ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

САХНОВСЬКИЙ Олександр Євгенович

УДК 94(417)"1914/1918"

ІрЛАНДСЬКИЙ АВТОНОМІЗМ

У РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ:

ПОЗИЦІЯ ПАРТІЇ ГОМРУЛЯ ТА ПОЛІТИКА БРИТАНСЬКИХ УРЯДІВ

07.00.02 – Всесвітня історія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Чернівці - 2006

Дисертацією

є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії нового та новітнього часу Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

Міністерства науки і освіти України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Сич Олександр Іванович,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри

історії нового та новітнього часу, професор

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Юрій Михайло Федорович,

Чернівецький торговельно-економічний

інститут Київського національного

торговельно-економічного університету,

завідувач кафедри соціально-економічних

наук, професор

кандидат історичних наук, доцент

Глєбов Віктор Вікторович,

Інститут соціальних наук Одеського

національного університету імені

І.І. Мечникова,

кафедра міжнародних відносин, доцент

Провідна установа: Інститут історії України НАН України,

відділ всесвітньої історії та міжнародних

відносин (м. Київ)

Захист відбудеться 29.09.2006 року о 13 годині, на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.06 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2 (корпус 14, ауд. 18).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23.

Автореферат розісланий 23.08.2006 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.Я. Лупул

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Перша світова війна 1914 – 1918 рр. стала потужним каталізатором суспільних процесів, у тому числі – національно-визвольних змагань пригноблених народів за свободу і незалежність. Сам факт війни між полінаціональними імперіями під гаслом „боротьби за права малих націй” об’єктивно ставив національне питання у фокус подій, прискорюючи політичний вибір між власним націоналізмом і лояльністю щодо імперії.

В означеному вище контексті особливий інтерес викликають спроби вирішення ірландського питання, яке традиційно впродовж декількох десятиліть залишалося центральним інтегруючим фактором кризи британської політичної системи. Війна ще більше його загострила, змусивши правлячі кола до пошуків реорганізації британської держави та її колоніальної імперії. Ці пошуки, як відомо, загалом увінчалися успіхом: на початку 30-х років ХХ ст. Британська імперія відносно безконфліктно трансформувалася в Британську Співдружність Націй, зумівши номінально „зберегти обличчя”. У цьому плані досвід англо-ірландських відносин – скоріше виняток, великий прорахунок британських державотворців.

На жаль, ця негативна складова початкового процесу британської деколонізації, особливо в переломний період Першої світової війни, недостатньо вивчена і ще менше теоретично осмислена. Ірландський автономізм (рух за гомруль) як альтернативний варіант вирішення ірландського питання залишився далеко в тіні бурхливих подій, за висловом Е. Хобсбаума, „короткого ХХ ст.” – століття війн і революцій. Цю тему, свого часу, свідомо обійшли увагою натхненні революційною перспективою радянські історики. Та й сучасні дослідники, наскільки нам відомо, не виявляють до неї особливої зацікавленості. І навіть в англо-ірландській історіографії можна знайти суттєві прогалини щодо даної проблеми. Так, ірландське питання зовсім не розглядалося в контексті британських воєнних цілей, цілком ймовірно тому, що цей аспект дослідження потребує застосування нетрадиційного підходу.

В необхідності наукового дослідження обраної теми переконує й остаточно не вирішена дотепер проблема Ольстера. Остання, зокрема, спонукає до поглибленого вивчення англо-ірландських відносин періоду Першої світової війни як для кращого розуміння витоків „ольстерського питання”, так і для пояснення сучасної ситуації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках комплексної наукової теми „Актуальні проблеми історії нового та новітнього часу країн Західної Європи та Північної Америки”, яка розробляється кафедрою історії нового та новітнього часу Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Мета і завдання дослідження. З огляду на актуальність, стан джерельної бази та ступінь наукової розробки теми, автор ставить за мету проаналізувати політику британських урядів і позицію Партії гомруля щодо ірландського питання у період Першої світової війни (1914 – 1918 рр.).

Досягнення поставленої мети зумовило розв’язання таких завдань:

- оцінити загальний стан наукової розробки обраної теми та визначити її найменш вивчені аспекти;

- обгрунтувати базові методологічні принципи дослідження;

- виявити загальні тенденції британської політики щодо ірландського питання;

- визначити особливості позиції урядів воєнних років у вирішенні ірландської проблеми (ліберального кабінету Г. Асквіта, коаліційного уряду 1915 – 1916 рр., Воєнного кабінету Д. Ллойд Джорджа);

- проаналізувати діяльність Партії гомруля (Ірландської парламентської партії) впродовж 1914 – 1918 рр.;

- з’ясувати причини переростання ірландського питання у загальноімперську та міжнародну проблему;

- охарактеризувати головні події, які визначили зміну політичних орієнтирів в ірландському визвольному русі впродовж 1914 – 1918 рр.;

Об’єктом дослідження є ірландське питання у роки Першої світової війни.

