НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

ревакА віктор миколайович

УДК 343. 977

ФОРМИ ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ

ПІЗНАНЬ В ДОСУДОВОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;

судова експертиза

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор Грошевий Юрій Михайлович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри кримінального процесу, академік АПрН України.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор Коновалова Віолетта Омелянівна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри криміналістики, академік АПрН України;

- кандидат юридичних наук, доцент Янович Юрій Павлович, Харківський національний університет внутрішніх справ, доцент кафедри кримінального процесу.

Провідна установа – Київський національний університет внутрішніх справ, кафедра кримінального процесу (м. Київ).

Захист відбудеться 26 жовтня 2006 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .086.01 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розіслано 25 вересня 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Ю. Шепітько

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Конституція України в ст. 3 пріоритетним обов’язком держави визначила утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Тому одним з найважливіших аспектів формування правової держави та здійснення судово-правової реформи в Україні є створення дієвих механізмів забезпечення правового статусу особи.

Тема дослідження обумовлена тим, що істотні соціально-економічні і політичні перетворення, що відбуваються в нашій країні, виявили гостру необхідність змін у сфері правового регулювання. Масштабність протиправної діяльності являє реальну загрозу інтересам особи, держави і національній безпеці. Злочинність в Україні набуває все більш організованого і витонченого характеру. При вчиненні злочинів застосовуються науково-технічні засоби, зброя, використовуються інформаційні системи. Для успішної боротьби зі злочинністю потрібен комплекс сучасних засобів і методів виявлення, розкриття і розслідування злочинів, що повинен перевищувати витонченість і технічну оснащеність злочинців.

Проблеми використання спеціальних знань у досудовому провадженні по кримінальній справі є актуальними протягом багатоліть. У свій час дослідженням різних аспектів даної проблеми займалися: Ю.П. Аленін, Л.Й. Ароцкер, Р.С. Бєлкін, В.І. Гончаренко, О.В. Дулов, А.А. Ейсман, В.А. Журавель, В.С. Зеленецький, П.П. Іщенко, В.О. Коновалова, О.М. Колісниченко, М.П. Кузнєцов, В.К. Лисиченко, В.І. Махов, Ю.К. Орлов, О.Р. Россинська, М.В. Салтєвський, М.Я. Сегай, О.Б. Селіна, В.Ю. Шепітько, С.А. Шейфер, М.П. Яблоков та інші.

Незважаючи на те, що в цілому досягнуто розуміння щодо сутності процесуальних форм використання спеціальних знань у кримінальному процесі, проте не досягнута єдність поглядів відносно використання самого поняття спеціальних пізнань дискусійним, залишаються проблеми, пов'язані з процесуальним положенням спеціаліста, ”межами” застосування спеціальних пізнань, та з ряду інших. Актуальною є також проблема процесуальних повноважень осіб, що володіють спеціальними пізнаннями, які беруть участь у перевірці заяв або повідомлень про злочин до ухвалення обґрунтованого рішення про порушення кримінальної справи чи про відмову в такому порушенні.

Вивчення практичної діяльності, опублікованих матеріалів слідчої і судової практики показало, що можливості спеціальних пізнань на стадії порушення кримінальної справи і на стадіях досудового та судового провадження недостатньо використовуються. Основною причиною цього є недосконалість законодавства і невідповідність його сучасній криміногенній дійсності.

До цього часу в Україні не було монографічного дослідження комплексу проблем, пов'язаних із залученням осіб, що володіють спеціальними пізнаннями, на стадії порушення кримінальної справи і досудового розслідування. У представленій роботі зроблено спробу заповнити прогалину у науці і практиці використання спеціальних пізнань у досудових стадіях кримінального судочинства, а також у проблемі їх кримінально-процесуального регулювання. Зазначені вище обставини обумовили актуальність теми наукового дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і є складовою частиною цільової комплексної програми ”Проблеми вдосконалення організації і діяльності суду та правоохоронних органів в умовах соціальної, правової, демократичної держави” (номер державної реєстрації 0186.0.099031).

У кримінально-процесуальній доктрині деякі аспекти провадження експертизи й участі спеціаліста в стадіях порушення кримінальної справи і досудового розслідування ще не стали об'єктом дослідження, багато з них не одержали узгодженої оцінки і нормативного регулювання. Так, зокрема, залишилися невирішеними проблеми поняття спеціальних пізнань, процесуального статусу спеціаліста, визнання за результатами діяльності спеціаліста в стадії порушення кримінальної справи доказового значення, а самої діяльності – як процесуальної, форм використання спеціальних пізнань і провадження експертизи як у цій стадії, так і в стадії досудового розслідування.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є вивчення теоретичних, практичних і нормотворчих проблем використання спеціальних пізнань у стадії порушення кримінальної справи і досудового слідства; аналіз досягнень кримінально-процесуальної науки й інших галузей науки у слідчій й експертній практиці, можливості використання спеціальних пізнань і науково-технічних засобів у доказуванні по кримінальній справі з моменту надходження заяви чи повідомлення про злочин до закінчення досудового слідства; а також розробка на цій основі пропозицій і рекомендацій з удосконалення законодавства і правозастосовчої практики.

