ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Січко Дмитро Сергійович

УДК 347.453

ПРАВОВА ПРИРОДА ЛІЗИНГУ В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право;

міжнародне приватне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Львів – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі цивільно-правових дисциплін Одеського національного університету імені І.І. Мечникова

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент

Труба Вячеслав Іванович,

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова,

завідуючий кафедрою цивільно-правових дисциплін

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Кучеренко Ірина Миколаївна,

Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України,

старший науковий співробітник

кандидат юридичних наук, доцент

Музика Леся Анатоліївна,

Академія адвокатури України,

доцент кафедри цивільного, господарського права та процесу

Провідна установа: Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти та науки України,

кафедра цивільного права (м. Київ)

Захист відбудеться “26” жовтня 2006 року о 10:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.03 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 14 (зал засідань юридичного факультету, ауд. Г-409)

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5)

Автореферат розісланий “21” вересня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат юридичних наук, доцент В.О. Семків

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Україна з визначенням новітньої державної політики демонструє неабияке прагнення до створення розвинутого сучасного законодавства, ринкової економіки та інтеграції у світове співтовариство.

Але в цьому процесі багато що залежатиме від того, наскільки вдасться забезпечити відповідність стандартів української економіки світовим стандартам. І вкрай важливо те, що економічні реформи, спрямовані на інтеграцію ринкової економіки України у світову економічну систему, повинні бути обов’язково підтримані відповідним рівнем розвитку законодавства. У цій площині набувають важливого значення поява, утворення і належний розвиток правових інститутів, які не були характерними для колишньої правової системи. Одним із таких інститутів є інститут лізингу.

Лізинг є особливою, новою сферою цивільно-правового регулювання і підприємницької діяльності. Він широко розповсюджений за рубежем, а сьогодні досить активно розвивається і в Україні. Розвиток ринкових відносин та звернення учасників цивільного обороту до лізингу як до одного з найбільш ефективних і перспективних нетрадиційних джерел фінансування зумовили необхідність визначення правової бази лізингового ринку.

Тому важливого значення набуває необхідність приведення української законодавчої бази у відповідність до загальноєвропейських стандартів і визначення її чітких правових критеріїв. Як показує практика початкового етапу правового регулювання лізингу в Україні, тільки в умовах досить високого рівня правового забезпечення лізингових відносин цей процес просуватиметься успішно. Правова невизначеність відносин між партнерами, а в ряді випадків – незахищеність лізингодавців або лізингоодержувачів, різко збільшують ступінь ризику лізингових правочинів і є перешкодою для їх розвитку.

Штучне запозичення норм звичаєвого права в континентальну систему права, до якої, безперечно, належить і право України, без відповідної адаптації, негативно позначилося на розвитку лізингового законодавства України. Як наслідок – існування великої кількості поглядів на правову природу лізингу свідчить про остаточну нез’ясованість цього явища, що не сприяє і формуванню однакової правозастосовної практики.

Крім того, розбіжності в правовому регулюванні сфери лізингових відносин обумовлені необхідністю дотримання ряду важливих принципів: рівності сторін, автономії волі, самостійності і відповідальності суб’єктів відносин, оскільки дані положення становлять основний зміст договору. В сучасних умовах особливого значення набуває проблема забезпечення дисципліни договірних (у тому числі лізингових) відносин, яка може бути досягнута лише шляхом чіткого, прозорого і стабільного правового регулювання.

За таких обставин вивчення сутності, умов, змісту та правової природи лізингу в Україні, чітке визначення законодавчої конструкції лізингу є особливо актуальними.

Ступінь дослідження теми. У вітчизняній цивілістичній науці дослідження проблем правової природи лізингу не набуло особливої ваги. Зокрема, окремі аспекти цивільно-правових питань лізингу висвітлювалися в дисертаційних дослідженнях таких вітчизняних вчених, як Р.П. Бойчук (“Договор лизинга” Харків, 1997 р.), О.І. Баєва “Лізингові відносини в аграрному секторі економіки України” (Мелітополь, 2004 р.), А.Г. Барабаш “Правове регулювання лізингових відносин в Україні” (Донецьк, 2004 р.) та інших. Більш конкретно це питання розглядалось у дослідженні І.Є. Якубівського “Договір фінансового лізингу” (Львів, 2003 р.). Але треба зауважити, що в роботах вищезгаданих авторів дослідження лізингу ґрунтується на вже не діючій законодавчій базі, адже в 2004 році набрали чинності такі важливі для лізингової сфери нормативні акти, як Цивільний кодекс України (далі – ЦК України) та Закон України “Про фінансовий лізинг”, які кардинально змінили правила регулювання лізингу, що існували на той час в Україні.

Таким чином, вирішення зазначених питань з урахуванням зміни законодавчої бази та відповідно до нового етапу розвитку лізингових відносин визначило необхідність новітнього комплексного наукового дослідження правового інституту лізингу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає основним напрямам цивільно-правової реформи в Україні та загальній темі науково-дослідної роботи кафедри цивільно-правових дисциплін економіко-правового факультету Одеського національного університету імені І.І. Мечникова “Правове забезпечення підприємницької діяльності” (Державний реєстраційний номер 01014008293).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний правовий аналіз лізингових правовідносин, їх регулювання новим українським законодавством, розробка на цій основі пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання лізингової діяльності.

