Львівський національний університет

імені Івана Франка

ШЕВЧУК ГАННА ЙОСИПІВНА

УДК 94(477):394:37.014:63

ФАХОВО-ГОСПОДАРСЬКА

ТА КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ

ТОВАРИСТВА “СІЛЬСЬКИЙ ГОСПОДАР”

(1899–1944)

Спеціальність 07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Львів–2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історичного краєзнавства Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Малик Ярослав Йосипович,

Львівський регіональний інститут державного

управління Національної академії державного управління при Президентові України,

завідувач кафедри європейської інтеграції і права

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Плисюк Василь Пилипович,

Львівський державний аграрний університет,

завідувач кафедри українознавства

кандидат історичних наук, професор

Кучерепа Микола Михайлович,

Волинський державний університет

імені Лесі Українки, професор кафедри новітньої історії України

Провідна установа: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича

НАН України, м. Львів

Захист дисертації відбудеться 18 квітня 2006 р. о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.12 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Університетська, 1)

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського на- ціонального університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий “16” березня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук Сухий О. М

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розбудовуючи незалежну Українську державу, дбаючи про її економічну могутність, мусимо передовсім докладно вивчити досвід наших попередників у всіх сферах суспільно-політичного й еконо-мічного життя, тим паче, що пропоновані економічні теорії закордонних фахівців не завжди придатні для втілення в реалії України. З цього приводу заслуговує на увагу, зокрема, досвід українського товариства “Сільський господар”, що було засноване у березні 1899 р. у містечку Олесько тодішнього Золочівського повіту. Побудоване на демократичних засадах, ставлячи своїм головним завданням турботу про поліпшення добробуту українського селянина і підвищення ролі села в політичному житті нації, товариство в період своєї діяльності цілеспрямовано, послідовно проводило свою національну еконо-мічну політику. Саме завдяки діяльності товариства українське село отримало кваліфіковані кадри агрономів, мережу фахових сільськогосподарських шкіл і дослідних установ, що давало можливість запроваджувати і ефективно використовувати нову техніку, вести господарство на рівні кращих світових зразків. На жаль, діяльність цього товариства не знайшла належного ви-світлення в історичній літературі.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період з 1899 року, від створення товариства “Сільський господар”, й до 1944 року, коли після відновлення радянської влади на західноукраїнських землях діяльність товариства була заборонена, а його керівні діячі емігрували або були репресовані радянською каральною системою.

Географічні межі дослідження охоплюють західноукраїнські землі, що у різний період входили до складу Австро-Угорської імперії, Польської держави, УРСР та перебували під німецькою окупацією.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисер-таційна робота є складовою тематики “Актуальні проблеми історії України XX сто-ліття”, яка розробляється кафедрою історичного краєзнавства Львівського національного університету імені Івана Франка.

Об’єктом дослідження є українські громадсько-економічні організації на західноукраїнських землях в першій половині ХХ століття в контексті національного, політичного та культурного розвитку краю, а предметом – роль товариства “Сільський господар” у розвитку сільського господарства західноукраїнських земель, в економічному, політичному і культурному житті української нації.

Мета і завдання дослідження. Виходячи з науково-теоретичного та практичного значення теми, а також враховуючи її недостатню вивченість, поставлено перед собою мету створити об'єктивну цілісну картину діяльності товариства “Сільський господар”, виділяючи й ґрунтовно аналізуючи при цьому найважливіші форми й напрями роботи товариства, акцентуючи, таким чином, увагу на ролі "Сільського господаря" як в економічному, так й суспільно-політичному житті української нації.

Реалізація такої мети передбачала при цьому з'ясування й інших питань. Зокрема:–

з'ясування суспільно-політичних й соціально-економічних передумов виникнення і еволюції діяльності товариства "Сільський господар";–

організаційне становлення й формування структури товариства;–

основні напрями і форми роботи товариства у різні періоди його існу-ван-ня;–

культурно-просвітня діяльність товариства;–

підготовка фахівців як для роботи в мережі "Сільського господаря", так й для практичної роботи на селі;–

роль товариства "Сільський господар" щодо поглиблення національної свідомості українського села, поліпшення добробуту українського селянина.

Методологічну основу дисертації становлять принципи історизму і об'єктивності до висвітлення явищ минулого на основі комплексного використання джерел у поєднанні із спеціальними методами історичних досліджень, а саме: порівняльного аналізу, періодизації, класифікації, система-тизації документальних фактів тощо. Огляд наукової літератури здійснено за структурно-тематичним та хронологічним принципами історіографії.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що в дисертації завдяки систематизації, узагальненню й аналізу значного за обсягом фактичного матеріалу, статистичних джерел, архівних документів здійснено комплексне дослідження головних аспектів діяльності і ролі товариства “Сільський господар” в громадсько-політичному й економічному житті української нації. Діяльність товариства “Сільський господар” трактується як широке соціально-політичне явище, завдяки якому не лише реалізовувалися соціально-економічні завдання в українському селі, а й зростала національна свідомість української нації, демонструвалася здатність українського громадянства до самоорганізації та розв'язання власними силами актуальних завдань у всіх сферах громадсько-політичного життя краю.

