Дніпропетровський національний університет

РАГУЗІНА ЛЮДМИЛА ЮРІЇВНА

УДК 821.111-1(73)

ПОЕЗІЯ Л. ФЕРЛІНГЕТТІ В КОНТЕКСТІ

ТВОРЧОСТІ БІТНИКІВ

10.01.04 – література зарубіжних країн

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі прикладної лінгвістики Черкаського державного технологічного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

ШПАК ВАЛЕРІЙ КИРИЛОВИЧ,

Черкаський державний технологічний університет,

завідувач кафедри прикладної лінгвістики

Офіційні опоненти: | доктор філологічних наук, професор

КОЗЛОВ ОЛЕКСАНДР СПИРИДОНОВИЧ,

Севастопольський національній технічний університет,

професор кафедри українознавства, педагогіки та культурології

кандидат філологічних наук, доцент

РОШКО МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ,

Ужгородський національний університет,

завідувач кафедри іноземної літератури та французької мови

Провідна установа: |

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, кафедра зарубіжної літератури та теорії літератури, Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться “ 20 “ квітня 2006 р. о 11:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 у Дніпропетровському палаці культури студентів імені Ю. Гагаріна (49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Г. Шевченка, 1).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Дніпропетровського національного університету (49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8).

Автореферат розісланий “14” березня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.В. Кропивко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Дисертаційне дослідження присвячується вивченню художньої своєрідності поезії Л.Ферлінгетті, який є одним із найяскравіших представників руху бітників у літературі США середини та другої половини ХХ ст. Аналіз творчості поета в контексті літератури бітників допомагає виявити характерні закономірності еволюції американської літератури, висвітлює складні культурні трансформації в художній свідомості американських письменників у цілому. В сучасному літературознавстві склалася традиція розглядати творчість бітників як своєрідний прояв нових неоавангардистських віянь у літературному житті ХХ ст.Beat down to your soul. What was the beat generation? – New York: Penguin Publishers, 2001; Caveney G. Gentlemen Junkie: The Life and Legacy of W. Burroughs. – Boston: Little, Brown, 1998; Cook B. The Beat Generation. The tumultuous 50-th and its impact on today. – N.-Y.: Scribner, 1971; Davidson M. The San Francisco Renaissance: Poetics and Community. – New York: Cambridge University Press, 1988; Foster E.H. Understanding the Beats. – Columbia: University of South Carolina Press, 1991. На тлі повоєнної епохи американська література, зокрема творчість бітників, постає чи не найбільш нонконформістською, вільною від філософсько-моралістичних рефлексій у порівнянні з традиційними європейськими літературними традиціями. Не обійшли в цьому плані історію бітництва російські та українські літературознавці. Показовими в цьому аспекті є дослідження О.Звєрєва, Т. Денисової, О. Кириченко, Я. Могутіна, В. Шпака, М. Рошко, в яких розглядається історія поетичного експериментаторства бітників як закономірне явище в історії американської літератури ХХ ст.Денисова Т.Н. Історія американської літератури ХХ ст. – К.: Довіра, 2002; Зверев А.М. Дворец на острие иглы. Из художественного опыта ХХ века. – М.: Советский писатель, 1989; Кириченко О.М. Подъем демократического движения в США и “поэзия протеста” // Американская литература и общественно-политическая борьба. 60-е – начало 70-х годов ХХ века. – М.: Наука, 1977; Могутин Я. Битники: история болезни // Берроуз У.С. Голый завтрак. – М.: Глагол, 1994. – С. 4 – 12; Шпак В.К. Історія американської літератури ХХ ст. – К.: УМК ВЩ, 1989. З’являються також наукові розвідки, в яких аналізуються особливості осмислення літератури США (зокрема і поезії) різними літературознавчими школами, насамперед міфологічною критикоюКозлов А.С. Мифологическое направление в литературоведении США. – М., 1984. – 174 с..

І хоча творчості Л. Ферлінгетті присвячено кілька досліджень американських літературознавцівCherkovski N. Ferlinghetti: A Biography. – New York: Doubleday and Co, 1979; Silesky B. Ferlinghetti: The Artist in His Time. – New York: Warner Books, 1990; Smith L. Lawrence Ferlinghetti. Poet – At – Large. – Corbondale, Ill.: Southern Illinois University Press, 1983. , розгляд його поезії в літературному контексті доби обмежувався переважно дослідженням біографії, світогляду, а також його ролі як видавця творів інших письменників-бітників. До специфіки творчості поета, його художньої еволюції як майстра художнього слова зверталися побіжно. До цього часу не розглянутою залишається творчість Ферлінгетті в контексті літератури бітників 50 – 90-х років минулого століття як еволюції бітниківської системи специфічних художніх цінностей. Відтак, ні в зарубіжному, ні у вітчизняному літературознавстві немає синтетичної праці, в якій би комплексно розглядалися проблеми художнього новаторства і поетики Л. Ферлінгетті. Власне, це і визначає актуальність запропонованого дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами організації, де вона виконана. Робота виконувалась на кафедрі прикладної лінгвістики Черкаського державного технологічного університету в межах наукових досліджень із держбюджетної теми №138–03 “Теоретичне обґрунтування концепції та створення ефективних методів вивчення граматики в зіставному аспекті”, наказ міністра освіти України № 633 від 5.11.2002 р. Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради ЧДТУ (протокол № 7 від 21.03.2002 р.) та на засіданні бюро науково-координаційної ради при Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України з проблеми „Класична спадщина та сучасна художня література (протокол № 130/122 від 9.07.2002 р.). Матеріали дисертації використовуються й апробуються на заняттях з теорії та практики перекладу, лекційних та семінарських заняттях із зарубіжної літератури для студентів спеціальності “Прикладна лінгвістика” згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри.