Предмет дослідження: політика британських урядів щодо ірландського гомруля у звязку з позицією Ірландської парламентської партії (далі – ІПП).

Методи дослідження грунтуються на приципах історизму, наукової об’єктивності та діалектичного розуміння історичного процесу. Аналіз джерел та наукової літератури здійснювався за хронологічним і структурно-тематичним принципами. Відповідно до поставленої мети та завдань автор застосовував загальнонаукові методи (аналізу, синтезу, класифікації), загальногуманітарні (метод семіотики), а також спеціально-історичні (історико-порівняльний, ретроспективний).

У ході дослідження використані також окремі положення воєнної теорії Карла фон Клаузевіца, зокрема, теза про „залізну логіку війни”, яка передбачає дію „закону крайнощів”. Це положення, на глибоке переконання дисертанта, поширюється не тільки на суто військову сферу, а й на ідеологію, особливо коли мова йде про тотальну війну. Постановка ірландського питання в контекст ідеологічного протистояння з приводу „прав малих націй” відкриває нові перспективи його дослідження.

Хронологічні рамки досліджуваної теми загалом співпадають з часовими межами Першої світової війни (1914 – 1918 рр.), хоча це не виключало короткого екскурсу у передвоєнний період для виявлення коренів ірландського питання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає, в першу чергу, в постановці проблеми, яка ще не була об’єктом спеціального дослідження. Проблема ірландського автономізму вперше проаналізована в контексті політики британських урядів, які діяли в екстремальних умовах війни.

Водночас у дисертації:

- запропоновані і обгрунтовані нові методологічні підходи щодо дослідження теми. Дослідники ірландського питання часто ігнорують рух за гомруль, знаючи, так би мовити, „кінцевий результат” перебігу подій, тобто його поразку. Автор пропонує застосувати альтернативний підхід, який допомогає уникнути зазвичай розповсюдженого в історичних творах „ретроспективного зміщення”;

- ірландське питання вперше розглянуте в контексті „закону крайнощів”, який, на думку автора, охоплює і сферу ідеології;

- на основі аналізу широкого кола джерел та літератури встановлене співвідношення об’єктивних і суб’єктивних причин поразки гомрулерівського руху і краху ІПП;

- керуючись семіотичним методом, здійснено текстуальний аналіз тих пунктів британських воєнних цілей, які формулювались під впливом ірландського фактора;

- у науковий обіг введені оригінальні документи (листи Ллойд Джорджа, Бонар Лоу та інших) з архіву Палати лордів (House of Lords Record Office), які стали доступними в мережі Internet лише з січня 2005 року;

- узагальнено результати досліджень низки зарубіжних фахівців, які так чи інакше торкалися даної теми.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що автором запропоновано нові підходи вивчення проблеми ірландського автономізму в контексті політики британських урядів, які діяли в умовах тотальної війни. Їх застосування дає змогу поглибити вивчення суттєвих аспектів політичної історії Великої Британії та Ірландії поч. ХХ ст., а також може слугувати підгрунтям для подальших досліджень. З іншого боку, висвітлені в дисертації питання мають, на думку автора, неабиякий сучасний підтекст. Мабуть, найбільш очевидним є витоки „проблеми Ольстера”. У більш широкому плані йдеться про негативний досвід у вирішенні національного питання, який багато чому навчив британських політиків на шляху трансформації найбільшої у світі імперії у Британську співдружність.

Результати дослідження можуть бути використані також в навчальному процесі у вищих навчальних закладах при підготовці курсів з історії нового і новітнього часу, міжнародних відносин, а також для розробки спеціальних курсів з історії Першої світової війни, Ірландії та Великої Британії.

Апробація результатів дисертації Основні положення дисертації обговорено на засіданні кафедри історії нового та новітнього часу Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, а також оприлюднено на Міжнародній науковій конференції „Національно-державне відродження слов’янських народів Центрально-Східної Європи крізь призму 85-річчя” (Тернопіль 18-19 листопада 2003р.), V Буковинській міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 130-річчю Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (Чернівці 29 листопада 2005 р.), та на Міжнародному науковому семінарі „Кайндлівські читання” (Чернівці 22-23 травня 2004 р.)

Публікації. Зміст дисертації розкрито в 5 авторських публікаціях, чотири з яких – у наукових фахових виданнях з історичних наук, що входять до переліку ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків (168 с.), списку використаних джерел (291 найменування на 24 сторінках). В цілому загальний обсяг дисертації із списком використаних джерел складає 192 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, а також наукову новизну і практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі Стан наукової розробки теми” здійснено огляд історіографії з проблематики дисертаційного дослідження, охарактеризовано його джерельну базу.