Практичне значення дослідження. Основні положення дисертації можуть бути використані для підготовки узагальнюючих праць, підручників і науково-методичних посібників з історії України XX століття, у викладацькій роботі. Водночас матеріали дисертації можуть послужити фундаментом для розробки деяких законодавчих актів Міністерством сільського господарства України, будуть корисними й для агрономів-практиків, підприємців, фермерів, для підготовки фахівців сільськогосподарського профілю, зрештою, усіх, хто теоретично і практично працює нині на ниві сільського господарства України.

Апробація дослідження. Основні положення, висновки та рекомендації дисертації обговорювалися на засіданні кафедри історичного краєзнавства, на наукових семінарах та наукових конференціях викладачів та аспірантів історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка (2002, 2003, 2004, 2005 рр.); у виступах на Другій науковій краєзнавчій конференції 2002 р., Третій науковій краєзнавчій конференції 2004 р., на Міжнародній науковій конференції "Ефективність державного управління в контексті європейської інтеграції" (Львів, 2004), на Міжнародній науковій конференції “Поляки, українці, білоруси, литовці у міжвоєнній Польщі (1921–1939) (Дрогобич, 2004), у семи статтях, три з яких у профільних виданнях.

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, основної частини (п'яти розділів, поділених на параграфи), висновків, списку використаних джерел та літератури, який складається з 356 найменувань. Загальний обсяг дисертації становить 218 сторінок, з них 194 сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її хронологічні рамки, визначено мету дослідження і його завдання, наукову новизну, практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі проаналізовано історіографію досліджуваного питання та джерельну базу роботи. Першими дослідниками були його су-часники, які вивчали соціально-політичні й економічні процеси на західно-українстьких землях й побіжно торкалися діяльності товариства “Сільський господар”. Згадки про товариства “Сільський господар” знаходимо в працях українських істориків М.Грушевського, О.Терлецького, І.Крип’якевича.

Після закінчення Першої світової війни в Галичині виходять праці, в яких автори знову ж таки, акцентуючи на ролі кооперативних організацій, позитивно відгукувалися й про діяльність товариства “Сільський господар”. Особливо чітко це простежується у мемуарах, спогадах, теоретичних працях О.Бариляка, А.Гаврилка, М.Левитського та ін. Аналіз такого типу літератури свідчить про те, що чимало авторів віддавало перевагу у своїх дослідженнях статистично-описовому, а відтак історично-оглядовому методам. Це, зокрема, характерне для праць К.Паньківського, Є.Храпливого, Ю.Павликовського та ін. Вони подають значний фактичний матеріал, без чого не можна провести повномасштабне дослідження діяльності товариства “Сільський господар”. Особливо це помітно у дослідженнях І.Шимовича, А.Качора та ін. До цієї групи досліджень вписуються й праці, присвячені Галичині загалом і розвиткові аграрних відносин в краї зокрема.

Серед польських істориків найбільш повно розвиток сільського господарства українців Галичини дослідили Ф.Буяк, В.Грабський, З.Людкевич, І.Рутковський, Н.Гонсаровська та ін.

Вперше об’єктом вивчення товариство “Сільський господар” стало у працях, що були видруковані на сторінках “Гасподарської часописи”, а відтак й газети “Сільський господар”. Діячі товариства були й теоретиками, що надає їхнім працям особливого джерелознавчого значення. Це, зокрема, праці Є.Олесницького, Ю.Павликовського, Є.Храпливого та ін. Особливо цінною є брошура Є.Храпливого “Сорок літ праці краєвого товариства “Сільський господар” у Львові (Львів, 1939). Автору вдалося показати зародження товариства “Сільський господар”, простежити його перебудову з місцевого у крайове, окреслити основні напрями діяльності, висвітлити на конкретних прикладах роль “Сільського господаря” у захисті інтересів українського селянина.

У радянській Україні історія українського кооперативного руху не могла висвітлюватися об’єктивно. Українські кооперативні інституції, а в їх числі –“Сільський господар” висвітлювали виключно у негативному контексті практично завжди побіжно. Однак деякі науковці наводили факти, статистичний матеріал, який мимохіть свідчив про ефективність тих чи інших українських громадсько-економічних інституцій, зокрема, товариства “Сільський господар”, розглядаючи його як складову української кооперації. З цієї точки зору певну увагу викликають праці М.Герасименка, Д.Дудикевича, М.Зільбер-мана.

Ряд науковців, аналізуючи соціальні та національні процеси, що відбувалися в Західній Україні у 20–30-х роках, особливу увагу приділяли аналізові економічних факторів, які значним чином обумовлювали й характер діяльності таких громадських інституцій, як товариство “Сільський господар”, хоча безпосередньо не розглядали його роль. Прикладом можуть бути праці Г.Ковальчака, С.Макарчука, Ю.Сливки.

