АКАДЕМІЯ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ

Шицький Іван Богданович

УДК 347.995

ПРАВОВИЙ СТАТУС МІСЦЕВИХ

ГОСПОДАРСЬКИХ СУДІВ В УКРАЇНІ:

СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК

Спеціальність 12.00.10 – судоустрій;

прокуратура та адвокатура

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі кримінального процесу та криміналістики юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка

Науковий керівник: |

доктор юридичних наук, професор, член кореспондент АПрН України

Нор Василь Тимофійович,

Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри кримінального процесу і криміналістики.

Офіційні опоненти: |

доктор юридичних наук, професор

Долежан Валентин Володимирович,

Одеська національна юридична академія, професор кафедри організації судових та правоохоронних органів;

кандидат юридичних наук, професор

Марочкін Іван Єгорович,

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри судових та правоохоронних органів.

Провідна установа: |

Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, відділ проблем кримінального права, кримінології та судоустрою (м. Київ).

Захист відбудеться 04.04.2006 р., о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.26.122.01 в Академії адвокатури України (01032, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, 27).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Академії адвокатури України (01032, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, 27).

Автореферат розісланий 03.03.2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат юридичних наук, доцент О.П. Кучинська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Нова Конституція України проголосила основні демократичні цінності підґрунтям перебудови у всіх сферах суспільства, давши новий поштовх розбудові української державності. Демократичні перетворення, що здійснюються в українському суспільстві, передбачають відповідні трансформації у всіх гілках державної влади з метою створення в Україні умов для формування демократичної правової держави.

Вже прийняття перших політико-правових актів в Україні - Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. та Акту проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. – обумовили необхідність реального забезпечення прав і свобод громадян, утвердження верховенства закону. Вони ж і зумовили необхідність проведення судово-правової реформи через наявність умов і факторів, детально відображених у Постанові Верховної Ради України "Про концепцію судово-правової реформи в Україні" (далі - Концепція). Власне, Концепція виходила з необхідності формування судової влади як самостійної сили, незалежної від законодавчої і виконавчої влади і здатної здійснювати правозахисну функцію в правовій державі. Згодом Конституція України закріпила конституційні основи діяльності органів правосуддя. Її положення знайшли подальший розвиток в цілій низці законодавчих актів, що регламентують питання організації судової системи, формування корпусу суддів, їх статус, процедуру фінансування судів, і які створили умови для перетворення в життя організаційних і функціональних засад (принципів) судоустрою та судочинства.

Але процес становлення незалежної судової влади в Україні проходить важко, у складних соціальних і економічних умовах. Причиною цього є існування факторів, що перешкоджають нормальному функціонуванню системи правосуддя. Практична реалізація законодавства про судоустрій та судово-процесуального законодавства виявила низку проблем, що вимагають спеціального дослідження та теоретичного осмислення. Особливо це стосується діяльності місцевих судів, які найбільш наближені до зацікавлених суб'єктів і на долю яких припадає розгляд переважної більшості судових справ.

Тож проблема ефективної організації і діяльності судової влади до кінця далеко ще не вирішена. Така влада може існувати тільки як державно-правовий інститут, покликаний задовольняти потреби громадян, суспільства і держави в законному, справедливому, швидкому розгляді спорів, що виникають у процесі реалізації прав і обов'язків суб'єктів правовідносин, при вирішенні питань встановлення юридичного факту, відшкодування матеріальної і моральної шкоди тощо. Загальновідомо, що суд є важливим соціально-правовим інститутом, результатом історичного досвіду усієї людської практики. Утворення ж судів, що спеціалізуються на розгляді спорів суб'єктів господарювання, відповідає світовим тенденціям. У багатьох країнах, поряд із судами загальної юрисдикції, існують і функціонують суди, що спеціалізуються на розгляді окремих видів спорів (так званих комерційних), котрі вирізняються певними особливостями і складністю. Система господарських судів створена і в Україні на основі реорганізованих арбітражних судів.

Проте й вона також потребує подальшого вдосконалення, оскільки разом із динамічним розвитком і зміною законодавства, що регулює економічні відносини, ускладнюються й завдання, які повинні вирішувати господарські суди. Кірпич С.Г. Результати діяльності системи господарських судів України в 2001 році // Вісник господарського судочинства. – 2002. - № 2. – С. 47-51. При цьому постійно зростає обсяг їхньої роботи, розширюється сфера судового контролю. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у 2004 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. – 2005. - № 5(57). – С. 23-24.

