ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РИГОВАНОВА ВІКТОРІЯ АНАТОЛІЇВНА

УДК 81’367:811.161.2:811.111

ЗІСТАВНИЙ АНАЛІЗ КАТЕГОРІЇ АВТОРИЗАЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ТА АНГЛІЙСЬКІЙ МОВАХ: СТРУКТУРА ТА СЕМАНТИКА

Спеціальність 10.02.17 – порівняльно-історичне і типологічне мовознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Донецьк – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Загнітко Анатолій Панасович,

завідувач кафедри української мови

Донецького національного університету

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Бєссонова Ольга Леонідівна,

завідувач кафедри англійської філології

Донецького національного університету

кандидат філологічних наук, доцент

Скубашевська Ольга Станіславівна,

доцент кафедри англійської філології

Національного педагогічного університету

ім. М.П.Драгоманова

Провідна установа: Львівський національний університет

ім. Івана Франка, кафедра загального мовознавства, Міністерство освіти і науки України, м. Львів.

Захист відбудеться “25” травня 2006 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.04 у Донецькому національному університеті за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького національного університету за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розіслано „_____” _______________ 2006р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради к.філол.н., доцент Н.В.Пирлік

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Основною ознакою проблемної ситуації в лінгвістиці кінця ХХ – початку ХХІ ст. можна вважати динамізацію мови як об’єкта дослідження й антропоцентричне її сприйняття й вивчення (ідеї В. Гумбольдта, Е. Бенвеніста, Ш. Баллі). Водночас розвиток функціонально-комунікативних досліджень поставив на порядок денний сучасної лінгвістики необхідність розмежування об’єктів вивчення тими науковими напрямами, які вивчають “мову в дії”. Розпочинаючи з другої половини ХХ ст., у лінгвістичній науці спостерігається активна семантизація синтаксису, пов’язана з переорієнтацією лінгвістичних досліджень за концептом “від значення до форми”.

Однією з найактуальніших проблем у дослідженнях із семантичного синтаксису постає інтерпретація природи простого ускладненого речення, зокрема його інформативного обсягу (Т.Б.Алісова, Й.Ф.Андерш, Н.Д.Арутюнова, І.Р.Вихованець, М.В.Всеволодова, В.Г.Гак, К.Г.Городенська, В.Граб’є, Н.В.Гуйванюк, А.П.Загнітко, Г.О.Золотова, Н.Л.Іваницька, Л.О.Кадомцева, О.О.Камініна, О.В.Падучева, В.М.Русанівський, І.І.Слинько, Т.В.Шмельова, К.Ф.Шульжук та ін.). Відповідно до сучасного уявлення про семантику речень аналіз їх змісту передбачає врахування єдності об’єктивного (диктуму) і суб’єктивного (модусу) значень. Частковим виявом останніх є авторизація.

Вагомим внеском у дослідження авторизації стали розвідки Н.О.Авганової, Г.Н.Іванової, Г.Г.Кетель, О.В.Орленко, Є.Г.Федотової, в яких проаналізовано різновиди авторизованих оцінних конструкцій в англійській та німецькій мовах. Окремих питань авторизації торкаються у своїх працях українські науковці (А.М.Агафонова, І.Р.Вихованець, М.І.Голянич, Н.В.Гуйванюк, П.С.Дудик, Н.Л.Іваницька, Л.О.Кадомцева, В.Д.Шинкарук та ін.) та російські дослідники (М.В.Всеволодова, Г.О.Золотова, М.А.Корміліцина, О.М.Копитов, Г.Г.Лілова, М.К.Оніпенко, В. В.Філатова та ін.). Функціонально-семантичні аспекти авторизованих конструкцій досліджені більш ґрунтовно у працях мовознавців чеської лінгвістичної школи (І.Полдауф та ін.).

Актуальність дослідження визначається, по-перше, посиленим інтересом лінгвістичної науки до проблеми “суб’єктивності” мови, до складної взаємодії дійсності, мислення й мови, до неодновимірного чинника “мовець”, “автор висловлення” і його ролі у формуванні змістової структури речення, по-друге, потребою наукового осмислення принципів ускладнення змісту речення авторизувальними засобами з урахуванням специфіки певної національної мови (зокрема української та англійської). Необхідність такого вивчення зумовлена тим, що породжувальна або реченнєвотвірна та реченнєвомодифікувальна здатність авторизувальних засобів у типологічному, контрастивному аспекті (в українській та англійській мовах) досі не була об’єктом спеціального дослідження.

Метою дисертаційного дослідження є зіставний аналіз структурної та семантичної організації авторизованих висловлень в українській та англійській мовах з урахуванням особливої ролі в них авторизувального маркера.

Досягнення мети стає можливим за умови розв’язання таких завдань: 1) з’ясувати класифікаційні й кваліфікаційні ознаки категорії авторизації як особливої “модусної” пропозиції, простеживши еволюцію поглядів щодо неї; 2) визначити місце авторизації в парадигматичній системі категорій української й англійської мов; 3) проаналізувати засоби вираження структурно-семантичних компонентів категорії авторизації в українській та англійській мовах та встановити спільні та відмінні ознаки реалізації таких компонентів у кожній з мов; 4) систематизувати структурні засоби вираження категорії авторизації в українській та англійській мовах щодо ядерного, напівпериферійного, периферійного її виявів та встановити їх типологію; 5) виявити семантичні різновиди категорійних форм авторизації з урахуванням типологічних особливостей української та англійської мов.

