НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”

ШУМКА Андрій Володимирович

УДК 316.77:32]94”19”

досвід локальних війн і збройних конфліктів другої половини ХХ століття у формуванні концепцій інформаційної війни

20.02.22 – військова історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Львів - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України, науки і техніки, Національного університету „Львівська політехніка” Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – | кандидат філософських наук, доцент,

Гусєв Віктор Іванович,

доцент кафедри філософії

Національного університету

„Львівська політехніка”

Офіційні опоненти – | доктор історичних наук, професор

Гетьманчук Микола Петрович

завідувач кафедри політології Національного університету „Львівська політехніка”

кандидат історичних наук, доцент

Кучик Олександр Сергійович

доцент кафедри міжнародних відносин і дипломатичної служби Львівського Національного університету ім. І.Франка

Провідна установа – | Національна академія служби безпеки України,

(м. Київ).

Захист відбудеться „28” квітня 2006 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.052.15 у Національному університеті "Львівська політехніка" за адресою 79013, Львів-13, вул.С.Бандери,12.

З дисертацією можна ознайомитися в науково-технічній бібліотеці Національного університету "Львівська політехніка" за адресою 79646, Львів, вул.Професорська,1.

Автореферат розісланий „27” березня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент Р.Д.Зінкевич

загальна характеристика роботи

Актуальність теми. В останній час критично важливим державним ресурсом, який здійснює все більший вплив на національну безпеку, стає інформація, яка циркулює в автоматизованих системах управління і зв’язку. Дані системи є невід'ємними компонентами структури управління державою, економікою, фінансами і обороною. Все це веде до того, що суперництво, яке розгортається навколо інформаційного ресурсу, боротьба за володіння ним, досягнення та утримання інформаційної переваги, сьогодні займають чільне місце у геополітичній конкуренції розвинутих країн.

Найбільш повно ця тенденція відображена в концепціях інформаційних війн, які тепер розробляються провідними, у військовому відношенні державами світу. Найчастіше під терміном „інформаційна війна” розуміють сукупність заходів, які призначені для забезпечення інформаційної переваги над потенційним або реальним противником. Вищезазначені концепції розглядають інформаційну війну під різними кутами як один з основних чинників забезпечення національної безпеки та національних інтересів у життєвоважливих сферах державної та суспільної діяльності, зокрема, у воєнній сфері.

Оцінюючи сучасний стан озброєння і військової техніки (особливо перспективи її розвитку), військові експерти приходять до висновку, що на зміну ідеологіям попередніх війн приходить ідеологія ведення таких бойових дій, коли перемога буде досягатися рішучим придушенням волі противника до опору, здатністю з перших годин війни паралізувати його систему державного і військового управління.

Безумовно, обсяг і значення основних завдань збройних сил будь-якої держави у сфері інформаційної боротьби надзвичайно значні. Вони беруть сьогодні активну участь у процесі формування та удосконалення нормативно-правової бази з питань інформаційної політики, сприянні створення системи ефективної протидії будь-якому втручанню в інформаційний простір держави, здійсненні заходів щодо забезпечення інформаційної протидії у збройних силах, а також створенні сучасної системи бойового управління, яка була б спроможною забезпечити надійне, безперервне управління військами і силами в умовах ведення інформаційної війни.

Обґрунтуванням необхідності проведення даного дослідження є відсутність узагальнюючої роботи, що підводила б комплексний підсумок історичному розвитку, процесу вдосконалення та накопичення досвіду в галузі інформаційної війни.

Науковий аналіз матеріалів, пов’язаний з поставленою у даній дисертації проблемою, покликаний встановити деякі закономірності, визначити тенденції розвитку форм, засобів і способів інформаційної боротьби, що, на нашу думку, буде сприяти вдосконаленню будівництва Збройних Сил України та вжиттю ефективних заходів проти інформаційно-психологічної експансії.

Об’єктом дослідження є феномен інформаційної війни, як нової тенденції розвитку воєнного мистецтва, її можливого впливу на стан національної безпеки країни несиловими, в традиційному розумінні, методами.

Предметом дослідження є становлення і розвиток сил та засобів інформаційної боротьби у ході локальних війн і збройних конфліктів другої половини XX століття, їх вплив на формування концепцій інформаційної війни.