Соціально-економічній історії Західної України присвячена й низка праць інших авторів. Так, І.Васюта розкриває проблему розвитку землеробства й тваринництва, на чому, власне, й базувалася діяльність товариства “Сільський господар”. Сутність аграрних відносин та теренах західноукраїнських земель в 20–30-х роках, не виділяючи при цьому ролі товариства “Сільський господар”, висвітлив Л.Корнійчук. Деякі відомості про діяльність товариства “Сільський господар”, хоча й несправедливо критичні, відображені у монографії Л.Олесневича, присвяченій “розвінчанню кооперативних міфів”. Дослідник вважав, що заснований на громадських засадах економічний рух українського селянства є одним з актуальних і маловивчених в історії Галичини і потребує окремого дослідження. Л.Олесневич одним з перших в радянській історичній науці підняв з небуття імені діячів цього громадсько-економічного руху і, наскільки це можна було зробити, окреслив їх роль. Однак, в оцінці подій і фактів радянські історики змушені були керуватися класовим підходом, у якому не було місця об’єктивності, правдивості.

Таким чином, можна стверджувати, що спеціальних наукових праць, виданих в Україні після 1939 р., в яких би об’єктивно й всесторонньо досліджувалася діяльність товариства “Сільський господар”, не було.

Водночас виходили праці в діаспорі, що тим чи іншим чином торкалися діяльності товариства “Сільський господар”. Історія товариства розглядалася часто в контексті з діяльністю інших громадсько-політичних та економічних інституцій. Окремі факти про товариство знаходимо у працях С.Барана, А.Качора. І.Витанович у своїй фундаментальній монографії “Історія кооперативного руху” стисло окреслив основні етапи діяльності товариства “Сільський господар”, показав його роль у формуванні українського національного господарства, проаналізував основні напрями діяльності товариства. Українська громада у Регенсбрюці (Німеччина) матеріали про діяльність товариства видала у серії Наукових записок Українського технічно-господарського інституту в 1948 р. Спогади колишніх кооператорів та наукові розвідки увійшли до збірника “Крайове господарське товариство “Сільський господар” у Львові. 1899–1944 рр.”.

Новим етапом дослідження соціально-економічного становища українського селянства в Галичині стали 90-ті роки ХХ століття. Основними центрами досліджень стали Львівський національний університет імені Івана Франка, Львівська комерційна академія, Тернопільський економічний університет. У багатьох виданнях Львівської комерційної академії знаходимо сюжети, присвячені діяльності “Сільського господаря”. Особливо варті уваги публікації професора С.Гелея.

Побіжно зверталися до досвіду товариства “Сільський господар”, досліджуючи історію розвитку кооперації на західноукраїнських землях, науковці Я.Гончарук, С.Злупко, Я.Малик, І.Патер, В.Плисюк, І.Танчин, З.Струк та ін. Окремі напрями діяльності “Сільського господаря” вивчали Л.Пинда, Л.Рева-Радіонова та ін.

Загальний огляд літератури свідчить, що проблема діяльності і ролі товариства “Сільський господар” досліджена лише поверхово і здебільшого принагідно, а також без врахування основних джерел.

Джерельну базу роботи склали архівні документи, які знаходяться у фондах Центрального державного історичного архіву України у Львові, зокрема фонд 302 (Товариство “Сільський господар” у Львові). Загалом опрацьовано понад 100 справ, які містяться у цьому фонді, й охоплюють період від 1901 до 1943 р. Серед документів є матеріали, які висвітлюють проведення товариством масових акцій, листування з різними урядовими, політичними та громадськими організаціями, з окремими членами товариства, інструкції, інформації про діяльність товариства, статистичні звіти тощо.

У дисертаційному дослідженні широко використовувалася періодична преса, передусім видання “Сільського господаря”, серед них – “Сільський господар”, “Господарсько-кооперативний часопис”, “Кооперативне молочарство”, “Господар і промисловець”, “Український купець” та ін., а також загальнополітична преса – “Діло”, “Львівські вісті” тощо. Цінність матеріалів періодичної преси у тому, що тут друкувалися офіційні повідомлення, а в теоретичних публікаціях висвітлювалися питання теорії й практики організаційного будівництва, розкривалися форми роботи товариства. З опублікованих джерел широко використані щорічні “Звідомлення з праці крайового господарського товариства “Сільський господар”, “Звіти з діяльності РСУК”, у яких, окрім висвітлення поточної фахової та організаційної роботи, друкувалася докладна інформація про напрями і перспективи розвитку товариства, окреслювалися плани на майбутнє.

У другому розділі – “Соціально-економічні передумови виникнення і становлення товариства “Сільський господар” – охарактеризовано економічні, соціальні, політичні причини, що передували виникненню товариства “Сільський господар”, розкрито призначення і з’ясовано мету діяльності товариства, простежено формування організаційної структури, окреслено основні напрями і форми діяльності товариства по допомозі селу від початків його зародження до 1918 року.

Незважаючи на те, що українське населення в Галичині займалося в основному сільським господарством, більшість навіть сільських жителів жили впроголодь. Урожайність сільськогосподарських культур у Галичині була однією з найнижчих у світі. У дисертації наведено дані, які підтверджують цю тезу. Причини такого становища, на думку дисертанта, можна вбачати, зокрема, у трьох факторах: рільниче перелюднення; брак землі, придатної для обробітку, серед тих, хто на ній працював; низький стан рільничої культури. Усі ці фактори належним чином обґрунтовані.

