Харківський національний педагогічний

університет імені Г.С. Сковороди

Рогова Тетяна Володимирівна

УДК 371.11

ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ПЕРСОНАЛІЗОВАНОГО ПІДХОДУ В УПРАВЛІННІ ПЕДАГОГІЧНИМ КОЛЕКТИВОМ СЕРЕДНЬОЇ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Харків – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України

Науковий консультант — доктор педагогічних наук, професор,
член-кореспондент АПН України
ЛОЗОВА Валентина Іванівна, Науково-дослідний інститут педагогіки і психології імені В.О. Сухомлинського Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, директор.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор
ХРИКОВ Євген Миколайович, Інститут післядипломної освіти Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка, директор;

доктор педагогічних наук, професор
ПЄХОТА Олена Миколаївна, Миколаївський державний університет імені В.О. Сухомлинського, завідувач кафедри освітніх технологій;

доктор філософських наук, професор

КУЛТАЄВА Марія Дмитріївна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, завідувач кафедри філософії.

Провідна установа — Південноукраїнський державний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Одеса.

Захист відбудеться “19” жовтня 2006 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.04 Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61078, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. № 216.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. № 214-В.

Автореферат розісланий “16 ” вересня 2006 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Штефан Л.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Становлення української державності, інтеграція в європейське і світове співтовариство, відмова від тоталітарних методів управління державою і побудова громадянського суспільства передбачають орієнтацію на людину, її розвиток, самореалізацію. Тому сьогодні ведеться інтенсивний пошук шляхів модернізації системи освіти, де провідним чинником є парадигма особистісно зорієнтованої педагогіки. У Національній доктрині розвитку освіти, в Законах України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту” наголошується, що її основною метою є формування всебічно розвиненої людини як вищої цінності суспільства. Провідна роль у досягненні цієї мети належить загальноосвітній школі, і подальше підвищення якості її діяльності знаходиться у прямій залежності від рівня управління нею.

Система внутрішкільного управління, що склалася в період централізованої командно-адміністративної системи, орієнтована більшою мірою на сам педагогічний процес, а тому потребує суттєвого оновлення й удосконалення. Водночас аналіз шкільної практики свідчить, що незважаючи на декларування прихильності до гуманістичної парадигми, управління педагогічним колективом здебільшого залишається традиційним.

Сучасні тенденції оновлення системи освіти визначають необхідність орієнтації внутрішкільного управління на особистість, її потреби, створення в школі умов для забезпечення всебічного розвитку всіх учасників освітнього процесу.

Отже, важливим завданням теорії управління освітою є пошук механізмів розвитку особистості людини як цілісної системи, що зумовлює звернення педагогічної науки до ідей персоналізму – напряму філософії, загальносвітоглядної настанови, яка тлумачить людину як абсолютну моральну цінність і центральний елемент буття. Відповідно до ідей персоналізму головне соціальне завдання полягає не в тому, щоб змінити світ, а в тому, щоб перетворити особистість, тобто сприяти її духовному самовдосконаленню. Головним засобом самоутвердження особистості персоналізм визначає внутрішнє самовдосконалення, саморозвиток.

Управління є тією підоймою, яка спрямована на активізацію діяльності людини шляхом створення необхідних умов для прояву і розвитку її творчого потенціалу. Тому управління педагогічним колективом має орієнтуватися на особистість педагога, на виявлення і реалізацію її внутрішніх ресурсів, що забезпечується як удосконаленням традиційних підходів, так і розробкою нових.

Необхідність розв’язання зазначених проблем підтверджують педагогічні дослідження вітчизняними та зарубіжними вченими проблем гуманізації, демократизації, особистісної орієнтації управління в освіті (В. Андрущенко, Н. Анциперова, В. Бегей, В. Грабовський, Л. Губернський, Т. Давиденко, Г. Єльникова, В. Коваленко, Ю. Конаржевський, В. Лазарев, М. Михальченко, Л. Онищук, Г. Полякова, П. Третьяков, Т. Шамова та інші). Досліджуючи проблеми рефлексивного (Т. Давиденко), адаптивного (Г. Єльникова, О. Ельбрехт, С. Мітін, Г. Полякова, П. Третьяков), особистісновідповідного (Н. Анциперова), полісуб’єктного (В. Коваленко) управління, науковці аналізують процес управління з точки зору забезпечення суб’єктної позиції особистості в освітньому процесі, розвитку її активності, самосвідомості. Характерною тенденцією розвитку сучасних наукових досліджень управління в освіті є синергетичне світосприйняття, прагнення привнести його положення в управлінську діяльність (Т. Давиденко, Л. Даниленко, Г. Єльникова, В. Лутай, О. Моісєєв, І. Осадчий, М. Поташник та інші).

