НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА ім. М.С.ГРУШЕВСЬКОГО

СИНЯК Іван Леонідович

УДК 35.073.515: 94(477) „17”

ДЖЕРЕЛА З ІСТОРІЇ ДІЛОВОДСТВА ЗАПОРІЗЬКОГО КОЗАЦТВА

ДОБИ НОВОЇ СІЧІ (1734 - 1775)

07.00.06 – історіографія, джерелознавство

та спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі історії і теорії археографії та споріднених джерелознавчих наук Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, старший науковий співробітник Брехуненко Віктор Анатолійович

Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, відділо історії і теорії археографії та споріднених джерелознавчих наук, завідувач

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Мицик Юрій Андрійович

Національний університет “Києво-Могилянська Академія”, професор

кандидат історичних наук

Чухліб Тарас Васильович

Інститут історії НАН України, відділ історії України середніх віків, старший науковий співробітник

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Захист відбудеться “25” травня 2006 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.228.01 в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України (01001, Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4)

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України (01001, Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4)

Автореферат розісланий “19” квітня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Песчаний О. О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Доба Нової Запорозької Січі є єдиним періодом в історії запорозького козацтва, від якого зберігся цілісний корпус документальних джерел – продукт власне козацького діловодства. У сукупності з джерелами, що входять до складу інших масивів (документація Гетьманщини, російських установ та адміністративно-територіальних одиниць), це створює вихідні передумови для ґрунтовних як джерелознавчих, так і конкретно-історичних досліджень з історії Нової Січі. Відправним пунктом у цьому процесі має стати докладне з’ясування закономірностей виникнення, функціонування, інформативного наповнення та архівування запорізького комплексу документальних джерел. Насамперед ретельного аналізу потребують джерелознавчі аспекти діловодства Вольностей Війська Запорозького, оскільки саме запорізькі документи, більшість яких зосереджено в Архіві Коша, є серцевиною джерельної бази. У такий спосіб будуть закладені підвалини для розв’язання похідних дослідницьких завдань.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою наукових планів відділу „Історії і теорії археографії та споріднених джерелознавчих наук” Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України (тема 3.2.7.5 – Документальні джерела з історії України XIV – XVIII ст.).

Мета дослідження полягає в тому, щоб дослідити комплекс джерелознавчих проблем, пов’язаних з діловодством Запоріжжя доби Нової Січі.

Досягнення мети передбачає розв’язання наступних завдань:

· з’ясувати функції Військової, Похідної військової та паланкових канцелярій;

· визначити штат канцелярій та компетенцію відповідних посадовців;

· окреслити комплекс документів, що їх продукували канцелярії Нової Січі;

· провести видову класифікацію діловодної документації Нової Січі;

· дослідити особливості формуляру документів різних видів та різновидів;

· простежити особливості документообігу між Запоріжжям та київською губернською канцелярією, установами Гетьманщини, Кримським ханатом, Новосербією та Слов’яносербією, російськими та Слобідськими полками, Військом Донським, урядниками Правобережної України;

· з’ясувати закономірності діловодства, яке відбивало взаємини між різними суб’єктами в рамках Запоріжжя;

Об’єктом дослідження є джерела з історії Нової Січі.

Предметом дослідження є джерела з історії діловодства Нової Січі.

Методи дослідження становлять загальнонаукові методи: аналізу та синтезу, сходження від абстрактного до конкретного й навпаки, історико-генетичний та історико-порівняльний методи. Крім того застосовано метод формулярно-клаузульного аналізу, а також теоретичні напрацювання на полі джерелознавства М.Ковальського, Л.Пушкарьова, В.Горобця, С.Каштанова Ділова документація Гетьманщини: збірник документів. – К., 1993; Каштанов С. М. Очерки русской дипломатики. – М., 1970; Ковальський М. П. Теоретичні, методичні та джерелознавчі проблеми української історіографії XVIII – XX ст. // Під знаком Кліо. На пошану Олени Апанович: збірник статей. – Дніпропетровськ, 1995. – С. 147 – 155; Пушкарев Л. Н. Класификация русских писменных источников по отечественной истории. – М., 1975.

.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють цілісний період існування Нової Запорозької Січі – 1734-1775 рр.

Ступінь розробки проблеми. Діловодство запорозького козацтва часів Нової Січі ще не стало об’єктом спеціального дослідження. По суті дослідники обмежилися локальними напрацюваннями в контексті дослідження спорідненої тематики. Одним з перших в цьому плані був А.Скальковський. У своїх працях з історії Нової Січі він зробив низку спостережень стосовно штату Військової канцелярії, особливостей списування з Коша з урядниками Правобережжя, а також щодо збереження „старого” – доросійського діловодства Скальковський А. О. Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького – Дніпропетровськ: „Січ”, 1994;Его же.. Как судили и радили в Сечи Запорожской // Киевская Стприна – 1886. – Т.14. – С. 327-349; Его же.. К истории Запорожья: внутренние роспорядки // Киевская Старина – 1882. – Т. 4. – С. 527 – 537.; Его же. Несколько документов к истории гайдамаччины // Киевская Старина – 1885. – Т. 13. – С. 277 – 318; Его же. Наезды гайдамак на Западную Украину в XVIII столетии 1733 – 1768. – Одесса, 1845..

