КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ШУМУНОВА ДАНА ДАНИЛІВНА

УДК – 291.7

РЕЛІГІЙНІ КОНФЛІКТИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

09.00.11 – релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ-2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі релігієзнавства філософського

факультету Київського національного

університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор

Горбаченко Тетяна Григорівна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, кафедра релігієзнавства.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Кралюк Петро Михайлович,

Національний університет “Острозька академія”,

завідувач кафедри релігієзнавства;

кандидат філософських наук

Кирюшко Микола Іванович,

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень

імені І.Ф. Кураса НАН України,

провідний науковий співробітник.

Провідна установа - Національний аграрний університет,

кафедра філософії, Кабінет Міністрів України,

м. Київ.

Захист відбудеться “29” травня 2006 року о 14 годині на

засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 у Київському

національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці

імені М.О. Максимовича Київського національного університету

імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “28” квітня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.О. Шашкова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Розвиток демократичного суспільства в Україні, обтяжений як наслідками тоталітаризму, так і соціоекономічними складнощами перехідного періоду, ставить низку проблем. Без їх вирішення подальша соціополітична трансформація, яка б могла забезпечити входження країни до європейської спільноти, може уповільнитись та зіткнутися з додатковими перешкодами. Саме до таких принципових питань належить проблема релігійних конфліктів, толерантне вирішення яких, сприятиме стабілізації в суспільстві.

Багатогранність інтерпретацій української історії свідчить про необхідність усвідомити її роль в глобалізаційному процесі, численні конфлікти якого мають релігійне забарвлення. Українська культура, як і європейська цивілізація в цілому, історично сформувалась як спадок християнства. Вона сповнена ідеєю священного як символу вищої моральності, сумління, справедливості. Тому демократизація України і процес її входження до світового співтовариства не набуває характеру цивілізаційного зіткнення. Але нове тисячоліття призводить людство до усвідомлення взаємозалежності світу. Так, вирішення будь-яких нагальних національних проблем стає неможливим без серйозного врахування глобальних факторів і імперативів нової світової ери і формації. Проблематизація релігійного конфлікту в умовах глобалізації підкреслює онтологічні засади феномену зіткнення цивілізацій і сприяє виникненню цілісного підходу до розуміння його причин.

Сучасна епоха дивним чином поєднує в собі наймодерніші досягнення науки з найглибшим консерватизмом людського буття та духу. Сьогоднішній світ уособлює очевидне зіткнення між транснаціональною культурою Заходу, яка претендує на універсальність свого культурного коду, і трансграничним опором цивілізацій, на які спрямована уніфікація. Це проявляється в різних формах, в тому числі і в формі релігійних конфліктів та їх крайньому прояві - тероризмі. Цей процес небезпечно нагнітає відносини між християнським і нехристиянськими світами, перш за все з ісламським, і може призвести, в решті решт, до катастрофічних наслідків.

Ступінь наукової розробки проблеми. Аналіз релігійного конфлікту як релігієзнавчого поняття дає змогу органічно поєднати історико-філософський матеріал з новими теоретичними розвідками сучасної вітчизняної й західноєвропейської науки, ввести в широкий науковий ужиток ще неопрацьовані українськими філософами джерела. Дана тема постає на межі релігієзнавства, філософії культури, історії філософії та соціології релігії, даючи можливість в новому ракурсі розглянути релігієзнавчу проблематику крізь призму актуальних на сьогодні питань та завдань соціокультурного буття.

Релігійний конфлікт не належить до тих категорій, що мають наскрізну історію вивчення, аналізу й оцінки. Постановка проблеми релігійного конфлікту в філософській думці відбувається за умов подолання раціоналістичного ідеалу знаходження остаточних істин. При такому підході неоднозначність і суперечливість людського буття приносились в жертву принципам абстрактної гармонії й формальному закону несуперечливості. Класичний стиль філософування припускав можливість суперечливості всезагального розвитку тільки в формі соціальних антагонізмів. Вектори дослідження в даному напрямку задає творчість Геракліта, Августина, Віко. І лише німецький трансцендентальний ідеалізм (І.Кант, Фр.Шеллінг, Г.Гегель) та марксизм легітимували принцип єдності різноманітного і проголосили протиріччя закономірністю пізнання і розвитку взагалі.

Позитивістські прагнення Г.Спенсера і Е.Дюркгейма звільнити суспільні науки від нашарувань метафізики, призвели до того, що конфлікт, а також його релігійна модифікація, з периферії філософської думки стає центральним предметом рефлексивних зусиль. В світовій філософській літературі виникає декілька напрямів, які займаються дослідженням природи конфліктів: соціологічні (М. Вебер, Г. Зіммель), фрейдистські (З. Фрейд, Е. Фромм,

К.Хорні), функціоналістські (Т.Парсонс, Л.Козер, Р.Дарендорф). Після позитивістів термін „конфлікт” стає центром філософських і соціологічних досліджень ХХ ст. Його зміст репрезентує сутність соціальних трансформацій в філософсько-культурологічних концепціях Д.Белла, Ю.Хабермаса, В.Хьосле. Цивілізаційний підхід до розуміння релігійного виміру конфлікту в епоху глобалізації формується в роботах С.Хантінгтона, Ф.Фукуями,

М.Юнгерсмейера.