Проблеми гуманізації, особистісної спрямованості управління в освіті досліджуються не лише педагогічною наукою, а й психологічною (Л. Карамушка, Н. Коломінський, В. Крижко, С. Максименко, Л. Мельник, В. Моляко, Є. Павлютенков, С. Подмазін, В. Юрченко та інші), де розглядаються психологічні аспекти гуманізації управління школою (Л. Карамушка), особистісно-діяльнісний підхід у психології менеджменту в освіті (Н. Коломінський), соціально-психологічні проблеми особистісно орієнтованого управління сучасними освітніми закладами (С. Подмазін). У цих працях особистість дитини, педагога, менеджера досліджується не тільки як найвища цінність суспільства, а її розвиток – як місія управління в освіті, а, передусім, як системотворний, центральний чинник менеджменту в освіті. Розвиток психологічних основ управління освітою актуалізує проблему забезпечення всіх видів допомоги і підтримки суб’єктів освітнього процесу в отриманні необхідного соціального й особистісно значущого результату.

Значним внеском у розробку проблеми роботи з педагогічними кадрами, педагогічним колективом є праці таких вітчизняних і зарубіжних науковців, як Ю. Бабанський, В. Бондар, М. Ващенко, С. Вершловський, І. Жерносєк, В. Загвязинський, І. Зязюн, В. Звєрева, В. Кан-Калик, М. Красовицький, В. Кричевський, Ю. Конаржевський, С. Крисюк, Н. Кузьміна, Ю. Кулюткін, В. Лазарев, В. Лізинський, І. Лушников, В. Мадзігон, А. Маркова, В. Маслов, Л. Мітіна, Н. Немова, К. Нефьодова, М. Никандров, В. Олійник, Л. Подимова, М. Поташник, В. Пуцов, В. Симонов, В. Сластьонін, М. Сметанський, Г. Сухобська, Н. Тализіна, П. Третьяков, П. Худоминський, Т. Чекмарьова, Р. Шакуров, Т. Шамова, Г. Штомпель, Л. Юрчук та інші. Їх дослідження спрямовані на розробку проблем розвитку цілісної ефективної системи підвищення кваліфікації педагогічних працівників, організації безперервної освіти та науково-методичної роботи вчителів, їхньої самоосвіти, професійного самовдосконалення. Особливу актуальність мають дослідження проблем гуманізації педагогічної діяльності (А. Сущенко), особистісного, професійного розвитку сучасного вчителя (Є. Рогов, І. Табачек, Т. Ткачова, З. Аллаяров), особистісно орієнтованої системи роботи з педагогічними кадрами (В. Звєрева), формування особистості вчителя як суб’єкта педагогічної діяльності (Р. Асадуллін), творчої самореалізації, актуалізації індивідуальності вчителя (Л. Ведерникова, С. Гільманов, Н. Дудниченко, О. Любарська), особистісно орієнтованих технологій професійного розвитку педагогів (О. Шахматова), становлення їхньої особистісно орієнтованої позиції (В. Бедерханова), формування професійної компетентності (М. Гриньова, Л. Карпова, А. Лукашенко).

Питання персоналізації особистості, управлінських стосунків, процесу підготовки фахівців досліджувалися психологічною (А. Петровський, В. Петровський, І. Дубовий, В. Перевалов та інші) і юридичною (Т. Кильмашкіна та інші) науками. У педагогічній науці праці вітчизняних дослідників, які б вивчали проблеми персоналізованого підходу в управлінні педагогічним колективом школи, відсутні.

Тенденції розвитку сучасного управління освітою, аналіз шкільної управлінської практики, потреби в дослідженнях, присвячених персоналізованому підходу в педагогіці і, зокрема, в управлінні педагогічним колективом школи, дозволили виявити суперечності стосовно досліджуваної проблеми:

1) на рівні концептуалізації управлінської діяльності:

· між двома підходами до тлумачення сутності управління: традиційним (як впливу, що відповідає “суб’єкт-об’єктній” парадигмі управлінської діяльності) і нетрадиційним (як взаємодії, що розкриває “суб’єкт-суб’єктну” парадигму управлінської діяльності);

· між сучасною тенденцією розвитку ідей синергетики в педагогіці, теорії внутрішкільного управління, що актуалізує проблему становлення особистостей педагога й учня як складноорганізованих систем, що саморозвиваються, як суб’єктів своєї життєдіяльності та існуючим станом теорії і практики управління педагогічним колективом, його недостатньою орієнтованістю на самокерованість розвитку суб’єктів освітнього процесу;

· між досить високим рівнем розробленості теорій гуманістичної педагогіки, особистісного підходу в педагогіці, сучасних концепцій особистісно орієнтованого навчання і виховання та недостатньою розробленістю персоналізованого підходу в освітньому процесі, в управлінні педагогічним колективом школи.

2) на рівні визначення мети управління педагогічним колективом:

· між об’єктивною потребою суспільства в підвищенні ефективності діяльності педагогічних колективів шкіл на основі зміцнення гуманістичної спрямованості особистості вчителя, його включення в особистісно орієнтовану педагогічну діяльність, забезпечення особистісного і професійного акме-орієнтованого розвитку вчителя, інтенсифікації перебігу само-процесів в особистості педагогів, формування в них здатності до саморозвитку та реальним станом системи внутрішкільної методичної роботи, орієнтованої здебільшого на підвищення кваліфікації, удосконалення педагогічної майстерності вчителів;

· між ціннісно-цільовою спрямованістю особистісно орієнтованого освітнього процесу на особистісний розвиток учнів і домінуючою предметною спрямованістю професійного розвитку вчителів.