Методологія та методи дослідження. Науковий аналіз здійснювався на основі врахування положень про зв’язок мови і мислення, співвідношення форми й змісту мовних одиниць. Для досягнення мети й розв’язання поставлених завдань були застосовані: метод зіставного аналізу мовних явищ, метод компонентного аналізу, метод трансформації та лінгвостатистичного аналізу мовних одиниць.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи є складовою частиною наукової роботи кафедри української мови Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов і розкриває один з аспектів проблеми “Граматичні й лексичні одиниці української мови: структура, семантика, прагматика” (реєстр 01 04 V 00 02 78). Тему дослідження погоджено з напрямами роботи Наукової ради “Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України (протокол №5 від 13.12.2001р.).

Об’єкт роботи становить категорія авторизації в українській та англійській мовах.

Предметом безпосереднього аналізу є поліпропозитивні конструкції авторизувального змісту в українській та англійській мовах.

Матеріалом для дисертаційного дослідження слугували поліпропозитивні конструкції авторизувального змісту, виявлені в художніх творах різних жанрів українських, англійських та американських письменників ХVIII – ХХ ст. (загальна картотека складає 4200 синтаксичних одиниць: 2108 української мови та 2182 англійської мови).

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше у вітчизняному мовознавстві запропоновано контрастивний аналіз категорії авторизації в українській та англійській мовах; встановлено особливості категорійної семантики авторизації в досліджуваних мовах; з’ясовано засоби вираження структурно-семантичних компонентів категорії авторизації в українській та англійській мовах; визначено специфіку семантико-структурної універсальності неуніверсальності категорії авторизації в українській та англійській мовах.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що в ньому узагальнено типологічні й функціонально-семантичні аспекти структур авторизувального змісту, які займають помітне місце в системі простих, простих ускладнених та складних речень; вперше встановлено в контрастивному вимірі специфіку вияву категорії авторизації, визначено ядерні, напівпериферійні, периферійні форми категорії авторизації в аналізованих мовах. Дослідження є певним внеском у розвиток української та англійської синтаксичної теорії, а також порівняльного мовознавства. Запропоноване зіставне вивчення синтаксичних фактів неблизькоспоріднених і різноструктурних мов, опис специфіки реалізації структурно-семантичних компонентів авторизації в мовах різної будови сприятиме більш повному уявленню про типологічні особливості порівнюваних мов.

Практичне значення роботи визначається прямим зв’язком результатів дослідження з практикою викладання української та англійської мов у школі та ВНЗ. Матеріали роботи можуть бути використані при читанні спецкурсів із типології та порівняльної граматики сучасних слов’янських і германських мов. Окремі ідеї знайдуть застосування при опрацюванні новітніх спецкурсів з проблем порівняльної типології української та англійської мов, функціональної граматики, комунікативного синтаксису, прагмалінгвістики та теорії перекладу. Результати дослідження можуть бути враховані під час укладання контрастивних граматик. Запропонована в роботі методика може бути використана при зіставному вивченні синтаксичних явищ неспоріднених мов.

Особистий внесок здобувача полягає в опрацюванні власного підходу до процедури зіставлення категорійних виявів авторизації в українській та англійській мовах, самостійному вияві, аналізі й описі емпіричних даних, на яких ґрунтується дослідження, та інтерпретації отриманих результатів, простеженні універсальності ознак категорії.

Апробація роботи. Основні положення дисертаційного дослідження були викладені на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов (2003-2005 рр.), на засіданнях Всеукраїнського граматичного семінару (м. Донецьк, 2005р.), на Міжнародній лінгвістичній конференції на честь 80-річного ювілею проф. І.К. Кучеренка і проф. Н.І. Тоцької (м. Київ, 2003р.), на Міжнародній науковій конференції “Традиції Харківської лінгвістичної школи в світлі актуальних проблем сучасної філології” (м. Харків, 2004р.), на ІV Міжнародній науковій конференції “Актуальні проблеми менталінгвістики” (м. Черкаси, 2005р.); на VI Міжнародному конгресі україністів (м. Донецьк, 2005р.). Вся дисертація загалом та окремі розділи обговорювались на засіданнях кафедри української мови Горлівського державного педагогічного інститут іноземних мов.

Публікації. Основні положення й результати дослідження викладено в п’яти статтях, чотири з яких опубліковані у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує 291 позицію українською, російською, англійською мовами, списку джерел фактичного матеріалу, додатків (3 діаграми й 3 таблиці). Загальний обсяг роботи – 215 сторінок, основний текст – 179 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність, розкривається наукова новизна, аналізуються теоретичне значення й практична цінність роботи, визначаються мета й завдання, з’ясовуються об’єкт і предмет дослідження, окреслюються методи аналізу.

У першому розділі „Мовна особистість в аспекті авторизації” послідовно розглянуто питання методологічних засад аналізу категорійних форм, простежено аспекти, одиниці та категорії зіставного аналізу, виділено основні тенденції антропоцентричного підходу до вивчення мовних явищ, критично проаналізовано основні погляди на поняття авторизації, встановлено кваліфікаційні та класифікаційні параметри категорії авторизації; зроблено спробу розмежувати поняття індивіда – індивідуальності, особистості – особистісності, суб’єкта – суб’єктивності.