Зв’язок роботи з планами наукових досліджень. Дисертація виконана відповідно до плану та програм науково-дослідної роботи, що здійснюється кафедрою історії України, науки і техніки Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету „Львівська політехніка” та відповідно до переліку наукових проблем, дослідження яких здійснює Львівський військовий ордена Червоної Зірки інститут ім. П.Сагайдачного Національного університету Львівська політехніка,” навчальних планів і програм кафедри інформаційно-психологічних операцій. Крім того дисертаційне дослідження виконувалось у межах науково-дослідної тематики НДР „Проблеми морально-психологічного впливу в інформаційному просторі” – шифр „Інформація”. Здобувач також обіймає посаду начальника бюро військово-технічної інформації, яке виконує оперативні завдання Міністерства оборони України з питань інформаційної протидії зовнішньої інформаційної експансії.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1950 по 2000 рік. Саме в цей проміжок часу, завдяки „кібернетичній революції”, почалося масове впровадження у всі сфери життя різних інформаційних систем, заснованих на використанні електронних пристроїв. Інтелектуальні технології призвели до зростаючої інформатизації усіх сфер життєдіяльності людства і, зокрема, військової справи. Інформаційна боротьба велася практично в усіх війнах, але помітних якісних і кількісних змін вона стала зазнавати з розвитком радіоелектронної боротьби, впровадження в системи озброєння інформаційних технологій, активного і глобального проведення інформаційно-психологічних операцій. Все більше сил і засобів почало втягуватися в інформаційне протиборство, все більш масштабними ставали його наслідки, що й призвело до появи в теорії і практиці військової справи концепцій інформаційної війни.

Метою дослідження є відтворення на основі джерелознавчого аналізу військово-теоретичних і історичних праць цілісної картини становлення і розвитку сил і засобів інформаційної боротьби, впливу локальних війн і збройних конфліктів другої половини XX століття на формування концепцій інформаційної війни. Загальній меті підпорядковані основні завдання:

– узагальнити досвід застосування сил і засобів інформаційної боротьби в локальних війнах і збройних конфліктах другої половини XX століття;

– визначити основні фактори, які впливали на вдосконалення форм, методів і засобів інформаційної боротьби;

– дослідити становлення і розвиток концепцій інформаційної війни – нового засобу досягнення державами своїх воєнно-політичних цілей.

Методологічна основа дисертаційної роботи – загальноприйняті в сучасній історіографії принципи об’єктивності, історизму, світоглядного плюралізму, фахової відповідальності. При розв’язанні дослідницьких завдань були використані загальнонаукові методи дослідження, зокрема, аналіз, синтез, порівняння, а також описовий і системно-структурний методи. Використані в дослідженні джерела, матеріали та наукові узагальнення дозволяють відтворити важливий етап розвитку воєнного мистецтва і, зокрема, нових методів, способів та форм збройної і неозброєної боротьби для досягнення політичних цілей будь-якої держави.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у комплексному розгляді проблеми, яка досі не була предметом спеціального дослідження. Отримала подальший розвиток історіографія даної проблеми. Узагальнено і проаналізовано розвиток окремих видів оперативного забезпечення бойових дій військ (розвідки, військової дезінформації, зокрема маскування, радіоелектронної боротьби, психологічних операцій), їх перетворення у найбільш важливі складові інформаційної війни. Уточнено місце і роль інформаційної боротьби у можливих майбутніх війнах XXI століття, визначено перспективні напрямки подальших наукових розвідок.

Вперше у такому обсязі розглянуто суто військові аспекти історичного становлення інформаційної війни і вплив локальних війн та збройних конфліктів на розвиток сил і засобів боротьби з системами бойового управління та інформаційно-психологічного впливу на особовий склад збройних сил противника і населення супротивної держави.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що його висновки і рекомендації узагальнюють історичний досвід інформаційної боротьби, розвиток сил і засобів її складових, а його матеріали можуть бути використані для написання узагальнюючих праць в курсі спеціальних дисциплін у вищих військових навчальних закладах, при підготовці спеціалістів протидії інформаційній експансії, підготовці підручників з історіографії розвитку сил і засобів інформаційної боротьби, а також удосконаленого підходу під час реформування Збройних Сил України з урахуванням нових політичних реалій і вимог сучасної думки в галузі збройної і неозброєної боротьби для досягнення перемоги та політичних цілей держави.

Особистий внесок здобувача у розробку проблеми полягає у тому, що він уперше у вітчизняній науці на основі аналізу документів і матеріалів, наукових праць та публікацій у пресі комплексно охарактеризував становлення важливих складових інформаційної війни у воєнній галузі в локальних війнах і збройних конфліктах другої половини XX століття, дослідив процес розвитку сил і засобів інформаційної боротьби у військовій сфері, визначив характерні риси та особливості застосування інформаційної зброї на сучасному етапі розвитку воєнного мистецтва та у можливих війнах майбутнього.

Реалізація: узагальнюючі висновки та рекомендації, що випливають з дисертаційного дослідження, можуть бути корисними для сучасних командних і виховних структур Збройних Сил України, фахівців інформаційної протидії та використовуватися у підготовці військових фахівців вищої кваліфікації.

Апробація результатів дисертації здійснювалася в опублікованих наукових працях, у доповідях і виступах на семінарах і конференціях Національного університету „Львівська політехніка”, в ході організації навчального процесу Військового інституту „Львівська політехніка” та Одеського інституту Сухопутних військ. Окремі завдання та положення дослідження відповідали оперативним завданням Генерального штабу Збройних Сил України, а також були розглянуті на засіданні кафедри історії України, науки і техніки Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету „Львівська політехніка”. Крім того здобувач безпосередньо брав участь у роботі підрозділів інформаційно-психологічних операцій в складі українського миротворчого контингенту в Республіці Ірак, де на практиці були використані досліджені концептуальні принципи та нові підходи щодо проведення інформаційно-психологічних операцій.

