КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Cердюк Наталія Станіславівна
УДК: 26/28: 322 "1944/1949" (477)
РЕПРЕСІЇ РАДЯНСЬКИХ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ
ЩОДО УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ
В 1944 –1949 рр.
Спеціальність 07.00.01 – історія України
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Київ-2006
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі новітньої історії
України історичного факультету Київського національного
університету імені Тараса Шевченка
Науковий керівник:
кандидат історичних наук, доцент
Пивовар Сергій Федорович, завідувач кафедри
новітньої історії України Київського
національного університету
імені Тараса Шевченка
Офіційні опоненти:
доктор історичних наук, професор
Миронець Надія Іванівна,
в.о. завідувача відділу джерел з новітньої історії
України Інституту української археографії
та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
кандидат історичних наук, старший науковий
співробітник
Рубльова Наталія Степанівна, старший
науковий співробітник відділу етнополітології
Інституту політичних і етнонаціональних
досліджень НАН України
Провідна установа:
Інститут історії України НАН України
Захист відбудеться ” 18 ” __09__________ 2006 р. о 10 год.
на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у
Київському національному університеті імені
Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).
З дисертацією можна ознайомитися у науковій
бібліотеці Київського національного університету
імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).
Автореферат розісланий ”__18___” __08____________ 2006 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,
кандидат історичних наук, доцент О.Г.Сокірко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг роботи – 190 с., список джерел і літератури містить 197 позицій.
Актуальність теми зумовлена комплексом чинників, серед яких найвагоміший – вплив ліквідації Української греко-католицької церкви (УГКЦ) на політичні та міжконфесійні процеси в житті сучасного українського суспільства. Попри хронологічну віддаленість цієї акції і кардинальні суспільно-політичні перетворення, що відбулися в Україні наприкінці ХХ ст., вона й досі продовжує впливати на сучасну суспільно-політичну ситуацію. Деякі проблеми, що виникли внаслідок антиунійних заходів радянської влади, ще не стали здобутком історії і чекають свого розв’язання. Ретельне вивчення і осмислення обставин, пов’язаних з ліквідацією УГКЦ, врахування та використання набутої в ході дослідження інформації є важливою умовою і складовою частиною подолання спадщини тоталітаризму, врегулювання політичних, міжконфесійних і міжрегіональних взаємин в сучасній Україні.
Результатом багатолітнього інтересу вітчизняної і зарубіжної історіографії до цієї тематики постав вагомий за обсягом, однак неоднорідний за концептуальними підходами та якістю науковий доробок. Інформаційно-аналітичний ресурс опублікованих праць, в яких висвітлювалася проблематика представленої до захисту дисертації, є переважно фрагментарним, нерідко з домінуванням ідеологічних підходів, суб’єктивізмом і полярністю поглядів авторів, суперечливим трактуванням, а то й фальсифікацією фактів. Прагнення заповнити прогалини в історіографії цієї суспільно важливої проблеми за умови максимально об’єктивного використання джерел, які мають первинне значення, (насамперед – матеріали з архівосховищ колишніх радянських спецслужб) стало однією із причин здійснення даного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено в рамках науково-дослідної теми “Історія формування і розвитку української держави” (№ 01БФ 046 – 01), яка включена до тематичного плану Київського національного університету імені Тараса Шевченка і розробляється на історичному факультеті.
Об’єктом дослідження є боротьба радянського тоталітарного режиму проти УГКЦ.
Предметом дослідження є характер, форми і методи діяльності, роль органів державної безпеки (НКВС–НКДБ–МДБ) у розв’язанні проблеми взаємин радянської влади й УГКЦ.
Мета дисертації полягає в дослідженні діяльності радянських органів державної безпеки, спрямованої на ліквідацію УГКЦ на західноукраїнських землях.
Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких дослідницьких завдань:–
проаналізувати історіографію проблеми та джерельну базу дослідження; –
дослідити взаємозв’язок рішень партійно-державного керівництва СРСР стосовно УГКЦ та діяльності радянських спецслужб; –
розкрити особливості тактики владних структур щодо УГКЦ у Галичині та Закарпатті в ході ліквідаційного процесу; –
визначити місце та роль органів державної безпеки в процесі ліквідації УГКЦ; –
висвітлити характер, форми та методи впливу радянських спецслужб на діяльність УГКЦ; –
простежити діяльність організаторів та учасників ліквідації УГКЦ;
Хронологічні рамки дисертації охоплюють період від 1944 р., коли західноукраїнські землі вдруге увійшли до складу СРСР і до кінця 1940-х років, коли УГКЦ була радянською владою ліквідована.
Географічні межі дослідження – Східна Галичина і Закарпаття, тобто територія розповсюдження греко-католицизму на момент ліквідації церкви, яка перебуває в адміністративних кордонах нинішніх Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської й Тернопільської областей України.
За методологічну основу дослідження взято принципи наукової об’єктивності, історизму, позаконфесійності, а також комплексний, системний та соціальний підходи.
Наукова новизна результатів дослідження полягає насамперед у самій постановці та розробці теми як цілісної наукової проблеми, критичному аналізі та залученні до наукового обігу широкого кола архівних документів радянських органів державної безпеки, що раніше не використовувались у вітчизняній та зарубіжній історіографії. Це дозволило детальніше і з нових позицій висвітлити стратегічні наміри й особливості тактики партійно-державного апарату СРСР щодо УГКЦ та процес ліквідації унії.
