Київський славістичний університет

Саранча Галина Василівна

УДК (477):314.743

Соціально-політична та культурна адаптація третьої хвилі української еміграції у Сполучених Штатах Америки (40–70 роки ХХ століття).

07.00.02 – всесвітня історія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2006

Дисертацією

є рукопис

Робота виконана

На кафедрі стародавньої та середньовічної історії Тернопільського

національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка

Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

Гонтар Тетяна Миколаївна

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

завідувач кафедри стародавньої та середньовічної історії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Качараба Степан Петрович

Львівський національний університет

імені Івана Франка

завідувач кафедри історичного краєзнавства

кандидат історичних наук

Ковальчук О кандидат історичних наук

Ковальчук Олена Олександрівна

Інс4ний співробітник Інституту Історії НАН України

Провідна установа: Інститут української археографії та джерелознавства ім. Михайла Грушевського Національної Академії Наук України

Захист відбудеться “_23_” __06____ 2006 р. о __14_ годині на

засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.123.01 у Київському славістичному університеті

(01025, м. Київ, пров. Рильський, ).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці

Київського славістичного університету (03150, м. Київ, вул. А. Барбюса, 9).

Автореферат розісланий “_22_” __05_____ 2006 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради проф. І. І. Ільюшин

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Історія української еміграції – складова частина історії України та країн перебування українських емігрантів. Проблема еміграції тривалий час не досліджувалась в Україні. А між тим українці як західної, так і східної діаспори роблять вагомий внесок у розвиток культури, науки, мистецтва, літератури як українського народу, так і народів країн, в яких вони проживають.

За роки незалежності України, коли національна самосвідомість українського народу почала відроджуватись, а його історична пам’ять відновлюється, помітно зріс інтерес у громадян нашої держави до життя українців за кордоном, їх соціально-політичної діяльності, надбань у галузі економіки, науки, культури, мистецтва, літератури, освіти.

Водночас значно розширюються взаємні культурні, наукові, ділові, а також туристичні контакти громадян України із зарубіжними українцями. В Україні з’являється все більше публікацій про життя українських спільнот за кордоном, друкуються твори відомих науковців та літераторів українського походження, повертаються народові незаслужено забуті імена видатних українців.

Зараз з’явилася можливість більш ґрунтовно вивчати історію української еміграції, адже доступними стали архівні документи як у нашій державі, так і за кордоном. Видаються в Україні праці українських емігрантів, що досліджували проблеми української діаспори. Доступними стали праці зарубіжних авторів, в яких зібрано значний фактичний матеріал про українську діаспору, особливо західну, та висвітлено різноманітні сторони її життя.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що проблема третьої хвилі української еміграції досліджена через призму її адаптації до соціально-політичних та культурних умов США, виявлена роль самоорганізації українців в цій країні, як в самому процесі переселення, так і в налагодженні багатогранного матеріального та духовного життя. Вперше введено в науковий обіг чималу кількість документів і матеріалів, що зберігаються в Центрі Дослідження Історії Еміграції (Міннеаполіс, штат Міннесота, США), архіві при Українському Національному Музеї (Чикаго, штат Іллінойс, США), які стосуються переселення українських біженців та переміщених осіб, зокрема діяльність Злученого Українського Американського Допомогового Комітету; адаптації українців у Сполучених Штатах (як відомих діячів у різноманітних галузях життя в діаспорі, так і пересічних осіб, емігрантська доля яких може слугувати типовим зразком непростого життя українців за кордоном); діяльності українських громадсько-політичних організацій; творчості талановитих митців, про яких мало відомо в Україні.

Чисельність закордонного українства, за різними підрахунками, становить від 12 до 20 млн. українців, тобто майже третина українського етносу перебуває за межами своєї історичної батьківщини. По-суті, це ще одна європейська держава. Українська історична наука, яка тривалий час не приділяла уваги проблемі дослідження української еміграції, на даному етапі стоїть перед завданням дослідити маловідомі сторінки історії, вагомою частиною якої є історія діаспори. Таким чином із вищевказаного випливає, що дослідження шляхів еміграції та особливостей адаптації українців у США є важливим і актуальним завданням української історичної науки. Сприяти його розв’язанню і покликана дана наукова робота.

На сучасному етапі української історії, коли вже півтора десятка років триває нова, четверта хвиля еміграції українців до Сполучених Штатів Америки, яка за своїм соціальним складом та рівнем освіти є досить схожа із попередньою хвилею, важливим завданням є дослідження усіх сторін життя українських емігрантів у цій країні. Покидаючи батьківщину, люди дуже часто потрапляють у нові, незвичні умови існування. Вони не обізнані ні з місцевим законодавством, ні з умовами працевлаштування, а також із ситуацією, яка склалася в українських громадах у цій країні. Дане дослідження присвячене саме висвітленню умов первинного пристосування представників третьої хвилі української еміграції до життя у Сполучених Штатах, розглядає проблеми адаптації різних соціальних груп – від селянства до інтелігенції. Характерною особливістю дослідження є спроба поглянути на життєдіяльність діаспори у США немов би зсередини, очима самих емігрантів. У джерельному аспекті новизна визначається тим, що до наукового обігу введено чималу кількість документальних матеріалів, які є невідомі на Україні і ще не отримали належної оцінки науковців.