Для досягнення вказаної мети дисертант поставив перед собою такі завдання:–

дослідити і сформулювати поняття “спеціальні пізнання”, “спеціаліст” у широкому і вузькому розумінні значення цих термінів, “поінформована особа”, “експертиза”; –

розробити наукові класифікації форм використання спеціальних пізнань у кримінальному судочинстві; –

обґрунтувати пропозиції по удосконаленню процесуальних форм використання спеціальних пізнань і науково-технічних засобів у досудових стадіях кримінального процесу;–

проаналізувати особливості правового статусу спеціаліста як самостійного суб'єкта кримінального процесу;–

розробити пропозиції щодо більш ефективної участі спеціаліста при перевірці заяв і повідомлень про злочин, огляді місця події, при попередньому дослідженні матеріальних об'єктів, відібранні пояснень, судово-медичному огляді осіб і дослідженні трупа;–

виробити методичні рекомендації щодо процесуального оформлення відомостей, отриманих від спеціаліста; –

визначити сутність, мету, предмет, методи експертного дослідження;–

обґрунтувати необхідність провадження експертиз у стадії порушення кримінальної справи;–

виявити прогалини і нечіткості в правовому регулюванні застосування спеціальних пізнань, сформулювати основні рекомендації, спрямовані на забезпечення ефективної законодавчої і правозастосовчої діяльності відносно використання спеціальних пізнань у досудових стадіях кримінального процесу.

Предметом дослідження є виявлення закономірностей використання спеціальних пізнань у досудових стадіях, заснованих на відповідних теоретичних положеннях кримінально-процесуальної теорії, а також виявлення тенденції розвитку процесуальних форм використання спеціальних пізнань.

Об'єктом дослідження є чинне кримінально-процесуальне законодавство України, галузеве законодавство та відомчі нормативні акти щодо використання спеціальних пізнань у доказуванні по кримінальній справі і практика їх реалізації органами дізнання, слідчими, спеціалістами, експертами в кримінально-процесуальній діяльності.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої в дисертації мети в процесі дослідження використані такі методи: діалектичний метод пізнання соціальних явищ та процесів; структурно-функціональний метод, який дозволив виділити зв'язки між видами державної та недержавної діяльності в кримінальному процесі; порівняльно-правовий метод застосовувався для аналізу конституційних, кримінально - процесуальних, кримінально-правових норм, пропозицій до чинного законодавства та проекту нового КПК; метод історичного аналізу дав змогу показати динаміку зародження і розвитку інстанційності кримінального судочинства; соціологічний метод використовувався в процесі узагальнень даних опитувань, одержаних за спеціально розробленими дисертантом анкетами. Усі методи дослідження застосовувались у діалектичному взаємозв’язку і дозволили вийти на нові наукові та практичні позиції.

Нормативно-правова основа дисертації: Конституція України, кримінально-процесуальне законодавство України, Російської Федерації, Республіки Литви, проект Кримінально-процесуального кодексу України, галузеві закони України, постанови Пленуму Верховного Суду України, відомчі нормативні акти.

Теоретичною основою дослідження стали наукові праці вітчизняних авторів у галузі загальної теорії права, конституційного, кримінально-процесуального права, криміналістики та інших галузей правової науки.

Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять: дані судової статистики; дані, отримані в результаті вивчення 412 кримінальних справ, 84 матеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи, по яких брав участь спеціаліст; опублікована практика Верховного Суду України; дані анкетного опитування слідчих, дізнавачів і експертів.

При дослідженні емпіричної бази застосовувався метод наукового спостереження, за допомогою якого можливо перейти від предмета діяльності (явища, що спостерігається) до його продукту (звіту про те, що спостерігається). Застосування цього методу обумовило необхідність визначення мети спостереження; вибору методики; підготовки і розробки плану; узагальнення слідчо-судової практики, що дало можливість вивчити позитивні і негативні тенденції участі спеціаліста в досудовому провадженні.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у вирішенні проблеми використання спеціальних пізнань у досудових стадіях, у комплексному підході до її розгляду.

Наукова новизна дослідження полягає в таких основних положеннях:

– вперше пропонується класифікація форм використання спеціальних знань стосовно всього кримінального процесу: ті, що регламентовані нормами КПК; ті, що не регламентовані нормами КПК, але за змістом, за цілеспрямованістю є процесуальними; –

з’ясовано і конкретизовано сутність і специфіку поняття спеціальних знань спеціаліста та експерта відносно провадження по кримінальній справі;–

наведено додаткові аргументи на користь того, що діяльність спеціаліста в стадії порушення кримінальної справи з моменту надходження заяви чи повідомлення про злочин є процесуальною (при перевірці заяв і повідомлень про злочин, провадженні попередніх досліджень, консультацій), а фактичні дані (матеріальні об'єкти, довідки спеціаліста, пояснення), отримані з його допомогою, з дотриманням вимог КПК України, є доказами;–

