НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

ШПІК НАТАЛІЯ РОМАНІВНА

УДК: 332.365:332.812.711

ВДОСКОНАЛЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ВАЖЕЛІВ
ОРГАНІЗАЦІЇ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ
НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ

Спеціальність 08.08.01 – Економіка природокористування

і охорони навколишнього середовища

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України Національної Академії наук України.

Науковий керівник:

доктор економічних наук,

старший науковий співробітник

Хлобистов Євген Володимирович,

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України,

завідувач відділу сталого розвитку та екологічної безпеки.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Михасюк Іван Романович, Львівський національний університет ім. Івана Франка Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри економіки підприємства;

кандидат економічних наук, старший науковий співробітник

Будзяк Василь Миронович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, провідний науковий співробітник відділу просторового розвитку та земельних відносин.

Провідна установа:

Інститут регіональних досліджень НАН України, відділ регіональної соціально-економічної політики та територіального управління, м. Львів.

Захист відбудеться “4" січня 2007 р. о 14 год. 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.160.01 Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Ради по вивченню

продуктивних сил України НАН України за адресою:

01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

Автореферат розісланий “1” грудня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук, професор Коваль Я.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Землі населених пунктів - це територіальне соціо-природне утворення, яке є сполучною ланкою взаємодії суспільства і природи. У соціально-економічному значенні територія населених пунктів характеризується сукупністю штучного середовища життєдіяльності і природного оточення, на основі яких реалізуються властиві земельні відносини в системі “суспільство – природа”. Таке узагальнене розуміння визначеного поняття відіграє важливу методологічну роль у дослідженні системності землекористування в населених пунктах, дозволяє визначити його структурну організацію, дослідити ступінь комплексності, рівень ієрархічності, потенціал розвитку. У цьому контексті вбачається необхідність розглядати землі населених пунктів як забудовану і незабудовану природну територію в межах міських і сільських поселень.

У період реформування земельних відносин постійними ознаками більшості населених пунктів у світі є незадовільні, соціальні, економічні та екологічні умови проживання населення. Тому важливим завданням є розробка і реалізація принципів здійснення приватизації земель з точки зору максимізації державного і муніципального економічного ефекту, дотримання соціальної справедливості, поєднання суспільних й особистих інтересів. У даний час, в умовах реформування земельних відносин, відновлення приватної власності на землю, визначення її грошової вартості та створення ринку землі, виникає гостра потреба в детальному вивченні земель населених пунктів за єдиним державним підходом щодо їх використання на заміну існуючому відомчому.

У вітчизняній та зарубіжній літературі достатньо уваги приділяється вивченню багатоаспектних питань вдосконалення економічних важелів землекористування, збереження відтворення і використання земле-ресурсного потенціалу. Ці проблеми, зокрема, частково розглядають у своїх працях: І.К. Бистряков, П.П. Борщевський, Б.М. Данилишин, Д.С. Добряк, П.Ф. Козьмук, А.С. Лисецький, Л.Я. Новаковський, В.І. Нудельман, А.Я. Сохнич, М.Г. Ступень, М.Ф. Тимчук, А.Г. Тихонов, В.М. Тригобчук, А.М. Третяк, М.А. Хвесик, В.С. Хорев та інші вітчизняні та зарубіжні вчені.

Аналіз літературних джерел виявив, що незважаючи на чисельність досліджень, проблема вдосконалення економічних важелів організації землекористування вивчена недостатньо, а стосовно населених пунктів вона зовсім не визначена. Постає нагальна потреба в комплексному опрацюванні економічного механізму організації використання земель населених пунктів та удосконалення системи їх обліку як основи для розробки заходів щодо функціонального розвитку населених пунктів регіонів. Все це обумовило вибір теми дисертаційної роботи, окреслило основні напрями пошуку, визначило мету, структуру та зміст дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась згідно з напрямами державних програм та досліджень за тематикою науково-дослідних робіт Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, зокрема, в рамках тем: 3.1.5.58 „Прогноз розвитку і розміщення продуктивних сил України на довготривалу перспективу” - номер держреєстрації 010U000089 (автором здійснена оцінка землересурсного потенціалу, визначена ефективність його використання і відтворення); 3.1.5.59 „Дослідження природно-ресурсного потенціалу і перспектив економічного та соціального розвитку України (регіональний розріз)” - номер держреєстрації 0199003691 (автором розроблені пропозиції, щодо переходу землекористування на засади сталого розвитку); 4.2.1.5.57 „Дослідження земельно-ресурсного потенціалу України, наукове обґрунтування соціально-економічних, правових та екологічних засад оптимізації його використання і охорони” - номер державної реєстрації 0199U000782 (автором досліджено стан і перспективи розвитку раціонального землекористування, в контексті сталого розвитку економіки).