На думку науковців, система господарських судів с однією із небагатьох соціальних систем, реформування якої дало в останні роки позитивний результат. Сприяючи забезпеченню господарського правопорядку, господарські суди тим самим сприяють функціонуванню і розвитку економіки. Чим складніша система господарських відносин, чим серйознішими є господарські справи, що розглядаються, та економічні наслідки прийнятих судами рішень, тим вища і відповідальніша роль господарських судів у забезпеченні нормального функціонування економіки. Мамутов В.К. Арбітражні суди та економіка // Вісник господарського судочинства. – 2001. - № 1. – С. 127.

Слід зазначити, що проблеми судової влади, системи її органів та її окремі інститути завжди привертали увагу науковців-правників. Вони неодноразово ставали предметом дослідження ще науковців Російської імперії, правознавців радянського періоду нашої державності, сучасних зарубіжних та вітчизняних учених-юристів, зокрема; Т.Є. Абової, В.Г. Афанасьєва, І.М. Ананова, М.І. Авдєєнк, С.М. Абрамова, С.М. Братуся, С.В. Васильєва, В.А. Власова, Ю.О. Вєдєнєєва, Ю.М. Грошевого, В.В. Долежана, С.Ф. Кечекьяна, А.М. Колодія, М.І. Клеандрова, О.Ф. Клейнмана, Р.Ф. Калістратової, В.В. Лаптєва, М.С. Липецкера, П.В. Логвинова, В.Т. Маляренка, В.К. Мамутова, І.Є. Марочкіна, М.І. Мельника, О.Р. Михайленка, О.В. Міцкевича, В.В. Молдована, В.М. Можейхо, В.Т. Нора, Г.Є. Пєтухова, І.Г. Побірченка, Ю.Є. Полянського, Д.М. Притики, Г.В. Пронської, М.І. Рейхель, Н.О. Рассахатської, М.В. Руденка, В.М. Селіванова, В.І. Семчика, Н.В. Сібільової, О.Ф. Скакун, Д.С. Сусла, В.С. Стефанюка, С.С. Студенікіна, Д.М. Чечота, Н.О. Чечиної, Ю.С. Шемшученка, В.С. Щербини, З.І. Шкундіна, К.С. Юдельсона, Л.С. Явича, П.П. Якимова, В.Ф. Яковлєва та інших.

Однак, із запровадженням в Україні нового судового устрою питання правового статусу місцевого господарського суду, його організаційної структури, місця в системі органів судової влади не були предметом цільового наукового дослідження. Таке становище, зрозуміло, ускладнює системне бачення організації і функціонування господарської юстиції і зокрема її низової ланки - місцевого господарського суду.

Інтерес до вказаних проблем обумовлений ще й тим, що господарські суди - це елемент системи органів судової влади, роль яких у сучасному суспільстві зростає. їхня діяльність, що ґрунтується на конституційних принципах, безпосередньо спрямована на забезпечення суверенітету демократичної держави, захист прав та інтересів громадян і організацій, сприяє нормальному функціонуванню і розвиткові ринкової економіки

Крім того, актуальність дослідження даної теми посилює ще й та обставина, що реформування, яке мало до цього часу недостатньо системний характер, спричинило створення громіздкої й не в усьому узгодженої судової системи, що до певної міри обмежило безпосередній доступ до правосуддя. Шемчушенко Ю. Влада народу в її реальному вимірі // Голос України. – 2005. - № 21 (352). – С.8.

Таким чином, актуальність дослідження питань організації та функціонування місцевих господарських судів зумовлена, з одного боку, практичними проблемами трансформації" суспільства й судової влади в цілому і функціонуванням системи господарських судів України в умовах судової реформи, зокрема, а з іншого - теоретикометодологічними проблемами, пов'язаними із забезпеченням такої трансформації.

Актуальність теми, складність і дискусійність окремих її питань, недостатнє їх вивчення та необхідність їх правового врегулювання і визначили мету і завдання даного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами. Дисертація підготовлена на кафедрі кримінального процесу і криміналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, на якій вивчаються і досліджуються також проблеми судоустрою України в рамках кафедральної теми: "Проблеми удосконалення законодавства про судоустрій".

