ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

СКОРОБАГАТСЬКА ОКСАНА ІВАНІВНА

УДК 374.7(410.1)

ВИХОВНІ ЦІННОСТІ У ПРОСВІТНИЦЬКІЙ СПАДЩИНІ

ЧЛЕНІВ ПОПІВСЬКОЇ АКАДЕМІЇ

(КІНЕЦЬ ХVIII – ПОЧАТОК ХIХ СТОЛІТТЯ)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Житомир - 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Сумському державному педагогічному університеті імені А.С. Макаренка.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

Сбруєва Аліна Анатоліївна,

Сумський державний педагогічний

університет імені А.С. Макаренка,

завідувач кафедри педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Обозний Василь Васильович,

Національний педагогічний

університет ім. М.П. Драгоманова,

професор кафедри географії

України та краєзнавства, м. Київ.

кандидат педагогічних наук

Березівська Лариса Дмитрівна,

Інститут педагогіки АПН України, м. Київ,

старший науковий співробітник, докторант.

Провідна установа: Харківський національний педагогічний

університет імені Г.С.Сковороди,

кафедра загальної педагогіки, м. Харків.

Захист відбудеться „19” вересня 2006 р. о 13.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 14.053.01 у Житомирському державному університеті імені Івана Франка за адресою: 10008, м. Житомир, вул. В.Бердичівська, 40, 2-й поверх, конференц-зал.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Житомирського державного університету імені Івана Франка (10008, м. Житомир, вул. В.Бердичівська, 40).

Автореферат розісланий “18” серпня 2006 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради Н.А. Сейко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. У сучасних умовах розбудови України як суверенної та демократичної держави пріоритетного значення набуває необхідність переосмислення ціннісних засад виховання. Тривале відчуження від віри та національних традицій, суттєві зміни у ціннісній орієнтації сучасних громадян, що обумовлені економічними реформами, призвели до кризи суспільного та індивідуального аксіологічного світогляду. Стратегічні завдання щодо подолання дефіциту аксіологічних пріоритетів, девальвації загальнолюдських та національних цінностей у виховній сфері позначені у таких державних документах, як Закон України “Про освіту”, Національна доктрина розвитку освіти (2002), “Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності”, “Концепція виховання дітей та молоді у системі національної освіти”.

Аксіологічною квінтесенцією національного виховання є сукупність ціннісних пріоритетів виховання, що формувалися історично. Тому вивчення проблеми виховних цінностей у вітчизняному історико-педагогічному контексті, дослідження прогресивних педагогічних надбань минулого з даної проблематики є актуальним для розв’язання проблеми формулювання нових аксіологічних засад виховання.

Невід’ємною складовою вітчизняної педагогічної думки є творчий спадок учасників Попівської академії – просвітницького гуртка Слобожанської інтелігенції кінця XVIII – початку XIX ст., метою діяльності якого було пропагування прогресивної просвітницької думки, обґрунтування національного компонента у системі виховання, вивчення та популяризація ідей французьких просвітителів, поширення освіти серед народу, розвиток літератури та мистецтв, служіння на користь Батьківщині. Попівська академія у свій час сприяла розвитку національної освіти і культури: її учасники брали безпосередню участь у заснуванні Харківського університету, поповненні фондів бібліотеки та музею образотворчого мистецтва університету, вчителювали. Учасники цього гуртка – державний та громадський діяч Ів.Ф. Богданович, поет і драматург Іп.Ф. Богданович, відомий освітній діяч В.Н. Каразін, поет, драматург і просвітник В.В. Капніст, письменник і видавець С.М. Глінка, письменник і перекладач Є.І. Станевич – залишили значну, вагому творчу спадщину.

Стан наукової розробки проблеми. Вивчення аксіологічного аспекту вихо-вання було предметом наукового інтересу дослідників кінця XIX – початку XX ст. С.І. Гессена, К.М. Вентцеля, П.Ф. Каптерєва та ін. У радянські часи ціннісна проблематика досліджувалася педагогами та філософами Г.Г. Ващенком, Ф.Ф. Корольовим, І.Я. Лернером, О.Ф. Лосєвим, О.І. Піскуновим, З.І.  Равкіним, В.О. Сухомлинським. У сучасній педагогіці проблема аксіологічних пріоритетів виховання розробляється у дослідженнях вітчизняних та російських вчених І.Д. Беха, Б.М. Бім-Бада, Б.П. Бітінаса, В.І. Блінова, М.В. Богуславського, А.М. Бойко, Н.В. Бордовської, М.Й. Боришевського, Т.В. Бутківської, Л.Ц. Ваховського, О.І. Вишневського, Б.С Гершунського, О.Н. Джуринського, В.І. Додонова, О.А. Дубасенюк, М.Б. Євтуха, І.А. Зязюна, П.Р. Ігнатенка, В.М. Кларіна, Л.В. Крицької, Б.Т. Лихачова, В.С. Лутая, О.І. Матяш, А.М. Мітіної, М.Д. Нікандрова, А.В. Овчинникової, В.О. Огнев’юка, Ж.О. Омельченко, Р.П. Скульского, В.О. Сластьоніна, Л.А. Степашко, В.П. Струманського, О.В. Сухомлинської, Б.Г. Чижевського, Г.П. Щедровицького, М.М. Шимановського та ін.

Історичні аспекти просвітницької діяльності Попівської академії вивчали Я.Я. Айзеншток, Д.І. Багалій, М.Ф. Сумцов, літературознавчі –В.Б. Звагельский, П.П. Охріменко, О.П. Столбін, В.П. Скакун, культурологічні – О.В. Мишанич, краєзнавчі – В.Ю. Голубченко, Г.П. Петров, П.О. Сапухін, Ю.І. Тараненко, В.В. Терлецький, М.П. Тесля, Г.М. Хвостенко та інші. На сучасному етапі деякі аспекти діяльності Попівської академії та її ролі у розвитку культури й освіти на Слобожанщині висвітлено у дослідженнях таких вчених, як Л.І. Атлантова, В.С. Горський, Ж.Д. Ільченко, Н.А. Кавалерова, М.В. Кордон, Б.Д. Лановик, В.М. Леонтьєва, Б.Н. Мітюров, В.С. Старовойт, І.З. Цехмістро, В.І. Шанько.