У першому підрозділі „Історіографічний огляд” подані результати наукового осмислення праць зарубіжних істориків в контексті досягнень сучасної вітчизняної літератури з історії Першої світової війни. Зокрема, в основу критичного аналізу ірландської, північноірландської та англійської історіографії покладено бінарну опозицію „національний канон” - „ревізіонізм”. Особливі умови формування ірландської історіографії в період протистояння маленької Ірландії могутній Британській імперії сприяли поширенню великого націоналістичного наративу (grand narrative of Irish history). Своєї довершеної форми він досяг у „каноні ірландської історії”, який в наш час активно пропагують Т. Голвей, С. Дейн та інші історики і публіцисти. Аналіз їх праць дозволяє визначити основні ідейні максими „канону”: історична тяглість ірландської нації, споконвічна боротьба ірландців за свою державу, заперечення будь-яких взаємовпливів чи компромісів тощо. У такому контексті тема ірландського автономізму або взагалі зникає з історії, або, в кращому випадку, фігурує в якості негативного епізоду. Натомість противники „канону”, яких нині часто називають „ревізіоністами”, вказують на альтернативні шляхи розвитку Ірландії і рішуче заперечують „канонічну” тезу про приреченість ідеї гомруля вже на початку ХХ ст.

Загалом історичні дискусії останніх десятиліть у широкому сенсі проходять з певною перевагою тих істориків (П. Бів, П. Джеланд, Д. Фейнан, Ф. Кемпбелл), які орієнтуються на порівняльні дослідження, враховують альтернативні варіанти розвитку та широку постколоніальну перспективу. Саме в цьому контексті тема ірландського автономізму не просто відроджується, але й набуває нових значень.

Відправним пунктом аналізу радянської історіографії дисертант обрав вислів сучасного історика-теоретика А.Л. Юрганова „Ми задаємо людям минулого наші питання, але добиваємося від них їх відповідей”. Характер питань, які задавали ірландському минулому радянські історики, як і магістральний напрямок і межі їх досліджень диктувала специфічно спрощена марксистська методологія. Свідченням цього є проаналізована у даному підрозділі монографія А.Д. Колпакова „Ирландия на пути к революции, 1900 – 1918 рр.”, а також праці Є. Ю. Полякової, І.Ф. Туполевої, М.Є. Орлової, українського дослідника С.В. Толстова та інших істориків, які торкалися переважно „революційних” сюжетів ірландської історії початку ХХ ст. У такому контексті гомруль і „партія ірландського буржуазного націоналізму” фігурують як марне заперечення неухильного поступу революції, а не її реальна альтернатива. І тим не менш, загальновідомий факт розподіленого пізнання у комплексному дослідженні минулого робить подяку за їх науковий доробок необхідною і приємною.

У другому підрозділі „Джерельна база дослідження” проаналізовані використані дисертантом джерела: архівні документи, стенограми дебатів в британському парламенті, щоденники і мемуари політичних діячів, матеріали періодичної преси, публіцистика, опубліковані збірки документів.

Політична вразливість ірландського питання стала причиною недоступності архівних документів впродовж ХХ ст. Лише в останні роки ситуація змінилася на краще, принаймні на сьогодні через мережу Інтернет можна отримати доступ до великого масиву документів „Архіву Палати лордів” (House of Lords Record Office). Зокрема, у процесі роботи над темою було опрацьовано листування Д. Ллойд Джорджа із лідерами ІПП та причетними до ірландських справ британськими діячами.

З іншого боку, цікаві матеріали подають в мережу Інтернет ірландські історики та архівісти. Зокрема, „Товариство Джеймса Коннолі” помістило серію документів, серед яких нашу увагу привернула гостра полеміка відомого соціаліста з лідерами гомрулерівського руху. Особливий інтерес викликають матеріали, подані на сайті „Athy Heritage Centre World War I”. Його укладачі з типового для Південної Ірландії графства Кілдер подають статті, замітки, полеміку з місцевої газети „Кілдер Обсервер” за декілька воєнних років, тобто інтернетний варіант того джерела, яке зазвичай називають „місцевою пресою”. Його значимість важко переоцінити.

Автор дисертації не схильний переоцінювати доступ до архівних документів. Зокрема зазначається, що великому масиву „паперів Ллойд Джорджа” притаманна „архівна невловимість”, оскільки маститий політик віддавав перевагу особистим контактам, уникаючи фіксованих офіціозів. У цьому зв’язку особливої цінності набувають щоденики, особливо ті, у яких їх автори робили записи, так би мовити, по гарячим слідам. Ця перевага притаманна щоденникам Л. Емері, Т. Джонса, Ч. Скотта, М. Хенкі та інших, тоді як мемуари того ж Л. Емері, а також Г. Асквіта, В. Лонга чи Р. Сесіля явно грішать „ретроспективними зміщеннями”. Останнє зауваження, поза будь-яким сумнівом, стосується і багатотомних спогадів Д. Ллойд Джорджа, критичному аналізу яких дисертант присвятив окрему статтю.

Джерелом, важливість якого важко переоцінити, є стенографічні записи дебатів у Палаті громад британського парламента, де Ірландію традиційно представляла ІПП. Активність гомрулерів коливалась: окремі виступи в 1914 році, потім „лояльна мовчанка” і, нарешті, приблизно з середини 1916 р., коли партія перейшла у відкриту опозицію, ірландські депутати виступали часто і гостро, особливо з приводу „малих націй”.