3) на рівні визначення змісту управління педагогічним колективом:

· між спрямованістю особистісно орієнтованого управління на реалізацію ідей і цільових настанов усіх суб’єктів освітнього процесу відповідно до стратегічної програми розвитку закладу освіти, що розроблена сумісно всіма суб’єктами і переважаючою практикою реалізації ідей та цільових настанов, що сформовані адміністрацією школи, керівниками структурних підрозділів;

· між вимогами особистісного підходу, який основним завданням управління педагогічною системою визначає мобілізацію особистісного і професійного потенціалу всіх суб’єктів освітнього процесу не тільки на досягнення цілей школи, педагогічного колективу, а й на реалізацію особистісних сенсів, їх саморозвиток, самореалізацію та усталеною практикою управління, яка полягає в підпорядкуванні дій суб’єктів освітнього процесу досягненню цілей школи, педагогічного колективу;

· між особливостями управління розвитком учителів в умовах особистісно орієнтованої управлінської діяльності, спрямованої на створення умов для ціннісно-смислового самовизначення й особистісно-професійної самореалізації вчителя та нерозробленістю адекватних технологічних прийомів управління педагогічним колективом школи.

Виявлені суперечності, недостатній рівень теоретичної дослідженості й практичної розробленості зазначеної проблеми зумовили вибір теми дисертації “Теоретичні і методичні основи персоналізованого підходу в управлінні педагогічним колективом середньої загальноосвітньої школи”.

Зв’язок теми дослідження з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою комплексної програми науково-дослідної роботи кафедри загальної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, що виконується за проблемою “Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх та вищих навчальних закладах” (державний номер реєстрації 0199U004104). Досліджено аспект підвищення ефективності діяльності педагогічного колективу середнього загальноосвітнього закладу через упровадження в практику внутрішкільного управління персоналізованого підходу.

Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою радою професорів Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (протокол № 4 від 25.10.2002 р.) й узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 10 від 24.12.2002 р.)

Об’єкт дослідження: управління педагогічним колективом середньої загальноосвітньої школи.

Предмет дослідження: теорія і технологія управління педагогічним колективом школи на основі персоналізованого підходу.

Мета дослідження полягає в науковому обґрунтуванні, розробці концептуальних засад персоналізованого підходу в управлінні педагогічним колективом середньої загальноосвітньої школи і технології його реалізації.

Провідною ідеєю концепції є положення про те, що управління педагогічним колективом має орієнтуватися на особистість педагога, на визнання людини головною цінністю колективу, на забезпечення умов для саморозвитку учасників освітнього процесу, їхньої самоактуалізації, найповнішого прояву в суспільному житті.

Аналіз психолого-педагогічних досліджень та освітньої практики дав підстави для висновку про те, що особистісний підхід, у рамках якого реалізується особистісно орієнтоване навчання і виховання, останнім часом проголошується провідною тенденцією сучасної педагогічної теорії і практики, утверджується як провідний психолого-педагогічний принцип організації освітнього процесу, від якого багато в чому залежить ефективність переорієнтації системи освіти на розвиток особистості.

Ключовими тенденціями розвитку сучасних наукових досліджень управління освітою є: а) синергетичне світосприйняття, прагнення привнести його положення в управлінську діяльність, коли школа, особистість учня та особистість педагога розглядаються як складноорганізовані системи, яким не можна насильницьким шляхом нав’язувати напрями розвитку, тому необхідно сприяти їх власним тенденціям розвитку; у цьому разі управлінню відводиться роль фактора, що активізує, спрямовує, забезпечує саморух, самозмінення, саморозвиток, самоуправління, самоорганізацію цих систем; б) аналіз процесу управління в контексті “суб’єкт-суб’єктної” парадигми, що передбачає забезпечення суб’єктної позиції особистості в освітньому процесі, розвиток її активності, самосвідомості; до того ж процес управління спрямовується не тільки на досягнення цілей системи, але й на реалізацію особистісних сенсів суб’єктів освітнього процесу, їх самореалізацію; в) активний розвиток психологічних основ управління освітою, що зумовлюється гуманізацією, демократизацією суспільства, визнанням людини найвищою соціальною цінністю, передбачає забезпечення всіх видів допомоги і підтримки в отриманні необхідного соціального й особистісно значущого результату.

Сутність персоналізованого підходу в управлінні педагогічним колективом полягає в спрямованості управлінської діяльності на створення умов, надання управлінської підтримки процесам персоналізації особистості вчителя, що передбачає ставлення керівника до особистості вчителя як до найвищої цінності; визнання унікальності й урахування змісту суб’єктного досвіду педагога; стимулювання самоактуалізації особистості вчителя; забезпечення умов для особистісно-професійного розвитку вчителя з опорою на внутрішні джерела саморозвитку в ситуаціях усвідомлення і вибору власних особистісних та професійних позицій, індивідуального шляху саморозвитку; спрямованість суб’єкт-суб’єктної фасилітуючої управлінської взаємодії і підтримки на задоволення потреб учителів у персональній зверненості, здобутті представленості у життєдіяльності своїх учнів, колег, інших людей, тобто створення умов для прояву особистості педагога в суспільному житті.