Розгляд науково-педагогічних та історико-краєзнавчих джерел дозволяє констатувати, що більшість досліджень, які стосуються Попівської академії, мають фрагментарний характер. Значна частина праць членів цієї організації друкувалася лише у першій половині XIX ст. і з того часу не вводилася у науковий обіг та не піддавалася аналізу. З огляду на відсутність цілісного історико-педагогічного дослідження творчої спадщини членів Попівської академії та актуальність аксіологічного аспекту в сучасній педагогічній думці України темою дисертаційного дослідження обрано таку: “Виховні цінності у просвітницькій спадщині членів Попівської академії (кінець XVIII – початок XIX століття)”.

Зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до тематичного плану наукових досліджень кафедри педагогіки Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка. Тема дисертації затверджена вченою радою Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка (протокол № 4 від 25. 12. 2000 р.) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 10 від 24 грудня 2002 року).

Об’єктом дослідження є вітчизняна просвітницька спадщина кінця XVIII – початку XIX ст.

Предмет дослідження – виховні цінності у просвітницькій спадщині членів Попівської академії наприкінці XVIII – початку XIX ст.

Мета дослідження – на основі аналізу сутності категорії “виховні цінності”, їх класифікацій з’ясувати детермінанти та контекстуальні умови формування вітчизняної просвітницької думки наприкінці XVIII – початку XIX ст., дати науково обґрунтовану характеристику виховних цінностей у просвітницькій спадщині членів Попівської академії Ів.Ф. Богдановича, В.Н. Каразіна, С.М. Глінки, Є.І. Станевича, В.В. Капніста.

Концепція дослідження. В основу дослідження покладений аксіологічний підхід до аналізу вітчизняної просвітницької думки, що дозволяє розглядати виховні цінності як феномен соціокультурного простору, детермінований історичними, соціально-економічними, політичними, філософськими, релігійними, психологічними, педагогічними та екзистенціальними чинниками. Виховні цінності є головним регулятором аксіологічної спрямованості педагогічної діяльності у суспільстві. Як структурна складова аксіосфери виховні цінності переосмислюються та формулюються здебільшого завдяки видатним носіям значущих для суспільства ідей – філософам, релігійним проповідникам, просвітникам, педагогам. Світогляд просвітників, відбитий у їхніх педагогічних, філософських, літературних та публіцистичних творах, є смисловим простором формулювання нових аксіологічних засад виховання, що сприяє трансформації ціннісних орієнтирів громадської свідомості.

Хронологічні межі дослідження визначені роками активної просвітницької діяльності Попівської академії, тобто охоплюють період останньої чверті XVIII – початку XIX ст.

Територіальні межі дослідження. Науковий пошук охоплює територію Слобідської України, яка в останній чверті XVIII – на початку XIX ст. відігравала визначну роль у розвитку вітчизняної освіти та просвітницької думки, де саме була заснована Попівська академія і відбувалася просвітницька діяльність її членів.

Відповідно до предмета і мети визначено такі завдання дослідження:

1. З’ясувати сутність категорії “виховні цінності”, особливості їх формування, детермінанти та існуючі класифікації виховних цінностей у контексті філософсько-педагогічних досліджень, розробити авторську класифікацію виховних цінностей.

2. Визначити та проаналізувати періоди розвитку ціннісних аспектів виховання у вітчизняному історико-педагогічному контексті.

3. Охарактеризувати вплив політичних, економічних, соціальних, культурних чинників на формування вітчизняної просвітницької думки наприкінці XVIII – початку XIX ст.

4. Проаналізувати значення Попівської академії у формуванні поглядів її учасників на виховні цінності на основі дослідження їх державної, громадської та просвітницької діяльності.

5. Здійснити аналіз поглядів на виховні цінності Ів.Ф. Богдановича, В.Н. Каразіна, С.М. Глінки, Є.І. Станевича, В.В. Капніста за логікою авторської класифікації.

Методологічну основу дослідження становлять: теорія наукового пізнання з її вимогами об’єктивності, науковості, доказовості; положення діалектики про необхідність розгляду явищ в їхніх всебічних зв’язках; принципи гуманізму, цілісності, детермінізму, динамічності, доцільності творчого використання спадщини минулого у сучасній практиці освіти та виховання; аксіологічний підхід до всебічного вивчення педагогічних явищ; філософські світоглядні та загальнонаукові положення щодо діалектичної взаємозумовленості та взаємозв’язку соціальних, культурних, об’єктивних і суб’єктивних чинників у розвитку виховання; розгляд явищ і фактів творчої життєдіяльності просвітників через історико-культурні засади; визначення ролі активної особистості в історії педагогічної науки. В основу історико-педагогічного пошуку покладено принципи науковості, історизму, системності, об’єктивності, культуровідповідності, єдності теорії та практики, гармонії національних і загальнолюдських цінностей.

Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали:–

основні теоретико-методологічні підходи: аксіологічний підхід (М.В. Богуславський, О.В. Сухомлинська), соціокультурний підхід (О.О. Любар, М.Г. Стельмахович, В.О.Сухомлинський, М.Д. Ярмаченко), персоналістично-біографічний підхід (Н.М. Гупан);–

дослідження у галузі філософії виховання (В.П. Андрущенко, Б.П. Бітінас, Б.М. Бім-Бад, Г.П. Васянович, Л.Ц. Ваховський, Б.С. Гершунський, С.І. Гессен, І.А. Зязюн, В.Г. Кремень, Б.Т. Лихачов, В.С. Лутай, П.Ю. Саух, В.О. Сластьонін, Л.А. Степашко та ін.); –

дослідження з аксіології: класичні (Ф. Гегель, І. Кант, Г. Лотце, Ф. Ніцше, Й.Г. Фіхте, М. Шелер) та сучасні (В.Л. Абушенко, П.С. Гуревич, А.А. Кавалеров, М.С. Каган, Б.В. Марков, І.В. Надольний, А.В. Панін та ін.);–

дослідження історії розвитку просвітницької думки в Україні (Л.Д. Березівська, Г.С. Голіченко, М.С. Грушевський, М.П. Драгоманов, О.Я. Єфименко, М.В. Кордон, М.І. Костомаров, В.В. Кравченко, В.М. Леонтьєв, М.В. Левківський, В.С. Старовойт, О.Р. Субтельний, В.В. Обозний, І.І. Огієнко, Н.Д. Полонська-Василенко, М.М. Розумний, С.Ф. Русова, І.Я. Франко та ін.);–

сучасні історико-педагогічні дослідження, в яких розкрито питання розвитку освіти і виховання в Україні досліджуваного періоду (Г.Г. Ващенко, О.І. Вишневський, В.Я. Волошина, М.Б. Євтух, Ж.Д. Ільченко, О.Ф. Коновець, В.П. Кравець, О.О. Любар, Б.Н. Мітюров, О.В. Пивоваров, Л.Д. Попова, І.В. Пуха, М.Г. Стельмахович, О.В. Сухомлинська, М.Д. Ярмаченко та ін.).

Методи дослідження. У роботі використано загальнонаукові методи: аналіз (ретроспективний, порівняльний) і синтез, абстрагування і конкретизація, класифікація і систематизація даних, узагальнення, методи герменевтики (інтерпретація), аналіз педагогічної літератури і документальних матеріалів. Методи теоретичного дослідження дозволили здійснити науковий аналіз першоджерел з обраної теми, проаналізувати проблему розвитку ціннісних аспектів виховання, уточнити та проаналізувати сутність категорії “виховні цінності”, розробити авторську класифікацію виховних цінностей. Персоналістично-біографічний метод дав можливість виявити реальні та суб’єктивні дані життя і просвітницької діяльності учасників Попівської академії. За допомогою історико-логічного та аксіологічного методів розроблено періодизацію розвитку ціннісних аспектів виховання у вітчизняному історико-педагогічному контексті, а також зроблено науково обґрунтований аналіз поглядів учасників Попівської академії на виховні цінності відповідно до розробленої автором класифікації.

Джерельна база дослідження. Найважливішою категорією джерел вивчення просвітницької думки учасників Попівської академії стали першоджерела, що знаходяться у відділі антикварних книг Російської Державної публічної бібліотеки, у відділах рукописів та рідкісних книг Ленінградської обласної універсальної наукової бібліотеки та Наукової бібліотеки Харківського державного університету ім. В.Н. Каразіна. Більшість із проаналізованих у роботі першоджерел видавалася на початку XIX ст. До них належать введені нами у науковий обіг раритетні педагогічні, філософ-ські, літературні твори, мемуари, звернення, листи та спогади учасників Попівської академії Ів.Ф. Богдановича, С.М. Глінки, В.В. Капніста, В.Н. Каразіна, О.О. Паліцина, Є.І. Станевича, В.І. Ярославського. Важливим підґрунтям для розкриття теми слугували періодичні видання та історичні дослідження ХIХ ст. (Я.Я. Айзеншток, Д.І. Багалій, М.Ф. Сумцов), сучасні краєзнавчі розвідки про діяльність і творчу спадщину Попівської академії (П.П. Охріменко, П.О. Сапухін, Ю.І. Тараненко, М.П.Тесля); матеріали ЦНБ НАН України ім. В.І. Вернадського, Російської національної бібліотеки (м. Санкт-Петербург), бібліотеки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, Полтавської і Сумської обласних державних наукових бібліотек; збірники документів, монографічні та дисертаційні матеріали історико-педагогічних досліджень; сучасна періодика та матеріали з мережі Інтернет.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає у тому, що вперше обґрунтовано інтегративний критеріальний підхід до аналізу виховних цінностей в історико-педагогічному контексті; розроблено періодизацію розвитку виховних цінностей в історії української освіти та педагогічної думки, за якою здійснено ретроспективний аналіз аксіологічних пріоритетів виховання; здійснено науковий аналіз виховних цінностей у просвітницькій спадщині Ів.Ф. Богдановича, В.Н. Каразіна, С.М. Глінки, Є.І. Станевича, В.В. Капніста. У дослідженні конкретизовано сутність категорії “виховні цінності”, особливості їх формування та інтеріоризації, детермінанти та класифікації; особливості просвітницької діяльності учасників Попівської академії та її ініціатора О.О. Паліцина у контексті історичних реалій кінця XVIII – початку ХІХ ст. Подальшого розвитку набула характеристика основних чинників, які впливали на становлення та розвиток поглядів вітчизняних просвітників російської України кінця XVIII – початку XIX ст. щодо виховних цінностей.

У науковий обіг вітчизняної історико-педагогічної науки введено низку творів членів Попівської академії: С.М. Глінки (“Про біблійне і духовне красномовство у відношенні до загальної моральності і словесності” (1829), “Мова про моральні засади купецького стану, силу внутрішньої промисловості і спадкоємних чеснот російського купецтва” (1827)), Є.І. Станевича (“Про щастя” (1805), сатирична поезія); у повному обсязі подана та піддана аналізу праця Ів.Ф. Богдановича “Про виховання юнацтва” (1807), яка в радянські часи публікувалася лише частково через ідеологічні обмеження.

Практичне значення роботи полягає у тому, що її основні концептуальні, змістові положення та висновки можуть слугувати для подальших історико-педагогічних досліджень; бути використані у процесі викладання історії педагогіки, філософії виховання, аксіології виховання, вітчизняної історії, культури та освіти, для розробки спецкурсів і написання праць з проблем історії, культури та освіти України у системі підготовки майбутніх педагогів та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; при розробці спецкурсів і навчальних програм, орієнтованих на студентів, магістрантів, аспірантів вищих навчальних закладів гуманітарного профілю.

