ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
РИБАЧИК НАТАЛІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА
УДК 911.3: 654.1
ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ
ТЕЛЕІНФОРМАЦІЙНОГО КОМПЛЕКСУ В УКРАЇНІ
11.00.02 – економічна та соціальна географія
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата географічних наук
Київ-2006
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі економічної та соціальної географії
географічного факультету Київського національного університету
імені Тараса Шевченка.
Науковий керівник:
Заслужений діяч науки і техніки України,
член-кореспондент АПН України, доктор економічних наук, професор
Олійник Ярослав Богданович,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
декан географічного факультету,
завідувач кафедри економічної та соціальної географії
Офіційні опоненти:
доктор географічних наук, професор
Шаблій Олег Іванович,
Львівський національний університет
імені Івана Франка,
завідувач кафедри економічної та соціальної географії
кандидат географічних наук
Ковтун Василь Васильович,
Національний педагогічний університет
імені Михайла Драгоманова,
завідувач кафедри географії України та
краєзнавства
Провідна установа –
Одеський національний університет імені І.І.Мечникова
Захист відбудеться “17” квітня 2006 року о 14.00 годині
на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.07
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
за адресою: ГСП-680, м.Київ, пр. Глушкова 2, к 312.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
( 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58).
Автореферат розісланий “15” березня 2006 року
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
доктор географічних наук, професор С.І.Іщук
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. В останні 15 – 20 років сфера обслуговування стала об`єктом уваги не лише наукових, а й практичних робітників. Утворення сфери послуг є результатом бурхливого зростання виробничих сил і поглибленням суспільного поділу праці. Поділ праці всередині матеріального виробництва сприяв підвищенню продуктивності праці до того рівня, який дозволив виділити групу галузей, що виконують функції обслуговування, як виробництва, так і населення. В цілому це прогресивне явище і говорить про економічний потенціал суспільства.
В перспективі споживання послуг буде розвиватися прискореними темпами. І вже в сучасних умовах розвиток і раціональне розміщення сфери обслуговування як однієї з найважливіших областей людської діяльності набули першочергового значення.
Проблеми географії сфери послуг досліджували С.О.Ковальов, Ф.М.Лістенгурт, Б.Б.Родоман, В.І.Музичкін (Москва), П.Хярмсон (Таллінн), Н.В.Іванова (Перм), Н.М.Дьомін, Г.Н.Рогожин, В.М.Юрківський, О.Г.Топчієв, О.І.Шаблій, М.Д.Пістун, С.І.Іщук, Я.Б.Олійник, А.В.Степаненко, Н.Ф.Тимчук, О.О.Любіцева, В.І.Куценко (Київ) та ін.
Телеінформаційний простір нашої держави виступає однією зі складових сфери послуг. Нинішні події в Україні є яскравою ілюстрацією до оцінки всезростаючої ролі в процесі державотворення інформації, здатності влади забезпечувати цивілізований рівень управління нею, а також досягати передбачуваних результатів.
Зараз інформація, як ніколи, набуває ваги. Новітній процес формування інформаційного суспільства, який характерний і для нашої держави, збагачує інформаційне життя надсучасними напрямками, відгалуженнями, високими технологіями виробництва, обробки, поширення, накопичення інформації. Телебачення нині стало багатофункціональним. Окрім традиційно інформаційного, формується промислове, суспільне, науково-дослідницьке, культурологічне, комерційне і рекламне. Його значення зростає, особливо у зв`язку з формуванням відкритого громадянського суспільства.
Телебачення пронизує всі сфери соціального життя, опосередковано впливає навіть на тих людей, хто з якихось причин не дивиться телевізор. В той же час якісні характеристики цієї безперечно суттєвої складової нашого повсякденного життя, закономірності розвитку та функціонування телевізійного простору майже не вивчаються, й тим більше не коректуються. Творчі та управлінські рішення, що приймаються у зв`язку з функціонуванням телеканалів, відбуваються, як правило, без соціальної діагностики, без врахування інтересів та переваг глядачів й без детального дослідження існуючого стану телебачення на певних територіях.
Актуальність теми визначається зростаючим значенням ролі телебачення в постіндустріальному, інформаційному суспільстві, при практично відсутньому науково обґрунтованому дослідженні розміщення об`єктів телепростору.
Зараз зростаючий обсяг інформації веде суспільство до зміни курсів в економіці, політиці, філософії. Зростає пріоритет людських цінностей. Активізуються суспільні процеси, ЗМІ, особливо телебачення, стають головним інструментом побудови суспільства майбутнього.
Ефективність використання величезних інформаційних ресурсів телебачення прямо залежить від ступеню оволодіння ним простору країни. Раціональне, систематизоване, науково обґрунтоване розміщення об`єктів телепростору є запорукою його якісного функціонування, що й зумовило актуальність теми дослідження.
Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження тісно пов`язана з науково-дослідними роботами, що проводяться на кафедрі економічної та соціальної географії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зокрема з темою “Суспільно-географічні основи регіональної політики України” № 0198U008160.
Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є вивчення механізму формування ТІК України та обґрунтування напрямків вдосконалення його територіальної організації. Для досягнення даної мети були поставлені наступні задачі:
розробити теоретико-методологічні основи формування ТІК;
обґрунтувати методичні основи суспільно-географічного дослідження ТІК;
виявити чинники формування й функціонування ТІК України;
провести системно-структурний аналіз розвитку ТІК в регіональному розрізі;
розробити перспективні напрямки розвитку і вдосконалення територіальної організації ТІК в Україні.