Концепція дослідження включає три взаємопов’язані концепти, які сприяють реалізації провідної ідеї:

Методологічний концепт включає фундаментальні філософські ідеї, передусім, філософії людини, положення екзистенціалізму, персоналізму, філософської антропології, а також відбиває взаємозв’язок і взаємодію різних підходів загальнонаукової й конкретно-наукової методології до вивчення проблеми управління в сучасній системі освіти:

·

·

·

·

·

·

·

·

Теоретичний концепт визначає систему ідей, концепцій, вихідних категорій, основних понять, дефініцій, без яких неможливе розуміння сутності досліджуваної проблеми, і включає такі основні положення:

· процес управління має забезпечувати не тільки досягнення цілей педагогічної системи, але й реалізацію особистісних сенсів суб’єктів освітнього процесу, їх прояв в суспільному житті;

· орієнтація управління педагогічним колективом на особистість кожного вчителя передбачає перехід від філософії “впливу” до філософії “взаємодії”;

· особистість учителя розглядається як особлива форма його включеності в життєвий світ своїх учнів, унаслідок якої відбувається значуще для їхнього існування і розвитку перетворення системи ставлень до світу.

Технологічний концепт передбачає розробку науково-обґрунтованої системи цілеспрямованої, раціонально організованої взаємодії керівника школи з педагогами, що характеризується чітко визначеною, послідовною реалізацією методів, прийомів, і дозволяє отримати запланований результат.

Провідна ідея дослідження, її концепти втілені в загальній гіпотезі дослідження, котра ґрунтується на припущенні, що ефективність процесу управління педагогічним колективом школи можна суттєво підвищити, якщо він буде спрямований на забезпечення реалізації ідей особистісної орієнтації на основі персоналізованого підходу.

Загальну гіпотезу конкретизовано у часткових, які передбачають, що успішність реалізації персоналізованого підходу можлива, якщо:

1) процес управління здійснюється відповідно до науково обґрунтованої автором системи закономірностей і принципів управління педагогічним колективом на основі персоналізованого підходу, яка орієнтує діяльність керівника на:

·

·

2) розроблено і впроваджено технологію управління педагогічним колективом школи на основі персоналізованого підходу, яка реалізується в умовах суб’єкт-суб’єктної управлінської взаємодії та передбачає інтенсифікацію перебігу само-процесів в особистості вчителя; ініціювання керівником змінення особистості педагога; здійснення управлінської підтримки процесам визначення, усвідомлення й реалізації вчителями оптимальних шляхів особистісного і професійного акме-орієнтованого саморозвитку; реалізацію діалогового управлінського спілкування.

Предмет, мета, концепція дослідження й гіпотетичні припущення зумовили постановку таких завдань:

1. Проаналізувати теоретико-методологічні засади управління в сучасній системі освіти.

2. Науково обґрунтувати теоретичні засади персоналізованого підходу в освітньому процесі.

3. Теоретично обґрунтувати сутність, основні поняття, закономірності, принципи персоналізованого підходу в управлінні педагогічним колективом середньої загальноосвітньої школи.

4. Науково обґрунтувати та експериментально перевірити технологію реалізації персоналізованого підходу в управлінні педагогічним колективом школи.

5. Уточнити критерії ефективності управління педагогічним колективом школи на основі персоналізованого підходу.

6. Визначити й теоретично обґрунтувати умови успішності управління педагогічним колективом середньої загальноосвітньої школи на основі персоналізованого підходу.

Методологічні основи дослідження:

На філософському рівні методології: теорія наукового пізнання про єдність процесів, взаємовпливів і взаємозалежності явищ об’єктивної дійсності; ідеї філософії освіти як інтегративної галузі наукових знань, що дає цілісне уявлення про сутність найбільш загальних освітньо-виховних проблем; положення філософії, соціології, психології, педагогіки про особистість, її пріоритетність та особливості розвитку, детермінованість її поведінки зовнішніми і внутрішніми факторами; філософія людини, філософія культури, положення діалектичного матеріалізму про взаємозв’язок і взаємозумовленість явищ, про активну роль особистості в пізнанні й перетворенні дійсності, про діалектичний взаємозв’язок закономірностей та умов їх прояву, про діалектику загального, часткового, особливого одиничного, про діалектичну єдність змісту і форми; положення екзистенціалізму, персоналізму, філософської антропології про самоцінність людської особистості, її визнання первинною творчою реальністю і вищою духовною цінністю, про саморозвиток особистості – як основний шлях руху людини до особистісної зрілості й одну із її сутнісних потреб (М. Бердяєв, Г. Гегель, І. Кант, О. Кульчицький, С. К’єркегор, Ж.-П. Сартр, Г. Сковорода, Е. Фромм, М. Хайдеггер, П. Юркевич, К. Ясперс та інші).