Мета дисертації полягає в тому, щоб розглянути основний поетичний доробок творчості Л.Ферлінгетті в аспекті відкриття ним нових принципів художнього мислення в контексті літератури бітників, виявити роль та місце поета в американській літературі середини і другої половини ХХ ст., з’ясувати оригінальність його творчої особистості, прослідкувати вплив філософської та естетичної думки на характер його поетичного новаторства.

Поставлена мета передбачає вирішення таких практичних завдань:

- проаналізувати основні принципи художнього мислення письменників-бітників;

- здійснити характеристику провідних тенденцій літератури бітників;

- визначити основні філософські концепції, що мали вплив на їх творчість і позначилися на особливостях поетики їх творів;

- розглянути поезію Л. Ферлінгетті як цілісний художній феномен у плані її типологічних і контактних зв’язків з американською літературою, насамперед із літературою бітництва;

- дослідити еволюцію творчості поета в аспекті прояву в його поезії нових художніх віянь;

- створити синтетичне уявлення про художню систему Л. Ферлінгетті, що передбачає аналіз конкретних тем, мотивів, образів та художніх прийомів у творах поета.

Об’єкт дослідження – творчість Л. Ферлінгетті як одного з представників літератури бітників 50 – 90-х років ХХ ст. Цей об’єкт дослідження визначає специфіку предмета дослідження. Предметом дослідження виступають основні творчі та художні тенденції, мотиви та образи у творчості поета. Особлива увага приділяється принципам його індивідуального художнього новаторства в контексті тогочасної літератури бітників.

Для більш послідовного досягнення поставленої мети, розкриття об’єкта та суб’єкта дослідження застосовуються такі методологічні підходи: для визначення ролі та місця творчого доробку поета, специфіки тем і мотивів його творів в американській літературі – історико-культурний аналіз, а для розгляду його зв’язків із традицією, принципів художнього новаторства – типологічний підхід, який дозволяє вирішити цілий комплекс проблем не тільки творчості одного поета, а й значною мірою американської літератури середини і другої половини ХХ ст.

Наукова новизна одержаних результатів. Робота є першою в українському літературознавстві спробою комплексного дослідження художніх особливостей творчості Л.Ферлінгетті як певної дискурсивної системи, що відзначається цілісністю й органічністю по суті унікального явища в американській авангардистській літературі. Причому особливий акцент у роботі зроблено на сукупності властивих поетові індивідуальних художніх характеристик і найважливіших типологічних зв’язків з основними художніми тенденціями літератури бітництва. Аналіз творчості Ферлінгетті дозволяє зробити теоретичні висновки та узагальнення про характер розгортання літературного процесу в США другої половини ХХ ст.

Дослідження є особистим внеском у вивчення закономірностей художньої еволюції Л.Ферлінгетті як представника руху бітників, який відкривав важливі горизонти художньо-образного віддзеркалення світу в контексті тогочасного художнього дискурсу американської літератури.

Обґрунтованість і достовірність результатів дослідження забезпечуються теоретичними положеннями та аналізом текстів творів поета, чіткістю, логічністю та аргументованістю викладу.

Практичне значення одержаних результатів: результати дослідження можуть бути використані при підготовці лекційних курсів і практичних занять з історії зарубіжної літератури для філологічних і лінгвістичних спеціальностей університетів, у викладанні спецкурсів з історії американської літератури ХХ ст., при складанні методичних посібників із теорії і практики художнього перекладу, оскільки в роботі містяться переклади українською мовою окремих уривків із поетичних творів Ферлінгетті та інших поетів-бітників. Окремі положення роботи можна використати при підготовці до теоретичних тем на уроках з історії зарубіжної літератури ХХ ст.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи обговорювалися на всеукраїнських наукових конференціях: „Літературний дискурс: генезис, рецепція, інтерпретація (літературознавчий, культурологічний, методичний аспекти)” (Київ, 2003), „Література та літературознавство: історія і сучасність” (Житомир, 2004), „Функціонування літератури в культурному контексті епохи” (Дніпропетровськ, 2004), „Проблеми сучасного зарубіжного літературознавства і мистецтвознавства” (Севастополь, 2004), „Сучасні тенденції розвитку лінгвістики та європейської і американської літератур” (Черкаси, 2004), „Нові горизонти та перспективи філологічної науки й педагогічної практики” (Дніпропетровськ, 2004), „Актуальні проблеми іноземної філології” (Запоріжжя, 2004), „V (П’яті) Міжнародні Чичерінські читання „Проблеми розвитку художньої прози” (Львів, 2004), “Проблеми розвитку сучасної лінгвістики, світової літератури та перекладознавства” (Черкаси, 2005).