На основі опублікованих та архівних матеріалів Immigration History Research Center (м. Міннеаполіс, штат Міннесота, США), архіву при Українському Національному Музеї (м. Чикаго, штат Іллінойс, США), Української наукової бібліотеки при Іллінойському університеті (м. Урбана-Шампейн, штат Іллінойс, США), Центрального Державного Архіву Вищих Органів Влади, Центрального Державного Архіву Громадських Об’єднань України, Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, Львівської Обласної Універсальної наукової бібліотеки (Відділ літератури національного і духовного відродження), Державного архіву Тернопільської області здійснено спробу системно охарактеризувати причини еміграції, проблеми адаптації третьої хвилі українських емігрантів у Сполучених Штатах Америки та вклад її представників у суспільно-політичне, економічне, культурно-мистецьке життя української спільноти у цій країні.

Мета даної наукової роботи полягає в тому, щоб на широкому документальному матеріалі, донедавна фактично недоступному пересічному науковцю, проаналізувати увесь комплекс причин та умов соціально-політичної адаптації українців в США і зробити обґрунтовані висновки щодо цих процесів, висвітлити функціонування українських організацій та визначити їх вплив на громадсько-політичне життя діаспори.

Метою продиктовані основні завдання, які необхідно розв’язати у процесі дослідження даної наукової проблеми:

проаналізувати реальний стан наукової розробки теми та джерельну базу дослідження;

виявити основні історико-політичні причини, що призвели до еміграції українців в 40-50-х роках XX століття;

з’ясувати роль у переселенні та первинній адаптації біженців та переміщених осіб (українського походження) українських об’єднань, зокрема таких як Злучений Український Американський Допомоговий Комітет;

проаналізувати особливості розселення, умови життя і праці, соціальний статус емігрантів;

простежити особливості соціально-політичної адаптації українських емігрантів у США, їхні пошуки шляхів професійного та освітнього розвитку;

комплексно дослідити основні організаційні форми громадсько-політичного життя української діаспори;

визначити внесок представників української еміграції у розвиток економіки, культури та інших сфер життя, як у США, так і в Україні.

Об’єктом дослідження є процес переселення українців за океан та політичні і соціально-економічні умови, в яких перебувала українська спільнота у Сполучених Штатах Америки у 40–70 роках ХХ століття.

Предметом дослідження є процес пристосування українців-емігрантів до соціально-економічних умов життя у США, їх громадсько-політична, та культуротворча діяльність у цій країні.

Теоретичне значення дослідження полягає у виявленні закономірностей пристосування українців до життя в соціально-політичних умовах США в 40-х – 70-х роках ХХ століття. Опрацювання раніше недоступних дослідникам архівних джерел і фактів дає змогу достовірно висвітлити малодосліджені досі аспекти функціонування української діаспори у США, переглянути і уточнити оцінки різноманітних сторін життя української еміграції.

Практична значимість роботи. Матеріали даного дослідження, його висновки та узагальнення можуть бути використані для дальшого поглибленого вивчення важливої історичної проблеми. Одержані результати допоможуть науковцям та студентам ґрунтовніше вивчити відповідні курси новітньої історії країн Європи та Америки, під час підготовки і написання дисертацій, наукових статей, рефератів, курсових та дипломних робіт, котрі за своєю тематикою дотичні до проблеми української еміграції у США та шляхів її соціально-політичної адаптації. Питання життя українців у Сполучених Штатах Америки вивчаються в навчальних курсах історії України та всесвітньої історії в загальноосвітній школі (11 клас), тому матеріали дисертаційного дослідження будуть сприяти поглибленню цього вивчення знаннями щодо існування громадсько-політичних організацій, активних діячів, що вплинули на суспільне та культурне життя української спільноти у цій країні.

Методологічна основа. Дослідження здійснюється на основі використання принципів історизму та холізму (переваги цілого над частковим). У вивченні функціонування української діаспори, її громадсько-політичних та мистецьких організацій використані методи типологізації та систематизації. Порівняльний метод дав можливість виявити особливості третьої хвилі української еміграції, а структурно-системний метод – вивчити це явище в контексті функціонування його організацій та складових частин, соціальних груп та особистостей. Генетичний та історичний методи дали можливість виявити як причини еміграції, так і розвиток цього явища.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках наукової проблематики історичного факультету Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка “Україна в контексті європейської історії” (Рішення вченої ради Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Протокол № від 24 грудня 1998 р.).

Хронологічні рамки дослідження – 40-ві – 70-ті роки ХХ століття. Нижньою межею хронологічних рамок роботи є 40-ві роки ХХ століття, адже причини та політичні умови, що справили вплив на організацію післявоєнної еміграції склалися саме у цей період. Верхня межа дослідження обумовлена особливостями умов адаптації, громадсько-політичної та культурної діяльності третьої хвилі української еміграції у США, яка найбільш активно виявлялася у 50-х – 70-х роках ХХ століття. Однак, зважаючи на необхідність з’ясування ґенези та відмінних особливостей українських хвиль еміграції до США, доцільно здійснити їх ретроспективний аналіз із кінця ХІХ століття.