Австрійський уряд, розуміючи проблему селянського малоземелля, яка могла обернутися новими масовими антиурядовими селянськими виступами, намагався розв’язати її шляхом парцеляції великої власності. У дисертації докладно охарактеризовано її проведення, розкрито сутність, показано вплив на селянське господарювання, доведено, хто мав з неї економічну вигоду та з’ясовано, як парцеляція вплинула на поширення лихварства в краї. Розкрито в дисертації й рівень механізації сільськогосподарських робіт, доведено, чому у ній не були зацікавлені урядові чинники.

Не ліпшою була ситуація й у галузі тваринництва. У дисертації з’ясовано, що через невміння правильно вести селекційну роботу, раціонально використовувати плоди тваринництва, переробляти і зберігати вирощене, Галичина поступалася майже усім державам Європи. Тисячі гектарів землі не були придатними для повноцінного їх використання, а через межі між полями, вузькосмужжя й багатосмужжя кожне село втрачало до 70 моргів орної землі. Парова система землеробства щораз більше виявлялася відчутним гальмом для економічного розвитку села.

Громадсько-політичні діячі краю розуміли, що врятувати сільське господарство і домогтися поліпшення життєвого рівня народу може лише опора на власні сили. Окрім загальної грамотності народу, важливим завданням національно-свідомі лідери нації вважали створення такої структури, товариства, що відстоювало б інтереси хліборобів. Зрештою, спроби організувати структуру із відповідними завданнями в Галичині вже були й раніше. Тому у дисертації послідовно простежено шлях до організації нового товариства “Сільський господар”. Отже, саме жалюгідний стан сільського господарства Галичини, гострий соціальний і національний гніт та відчуття необхідності запровадження змін були головною передумовою створення нового селянського товариства.

Товариство “Сільський господар” було створене у 1899 р. в селі Олеську тодішнього Золочівського повіту. Ініціатором його створення був парох із села Дуб’є на Бродівщині Тома Дуткевич. Спочатку товариство було задеклароване як організація регіонального характеру. Однак відразу офіційно зареєструвати нову організацію не вдалося. Причини цього встановлені. Відтак у дисертації простежено подальше формування товариства.

У червні 1903 р. економічний з’їзд у Львові, реалізовуючи ідею господарсько-економічної розбудови села, запропонував перебудувати товариство з місцевого у крайове, з осередком у Львові та філіями у повітах. Для вироблення організаційних засад крайового сільськогосподарського товариства було створено спеціальну комісію. Її діяльність у дисертації докладно проаналізована.

Водночас в дисертації простежено шляхи подальшого реформування товариства, що призвело до прийняття у 1904 р. його нового статуту, згідно з яким товариство зміцнювалося організаційно – тепер воно ставало уже дворівневим, тобто, маючи надбудову, центр, йому дозволялося створювати по всій території Галичини свої філії. Таким чином ряди товариства суттєво збільшувалися. Загалом же на кінець серпня 1909 р. у головному виділі товариства працювало 242 та у філіях 451 особа. Однак воно і надалі не розгорнуло діяльності по всій Галичині, обмежувалося здебільшого територією Золочівського та Бродівського повітів.

Новий інтенсивний розвиток товариства “Сільський господар” роз-почався з 1909 р. Поштовхом для цього став перший український просвітньо-економічний конгрес, який проходив у Львові на початку лютого 1909 р. і був приурочений до 40-ліття товариства “Просвіта”, на якому було розмежовано сфери діяльності товариства “Просвіта” та “Сільський господар”.

З прийняттям статуту 1909 р. товариство “Сільський господар” набуло чіткої організаційної побудови, в основі якої вперше, згідно із статутом, була запроваджена триступенева система, яка збереглася до кінця існування товариства, що передбачала гуртки по селах, філії в повітах і централю - керівний центральний апарат. Остаточне організаційне формування товариства було завершене у 1910 р., із прийняттям 16 березня цього ж року нової редакції статуту. Отже, до початку війни товариство “Сільський господар” мало чітко структуровану побудову, яка залишалася незмінною як у роки Першої світової війни, так і в період національно-визвольних змагань українського народу, працювало на засадах гласності, керувалося нормами демократії, свободи вільного волевиялення кожної особи. Товариство займалося лише госпо-дарськими справами, тому охоплювало членів усіх політичних партій, не дозволяючи пропаганди в рядах товариства будь-якої політичної ідеології. Саме це було одним із чинників, який притягував до нього українських селян усіх верств тогочасного суспільства, й завдяки цьому збільшувалися його ряди. Товариство ставало міцнішим, могло виконувати багатофункціональні обов’язки, спрямовані на поліпшення добробуту кожної селянської родини і українського села загалом.

