ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

РАЄВСЬКИЙ СЕРГІЙ МИХАЙЛОВИЧ

УДК 338.43:477.5 “19/20”

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ

НАПРИКІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ ст.

07.00.01 – історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі історії для гуманітарних факультетів Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Кабінет Міністрів України.

Науковий керівник доктор історичних наук, професор

Казьмирчук Григорій Дмитрович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, завідувач

кафедри історії для гуманітарних факультетів.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Довжук Ігор Володимирович,

Східноукраїнський національний

університет імені Володимира Даля,

завідувач кафедри архівознавства;

кандидат історичних наук, доцент

Соловйова Тетяна Миколаївна,

Переяслав-Хмельницький державний

педагогічний університет

імені Григорія Сковороди,

доцент кафедри загальної історії та методологій і методики навчання.

Провідна установа Інститут історії України НАН України, відділ історії України ХІХ – початку ХХ ст., м. Київ.

Захист відбудеться “ 19 ” січня 2007 р. о 16 30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.02 у Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, .

Автореферат розісланий “ 18 ” грудня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Стоян Т.А.

загальна характеристика дисертації

Актуальність теми дослідження. Сучасний період розвитку України характеризується глибокими зрушеннями в економіці, політиці, соціальній сфері, що потребує переосмислення багатьох проблем сьогодення, зокрема переходу до ринкової економіки, створення і вдосконалення різних форм власності, докорінної зміни виробничих відносин та психології людей. Для вирішення сучасних проблем сільського господарств України особливо значимим є врахування уроків минулого.

Сільське господарство в історії України є сферою діяльності значної частини населення України. При чому його розвиток має регіональні особливості, які поки що вивчені недостатньо. Саме тому вивчення теми у регіональному масштабі дозволить розкрити особливості та місцеву специфіку функціонування аграрного сектора. Розробка цієї теми має наукову цінність, оскільки обґрунтування проблеми розвитку сільського господарства потребує нових підходів. Це зумовлює необхідність наукового пошуку та нового осмислення аграрної історії України як складової суспільно-цивілізаційного розвитку.

Вивчення сільського господарства визначається його важливим місцем у соціально-економічній системі України й необхідністю вироблення стратегії реформування сучасного аграрного сектора України, що неможливо без врахування історичного досвіду.

Актуальність даної теми обумовлена також тим, що дослідження проблеми розвитку сільського господарства Лівобережної України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. є важливою складовою аграрної історії України, яка досі залишається малодослідженою.

Зв’язок теми дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі історії для гуманітарних факультетів Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Його тема має зв’язок із розробкою актуальних питань соціальної історії України, що входить у плани роботи кафедри. Тема дисертації затверджена Вченою радою історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка 22 січня 2004 р., протокол № 5.

Об’єктом дисертаційного дослідження є господарство України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Предметом дослідження є основні аспекти розвитку сільського господарства лівобережних губерній України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Територіальні межі дослідження охоплюють три губернії Лівобережної України (Полтавську, Харківську та Чернігівську губернії), які перебували у складі Російської імперії.

Хронологічні рамки охоплюють кінець ХІХ – початок ХХ ст. Нижня хронологічна обумовлена заміною в Російській імперії повинностей тимчасовозобов’язаних селян обов’язковим викупом землі у 1881 р., що сприяло поширенню ринкових відносин у сільському господарстві. Верхня зумовлена початком Першої світової війни, яка призвела до дезорганізації народного господарства.

Мета дослідження полягає у комплексному аналізі розвитку сільського господарства Лівобережної України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Для досягнення поставленої мети визначаються такі основні завдання:–

проаналізувати джерельну базу та стан дослідження проблеми в науковій літературі;–

простежити поширення ринкових відносин у сільському господарстві Лівобережної України наприкінці ХІХ ст.;–

розглянути стан окремих галузей сільського господарства Лівобережної України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.;–

охарактеризувати причини, основні положення та особливості реалізації столипінської реформи на Лівобережжі;–

дослідити зміни у сільському господарстві Лівобережної України, зумовлені проведенням столипінської аграрної реформи;–

визначити соціально-економічне становище сільськогосподарських виробників.

Методологія дослідження. В основу дисертаційного дослідження покладено загальнометодологічні принципи історизму, об’єктивності й науковості, що реалізуються за допомогою як загальнонаукових, так і спеціально-історичних методів: історико-генетичного та статистико-аналітичного (дослідження інформації з джерел, її систематизації та обробці), історико-порівняльного та історико-системного (визначення ролі окремих напрямів розвитку аграрного сектора економіки), історико-типологічного (аналіз основних напрямів і форм розвитку сільського господарства лівобережних губерній).

Наукова новизна дисертаційного дослідження визначається тим, що на основі архівних та опублікованих джерел, аналізу відповідної наукової літератури вперше створено комплексне дослідження перетворень в сільському господарстві Лівобережної України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Досліджено процес проведення та простежено наслідки аграрного реформування. Визначено зміни у сільському господарстві та встановлено його основні компоненти виробничої бази: розміри і форми землеволодіння та землекористування; робоча худоба; сільськогосподарський реманент тощо.