Підрозділ 1.1. „Аспекти, одиниці та принципи зіставного аналізу” присвячений розгляду загальнотеоретичних питань контрастивної лінгвістики (аспекти, термінологічний апарат, одиниці та принципи зіставного дослідження). Робиться акцент на синтаксичному ярусі як визначальному в синхронно-зіставному аналізі структурно-семантичних відмінностей у різних мовах. Одиницею зіставного аналізу категорії авторизації в українській та англійській мовах є речення-висловлення. Така одиниця в досліджуваних мовах характеризується типологічно релевантними ознаками, зумовленими трьома аспектами речення: 1) семантичним, 2) структурним, 3) прагматичним. Останні співвідносяться зі значенням, формою та функціонуванням речення в мовленні, де експонована форма корелює з логічно завершеною пропозицією. Релевантними в дослідженні синтагматики та парадигматики категорії авторизації стають категорія асиметрії плану вираження та плану змісту в авторизованих висловленнях, критерії трансформаційної співвіднесеності складнопідрядного та простого неелементарного речень з авторизувальним маркером, критерії дериваційної структури моделей речення, граматичні категорії особи та відмінка, категорія валентності, порядок слів у реченні.

У підрозділі 1.2. „Антропоцентризм як визначальна категорія лінгвістики” аргументується, що синтаксис є ідентифікатором “менталітету” носіїв мовної свідомості, а авторизовані конструкції постають матеріальним підґрунтям для реконструкції того фрагмента української й англійської мовної картини світу, який пов’язаний з концептуалізацією особи, людини. Обґрунтовано необхідність наповнення антропоцентричної лінгвістичної парадигми таким мовними одиницями як “особистість” – „особистісність”, “індивід” – „індивідуальність”, “суб’єкт” – „суб’єктивність”.

З урахуванням принципів антропоцентричної парадигми проаналізовано антропоцентричні тенденції розвитку мовознавчої науки (експансіонізм, функціоналізм, текстоцентризм, експланаторність, семантикоцентризм).

З’ясування науково-термінологічної парадигми авторства в лінгвістиці здійснюється через реалізацію образу автора на ідейно-емоційному рівні в категоріях суб’єктивної модальності, оцінки, авторизації. Визначено поняття 1) авторської модальності як різновиду суб’єктивної; 2) авторизованої оцінки при відтворенні високого ступеня суб’єктивності з метою глибшого розкриття внутрішнього “Я” мовця. Аналіз понять авторства й авторизації дозволяє констатувати, що найпереконливішим є розуміння авторства як властивості висловлення бути закарбованим автором-творцем, а авторизації як процесу вияву, розкриття авторства у висловленні. Проблематика теорії авторства та пов’язані з нею питання знаходять реалізацію в різних наукових парадигмах, у яких неоднаково термінологічно означуються. Однак різниця в термінологічних визначеннях не заперечує загального мовного змісту всіх засобів вияву поглядів та думок мовця, бо на сучасному етапі розвитку філологічної науки актуальною стає інтеграція наукових парадигм на підставі спільності об’єкта.

Підрозділ 1.3. „Основні погляди на поняття авторизації” присвячений еволюції поняття авторизації, висвітленню основних підходів до вивчення авторизації як ускладнювача простого речення. Серед розмаїття основних поглядів на авторизацію (А.М.Агафонова, Г.Г.Лілова, В.В.Філатова, Н.В.Якимець), які відбивають неодновимірність трактування й різнопланове наукове дослідження цієї проблеми, в роботі наголошується на самостійності категорії авторизації, частковий вияв якої знаходиться на периферії структурно-семантичних модифікацій синтаксичної парадигми речення з подальшою репрезентацією на рівні поліпропозитивного ускладнення моделі.

У підрозділі 1.4. „Статус авторизації в парадигматичній системі мовних категорій” наголошено, що суб’єктивність сприйняття та відображення дійсності, мовній реалізації якої служать модусні компоненти й авторизація, тісно пов’язані з науковим поняттям “відношення”. При розгляді останнього певну двозначність спричиняє слово відношення, оскільки воно має два значення “взаємозв’язок” (relation) і “ставлення” (attitude). У першому розумінні як взаємовідношення, зв’язок – авторизація визначається як зв’язок мовця й висловлення, що перебувають у стосунках як автор і його творіння. У другому – як ставлення – авторизація швидше тяжіє до оцінки, різновиди якої можна трактувати як різні види модальності, зокрема суб’єктивної, яка постає як особистісна форма вираження ставлення.

На ґрунті пізнавальної діяльності визначається корелятивність авторизації з персуазивністю, емоційністю, оцінкою, модальністю, експресивністю, каузальністю, суб’єктивністю. Незважаючи на постійну контамінацію, що розкривається в синкретичності засобів вираження цих категорій, й поняттєву та категорійну кореляції з цими категоріями, авторизація становить самостійну категорію, з власними засобами вираження, виконує функцію вияву суб’єкта пізнання, сприйняття, оцінки, констатації явищ дійсності.

У підрозділі 1.5. „Кваліфікаційні ознаки й класифікаційні параметри категорії авторизації” наголошено, що кваліфікаційними ознаками категорії авторизації є входження переважно в диктум висловлення як складника його змісту; наявність опозиції, де інформація кваліфікується мовцем як така, що виражає ставлення його або іншої особи; належність до класу типізованих подій, що складається – на денотативному рівні – як мінімум з двох компонентів: суб’єкта авторизації й акту авторизації.

