. де Мопассана), інколи відкраплення – типографічного знаку у вигляді рядку крапок (“Smarra” Ш.Нодьє, “La chevelure” і “Le Horla” Г. де Мопассана) для відокремлення частин твору. Використання таких форм структурації та позначення цього особливими знаками робиться з метою виділення найбільш важливого моменту в оповіді та уникнення зайвих слів при переході від однієї теми до іншої, привертання уваги і збудження уяви читача та збільшення експресивності тексту. Проте, найважливіші конститутивні риси архітектоніки проявляються в особливостях семантики та функціонування паратекстуальних елементів, які, з одного боку, віддзеркалюють формальний бік художнього твору, а з іншого, отримують свою гіперсемантизацію в межах власне тексту.

До паратекстуальних елементів, які є графічно відмежованими від тексту, однак в той же час семантично з ним пов’язаними, ми відносимо, слідом за Ж.Женеттом, заголовок та його еквіваленти (підзаголовок, епіграф тощо), передмови та післямови, що обрамляють власне твір. Особливого семантичного навантаження через високий рівень своєї інформативності та експресивності отримують заголовок, епіграф та інколи передмова. Специфічним для готичних новел є звучання в паратекстуальних елементах не перетвореного “голосу автора”, який практично зникає з власне тексту готичних новел, де панівна оповідна роль належить наратору, який виступає центром лінгвостилістичної організації творів.

Заголовок у готичному тексті виконує дві основні функції – рекламну та тематичну (визначаючу основну тему твору), від яких залежать структурно-семантичні особливості заголовку французької новели. Оскільки структура заголовку переважної більшості проаналізованих новел є достатньо однорідною, характерним виявляється номінативно-образний функціональний тип, наприклад, “La morte amoureuse”. Такий заголовок не представляє собою однорідної системи з точки зору своїх структурних характеристик, будучи іменником (власним або загальним, в однині чи множині) або іменниковим атрибутивним чи прийменниковим сполученням. Характерні риси готичного проявляються у лексико-семантичних та стилістичних характеристиках, де вказівка на зміст найчастіше відбувається через асоціації, які створює художній образ, винесений у заголовок. Саме цей художній образ та пов’язані з ним асоціації дозволяють одразу ідентифікувати жанр, оскільки вже на інтродуктивному рівні проявляються особливості категорій антропоцентричності та художнього хронотопу, за рахунок використання лексики полів “готичне”, “Іно-персонаж” та “готичний світ” (зокрема, соматизмів, назв негативних емоцій тощо), що породжує емоційно-експресивну конотацію, пов’язану з надзвичайністю події, таємницею або загадкою. Особливо це стосується образних заголовків типу оксюморону (наприклад, “La morte amoureuse”, “Le diable amoureux”): померла людина або диявол, які асоціюються з потойбічним світом, пеклом, не сумісні з поняттям кохання, що звертає на себе увагу читача, інтригує, і тим самим створює певне ставлення до твору ще до його прочитання.

Звертає на себе увагу той факт, що ім’я, винесене в заголовок, є зазвичай ім’ям не головного героя, а Іно-персонажа. Це обумовлено, на нашу думку, підкатегорією художньої події – готичною подією, важливим параметром якої є не лише відповідний час і простір, а й наявність своєрідного іно-героя, що висуває останнього на перший план. Таким чином, у заголовку імплікується такий антропоцентричний показник як антропоморфізм – одна з основних жанрових ознак готики, що особливо яскраво проявляє себе у заголовках-демонічних образах: “Le monstre vert”, “La morte amoureuse”, “Le diable amoureux”, “La morte”.

Епіграф, який виступає виразником авторського концепту й авторської модальності (В.А.Кухаренко, І.В.Смущинська), належить одночасно двом рівням тексту – паратекстуальному та інтертекстовому, що проявляється перш за все у формі інтерференції жанрів, коли має місце включення інших жанрових сегментів в структуру готичної новели – елегії або драми (“Smarra” Ш.Нодьє), роману (“Onuphrius” Т.Готьє), психологічного дослідження (“Vera” В. де Ліль-Адан). Він відзначається контрадикторним характером, невідповідністю змісту самого тексту, на противагу загальноприйнятій думці про розкриття теми та ідеї твору в епіграфі, що додає як твору, так і епіграфу більшої експресивності. На змістовно-тематичному рівні в епіграфі та власне тексті протиставляються дійсно існуюча реальність та (квазі-) реальність художнього тексту, підкреслюється нереальність, вигаданість змісту чи певних явищ. Така контрадикторність пояснюється розщепленням авторського модусу. В паратексті ми стикаємося з реальним автором твору, який обирає заголовок та епіграф до свого твору, автор належить реально існуючій дійсності, тому все описане у творі сприймається ним як вигадка. У власне тексті новели на повну силу звучить голос наратора, який оповідає в залежності від свого відношення до подій, що сприймаються як хоча і дивна, однак реальність. Роль наратора в організації власне тексту готичних новел, його тональності, модальності, структури та семантики, є визначальною.