Дослідження соціальної природи глобалізації неодмінно призводять до необхідності визначення основних контурів філософії глобалізму. Треба зазначити, що в західній літературі ці контури представлені низкою концепцій, які теоретично пояснюють нову глобальну світобудову. До них належать: концепція „відкритого суспільства” К.Поппера і економічної глобалізації

Дж.Сороса, „Світ-системна” концепція І.Валлерстайна і геополітична концепція глобалізму З. Бжезинського, історіософська теорія „світового порядку грошей” Ж.Атталі. Постмодерністські інтерпретації глобалізаційних тенденцій були відслідковані на матеріалах праць Ж. Бодрійяра, Ж. Дерріди, Ф.Ліотара, Ф.Джеймісона, Р.Рорті.

Релігійна ситуація постсучасної доби досліджується в контексті загальнотеоретичних проблем глобалізації. Найбільш важливе місце тут зайняв аналіз праць Ж. Дельоза, П. Рікера, С. Жижека, Х. Казанови, Д. Хопкінса,

Н.Гудськова, А. Панаріна, а систематизації конфліктних ситуацій присвячені праці В.Бойка, В.Овчіннікова, Н.Полякова, С.Фролова, Г.Штракса.

Українська філософська література при дослідженні соціальної природи конфлікту поєднує глибину класичного підходу до категорії „протиріччя” і реалістичність позитивістської проблематики конфліктів. У такому аспекті слід відзначити філософські твори методологічного характеру, авторами яких є: В.Андрущенко, І.Бойченко, О.Валевський, Л.Губерський, І.Добронравова, В.Касьян, М.Михальченко, Н.Надольний, Б.Новіков, А.Романюк, Л.Сидоренко, В.Чуйко, Т.Ящук.

Аналізу тенденцій, пов’язаних з конфліктогенним потенціалом релігійної ситуації в пострадянській Україні присвячені роботи Н.Белікової, В.Бондаренка, Т.Горбаченко, В.Горового, А.Колодного, М.Кирюшка, П.Кралюка, В.Лубського, В.Новіка, М.Новиченка, О.Шуби.

Ґрунтовному науковому опрацюванню проблеми релігійного конфлікту та його специфіки в епоху глобалізації бракує не просто соціологічного, а саме теоретико-концептуального підходу. Дане дисертаційне дослідження покликане у певній мірі це компенсувати.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалося в системі наукових досліджень кафедри релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка в межах теми „Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть” (державний реєстраційний номер – 01БФ041 – 01).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в системному аналізі формування та розгортання релігійних конфліктів в умовах глобалізації.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких взаємопов’язаних завдань:

визначити поняття „релігійний конфлікт” та з’ясувати його співвідношення з родовим і суміжними поняттями;

розглянути історико-філософську ретроспективу становлення релігійного конфлікту як соціального явища;

здійснити теоретико-філософський аналіз глобалізації в її культурному і соціальному вимірі;

виявити тенденції проникнення глобалізаційних процесів до релігійних рухів постсучасності;

обґрунтувати значення релігійного конфлікту як граничної ситуації глобальної цивілізації;

розглянути характер глобалізаційних тенденцій для геоконфесійних процесів України.

Об’єктом дослідження є феномен релігійного конфлікту та його модифікації в умовах глобалізації.

Предметом дослідження виступає аналіз сукупності теорій та евристичних можливостей філософсько-релігієзнавчого розуміння сутності, специфічності і світоглядно-практичного впливу релігійних конфліктів на формування цивілізаційного процесу.

Методи дослідження. Складна багаторівнева природа об’єкта дисертаційного дослідження обумовила застосування комплексного підходу. Методологічною основою дисертації виступає порівняльно-історичний метод дослідження, який потребує розгляду еволюції ідей і теорій з урахуванням конкретно-історичних умов їх виникнення та розвитку. Компаративістський метод, що ґрунтується на порівняльному аналізі концепцій, дає змогу визначити сутність терміну „релігійний конфлікт”. Принцип наукової об’єктивності і всебічності потребує використання аналітичного методу дослідження, що передбачає вивчення першоджерел релігієзнавчої, філософської та соціологічної літератури з теми, а структуралістський метод виявлення пари опозиційних концептів (конфлікт – гармонія, конфлікт – криза, соціальний конфлікт – культурний конфлікт) був спрямований на виявлення правил перетворення як всередині, так й поміж елементами-опозиціями для моделювання застосування цих правил на можливих варіантах опозицій даного комплексу текстів.

Вирішенню завдань дослідження у порівняльному та парадигмальному філософсько-релігієзнавчому аналізі релігійного конфлікту та його глобалізаційного контексту сприяли праці класиків світової та вітчизняної філософії, а також теоретичні роботи постмодерністів, які задають багатовекторність дослідження феномену глобалізації. Особливе значення для дисертаційної роботи мають праці С.Хантінгтона.