Наступними, хто звернув увагу на канцелярську справу Нового Коша, стали А.Андрієвський, Л.Львов, П.Чернишенко, П.Єфименко, А.Флоровський, А.Шиманов. Перші троє дослідників зауважили існування документообігу між Кошем і Кримом, вказали на окремі факти пересилання вхідної документації на розгляд київського генерал-губернатора, з’ясували походження деяких запорозьких товмачів Андиевский. А. Киевские толмачи // Киевская Старина – 1889. – Т. 25. – С. 586 – 594; Его же. Коммисия 1749 г. для разбора взаимных претензий татар и запорожцев // Чтение в историческом обществе Нестора Летописца. – Кн. IX. – К., 1894. – С. 1-23.; Львов Л. Отношения между Запорожьем и Крымом. – Одесса, 1895.; Чернышенко П.С. Калнышевский, последний кошевой Запорожской Сечи. 1691-1803 // Русская Старина. – Кн. XI. – 1875. – С. 405-419.. П.Єфименко та А.Флоровський зробили кілька зауваг про діяльність останнього військового писаря І.Глоби Ефименко П. Последний писарь Войска Запорожского Глоба // Киевская Старина – 1882. – Т. 7. – С. 368 – 371. та про функції канцеляристів під час роботи комісії з Нового Уложення Флоровский А. В. Депутаты Войска Запорожского в Законодательной комисии 1767 г. – Одесса, 1815.. А.Шиманов порушив проблему документообігу між Січовим та Похідним Кошем Шиманов А. Предсмертная поземельная борьба Запорожья (эпизод из его пограничных споров с б. Слободскою Украиною) // Киевская старина – 1883. – Т. 7. – С. 609-636..

Різних аспектів діловодства Запоріжжя торкалися Д.Яворницький, О.Рябінін-Скляревський, М.Кириченко та М.Слабченко. Д.Яворницький, характеризуючи штат Військової канцелярії, наголошував на значній ролі військового писаря при Коші, а також одним з перших зробив спробу обрахувати штат цієї установи Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків: у 3 т. – Львів, 1990. – Т.1..

Проблему штату Військової канцелярії порушував і О.Рябінін-Скляревський. Історик також торкався документообігу Січі з Кримом, Пилипом Орликом та Польщею, наголошував на зміні писарів в похідних командах Рябінін-Скляревський О. Запорозькі закалоти та керуюча верства Коша XVIII століття // Малинова Г.Л. Сапожников И.В. А.А.Рябинин-Скляревский: материалы к биографии. Труды государственного архива Одесской области. – Одесса; К., 2000. – Т. 1. – С. 83-178; Его же. Запорозькі бунти Дунайців 1771-1774 рр. і початок Задунайського Коша // Науковий збірник за рік 1927. Записки українського наукового товариства в Києві (історичної секції Всеукраїнської Академії Наук). – К., 1927. – Т.XXVI. – С. 65-83..

Діловодство паланкових канцелярій намагалися проаналізувати М.Кириченко та М.Слабченко. Обидва дослідники торкалися питання збору податків на утримання паланкових канцелярій. Крім того, М.Слабченко звернув увагу на такий різновид ордерів Коша, як охоронні, а також спробував простежити внутрішньо паланковий документообіг Кириченко М. Соціально-політичний устрій Запоріжжя (XVIII сторіччя). – Харків, 1931.; Слабченко М. Паланкова організація запорозьких вольностей // Матеріали до історії адміністративного устрою Південної України (друга половина XVIII – перша половина XIX століття). – Запоріжжя, 1999. – С. 411 – 491.. У другій половині XX ст. ця проблематика частково відбилася у працях В.Голобуцького, котрий аналізував такі різновиди документів як білети Голобуцький В. О. Запорозька Січ в останні часи свого існування (1734 – 1775 рр.). – Дніпропетровськ, 2004., та Ф.Шевченка (досліджував походження товмачів) Шевченко Ф. П. Вихідці з Балканських країн на Запорожжі в XVIII ст. // Історія та історіографія України: збірник наукових праць. – К., 1985. – С. 66 – 74.; Шевченко Ф. П. Армяне в украинском козацком войске в XVII – XVIII вв. // Исторические связи и дружба украинского и армянского народов: сборник материалов второй украинско-армянской научной сесии. – К., 1965. – С. 93 – 100.; Шевченко Ф. П. Грузины в Войске Запорожском // Из истории украино-грузинских связей. – Тбилиси, 1968. – С. 38 – 55..