Дисертація є першим спеціальним дослідженням цієї проблематики. Вперше у вітчизняній історіографії зроблено спробу комплексно й об’єктивно дослідити роль діяльності органів держбезпеки у процесі ліквідації Української греко-католицької церкви. Елементом новизни є з’ясування впливу та участі радянських спецслужб у цих процесах. Автором підтверджено, що основною метою політики радянської влади щодо УГКЦ була повна її ліквідація. За основну форму реалізації цього задуму було обрано приєднання уніатів до РПЦ і застосування репресивних заходів що до тих, хто не погодився на запропонований державою варіант облаштування внутрішньоцерковних справ. Органам НКВС-НКДБ було відведено роль провідника і виконавця політики уряду СРСР щодо цієї Церкви. Висвітлено характер, форми та методи впливу радянських спецслужб на діяльність УГКЦ. За основу було взято поєднання таємних агентурно-вивідувальних і провокативних методів впливу на священнослужителів і віруючих з метою негласного збору інформації, внутрішнього розкладу релігійних громад і особистої компрометації духовних осіб з відвертим гонінням у вигляді арештів та інших карально-репресивних заходів.
Практичне значення одержаних результатів обумовлюється можливістю їх використання в процесі підготовки загальних праць, підручників, при викладанні курсу історії України, відповідних спецкурсів з історії церкви, а також при подальшому вивченні історії функціонування радянських карально-репресивних органів, боротьби комуністичного режиму з національно-визвольним рухом на західноукраїнських землях.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації оприлюднені автором на наукових конференціях: Міжнародній науковій конференції „Патріарх Йосиф Сліпий як визначний український ієрарх, науковець і патріот” (Київ, вересень 2002), Всеукраїнській науковій конференції „Августин Волошин як український державний педагог і релігійний діяч” (Київ, березень 2004), Науковій конференції молодих учених та аспірантів „Україна і світ: історія, сьогодення, майбутнє” (Київ, листопад 2003), Міжнародній науковій конференції „Україна у Другій світовій війні” (Київ, квітень 2005), засіданні кафедри новітньої історії України історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Основні положення дисертації відображені у чотирьох наукових публікаціях, вміщених у провідних фахових виданнях.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено об’єкт, предмет, методологічні основи, хронологічні й географічні межі наукового пошуку, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано відомості про їхню апробацію.
У першому розділі „Історіографія та джерельна база дослідження” проаналізовано історіографію та джерельну базу дисертації.
Стан наукової розробки проблеми. Публікації, в яких знайшли відображення процеси ліквідації УГКЦ у 1940-х рр., можна поділити на дві основні групи: літературу, створену на засадах марксистсько-ленінської методології в умовах диктату комуністичної ідеології, та праці, автори яких прагнуть дотримуватися об’єктивного підходу до висвітлення проблеми.
До першої групи віднесено насамперед праці радянських дослідників. Усі вони, незалежно від рівня фахової підготовки базувалися на марксистсько-ленінській ідеології і войовничому атеїзмі, поєднаному з непримиренною критикою українського „буржуазного націоналізму”. До типових ознак таких публікацій, де йшлося про долю УГКЦ після Другої світової війни, належать ідеологічна заангажованість і спотворене (нерідко до рівня відвертої фальсифікації) тлумачення фактів, що подавались у супроводі пропагандистських кліше.
Попри вищезазначене, доробок радянської історіографії потребує уважного розгляду, і не тільки тому, що містить великий фактичний матеріал. Сучасним дослідникам необхідно з’ясувати, яким чином історична наука та публіцистика в СРСР спричинилися до створення доволі стійкого негативного стереотипу УГКЦ.
Висвітлювати історію УГКЦ бралися не лише представники історичної науки. 8 квітня 1945 р. у львівській газеті “Вільна Україна” з’явилася публікація, в якій йшлося про УГКЦ, починаючи від укладення Берестейської унії, проте найбільше уваги було надано новітнім часам і постаті митрополита Андрея Шептицького. Автор – журналіст і літератор Ярослав Галан, що скористався псевдонімом Володимир Росович, обрав для публікації під назвою “З хрестом чи з ножем?” жанр політичного памфлету. Але спосіб висвітлення теми був настільки тенденційним, із свідомим спотворенням історичних фактів, що, публікація перетворилася на пасквіль і, по суті, започаткувала пропагандистську кампанію з дискредитації греко-католицького духовенства Росович Вол. З хрестом чи з ножем? // Вільна Україна (Львів). – 1945. – 8 квіт. .
Публікації агітаційно-пропагандистського спрямування, авторство яких належить фахівцям радянської історичної науки, найбільше були характерні для висвітлення унійної тематики наприкінці 1940–х років і в наступне десятиліття Див., напр.: Гуслистий К. З історії боротьби українського народу проти церковної унії // Вільна Україна. – 1945. – 7 лип; Осечинський В.К. Греко-католицька церква на службі у австро-німецького імперіалізму і фашистських загарбників // Наукові записки Львівського державного університету ім. І. Франка. – Львів, 1948. – Т. Х. – Серія історична. – Вип. 3. – С. 5-21. . Значно більше досліджень, які, зважаючи на наявність певної джерельної бази, почали претендувати на науковість, з’являються в період “хрущовської відлиги” Див., напр.: Похилевич Д.Л. Уніатська церква – ворог українського народу, Львів, 1960. . Однак лейтмотивом таких робіт залишалася так звана реакційна сутність уніатства, антирадянська і антинародна роль УГКЦ у часи Другої світової війни. Вагома роль у цьому відводилась документальним виданням і збірникам наукових статей Див.: Правда про унію: Док. і мат. / Редкол.: Д.А. Яремчик (голова) та ін.; Упоряд.: Ю.Ю. Сливка (керівник колективу) та ін. – 3-тє вид., доп. – Львів, 1981; Людської крові не змити. Книга фактів. – К., 1970; Антикомуністична сутність уніатсько-націоналістичної фальсифікації історії українського народу / За заг. ред. Яроцького П.І. – К., 1984.; Уніатство і український буржуазний націоналізм / Відп. ред. С.М. Возняк – К., 1986. .