Кваліфікаційні ознаки авторизації посідають основну позицію при визначенні цього явища. На їх основі можна опрацювати й відповідну класифікацію різновидів авторизації, хоча така класифікація не може бути одновимірною, вона постане багатовимірною з багатьма аспектами тлумачень. На підставі наявності відсутності формальних показників та відображення її (авторизації) особливостей у семантичній структурі речення слід розрізняти експліцитний імпліцитний вияв категорії авторизації. Експліковану авторизацію складають випадки, коли суб’єкт авторизації формально виражається в поверхневій структурі висловлення: Кайдашиха почутила, що в неї на тім’ї вискочила гуля (І. Нечуй-Левицький). She perceived that the home was scrupulously clean (E. Doctorow). За умови нульового авторизувального показника наявний імпліцитний вияв категорійного значення авторизації: Та пожежа – то якесь страховиддя! (М. Кропивницький). He looked to be one of the best-dressed young men in town (W. Saroyan). За характером оформлення компонентів авторизованої частини можна виділити три типи взаємодії авторизувальної й авторизованої частин: 1) авторизована частина охоплює авторизувальну: Вам ця ідея видається безглуздою (М. Стельмах). She was known on a stag line as a girl who would give you a dance (J. O’Hara); 2) авторизувальна частина включає авторизовану: Я все-таки не вважаю нашу літературу за жебрачку (Леся Українка). Their owners called them palaces (E. Doctorow); 3) автономне існування авторизувальної й авторизованої частин: Потім я розпитував ще багатьох людей і довідався, що не німці знищили центр нашої знівеченої столиці, а ми самі (О. Довженко). He saw that I was looking at Stephan’s cheek (G. Greene).

У другому розділі „Структурні вияви категорії авторизації в українській та англійській мовах” встановлено етапи редукції структурно-семантичних компонентів авторизації, виявлено специфічні ознаки варіативності зредукованих елементів в українській та англійській мовах, виділено ядерні, напівпериферійні, спектрально-периферійні зони категорії авторизації, проаналізовано багаторівневі вияви авторизації в досліджуваних мовах.

Авторизувальна рамка в обох досліджуваних мовах виявляється у структурах різної синтаксичної природи. Ізоморфним постає явище редукції авторизувальної рамки, що визначає існування зредукованих синтаксичних засобів вираження компонентів рамки, які являють собою систему варіацій авторизувальної частини за ступенем повноти репрезентації. Результатом редукції за ступенем предикативності є предикативні та непредикативні (іменні, адвербіальні) види. Внаслідок редукції суб’єкта формуються висловлення з імплікованим суб’єктом-авторизатором, „обезособлені” структури, а внаслідок редукції предиката – висловлення з можливою експлікацією суб’єкта-авторизатора, але імплікацією акту авторизації. Редукція предикативності – поетапний процес. Ступінь зредукованості залежить від способу введення авторизувального ускладнювача в структуру речення. Авторизувальний маркер може бути виражений автономно, як „рамка”, суб’єктно-предикатною структурою, та може входити в диктум з порушенням ізольованості структур, що призводить до порушення „структурної симетрії” авторизувальної й авторизованої частин. Як наслідок цього процесу, авторизувальна частина репрезентована напівпредикативними конструкціями, авторизувальними синтаксемами, вставними елементами тощо. Вибір варіантів вираження залежить від комунікативних настанов мовця.

У підрозділі 2.1. „Ядро категорії авторизації в українській та англійській мовах” виявляються ядерні структури категорії авторизації, що відповідають вимогам: а) семантичної однозначності; б) формальної повноти вираження; в) частотності вживання. Повного, експлікованого вираження категорія авторизації на формальному рівні набуває у складнопідрядному реченні з’ясувального типу (52% українських і 27,9% англійських авторизованих речень).

Особливістю нерозчленованих прислівних з’ясувальних речень є обов’язкова неповнота (структурна і смислова) головної частини, – репрезентантом постає слово відповідної валентної семантики, що вимагає в силу цього заповнення відповідного гнізда. Носієм суб’єктивного значення в таких реченнях є експлікований суб’єкт головної частини, з погляду якого оцінюється зміст деліберативної частини (диктуму – авторизованої структури), та предикат з’ясувальної семантики, що зумовлює характер сприйняття, констатації чи оцінки явищ дійсності: Тоді я відчую, що кров ніколи не ллється марно, людська гаряча кров з слізьми і потом (О. Довженко). He thought he detected in her voice a note of apprehension (W. Maugham). Для вираження суб’єкта-авторизатора в таких реченнях в українській мові вживається іменник або особовий займенник у називному відмінку, який виконує роль підмета (34% авторизованих одиниць). В англійській мові суб’єкт сприйняття й констатації явищ дійсності виражається іменником у загальному відмінку (The Common Case), особовим займенником у називному відмінку (The Nominative Case), який у реченні також виконує роль підмета (16% авторизованих одиниць).

Суб’єкт-авторизатор ядерних конструкцій експліцитного вияву категорії авторизації в українській та англійській мовах не завжди виступає підметом. Його синтаксичний статус мотивує семантика дієслова, що передає характер сприйняття певного об’єктивного явища, зокрема дієслова зі значенням вірогідності дії чи явища у сприйнятті суб’єктом авторизації (здаватися, видаватися, to seem) вимагають від останнього позиції другорядного члена речення: непрямого додатка, вираженого іменником або займенником у непрямому відмінку в українській мові (11%), та непрямого додатка, вираженого іменником у загальному відмінку (The Common Case), займенником в об’єктному відмінку (The Objective Case) з прийменником “to” або з прийменником “by”, коли дієслово-присудок авторизувальної частини вжито в пасивному стані, в англійській мові (11,9%). Незалежно від синтаксичного статусу субєкта авторизації (підмет або додаток), розглянуті конструкції відносимо до ядерних експліцитних виявів категорії авторизації, оскільки в таких складнопідрядних синтаксичних конструкціях і суб’єкт авторизації, й акт авторизації фіксуються в головній частині, а об’єкт сприйняття, об’єктивний факт дійсності виражений у підрядній частині.