Робота здійснювалась також відповідно до науково-технічної програми на 1996-2000 рр. „Земельна реформа в Україні” (номер держреєстрації 0196U022555) та планів науково-дослідних робіт, які передбачались контрактом з УААН та договорами з Державним комітетом України по земельних ресурсах. У рамках вказаної роботи автором обґрунтовано вдосконалення економічних важелів організації використання земель населених пунктів в умовах реформування земельних відносин.

Дослідження проводилось також у рамках науково-дослідної теми Львівського державного аграрного університету: „Розробити теоретичні основи управління земельними ресурсами, землевпорядкування, земельного кадастру та методику організаційно-екологічно-безпечного використання земель в ринкових умовах” (2000-2005 рр.), номер держреєстрації №0100U002331. Участь автора у її виконанні полягає в розробці прогресивної моделі вдосконалення економічних важелів організації використання земель населених пунктів України з розрахунками відповідних прогнозних показників.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження є розробити теоретико-методологічні засади вдосконалення економічних важелів організації використання земель населених пунктів та обґрунтувати перспективи їх розвитку в умовах реформування земельних відносин на засадах сталого розвитку.

Для досягнення цієї мети були поставлені та розв’язувались такі задачі дисертаційного дослідження:

– поглибити соціально-економічну сутність категорії “землі населених пунктів”;

– виявити закономірності напрямів формування земельних відносин у населених пунктах, характерних для перехідної економіки;

– здійснити систематизацію структури, динаміки та розподілу земельного фонду населених пунктів на регіональному рівні;

– розробити концептуальні підходи до вдосконалення економічних важелів організації використання земель населених пунктів на етапі становлення ринкової системи господарювання;

– сформувати методологічні і науково-методичні основи оцінки організації використання земель населених пунктів;

– здійснити оцінку сучасних соціально-економічних тенденцій розвитку земель населених пунктів на регіональному рівні;

– розробити організаційно-економічні механізми ресурсозберігаючої системи управління землями населених пунктів регіону;

– визначити перспективи розвитку земель населених пунктів Львівської області та вдосконалення економічних важелів територіальної організації раціонального управління.

Об’єктом дослідження є процеси формування системи економічних важелів удосконалення організації використання земель населених пунктів.

Предметом дослідження є сукупність теоретико-методологічних засад з питань удосконалення системи забезпечення організації використання земель населених пунктів та економічні механізми її регулювання на державному і регіональному рівнях.

Методи дослідження - методологічною основою дисертації є логіко-діалектичний метод пізнання явищ і процесів в економіці в цілому та в землекористуванні, зокрема. Дослідження ґрунтуються на використанні методів: порівняльного і структурного аналізу, статистичних групувань та індексний – для регіонального аналізу рівня розвитку територіальної організації використання земель населених пунктів Львівської області; функціонального аналізу – для обґрунтування теоретичних засад територіальної організації використання земель населених пунктів; економіко-математичні, графічні і картографічні – для розробки інструментарію визначення ефективності організації використання земель населених пунктів Львівської області; логіко-структурні – для розробки інструментарію управління землями населених пунктів регіону; сценарного моделювання – для складання прогнозів територіальної організації використання земель населених пунктів та його окремих сегментів. Як один із найважливіших методологічних і методичних підходів у роботі застосовано системний підхід з урахуванням міждисциплінарного характеру дослідження.

Інформаційну базу дослідження складають закони України, нормативно-правові акти та матеріали законодавчих і виконавчих органів влади України, щорічні звіти, методичні й статистичні матеріали Державного комітету статистики, Державного комітету України з будівництва і архітектури, Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства аграрної політики України, інших міністерств і відомств, іноземні та вітчизняні наукові публікації, інформація з Інтернету.

Наукова новизна одержаних результатів. Науковою новизною відзначаються такі теоретичні та методологічні результати дисертаційного дослідження:

– поглиблено теоретико-методологічні засади територіальної організації використання земель населених пунктів, які, на відміну від існуючих, враховують соціально-економічну сутність та особливості землекористування в населених пунктах як цілеспрямований динамічний процес локалізації земельних об’єктів з відповідною системою взаємозв’язків в умовах реформування земельних відносин;

– одержало подальший розвиток організаційно-економічні важелі використання земель населених пунктів в умовах перехідної економіки, відмінність яких від раніше відомих, полягає у виділенні основних ієрархічних рівнів, структурних компонентів територіальної організації, які визначені на основі узагальнення вітчизняного та світового досвіду;

– обґрунтовано пріоритети регіональних особливостей соціальної інфраструктури населених пунктів і їх демографічного стану, що порівняно з наявними враховує соціально-економічні фактори і функціональне призначення земель населених пунктів;

– удосконалено механізм здійснення земельних торгів на регіональному та локальному рівнях який, на відміну від існуючих положень, враховує регіональні особливості розвитку земельних відносин та групування населених пунктів за чисельністю населення, віддаленістю районних центрів від ринків збуту продукції;

– вперше розроблено концептуальну модель прогнозування соціально-економічного розвитку населених пунктів для містобудівельних і землевпорядних потреб, в основу якої покладено комплексний підхід до формування територіальної організації використання земель, застосування якої дозволить більш виважено і комплексно підійти до формування політики регіонального розвитку і розміщення населених пунктів;

– удосконалено систему взаємовідносин суб’єктів земель населених пунктів з місцевими органами виконавчої влади як основи ефективності соціально-економічної сфери та поповнення місцевого бюджету.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані в роботі наукові результати мають важливе практичне значення для обґрунтування і розробки системи заходів щодо вдосконалення економічних важелів організації використання земель населених пунктів на рівні держави, регіону. Вони можуть бути використані при формуванні державної регіональної політики, у роботі регіональних органів управління земельних ресурсів при здійсненні земельної реформи, розробці регіональних програм.