Дослідницький процес суттєво пожвавився в 90-ті рр. XX ст. Зокрема, Н.Ченцова плідно зупинилася на таких питаннях, як функціонування Військової канцелярії, чисельність та функції її штату, формулярні ознаки деяких різновидів документів Ченцова Н. В. Документи Коша Нової Запорозької Січі як джерело до історії Катеринославщини // Дисертація на здобуття вченого ступення канд. іст. наук. – Дніпропетровськ, 1992; Його ж. Атестати запорозьких козаків в архіві Коша нової Запорозької Січі як джерело до вивчення козацьких біографій // Історія і особистість історика: збірник наукових праць присвячених 60-річному ювілею професора Ганни Кирилівни Швидько – Дніпропетровськ, 2004. – С. 139-154.. Л.Гісцова, характеризуючи архівну справу на Січі, досліджувала повноваження Військової канцелярії, обов’язки канцеляристів, окремі елементи зовнішнього та внутрішнього документообігу Гісцова Л.З. Архів Коша Нової Запорозької Січі // Нариси історії архівної справи в Україні – К., 2002. – С. 137–144.. О.Апанович увела до наукового обігу деякі факти про паланкове діловодство, впровадження на Запоріжжі російської форми документообігу Апанович О.М. Архів Коша Запорозької Січі // Архіви України – 1989. - № 6. – С. 13-27..

У роботах В.Горобця, Т.Кузик, І.Лимана, О.Олійника, В.Панашенко, С.Плецького, С.Андрєєвої, В.Ленченка, Г.Шпитальова, В.Стафійчука, Х.Лащенко, О.Посунько, С.Абросимової, О.Чумака, С.Шевченко, І.Грозовського, А.Гурбика, І.Паньонко заторкуються окремі проблеми, пов’язані зі штатом Військової канцелярії, документообігом Запоріжжя з Кримом і Новою Сербію, із запровадженням російської схеми діловодства, класифікацією та формулярами документів Горобець В. Політичний устрій українських земель другої половини XVII – XVIII століть: Гетьманщина, Запорожжя, Слобожанщина, Правобережна Україна (спроба структурно-функціонального аналізу). – К., 2000.; Кузик Т. Писар Війська Запорозького Низового Олексій Петруша (матерали до біографії) // Київська Старовина. – 2003. - № 6. – С. 133 – 140.; Олійник О. Л. Кошовий писар // Українське козацтво: мала енциклопедія. – К.; Запоріжжя, 2002. – С. 269.; Олійник О. Л. Кошова канцелярія // Українське козацтво: мала енциклопедія. – К.; Запоріжжя, 2002. – С. 267.; Лиман І. І. Стосунки Коша Війська Запорозького і київських митропо-литів з церковних питань в період Нової Січі // Запорізький державний університет. Наукові праці історичного факультету. - Дніпропетровськ, 1997. - Вип. II. - С. 50-61.; Лиман І. І. Церква в духовному світі Запорозького козацтва. – Запоріжжя, 1997.; Панашенко В. В. Органи управління та їх канцелярії на Гетьманщині // Ділова документація Гетьманщини: збірник документів. – К., 1993. – С. 5 – 22.; Панашенко В. Нова Січ (1734 – 1775 рр.) // Козацькі Січі (Нариси з історії українського козацтва XVI – XIX ст.). – К.: Запоріжжя, 1998. – С. 149 – 189.; Плецький С. Ф. Військові канцеляристи // Українське козацтво: мала енциклопедія. – К.; Запоріжжя, 2002. – С. 76.; Плецький С. Ф. Військовий товмач // Українське козацтво: мала енциклопедія. – К.; Запоріжжя, 2002. – С. 76.; Андрєєва С.С. До питання про міжнародний статус Запорозької (Нової) Січі // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя, 1999. – В. VII. – С. 73-81.; Андрєєва С.С. До питання про запорозько-татарські взаємини періоду Нової Січі // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя, 1998. – В. IV. – С. 100-109.; Андрєєва С. С. Комісії для вирішення взаємних претензій татар і запорожців періоду Нової Січі // Південна Україна XVIII-XIX століття. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ. – Запоріжжя, 1996. – В.1. – С. 40 – 47.; Андрєєва С.С. Проблема запорозько-татарських прикордонних конфліктів у зовнішній політиці Російської Імперії (1739-1768 рр.) // Запорізький державний університет. Бердянський інститут підприємництва. Наукові праці історичного факультету. – В. III. – Бердянськ – Запоріжжя, 1998. – С. 10-18.; Шпитальов Г. Бойові дії запорозьких човнів у складі Дніпровської воєнної флотилії під час російсько-турецької війни 1735-1739 рр. // Наукові записки: збірник праць молодих вчених та аспірантів – К., 2001. – Т. 7. – С. 92-101.; Шпитальов Г. Запорозьке військо у другій половині 30-х років XVIII століття // Наукові записки: збірник праць молодих вчених та аспірантів – К., 2001. – Т. 6. – С. 159-180.; Шпитальов Г.Г. Запорозька кіннота у бойових діях російської армії 1735-1739 років // Південна Україна XVIII-XIX століття. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ. – Запоріжжя, 2001. – В.6. – С. 126-138.; Стафійчук В.В. Відбиття статусу Нової Запорозької Січі у формулярах листування з гетьманом К.Розумовським // Запорозьке козацтво в українській історії, культурі та національній свідомості. Матеріали Міжнародної наукової конференції. – К.; Запоріжжя, 1997. – С. 349 – 351.; Лащенко Х.Г. Проблема лісокористування на Запорожжі в світлі документів з архіву Коша // Південна Україна XVIII-XIX століття. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ. – Запоріжжя, 1996. – В.2. – С. 100-107.; Грозовський І. Зобов’язальне право в Запорозькій Січі // Малий і середній бізнес. - № 1-2. – 1999. – С. 50 – 54.; Грозовський І.М. Право Нової Січі (1734–1775 рр.) – Харків, 2000.; Гурбик А. Правові відносини та судочинство в Запорозькій Січі // Українське козацтво: витоки, еволюція, спадщина. Матеріали Міжнародної наукової конференції, присвяченої 500 річчю українського козацтва (Київ – Дніпропетровськ, 13 – 17 травня 1991 р.) – К., 1993. – В. 1. – С. 157 – 162.; Паньонко І. М. Апарат управління Запорозької Січі (середина XVI ст. – 1775 р.). // Дисертація на здобуття вченого ступення канд. юрид. наук. – Львів, 2000.; Посунько О. М. Документи до історії гайдамацького руху в діловодних матеріалах канцелярії Нової Січі та Новосербського корпусу // Регіональне і згальне в історії. Тези міжнародної наукової конференції присвяченої 140 – річчю від дня народження Д. І. Яворницького та 90 – літтю XIII Археологічного з’їзду (листопад 1995). – Дніпропетровськ, 1995. – С. 109 – 111.; Посунько О. М. Історія Нової Сербії та Слов’яносербії. – Запоріжжя, 1998.; Шевченко С. Нова Сербія на землях старої України // Київська Старовина. – 2003. - № 3. – С. 54 – 62.; Абросимова С. В. Чумак О. М. До історії Нової Сербії (документи з архіву канцелярії Новосербського корпусу) // Південна Україна XVIII – XIX століття. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ. – Запоріжжя, 1996. – В. 2. – С. 19 – 27.. При цьому зроблено низку як слушних спостережень, так і таких, що потребують додаткової верифікації.