Випадки поширення авторизувальних предикатів непрямим прийменниковим додатком, тобто експлікація суб’єкта-авторизатора, малочастотні, нерегулярні в англійській мові порівняно з українською, де суб’єкт-авторизатор, виражений у реченні непрямим безприйменниковим додатком, є передбачуваним семантикою предиката, частотновживаний та регулярний.

Аломорфізм простежується в способах репрезентації опорного дієслова в досліджуваних мовах. Так, для української мови частотним є реалізація опорного дієслова авторизувальної частини неозначено-особовими й інфінітивними формами. Еквівалентом таких речень в англійській мові можуть поставати конструкції з дієсловом-предикатом у пасивній формі та непрямим додатком з прийменником „by.

У підрозділі 2.2. „Напівпериферійні вияви категорії авторизації” встановлюються граматичні модифікації категорії авторизації в українській та англійській мовах. Обов’язковою вимогою до таких модифікацій експліцитного типу категорії авторизації постає наявність формального вираження суб’єкта-автора сприйняття й констатації явищ дійсності, акту сприйняття, пізнання й повідомлення про явища об’єктивного світу.

Найбільш частотним напівпериферійним виявом експліцитної категорії авторизації в англійській мові є різні види конструкцій зі складним додатком (Complex Object). Soames saw Bosinney watching her and smiling to himself (J.Galsworthy). He noticed me looking at her (I.Shaw). Michael saw him walk down the corridor and out into the dusty street (J.Galsworthy) (9,6% випадків з-поміж 12,1% напівпериферійних виявів). Порівняно з ядерною авторизувальною конструкцією в таких випадках змінюється та її частина, яка містить інформацію про певне явище об’єктивного світу, тобто авторизована. Частина конструкції ядерної експліцитної авторизації, що несе інформацію про суб’єкта-авторизатора, залишається незмінною. Суб’єкт авторизувальної частини виступає підметом; характер сприйняття об’єктивного факту передає семантика дієслова-присудка, вжитого в активному стані. Та частина конструкції, що в ядерних виявах експліцитної авторизації була виражена підрядною структурою, передавала сприйняті, пізнані факти об’єктивного світу, трансформується у складний додаток, що належить до групи присудка висловлення. Суб’єктно-предикативні відношення між підметом і присудком підрядної частини набувають нового вираження в модифікованих конструкціях ядра категорії авторизації. Між компонентами складного додатка зберігаються суб’єктно-предикативні відношення на рівні значення. В силу того, що відношення між елементами складного додатка постають у конструкції, в якій уже наявний суб’єктно-предикативний зв’язок між підметом і присудком, такі відношення кваліфікують як вторинно-предикативні (secondary predication) або потенційно-предикативні. У плані змісту підрядна частина є рівнозначною щодо такого предикативного зв’язку, в якому дієслівний компонент виражає предикативну ознаку щодо іменного компонента. Іменний компонент складного додатка корелює з підметом підрядної частини у складнопідрядній конструкції. Присудок підрядної частини співвідноситься з дієслівним компонентом складного додатка. Іменний компонент складного додатка виражається іменником у загальному відмінку (The Common Case), присвійному відмінку (The Genitive Case), особовим займенником в об’єктному відмінку (The Objective Case), а також присвійним чи зворотним займенником.

Присудок авторизованої частини конструкції-домінанти у граматичних модифікаціях виражається безособовою формою дієслова (інфінітивом (Infinitive з без to), дієприкметниками (Participle I, Participle II), герундієм (Gerund)); іменем чи іменною сполукою (іменником, прикметником, предикативним прикметником, прийменниково-іменниковою сполукою). Методом трансформації семантичну структуру експліцитної конструкції авторизації, що репрезентована простим реченням зі складним додатком, можна „розгорнути” у складнопідрядну конструкцію: You thought me completely persuaded ® You thought that I was completely persuaded.

Інший спосіб модифікації пов’язаний з ускладненням присудка конструкції шляхом уведення до його складу дієслів суб’єктивно-модальної семантики (2,5% авторизованих одиниць). В таких конструкціях вказівка на суб’єкт авторизації виражається непрямим додатком у групі дієслова: Halliday looked foolish to her (D.Lawrence). Експліцитні конструкції авторизації у формі простого речення зі складеним присудком суб’єктивно-модальної семантики, в якому суб’єкт авторизації виражений придієслівною словоформою – непрямим додатком з прийменником “to”, корелює у структурному й семантичному аспектах з такою конструкцією-домінантою, де суб’єкт-авторизатор виражений непрямим додатком головної частини висловлення. Присудок в обох випадках виражений дієсловом з суб’єктивно-модальним значенням. Методом трансформації “розгортаємо” просте речення у складнопідрядну конструкцію: The entire population seemed to him over-powered… ® It seemed to him that the entire population was over-powered… У конструкціях зі складним додатком в англійському реченні суб’єкт авторизації облігаторний, оскільки він виступає підметом. У конструкціях з присудком з суб’єктивно-модальними дієсловами суб’єкт авторизації у формі непрямого додатка – факультативний.

До авторизованих структур, в яких поєднується повідомлення про предикативну ознаку та характер сприйняття її суб’єктом і які водночас постають ускладнювачами структури простого речення в українській мові, відносимо напівпредикативні конструкції, суб’єктні синтаксеми складеного присудка з дієсловом-зв’язкою (28,8% напівпериферійних виявів категорійних форм).