Насамкінець, у розділі обгрунтовано необхідність застосування семіотичного методу для аналізу і співставлення збірок документів, присвячених, з одного боку, воєнним цілям, а з іншого – формуванню зовнішньої політики Великобританії. Поєднання таких, здавалося б, тематично різних документів дало можливість вперше в історіографії дослідити вплив ірландського чинника на процес прийняття рішень з приводу британських воєнних цілей. Побічним результатом проведеного аналізу стали помічені автором помилки в тексті російського перекладу „Воєнних мемуарів” Ллойд Джорджа (т. 5, с. 61).

Отже, наукові здобутки з досліджуваної теми доволі скромні, до того ж зосереджені переважно в працях істориків т.з. ревізіоністського напрямку. Зважаючи на це, а також враховуючи сучасні можливості розширення джерельної бази, назріла потреба в проведенні комплексного дослідження проблеми ірландського автономізму в 1914 – 1918 рр.

У другому розділі Ірландське питання напередодні та на початку Першої світової війни” розглядаються історичні корені, зміст та особливості постановки ірландського питання у вказаний період.

У першому підрозділі „Ірландське питання в історичній ретроспективі” подана стисла характеристика становища Ірландії як першої англійської колонії, яка, за винятком Ольстера, залишалася „периферією в межах капіталістичного ядра”.

Особливості економічного розвитку Ірландії визначили і її винятковість у процесі націєтворення на Британських островах. Залишившись за межами „британськості”, ірландці-католики змушені були постійно розвивати „оборонний націоналізм”, який включав різні форми опору: від пасивної непокори до тактики змов і тероризму. Разом з тим процес загальної демократизації політичного життя у Великій Британії в ХІХ ст. відкривав для ірландців доволі широкі можливості добиватися рівноправного місця в британській державі суто конституційними методами. Спроби втілити ці можливості в життя пов’язані з діяльністю Ірландської парламентської партії, яка висунула гасло „гомруля” (від англ. home rule), тобто самоврядування, і вперше резонансно заявила про себе у 80-х роках ХІХ ст.

Через непоступливу позицію Палати лордів („спадкових ворогів Ірландії”) Білль про гомруль був провалений, а з приходом до влади консерваторів про нього майже забули. На початку ХХ ст. ірландська проблема сприймалася як давно минула примара. Але напередодні Першої світової війни ірландське питання несподівано „виринуло” знову, ставши цього разу зовнішнім проявом чергової надзвичайно гострої політичної кризи у Великій Британії. Спроби ліберального уряду Асквіта провести через парламент Білль про гомруль наштовхнулися на організований, за підтримки консерваторів, опір протестантів Ольстера. Та попри все, у травні 1914 р. Білль про гомруль успішно пройшов третє читання. Формально це означало перемогу ІПП, яка добивалася автономії для Ірландії з 80-х років ХІХ ст. Але до практичного втілення в життя прийнятого з такими труднощами законопроекту було ще далеко. Натомість напередодні Першої світової війни Ірландія опинилася перед загрозою іншої війни – громадянської. У такому разі цілком слушно поставало питання: чи залишилися в ІПП шанси довести справу до кінця?

У другому підрозділі „Позиція Партії гомруля щодо участі ірландців у війні: ілюзії та реальність” проаналізовано ситуацію перших місяців війни, коли ІПП формально могла виступити у новій ролі – визнаного політичного лідера автономної Ірландії.

Вступ Великої Британії у війну поставив кожного свідомого ірландця перед непростим вибором: воювати чи ні, а якщо воювати, то на чиєму боці і з якою метою. Автором детально проаналізована позиція ІПП у цей критичний період, наведені різні точки зору й оцінки діяльності її керівництва, зокрема голови партії Д. Редмонда. Не маючи статусу національного лідера, останній взяв на себе велику відповідальність, коли всупереч давній ірландській традиції заявив в Палаті громад про безумовну підтримку воєнних зусиль уряду. Ця заява, як і участь гомрулерів у кампанії з набору добровольців в британську армію, не сприяли консолідації ірландців, серед яких посилився розкол.

У дисертації наголошено, що ситуація вимагала від лідерів Партії гомруля приймати не особисті рішення, а як представників ірландського народу в британському парламенті. Беручи на себе відповідальність, вони, цілком вірогідно, були дезорієнтовані, по-перше, перспективою короткої війни („закінчиться до Різдва”), а по-друге, показною рішучістю уряду Асквіта довести справу ірландської автономії до кінця (у вересні 1914 р. Білль про гомруль внесено у Звід законів). Насправді вже на початок 1915 р. стало очевидним, що: а) війна продовжується і їй не видно кінця; б) рішучість уряду швидше уявна („добре відрепетована вистава”, як зазначив соціаліст Дж. Коннолі), оскільки Білль про гомруль став Законом остаточно (у вересні 1914 р.), але на умовах, які робили проблематичною саму можливість його втілення в життя.

