імені Івана Франка

Саніна Ольга Романівна

УДК 330.101.541: 332.012.32](477):330.837

розвитОК приватного сектора в економіці України

(ІНСТИТУЦІЙНИЙ АНАЛІЗ)

Спеціальність 08.01.01. – економічна теорія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Львів – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському національному університеті імені Івана Франка
Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат економічних наук, доцент

Островерх Петро Іванович,

Львівський національний університет імені Івана Франка,
професор кафедри економічної теорії.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Павлишенко Михайло Миколайович,

Львівська комерційна академія,

професор кафедри економіки підприємства;

кандидат економічних наук, доцент

Кульчицький Ярослав Володимирович,

Національний лісотехнічний університет України,

доцент кафедри економічної теорії.

Провідна установа: Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України, кафедра економічної теорії

Захист відбудеться “23” червня 2006 р. о 1330 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .051.01 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79008, м. Львів, пр. Свободи, 18, аудиторія 115).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий 23 травня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради С. М. Панчишин

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Перехід від командної до ринкової економіки докорінно змінює структуру національної господарки. У ній відбувається швидка трансформація значної частини державної власності у приватну; поряд з приватизованими підприємствами виникають нові фірми унаслідок інвестицій приватних інвесторів. Становлення приватного сектора в пострадянських країнах відбувається по-різному. Тривалість та результати перехідного періоду залежать від стартових умов ринкової трансформації їх економік. Важливими чинниками, що визначають особливості формування приватного сектора у цих країнах, є формальні та неформальні інституційні чинники.

На початковому етапі ринкових перетворень у пострадянських країнах переважало переконання у тому, що для формування життєздатного приватного сектора цілком достатньо буде зруйнувати механізми контролю, властиві адміністративно-командній системі, провести стандартні заходи стабілізації та лібералізації економіки, а також приватизувати більшу частину державного майна, що забезпечить простір для розвитку ринкових відносин. Проте, практика ринкових перетворень у цих країнах і, зокрема в Україні, довела, що реальні процеси становлення приватного сектора є набагато складнішими. Тому існує необхідність подальшого вивчення і узагальнення зарубіжного досвіду розвитку приватного сектора. Дослідження приватного сектора економіки України з позицій інституціоналізму можуть стати теоретичною платформою обґрунтування раціо-нальних шляхів подальшої розбудови національної економіки. Усе це актуалізує вивчення системи формальних і неформальних норм, правил та інститутів та їхнього впливу на ефективність функціонування економіки України.

Питання про роль і місце приватного сектора, окремих його складників завжди перебували у полі зору дослідників. Функції домогосподарств та приватних фірм, взяємозв’язки між ними досліджували класики економічної теорії – А. Сміт, Т. Маль-тус, Д. Рікардо, К. Маркс, А. Маршал, М. Туган-Барановський, Дж. М. Кейнс, А. Пігу та інші.

Наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. економічна наука приділяє значну увагу інституційним проблемам функціонування приватного сектора. У вітчизняній економічній науці цим проблемам присвячено чимало наукових праць. Однак, дискусії головно точаться довкола приватизації та альтернативних шляхів переходу державної власності у приватну. Певною прогалиною у вітчизняній економічній теорії є також відсутність комплексних досліджень формальних та неформальних інституційних чинників розвитку приватного сектора.

Значний теоретичний внесок у дослідження окремих інституційних проблем функціонування приватного сектора ринкової економіки зробили зарубіжні вчені, такі як Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчел, Дж. Гелбрейт, Р. Коуз, Д. Норт, Дж. Б’юкенен, О. Вільямсон, Й. Шумпетер, Дж. Ходжсон, А. Алчіан, Г. Демсец, Д. Ка-уф-ман, Г. Гофстеде, А. Краай, М. Маструзі, Л. Бальцерович, Я. Корнаї, А. Воль-чик, Р. Капелюшников, С. Кірдіна, Ю. Латов, А. Нестеренко, Р. Нурєєв, А. Олєй-ник, В. Полтерович, В. Тамбовцев, А. Шастітко. Проте, світова економічна наука донедавна не приділяла належної уваги вивченню трансформаційних процесів. Відтак її теоретичні надбання виконують усе ще допоміжну роль у дослідженні перехідної економіки.

Серед українських економістів, які вивчають інституційні аспекти різно-манітних економічних проблем, варто відзначити С. Архієреєва, Г. Башнянина, І. Бочана, В. Геєця, А. Гальчинського, Т. Гайдая, В. Дементьєва, С. Злупка, І. Ма-ло-го, М. Павлишенка, О. Прутську, С. Реверчука, А. Сохецьку, О. Чаусовського та інших.

Питання, пов’язані з висвітленням впливу інституційних чинників на становлення і розвиток вітчизняного приватного сектора, широко обговорюються на сторінках наукових журналів, таких як “Економіка України”, “Фінанси України”, „Економіст”, „Регіональна економіка”, „Національна безпека і оборона”, „Вісник Національного Банку України”, „Економіка: проблеми теорії та практики”.