Територіальні рамки дослідження охоплюють Сполучені Штати Америки та країни Європи, на території яких наприкінці 40-х років ХХ століття були встановлені так звані окупаційні зони. До таких країн належать Німеччина, Австрія та Франція, де перебували українські емігранти до переселення у США.

Апробація основних положень і результатів дисертації здійснена на 23-й міжнародній науковій конференції “Україна та її історія очами її вітчизняних та зарубіжних сучасників” (Урбана-Шампейн, Іллінойс, США, 2004), ХХІІІ щорічній Міжнародній науково-практичній конференції “Соціально-економічні, політичні та етнонаціональні чинники буття народу в системі українознавства” (Київ, 2004), Всеукраїнській науковій конференції “Національна інтелігенція в історії та культурі України в ХХ-ХХІ століттях” (Вінниця, 2004), ІХ науковій студентсько-викладацькій конференції “Дні науки Національного університету “Острозька академія” (Острог, 2004), “Шевченківська весна: проблеми та перспективи української науки”, (м. Київ, 2005), Всеукраїнській науковій конференції студентів і молодих учених “Українська культура: питання історії, теорії, методики” (Херсон, 2005 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Українська біографістика: забуте і невідоме” (Тернопіль, 2005), Всеукраїнській науковій конференції студентів і молодих учених “Перспективи та проблеми науки в умовах глобалізації” (Тернопіль, 2005), Всеукраїнській науковій конференції “Інтелігенція і влада” (Одеса, 2006).

З метою апробації дисертаційного дослідження було записано декілька радіопередач на Тернопільському державному радіо та на “Українському радіо” в м. Міннеаполіс (Міннесота, США).

Апробація роботи. Основні положення та висновки дисертації апробовані на 11 наукових конференціях (3-х міжнародних, та 8 всеукраїнських). Три конференції відбулися в м. Тернополі, інші – в Києві, Вінниці, Херсоні, Острозі, Одесі та при Іллінойському університеті у м. Урбана-Шампейн, штат Іллінойс, США.

Структура й обсяг дисертації зумовлені її метою та науковими завданнями. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг основного тексту дисертації – 185 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, її зв'язок із науковими програмами, визначено мету і завдання, об’єкт та предмет наукового пошуку, хронологічні й територіальні рамки, розкрито наукову новизну отриманих результатів, викладено методологічні засади та методи дослідження, теоретичне і практичне значення роботи, подано дані про апробацію результатів дослідження та структуру дисертації.

У першому розділі – “Стан наукової розробки проблеми та її джерельна база” – розкрито процес наукового осмислення проблеми в українській та зарубіжній історіографії, охарактеризовано найважливіші джерела.

Дослідження української еміграції у США, особливо третьої, політичної хвилі, не проводилося вітчизняними науковцями тривалий період часу. До 1991 року проблеми існування української діаспори вивчали українські науковці поза межами України. Найбільшою науковою працею, однією з найважливіших в галузі дослідження української діаспори, є “Енциклопедія Українознавства” Енциклопедія українознавства: В 10 т. – Париж – Нью-Йорк, 1955 – 1984. в десяти томах (1955–1984 рр.). В ній найбільш повно представлено досягнення української діаспори в різноманітних галузях життя.

Першою найбільш ґрунтовною і узагальнюючою працею, яка досліджувала життя української діаспори, охоплюючи всі три хвилі переселення, була праця М. Куропася “The Ukrainian Americans. Roots and Aspirations 1884–1954” Kuropas M. The Ukrainian in America. Roots and Aspiration 1884 - 1954. – Toronto, 1991. – 560 p., що вийшла у 1991 році у видавництві університету м. Торонто. Ця книга безумовно є найбільш повним та послідовним дослідженням української еміграції у США.

Важливим дослідженням проблеми розселення та демографічного стану українських громад у цій країні стала праця “Українські поселення. Довідник” Мілянич А. М., Бандера В. Н., Ісаїв В. В. Українські поселення. Довідник. – Нью Йорк, 1980. – 351 с. (Нью-Йорк, 1980). Її авторами є українські науковці США та Канади: А. М. Мілянич, В. Н. Бандера, І. М. Гуриш та В. В. Ісаїв. Важливі статистичні дослідження були проведені американським науковцем Р. Цебрівським. Ці дані опубліковані у спільному американсько-канадському виданні “Українці в ЗСА та Канаді” Цибрівський Р. А., Тесля І. Українці в ЗСА і Канаді. – Філадельфія, 1971. – 54 с..