Матеріали та висновки дослідження використовуються при проведенні лекційних та семінарських занять з курсу “Історія педагогіки” у Сумському державному педагогічному університеті ім. А.С. Макаренка.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорена та схвалена на засіданні кафедри педагогіки Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка. Основні положення дисертаційного дослідження викладалися у доповідях на Міжнародній науково-практичній конференції “Іван Огієнко і розвиток національної освіти, науки і культури” (Київ – Житомир, 2002), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Розвиток змісту освіти як історико-педагогічна проблема” (Чернівці, 2003), Міжнародній міждисциплінарній науково-практичній конференції “Мистецька освіта в контексті європейської інтеграції” (Суми, 2004), VIII Міжнародній науково-практичній конференції “Молодь в умовах нової соціальної перспективи” (Житомир, 2006); на звітних конференціях професорсько-викладацького складу “Дні науки” Сумського державного педагогічного університету (Суми, 2001 – 2005).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення у 9 публікаціях, з них 7 статей у наукових фахових виданнях, 2 – тези конференцій. Загальний обсяг особистого внеску становить 2,5 авт. арк.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаної літератури (364 найменування), 4 додатків. Основний зміст дисертації викладено на 188 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми; визначено об’єкт, предмет, мету й завдання роботи; сформульовано концепцію, методологічну основу й методи дослідження; зазначено джерельну базу; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи; відображено форми апробації результатів дослідження.

У першому розділі – “Теоретичні основи розгляду проблеми виховних цінностей” – представлено результати теоретичного аналізу проблеми розвитку ціннісних аспектів виховання у філософсько-виховному контексті, систематизовано сутнісні характеристики, детермінанти та класифікації поняття “виховні цінності”, здійснено ретроспективний аналіз розвитку аксіологічних пріоритетів виховання у вітчизняному історико-педагогічному контексті.

Теоретичне дослідження проблеми розвитку ціннісних аспектів в історії світової філософської та педагогічної думки дозволяє стверджувати, що ціннісні категорії зародились у синкретичному світогляді давніх людей. До появи наукової інтерпретації виховні цінності визначалися через такі поняття як благо, кінцева мета, божественні вічні ідеї, ідеали та ін. Статус наукової категорії цінність отримала у другій половині XIX ст. завдяки німецькому філософові Р.Г. Лотце – засновнику аксіології як галузі наукового знання. У результаті аналізу теоретичних джерел узагальнено особливості тлумачення категорії “цінність” та її провідних характеристик у різних галузях науки. Цінності утворюють особливу сукупність трансцендентних сутностей, які осягаються та обираються людиною у суб’єктивно-емоційному акті. Обрані цінності є квінтесенцією сенсу життя, вони обумовлюють духовно-моральні норми людини. Встановлено детермінанти виховних цінностей в історико-педагогічному контексті: політична; економічна; національна; соціальна; релігійна; культурна; філософська; концептуально-педагогічна; екзистенційна.

Провідними критеріальними підходами до класифікації виховних цінностей у філософії освіти та педагогічній науці є такі: за ієрархічним положенням відносно Абсолютної цінності (М. Шелер); за “Планом буття” (С.І. Гессен); за культурологічними та цивілізаційними ознаками (М.В. Богуславський, Б.С. Гершунський, Л.А. Степашко, Г.П. Щедровицький); за суб’єктом ціннісних відносин (В.О. Сластьонін); за змістовими пріоритетами виховного процесу (О.В. Сухомлинська); за сферою морально-етичної самореалізації людини (О.І. Вишневський); за культурно-історичним контекстом (П.Ф. Каптерєв); за філософсько-світоглядним критерієм та домінуючою цінністю світогляду або аксіосфери (Б.П.Бітінас).

На основі проаналізованих класифікацій у дисертації розроблено авторський критеріальний підхід до визначення виховних цінностей у вітчизняній просвітницькій думці, що грунтується на інтегративному принципі і включає дві складових. Перша розроблена за таким критерієм, як сфера життєдіяльності людини, в межах якої здійснюється осягнення, визначення та втілення певних ціннісних уявлень особистості. До неї входять: виховні цінності духовного життя, які визначають духовні устремління людини, її духовний пошук істини та смислу буття; виховні цінності морального життя; виховні цінності культурного життя, до яких ми відносимо цінності духовної культури; виховні цінності суспільного життя; виховні цінності приватного життя, до яких ми включаємо цінності внутрішнього буття, виховні цінності біологічного життя. В основу другої складової авторського критеріального підходу до визначення виховних цінностей покладено класифікацію Б.П. Бітінаса за критерієм домінуючої смисложиттєвої цінності (теоцентрична, соціоцентрична, антропоцентрична), до якої додано такі ціннісні домінанти, як етноцентрична, націоцентрична, народоцентрична, імперіоцентрична, загальнолюдська, кордоцентрична.

У дослідженні здійснено аналіз розвитку виховних цінностей у вітчизняному історико-педагогічному просторі на основі авторської періодизації, яка ґрунтується на врахуванні детермінант аксіосфери та визначенні ціннісних домінант кожного з періодів.

У другому розділі “Контекстуальні чинники та змістові особливості діяльності Попівської академії” розглядаються політичні, соціально-економічні, культурно-освітні чинники розвитку просвітництва на Слобідській Україні у кінці XVIII – початку XIX ст., висвітлено просвітницьку діяльність культурно-освітнього гуртка “Попівська академія”.