Для досягнення мети сформульовані такі завдання дисертаційного дослідження:

1) дослідити історичний розвиток і сутність лізингу;

2) проаналізувати поняття лізингу в українському законодавстві, визначити і дослідити відповідний йому зміст;

3) дослідити та визначити структуру договірних зв’язків лізингу;

4) визначити місце договору лізингу в системі цивільно-правових договорів;

5) розкрити зміст лізингового зобов’язання і охарактеризувати його елементи;

6) проаналізувати відповідальність суб’єктів лізингу за договором фінансового лізингу.

Об’єктом дослідження є комплекс цивільно-правових відносин, що виникає при здійсненні лізингової діяльності.

Предметом дослідження є лізингове законодавство та судова практика України; вітчизняні та закордонні наукові дослідження і розробки у сфері цивільно-правової регламентації лізингу та ряд теоретичних і практичних проблем, пов’язаних з розвитком правового регулювання лізингу в Україні.

Методологічна та теоретична основа дослідження. Для досягнення зазначеної мети і вирішення поставлених завдань були використані загальнонауковий діалектичний метод пізнання, а також спеціальні методи дослідження: порівняльно-правовий, системно-структурний, історико-правовий, формально-юридичний тощо.

Зокрема на основі загально-діалектичного та історико-правового методів досліджуються виникнення, тенденції та закономірності розвитку правового регулювання лізингу. За допомогою порівняльно-правового методу було проведено дослідження співвідношення договору фінансового лізингу з іншими цивільно-правовими договорами. Системно-структурний метод покладено в основу дослідження структури правових зв’язків, які виникають при реалізації договору фінансового лізингу, та визначення місця договору фінансового лізингу в системі цивільно-правових договорів. Формально-юридичний застосовувався при аналізі змісту актів цивільного законодавства та практики його застосування.

Теоретичну базу досліджень склали праці вчених-юристів України та Російської Федерації: О.М. Вінника, В.В. Вітрянського, О.В. Дзери, О.С. Іоффе, В.М. Коссака,
Н.С. Ковалевської, М.І. Лещенка, О.Г. Луб’яницького, В.В. Луця, О.А. Підопригори,
Н.О. Саніахметової, А.М. Статівки, Є.О. Харитонова, Я.М. Шевченко та ін.

Автором також проаналізовані праці А.Г. Барабаш, О.І. Баєвої, Р.П. Бойчука,
В.Д. Газмана, А.А. Груздьової, Ю.В. Ілларіонова, О.В. Кабатової, В.І. Міщенко,
І.О. Решетник, Ю.А. Сєркової, І.В. Талієва, В.П. Трача, В.М. Хобти, Ю.С. Харитонової,
І.Є. Якубівського та інших українських і російських авторів, присвячені правовим питанням лізингу. Крім того, використано праці вчених інших держав, зокрема Т. Кларка, В. Хойєра,
Х.-І. Шпітлера та ін.

Емпіричною базою дисертаційного дослідження є нормативно-правові акти України та зарубіжних країн, а також міжнародні акти, що регулюють лізингові правовідносини; статистичні матеріали; договори лізингу, укладені за участі Миколаївської філії НАК “Украгролізинг”, СП “НІБУЛОН” а також матеріали судової практики Господарського суду Миколаївської області з вирішення господарських спорів.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в дисертації вперше зроблено комплексний теоретично-правовий аналіз цивільно-правового інституту лізингу та нового українського лізингового законодавства. В дисертації комплексно аналізується правова природа лізингу і вивчаються специфічні риси лізингу як об’єкта правового регулювання. З урахуванням нових положень лізингового законодавства і положень Цивільного кодексу вивчається договір фінансового лізингу, його зміст. На цій основі обґрунтовані нові законодавчі положення і внесені пропозиції з удосконалення законодавства в даній сфері суспільних відносин.

На основі проведеного дослідження сформульовано такі наукові положення, котрі претендують на наукову новизну:

1. У роботі набуває подальшого розвитку питання правової регламентації лізингу. Вперше, згідно з новим лізинговим законодавством, визначено, що під лізингом як новим правовим інститутом в українській теорії та практиці потрібно розуміти лише фінансовий лізинг. Доводиться, що з урахуванням нормативного регулювання цього правового інституту необхідно відмовитися від такого виду лізингу, як прямий. Запропоновано внесення відповідних змін до Цивільного кодексу України.

2. У контексті обґрунтування визначення лізингу доводиться, що найбільш відповідною характеру і структурі відносин лізингу є підприємницька діяльність. Запропоновано авторське визначення лізингу.