У науковий обіг введено значну кількість нових архівних документів, опублікованих матеріалів, праць дореволюційної історіографії, узагальнення яких дало можливість дослідити розвиток сільського господарства Лівобережної України наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що фактичний матеріал і висновки дослідження можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць з історії сільського господарства та селянства України, підготовці підручників і навчальних посібників, лекцій і спеціальних курсів для навчальних закладів, при проведенні краєзнавчих заходів, у ході перспективного планування й складання програм розвитку сільського господарства. Розробка такої проблеми, як розвиток сільського господарства Лівобережної України наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., допоможе з’ясувати особливості становища та етапів розвитку аграрного сектора економіки.

Апробація результатів дисертації здійснювалась у формі виступів на міжнародних наукових конференціях: “Розвиток науки в університеті за 170 років очима молодих вчених і студентів” (Київ, 2004), “Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку” (Київ, 2005); наукових конференціях: “Дні науки НаУКМА” (Київ, 2005), “Проблеми історії України” (Київ, 2005), науково-практичній конференції “Проблеми історії та історіографії України” (Київ, 2006).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені автором у восьми наукових статтях, п’ять з них вийшли у фахових виданнях, які входять до переліку ВАК України.

Структура роботи обумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (33 сторінки, 378 найменувань). Її загальний обсяг – 194 сторінки, з них основний текст – 161 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі – “Історіографія та джерельна база дослідження” –розглянуто джерельну базу дисертації, історіографію проблеми розвитку сільського господарства з визначенням ступеня вивченості аспектів.

Проблема розвитку сільського господарства була предметом дослідження в дореволюційній, радянській та сучасній вітчизняній історіографії, вона привертала увагу закордонних істориків.

Питання розвитку сільського господарства розглядалося в працях відомих дослідників дорадянського періоду. Серед них варто виділити праці М. Рклицького Рклицкий М. Мобилизация земельной собственности по данным купли-продажи за 36 лет (1863-1898 гг.) // Статистический ежегодник Полтавского губернского земства на 1904 год. – Полтава, 1904. – С. ; його ж. Изменения в хозяйственной жизни населения Полтавской губернии по данным переписей 1900 и 1910 гг. Оттиск из 16 выпуска “Статистического Ежегодника”. – Полтава, 1915. – 120 с., 17 с. карт., який зібрав і обробив документальний матеріал, що відображає зміни в селянському землеволодінні, господарському житті Полтавської губернії.

Руйнування селянської поземельної общини та впровадження капіталістичних відносин у сільському господарстві вивчали А. Кауфман Кауфман А. Аграрный вопрос в России: Курс нар. ун-та. – М., 1918. – 167 с., С. Прокопович Прокопович С. Аграрный кризис и мероприятия правительства. – М., 1912. – 223 с..

Участь Селянського поземельного банку в проведенні реформи розглядав О. Зак Зак А. Крестьянский поземельный банк. – М., 1911. – 607 с.. У праці І. Ямзіна Ямзин И. Переселенческое движение в России с момента освобождения крестьян. – К., 1912. – 198 с. досліджено заходи уряду П. Столипіна в організації переселення селян. Процес мобілізації землеволодіння, на основі оголошень старших окружних судів, висвітлюється в праці В. Святловського Святловский В. Мобилизация земельной собственности в России (1861-1908 р.). – 2-е изд. – СПб., 1911. – 152 с.. Велика кількість документального матеріалу щодо розвитку сільського господарства Чернігівської губернії міститься в праці А. Русова Русов А. Описание Черниговской губернии. В 2 т. – Чернигов, 1898..

Слід зазначити, що саме в дореволюційній історіографії міститься досить достовірний фактичний матеріал стосовно розвитку сільського господарства України взагалі, і Лівобережної України зокрема. На нашу думку, необхідно наголосити на тому, що під час збирання та опрацювання поданні цього матеріалу застосовувався науковий підхід, що надає цим працям особливої цінності. Хоча в більшості вони характеризувалися накопиченням фактів без належного їх узагальнення.

У радянські часи питанню розвитку сільського господарства приділялася досить значна увага. Особливо під пильне дослідження підпала столипінська аграрна реформа, яка оцінювалася досить негативно. Однак існували праці, у яких вчені неупереджено ставилися до її проведення. Одним із таких науковців був П. Першин Першин П. Участковое землевладение в России. Хутора и отруба, их распространение за десятилетие 1907-1916 гг. и судьбы во время революции (1917-1920). – М., 1922. – 52 с., який простеживши еволюцію хутірсько-відрубного господарства прийшов висновку, що створення такого типу господарства “відкриває широкі можливості проявленню індивідуально-господарської ініціативи, найбільш повному і продуктивному використанню сил господарства та пристосуванню його до вимог ринку” Там само. – С. ..

Розвиток аграрного сектора під час столипінської аграрної реформи одним із перших дослідив О. Погребінський Погребінський О. Столипінська реформа на Україні. – Х., 1931. – 127 с.. Автор розглянув основні аспекти реформування країни та відзначив деякі особливості її реалізації в Україні, порівняв місцеві та загальноросійські показники. Дослідник визначив роль в сільському господарстві середньозабезпечених селян.