В основі змістового аспекту композиції, який взаємопов’язаний з формально-змістовим, лежить сюжет, рушійною силою якого є конфлікт, що проходить крізь весь твір і характеризується визначеністю експозиції, зав’язки, розвитку дії, кульмінації та розв’язки, тобто компонентів змістового рівня композиції. Змістове наповнення даних компонентів зумовлюється особливостями структури та семантики категорії художньої події, а саме наявністю та відповідністю компонентів категорії художньої події композиційним змістовим сегментам, які в свою чергу отримують текстову репрезентацію за допомогою топіків, або “загальних місць” (Л.І.Мацько), до яких належать найтиповіші (у нашому випадку для французьких готичних новел) просторово-часові ситуації та їх описи. Взаємопов’язаність змістового і формально-змістового (композиційно-мовленнєвого) аспектів проявляється у тому, що змістові сегменти отримують свій розвиток на базі відповідних базових композиційно-мовленнєвих форм та їх різновидів. Така типовість та взаємопов’язаність компонентів дозволяє створити прототипну модель композиційної структури французької готичної новели, яка обумовлюється домінантною роллю категорії художньої події:

передподія власне готична подія постподія

Кожен із змістових текстових сегментів, розвиваючи базові топіки, реалізується через відповідні композиційно-мовленнєві форми, основною з яких є розповідь: експозиція (топіки “Подорож”, “Знаходження”, “Купівля”, “Втрата”, “Зміна соціального статусу”) через динамічний або статичний пейзаж/портрет Героя/інтер’єрний опис, зав’язка (“У готелі”, “У замку”, “У кімнаті”) – інтер’єрний опис/портрети Героя та інших дійових осіб або урбаністичний пейзаж/інтер’єрний опис/портрет Героя та інших персонажів, висхідний розвиток подій (топіки зав’язки) – інтер’єрний опис/динамічний опис переживань/портрет Іно-персонажа/міркування, кульмінація (топік “Несподівана зустріч з Іно-персонажем”) – динамічний опис/портрет Іно-персонажа, низхідний розвиток подій – динамічний опис/міркування, розв’язка (“Прокидання”, “Приходження до тями”, “Божевілля”, “Смерть”) – динамічний опис/портрет Героя/міркування.

Отже, можна відзначити, що композиційна структура характеризується динамічністю завдяки переважному використанню динамічних різновидів КМФ “опис”, певною суб’єктивованістю та експресивністю, оскільки КМФ “розповідь”, на думку деяких дослідників, відзначається емоційною забарвленістю (М.Б.Брандес, Н.В.Бессмертна).

Третій розділ “Лінгвостилістична організація французької готичної новели” присвячено аналізу граматико-морфологічних, лексико-семантичних та риторико-стилістичних особливостей французької готичної новели.

Характерною рисою готичної новели на граматико-морфологічному рівні, особливості якої обумовлені категорією наратора, виявилося чергування функцій особових займенників першої та третьої особи однини, що яскраво виражено в ускладнених оповідях, де оповіді з різними займенниковими центрами відокремлені композиційно. композиційно. Наприклад, у новелі Г. де Мопассана “Le Horla” (1886 р.) експозиційний опис, написаний від третьої особи однини, відокремлюється астеріском від основної оповіді, що ведеться від першої особи. Використання презенсних, перфектних та імперфектних дієслівних форм у тих функціях, які передають суб’єктивне ставлення мовця до наратованих подій, звернень до читача надає творам надзвичайної експресивності, яка дозволяє пережити події як власний досвід, що має значний прагматичний потенціал. Наприклад: “Mais le plus jeune des trois, arrкtй devant une vitrine, paraissait ne pas entendre les exlamations de ses camarades, absorbй qu’il йtait dans une contemplation profonde. Ce qu’il examinait avec tant d’attention, c’йtait un morceau de cendre noire coagulйe portant une empreinte creuse: on eыt dit un fragment de moule de statue, brisй par la fronte; l’oeil exercй d’un artiste y eыt aisйment reconnu le coupe d’un sein admirable et d’un flanc aussi pur de style que celui d’une statue grecque. L’on sait, et le moindre guide du voyageur vous l’indique, que cette lave, refroidie autour du corps d’une femme, en a gardй le contour charmant” (Th.Gautier). В цілому можна говорити про суб’єктивованість та експресивність як основні лінгвостилістичні риси готичного наративу, притаманні усім його оповідним формам.