Об`єктом дослідження даної роботи є телеінформаційний комплекс України.
Предметом дослідження - наукові основи територіальної організації телеінформаційного комплексу України в умовах формування ринкових відносин.
Методи дослідження. Методологічною базою дослідження ТІК стали фундаментальні праці з основ теорії суспільної географії, такі як: “Соціально-економічна географія України” за редакцією Шаблія О.І., “Вступ до соціальної географії” (Я.Б.Олійник, А.В.Степаненко), “Основи суспільної географії” (О.Г.Топчієв), “Основи теорії суспільної географії” (М.Д.Пістун), “География сферы обслуживания” (В.М.Юрківський) та ін. Як основний метод використовувався системно-структурний аналіз, який дозволив здійснити впорядковане узагальнення наукових доробків щодо ТІК. Крім нього були застосовані такі методи, як систематизація (для впорядкування основних елементів ТІК), регіонального та локаційного аналізу (для визначення особливостей розміщення об`єктів ТІК в розрізі територій різного таксонометричного рангу), математико-статистичний (для опрацювання кількісних параметрів ТІК), картографічний (для просторового аналізу ТІК).
Інформаційними джерелами дослідження стали звітні матеріали Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення, Державного комітету телебачення i радiомовлення України, окремих регіонів щодо стану ТІК, а також аналітичні огляди та науково-методичні публікації з досліджуваної теми в періодичних виданнях та на офіційних сайтах Інтернету.
Наукова новизна одержаних результатів. Наукову новизну дисертаційного дослідження визначають такі результати:
Розроблено теоретико-методологічні основи суспільно-географічного дослідження ТІК;
Розкрита суспільно-географічна сутність ТІК, який об`єднує виробництво, зосередження, розповсюдження і використання інформації в якості аудіовізуальної продукції засобами телебачення;
Розроблено методичні основи дослідження ТІК, які передбачають виділення основних методів і засобів дослідження ТІК;
Виявлена система чинників формування ТІК України: історичний, НТП, потреби населення, політико-географічне положення та нормативно-правова база, фінансове забезпечення, природні умови, реклама;
Вивчена регіональна специфіка розвитку ТІК України;
Визначені основні підходи для подальшої розбудови регіональної системи ТІК;
Обґрунтовані напрямки вдосконалення територіальної організації телеінформаційного простору шляхом формування територіально орієнтованої системи управління ТІК.
Практичне значення отриманих результатів. Сформульовані у дисертаційній роботі наукові результати й рекомендації є методологічною й практичною основою суспільно-географічної оцінки ТІК країни та її регіонів, це може стати підґрунтям для реалізації державної політики у телеінформаційній сфері, вдосконалення її територіальної організації.
Наукові розробки дисертації використовуються в навчальному процесі при читанні спецкурсу “Регіональна політика сталого розвитку України”.
Пропозиції щодо подальшого розвитку ТІК в умовах структурної трансформації економіки використані Радою по вивченню продуктивних сил України НАН України при розробці перспективної схеми розміщення продуктивних сил України.
Особистий внесок здобувача. Викладена в роботі сукупність науково-практичних результатів належить особисто авторові та є його науковим доробком. У дисертаційному дослідженні розкрито авторський підхід до вирішення важливого завдання суспільного розвитку – обґрунтування шляхів підвищення ефективності функціонування ТІК – з позиції суспільної географії. У роботі сформульовані основні методологічні та методичні засади суспільно-географічного дослідження ТІК; проведений аналіз розвитку ТІК України та її регіонів; виявлено систему закономірностей розміщення об`єктів ТІК; здійснено оцінку ефективності державної політики у сфері телебачення, визначені її основні недоліки та запропоновані шляхи вдосконалення управління ТІК України.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретико-методологічні й практичні результати дисертаційного дослідження доповідались на конференціях: Міжнародних “Географічна освіта і наука в Україні” (Київ, 2003, 2005), молодих вчених (Київ, 2002, 2003, 2004), наукових семінарах кафедри економічної та соціальної географії.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображені в 6 опублікованих наукових працях, серед них 4 – у фахових виданнях, загальний обсяг публікацій – 2,7 друк. аркушів.
Обсяг і структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 143 сторінки тексту, який містить 7 таблиць та 8 рисунків. Список використаних джерел налічує 142 найменування, викладених на 9 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ
У першому розділі “Теоретико-методологічні основи суспільно-географічного вивчення ТІК” розкрито засади суспільно-географічного вивчення ТІК; виявлено систему чинників, що впливають на розвиток ТІК, та визначені основні функції телебачення; обґрунтовано методичні основи дослідження ТІК.
Термін ”телебачення” визначається як передавання, зберігання та відтворення на відстані зображень рухомих або нерухомих сцен із звуковим супроводом чи без нього, а також пов`язані з цим галузі науки, техніки і культури на певній території.
Телебачення є об`єктом вивчення ряду наук: технічних, правових, культурологічних, соціологічних, а також і географічних (перш за все суспільно-географічних). Суспільно-географічний аспект цього вивчення є важливим засобом підвищення загальної ефективності телеінформаційного простору за рахунок раціональної територіальної організації, спрямованої на повне використання території країни з її виробничим, соціальним, культурним, природним та працересурсним потенціалом, які суттєво впливають на можливість розвитку телеінформаційної сфери. Крім того взаємодія регіональних чинників всередині країни дає змогу більш оптимально розмістити новостворювані об`єкти телепростору та його інфраструктури, центри управління та зони їх адміністративного впливу.