У дисертації розкрито основні форми діяльності товариства. Матеріали дисертації свідчать, що, не очікуючи остаточного організаційного оформлення структури “Сільського господаря”, його керівники майже з перших днів існування товариства приступили до пропаганди ефективнішого ведення сільського господарства у більшості його галузей. Цю працю вели вони поступово, але продумано, наполегливо, аби селяни за короткий час могли наочно побачити роль “Сільського господаря”, відчути переваги бути його членами.

Чільне місце в діяльності товариства приділялося фаховій освіті селян. Треба було переконати їх у доцільності ведення господарства на науковій основі, продемонструвати його переваги. З цією метою товариство “Сільський господар” постійно урізноманітнювало форми фахового навчання селян. Основні форми цього процесу розкрито в дисертації. Встановлено, зокрема, що спочатку основною формою пропаганди сільськогосподарських знань були загальногосподарські та спеціальні курси, розроблені для слухачів певної галузі – молочарства, тваринництва, землеробства тощо, на яких теоретичне навчання поєднувалося з практичними завданнями, організовувалися екскурсії у господарства, в яких працювали за науковими рекомендаціями.

У дисертації розкрито діяльність секцій товариства щодо допомоги селянам у закладанні дослідних полів, на яких використовувалися найновіші здобутки агрономії, акцентовано увагу на організації виставок передового досвіду господарювання, висвітлено сутність практичної допомоги у проведенні меліорації тощо.

Важливу роль в діяльності товариства відігравала “пропаганда власним прикладом”. Особливо наочно це виявлялося при використанні нових зразків сільськогосподарської техніки. Одноосібно селяни не могли придбати дорогу техніку, й на допомогу могло прийти лише товариство “Сільський господар”. У дисертації наведені чисельні приклади такої співпраці.

Докладно з’ясовано, як товариство “Сільський господар” переконувало селян у доцільності розвивати молочарство й тваринництво. З цією метою проаналізовано діяльність товариства по запровадженню високопродуктивних порід худоби, акцентовано увагу на селекційній роботі, правильній організації годування худоби, її страхуванню від непередбачених випадків тощо.

Із кінця 1913 року з ініціативи місцевих філій товариства “Сільський господар” організовуються не лише мандрівні курси, а й мандрівні школи для розповсюдження сільськогосподарських знань. Їхня діяльність також стала предметом вивчення. Проаналізувавши ці просвітні форми, у дисертації доведено їх недосконалість та обґрунтовано, чому на зміну мандрівним сільськогосподарським школам прийшли організовувані при філіях товариства тижневі господарські курси, у ході яких селянам не лише давалися знання з сільськогосподарських наук – організації рільничої справи, годівельного господарства, садівництва, городництва, основ ветеринарії, але й із загальноосвітніх дисциплін.

Не маючи у своїй структурі значної кількості зразкових господарств, на базі яких би курсанти втілювали набуті знання у практику, керівництво “Сільського господаря” зверталося до власників зразкових господарств з проханням надати можливість курсантам проходити практику під керівництвом таких господарів у їхніх господарствах. Окрім того, для підготовки висококваліфікованих кадрів товариство з кінця 1910 р. почало скеровувати на навчання сільських юнаків до різних вищих навчальних закладів за кордон, зокрема, до Чехії та Німеччини, виділяючи їм для цього із фонду товариства стипендії. Практикувалася й така форма навчання, як відрядження за кордон молодих селян з Галичини з поселенням їх у сім’ях господарів.

У третьому розділі – “Відновлення та фахово-господарська діяльність товариства “Сільський господар” у міжвоєнний період (1918 – 1939 рр.)” проаналізовано основні форми діяльності товариства у цей період. Зокрема, аналізується стан товариства у період Першої світової війни, коли його гуртки втрачали зв’язок із філіями, бракувало як керівних кадрів, так й рядових членів товариства, що спричинилося до поступового згортання мережі товариства і звуження сфери його діяльності.

Відступ російської армії дав поштовх до відновлення діяльності “Сільського господаря”, тим паче, що у цьому в певній мірі була зацікавлена й австрійська влада. Однак лише після проголошення 1 листопада 1918 р. Західно-Української Народної Республіки з’явилася можливість для відновлення його діяльності. Але українсько-польська війна, що завдала ще більшої шкоди краю, негативно відбилася і на діяльності товариства. Намагання керманичів товариства відродити хоча б структуру “Сільського господаря” успіхом не увінчалися.

Водночас розвиток сільського господарства Східної Галичини міжвоєн-ного періоду обумовлювався певними природними і соціальними особли-востями регіону. Усі вони докладно проаналізовані в дисертації. Приділено увагу й намірам польського уряду, спрямованим на те, аби остаточно зруйнувати господарство Східної Галичини і перетворити цей край на сировинний придаток та ринок збуту товарів, вироблених в центральній Польщі. З цією метою у дисертації проаналізовані прийнятий сеймом 2 липня 1919 р. закон та розпорядження Ради Міністрів від 1 вересня 1919 р., якими вирішення земельного питання у Східній Галичині передавалося лише на розгляд Варшавського сейму, а не місцевих органів влади, як було до цього часу, акцентовано увагу на так званому “рамовому законі” 1925 р., метою яких було поширити та поглибити колонізацію і полонізацію українських земель.