у роботі наводяться нові пропозиції стосовно удосконалення процедури і механізму залучення спеціаліста до кримінальної справи, визначається його процесуальний статус та сутність консультаційної діяльності; –

розроблені та сформульовані процесуальні рекомендації (правила) з оформлення даних, отриманих від спеціаліста, і в цьому зв’язку запропоновано у новому КПК передбачити нові джерела доказів – довідки або меморандуми спеціаліста і наведена їх структура; –

пропонується законодавча регламентація створення слідчо-спеціальних груп і визначається процесуальний статус її учасників;–

доводиться необхідність подальшого удосконалення Закону України “Про судову експертизу”, а також запропоновано внести до проекту КПК окрему главу “Використання спеціальних знань”;–

додатково аргументується доцільність призначення і провадження експертизи в стадії порушення кримінальної справи; –

робиться висновок про можливість і необхідність постановки перед експертом правових питань, за винятком питань, що стосуються: винності осіб; кваліфікації їхніх дій; достатності, допустимості і належності доказів, що є у справі; застосування норм кримінального і процесуального законодавства, що виключають кримінальну відповідальність або покарання.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації положення, висновки і рекомендації дослідження можуть бути реалізовані в законотворчій і правозастосовчій діяльності, при використанні допомоги спеціаліста у розкритті злочинів, у роботі експертних і слідчих підрозділів; у процесі викладання курсу “Кримінальний процес” і спеціальних курсів у вищих навчальних закладах.

Отримані автором науково обґрунтовані результати можуть розглядатися як інформаційний матеріал для подальших досліджень процесуальних та організаційних проблем вдосконалення діяльності правоохоронних органів.

Окремі положення роботи можуть бути використані в ході підготовки наукових посібників та методичних вказівок.

Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана на кафедрі кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, представлена й обговорена на засіданні кафедри, схвалена і рекомендована до захисту. Основні ідеї дисертаційного дослідження впроваджені як зауваження і пропозиції до проекту нового КПК України. Суттєві положення дисертаційного дослідження викладено дисертантом на міжнародній науково - практичній конференції “Актуальні проблеми криміналістики” (Харків, 2003).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 7 наукових праць, статті що опубліковані у наукових фахових виданнях, тези викладені і обговорені на міжнародних науково-практичних конференціях.

Структура роботи зумовлена метою та предметом дослідження і складається зі вступу, 3 розділів, які об’єднують 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатку. Обсяг дисертації складає 206 сторінок, з яких текст дисертації 180 сторінок. Список джерел становить 21 сторінку і містить 236 найменувань. Додаток на 5 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається мета, завдання, об'єкт, предмет й методи дослідження; формулюються положення, що виносяться на захист; висвітлюється зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; розкривається науково-прикладна цінність одержаних результатів дослідження, зазначено форми їх апробації і впровадження в законодавчу і практичну діяльність.

Розділ перший "Поняття спеціальних знань і процесуальні форми їхнього використання в кримінально-процесуальній діяльності" складається із двох підрозділів.

Підрозділ 1.1. "Поняття і класифікація спеціальних знань, використовуваних у кримінальному процесі". Автор представляє різні точки зору на саме поняття "спеціальні знання", що застосовуються у кримінальному судочинстві. У процесуальній літературі немає єдиного визначеного поняття "спеціальних знань". Багато років дослідженням суті спеціальних знань у кримінальному судочинстві займалися такі вчені, як В.І. Гончаренко, В.М. Галкін, Г.М. Нагорний, А.В. Дулов, В.А. Журавель, В.Н. Махов, А.А. Ейсман та інші. При розкритті сутності спеціальних знань виявляються різні термінологічні відтінки цього юридичного явища. Як правило, автори виділяють і підкреслюють ті чи інші особливості спеціальних знань залежно від цілей та напрямку наукових досліджень. Але такий підхід призводить до однобічності визначень і не сприяє точному і правильному з'ясуванню значення і їх суттєвих ознак спеціальних знань застосування у кримінальному процесі. Аналіз відповідних положень кримінально-процесуального закону дозволяє зробити висновок, що головним є врегулювання законодавцем порядку застосування в кримінальному судочинстві знань, отриманих природничими і технічними науками. На жаль, як і чинний КПК, так і проект КПК України 2005 року, не містять визначення спеціальних знань. Презумується, що такими знаннями можуть володіти експерти і спеціалісти.