В цілому доводиться констатувати фрагментарність студій над різними сегментами діловодства Запоріжжя доби Нової Січі. Більшість з них потребує ретельного дослідження на основі репрезентативної джерельної бази.

Джерельна база дослідження охоплює документальні джерела та наративи. Її серцевиною є фонд 229 ЦДІАУК– Архів Коша Нової Запорізької Січі. Крім того, використано документальні джерела, виявлені в процесі евристики в наступних фондах ЦДІАУК: ф. 51 – Генеральна військова канцелярія, ф. 59 – Київська губернська канцелярія та ф. 269 – Похідна канцелярія гетьмана Кирила Розумовського. Залучено й джерела, віднайдені в фондах Інституту рукописів Національної бібліотеки ім. Вернадського НАН України (ф. VIII – Київський університет Св. Володимира (1834 – 1919). Колекція рукописів XII – XIX ст.; ф. IX – Фортеця Святої Єлизавети. Колекція архівних документів 1753 – 1821; ф. X – Українська Академія Наук – Всеукраїнська Академія Наук (УАН – ВУАН) (1918 – 1934). Архів і колекція документів зібраних її установами XVI – XX ст.; Ф. 112 – „Киевская Старина”: щомісячний історичний часопис (1882 – 1906). Колекція архівних документів 1886 – 1909).