Структура та обсяг дисертації складається зі вступу, чотирьох розділів і висновків та списку використаних джерел. Всього в дисертації 180 аркушів. Список використаних джерел містить 186 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, окреслюються хронологічні межі, формулюються мета та завдання дослідження, визначається ступінь розробки проблеми та її джерельну базу, її методологічні засади, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи, особистий внесок здобувача та можливі напрями реалізації результатів.

У першому розділі „Історіографія та джерельна база проблеми” розглянуто стан наукової розробки теми, подано загальну характеристику основних видів джерел до вивчення становлення і розвитку сил та засобів інформаційного протиборства у воєнній сфері.

Відзначено, що зростаючі темпи інформатизації світового суспільства призвели до нового економічного сектора, якого раніше не було і за який тепер йде боротьба з метою захоплення і втримання в ньому переваги. Капіталом, що відіграє чільну роль у зазначеному секторі, є інтелектуальний капітал, передусім у сфері інформаційних технологій.

Досягнення в галузі інформатизації призвели до інформаційно-технічної революції у воєнній справі – прискореному вдосконаленні зброї і військової техніки на підставі широкого впровадження нових інформаційних технологій. Основними особливостями нового покоління зброї стають кардинальне збільшення точності, дальності і потужності дії, підвищення можливостей розвідки, систем збору і обробки інформації і, як наслідок, зменшення часу на прийняття рішень. Країни, які володіють такою зброєю і військовою технікою, отримують величезну військову перевагу.

Стає все більш питомою вага використання цифрових, комп’ютерних технологій в системах управління збройних сил. Це, з одного боку, підвищує ефективність роботи цих систем, з іншого, підвищує можливість ураження саме цієї компоненти за допомогою атак на віртуальному рівні, без використання звичайної зброї та засобів масового ураження, що може призвести до дестабілізації управління не тільки на військовому рівні, а й в масштабі держави.

Всебічна інформатизація та технологічна революція змінили й деякі способи ведення бойових дій, забезпечивши командування безпрецедентною кількістю інформації високої якості. Добування її, а також захист інформації від посягань з боку противника – важливий фактор, що впливає на результат бойових дій. З використанням усе більшої кількості засобів електронно-обчислювальної техніки стає нагальною проблема захисту інформації, яка циркулює в загальних компютерних системах збройних сил як у мирний, так і воєнний час.

Сучасне геополітичне суперництво держав характеризується появою нової тенденції. Вона відображається в зміні ролі і значенні традиційних руйнівних озброєнь, які розглядаються тепер, в основному, як фактор стримування. Реальним же засобом впливу на протилежну сторону стають інформація та інформаційні технології, що передбачає докорінну зміну традиційних форм і засобів збройної боротьби, утвердження пріоритету інформаційного протистояння.

Слід відзначити, що окремі положення зазначених концепцій вже реалізовані в керівних документах армії Сполучених Штатів Америки, створені відповідні керівні структури, здійснюється цілеспрямована підготовка спеціалістів, отримують розвиток способи і засоби ведення інформаційної війни.

Таким чином, на сучасному етапі розвитку воєнного мистецтва нові концепції ведення операцій швидко завойовують собі право на життя. Якість, кількість і швидкість передачі інформації являють собою ключові елементи інформаційної переваги. За своїм впливом на об’єкти вона порівнюється з високоточною зброєю і засобами ведення електронної війни. Інформаційна війна у широкому сенсі – це великомасштабні бойові дії з переважаючою інформаційною складовою, які характеризуються застосуванням спеціально призначених для її ведення військових формувань і високоточної зброї.

На сучасному етапі, коли базові знання людства акумульовані в рамках різноманітних сучасних цивілізацій, інформаційна війна уособлює собою війну цивілізацій за місце у світі в умовах, коли постійно скорочуються ресурси для їх існування. Тому необхідне комплексне вивчання питань інформаційної війни, заходів і методів її проведення, розвитку сил і засобів інформаційної боротьби, що, по-перше, дозволить усвідомити той чи інший її захід і перевести його з розряду прихованих загроз в реальні, з яким вже можна буде боротися, по-друге, факт наявності інформаційної війни повинен застерегти суспільство від думки, що в сучасних умовах йому ніхто не загрожує. Взагалі, ігнорування питань інформаційної війни неприпустимо, бо держава, яка це робить, може легко опинитися на задвірках історії. Тому важливішою проблемою, яка потребує ретельного розроблення, є вивчення становлення інформаційної боротьби, на підставі чого можна здійснити підготовку до ведення інформаційної війни, або чинити ефективну протидію її негативному впливу.