Дисертант досліджує одне з основних і дискусійних питань кримінально-процесуальної теорії про сутність і поняття таких термінів, як "спеціальні знання" і "спеціальні пізнання" і доходить висновку, що у літературі ці два поняття застосовуються як синоніми. Однак на думку автора цього дослідження, “спеціальне пізнання” виражає сам процес отримання знань, тоді як під “спеціальними знаннями” розуміється саме якість знань, які мають відповідні особи – експерти та спеціалісти. Поняття „спеціальні пізнання” ширше поняття „спеціальні знання”, оскільки включає в себе не лише теоретичний, а й емпіричний аспект. Крім цього, різниця у цих поняттях ще й в тому, що „спеціальні пізнання” є невід’ємною якістю особи, а „спеціальні знання” – результат вивчення будь-яких явищ, їх систематизації, узагальнення. „Спеціальні знання” можуть міститися у монографіях, наукових і методичних посібниках, підручниках тощо. Якщо як підґрунтя класифікації спеціальних знань взяти процес провадження по кримінальній справі, то можна виділити знання, використання яких можливе до порушення кримінальної справи. Відповідно, можливо виділити знання, що використовуються на стадії порушення кримінальної справи, досудового і судового провадження. Беручи до уваги, що необхідність використання спеціальних знань може виникнути у будь якій стадії кримінального судочинства, дисертантом запропоновано законодавчо закріпити можливості залучення спеціаліста до участі у кримінальному судочинстві на будь-якій стадії кримінального процесу, починаючи зі стадії порушення кримінальної справи.

Не позбавлене дискусійності і питання стосовно форми застосування спеціальних знань у кримінальному судочинстві. Автор вважає, що класифікувати форми використання спеціальних знань слід в залежності не від суб’єктів, які їх використовують, а враховуючи процесуальні способи їхньої реалізації. Класифікувати форми застосування спеціальних знань у кримінальному судочинстві можна в такий спосіб: дослідження (передекспертне, у тому числі ревізія, й експертиза); техніко-прикладна форма (застосування спеціальних знань при провадженні процесуальних дій); оперативно-розшукова форма; знаково-лінгвістична форма (переклад); консультаційна форма.

Підрозділ 1.2. "Загальна характеристика процесуальних форм участі осіб, що володіють спеціальними знаннями, в кримінальному судочинстві". Основна увага звертається на те, що спеціаліста не слід прирівнювати до експерта, який теж має спеціальні знання, проте це різні процесуальні особи. Їх відмінність у тому, що спеціаліст, за загальним правилом, беручи участь у провадженні слідчої дії, не проводить самостійних досліджень об'єктів і матеріалів справи. Він не дає висновків про результати своєї діяльності, які могли б бути джерелом доказів. Свої знання і навички спеціаліст використовує для надання допомоги слідчому у виявленні, закріпленні і вилученні доказів. На підставі ст. 1281 КПК України спеціаліст може брати участь у провадженні лише деяких слідчих дій.

Автор робить висновок про важливість інституту участі спеціаліста в кримінальному судочинстві. З огляду на необхідність удосконалення правової регламентації діяльності спеціаліста на досудовому слідстві, а також враховуючи підвищення технічного рівня способів вчинення злочинів, автор пропонує увести нову форму участі спеціаліста у провадженні досудового слідства–створення слідчо-спеціальних груп.

Другий розділ "Спірні питання використання спеціальних знань у стадії порушення кримінальної справи" складається із чотирьох підрозділів.

Підрозділ 2.1. "Залучення спеціаліста до перевірки заяв і повідомлень про злочин". У кримінально-процесуальній доктрині протягом довгого часу проблеми використання спеціальних знань при розслідуванні злочинів було прийнято розглядати стосовно стадії досудового слідства. При такому підході недостатньо уваги приділялося участі спеціалістів у стадії порушення кримінальної справи, хоча така допомога впливає на повноту, всебічність, об'єктивність доказування на досудовому слідстві й у суді.

У дисертації виділено два види попередньої перевірки заяв про вчинення злочину: перевірка, що обмежується дослідженням матеріалів, які надійшли; перевірка, що супроводжується збиранням додаткової інформації.

Останній вид перевірки пов'язаний з одержанням пояснень у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 97 КПК України. Беручи до уваги, що пояснення, за винятком попередження особи про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань за ст. 384 КК України, відбираються за правилами допиту свідка, цим поясненням слід надати доказового значення і приєднувати їх до кримінальної справи в кожному випадку. Вважаємо, що участь спеціаліста при одержанні пояснень є обов’язковою в тих же випадках, які передбачені КПК України при допитах.

Розглянуто питання про одержання пояснень від спеціаліста. Наводяться аргументи, що пояснення від спеціалістів можуть бути отримані у разі, коли вони (спеціалісти) не надають матеріалів, але слідчому потрібні роз’яснення із спеціальних питань. Це не суперечить закону і сприяє прийняттю правильного й обґрунтованого рішення за результатами перевірки заяви та повідомлення.

Обґрунтовується необхідність процесуального оформлення результатів консультативної допомоги спеціаліста, закріплення їх у процесуальних документах – поясненнях і довідках. Поясненням, довідкам і заявам спеціаліста разом із усіма додатками слід надати статус доказів.

У кримінальному процесі повноваження особи, що має спеціальні знання, можуть реалізовуватись через інститут ревізії, коли органи досудового розслідування, прокурор чи суд за чинним КПК та законами України вправі вимагати її призначення і проведення.