Наукова новизна дисертаційного дослідження. У дисертації здійснений системний аналіз формування та розгортання релігійних конфліктів в умовах глобалізації. Результати, які виносяться на захист, сформульовані у наступних положеннях:*

визначено, що „конфлікт” є засадничим родовим поняттям терміну „релігійний конфлікт”, яке фіксує зміст інтерсуб’єктивного феномену, що характеризується антагоністичним протистоянням суспільних сил, а поняття „релігійний конфлікт” може бути уточнене як різновид соціокультурного антагонізму акторів релігійних процесів, що мають контрарні системи вихідних релігійних цінностей, змістовне наповнення якого має подвійну природу – як різновид проблемної ситуації та, як чинник людської комунікації;*

розглянута історико-філософська ретроспектива становлення проблематики релігійного конфлікту як соціального явища дозволила з’ясувати, що його проблематизація, як і тематизація взагалі, стала можливою після позитивістської ревізії метафізики. Попередня філософська традиція, абсолютизуючи риторику тотожності, розглядала суб’єкт-об’єктну модель свідомості як прозору для себе, а тому в ній не було місця для протиріч і конфліктів. У добу глобалізації виробляється цивілізаційний підхід до експлікації концепту релігійного конфлікту;*

встановлено, що глобалізація виступає як соціокультурне явище формування образу „світової спільноти”, що виходить за національно-державні кордони та набуває загальних екологічних, соціокультурних, політичних і цивілізаційних характеристик. Продовженням об’єктивних процесів глобалізації, які представлені консолідацією економічних систем в єдину світову модель і уніфікацією мультикультурного простору, є вестернізація – ідеологічний проект, що прагне екстраполювати західний код культури на світовий простір в цілому, що призводить при зсуві культурних парадигм до кризи ідентифікації;*

виявлено, що символічний капітал глобалізації, не дивлячись на загально секуляризаційний характер доби, має теологічну аргументацію. Це призводить до політизації релігії та закріплення за останньою функції ідентифікації соціокультурного простору як особистостей, так і цілих спільнот, що не заважає існуванню опозиційних тенденцій – релятивізації релігійних констант в мультикультурному просторі постсучасності;*

обґрунтовано, що релігійний конфлікт в глобальному світі має граничний характер. В умовах кризи культурної ідентифікації глобалізаційної доби релігія стає формою культури, що зберігає зв’язок з традицією у будь-яких трансформаціях мультипарадигмального простору, а тому вона стає концентратором культурного напруження. Тому релігійний конфлікт демонструє онтологічну укоріненість людини в межах культурного буття і його не можна пояснити лише емпіричними фактами. Змістом цивілізаційного конфлікту постсучасності стає релігійна демаркація, яка об’єктивується у світі зброї масового знищення як тотальність локальних зіткнень, а формою його прояву стає релігійно вмотивований тероризм, що відповідає вимогам мобільності й анонімності конфліктної ситуації доби глобалізації;*

доведено, що глобалізаційні тенденції для геоконфесійних процесів в Україні не набувають цивілізаційного характеру. Релігійні конфлікти в сучасній Україні мають певні соціальні, економічні причини, однак не стають визначальною рисою церковно-релігійного життя в країні.

Теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження визначається, перш за все, новизною і сукупністю положень, що виносяться на захист. Використані в роботі підходи та одержані з їх допомогою теоретичні положення можуть складати методологічну базу для подальшої розробки проблем, які пов’язані із теоретико-філософським та релігієзнавчим осмисленням поняття „релігійний конфлікт”. Основні ідеї та висновки дисертації можуть бути використані в процесі розробки, вдосконалення та викладання загального нормативного курсу з релігієзнавства, спецкурсів та семінарів з філософії релігії, соціології релігії, історії релігії у вищих навчальних закладах. А також при підготовці відповідних підручників, посібників та різноманітних навчально-методичних розробок з даної тематики.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою. Висновки і положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дисертації обговорювались на методологічних семінарах і засіданнях кафедри релігієзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались автором на міжнародних наукових конференціях: „Дні науки - 2003” філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2003); „Людина – Світ – Культура” (Київ, 2004); „Сучасний тероризм: Філософія, ідеологія і форми прояву” (Житомир, жовтень 2004).

Публікації. Результати наукового дослідження висвітлені у 6 наукових публікаціях, з них 3 статті у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, 3 тези наукових доповідей у збірках матеріалів наукових конференцій.

Структура і обсяг дисертації. Структура роботи зумовлена логікою дослідження, що випливає з поставленої мети та основних завдань. Робота складається з вступу, трьох розділів (шістьох підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Обсяг основного тексту дисертації становить 168 сторінок. Список використаної літератури включає 181 найменування і складає 13 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано ступінь наукової розробки проблеми; визначені об’єкт, предмет, мета та завдання дисертації, викладено методологічні засади, наукова новизна, теоретичне та практичне значення дослідження; наведені дані про апробацію результатів дослідження та публікації.

У першому розділі - „Дедукція поняття „релігійний конфлікт” та його модальностей”, який має методологічне значення, аналізується процес розробки поняття „релігійний конфлікт”.

У першому підрозділі - „Визначення понять „конфлікт” та „релігійний конфлікт” подана експлікація терміну „конфлікт” і умови проблематизації терміну „релігійний конфлікт”.

Поняття „конфлікт” є полісемантичним, але в різноманітних варіантах його тлумачення присутні певні константи. Стан конфлікту для соціальної системи є контрарним безконфліктному (гармонійному (Геракліт), стабільному (Т.Парсонс)) і обидва вони можуть бути зрозумілими лише у взаємозв'язку, тобто, коли будуть відомі умови трансформації системи з одного стану в інший. Але бінарну опозицію досліджуваному терміну складає не тільки безконфліктний (гармонійний) стан, але й інше поняття, що фіксує незадоволеність стану, а, отже, стадію суспільного протиріччя. Таким другим полюсом стає поняття „кризи”.