На загальнонауковому рівні методології: принципи і методи системного і синергетичного підходів, а також закони і принципи теорії соціального управління (І. Аршавський, В. Афанасьєв, І. Бачило, О. Берг, Л. Берталанфі, І. Блауберг, М. Бочаров, Н. Вінер, Д. Гвішиані, О. Дайнеко, У. Ешбі, О. Лернер, О. Омаров, Г. Попов, В. Пушкін, В. Садовський, Г. Слезінгер, О. Ухтомський та інші).

На конкретно-науковому рівні методології:

·

·

·

·

Для розв’язання висунутих завдань і перевірки гіпотези використано комплекс методів, адекватних природі феномена, який вивчається: методи аналізу (історико-логічний, проблемно-цільовий, порівняльний, ретроспективний) для порівняння та зіставлення різних поглядів у філософії, соціології, психології, педагогіці на різні аспекти досліджуваної проблеми, розгляду теоретичних питань з метою визначення поняттєво-категоріального апарату, обґрунтування сутності, закономірностей і принципів персоналізованого підходу, технології його реалізації; емпіричні методи: діагностичні (анкетування, опитування, інтерв’ю, бесіда, тестування, дискусія, діалог), прогностичні (експертні оцінки, узагальнення незалежних характеристик, шкалювання, ранжування, моделювання), обсерваційні (прямі, побічні, включені, безпосередні та опосередковані спостереження, самоспостереження, метод рейтингу, самооцінки) для виявлення рівня персоналізації особистості педагога; педагогічний експеримент для виявлення ефективності реалізації технології управління педагогічним колективом на основі персоналізованого підходу; праксометричні методи – конкретний аналіз управлінської діяльності керівників загальноосвітніх шкіл; методи математичної статистики (статистична обробка даних, графічне відображення результатів та інші) для кількісного та якісного аналізу емпіричних даних.

Дослідження здійснювалося протягом 1987-2006 років.

Експериментальною базою дослідження були середні загальноосвітні навчальні заклади м. Харкова № 44, 72, 102, 111, 114, 128, 140. Окрема дослідницька робота проводилася на базі управлінь освіти Комінтернівської і Московської районних рад м. Харкова, на базі Харківського обласного інституту удосконалення вчителів та Інституту післядипломної освіти в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягають у розробці проблеми підвищення ефективності управління педагогічним колективом школи на основі персоналізованого підходу.

Значення одержаних результатів для педагогічної науки зумовлюється тим, що:

·

·

·

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в доведенні його теоретичних положень та висновків до конкретних методичних рекомендацій щодо управління педагогічними колективами середніх загальноосвітніх шкіл, що, зокрема, знайшло відображення в монографії “Персоналізований підхід в управлінні педагогічним колективом школи”, у наукових статтях “Персоналізований підхід в управлінні педагогічним колективом закладу освіти: технологічний аспект”, “Управління інноваційними процесами в закладах освіти”, “Розвиток професійно-педагогічної компетентності вчителя: методичний аспект”.

Використання розробленої технології реалізації персоналізованого підходу в управлінні педагогічним колективом забезпечує орієнтацію управління на особистість, на створення умов для саморозвитку учасників освітнього процесу, що дозволяє підвищити ефективність управлінської діяльності керівників шкіл, яка стає більш адекватною сучасному етапу гуманізації, демократизації суспільства і школи.

Визначені в дослідженні способи впровадження технології реалізації персоналізованого підходу дозволяють урахувати специфіку управління конкретним педагогічним колективом, а також адаптувати розроблену технологію до системи управління школами різних типів.

Результати дослідження можуть бути використані науково-педагогічними працівниками, органами управління освітою, районними, міськими методичними кабінетами, інститутами післядипломної освіти для розв’язання завдань теоретичної розробки і практичної реалізації ідей гуманізації, особистісної орієнтації в теорії та практиці управління в галузі освіти, а також у процесі викладання наукових основ управління закладами освіти у вищих педагогічних навчальних закладах, написанні курсових і дипломних робіт, веденні спецкурсів і спецсемінарів.

Автор постійно надає науково-консультативну, методичну допомогу керівникам шкіл, працівникам районних відділів освіти, а також дисертантам у процесі керівництва їхніми роботами, що виконуються на кафедрі загальної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Результати дослідження впроваджено в практику управління педагогічним колективом у ЗОШ № 44 (довідка № 213 від 06.06.2005 р.), у ЗОШ № 72 (довідка № від 17.06.2005 р.), у ЗОШ № 102 (довідка № 65 від 08.06.2005 р.), у ЗОШ № 111 (довідка № 368 від 31.05.2005 р.), у ЗОШ № 114 (довідка № 92 від 03. 06.2005 р.), у ЗОШ № 128 (довідка № від 13.06.2005 р.), у ЗОШ № 140 (довідка № 137 від 30.05.2005 р.).

Особистий внесок дисертанта в науково-методичні матеріали, написані у співавторстві, полягає в теоретичному обґрунтуванні проблеми, науковій обробці отриманих результатів, розробці методичних рекомендацій.

