Етнічним символом є життя і діяльність Г.Сковороди, Т.Шевченка, В.Сосюри та інших українських митців, чим зруйновано міфи тоталітарної доби (“Тисячолітній Миколай”). Тут найповніше втілено авторське розуміння універсальних парадигм (онтологічних, антропологічних, культурно-історичних та екзистенційних) і ментальних спонукань українців. Етнопсихологічна концепція особистості реалізована в образі головного героя – Миколи Сміяна, що поєднав риси історичних типів українського народу (смердів, козаків, гайдамаків), які є визначальними для психології українців. Питання зображення П.Загребельним відродження української нації, національного буття (“Я, Богдан”, “Диво”) і його поступового занепаду (“Тисячолітній Миколай”, “Юлія, або Запрошення до самовбивства”), аж до цілковитого зникнення (“Брухт”), пов’язані як із соціальними обставинами, так і з позачасовими елементами (ментальність).

Творчість П.Загребельного – приклад плідного використання архетипного потенціалу міфології, функціонування етнонаціонального міфопоетичного універсуму в специфічному варіанті. Село, як “сакральне”, протиставляється місту, як “профанному”, виконує етнозахисну функцію, є осередком української духовності (“Розгін”, “Тисячолітній Миколай”, “Брухт”).

Екзистенціально-філософські питання інтуїтивно-головні для письменника. Є підстави твердити, що у його творах використані мотиви екзистенціалізму та абсурду, і цей факт робить їх дотичними до літературних праць А.Камю і Ж.-П.Сартра та ін. П.Загребельний збагачує погляди екзистенціалістів сковородинівською філософією. Водночас це багатозначна інтелектуальна проза, основні ідеї якої набувають універсального, загальнолюдського виміру.

У центрі характеристики моделі світу П.Загребельного – образ шляху і мандрівника. Це сконденсована метафора внутрішніх шукань людиною своєї межі, своїх можливостей, згідно з екзистенціалізмом – своєї сутності, до якої прагне людина (Сивоок – “Диво”, Дуліб та Іваниця – “Смерть у Києві”, Маркерій – “Первоміст”, Євпраксія – “Євпраксія”, Роман Шульга – “Юлія, або Запрошення до самовбивства”, Яр Совинський – “Брухт”).

Етнопсихологічна сутність особистості своєрідно реалізується через одну із центральних тем у творчості письменника – любов у фізичній і духовній іпостасях. Артикулюючи особливості еротичного життя українців протягом тривалого часу, П.Загребельний увиразнює дискурс сексуальності, що пронизує всі романи. Його герої ведуть постійні дискусійні розмови про кохання, зокрема про інтимну сферу ґендерних стосунків та їх узгодженість - неузгодженість із життєвими реаліями, стереотипами індивідуальної та суспільної психології українців. Але переживання людиною почуття любові у П.Загребельного пов’язані зі специфікою етнічної психології українців: любов’ю до Великої Матері, втіленої в образах землі, жінки-коханки, жінки-матері, батьківщини, України.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Санакоєва Н. Почуття провини – рушійна сила життєвої філософії Роксолани і Євпраксії з однойменних романів П.Загребельного // Вісник Запорізького державного університету: Філологічні науки. – Запоріжжя: ЗДУ, 2002. – № 2. – С.105 – 108.

2. Санакоєва Н. “Жінка – найвище диво на землі…” (Концепція чоловічого і жіночого начал у романі П.Загребельного “Юлія, або Запрошення до самовбивства”) // Вісник Запорізького державного університету: Філологічні науки. – Запоріжжя: ЗДУ, 2003. – № 1. – С. 164 – 170.

3. Санакоєва Н., Кравченко В. “Світ без війни, секс без любові – символи новітніх часів...” (моделювання взаємостосунків жінки й чоловіка в прозі П.Загребельного останніх років ХХ століття) // Філологічні науки: Зб. наук. пр. – Суми: СумДПУ, 2003. – С. 98 – 106.