Монографічні дослідження, які вийшли в цей період, так само вирізнялися псевдонауковим підходом до аналізу проблеми та прагненням виправдати репресивну політику радянської влади щодо духовенства і віруючих цієї конфесії. Шаблонними для представників офіційної історичної науки стали спроби заплямувати авторитет церкви, звинувачуючи її ієрархів у тяжких злочинах – „зраді інтересів народу” та „співпраці з його гнобителями”, особливо в колабораціонізмі стосовно окупаційного нацистського режиму. Прикладом висвітлення діяльності УГКЦ саме з таких позицій є праці А. Біскупа Біскуп А.В. Проповідники ворожнечі. – Львів, 1986., С. Даниленка Даниленко С.Т. Дорогою ганьби і зради. (Історична хроніка). – Київ., 1970. , К. Дмитрика Дмитрук К.Є. Під штандартами реакції і фашизму. Крах антинародної діяльності уніатської та автокефальної церков. – К., 1976.; Його ж. Свастика на сутанах. – М., 1976. , І. Миновича Мигович І. Уніатська церква і український буржуазний націоналізм. – К., 1981.; Його ж. З історії протидії уніатсько-націоналістичного альянсу встановленню Радянської влади і будівництву соціалізму на Україні // Український історичний журнал – 1986. – №1. – С. 47-59. , В. Добрецової Добрецова В.В. Націоналізм і релігія на службі антикомунізму. – Львів., 1976. , В. Замлинського Замлинський В. Чорні патріоти // Ті, що канули в пітьму – Львів, 1964. – С. 101-110; Його ж. Хрест, тризуб і свастика // Пост імені Ярослава Галана. – Львів, 1967. – С. 235-245., В. Чередниченка Чередниченко В.П. Анатомія зради. – К., 1978. , Р. Симоненка Симоненко Р.Г. На утриманні реакції: Український буржуазний націоналізм – ворог миру і суспільного прогресу. – К., 1977.; Його ж. Религия в идеологии и практике украинского буржуазного национализма // Вопросы научного атеизма. – М.: Мысль, 1975. – Вып. 18. – С. 73-87. , Ю. Сливки Сливка Ю. Союз хреста і капіталу. – Львів, 1970., О. Уткіна Уткін О.І. Антинародна сутність уніатства. – К., 1983. та ін.
Література про УГКЦ нерідко створювалася кадровими співробітниками радянських спецслужб. Так, автором книги “Дорогою ганьби та зради” є С. Даниленко (Карін) – полковник МДБ-КДБ УРСР Даниленко С.Т. Вказ. праця. . Ще один співробітник органів держбезпеки – К. Гальський також спеціалізувався на працях з історії УГКЦ, підписуючи їх псевдонімом Клим Дмитрук Дмитрук К. Свастика на сутанах. – К., 1973. .
Дослідник Д. Похилевич дотримувався думки, що УГКЦ та її ієрархи займалися антирадянською, а відтак антинародною діяльністю Похилевич Д.Л. Уніатська церква – ворог українського народу, Львів, 1960. .
Публікація В. Бєляєва “Я обвиняю!” пов’язувала національно-визвольний рух українського народу на західноукраїнських землях винятково із прагненням позбавитись іноземного впливу шляхом возз’єднання з СРСР Беляев В.П. Я обвиняю!, М., 1978. .
Розвідка С. Кириченка хоч і з’явилася наприкінці 1980-х років, проте, викриваючи “антинародну” сутність греко-католицизму, цілком відповідала традиціям радянської історіографії. Автор не вбачав у ліквідації УГКЦ заплановану органами НКДБ акцію, а пов’язував ці процеси з бажанням самого духовенства і віруючих перейти під юрисдикцію РПЦ Кириченко С.Є. “Уніатська церква: шлях до Львівського собору”. – В кн.: Західна Україна: перше десятиріччя після війни. – К., 1988. – С. 3-13. .
Дисертація Д. Міньковецького “Антинародна діяльність уніатської церкви напередодні і в роки Великої Вітчизняної війни”, де автор прагне довести той факт, що УГКЦ займалась підготовкою кадрів до дивізії “СС-Галичина”, насичена різного роду звинуваченнями у колабораціонізмі Миньковецкий Д.И. Антинародная деятельность униатской церкви в годы Великой Отечественной войны. – (Афтореф. дис. … канд. ист. наук). – Львов: Львовский государственный университет им. И. Франко, 1971..