Наприкінці XVIII – початку XIX ст. аксіосфера Слобідської України, яка зазнала серйозного впливу політики російського кріпосницько-абсолютистського ладу, була обумовлена такими чинниками: політичні – скасування політичної автономії, надання статусу провінції у рамках запровадження загальноросійського внутрішнього устрою, криза феодального ладу; економічні – розвиток капіталістичних ринкових відносин, промисловості, торгівлі; соціальні – наявність кріпацтва, мілітаризація системи державного управління, визначення чіткої адміністративної ієрархії, перетворення соціальної структури українського суспільства (надання виключних прав дворянству, особливого статусу міщанству, розвиток купецтва, покріпачення селянства); культурні – вплив західноєвропейської філософії просвітництва, ідей романтизму, секуляризація культури, русифікація; освітні – реформи Катерини II та Олександра I в Україні, що входила до складу Російської імперії, період утворення державної системи освіти, розвиток університетської та педагогічної освіти. Водночас пожвавлюється культурне життя, певного розвитку набуває вітчизняна філософська та просвітницька думка, активізуються ліберальні дворянські маєткові осередки, громадські та науково-літературні об’єднання, відкривається перший на Лівобережжі університет у Харкові.

У розділі охарактеризовано діяльність культурно-просвітницького гуртка “Попівська академія”, який став одним із яскравих проявів консолідації українського дворянства, та досліджено роль її провідних діячів у розвитку вітчизняної культури та освіти регіону. Серед учасників Попівської академії були громадські та культурні діячі, архітектори, письменники, внесок яких у розвиток вітчизняної просвітницької думки поширювався далеко за межі участі в провінційних дискусіях загальнокультурного характеру, а саме: Ів.Ф. Богданович, Іп.Ф. Богданович, С.М. Глінка, В.Н. Каразін, В.В. Капніст, Є.І. Станевич та ін. Діяльність заснованого О.О. Паліциним гуртка була спрямована на вдосконалення освіченості та збагачення самосвідомості її учасників, на активізацію перекладацької, літературної та видавничої діяльності, на вивчення творів вітчизняних та західноєвропейських письменників, філософії, історії, природознавства, теорії живопису, архітектури, на пропагування ідей французьких просвітників, на поширення культури та освіти у своєму краї. Попівська академія була просвітним осередком, який сприяв формуванню філософсько-просвітницького світогляду вітчизняних мислителів, що було дуже актуальним для початкового періоду національно-культурного відродження. За словами професора М.Ф. Сумцова вона почасти виконувала роль вищого навчального закладу. Досліджені першоджерела дозволяють визначити такі характерні риси Попівської академії як просвітницького осередку: культурно-освітній характер діяльності; розмаїтість світоглядно-філософських та соціально-політичних поглядів; різнобічність наукових, літературних та мистецьких інтересів; активна державна діяльність учасників гуртка у галузі культури та освіти; постійна підтримка стосунків через листування один з одним, а також з вітчизняними та російськими просвітниками того часу; написання авторських та переклади прогресивних іншомовних творів; взаємозбагачення членів гуртка у самоосвіті та життєвій реалізації; неофіційний характер об’єднання.

У третьому розділі – “Просвітницька спадщина членів Попівської академії у контексті проблеми виховних цінностей” охарактеризовано виховні цінності учасників Попівської академії у контексті авторського критеріального підходу.

У результаті педагогічного аналізу просвітницької спадщини членів Попівської академії встановлено, що у педагогічному світогляді просвітників поєднувалися різноманітні, а часом і протилежні ціннісні пріоритети, які обумовлювали відповідні педагогічні ідеї. Так, консервативні імперіоцентричні пріоритети російської монархії контрастували з прогресивними етноцентричними, націоцентричними та народоцентричними цінностями, зумовленими боротьбою за неколоніальний, самостійний і вільний розвиток українського етносу, а також з такими новими ідеями західноєвропейського Просвітництва, як ідея формування нації, національної ідентифікації, ідея перебудови суспільства за допомогою освітніх, соціальних, економічних, політичних реформ. Теоцентризм православної церковної ідеології також переосмислюється вітчизняними просвітниками. Вони починають шукати нових філософських засад життя, які б гармонійно поєднували християнську віру та науковий світогляд. Під впливом гуманістичних ідей Просвітництва дедалі гостріше постає питання свободи людини, визнання її прав. Вітчизняні просвітники замислюються над реалізацією антропоцентричних цінностей: формуванням всебічно розвиненої, ініціативної особистості з почуттям власної гідності, високими моральними якостями, вірою у себе, усвідомленою аксіологічною орієнтацією. У поглядах учасників Попівської академії простежуються також ідеї кордоцентризму.

У дослідженні здійснено педагогічний аналіз виховних цінностей у просвітницькій спадщині учасників Попівської академії за логікою авторської класифікації, що представлено у таблиці 1.

Таблиця 1.

Виховні цінності у просвітницькій спадщині

учасників Попівської академії за логікою авторської класифікації

Іван Федорович

Богданович | Василь

Назарович

Каразін | Єпифаній

Іванович Станевич | Сергій

Миколайович

Глінка | Василь

Васильович Капніст | Виховні цінності

духовного життя | Християнська віра, пошук

істини, любов до ближнього,

милосердя | Християнська віра, прагнення до виконання християн-ських

чеснот | Християнська віра, збагнення Божественного начала | Християнська віра, пошук Божественної істини | Християн-ська віра, совість, милосердя, любов до правди | Виховні цінності

морального життя | Доброчесність заснована на християн-ських заповідях, громадянські чесноти,

чесна праця, добрі справи, почуття пвдячності

до ближніх | Виконання християн-ських заповідей, громадянські чесноти, любов до Батьківщини, до порядку | Загальнолюд-ські гуманістичні цінності (любов, діяльне добро, справедливість благочестя), громадянські чесноти, помірність бажань | Моральні закони людства, засновані на Святому Письмі, громадянські чесноти, прагнення до загальної користі, діяльне добро, кордоцентризм | Загально-людські моральні чесноти, справедли-вість, гуманність, совість, чесність, любов до правди, милосердя, співчуття | Продовж. табл.1.