3. Набуло подальшого розвитку питання правової природи договору фінансового лізингу. Доводиться, що з урахуванням нового лізингового законодавства договір фінансового лізингу є двостороннім правочином, а сам фінансовий лізинг ґрунтується на укладенні двох обов’язкових договорів: договору фінансового лізингу та договору купівлі-продажу.

4. Встановлено співвідношення між такими поняттями, як фінансовий лізинг і договір фінансового лізингу. У зв’язку з цим розмежовується лізинг як комплекс цивільно-правових відносин з реалізації договору фінансового лізингу, в якому беруть участь три основних суб’єкти (продавець майна, лізингодавець і лізингоодержувач), і договір фінансового лізингу як договірне зобов’язання, у якому беруть участь дві сторони (лізингодавець і лізингоодержувач).

5. Аргументується положення про те, що договір фінансового лізингу є окремим різновидом договору оренди. Набуває подальшого розвитоку дослідження проблеми відмежування договору фінансового лізингу як безпосередньо від договору оренди, так і від таких договорів, як кредит, доручення тощо. Обґрунтовано неможливість визнання договору фінансового лізингу самостійним цивільно-правовим інститутом або змішаним договором.

6. Розглянуто складну конструкцію відносин лізингу, при якій лізингоодержувач набуває права пред’явлення вимог безпосередньо продавцеві (постачальникові). Обґрунтовано положення про те, що отриману конструкцію лізингу цілком можна пояснити, якщо визнати лізингоодержувача третьою особою в зобов’язанні з договору купівлі-продажу.

7. Набуває подальшого розвитку питання визначення суб’єктів лізингу. Встановлено, що з урахуванням вимог законодавства лізингодавцем має бути юридична особа, яка є фінансовою установою, або юридична особа, яка не є фінансовою установою, але взята на відповідний облік Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

8. Досліджено питання істотних умов договору фінансового лізингу. Доводиться необхідність включення в перелік істотних умов договору питання визначення продавця (постачальника) предмета лізингу.

9. Набуває подальшого розвитку проблема предмета договору фінансового лізингу. Обґрунтовується положення законодавства про те, що предметом лізингу не можуть бути цінні папери, майнові права та ін. нематеріальні активи (програмне забезпечення, бази даних тощо). З урахуванням нормативного регулювання предмета лізингу удосконалено визначення предмета лізингу.

10. Розвинуто питання щодо відповідальності сторін за договором фінансового лізингу. Проаналізовано право лізингодавця стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса і відзначено його суперечність положенням Цивільного кодексу України. Запропоновано внесення необхідних змін до Цивільного кодексу.

Практичне значення одержаних результатів. Проведені дисертантом дослідження розширюють і поглиблюють розуміння сутності і характеру правового інституту лізингу в Україні, що є передумовою для подальшого наукового пошуку в даній галузі. Окремі висновки, положення та пропозиції, що містяться в дисертації, щодо питань реалізації і регулювання лізингових відносин можуть бути враховані при усуненні прогалин і недоліків у Законі України “Про фінансовий лізинг”, Цивільному кодексі України та інших законодавчих актах.

Положення дисертації можуть бути використані при розробці та викладанні курсів з цивільного права або відповідних спецкурсів, а також при підготовці окремих розділів підручників та навчальних посібників. Рекомендації, що містяться в дослідженні, можна застосовувати у правозастосовчій та практичній діяльності лізингових компаній.

Апробація результатів дослідження. Дисертаційне дослідження виконано та обговорено на кафедрі цивільно-правових дисциплін Одеського національного університету імені І.І. Мечникова. Основні теоретичні положення, їх аргументація та рекомендації по вдосконаленню чинного законодавства були викладені у доповідях та наукових повідомленнях на таких конференціях: 58-а наукова конференція професорсько-викладацького складу і науковців економіко-правового факультету Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова (м. Одеса, 2003 р.), ІІІ Міжнародна науково-методична конференція “Римське право і сучасність” (м. Одеса, 2004 р.), Наукова конференція студентів та аспірантів економіко-правового факультету Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова (м. Одеса, 2004 р.), Всеукраїнська наукова конференція “II юридичні читання” (м. Київ, 2005 р.), Міжвузівська науково-практична конференція “Актуальні питання реформування правової системи України” (м. Луцьк, 2005 р.).

Окремі висновки і положення щодо питань реалізації і регулювання лізингових відносин, які містяться в дисертації, були успішно апробовані в Миколаївської філії НАК “Украгролізинг” (Довідка № 258 від 30.05.2005р.).

Публікації. Основні положення та результати наукового дослідження висвітлено в 9 публікаціях, 6 з яких надруковані у фахових виданнях.

Структура дисертації визначена логікою дослідження та його метою. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що містять дев’ять підрозділів, висновку, списку використаних джерел з 203 найменувань. Загальний обсяг дисертації становить 198 сторінок, з яких 16 сторінок займає список використаних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, її зв’язок з науковими програмами, планами та темами, визначені мета і завдання роботи, об’єкт і предмет дослідження, його методологічна основа, формулюється наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться дані щодо їх апробації, вказуються публікації за темою дослідження.