Успішний розвиток економіки України передбачає подальше вивчення обмежувальних та стимулювальних впливів інституційних чинників на функціону-вання її приватного сектора. Проте ці впливи інституційних чинників на поведінку економічних суб’єктів вітчизняної економіки та на економічне зростання залиша-ють-ся недостатньо дослідженими. Теоретичного пояснення чекають багато склад-них проблем функціонування приватного сектору економіки України, по-роджуваних її інституційною розбалансованістю. Потребує поглиблення порів-няльний аналіз розвитку приватного сектора у пострадянських країнах. Поза увагою економістів зали-шається прогнозування впливу інституційних чинників на розвиток націо-наль-ної економіки.

Усе це зумовило вибір теми дисертаційного дослідження, обґрунтування її мети, цілей, завдань, а також логіку викладення матеріалу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов’язана з виконанням досліджень, передбачених планом науково-дослідних робіт економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, викладені у дисертації положення є складовою частиною науково-дослідної теми “Інституційні засади функціонування економічної системи України” (державний реєстраційний номер 0105U007452).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб дослідити розвиток приватного сектора економіки України з позиції впливу на нього інституційних чинників.

Відповідно до поставленої мети було визначено такі завдання:

- дослідити суть, структуру і місце приватного сектора у національній економіці та узагальнити особливості інституційної методології його дослідження;

- вивчити наявні теоретичні підходи до дослідження приватного сектора і узагальнити досвід його становлення в пострадянських країнах;

- здійснити ретроспективний аналіз окремих етапів еволюції приватної економіки України;

- розкрити зміст формальних та неформальних чинників розвитку вітчизняного приватного сектора та взаємозв’язки між ними;

- систематизувати найважливіші проблеми функціонування вітчизняного приватного сектора з позиції впливу на них інституційних чинників;

- проаналізувати перспективні напрями удосконалення формальних чинників розвитку приватного сектора економіки України;

- за допомогою кореляційно-регресійного аналізу оцінити вплив інституційних чинників на функціонування української економіки та зробити відповідний прогноз на майбутнє.

Об’єктом дослідження є приватний сектор економіки України та окремі його складники.

Відповідно до поставленої мети та завдань предметом дослідження є особливості та закономірності розвитку приватного сектора в Україні.

Теоретична і методологічна основа дослідження. Методологічною основою дисертації є система наукових принципів, розроблених інституційною економічною теорією. Дослідження ґрунтується на системному підході до вивчення ролі інституційних чинників розвитку приватного сектора. Для вирішення поставлених у роботі завдань використані різноманітні загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, а саме: методи наукового абстрагування, аналізу та синтезу, окремі статистичні методи, зокрема зіставлень та групувань, динамічних порівнянь, кореляційно-регресійний аналіз, графічний і табличний методи, порівняльний аналіз тощо.

Інформаційною базою дослідження є наукові праці українських і зарубіжних учених, законодавчі та нормативно-правові акти, статистичні матеріали Державного комітету статистики України, офіційні публікації Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку та інших міжнародних організацій. Широко використані матеріали науково-практичних конференцій, семінарів, рекомендації міжнародних експертів щодо функціонування приватного сектора України, довідкова, періодична література та інші публікації.

Наукова новизна одержаних результатів. Отримано такі основні результати:

вперше:*

проведено комплексний аналіз становлення приватного сектора у країнах з перехідною економікою з урахуванням впливу на нього інституційних чинників, що дало змогу виявити важливі тенденції розвитку приватного сектора економіки України;*

у структурі приватного сектора вітчизняної економіки виокремлено і проаналізовано два важливі його сегменти – приватизований та новостворений; обґрунтовано, що за кількістю зареєстрованих ділових одиниць найбільший внесок у розвиток економіки України забезпечив її новостворений сегмент;*

на підставі кореляційно-регресійного аналізу виявлено взаємозв’язок між досягнутим рівнем ВВП та індексом економічної культури країни, що підтвердило наявність тісного зв’язку між якістю неформальних інституційних чинників і динамікою приватного сектора в Україні та дало можливість спрогнозувати можливий його розвиток в залежності від змін у цих інституційних чинниках;

удосконалено:*

визначення приватного сектора, до якого крім традиційних складників, – приватних ділових одиниць та домогосподарств, віднесено також неформальні інститути, що дозволило розширити межі інституційного аналізу розвитку економіки України;*

класифікацію інституційних чинників розвитку приватного сектора, згідно з якою формальними інститутами є “правила гри”, які запроваджує держава, а неформальними інститутами є ті, які формуються під впливом економічної культури, що дало змогу виявити кореляційну залежність між ними;

отримали подальший розвиток: *

обґрунтування умов досягнення інституційної рівноваги національної економіки на підставі збалансованості формальних і неформальних інститутів та формування відповідної її інституційної матриці, що забезпечить посилення стимулів приватнопідприємницької ініціативи;*

рекомендації щодо можливих напрямів удосконалення регулювання приватного сектору; реформування системи податків і соціальних платежів; посилення захисту прав власності.