Виховні цінності культурного життя | Загальнолюд-ські та національні цінності, класична освіта на національних засадах | Освіта європейського рівня, висока культура, любов до мистецтва,

до праці,

творчість | Освіта, оволодіння науками, мистецтвом, знання літератури, розвиток творчих здібностей | Класична освіта, знання вітчизняної історії, літератури, здатність вчитися, спостерігаючи

навколишній світ | Освіта, любов до наук та мистецтва як способів пізнання сутності світу і людини | Виховні цінності

суспільного життя | Шанування монархічної влади, щирий патріотизм, національна гордість, вірна служба на користь Вітчизни, любов до родини. | Національні цінності,

шанування монархічної влади,

державних законів, толерантне ставлення до інших народів |

Національні цінності, служіння батьківщині, жертовність заради загального блага, закони людяності, сімейні цінності | Національні цінності, патріотизм, становість, висока громадянська самосвідомість, закони людяності, сімейні цінності | Незалежний розвиток національної культури, впевненість у праві кожної людини на свободу, повага до закону | Виховні цінності

приватного життя | Освіченість, особистий саморозвиток, самостійність у ціннісному виборі, прагнення до щастя | Відповідність християн-ським та

громадян-ським нормам, прагнення до здійснення власного призначення | Внутрішня свобода особистості, багате духовне життя, пізнання життя і самої себе, само-виховання | Відповідність християнським цінностям та суспільним цінностям монархічної держави | Життя у праці, поза мирською суєтою, у колі родини, помірність, прагнення до розуміння життєвого

призначення | Аналіз педагогічних ідей, сформульованих у творах просвітників, доводить, що мета і принципи виховання, а також пропозиції щодо розвитку освіти і виховання цілком обумовлені основними векторами ціннісного спрямування, які існують у певній аксіосфері та притаманні світогляду конкретного автора. Учасники Попівської академії не обмежилися лише формулюванням нових аксіологічних засад виховання, вони підкріпили їх певними пропозиціями щодо шляхів їх актуалізації. Глибина та різнобічність поглядів просвітників на освіту та виховання, їх активна співпраця у пошуку шляхів перебудови суспільства за допомогою реалізації нових аксіологічних засад освіти свідчать про високу громадянську самосвідомість та ґрунтовний підхід до педагогічної проблематики.

Проведене дослідження виховних цінностей у просвітницькій спадщині Попівської академії наприкінці XVIII – початку XIX ст. дозволило зробити такі висновки:

1. Визначено категорію “виховні цінності” як позитивні, винятково значущі аксіологічні орієнтири цілеспрямованого виховного впливу у контексті конкретного культурно-історичного періоду життя суспільства, основою яких є головні цілі й ідеали людини. У історико-педагогічному контексті встановлено детермінанти виховних цінностей: політична, економічна, національна, соціальна, релігійна, культурна, філософська, концептуально-педагогічна, екзистенційна.

На основі проаналізованих класифікацій аксіологічних пріоритетів виховання змодельовано авторський критеріальний підхід до вивчення виховних цінностей у вітчизняній просвітницькій думці, який включає два компоненти, що взаємодоповнюють один одного. Перший дозволяє визначити суттєві ознаки виховних цінностей та з’ясувати всю систему, в межах якої функціонують ціннісні відносини особистості (“людина – істина”, “людина – людина”, “людина – духовна культура”, “людина – суспільство”, “людина – внутрішнє Я”, “людина – життя”). Другий дає можливість виявити аксіологічне спрямування пріоритетів виховання просвітителів різних епох. Отже, дослідження підтверджує, що розроблений нами інтегративний критеріальний підхід до вивчення виховних цінностей дозволяє здійснювати цілісний науково-педагогічний аналіз аксіологічних пріоритетів виховання.

2. Ретроспективний аналіз періодів розвитку аксіологічних пріоритетів виховання у вітчизняному історико-педагогічному контексті за авторською періодизацією дозволяє дійти висновку, що динаміка розвитку кожного з періодів обумовлена конкретно-історичними реаліями та змінами уявлень про головні цінності життя у суспільній свідомості. Аксіосфера суспільства певного часу викликала до життя відповідні аксіологічні домінанти виховання (теоцентричну, соціоцентричну, антропоцентричну), які специфічним чином поєднувалися навіть у межах одного періоду. Дослідження дозволяє стверджувати, що зміна аксіологічних домінант у суспільстві відбувається у результаті накопичення певної сукупності вирішальних чинників, до яких відносяться політичні, соціально-економічні, культурно-освітні, а також наявність нової ціннісно-виховної концепції. У роботі визначено періоди та причини змін аксіологічних домінант в історії української педагогічної думки.

3. Реалії розвитку України, яка входила до складу Російської імперії, з кінця XVIII – на початку XIX ст. мали суттєві протиріччя у різних сферах життя, що зумовило суперечливість поглядів вітчизняних просвітників на сутність виховних цінностей. Найбільш важливими антиноміями аксіосфери цього часу вважаємо: у політичній площині – прагнення до державної автономії, до етнічного самовизначення з одного боку та підпорядкування загальноімперській політичній системі з іншого; в економічній – початок розвитку індустріальної промисловості та збереження феодальних економічних відносин; у соціальній – з одного боку, соціальна роз’єднаність населення, становість, тяжкі життєві умови простого народу, а з іншого – усвідомлення потреби в об’єднанні суспільства навколо загальнозначущих патріотичних ідей; у культурній – патріархальність, християнські цінності, церковний вплив на виховання контрастували із світськими аксіологічними пріоритетами, що ґрунтуються на ліберальних європейських ідеях та матеріалістичному світогляді. Отже, досліджуваний період був досить динамічним та суперечливим у контексті пошуку та осмислення нових аксіологічних пріоритетів виховання. Він поставив перед просвітниками актуальне соціальне завдання – потребу формулювання таких виховних цінностей, які б відповідали наявним запитам суспільства, призначенню кожного із станів, новим цілям освіти та виховання, філософським засадам життя.