Частина актуалізованої джерельної бази стала об’єктом археографічних публікацій. Насамперед слід виділити перші три томи „Архіву Коша Нової Запорозької Січі: корпус документів 1734-1775” (К., 1998-2003. – Т. 1-3), а також такі археографічні публікації, як: „Гайдамацький рух на Україні в XVIII ст.” (К., 1970), „Гайдамацький рух на Уманщині. Коліївщина 1768 р.” (К., 2002), томи 6, 11, 15 „Полное собрание законов Российской империи”(СПб., 1830), „Всеподданнийшое доношение императрицы Екатерины II генерал-порутчика Текелия, об уничтожении Запорожской Сечи”. Використано також публікації документів, зроблені А.Андрієвським, А.Скальковським, В.Бідновим, П.Івановим, Я.Новицьким, Д.Яворницьким, С.Абросимовою та Ю. Мициком, Г.Швидько, Л. Гісцовою, Т. Кузик, В.Мільчевим та О.Посунько, В.Ленченком, анонімним автором Андриевский А.А. Дела, касающиеся запорожцев, с 1715-1774 гг. // Записки Императорского Одесского общества истории и древностей. – Одесса, 1886. – Т.14. – С. 260–720.; Андриевский А.А. Материалы по истории Запорожья и пограничных сношений (1743-1767). – Одесса, 1893.; Андриевский А.А. Реляции киевского генерал-губернатора за 1768 и 1769 гг. – К., 1892.; Скальковский А. К истории Запорожья. Порубежные любезности // Киевская Старина. – 1882. – Т. 4. – С. 159 – 166.; Скальковский А. Как судили и радили в Сечи Запорожской // Киевская Старина – 1886. – Т.14. – С. 327-349.; Биднов В. А. К истории бывших запорожских старшин и козаков. – Екатеринослав, 1915.; Иванов П. А. Материалы по истории Запорожья в XVIII веке // Записки Императорского Одесского Общества истории и древностей. – Одесса, 1897. – Т. 20. – С. 60 – 100.; Новицкий Я.П. Материалы для истории запорожских казаков // Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии. – В.V. – Екатеринослав, 1909. – С.1 – 70.; Эварницкий Д. И. Источники о запорожском козачестве. – Владимир, 1908. – Т. 2.; Абросимова С.В. Мицик Ю.А. Документи з історії українського козацтва в збірці Дніпропетровського історичного музею // Південна Україна XVIII-XIX століття. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ. – Запоріжжя, 1998. – В.3. – С. 7-29.; Мицик Ю. Історія свідчить. Кілька документів з козацької старовини і кілька зуважень з цього приводу // Кур’єр Кривбасу. – 1995. – грудень, № 43 – 44. – С. 30 – 36.; Мицик Ю.А. З джерел до історії Нової Січі // Південна Україна XVIII-XIX століття. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ. – Запоріжжя, 1996. – В.2. – С. 5-12.; Швидько Г. К. Актові джерела до історії Запорожжя останніх років його існування // Південна Україна XVIII – XIX століття. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України Запорізького державного університету. – Запоріжжя, 2001. – В.6. – С. 9 – 14.; Швидько Г. К. Документи канцелярії Новоросійської губернії до історії Запорозької Січі напередодні її ліквідації // Південна Україна XVIII – XIX століття. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України Запорізького державного університету. – Запоріжжя, 1998. – В.3. – С. 30 – 35.; Гісцова Л. З. Архів Коша Запорозького. Приватне листування Калнишевського // Київська Старовина. – 1992. - № 3. – С. 11 – 21.; Гісцова Л. З. До портрета П. Калнишевського (з нагоди 300 річчя від дня народження) // Архіви України – 1991 - № 3. – С. 52 – 58.; Кузик Т. Про захворюваність та смертність в Запорізькій Січі в середині XVIII ст. // Наукові записки: збірник праць молодих вчених та аспірантів. Тематичний випуск „Біографічна некрополістика в контексті сучасної історичної науки. Джерела та результати досліджень” – К., 2002. – С. 215 – 226.; Мільчев В. І., Посунько О. М. Канцелярія Новосербського корпусу // Джерела з історії Південної України. – Запоріжжя, 2005. – Т. 7. – С. 11 – 398.; Ленченко В. Листи кошового отамана Петра Калнишевського 1763 року про устрій Запорозької Січі // Пам’ятки України. – 1989. - № 3. – С. 28 – 30.. З-поміж наративів залучено спогади князя С.Мишецького та записки барона де Тота С. Е. Записки барона Тотта о татарском набеге 1769 г. на Новосербию // Киевская Старина. – 1883. – Т. 7. – С. 135-198.; Мышецкий С. И. История о козаках запорожских, как оные издревле зачалися, и откуда свое происхождение имеют и в каком состоянии ныне находятся, сочиненная от инжинерной команды (Сем. Ив. Мышецкого). Издана со списка, хранящегося в библиотеке князя Михаила Семеновича Воронцова, Одесским Об-вом истории и древностей. – Одесса, 1852..

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в історіографії предметом спеціальних студій став комплекс джерелознавчих проблем, пов'язаних з історією діловодства Нової Січі. Докладно з’ясовано функції Військової, Похідної Військової, паланкових канцелярій, їхній штат та компетенцію різних посадовців. Доведено, що канцелярії Запоріжжя були поліфункціональними установами, виконуючи поруч з діловодними низку функцій адміністративного, судово-слідчого, військового, господарського характеру. Визначено особливості переходу Запоріжжя на російську форму діловодства, реакцію Січі на відповідні вимоги. Простежено діловодні зносини Запоріжжя з Гетьманщиною, київським генерал-губернатором та київською губернсько канцелярією, Петербургом, Новосербією, Слов’яносербією, російськими військовими команадами, Кримським ханатом, польськими урядниками Правобережної України. Встановлено коло документів, які продукували канцелярські установи Запоріжжя, проведено генеральну класифікацію документів, зроблено формулярний аналіз документальних джерел, з’ясовано особливості формулярів різних видів документації Нової Січі.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані при дослідженні джерелознавчих та конкретно-історичних проблем історії запорізького козацтва доби Нової Січі, діловодства різних установ, що функціонували на території України в XVIII ст., історії України, Кримського ханату, Російської держави.

Апробація дослідження. Результати дослідження оприлюднювалися на міжнародній конференції, присвяченій 40-річчю журналу „Український історик” (16-18 травня 2003 р., Національний Університет „Острозька Академія” м.Острог), II Міжнародному науковому конгресі українських істориків „Українська історична наука на сучасному етапі розвитку” (17-18 вересня 2003 р., м. Кам’нець-Подільський), IX науковій викладацько-студентській конференції „Дні науки Національного Університету „Острозька Академія”” (12-14 травня 2004 р., м. Острог), Всеукраїнській науковій конференції „Іван Сірко в контексті дослідження феномену українського степового порубіжжя XVI – XVIII ст” (Нікополь, 25 – 26 листопада 2005 р.).

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, 5-ти розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкрито сутність і загальний стан наукової розробки теми, визначено хронологічні рамки, об’єкт, предмет, завдання, методи, наукову новизну та практичне значення дослідження.