Наведений в дисертації аналіз джерел свідчить, що незважаючи на значний обсяг публікацій, які стосуються проблем інформаційної війни, проблема впливу локальних війн і збройних конфліктів на розвиток сил і засобів інформаційної боротьби в історичному контексті залишається висвітленою лише фрагментарно. Інформаційна база, яка присвячена як окремим складовим, так і безпосередньо самій інформаційній війні, більш усього містить матеріали, присвячені психологічній війні або психологічним операціям, причому видання радянських часів мають яскраву заідеологізовану позицію.

Концепція інформаційної війни, яка розроблена Сполученими Штатами Америки, на перший план висуває боротьбу з системами бойового управління, складовими якої є розвідка, протидія розвідці противника та введення його в оману (військова дезінформація і маскування), ведення електронної боротьби. Аналіз досліджень, присвячених вищезазначеним складовим боротьби з системами бойового управління, які раніше, до речі, розглядалися як окремі види оперативного забезпечення бойової діяльності військ, показав, що, незважаючи на велику кількість матеріалів, вони або мають переважно загальнотеоретичний та методологічний характер, або часто-густо наводять поодинокі приклади періоду 2-ї Світової війни та локальних війн 50-70-х років XX століття.

Таким чином, значний обсяг публікацій, які стосуються проблем інформаційної війни, не висвітлює в достатній мірі вплив локальних війн і збройних конфліктів другої половини XX століття на розвиток сил і засобів інформаційної боротьби, а розроблення стратегії і тактики ведення інформаційної боротьби, методологічних засад організації та ведення інформаційного протиборства неможливе без вивчення історичного досвіду розвитку способів, сил і засобів інформаційної війни.

Оскільки вищезазначене на даному етапі військової історіографії не знайшло належного висвітлення, то спираючись на досягнення попередників та наявну джерельну базу, у цій роботі зроблено спробу вирішити це завдання.

У другому розділі „Історичний розвиток загальних питань теорії інформаційної боротьби і інформаційної війни” розкривається та аналізується хід розвитку воєнного мистецтва у другій половині XX століття. Саме цей період став епохою сучасних війн, які характеризуються застосуванням щоразу складнішої й ефективнішої зброї, удосконаленням організації і тактики бойових дій, створенням принципово нових воєнних концепцій. Він також характеризувався появою ядерної зброї, вдосконаленням стрілецької, хімічної і біологічної зброї та бойової техніки. Сучасні збройні конфлікти за участю великих держав перетворилися на змагання військових технологій, стали битвами комп’ютерів, з мінімальним залученням військ і незначними їх втратами.

З розвитком цивілізації, засобів і способів збройної боротьби все більше значення набирає вміле управління військами у ході війни, використання факторів прихованості, військової хитрості або просто обману противника. Зміщення акценту сучасної війни у бік інформаційної, ідеологічної, власне політичної, економічної і морально-психологічної сфери змінило місце і роль збройної боротьби, визначило істотні особливості в гарантуванні безпеки будь-якої країни і світового суспільства. Разом з тим, воєнна могутність держав, потенціал воєнного насильства, як і раніше, лежать в основі такого складного явища як війна.

На думку провідних військових експертів сучасності, революційні перетворення у воєнній сфері будуть тісно пов’язані з більш широкими перетвореннями у науці, економіці і суспільному житті. Однак, особливістю нового етапу розвитку воєнного мистецтва є те, що воно базується на інформаційній революції, яка обіцяє перетворити основи як матеріального багатства, так і політичної влади. Протягом майбутніх десятиліть можливості із здобування, обробці і передачі інформації, з високою точністю і на далекі відстані, у воєнних цілях можуть набагато зрости. У підсумку слід очікувати нових досягнень у розробці способів заборони доступу противника до необхідних йому відомостей і управління джерелами інформації в інтересах введення противника в оману. Різко підвищується роль інформаційного протиборства. Вважається, що у новій військовій системі центральне місце посядуть інформаційні аспекти воєнних дій і встановлення панування у повітряно-космічній сфері. З часом кордони, які розділяють сфери воєнного протиборства, будуть ставати все більш розмитими. Бойові дії на оперативно-тактичному рівні стануть у повному значенні багатомірними, істотних змін будуть зазнавати також стратегічні дії і операції в умовах відсутності війни.

В останні роки XX століття набагато підвищилося значення і питома вага невоєнних засобів досягнення політичних цілей. Політико-дипломатичні, економічні, інформаційні форми боротьби набрали більш спрямованого і скоординованого характеру, зросли їх масштаби. Найбільш гострого характеру набрало інформаційне протиборство, яке пронизує зсередини всі форми боротьби, починаючи з дипломатичної, економічної і закінчуючи збройною боротьбою, і разом з тим має відносно самостійний характер. Його мета – деморалізувати військо, населення і паралізувати волю іншої сторони. Інформаційна боротьба готує і супроводжує політико-дипломатичні акції і воєнні дії. Інформація та інформаційні технології стають все більш дієвою зброєю.