Структура дисертації випливає з логіки матеріалу і складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку літератури. Список використаної літератури нараховує 204 найменування, з яких 120 іноземною мовою. Обсяг дисертації без урахування бібліографії становить 164 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження для вітчизняного літературознавства, визначаються об’єкт аналізу і наукова новизна, формулюються мета, ряд завдань та практичне значення дисертації.

У першому розділі „Художні пошуки бітників у контексті американської літератури середини та другої половини ХХ ст.” розглядаються основні причини появи руху бітників, обґрунтовується закономірність їх звернення до специфічного художнього слова, що вирізнялося на тлі іншої тогочасної літератури низкою художньо-естетичних характеристик.

Перший підрозділ „Творчість бітників та Л. Ферлінгетті в оцінці американської та вітчизняної критики” присвячено аналізу основних наукових праць, у яких розглядаються особливості творчості бітників і, зокрема, Л. Ферлінгетті. Виокремлюються три основні типи досліджень такого плану: розвідки, в яких розглядається бітництво як специфічний феномен культури (Г. Стефенсон, Б. Гіффорд, П. Гудман, Т. Денисова, О. Звєрєв, В. Шпак та ін.); праці, в яких аналізуються окремі представники руху бітників (З. Дункан, Б. Морган, М. Шумахер, Д.Галпер та ін.); дослідження, які можуть допомогти з’ясувати загальні закономірності літературного процесу в США, в тому числі і визначити місце в ньому літератури бітників (І.Гассан, М. Девідсон, О. Козлов, Т. Денисова та ін.).

У другому підрозділі „Бітники і парадигматичні зміни в американській літературі середини ХХ ст.” йдеться про типологічні закономірності розгортання літературного процесу в США ХХ ст. та з’ясовуються основні закономірності появи руху бітників. В американській літературі середини ХХ ст. виразно заявило про себе відразу кілька помітних тенденцій, які відображали художні пошуки письменників перших післявоєнних десятиліть. Більшість із них під враженням подій війни почали висловлювати сумніви щодо можливості віддзеркалити в традиційних формах, сюжетах та образах основний напрямок духовних пошуків людини, яка відчула нестабільність людського існування, його скороминучість і почала усвідомлювати “розрив” в історії, перейматися думкою про її “дискретність”: кожне явище, думка та переживання почали усвідомлюватися як унікальні в контексті певного часу, а також – в контексті людського буття.

З другого боку, саме в цей час поширюються і сумніви у доцільності “раціонального” освоєння світу, яке не стільки полегшує життя індивіда, скільки змушує його орієнтуватися на хибні стереотипи, в результаті чого він опиняється в полоні нових “ідеологій” та “стратегій”. Закономірно, що така історична “дискретність” викликає не тільки настрої апатії та песимізму серед пересічних американців, а й, вочевидь, формує особливе ставлення у них до “техногенного” світу і породжує “духовну опозицію” до тих цінностей, котрі пропонує суспільство як “нові” моральні та духовні орієнтири. Не дивно, що іноді основний пафос художніх пошуків тогочасних американських письменників базувався на тезі про те, що стиль і форма – це щось другорядне, вторинне, тимчасове щодо авторської свідомості, поетичного натхнення та самого процесу творчості. Відтак, як зазначає американська літературознавець К.В. Спанкерен, в поезії США після 1945 р. “звичні категорії самовиразу сприймаються з підозрою, натомість новою традицією стає оригінальність”Спанкерен К.В. Література Сполучених Штатів. Нарис / Переклад І. Прохоровича. – N.-Y.: USIA Regional Program Office, Vienna, 1998. – С. 90..

Подібні парадигматичні зміни в американській поезії були значною мірою стимульовані до життя й історичними подіями безпосередньо у Сполучених Штатах Америки. Йдеться про наростання споживацьких нахилів масового урбанізованого суспільства, соціальні протести 60-х років, десятилітній збройний конфлікт у В’єтнамі, холодну війну, зародження “маккартизму”, конформізм та нонконформізм як провідні настрої американської інтелігенції. За словами О.Звєрєва, більшість американських тогочасних письменників “виразно відчували кричущу несумісність понять споживацього суспільства та уявлень про розумне і непригнічене людське життя”Зверев А.М. Дворец на острие иглы. Из художественного опыта ХХ века. – М.: Советский писатель, 1989. – С. 253..