Об`єктом суспільно-географічного дослідження телепростору є телеінформаційний комплекс (ТІК) – єдина територіальна і комплексно-пропорційна структура виробництва, зосередження, розповсюдження і використання інформації в якості аудіовізуальної продукції засобами телебачення.
Сьогодні формується нова гілка географії сфери обслуговування, що вивчає просторову організацію телеінформаційного життя суспільства, яку можна назвати географією телеінформаційного комплексу. Вона тісно пов`язана з суспільними регіональними, а також з природничо-географічними науками. Особливо тісно географія ТІК пов`язана з географією населення та географією населених пунктів. Цей зв`язок пояснюється зорієнтуванням телеінформаційних послуг на споживача продукції, на глядацьку аудиторію, на населення.
ТІК має внутрішню структуру: функціонально-галузеву (компонентну), функціонально-територіальну та організаційно-управлінську.
Функціонально-галузева (компонентна) структура ТІК – це склад, сукупність його функціональних компонентів (галузей), які розкривають роль телеінформаційного комплексу в процесах спеціалізації та комплексоутворення телеінформаційної діяльності (Рис .1).
Рис.1 Функціонально-галузева (компонентна) структура ТІК
Функціональну цілісність компонентів телеінформаційного комплексу забезпечує діалектична єдність вертикальних (міжкомпонентних) та горизонтальних (внутрікомпонентних) зв`язків. Ці зв`язки пов`язують всю систему ТІК, дають уявлення про рівень комплексності й пропорційності його розвитку.
Дослідження функціональної структури телеінформаційної сфери дає змогу простежити сукупність зв`язків між компонентами ТІК, виявити його внутрішні властивості та взаємне розміщення різних форм територіального зосередження, а також простежити ієрархію органів управління на відповідних територіях.
Функціонально-територіальна структура ТІК – це співвідношення і взаємне розміщення всіх його компонентів, єдиних за своїм функціональним призначенням та покликаних забезпечити необхідні умови для задоволення потреб споживачів телеінформаційного ресурсу.
Організаційно-управлінська структура ТІК включає ієрархічно впорядковану систему органів управління телеінформаційною діяльністю, її функціональні правові обов`язки на відповідній території.
Виходячи із предметної сутності суспільної географії, географія телеінформаційної діяльності як новий напрямок дослідження, вивчає територіальну організацію і комплексно-пропорційний розвиток цієї галузі, які є важливими складовими її загальної ефективності.
Територіальна організація телеінформаційного простору – це закономірний процес просторово-ієрархічної локалізації об`єктів телебачення у взаємозв`язку з розселенням, соціальними, економічними, технологічними та іншими факторами й структурами управління, що виконує ряд важливих функцій в суспільстві.
Телебачення належить до першої категорії послуг і задовольняє повсякденні потреби населення. Рівень територіальної організації телеінформаційного комплексу означає не лише абсолютні або відносні показники функціонування телебачення, а й якість наданих послуг: цікаві передачі, якісний сигнал, доступність ціни та інше.
Класифікувати телебачення можна за різними ознаками. За видами систем мовлення розрізняють ефірне, кабельне, ефіро-кабельне, цифрове, супутникове телебачення. За охопленням мовленням території виділяють загальнонаціональні, регіональні (на 2 і більше області – до 12 включно), місцеві загально-обласного поширення, місцеві (в обласних центрах), міські та районні. За формою власності існують державне, комунальне, приватне (колективне), приватне (фізичних осіб) телебачення.
Основними функціями телебачення є наступні: інформаційна, освітянська, культурно-рекреаційна, культурно-просвітницька, інтегративна, соціально-педагогічна, організаційна. Із збільшенням значення в суспільному житті інформації та розвитком телебачення його функції розширюються й урізноманітнюються.
Розвиток ТІК відбувається під впливом різноманітних чинників, які визначають оптимальні умови розміщення його компонентів. На його формування впливають природно-географічні і суспільно-географічні фактори, але визначальну роль відіграють останні.
Провідними чинниками, що впливають на розвиток телеінформаційного простору є науково-технічний, економічний, історичний, соціально-демографічний, політичний.
Вивчення телебачення як нового специфічного об`єкту в суспільній географії, як цікавого й багатоаспектного явища суспільного життя ставить певні вимоги до методичних особливостей дослідження закономірностей і законів розвитку телеінформаційного простору. Дослідження його можливе лише за допомогою наукових методів, підходів та прийомів дослідження. В даній роботі використані методи, як філософського (загальнонаукового), міждисциплінарного (спільного для кількох галузей знань), так і конкретно-наукового (спеціального) рівнів.
Визначені нами підходи суспільно-географічного дослідження ТІК обумовлюють використання наступних методів дослідження. Основний метод - системно-структурний аналіз, який дозволив здійснити впорядковане узагальнення наукових доробків щодо ТІК. Крім нього були застосовані такі методи, як систематизація, метод регіонального та локаційного аналізу, математико-статистичний, картографічний тощо.
В основі дослідження телебачення - об`єктивність та історизм; органічна єдність теорії і практики; поєднання структурно-функціонального, порівняльно-ретроспективного, історичного та логічного підходів.
Загальнометодичними принципами дослідження є: територіальність, комплексність, пропорційність, системність, принцип антропоцентризму та соціальних пріоритетів.
Методичними підходами, які використані в роботі є пошуковий, проблемний, комплексний.