4. Санакоєва Н. Етнопсихологічна концепція особистості і засоби її поетикального вираження в романі П.Загребельного “Роксолана” // Вісник Запорізького державного університету: Філологічні науки. – Запоріжжя: ЗДУ, 2004. – № 2. – С.151 – 154.

5. Санакоєва Н. Втілення етнопсихологічної концепції особистості у романі П.Загребельного “Тисячолітній Миколай” // Південний архів. Філологічні науки: Зб. наук. пр. – Вип. ХХХІ. – Херсон: ХДУ, 2005. – С.114 – 120.

АНОТАЦІЯ

Санакоєва Н.Д. Еволюція етнопсихологічної концепції особистості у прозі П.Загребельного. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 – українська література. – Дніпропетровський національний університет. – Дніпропетровськ, 2006.

В аналізі творчого доробку митця важливе місце посідає осмислення етнопсихологічної концепції особистості з позицій психоаналітичного літературознавства, артикулювання і визначення складових проблем еротизму в прозі письменника.

Етнопсихологічна сутність особистості своєрідно реалізується через одну із центральних тем романістики – любов у фізичній і духовній іпостасях. Але переживання людиною почуття любові у П.Загребельного пов’язані зі специфікою етнічної психології українців: любов’ю до Великої Матері, втіленої в образах землі, жінки-коханки, жінки-матері, батьківщини, України. Однією з особливостей етнопсихологічного дискурсу є розуміння абсурдності, бездуховності, трагічності “українських чоловічо-жіночих взаємин”. Це зумовило такі суттєві риси поетики, як філософічність, полемічну загостреність. Важливу роль у втіленні етнопсихологічної концепції особистості відіграють фольклорні образи і мотиви, трансформація міфологічної образності, художня реалізація універсальних парадигм персональної системи письменника через їх моделювання.

Ключові слова: етнопсихологічна концепція особистості, еволюція, образ, характер, тип, художнє моделювання образу, психоаналітична інтерпретація, ґендерні мотиви.

АННОТАЦИЯ

Санакоева Н.Д. Эволюция этнопсихологической концепции личности в прозе П.Загребельного. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 – украинская литература. – Днепропетровский национальный университет. – Днепропетровск, 2006.

Цель работы – проследить эволюцию этнопсихологической концепции личности в прозе П.Загребельного.

В первой главе “Этнопсихологическая концепция личности в прозе П.Загребельного: теоретический аспект” на основе анализа составляющих понятия “этнопсихологической концепции личности” в художественной литературе и работ литературоведов В.Воронова, Л.Киракосяна, З.Кирилюк, Л.Колобаевой, В.Марка, социально-психологических исследований М.Грушевского, М.Костомарова, А.Кульчицкого, В.Липинского, В.Янива, студий психологов А.Баронина, Т.Стефаненко, А.Налчаджяна и др. определены рамки его использования, осмыслена персоналистическая проблематика произведений автора.

Человек как микрокосмос составляет для П.Загребельного наивысшую ценность. Именно поэтому главное место в смысловой сфере его прозы занимает своеобразная этнопсихологическая концепция личности, которое синтезируется в понятийно-логической и художественно-образной форме. Структура этнопсихологической концепции личности у П.Загребельного многокомпонентная. К ней относятся: общее понимание сущности и назначение человека, в частности, мужчин и женщин, украинской ментальности, смысла жизни, смерти и бессмертия, сопоставления реальных общественных типов и взаимоотношений и т. п.

Вторая глава “Психоаналитический аспект художественного моделирования типов личности в романистике П.Загребельного” освещает особенности воплощения этого литературного феномена в романах “Диво”, “Первомост”, “Смерть в Киеве”, “Евпраксия”, “Роксолана”, “Я, Богдан”, “Тысячелетний Николай”, “Разгон”, “Юлия, или Приглашение к самоубийству”, “Лом”, повестях “Голая душа”, “Ангельская плоть”, “Пепел снов”. Выделены психоаналитический и феминистический дискурсы прозы писателя. Установлено, что феминизм в творчестве П.Загребельного рассматривается как модель поведения.