Американську поезію 50 – 60-х років дуже важко підвести під один спільний знаменник: вона принципово “децентралізована”, “гетерономна”, надзвичайно багата й розмаїта щодо поетичних шкіл та угруповань, вже не кажучи про різноманітність художніх та стильових пошуків. На крайніх полюсах цієї поезії опинилися “традиціоналісти” (Р. Ебергард, Р. Вілбур, Р. Говард, Д.Голландер) і “експериментатори” (школа “Блек Маунтін”, Школа Сан-Франциско, бітники), причому останні, у свою чергу, не відзначалися якоюсь однією спільною тенденцією художніх пошуків, а їх бажання відкриття нових художніх форм зосереджувалося не лише на впровадженні нової поетичної “техніки” чи образної системи, а й стимулювало до принципової зміни орієнтирів щодо відбиття в поетичному слові тих чи інших сторін довколишнього світу. Художнє новаторство бітників переростало межі власне “художнього експериментаторства”, ставало “стилем життя”, особливим способом світорозуміння і світосприйняття, специфічною “оптикою” бачення світу. Слово “бітник” було вигадане Д. Керуаком, що на жаргоні нью-йоркського андерграунду означало того, хто втратив будь-який сенс життя, зневірився в усьому або, іншими словами, став “розбитим”. Бітники вже з самого початку проголосили себе “рупором” настроїв молодого “розбитого покоління”. Як і представники “загубленого покоління”, бітники проголосили ідею про те, що вони принципово не сприймають філістерської апатії, фетишизацію золота та грошей, тиранію “речей”, нехтують тими моральними і суспільними принципами, котрі породжують війни й ідеологічні перекручення “природної” сутності людини. Однак слід пам’ятати про те, що бітники – все ж таки не “загублене покоління”, а “розбите”. “Загублене покоління”, як відомо, стало на шлях зовнішньої еміграції, переважно до Європи, в той час як бітники запропонували інший вихід – “внутрішню еміграцію” як форму неприйняття загальновизнаних цінностей суспільства, яким вони спробували протиставити позицію “стороннього спостерігача”, здатного при цьому не просто “фіксувати” негаразди й кричущі суперечності навколишнього світу, а й виробити специфічну позицію нігіліста, “аутсайдера” щодо існуючих духовних загальновизнаних “нормальним” суспільством пріоритетів. Нігілістичний погляд, що підриває зсередини загальноприйняті істини “середнього” американця, власне, і стає одним із помітних лейтмотивів уже ранніх творів таких письменників-бітників, як Д. Керуак, В. Берроуз і А. Гінзберг. Особливою проблематикою відзначається в цьому аспекті і творчість Лоуренса Ферлінгетті, у якого нігілізм у його крайніх формах вираження ніколи не відігравав такої помітної ролі, як це було в інших американських письменників. Його сприйняття „цінностей” урбанізованого суспільства, критика різних форм „цивілізованого” життя ніколи не були просто запереченням – поет завжди намагався побачити той шлях, який може врятувати особистість у її одвічних пошуках гармонії.

У третьому підрозділі „Філософські витоки світогляду „розбитих”: екзистенціалізм, дзен-буддизм” з’ясовується зв’язок філософської думки з особливостями художнього мислення бітників. І проза, і поезія бітників вирізнялися в період свого становлення і розвитку цілим рядом типологічних рис, серед яких особливо впадає в око бажання художнього новаторства, пошук експресивного слова, інтерес до “емпіричної оболонки” світу, реабілітація натуралізму й “абстрактного експресіонізму” як способу віддзеркалення людської природи і поведінки, синтез музики і поезії, органічне поєднання в художньому творі сатири, гумору, сарказму і водночас “космічного” суму та трагізму. Характерною для них стала й орієнтація на філософську основу, передовсім на екзистенціалізм, а також на “містичні” й східні вчення, що обумовило появу особливого типу поетичного світовідчуття і світорозуміння. Все це відіграло важливу роль в оновленні американської літератури (передовсім поезії), активно стимулювало зародження нової парадигми художнього мислення, яка дістала назву Постмодерну і постмодернізму, привело до появи такого типу героя, поведінка якого була принципово неприйнятною для більшості своєю відчуженістю від “середньостатистичних” цінностей.

У четвертому підрозділі „Літературні „батьки” і сучасники бітників: типологія художніх впливів на бітницький рух” розглядається основний літературний контекст, у якому зароджувалася література бітників. Майже відразу виокремилися і характерні риси ідейних пошуків бітників – антиінтелектуалізм й анархізм, причому іноді в найрадикальніших його виявах (прикметно, що прихильники бітництва захоплювалися В. Кропоткіним і Че Геварою). Ідеологічна настанова бітників полягала тут у тому, що американське суспільство за часи свого існування перетворилося на “масове”, причому в ньому є певні провідні тенденції, певний “мейнстрім”, тобто основний канон культури, який не цікавиться всім тим, що знаходиться на задвірках повсякденного існування людини, на його маргінальних “берегах”. Водночас поза цим “мейнстрімом” існують люди, соціальні маргінали, які не бажають “розчинятися” в цьому “мейнстрімі”. Це люди – не просто представники соціального дна, це – добровільні вигнанці, які перебувають у соціально-культурній еміграції. На задвірках “процвітаючого” суспільства опинилися “люмпен-інтелігенти” (за виразом Д. Керуака), студенти, які не одержали освіти, поети-самоучки, доморослі філософи, музиканти, котрі не мали постійного заробітку і були схильними веcти мандрівний спосіб життя, шукаючи нових вражень та знайомств на дорогах Америки (Щоправда, слід наголосити на тому, що бітники – зовсім не люмпени, хоча деякі з них, як, приміром, Берроуз, жили серед хіпстерів). Вони нехтували традиційними буржуазними доброчинностями, моральними чеснотами, які були передбачені протестантською етикою (працелюбство, благочестя, устремління до успіху).