Як одна з нових форм використання спеціальних знань при перевірці заяв і повідомлень про злочин розглядається допомога спеціаліста при комп'ютерному моделюванні (в основному як процесуальний спосіб перевірки інформації про злочин). При цьому слід мати на увазі, що жодна модель не може цілком відтворити реальну ситуацію, тому що будується на даних, отриманих за допомогою інших доказів (у тому числі показань свідків, потерпілих). Дисертант висловлює думку, що для більш швидкого й ефективного виявлення злочинів необхідно розширити сферу застосування науково-технічних засобів, наприклад при огляді місця події. Очевидно, що відеозапис огляду місця події підвищує надійність фіксації даної слідчої дії, яка не завжди правильно фіксується у протоколі, і не несе на собі відбиток суб'єктивного сприйняття обстановки.

Підрозділ 2.2. "Допомога спеціаліста в огляді місця події". Автор наголошує, що ефективність розслідування злочинів багато в чому визначається грамотним і комплексним використанням сучасних науково-технічних засобів і методів, починаючи з дослідження матеріальної обстановки злочину в ході огляду місця події. Слід зазначити, що однією з причин, що не дозволяє спеціалісту ефективно працювати на місці події, є серйозні прорахунки в організації роботи при провадженні цієї слідчої дії з боку слідчого.

У практичній діяльності намітилася тенденція до групової участі спеціалістів, тобто до складу такої групи входять представники різних галузей знань. Нині все більше підтверджується нагальна потреба участі в огляді місця події такого спеціаліста, як мікролог.

Пропонується внести доповнення до ч. 6 ст. 85 КПК такого змісту: “Спеціаліст підписує протокол слідчої дії і ту його частину, де відбито характер його діяльності і внесені заяви і доповнення”.

Підрозділ 2.3. "Попереднє дослідження об'єктів у стадії порушення кримінальної справи". Слід зазначити, що досвід використання висновку спеціаліста як доказу є в практичній діяльності.

Дисертантом звертається увага на те, що провадження попередніх досліджень не регламентовано кримінально-процесуальним законом, але можливість і необхідність їхнього здійснення випливає зі змісту окремих його норм. У статті 190 КПК зазначено, що метою огляду місця події є не лише виявлення слідів злочину, але і “з’ясування обстановки злочину, а також інших обставин, які мають значення для справи”. Зазначене формулювання передбачає можливість активного дослідження виявлених слідів. У частині 3 ст. 191 КПК говориться про можливість використання в ході огляду місця події вимірювання виявлених об’єктів. Безперечним є те, що вимірювання можуть здійснюватися з застосуванням складних науково-технічних засобів, таким чином, їм притаманні елементи дослідження.

Тлумачення змісту сукупності статей 1281, 190, 191 КПК України дозволяє зробити висновок, що спеціаліст може проводити попередні дослідження. Але щоб остаточно усунути нечіткості щодо процесуального характеру діяльності спеціаліста при провадженні попередніх досліджень у стадії порушення кримінальної справи, слід доповнити ч. 4 ст. 97 КПК України правом слідчого вимагати провадження попередніх досліджень.

Той факт, що чимало експрес-досліджень можуть здійснюватися до початку кримінального процесу в рамках оперативно-пошукової діяльності, не дає підстав усі види таких досліджень вважати непроцесуальними. Виправданим буде поділяти всі види таких досліджень на спеціальні експертні і позаекспертні. Поняття "позаекспертні дослідження" і "експертні дослідження" ширші, ніж поняття "попередні дослідження", "непроцесуальні дослідження", "оперативний аналіз" або "попереднє вивчення слідів".

За результатами проведеного дослідження спеціаліст, на думку дисертанта, повинен складати висновок за формою висновку експертизи, за такими винятками: особа, яка проводить дослідження, іменується не експертом, а спеціалістом; у вступній частині висновку дослідження зазначається, хто і коли звернувся до установи з проханням провести дослідження; що стосується відповідальності особи, яка проводить дослідження, то за надання неправдивого висновку вона не попереджається і запис про це у висновку відсутній.

Дисертантом відстоюється думка про збереження в кримінальному судочинстві практики попередніх досліджень, оскільки дуже часто для вирішення питання про необхідність порушення кримінальної справи потрібно провести лише елементарні (найчастіше візуальні) дослідження, які не вимагають застосування складних технічних засобів і методики. Стосовно розширення форм використання спеціальних знань дисертантом пропонується використовувати результати попереднього дослідження як докази. У випадках, коли для вирішення питань потрібно провадження більш ретельного і глибокого дослідження, із застосуванням нових методик, довідкової літератури і технічних засобів, слід призначати експертизу.

Підрозділ 2.4. "Судово-медичні знання в стадії порушення кримінальної справи". Автором запропоновано розглянути одну із найпоширеніших і таку, що найчастіше зустрічається в стадії порушення кримінальної справи – судово-медичне освідування живих осіб і огляд трупів, що надалі, при порушенні кримінальної справи спричиняє призначення і проведення судово-медичної експертизи. Дисертант підтримує думку вчених, які вказували на необхідність законодавчої рекомендації можливості провадження судово-медичної експертизи в дослідчій перевірці. Конструкція судово-медичного освідування і дослідження потребує удосконалення, діяльність осіб, що володіють спеціальними медичними знаннями, у стадії порушення кримінальної справи вимагає процесуально – правового регулювання. Робиться висновок, що діяльність судового медика, який проводить судово-медичне освідування, за своєю сутністю не відрізняється від діяльності експерта при провадженні судово-медичних експертиз. Відсутні відмінності в цьому відношенні і між проведенням судово-медичного дослідження трупів і відповідною судово-медичною експертизою.