Методика суспільно-географічного дослідження ТІК передбачає такі основні етапи аналізу:
перший – вирішення теоретичних аспектів: визначення сутності ТІК, виділення системи чинників, які визначають його стан, та виокремлення основних показників, що характеризують рівень розвитку ТІК;
другий – оцінка територіальної організації ТІК в Україні, виявлення особливостей розміщення телеінформаційних об’єктів та диспропорцій у забезпеченості ними регіонів країни;
третій – визначення основних підходів для подальшої розбудови регіональної системи ТІК, розробка напрямків вдосконалення територіальної організації телеінформаційного простору шляхом формування територіально орієнтованої системи управління ТІК.
Найважливішими аспектами суспільно-географічних досліджень телеінформаційного комплексу України є виявлення диспропорцій в забезпеченні телевізійною інформацією регіонів країни, визначення чинників та закономірностей формування сучасної територіальної структури телепростору та шляхи її вдосконалення задля найкращого забезпечення потреб населення в інформаційних послугах та ефективного використання інформаційного ресурсу в інтересах держави.
У другому розділі “Чинники формування ТІК України” детально проаналізовано вплив природно-географічних та суспільно-географічних чинників, що впливають на розвиток і формування ТІК.
Основними чинниками функціонування ТІК є наступні:
1. Історичний фактор дозволяє прослідкувати розвиток телебачення на певній території в часі. Інколи політична ситуація, розстановка класових сил, стан національних відносин, центри управління також можуть бути факторами розміщення телебачення. Яскравим прикладом є Україна. За роки Радянської влади склалося так, що телебачення більшою мірою розвивалося на заході, а неспокійному сходу, на думку керуючих в центрі органів, достатньо було 2-3 канали. В останні роки телебачення в країні розвивається досить стрімко, але диспропорція між західними й східними регіонами залишається помітною.
2. Ще одним фактором розвитку телебачення, якій відігравав і продовжує відігравати дуже важливу роль, є рівень розвитку науково-технічного прогресу. Власне, і своєму існуванню телебачення завдячує досягненням науково-технічної думки. Телебачення має величезний технічний потенціал, який дозволяє йому за допомогою найновіших технологій відповідним чином задовольняти суспільні потреби: створювати інформацію необхідної форми та змісту та доставляти її за призначенням.
3. Потреби населення – це визначальний фактор функціонування ТІК. Спрямованість передач телебачення зумовлена соціальною політикою держави, залежить від того, чим займаються люди, “виконуючи” професійні ролі у вільний час. Можна сказати, що саме на глядачеві базується цілісна система функціонування телебачення в суспільстві. Потреби глядача, що постійно зростають, вільна конкуренція, боротьба за аудиторію і рекламні гроші змушують телемовників шукати шляхи найбільш повного задоволення смаків споживача, створювати нові форми і види програм.
Важливою для ефективного функціонування телебачення інформацією є структура глядацької категорії телекомпаній: вік, стать, рівень освіти потенційного глядача, його смаки й інтереси.
4. Фінансове забезпечення об`єктів ТІК також відіграє надзвичайно важливу роль у його функціонуванні. Завдяки стабільному фінансуванню ТРК та ТРО можуть вирішувати питання виробництва та розповсюдження телепрограм, переоснащення та ремонту технологічного обладнання, капітального ремонту споруд.
Недостатнє фінансово-матеріальне забезпечення може призвести до зникнення телекомпаній з телепростору країни. За підсумками 2005 року більше половини ТРК були збитковими (Рис. 2).
Рис. 2. Економічний стан ТРК
5. Політико-географічне положення та нормативно-правова база. Вплив політичного чинника безперечний. Українська влада має певні методи, які можуть призвести до закриття ТРК: з підключенням силових структур, податкової адміністрації, контролюючих органів; тиск органів державної влади на ЗМІ з метою зміни їхнього політичного курсу; нищення ЗМІ за допомогою невиправдано великих сум відшкодування моральних збитків через суди; маніпулювання масовою свідомістю; вибіркова підтримка ЗМІ з боку державної влади та створення нерівних умов для діяльності інформаційних суб’єктів. Але є й позитивний вплив політичних сил на розвиток телебачення. Переслідуючи свої власні інтереси, вони створюють нові ТРК, які крім замовленого телепродукту виробляють й інші цікаві передачі; прийнята форма непрямої реклами через фінансування різноманітних шоу та програм.
Що ж стосується законодавчого чинника, то реальні якісні зміни в телеінформаційному просторі України почали відбуватися лише після запровадження Закону України “Про телебачення і радіомовлення” в 1993 році, де були зазначені принципові положення, які стосуються заснування телерадіоорганізацій та ліцензування їхньої діяльності.
6. Природні умови. Серед природних чинників важливе значення має рельєф. Від нього залежить можливість встановлення ретрансляторів для прийняття та передавання інформації. Наприклад, в гірських умовах щільність передавачів значно менша, ніж на рівнинах через ускладнення під час монтажу обладнання та труднощі в експлуатації та технічній підтримці. Саме тому, найбільш обділеними багатоканальним мовленням виявилися в Україні населені пункти, що віддалені від обласних центрів, особливо розташовані в гірській місцевості – Карпатах та Криму.
Вибір системи багатоканального телебачення для певного населеного пункту залежить від багатьох факторів: розмірів і типу забудови міста, близькості до мегаполісу чи обласного центру, використання частотного діапазону в даному регіоні, наявності конкурентів, потреб жителів міста. Але не останнє місце мають значення ґрунти, підземні води, рослинність тощо.