Їхній пафос і дух абсолютного заперечення переносився на всі сфери людського існування, включаючи й інтимний бік життя людини – кохання. Сексуальний бунт бітників досяг найбільшої масштабності у своєму “нетрадиційному” протесті проти звичних стосунків між чоловіком та жінкою, яким вони протиставили неприхований гомосексуалізм і бісексуальність. Не дивним виглядає і список “культових” постатей для бітників: Волт Вітмен, Томас Вулф, Генрі Міллер.

Проте загальновизнані класики американської літератури все ж таки тривалий час залишалися для бітників справжнім орієнтиром щодо вироблення нових підходів до поетичної “техніки”, у відкритті нових, незвіданих обширів художнього слова, яке б відзначалося особливими експресивними характеристиками, йшло немов би з самого “життя”, максимально нагадувало мову вулиць та провулків і водночас залишалося б словом поетичним, несло потужну смислову функцію. Саме творчість Вулфа і Вітмена стала предметом численних полемік серед бітників, джерелом їхніх повсякчасних спроб “реанімувати” застиглі форми “традиціоналістів” і відкрити нові шляхи для американської літератури Lee A. R. The Beat Generation Writers. – East Heaven, Conn.: Pluto Press, 1996. – Р. 76 – 87.. Бітники – А. Гінзберг наприклад – навіть вважали за доцільне виробити певне ставлення до минулого, створити щось на взірець постійного і безперервного діалогу з тими поетами, на творчі досягнення яких вони прагнули б спиратися. Саме В. Вітмен став одним із тих художніх образів, який часто зустрічається в його творах: із ним ліричний герой веде полеміку, розмовляє, може навіть говорити від його імені, хоча при цьому автор іноді і не приховує свого іронічного ставлення до цього загальноприйнятого “поетичного авторитету” (А. Гінзберг A Supermarket in California).

У п’ятому підрозділі „Основні тенденції художніх пошуків бітників: від А. Гінзберга до Р.Дункана” аналізуються загальні типологічні закономірності еволюції літератури бітників у США. Радикальна риса бітників – любов до наркотиків та наркотичних станів, що навіюють на поета (митця) особливі емоції та настрої, дають йому змогу поглянути на світ “іншими очима”, де предмети втрачають характерні для них реальні обриси і наповнюються “новим” смислом, стають не просто незвичайними, а й “невловимими”, “мерехтливими”, “далекими”, навіть “чужими”. Саме на таких психічних станах особливо наголошує В. Берроуз у своєму скандальному для свого часу романі “Голий сніданок” (1959). В естетико-художньому плані бітники виступили не за об’єктивну манеру подання навколишнього світу, характерну для “традиціоналістів”, а за ліричну “сповідь”, що могла б відбити максимальну свободу самовиявлення поета в його творчості. Вже в ранніх своїх творах цю настанову вони прагнули реалізувати шляхом відтворення спонтанності потоку власних думок, відчуттів, емоцій, іноді підсилених дією наркотиків. Перші образи їхніх творів, котрі були здатними повсякчасно “розпадатися” на окремі складові, дрібнитися на “маленькі” деталі, відзначатися примхливою контамінацією нерівного ритму з до кінця невідшліфованими рядками вірша, сприймалися часто як результат “хворої” фантазії автора. Проте вже тут впадає в око важлива річ – в цьому нерівному, іноді спонтанному ритмі проглядало важливе конструктивне начало: цей ритм нагадував живу імпровізацію джазової музики, а відтак, і самий вірш вже переростав, власне, межі поезії. Його ритміку починали визначати тактові “удари” авторської декламації, що передбачала відповідний музичний супровід. Справжня поезія для них може мати алегоричний смисл і діяти подібно музиці, яка підпорядковується іноді інстинктивному та стихійному началу, а тому її не можна втиснути в прокрустове ложе певних наперед визначених раціоцентричних “ідей”. Власне, в цьому можна побачити те, що вирізняло бітників із їхніми нонконформістськими настроями на тлі інших тогочасних поетичних шкіл та угруповань, особливо відрізняло їх від тієї камерності, до якої як до основного ідейно-методологічного принципу закликали представники елітарно-онтологічної критики 40 – початку 50-х роківЗемлянова Л.М. Современное литературоведение в США. Теоретические направления и конфронтации 1920 – 1980-х годов. – М.: МГУ, 1990. – С. 148.. Повною мірою це стосується і лірики Л. Ферлінгетті, у якого тенденція до творення специфічного експресивного поетичного висловлювання, яке несе потужний сугестивний елемент, відчувалася не лише у ранній ліриці 50 – 60-х років, а й у більш пізній період творчості – у 70 – 80-х роках (збірки „Відкрите око, відкрите серце” („Open eye, open heart, 1973); „Безкінечне життя” („Endless Life”, 1981)).