Перший розділ “Історичні умови зародження лізингу та його розвиток в Україні” присвячується огляду вітчизняної та зарубіжної літератури за темою дослідження та дослідженню виникнення та розвитку правового регулювання лізингу. Розділ складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Огляд літератури” робиться огляд літератури за темою дослідження. Розглянуто питання розвитку наукової думки та правових досліджень інституту лізингу в Україні та Росії. Незважаючи на єдині історично-правові засади російської та української правової системи, розвиток законодавства в країнах обумовив різні наукові погляди на правову природу інституту лізингу і відповідно різні наукові концепції.

У підрозділі 1.2. “Історичні умови зародження лізингу та його розвиток в Україні” досліджується загальна еволюція лізингу та його поява і розвиток в Україні. При вивченні історії лізингу необхідно враховувати, що формування будь-якого явища, зокрема і лізингових правовідносин, має свої стадії: зародження, становлення, розвиток і сучасний стан даного інституту. Тому автор при дослідженні даного питання дотримувався принципу розмежування зазначених етапів.

На нашу думку, найбільш правильною є історична концепція лізингу, яка включає період починаючи з виникнення оренди, оскільки правильне розуміння історії становлення явища допомагає усвідомити його суть.

З організаційно-правової точки зору автором досліджена історія появи і розвитку лізингу в сучасній Україні. Становлення лізингу в Україні пройшло декілька принципових етапів.

До 1991-1992 років поняття лізингу як такого було відсутнє, регулювання лізингу здійснювалося лише загальними нормами Цивільного кодексу про майновий найм. У період до 1997 року відбулося закріплення лізингу в окремих актах законодавства, але, все одно, спеціального закону не було регулювання лізингу відбувалось за нормами податкового, банківського законодавства тощо. У 1997 році був прийнятий Закон України “Про лізинг”, яким уже були комплексно врегульовані питання лізингу. Сучасний етап пов’язаний з прийняттям нової редакції Закону України “Про фінансовий лізинг” та набранням чинності нового Цивільного кодексу України. І окремою правовою подією можна визначити приєднання в 2006 році України до Конвенції УНІДРУА “Про міжнародний фінансовий лізинг”. Незважаючи на те, що ця Конвенція поширюється на міжнародні угоди з лізингу, можна спрогнозувати подальші відповідні зміни в національному законодавстві відносно приведення лізингового законодавства у відповідність до норм цієї Конвенції.

Другий розділ “Поняття, правова природа та загальна характеристика лізингових відносин” складається із трьох підрозділів і присвячений питанням визначення, суті, структури та юридичної природи лізингових відносин.

У підрозділі 2.1. “Поняття лізингу і його правове регулювання” автор досліджує питання визначення лізингу з урахуванням прийняття Закону України “Про фінансовий лізинг” від 11.12.2003 року та Цивільного кодексу від 01.01.2004 року. Наголошено, що під лізингом як новим правовим інститутом в українській теорії та практиці потрібно розуміти лише фінансовий лізинг, який регулюється спеціальним законодавством та має тільки йому властиві особливості.

Лізингові відносини в Україні регламентовані нормами багатьох законодавчих актів, зокрема нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, Закону України “Про фінансовий лізинг” тощо. Така велика кількість нормативних актів, що містять положення щодо регулювання договору лізингу, не сприяє однаковій правозастосовчій практиці, тому очевидно, що сучасний розвиток економічних та правових відносин вимагає уніфікації нормативного матеріалу та єдиного законодавчого підходу. Вирішення цього завдання повинно будуватися на основі єдиного нормативного акту – Закону України “Про фінансовий лізинг”, який би відповідно деталізував норми Цивільного кодексу України.

Проаналізувавши поняття та суть фінансового лізингу і відповідне йому правове регулювання, автор вважає, що проведене дослідження дозволило сформулювати таке його визначення: фінансовий лізинг – це вид підприємницької діяльності, який полягає в інвестуванні власних, позичкових, так і залучених фінансових ресурсів у майно, яке буде спеціально придбане і передане за договором фінансового лізингу фізичним або юридичним особам у строкове і відплатне володіння та користування.

Підрозділ 2.2. “Структура договірних зв’язків лізингу” присвячений питанню визначення реальної та оптимальної правової структури зв’язків суб’єктів лізингу.

Розглядаючи питання конструкції відносин усіх трьох суб’єктів договору фінансового лізингу, дисертант докладно аналізує характер розподілу прав та обов’язків у суб’єктів договору і доходить висновку, що при визначенні структури договірних зв’язків лізингу потрібно виходити з того, що договір фінансового лізингу є двостороннім правочином.

З урахуванням вищезазначеного автор вважає за необхідне розмежовувати лізинг – як комплекс цивільно-правових відносин з реалізації договору лізингу, у якому беруть участь три основні суб’єкти (продавець майна, лізингодавець і лізингоодержувач), і договір фінансового лізингу – як договірне зобов’язання, в якому беруть участь дві сторони (лізингодавець і лізингоодержувач).