У цей час у військових, а потім і у політичних колах з’явився термін – інформаційна війна. Інформаційна війна в класичному розумінні являє собою ідеологічну, психологічну обробку збройних сил, населення, військово-політичного керівництва противника в інтересах створення тої громадської думки, яка потрібна, або її дезінформації і, таким чином, нав’язування супротивній стороні своєї політичної волі. В широкому значенні слова під терміном „інформаційна війна” розуміємо війну з використанням інформаційних технологій.

Будучи невід’ємним атрибутом процесу управління військами і зброєю, інформація на всіх етапах історичного розвитку воєнної справи ставала об’єктом боротьби. Її зміст довгий час складали в основному дії сторін, які протистояли одна одній, по веденню розвідки і протидії їй. Інформатизація всіх сфер військової діяльності, що швидко зростає, закономірно призводить до збільшення значення інформації, необхідної для ефективного вирішення широкого кола завдань, які стоять перед органами управління і військами як при підготовці, так і в ході воєнних дій. Помітних якісних і кількісних змін інформаційна боротьба почала зазнавати з розвитком радіоелектронної боротьби, впровадження в системи озброєнь інформаційних технологій. Вона збагатилася методами впливу на програмне забезпечення ЕОТ і захисту від них, усе більше сил і засобів стало залучатися до інформаційної боротьби, все більш масштабними робилися її наслідки.

Щодо правомірності існування терміну „інформаційна війна” існують різні погляди, у тому числі й протилежні. Однак, слід зазначити, що кількість прихильників існування терміну „інформаційна війна” все ж таки переважає число противників цього поняття, і з кожним роком теорія і практика інформаційної війни збагачується новітніми розробками, про що, наприклад, свідчать, останні публікації вітчизняних воєнно-теоретичних видань.

Аналіз наукових праць з проблем інформаційної війни свідчить, що на сьогоднішній день не існує загальноприйнятої концепції інформаційної війни, мало того, поняття які використовуються для визначення і вивчення феномену інформаційної війни і її наслідків, все ще не устоялися і можуть змінитися внаслідок іншої класифікації у майбутньому. Через багатогранність даного явища різні дослідники, які вивчають інформаційну війну, виділяють той чи інший аспект.

На думку одних дослідників, під впливом еволюційних змін стрімко збільшується інформаційна складова бойових засобів, що забезпечують виконання завдань на полі бою. Прибічники даного підходу до концепції інформаційної війни сходяться на тому, що перемога в ній залежатиме в основному від рівня розвитку та використання новітніх інформаційних технологій у військовій сфері.

Другий підхід пов’язаний з виникненням нового середовища для протиборства, так званого „кібернетичного простору,” та нового виду зброї, що має назву інформаційної. Під інформаційною зброєю в даному контексті розуміють інформаційні пристрої та технології, які використовуються для широкомасштабного, цілеспрямованого, швидкого і прихованого впливу на військові і цивільні інформаційні системи противника з метою руйнування його економіки, підриву бойової готовності та боєздатності.

Дослідники третього підходу, найбільшого значення надають соціальним аспектам інформаційної війни. Вони вважають, що інформаційне протиборство являє собою цілеспрямовані інформаційні впливи соціальних інформаційних систем (окремих людей, певних соціальних груп, народів, країн) одна на одну з метою отримання певного виграшу в матеріальній сфері. В цих умовах інформація, як зброя, передусім, діє на систему управління, але не стільки знищуючи її, скільки підкоряючи. Мета такого впливу – цілеспрямована поведінка системи. Уражена інформаційна система керується вже не так власними інтересами, як чужими командами.

Згідно з офіційними документами збройних сил США, інформаційна війна передбачає проведення заходів, які скеровані проти систем управління, а також проти комп’ютерних і інформаційних мереж і систем. Деструктивний вплив на системи управління досягається шляхом проведення психологічних операцій, які спрямовані проти персоналу і осіб, які приймають рішення, здійснюється вплив на їх моральну стійкість, емоції і мотиви прийняття рішень; виконанням заходів з оперативної безпеки, дезінформації і фізичної руйнації об’єктів військової інфраструктури противника. Тобто, інформаційна війна складається з дій, які розпочинаються з метою досягнення інформаційної переваги у забезпеченні національної воєнної стратегії шляхом впливу на інформацію і інформаційні системи противника з одночасним укріпленням і захистом власної інформації, а також інформаційних систем і інфраструктури.

На думку західних фахівців, ключем до панування на полі бою у майбутньому буде забезпечення своїх військ оперативною і вірогідною інформацією. Невеликі за чисельністю підрозділи, оснащені комп’ютерним зв’язком, будуть спроможні виконувати такі ж завдання, які вирішують тепер великі з’єднання. І для цього є підстави, в останні десятиріччя XX століття виразно виявилися тенденції створення і застосування інформаційних технологій у воєнних цілях. В зв’язку з цим злиття інформаційного потенціалу і воєнної сили високорозвинутих країн може викликати загрозу безпеці як окремих держав, так і стабільності міжнародних відношень у цілому. Більшість футурологів сучасності вважає, що у перспективі розширення сфер впливу і кордонів держав буде залежати не від результатів воєнних дій у звичному їх понятті, а від наслідків боротьби за контроль над інформаційним середовищем.