7. Реклама – це одне з основних джерел надходження прибутків недержавних телерадіокомпаній. Рекламодавці, враховуючи власні інтереси, орієнтуються на населення, як на потенційного споживача продукту, що рекламується. Це змушує рекламодавців спостерігати за рейтингами популярності телеканалів та обирати ті, що мають високі рейтинги та значну кількість глядацької аудиторії. Тому ТРК намагаються розміщатися у великих містах, тут вони мають більше можливостей для свого існування. Але це викликає значні диспропорції в розвитку телеінформаційного простору країни. Саме тому рекламна діяльність в сучасних умовах має значний вплив на розвиток ТІК.
Врахування всіх цих чинників та організоване управління ними дасть змогу функціонувати ТІК раціонально й ефективно.
У третьому розділі “Системно-структурний аналіз ТІК в Україні” проведений системно-структурний аналіз ТІК, який дає підстави говорити про те, що в територіальній організації ТІК спостерігаються значні диспропорції.
В Україні розбудована унікальна телерадіомовна мережа, що складається з 11 тисяч кілометрів радіорелейних ліній, близько 70 потужних телевізійних станцій і більш ніж тисячі малопотужних телевізійних передавачів. Мережа розбудована на висотних спорудах, антенних опорах, кількість яких складає біля 600 одиниць. Діє також близько 100 приймальних станцій супутникової телевізійної системи. Ці технічні засоби забезпечують охоплення однопрограмним телебаченням 97% населення, двопрограмним – 92%, трипрограмним – 70%, чотирипрограмним – 5%. В кожному обласному центрі, крім загальнонаціональних каналів мовлення, існують по 1 - 2 потужних передавачі, що можуть охоплювати своїм мовленням значну частину області. В кожній області в середньому близько 40 передавачів малої потужності - міського чи районного рівнів. Ці потужності використовуються як правило, місцевими телекомпаніями або студіями.
В територіальній структурі ТІК можна виділити лінійні та точкові елементи. До лінійних належать радіорелейні лінії, за допомогою яких телевізійний сигнал поступає від постачальника до споживача. Їх розповсюдження та щільність значною мірою залежать від рельєфу та розселення населення: на рівнинах спостерігається досить рівномірне розгалуження лінійних елементів ТІК зі значним збільшенням їх щільності біля великих населених місць. Через ускладнення у встановленні передавачів та ретрансляторів в гірських умовах концентрація радіорелейних ліній в 2-4 рази менша ніж на рівнинній території.
Серед точкових елементів ТІК виділяються наступні:
1. Телеінформаційний пункт (ТІП) – це низовий елемент ТІК (телерадіокомпанія чи телерадіоорганізація, що має статус юридичної особи), який надає чи може надавати хоча б один з видів телеінформаційних послуг. Станом на грудень 2005 року в Україні зареєстровано 427 ТРК місцевого рівня, які здійснюють мовлення лише в межах районів певного населеного місця. По території країни ТІП розміщені досить нерівномірно. Значна їх концентрація спостерігається у містах-мільйонерах та великих містах. Але досить часто невеликі компанії не витримують конкуренції з боку крупних ТРО, що призводить до їхнього банкрутства. Тому більшість невеликих ТРК, які надають лише послуги кабельного чи ефіро-кабельного телебачення намагаються працювати на територіях, де рівень надання телеінформаційних послуг з боку провідних ТРК не відповідає потребам населення. Так, значна частка ТРК, які надають послуги ефіро-кабельного телебачення, зареєстрована в Закарпатській області та АРК, де прийом загальнонаціональних телевізійних каналів ускладнений через природні умови. Як правило, низовий елемент ТІК надає лише один вид телеінформаційних послуг, тож за цим критерієм можна виділити ТІП, що здійснюють ефірне, кабельне, ефіро-кабельне чи супутникове мовлення.
2. Телеінформаційний центр (ТІЦ) – це поєднання низових елементів ТІК в межах певного населеного пункту. ТІЦ доцільно типізувати за кількісним і якісним набором та широтою впливів наявних низових елементів ТІК. Відповідно виділяють ТІЦ місцевого, обласного, регіонального та загальнонаціонального значення. Телеінформаційні центри у своєму розміщені орієнтуються, як і всі компоненти ТІК, на споживача. В Україні зареєстровано близько шестисот ТІЦ місцевого значення. Найбільша їх концентрація в Донецькій, Львівській, Дніпропетровській, Луганській областях та АРК. Серед міст за різноманітністю та кількістю послуг, а також за поширенням телемовлення виділяюся Севастополь (АРК), Кривий Ріг (Дніпропетровська область), Макіївка, Маріуполь (Донецька область), Кременчук (Полтавська область) та ін.
Телеінформаційними центрами обласного значення є всі державні обласні ТРК, що здійснюють мовлення на територію області. В обласних центрах зосереджується найбільша кількість телерадіоорганізацій, працюють приймальні супутникові станції, в обласних центрах кращий прийом каналів, краща технічна забезпеченість, а також значна кількість телеглядачів. Крім того, в кожному обласному центрі працюють представники Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Окрім державних ТРК до ТІЦ обласного значення відносяться 10 недержавних обласних ТРК, які працюють в Київській, Івано-Франківській, Запорізькій, Волинській, Одеській, Дніпропетровській областях та АРК.
В країні сформовані дві регіональні телемережі: “Тоніс-Південь” у м.Київ та “ТРК “Україна” в м.Донецьк.