Узагальнив статистичні матеріали, що частково характеризували питання мобілізації земельної власності та зробив порівняльний аналіз окремих сторін економічного становища селянського господарства М. Слабченко Слабченко М. Матеріали до економічно-соціальної історії України ХІХ ст. В 2 т. / Державне видавництво України. – Х., 1927. – Т. 2. – 280 с.. Темпи розвитку капіталістичної системи ведення господарства, процес перерозподілу земель в Україні, поширення серед сільського населення так званого заробітчанства в другій половині ХІХ – початку ХХ ст. досліджено М. Яворським Яворський М. Україна в епоху капіталізму. – Полтава, 1925. – Вип. . – 186 с.; Вип. . – 310 с. та Ф. Лосем Лось Ф. Україна в роки столипінської реакції. – М., 1944. – 140 с..

Процеси землеволодіння й землекористування, розшарування селянства в пореформений період та причини селянського руху в українському селі вивчено В. Теплицьким Теплицький В. Реформа 1861 року і аграрні відносини на Україні (60-90 роки ХІХ ст.). – К., 1969. – 307 с., М. Лещенком Лещенко М. Класова боротьба в українському селі в епоху домонополістичного капіталізму (60-90-ті роки ХІХ ст.). – К., 1970. – 304 с.; його ж. Селянський рух на Україні в роки першої російської революції. – К., 1956. – 188 с..

Питання управління селянами на Україні після проведення реформи 1861 р., їхнє правове та матеріальне становище проаналізував А. Бондаревський Бондаревський А. Волосне управління та становище селян на Україні після реформи 1861 року. – К., 1961. – 128 с.. Нові джерельні матеріали стосовно проведення столипінської реформи введено С. Дубровським Дубровский С. Столыпинская земельная реформа. Из истории сельского хозяйства и крестьянства России в начале ХХ века. – М., 1963. – 600 с.. У дослідженні І. Гуржія Гуржій І. Україна в системі всеросійського ринку 60-90-х років ХІХ ст. – К., 1968. – 192 с. проаналізовано сільськогосподарське виробництво в Україні в 60-90-х роках ХІХ ст.

Особливої уваги заслуговує серія праць А. Анфімова Анфимов А. Крупное помещичье хозяйство Европейской России. – М., 1969. – 396 с.; його ж. Крестьянское хозяйство Европейской России. 1881-1904. – М., 1980. – 240 с.. Дослідник розглянув проблему розвитку поміщицького та селянського господарства Європейської Росії наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. Переселенню селян до Сибіру під час проведення столипінської реформи присвячені дослідження Л. Склярової Скляров Л. Переселение и землеустройство в Сибири в годы столыпинской аграрной реформы. – Л., 1962. – 558 с., В. Кабузана Кабузан В. Переселення українців у Далекосхідний край в 1850-1916 рр. // Український історичний журнал. – 1971. – № 2. – С. .. Питання розвитку сільського господарства та кризову ситуацію наприкінці ХІХ ст. Росії розглянуто в праці Н. Єгіазарової Егиазарова Н. Аграрный кризис конца ХІХ века в России. – М., 1959. – 192 с..

Велика увага розвитку сільського господарства України приділяється в “Истории Украинской ССР” История Украинской ССР: В 10 т. – К., 1983. – Т. . – 558 с.. Для нас цінним є те, що крім зведених даних у ній містяться регіональні показники общинного землеволодіння на Лівобережній Україні.

Позитивним явищем в історіографії радянського періоду була робота з новими архівними матеріалами, дослідження становища казенних та поміщицьких селян, аналіз кризи в сільському господарстві. Відбулося як кількісне зростання робіт з теми, так і їх якісне покращення. Поступово історики відходять від ілюстративності, фактографізму, удосконалюються й ускладнюються методи дослідження. Інструментарій дослідників поповнюється методами математичної статистики. Це позитивно позначалося і на якості узагальнюючих робіт. В цілому, за радянських часів вивчення історії сільського господарства значно просунулось уперед. До недоліків треба віднести те, що було недостатньо показано особливості соціально-економічного становища селянства та аграрних відносин на Лівобережжі.

Певний час історичні події в Україні ХІХ – початку ХХ ст. залишалися на узбіччі дослідницького інтересу. Після здобуття Україною незалежності інтерес до вивчення історії селянського господарства не знизився. Більше того, відбувається розширення проблематики, вдосконалення теорії та методики досліджень. Одними з перших до даної тематики звернулися у своїх комплексних працях В. Сарбей Україна крізь віки: В 15 т. / НАН України, Інститут археології (В.А. Смолій ред.). – К., 1998. – Т. : Національне відродження України. – 335 с., В. Борисенко Борисенко В. Курс української історії: з найдавніших часів до ХХ століття. – К., 1998. – 616 с..