Самые яркие типы в прозе писателя – женщина-вечность – Юлия (“Юлия…”), Оксана (“Тысячелетний Николай”) – собирательный женский образ; женщина-мать – Роксолана (“Роксолана”), Ольга Юльченко (“Юлия…”); бизнес-женщина – Евдокия (“Лом”) – несчастливая, одинокая, богатая; профессионально реализованная женщина – главный образ журналистки Анастасии (“Разгон”), потом – эпизодический (“Лом”); женщина-карьеристка – Клеопатра Сичкарь (“Голая душа”), Алевтина (Аля) Фиалка (“Пепел снов”), Юлия Никоновна Никонова (“Юлия…”); женщина-преступница – Алина Будяк, Ангелина Богораз (“Ангельская плоть”); женщина-вдова Татьяна Смеян (“Тысячелетний Николай”), Регина (“Юлия…”). Почти во всех женских образах воплощен архетип Анимы – источник активности для мужчин, и актуализирован мотив инициации.

Основополагающими при моделировании психологии персонажей романов П.Загребельного стали принципы классического психоанализа З.Фрейда, аналитическая психология К.Юнга, гуманистический психоанализ Э.Фромма, Г.Маркузе.

Одной из особенностей воплощения этнопсихологического дискурса в прозе автора есть понимание абсурдности, трагичности украинских взаимоотношений между мужчиной и женщиной. Это определяет такие черты поэтики, как философичность, интеллектуализм, полемичность. Важную роль при воплощении этого феномена играют фольклорные образы и мотивы, трансформация мифологической образности.

В третьей главе “Типология персонажей в прозе П.Загребельного” основное внимание сосредоточено на сравнительном анализе философии жизни и смерти в экзистенциальном мире персонажей, на гендерных чертах, особенностях эротического дискурса прозы П.Загребельного.

Возрождение украинской нации, национального бытия (“Я, Богдан”, “Диво”) и его постепенного развала (“Тысячелетний Николай”, “Юлия, или Приглашение к самоубийству”), вплоть до полного исчезновения (“Лом”), связаны как с социальными обстоятельствами, так и с внечасовыми элементами (ментальность). Определяющими типами для психологи украинского народа в авторской концепции личности являются смерды, козаки, гайдамаки.

Творчество П.Загребельного стало воссозданием этнонационального мифопоэтического универсума в специфическом варианте (ощутима ностальгия по первичному, сакральному), пример использования архетипного потенциала мифологии. Одной из центральных тем творчества писателя есть любовь в ее физической и душевной ипостасях. Переживание этого чувства у П.Загребельного связано с этнопсихологическими особенностями украинцев: любовью к Большой Матери, воплощенной в образах земли, женщины-любовницы, женщины-матери, родины, Украины.

Ключевые слова: этнопсихологическая концепция личности, эволюция, образ, характер, тип, художественное моделирование образа, психоаналитическая интерпретация, гендерные мотивы.

SUMMARY

Sanakoyeva N.D. Evolution of the ethnopsychological concept of personality in the prose of P.Zagrebelny. – Manuscript.

Dissertation for Candidate of Science Degree in Philology. Speciality 10.01.01 – Ukrainian Literature. – Dnipropetrovs’k National University. – Dnipropetrovs’k, 2006.

Analyzing an author’s creation presupposes foremost comprehending concept of personality along the lines of psychoanalytic literary criticism. One of the main topics of author’s works is love in its physical and emotional states. P.Zagrebelny connects this feeling with ethnopsychological peculiarities of Ukrainians, such as love to Big Mother in the image of ground, mistress, mother, Motherland, Ukraine.

Ethnopsychological discourse is specifically embodied in absurdity, unspirituality and tragedy of gender relationships in Ukraine, which predetermines such poetics features as philosophy, polemic confrontation. The important role is played by folklore and mythological images.

Key words: ethnopsychological concept, evolution, image, character, type, image modeling, psychoanalytic interpretation, gender motive.