Поняттями „криза” і „конфлікт” позначються ті ж само процеси взаємодії суб’єктів в об'єднанні. А самі по собі криза і конфлікт виступають сторонами взаємодії, яка здійснюється суб’єктами. Вихід із кризи припускає відновлення порушеної єдності, а вихід з конфлікту - відновлення порушеного розходження. Вихід із кризи припускає ліквідацію розходжень, які накопичилися у взаємодії, а вихід з конфлікту - знищує єдність. Відповідно вихід із кризи призводить до конфлікту, а вихід з конфлікту, навпаки, — до кризи, створюючи різноманітність соціальних ситуацій.

Соціальний конфлікт служить свідченням неможливості збереження колишнього стану, а тому, націлюючись на певний образ майбутнього, здійснюється у формі проекту майбутнього (хоча не завжди в усвідомленій формі, а тим більше раціонально усвідомленій формі). До виникнення раціонально-понятійних концептів-схем пояснення суспільної аномії (і навіть після їхнього виникнення в якості опори незвичних, відсутніх, непереконливих раціональних аргументів) існують інші історичні, традиційні форми усвідомлення і пояснення конфліктів. Релігійне сприйняття і пояснення будь-яких соціальних конфліктів є найбільш розповсюдженим у традиційному суспільстві. Це означає: і усвідомлення будь-яких соціальних конфліктів у формі релігійних, яке є найбільш традиційним, і конфліктогенний потенціал самої релігії як домінантної форми культури й ідеології традиційного суспільства. На відміну від раціоналізованих („цілераціональних” у термінах Ю.Хабермаса) форм конфліктів релігійний інваріант можна віднести не до конфліктів потреб та інтересів, а до конфлікту цінностей.

Таким чином, „конфлікт” може бути розглянутий, як поняття, що виражає стан суспільних сил, специфікою якого є боротьба не за збереження єдності, а за збереження розходження (єдність при конфлікті може бути відновлена тільки у випадку знищення супротивника).

Складовою становлення поняття „релігійний конфлікт” також є розрізнення його соціального і культурного вимірів. Релігійний конфлікт як форма соціального протистояння репрезентує боротьбу соціальних одиниць (від окремих індивідів до церковних інститутів) і здійснюється в просторово-часових модифікаціях (лише тільки із соціальним виміром релігійного конфлікту можна ототожнювати міжцерковний конфлікт, проте не можна сприймати його як синонім релігійному конфліктові в цілому). Культурологічний зміст релігійного конфлікту формується поза межами соціальної емпірії. Тому він найбільш очевидним способом виявляється при зрушенні парадигм культури, у розриві традицій. Глобалізація як переривання поступовості визначеної культурно-історичної форми, демонструє тому актуалізацію проблеми визначення релігійного конфлікту. Отже, останній як культурне явище (конфлікт релігійних інтерпретацій горизонту культури), відрізняється від свого соціального виміру (конфлікт між церквами як соціальними інститутами).

Поняття „релігійний конфлікт” є полісемантичним, а сам феномен розглядається як культурно-історичний процес, що досліджується різними гуманітарними науками. Але цілісних, концептуально розроблених теорій релігійного конфлікту, на жаль, не існує. Тому осмислення даного поняття вимагає ревізії його змісту в різних областях гуманітарного знання.

У другому підрозділі - „Джерелознавче підґрунтя дослідження релігійного конфлікту та його специфіки в умовах глобалізації” представлені історико-філософська ретроспектива і порівняльний аналіз основних стратегій дослідження конфліктів та їхніх релігійних модифікацій в епоху глобалізації, окреслено ступінь розробленості проблеми дослідження, передусім, у філософській, а також релігієзнавчій літературі.

Термін „релігійний конфлікт” у класичній епістемі філософування не мав власного проблемного поля. Навіть родове поняття „конфлікт” було легітимізоване тільки в позитивістському дискурсі некласичної філософії. Конфліктологічна й релігійна проблематика поєднуються у творчості деяких представників некласичного стилю філософствування (Г.Спенсер, Е. Дюркгейм, М.Вебер, З.Фрейд), але відбувалося це завдяки стихійному розгортанню логіки дослідження, а не завдяки методологічній установці авторів. Тільки в дослідженнях глобалізованої епохи аналіз релігійних конфліктів припиняє бути маргінальною проблемою. Проблематизація релігійного конфлікту в умовах глобалізованої цивілізації підкреслює онтологічні засади феномену зіткнення глобальних цивілізацій і сприяє виникненню цілісного підходу до розуміння його причин.

Другий розділ - „Культурно - історична динаміка глобалізації” присвячений філософському аналізу динаміки історичних модусів глобалізації та підходів до їх розуміння.

У першому підрозділі - „Глобалізація як соціально-філософська проблема” розглядається зазначена історична форма як цілісний культурний феномен, а також аналізуються основні тенденції її розвитку.