Причини, суть і шляхи розв’язання аграрного питання в Україні та його місце і роль у соціально-економічному житті проаналізовано С. Сусоровим Сусоров С. Аграрне питання в Україні: причини, прояви, шляхи розв’язання (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). – Херсон, 1997. – 37 с.. Становлення на Україні індивідуального селянського господарства дослідив М. Якименко Якименко М. Становлення селянського (фермерського) господарства в Україні після скасування кріпосного права (1861-1918 рр.) // УІЖ. – 1996. – № 1. – С. .. Розвиток селянської кооперації та її окремих видів вивчає В. Марочко Марочко В. Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект (1861-1929 рр.). – К., 1995. – 224 с.. Діяльність земських закладів щодо піднесення агротехнічного рівня сільського господарства Лівобережної України висвітлюються у статті Т. Лобас Лобас Т. Діяльність земських закладів щодо піднесення агротехнічного рівня сільського господарства (на матеріалах земств Полтавської, Харківської, Чернігівської губерній) // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – К.: Інститут історії України НАН України, 2001. – Вип. . – С. .. Регіональні особливості у розвитку ринкових відносин досліджуються в працях В. Довжука Довжук І. Харчова промисловість Наддніпрянської України в другій половині ХІХ ст.: деякі аспекти розвитку // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – К., 2005. – С. ; його ж. Регіонально-галузевий розвиток сільського господарства Наддніпрянської України в першій половині ХІХ ст. // Український селянин: Збірник наукових праць. – Черкаси, 2005. – Вип. . – С. ., Т. Соловйової Соловйова Т. Історична наука про розвиток цукрової промисловості України у ХІХ ст. // Наукові записки з української історії. Збірник наукових статей. – Переяслав-Хмельницький, 2004. – Вип. . – С. .. Різноманітні аспекти розвитку сільського господарства розглянуто в ґрунтовній праці “Історія українського селянства” Історія українського селянства. Нариси в 2-х томах. – К., 2006. – Т. . – 631 с..

У сучасній історіографії значне коло питань історії сільського господарства розглядається в контексті вивчення столипінської аграрної реформи. У дослідженнях звертається значна увага на ті позитивні моменти реалізації реформи, які не знайшли всебічного і достатнього відображення у працях радянських істориків, але оцінки реформи, як і раніше, неоднозначні та суперечливі.

Сучасна російська історична наука продовжує розвивати традиції закладені радянською історіографією з дослідження питань соціально-економічного розвитку Російської імперії у досліджуваний період. У праці А. Авреха Аврех А. Столыпин и судьбы реформ в России. – М., 1991. – 286 с., який досліджував спроби реформ в Росії на початку ХХ ст., столипінська реформа оцінюється негативно, доводиться, що реформа, через збереження поміщицького землеволодіння, не виправдала себе.

Вивченню кустарних деревообробних промислів українських селян присвятила свою працю російська дослідниця Т. Богомазова Богомазова Т. Кустарные деревообрабатывающие промыслы украинцев в конце ХІХ – начале ХХ вв. – СПб., 1999. – 164 с.. Авторка зазначає, що ці промисли набули особливого значення в тих губерніях, зокрема в північних повітах Чернігівської губернії, де сільське господарство з різних причин не мало вирішального значення для досить великої кількості селян Там само. – С. ..

Окремо слід виділити докторські та кандидатські дисертації, присвячені історії розвитку сільського господарства Лівобережжя. Докторська робота М. Якименка Якименко Н. Переселение крестьян Украины на окраины России в период капитализма (1861-1917 гг.): Автореф. дис. … д-ра іст. наук: 07.00.02 / КДУ. – К., 1989. – 36 с. досліджує питання переселення селян з України в період 1861-1917 рр. Автором розглянуто економічні основи аграрних міграцій на Україні.

У кандидатській дисертації В. Майстренка Майстренко В. Столипінська аграрна реформа в Харківській губернії: Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01. – Х., 1997. – 195 с. проаналізовано процес реформування сільського господарства під час столипінської аграрної реформи в Харківській губернії. У своєму дослідженні автор приходить до таких висновків: столипінська реформа прискорила розвиток капіталістичних відносин на селі, утворювалася буржуазна земельна власність, усувалося черезсмужжя і далекоземелля, зростало застосування сільськогосподарських машин, добрив, підвищувалася врожайність і товарність сільського господарства.

Різноманітні аспекти функціонування кустарних промислів селян Харківської губернії проаналізовано М. Масловим Маслов М. Розвиток селянського промислового підприємництва у Харківській губернії (1861-1914 рр.): Автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / ХДУ. – Х., 1998. – 16 с.. Дисертаційна робота В. Бочарова Бочаров В. Столипінська аграрна реформа в Катеринославській і Харківській губерніях (1906-1916 рр.): Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01. – Донецьк, 2001. – 171 с. розглядає проведення столипінської аграрної реформи в Катеринославській і Харківській губерніях. Розвиток кредитної кооперації вивчає В. Власенко Власенко В. Кредитна кооперація Лівобережної України другої половини ХІХ – початку ХХ ст.: Автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / ХДУ. – Х., 1998. – 17 с..

У кандидатській роботі Л. Ігнатової Ігнатова Л. Аграрна реформа П.А. Столипіна та її здійснення в Україні (1906-1914 рр.): Автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / ОДУ. – О., 2002. – 19 с. здійснено аналіз висвітлення проблем українського селянства у періодичній пресі, оцінки поглядів сучасників на проблему приватної селянської власності на землю. Вивчення історії селянського населення та основних компонентів селянського господарства Харківської губернії присвячено дослідження В. Кулікова Куліков В. Селянське господарство Харківської губернії в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст..): Автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / ХНУ. – Х., 2005. – 19 с..