Практична цінність дослідження визначається адресною спрямованістю конкретних програм, методик, положень, рекомендацій для суб’єктів різних рівнів управління земельними ресурсами населених пунктів: власників землі, землекористувачів, державних органів виконавчої влади. Наукові результати комплексного дослідження вдосконалення економічних важелів земельних ресурсів населених пунктів покладено в основу системи пріоритетних заходів щодо інформаційного забезпечення організації використання земельних ресурсів. Результати дослідження щодо напрямів забезпечення ефективного і раціонального використання земель населених пунктів в умовах ринку дістали нормативну оцінку, знайшли втілення на регіональному рівні, зокрема у Львівській області.

Результати дисертаційного дослідження використані Радою по вивченню продуктивних сил України НАН України при виконанні науково-дослідних робіт (довідка № 25/841-21-4 від 20.10.2006 р.), органами виконавчої влади при впорядкуванні земель населених пунктів, зокрема Львівським обласним головним управлінням земельних ресурсів (№ 205 від 19.09. 2005 р.), Сокальським районним відділом земельних ресурсів (№ 162 від 25.07. 2005 р.), Самбірським районним відділом земельних ресурсів (№ 1090 від 20.12. 2005 р.), Миколаївським районним відділом земельних ресурсів (№ 134 від 13.06. 2005 р.), Стрийським районним відділом земельних ресурсів (№ 125 від 24.05. 2005 р.). Окремі положення дисертаційного дослідження використані професорсько-викладацьким складом Львівського державного аграрного університету у навчальному процесі (довідка № 01-34-06/4 від 18.11.2005 р.).

Особистий внесок здобувача. Сформульовані у дисертації наукові положення, висновки та пропозиції належать особисто автору та є його науковим доробком.

Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій розв’язано важливе наукове завдання - розроблено методологічні, методичні та практичні підходи щодо вдосконалення економічних важелів організації використання земель населених пунктів з урахуванням різних форм власності на землю в перехідних до ринку умовах і на цьому підґрунті визначено стратегічні напрями забезпечення раціонального використання та відтворення земель.

Наукові результати дисертаційного дослідження є внеском у розвиток економічної науки з питань природокористування, охорони навколишнього середовища та землекористування.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові результати дисертаційного дослідження доповідались і обговорювались на 17 українських і міжнародних науково-теоретичних та практичних конференціях, основні з них: „Земельна реформа в Україні та завдання землеустрою в її здійсненні (Харків, 1994 р.); „Теорія і практика розвитку агропромислового комплексу” (Львів, 1999 р.); „Здоров’я села – здоров’я держави” (Львів; Дубляни, 2000 р.); „Проблеми природокористування Карпатського регіону” (Коломия, 2000 р.); ІУ симпозіумі „Австрія – Україна. Сільське господарство: наука і практика” (Гумпенштайн, 2002 р.); „Наука і освіта ’2003” (Дніпропетровськ, 2003 р.); „Стан і проблеми трансформації фінансів та економіки регіонів у перехідний період” (Хмельницький, 2004 р.); „Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України в умовах ринкової економіки” (Біла Церква, 2004 р.); „Современное состояние и пути развития” (Одесса, 2005 г.).

Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження викладені у 54 наукових працях, загальним обсягом 33,4 друкованих аркушів, з них 24.4 д. а. є особистим доробком автора. З них одна монографія у співавторстві, один підручник і чотири навчальні посібники, 23 статті у наукових фахових виданнях, 6 публікацій, які додатково відображають результати дослідження, 17 статей у матеріалах і тезах наукових конференцій та симпозіумів, дві науково-методичні рекомендації.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури і додатків. Загальний обсяг дисертації складає 220 стор. комп’ютерного тексту, містить 9 таблиць та 13 рисунків, викладених на 9 стор.; список використаних джерел (238 найменування) - на 20 стор.; 11 додатків - на 16 стор. Із загальної кількості таблиць та рисунків лише один займає всю площу сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі ”Теоретико-методологічні основи соціального розвитку населених пунктів” викладено теоретико-методологічні підходи до визначення рівня соціально-економічного розвитку земель населених пунктів. Поглиблено поняття і сутність категорії “землі населених пунктів”, показано їх місце в структурі земельного фонду.