Автором розглянута складна конструкція відносин лізингу, за якою лізингоодержувач набуває права пред'явлення вимог безпосередньо продавцеві (постачальникові). Отриману конструкцію лізингу цілком можна пояснити, якщо визнати лізингоодержувача третьою особою в зобов'язанні з договору купівлі-продажу, причому існує певна своєрідність трактування поняття “виконання обов'язку на користь третьої особи”.

Підрозділ 2.3. “Місце договору фінансового лізингу в системі цивільно-правових договорів”. Питання правової природи лізингу займає важливе місце серед найбільш спірних тем у юридичній літературі. Автором з урахуванням попереднього аналізу конструкції договору фінансового лізингу було проведено наукове порівняння договору лізингу з такими традиційними цивільними договорами, як договір оренди, купівлі-продажу, кредиту, доручення.

Розглянувши і зіставивши правові конструкції цих договорів, дисертант наводить аргументацію, що дозволяє вважати договір фінансового лізингу різновидом договору найму (оренди). Таким чином, саме передача майна лізингодавцем лізингоодержувачу в строкове та відплатне користування є тією ознакою, що поєднує договір лізингу з іншими видами оренди. Усі ці ознаки характерні і для лізингу; отже родова приналежність лізингу до майнового найму (оренди) не викликає сумнівів.

Однак визнати відносини лізингу повністю тотожними відносинам оренди неможливо, оскільки специфіка лізингу як правового інституту полягає саме в присутності структурного взаємозв'язку із правовідносинами інших цивільно-правових договорів. Даний факт, а також необхідність специфічного правового регулювання, яка випливає із нього, і дозволяє відмежувати лізинг від оренди та визнати його окремим видом договору оренди.

Існує думка, що договір лізингу є самостійним типом договірних зобов'язань, що відрізняється від інших типів цивільно-правових договорів. Висновки прихильників визнання договору фінансового лізингу як самостійного договору про специфічну правову сутність і взаємозв'язок відносин лізингу, а також неповторність самого договору фінансового лізингу випливають із такого сумнівного постулату, як визнання лізингу тристороннім правочином, що породжує єдине зобов'язання між усіма трьома сторонами. Доводиться помилковість цього висновку і відповідно підстав для розгляду договору фінансового лізингу як самостійного цивільно-правового договору.

Третій розділ “Договір фінансового лізингу” містить чотири підрозділи і присвячений аналізу договірного регулювання правовідносин лізингу та цивільно-правовій відповідальності за договором фінансового лізингу.

У підрозділі 3.1. “Договір фінансового лізингу і його істотні умови” розкриваються і аналізуються характерні риси договору фінансового лізингу та дається вичерпний аналіз та характеристика істотним умовам цього договору.

Автор вважає за потрібне включити до переліку істотних умов питання визначення продавця (постачальника) предмета лізингу. Саме вирішення цього питання, згідно зі ст. 808 ЦК України, набуває принципового значення при розподілі відповідальності та ризиків.

На підставі аналізу предмета договору лізингу обґрунтовується положення законодавства про те, що предметом лізингу не можуть бути цінні папери, майнові права й ін. нематеріальні активи (програмне забезпечення, бази даних тощо). Доводиться, що зазначені об’єкти цивільних прав у порівнянні з правом власності мають іншу правову природу, що не дозволяє застосовувати їх зазначеному напрямку.

Хоча Закон України “Про фінансовий лізинг” прямо і не передбачає обмежень щодо предмета лізингу, однак, виходячи з дослідження поняття основних фондів, таке обмеження існує. Таким чином, предметом лізингу може бути майно, яке буде задіяне у виробництві та реалізації продукції, виконанні робіт чи наданні послуг, тобто використане в професійних цілях. На думку автора, з метою більш чіткого тлумачення предмета лізингу, ч. 1 ст. 3 Закону “Про фінансовий лізинг” необхідно закріпити в такій редакції: “Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена, згідно із законодавством, до основних фондів і призначена для використання в професійних цілях”.

Підрозділ 3.2. “Суб'єктний склад лізингового зобов'язання” містить детальний аналіз визначених статтею 4 Закону України “Про фінансовий лізинг” суб’єктів лізингу: лізингодавця, лізингоодержувача і продавця (постачальника). Було встановлено існування нормативних обмежень щодо практичної реалізації положень вищевказаного Закону щодо суб’єктів лізингу. Зокрема, на основі аналізу законодавчих актів автор доходить висновку, що лізингодавцем, за договором фінансового лізингу, має бути лише юридична особа, яка є фінансовою установою, або юридична особа, яка не є фінансовою установою, але взята на відповідний облік Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Підрозділ 3.3. “Зміст лізингового зобов'язання” присвячений дослідженню договірних прав і обов’язків суб’єктів фінансового лізингу.

Своєрідність змісту договору фінансового лізингу в основному пояснюється тим, що зобов'язання, що витікають з нього, є поєднанням, з одного боку – прав і обов'язків орендаря і орендодавця, типових для орендних відносин, а з іншого – деяких особливих прав і обов'язків сторін, пов'язаних з необхідністю укладання договору купівлі-продажу (поставки) для придбання лізингового майна з наступною передачею його лізингоодержувачу.