Оскільки концептуальні погляди на інформаційну війну у теперішній час остаточно не склалися, то і не існує завершеного погляду на поняття, що являє собою „інформаційна зброя.” В залежності від концептуальних підходів до вивчення феномену інформаційної війни, військові фахівці подають різні визначення цього поняття.

Аналіз загальнотеоретичних публікацій, присвячених інформаційній боротьбі, вивчення поглядів американських експертів на ведення інформаційної війни, офіційні документі збройних сил Сполучених Штатів Америки, які регламентують інформаційне протиборство, були підставою для того, що у нашій роботі ми дотримувалися поняття „інформаційна зброя,” яке пропонують американські експерти. Це – інформаційні пристрої і технології, спеціально підібрані засоби, які використовуються для широкомасштабного, цілеспрямованого, швидкого і потайного впливу на військові і цивільні інформаційні системи противника з метою руйнування його економіки, підриву боєготовності і боєздатності, і під впливом яких здійснюється зміна процесів не тільки в інформаційних, але і в соціальних системах у відповідності з поставленими цілями.

У цьому розділі роботи розглянуто сучасний стан засобів інформаційної боротьби і можливі перспективи їх розвитку на прикладі деяких складових інформаційної зброї.

Вищезазначене показує, що сучасна війна – явище якісно нове, яке потребує корегування понять, які склалися і стали аксіомою. Особливістю нового етапу розвитку військової справи є те, що він базується на інформаційній революції, яку переживає людство і яка у майбутньому перетворить основи політичної влади та буде сприяти матеріальному збагаченню світового суспільства. Протягом наступних десятиліть слід очікувати багатократного зростання можливостей в сфері здобуття, обробки і передачі інформації з високою точністю і на великі відстані у воєнних цілях. Внаслідок цього, слід очікувати нових досягнень в розробці способів як заборони доступу противника до необхідних йому відомостей, так і керування потоками інформації в інтересах введення противника в оману, підвищення ролі інформаційного протиборства.

Формулювання понять феномену інформаційної війни на сучасному етапі розвитку воєнної справи, її сутності, цілей, скерованості, визначить можливості створення ефективної системи виявлення джерел загрози, взаємозв’язку, механізмів і сил, які її рухають. Це дозволить свідомо, обґрунтовано і планово модернізувати систему національної безпеки держави з урахуванням нових реалій.

У третьому розділі „Застосування інформаційної зброї в локальних війнах і збройних конфліктах для дезорганізації систем державного і військового управління” узагальнюється досвід становлення, розвитку і вдосконалення сил і засобів інформаційної боротьби у ході локальних війн і збройних конфліктів другої половини XX століття, вплив вищезазначених воєнних дій на формування поняття „інформаційна війна” і концепцій її ведення.

Вивчення досвіду локальних війн і збройних конфліктів другої половини XX століття дозволяє зробити висновок про стрімке зростання масштабів оснащення армій радіоелектронними засобами різного призначення, які застосовуються в системах управління, зброї і забезпечення, і без яких важко уявити ведення сучасних бойових дій. Високоточна зброя, інтелектуальні системи управління розвідувально-ударних комплексів, автоматизовані системи управління, глобальні системи оперативного управління збройними силами кардинально змінили характер, способи і засоби збройної боротьби.

Внаслідок такої високої насиченості систем керування радіоелектронними засобами, боротьба з ними набрала форму змагання за інформаційну і інтелектуальну перевагу, за досягнення першості у технологічній галузі. Боротьба за інформаційну перевагу у сфері управління зумовлена не тільки високою насиченістю радіоелектронними засобами, а ще й тому, що змістом управління військами є різноманітні інформаційні процеси. Інформація (повідомлення, дані) постійно циркулює як усередині систем управління, так і між ними. Від її якості багато в чому залежить ефективність управління військами. Звідси – наполегливе прагнення досягнути інформаційної переваги шляхом отримання у гранично стислі терміни необхідної вірогідної інформації, повного і вмілого її використання. Одночасно йде постійний пошук ефективних заходів для того, щоб максимально утруднити отримання противником вірогідної інформації, порушити функціонування його інформаційних систем, примусити використовувати дезінформуючи дані з метою прийняття помилкових рішень.

Локальні війни яскраво показали, що оскільки шляхом управлінської діяльності реалізуються бойові потенціали протиборчих сторін, підвищення ефективності управління в одній з сторін і зниження її в другій, може вплинути на загальне співвідношення реальних сил, які беруть участь у бойових діях.

Зміст сучасних офіційних порадників і інструкцій армій країн НАТО, а також зарубіжних публікацій свідчить про те, що командування армії США і збройних сил країн НАТО хід і наслідки військових дій в операціях (компаніях) ставить у пряму залежність від своїх можливостей з порушення системи управління супротивної сторони.