Свій внесок у створення негативного образу УГКЦ зробила й деяка частина зарубіжних дослідників, насамперед із країн, що належали до так званого соціалістичного табору. Так, в одній із книг своєї трилогії “Россия и папство” німецький учений Е. Вінтер зазначав, що Ініціативна група на чолі з Гавриїлом Костельником, яка “ідейно готувала повернення уніатської церкви до православної”, виникла “всередині самої західноукраїнської церкви” Винтер Э. Политика Ватикана в отношении СССР. 1917-1968: Трилогия “Россия и папство” / Сокр. пер. с нем.; Под ред. М. Шейнмана – М., 1977. – Ч. . . Польський дослідник Е. Прус при висвітленні історії УГКЦ і нині не відмовляється від прийомів, запозичених у своїх радянських колег PrusWіadyka Њwiкtojurski. – Warszawa, 1985..
До виділеної нами другої групи праць слід насамперед віднести ті з них, що з’явилися на Заході. До цієї тематики найчастіше зверталися зарубіжні історики українського походження – Б. Боцюрків Bociurkiv B. The Catacombe Church Ukrainian Greek Catholics in the USSR // Religion in the Communist Lands, 1977. – Nr.1. – P. 4-12; Придушення української греко-католицької церкви в СРСР та Польщі у повоєнні часи // Сучасність. – 1990. – Ч. 7-8. – С. 128-139; Його ж. УГКЦ в катакомбах (1946–1989) // Ковчег. Наук. збірник із церковної історії / За ред. Б. Ґудзяка, І. Скочиляса та О. Турія. – Львів: Либідь, 1993. – Ч. 1. – С. 116-145., Д. Блажейовський Блажейовський Д. Берестейська унія та українська історична доля і недоля. – Львів, 1997., В. Кудрик Кудрик В. Маловідоме з історії греко-католицької церкви. – Вінніпег, 1956. , Н. Теодорович Теодорович Н. Ліквідація греко-католицької церкви в СССР // Український збірник. – Мюнхен, 1960. – Кн. 17. – С. 77-93. , Г. Лужицький Лужицький Г. Українська Церква між Сходом і Заходом. Нарис історії Української церкви. – Філадельфія, 1954. та ін.
До теми становища УГКЦ у післявоєнний період зверталися і зарубіжні історики. Зокрема, німецький дослідник Г. Штеле у праці про стосунки Апостольського Престолу з комуністичними режимами, створеній на підставі інформації, добутої з ватиканських архівів, описав обставини, за яких було ліквідовано УГКЦ StehleTajna dyplomacja Watykanu. Papiestwo wobec komunizmu (1917-1991). / Przekіad z niem. – Warszawa, 1993.. Інший зарубіжний дослідник – В. Роод, приділивши увагу висвітленню проблем, пов’язаних з УГКЦ, звертався не лише до архівних документів, але й за консультаціями до кардинала Йосифа Сліпого, о. д-ра Івана Хоми та інших представників цієї конфесії Роод В. Рим и Москва. Отношения между Святым Престолом и Россией/Советским Союзом в период от Октябрьской революции 1917 г. до 1 декабря 1989 г. / Пер. с нем. – Львів, 1995. .
Польський дослідник Б. Цивінський в своїй роботі з новітньої історії Католицької церкви в країнах Центрально-Східної Європи при написанні розділу “Греко-католицька церква в Західній Україні”, вочевидь, через брак автентичних джерел, найчастіше звертався до праць західних істориків, особливо з середовища української діаспори CywiсskiOgniem prуbowane. Z dziejуw najnowszych Koњcioіa katolickiego w Europie Њrodkowo–wschodniej. T. II “…i was przeњladowaж bкd№”. – Lublin: Redakcja Wydawnictw KUL; Rzym: Fundaca Jana Pawіa, Polski Instytut Kultury Chrzeњcijaсskiej. – 1990..
Публікація іншого польського історика – С. Стемпня присвячена темі переслідувань комуністичними режимами Греко-католицької церкви в країнах Центрально-Східної Європи, в тому числі в Західній Україні, після Другої світової війни Stкpieс S. Represje wobec Koњcioіa grecko-katolickiego w Europie Њrodkowo-Wschodniej po II wojnie њwiatowej // Polska – Ukraina. 1000 lat s№siedztwa. T. 2. Studia z dziejуw Chrzeњcijaсstwa na pograniczu kulturowym i etnicznym / Pod red. S.кpnia. – Przemyњl, 1994. .
Наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років почався процес повернення греко-католиків Західної України з підпілля, т.зв. “катакомб”. 26 січня 1990 р. Українська греко-католицька церква була легалізована. Водночас в Україні почали з’являтися перші публікації, монографії, в яких застосовувалися сучасні підходи, що базувалися на нових матеріалах, і які претендують на ґрунтовне і неупереджене висвітлення історії церкви. Ці праці можна виділити в окрему підгрупу, представлену дослідженнями сучасних науковців, вітчизняних історіографів, які базуються на позаконфесійних підходах у розв’язанні поставлених питань. Особливістю багатьох робіт, написаних у 1990-х роках, є їх узагальнюючий характер. У цей період видаються навчальні посібники, як, наприклад, за редакцією А. Колодного і П. Яроцького, де міститься аналіз процесів, що відбувалися в різних конфесіях на території України Колодний А., Яроцький П. Історія релігії в Україні: Навч. посібник. – К., 1999. .