Речення з напівпредикативними дієприслівниковими конструкціями за формою вважаються простими, а за змістом становлять знаки декількох ситуацій, тобто є семантично складними (неелементарними). Типовим значенням для дієприслівника є значення односуб’єктності, що формується в реченнях, у яких денотат підмета є водночас семантичним суб’єктом дієприслівникової дії. Односуб’єктність свідчить про збіг суб’єктних зон базової моделі й авторизатора: Переживаючи якийсь незрозумілий страх, водночас я нічого не міг із собою вдіяти (О. Гончар). Значення семантичної полісуб’єктості виражають дієприслівники з асоціативною семантикою: Срібною річкою потік небом Чумацький Шлях, нагадуючи дві протоки, наче Дніпро-Славута (З. Тулуб). Збіг суб’єкта-мовця та суб’єкта-авторизатора наявний у реченнях із напівпредикативними інфінітивними конструкціями, що виражають внутрішні інтенції мовця до характеру висловлення або оцінне ставлення до об’єкта чи фрагмента дійсності (по правді сказати, по совісті сказати, правду сказати): Сказати по совісті, не люблю я того льотчика (Ю. Мушкетик). Ад’єктивні напівпредикативні конструкції є менш вживаними для вираження авторизації. Віддаленішими від ядра з-поміж напівпредикативних авторизувальних конструкцій постають субстантивні та прикметникові звороти, оскільки виражена ними ознака є вже результатом сприйняття чи оцінки, не містить формально вираженої вказівки на суб’єкта-авторизатора. Репрезентована ознака приписується мовцеві, а структури – до віддаленої напівпериферії, бо в таких висловленнях здебільшого характеризується зовнішній вигляд особи – обличчя, очі, фігура, ріст, одяг, – форма, розмір й інші ознаки предметів, які, у свою чергу, сприймаються найчастіше зором. Отже, в таких ускладнених субстантивними та прикметниковими напівпредикативними зворотами структурах наявний збіг суб’єктних зон мовця й авторизатора (Я-МР (модусна рамка)). Додаткове повідомлення, що містить авторизовану оцінку, виражає також напівпредикативний субстантивний зворот (відокремлена прикладка). Особливої виразності набувають такі звороти з оцінними іменниками в поєднанні з характеризувальними прикметниковими означеннями. Авторизувальне значення мають і прикладки, які приєднуються за допомогою слів на ім’я, родом і под.

В ускладненому авторизацією простому реченні в українській мові показниками присутності “автора” постають компоненти вихідної моделі (елементи авторизувальної частини у складнопідрядних реченнях) – предикатний та суб’єктний – у їхній взаємодії. Суб’єктний компонент виражає авторство модально-оцінного значення предиката. Суб’єкт-авторизатор передає особові значення Я-МР та Він-МР, виражається відмінковими, прийменниково-відмінковими формами іменників чи займенників (іменні й адвербіальні синтаксеми вжиті не у функції вставних компонентів), виконує синтаксичну роль головногодругорядного члена речення, різниться ізосемічністю неізосемічністю вираження особи (групи осіб) як автора-джерела, з погляду якого “об’єкт набуває предикативної оцінки”. До ізосемічних відносимо іменні суб’єктні синтаксеми: у + Р.відм., для + Р.відм., у + М.відм., Д.відм. (без прийменника), до неізосемічних – суб’єктно-локативні, локативні, темпоральні синтаксеми: за + О.відм., на + Зн.відм., із семантикою сукупності осіб, об’єднаних локальними, соціальними, корпоративними, темпоральними характеристиками.

Авторизувальна функція дієслів-зв’язок визначена ставленням мовця, що полягає у виборі певної зв’язки як модифікатора відношень “суб’єкт – ознака” (буття, виявлення, називання тощо). Авторизувальні предикати дієслова-зв’язки виражають переважно кваліфікативну функцію, різняться семантичною варіативністю типових значень, система яких ґрунтується на зв’язці “бути” і репрезентована логічними, фазисними, модальними типовими значеннями узагальненого характеру: Найгірше для сліпої людини, коли їй співчувають, жаліють... (Ю. Яновський). Вона була красунею в очах Віталика (О. Гончар). Вона знову стала сумна (І. Нечуй-Левицький).

Підрозділ 2.3. „Спектрально-периферійна площина категорії авторизації в українській та англійській мовах” містить аналіз виявів авторизації, в яких простежується поступова імплікація структурно-семантичних компонентів категорії. До периферії категорії авторизації належать вставні конструкції, що в обох мовах служать засобами експлікації суб’єкта-авторизатора й поділяються на дві групи за ознакою предикативність / непредикативність вставних конструкцій. За типом взаємодії авторизованої й авторизувальної частин, експліцитні форми категорії авторизації зі вставними структурами в обох досліджуваних мовах належать до третього типу, де частини зберігають свою автономність. Вставні конструкції являють собою етап редукції, на якому поступово зменшується вияв ознаки експлікації й повноти вираження компонентів авторизації.

Віддалена периферія в обох мовах складається з форм-виразників імпліцитного вияву категорії. Редукції зазнає суб’єкт-авторизатор, акт авторизації виявляється опосередковано напівповнозначними дієсловами-присудками у структурі складнопідрядної конструкції та простому реченні; модальними дієсловами; вставними модальними словами, прислівниками та прикметниками оцінної семантики; конструкціями з пасивно-дієслівними ускланеннями в англійській мові; модально-оцінним іменним компонентом у складі присудка безособового речення. Ці засоби імпліцитного вияву категорійних форм за характером взаємодії належать або до першого типу, де авторизована модель включає авторизувальну, або до третього – частини зберігають свою автономність (структури зі вставними модальними словами, модально-оцінним іменним компонентом у складі присудка безособового речення).