Аналіз прав та обов’язків сторін, які визначаються § 6 глави 58 ЦК України та Законом України “Про фінансовий лізинг”, показує, що обов’язок надання предмета лізингу лізингоодержувачу належить саме лізингодавцю, що відповідно підтверджує теорію двосторонності договору лізингу.

Важливим обов'язком лізингоодержувача є необхідність прийняти майно в тимчасове володіння і користування та користуватися ним відповідно до його призначення і умов договору. Тут важливого значення набуває саме відповідність користування умовам договору і призначенню предмета. Лізингодавець, як власник предмета лізингу, до якого дане майно повернеться після закінчення дії договору, зацікавлений, щоб лізингоодержувач користувався майном саме відповідно до його призначення і умов договору. Тому відповідні негативні правові наслідки для лізингоодержувача наставатимуть не у випадку відсутності факту користування майном або користування майном на власний розсуд, а лише тоді, коли таке користування здійснюватиметься неналежно.

Розглядається питання обов’язку страхування предмета лізингу. Визначається, що на практиці предмет лізингу у більшості випадків страхується лізингоодержувачем на користь лізингодавця, як власника предмета лізингу. На погляд автора, у разі настання страхового випадку, який підтверджений відповідними документами, і одержання лізингодавцем страхового відшкодування згідно із договором страхування сторони повинні за домовленістю зменшити заборгованість лізингоодержувача перед лізингодавцем.

Розглядаючи склад прав та обов’язків продавця, що стосуються всіх трьох суб’єктів лізингу, зазначається, що продавець не має ніяких прав по відношенню до лізингоодержувача як суб’єкта договору фінансового лізингу. Згідно зі ст. 808 ЦК і ч. 1 ст. 5 Закону, у продавця (постачальника) існує лише обов'язок.

Підрозділ 3.4. “Цивільно-правова відповідальність за договором фінансового лізингу” присвячений питанням цивільно-правової відповідальності суб’єктів лізингу.

Специфіка відповідальності в лізингових відносинах обумовлена їх тристороннім характером. Складність конструкції договору лізингу і відносин сторін, що виникають на його основі, обумовила важливе положення, що властиво цьому договору: лізингодавець не несе відповідальності перед лізингоодержувачем за якість та інші характеристики предмета лізингу, а також за його доставку, монтаж тощо, якщо лізингоодержувач самостійно вибирав продавця (постачальника) предмета лізингу. Таке положення є достатньо логічним. Підставою звільнення лізингодавця є його опосередкована участь у правовому механізмі відносин щодо придбання майна. Лізингодавець здійснює придбання предмета лізингу у визначеного лізингоодержувачем продавця і відповідно до визначених лізингоодержувачем специфікацій та умов. У такому випадку він повинен розглядатися лише як фінансовий посередник. Оскільки він не обирає продавця предмета лізингу і не визначає специфікацію цього предмета, то він і не повинен нести відповідальність, зокрема за неякісність або некомплектність майна, яке він купує.

Проаналізовано питання відповідальності продавця (постачальника) предмета лізингу перед лізингоодержувачем. Такий розподіл відповідальності не характерний для традиційних інститутів цивільного права. І інститут договору купівлі-продажу, і інститут договору найму (оренди), різновидом якого є договір лізингу, не передбачають подібної конструкції відповідальності. З огляду на вищевказане існує необхідність прямої вказівки подібної відповідальності продавця безпосередньо в Законі України “Про фінансовий лізинг”, що усунуло б суперечності і значно спростило формування інституту відповідальності в лізингових відносинах.

Вбачається, що право лізингодавця на повернення предмета лізингу у випадку несплати лізингових платежів є ключовим правом лізингодавця, яке забезпечене його правом власності на предмет лізингу. Саме завдяки цій особливості повернення предмета лізингу може здійснюватися у безспірному порядку як реалізація вимоги власника, що не володіє, до невласника, що володіє і який порушив умови договору. Законодавством встановлена чітка процедура вилучення: по-перше, були чітко встановлені підстави повернення предмета лізингу, і по-друге, лізингодавець володіє не правом вилучення, що призвело б до можливих фізичних зіткнень лізингодавця і лізингоодержувача, а правом вимоги повернення предмета лізингу, тобто безпосередньо сам лізингодавець не має права вилучити майно у лізингоодержувача.