Практичне значення одержаних результатів роботи полягає у тому, що зроблені у ній висновки і узагальнення можуть бути використані у розробленні економічної політики, спрямованої на підвищення ефективності приватного сектора економіки України, за рахунок наближення її до умов досягнення інституційної рівноваги, що в подальшому забезпечить усталене економічне зростання. Отримані теоретичні результати можуть бути використані у навчальному процесі при розробці та викладанні низки економічних дисциплін.

Особистий внесок здобувача. Всі наукові результати, викладені в дисертації і винесені на захист, отримані автором особисто. Всі публікації, крім однієї, – одноосібні. В науковій праці [155], написаній у співавторстві, внесок здобувача полягає в проведеному аналізі правових, організаційних та адміністративних бар’єрів розвитку приватного сектора. Дисертант розширює наукові знання з проблем становлення та розвитку приватного сектора у перехідних господарських системах з позицій формальних та неформальних чинників.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і теоретичні висновки дисертації доповідались та отримали схвальні висновки на: *

Міжнародній науковій студентсько-аспірантській конференції. „Економіка посткомуністичних країн в умовах глобалізації”. – (Львів, 2004 р.).*

Міжвузівській студентській науково-практичній конференції „Проблеми і перспективи розвитку економіки України”. – (Острог, 2004 р.).*

Другій Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених „Економічний та соціальний розвиток України в ХХІ столітті: національна ідентичність та тенденції глобалізації”. – (Тернопіль, 2005 р.).*

Другій Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих науковців „Європейські інтеграційні процеси та транскордонне співробітництво: міжнародні відносини, економіка, політика, географія, історія, право”. – (Луцьк, 2005 р.).*

Міжнародній науковій студентсько-аспірантській конференції „Інтеграція країн з перехідною економікою у світовий економічний простір: стан і перспективи”. – (Львів, 2005 р.).*

Міжнародній науковій студентсько-аспірантській конференції „Економічна система України: минуле, сучасне, майбутнє”. – (Львів, 2005 р.). *

Miкdzynarodowa konferencja naukowa „Dyplomacja spoіeczna a przemiany spoіeczno-polityczne w Europie”. – (Katowicе, Poland, 2005). *

Теоретичних семінарах кафедри економічної теорії Львівського національного університету імені Івана Франка. – (Львів, 2003-2006 рр.).

Публікації. За темою дисертаційної роботи опубліковано 14 наукових праць, в тому числі 5 у фахових наукових виданнях, що визнаються положенням ВАК України, та 9 публікацій у збірниках наукових праць і матеріалів конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел з 275 найменувань (23 сторінки) та шести додатків (15 сторінок). Загальний обсяг роботи становить 206 сторінок, у тому числі 168 сторінок основного тексту, 15 ілюстрацій та 37 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі схарактеризовано стан досліджень проблем розвитку приватного сектора, обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано мету й завдання дисертаційного дослідження, отримані наукові результати та їхнє практичне значення, а також вказано особистий внесок автора в друкованих працях, виконаних у співавторстві, подано інформацію про апробацію та публікації результатів дисертаційної роботи.

У першому розділі „Теоретичні засади дослідження розвитку приватного сектора” розглянуто суть, структуру приватного сектора, обґрунтовано доцільність використання у процесі його дослідження інституційного аналізу та проаналізовано особливості розвитку приватного сектора у пострадянських країнах.

Приватний сектор – це складне, багатофункціональне поняття, яке містить у собі різні зрізи. Зауважено, що у його структурі виокремлюють різну кількість складників, які, на думку дисертанта, доцільно звести до двох базових – домогосподарства та ділові підприємства, що перебувають у приватизованому чи новоствореному сегменті приватного сектора (рис.1).

Рис. 1. Структура національної економіки

У першому параграфі дисертант відзначає, що важливою складовою приватного сектора є сектор домогосподарств. Домогосподарства виконують низку важливих функцій, а саме: відтворення людського капіталу, володіння виробничими ресурсами та виробництво життєвих благ, формування споживчого попиту, заощадження, інвестування, Internet-комерція.

Другою складовою приватного сектора є сектор ділових підприємств, або підприємницький сектор. У ділових одиницях поєднуються економічні ресурси – земля, капітал, праця і підприємницький хист, які трансформуються у готову продукцію, що постачається на ринки.