Згодом на зміну узагальнюючій літературі приходять ґрунтовні наукові дослідження, що торкаються широкого спектру проблем історії релігії. Ведеться робота над 10-ти томним виданням “Історія релігій в Україні”, створена колективом науковців на чолі з професором А. Колодним, один з томів якої присвячений Католицькій церкві Історія релігії в Україні. – Т. 4. Католицизм // За ред. П. Яроцького. – К., 2001. . Частина 2-а згаданого тому присвячена історії УГКЦ, де окремий розділ відведено висвітленню становища цієї церкви за умов радянської влади (1944-1991 рр.), в тому числі детально розглядаються обставини, пов’язані зі Львівським собором 1946 р. Васьків А. Львівський собор та його наслідки // Історія релігії в Україні. Т. 4. – С. 451-472. .
Не можна оминути увагою праці “Репресована церква”. Видання містить статті, спомини представників греко-католицького духовенства, які були свідками подій, пов’язаних з Львівським собором 1946 р. Літопис Голготи України. – Т. 2. Репресована церква. – Дрогобич, 1994. .
Вагомим внеском у розвиток сучасної української історіографії стала публікація результатів пошукових зусиль полтавського історика В. Пащенка. Широка джерельна база дозволила автору зосередитися на з’ясуванні причин і перебігу ліквідації УГКЦ Пащенко В. Греко-католики в Україні (від 40-х років XX ст. до наших днів). – Полтава: ТОВ „АСМІ” 2002. .
У монографії І. Андрухіва на підставі матеріалів Івано-Франківського обласного архіву здійснено історико-правовий аналіз релігійного життя на Прикарпатті. Один з розділів – “Релігійне життя на теренах області в другій половині 40-х-50-х років” присвячений підготовці та проведенню “возз’єднання” УГКЦ з РПЦ Андрухів І.О. Релігійне життя на Прикарпатті: 1944-1990 роки. Історико-правовий аналіз. – Івано-Франківськ, 2004. . Різним аспектам релігійної політики сталінського режиму, в тому числі стосовно УГКЦ, присвячені публікації В. Гордієнка Гордієнко В. Сталінізм і Українська греко-католицька церква // Матеріали конференції, присвяченій життю та діяльності митрополита Андрея Шептицького. – С. 43-51. .
У монографії О. Лисенка досліджується проблема взаємин між релігійними організаціями і радянською владою в Україні з початку визволення її території від німецьких військ до 1946 р. Лисенко О.Є. Церковне життя в Україні: 1943-1946. К., 1998. .
У статтях Ю. Волошина “Радянська влада і УГКЦ (1945-1946 рр.) Волошин Ю. “Радянська влада і УГКЦ (1945-1946 рр.) // Український час. – 1994 . – № 1(13). – С. 63-65. , “Ліквідація УГКЦ” Волошин Ю. В. Ліквідація Української греко-католицької церкви // Визвольний шлях. – 1996. – № 3. – С. 335-349. , “Самоліквідація” Ужгородської унії: (До 50-річчя спроби знищення Греко-католицької церкви) Волошин Ю. “Самоліквідація” Ужгородської унії: (До 50-річчя спроби знищення Греко-католицької церкви) // Людина і світ. – 1999. – № 1. – С. 34-38. практично кожна теза дістає ґрунтовне підтвердження документальними даними.
До ще однієї підгрупи робіт необхідно віднести статті та монографії, присвячені персоналіям ієрархів УГКЦ. Величезну увагу як радянських дослідників, так і зарубіжних, серед яких насамперед варто назвати О. Барана Баран О. Митрополит А. Шептицький і його екуменічні ідеї // Патріархат. – 1992. – Травень. – С. 37-42. , В. Кубійовича Кубійович В. Мої візити у митрополита Андрея Шептицького // Український історик. – 1989. – № 1-3. – С. 121-123. , Р. Тожецького Тожецький Р. Митрополит А. Шептицький // Ковчег. – Львів: Либідь, 1993. – С. 101-113., привертала постать митрополита Шептицького. Оцінки його діяльності коливалися від крайнього несприйняття до відвертої ідеалізації.
Книга О. Мишанича побудована на матеріалах слідства у справі Йосифа Сліпого Мишанич О. Митрополит Й. Сліпий перед “судом” КГБ (за архівними джерелами). – Київ, 1993. . Статті Е. Бистрицької Бистрицька Е. Йосиф Сліпий – організатор богословської науки в Україні // Пам’ять століть. – 2002. – № 6. – С. 69-74. , Я. Дашкевича Дашкевич Я. Йосиф Сліпий. Сторінка зі спогадів. – Там само. – С. 60-62. , І. Дацько Дацько І. Римський період наукової діяльності Патріарха Йосифа. – Там само. – С. 62-69. також описують життєвий шлях, подвижницьку церковну діяльність і наукову спадщину митрополита.
Неординарній постаті в історії УГКЦ єпископу Станіславської єпархії Григорію Хомишину присвятив свою книгу о. П. Мельничук, приділивши увагу церковно-канонічним питанням, які підіймав Хомишин Мельничук П. Владика Григорій Хомишин. Патріот-Місіонер-Мученик. – Львів, 1996. . Стаття Н. Рубльової базується на аналізі матеріалів слідства у справі Григорія Хомишина і супроводжується добіркою документів з архівно–слідчої справи репресованого владики Rublowa N. Њwiadectwo wiary. Protokoіy њledztwa i akt zgonu sіugi boїego bp. Hrygoria Chomyszyna – ordynariusza Stanisіawowskiego // Polska – Ukraina. 1000 lat s№siedztwa. T. 5. Mejsce i rola koњcioіa greko-katolickіego w Koњcieіe Powszechnym. / Pod red. S.кpnia. – Przemyњl. – 2000. – S. 123-127. .