4. Аналіз історико-біографічних джерел та творчої спадщини членів Попівської академії дозволяє зробити висновок, що її значення полягає, по-перше, у тому, що вона стала одним із перших осередків формування вітчизняної інтелігенції Слобідської України кінця XVIII – початку XIX ст. Цей гурток об’єднав освічених людей з різноманітними, іноді діаметрально протилежними політичними, соціально-економічними поглядами та ціннісними орієнтаціями, що свідчить про наявну полікультурність їхнього світогляду, про високу ідеологічну толерантність і є водночас феноменом, який забезпечив унікальні умови кристалізації духовно-інтелектуального світогляду вітчизняної еліти. По-друге, Попівська академія забезпечила своїм учасникам можливість здобути додаткову, а декому і професійну освіту, вивчати твори вітчизняних, європейських філософів та літераторів, ознайомитися з новими творами мистецтва, розвивати власні творчі здібності. По-третє, гурток сприяв активній просвітницькій діяльності його учасників, спрямованій на розвиток освіти та культури краю, що передбачало: відкриття шкіл; вчителювання; участь у здійсненні державної освітньої політики; ініціювання та підтримку заснування першого університету на Слобожанщині; написання педагогічних, філософських та поетичних творів, переклад прогресивних іншомовних праць, видання дитячих журналів та підручників; збирання колекції образотворчого мистецтва і цінної бібліотеки та передання їх до Харківського університету. Все це справило суттєвий вплив на світогляд слобожанської інтелігенції. По-четверте, учасники Попівської академії як провідники прогресивної думки ставили у своїх працях актуальні завдання осмислення ціннісних засад виховання, критично переглядали традиційні й обґрунтовували нові ціннісні орієнтири педагогічної теорії та практики. Їхні ідеї мали неабиякий вплив на формування аксіосфери суспільства.

5. Аналіз положень, викладених у спадщині учасників Попівської академії, дозволяє дійти висновку, що погляди вітчизняних просвітників з проблем виховних цінностей об’єднують теоцентричні, соціоцентричні та антропоцентричні вектори ціннісного спрямування. Філософською основою виховних цінностей у просвітницькій думці Попівської академії є теоцентричні орієнтири, що ґрунтуються на догматах православ’я, прагненні до здійснення християнських заповідей, пошуку Божественної істини.

Соціоцентричні цінності представлені у творчій спадщині членів академії імперіоцентричними, етноцентричними, націоцентричними, народоцентричними аксіологічними векторами та спрямованістю на загальнолюдські цінності. На нашу думку, таке поєднання консервативних аксіологічних орієнтирів з новими прогресивними цінностями, що активізувалися під впливом філософії Просвітництва, є закономірним проявом педагогічного світогляду вітчизняних просвітників періоду кінця XVIII – початку XIX ст. Отже, імперіоцентричні цінності у педагогічному світогляді просвітників цілком відповідають ідеології просвіченого абсолютизму. Згідно з цим орієнтиром виховання трактується як державна справа. Головною цінністю життя вважається орієнтація на самовіддану службу на користь “Царю та Вітчизні”, підтримується сувора соціальна ієрархія через визначення станових виховних цінностей: дворянства (Ів.Ф. Богданович, В.Н. Каразін), купецтва (С.М. Глінка), селянства (В.Н. Каразін, Є.І.Станевич). До етноцентричних цінностей належать: національна основа виховання, поширення освіти і виховання серед вільних станів (В.Н. Каразін, С.М. Глінка, В.В. Капніст), розвиток жіночої освіти (Ів.Ф. Богданович, В.Н. Каразін). До народоцентричних цінностей відносяться ідея свободи народу, демократизації освіти і виховання (С.М. Глінка, В.Н. Каразін, В.В. Капніст). Українські націоцентричні цінності пропагував у своїх творах В.В. Капніст. Особливої уваги заслуговують прогресивні гуманістичні погляди Є.І. Станевича і В.В. Капніста, які на відміну від інших учасників гуртка – прихильників кріпацтва – відстоювали право людини на свободу.

Антропоцентричні цінності також представлені у просвітницькій спадщині учасників Попівської академії. Їх проявами у філософсько-виховному світогляді В.В. Капніста і Є.І. Станевича стали такі ідеї, як глибока віра у людину, її розум, творчі здібності, здатність до самовдосконалення, пропагування ідеї волі та права кожної людини на щастя. Антропоцентризм притаманний також і педагогічному світогляду інших учасників Попівської академії. Зокрема, Ів.Ф. Богданович, В.Н. Каразін, Є.І. Станевич, С.М. Глінка пропагували такі принципи виховання, як природовідповідність, культуровідповідність, гуманізм, індивідуальний підхід. Просвітники обґрунтовували ідеї єдності загальнолюдських, національних і особистісних цінностей (В.Н. Каразін, С.М. Глінка), ненасильницького навчання (С.М. Глінка), особистісного розвитку, свідомого ціннісного самовизначення (Ів.Ф. Богданович, Є.І. Станевич), поширення освіти серед вільних станів (В.Н. Каразін, С.М. Глінка), втілення права на освіту жінок з демократичних станів (Ів.Ф. Богданович, В.Н. Каразін), народотерпимості як поваги до інших культур, (В.Н. Каразін, С.М. Глінка, В.В. Капніст), віри у здатність кожної людини до серцевого осягнення Істини (Є.І. Станевич, С.М. Глінка, В.В. Капніст).

6. Дисертаційне дослідження показало, що творча спадщина учасників Попівської академії є актуальною сьогодні у контексті вирішення таких сучасних завдань виховання, як: становлення нової аксіосфери української держави, суспільства у цілому та національної системи освіти зокрема; формування нової суспільної еліти на засадах чітко визначеної, зразкової системи моральних пріоритетів; запровадження викладання основ християнської етики у сучасній школі; обґрунтування аксіологічних засад творчої діяльності особистості; пропагування ідеї продовження виховання та самовиховання протягом усього життя; актуалізація свідомого аксіологічного самовизначення кожної особистості та впровадження аксіологічної освіти.