Отже, дослідниками протягом тривалого часу була проведена значна робота по вивченню розвитку сільського господарства Лівобережної України, але досі ця проблема не була предметом спеціального наукового дослідження.

Джерельну базу дисертації становить комплекс архівних та опублікованих матеріалів. Значна кількість документальних матеріалів зосереджена в Державному історичному архіві України в м. Києві. Також документальні матеріали з теми дослідження зберігаються в обласних державних архівах.

У фондах Державного історичного архіву України в м. Києві представлені важливі аспекти розвитку сільського господарства Лівобережної України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. У фонді “Канцелярії київського, подільського та волинського генерал-губернатора” (Ф. 442) містяться звіти губернатора, статистичні дані та відомості врожайності хлібів, кількості домашньої худоби, системах землеробства. Це дає можливість прослідкувати систему ведення господарства та врожайність господарств регіону.

Документи фонду “Чернігівського ГЖУ” (Ф. 1439) зберігають справи про випадки незадоволення селян виходом на відруби, відмову виходити на відруби, нанесення образ та побиття землеміра. Ці відомості дозволяють дослідити ставлення селян до проведення столипінської аграрної реформи.

Матеріали кіномотофонду 12 містять справи про діяльність землевпорядних комісій, відомості про видачу посвідчувальних актів на землю, яка відійшла у приватну власність, про розмір земельних норм для селян, про кількість створених відрубів та хуторів, про кількість і розміри общинних господарств, та тих, які вийшли з общини.

У фонді “Київського губернського управління” (Ф. 274) зосереджені відомості щодо орендних цін та розмірів відробітку за орендовані землі. Це дозволяє прослідкувати динаміку орендних цін і форми відробітку, які використовувалися на Лівобережжі.

Певна кількість матеріалів із теми дослідження знаходиться у фондах державних обласних архівів.

У Державному архіві Харківської області у фонді “Харківської губернської земської управи” (Ф. 304) зберігаються анкети селян, опитувальні картки переселенців, відомості про переселенців, циркуляр губернської повітової управи, звіт переселенського відділу, різноманітна переписка щодо змін, які відбулися в селянському господарстві в ході реформування, зберігаються матеріали про причини переселенського руху, становище переселенців, фінансування агрономічних заходів повітових управ і фінансову допомогу губернської управи в цих діях. Документи фонду дозволяють проаналізувати проведення столипінської реформи в регіоні.

Фонди “Харківського губернського присутствія” (Ф. 18) та “Канцелярії харківського губернатора” (Ф. 3.) містять посвідчувальні акти щодо кількості селянських дворів, які вийшли з общини і закріпили за собою землю та тих селищ, які вважалися такими, що перейшли до подвірного землеволодіння, обставини та ті ситуації, які виникали під час проведення реформи, причини переселення селян Харківщини. Це дозволяє проаналізувати процес здійснення реформи в губернії, вихід селян з общини та закріплення виділеної землі у приватну власність.

У документах фонду “Зміївської повітової земської управи” (Ф. 309) зосереджені відомості про впровадження удосконалених знарядь через прокатні пункти сільськогосподарського інвентаря. Це дає можливість більш змістовно простежити матеріально-технічне становище землевласників.

У фонді “Канцелярії Кролевецького податного інспектора” (Ф. 828) Державного архіву Сумської області містяться відомості щодо економічного становища сільського населення, врожайні дані. Це надає можливість визначити рівень матеріального забезпечення селян, порівняти врожаї повітів Чернігівської губернії.

Документи фонду “Земського начальника Лебединського повіту Харківської губернії” (Ф. 493) представлені Циркуляром Міністерства Внутрішніх Справ про переселення селян до Сибіру, дають характеристики ділянок, які призначалися для переселенців і правила продажу ділянок в Азіатській частині Російської імперії. На основі цих документальних матеріалів проаналізовано причини та процес переселення селян Лівобережжя до окраїн Російської імперії.

Фонд “Охтирської повітової земської управи” (Ф. 759) зберігає документи, на підставі яких можемо проаналізувати діяльність повітових сільськогосподарських складів по продажу сільськогосподарських машин та знарядь населенню.

У Державному архіві Чернігівської області у фонді “Чернігівського губернського у земських і селянських справах присутствія” (Ф. 145) зосереджені документи про агрономічну допомогу сільському населенню при створенні хутірських господарств і шляхи покращення сільського господарства.

Наявні архівні документи фонду “Чернігівського губернського присутствія” (Ф. 147) містять відомості про різноманітні аспекти розвитку сільського господарства, зокрема стану озимих посівів губернії.

У фонді “Чернігівського губернського статистичного комітету” (Ф. 154) розміщені описи селянських наділів відрубних господарств та хутірських господарств селян і козаків. Це допомагає нам проаналізувати становище створених під час проведення столипінської реформи господарств.

Відомості про банківські операції щодо отримання селянами позики на покупку землі зберігаються у фонді “Чернігівського відділення Селянського поземельного банку” (Ф. ).