Особливо цікавим виявився факт близькості бітників до хіпстерів – іншого культурного руху США 50-х років. На думку більшості дослідників, “хіпстеризм” значною мірою вплинув на становлення бітництва як специфічного феномену американської культури і навіть переплітався з нимДенисова Т.Н. Історія американської літератури ХХ ст. – К.: Довіра, 2002. – С. 222.. Хіпстер – це людина, яка наважилась повністю відгородитися від суспільного життя, не визнає жодних моральних абсолютів та авторитетів. За своїм громадянським статусом хіпстер близький до люмпена, але цікавим виявляється той факт, що він сам обирає для себе подібну суспільну “роль”Керуак Д. Избранная проза: В 2 т. – К.: AirLand, 1995. – T. 1. – С. 35 – 42.. Насправді ж у хіпі здебільшого подавалися молоді люди із забезпечених родин. Їх позиція була своєрідним і водночас вкрай оригінальним протестом проти батьків (переломлення одвічного конфлікту батьків і дітей), котрі свої сили віддавали на примноження матеріальних благ, а також держави, яка чекала від них виконання тієї ролі, що її “передбачило для них суспільство” (за Альтюссером). Хіпстери утворювали анархістські комуни, мандрували автостопом, прагнули до абсолютної свободи, що – зрозуміла річ – викликало настрої тривоги у пересічного “масового” американця. Однак, на відміну від бітників, хіпстери залишають за собою можливість “повернутися” в суспільство для того, щоб одержати там певний соціальний статус, а подібна теперішня поведінка – це своєрідна гра, бажання привернути увагу “масового суспільства”. Бітники в цьому плані виявилися більш послідовними – їхні негації щодо суспільства виглядають як альтернатива благополучному життю, а їхня життєва “філософія” – як те, чим слід замінити життя пересічного американця з його повсякденними інтересами. Щоправда, і бітники, і хіпстери являли собою замкнений у собі “анклав” культури, що протистоїть соціокультурному “мейнстріму” Америки, а в контркультурному статусі вони типологічно наближувалися до російських футуристів та французьких сюрреалістів.

Суперечливість і неординарність творчості бітників вказували на те, якими новими і незвіданими шляхами здатна розвиватися американська література, що не поривала своїх зв’язків із виразними протиріччями сучасного життя, віддзеркалюючи у “незвичних” і навіть “революційних” за своєю художньою спрямованістю формах образ людини ХХ ст.

У другому розділі „Поезія Л. Ферлінгетті 50 – 60-х років ХХ ст.” розглядаються основні тенденції творчості Ферлінгетті раннього періоду його художньої еволюції.

У першому підрозділі „Риси поетичного новаторства в художніх пошуках раннього Л.Ферлінгетті” мова йде про ранній етап творчості поета. Серед американських письменників-бітників творчість Л. Ферлінгетті посідає особливе і в багатьох аспектах навіть показове місце. Саме він переломлює у своїй творчості не лише провідні художні й естетичні принципи бітництва як стилю американської контркультури, а й значною мірою відображає той складний і примхливий процес становлення основної парадигми художнього мислення, що стала визначальною для американського письменства в наступні, так би мовити, “післябітниківські” десятиліття (хоча, зрозуміла річ, творчість бітників не вичерпується лише їхніми художніми пошуками 50 – 60-х років, а деякі з них і нині продовжують “шокувати” свідомість “масового читача” своїми психологічно напруженими і “скандальними” творами).

В сучасному літературознавстві усталилася думка про те, що Ферлінгетті серед своїх сучасників, таких, як, наприклад, Д. Керуак, А. Гінзберг, Г. Корсо, В. Берроуз, вирізнявся особливим інтересом до “первинних емоцій”, що апелюють, по-перше, до свідомості масового читача, а по-друге – вказують на безпосередність, природність поетичного відчуття та сприйняття Денисова Т.Н. Історія американської літератури ХХ ст. – К.: Довіра, 2002. – С. 233.. Показово, що саме ці аспекти і набули значення провідних серед багатьох сучасних американських постмодерністів, які багато почерпнули у таких письменників, як Ферлінгетті, в плані їхньої незаангажованості та нетрадиційності у сприйнятті та відображенні світу. За поетом міцно усталилася репутація людини, яка своїми художніми експериментами та “революційними” поетичними формами “свідомо кидає виклик існуючому статус-кво в мистецтві та житті” Smith L. Lawrence Ferlinghetti. Poet – At – Large. – Corbondale, Ill.: Southern Illinois University Press, 1983. – Р. 76..