Населений пункт – це первинна одиниця розселення людей в межах даної забудованої ділянки, яка постійно або сезонно використовується як місце проживання людей. Відповідно в Україні населені пункти поділяються на міста, селища і села. Класифікація населених пунктів для містобудівних цілей базується на таких основних показниках: чисельність населення і його зайнятість; адміністративно-політичне значення; народногосподарське значення; місцеві природні та історичні особливості.

Ринкові трансформації в економіці країни, її інтеграція у світовий економічний простір зумовлюють необхідність пошуку і впровадження нових наукових підходів та наповнення новим змістом існуючих теоретичних основ та методичних розробок, пов’язаних з організацією використання та охороною земель населених пунктів в умовах реформування земельних відносин. Важливість цих процесів посилюється специфічними умовами переходу до ринку, властивими економіці регіонів, насамперед монополізацією виробництва, посиленням інформаційних процесів, інвестиційної та інноваційної діяльності. Серед регіональних господарських систем особлива увага належить населеним пунктам, оскільки побудова соціально орієнтованої ринкової економіки пов’язана зі зростанням людського чинника та якості життя населення, що надає містам, центрам виробничого, інтелектуального й культурного потенціалу, особливої ваги.

Перехід до ринкової економіки з широким розгортанням приватизації земель, розширенням прав органів місцевого самоврядування в галузі регулювання земельних відносин, скороченням державного фінансування розвитку населених пунктів, зумовив необхідність зміни структури земельних відносин та методів їх реформування. У ході земельної реформи в Україні більшість населених пунктів фактично змінила свої межі, а юридично їх не закріпила. Проте розвиток населених пунктів без юридичного оформлення меж в умовах існування державної, комунальної власності на землю спричиняє багато соціальних, економічних і екологічних проблем. Ці проблеми викликані: наявністю в межах населених пунктів постійного ринку; концентрацією різних галузей виробництва; регулярністю обмінних зв'язків з навколишніми населеними пунктами; формуванням власності територіальних громад; оподаткуванням землекористування тощо.

На спектр рушіїв процесу зміни меж населених пунктів як у позитивному, так і в негативному напрямку впливають не тільки розвиток продуктивних сил, але й земельна власність. Сьогодні в Україні практично немає глибоких досліджень щодо впливу земельної власності на розвиток населених пунктів. Донедавна відносини земельної власності асоціювалися із сільським господарством, де земля є основним засобом виробництва і розглядається як поверхня, яка має певне місце розташування і певну якість ґрунту, які спричиняють утворення певного виду ренти (диференційної, абсолютної та монопольної). Земельна власність у містах теж спричиняє утворення рентного доходу, проте в містах його природа дещо інша.

Цінність земель населених пунктів полягає в їх здатності приносити додатковий прибуток, що виникає у населених пунктах перш за все завдяки зручності місце розташування відносно ринків ресурсів і збуту та інфраструктурному облаштуванню території. За можливість отримання цього доходу власне й справляється плата за землі. Вона повинна відповідати грошовій сумі, яка, якщо її покласти в банк, дасть у вигляді відсотків з вкладу прибуток такого ж розміру, що й продуктивність праці робітників внаслідок зниження транспортної втоми.

Земля в населених пунктах розглядається не як засіб (ресурс) виробництва, що притаманно сільськогосподарському виробництву, а як просторовий базис забезпечення життєдіяльності і включає простір, що знаходиться під нею і над нею. Земельна власність у населених пунктах тісно пов'язана з інтересами територіальної громади, держави, інших землевласників, які повинні пов'язуватися з відповідними напрямами соціально-економічного розвитку міста, що зумовлює багатофункціональність у використанні кожного конкретного об'єкта земельної власності, а також можливість їх використання різними суб'єктами у різний спосіб протягом періодів, які можуть як збігатися, так і не збігатися. З огляду на сказане, у населених пунктах земельна власність завжди тісно пов'язана з потребою в розміщенні певного виду діяльності в певному місці. Це спричиняється тим, що необхідність найбільш ефективного та найкращого використання земельної ділянки досить часто перевищує особисті можливості власника. З одного боку, практично завжди він використовує збудовані містом чи іншими власниками об'єкти інфраструктури, розміщені за межами його земельної власності, а з іншого боку, діяльність конкретного власника також має вплив на використання землі інших власників міста. Тобто при використанні землі в населених пунктах завжди відбувається поєднання інтересів земельної власності, як приватної, так і комунальної та державної. Отже, можна говорити про потрійну земельну власність у населених пунктах.

Основними напрямами формування земельних відносин у населених пунктах є: 1) узгодженість між приватними, громадськими та державними інтересами; 2) відкритість дій з управління використанням земель та їх розподілом; 3) гарантія прав на земельну ділянку; 4) достовірність обмежень прав щодо використання земельних ділянок; 5) стабільність типів використання землі; 6) можливість визначення найдоцільнішого використання землі власником або користувачем земельної ділянки.