Розвиток приватного сектора перехідної економіки зазвичай аналізують з позиції збільшення кількості об’єктів, які змінили державну та комунальну форми власності на приватну. Однак слід враховувати і те, що значна кількість ділових одиниць виникла так би мовити „з нуля”, внаслідок інвестування приватних інвесторів. Виходячи з цих двох обставин, дисертант пропонує виокремити сегмент приватної економіки, який складається з фірм, утворених у процесі приватизації державних та комунальних підприємств. У дисертації його названо приватизованим сегментом приватного сектора. До приватизованих підприємств віднесено колишні державні підприємства, в яких частка держави є менша ніж 50%. Під новоствореним сегментом приватного сектора автор розуміє сукупність ділових одиниць, які виникли на „зеленому полі”, тобто з нуля.

У другому параграфі першого розділу дисертації проаналізовано теоретичні концепції представників інституційної економічної теорії, обґрунтовано низку аналітичних переваг інституційного підходу над „ринковим фундаменталізмом”, розглянуто ієрархію та взаємозв’язок таких понять, як „інститут”, „інституційна структура”, „інституційне середовище”, „формальні і неформальні інституційні чинники” та „інституційна рівновага”.

У роботі дисертант спирається здебільшого на постулати неоінституціоналізму, який вважає важливим щаблем у розвитку неокласичної традиції, а відтак постачає нові аналітичні інструменти дослідження приватного сектора. Підвищення інтересу до неоінституціоналізму в останні роки пов’язане, по-перше, зі спробою уникнути деяких слабин характерних для ортодоксальної економічної теорії (аксіома про повну інформацію, концепція досконалої конкуренції, переконаність у можливості досягнення рівноваги виключно за допомогою цінового механізму та ін.); по-друге, із прагненням розглядати сучасні економічні, соціальні і політичні процеси через їхні взаємозв’язки; по-третє, зі спробою розширення аналізу тих явищ, які породжує науково-технічна революція.

Дисертант виходить з того, що підвищенню ефективності функціонування приватного сектора України сприятиме ширше врахування наукових результатів та рекомендацій представників інституційної економічної теорії у процесі розроблення економічної політики. Оскільки неокласичну теорію цікавить кінцевий результат, вона спрямовує свої аналітичні зусилля на пояснення того, як раціональні індивіди максимізують свою вигоду (фірми – прибуток, домогосподарства – корисність). Навпаки, прихильників інституціоналізму цікавить передовсім сам процес ухвалення господарських та споживчих рішень. Отож ці два напрями економічної теорії доповнюють один одного.

Зазначено, що інститути – це правила та механізми, які забезпечують їх виконання, а також норми поведінки, які структурують взаємодію між людьми. Відповідно, формальні інститути, або офіційні обмеження – це узаконені державою або колективами обмеження і правила, які регулюють поведінку домогосподарств та ділових підприємств, а неформальні інститути – це неофіційні обмеження – неписані правила, домовленості, звички та норми – які також регулюють поведінку людей та фірм.

Досліджувані у дисертації неформальні інститути, є похідними від економічної культури. Економічна культура – це сукупність професійних знань і навичок, норм господарювання, цінностей, символів і знаків, необхідних для здійснення самоідентифікації та виконання економічних ролей суб’єктами економічної діяльності. Вона охоплює поведінкові стереотипи та економічні знання у їхньому ціннісному та інструментальному аспектах. Економічну культуру можна визначити ще і як сукупність способів діяльності, за допомогою яких суспільство адаптується до економічних умов свого існування.

Поняття „інститут” є ключовим аналітичним інструментом у дослідженні інституційної рівноваги на ринку інститутів. Під інституційною рівновагою в дисертації розуміється ситуація, коли формальні інститути перебувають у стані рівноваги і при цьому неформальні інститути не змінюються; або ще – це ситуація, коли жоден із суб’єктів приватного сектора не зацікавлений у перебудові наявного набору інституцій.

У третьому параграфі першого розділу проаналізовано розвиток приватного сектора у країнах Центрально-Східної Європи, Балтії та СНД.

Дослідивши еволюцію становлення приватного сектора у цих країнах, дисертант доходить висновку, що найбільших успіхів у створенні ефективного приватного сектора досягнуто країнами Центрально-Східної Європи та Балтії, і менших – країнами СНД. Близько тридцяти країн Європи та Азії, які майже одночасно розпочали демонтаж своїх доволі подібних командних економік, отримали різні результати. Причина цього, на думку дисертанта, полягає в тому, що для формування життєздатного приватного сектора не достатньо було лише зруйнувати механізми контролю, властиві адміністративно-командній системі, провести стандартні заходи стабілізації, лібералізації економіки та приватизації. Аналіз ринкових перетворень у цих країнах дає підстави стверджувати, що реальні процеси становлення приватного сектора є набагато складнішими і вони у свою чергу залежать від наявної системи формальних та неформальних інститутів або, по-іншому, інституційних чинників.

Другий розділ „Інституційні чинники розвитку приватного сектора в Україні” присвячено аналізу розвитку вітчизняного приватного сектора та впливу на нього інституційних чинників.