Проведене дослідження відкриває перспективне поле подальшої тематики, що залишилося поза площиною конкретних завдань даної наукової роботи. Це, зокрема, порівняльний аналіз діяльності просвітницьких товариств досліджуваного періоду в регіоні та в цілому в Україні, фундаменталізація дослідження розвитку аксіологічних пріоритетів виховання у вітчизняному історико-педагогічному просторі, вивчення особливостей становлення та перспектив розвитку європейської та глобальної аксіосфери.

Основні положення дослідження відображено в таких публікаціях автора:

1. Скоробагатская О.И. К вопросу о мировоззренческих основах образования. Обоснование “смысловой педагогики” // Педагогічні науки: Зб. наук. пр. – Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 1999. – С. 74-81.

2. Скоробагатська О.І. І.І. Огієнко про просвітницькі погляди В.В. Капніста // Вісник Житомирського педагогічного університету. – Вип. 9. – 2002. – С. 101-103.

3. Скоробагатская О.И. Категория ценности в философско-педагогическом контексте // Педагогічні науки: Зб. наук. пр. – Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2002. – С. 246-255.

4. Скоробагатська О.І. Ціннісний підхід до історико-педагогічного дослідження // Вісник Житомирського педагогічного університету. – Вип. 11. – 2003. – С. 122-125.

5. Скоробагатська О.І. Питання змісту освіти в педагогічній спадщині І.Ф. Богдановича // Педагогіка та психологія: Зб. наук. пр. – Чернівці: Науковий ві-сник Чернівецького університету. – Вип. 177. – 2003. – С. 169-175.

6. Скоробагатская О.И. Роль искусства в формировании аксиологических приоритетов личности // Міжнар. наук. конф. “Мистецька освіта в контексті європейської інтеграції: теоретичні та методичні засади“. –Київ - Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренко, 2004. – С. 349 .

7. Скоробагатская О.И. Проблема аксиологического самоопределения личности в философско-педагогическом наследии Е.И. Станевича // Педагогічні науки: Зб. наук. пр. – Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2004. – С. 89-94.

8. Скоробагатська О.І. Аксіологічний підхід у викладанні історії педагогіки // Педагогічні науки: Зб. наук. пр. – Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2005. – С. .

9. Скоробагатська О.І. Аксіологічний підхід у педагогічній осівіті // Матеріали VIII Міжнар. наук.-практ. конф. “Молодь в умовах нової соціальної перспективи”. – Житомир, 2006. – С. 198-199.

Скоробагатська О.І. Виховні цінності у просвітницькій спадщині членів Попівської академії (кінець XVIII початок XIX століття). Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. – Житомирський державний університет імені Івана Франка, Житомир, 2006.

У дисертації здійснено теоретичний аналіз категорії “виховні цінності”, розглянуто класифікації виховних цінностей, розроблено авторський критеріальний підхід до аналізу виховних цінностей, заснований на інтегративному принципі; проаналізовано розвиток ціннісних аспектів виховання у вітчизняному історико-педагогічному контексті за авторською періодизацією; висвітлено вплив історичних, політичних, соціально-економічних, культурно-освітніх чинників на формування вітчизняної просвітницької думки наприкінці XVIII – початку XIX ст.; досліджено державну, громадську та просвітницьку діяльність учасників Попівської академії, їхні суспільно-політичні погляди; проаналізовано філософські, педагогічні, літературні, публіцистичні й епістолярні твори учасників Попівської академії та визначено їхні погляди на виховні цінності за логікою авторської класифікації, що є внеском у розвиток історико-педагогічної науки України.

Ключові слова: виховні цінності, Попівська академія, ціннісні аспекти виховання, аксіосфера, аксіологічна домінанта, теоцентризм, соціоцентризм, антропоцентризм, динаміка розвитку, детермінанти, просвітницька думка, просвітницька спадщина.

Скоробагатская О.И. Воспитательные ценности в просветительском наследии членов Поповской академии (конец XVIII – начало XIX веков). – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 – общая педагогика и история педагогики. – Житомирский государственный университет имени Ивана Франко, Житомир, 2006.

В исследовании осуществлен теоретический анализ категории “воспитательные ценности”. На основе изученных философских, исторических, историко-педагогических и культурологических источников установлены детерминанты воспитательных ценностей: политическая, экономическая, национальная, социальная, религиозная, культурная, философская, концептуально-педагогическая, экзистенциальная. В результате анализа существующих классификаций воспитательных ценностей разработан интегративный критериальный подход, позволяющий определить общие и специфические признаки воспитательных ценностей, а также выявить аксиологическую направленность приоритетов воспитания отечественных просветителей.

В работе осуществлен ретроспективный анализ развития ценностных аспектов воспитания в отечественном историко-педагогическом контексте согласно авторской периодизации. Установлено, что аксиосфера общества конкретного периода актуализирует соответствующую аксиологическую направленность: теоцентрическую, социоцентрическую, антропоцентрическую. Результаты исследования позволяют утверждать, что изменение ценностных доминант происходит в обществе в результате накопления определенной совокупности решающих факторов, к которым относятся политические, социально-экономические, культурно-образовательные, а также наличие новой концепции воспитания. Раскрыто влияние исторических, политических, социально-экономических, культурно-образовательных факторов на формирование отечественной просветительской мысли в конце XVIII – начале XIX вв. Исследуемый период был динамичным и противоречивым в контексте поиска и осмысления новых аксиологических приоритетов воспитания.

Поповская академия оказала существенное влияние на развитие национального образования и культуры: она стала одним из первых очагов формирования отечественной интеллигенции российской Украины конца XVIII – начала XIX вв.; обеспечила своим участникам возможность получить образование, приобщиться к наследию отечественных и зарубежных философов и писателей, приобщиться к