У 1991 році за сприянням Українського Конгресового Комітету була видана праця колективу українських науковців США під загальною редакцією В.Душника “The Ukrainian Heritage in America” Dushnyk W. The Ukrainian Heritage in America. – New York, 1991. – 690. Ця книга складається з окремих статей, що охоплюють різноманітні аспекти політичного, громадського, наукового, культурного та релігійного життя українців у Сполучених Штатах Америки. Однією з перших в незалежній Україні з’явилася спільна праця канадських і українських науковців Я. Галана, Б. Кардана, Б. Кравченка, С. Лазебника та Л. Лещенка “Зарубіжні українці. Довідник” Зарубіжні українці: Довідник. – К., 1991. – 525 с..

До перших узагальнюючих досліджень в Україні слід віднести праці Ф. Д. Заставного “Українська діаспора” Заставний Ф. Д. Українська діаспора. – Львів, 1991. – 120 с.. Слід відзначити плідну роботу у галузі дослідження української діаспори тернопільських науковців під керівництвом Б. Д. Лановика. Доробку цього колективу належать такі дослідження, як “Українська діаспора: від минувшини до сьогодення” Лановик Б. Д., Траф’як М. В. та інші. Українська еміграція: від минувшини до сьогодення. – Тернопіль, 1999. – 512 с., “Історія української еміграції” Історія української еміграції: Навчальний посібник / За ред. Лановика Б. Д. – К.: Вища школа, 1997. – 520 с., “Роль та місце української діаспори в становленні незалежної Української держави” Лановик Б. Д. та інші. Роль та місце української діаспори в становленні незалежної Української держави / Р. М. Матейко, З. М. Матисякевич, І. Б. Дацків, Н. В. Совінська. – Тернопіль, 2001. – 292 с. та ряд інших праць, де аналізуються причини та обставини виникнення українських етнічних груп по всіх континентах, соціально-економічні та культурні умови їхнього становлення та розвитку. Останнім сучасним виданням у галузі дослідження української еміграції в цілому світі можна назвати працю “Українці в світі” Трощинський В. П., Шевченко А. А. Українці в світі. – К.: Альтернативи, 1999. – 352 с.

, яка побачила світ у 1999 році. Чи не вперше в українській історіографії автори В. П. Трощинський та А. А. Шевченко торкаються дослідження сучасної, четвертої хвилі еміграції українців до США. Праця базується на ґрунтовному вивченні джерел та статистичних даних. По-новому оцінюються проблеми третьої, політичної і найбільш диференційованої, хвилі української еміграції.

Проведений аналіз стану вивчення третьої хвилі української еміграції свідчить про відсутність системності у дослідженні теми у вітчизняній та зарубіжній історіографії. Дисертаційне дослідження має на меті висвітлити цю маловідому сторінку історії на основі архівних джерел, які зберігаються у архівних колекціях США і не були досі використані вітчизняними науковцями.

Всебічному розкриттю теми сприятиме критичний та неупереджений аналіз джерел. Наявні документи згруповано за такою схемою: документи закордонних архівів, що становлять основний масив, на якому базується дослідження, неопубліковані документи державних архівів України, матеріали періодичних видань та мемуари і спогади.

Основними архівними джерелами, які використовувалися при написанні даної роботи, є матеріали, що зберігаються в українських архівах у Сполучених Штатах Америки. Найбільша кількість документів опрацьовано в Центрі Дослідження Еміграції, який знаходиться в м. Міннеаполіс, штат Міннесота. Важливими для висвітлення процесу переселення та адаптації українців у Сполучених Штатах Америки є матеріали архіву Злученого Українського Американського Допомогового Комітету (ЗУАДК). Цінними документами для дослідження даної проблеми є матеріали, що торкаються діяльності політичних, громадських, мистецьких та професійних організацій.

Для аналізу різноманітних сторін життя української спільноти у Сполучених Штатах Америки цінним є дослідження матеріалів, які зберігаються у архіві при Українському Національному Музеї в м. Чикаго, штат Іллінойс. Тут зосереджені документи різні за характером, які торкаються практично усіх сфер життя української діаспори у цьому регіоні.

Ідеологічні засади й практична діяльність громадсько-політичних організацій української діаспори ретельно фіксувалися і аналізувалися ідеологічним відділом ЦК КПб) України. Саме тому чимало інформації щодо виникнення, діяльності та політичної позиції лідерів організацій та спілок у США зберігається у секретних (особливих) фондах ЦК КПб) У при Центральному державному архіві громадських об’єднань України. Чимало документів, присвячених репатріації українських громадян наприкінці 40-х років ХХ століття, проблемі, якої частково торкається дане дослідження, містяться у фондах Ради Міністрів УРСР при Центральному державному архіві вищих органів влади та управління в Україні.

Таким чином, для розкриття даної теми було використано різноманітні матеріали: архівні та опубліковані джерела, праці дослідників української діаспори, численні періодичні видання. Не всі джерела є рівнозначними, та їх сукупність робить результати дослідження цілком достовірними й достатніми для виконання поставлених завдань.

У другому розділі – “Переселення та соціальна адаптація третьої хвилі української еміграції у Сполучених Штатах Америки” – висвітлюються проблеми переселення українців до США та нелегкі умови пристосування до життя в нових умовах.