За цих умов лише на початку 1920 р. господарські діячі краю під проводом священика Т.Войнаровського й інженера Ю.Павликовського зуміли зробити перші кроки щодо відновлення у Львові централі “Сільського господаря”. У дисертації докладно проаналізовано основні етапи післявоєнного відродження товариства, виділено основні етапи цього процесу.

У дисертації зроблено висновок про те, що у перші повоєнні роки товариство “Сільський господар” було позбавлене будь-якої матеріальної допомоги з боку держави, не могло опертися на власну матеріальну базу, яка була зруйнована в роки воєнних дій, і тому не могло відновити свою структуру. Однак завдяки його діяльності до життя були покликані чисельні кооперативні установи, що згодом стали важливим фундаментом для подальшої відбудови товариства.

Завдяки такій цілеспрямованій послідовній праці лави “Сільського господаря” збільшувалися. Так, уже на початок січня 1930 р. членами товариства були 16 окружних союзів і 800 кооперативів, об’єднувало товариство понад 900 гуртків та більш як 80 власних філій. Однак це турбувало владу. У дисертації наведено низку прикладів, які свідчать про наміри влади якщо не заборонити, то хоча б обмежити його діяльність. Проти Сільського господаря” виступала не лише польська адміністрація, але й Комуністична партія Західної України. Причини цього також розкриті в дисертації. Водночас проаналізовані й інші фактори, які негативно позначилися на розбудові мережі товариства.

Виходячи з того, що головним організатором фахової роботи на селі були агрономи, у дисертації з’ясовано місце агрономії в системі товариства “Сільський господар”, виділено і охарактеризовано основні напрями його діяльності.

Оскільки в перші повоєнні роки гуртки і філії “Сільського господаря” не змогли повноцінно відновити свою працю, активізували діяльність різні кооперативні установи, які почали запрошувати до себе агрономів. І хоча у певній мірі кооперація йшла на деякий ризик, оскільки було невідомо, чи виплатяться кошти, затрачені на оплату праці агрономів, однак уже за перший рік, завдяки рекомендаціям агрономів, затрачені кошти цілком окупили себе і навіть принесли прибуток. Зростаючий авторитет агрономів змусив деякі філії запровадити у свої штатні розписи посади агрономів, однак чітко регламентованого обсягу праці вони не мали – здебільшого цих агрономів використовували для відряджень у сільськогосподарські гуртки з метою надання різних консультацій. Зрозуміло, не маючи можливості прослідкувати за усім сільськогосподарським технологічним процесом, така авральна праця агрономів не могла принести вагомих успіхів. Потрібна була чітка координація агрономічної роботи. У дисертації простежено шляхи подолання цих нега-тивних наслідків щодо агрономічної праці, обґрунтована потреба заснування самостійного кооперативу “Спілка українських агрономів”.

Уряд вдавався до різних заходів, аби не лише зменшити всебічний вплив агрономів на українське село, але й не допустити зростання їх кількості, про що засвідчують матеріали дисертації. Водночас дисертантка дослідила, як товариство сприяло діяльності агрономів, турбувалося про їхній добробут. У дисертації доведено, що завдяки товариству були вироблені чіткі форми організаційної підпорядкованості агрономів, визначені основоположні завдання. Робота агронома розглядалася не лише як фахова, а й як суспільно-політична, публічна, й ґрунтувалася на принципах приватної власності, самоорганізації та власної ініціативи кожного з них.

Однак товариство займалося й іншими проблемами, спрямованими на поліпшення добробуту українського селянина. Передовсім у дисертації акцен-тована увага на необхідності проведення комасації, розкрита її мета, показано шляхи проведення та визначено у цьому роль товариства.

Значне місце в дисертації відведено також проведенню меліорації, окреслено роль товариства у ході її проведення, наведено конкретні приклади. Показано, що “Сільський господар” шукав нові форми її проведення – це, зокрема, шарварковий метод. Всебічно висвітлено ініціативу товариства “Сільський господар” купувати кооперативам сільськогосподарську техніку за рахунок виплати товарних зворотів, що згодом набула поширення в цілому краї.

Товариство “Сільський господар” шукало й запроваджувало нові форми піднесення добробуту селянства. У дисертації, зокрема, широко проаналізовано розвиток різноманітних промислів: килимарство, виробництво черепиці, березових мітел тощо.

Отже, фахова діяльність товариства “Сільський господар” була гнучкою і залежала як від політичної ситуації в державі, так й від економічних факторів. Підтримуючи урядові рішення, спрямовані на поліпшення ефективності сільськогосподарського виробництва, товариство передовсім дбало про інтереси українського селянина.

У четвертому розділі дисертації – “Культурно-освітня діяльність товариства у міжвоєнний період” досліджується роль товариства у гуманітарній сфері. Зокрема, в першу чергу йдеться про увагу, яку приділяло товариство пропаганді знань. Щоб прищепити селянам повагу до фахової освіти, треба було водночас побороти неграмотність в українському селі, підняти його культурний рівень. До того ж усю працю треба було вести в комплексі. Окрім цього, не можна було організовувати якихось тимчасових кампаній, а проводити освітньо-виховну працю постійно, розраховуючи на тривалий період. Ситуація ускладнювалася й тим, що польська влада вороже ставилася до просвітньої діяльності українських селян, про що свідчать матеріали дисертації.