Дисертація пов'язана також з науковою темою: “Проблеми удосконалення цивільного і господарського законодавства в умовах інтеграції України у Європейське співтовариство”, яка досліджується на кафедрі цивільного права і процесу університету. У цьому зв'язку основні положення дисертації неодноразово доповідалися і обговорювалися на спільних засіданнях зазначених кафедр. Тема дисертаційного дослідження затверджена рішенням Вченої Ради Львівського національного університету імені Івана Франка від 27 квітня 2005 р., протокол № 31/4.

Мста і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у науково - теоретичному аналізі насамперед проблем організації та діяльності місцевого господарського суду в Україні, у з'ясуванні його правової природи, статусу та місця в судовій системі України.

Для досягнення мети автором дисертації були поставлені такі завдання:

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження стала система загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. Так, використання діалектичного методу, згідно якого всі явища природи і суспільного життя органічно взаємопов'язані та взаємообумовлені і перебувають у постійному русі та розвитку, дало можливість дослідити господарський місцевий суд як елемент судової системи, що знаходиться в процесі постійного розвитку та взаємодії з іншими її елементами.

Метод системно-структурного аналізу застосовувався для визначення структури дослідження, яка будувалася за класичною схемою: історія і теорія виникнення і розвитку господарських судів, місце місцевих господарських судів у системі судів господарської юрисдикції, їх правовий статус, проблемні питання організації та функціонування місцевих господарських судів. Цей метод дослідження дав можливість відповісти на визначені в дисертації питання та сформулювати конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення правового статусу названих судів.

Використовувався також формально-логічннй метод, за допомогою якого досліджувалося законодавство, яке регламентує організацію та діяльність місцевого господарського суду; проводився опис і аналіз правових норм та правовідносин, їх пояснення і тлумачення. За допомогою цього методу у дисертації досліджувався правовий статус місцевого господарського суду та його судді, спеціальна правосуб'єктність тощо.

Історико-правовий метод дозволив дослідити розвиток судової системи, системи господарського судочинства у ній як результат багатовікового розвитку органів господарської юрисдикції, специфіку становлення та розвитку суду господарської юрисдикції в конкретних історичних умовах. Використання методу порівняльного аналізу дав можливість проаналізувати різні правові системи з точки зору порядку організації і функціонування системи господарських судів у інших країнах. Для обробки даних використовувався також статистичний метод. Його використання дало також можливість виявити деякі тенденції у розвитку і функціонуванні судів господарської юрисдикції.

Зазначені та інші методи дослідження використовувалися у їх взаємозв'язку, що дало можливість досягти, як видається, належного рівня обґрунтованості та достовірності сформульованих у дисертації положень, висновків і пропозицій.

Зроблені у дисертації висновки і пропозиції ґрунтуються на вимогах формальної логіки стосовно визначеності, несуперечливості, послідовності і обґрунтованості суджень і здійснюються в межах загальнотеоретичних і господарсько-процесуальних конструкцій з використанням понятійного апарату цих наук. Сформульовані в дисертації теоретичні висновки ґрунтуються на загальних досягненнях юридичної науки та результатах досліджень вітчизняних і зарубіжних науковців різних періодів, що дало змогу визначити і оцінити стан досліджуваної проблеми, виявити та дослідити питання, які постали на сучасному етапі реформування судової системи та визначити шляхи їхнього вирішення.

Емпіричну базу дисертаційного дослідження склали статистичні дані Верховного Суду України про результати формування та функціонування місцевих господарських судів в Україні, матеріали значної кількості господарських справ, у розгляді і вирішенні яких автор особисто брав участь; аналіз онтологічних досліджень щодо організації та функціонування місцевих господарських судів; результати опитування та інтерв'ювання суддів господарських судів.

У ході дослідження опрацьовувалася також монографічна та навчальна література, в тому числі іноземна, використовувалися постанови Пленуму Верховного Суду України, інформаційні листи та роз'яснення Президії Вищого господарського Суду України, практика місцевих господарських судів України.

Об'єктом дослідження є правові відносини, що складаються в сфері організації судів господарської юрисдикції, організації діяльності місцевого господарського суду у системі органів судової влади, його взаємини з іншими елементами даної системи та окремими гілками державної влади.