Перший розділ “Функції Військової та паланкових канцелярій Нової Січі” складається з двох підрозділів. У першому з них досліджується компетенція Військової канцелярії. На підставі аналізу змісту й формуляру директивно-розпорядчої, виконавчої, засвідчувальної та обліково-статистичної документації Запоріжжя встановлено, що Військова канцелярія була багатофункціональною установою. Остаточно її компетенції оформилися у другій половині 50-х рр. Крім діловодства, ця канцелярія виконувала низку адміністративних, судово-слідчих, військових та господарських функцій.

Виконання Військовою канцелярією адміністративних і судово-слідчих функцій фіксується в джерелах з кінця 40-х рр. Установа документувала та розглядала скарги, пов’язані з пограбуваннями, захистом купецьких прав не лише запорозьких козаків, а й мешканців Гетьманщини, Нової Сербії, Правобережної України. До слідчих повноважень належали: розшук грабіжників, втікачів з Гетьманщини, Правобережної України, російських полків; задокументування вкраденого для слідчих комісій; прийом скарг на ногайських татар (від запорожців та від мешканців інших регіонів). Крім того, установа розглядала судові справи, пов’язані з виплатою боргів, допитом злочинців та полонених, оформляла паспорти й довідки про непричетність осіб до гайдамацького руху.

Діловодна документації Нової Січі переконливо свідчить, що до повноважень канцелярії належала контррозвідка, збір коштів до Військового скарбу (з середини 50-х рр.). Саме з товмачів рекрутувалися агенти для розвідки в Криму та на Правобережжі. До того ж як інформатори використовувалися вихідці з інших країв.

Поліфункціональність Військової канцелярії цілком корелювалася з тогочасними управлінськими практиками Російської імперії, які передбачали виконання канцеляріями, крім діловодних, інших суміжних функцій, так чи інак пов’язаних з діловодством. Однак у зв’язку з тим, що на рівні Коша не існувало спеціалізованих канцелярій (як, скажімо, в Гетьманщині), то у Військовій канцелярії концентрувався увесь комплект цих функцій.

У другому підрозділі досліджується компетенція паланкових канцелярій. Встановлено, що функції цих установ дублювали на паланковому рівні більшість прерогатив Військової канцелярії, у тому числі такі специфічні, як контррозвідка. При цьому виявлено універсали Коша, які підтверджували наявність у компетенції паланок певних судово-слідчих прерогатив. Крім того, паланкові канцелярії виконували низку функцій, непритаманних Військовій канцелярії: реєстрація шлюбів серед населення Вольностей, оформлення дозволів на заготівлю лісу, укладання на вимогу Коша описів та переписів, ведення книг прибутків і видатків на перевозах.

Саме поліфункціональність Військової та паланкової канцелярії визначила специфіку діловодства Запоріжжя, як внутрішнього, так і зорієнтованого на обслуговування зровнішніх зносин.

Другий розділ – “Джерела про штат канцелярій Нової Січі” – складається з трьох підрозділів. У першому з них відфільтровано джерельну інформацію про чисельність, функції, утримання штату Військової канцелярії.

З’ясовано, що штат Військової канцелярії еволюціонував як кількісно, так і за номенклатурою. До кінця 40-х рр. в нечисленних документах Коша, є згадки лише про військового писаря, „писців” і підписаря, без відтінення функціональних обов’язків цих посадовців. У 1753-1754 рр. у чолобитних до імператриці, донесеннях до гетьмана, у листах до вищих урядовців Гетьманщини штат установи подано як „служителей канцелярских”. У відомості ж військової та паланкової старшини й інших службовців, яку Кіш у 1755 р. надіслав К.Розумовському, при установі значилися 20 чол., у 1762 – 30 чол., а відомостях за 15 липня та 24 вересня 1769 р. подають - 41.

Складнощі утримання канцелярії власним коштом відображено у звертаннях Коша до імператриці та до гетьмана. Початок 60-х рр. є переломним у питанні фінансування установи. На неї почали відраховувати частину призначеної запорожцям царської платні. За відомістю 1762 р., канцеляристам виділили 5 рублів; у 1764 р. - 6 рублів, у 1768, 1771, 1773 рр. – 12 рублів. Військовому ж писареві, для порівняння, виплачувалася стабільна платня в розмірі 50 рублів. Крім того, на канцелярію виділялася ще й провіантська платня (борошна та крупи); у 1762 р. - 5 четвертей борошна та стільки ж круп; у 1764 р. 10 четвертей борошна, круп лише половину чверті; у 1768, 1771, 1773 рр. – 10 четвертей борошна та 3 чверті круп. Військовому ж писареві виділялося у 1762 р. 10 четвертей борошна, у 1764, 1768, 1771 рр. - 12 четвертей борошна та 2 чверті круп, а в 1773 р. - 15 четвертей борошна та 3 чверті круп. Встановлено, що з кінця 50-х рр. Кіш обклав паланки спеціальним натуральним податком, який спрямовувався на утримання Військової канцелярії.