Першим кроком, що слугував би як загальнопросвітній, так і фаховій освіті селян, було налагодження системи друкованої пропаганди. З цією метою у складі товариства “Сільський господар” була сформована видавнича комісія, яка спрямувала свою діяльність на випуск фахових часописів і серійних видань відповідно до інформаційних потреб широкого загалу користувачів. У дисертації досліджено діяльність та роль цієї комісії, а також висновок, що саме друковані видання товариства “Сільський господар” відіграли велику роль як у поширенні культури, так і спричинилися до поширення сільськогосподарських знань, сприяли загальній освіченості нації.

У дисертації розкрито сутність різноманітних заходів, які організовувало товариство для того, аби охопити літературою найширші маси селян (місячники української преси, місячники українського часопису “Сільський господар”, лотереї, колективна передплата часописів тощо). Причому чимало з цих форм не втратили своєї актуальності й, на думку дисертантки, можуть використовуватися й нині. Для пропаганди сільськогосподарських знань товариство постійно шукало нових ефективних форм. Основні з них в дисертації всебічно проаналізовані.

Розбудовуючи молочну галузь господарювання, товариство взяло під свій контроль правильність годування худоби, її утримання, доїння. Особливу увагу приділяло товариство якості продукції, доводячи, що ліпше виробити продукції менше, але доброї якості.

Усі заходи, організовувані товариством, опиралися на реальний ґрунт. Теоретично переконати селян у доцільності ведення господарства на науковій основі було важко. Лише ознайомлення на практиці з конкретними результатами могло змусити селянина перейняти наукові рекомендації. Виходячи з цих засад, у 1926 р. в окремих повітах зусиллями товариства “Сільський господар” вперше було закладено декілька показових ділянок, на яких апробовувалося використання штучних добрив, зокрема, азоту, каїніту та ін. Результати цього експерименту, як й інших, висвітлено у дисертації. Найбільше проводилось дослідів щодо ефективності таких добрив, як суперсофат, азотні добрива, калійна сіль та ін.

Не менш важливого значення надавало товариство й організації показових господарств. Метою таких господарств було створити еталон господарювання, на який би рівнялися інші. Такі господарства, окрім поширення аграрної культури в селянські маси, розглядалися як центри досвіду агрономічної роботи, перехід від раціоналізації окремих галузей селянських господарств до цілісного господарського механізму, де всі елементи поєднувалися та давали найбільший ефект. Показові господарства стали прикладом ефективності господарювання, ставали осередками дослідної роботи у повітах, школою “практичної науки” для селянина. Практично-показова діяльність товариства не могла обійтися й без пропаганди культурного, санітарно-медичного ведення господарства.

Формою пропаганди сільськогосподарських знань й практично-показової діяльності товариства “Сільський господар” стали різнотипові масові громадські свята (свято обжинків, свято товариства “Сільський господар”), громадські виставки, мета і проведення яких та їх організація докладно висвітлені в дисертації.

Важливим чинником, який сприяв ефективному веденню сільського господарства, була продумана підготовка кадрів. У дисертації встановлено, що з 1925 р. товариство “Сільський господар” розгорнуло активну діяльність, спрямовану на те, аби молодь здобула фахову освіту у галузі сільського господарства. Однак організація нових шкіл відбувалася повільно: до 1935 р. на західноукраїнських землях функціонувало лише чотири хліборобські школи: державний хліборобський ліцей в Черниці поблизу Жидачева, господарсько-садівнича школа в Милованні, господарсько-рільничі курси в Шибалині і молочна школа “Маслосоюзу” в Стрию. У дисертації досліджено діяльність цих шкіл. Розкрито в дисертації й організацію мандрівних курсів та шкіл, створюваних під патронатом товариства.

У 1929 р. товариство “Сільський господар” виступило з ініціативою масового вишколу сільської молоді, створивши для цього цілісну систему підготовки кадрів для села, об’єднавши її у хліборобський вишкіл молоді (ХВМ). Зрозуміло, що ХВМ став об’єктом детального вивчення. Однак наміри створити розгалужену мережу підготовки кадрів для села почали втілюватися у практику лише в 1932 р., коли у філіях товариства почали організовуватися перші гуртки хліборобського вишколу молоді, що швидко завойовували популярність серед сільських юнаків та дівчат.

У завершальному розділі дисертації – “Діяльність товариства у роки Другої світової війни” йдеться про ті перипетії, які пережило товариство в роки радянського тоталітаризму та роки гітлерівської окупації західно-українських земель. З перших днів встановлення радянської влади в Галичині на товариство посипалися різні звинувачення, метою яких було домогтися ліквідації товариства. Однак із згортанням діяльності товариства “Сільський господар” гостро відчувався брак найнеобхідніших товарів, а план виконання продажі товарів населенню, зініційований радянською владою, був зірваний. Тому влада змушена була вдатися до деяких заходів, аби прихилити на свій бік товариство і поставити його під свій контроль. Це докладно досліджено в дисертації. Для збереження діяльності товариства його керівництво вирішило піти на співпрацю з радянською владою. Як це відбувалося, у яких формах і до чого це призвело, також досліджено у дисертації.