Предметом дослідження визначено правовий статус місцевих господарських судів: питання їх правосуб’єктності, принципи їх організації, діяльності, компетенція, організаційно-правові проблеми управління у системі господарських судів, сучасний стан, можливі перспективи розвитку й вдосконалення.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлюється тим, що дисертація є першим монографічним дослідженням правового статусу місцевих господарських судів після запровадження нової судової системи в незалежній Україні. У ньому комплексно висвітлюються актуальні питання становлення, організації та діяльності місцевого господарського суду у взаємозв'язку із загальними проблемами судочинства та судоустрою. Новизна дисертаційного дослідження конкретизується, зокрема, у науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, що виносяться на захист і найважливішими з них є наступні:

-

-

-

-

-

-

- додаткової аргументації одержала позиція щодо розмежування принципу верховенства права і верховенства закону та їх реалізації у діяльності місцевих господарських судів. При цьому принцип верховенства права трактується як такий, що є більш загальним принципом і застосовується на більш загальному рівні. На рівні ж здійснення правосуддя суди повинні керуватися, насамперед, принципом законності, тобто реалізовувати свою діяльність відповідно до закону, у встановленій законом процесуальній формі тощо. Але, якщо закон не є досконалим, внаслідок чого спір не може бути справедливо розв'язаний, судді мають керуватися принципом верховенства права.

На підставі авторського бачення розглянутих у дисертації проблем запропонована низка доповнень і уточнень до чинного законодавства, яке стосується визначення правового статусу місцевих господарських судів.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів визначається декількома аспектами. Насамперед, теоретичне значення полягає у тому, що одержані результати можуть стати підґрунтям для подальшого наукового осмислення і дослідження проблем правового статусу, а також правового регулювання організації та діяльності місцевих господарських судів.

У сфері правотворчості – дисертаційне дослідження має практичну спрямованість, яка полягає у внесенні пропозицій і формулюванні висновків, що можуть бути використані для удосконалення чинного законодавства України, а реалізація запропонованих пропозицій сприятиме єдності правозастосування.

У навчально-методичній роботі - окремі теоретичні положення дисертації можуть бути використані в навчальному процесі, при вивченні курсів "Організація судів та правоохоронних органів України", "Господарське судочинство", а також спеціальних курсів для поглибленого вивчення організації та функціонування судів господарської юрисдикції.

Апробація та впровадження результатів дисертації.

Основні положення та висновки дисертації обговорювалися і були схвалені на спільному засіданні кафедр цивільного права і процесу та кримінального процесу і криміналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.

Вони доповідались на Міжнародній науково-практичній конференції "Господарське законодавство України: практика застосування і перспективи розвитку в контексті європейського вибору" (м. Донецьк, 30 вересня - 1 жовтня 2004 р.); на 1-й Міжнародній науково-практичній конференції "Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу" (м. Хмельницький, 11-12 березня 2005 р.); на засіданнях Ради суддів України та Комітету з правової політики Верховної Ради України при обговоренні питань щодо вдосконалення структури судів, інстанційної компетенції і приведення їх функцій у відповідність до завдань реального становлення незалежної судової влади.

Результати дослідження використовуються у практичній діяльності по організації роботи Судової палати у господарських справах Верховного Суду України та при наданні методичної допомоги господарським судам. Вони також використані в роботі Комісії з питань реформування судової системи України, утвореної розпорядженням Президента України від 26 травня 2005 р. № 1066/2005-рп, та робочих груп Комітету з правової політики Верховної Ради України з розробки проекту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" та проекту нового Господарсько-процесуального кодексу України, у складі яких перебуває автор.

Публікації. Основні теоретичні положення та результати дисертації викладені у 6-ти одноосібних наукових статтях, які опубліковані у фахових виданнях, включених до переліку затвердженого ВАК України, а також у 2-х матеріалах та тезах наукових доповідей на науково-практичній та науково-методичній конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, дев'яти підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 197 сторінок. Список використаних джерел складає 269 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, висвітлюється ступінь її вивчення, зв'язок роботи з науковими програмами темами, визначаються мета, завдання, об'єкт та предмет дослідження, зазначаються і характеризуються методи, використані при написанні дисертації. Також характеризуються емпіричне, теоретичне та нормативне підґрунтя роботи, формулюється наукова новизна та основні положення, що виносяться на захист, висвітлюється практичне значення і апробація результатів дослідження, надаються публікації за темою дисертації.

Розділ перший “Огляд літератури та вибір напрямків дослідження” присвячений дослідженню питань, пов'язаних із визначенням стану вивчення проблеми та методологічного підґрунтя дослідження.