Більша розвиненість системи модальних дієслів англійської мови визначає їхню високу частотність у вираженні імпліцитної авторизації порівнянно з українською мовою (13,5% та 2,56% відповідно).

У підрозділі 2.4. „Багаторівневість конструкцій авторизації” розглядаються структури, в яких наявний не один показник авторизації. Наголошується, що варто відрізняти багаторівневі конструкції авторизації від випадків однорівневої авторизації з одним суб’єктом-авторизатором й двома чи трьома предикатами, які доповнюють, уточнюють один одного. У таких випадках, незважаючи на поліпредикативність авторизувальної частини, вся конструкція авторизації залишається двосуб’єктною, оскільки має суб’єкт авторизованої частини й суб’єкт поліпредикативної авторизувальної конструкції, на відміну від багаторівневих утворень з окремим авторизувальним суб’єктом для кожного рівня авторизації: Звичайно, я знаю, що се не завжди так є, але треба пам’ятати, що так буває (Леся Українка) Я Вам скажу одну річ, цікаву для критика-психолога: часто у поетів настрій поетичний залежить від погоди... (Леся Українка); Over the years, he supposed bitterly, he must have created a wise and warm Finnerty in his imagination (K.Vonnegut) – She realized it was said that they had left together (H.Wouk). У складнопідрядних реченнях, якщо авторизувальна семантика головної частини виражає результат ментальних дій суб’єкта, таке значення визначає весь інформативно-денотативний зміст підрядних частин: Марусі здалося, що вона навіть чує, як вони дихають (А. Дімаров). За умови, коли авторизація в багаторівневих конструкціях виражена вставним компонентом в ініціальній позиції у складнопідрядному реченні, то її “семантичний радіус дії” (за С.Ільєнком) поширюється лише на одну суб’єктну сферу. З формального боку, збільшення кількості суб’єктних сфер не завжди пов’язане зі складнопідрядним реченням, воно не виступає вирішальним в ускладненні базової моделі висловлення. Вагомим чинником у цьому аспекті, вважаємо, є слова згорнутої предикації.

У третьому розділі “Семантичний потенціал категорії авторизації в українській та англійській мовах” встановлюється семантична типологія категорійних значень залежно від семантики авторизувального дієслова-предиката, визначається можливість авторизувальних предикатів авторизувати зміст речення, наголошується на виборі предиката залежно від регістру мовлення, розглядаються вияви синкретизму категорійних значень в українській та англійській мовах.

Підрозділ 3.1. „Егосфера: зміст і структура” зорієнтований на виділення певного простору антропотехніки або системи засобів і методів „розгортання” людської природи, становлення її екзистенційних засад в аспекті загального філософсько-антропологічного підходу до вивчення особистості. Орієнтація на самовияв властива людині на всіх етапах її розвитку як особистості, зумовлена бажанням бути адекватною цьому світу, прагненням до самоствердження в ньому.

Властивість індивідуума не тільки сприймати реальний світ, знати про його існування (назвемо умовно це першим етапом процесу рефлексії), але також, піддаючи його свідомій асоціативній інтерпретації, усвідомлювати цю властивість свого розуму (наступний етап) й усвідомлювати себе – процес самопізнання (на завершальній стадії) – як певну фіксовану частину цього ідеального, відтворюваного у свідомості світу, складає основну цінність людини як істоти розумної. Номінація як лінгвістична категорія, що складає, на наш погляд, зміст першого етапу розвитку пізнання, який традиційно пов’язують з процесом сприйняття, включає процес як номінації / кодування, так і деномінації / декодування. Зважаючи на той факт, що номінація виділяється як первинний етап антропогенної позиції, процесу виділення людини з об’єктивного світу, очевидно, оцінні багаторівневі номінації осіб (зменшено-пестливі форми власних назв, прізвиська) постають одними з ранніх засобів авторизації.

У підрозділі 3.2. „Типологія категорійних форм авторизації в українській та англійській мовах” констатовано, що семантика дієслова-предиката як базового компонента у формуванні модусної пропозиції є визначальною для типології категорійної семантики авторизації. Зокрема виділено такі різновиди як: авторизація сприйняття, авторизація пізнання й оцінки, авторизація мовлення (див. табл.1).

Таблиця 1.

Семантична типологія категорійних форм авторизації

в українській та англійській мовах |

Авторизація сприйняття | Авторизація пізнання та оцінки | Авторизація мовлення | Всього

Українська мова | 702

(33,31%) | 834

(39,56%) | 572

(27,13%) | 2108

(100%)

Англійська мова | 518

(23,8%) | 944

(43,26%) | 720

(32,94%) | 2182

(100%)

Основними компонентами авторизувальної рамки є суб’єкт й об’єкт авторизації, які пов’язані з авторизувальним предикатом. Аналізуючи авторизовані (диктумні) пропозиції, що займають об’єктну позицію при авторизувальних предикатах, ми дійшли висновку, що в досліджуваних мовах можливе включення у висловлення інших семантичних компонентів, таких як: „підстава” та „додаткове джерело знань” при предикатах пізнання й оцінки; „адресата” при предикатах мовлення.

Предикати сприйняття та ментальної діяльності відображають різні етапи пізнання й по-різному авторизують висловлення. Визначальним в авторизувальній пропозиції з дієсловами сенсорного пізнання є предикат, а з дієсловами ментального пізнання – суб’єкт мисленнєвого процесу. З-поміж дієслів сприйняття авторизувальний потенціал мають дієслова-носії ядерної семи, які визначені в дослідженні як базові. У мовній реалізації універсальної категорії пізнавального процесу – категорії сприйняття – українська й англійська мови мають дієслова для всіх модальностей: зору, слуху, дотику, смаку, нюху.