Не маючи можливості вести роботу в краї, керівники товариства вирішили продовжити діяльність товариства за Сяном, де надіялися на підтримку німецької адміністрації. Цю сторінку в історії товариства висвітлено у цьому розділі дисертації.

У дисертації виокремлено діяльність товариства в період окупації західноукраїнських земель німецькою армією та акцентовано увагу на його роботі в період відновлення радянської влади в краї. Доведено, що в роки німецької окупації краю діяльність товариства “Сільського господаря” знаходилися під неослабним контролем нової влади. Німецька адміністрація хотіла використати товариство лише для того, аби вивезти з України найбільше сільськогос-подарських продуктів

Діяльність товариства “Сільський господар” у воєнні роки в сфері практичної сільськогосподарської роботи була обмежена і майже не велася. Це можна пояснити тим, що у її діяльності не були зацікавлені ні радянський тоталітарний режим, ні німецька окупаційна влада. Однак якщо радянська влада не знаходила жодних точок для співіснування з товариством, то німецька адміністрація, намагаючись використати товариство як придаток для збору контингенту, усю діяльність підпорядковувала лише цій меті.

За цих умов українські селяни наочно переконувалися, що гасла, проголошені членами ОУН, зокрема, потреба збройної боротьби як проти радянського, так і проти німецького окупанта справедливі, бо усі вони будували свою політику на економічній експлуатації українського селянина, нехтуючи його інтересами, будучи байдужими до його долі. Саме це було однією з важливих умов зростання збройного опору проти загарбників, сприяло збільшенню рядів УПА й авторитету українських повстанців.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнено результати дослідження, сформульовано основні його положення, які виносяться на захист.

1. Створення товариства “Сільський господар” було зумовлене соціально-політичною ситуацією в Галичині. Лідери національного руху були переконані, що домогтися політичної залежності та піднесення економічного добробуту українців Галичини можна, опираючись на сили свого народу. Саме такі надії покладалися на новостворене українське товариство “Сільський господар”.

2. Товариство “сільський господар” швидко поширило свою діяльність спочатку на декілька повітів Галичини, а згодом стає крайовою організацією із своєю організаційною структурою та напрямами праці. Будувалося товариство за триступеневою системою: основою були гуртки товариства, що діяли по селах, їхню діяльність скеровували і координували філії, що охоплювали один або декілька повітів, а керівним органом був апарат, з місцем перебування у Львові. Це було демократичне утворення з відповідною процедурою виборів.

3. Створене товариство було не з метою збагачення окремих його лідерів, а задля поліпшення добробуту українського селянина й економічного піднесення українського села загалом. До його складу входили представники усіх українських політичних партій, тому воно було одним з найчисельніших добровільних утворень українців на західноукраїнських землях.

4. Товариство поширило свою діяльність на всю сільськогосподарську сферу. У його діяльності тісно перепліталися агітаційно-пропагандистська робота із практичною діяльністю і переконуванням селян у перевагах нових форм обробітку землі, у потребі використання нової техніки, проведенні меліорації, необхідності прислухатися до порад агрономів тощо. Товариство закладало дослідні поля та станції, аби наочно засвідчити переваги тієї чи іншої форми господарювання, показати її ефективність.

5. Завдяки товариству “Сільський господар” була створена міцна мережа українських агрономів, які стали справжніми організаторами нових методів сільськогосподарського виробництва в українському селі. Змінювалися функціональні обов’язки агрономів: агроном-вчитель, пропагандист і просві-титель поступово перетворювався на дослідника, організатора селянських господарств, ставав не лише діячем у сфері аграрного сектору українського села, а й нерідко виконував функції носія національної ідеї.

6. Товариство дбало про розширення різних промислів, радило, як і в якій місцевості ліпше закласти господарсько-переробні цехи чи сімейні промисли. Так було із заготівлю та переробкою чи сушенням грибів, різних лісових ягід, овочів та фруктів, вирощуванням цукрових буряків і будівництвом цукро-заводів, використанням корисних копалин тощо.

7. Товариство розгорнуло широку видавничу мережу, видаючи не лише фахові сільськогосподарські газети, журнали і книги, розраховані на масового читача, а й літературу, призначену для фахівців різних ділянок сільського господарства – рільників, тваринників, молочарів, ветеринарів та ін.

8. Особливу увагу приділяло товариство й підготовці молодих фахівців, які могли б працювати на селі. З цією метою організовувалися різні короткочасні і довготривалі курси, фахові школи, на яких вчилися діти членів товариства “Сільський господар”. Практикувався й обмін курсантами із зарубіжними сільськогосподарськими школами в Німеччині та Чехословаччині.

9. Нерідко, вирішуючи економічні проблеми села, товариство мусило торкатися й політичних проблем. Тому польський уряд