Під системами бойового управління у збройних силах США і НАТО розуміються функціонально пов’язані органи і пункти управління, системи і засоби зв’язку, автоматизації і розвідки, які забезпечують збір, обробку та передачу інформації про противника, управління бойовими діями військ і зброєю. За даними зарубіжної військової преси, боротьба з системами бойового управління являє собою заходи і дії, які здійснюють війська з виявлення і дезорганізації систем управління, зв’язку і розвідки противника з метою зниження можливостей командування противника ефективно керувати збройними силами.

На думку зарубіжних військових фахівців, дезорганізація систем бойового управління противника дозволить значно знизити його бойові можливості і змінити співвідношення сил на свою користь з мінімальними втратами. Метою боротьби з бойовими системами управління є ураження об’єктів, устаткування, засобів зв’язку, автоматизації, а також радіоелектронне придушення систем управління, зв’язку і розвідки для їх дезорганізації і зниження можливостей противника ефективно управляти військами і зброєю.

В операції (бою) це досягається детальною розвідкою вказаних систем, вибором першочергових об’єктів і їх знищення артилерійським вогнем, ударами авіації і розвідувально-ударних комплексів; захопленням командних пунктів, вузлів зв’язку, центрів обробки розвідувальних даних; радіоелектронним придушенням системи бойового управління; змушення противника до помилкових дій шляхом дезорганізації його радіоелектронних засобів розвідки і радіомереж зв’язку; організації витоку неправдивої інформації зі свого боку. Разом з цим передбачається проведення заходів психологічної боротьби.

Військові експерти завжди вважали, що збройна боротьба була і надалі буде пов’язана з необхідністю отримання точної і своєчасної інформації про противника (його можливостях, намірах і діях), місцевість, погоду та інші фактори, без урахування яких важко уявити успішне управління бойовими діями військ. Добування таких відомостей склало умови для особливої галузі діяльності військ – ведення розвідки.

Провідні країни світу, і, передусім, Сполучені Штати Америки, планують і активно нарощують зусилля з добування і аналізу інформації про події, які відбуваються у внутрішньополітичній, економічній, військовій сферах різних країн, здійснюють пошук прямого або посереднього впливу на них. Однак, як і раніше, одним з основних об’єктів розвідки залишаються збройні сили евентуального противника.

Згідно з офіційними документами армії США, обов’язковою умовою ефективної боротьби з бойовими системами управління противника є наявність інформації про елементи цієї системи. Добування даних про системи бойового управління передбачається здійснювати до початку бойових дій, а на підставі цієї інформації створювати банки даних про структуру, функціонування, міцні і слабкі місця систем бойового управління стратегічної і оперативно-тактичної ланки іншої сторони, а також моделі цих систем для врахування їх при плануванні бойових дій.

Аналіз досвіду локальних війн і збройних конфліктів другої половини XX століття показує, що ці бойові дії використовувалися провідними і розвинутими країнами світу, передусім США, в чисто військово-прикладних цілях – для випробування новітніх засобів збройної боротьби, зразків зброї і бойової техніки, відпрацювання тактики їх застосування в різних обставинах. Тобто, локальні війни стали свого роду моделями для програвання варіантів великої війни.

На прикладах локальних війн і збройних конфліктів в дисертації показано, як вдосконалювалися способи, форми, сили і засоби повітряної та космічної розвідки провідних військових країн світу, визначено, що розвідка в сучасних умовах стала невід’ємною частиною бойової діяльності військ і охоплює дуже широке коло питань.

Досвід війн і воєнного мистецтва переконливо свідчать, що серед факторів першорядного значення, які забезпечують перевагу в інтелектуальній боротьбі військового керівництва, отже і успіх в операції (бою), особливо виразно проявляє себе військова хитрість, яка переслідує мету ввести в оману, примусити приймати помилкові рішення і діяти неадекватно обстановці. Успішний обман сприяє появі невизначеності, порушує об’єктивну орієнтацію противника при розробці рішення на бойові дії.

Внаслідок суттєвих змін у воєнній справі, які відбулися в останні роки, західні експерти вважають воєнну хитрість не як майстерність або мистецтво, якими володіють тільки окремі військові начальники, а як теорію і ефективну систему практичних дій військ з керованого впливу на противника з допомогою засобів і способів військової дезінформації. Воєнна хитрість дозволяє командиру досягти раптовості, масованого і при цьому економного застосування своїх власних сил і засобів.

У дисертації розглянуто роль дезінформації на оперативно-тактичному рівні в ході збройних зіткнень другої половини XX століття. Висвітлено застосування пасивних заходів з боротьби з розвідкою противника, а саме – маскування, яке дозволяє ввести противника в оману, приховати склад угруповань і бойові можливості військ, задум операції та інші важливі відомості.