Проведено аналіз існуючої літератури, яка безпосередньо або опосередковано стосується проблематики дисертаційного дослідження. Здійснюючи відповідний аналіз, літературу та джерельну базу за темою дисертаційного дослідження класифіковано відповідно до мети та завдань, що поставали перед автором. Тому весь масив літератури, котра стосується проблематики дисертаційного дослідження, поділено на дві групи: 1) нормативний матеріал; 2) наукові дослідження у галузі права, насамперед, ті, що стосуються аналізу судової гілки влади, системи господарських судів та правового статусу її окремих ланок. Враховуючи те, що поряд з дослідженнями, які дають можливість ознайомитися із станом справ у радянський період, а також пострадянський, сучасний період, і мають важливе значення для встановлення ступеню вивчення проблеми і визначення напрямів дисертаційного дослідження, було вивчено нормативні акти та наукові праці фахівців у галузі судоустрою, а також історії права, які спеціально або дотично стосуються питань становлення системи господарських судів взагалі і місцевих господарських судів, зокрема Ці праці також були класифіковані за різними ознаками.

Зокрема, на підставі "предметного" критерію, наукові розвідки згруповані таким чином: 1) праці, що стосуються засад організації судової влади та судочинства, передумов та чинників судової реформи, її перебігу, у тому числі й у історичному аспекті, підручники, навчальні посібники, довідкові видання тощо, які містять інформацію з питань, що охоплюються проблематикою даного дисертаційного дослідження; 2) праці, що стосуються власне становлення системи господарських судів, її організації, функціонування тощо. Наукові дослідження за "географічним" критерієм систематизовані і об'єднані у певні групи: 1) праці вітчизняних науковців; 2) праці російських науковців; 3) праці науковців інших країн.

На основі проведеного аналізу зроблено загальний висновок про недостатній рівень вивчення більшості питань, що стосуються організації та діяльності місцевих господарських судів в Україні, у юридичній у тому числі й історичній літературі. Особливо це стосується такого питання, як визначення правового статусу місцевого господарського суду, який зовсім не було досліджено у літературі. І якщо історія становлення і розвитку, принципи організації і діяльності цієї ланки спеціалізованих судів у нашій державі привертали увагу науковців, то правова природа судів взагалі і господарських судів зокрема, їх правовий статус потребують ще свого дослідження.

Розділ другий “Становлення і розвиток судів господарської юрисдикції в Україні” присвячено дослідженню питань історії становлення і розвитку господарських судів в Україні, визначенню місця і ролі місцевих господарських судів у системі господарських судів України, яка формувалася протягом тривалого часу.

У підрозділі 2.1. “Становлення і розвиток господарських судів та господарської о судочинства” на основі історико-правового методу здійснено дослідження розвитку судової системи, системи господарського судочинства у ній як результату багатовікового розвитку органів господарської юрисдикції, проаналізовано специфіку становлення та розвитку судів господарської юрисдикції в конкретних історичних умовах. На підставі дослідженого матеріалу та проведеного аналізу зроблено низку висновків. Зокрема історія становлення органів господарської юрисдикції поділена на чотири етапи (кожен етап поділено також на періоди). Перший період охоплює часи Київської Русі, коли суд ще не був відділений від адміністрації. Проте вже у цей час (XII ст.) були створені купецькі корпорації та суди для торгівельного стану. Другий період - доба Російської Імперії. Цей період характеризується виокремленням розв'язання купецьких справ у одному магістраті, створенням Головного магістрату спеціально для розгляду торгівельних справ, і нарешті - створенням комерційних судів з особливою компетенцією, які існували до 1917 року. Третій період - радянський, що характеризується суперечливим ставленням до органів господарської юрисдикції, сприймаючи їх загалом як засіб опосередкованого впливу на господарські відносини з боку органів державної влади. На першому етапі (1917 - 1921 рр.) відбувається ліквідація існуючих комерційних судів. Другий етап характеризується створенням арбітражних комісій (1922 р.), а в подальшому - державних арбітражів (1931 р.). Об'єднуючим для цього етапу є те, що незалежно від назви застосовувався напівадміністративний порядок розгляду господарських спорів. На третьому етапі, якісно новому, створюється єдина система арбітражних судів як одна з ланок судової системи (1991 р.). Четвертий період – пострадянський, який пов'язаний із набуттям Україною незалежності і створенням власної судової системи. Цей період умовно складається з декількох етапів, перший з яких характеризується прийняттям Конституції України, що визначила нові засади розбудови вітчизняної судової системи. На другому етапі відбувається створення господарських судів як спеціалізованих судів у системі судів загальної юрисдикції (2001 р.). Саме на цьому етапі виокремлюються місцеві господарські суди. Третій етап продовжується сьогодні і пов'язаний із аналізом результатів т. зв. "малої судової реформи" і визначенням перспектив подальшого розвитку органів господарської юрисдикції і господарського процесуального законодавства.