Штат Військової канцелярії у своєму найповнішому вигляді мав такий вигляд: військовий писар, підписар, канцеляристи, підканцеляристи, старший канцелярист, товмачі, перекладачі, військовий табунник та учні Січової школи. З’ясовано компетенцію та статус посадовців, особливості проходження кар’єрних щаблів претендентами на ту чи іншу посаду. Встановлено наявність у Військовій канцелярії посади копіїста. Спростовано тезу про те, що військовий писар зачитував вироки на військовій раді. Відтінено роль кожного з посадовців на різних етапах оформлення документації (написання чернетки, відпуска, оригіналу, біловика, вичитування редагування, підписування, засвідчення, копіювання), уявнено випадки переплетіння функцій, зокрема у справі підготовки чернеток та копій. На основі аналізу почерків показано, що складання чернеток, належачи до компетенції канцеляристів, не було спеціалізацію окремих осіб, тоді як копіювання документів навпаки. Уточнено роки писарювання окремих писарів, встановлено особи невідомих раніше писарів (Андрія Товстика та Григорія Афанасьєва), з’ясовано, що на Січі були перекладачі з латини, польської та грецької мов.

Через військового писаря проходили всі документи, що надходили до Коша від зовнішніх суб’єктів. До прерогатив військового писаря належало обнародування важливих документів, що потрапляли до Коша, доведення до відома військової, паланкової старшини і курінних отаманів рішень Коша, ділова переписка, вичитування й редагування документів (в окремих випадках і безпосередньо написання тексту), підписування офіційної документації Коша, нотаріальне засвідчення копій документів, які використовувалися за межами Запоріжжя. Військовий писар вручав письмові прохання Коша в Петербурзі. Коли відлучався з Січі, його обов’язки виконував один з писарів з поміж полкових старшин. Щоб стати військовим писарем слід було мати за плечима службу у Військовій канцелярії, участь у військових роз’їздах, комісіях, розвідках у дипломатичних місіях, а також отримати статусу полкового старшини.

Крім військового писаря, у джерелах зустрічаються вказівки на існування посади військового підписаря. Щодо ролі останнього в діловодстві, то виявлено лише дані про виконання ним функції копіїста. Наявні джерела подають військового підписаря також як виконавця господарських функцій (прийом та доставка разом з військовим суддею провіанту в Кіш).

До штату канцеляристів входили власне канцеляристи, підканцеляристи та старший канцелярист. Старший канцелярист міг засвідчувати документацію й, очевидно, вичитувати, перевіряти та редагувати документи. До обов’язків канцеляристів належало: складання чернеток, відпусків та оригіналів; реєстрація вхідних та вихідних документів; копіювання та нотаріальне засвідчення внутрішньої документації; збір податків, перевезення різних товарів з Січі на Гетьманщину; участь у стягненні боргів та в антигайдамацьких загонах, в посольствах та комісіях.

Підканцеляристи фіксуються з 60-х рр. Їхні функції дублювали компетенцію канцеляристів, а відтак поява цієї категорії служителів, очевидно, була викликана розширенням об’ємів роботи Військової канцелярії.

Товмачі робили усні переклади, а також використовувалися як кур’єри між Кошем і Кримом, збирали розвіддані, входили до складу різних посольств. За джерелами простежуються три категорії товмачів: військові, курінні, рядові (“товмачили” у складі російських посольств, в армії під час військових дій).

Перекладачі робили письмові переклади. На Січі перекладалися документи з польської, татарської, турецької, латинської та грецької мов.

До компетенції табунника входив розподіл провіанту, перегін худоби та споріднені обов’язки.

У другому підрозділі досліджується штат та функції канцелярій при паланках, шафарях на перевозах, Старокодацькому духовному намісництві.

Утримання паланкових канцелярій проводилося з паланкових податків. На відміну від Військової у паланкових канцеляріях штат був сталим: писар та підписар. Писар складав, копіював документи, підписував офіційні папери від імені полковника, оприлюднював розпорядження Коша, входив до складу команд, які розшукували розбійників, проводив допити, займався розвідкою, збирав податок в паланці. Призначався Кошем з канцеляристів Військової канцелярії і міг бути почергово писарем в декількох паланках. Писар керував паланкою за відсутності в паланці полковника.

Про коло обов’язків підписаря інформація джерел бідна. З упевненістю можна сказати, що він копіював, нотаріально засвідчував документи, підписував їх за неграмотних осіб. Міг бути призначений на посаду писаря. Як і у випадку з писарем, лави паланкових підписарів поповнювали канцеляристи Військової канцелярії.

Аналогічний з паланковим був штат при шафарях Микитинського та Кодацького перевозів. Головне завдання писаря та підписаря на перевозах полягало у веденні книг прибутків та видатків з мит, що знімалися до військового скарбу з подорожніх. Більший штат канцелярії мала Старокодацька духовна наміснія. У ній крім писаря фігурують ще двоє помічників-писарів.