Феномен глобалізації розвивається на основі реальних матеріально-технічних і суспільно-економічних процесів, які охоплюють планетарний простір та організацію всього міжнародного життя. Глобалізація описує прискорення інтеграції націй у світову систему в зв'язку з розвитком сучасних транспортних засобів й економічних зв'язків, завдяки впливу на людей засобів масової інформації. Вона сприяє розширенню культурних контактів між народами та міграції людей. Основні константи цієї культурної форми можуть бути такими: ландшафт сучасної глобалістики є мультипарадигмальним; зміст визначеного проекту глобалізму заданий конкретною філософською чи політичною позицією (наприклад, лібералізмом); об'єктивний характер глобалізаційних процесів варто відрізняти від ідеології вестернізації світового співтовариства; поєднання лібералізму з постмодерністськими інтенціями створює базовий концепт гомогенної культури, здатної уніфікувати національний характер індустріального суспільства; аргументована критика глобалізму стосується, головним чином, проблем економічної стратифікації і збереження культурної ідентичності; включення до комунікації конкуруючих цивілізацій відкриває можливості конституювання життєздатних парадигм, які узагальнюють локальний досвід.

В плюралістичному інваріанті культурного простору особливої уваги набуває аналіз релігії як соціально-духовного явища доби глобалізації.

Другий підрозділ - „Релігійна ситуація в умовах глобалізації” виявляє культурологічну необхідність проникнення глобалізаційних тенденцій у релігійні рухи постсучасності. Це пояснюється завдяки визначальній ролі глобалізаційних процесів у постсучасній проблематизації культурної ідентифікації взагалі та релігійної зокрема. Але не дивлячись на таке протистояння релігійної та глобалізаційної культур, вони обидві мають інтегративну енергію.

Ідея єдності людства була сформульована вперше саме на засадах релігійних концептів. Проте, в міру того як глобалізація веде людство до секуляризованої моделі взаємозалежного світу, релігійний світогляд втрачає своє домінуюче положення. До капіталізму (і певним чином до глобалізму, наскільки їх можна ототожнити) процеси інтеграції світового співтовариства йшли під егідою релігії (у всякому разі, релігія була ідеологією такого типу інтеграції). Лише в буржуазний період інтеграція суспільства і його ідеологія носять секуляризований (просвітницький) характер.

Світська влада і секуляризація може розглядатися як закономірний наслідок кризи монархічно-теократичних моделей державності Середньовічного Заходу. Саме розкладання християнської системи цінностей (і їхнє переродження в протестантизм) дозволило запанувати „духу капіталізму” (М. Вебер) взагалі і його глобалістичному варіанту зокрема. Але секуляризована культура Заходу не просто „абстрактно заперечує” (Г. Гегель) релігію, але породжує ряд альтернатив.

З одного боку, західна культура застосовує моральну і навіть релігійну аргументацію у виправданні історичної доцільності своїх дій, а, з іншого - намагається символічний капітал неоліберальної ідеології зробити рівнозначним християнській ієрархії цінностей, що призводить до того, що глобалізаційний секуляризм стає новою іноформою всесвітньої релігії. Як результат відбувається зміна самої суті поняття „релігійності” в сучасному світі. Вона стає лише однією з складових духовного і психологічного життя індивіда, але аж ніяк не домінуючою. Так, десакралізація, не виключає релігійності (М.Хайдеггер), а навіть, навпаки, – екзальтується релігійне переживання та християнський світогляд. З іншого боку, втрата релігією монополії на ідеологічному рівні закріплює ринкові відносини щодо неї.

Легітимізованість секуляризованою „свободою совісті” розмаїття релігійного споживання в пострелігійній культурі призводить: по-перше, до деперсоналізації, до заперечення загальної культурної очевидності релігії; по-друге, до локалізації релігійного досвіду, абсолютизації його особистісного переживання.

Криза традиційних методів культурної ідентичності призводить до опозиційних тенденцій розвитку релігійної культури: з одного боку - до релятивізації релігійних констант, а з іншого - її актуалізацію як способу культурної ідентифікації. Наслідком першого є феномен релігійної мобільності (трансформація доглобалізаційних релігій і виникнення неорелігійних утворень), другого – політизація релігії.

Мультикультурність глобального світу, який припускає наявність безлічі нередукованих одна до одної культурних парадигм, протистоїть монотеїстичному світорозумінню рівності перед Богом, єдності людини і світу, що заперечує „іншість” (неправовірність). Тому що будь-яка монотеїстична релігія, яка претендує на трансцендентність, абсолютність, метанарративність свого змістостоутворючого принципу не може погодитись з онтологічною самостійністю інших структур, не лише в плані іншого способу центрованості (крім теоцентризму), але і з нецентрованістю взагалі. Тому релігія стає концентратором напруги і нагромадженням культурних протиріч, невирішеність яких у глобалізованому світі призводить до виникнення конфліктних ситуацій. Нерідко вони набувають форми релігійного конфлікту.

Третій розділ - „Глобалізаційні прояви релігійного конфлікту” являє собою аналіз конфліктогенного потенціалу релігії як форми культури доби глобалізації. Дане дослідження не ставить собі за мету пояснення причин окремих емпіричних проявів релігійних конфліктів чи можливостей їхнього врегулювання, а тільки виявлення загальних закономірностей їх виникнення і вирішення в глобалізованому світі.

У першому підрозділі - „Релігійний конфлікт як гранична ситуація в розвитку глобальної цивілізації” аргументується значення релігії як одного з головних концентратів культурних напруг епохи глобалізації.