Таким чином, нові земельні відносини в населених пунктах повинні ґрунтуватись на визнанні за суспільством, в особі загальнодержавних або місцевих органів влади, права контролювати землевласників щодо характеру використання належних їм земельних ділянок, можливих змін цього використання та гарантуванні землевласникам прав, встановлених законами.

Землевпорядкування в населених пунктах має базуватися на наукових основах використання земель і науково-методичних засадах землевпорядного проектування. Тому заходи з організації землекористування й охорони земель тут, на нашу думку, необхідно розробляти за принципом від загального до часткового, з вирішенням проблем науково обґрунтованого передбачення (прогнозуван-ня), організації й упорядкування території об'єкта на заданий час (короткострокового проектування) і оперативного проектування – правильного і швидкого виконання тих чи інших практичних задач поліпшення використання окремої ділянки або їх сукупності. Система землевпорядкування має безперервний характер і передбачає зворотний вплив наслідків нижчого рівня проектування на вищий (рис.1).

Рис. 1 Система землевпорядкування населених пунктів

Землевпорядкування населених пунктів своїми розробками має забезпечувати: накопичення достатньої кількості достовірної інформації про природний і економічний стан окремих територій (земельних ділянок), інвестиційні інтереси й використання їх при складанні схем і проектів; розміщення певного виду діяльності в певному, пріоритетному для ринкового середовища місці; поліпшення естетичної привабливості територій (окремих ділянок); підтримку сталого духу господаря землі у фізичних і юридичних осіб та врахування колективних інтересів землекористувачів; зростання цінності земельних ділянок і залучення їх в економічний обіг; підвищення точності обчислення площ і проектування меж землекористування; залучення інвесторів у різноманітні напрямки використання земель; узгодження господарської економічної діяльності з вимогами законодавства про охорону довкілля.

Ефективність організації землевпорядкування в населених пунктах передбачає створення територіальних передумов для покращання благоустрою територій, ефек-тивного використання й охорони як забудованих, так і перебудованих земель, спрощення умов управління ними та забезпечення додаткових надходжень коштів у місцевий бюджет міста, створення інформаційної бази для відкриття нових робочих місць.

У другому розділі “Аналіз і оцінка соціально-економічних важелів розвитку населених пунктів” розглянуто місце і значення земель населених пунктів у розвитку соціально-економічної інфраструктури регіону.

Аналіз даних росту населення і територій населених пунктів показує, що стрімка урбанізація життя населення як об’єктивний процес розселення і потужний розвиток продуктивних сил суспільства в період науково-технічної революції потребує все більших територій (земельних і природних ресурсів), які неможливо задовольняти без втрат для екологічної рівноваги в природі. Необхідне науково обґрунтоване регулювання й нормування потрібних територій у процесі розселення і комплексного формування урбанізованих систем як середовища проживання людей (соціальної, економічної і культурної діяльності) в єдності з природою, щоби застерегти можливі незворотні наслідки незбалансованого процесу включення все нових земельних ресурсів у сферу урбанізованого впливу.

Збільшення міського населення призвело до значного росту міст. За останні 60 років кількість міського населення зросла в 3,3 раза, у тому числі міст – у 4,1 раза. Збільшилась і площа земель, зайнятих міськими поселеннями. Однак темпи росту міських територій істотно нижчі росту кількості міст і міського населення, що свідчить про значну інтенсифікацію їх використання.

Досвід роботи з містобудівництва показує, що комплексне врахування основних містобудівельних факторів дозволить збільшити інтенсивність використання територій, щільність забудови. Це може бути досягнуто за рахунок уточнення розрахунків розривів між житловими будівлями відповідно до вимог єдиних норм тригодинної інсоляції і диференціації цих розривів залежно від поверхні, орієнтації і широти місцевості.

Істотно впливає на ефективність використання земель міст їх величина. Встановлено, що в містах з чисельністю населення більше 500 тис. жителів майже у 2,5 раза вища ефективність використання земель, ніж у містах з числом жителів від 51 до 100 тис. осіб

Під сталим економічним розвитком території населених пунктів ми розуміємо динамічну і зрівноважену суспільно-природну взаємодію, яка забезпечує економічний прогрес і соціальний добробут на основі досконалої системи територіального управління. Перебудова суспільно-природної взаємодії на засадах збалансованості й сталості відбувається як у часі, так і в просторі, тобто йдеться про функціонування системи “соціум-економіка”.

Умови життя в населених пунктах вимагають низки концептуальних підходів щодо розвитку територій, впровадження методологічних засад формування виробничої та соціальної інфраструктур населених пунктів відповідно до вимог ринкової економіки. Сьогодення вимагає впровадження в суспільне життя морально-правових засад, заснованих на традиційно-культурних цінностях і визначення на цій основі пріоритетності розвитку територій населених пунктів.