У підрозділі 2.2. “Місцевий господарський суд у системі господарській судів України” визначається місце місцевих господарських судів як у судовій системі, так і у системі господарських судів України. Зазначається, що спеціалізовані суди входять до системи судів загальної юрисдикції, тож Конституція України пішла шляхом розбудови системи судів загальної юрисдикції не тільки за принципом територіальності, а й за принципом спеціалізації. Аналізуючи чинне законодавство і узагальнюючи проведене дослідження, виокремлюються конститутивні ознаки господарської юрисдикції як системи спеціалізованих судових установ, якими є: організаційна єдність при диференціації функції правосуддя стосовно різних ланок спеціалізованих судів; єдиний предмет судового захисту і судової діяльності; єдина процесуальна форма і процесуальне законодавство, що регламентує процесуальний порядок розгляду і розв'язання спорів. При цьому зазначається, що місцевий господарський суд „наділений усіма повноваженнями й атрибутами незалежної і самостійної гілки судової влади. Ця самостійність обумовлена низкою факторів, зокрема; а) специфікою предмету діяльності - розгляд господарських спорів; б) особливістю кола суб'єктів як учасників господарського процесу - підприємств, організацій - юридичних осіб та громадян-підприємців; в) особливістю господарського процесу, що характеризується оперативністю, відсутністю твердої регламентації процедури розгляду спорів. Наголошується на тому, що місцеві господарські суди є основною ланкою спеціалізованих судів, вони є найбільш наближеними до населення, організовані у відповідних адміністративно-територіальних одиницях, розглядають у першій інстанції (по суті) усі справи, що підвідомчі господарським судам. Враховуючи комплексний характер господарських відносин, предметом судового захисту визнаються суб'єктивні права та законні інтереси зазначених суб'єктів (суб'єктивна ознака обсягу судового захисту), а предметом судової діяльності - господарські спори (об'єктивна ознака обсягу судового захисту).

Розділ третій “Правовий статус місцевого господарського суду” присвячений питанням визначення і специфіки правового статусу місцевого господарського суду, з одного боку, як юридичної особи публічного права, а з іншого, - як державної організації – органу державної влади, що має державно-владні повноваження у відповідній сфері.

У підрозділі 3.1. “Загальна характеристика правового статусу місцевого господарського суду” аналізуються загальні питання визначення правового статусу, а також проблеми визначення правового статусу місцевого господарського суду. При вирішенні цього складного питання зазначається, що суди, завдяки особливостям функцій і специфіці порядку діяльності, займають особливе місце у державному механізмі. Вони не входять до будь-якої іншої системи державних органів, а отже, організаційно не підпорядковані будь-якому органу державної влади або державного управління. Суди є за своєю формою державними організаціями. З огляду на зазначене, наголошується на тому, що у контексті даного дисертаційного дослідження при аналізові питань правосуб'єктності місцевих господарських судів слід застосовувати поняття організації як такої, що охоплює юридичних осіб.

Враховуючи те, що існує різниця між правовим статусом державних і недержавних організацій, проводиться розмежування між ними за декількома підставами. Аналізу піддано місцеві суди як органи держави, при цьому зазначається, що функції державного органу визначають їх спеціальну правосуб'єктність і відповідний правовий статус. Органи держави як суб'єкти права є учасниками конституційних, адміністративних, земельних, кримінально-правових, процесуальних та інших правовідносин. Лише прямо зазначені в законі права та обов'язки складають їхні правові статуси. Вихід державних органів за межі відповідних правових статусів при здійсненні ними своїх функцій є протиправним. На підставі проведеного дослідження робиться висновок про те, що місцеві господарські суди є державними організаціями (а саме — установами) і виступають у правовідносинах при реалізації своїх владних повноважень, котрі знаходять прояв у їх праві приймати акти застосування права, а також у можливості матеріальними, примусовими і організаційними засобами забезпечувати їх виконання та дотримання. Вони є також органами держави, що змушує враховувати і особливості визначення поняття та характеристики останніх у вітчизняній юридичній літературі Система таких органів, як правило, встановлюється Конституцією. Крім цього, суди, як встановлено Законом України "Про судоустрій України", є юридичними особами. Таким чином, детальне дослідження правової природи державних органів, у тому числі і місцевих господарських судів, дозволяє сформулювати положення про те, що державні органи є державними установами, котрі разом із тим, мають статус юридичної особи.