Лексико-семантична характеристика обумовлена особливостями категорій-образів Іно-персонаж, готичний хронотоп та Герой і включає три функціональні типи лексики: домінуючу, колоритотвірну та немарковану (І.Я.Чернухіна). Як свідчить аналіз, провідними виявляються три основні домінуючі лексичні поля слів – поле “готичне” та пов’язані з ним поля “смерть” і “страх”. Вони беруть активну участь у створенні характерних для французької готичної новели образів готичного світу та Іно-персонажа, а отже, виявляються жанротвірними. До периферії поля “готичне” відносимо колоритотвірні поля “готичний світ”, “Іно-персонаж” та “Герой”, склад яких відбиває особливості взаємодії категорій антропоцентричності та хронотопу.

Поле “готичне” є провідним та жанровизначальним для готичної новели. Основними тут є три лексичні групи: 1) іменники, що називають Іно-персонажа, презентуючи його демонічне чи потойбічне походження (diable, mort, fantфme, vampire тощо); 2) іменники-абстрактні поняття, об’єднані темою демонічності (sorcellerie, diablerie); 3) якісні прикметники зі спільною семою “містичне” (occulte, magique, cabalistique). Окремі дві підгрупи утворюють іменники-соматизми, що використовуються у синтаксичній конструкції “іменник+дієслово руху/мовлення”, які внаслідок персоніфікації перетворюються на особливу дійову особу, а до другої – решта ЛО різної семантики, які у переважній більшості виступають другорядними Іно-персонажами (status, cafetiиre, bouteille, cachet, portrait). Дані групи слів формують центр поля і використовуються для опису явищ, предметів та Іно-персонажа, з якими стикається Герой.

Важливого значення для французької готичної новели набуває мікрополе “смерть”, елементи якого використовуються для характеристики трьох образів –Іно-персонажа, готичного світу та Героя. У поняття смерті також включається “втрата глузду” як своєрідний прояв духовного знищення Героя. Поле “смерть” нараховує вісім підгруп, основними з яких є іменники, що називають факт фізичної чи духовної смерті (mort, folie), особу, яка несе смерть або яка зазнала смерті (assassin, cadavre), та дієслова, що позначають спосіб прийняття смерті (mourir, devenir fou). Зазвичай лексеми пов’язані з образом демонічного Іно-персонажа, проте інколи дана лексика використовується при характеристиці Іно-персонажа, яким виступає звичайна людина.

Поле “страх” взаємопов’язане з полями “готичне” та “смерть”, виявляючись невід’ємною рисою готичної новели. Непізнаний світ та Іно-персонаж викликають у Героя тривогу, страх та панічний жах, що віддзеркалюється на лексико-семантичному рівні. Поле “страх”, у порівнянні з полями “готичне” та “смерть”, не представлене в готичній новелі певними групами слів. Його ядерними лексемами можна вважати іменники angoisse, peur, terreur тощо та дієслова avoir peur, s’йffrayer. Відзначається використання синтаксичних конструкцій типу “соматизм+дієслово” та “вегетативний рефлекс+дієслово” для відтворення зовнішнього прояву страху. Наприклад: “Un frisson courait dans toutes mes veines, et mes cheveux se hйrissaient sur ma tкte” (J.Cazotte).