Соціальна інфраструктура населених пунктів визначає побутові умови селян і є чинником, що впливає на рішення щодо міграції за межі населеного пункту, де ця інфраструктура слаборозвинута. Значення соціальної інфраструктури в розвитку території населених пунктів зумовлюється тим, що вона є базою для виробничої діяльності, визначаючи її напрям, структуру й просторове розміщення. Рівень розвитку соціальної інфраструктури формує атракційність сіл, тобто шанси і бар’єри для розвитку виробничих галузей і створення тим самим нових робочих місць поза сільським господарством.

Головною рисою розвитку територій населених пунктів є акцентування уваги на стратегіях ендогенного розвитку, що передбачає використання потенціалу місцевих людських, інституційних і фізичних ресурсів, щоб створити для жителів нові можливості працевлаштування та стимулювати нові види економічної діяльності. Органи місцевого самоврядування, спираючись на місцеві ресурси, повинні розглянути всі можливості й скерувати потрібні ресурси на розвиток територій населених пунктів. Базою для розвитку територій населених пунктів (простору) є розбудова нових соціо-економічних інституцій, адже місцеві інституції повинні відігравати вирішальну роль як у визначенні проблем просторового розвитку, так і у зміні взаємозв’язків всередині самої інституційної структури. Розбудова нових зв’язків між інституціями – це і є новий зміст економічного розвитку.

Виходячи з бази для розвитку територій населених пунктів (простору), побудуємо нову її концепцію (табл. 1).

Позитивними рисами нової концепції розвитку території населених пунктів є порівняльні переваги, що ґрунтуються на якісному рівні сільських територій, а саме: виробничі, природні та людські ресурси; виробнича, соціальна та інституціональна інфраструктури; організаційні можливості органів місцевого самоврядування; інвестиційна привабливість території тощо.

Багатогранність призначення земель населених пунктів вимагає і належного правового режиму регулювання земельних відносин в період їх реформування та введення різних форм власності на землю. Активний процес реформування земель населених пунктів, особливо міст, пов’язаний з приватизацією землі, справлянням плати за землю, зумовив потребу у глибокому вивченні землевпорядниками закономірностей розвитку населених пунктів, містобудівних обмежень, планування та будівництва муніципальних об’єктів. Під час приватизації земель головне завдання полягає в тому, щоб було досягнуто забезпечення їх раціонального використання, захист прав власників, урахування державних і суспільних інтересів.

Таблиця 1

Концепція просторового розвитку в сільській місцевості

Компонент | Стара концепція | Нова концепція

Зайнятість населення | Більше підприємств, більше робочих місць | Створення нових підприємств, які формують якісні робочі місця, що відповідають місцевому населенню, їх освітньо-кваліфікаційному рівню.

База для розвитку | Розбудова секторів економіки | Розбудова нових економічних інституцій.

Позитивні риси

території населених пунктів | Порівняльні переваги, що ґрунтуються на фізичних характеристиках сільської місцевості | Порівняльні переваги, що ґрунтуються на якісному рівні територій населених пунктів:

виробничі, природні та людські ресурси, виробнича, соціальна та інституціональна інфраструктури, організаційні можливості органів місцевого самоврядування, інвестиційна привабливість території тощо.

Сьогодні реформування нормативної бази щодо планування і забудови територій іноді відстає від потреб практики проектування і будівництва. Адже існуюча система державного нормування в містобудуванні значною мірою успадкована від минулого періоду. Чинні норми у деяких випадках не відповідають новим економічним умовам, не співвідносяться з вартістю і цінністю землі, призводять до значних витрат територіальних ресурсів, що не дозволяє забезпечити сталий економічний розвиток населених пунктів.

У третьому розділі “Вдосконалення економічних важелів організації використання земель населених пунктів” викладена проблема реформування земельних відносин, яка займає важливе місце в системі організації використання земель населених пунктів.

Особливістю цільового призначення земель населених пунктів є забезпечення різноманітних потреб суб’єктів земельних відносин. Проте надмірний ріст забудованих міських земель загрожує розбазарюванням родючих земель. Однією з негативних тенденцій є потреба людей у другому житлі, а саме в дачах. Підвищення якості міського життя за рахунок використання малоповерхової і просторово-сконцентрованої забудови індивідуальними будинками доз-волить знизити потребу у відпочинку за містом, а значить, скоротити площу під забудову. Проведені дослідження показують, що рівень використання міських земель складе в Україні на перспективу 55,6%. За нашими прогнозами, до 2010 року для розвитку міст потрібно 1,2 млн. га території. У межах міст є 400 тис. га резервних територій, які можуть бути використані для містобудівельних потреб. Послідовна економія території є важливим завданням при розробці проектів містобудування і земельно-господарського устрою міст.

Одним із важливих питань раціонального використання земель при складанні проектів внутрішньогосподарського землеустрою є визначення площі під перспективні населені пункти. Встановлено, що на розмір території, необхідної під перспективні плани, в умовах реконструкції впливає низка факторів: величина населеного пункту (людність), конфігурація території, значення коефіцієнта родинності, співвідношення типів забудови, відсоток збереження існуючого матеріального фонду. Аналіз проектів планування і забудови сільських населених пунктів дозволив виявити п’ять основних напрямків у передбачуваних пропозиціях щодо формування перспективних населених пунктів. Для населених пунктів, залежно від їх місця у системі розселення, передбачаються такі відношення одноповерхової забудови до двоповерхової: 1) 1:2 (20 і 80%); 2) 1:1 (50 і 50%); 3) 1,5:1 (60 і 40%); 4) 4:1 (80 і 20%); 5) 100% індивідуальної забудови.