Насамкінець, відверто зневажливе ставлення командування британської армії до ірландських добровольців спонукало більшість із них до роздумів: чи готові британські можновладці належним чином оцінити їх лояльність та підтримку в період суворих випробувань. Число тих, хто почав сумніватися в цьому, швидко зростало. За таких обставин лідерам ІПП не залишалося нічого іншого, як покладатися на улюблену пораду Г. Асквіта: „поживемо – побачимо”. Це означало втрату ініціативи в питанні про майбутнє Ірландії.

У третьому розділі „Політика коаліційного уряду Герберта Асквіта в ірландському питанні (травень 1915 – грудень 1916 рр.)” докладно проаналізовані події, які викликали переорієнтацію громадської думки в Ірландії від ідеї гомруля ІПП до більш радикальної програми партії Шин фейн.

У першому підрозділі „Реакція ірландської громадськості на формування коаліційного уряду та його спроби запровадити військову повинність” йдеться про т. з. „тихий переворот” на вершині британської політики наприкінці травня 1915 р. Під тиском обставин воєнного часу глава уряду Г. Асквіт змушений був сформувати коаліційний уряд, в який окрім відомих „вождів” Консервативної партії, увійшов і лідер ольстерських юніоністів Е. Карсон. Проте, третя за чисельністю парламентська фракція ірландських націоналістів залишилася поза урядовою коаліцією.

Аналізуючи чисельні відгуки на формування коаліційного уряду в Ірландії і далеко за її межами, особливо в США, автор відзначає його як своєрідний рубіж, який позначив відхід громадської думки від поміркованого парламентаризму гомрулерів. З іншого боку, ІПП не змогла пристосуватися до нової ситуації, а її лідер майже на півроку зайняв позицію „лояльної мовчанки” стосовно коаліційного уряду.

Влітку 1915 р. англо-ірландські стосунки зосередились головним чином навколо питання про військову повинність (конскрипцію). На парламентському рівні ІПП виступила проти поширення примусової служби на ірландців, проте не припиняла агітації за їх добровільний вступ у британську армію. Така двоїста політика не принесла гомрулерам якихось дивідендів. А тим часом Шин фейн сповна скористалася антирекрутською кампанією для поширення свого впливу.

У другому підрозділі „Повстання в Дубліні (квітень 1916 р.): політичні наслідки урядових репресій” йдеться про подію, яка не тільки змінила політичні пріоритети в Ірландії, але й мала відчутний резонанс далеко за її межами. Радянські історики розглядали „Червоний Великдень” (24–30 квітня) як закономірний наслідок революційного руху в Ірландії. Насправді ж постановка повстання в логічний розвиток подій початку ХХ ст. досить проблематична хоча б тому, що воно почалося і проходило стихійно. Передбачуваною була лише його поразка, на яку свідомо пішли натхненні революційною романтикою керівники дублінських повстанців.

Повстання стало несподіванкою для британського уряду, політичних партій, громадськості. Боючись критики з боку політичних опонентів за невдачу спроб попередити „заколот”, очолюваний лібералом Асквітом коаліційний кабінет надав необмежені повноваження військовому керівництву, яке не забарилося вдатися до надмірного й невиправданого насилля. Загальний результат недалекоглядної політики жорстоких репресій став очевидним вже на початку травня 1916 р.: повстанці, фізично зломлені на вулицях Дубліна, здобули, натомість, цілковиту моральну перемогу. Закатовані вожді повстання стали „мучениками за свободу”, а саме таких ірландська традиція особливо шанує, насамкінець – героїзує.

Лідери ІПП розуміли, що на карту поставлено саме існування легального руху в Ірландії й доля їх партії. Проте, окрім запізнілих апеляцій до урядовців, ніяких інших важелів впливу вони не мали. Вже під кінець 1916 р. стало очевидним, що надміру репресивні заходи уряду лише посилюють позиції противників гомруля.

У четвертому розділі „Ірландський автономізм у політиці уряду Д. Ллойд Джорджа (1917 – 1918 рр.)” детально проаналізовані політичні маневри британського уряду в ірландському питанні в останні роки Першої світової війни.