Становлення приватного сектора в Україні спричинило швидке збільшення його частки у ВВП та у валовій доданій вартості. У дисертації проаналізовано вплив на структуру приватного сектора низки важливих змін. Зокрема, це стосується змін у співвідношеннях між кількістю приватизованих та новостворених підприємств; кількістю великих, середніх і малих підприємств приватної форми власності. З’ясовано вплив на становлення приватного сектора позитивних змін у кількості фермерських господарств та промислових підприємств, чисельності зайнятого населення на підприємствах приватної форми власності.

Аналіз становлення приватного сектора економіки України показав, що його розширення за роки незалежності відбувалося за рахунок приватизації (до приватного сектора перейшло більше 96 тис. об’єктів) та за рахунок швидкого збільшення кількості новостворених приватних підприємств (табл. 1). Підприємства новоствореного сегмента приватного сектора демонструють дещо кращі результати господарської діяльності, ніж приватизовані і державні.

Таблиця 1

Частка сегментів приватного сектора в економіці України,
як відсоток підприємств |

Роки

1995 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004

Приватний сектор

у тому числі: | 100 |

100 |

100 |

100 |

100 |

100 |

100 |

100 |

100

Приватизований сегмент приватного сектора | 33,3 |

32,2 |

31,8 |

31,6 |

31,8 |

31,7 |

31,8 |

32,6 |

33,3

Новостворений сегмент приватного сектора | 66,7 |

67,8 |

68,2 |

68,4 |

68,2 |

68,3 |

68,2 |

67,4 |

66,7

Складено за: Статистичний щорічник України за 2004 рік.- К., 2005. – С. 326; Johnso S., Kaufmann D., Shleifer A. The Unofficial Economy in Transition // Brookings Papers on Economic Activity. – 1997. - No 27(2). – Р. 170.

У другому параграфі другого розділу дисертації досліджено структуру інсти-туційних чинників розвитку приватного сектора. Запропоновану автором за-галь-ну схему інституційних чинників розвитку приватного сектора зображено на рисунку 2.

Рис. 2. Структурно-логічна схема інституційних чинників
розвитку приватного сектора

Інституційні чинники розвитку приватного сектора економіки України у своїй структурі містять формальні та неформальні складові, які охоплюють відповідно нормативно-правову базу та економічну культуру.

Наявна нормативно-правова база є одним із головних чинників розвитку приватного сектора в Україні, оскільки саме вона створює формальну інституційну основу ринкового господарювання. Формальні інституційні чинники мають складну і не завжди ефективну внутрішню структуру, оскільки, по-перше, нормативно-пра-вова база містить сотні законодавчих актів, а по-друге, часті зміни та доповнення до них нерідко породжують неузгодженість між ними. Для спрощення аналізу дисер-тан-том запропоновано виокремлювати чотири групи нормативно-правових актів роз-витку при-ватного сектора. Кількісно оцінити якість нормативно-правової бази роз-вит-ку цьо-го сектора надзвичайно складно. У дисертаційній роботі з метою такої оцін-ки ви-ко-риста-но дослідження групи економістів Світового банку. Ними було узагаль-нено 352 показники, взяті з різних джерел та створено агрегований показ-ник – „якість дер-жав-ного управління”. Цей показник обчислено для 209 країн світу і він містить шість індикаторів. Значення цих показників може варіюватися від -2,5 до +2,5 – що ви-ще значення агрегованого показника, то вища якість державного управління і навпаки.

Для опису національної економічної культури дисертант використовує результати американського дослідника Гірта Гофстеде, який запропонував чотири так звані „виміри” економічної культури: колективізм чи індивідуалізм, небажання чи бажання ризикувати, показник дистанції влади та маскулінності. Елементи економічної культури є тими неформальними чинниками, які значною мірою визначають розвиток приватного сектора. Дисертант доходить висновку, що важливими особливостями вітчизняного приватного сектора є такі: по-перше, його суб’єкти схильні уникати невизначеності, прагнуть до безпеки і виявляють страх перед майбутнім, а також вони усе ще значною мірою пронизані духом колективізму; по-друге, для нього є характерною значна дистанція влади.

У дисертаційній роботі обчислено кореляційну залежність між формальними та неформальними чинниками для 35 країн світу, в тому числі і для України (табл. ). Це дозволило виявити безпосередній зв’язок між цими показниками. Дисертант, зокрема, стверджує, що здатність перетворювати індивідуалізм в ефективну діяльність залежить також і від якості нормативно-правового поля. Таким чином, на ефективність функціонування приватного сектора впливає наявність чи відсутність у національній економіці інституційної рівноваги.