Друга світова війна завдала жахливих збитків Україні та її народові. Щонайменше 5,3 млн. осіб, або кожен шостий українець, загинули під час війни. Помітною втратою для України виявилася масова еміграція молоді та інтелігенції, яка розпочалася під впливом тих політичних та економічних умов, які склалися в країні наприкінці 40-х років ХХ століття. Після завершення війни на території окупаційних зон Німеччини, Австрії, Франції опинилося півтора мільйони українців. Понад 90 відсотків усіх українських біженців окупаційна влада розмістила у таборах для переміщених осіб. Українці зуміли створити єдину організацію, яка могла б виступити на захист їхніх інтересів. Такою організацією стало Центральне Представництво Українських Емігрантів в Німеччині (ЦПУЕН), що була створена 1 листопада 1945 року в Ашафенбурзі.

Українська діаспора у США прагнула надати допомогу своїм співвітчизникам у Європі. Українці створили таку організацію, яка змогла стати рівноправним партнером міжнародних установ, що надавали допомогу жертвам Другої світової війни. Разом з ними проводилася спільна акція в справах допомоги і переселення біженців, які внаслідок військових дій змушені були покинути рідний край і шукати притулок в інших країнах. Цією організацією став Злучений Український Американський Допомоговий Комітет (ЗУАДК). ЗУАДК почав офіційно своє існування 20 червня 1944 року. В діяльності ЗУАДК, спрямованій на надання допомоги українським біженцям та переміщеним особам в Європі, можна виділити три основні напрямки: по-перше, організаційні справи, спрямовані на здобуття Комітетом визнання його урядом США та міжнародними організаціями, що займалися допомогою жертвам війни, та розгортання пропаганди серед української громадськості США про допомогу своїм землякам. По-друге, надання правової та матеріальної допомоги українцям в Європі. По-третє, переселенська акція українців до США та сприяння їх адаптації в цій країні. Організаційні справи велися у двох сферах діяльності: на українській (внутрішній) та урядовій (міжнародній).

Важливою проблемою, яка постала перед ЗУАДК на той час, була протидія примусовій репатріації українців із окупаційних зон Німеччини та Австрії до СРСР. Завдяки виступам проти примусової репатріації представників ЗУАДК на конференції УНРРА, що відбулася в березні 1946 року в Атлантик Сіті, було прийняте рішення не сприяти насильницькій репатріації, яку проводив уряд СРСР. Ситуація щодо репатріації в окупаційних зонах Європи змінилася уже наприкінці 1945 року.

ЗУАДК відіграв важливу роль не тільки в організації масової еміграції українців, але й брав на себе відповідальність за влаштування українців у Сполучених Штатах Америки та країнах Європи. Злучений Український Американський Допомоговий Комітет зумів організувати переселення понад 58 відсотків від усього загалу українців, що прибули до США після завершення ІІ Світової війни.

Внаслідок переселення українських переміщених осіб із Європи за океан, яке тривало з 1947 по 1952 рр., на території Сполучених Штатів Америки опинилося близько 100 тисяч українців. Пізніше сюди ж прибуло ще 20 тисяч українських емігрантів, які реемігрували із Англії, Бельгії, Аргентини та інших країн. Ця хвиля української еміграції була більш масовою у порівнянні із двома попередніми. Згідно з американським еміграційним законодавством, до США могли прибути тільки ті емігранти, які мали запрошення від громадян цієї країни. Американські громадяни українського походження висилали такі запрошення і брали на себе відповідальність у забезпеченні житлом та роботою новоприбулих українців. Запрошували українців до США і американські громадяни, які мали потребу у дешевій робочій силі.

За таких обставин українські емігранти поселялися здебільшого там, де вже були значні скупчення українських громад. Найбільшими осередками, куди переселялися новоприбулі, стали такі міста: Нью-Йорк, Чикаго, Філадельфія, Детройт, Клівленд, Ротчестер, Буффало, Нью Арк, Джерсі Сіті, Нью Ейвон, Гартфорд, Сіракузи, Пітсбург. Згідно із офіційними даними державних переписів населення, найбільше скупчення українського етнічного населення проживало у метрополіальному окрузі м. Нью-Йорк та його околицях (Нью Арк, Паттерсон, Кліфтон, Пассейк). Українські емігранти, прагнучи за будь-яку ціну приїхати до США, погоджувалися на важку і мало оплачувану працю, здебільшого у сільському господарстві. Широкого розголосу у американській пресі набув конфлікт у штаті Меріленд. На початку 1950 року у Мериленді виник справжній конфлікт у зв’язку з тим, що українські емігранти покидали ферми і переїжджали в міста, так і не відпрацювавши домовлений термін у своїх спонсорів.

Третя хвиля української еміграції значною мірою відрізнялася від двох попередніх і за своїм соціальним складом. За даними Центрального Представництва Української Еміграції серед переміщених осіб української національності в окупаційних зонах Європи перебувало 8407 кваліфікованих робітників, 1043 підприємців, 887 інженерів, 690 лікарів та медичних працівників. Однак, українські фахівці, науковці та інтелігенція, переселяючись за океан, не мали змоги працювати відповідно до своєї кваліфікації.