Вірогідність одержаних результатів дослідження забезпечено методологічним обґрунтуванням його вихідних позицій; відповідністю розроблених положень сучасному рівню та тенденціям розвитку педагогічної науки і теорії управління; адекватністю логіки дослідження його меті, предмету і завданням; використанням комплексу взаємопов’язаних методів дослідження, що відповідають його об’єкту, предмету, меті, гіпотезі та завданням; комплексним аналізом теоретичного та емпіричного матеріалу; репрезентативністю вибірки; використанням сучасних статистичних методів опрацювання одержаних даних; результатами експериментальної роботи; можливістю відтворення експериментів і зіставлення їх результатів з масовим управлінським досвідом.

Апробація результатів дослідження здійснювалася шляхом публікацій науково-методичних та педагогічних праць автора, виступів з доповідями, науковими повідомленнями на міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях і семінарах: Сімферополь (1999, 2000), Харків (2001, 2003), Одеса (2002), Львів (2003), Хмельницький (2003), Бєлгород (2003, 2004), Слов’янськ (2003), Чернігів-Ніжин (2005).

Основні положення і результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри загальної педагогіки, ради НДІ педагогіки і психології імені В.О. Сухомлинського Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, а також на семінарах директорів шкіл та їхніх заступників з методичної роботи Комінтернівського і Московського районів м. Харкова.

Кандидатська дисертація на тему “Атестація навчально-виховної діяльності педагогічного колективу загальноосвітньої школи” була захищена в 1997 р., її матеріали у тексті докторської дисертації не використовувалися.

Публікації. Результати дослідження опубліковано у 44 друкованих працях, з них 37 одноосібних, зокрема: 1 монографія (одноосібно), 21 одноосібна стаття у провідних наукових фахових виданнях, 1 стаття в інших виданнях, 6 брошур науково-методичних рекомендацій (із них 2 – одноосібні), 13 статей – у збірниках матеріалів і тез доповідей на наукових конференціях та семінарах. Загальний обсяг авторського доробку з теми дослідження становить 33,35 друкованих аркушів.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг тексту становить 499 сторінок (основного тексту 403 сторінки). Список використаних джерел включає 604 найменування. Робота містить 23 таблиці, 15 рисунків, 4 додатки (на 52 сторінках).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження, визначено проблему, об’єкт, предмет, мету, викладено провідні положення концепції дослідження, його завдання та методологічну основу, розкрито наукову новизну і практичне значення дослідження, сформульовано основні положення, що виносяться на захист, висновки про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі - “Теоретико-методологічні основи управління в галузі освіти” - проаналізовано філософську, психологічну, педагогічну літературу, праці з теорії управління, соціального управління, менеджменту, теорії управління освітою, внутрішкільного управління з метою розкриття сутності понять “управління”, “керівництво” як основних понять теорії управління освітою; досліджено проблему закономірностей і принципів управління; здійснено історичний аналіз становлення та розвитку теорії і практики управління в аспекті врахування людського чинника; обґрунтовано методологічний концепт дослідження.

Аналіз наукової літератури свідчить, що на сьогодні відсутнє єдине, однозначне визначення поняття “управління”. Розбіжності у визначенні терміна пов’язані з різноманіттям концепцій управління, сфер реалізації теорій управління і завдань, що розв’язуються в тому чи іншому випадку. У дослідженні виділено основні підходи до тлумачення сутності управління, що визначають різні парадигми управлінської діяльності: “вплив”, “взаємодія”, “створення умов”.

Активне звернення до особистості педагога, учня, упровадження демократичних, гуманістичних ідей у педагогічний процес зумовлюють переоцінку й коректування теоретичних основ сучасного внутрішкільного управління. На зміну філософії впливу в управлінні школою прийшла філософія взаємодії, співробітництва, створення умов, забезпечення. Таким чином, управління педагогічною системою розглядається в дослідженні як взаємодія керуючої й керованої підсистем, спрямована на забезпечення її ефективного функціонування, розвитку й досягнення поставленої мети. Поняття “педагогічна система” тлумачиться як соціально зумовлена цілісність активно взаємодіючих учасників педагогічного процесу, а також духовних і матеріальних факторів, спрямованих на формування особистості, здатної як до саморозвитку, так і до розвитку навколишньої дійсності (Т. Шамова, П. Третьяков). До основних умов, що забезпечують досягнення цієї мети, а також функціонування та розвиток педагогічної системи, належать: прогностичні, педагогічні, психологічні, кадрові, матеріально-фінансові, організаційні, інформаційні, правові, комунікаційні, санітарно-гігієнічні, медичні й інші умови.

Не існує єдиної точки зору й стосовно визначення сутності поняття “керівництво” і щодо його співвідношення з поняттям “управління”. Спираючись на аналіз наукової літератури, в дослідженні виходили з того, що керівництво є однією з функцій управління, тобто поняття “управління” є більш широким, ніж поняття “керівництво”, і містить його в собі як суб’єктивний компонент, як особистісний фактор, що відбиває суб’єкт-суб’єктні стосунки управлінської взаємодії.