До периферії поля “готичне” відносимо поля та групи слів, що беруть активну участь у створенні колориту образів готичного світу, Іно-персонажа та Героя, основні лексико-семантичні особливості яких втілюються в однойменних лексичних полях. Лексичні одиниці, що входять до складу цих полів, репрезентують найхарактерніші риси та ознаки провідних образів, які дозволяють говорити про їх своєрідність та неповторність, у порівнянні з творами інших жанрів. Аналіз лексики поля “готичний світ”, що представлений двома мікрополями “простір” та “час”, засвідчив, що репрезентація готичного світу відбувається через лексеми, що описують та називають об’єкти та явища оточуючої дійсності, оскільки реальний та готичний світ взаємопов’язані причинно-наслідковими відношеннями. В текстах готичних новел велика увага приділяється Іно-персонажу, і його наявність у творі є жанровою рисою готичної новели, тому важливого значення набуває поле “Іно-персонаж”, визначене як колоритотвірне. З одного боку, при створенні даного образу автори готичних новел неминуче звертаються до лексики, яка віднесена нами до домінуючих груп поля “готичне”. З іншого боку, опис даного типу персонажа відбувається за допомогою лексики, яка вказує на характерні ознаки, що притаманні виключно йому. В першу чергу, це стосується групи соматизмів. Використання соматизмів при описі Іно-персонажа, а не Героя, загострює увагу читача на даному образі, робить його виразним і свідчить про його першоплановість. Оскільки в творах описуються як обличчя, так і тіло, соматизми було поділено на дві підгрупи: а) підгрупа соматизмів “обличчя”: cil, oeil, bouche, tempe, front, prunelle, sourcil, lиvre; б) підгрупа соматизмів “тіло”: main, doigt, peau, йpaule, cou, pied, tкte, taille. Характерною особливістю даної лексико-семантичної групи, як свідчить аналіз, є її переважне функціонування у синтаксичних моделях, побудованих за схемою “соматизм+прикметник”. Достатньо стала дистрибуція свідчить про стереотипність зовнішніх ознак Іно-персонажа. Наприклад: “Jamais peigne d’un plus bel ivoire ne se promena dans une plus йpaisse forкt de cheveux blonds cendrй” (J.Cazotte); “Jamais, mкme en rкve, rien d’aussi parfait ne s’йtait prйsentй а mes yeux; une peau d’une blancheur йblouissante, des cheveux d’un blond cendrй” (Th.Gautier). Подібні описи присутні у переважній більшості готичних новел.

До складу поля “Герой” входять лексичні одиниці, що фокусують увагу на його внутрішніх якостях. Провідну роль у цьому грають лексичні одиниці, які відносяться до групи “внутрішня ознака”: agitй, sensible, ardent. Розробка у жанрі архетипів Героя (військового, денді, митця та науковця) позначилася на широкому використанні у портретних характеристиках слів, що мають відношення до професійних занять. Маємо досить широкий спектр емоцій, пережитих Героєм. У кожному окремому випадку спостерігається використання шести груп слів на фоні нейтрально-оцінних дієслівних одиниць sentir, voir, regarder, savoir, pouvoir, paraоtre, voiloir, avoir une idйe, comprendre, йprouver та інших. Чергування лексики, за допомогою якої зображується емоційний стан, надає образу емоційної динамічності та лабільності.

Одним із провідних лексико-семантичних засобів виявляється корпус сенсорної лексики. Послідовність представлення різних семантичних груп сенсорних одиниць, що репрезентують перехід від аудіо-ольфактивного до візуально-тактильного сприйняття Героєм готичного світу та Іно-персонажа, постає як специфічна риса жанру.

Серед риторико-стилістичних засобів найпоширенішими виявляються епітет, перерахування та, певною мірою, порівняння, які активно використовуються у створенні образу готичного світу та Іно-персонажа. Важливого значення для образу Іно-персонажа набувають зоосемічні порівняння та порівняння з артефактами, які підкреслюють його не-людське походження та надають образу експресивності й виразності. Наприклад: “Elle йtait froide comme
la peau d’un serpent” (Th.Gautier); “les sorciиres de Thessalie […] qui ont un visage comme le cuivre et des сheveux bleus comme l’argent dans la fournaise” (Ch.Nodier). Для образу Героя основними виявляються апосіопезис, парцеляція, еліпсис, риторичні запитання та оклики, які виступають основними засобами передачі емоційного стану Героя, що вступає в контакт з готичним світом та Іно-персонажем. Наприклад: “Non... non... sans aucun doute; sans aucun doute... il n’est pas mort... Alors... alors... il va donc falloir que je me tue; moi!...” (G. de Maupassant).

У своїй сукупності граматико-морфологічні, лексико-семантичні та риторико-стилістичні засоби віддзеркалюють прототипні новелістичні риси жанру – суб’єктивність, динамічність та експресивність – і одночасно відзначаються своєю власною специфікою, що дозволяє говорити про окремий тип тексту – французьку готичну новелу зі своєю лінгвостилістичною організацією.