Таблиця 2

Кореляційна залежність між елементами економічної культури

та індикаторами управління  |

VA | PIV | GE | RB | RL | CC

IDV | 0,7998 | 0,6893 | 0,774 | 0,706 | 0,7685 | 0,70228

PDI | -0,6606 | -0,5018 | -0,705 | -0,654 | -0,732 | -0,7221

UAI | -0,3815 | -0,4257 | -0,455 | -0,413 | -0,488 | -0,4819

Примітка: VA - підзвітність та право голосу; PIV - політична стабільність; GE - ефективність управління; RB - регуляторна якість; RL - дотримання закону; CC - контроль за корупцією; IDV - індекс індивідуалізму, PDI - індекс дистанції влади, UAI – індекс уникнення невизначеності.

У третьому параграфі другого розділу проаналізовано низку проблем функціонування приватного сектора економіки України. Дисертант, зокрема досліджує: макроекономічну ситуацію, що склалася в країні; якість „правил гри” у вітчизняній економіці; дієвість системи оподаткування; правові, організаційні та адміністративні бар’єри розвитку бізнесу, які виникають унаслідок непродуманих дій урядових інституцій; можливості доступу до ресурсів та інфраструктури; рівень гарантій захисту прав власності.

У третьому розділі „Перспективи та напрями розвитку приватного сектора в Україні” розглядаються стратегічні напрями розвитку приватного сектора економіки України та здійснено прогноз впливу економічної культури на стан вітчизняної економіки.

На підставі проведеного аналізу інституційних чинників розвитку приватного сектора в Україні та проблем його функціонування, автор пропонує такі стратегічні напрями розв’язання цих проблем: удосконалення регуляторного середовища (законодавства); реформування системи податків і соціальних платежів, удосконалення системи державного управління та регулювання діяльності суб’єктів при-ватного сектора, створення дієвого механізму захисту прав власності, стиму-лювання з боку держави формування сучасної системи неформальних інститутів.

Дисертант розробив лінійну модель, де логарифм ВВП на душу населення (yi) є лінійною функцією від показників економічної культури (сi), плюс випадкова величина (еi): , де б та в – коефіцієнти регресійної моделі. У таблиці 3 наведено результати відповідних обчислень.

Таблиця 3

Результати дослідження регресійної моделі

Результуюча змінна ln (ВВП на душу населення)

Вибірка | Коефіцієнт в | Коефіцієнт

б | Стандартна

похибка | Кількість країн вибірки

IDV

t - статистика | 0,04

5,10 | -0,14

0,3 | 1,055 | 35

PDI

t - статистика | -0,04

-4,24 | 4,03

7,75 | 1,136 | 35

UAI

t - статистика | -0,02

-1,88 | 3,3

8,2 | 1,340 | 35

Примітки: IDV – індекс індивідуалізму, PDI – індекс дистанції влади, UAI – індекс уникнення невизначеності.

У дисертації використано кілька критеріїв для перевірки моделі на адекватність. Результати цієї перевірки наведено у таблиці 4. Вони підтверджують коректність запропонованої дисертантом моделі.

Кореляційно-регресійний аналіз підтвердив припущення, що економічна культура є субстанцією економічного розвитку, а індекс індивідуалізму чинить на нього найбільший вплив.

Таблиця 4

Результати перевірки кореляційно-регресійної моделі на адекватність

Результуюча змінна ln (ВВП на душу населення)

Вибірка | Коефіцієнт

кореляції

(r) |

F-статистика |

d-статистика

IDV

t - статистика | 0,66

5,05 | 25,1 | 1,69

PDI

t - статистика | -0,59

-4,20 | 17,6 | 1,81

UAI

t - статистика | -0,35

-2,10 | 4,6 | 1,99

Примітки: IDV - індекс індивідуалізму, PDI – індекс дистанції влади, UAI – індекс уникнення невизначеності.

Оскільки економічна культура відіграє важливу роль в економічному житті кожної країни, автор спробував з’ясувати, яку саме інституційну матрицю повинна будувати Україна (рис. 3). Ту частину рисунку, де згруповані країни Х-матриці, ди-сертант виділяє пунктиром, а частину, що відповідає Y-матриці, – суцільною лінією.

Рис. 3. Кореляція між індексом індивідуалізму (IDV) та
індексом уникнення невизначеності (UAI)

У результаті проведеного дослідження автор доходить висновку, що Україна займає проміжне положення, тобто вона не входить у сферу загальновизнаних інституційних матриць Х та Y. Отож визначити, яка з цих матриць є ближчою для української економіки, дуже складно.

Дисертант розглядає можливі варіанти розвитку приватного сектора в Україні з урахуванням зміни індексів економічної культури для вітчизняної економіки. Обчислені індекси економічної культури тяжіють до значень центру інституційних матриць Х та Y. Це дає підстави вважати, що вітчизняна економіка забезпечуватиме економічне зростання, якщо рухатиметься до інституційної Y-матриці. Для того, щоб досягти вищих темпів економічного зростання індекс індивідуалізму повинен збільшитися, а індекс дистанції влади та індекс уникнення невизначеності зменшитися.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ РОБОТИ ТА ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає в оцінці впливу інституційних чинників на становлення і розвиток приватного сектора в економіці Україні.