У Державному архіві Полтавської області великі комплекси джерел, на жаль, були знищені в роки Другої світової війни. Матеріали фонду “Полтавського губернського правління” (Ф. 80) містять справи про створення хутірських та відрубних господарств під час столипінської аграрної реформи. Це дозволяє нам більш детально проаналізувати процес організації таких господарств.

Матеріали листування з губернською земською управою, Всеросійською земською спілкою та із землевласниками зберігаються у фонді “Гадяцької повітової земської управи” (Ф. 694). Вони дозволяють проаналізувати діяльність повітових управ із приводу використання мінеральних добрив, боротьби зі шкідниками. Значна частина документів цих фондів використовується вперше.

Загалом опрацьовано 56 фондів, 118 справ 5 державних обласних архівів України та Державного історичного архіву України в м. Києві.

Окрему групу джерел склали законодавчі акти вищих органів влади держави, які опубліковані в “Полном собрании законов Российской империи” Полное собрание законов Российской империи. – СПб., 1907. – Т. , 26, 30, 31.. Відомості щодо кількості селян, які вийшли з общини та про закріплення за ними землі містяться у виданні МВС “Известия земского отдела” Известия земского отдела: Ежемес. журн. изд. при. Земск. отд. м-ва внутр. дел. – СПб., 1909. – № 6; 1912. – № 3.. Завдяки цим матеріалам ми маємо можливість дослідити етапи руйнування селянської поземельної общини, утворення хутірських та відрубних господарств. У друкованих стенографічних звітах Державної Думи Росії Государственная Дума. Обзор деятельности комиссий и отделов. – СПб., 1907. – 822 с.; там само. – СПб., 1908. – 3151 с.; там само. – СПб., 1909. – 1767 с. відображені депутатські та урядові виступи з різними думками та пропозиціями щодо реформування господарства.

Урядова статистика опублікована у збірниках державних органів влади. Дані Центрального Статистичного Комітету щодо площі та врожайності посівів у губерніях Російської імперії на початку ХХ ст. розміщені в “Атласе картограмм и статистических таблиц хлебо-промышленного значения 72 губерний и областей Европейской и Азиатской России в 1900-1904 гг.” Атлас картограмм и статистических таблиц хлебо-промышленного значения 72 губерний и областей Европейской и Азиатской России в 1900-1904 гг. Составлен по данным Центрального Статистического Комитета Министерства Внутренних Дел Бароном Н.Н. Торнау. – Спб., 1905. – 37 с.. Значний комплекс інформації міститься у збірниках, які видавало Головне управління землеволодіння та землеробства Сборник законов и распоряжений по землеустройству. – СПб., 1908. – 1394 с.; Сборник статистико-экономических сведений по сельскому хозяйству России и иностранных государств. Год шестой. – СПб.: 1913. – 601 с..

“Статистика землевладения в 1905 г.” Статистика землевладения в 1905 г. – Вып. 33. Харьковская губерния. – Спб., 1906. – 52 с.; Вып. 47. Черниговская губерния. – Спб., 1906. – 58 с.; Вып. 48. Полтавская губерния. – СПб., 1907. – 58 с. містить відомості щодо приватного селянського та поміщицького землеволодіння, кількості селянських господарств і їхнього розміру. Джерело дозволяє визначити ступінь готовності різних регіонів до реформування сільського господарства.

У “Статистических ежегодниках России” Статистический ежегодник России 1914 г. – Пг., 1915. – 304 с. вміщені дані про весь комплекс урядових заходів. Вони є найбільш інформативними серед статистичних джерел. Так, у цих виданнях містяться дані про утворення хутірських та відрубних господарств, землевпорядні роботи на селянських надільних землях, рівень врожайності зернових культур, розвиток тваринництва. Їхнє опрацювання дозволяє отримати інформацію про сільськогосподарські наслідки столипінських нововведень у регіоні. При вивченні діяльності Селянського банку та його впливу на економічне становище селянства нам допомагають банківські звіти Отчёты Крестьянского поземельного банка за 1983-1915 гг. – СПб., 1884-1916..

Основними недоліками урядової аграрної статистки є її розрізненість (збором статистичних матеріалів для своїх потреб займались різні установи й відомства), її становий принцип та ін., хоча більшість її матеріалів визнається достатньо точними.

Іншу групу джерел складають матеріали земських установ. Вони містять статистичні матеріали, в яких відображаються регіональні особливості розвитку сільського господарства. У земських збірниках Статистический ежегодник Полтавского губернского земства на 1901 г. – Полтава, 1902. – 285 с.; Статистический справочник по Харьковской губернии. – Х., 1911.; Земский сборник Черниговской губернии. – Чернигов, 1915. – Вып. . – 150 с. висвітлюються питання врожайності селянських і поміщицьких господарств, орендні відносини, ціни на землю та основні продукти, розвиток кооперативного руху.

Різноманітні звіти повітових і губернських земських установ Отчёт Харьковской Губернской Земской управы Губернскому земскому собранию очередной сессии 1911 года по Переселенческому отделу. – Х., 1911; Отчёт по экономическим мероприятиям Волчанского уездного земства за 1913 год. – Волчанск, 1914. дозволяють вивчити заходи по агрономічній допомозі населенню, покращенню агрокультури, сприянню технічному переобладнанню сільського господарства.