У першому підрозділі „Переростання ірландського питання в імперську та міжнародну проблему” йдеться про новий статус „клятого питання”, постановка якого з кінця 1916 р. все більшою мірою залежала від зовнішніх чинників. Чисельна і доволі впливова ірландська діаспора в США і британських домініонах (Австралії, Канаді) гостро реагувала на надміру жорстоке придушення Дублінського повстання, поширюючи антианглійські настрої в цих країнах. Враховуючи ці обставини, заокеанські партнери настирливо нагадували британським політикам про необхідність „залагодити ірландські справи”. З іншого боку, лідери Партії гомруля, покладаючи надії на „особисту позицію” Ллойд Джорджа, підреслювали, що вирішення ірландського питання „варте битві на полі бою”. І тим не менше, перебуваючи під внутрішнім і зовнішнім тиском, британські політики, у першу чергу сам глава уряду, шукали вихід із скрутної ситуації зовсім в іншому напрямку: не вирішення ірландського питання, а спроба „заморозити” його до закінчення війни. Саме з цією метою Ллойд Джордж погодився на т. з. „консенсусний варіант”: зібрати представників усіх ірландських партій і організацій, які б розробили новий спільний проект самоврядування. Але „конвенція”, як назвали цю ініціативу, провалилася з самого початку і задовго до формального завершення переговорів (квітень 1918 р.) їх результати вже мало кого цікавили. Ірландське питання виходило з-під контролю британських політиків, перетворюючись на інтегральну частину міжнародної національно-колоніальної проблеми.

У другому підрозділі „Ірландське питання в контексті воєнних цілей Великої Британії” звертається увага на те, що формально в офіційних заявах стосовно цілей війни ірландці не згадувалися. У такому разі позитивістська методологія заперечує саму постановку заданої теми, оскільки вивчати можна лише документально підтверджені факти чи події. Натомість, автор звернувся до методу семіотики, сутність якого і результати практичного застосування подані у цьому підрозділі.

Тексти офіційних заяв британського уряду щодо воєнних цілей (Нота союзників від 10.І.1917 р. і промова Ллойд Джорджа 5.І.1918 р.) набувають нового смислу, якщо проаналізувати ситуацію, в якій вони формулювалися буквально по окремих пунктах. З цією метою автор звернувся до дискусії в Палаті громад, яка точилася з перервами впродовж декількох місяців навколо зафіксованої в Ноті союзників фрази про „звільнення Італійців, Слов’ян, Румунів та Чехо-Словаків від чужоземного панування”. Офіційні представники влади не могли у подальшому не враховувати ірландських депутатів, які одностайно трактували „liberation” за логічним правилом імплікації: якщо на визволення заслуговують слов’яни, чехословаки..., то того ж вимагають і ірландці.

Ще гостріші колізії виникли на межі 1917 – 1918 рр., коли в ідеологічне протистояння з приводу „малих націй” втрутились, з одного боку, „миротворець” В. Вільсон, а з іншого – російські більшовики. Втягуючи своїх противників у „боротьбу крайнощів”, про яку свого часу писав К. фон Клаузевіц, останні застосували замість абстракного „визволення” термін „національне самовизначення”. У даному підрозділі на основі офіційних документів вперше детально простежене обговорення в британському Воєнному кабінеті основних пунктів промови про воєнні цілі, з якою Ллойд Джордж виступив 5 січня 1918 р. Головна дилема, яку з великими труднощами вирішували учасники дискусії, була така: яким чином можна (і треба) визнати право на самовизначення „малих народів” за межами „британського світу” і водночас не визнати це право для ірландців. Як свідчить уточнений автором дисертації (порівняно з російським) переклад англомовного тексту промови, збагачені попереднім досвідом політики цілком впоралися із завданням. Але цей суто ідеологічний маневр аж ніяк не вплинув на подальшу ірландську кризу, яка невідворотно насувалася з кожним днем.

У третьому підрозділі „Ірландська криза навесні 1918 року та її наслідки. Крах Ірландської парламентської партії” доведено, що війна диктувала політикам свої закони, поставивши їх весною 1918 р. перед суворою необхідністю звернутися до найнебезпечнішого аспекту ірландської проблеми – поширення військової повинності на ірландців.

Автором детально висвітлені причини прийняття постанов уряду щодо конскрипції, гостру реакцію ірландців усіх політичних напрямків на цю подію, їх об’єднання і протест, який вилився у Загальний страйк. Уряд змушений був відступити. Англійські історики назвали „конскрипційну кризу” найбільшою помилкою Ллойд Джорджа. В дисертації подане більш глибоке пояснення: йдеться не про „помилку”, а про обгрунтовану К. фон Клаузевіцем „залізну логіку війни”, яка передбачає дію „закону крайнощів”. У відповідності з ним британські урядовці змушені були в обмін на конскрипцію пропонувати різні варіанти вирішення ірландського питання: негайне введення гомруля, т. з. „федеральний проект” та інші. Та як тільки загроза поразки минула, уряд знову вдався до репресій: арешти, суди, звинувачення шинфейнерів у „німецькій змові” тощо. В результаті започатковані раніше політичні зрушення досягли свого логічного завершення. Для більшості ірландців гомруль втратив актуальність, а разом з ним втратила позиції й партія, яка відстоювала ідею автономії впродовж десятиліть. На грудневих (1918 р.) виборах ІПП отримала всього 6 мандатів і практично зійшла з політичної арени. Віддавши перевагу Шин фейн (73 мандати із 105), ірландці обрали „особливий шлях” розвитку – шлях збройної боротьби за національну державу.