Вже в першій добірці віршів „Картини світу, що зник” („Pictures of the Gone World”, 1955) Ферлінгетті заявляє про себе як про митця, який принципово не сприймає всі ті усталені і водночас застарілі цінності життя, які служили хибним орієнтиром у духовних пошуках багатьох американців. Відразу після публікації деякі літературні критики помітили основний пафос його творчості – він базувався, за висловом одного з них, “на глибокому переконанні у тому, що поезія здатна пробитися до того пласту свідомості, який безпосередньо керує діями і вчинками людини” The Beat Book: Writings from the Beat Generation / Ed by Waldman A. – Shambhala Publication, 1996. – Р. 238. .Ферлінгетті вже тут заявляв про себе як про такого автора, котрий намагається поламати звичне уявлення про художню форму як про набір звичних для читача художніх образів. Натомість він намагається започаткувати таку поетику художнього твору, що базується на доцільній необхідності акумулювати справжню “екзистенцію” існування в її найпоширеніших та чудернацьких формах, у тому числі й тих, які здатні вказувати всім без винятку на відносність існуючих художніх цінностей. Уже тут намітилися ті риси художньої манери поета, котрі в подальшому стануть визначальними в його художніх пошуках. Передовсім це стосується нових моделей художнього мислення у порівнянні з “традиційною” американською літературою: поет особливо акцентує на “екстравагантності” виявлення підсвідомих імпульсів та емоцій у художньому образі, створює особливу лексичну й синтаксичну напруженість поетичної конструкції вірша. Ферлінгетті звертається, як і більшість поетів-бітників 50-х років, до нестримного потоку думок, уявлень та емоцій, що виникають у глибинах людської психіки. Головна настанова – відкинути будь-яке контролююче раціональне начало, зафіксувати кожну думку та почуття у тому вигляді, в якому вони з’являються у свідомості людини. На думку поета, саме така позиція дозволяє по-справжньому проникнути в глибини “предметного світу”, а нехтування цієї позиції логічно призводить до вимушених поетичних втрат, веде до неприродності при художньому віддзеркаленні світу, перекреслює те, що Д. Керуак називав “спонтанністю запису” первинного враження від наколишнього світу.

Прикметний у цьому плані вірш поета „Далеко над гаванню” („Away above a Harborful”), який будується на основі далеких і начебто слабко пов’язаних між собою асоціацій, що дозволяють “вільно” обходитися з внутрішньою структурою поетичного твору. В уяві поета виринає образ жінки з “оголеними грудьми” (naked breasts), що навіює цілу низку спогадів і думок про доцільність життя, примхливість та мінливість долі, яка, власне, і нагадує оголену жінку, котра зранку звільнилася від нічної сорочки і відкинула геть простирадло. Цікаво, що образ такої оголеної жінки виявляється показовим для бітників: саме до такого значною мірою натуралістичного образу жінки надзвичайно полюбляв звертатися А. Гінзберг (“Крик” („Howl”), “Ця форма життя вимагає сексу” („This Form of Life Needs Sex”)).

Ритмічна чіткість цього вірша постійно підсилюється відточеною, пружною поетичною фразою, що не має синтаксичного закінчення у вигляді крапок або ком. Поетові важливо відтворити “потік життя” в його нерозчленованій єдності, власне кажучи, “монолітності”, і він намагається якомога чіткіше триматися не законів пунктуації, а принципу єдності самого життя, його текучості й мінливості, що не визнає вимушених зупинок або “розривів”.

Вірш “Цей світ є найкращим місцем...” („This World is a Beautiful Place”), який можна розцінювати як “центральний” твір збірки “Картини світу, що зник” („Pictures of the Gone World”, 1955), автор досягає найбільшої сатиричної гостроти у зображенні кричущих суперечностей того світу, який “застає” людина в момент свого життя – від народження і до самої смерті. Всеосяжна іронічність, відсутність сентиментальності, яку бітники взагалі не сприймали як представники “розбитого покоління”, становлять основний пафос цього вірша. В ньому йдеться про звичну, здавалося б, на перший погляд річ – про світ як про таку реальність, у яку приходить людина для того, щоб віднайти в ній щастя. Але, як виявляється, в цьому світі, який виглядає “чудовим місцем для народження” (ця теза рефреном повторюється автором на початку кожної строфи), є й те, що унеможливлює будь-яку спробу для людини почуватися принаймні спокійною – на неї постійно чатують негаразди, котрі, як привиди, переслідують її. І причини цього приховуються не лише в тому, що навіть на небесах ангели співають, за словами поета, “з перервою на обід”, а й у тому, що людина як невід’ємна частка стандартизованого суспільства іноді просто не усвідомлює того, що вона сама є причиною більшості своїх нещасть.

У другому підрозділі „Нонконформістський бунт у збірці поета „Коні-Айленд душі” аналізуються основні поетичні мотиви та особливості художнього мислення у вказаній добірці віршів Ферлінгетті.

Мотиви неприхованого протесту, іноді нонконформістського бунту проти усталених у суспільстві “цінностей” виступили провідними і в наступній збірці поета “Коні-Айленд душі” („A Coney Island of the Mind”, 1958), яка тривалий час залишалася поза увагою вітчизняних американістів. Назва цієї збірки, за свідченням самого поета, була запозичена з твору Г. Міллера. Ферлінгетті у передмові зазначав: “Назва збірки фактично сприймається поза контекстом, але виражає той настрій, який я відчував під час написання цих віршів, – той настрій, начебто вони, взяті разом, утворили Коні-Айленд душі, щось на взірець цирку душі”Ferlinghetti L. A Coney Island of the Mind. – N.-Y.: G.P. Putnam’s Sons, 1958. – Р. 8..