На основі аналізу права лізингодавця стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса відзначається існуюча колізія норм ЦК України та Закону України “Про фінансовий лізинг”. Для вирішення цієї проблеми, на наш погляд, ч. 2 ст. 1071 ЦК України повинна бути викладена в такій редакції: “Грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом або договором між банком і клієнтом”.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що проявляється у дослідженні правової природи лізингу в Україні, а також надані рекомендації щодо вдосконалення лізингової практики та законодавства про лізинг. Проведення дисертаційного дослідження дозволило автору зробити ряд послідовних висновків теоретичного і науково-практичного характеру:–

з урахуванням Закону України “Про фінансовий лізинг” від 11.12.2003 р. під лізингом, як новим правовим інститутом в українській теорії та практиці потрібно розуміти лише фінансовий лізинг, який регулюється спеціальним законодавством та має тільки йому властиві особливості. Відповідно ст. 806 ЦК України підлягає доопрацюванню у визначенні договору фінансового лізингу, в якому потрібно відмовитися від такого виду лізингу, як прямий, і відповідно сам параграф 6 глави 58 ЦК має називатися “Фінансовий лізинг”;–

інститут лізингу є складною правовою конструкцією з двох основних договорів: договору купівлі-продажу і договору фінансового лізингу. Причому договір купівлі-продажу укладається на виконання договору фінансового лізингу. Інші договори, а саме: договір страхування, договір кредиту, договір поставки тощо, є допоміжними та укладаються залежно від конкретних обставин угоди. З урахуванням вищезазначеного необхідно розмежовувати лізинг – як комплекс цивільно-правових відносин з реалізації договору лізингу, у якому беруть участь три основні суб’єкти (продавець майна, лізингодавець і лізингоодержувач), і договір лізингу – як договірне зобов'язання, в якому беруть участь дві сторони (лізингодавець і лізингоодержувач); –

зроблено висновок про наявність певних протиріч у положеннях Закону України “Про фінансовий лізинг” і Цивільного кодексу України. Положення ст. 4 Закону про “багатосторонній договір лізингу” не відповідає представленій у Цивільному кодексі України концепції лізингу як двостороннього договору;–

специфічність відповідальності продавця предмета лізингу перед лізингоодержувачем можна пояснити, якщо визнати лізингоодержувача третьою особою в зобов'язанні з договору купівлі-продажу;–

предметом договору лізингу може бути майно, призначене не для використання в сімейних чи домашніх цілях, а таке що буде задіяне саме у виробництві та реалізації продукції, виконанні робіт чи наданні послуг, тобто призначене для використання в професійних цілях;–

з урахуванням вимог законодавства лізингодавцем має бути юридична особа, яка є фінансовою установою, або юридична особа, яка не є фінансовою установою, але взята на відповідний облік Держфінпослуг;–

пропонується процедуру безспірного вилучення предмета лізингу, як найбільш ефективного засобу захисту прав лізингодавця, поширити на інші випадки порушення зобов’язання з боку лізингоодержувача.

СПИСОК

ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Січко Д.С. Юридична природа лізингу // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2003. – №3. – С. 80-85.

2. Січко Д.С. До питання сучасного положення лізингу в законодавстві України // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2004. – №4. – С. 181-186.

3. Січко Д.С. Історія правовідносин лізингу // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 23. – К.: Ін-т. держави і права ім. В. Корецького НАН України, 2004. – С. 303-309.

4. Січко Д.С. Структура договірних зв'язків лізингу // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. Вип. 23 – О., 2004. – С. 302-307.

5. Січко Д.С. Правові теорії лізингових відносин // Материалы 58-й научной конференции профессорско-преподавательского состава и научных работников экономико-правового факультета ОНУ им. И.И. Мечникова (20-21 ноября 2003 г.). – О., 2004. – С. 148-151.

6. Січко Д.С. Аналіз законодавчої конструкції лізингу // Сборник научных статей экономико-правового факультета ОНУ им. И.И. Мечникова. – Т. 3. – О., 2004. – С. 131-136.

7. Січко Д.С. До питання визначення лізингу // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 3. – С. 101-104.

8. Січко Д.С. До питання відповідальності сторін за договором фінансового лізингу // Актуальні питання реформування правової системи України. Збірник наукових статей за матеріалами I Міжвузівської науково-практичної конференції (27-28 травня 2005 р., м. Луцьк). – Луцьк, 2005. – С. 204-208.

9. Січко Д.С. До питання суб’єктивного складу договору фінансового лізингу // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2005. – №2. – С. 180-814.

АНОТАЦІЯ

Січко Д.С. Правова природа лізингу в Україні. – Рукопис.

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2006.

У дисертації досліджена правова природа лізингу в Україні. Розглянуто питання щодо загального виникнення лізингу та його появи та розвитку безпосередньо в українському законодавстві. Велика увага приділяється дослідженню теоретичних положень юридичної природи договору фінансового лізингу. В цьому плані розглянуто такі питання, як поняття лізингу і його правове регулювання, структура договірних зв’язків лізингу та місце договору фінансового лізингу в системі цивільно-правових договорів. Відстоюється позиція приналежності вищевказаного договору до різновидності договору найму (оренди). Доводиться, що договір фінансового лізингу є двостороннім правочином. З урахуванням нового лізингового законодавства розглянуто питання істотних умов договору фінансового лізингу, його змісту. Досліджена цивільно-правова відповідальність за договором фінансового лізингу. На основі проведених в дисертації досліджень зроблено висновки та подано рекомендації щодо вдосконалення законодавства України про лізинг.