Для вирішення проблем соціальної адаптації українська інтелігенція, медичні працівники, фахівці у галузі економіки створювали професійні організації – Товариство Українських Лікарів, Товариство Українських Правників, Товариство Українських Інженерів, Учительську Громаду.15 лютого 1947 року в Нью-Йорку новоприбулими емігрантами була створена організація “Самопоміч”. Ця організація мала на меті надавати допомогу новоприбулим емігрантам та вирішувати ті проблеми, які виникали в процесі адаптації. Фахівці в різноманітних галузях науки, бізнесу, промисловості, незважаючи на нелегкі умови пристосування у Сполучених Штатах Америки, змогли не тільки адаптуватися, але й реалізувати свій потенціал в нових умовах існування.

У третьому розділі – “Громадсько-політичне життя української діаспори наприкінці 40-х – на початку 60-х років ХХ століття та його відображення в українській еміграційній пресі” – аналізується діяльність громадсько-політичних організацій на території Сполучених Штатів Америки.

На період завершення ІІ Світової війни центр політичного життя українців перемістився у західні окупаційні Зони Європи. Саме тут продовжував свою діяльність уряд Української Народної республіки в екзилі. Нова третя хвиля українських емігрантів, в середовищі якої була значна кількість патріотично налаштованої інтелігенції та молоді, внесла у політичне і громадське життя української діаспори в Європі значне пожвавлення, чим по праву здобула собі звання політичної еміграції.

У період між двома світовими війнами в українській діаспорі у Сполучених Штатах Америки громадсько-політичне життя зазнавало бурхливого розвитку. Українці перших двох хвиль еміграції створили ряд громадських організацій. До таких слід віднести насамперед Український Народний Союз, Український Робітничий Союз, Українську Народну Поміч.

На початку 20-х років ХХ століття в українській діаспорі у Сполучених Штатах Америки поширення набули ідеї українського монархізму, репрезентовані гетьманським рухом. Після завершення ІІ Світової війни відбулися суттєві зміни в середовищі гетьманського руху не тільки у Сполучених Штатах, а й у Європі. У цей період розпочався новий етап його розвитку. З приїздом до США нової хвилі емігрантів, серед яких була чимала кількість прихильників гетьманського руху, у цій країні назріла необхідність переглянути його засади в умовах нової політичної ситуації, що склалася в середовищі еміграції. Ідеологи гетьманського руху через свої претензії на спадкоємну владу в Україні не знайшли широкої підтримки серед представників нової української еміграції.

Ідеї націоналізму у середовищі еміграції були репрезентовані насамперед двома організаціями – Організацією Державного Відродження України (ОДВУ) та Організацією Оборони Чотирьох СвободООЧСУ). У період ІІ Світової війни діяльність українських громадсько-політичних організацій націоналістичного спрямування була припинена за вказівкою уряду США. В 1946 р. діяльність ОДВУ було відновлено в зв’язку із зміною курсу політики уряду США та завдяки численним спростуванням самими членами організації і її керівником О. Неприцьким-Грановським щодо звинувачень у причетності до співпраці з нацистським урядом Німеччини. Розкол в середовищі ОУН призвів до гострого протистояння між організаціями і в українській діаспорі. Спроби досягнути певних домовленостей і об’єднатися в єдину політичну силу не дали позитивних результатів. За ініціативою українських організацій взаємодопомоги у період ІІ Світової війни 24 травня 1940 р. на Першому Всеукраїнському Конгресі був створений Український Конгресовий КомітетУКК) – координуюча та репрезентативна українська установа. Згодом УКК об’єднала 100 тисяч членів 60-ти українських організацій.

Третя хвиля української еміграції містила значний відсоток молоді, яка була носієм патріотизму та високої політичної свідомості. Прагненням молодих українців було гідно репрезентувати свою країну на еміграції. Ці завдання українська молодь реалізовувала шляхом створення молодіжних українських організацій таких, як Спілка Української МолодіСУМ), Об’єднання Демократичної Української МолодіОДУМ), Пласт.

Популярні серед української молоді організації СУМ і Пласт, які пропагували ідеї християнства та націоналізму, відродилися в середовищі української молоді, що перебувала у таборах для переміщених осіб в окупованих зонах Європи у 1948–50-х роках. Лише Об’єднання Демократичної Української Молоді у Сполучених Штатах Америки було створено 18 червня 1950 року в Нью-Йорку. Організації ставили собі за мету створити розгалужену мережу молодіжного руху за океаном. Методами їх діяльності були масові з’їзди, створення літніх таборів навчання та відпочинку. Молодіжні організації були активними учасниками громадського та культурного життя української діаспори у США.

Політична за своїм характером третя хвиля української еміграції, основною рисою якої була організація бурхливого громадсько-політичного життя поза межами своєї історичної батьківщини, посприяла розвитку української еміграційної преси та засобів масової інформації як в Європі, так і у Сполучених Штатах Америки. Еміграція українців у США призвела до появи у цій країні великої кількості українських періодичних видань, які зазвичай були виразниками поглядів певних громадсько-політичних організацій. Українська преса не тільки інформувала україномовних читачів про проблеми та події в країні та світі, але й прагнула зберегти українську мову, свідомість, національні традиції. Ще одним завданням, яке ставила перед собою українська преса, було збереження нерозривного зв’язку емігрантів із батьківщиною.