Аналіз наукових праць дозволив виділити в дослідженні основні змістові напрями визначення закономірностей процесу управління: загально-процесуальні зв’язки в управлінській діяльності; зв’язки між педагогічним процесом і управлінням; зв’язки управління із системами, що зв’язані зі школою; зв’язок управління із проявом людського чинника. Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що найбільшу увагу в розробці проблеми закономірностей і принципів процесу управління науковці приділяють загальнопроцесуальним зв’язкам в управлінській діяльності. Найменш розробленими залишаються проблеми зв’язків управління з педагогічним процесом і проявом людського чинника.

Активне звернення наукових досліджень з початку 90-х років ХХ століття до особистості людини (Т. Давиденко, Г. Єльникова, Л. Карамушка, В. Коваленко, Н. Коломінський, С. Подмазін, П. Третьяков та інші), потреба реалізації гуманістичних ідей у педагогічному процесі, управлінській діяльності зумовили необхідність історичного аналізу в дисертації становлення й розвитку теорії і практики управління.

На основі теоретичного аналізу наукової літератури встановлено, що методологічними засадами управління в сучасній системі освіти є система, в якій інтегровані фундаментальні філософські ідеї, різні підходи до вивчення педагогічних явищ і технологічні прийоми, які є значущими як для ефективної роботи педагогічних систем, так і для ефективного управління ними.

На основі виявлених тенденцій розвитку управління в напрямі все більшої орієнтації на особистість доведено, що поява нових підходів в управлінні педагогічним колективом зумовлена пошуком умов, які забезпечують особистісний і професійний розвиток педагогів, їхнє самовиявлення в суспільному житті.

У другому розділі – “Теоретичне обґрунтування персоналізованого підходу в освітньому процесі навчального закладу” - проаналізовано ідеї персоналізації у філософських, психологічних, педагогічних дослідженнях; обґрунтовано передумови успішності персоналізації особистості вчителя; розглянуто поняття “особистість” у філософських, психологічних, соціологічних, педагогічних дослідженнях; визначено теоретико-методологічні засади дослідження проблеми персоналізованого підходу в освітньому процесі, в управлінні педагогічним колективом школи; проаналізовано педагогічні концепції особистісної орієнтації як теоретичної основи персоналізованого підходу.

Терміни “персоналізм”, “персоналізація” походять від латинського слова “persona” — персона. У дослідженні під поняттям “персона” розуміємо публічну особу, яка усвідомлює себе особистістю, звернена до інших, активно включена в систему соціальних зв’язків, користується авторитетом за набуті особливі індивідуальні властивості і для якої характерні самоактуалізація й самовдосконалення.

Аналіз праць з філософії, психології доводить, що теоретичні засади персоналізованого підходу в освітньому процесі, в управлінні педагогічним колективом школи передусім становлять:

1. Філософські ідеї персоналізму (М. Бердяєв, Л. Шестов, Б.П. Боун, Дж. Ройс, У. Хокінг, Калкінс, Брайтмен, Е. Кент, Д. Райт, П. Шиллінг, Флюеллінг, П. Ландсберг, М. Недонсель, Ж. Марітен, Е. Муньє і Ж. Лакруа. Б. Коутс, Х.У. Керр, В. Штерн та інші) - загальносвітоглядної настанови, яка розглядає людину як абсолютну моральну цінність і центральний елемент буття. Персоналісти вважають, що головне соціальне завдання полягає не в тому, щоб змінити світ, а в тому, щоб перетворити “особистість”, тобто сприяти її “духовному самовдосконаленню”. Головним засобом самоутвердження особистості персоналізм визначає внутрішнє самовдосконалення, саморозвиток.

2. Концепція персоналізації (А. Петровський), згідно з якою персоналізація тлумачиться як процес, у результаті якого суб’єкт здобуває ідеальну представленість у життєдіяльності інших людей і може виступати в суспільному житті як особистість. Сутність персоналізації полягає в дійових перетвореннях інтелектуальної та афективно-потребної сфери особистості іншої людини, які відбуваються в результаті діяльності індивіда.

Аналіз наукових досліджень й освітньої практики дозволив сформулювати такі передумови успішності персоналізації особистості вчителя, як: а) гуманістична спрямованість особистості вчителя, що передбачає ставлення до дитини як до найвищої цінності; б) зростання авторитету, розвиток професійно-педагогічної компетентності вчителя, що зумовлює успішний вплив на іншу людину з метою вироблення в неї здатності до саморозвитку; в) виявлення, реалізація і розвиток особистісно-професійного потенціалу педагога, його зовнішніх і внутрішніх джерел розвитку; г) усвідомлення педагогом необхідності самозмінення, включення механізмів саморозвитку, спрямованого на повну самоактуалізацію себе як особистості; д) особистісно-професійний розвиток учителя; є) застосування комплексної багатофункціональної технології управління педагогічним колективом з метою стимулювання самоактуалізації особистості вчителя.