Ключові слова: фінансовий лізинг; договір фінансового лізингу; правова природа лізингу, структура договірних зв’язків лізингу; зміст договору фінансового лізингу.

АННОТАЦИЯ

Сичко Д.С. Правовая природа лизинга в Украине. – Рукопись.

Автореферат диссертации на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 – гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. – Львовский национальный университет имени Ивана Франко. – Львов, 2006.

Диссертация посвящена вопросам правовой природы лизинга в Украине. В работе рассматриваются научно-правовые и практические основы института лизинга в Украине, проводится исследование правового регулирования договора финансового лизинга, практики реализации, выявляются пробелы и коллизии в законодательном его обеспечении.

Существующее в отечественной и международной науке многообразие определений термина “лизинг” свидетельствует о том что несмотря на попытки общей унификации подходов к этому правовому институту, понятие и содержание лизинга в зависимости от законодательной базы конкретной страны отличаются. Украина в этом плане не является исключением, поэтому в работе проанализировано многообразие существующих определений лизинга и с учетом законодательства предложено оптимальное.

Было определено, что с учетом Гражданского кодекса Украины от 01.01.2004 г. и Закона Украины “О финансовом лизинге” от 11.12.2003 г. отечественное законодательство закрепляет два вида лизинга: прямой и косвенный. Но только косвенный (финансовый) лизинг имеет особую правовую конструкцию и соответствующую законодательную базу, которая разрешает нам рассматривать и изучать его как новое правовое явление в законодательстве.

В работе также проанализирована отечественная конструкция договора финансового лизинга, выдвинута и обоснована позиция, состоящая в том, что договор лизинга является двусторонним правочином, а сам финансовый лизинг основывается на заключении двух обязательных договоров: договора финансового лизинга и договора купли-продажи (поставки). В связи с этим подчеркивается, что существующую специфику конструкции ответственности продавца перед лизингополучателем можно обосновать, признав лизингополучателя третьим лицом в обязательстве из договора купли-продажи и соответственно построением договора купли-продажи в виде договора в пользу третьего лица.

Отдельно рассмотрен вопрос места договора финансового лизинга в системе гражданско-правовых договоров. Как известно, сложная правовая природа лизинга обусловлена тем, что он объективно находится в сфере сопредельных отношений аренды, купли-продажи, кредита. Поэтому с учетом анализа конструкции договора финансового лизинга диссертант отстаивает точку зрения о признании договора финансового лизинга отдельной разновидностью договора найма (аренды), а сам лизинг – комплексом отношений, который регулируется нормами договоров финансового лизинга и купли-продажи.

Отдельно в работе уделяется внимание возможности признания договора финансового лизинга самостоятельным гражданско-правовым договором. Отстаивая невозможность признания договора лизинга трехсторонним договором, как того придерживаются отдельные авторы, диссертант считает, что самостоятельность договора финансового лизинга должна основываться на трехсторонней конструкции договора, где взаимоотношения продавца, лизингополучателя и лизингодателя приобретают полноценный характер отношений сторон в договоре. Однако проведенный анализ законодательства и лизинговой практики не позволяет признать продавца юридически полноправным участником вышеуказанных отношений.

В последнем разделе исследованы также вопросы: содержание договора финансового лизинга; субъекты; гражданско-правовая ответственность по договору финансового лизинга.

Отмечается, что существующее законодательное определение как предмета договора лизинга, так и такого субъекта лизинга, как лизингодатель, на практике имеет существенные ограничения. Рассмотрены также вопросы существенных условий договора финансового лизинга. Отмечая несомненный шаг вперед с внедрением принципа диспозитивности в этом вопросе, представляется необходимым расширить список существенных условий договора финансового лизинга, путем обязательного указания в договоре выбора продавца (поставщика) предмета лизинга, поскольку именно разрешение этого вопроса, согласно ст. 808 ЦК, имеет принципиальное значение при распределении ответственности и рисков.

Проанализирована специфика ответственности продавца предмета лизинга перед лизингополучателем. Такое распределение ответственности не является характерным для традиционных институтов гражданского права. И институт договора купли-продажи, и институт договора найма (аренды), разновидностью которого является договор лизинга, не предусматривают подобной конструкции ответственности. Поэтому существует необходимость прямого указания подобной ответственности продавца непосредственно в Законе Украины “О финансовом лизинге”, что убрало бы противоречия и значительно упростило бы формирование института ответственности в лизинговых отношениях.

На основании произведенных в диссертации исследований сделаны соответствующие теоретические выводы и даны практические рекомендации, направленные на совершенствование лизингового законодательства Украины.

Ключевые слова: правовая природа лизинга; договор финансового лизинга; структура договорных связей лизинга; содержание договора финансового лизинга.

SUMMARY

Sichko D.S. Legal nature of leasing in Ukraine. – Manuscript.

Thesis for candidate’s degre in law sciences by speciality 12.00.03 – Civil Law and Civil Process; Matrimonial