Світовий досвід земельних відносин доводить, що немає і не може бути ефективного використання земель у населених пунктах, яке б базувалось на адміністративних методах управління. Для умов ринкової економіки більш прийнятними і демократичними методами управління є економічні методи. В їх основу покладено такі методи і стимули, які ініціюють економічну зацікавленість у раціональному використанні й охороні земель у населених пунктах. Економічне стимулювання раціонального використання і охорони земель у населених пунктах передбачає також надання податкових і кредитних пільг громадянам та юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи, передбачені загальнодержавними та регіональними програмами використання і охорони земель у населених пунктах. Державна політика повинна бути спрямована не тільки на стимулювання, але й на відшкодування втрат, заподіяних вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям земельних ділянок у населених пунктах, а також обмеженням прав власників земель і землекористувачі за приведення їх у непридатність для використання за цільовим призначенням. У випадках псування і руйнування землі з вини власників і землекористувачів останні підлягають вже не економічному стимулюванню, а економічним санкціям у формі відповідних штрафів або іншої відповідальності.

Для економічних методів управління земельними ресурсами у населених пунктах дуже важливою є розробка економічно обґрунтованої концепції приватизації, де б знаходили відображення питання про те, як, кому і скільки можна передавати землі у приватну власність чи надавати у користування тощо. У системі економічних методів управління земельними ресурсами у населених пунктах важливе місце належить грошовій та експертній оцінці земель, кредитуванню купівлі землі, розвитку ринків землі та їх інфраструктури.

Основними економічними засадами створення нової високоефективної системи управління земельним фондом у населених пунктах є: забезпечення права на землю для здійснення земельної політики і відповідних аграрних перетворень з метою досягнення високих економічних показників виробництва; визначення правового статусу земель у населених пунктах з метою їх найбільш ефективного використання у сільськогосподарському виробництві; офіційно визначена структура права на землю і власність інвесторів, які вкладають кошти у раціоналізацію використання земель та їх охорони, стабілізацію землекористування і землеволодіння; створення сприятливих економічних умов для підвищення продуктивності та економічної ефективності використання земель у населених пунктах.

Важливе значення в системі управління земельними ресурсами у населених пунктах має реєстрація земельних ділянок та прав на них, яка поряд із захистом інтересів землекористувачів і землевласників виступає одночасно інструментом реалізації національної земельної політики та одним із основних засобів економічного розвитку країни. Соціально-економічні перетворення, зокрема в галузі земельних відносин у населених пунктах, вимагають корінного перегляду складу та змісту державного земельного кадастру, земельно-статистичної звітності, системи реєстрації землі.

Важливим методологічним і практичним завданням функціонування великих міст є визначення меж приміських територій. Включення у сферу впливу таких міст надлишкових територій веде до здорожчання проектно-кошторисної документації і, найголовніше, відображається на соціально-економічному обґрунтуванні проектних пропозицій, наслідком чого може бути прийняття неправильних рішень. У той же час зменшення території зони впливу міста призводить до обмеження потенційних ресурсів (трудових, сировинних, енергетичних), що використовуються містом-центром для розвитку. Для забезпечення ефективного управління земельними ресурсами населених пунктів потрібно: сформувати резервні території; стимулювати розвиток ринку земель для підприємницької діяльності інвесторів; практикувати для територіального розвитку населених пунктів викуп земельних ділянок, що перебувають у приватній власності; підвищити ставки земельного податку за використання наднормативних площ земельних ділянок; використовувати земельні ділянки з амортизованою забудовою; врегулювати набуття права на земельну ділянку за набувальною давністю.

Удосконалення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель необхідно починати з реформування (розроблення) системи статистичних показників з відображенням у розробках актуальних проблем соціально-економічних процесів у цілому в державі, у тому числі на базовому та регіональному рівнях. Проблематичним, але водночас і надзвичайно актуальним, є ведення державного земельного кадастру в населених пунктах, особливо тому, що до початку земельної реформи тут не існувало землевпорядної служби і земельний кадастр практично не вівся, внаслідок чого у землевласників та землекористувачів були відсутні документи на право користування землею, не проводилась державна реєстрація земельних ділянок, не впорядкованим був кількісний облік, та й не здійснювався належний контроль за використанням і охороною земель. Такий стан земельного кадастру в населених пунктах сприяє порушенню земельного законодавства, у тому числі самовільному зайняттю земельних ділянок, ухиленню від сплати земельного податку, орендної плати, реєстрації земельних ділянок, у результаті чого державний і місцевий бюджети недоодержують значні суми коштів. Статистичні дані свідчать про те, що хоч загальна площа земель населених пунктів значно менша, ніж земель сільськогосподарського призначення, однак грошова оцінка їх значно вища, внаслідок чого й вища сума надходжень до державного і місцевого бюджетів від справляння плати за землю.