У четвертому розділі – “Науково-освітня та культуротворча діяльність третьої хвилі української еміграції в 40–70 роках ХХ століття у Сполучених Штатах Америки” – проаналізовано діяльність наукових, освітніх установ, які діяли в діаспорі у 40–70 роках ХХ, а також розвиток української культури та мистецтва у США.

Третя хвиля української еміграції відрізнялася від попередніх двох хвиль тим, що до її складу входив чималий відсоток інтелігенції, митців, науковців, медиків, інженерів, економістів. За даними ЦПУЕН в її середовищі переважали люди з початковою освітою – 48129 чоловік, що становило 54,54від усього загалу українських емігрантів. Людей із середньою спеціальною освітою тут було 7061 чоловік, приблизно 9 %, неписьменних – 2808 осіб, – 3,2На еміграції опинилося чимало осіб із вищою освітою – 3616 чоловік, що становило 4,12Для прикладу, в американській окупаційній зоні серед українського загалу опинилося 303 професори, 102 доценти та 75 наукових працівників.

Українські емігранти ще перебуваючи у таборах в окупованих зонах Європи, відновили діяльність та заснували ряд наукових установ, які не тільки сприяли отриманню освіти українській молоді, але й розвивали різні галузі української науки. В місцях найбільшого зосередження українських біженців створювалися школи, як початкові, так і середні. У французькій, американській та британській зонах було створено 79 початкових, або так званих народних українських шкіл, в яких викладало 420 учителів, відвідувало школи 3226 учнів. Середню освіту українці мали змогу здобувати у 25 середніх школах, де навчалося 2578 учнів.

У Сполучених Штатах Америки перші школи українознавства для дітей почали організовуватися вже у 1949 році, тобто у той період, коли масове переселення за океан ще тривало. Ініціатором заснування першої школи українознавства у Нью-Йорку був професор К. Кисілевський. Наприкінці 40-х років ХХ століття школи для українських дітей засновувалися в таких містах як Чикаго, Нью-Гейвен, Детройт, Клівленд, Денвер, Нью-Арк, Балтимор, Йонкерс, Філадельфія, Бостон, Гартфорд, Пассейк. Наприкінці 1952 року у Нью-Йорку та Чикаго діяло по дві школи українознавства.

У березні 1953 році на зібранні учителів шкіл українознавства в Нью-Йорку було засновано Вчительську Раду, метою якої було об’єднання та керівництво існуючими в США загальноосвітніми українськими школами, створення єдиної шкільної програми. Вчительська Рада займалася видавництвом підручників для шкіл та розробкою навчальних планів для вчителів. 

Навчання в школах українознавства розраховувалося на вісім років. Перші чотири роки початкового навчання учні вивчали такі предмети як українська мова і література, пізніше у середніх класах до цих предметів додавалися історія України, географія та українська культура. У середині 50_х ХХ століття років у школах українознавства були введені випускні іспити (“матура”). Українські освітні установи повинні були пристосовуватися до умов навчального процесу, який проходила українська молодь у американських школах. Таким чином, у США сформувалися школи трьох типів: ) українські католицькі школи (більше 60, в них навчалося 16 тис. учнів); ) суботні школи українознавства (близько 50, в них навчалося 4 тис. учнів); ) недільні школи українознавства, де вивчалися переважно релігійні предмети, українська мова, історія України, українська культура.

Значного розквіту на еміграції досягла і українська наука. На еміграції було відновлено Українську Вільну Академію НаукАугсбург), Український Вільний УніверситетМюнхен), засновано Український Технічно-Господарський ІнститутРегенсбург), Українську Високу Економічну ШколуМюнхен) та ряд інших вищих закладів. Українські науковці отримали змогу відновити заборонене під час війни Наукове Товариство імені Т. Г. Шевченка. Філії таких установ як УВАН та НТШ було організовано на теренах Сполучених Штатів Америки, де вони активно розгорнули свою діяльність. З 1947 року НТШ почало діяти у США. Тут значно розширилася мережа філій американського відділу НТШ, а число членів зросло втричі.

Наукове Товариство ім. Т. Г. Шевченка розгорнуло свою діяльність в чотирьох секціях: історико-філософській (центр розміщувався у Чикаго), філологічній, математичній та хіміко-біологічно-медичній секціях, які розмістилися у Нью-Йорку. Окрім чотирьох секцій при НТШ діяли спеціалізовані дослідні інститути, які займалися вивченням юридичних та суспільних наук, мистецтвознавства, музикознавства, лінгвістики. Філії НТШ в Америці були засновані в таких містах як Чикаго, Детройт, Філадельфія, Клівленд.