Матеріали щодо переселенського руху, кількість бажаючих переселитися, їхній майновий та сімейний склад, ходацький рух, способи ліквідації майна надруковані у земських виданнях Переселение из Полтавской губернии с 1861 по 1 января 1901 г. Составлено статистическим бюро по поручению Полтавской губернской управы. – Полтава, 1902. – Вып. .; Переселение в Сибирь из восьми губерний, входящих в состав Южно-русской областной земской переселенческой организации за 1906-1912 гг. Учёт семейного переселения. – Полтава, 1913., які стосуються історії переселення.

Окрему групу джерел складають матеріали періодичної преси у яких висвітлювалися різноманітні аспекти розвитку сільськогосподарського виробництва. Це такі видання, як “Полтавская земская газета”, “Харьковские губернские ведомости”, “Южный край”, “Хуторянин”, “Южно-русская сельскохозяйственная газета”.

Отже, можна констатувати, що дослідження ґрунтується на достатньому комплексі джерел, аналіз яких дає можливість достовірного і неупередженого розкриття теми.

У другому розділі “Розвиток сільського господарства лівобережних губерній України наприкінці ХІХ ст.” досліджуються основні напрямки розвитку сільськогосподарського виробництва лівобережних губерній України наприкінці ХІХ ст.

В аграрному секторі лівобережних губерній у зазначений період спостерігалось переплетення різних соціально-економічних укладів, існування різних форм власності на землю і різних соціальних типів господарств. Цей регіон найменш активно включався у ринкові стосунки і їх формування відбувалося досить складним шляхом, що було зумовлено збереженням консервативних форм соціально-економічного укладу.

Подальший розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків, поглиблення суспільного поділу праці, взаємозв’язок сільського виробництва з переробною галуззю промисловості сприяли прогресу сільськогосподарського виробництва та розвитку товарного землеробства, господарській спеціалізації Лівобережної України на виробництві пшениці, а з технічних культур – тютюну та цукрового буряка, хоча їхнє виробництво в порівнянні з Правобережжям відігравало меншу роль.

У розвитку сільського господарства Лівобережжя відбувався ряд нових тенденцій: створення кооперативних товариств по збуту зернових та іншої сільськогосподарської продукції, які намагалися зайняти своє, належне їм місце в торгівлі; значний розвиток споживчої кооперації як спроба захистити сільського споживача товарів від експлуатації приватних торговців; активна участь земств у процесі піднесення агротехнічного рівня сільського господарства.

Незважаючи на позитивні зрушення протягом пореформеного періоду, сільське господарство не було забезпечено грошима, робочою худобою, сільськогосподарським реманентом, добривами. Землекористування як при подвірній, так і при общинній формі володіння в умовах нестійкості володіння земельними ділянками, черезсмужжя, дальноземелля, дуже важко було вести раціонально. Це перешкоджало прояву не тільки господарської ініціативи, але й веденню взагалі господарства. Площа общинного землеволодіння в регіоні значно різнилася. Так, якщо на Полтавщині общинне землекористування складало 14,6 %, Чернігівщині – 53,7 %, то в Харківській губернії – 94,5 %. Тобто, ми бачимо, що общинне землекористування особливо переважало в Харківській губернії, у двох інших лівобережних губерніях ця цифра була значно менша. Оренда землі, як один із шляхів розширення селянського землеволодіння, при тих умовах, на яких вона відбувалася, не сприяла удосконалюванню землеробства.

Зміни в землекористуванні та землеволодінні призвели до поступового витіснення дворянського землеволодіння. Відбувався процес збільшення площі селянського землеволодіння за рахунок поміщицького землеволодіння. Зростало церковне та монастирське землеволодіння.

У лівобережних губерніях проблема малоземелля та безземелля набувала особливого значення через те, що тут середній наділ поміщицьких селян на одну ревізьку душу був найменшим в Україні – 2,5, тоді як в правобережних губерніях – 2,9, південних – 3,7 дес. Розвиток капіталізму в сільському господарстві супроводжувався подальшим соціальним розшаруванням селянства.

Через неможливість забезпечити себе продовольством та коштами завдяки веденню сільського господарства, селяни шукали шляхи поповнення сімейного бюджету. Одним із таких шляхів були кустарні промисли. За кількістю промислів Чернігівщина посідала одне з перших місць серед усіх губерній Росії. Через високе аграрне перенаселення лівобережні губернії давали особливо високий відсоток сільськогосподарських заробітчан та переселенців.

Отже, сільське господарство незважаючи на існуючі перешкоди, поступово переходило на капіталістичні відносини, тим самим забезпечуючи передумови для економічного зростання регіону. Використання сільськогосподарських машин, найманої праці, розширення грошово-ринкових відносин, спеціалізації у виробництві сільськогосподарської продукції, диференціація селянства свідчили про поступовий розвиток капіталізму в сільському господарстві.

У третьому розділі “Проведення столипінської аграрної реформи на Лівобережній Україні” розглянуто причини, основні положення та особливості реалізації Столипінської аграрної реформи в лівобережних губерніях, організацію та впровадження агрономічних заходів, системи дрібного кредиту на селі. Звернено увагу на соціально-економічне становище сільськогосподарських виробників.