У висновках узагальнено основні положення і результати дослідження. Ірландський автономізм у роки Першої світової війни залишався реальною альтернативою силовому (революційному) вирішенню ірландського питання. Дискредитація ідеї гомруля і крах ІПП, яка відстоювала її впродовж десятиліть, були зумовлені, з одного боку, об’єктивними умовами воєнного часу, а з іншого – непослідовною політикою британських урядів у спробах розв’язати ірландське питання.

Незважаючи на всю гостроту передвоєнної кризи 1912–1914 рр., Білль про гомруль пройшов всі три етапи парламентської процедури і був внесений у Звід законів. Шлях Ірландії до автономії формально був відкритий.

Війна кардинально змінила політичну ситуацію, прискорила й загострила усі суспільні процеси, причому політики, як британські, так і ірландські, часто вже не встигали адекватно реагувати на ці зміни. Встановлено, що керівна верхівка ІПП не змогла в дусі старої традиції скористатися труднощами Англії для утвердження власних позицій і завоювання масової прихильності ірландців. Натомість лідери гомрулерівського руху повністю покладалися на обіцянки ліберального уряду Асквіта і зайняли недвозначну проімперську позицію.

Констатовано, що вибір лідерів Партії гомруля у плані перспективи виявився помилковим. Замість очікуваних політичних дивідендів гомрулери фактично ставали заручниками британських лібералів, їх „охвістям”. Ставка на Ліберальну партію, була помилковою ще й тому, що британський лібералізм сам не витримав суворих випробувань війни і незабаром фактично зійшов з політичної арени. В дисертації виділені основні етапи одночасної втрати позицій Ліберальної партії Великобританії і Партії прибічників ірландського гомруля.

Формування першого коаліційного уряду (травень 1915 р.) об’єктивно поставило під сумнів доцільність проімперської позиції ІПП. Представники третьої за чисельністю депутатів парламентської фракції залишились поза урядовою коаліцією, натомість туди увійшли „вожді” Консервативної партії із числа непримиренних противників гомруля.

Повстання в Дубліні в квітні 1916 р. – безумовно, знакова подія, яка в перспективі докорінно змінила розстановку сил в ірландському визвольному русі. Але цьому немало посприяв і сам уряд Асквіта, який погодився надміру суворо покарати повстанців. Як наслідок, ірландський республіканізм, який до того все ще перебував у „політичному затінку”, тепер швидко завойовував прихильність пересічних ірландців.

Посилення позицій консерваторів мало місце і під час формування другого коаліційного уряду (грудень 1916 р.). Відтоді гомрулерам залишалося надіятися лише на особисте „прихильне” ставлення Д. Ллойд Джорджа, маневри якого в ірландському питанні диктувалися не логікою здорового глузду, а суворою необхідністю, яку свого часу воєнний теоретик К. фон Клаузевіц обгрунтував як „чисту логіку війни”. Ця логіка передбачає „закон крайнощів”, перед яким поступаються будь-які обмеження чи поміркованості.

В дисертації обгрунтовано поширення „закону крайнощів”, окрім військової, технічної, економічної сфери, на ідеологічне протистояння. У цьому контексті шляхом застосування семіотичного методу аналізу джерел доведено, що британські воєнні цілі в 1917 – 1918 рр. формулювалися і коректувалися з огляду на можливу реакцію ірландців. Останні справедливо вважали, що пропагандистські заклики „звільнення (liberation) малих націй” стосуються їх у першу чергу.

Констатовано, що вимушена згода Ллойд Джорджа передати вирішення ірландського питання самим ірландцям (т. з. Конвенція) служила ширмою, за якою уряд під тиском неохідності посилення воєнних зусиль готувався до надзвичайно ризикованої акції – поширити військову повинність на ірландців. Спроба увести конскрипцію в Ірландії у квітні 1918 р. – це не „помилка” і не результат непродуманих рішень британських урядовців, а вияв самої динаміки тотальної війни, суть якої полягає у тому, що сьогоднішній радикалізм приречений стати поміркованістю дня завтрашнього. Весняний наступ німецьких військ в 1918 р. змусив британських політиків, попри все їх небажання, вдатися до найнебезпечнішого заходу – ірландської конскрипції.

Отже, тотальна війна продиктувала умови, за яких мирне вирішення ірландського питання стало неможливим. Для більшості ірландців гомруль втратив сенс вже після Дублінського повстання 1916 р., а „конскрипційна” криза 1918 р. остаточно його поховала. В умовах тотальної війни політики повинні приймати самостійні і частіше всього нестандартні рішення. Поклавши надії на державну мудрість британських лібералів, ІПП втратила масову підтримку населення. Логічним наслідком стала її нищівна поразка на загальних виборах у грудні 1918 року.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Сахновський О.Є. Втрачений шанс: Ірландська парламентська партія між імперським лоялізмом та націоналізмом на початку Першої світової війни // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 173 – 174: Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. – Чернівці: Рута, 2003. – С. 402–412.