Порядок ведення державного земельного кадастру населених пунктів має свої особливості і потребує створення такої системи даних, яка характеризувала б земельні ділянки в комплексі з відомостями про будівлі і споруди, розміщені на їх території. Це означає, що матеріали земельного кадастру потрібно доповнити відомостями про правовий, господарський стан та народногосподарську цінність будівель і споруд, інженерно-транспортних мереж, територіальних зон, як важливих атрибутів міського господарства. Складність питання в містах полягає в тому, що матеріали обліку земель можуть використовуватися не тільки землевпорядними органами, але й архітек-турно-планувальними організаціями, комунально-господарськими органами влади та юридичними конторами. Тому дуже важливо вмістити всю цю інформацію, щоб її можна було відшукати в найкоротший термін і подати для відповідних цілей у повному обсязі. Взяття на облік юридичних та фізичних осіб здійснюється міським відділом земельних ресурсів, про що робиться відповідний запис у Книзі реєстрації юридичних осіб, що мають у розпорядженні земельні ділянки, та у Книзі реєстрації громадян, що мають у своєму розпорядженні земельні ділянки.

Наступним етапом є підготовка висновків щодо реєстрації документів на право користування земельною ділянкою. Обґрунтованість висновків забезпе-чується складанням та веденням щодо кожного факту виникнення права власності паспорта земельної ділянки, який повинен містити її опис, відомості про землекористувача (власника землі), його правове відношення до земельної ділянки, характер її використання, ситуаційну схему розташування земельної ділянки, акт встановлення та узгодження її меж у натурі, план встановлення меж, каталог координат кутів зовнішніх меж земельної ділянки, дані економіко-містобудівної оцінки її території та місце розташування.

Після контролю зазначених матеріалів паспорт земельної ділянки переда-ється відповідній раді для прийняття відповідного рішення. На підставі висновків про реєстрацію документів на право користування земельною ділянкою готується проект рішення ради щодо подальшого правового та функціонального використання земельної ділянки та її остаточних розмірів і розробляється проект встановлення її меж у натурі (на місцевості).

ВИСНОВКИ

Дисертація містить теоретичні узагальнення та нове розв'язання наукового завдання стосовно розробки методологічних засад і методичних положень, поглиблення понятійно-термінологічного апарату та розробки системи економічних важелів організації використання земель населених пунктів. Основні наукові та практичні результати роботи такі:

1. Виходячи з визначення категорії земель населених пунктів як невід’ємного, просторового базису продуктивних сил, необхідно проводити їх класифікацію залежно від розселення і соціоприродних особливостей території: з точки зору розселення як форми просторового розміщення продуктивних сил – житлові землі; з точки зору соціоприродних особливостей території – забудована територія і незабудована територія.

2. В процесі реформування земельних відносин у напрямку роздержавлення і приватизації земель населених пунктів з їх багатофункціональним використанням необхідні детальне вивчення та аналіз існуючого стану земельного фонду населених пунктів. Приватизаційний процес є складним, супроводжується комплексом землевпорядних і земельно-кадастрових робіт як правового, так і організаційно-господарського, містобудівного й ресурсоощадного характеру. Наявність значної кількості земель сільськогосподарського і лісогосподарського використання, історико-культурного, природоохоронного, рекреаційного призначення, необхідність виділення охоронних, санітарних та зелених зон зумовлюють певні обмеження у приватизаційному процесі. Багатоукладність функціонування населених пунктів накладає відповідні сервітути на власників і користувачів землі в сучасних умовах.

3. Землевпорядкування населених пунктів, зберігаючи загальні закономірності його проведення, вирізняється особливостями внаслідок розв’язання багатьох специфічних задач організації території, характерних тільки для населених пунктів, та необхідності врахування при його проведенні містобудівних норм і місцевих правил забудови.

4. Великий соціально-економічний потенціал населених пунктів, в умовах приватної власності і ринкового середовища зумовлює необхідність активного впливу землевпорядкування на забезпечення його правового статусу, підвищення еколого-економічної ефективності використання земель, естетичної привабливості земельних ділянок, більшої їх віддачі, а відповідно, наповнення місцевих бюджетів та поліпшення умов проживання й відпочинку громадян.

5. Продаж землі в населених пунктах за ринковими цінами дозволяє отримувати більші надходження від правильно нарахованих податків. Розширення бази оподаткування в результаті такої нової економічної діяльності збільшить муніципальний бюджет, що посилить фінансування соціальної сфери. Приватні власники часто роблять інвестиції у громадську сферу, що йде на користь усьому населеному пункту, і тому органи місцевого самоврядування будуть вкладати менше коштів у розвиток міської інфраструктури.