На думку дисертанта, найбільш обгрунтованим буде рішення законодавця закріпити можливості проведення судово-медичної експертизи в стадії порушення кримінальної справи. Це дозволить найбільш раціонально й ефективно використовувати судово-медичні пізнання. Не мають підстав побоювання, що при запропонованому порядку будуть порушені права обвинуваченого при призначені і провадженні експертизи. Вивчення кримінальних справ свідчить про те, що і після порушення кримінальної справи судово-медична експертиза призначається, коли ще немає обвинувачених і підозрюваних. Тому в призначенні судово-медичної експертизи в стадії порушення кримінальної справи немає і не може бути жодних порушень ні принципів кримінального процесу, ні прав і законних інтересів його учасників. Якщо у обвинуваченого, після ознайомлення із постановою про призначення експертизи, яка проводилась ще у стадії порушення кримінальної справи, а також з її висновком виникне сумнівів щодо законності та об’єктивності експертного дослідження, він має право заявити клопотання про призначення додаткової або повторної експертизи.

Третій розділ "Використання спеціальних знань при призначенні і провадженні експертизи" складається із чотирьох підрозділів.

Підрозділ 3.1. "Характер і особливості використовуваних спеціальних знань при експертному дослідженні і складанні експертного висновку". Автор обґрунтовує положення, що спеціальні знання складають, як правило, цілісну систему наукових знань з її практичною спрямованістю, до складу якої входить порядок і спосіб дослідження, певні спеціальні терміни, зрозумілі тільки для поінформованих у цій галузі осіб, а не окремі уривчасті дані, що мають загальновживане, загальнозастосовне значення. Крім того, використовувані експертом пізнання будуються відповідно як до принципів логіки, так і до принципів спеціальної методології тієї чи іншої галузі знання (наприклад, криміналістикою вироблені основні положення дактилоскопічної, балістичної та інших видів експертиз).

Спеціальні знання експерта характеризуються тим, що вони являють собою результат особливої підготовки і навчання, практичного досвіду і професійних навичок. Особа, призначувана як експерт, має необхідну для роботи фахову освіту, яку вона одержує в результаті організованого навчання. Нині у деяких навчальних закладах готуються спеціалісти за спеціальністю “експерт”.

Спеціальними знаннями є тільки ті, які використовуються в процесі експертного дослідження і спрямовані на вирішення покладених завдань, тобто це не лише загальні наукові положення, але і розроблена на цій основі методика вирішення, система певних, конкретних дій і способів.

Спеціальними знаннями при призначенні і провадженні експертизи є професійні знання і навички в науці, мистецтві, техніці і ремеслі (за винятком професійних пізнань слідчих і суддів), що не є загальнодоступними і загальновідомими, якими володіє експерт і які отримані ним у результаті особливої підготовки і навчання і використовуються в ході дослідження у випадках і порядку, встановлених кримінально-процесуальним законом, з метою одержання такого виду доказів, як висновок експерта.

На основі дослідження суті спеціальних знань та процесуальної діяльності експерта автор робить висновок, що під експертним дослідженням слід розуміти процес виявлення, фіксації, співвіднесення, пояснення й оцінки ознак, властивостей і якостей об’єктів експертизи з використанням спеціальних пізнань експерта з метою одержання на цій підставі певних висновків. Таке визначення експертного дослідження охоплює всі істотні компоненти цієї діяльності.

Підрозділ 3.2. "Порядок залучення експерта до участі в кримінальному судочинстві і значення його діяльності". Дисертантом звертається увага на те, що єдиним суб’єктом кримінального процесу, на який законом покладений обов’язок самостійного проведення спеціальних досліджень, у результаті яких формується певний доказ, є експерт. Однією з вимог до експерта є його об’єктивність та неупередженість.

З огляду на це досить спірним є питання про можливість призначення експертизи особі, яка у стадії порушення кримінальної справи або у досудовому слідстві була залучена як спеціаліст. Проведене дисертаційне дослідження дозволяє стверджувати, що первісна участь особи як спеціаліста, а потім доручення їй проведення експертного дослідження сприяє більш якісному і швидкому проведенню експертизи, оскільки особа сама безпосередньо бере участь у виявленні, фіксації і вилученні об’єктів, які надалі стануть об’єктами експертизи. Отже, необхідно виключити зі ст. 62 КПК України слово “спеціаліста” і дозволити участь як експерта особи, що раніше виступала спеціалістом у справі.