Серед головних видів діяльності в боротьбі з системами бойового управління не останнє місце займає радіоелектронна боротьба (РЕБ) – комплекс заходів, які здійснюються з метою розвідки і наступного радіоелектронного придушення радіоелектронних засобів і систем противника, а також радіоелектронного захисту своїх засобів і систем. Основна мета РЕБ – протидія використанню противником електромагнітних випромінювань для зв’язку, навігації, розвідки, інших видів телекомунікацій при одночасному збереженні таких спроможностей для себе. Іншими словами, РЕБ – це боротьба воюючих сторін за досягнення переваги в ефірі. Засоби радіоелектронної боротьби підрозділяються на системи розвідки і радіоелектронної протидії.

З середини XX століття почала збільшуватися питома вага інформаційної складової бойових дій внаслідок світового науково-технічного прогресу. Інформатизація збройної боротьби йшла з одного боку шляхом інтелектуального і матеріального вдосконалення розвідки, управління військами і засобами ураження, а з іншого – у формуванні і бурхливому розвитку радіоелектронної боротьби, яка є діалектичним антиподом процесу управління.

Аналіз процесу вдосконалення радіоелектронної боротьби показує, що розвинута теорія РЕБ виникла саме під час локальних війн і збройних конфліктів, які внесли істотні корективи у погляди військово-політичного керівництва НАТО на характер і види війн та способи їх ведення. При цьому велику увагу керівництво НАТО і особливо міністерство оборони США приділило питанням підвищення готовності сил і засобів електронної боротьби, удосконаленню їх організаційно-штатної структури і тактики дій, підвищенню рівня технічної оснащеності. Саме в ході ведення збройних конфліктів удосконалювалися форми і методи РЕБ, що і привело військових фахівців до створення теорії сучасної радіоелектронної боротьби в рамках інформаційної війни.

Наведені в дисертації матеріали поступово розкривають появу нових комплексів радіоелектронної боротьби, до складу яких увійшла апаратура радіоперешкод, несправжні цілі, засоби ураження радіолокаційних станцій, супутникового зв’язку, радіонавігації. Тобто, показано, що в рамках інформаційної війни радіоелектронна боротьба зазнала чималих змін як в плані змісту, так і в засобах впливу. На сьогоднішній день вона визначається як комплекс заходів впливу на противника, з залученням засобів електромагнітного спектра, а також комплекс заходів забезпечення ефективного використання електромагнітного спектра своїми військами. Вивчення досвіду локальних війн і збройних конфліктів дозволяє зробити висновок про стрімке зростання масштабів радіоелектронної боротьби при вирішенні загальновійськових завдань.

В умовах сучасного розвитку телекомунікацій, засобів обчислювальної техніки і зв’язку, створення локальних, державних, міждержавних та глобальних інформаційних систем, інформація циркулює, накопичується, зберігається і поширюється у новому – електронному вигляді. Прискорений розвиток комп’ютерних технологій не тільки в значній мірі сприяв підвищенню ефективності їх функціонування, але й відкрив додаткові можливості для деструктивного впливу на них з боку супротивної сторони.

Одним з елементів інформаційного протиборства є спеціальні операції з програмно-математичного впливу на комп’ютерні мережі противника. Ця складова, як і гарантія безпеки своїх інформаційних систем, виникла лише у другій половині XX століття, внаслідок створення самих комп’ютерних інформаційних систем. Але вона дуже швидко розвивається у зв’язку з розвитком мікропроцесорної техніки, високошвидкісних систем отримання та оброблення даних і складних датчиків.

Програмно-математичний вплив на комп’ютерні мережі – це дії із застосуванням апаратно-програмних засобів, які призначені для використання, викривлення, підмінювання або знищення інформації, яка утримується в базах даних комп’ютерів і інформаційних мереж, а також на зниження ефективності функціонування або виведення з ладу самих комп’ютерів і комп’ютерних мереж.

В дисертації показано, що сьогодні увага військових фахівців в основному спрямована на різноманітні пристосування для нападів на системи, які постійно виникають в умовах зростаючої інформатизації політичної і військової сфери сучасної держави. Об’єктами, які зацікавили військових, стали будь-які інформаційні системи, включаючи мережі передач, інформаційні центри, людей, які пов’язані з такими об’єктами, і будь-які інформаційні технології, що використовуються в сучасних системах зброї.

Все вищезазначене показує, що метою боротьби з системами управління на державному і військовому рівнях на сучасному етапі розвитку воєнного мистецтва є ураження об’єктів, устаткування, засобів зв’язку, автоматизації, а також придушення систем управління і розвідки задля їх дезорганізації і зниження можливостей противника ефективно управляти військами і зброєю. Інформаційне протиборство стало невід’ємною складовою воєнної кампанії. Локальні війни і збройні конфлікти другої половини XX століття зробили боротьбу з системами бойового управління противника окремим самостійним видом оперативного забезпечення бойової діяльності військ.

У четвертому розділі “Еволюція поглядів на розвиток сил і засобів психологічної війни” зосереджена увага на становленні сил, удосконаленні способів, форм і методів інформаційно-психологічного впливу в