До загальнонаціональних ТІЦ відносяться 10 телемереж, що здійснюють мовлення на території тринадцяти і більше областей: Національна телекомпанія України, ТРК “Студія 1+1”, “Інтер”, “ММЦ-СТБ”, ТРК “ТЕТ”, ТРК “Ера”, Новий канал, ICTV, ЗАТ “ТелеОдин”, ТРК “НБМ”.
3. Телеінформаційний вузол – це поєднання принаймні одного телеінформаційного центру загальнонаціонального, регіонального чи обласного значення та функціонального тяжіння. Аналіз розміщення ТРК доводить, що територіями значного скупчення об`єктів ТІК є міста з великою кількістю населення. Особливо привабливими для функціонування ТРК та ТРО є міста-мільйонери, які за кількістю об`єктів ТІК значно випереджають інші населені пункти. Телеінформаційні вузли бувають двох типів. До першого типу відноситься Київ, як головний осередок інформації. Тут знаходяться головні органи управління. Звідси веде мовлення більшість загальноукраїнських каналів; працює значна кількість місцевих телерадіокомпаній, які надають послуги за всіма видами мовлення; зосереджується значна кількість телеглядачів та телеорганізацій; якість прийому програм вища; передачі більш різноманітні. До телеінформаційних вузлів другого типу відносяться Донецьк, Одеса, Сімферополь, Харків, Дніпропетровськ, а також Львів.
У розміщенні об`єктів кабельного телебачення чітко прослідковується концентрація кабельного телемовлення в гірських районах (АРК, Львівська та Закарпатська області) та в містах, що розташовуються в межах Приазовської височини та Донецького кряжу (Донецька та Луганська області), де передача телесигналу ефірним шляхом утруднена. В зоні Подільської височини (Львівська, Хмельницька, Тернопільська, Івано-Франківська області) окрім кабельного телебачення використовуються системи ефіро-кабельного телебачення. Найширшого застосування система передачі телевізійного сигналу MITRIC отримала у Львівській області (Рис. 3).
Суспільно-географічні райони України забезпечені об’єктами ТІК нерівномірно (табл. 1).
Центральний та Подільський райони, які займають майже 1/6 загальної площі країни, не мають жодного телеінформаційного вузла. Це пояснюється тим, що на території зазначених СГР мешкає лише близько 6,5 % (це менше, ніж проживає в одному Донецькому СГР) населення України, крім того, мешканці Центрального району мають змогу приймати сигнал загальнонаціональних та регіональних телерадіокомпаній, що знаходяться в сусідньому Столичному СГР. Такі умови негативно впливають на розвиток місцевих ТРК, які орієнтуються на споживача та не можуть витримати конкуренції з боку провідних ТРК.
Таблиця 1
Забезпеченість СГР об’єктами ТІК
Найменш розвиненим в телеінформаційному відношенні є Північно-Західний район. Тут лише два ТІЦ в обласних центрах. І якщо сигнал ефірного телебачення розповсюджується по всій території району, то кабельні мережі розвинені лише в Луцьку, Рівному та Кузнецовську. А в прикордонній зоні телесигнал білоруських та польських ТРК кращий ніж українських.
Спостерігаються значні диспропорції в розміщенні об`єктів ТІК. Очевидним є недостатній рівень розвитку телебачення в сільській місцевості. Тут жителі мають змогу приймати 2 – 3 телеканала, а іноді взагалі один ще й з поганою якістю. Проблема може бути вирішена за рахунок розвитку в малих населених місцях ефіро-кабельних систем “Телесело” або MMDS.
Оптимальним вважається ситуація, при якій в містах-міліонерах населення має можливість дивитися 8 – 10 ефірних каналів, в обласних центрах – 6 – 8, в сільській місцевості – 4 – 6.
Ще однією проблемою є розвиток телебачення в прикордонних зонах. Це території, що розташовані в 100 кілометрах від кордону. На них проживає 20 – 25% населення країни. І на цих територіях українське телебачення значно відстає від зарубіжного. В інформаційному просторі України присутність телерадіомовних організацій зарубіжних країн є досить помітною. Програми російських телеканалів ОРТ, РТР, НТВ, ТВ-6 та інших приймаються на всій території України: безпосередньо (в східних областях) або шляхом ретрансляції через системи супутникового та кабельного телебачення.
У західних областях є можливість приймати програми польського телебачення (канали POLSAT, POLONIA та ін.), в Закарпатті – чеського та угорського. На півдні України є технічна можливість приймати програми телебачення Туреччини.
Сумарний щоденний ефір усіх місцевих телерадіомовних організацій складає близько 13 тис. годин із 19 тис. його загального всеукраїнського обсягу. За кількістю та обсягами мовлення програми недержавних телерадіокомпаній у кілька разів перевищують показники державних ЗМІ.
Рис.4. Розподіл ТРК за формами власності
Для подальшого розвитку ТІК в Україні необхідно:
- вирішити проблеми недостатньої забезпеченості регіонів країни якісним і різноманітним телебаченням за рахунок створення нових потужних телеінформаційних центрів або за рахунок переростання телеінформаційних пунктів в центри, а ТІЦ місцевого значення в обласні ТІЦ;
- розширити розвиток телебачення на прикордонних територіях задля забезпечення національної безпеки країни шляхом розвитку ефіро-кабельних систем передавання телесигналу;
- врегулювати організаційно-управлінських питань, які гальмують розвиток ТІК;
- в країні спостерігається дефіцит частотного ресурсу. Цю проблему можна вирішити шляхом переходу до цифрового телебачення, що дозволить передавати на одному телеканалі 5 – 7 телепрограм з якісним звуком і зображенням.