У підрозділі 3.2. “Спеціальна правосуб'єктність місцевого господарського суду” розкривається сутність місцевого господарського суду як специфічної державної організації з чітко визначеною правосуб'єктністю, цільовою спрямованістю діяльності, особливим правовим статусом. При цьому встановлено, що правосуб'єктність суду є спеціальною і полягає в можливості набувати лише обмежене, точно визначене коло прав і обов'язків, пов'язаних з досягненням певної мети, виконанням завдань, покладених законом на даний суб'єкт. Мета створення і призначення місцевого господарського суду потребують від нього реалізації його правосуб'єктності в галузі здійснення правосуддя. У цьому випадку він виступає як орган судової влади, що здійснює повноваження, надані йому Конституцією України та законами, шляхом реалізації правосуддя у формі господарського судочинства. Але разом із тим юридичний побут вимагає від місцевого господарського суду також участі від власного імені в цивільному обігу, що вимагає реалізації ним своєї цивільної правосуб'єктності, як юридичної особи, статус котрої надано судам ч. 7 ст. 130 Закон України “Про судоустрій України”. Таким чином, досліджується і правосуб'єктність місцевого господарського суду, як органу судової влади, і правосуб'єктність місцевого господарського суду, як юридичної особи, тобто, з'ясована його здатність бути суб'єктом відповідних відносин, що виникають при здійсненні правосуддя, та цивільних відносин.

Розгляд правосуб'єктності місцевого господарського суду супроводжується детальним аналізом таких ключових у цій сфері понять, як “компетенція”, яка є проявом правосуб'єктності стосовно державних організацій, і “повноваження”. При цьому наголошується на тому, що родове поняття “компетенції” для судів найкраще виражати за допомогою поняття “юрисдикція” як традиційного і більш точного за суттю основних цілей правосуддя.

При аналізі таких складових компетенції господарського суду, як підвідомчість та підсудність, робиться висновок про те, що недоцільним вбачається виділення у господарському процесі родової підсудності. Враховуючи положення ст. 13 ГПК, родова підсудність у господарському процесі втрачає сенс, оскільки, на відміну від цивільного процесу, таких категорій справ, які б розглядалися Вищим господарським судом у першій інстанції, просто не існує. Певна увага приділена розмежуванню підвідомчості місцевого господарського суду з іншими судами судової системи України, у тому числі з адміністративними судами з урахуванням набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України.

У підрозділі 3.3. “Місцевий господарський суд як юридична особа публічного права” на основі проведеного аналізу поняття, ознак та характерних рис публічного та приватного права та, відповідно, юридичних осіб публічного та юридичних осіб приватного права дисертантом встановлено, що критеріями їх розмежування є: І) галузь, у якій має здійснювати свою діяльність юридична особа; 2) мета, для досягнення якої створена юридична особа; 2) порядок створення юридичної особи. Отже, з врахуванням цих ознак місцеві господарські суди автором виділені у особливий підвид юридичних осіб публічного права, завданням яких є здійснення правосуддя на засадах верховенства права з метою забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Щодо останнього критерію розмежування, дисертант дійшов висновку, що вказана ознака юридичної особи публічного права - створення у спеціальному порядку - при зовнішній прозорості цієї ознаки викликає низку питань і потребує додаткової характеристики. Насамперед виникає питання, чи поширюється вимога реєстрації, передбачена у ст.80 ЦК України, на юридичні особи публічного права, в тому числі на місцеві господарські суди? Аналіз ч. З ст. 81 ЦК України дав автору підставу для твердження, що хоча положення ст. 89 ЦК України про державну реєстрацію юридичної особи поширюються на всіх юридичних осіб, особи публічного права мають реєструватися у особливому порядку.