Головною причиною конфліктів на релігійному ґрунті в постсучасному світі можна вважати не стільки протиріччя між різними конфесіями, скільки глобальний конфлікт між релігійними нормами, що стали основою культурної ідентифікації, і способом життя, який нав'язується секулярним суспільством. Тільки всередині західної цивілізації антиглобалізм не набуває релігійного забарвлення (у Європі цей рух відбувається в секуляризованій формі), продовжуючи традицію цивільних конфліктів Заходу. Становления самосвідомості незахідних цивілізацій йде крізь релігійне протиставлення себе секуляризованому Заходу, що виявляється у формі антагонізму. Але, лише зовнішній прояв експансії західної культури має секулярний характер, хоча за формою вона певною мірою теологічно обґрунтована. Усередині ж самих Сполучених Штатів усвідомлення власної політичної позиції йде з урахуванням релігійної моделі, яка конкурує з неолібералізмом.

Криза культурної ідентифікації (як боротьба за єдність) у глобальній цивілізації переростає на її зламах, границях у конфлікти (як форму боротьби за розходження), що набувають релігійних форм (інтенсифікуючи і навіть заміщуючи собою національно-визвольну боротьбу). Але, якщо така тенденція є присутньою лише імпліцитно у мультикультуралістичному дискурсі глобалізованого світу, то деякі політики проводять її свідомо. Це призводить до стилізації будь-якого соціального чи економічного конфлікту під релігійний.

Відкрите протистояння західній гегемонії стає неможливим при сучасному рівні розвитку військової техніки і засобів масового знищення. Тому локальний характер терористичних дій є універсальним способом глобального протистояння глобалізованій системі західної культури. Тероризм є видом збройного конфлікту, у якому сили супротивника нерівні та більш слабкий супротивник використовує силу і засоби іншого, як спосіб ствердження власної позиції. Релігійно вмотивований тероризм ми визначаємо як вид тероризму, що прагне до ствердженням релігійних ідеалів у противагу західним цінностям, котрі нав'язуються глобалізацією.

Тероризм у XXI ст. став сприйматися як універсальна форма глобального протиріччя, як четверта світова війна, коли ворога не видно. Терор став, безадресним, анонімним, у цьому його якісна зміна. Консолідація сил йде чи за ідеалом цілераціональності (західний варіант), чи по релігійних засадах (східні тенденції). Більшість характеристик терору залишаються ще невизначеними. Усе це ускладнює цей новий і неоднозначний об'єкт дослідження. Можна сказати лише, що не слід плутати іслам, ісламський фундаменталізм і радикальне крило останнього. Варто уникати двох крайнощів – з одного боку, вибуху ісламофобії, з іншого - спроб апології подій, які відбулися. Релігійно вмотивований тероризм східних цивілізацій є результатом конфліктогенного потенціалу глобалізованого суспільства.

Релігійний конфлікт у глобалізованому світі розкривається як гранична ситуація, тобто як ситуація, у якій переривається повсякденна поступовість і розкриваються основні феномени людського буття. Експлікація досліджуваного поняття в екзистенціалістичній термінології дозволяє розкрити його метафізичний зміст. Якщо використовувати класичне для екзистенціалізму

(Ж.-П.Сартра, А.Камю, К.Ясперса, О.Больнова) визначення „граничної ситуації” як моменту кардинального, життєвимірного потрясіння (яким є смерть, хвороба, конфлікт), як неможливості „постійного порядку існування”

(К. Ясперс), то релігійний конфлікт в умовах глобалізації стає „життєвимірним потрясінням” цілих цивілізацій, „лінією їхнього розламу” (С.Хантінгтон). Постмодерністські конотації поняття „граничної ситуації” (Ж.-Л. Нансі,

Ф.Лаку-Лабарт) розкривають значення феномену релігійного конфлікту як такого. І дійсно, релігійний конфлікт не можна вписати в раціональні схеми, оскільки він являє собою постійне коливання між двома полярними тенденціями.

Можна припустити, що саме відновлення чітких кордонів, автономії певної цивілізації і можливість легітимізувати автентичні, освітлені релігійною традицією способи ідентифікації, можуть покласти край релігійному опору. Тому актуалізується толерантність як ідеал постсучасної солідарності, як можливість стабільності розколотого світу.

Не можна сказати, що проблеми вестернізації і реісламізації сучасної культури осмислені повною мірою. Страх перед втратою культурної ідентичності існує як у Європі, так і в незахідних культурах. Особливо, на наш погляд, це стосується проблеми американізації європейської і слов'янської культури. Але це не означає, що „американізація” чи „ісламізація” – це єдино можливі виходи. Є й інші альтернативи. Особливий потенціал цивілізаційного розвитку розкривається в колізіях вітчизняної релігійної культури.

Завданням другого підрозділу - „Тенденції розвитку релігійного життя в Україні під впливом глобалізаційних процесів. Специфіка релігійних конфліктів у сучасній Україні” є аналіз міжцерковних конфліктів у світлі геоконфесійних процесів в Україні, а також визначення впливу на них глобалізаційних тенденцій.

Причин міжконфесійної конфліктності та протистояння в Україні чимало. Одні з них дістались у спадок від минулого, інші породжені сучасним етапом розвитку українського суспільства. Історичне коріння конфліктності криється, насамперед, у тривалому розчленуванні українського народу між різноконфесійними державами. Однією із суттєвих причин значного загострення міжконфесійного конфлікту в Україні на початку дев'яностих років ХХ ст. був стихійний початок релігійного відродження, різкий перерозподіл сфер впливу церков, супротив певної частини населення спробам надто швидкої українізації суспільного життя, зокрема релігійно-церковної сфери. Частина проблем виникла з вини релігійних організацій, їхніх керівників, а деякі з'явилися не без участі позацерковних сил: посадових осіб, впливових політиків, політичних партій і рухів, громадських організацій. Сучасний міжцерковний конфлікт в Україні має багатоплановий характер і проявляється на політичному, національному, богословсько - ієрархічному рівнях, однак жоден з них не можна зводити до зовнішнього впливу глобалізації.