Четвертий розділ “Жанрова своєрідність французької готичної новели” присвячено всебічному аналізу жанрових форм, у яких функціонує французька готична новела впродовж ХІХ століття. Нами було виділено три основні форми: романтично-афектовану, орієнтальну та психологічну. В основі їх виокремлення лежать особливості реалізації глобальних текстових категорій, що призводить до зміни прототипної композиційної структури творів, їх лексико-семантичного, риторико-стилістичного та синтактико-стилістичного наповнення. Незмінними залишаються власне новелістичні та готичні риси, які характеризують сам жанр готичної новели: любовна тематика, обмежена кількість персонажів, динамічність, апелятивність, містифікація дійсності, зображення двох світів – реального та готичного, відповідний тип простору та архетипів Героя та Іно-персонажа.

Романтично-афектований вид готичної новели є найбільш поширеним у ХІХ столітті. У ньому у більшій мірі знаходять своє вираження прототипні ознаки жанру. Категорії антропоцентричності та художньої події отримують своєрідне звучання. В першу чергу це стосується архетипу образу Героя (військовий, митець, денді, рідше науковець) та Іно-персонажа, яким у переважній більшості творів виступає чарівна жінка. Це репрезентується завдяки використанню відповідних лексико-семантичних груп. Змінюється оцінка готичної події, яка отримує позитивне звучання (тема кохання), однак не без характерного для романтиків так званого “космічного смутку”, пов’язаного з раптовим зникненням Іно-персонажа, коханої жінки, та неможливістю з ним з’єднатися. Характерною особливістю такої оповіді виявляється також експозиційний динамічний пейзажний опис, який може бути або достатньо об’ємним, або обмежуватися кількома реченнями, в яких часто констатується зміна погоди, наближення бурі тощо, що залучає відповідну дієслівну лексику, яка вживається здебільшого у формі претеріту, а також кольоро-, світло- та звукопозначальну види лексики, що називають різкі звуки (crier l’arиne), похмурі кольори (ombres йpaisses), тьмяне світло (le rayon tremblant d’une йtoile pвle), що межує з повною його відсутністю, контрастні з ним різкі спалахи світла (les torches qu’elles secouent devant nous, un groupe йclairй de flammes bizarres passait en riant), створюючи атмосферу таємничості, напруженості та занепокоєності. Провідною рисою даного виду стає також афектованість, яка проявляється в описі бурхливого та короткочасного прояву емоцій Героєм, що посилює роль емотивної лексики. Особливого значення також набувають групи сенсорної та топонімічної лексики.

Орієнтальна готична новела розглядається нами як своєрідний перехід від романтично-афектованої до психологічної форми, що органічно поєднала провідні риси першої з психологізмом другої. У даному виді зберігаються архетипи Героя та Іно-персонажа, характерні для романтично-афектованої форми, однак у творі Г. де Мопассана “La peur” вперше відсутній образ Іно-персонажа, що згодом стає провідною рисою психологічної готичної новели. Відбувається кардинальна зміна хронотопу і з’являється образ позитивного готичного світу, а також відбувається відповідна зміна у мовному наповненні творів. Важливого значення у відображенні особливостей сприйняття готичного світу Героєм набувають певні групи сенсорної лексики, зокрема одоризми, звуко- та світлопозначальна лексики, а також перцептивна та емотивна лексики, що пов’язано з відчуттям готичної події та зустрічі з Іно-персонажем.

Психологічна новела, що виникає у другій половині ХІХ століття, представлена, в основному, творами Г. де Мопассана (в деяких романтично-афектованих новелах, наприклад, “Vйra” В. де Ліль-Адана також відчутний певний психологізм, однак він ще не став домінуючою рисою). Психологічна новела конститутивно модифікує прототипні ознаки жанру. У більшості творів зникає образ Іно-персонажа. На зміну зображенню готичної події приходить відтворення її відчуття, що відповідно висуває на перший план емотивну та перцептивну лексики та призводить до зменшення кількості сенсорних лексичних одиниць. Відбувається також зміна композиційної структури, яка набуває ретроспективного характеру внаслідок зміни хронологічної послідовності компонентів художньої події: більшість новел розпочинається з постподії.

У загальних висновках підсумовано результати виконаного дослідження й окреслено подальші перспективи їх застосування.

ВИСНОВКИ

В основі стильової системи жанру готичної новели лежать глобальні текстові категорії, провідними з яких виявляються категорія художньої