Оскільки це питання не вирішено чітко в спеціальному законі (Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” лише зазначає, що у ньому можуть бути встановлені особливості створення, зокрема, органів державної влади, але не встановлює таких особливостей), та з метою уникнення розбіжностей у тлумаченні цих положень законодавства, автором пропонується вирішити його у відповідному законі про особливості створення юридичних осіб публічного права або у законі про особливості створення судів. Як компромісний варіант вирішення цього питання запропоноване внесення доповнень до Закону України "Про судоустрій України". Зокрема пропонується внести до зазначеного Закону статтю 20-1 “Державна реєстрація судів загальної юрисдикції” такого змісту: “Державна реєстрація судів загальної юрисдикції має здійснюватися Міністерством юстиції з подальшим поданням відомостей державному реєстратору на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, який вносить необхідні дані до Єдиного державного реєстру.”

Автором також зроблено висновок про необхідність уточнення поняття “створення юридичної особи”, котре фігурує у частині 2 ст. 81 ЦК України, стосовно судів взагалі і місцевих господарських судів, зокрема. На думку дисертанта, цей вираз слід тлумачити поширювально, маючи на увазі, що утворення юридичної особи може бути результатом не тільки заснування юридичної особи, але й реорганізації юридичної особи, котра існувала раніше, оскільки в цьому випадку також утворюється нова юридична особа, наділена власною правосуб'єктністю. Зокрема створення нової юридичної особи шляхом реорганізації може бути злиття або поділ місцевих судів внаслідок зміни адміністративно-територіального поділу; перетворення суду внаслідок зміни системи судів тощо.

Розділ четвертий “Організація діяльності місцевих господарських судів” присвячений питанням принципів організації діяльності, функцій місцевого господарського суду. Аналізу піддано також правовий статус судді місцевого господарського суду та з'ясовано особливості організаційно-правового забезпечення цих судів.

У підрозділі 4.І. “Принципи організації діяльності місцевих господарських судів” з врахуванням того, що статус судової влади розкривається у першу чергу через сформульовані в законі керівні ідеї (принципи) дисертантом здійснено аналіз принципів організації діяльності місцевих господарських судів, насамперед конституційних. Конституційні принципи правосуддя розуміються при цьому як закріплені в Конституції України й інших законах основні, вихідні, нормативні положення (правила, вимоги, ідеї) найбільш загального характеру, що виражають демократичну сутність правосуддя, і утворюють єдину систему, що визначає організацію і діяльність судової влади, спрямовану на виконання завдань, що стоять перед нею.

Встановлено, що конституційні принципи правосуддя відносяться до міжгалузевих принципів. Крім того, в залежності від об'єкта регулювання принципи господарського процесу поділяють на дві великі групи: принципи організації правосуддя; принципи, що визначають процесуальну діяльність господарського суду. До першої групи належать принцип здійснення правосуддя лише судом, одноособовий або колегіальний порядок розгляду справ, національна мова судочинства, рівність учасників господарського процесу перед судом, гласність судового розгляду. Другу групу складають принципи законності, змагальності, процесуальної рівності сторін, усності, безперервності та безпосередності, а також принцип оперативності.

Крім того, до зазначених принципів необхідно віднести принципи компетентності, об'єктивності і неупередженості суду, що закріплені у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (1966 р.) та Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Євроконвенції) (1950 р.).

При аналізі зазначених принципів автором особливу увагу приділено співвідношенню принципів верховенства права та законності. Принцип верховенства права означає, що право має тлумачитися не як продукт безпосередньо вольових рішень вищих об'єктів державної влади, не як сукупність норм, встановлених державою, а як сукупність правил поведінки (масштаб, міра), вироблених суспільною практикою і фактично сприйнятих суспільством. У суспільстві, де реально діє принцип верховенства права, він має співвідноситися не тільки з принципом рівноправності, а й розглядатися як основа розрізнення права і закону. У цьому контексті судова влада повинна мати тверді орієнтири стосовно того, що є право, тобто стосовно змісту і суті права. Серед основних вимог законності називається втілення ідеї панування права у житті суспільства та держави, верховенство закону, рівність усіх перед законом, неухильність дотримання (виконання) правових актів усіма суб'єктами права, належне і ефективне застосування права, послідовну боротьбу з правопорушеннями тощо.

Результатом проведеного дослідження є висновок дисертанта про те, що суди повинні керуватися, насамперед, принципом законності, тобто здійснювати свою діяльність відповідно до закону, у встановленій законом процесуальній формі тощо. Але, якщо закон не є досконалим і внаслідок цього спір не може бути справедливо розв'язаним, судді мають керуватися принципом верховенства права. Крім цього, як здається, суди мають керуватися справедливістю, добросовісністю та розумністю. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту прав