Поняття “особистість” є ключовим для обґрунтування персоналізованого підходу. Аналіз основних ознак особистості, представлений у дисертації, дав підставу розглядати особистість учителя як унікальну, цілісну, відкриту активну систему, що саморозвивається.

Теоретичне обґрунтування персоналізованого підходу в освітньому процесі вимагає аналізу витоків ідеї особистісної орієнтації в педагогіці. Зважаючи на те, що особистісна орієнтація в педагогіці виникла на теоретичних підвалинах гуманістичної педагогічної думки, в дослідженні здійснено аналіз її розвитку від античності до сучасності, що дало можливість осмислити еволюцію ідей особистісної орієнтації в педагогіці на рівні світової і вітчизняної думки. Отже, ідеї гуманізму, гуманістичний підхід є теоретичним підґрунтям особистісного підходу в педагогіці, який створює умови для повноцінного розвитку всіх суб’єктів освітнього процесу, передбачає реалізацію системи дійових стимулів їх соціального, особистісного розвитку, визначає головною діючою одиницею освітнього процесу діалогічну цілісність: особистість учня — особистість учителя. Запорукою успішної реалізації особистісного підходу є творча індивідуальність учителя.

Гуманістичний і особистісний підходи зумовили специфіку використання ідей системного, синергетичного, ресурсного, компетентнісного, акмеологічного, аксіологічного підходів для обґрунтування персоналізованого підходу в управлінні, що представлено в концепції дослідження.

Отже, персоналізація вчителя – це прояв його особистості в суспільному житті в процесі саморозвитку і самоактуалізації, що передбачає:

· активне включення педагога в систему соціальних зв’язків; його прагнення через активну участь у спільній діяльності привнести своє “Я” у свідомість, почуття і волю своїх вихованців, колег, інших людей, тобто здобути представленість у їх життєдіяльності, ствердити своє інобуття в них;

· володіння вчителем сукупністю індивідуальних властивостей, які дозволяють йому здійснювати соціально значущі дії, які змінюють інших людей, що передбачає багатство індивідуальності педагога, володіння різноманіттям засобів, за допомогою яких він може в педагогічній діяльності і спілкуванні здійснювати персоналізуючі впливи, вести пошук діяльнісних засобів продовження себе в інших людях;

· повне, різнобічне розкриття в педагогічному спілкуванні особистості вчителя; транслювання не тільки знань, але й особистісних сенсів, надбання учнями унікальності й багатства індивідуальності вчителя, обмін учителя з учнями особистісними сенсами, що передбачає сприйняття вчителя учнем не лише як носія певних знань, а, насамперед, як особистість, людину, яка має власну життєву і професійну позицію й допомагає своїм вихованцям у їхньому особистісному зростанні.

У третьому розділі – “Особливості персоналізованого підходу в управлінні педагогічним колективом середньої загальноосвітньої школи” - обґрунтовано сутність, систему закономірностей і принципів персоналізованого підходу в управлінні педагогічним колективом школи; розроблено модель процесу управління педагогічним колективом на основі персоналізованого підходу.

Персоналізований підхід в управлінні педагогічним колективом школи характеризується методологічною спрямованістю управлінської діяльності, яка передбачає забезпечення і підтримку процесу особистісно-професійного розвитку вчителів через їхню самоактуалізацію, становлення суб’єктності, формування професійно-педагогічної компетентності в умовах діяльності педагогів з самоорганізації змін, що пов’язано з використанням відповідної системи понять, ідей і способів діяльності.

Метою управління педагогічним колективом на основі персоналізованого підходу є підвищення ефективності діяльності педагогічного колективу на основі створення умов для персоналізації особистості учителя, його саморозвитку, самоактуалізації, задоволення потреб педагога як у персональній зверненості, так і потреб здобути представленість у життєдіяльності своїх учнів, колег, інших людей, тобто одержати можливість проявитися в суспільному житті.

Реалізація цієї мети передбачає: 1) виявлення особистісних ресурсів учителя, діагностування рис його особистості, характеристик у структурі міжособистісних стосунків, рівня професійної компетентності; 2) раціональне застосування керівником механізмів мотивації і стимулювання поведінки; ініціювання змінення особистості вчителя, його саморозвитку; 3) інтенсифікацію перебігу само-процесів в особистості педагога; формування в учителів рефлексивних умінь, здатності самостійно, через внутрішній діалог із самим собою бачити результати своєї діяльності, усвідомлювати проблеми, особистісні й професійні можливості, потреби в змінах; 4) формування позитивної “Я-концепції вчителів; 5) усвідомлення вчителями причинно-наслідкових зв’язків між різними утрудненнями у власній діяльності; проектування можливих шляхів виходу з них; складання індивідуальної програми діяльності вчителя з самоорганізації змін; 6) здійснення особистісно-професійного розвитку вчителя не тільки як удосконалення його професійних знань і навичок, а, передусім, як розвиток самосвідомості, здатності бачити і розуміти себе; 7) формування професійно-педагогічної компетентності вчителя як інтегральної характеристики.

Доведено, що основним шляхом персоналізації особистості