У третьому підрозділі з’ясовано функції штату Похідної Військової канцелярії. Остання згадується у джерелах, як: 1) канцелярія при Похідному Кошеві; 2) канцелярія при кошовій старшині, що об’їжджала Вольності розглядаючи судові позови на місцях. Штат Похідної канцелярії в 1769 р. поділявся на полкових старшин писарів, канцеляристів та підканцеляристів. Наявність у Похідній канцелярії підканцеляристів та писарів з числа полкових старшин, зумовило розподіл функцій, добре помітний за почерками документів. Підканцеляристи укладали й копіювали документацію, полкові старшини перевіряли й нотаріально засвідчували документи, а також писали найважливіші з них. При цьому простежується спеціалізація окремих осіб на чернетках та відпусках, яка у деяких випадках має відхилення від практики Військової канцелярії. На початку 70-х рр. у штаті з’являються канцеляристи. Як і у Військовій канцелярії, обов’язки канцеляристів та підканцеляристів не відрізнялися.

Чисельність Похідної Військової канцелярії не була сталою. У 1769 р. - 8 чол. Реєстр похідної старшини і козаків за 1770 р., подає загальну чисельність штату Похідної канцелярії – 27 чоловік.

У третьому розділі - “Ділова документація Нового Коша” досліджено видову структуру документів запорозького козацтва доби Нової Січі та формуляри документів. Встановлено, що документацію Коша за видовою ознакою можна прокласифікувати на: директивно-розпорядчу (накази, ордери, інструкції), виконавчу (донесення, рапорти, чолобитні, прохання), засвідчувальну (атестати, паспорти, свідоцтва, білети, розписки, підписки, довідки, векселі, заповіти, ухвали, вінечні пам’ятки), обліково-статистичну (переписи, описи, реєстри, журнали), інформаційно-публіцистичну (свідчення, меморіали, екстракти, листи, промеморії, вимоги, повідомлення („сообщения” та „известия”), бачення).

У другому підрозділі проведено формулярно-клаузульний аналіз документів. З’ясовано типові особливості внутрішньої структури джерел різних різновидів та клаузульні відхилення від стандартної форми. Зокрема, встановлено інваріантність inscriptio в донесеннях, відмінності у формулярах початкового протоколу “прохань” залежно від адресата. Простежено вплив старої запорозької діловодної традиції на формуляри запорізьких паперів на етапі переходу Коша на російську форму діловодства та пізніше.

З’ясовано, що документація Запоріжжя оформлялася в чернетках, відпусках, оригіналах. При потребі робилися діловодні копії та переклади. З нумерації вихідних документів випливає, що з 1759 р. річний обіг документації Військової канцелярії становив в середньому близько 4 тисяч документів, в Похідній канцелярії близько 1-2,5 тисяч документів. Вдалося визначити параметри і по окремих паланках: Самарська – на початку 60-х рр. близько 500-600 документів, в 70-х рр. – понад тисячу; Кодацька в 70-х рр. – близько 600 документів; Протовчанська та Орільська (70-ті рр.) відповідно 500 та 600 документів. З’ясовано особливості архівування справ, в основу якого було покладено хронологічно-тематичний принцип. Не виключено, що існували курінні архіви. Похідна Військова канцелярія теж впорядковувала свій архів. Його складали так звані „дела походные”, до яких за хронологічно-тематичною ознакою підшивалася вихідна та вхідна документація. Виявлено згадки про паланкові архіви.

Четвертий розділ - “Особливості продукування документів у взаєминах між Запоріжжям та зовнішніми суб’єктами” складається з п’яти підрозділів, у яких з’ясовуються діловодні стосунки запорізьких козаків з київською губернською канцелярією, київським генерал-губернатором, установами Гетьманщини, Кримом, польськими урядниками Правобережної України, Новосербією, Слов’яносербією, командуванням російських військ, російськими та слобідськими полками, Слідчими комісіями, Донським Військом.

Встановлено, що в документообігові з київським генерал-губернатором найповніше відбилися особливості переходу Запоріжжя на російську форму діловодства. Відразу по поверненні запорожців під російську протекцію вони списувалися з Києвом через листи, про що свідчать клаузули початкового та кінцевого протоколів формуляру відповідних документів. У другій половині 30-х рр. XVIII ст. російська сторона починає надсилати на Січ директивно-розпорядчу документацію – ордери. Проте до середини 40-х рр. з боку Коша продовжували надходити листи. Намагаючись зберегти стару форму діловодства, Запоріжжя тим самим воліло добитися ієрархічної рівності київського генерал-губернатора та Вольностей. Лише з другої половини 40-х рр. XVIII ст. Запоріжжя перейшло на російський варіант міжканцелярських зносин (через донесення та рапорти у відповідь на ордери). Крім того в Київ надсилалися такі різновиди обліково-статистичної документації, як відомості, реєстри скарг татар на запорожців, листи або нерозпаковану документацію з Криму, копії розписок про задоволення претензій „кримських жителів”.

Київська губернська канцелярія та генерал-губернатор були посередниками у зносинах Коша з імператрицею, Сенатом та Колегією закордонних справ. У 1753 р. змінюється адресат виконавчої документації Коша, яка направлялася до Києва, з генерал-губернатора на київську губернську канцелярію.

Документообіг з Гетьманщиною охоплював діловодні зносини Військової канцелярії з Правлінням гетьманського уряду, Генеральною військовою канцелярією,