Вшанував пам’ять свого духовного наставника о. Ласло Пушкаш, видавши життєпис єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії Теодора Ромжі Пушкаш Л., о. Кир Теодор Ромжа. Життя і смерть єпископа. – Львів: Інститут історії церкви Львівської Богословської Академії. – Львів, 2003..
Сучасну російськомовну зарубіжну історіографію з даної проблематики репрезентує кілька видань, зокрема книга І. Осипової, яка розповідає про долі католицьких священнослужителів, які закінчили свій земний шлях у радянських таборах Осипова И.И. “В язвах своих сокрой меня…” – М., 1996. .
Відверто тенденційна позиція російського автора О. Григоренка заважає об’єктивній оцінці у його праці Григоренко А. Уния в истории Украины-Руси. Краткий исторический очерк. – Новосибирск, 1991. . Автор не заперечує факту, що Львівський собор –це була спланована у Кремлі акція, і втілена у життя органами НКВС за допомогою Ініціативної групи, але одразу ж проводить паралелі з РПЦ, яка також потерпіла від радянської влади не менше за УГКЦ.
Ще одна підгрупа публікацій представлена роботами українських церковних істориків і релігійних діячів. Конфесійна заангажованість і посилена увага до канонічних аспектів, яка характеризує ці роботи не завжди сприяє об’єктивному висвітленню тих чи інших подій.
Серед таких можна назвати працю священика з Австралії о. Т. Коструби. Це радіокоментар для ватиканського радіо, підготовлений автором у 1952 р. Матеріали, представлені у книзі, присвячені Львівському собору 1946 р. Коструба Т. Як Москва нищила Українську Церкву. – Львів, 1995.. У книзі єпископа А. Сапеляка наголошується на активній ролі УГКЦ у вселенському екуменічному процесі. Автор не оминає сумних сторінок в історії цієї церкви, зокрема проведення Львівського собору р. Сапеляк А. Київська церква на слов’янському сході. – Буенос-Айрес: Львів, 1999.
Отже, як у вітчизняній, так і в зарубіжній історіографії знайшла відображення значна частина аспектів проблеми ліквідації УГКЦ та участі органів державної безпеки у цих процесах. Проте дотепер в історичній науці не представлені праці, в яких би тема розкривалась із залученням насамперед комплексу архівних матеріалів Державного архіву Служби безпеки України із одночасним освоєнням широкого кола інших джерел та історіографічного матеріалу. Оскільки жодне дослідження не вичерпує піднятих у дисертації питань, тому можна констатувати, що проблема потребує додаткового, комплексного вивчення та нових якісних підходів до її осмислення.
Джерельною основою дослідження є комплекс архівних матеріалів і, меншою мірою, опублікованих джерел, які безпосередньо стосуються даної проблеми й охоплюють основні її аспекти. Вагомим внеском у розробку дослідження є використання джерел, які вводяться у науковий обіг вперше. Насамперед це документи ДА СБ України, архівів Управлінь Служби безпеки України у Тернопільській, Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях.
Переважна більшість матеріалів – це оригінальні документи, передусім створені структурними підрозділами НКДБ-МДБ СРСР, НКДБ-МДБ УРСР та УНКДБ-МДБ західних областей України. Досліджено документи, авторство яких належить широкому діапазону осіб – від наркомів і офіцерів держбезпеки, представників радянської адміністрації різних рівнів до ієрархів, духовенства і віруючих УГКЦ.
Використані в дисертації документи з ДА СБ України можна умовно поділити на 5 груп. До першої відносяться нормативно-розпорядчі документи, вказівки керівництва НКДБ-МДБ СРСР, МДБ УРСР та УМДБ західних областей України щодо активізації оперативної та слідчої роботи стосовно “церковників”.
Другу групу представлено звітними документами, серед яких доповідні записки, спецповідомлення про реагування населення на арешти священиків УГКЦ, звіти керівників структурних підрозділів НКДБ-МДБ УРСР та обласних управлінь про хід виконання плану заходів з ліквідації УГКЦ.
Третя група – матеріали, що безпосередньо стосуються церковного життя: листування ієрархів, послання, промови, звіти членів Ініціативної групи з возз’єднання УГКЦ з РПЦ тощо.
До четвертої групи відносяться архівні кримінальні справи, що були заведені на заарештованих священнослужителів УГКЦ.
П’яту групу складають друковані видання, які містять різноманітну інформацію, у тому числі про ставлення світової громадськості до проведення Львівського собору 1946 р., документи ОУН з реагуванням на “возз’єднання” УГКЦ з РПЦ.
При виконанні дослідницьких завдань було використано документи нижчезазначених фондів ДА СБ України:
Фонд № 1, зміст більшості документів якого, стосується боротьби радянських органів держбезпеки з українським національно-визвольним рухом, складовою частиною якого розглядалася діяльність греко-католицького духовенства. Тут знаходяться директиви НКДБ-МДБ СРСР щодо УГКЦ для НКДБ-МДБ УРСР, вказівки НКДБ-МДБ УРСР обласним управлінням держбезпеки, спецповідомлення про результати оперативних заходів.