Відкинувши своє атеїстичне минуле, Україна повернулася до національно-релігійного коріння самоідентифікації, але разом з тим відновилися релігійні зіткнення. Так, міжправославне зіткнення, яке має нецивілізаційне підґрунтя, а соціальні причини (конфлікт між православними церквами як соціальними інститутами), а отже, не є результатом впливу глобалізаційних процесів, а більшою мірою пов’язане з процесом політизації українських міжконфесійних відносин. Отже, міжправославні конфлікти більшою частиною породжені зовнішніми соціально-політичними причинами.

Протистояння традиційно домінуючого православ'я та західного християнства для України не носить цивілізаційного характеру, хоча й існують умови для розгортання релігійного конфлікту, але він не йде по лінії розлому культури різних світових релігій і не набуває форми тероризму, а рухається в розрізі західного і східного типу християнства, тобто не виходить на межі протистояння Сходу і Заходу.

Отже, релігія не стає для українського суспільства джерелом конфліктної ситуації, що є визначальною рисою світових глобалізаційних процесів. Тому геоконфесійним завданням України є активне стимулювання духовно - моральних, культурних, соціально - економічних і політичних інтеграційних процесів української державності, відродження національної самосвідомості.

На відміну від більшості країн світу, Україна має реальний (і можна сказати величезний історичний) досвід віротерпимості, поваги до звичаїв і традицій, співіснування і взаємозбагачення культур.

Здійснюючи вплив на розширення та зміцнення національної самосвідомості та розбудову Української держави, українські Церкви й самі мають отримувати силу від могутнього припливу національної ідеї та поступу українського державотворення.

ВИСНОВКИ

У дисертації сформульовані основні підсумки проведеного дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи. Релігійний зміст конфліктів доби глобалізації розкривається через низку категорій таких як, конфлікт, гармонія, криза, соціальний і культурний конфлікт, релігійно вмотивований тероризм.

Релігійний конфлікт можна розглядати як категорію для визначення антагоністичного протистояння носіїв різних систем релігійних цінностей, що має соціальний (релігія як соціальний інститут) та культурологічний (релігія як форма культури та її інтерпретації) виміри, і розкриває свій зміст у їх взаємопереході. Соціальний вимір релігійного конфлікту являє собою боротьбу релігійних організацій та інститутів, яка може породити трансформацію форм культури. Релігійний конфлікт як вимір зіткнення культурних текстів репрезентує протистояння релігійних інтерпретацій культури, які надалі також можуть бути інституалізовані.

Проблематизація релігійного конфлікту відбувається за умов подолання філософії тотожності, яка заперечувала суперечливість людського буття. Позитивізм, який поставив собі за мету створити комплекс суспільних наук, вільних від метафізичних нашарувань, вперше проблематизував конфліктну ситуацію і задав основні вектори її дослідження, в тому числі й релігійну специфіку. В умовах глобалізації виникає необхідність цивілізаційного підходу до розробки проблеми релігійного конфлікту.

Глобалізація являє собою соціокультурну трансформацію, яка створює умови інтеграції економічних та політичних систем у єдину світову модель, а також проект „постмодерністського буржуазного лібералізму” (Р.Рорті), який пронизаний основними принципами постмодернізму як мультикультурного дискурсу плюралізму. Захід намагається екстраполювати на усю світову спільноту свій неолібералістичний проект, в якому презумпція поліонтичності не передбачає центрування культури на принципі гармонії як єдності різноманітного. Втрата „культурної контекстуальності” (П.Клозовський) людиною глобалізаційної доби призводить до „кризи ідентичності”. При цьому в співтоваристві транснаціональних імперій знижується роль держави як основи національної самосвідомості і зростає значення релігії як способу традиційної ідентифікації людини.

В глобалізаційній трансформації, яка в цілому має секулярний характер, змінюється роль релігії. З одного боку, апологети західного лібералізму претендують на релігійну легітимацію своїх глобалізаційних проектів, а з іншого боку, релігія стає тільки одним з варіантів обґрунтування необхідності західної телеології, однією з духовних складових секулярної культури.

Світовий розвиток і об’єднання світу ставить перед церквами питання про їх власну єдність і глобальність. Тому глобалізація як різновид соціальної трансформації і розрив певної культурної парадигми, що супроводжується кризою ідентифікації, призводить до виникнення конфліктогенної ситуації в межах найбільш очевидної сфери культурної напруженості – у релігійній традиції. Тому соціально - економічна глобалізація знаходить межу в глобалізації релігійній. Якщо в кожній монотеїстичній релігії присутня ідея рівності людей перед Богом і єдності людства в Бозі, то ця ідея відрізняється від загальної уніфікації свідомості, конвертованості товарів, послуг і цінностей, що пропонується тотальною глобалізацією. Економічна глобалізація знаходить свою межу в релігійній ідентичності. Отже, релігія стає концентратором

напруг глобалізаційних процесів і джерелом конфліктів (С. Хантінгтон,

М. Юнгерсмейер), що посилюється її новою політичною функцією.