Обсяг і межі ознайомлення експерта з матеріалами кримінальної справи визначає слідчий і суд, керуючись при цьому принципом: у розпорядження експертів надаються всі ті матеріали (протоколи допитів, документи, речові докази тощо), в яких відбиті фактичні дані, причинно пов’язані з об’єктом експертного дослідження, з його виникненням, вилученням чи зміною, подією або з обставинами, що досліджує експерт.

Експерт має право вказати зі своєї ініціативи на ті обставини, про які йому не були поставлені питання, але при дотриманні таких вимог: якщо вони виявлені на підставі використання ним спеціальних пізнань і не виходять за межі компетенції експерта, коли обставини виявлені у ході експертного дослідження випливають з нього, а також мають значення для обставин, встановлених експертом у ході свого дослідження і безпосередньо з ними пов’язані, тобто розкривають, доповнюють і уточнюють обставини, що становлять предмет даної експертизи, якщо через наявність об’єктивних причин експерт не мав можливості порушити питання перед слідчим і судом із приводу необхідності включення даних відомостей про певні обставини до свого висновку.

Підрозділ 3.3. "Структура висновку експерта і його зміст". У даному підрозділі обґрунтовується, що висновок експерта повинен задовольняти певним вимогам: щодо структури, а також обсягу і характеру відомостей, що мають значення для справи, тобто змісту висновку експерта; щодо складання й оформлення цього доказу.

Висновок експерта належить до опосередкованого знання, тому що передбачає опосередковану, логічну обробку вихідних емпіричних даних, у результаті якої нове знання одержується логічно, тобто без звертання безпосередньо до досвіду.

Висновки експерта слід відрізняти від пояснень чи коментарів до них, які можуть виноситися у вивідну частину висновку. Основна відмінність у тому, що відомості, які наводяться в них, є компонентом спеціальних пізнань експерта, а не встановлюються в процесі цього експертного дослідження.

Проаналізовано різні позиції вчених відносно структури висновку експерта. Узагальнення експертної практики свідчить про те що не склалося єдності думки експертів відносно елементів, які входять до структури висновку експерта.

З урахуванням висловлених у літературі поглядів А.А.Ейсман розробив структуру висновку експерта.

Підрозділ 3.4. "Порядок призначення експертизи й особливості оцінки її висновку". Експертиза призначається в стадії досудового розслідування постановою слідчого, прокурора або органу дізнання. Згідно з КПК всі необхідні для провадження експертизи матеріали надає слідчий.

Будь-яку судову експертизу необхідно призначати лише в тому разі, якщо дійсно в цьому є необхідність. Така необхідність виникає тоді, коли без експертного дослідження і висновку експерта щодо того чи іншого питання неможливо встановити істину у кримінальній справі.

Постанова про призначення експертизи – це юридичний акт, що зумовлює виникнення багатосторонніх правовідносин, зокрема: слідчого з експертом; слідчого з обвинуваченим, підозрюваним і захисником, а також потерпілим, цивільним позивачем або відповідачем та їх представниками; слідчого з особою, направленою на експертизу; експерта з особою, направленою на експертизу, обвинуваченим, підозрюваним, захисником, потерпілим, цивільним позивачем.

Експертиза може проводитися тільки при наявності до того законних фактичних і юридичних підстав. Фактичні підстави – це конкретні дані, що обумовлюють необхідність провадження експертизи, тобто необхідність застосування спеціальних пізнань для з’ясування істотних обставин по кримінальній справі. Юридичною чи правовою підставою проведення експертизи є наявність постанови про провадження експертизи.

Для формування висновків експерта важливо не те, з якої галузі застосовувані пізнання, а те, наскільки вони достовірні, теоретично обґрунтовані, визнані компетентними органами й особами, довели свою практичну ефективність, тобто, чи є вони науковими для того, щоб їх можна було використовувати для вирішення поставлених питань. Отже, не можна поділяти експертизи на наукові, якщо це галузь науки, і ненаукові, якщо це галузь мистецтва, техніки, ремесла або іншого заняття. Слід узагальнити вироблені на практиці випадки обов'язкового призначення експертизи, не зазначені в ст. 76 КПК України, і доповнити ними перелік обов'язкового призначення експертизи, що містяться в законі. Указівки на обов'язковість призначення тих чи інших експертиз у постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 р. № 8 "Про судову експертизу по кримінальних і цивільних справах" недостатньо. Такий перелік повинен бути закріплений саме в законодавстві, а не на підзаконному рівні.

ВИСНОВКИ

У роботі теоретично узагальнені результати комплексного дослідження проблеми форм використання спеціальних пізнань у досудовому провадженні, що дозволило вирішити наукові завдання, а саме сформулювати низку концептуальних положень стосовно забезпечення їх здійснення і навести пропозиції щодо вдосконалення норм кримінально-процесуального законодавства та формулювання норм нового КПК України, що стосуються діяльності органів досудового слідства.

У процесі дослідження була досягнута головна мета роботи – доведена необхідність використання в досудових стадіях процесу спеціальних пізнань, доцільність визнання за результатами такого використання статусу доказів, зокрема в стадії порушення кримінальної справи.