Під час реформи відбувалося поступове зростання селянського землеволодіння як наслідок його iндивiдуалiзацiї та прагнення до прибутковості господарств, поступове зменшення поміщицького землеволодіння як закономірний процес розвитку капіталізму в сільському господарстві. З 9 листопада 1906 р. до 1 вересня 1914 р. було подано заяв про закріплення землі в приватну власність у Харківській губернії 142913 домовласників (42,1 %), Полтавській – 11517,4 %), Чернігівській – 21812,5 %). Площа закріпленої в приватну власність землі становила в Харківській губернії 937193 дес. (37,2), Полтавській – 44402 дес. (13,8 %), Чернігівській – 86675 дес. (6,9 Бочаров В. Столипінська аграрна реформа в Катеринославській і Харківській губерніях (1906-1916 рр.): Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01. – Донецьк, 2001. – С. .. Подолавши різні труднощі на 1 травня 1915 р. 84,4 % домовласників Полтавської, 73,1 % Чернігівської та 68,4 % Харківської губерній, що подали заяви про закріплення землі, стали власниками наділів Россия 1913 год. Статистико-документальный справочник. – СПб., 1995. – С. .. Загальна площа закріпленої землі на Лівобережжі складала 1067544 дес. Дубровский С. Столыпинская земельная реформа. Из истории сельского хозяйства и крестьянства России в начале ХХ века. – М., 1963. – С. .

Аналіз агрономічних заходів на Лівобережжі в цей період дає підставу зробити висновки, що реформа виявила необхідність надання селянам агрономічної допомоги, посилила увагу до цього з боку держави та місцевих органів влади. Створювалися нові машинобудівні підприємства, які були спрямовані на задоволення потреб сільського господарства; діяльність землевпорядних комісій і земств головним чином спрямовувалась на підтримку хутірських та відрубних господарств, хоча поступово поширювалася на всі верстви сільського населення. Значну роль у збільшенні селянських наділів відіграв Селянський Поземельний банк, який був одним із важливих механізмів реалізації нової аграрної політики. Він сприяв перерозподілу землі в напрямі її більш ефективного використання новими землевласниками-селянами, які мали певний господарський досвід, бажання та можливості поступового поліпшення свого добробуту.

Значного поширення під час реформи набув переселенський рух. За рахунок перерозподілу земель селян, які переселилися у східні регіони Російської імперії, скоротилася кількість малоземельних селян і збільшився прошарок заможних, які концентрували у своїх руках землю.

Таким чином, столипінська аграрна реформа мала певні відмінності на Лівобережжі. Одним із найголовніших чинників, який обумовлював реалізацію реформи був рівень общинного землеволодіння в губернії.

У четвертому розділі “Вплив аграрних перетворень на сільське господарство” досліджено зміни в сільському господарстві Лівобережної України, зумовлені проведенням столипінської аграрної реформи.

У розвитку сільського господарства під час столипінської реформи відбувались процеси поступового збільшення посівних площ, особливо під зерновими та технічними культурами, урожайності цих культур внаслідок того, що вони користувались великим попитом на ринку та збільшенню уваги селянства до раціональних технологій. Селяни одержали можливість стати власниками своєї землі, поступово перетворюючись на відносно самостійних суб’єктів господарської діяльності, які не були обмежені правилами організації господарства та відчували злиття родини з певною ділянкою землі, що надавало можливість постійного та довгострокового вкладання коштів і власної праці в землю для отримання позитивних для себе результатів. У галузі тваринництва відбулись якісні зміни, пов'язані з орієнтацією селянських господарств на потреби ринку; збільшення уваги селянського населення до правильно організованої системи ведення тваринництва; поступове зростання витрат держави на цi цiлi, активна діяльність земств у цьому напрямі.

Внаслідок столипінської реформи диференціація селянства зросла, процес обезземелення відбувався інтенсивно і земля зосереджувалась у руках заможних господарів. За рахунок перерозподілу земель селян, які переселилися у східні регіони Російської імперії, скоротилася кількість малоземельних селян і збільшився прошарок заможних, які концентрували у своїх руках землю. Однак, при цьому зростало і число бідних селян. Збереження великого панського землеволодіння не дозволяло розв’язати проблему малоземелля і безземелля.

Підвищення активності селян у справі покращення свого економічного становища змушувало їх шукати різні форми найвигіднішого збуту своєї продукції, що покликало значне збільшення кількості та активізації діяльності земських кас дрібного кредиту, збутових, кредитних, споживчих кооперативів.

Отже, столипінська аграрна реформа не лише змінила відносини землеволодіння та землекористування на Лівобережній Україні, але і позитивно вплинула на вдосконалення рівня матеріально-технічної бази й агрокультури регіону.

У висновках підсумовуються наступні основні положення, що виносяться на захист:

– У вітчизняній історіографії питання розвитку сільського господарства Лівобережної України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. не було предметом спеціального наукового дослідження. Джерельна база з цієї проблеми є достовірною і достатньою для комплексного дослідження обраної теми.

– В аграрному секторі лівобережних губерній наприкінці ХІХ ст. спостерігалось переплетення різних соціально-економічних укладів та соціальних типів господарств. Існування екстенсивних форм сільськогосподарського виробництва було основним гальмом у розвитку ринкових