Найбільш поширеною формою існування релігійних конфліктів стають терористичні акти – універсальна форма протікання збройних конфліктів доби глобалізації. Так, тероризм відповідає вимогам локальності, мобільності й анонімності, які формуються в умовах опору зброї масового знищення.

В Україні також спостерігається вплив глобалізаційних процесів на релігійну ситуацію і появу глобалізаційних тенденцій, таких як феномен релігійної мобільності, політизація церковних інститутів. Але, слід зазначити, що для України, як і для більшості пострадянських країн, релігія сама є стратегією залучення до глобалізаційних процесів. Релігійні конфлікти в Україні (міжправославний і між різними напрямками християнства) мають соціальний, а не культурний характер, а, отже, не набувають форми релігійно вмотивованого тероризму. Це означає, що вони обумовлені не різними культурними засадами, а викликані зіткненнями (економічними, політичними) між церквами як соціальними інститутами. Традиційна для України європейська орієнтація амортизує її перехід від секуляризованого соціалізму до демократичних цінностей глобалізованого світового співтовариства.

Список наукових праць, опублікованих за темою дисертації:

1. Шумунова Д.Д. Роль етнорелігійного фактору у збройних конфліктах сучасності // Наука. Релігія. Суспільство. – Донецьк, 2003. – №2. - С. 166 – 170.

2. Шумунова Д.Д. Проблема релігійних конфліктів в Україні // Нова парадигма. Сер.: Філософія. Соціологія. Політологія. - Вип. 46. - К., 2005. - С. 134 - 141.

3. Шумунова Д.Д. Релігійний конфлікт як гранична ситуація в розвитку глобальної цивілізації // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Сер.: 7 - Культурологія. Релігієзнавство. Філософія. - К., 2005. №4(17). - С.48-55.

4. Шумунова Д.Д. Роль конфесійних протиріч в ескалації збройних конфліктів // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Сер.: Філософія, Політологія. –– К., 2003. - Вип. 56. – С.55.

5. Шумунова Д.Д. Проблема релігійних конфліктів в Україні. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сер.: Філософія, Політологія. – К., 2003. Вип.58. – С.67.

6. Шумунова Д.Д. Вплив етноконфесійних процесів на глобльний соціально - політичний розвиток // Актульні проблеми філософських, політолгічних і релігієзнавчих досліджень. Матеріали Міжнар. наук. конфер. „Людина-Світ-Культура”. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – С.594.

АНОТАЦІЇ

Шумунова Д.Д. Релігійні конфлікти в умовах глобалізації. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11 - релігієзнавство. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2006.

Дисертація присвячена дослідженню глобалізаційного варіанту релігійного конфлікту, який запропоновано визначити як антагоністичне протистояння носіїв різних систем релігійних цінностей, що має соціальний (релігія як соціальний інститут) і культурологічний (релігія як форма культури та її інтерпретації) виміри, і розкриває свій зміст у їх взаємопереході. У дисертації запропоновано цілісний культурологічний підхід до розуміння релігійного конфлікту як феномену, аналіз якого не можна обмежити соціологічними параметрами. Обґрунтовується значення досліджуємого явища як поля зіткнення культурних текстів, що репрезентує протистояння релігійних інтерпретацій культури, які надалі можуть бути інституалізовані. Дослідження суперечливої природи релігійного конфлікту дозволяє визначити співвідношення його культурологічного та соціального змісту у його історичних трансформаціях.

Показано, що проблематизація релігійного конфлікту відбувається за умов подолання філософії тотожності, яка заперечувала суперечливість людського буття. Глобалізаційний контекст розкриває тотальний характер конфлікту цінностей. Криза культурної ідентифікації, за умов панування мультикультурного дискурсу постмодерну, сприяє спробам секуляризованої культури екстраполювати неоліберальний проект на світову спільноту в цілому. Відповідь релігії, як транслятора культурних традицій, призводить до її політизації та перетворення на граничну форму напруження цивілізаційного конфлікту.

Ключові слова: релігійний конфлікт, глобалізація, конфлікт, гармонія, криза, соціальній конфлікт, культурний конфлікт.

Шумунова Д.Д. Религиозные конфликты в условиях глобализации. – Рукопись.

Дисертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11. - религиеведение. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2006.

Диссертация посвящена исследованию глобализационного варианта религиозного конфликта, который предложено рассматривать как антагонистичное противостояние носителей разных систем религиозных ценностей, которое имеет социальное (религия как социальный институт) и культурологическое (религия как форма культуры и ее интерпретации) измерения и раскрывает свое содержание в их взаимопереходе. В диссертации предложен целостный культурологический подход к определению религиозного конфликта как феномена, анализ которого нельзя ограничить социологической проблематикой. Обосновывается понимание этого явления как поля столкновения культурных текстов, репрезентирующие разные религиозные интерпретации культуры. Исследование противоречивой природы религиозного конфликта позволяет определить соотношение его культурологического и социального содержания в его исторических трансформациях.

Показано, что проблематизация религиозного конфликта осуществляется в результате ревизии философии тождества, которая отрицала противоречивость человеческого бытия. Позитивизм, который обосновал необходимость создания комплекса социальных наук, свободных от метафизических абстракций, впервые задал векторы исследования конфликтной ситуации,