1. У дисертації обґрунтовано значення використання спеціальних пізнань як повноцінної, самостійної структурної ланки, а саме: –

на основі вивчення спеціальної літератури і правозастосованої практики сформульовано поняття спеціальних пізнань, використовуваних у кримінальному процесі: спеціальні пізнання – це сукупність будь-яких пізнань на сучасному етапі їхнього розвитку в галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла, отриманих у результаті професійної підготовки і фахової освіти, за винятком професійних правових пізнань суб'єкта доказування (органу дізнання, слідчого, прокурора, суду), використовуваних з метою виявлення і розслідування злочинів у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законом;–

у зв'язку з практичними труднощами, пов'язаними з використанням
даного поняття, запропоновано ст. 1281 УПК доповнити визначенням спеціальних пізнань у викладеній вище редакції;–

внесена пропозиція про розмежування понять “спеціальні пізнання” і “спеціальні знання” і правильне вживання поняття “спеціальні пізнання” відносно пізнань, якими володіє спеціаліст.

2. Наукове та теоретичне значення має аналіз поняття „спеціаліст” і його діяльності у стадії порушення кримінальної справи:–

висловлюється думка, що спеціаліст – самостійний, повноправний, активний суб'єкт кримінального процесу, що володіє не лише спеціальними пізнаннями, але і навичками;–

сформульовано поняття спеціаліста в кримінальному процесі: спеціаліст – це будь-яка незалежна, незаінтересована в результаті справи компетентна фізична особа, що володіє спеціальними пізнаннями і навичками, необхідними для сприяння суб'єктам доказування при провадженні по кримінальній справі, що діє під їхнім керівництвом і надає науково-технічну, консультаційну та іншу допомогу. Запропоновано внести дане формулювання до КПК України.

3. Наведено теоретичне узагальнення особливостей досудових стадій кримінального процесу і розглянуті форми використання спеціальних пізнань у цих стадіях: –

встановлено особливості використання спеціальних пізнань в стадії порушення кримінальної справи і в цьому зв’язку робиться висновок, що діяльність спеціаліста в даній стадії є процесуальною (при перевірці заяв і повідомлень про злочин, провадження попередніх досліджень, консультацій), а фактичні дані (речові докази, довідки фахівця, пояснення), отримані з його допомогою, з дотриманням вимог, прийнятих на стадії порушення кримінальної справи, мають статус доказів;–

уточнена класифікація форм використання спеціальних пізнань у кримінальному процесі, а також зроблена спроба класифікувати форми використання спеціальних пізнань у досудових стадіях кримінального процесу: на процесуальні – регламентовані нормами КПК (витребування необхідних матеріалів, одержання пояснень, провадження ревізій за вимогою органу розслідування, огляд місця події; накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку); не регламентовані нормами КПК, але такі що за змістом, за цілеспрямованістю є процесуальними (попередні дослідження, консультаційно-довідкова діяльність, документальні перевірки; судово-медичне дослідження трупа; витребування і використання документів, що складаються спеціалістами у ході їхньої службової діяльності; комп'ютерне моделювання); і непроцесуальні (діяльність спеціаліста з надання сприяння при здійсненні оперативно-розшукових заходів);–

критично проаналізовані пропозиції віднести показання поінформованих свідків, діяльність перекладача, а також участь спеціаліста при підготовці до слідчої дії до самостійних форм використання спеціальних пізнань.

4. З метою удосконалення законодавства пропонується ввести нову форму застосування спеціальних знань при розслідуванні злочинів у вигляді слідчо-спеціальної групи, у зв'язку з чим КПК України доповнити статтею наступного змісту:

Стаття___Розслідування злочинів слідчо-спеціальною групою.

При розслідуванні тяжких і особливо тяжких злочинів, якщо є підстави вважати, що без постійного застосування спеціальних пізнань не вдасться розкрити злочин, а також установити всі його обставини й осіб, що його вчинили, прокурор (начальник слідчого відділу) своєю постановою створює слідчо-спеціальну групу, до якої включаються слідчий, а також спеціаліст (спеціалісти), що володіє знаннями або навичками, необхідними для ефективного розслідування.

Старшим слідчо-спеціальної групи призначається слідчий, що і приймає справу до свого провадження.

Спеціаліст, що входить до слідчо-спеціальної групи, зобов'язаний надавати слідчому технічну, консультативну та іншу допомогу як при провадженні окремих слідчих дій, так і за матеріалами кримінальної справи.

Спеціаліст за дорученням слідчого, може самостійно робити технічні дії, спрямовані на забезпечення ефективності провадження слідчих дій. При незгоді спеціаліста з діями слідчого він викладає свої заперечення в протоколі слідчої дії або в окремій заяві.

5. Формулюється пропозиція у новому КПК передбачити нові джерела доказів – довідки і меморандуми спеціаліста, та наводиться їх структура; пропонується також включити до КПК України як самостійну главу “Використання спеціальних знань”.

6. Додатково аргументується віднесення експертизи до обмеженого кола слідчих дій, які можуть проводитись до порушення кримінальної справи.

7. Внесено пропозиції щодо