У результаті дослідження зроблено такі висновки:

1. Приватний сектор посідає важливе місце у структурі національної економіки будь-якої країни; його підвалинами є приватна власність та ринковий механізм. Поняття „приватний сектор” доцільно тлумачити у вузькому розумінні як ту частину національної економіки, яка не є державною, а у широкому – як сукупність домогосподарств та ділових підприємств приватної форми власності. При цьому підприємницький сектор та сектор домогосподарств розглядаються як складові частини приватного сектора економіки. Сектор домогосподарств об’єднує фізичних осіб як споживачів та виробників продукції. Підприємницький сектор – це сектор малих, середніх та великих приватних підприємств. У перехідних економіках приватний сектор формується у процесі приватизації та у результаті створення нових приватних підприємств.

2. Інституційна теорія виявляє нові механізми розвитку приватного сектора. Поведінка суб’єктів приватного сектора не є повністю раціональною. Її важливими характеристиками є обмежена раціональність та опортунізм. На неї істотно впливають масштабність та складність інформації, що породжують невизначеність. Інституційна теорія уникає багатьох обмежень, властивих неокласичній теорії. Вироблений нею аналітичний інструментарій дає змогу досліджувати приватний сектор та окремі його складники з урахуванням неформальних обмежень, національних традицій, звичаїв та культури. Ця теорія дає змогу акцентувати увагу на ролі норм, правил і стереотипів мислення у визначенні економічної поведінки.

3. Порівняльний аналіз становлення приватного сектора в пострадянських країнах виявив, що його результати визначаються дією економічних та інститу-цій-них чинників. Близько тридцяти країн Європи та Азії, в яких відбувається ринкова трансформація економіки, отримали різні результати. Звідси зроблено висновок: для формування життєздатного приватного сектора не достатньо лише руйнування механізмів контролю, властивих адміністративно-командній системі, проведення стандартних заходів стабілізації, лібералізації економіки та прива-тизації. Реальні процеси становлення приватного сектора є набагато складнішими, і їхні результати значною мірою визначаються якістю наявних у тій чи іншій країні формальних та неформальних інститутів.

Країни Центрально-Східної Європи та Прибалтики, які швидко подолали трансформаційний спад і сформували потужний приватний сектор, досягли суттє-вого економічного зростання за рахунок цілеспрямованого руху у напрямку до установлення інституційної рівноваги та запровадження дієвої інституційної матриці. На початку ринкової трансформації національних економік нерідко вини-кає так званий „інституційний вакуум”, оскільки в цей час старі правові межі частково вже зруйновано, а нові ще не створено. Водночас зазначеним країнам уда-лося до певної міри уникнути „інституційного вакууму” та „інституційного розриву”. У той же час країни СНД, які мало уваги приділяли можливим впливам інституційних чинників на становлення і розвиток приватного сектора, досягли порівняно гірших економічних результатів.

4. Аналіз становлення приватного сектора економіки України показав, що його розширення за роки незалежності відбувалося за рахунок приватизації (до приватного сектора перейшло більше 96 тис. об’єктів) та створення нових при-ват-них фірм. Новостворений сегмент у складі приватного сектора у 2004 р. охоплював у два рази більше фірм, ніж їх було створено внаслідок приватизації державних під-при-ємств. Нові приватні фірми демонструють кращі результати, ніж приватизовані і державні.

Приватний сектор в економіці України розвивається доволі швидко. Уже сьогодні понад 70% ВВП створюється приватними фірмами. Обчислені інтегровані коефіцієнти масштабу приватного сектора у промисловості та у сільському господарстві засвідчили, що за останні роки практично вся промисловість (87,7%) і значною мірою сільське господарство (58,5%) перебувають у приватній власності. Проте, економіка України ще не забезпечує усталеного економічного зростання та суттєвого підвищення рівня життя населення. Приватний сектор економіки України у своєму розвитку постійно наштовхується на численні перешкоди. Їх породжують відсутність чітких і справедливих „правил гри”; недосконала система опо-дат-ку-вання; правові, організаційні та адміністративні бар’єри, створювані непродуманими діями уряду; ускладнений доступ до ресурсів та інфраструктури; відсутність достатніх гарантій захисту прав власності тощо. Усе це є свідченням того, що за період ринкової трансформації Україна пройшла лише частину шляху у напрямку досягнення інституційної рівноваги. Стан інституційної рівноваги дисертант визначає як таку ситуацію, за якої жоден з економічних суб’єктів не зацікавлений у перебудові наявного набору інституцій. Отож перспек-тиви підвищення ефектив-ності функціонування приватного сектора економіки України залежать від того, наскільки швидко вона наближатиметься до інститу-цій-ної рівноваги і чи буде сформо-вано дієву інституційну матрицю. Тобто, ефективне функціонування приват-ного сектора є можливим за умови, що удосконалення формальних правил буде враховувати дію наявних неформальних інститутів. Відтак при створені дієвих формальних правил в Україні необхідно враховувати етнічну структуру української нації, національну культуру.