В цій збірці Ферлінгетті вже цілком свідомо заявляє про себе як про одного з найяскравіших представників бітницького руху, причому про це свідчить не лише тематика та проблематика його творів, а й їхня структура, стилістика і поетика. Ця збірка відразу привернула увагу тогочасної американської критики і стала предметом гострих дискусій щодо творчої манери її автора. Деякі з американських критиків навіть звинувачували поета у відсутності громадянської позиції, цинізмі і взагалі відсутності будь-яких моральних цінностейCook B. The Beat Generation. The tumultuous 50-th and its impact on today. – N.-Y.: Scribner, 1971. – Р. 121.. Не останньою причиною цього було те, що у віршах цієї збірки поет уникає так званої “глибокої критики” соціальних аспектів реальності США, а натомість проповідує нонконформістську позицію неприйняття усталених цінностей суспільства, обстоює екзистенційний підхід до життя, в якому вирують ті початки, що існують у свідомості поета лише на рівні почуттів та відчуттів.

Друга збірка віршів Ферлінгетті відзначається експериментуванням зі стильовою гамою, послідовною позицією автора, який намагається поглянути на світ з точки зору “аутсайдера”, якому “темні сторони” оточуючої реальності можуть відкритися у своїй оголеній порочності. Зрозуміла річ, передовсім це стосувалося і самої людини – людини-американця ХХ ст., яка зазнала потрясінь Другої світової, економічної депресії, політичного тиску з боку “демократично” налаштованих політиків. Власне, подібне екзистенційне світобачення і було своєрідною опозицією до існуючих літературних традицій у сфері художнього відображення морально-етичних і психологічних аспектів життя індивіда, всієї держави, її інституцій, взагалі системи, що прагне підпорядкувати “я” людини певним, наперед визначеним схемам та стереотипам поведінки. Не дивно, що бітники, в тому числі і Ферлінгетті, в плані такого протесту вважали своїми попередниками В. Вітмена та Г. Міллера. Останній, як уже вказувалося, своїми романами яскраво продемонстрував можливі шляхи протистояння особистості суспільству на рівні неприйняття будь-яких обмежень свободи людини, навіть на фізіологічному рівні – у сфері її сексуальності, виступив як один із фундаторів багатьох естетико-художніх засад бітників у царині художнього експериментаторства. Найпоширенішим мотивом цієї збірки Ферлінгетті можна вважати мотив нонконформістського бунту, що знаходить у поета надзвичайно оригінальне втілення. Програмним у цьому плані можна вважати вірш Ферлінгетті “Постійно перед ризиком абсурду” (“Constantly Risking Absurdity”), де поет порівнюється з акробатом (“like an acrobat”), який, з одного боку, шукає у своїх віршах “напружену істину” (“taut truth”), а з другого – приречений постійно відчувати неможливість осягнення світу, його примхливих і швидко змінюваних форм, які відзначаються нестабільністю та розмаїтістю. Висновок, який робить Ферлінгетті, водночас і песимістичний, і самоіронічний: поет має постійно пам’ятати про те, що він лише “невеличка чарлічаплінівська людина” (“little charleychaplin man”), яка постійно прагне справедливості, але повсякчасно страждає від брутальності людських стосунків. Поет уникає відкритого протистояння світові, віддаючи перевагу заглибленню у власне „я”.

У третьому підрозділі „Художні відкриття у збірці „Починаючи з Сан-Франциско” розглядаються основні тенденції поетичного експериментаторства поета початку 60-х років. У 1961 р. світ побачила нова добірка віршів поета “Починаючи з Сан-Франциско” (“Starting from San Francisco”), яка продовжувала багато започаткованих у попередній збірці тем та ліричних сюжетів. У цій збірці вже рел’єфніше вирізнилася й позиція поета – він намагається бути не лише “аутсайдером” щодо оточуючого його суспільства, а й прагне взагалі піднятися над матеріальним світом, дістатися тієї “висоти”, з якої йому зручно буде осягнути земне життя в усіх його дивних і навіть огидних проявах, щоб досягти істини у найвищому її розумінні. Виразно окреслився й новаторський характер художніх “експериментів” поета: він принципово шукає нових шляхів “метафоризації” світу, вбачаючи в самій метафорі важливе джерело для осягнення навколишньої дійсності. Власне, поет намагається максимально зблизити саму метафору і думку, в результаті чого постає їхня нова якість, що стає поетичною реальністю, яка має мало спільного з дійсністю, оскільки між ними існує уява, фантазія поета. Як і більшість бітників, Ферлінгетті відкриває для себе феномен “внутрішнього голосу”, котрий наділяється великим талантом “містичного прозріння”, що дозволяє йому оцінювати події повсякденного життя