2. Сахновський О.Є. Реакція Ірландської парламентської партії на національне відродження слов’янських народів Австро-Угорщини та її розпад // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Історія. – Вип. 3: Національно-державне відродження слов’янських народів Центрально-Східної Європи крізь призму 85-річчя. – Тернопіль: ТДПУ, 2003. – С. 41-44.

3. Сахновський О.Є. Ірландія в „імперіологічних” дослідженнях істориків СНД (кінець ХХ – поч. ХХІ ст.) // Р.Ф. Кайндль і українська історична наука. Матеріали Міжнародного наукового семінару „Кайндлівські читання” (Чернівці 22–23 травня 2004 р.). – Частина 1. – Вижниця: Черемош, 2004. – С. 62–67.

4. Сахновський О.Є. Ірландське питання у „Воєнних мемуарах” Девіда Ллойд Джорджа // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 229 – 230: Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. – Чернівці: Рута, 2004. – С. 230–233.

5. Сахновський О.Є. Ірландське питання у контексті воєнних цілей Великої Британії (1916–1918 рр.) // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету: Збірник наукових праць. – Рівне: РДГУ, 2006. – Випуск 7. – С. 150–157.

АНОТАЦІЯ

Сахновський О.Є. Ірландський автономізм у роки Першої світової війни: позиція Партії гомруля та політика британських урядів. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – всесвітня історія. – Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Чернівці, 2006.

У дисертації проаналізовано політику британських урядів в ірландському питанні у роки Першої світової війни у зв’язку з позицією Ірландської парламентської партії (ІПП). Доведено, що традиційна ставка прибічників ірландської автономії (гомруля) на Ліберальну партію у плані перспективи була помилковою, оскільки британський лібералізм перебував у кризовому стані і загалом не витримав серйозних випробувань воєнного часу.

Використовуючи різноманітні джерела, зокрема матеріали британських архівів, автор прослідковує еволюцію політичного процесу в Ірландії у 1914 – 1918 рр. Послаблення відверто проімперських позицій ІПП відкривало широкі можливості для посилення впливу радикальних партій та підпільних організацій. Рубіжною подією у цьому плані стало Квітневе повстання 1916 р. в Дубліні.

Обгрунтовано поширення відкритого воєнним теоретиком К. фон Клаузевіцем „закону крайнощів” на ідеологічне протистояння. Доведено, що британські воєнні цілі формулювалися з урахуванням реакції ірландців. Спроба поширити на них військову повинність – не „помилка Ллойд Джорджа”, а вияв динаміки тотальної війни, яка продиктувала умови, за яких політичне розв’язання ірландського питання стало неможливим.

Ключові слова: ірландське питання, гомруль, урядова політика, Ірландська парламентська партія, Квітневе повстання 1916 р., „конскрипційна криза”.

АННОТАЦИЯ

Сахновский А.Е. Ирландский автономизм в годы Первой мировой войны: позиция Партии гомруля и политика британских правительств. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02. – всемирная история. – Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. – Черновцы, 2006.

В диссертации исследуются особенности политики британских правительств в ирландском вопросе в годы Первой мировой войны. В центре внимания автора находится проблема ирландской автономии (гомруля). Проанализирована позиция Ирландской парламентской партии (ИПП) и показан механизм разработки и формирования правительственных подходов в решении ирландского вопроса.

В жестких рамках господствовавшей раньше и, к сожалению, не изжитой до сих пор детерминистской и редукционистской исторической концепции заключительная фаза ирландского автономизма, как правило, игнорировалась, поскольку её приверженцы знали наперед конечный ход событий, т. е. поражение движения за гомруль. Автор диссертации предлагает воспользоватся методологией исторической альтернативистики, в пределах которой существует реальная возможность свести к минимуму т. н. „ретроспективные смещения”.

В процессе исследования доказано, что традиционная ставка сторонников гомруля, в частности лидеров ИПП, на Либеральную партию в плане перспективы оказалась ошибочной, поскольку британский либерализм пребывал в критическом состоянии и в целом не выдержал трудных испытаний военного времени. Либеральный кабинет Асквита, не представляя ни длительности, ни остроты начавшегося в 1914 году вооруженного мирового конфликта, обнадеживал гомрулеров перспективой решения ирландского вопроса сразу после окончания войны. Однако, нарастающее влияние консерваторов – решительных противников гомруля в первом (май 1915 г.) и втором (декабрь 1916 г.) коалиционном правительстве свидетельствовало о безперспективности реальной постановки вопроса о гомруле.

Используя различные исторические источники, в том числе недоступные раньше материалы британских архивов, автор прослеживает эволюцию политического процесса в Ирландии в 1914–1918 гг. Показано, что проимперская позиция ИПП не принесла ей ожидаемых дивидендов даже в начале войны, а с её продолжением все более усиливалось влияние радикальных ирландских партий и подпольных организаций. Рубежным событием в этом плане стало Апрельское восстание 1916 г. в Дублине (“Красная пасха”). Принятое правительством Асквита решение чрезмерно сурово расправиться с повстанцами произвело обратный эффект: сломленные в неравном