15 квітня 1950 року у Нью-Йорку було засновано відділ Української Вільної Академії Наук. УВАН активно розгорнула свою діяльність у США. Президентом Академії було обрано відомого вченого в галузі генетики М. Ветухіва. При УВАН розгорнули свою діяльність наукові секції: історико-філологічно-філософська, природничо-медична, фізико-хіміко-математична. Секції в свою чергу поділялися на двадцять підсекцій. При УВАН діяв також Інститут дослідження шевченкіани. Серед українських науковців, які плідно працювали у напрямку розбудови Української Вільної Академії Наук, слід назвати М. Вєтухіва, В. Міяковського, Л. Чикаленка, Л. Биковського, Т. Олесика, Д. Бакума, Т. Тищенка, Д. Горняткевича, Г. Закревську, К. Костенка.

У травні 1965 року українськими істориками в діаспорі було засноване Українське Історичне Товариство. Члени Товариства, відомі історики українського походження, які вважали, що на їх історичній батьківщині українська історія не розвивається і зазнає фальшувань, поставили собі за мету репрезентувати українську історичну науку на міжнародному та інших наукових форумах. Головою Українського Історичного Товариства став Любомир Винар.

Згідно із статистичними даними, які наводить ЦПУЕН, серед всього загалу українців в окупаційних зонах Європи перебувало 345 діячів в галузі мистецтва, 56 письменників. Більшість із українських митців обрали місцем свого подальшого проживання Сполучені Штати Америки.

За кордоном опинилися такі відомі літератори як В. Барка, Ю. Шевельов, В. Петров, І. Костецький, Л. Полтава, І. Багряний, Ю. Косач, В. Шаян, Д. Гуменна, О. Ізарський, Г. Черінь, О. Тарнавський, У. Самчук. У 1954 р. в США вони створили об’єднання українських письменників в екзилі – “Слово”. Офіційним друкованим органом літературної спілки став альманах “Слово”.

У США виходила різна за жанрами література українською мовою – художня, наукова, публіцистична, інформаційно-довідкова. Між 1950 і 1960 рр. половина від загальної кількості українських видань поза межами України вийшла у Сполучених Штатах Америки.

Наприкінці 40-х – на початку 50-х років ХХ століття до Сполучених Штатів Америки емігрувало понад 100 українських скульпторів та художників. У 1952 році вони заснували Асоціацію українських митців Америки, яку тривалий час очолював С. Литвиненко. Асоціація велику увагу приділила організації виставок робіт українських художників та скульпторів, відкрила в кількох містах свої художні студії, видавала журнал “Нотатки з мистецтва”.

Наприкінці 40-х років ХХ століття представники третьої хвилі української еміграції заснували українські театри в таких містах як Філадельфія (керівник В. Блавацький) та Нью-Йорку (очолювана Й. Гірняком). Внесок у розвиток українського музичного та вокального мистецтва внесли такі творчі колективи, як хори “Дніпро”, “Думка”, “Прометей” та капела бандуристів під керівництвом Г. Китастого.

У Висновках підсумовуються результати дисертаційного дослідження. Можна стверджувати, що українці у Сполучених Штатах Америки гідно репрезентували свій народ перед багатонаціональним американським суспільством. Українське мистецтво, культура та самобутність зберігалися та примножувалися українським співтовариством.

Третя хвиля української еміграції була спричинена рядом факторів, які виникли у ході ІІ Світової війни та після її завершення. Серед мільйонного загалу українських громадян, що опинилися на території окупаційних зон Європи, виявилася чимала кількість осіб, які через власні політичні погляди не хотіли повертатися на батьківщину, висловивши тим самим відверте не сприйняття ідей та практики радянського суспільства, в якому їм довелося жити. Українські біженці та переміщені особи свідомо обрали життя поза межами України з огляду на власні політичні переконання. Отже, третя хвиля української еміграції до Сполучених Штатів Америки була спричинена рядом політичних причин і її учасники керувалися політичними мотивами, тому цю хвилю переселення впевнено можна називати політичною хвилею еміграції.

Сполучені Штати Америки не були тією країною, яка відразу погодилася прийняти біженців, що перебували в умовах нестабільності в окупаційних зонах Європи. Конгрес США прийняв поправки до еміграційного закону тільки тоді, коли ситуація на міжнародній арені змінилася. Багатонаціональна громадськість країни, в тому числі й українська, зверталися до уряду країни з проханням надати допомогу біженцям. В країні існувала потреба у дешевій робочій силі особливо в галузі сільського господарства. Економічні інтереси країни зумовили лібералізацію еміграційного законодавства, що сприяло масовому переїзду біженців та переміщених осіб з Європи, в тому числі й українців.

Особливість третьої хвилі української еміграції полягає у високій самосвідомості емігрантів. Завдяки цьому вони змогли згуртуватися, створити Центральне Представництво Української Еміграції в Німеччині і виступити як сила проти порушення їхніх прав, зокрема проти примусової репатріації на батьківщину. Українська діаспора, що вже існувала за океаном, виявилася в такій же мірі організованою. Створивши у 1944 році Український Конгресовий Комітет, а згодом і Злучений Український Американський Допомоговий Комітет, українська діаспора власною самоорганізацією відіграла у переселенні та влаштуванні новоприбулих вирішальну роль. Без участі українських благодійних організацій, українські біженці та переміщені