Ф. 3 складається із матеріалів, зібраних спецслужбами про життя церкви, серед яких – послання ієрархів УГКЦ до пастви, звіти про діяльність Ініціативної групи з “возз’єднання” УГКЦ з РПЦ, рукописи праць священиків, зокрема, реферат Гавриїла Костельника “Як можна галицьку греко-католицьку церкву перетворити в православну?”, заяви віруючих, скеровані до органів влади тощо.
Ф. 6, у якому зберігаються архівні кримінальні справи реабілітованих осіб, у тому числі ієрархів та рядового духовенства УГКЦ. Ці документи (матеріали арештів священнослужителів, слідства, обвинувачення, судового розгляду) дозволяють реконструювати загальну картину і деталі здійснення репресивної політики радянської влади щодо УГКЦ.
Ф. 9 містить нормативно-розпорядчі документи – директиви, накази та вказівки НКВС-НКДБ-МДБ СРСР своїм філіям в союзних і автономних республіках та областях, у тому числі стосовно організації різних видів діяльності, скерованої на ліквідацію УГКЦ.
Ф. 13 укомплектовано із брошур, газет, статей, інформаційних бюлетенів антирадянського змісту, що потрапили до рук органів НКВС-НКДБ-КДБ. У цій колекції є, зокрема, трофейні видання ОУН за 1940 -1954 рр., які містять різноманітні публікації, де йдеться про переслідування УГКЦ, як, наприклад, стаття “Наступ сталінсько-большевистського імперіялізму на українську греко-католицьку церкву”, вміщена в газеті ОУН “За Українську державу”.
Ф. 71 представлений матеріалами про організацію Управлінням НКВС-НКДБ Львівської області роботи щодо ліквідації УГКЦ, реагування населення на арешти духовенства та рішення Собору 1946 р.
Ф. 73 містить аналогічні матеріали стосовно Тернопільщині.
До опублікованих джерел, що були використані під час роботи над дисертацією, насамперед належать документи і матеріали Львівського собору, що вийшли друком у 1946 р. Діяння Собору греко-католицької Церкви у Львові 8-10 березня 1946 р. – Львів, 1946., та їх суттєво перероблене перевидання 1984 р. Львівський церковний собор: Документи й матеріали. 1946-1981. – Б. м., 1984..
Широке коло питань було з’ясовано за допомогою одного з томів іншого документального видання, що у 1980-х роках з’явилося завдяки праці істориків української діаспори – “Мартирології українських церков” Мартирологія українських церков. У 4-х т. Т. 2. Українська католицька церква. Документи, матеріяли, християнський самвидав України / Упорядкували і зредагували О. Зінкевич і священик Т. Лончина. – Торонто, Балтимор, 1985..
Проаналізувати церковно-релігійне життя в Україні в умовах тоталітаризму, з’ясувати причини ліквідації УГКЦ допомагають публікації українського історика В. Сергійчука. Зокрема, добірка документів, виявлених у колишніх партійних архівах Греко-католицька церква в 1944-1991 рр. // Український історичний журнал. – 1996. – № . – С. 101-114; 1997. – № . – С. 98-110. , та збірник, особливу увагу в якому привертає широкий масив документів, що стосуються Львівського собору та „катакомбному” періоду УГКЦ Нескорена Церква. Подвижництво греко-католиків України в боротьбі за віру і державу. Зб. док. / Вступ. стаття, комен., упор. В. Сергійчука. – К., 2001..
Послання, листи Андрея Шептицького і акти Митрополичого Ординаріату періоду німецької окупації Східної Галичини (1941-1944 рр.) було покладено в основу збірника документів і матеріалів, виданого спільними зусиллями фахівців Українського Католицького Університету, Національного університету “Києво-Могилянська академія” та Інституту юдаїки Митрополит Андрей Шептицький. Документи і матеріали 1941-1944 / Упоряд. Ж. Ковба; Ред. А. Кравчук. – К., 2003.. Це унікальне видання дозволяє глибше пізнати діяльність УГКЦ, вплив духовенства, особисто митрополита, на віруючих в екстремальних умовах Другої світової війни.
Збірник документів радянських спецслужб присвячений діяльності митрополита Андрея Шептицького Митрополит Андрей Шептицький у документах радянських органів державної безпеки (1939-1944 рр.) / Упоряд. С. Кокін, Н. Сердюк, С. Сердюк; Заг. ред. В. Сергійчук. – К.: 2005.. Викриває методи, якими Кремль за допомогою органів держбезпеки намагався реалізувати власні наміри ліквідації УГКЦ руками її глави. В упорядкуванні збірника спільно з вченими Центру українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка та співробітниками ДА СБ України брала участь дисертантка.
Таким чином, джерельна та історіографічна база є достатньою та різноплановою для вирішення поставлених у дисертації завдань.
У другому розділі „Репресії органів держбезпеки щодо УГКЦ на території Галичини” розглядаються особливості стратегії і тактики владних структур, насамперед НКВС-НКДБ СРСР щодо ліквідації УГКЦ у Галичині, а також специфічні риси різних етапів ліквідаційного процесу.
З’ясовано, що перший досвід взаємин радянської влади та УГКЦ, набутий за період, що розпочався 17 вересня 1939 р. і тривав до окупації західноукраїнських земель гітлерівською Німеччиною, вирішальним чином вплинув на ставлення священнослужителів і віруючих цієї Церкви до подальших подій, пов’язаних із долею Галичини і всієї України. Про відсутність довіри влади до греко-католицького духовенства і її підготовку до застосування репресивних заходів свідчить оперативне “вивчення” багатьох священиків, що провадилось органами держбезпеки восени 1944 р.