До дієслів ментального пізнання, що спроможні авторизувати зміст речення, належать такі, які виражають вид ментального процесу: зрозуміти, вирішити, здогадатися, усвідомити, to understand, to decide, to guess etc.

Особливою групою з-поміж авторизувальних предикатів є група предикатів мовлення, а в ширшому розумінні – передачі інформації, що виражають одночасно і фізичну, і психічну, і розумову діяльність суб’єкта.

Семантична диференціація предикатів сприйняття, пізнання та оцінки, мовлення визначає використання їх у різних комунікативних регістрах. Предикати сприйняття здатні формувати висловлення репродуктивно-описового регістру, предикати пізнання та мовлення – висловлення інформативного регістру.

Підрозділ 3.3. „Синкретичні вияви семантики авторизації” зорієнтований на аналіз синкретичних виявів авторизації. Синкретизм у семантиці категорії авторизації – явище достатньо поширене і цілком виправдане, оскільки чіткої межі між різними сферами пізнавальної діяльності суб’єкта не існує: процес перцептивного чи ментального пізнання дійсності спричиняє інтерпретацію й оцінку побаченого, почутого, пізнаного, а тісний зв’язок мови й мислення, а значить суб’єкта ментальної діяльності й суб’єкта мовлення, є аксіоматичним. Особливо тісними є зв’язки між сприйняттям і мисленням, а також мисленням і мовленням. Предикати сприйняття, залежно від змісту введеної у висловлення диктумної пропозиції, здатні набувати значень предикатів думки, оцінки, предикати слухового сприйняття й предикати знання чи думки можуть наближатися до предикатів мовлення чи інформації. Найбільш мобільними в цьому разі є дієслова групи сприйняття: В сій повісті я бачу правдивий літературний талант, а не дилетантизм літерацький (Леся Українка); I see what you mean (J.Austen).

У висновках сформульовано результати виконаного дослідження:

1. Категорія авторизації є функціонально-семантичною категорією з модифікаційним значенням вияву суб’єкта сприйняття, думки, оцінки, констатації явищ дійсності. Категорія реалізується в українській та англійській мовах на синтаксичному рівні. Частковою реалізацією категорії є авторизувальна модифікація, що являє собою одну зі структурно-семантичних модифікацій синтаксичного поля або синтаксичної парадигми речення й об’єднує структури, ускладнені як власне авторизувальними, так і модусними значеннями. В аспекті модусу суб’єктом додаткового змісту – авторизатором – виступає лише мовець. У категорії авторизації авторизатором може бути мовець й інші особи. Авторизація складає частину змісту речення, реалізується як типізована ситуація, що на денотативному рівні складається як мінімум із суб’єкта авторизації (авторизатора) й акту авторизації.

2. Зв’язок авторизації і модусних значень визначає прийнятність теорії модусних рамок як експліцитних способів вияву різних категорійних значень. Я-МР формують висловлення, в яких суб’єктом авторизації є окрема особа (індивідуальний суб’єкт) – мовець або сукупність суб’єктів, що утворюють певний соціум. Така авторизація має назву суб’єктивована. У Він-МР авторизатором виступає не мовець, а інші особи / особа. Така авторизація є об’єктивованою. Він-МР трактується як маркувальне значення категорії авторизації. Онтологічну основу авторизації складає опозиція “своє” / “чуже” мовлення.

3. Кваліфікація статусу авторизації в системі категорій сучасної синтаксичної науки повинна враховувати а) її поняттєву корелятивність з модальністю, оцінкою, персуазивністю, каузальністю, суб’єктивністю, експресивністю, підґрунтям яких виступає наукове поняття „ставлення; б) категорійну корелятивність зазначених категорій, що виражається в дифузності відображених цими категоріями семантичних відношень; в) категорійну контамінацію, що розкривається в синкретичності засобів вираження цих категорій. Диференційною семантичною ознакою категорії авторизації є кваліфікація інформації щодо джерел чи способів її отримання (унаслідок сприйняття, логічної діяльності, переказування).

4. За характером оформлення авторизованої структури виділяються три типи взаємодії авторизувальної (модусної) та авторизованої (диктумної) частин у досліджуваних мовах: 1) авторизована модель включає авторизувальну; 2) авторизувальна модель охоплює авторизовану; 3) автономне існування авторизувальної та авторизованої моделей.

5. Функціональний вияв категорійних форм авторизації в українській та англійській мовах характеризується наявністю ядра, напівпериферії та спектрально-периферійної зони. Ядро наповнене категорійними формами – виразниками формальної повноти та семантичної однозначності категорії. В обох досліджуваних мовах ядро репрезентоване складнопідрядним реченням з’ясувального типу. Суб’єкт авторизації в обох досліджуваних мовах виконує в реченні роль підмета або непрямого додатка, що залежить від семантики авторизувального дієслова.

6. Напівпериферійні зони категорії авторизації вміщують форми, через які експлікується семантика категорії. В обох досліджуваних мовах напівпериферійні зони репрезентовані універсальними засобами вторинної предикації. В англійській мові такі засоби визначають не тільки формально виражене поліпредикативне, але й полісуб’єктне ускладнення. В українській мові – формально виражене поліпредикативне ускладнення.

Виразниками категорійної семантики в українській мові є напівпредикативні дієприслівникові, дієприкметникові, іменні звороти (відокремлені означення та прикладки), авторизувальні синтаксеми (прийменниково-іменникові, займенникові, прикметникові форми), напівповпозначні