Враховуючи, що сьогоднішня система трансляції аналогового телебачення надає досить добре покриття території України, можна використовувати її для впровадження цифрового телебачення, модернізувавши антенні системи, що дозволить покрити якісним сигналом всю територію країни.
ВИСНОВКИ
1. Географія телеінформаційного комплексу – це нова гілка географії сфери обслуговування, що вивчає просторову організацію телеінформаційного життя суспільства.
Суспільно-географічний аспект вивчення ТІК є важливим засобом підвищення загальної ефективності телеінформаційного простору за рахунок раціональної територіальної організації, спрямованої на повне використання території країни з її виробничим, соціальним, культурним, природним та працересурсним потенціалом, які суттєво впливають на можливість розвитку телеінформаційної сфери. Крім того взаємодія регіональних чинників всередині країни дає змогу більш оптимально розмістити новостворювані об`єкти телепростору та його інфраструктури, центри управління та зони їх адміністративного впливу.
2. Системне теоретико-методологічне суспільно-географічне пізнання телеінформаційого простору передбачає насамперед обґрунтування та аналіз об`єкту і предмету вивчення, системи регіональних чинників, методів та методики їх поглибленого вивчення.
Об`єктом суспільно-географічного дослідження телепростору є телеінформаційний комплекс (ТІК) – це єдина територіальна і комплексно-пропорційна структура виробництва, зосередження, розповсюдження і використання інформації в якості аудіовізуальної продукції засобами телебачення. Іншими словами ТІК є упорядкованою структурою об`єктів і суб`єктів телеінформаційної діяльності та зв`язків між ними, які взаємодіють і функціонують на основі єдиних принципів і правил забезпечення інформаційних потреб особи, суспільства і країни засобами телебачення.
Виходячи із предметної сутності суспільної географії, географія телеінформаційної діяльності вивчає територіальну організацію і комплексно-пропорційний розвиток цієї галузі, які є важливими складовими її загальної ефективності.
3. ТІК має внутрішню структуру: функціонально-галузеву (компонентну), функціонально-територіальну та організаційно-управлінську.
Функціонально-галузева (компонентна) структура ТІК – це склад, сукупність його функціональних компонентів (галузей), які розкривають роль телеінформаційного комплексу в процесах спеціалізації та комплексоутворення телеінформаційної діяльності. Телеінформаційний комплекс формують взаємопов`язані, але чітко виокремленні компоненти (сфери). Перша сфера - виробництво засобів виробництва. Друга - виробництво телеінформаційного продукту. До третьої сфери відносяться ефірне, кабельне, ефіро-кабельне та супутникове телебачення. Четвертою сферою є виробнича інфраструктура, що включає галузі, які забезпечують виробниче обслуговування галузей ТІК. Соціальна інфраструктура включає споруди і підприємства, які забезпечують матеріальні і соціально-побутові умови для задоволення особистих потреб й розвитку працівників, зайнятих в телеінформаційній сфері. Шоста сфера – це наука, управління та підготовка кадрів для ТІК .
Функціонально-територіальна структура ТІК – це співвідношення і взаємне розміщення всіх його компонентів, єдиних за своїм функціональним призначенням та покликаних забезпечити необхідні умови для задоволення потреб споживачів телеінформаційного ресурсу.
Організаційно-управлінська структура ТІК включає ієрархічно впорядковану систему органів управління телеінформаційною діяльністю, її функціональні правові обов`язки на відповідній території.
4. Територіальна організація телеінформаційного простору – це закономірний процес просторово-ієрархічної локалізації об`єктів телебачення у взаємозв`язку з розселенням, соціальними, економічними, технологічними та іншими факторами й структурами управління, що виконує низку важливих функцій в суспільстві.
Рівень розвитку територіальної організації телеінформаційного комплексу означає не лише абсолютні або відносні показники функціонування телебачення, а й якість наданих послуг: цікаві передачі, якісний сигнал, доступність ціни та інше.
Розвиток ТІК відбувається під впливом різноманітних чинників, які визначають оптимальні умови розміщення його компонентів.
На його формування впливають природно-географічні і суспільно-географічні чинники, але визначальну роль відіграють останні.
Провідними чинниками формування та розвитку телеінформаційного простору є науково-технічний, економічний, історичний, соціально-демографічний, політичний.
5. Методика суспільно-географічного дослідження ТІК передбачає такі етапи аналізу: перший – вирішення теоретичних аспектів: визначення сутності ТІК, виділення системи чинників, які визначають його стан, та виокремлення основних показників, що характеризують рівень розвитку ТІК; другий – оцінка територіальної організації ТІК в Україні, виявлення особливостей розміщення телеінформаційних об’єктів та диспропорцій у забезпеченості ними регіонів країни; третій – визначення основних підходів для подальшої розбудови регіональної системи ТІК, розробка напрямків вдосконалення територіальної організації телеінформаційного простору шляхом формування територіально орієнтованої системи управління ТІК.
Загальнометодичними принципами дослідження є: територіальність, комплексність, пропорційність, системність, принцип антропоцентризму та соціальних пріоритетів. Дані принципи передбачають вивчення просторової диференціації телеінформаційних послуг в Україні, дослідження територіальної організації ТІК та запропонування шляхів її вдосконалення на основі забезпечення пропорційного і збалансованого розвитку регіону та потреб населення.