На виконання вказівок “згори” управління НКДБ УРСР по Львівській обл. у лютому 1945 р. відновило провадженням “розробку” ієрархів УГКЦ у справі “Ходячие”, розпочату наприкінці 1939 р. Основними об’єктами розробки цього разу стали новий митрополит Йосиф Сліпий і ще кілька найпомітніших серед греко-католицького духовенства постатей – назагал 15 осіб.
Період від лютого по квітень 1945 р. був чи не найдраматичнішим для УГКЦ, особливо її ієрархів. До управлінь НКДБ західних областей з центру одна за одною надходили директиви з вимогою активізувати роботу щодо компрометування цієї Церкви. Сфабрикувавши достатню кількість матеріалу, 11 квітня 1945 р. було заарештовано весь єпископат УГКЦ, що перебував на території УРСР, – митрополита Йосифа Сліпого, єпископів Григорія Хомишина, Никиту Будку, Миколая Чарнецького, Івана Лятишевського, а також багатьох священиків. З аналогічною інтенсивністю провадились арешти та слідчі дії стосовно греко-католицького духовенства управліннями НКДБ інших областей на Заході України.
Обезглавивши УГКЦ арештами її ієрархів і рядових священнослужителів, які категорично відкинули пропозиції перейти на православ’я, органи держбезпеки взялися за ту частину духовенства, яка утрималася від демаршів. Саме з тих, хто не займав твердої позиції, або в кому переважили сумніви й страх перед репресіями, і було розпочато організацію руху за ліквідацію унії. Знову було реанімовано ще довоєнну ідею створення комітету з возз’єднання УГКЦ з РПЦ. Задля цього, всупереч порадам таких теологічних авторитетів галицької греко-католицької церкви, як о. Гавриїл Костельник, а також даних інформаційного вивчення громадської думки, вже через кілька тижнів після арешту єпископату УГКЦ, у травні 1945 р. було оголошено про створення і початок роботи так званої Центральної ініціативної групи з возз’єднання греко-католицької церкви з РПЦ, а також було створено кілька її аналогів місцевого масштабу. До складу Центральної ініціативної групи було включено трьох священиків, які мали б представляти не себе особисто, а духовенство і віруючих цілих єпархій – о. Гавриїл Костельник – Львівської, о. Михайло Мельник – Дрогобицької та о. Антоній Пельвецький – Станіславської. Таким чином, було створено церковно-адміністративний орган, який мав займатися процесом возз’єднання на чолі з Гавриїлом Костельником. Органи НКДБ, застосовуючи різні методи впливу, змусили згаданих вище духовних осіб брати участь у прихованій від них, ретельно запланованій у кремлівських кабінетах спеціальній операції. Остерігаючись можливих проявів непослуху з боку членів Ініціативної групи, чекісти намагалися контролювати кожен їх крок. Свідченням цього стала заведена у серпні 1945 р. управлінням НКДБ по Львівській обл. на Костельника та членів Ініціативної групи, оперативна справа “Возрожденцы”.
Максимально використовуючи потенційні можливості Центральної ініціативної групи, 28 травня 1945 р. було оприлюднено декларацію, в якій члени групи, оцінюючи унію з Ватиканом як “історичну зраду українському народові”, зверталися до уряду УРСР з проханням визнати їх тимчасовим церковно-адміністративним органом УГКЦ і дозволити розпочати возз’єднавчий процес з РПЦ. Того ж дня, коли з’явилась декларація, було опубліковано звернення Ініціативної групи до духовенства і вірних УГКЦ із закликом розірвати унію. Показово, що одночасно із появою згаданих вище документів Ініціативної групи НКДБ УРСР уже підбивав перші підсумки роботи щодо ліквідації унії.
З’ясовано, що між НКДБ СРСР і НКДБ УРСР відбувалися принципові розбіжності у тактиці ліквідації УГКЦ. У травні 1945 р. спеціальна група НКДБ СРСР, перевіривши роботу НКДБ УРСР “по лінії церковників”, піддала цю роботу нищівній критиці. Московський центр заборонив місцевим органам НКДБ дотримуватися вимог Києва про використання апаратів цивільних органів, що займалися реалізацією державної політики щодо релігійних установ.
Найповільніше просувалася справа спонукання до переходу у православ’я греко-католицького чернецтва. Тому НКДБ УРСР скерував директиву до своїх управлінь у західних областях з вимогою посилити оперативну роботу серед монахів, а за наявності даних про його антирадянську діяльність арештовувати і проводити слідство. Крім арештів, влада вжила стосовно чернецтва УГКЦ й інші репресивні заходи. Було вирішено розпочати ліквідацію монастирів, число мешканців у монастирях штучно скорочували завдяки постійним арештам, тих, хто залишався, виганяли з осель і примушували переселятися до місць, де ще чернече життя дозволялося.
Напередодні так званого собору УГКЦ НКДБ починав підводити перші підсумки своєї роботи. До здобутків було віднесено створення розгалуженої вивідувальної мережі для таємного збирання інформації про УГКЦ, а також проведення численних арештів у греко-католицькому середовищі.
Для прискорення справи ліквідації проводилися наради духовенства з метою прийняття ухвали про перехід до православ’я. Незважаючи на ретельну підготовку нарад деканатів доволі часто