5. Інституційні чинники розвитку приватного сектора економіки України, у своїй структурі містять формальні та неформальні складники, що охоплюють відповідно нормативно-правову базу та економічну культуру. Формальні інституційні чинники мають складну і не завжди ефективну внутрішню структуру, оскільки, по-перше, нормативно-правова база містить сотні законодавчих актів, а по-друге, часті зміни та доповнення до них нерідко породжують неузгодженість між ними. Для спрощення аналізу запропоновано виділяти чотири групи нормативно-правових актів розвитку приватного сектора.

6. Елементи економічної культури (колективізм чи індивідуалізм – індекс IDV, небажання чи бажання ризикувати – індекс PDI, показник дистанції влади та маскулінності – індекс UAI) є тими неформальними чинниками, які значною мірою визначають розвиток приватного сектора. Важливими особливостями вітчизняного приватного сектора є те, що, по-перше, його суб’єкти схильні уникати невизначеності, прагнуть до безпеки і виявляють страх перед майбутнім, по-друге, він усе ще значною мірою пронизаний духом колективізму; по-третє, для нього є характерною значна дистанція влади.

7. Виявлено тісну кореляційну залежність між формальними і неформальними чинниками розвитку приватного сектору, яка підтверджує важливість створення в Україні дієвої інституційної матриці, яка враховувала б особливості її економічної культури. Дослідження інституційних матриць показало, що Україна повинна створити власну матрицю, яка певний час відрізнятиметься від Х-матриці та Y-матриці, і яка забезпечуватиме умови для швидкого економічного зростання вітчизняної економіки.

8. Кореляційно-регресійний аналіз підтвердив припущення, що інституційні чинники впливають на поведінку економічних суб’єктів приватного сектора в трансформаційних економіках, а відтак і на економічне зростання. Запропонована модель, в якій ВВП на душу населення (yi) є лінійною функцією від показників економічної культури (сi), плюс випадкова величина (еi), підтверджує наявність тісного зв’язку між показниками економічної культури і доходом на душу населення. Серед елементів економічної культури найвагомішим у статистичному значенні є індекс індивідуалізму. Багаті країни мають індивідуалістську культуру, а бідні – колективістську. Прогнозування впливу індексів економічної культури на ВВП показало, що вітчизняна економіка повинна рухатися у напрямку інституційної Y-матриці, що сприятиме досягненню усталеного економічного зростання. Проте індекси економічної культури змінюються дуже повільно і це віддаляє перспективу побудови в Україні інституційної Y-матриці. Тому сьогодні Україна повинна розширювати межі приватного сектора на основі власної матриці.

9. Розглянуто два варіанти розвитку вітчизняного приватного сектора з урахуванням зміни індексів економічної культури. Перший варіант передбачає, що індекси економічної культури набувають значень: IDV=25, PDI=75, UAI=75, що відповідають центру інституційної Х-матриці, а другий – IDV=75, PDI=25, UAI=25, що відповідають центру інституційної Y-матриці. Для кожного із варіантів обчислено можливі зміни ВВП щодо ВВП, яке отримано при значеннях IDV=53, PDI=70, UAI=63, характерних для сучасного стану розвитку економіки України, у відповідності до запропонованої лінійної моделі. На підставі отриманих результатів зроблено висновок про те, що за першого варіанту розвитку економіка України зазнає спаду, тому цей варіант можна вважати песимістичним, а за другого _вітчизняна економіка зростатиме, тому цей варіант є оптимістичним. Отже, у разі зміни індексів економічної культури вітчизняного приватного сектора змінюються відповідні значення ВВП. Для того, щоб досягти економічного зростання індекс індивідуалізму повинен збільшитися, а індекс дистанції влади та індекс уникнення невизначеності _зменшитися.

10. На підставі проведеного інституційного аналізу запропоновано такі стратегічні напрями підвищення ефективності розвитку вітчизняного приватного сектора: удосконалення регуляторного середовища (законодавства), реформування системи податків і соціальних платежів, удосконалення системи державного управління та регулювання діяльності суб’єктів приватного сектора, створення дієвого механізму захисту прав власності, стимулювання формування системи ефективних неформальних інститутів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.

14.

АНОТАЦІЯ

Саніна О.Р. Розвиток приватного сектора в економіці України (інституційний аналіз). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 – економічна теорія. – Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2006.

Дисертацію присвячено проблемі розвитку приватного сектора в економіці України. Розглянуто суть, структуру приватного сектора та проаналізовано його розвиток у пострадянських країнах. Значну увагу приділено висвітленню теоретичної концепції представників інституційної економічної теорії,