6. Проведений системно-структурний аналіз ТІК в Україні дає підстави говорити про те, що телебачення та його галузі в різних частинах країни розміщуються з просторовими розривами, тобто не рівномірно, а дискретно. Окремі телерадіокомпанії, групи взаємопов`язаних підприємств телеінформаційної сфери та цілі галузі концентруються в окремих вузлах і центрах з різними можливостями для реалізації телеінформаційного продукту. Вони взаємодіють у процесі функціонування за допомогою транспортної системи, системи комунікацій, ліній електропередач. Проведений кореляційний аналіз, дає підстави говорити, що розміщення об`єктів ТІК дуже тісно пов`язане з розселенням населення (коефіцієнт кореляції складає 0,7). Тому важливе значення у формуванні територіальної структури телеінформаційного комплексу відіграють густота та чисельність населених місць, рівень урбанізованості території, густота міської мережі.
7. В територіальній структурі ТІК можна виділити лінійні та точкові елементи. До лінійних належать радіорелейні лінії, за допомогою яких телевізійний сигнал поступає від постачальника до споживача. Їх розповсюдження значною мірою залежить від рельєфу та розселення населення: на рівнинах спостерігається досить рівномірне розгалуження лінійних елементів ТІК зі значним збільшенням їх щільності біля великих населених місць. Через ускладнення у встановленні передавачів та ретрансляторів в гірських умовах концентрація радіорелейні лінії в 2-4 рази менша ніж на рівнинній території.
Серед точкових елементів ТІК виділяються наступні: телеінформаційний пункт (низовий елемент ТІК (телерадіокомпанія чи телерадіоорганізація, що має статус юридичної особи), який надає чи може надавати хоча б один з видів телеінформаційних послуг); телеінформаційний центр (поєднання низових елементів ТІК в межах певного населеного пункту); телеінформаційний вузол (поєднання принаймні одного телеінформаційного центру загальнонаціонального, регіонального чи обласного значення та функціонального тяжіння).
8. Аналіз функціонування ТІК дає підстави говорити, що рівень розвитку телебачення в сільській місцевості є недостатнім. Тут жителі мають змогу приймати 2 – 3 телеканала, а іноді взагалі один з поганою якістю. Оптимальним вважається ситуація, при якій в містах-міліонерах населення має можливість дивитися 8 – 10 ефірних каналів, в обласних центрах – 6 – 8, в сільській місцевості – 4 – 6.
Ще однією проблемою є розвиток телебачення в прикордонних зонах. Це території, що розташовані в 100 кілометрах від кордону. На них проживає 20 – 25% населення країни. І на цих територіях українське телебачення значно відстає від закордонного.
9. У відповідності з загальноприйнятою світовою практикою галузь телебачення потребує державного регулювання. Необхідність цього випливає з того, що телекомпанії використовують обмежений державний ресурс – частотний спектр, а отже їхній розподіл повинен підкорятися певним правилам. Уповноваженим органом управління державним телерадiомовленням України, що забезпечує реалiзацiю iнформацiйної полiтики держави, визначеної Верховною Радою України, Президентом України та контрольованої Нацiональною радою України з питань телебачення та радiомовлення є Державний комiтет телебачення i радiомовлення України.
З метою реалiзацiї та додержання законодавства в галузi телебачення i радiомовлення та iнших нормативних актiв створена Нацiональна рада України з питань телебачення i радiомовлення. В кожній області України працюють представники Національної Ради з питань телерадіомовлення.
Нацiональна рада є вiдповiдальним органом за розвиток, якiсний стан телебачення i радiомовлення України, за зростання професiйного, художнього та етичного рiвня програм та передач телерадiоорганiзацiй.
Але розробка та реалізація державної політики в телеінформаційній сфері не відповідає потребам сьогодення. Вкрай недосконалою є система управління ТІК, де простежується дублювання функцій керівних органів та штучне ускладнення й гальмування розвитку ТІК в країні.
10. Основні напрямки, які необхідно розвивати у діяльності ТІК - це:
Здійснення моніторингу національного інформаційного ресурсу;
Корекція існуючого законодавства згідно європейських норм і стандартів, також з метою підтримки національного виробника інформаційної продукції,
Приведення діяльності всіх суб`єктів інформаційного процесу до чинного законодавства України, утвердження принципів верховенства закону над звичною практикою та деякими існуючими підзаконними актами;
Підтримка державної мови в національному інформаційному просторі.
Говорячи про стратегію розвитку ТІК України, слід відмітити, що одним з базових принципів розвитку цієї галузі повинен бути територіальний підхід.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Олійник Я.Б., Дудка Н.О. Телеінформаційний простір України: сутність та особливості формування // Географія і сучасність. – 2003. Вип. 8. – с. 14-23 (особистий внесок автора – розкриття сутності телеінформаційного простору України).
2. Дудка Н.О. Чинники розвитку українського телебачення // Економічна та соціальна географія. – 2002. – Вип. 53. – с. 127- 133.
3. Дудка Н.О. Компонентна структура телеінформаційного комплексу// Наукові записки вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (Серія “Географія”). - 2005. – Вип.9. – с.145-148.
4. Дудка Н.О. Місце та значення регіонального телебачення в системі телемовлення // Економічна та соціальна географія. – 2004. – Вип. 55. – с. 252-255.
5. Дудка Н.О. Телеінформаційний простір України: сучасний стан // Тези доповідей ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. “Географічна наука і освіта в Україні” (Київ, 26 – 27 березня 2003 року. – К.: ВГЛ “Обрії”, 2003. – с.119-121.
6. Дудка Н. Місце регіонального телебачення в системі телемовлення // Молоді науковці – географічній науці: Зб. тез міжнар. конф. – Київ-2004. –с. 42 –
