СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

СИДОРОВИЧ Олександр Сергійович

УДК 93:658.8.036.5(477.5) “1866/1917”

СПОЖИВЧА КООПЕРАЦІЯ НА ЛІВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ. – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

Спеціальність: 07.00.01 – Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Луганськ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Національного аграрного університету Кабінету Міністрів України

Науковий керівник | кандидат історичних наук, доцент

Коломієць Сергій Сергійович,

Національний аграрний університет,

завідувач кафедри історії України

Офіційні опоненти: | доктор історичних наук, професор

Половець Володимир Михайлович,

Чернігівський державний педагогічний університет

імені Т.Г. Шевченка,

завідувач кафедри українознавства і політології | кандидат історичних наук, доцент

Атоян Ольга Миколаївна,

Луганська академія внутрішніх справ МВС ім. 10-річчя незалежності України

професор кафедри теорії та історії держави та права | Провідна установа | Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича, кафедра історії України,

Міністерство освіти і науки України, Чернівці

Захист відбудеться „22” березня 2006 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.051.04 при Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20-А, корпус – 1, аудиторія 241.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (91034, м. Луганськ,
кв. Молодіжний, 20-А).

Автореферат розісланий „20” лютого 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради. І.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Незважаючи на майже 15-річний шлях незалежної України, існують певні труднощі у вибудовуванні нею власної економічної моделі, створенні дієздатного споживчого ринку із відповідною ціновою стабільністю. Причин цих складнощів немало і міркувати над їх вирішенням можна довго. Однією із таких причин, на нашу думку, є неврахування відповідними державними органами специфіки окремих регіонів при впровадженні в життя тієї або іншої економічної моделі. Корисним в цьому плані може бути, як ми вважаємо, врахування досвіду минулого, а також критичне його переосмислення, зважаючи вже на реалії сьогодення. Неабияке значення в цьому контексті має вивчення споживчої дореволюційної кооперації.

Крім того, актуальність дослідження споживчої кооперації в окремо взятому регіоні (Лівобережна Україна), не в останню чергу, зумовлена тим, що протягом довгого часу землі України перебували в складі різних країн, у відмінних історичних та соціально-економічних умовах, в результаті чого окремі регіони різняться між собою в соціально-економічному та ін. аспектах.

Таким чином, науково-теоретична актуальність даної теми зумовлена недостанім дослідженням регіональних аспектів в розвитку споживчої кооперації України в сучасній історіогафії.

Мережа споживчих товариств, яка почала формуватись ще в другій половині ХІХ ст., пережила ряд трансформацій за радянських часів, існує у видозміненому вигляді і в наш час. Причому споживча кооперація завжди була соціально спрямованим інститутом в усі періоди історичного розвитку. В останні роки в недостатній мірі використовується соціальна направленість мережі споживчих товариств України в сфері регуляції ціноутворення та забезпечення широких верств населення необхідними споживчими товарами, особливо в сільській місцевості.

Саме тому важливе значення, на нашу думку, має вивчення досвіду дореволюційної споживчої кооперації, як громадської організації міста і села, як спроба самодопомоги і взаємодопомоги в непростій економічній ситуації; вивчення виникнення, становлення і розвитку споживчих кооперативів на Лівобережній Україні у другій половині ХІХ ст. – на початку ХХ ст.

Зв'язок праці з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є розділом комплексної програми “Соціально-економічні перетворення в українському селі (друга половина ХІХ ст. – ХХ ст.): історичний аспект” (державний реєстраційний номер 0102U001683), що розробляється науковцями кафедри історії України Національного аграрного університету.

Об’єктом дослідження є споживчі кооперативи та їх спілки, що виникли і діяли на Лівобережній Україні у другій половині ХІХ ст. – на початку ХХ ст.

Предметом вивчення є історичні закономірності та специфіка виникнення й розвитку споживчої кооперації Лівобережної України, пов?язані зі змінами в політичних і економічних відносинах у Російській імперії та в досліджуваному регіоні у визначений період.

Хронологічні рамки роботи – це друга половина ХІХ ст. – початок ХХ ст. Саме в цей період виникає, формується і інтенсивно розвивається споживча кооперація на Лівобережній Україні. Визначення хронологічних меж дослідження дозволяє подати характеристику цієї форми кооперації на Лівобережній Україні з часу виникнення першого споживчого товариства в цьому регіоні і до початку революції 1917 р., а точніше до 20 березня 1917 р., коли Тимчасовий уряд ухвалив кооперативний закон, що надав споживчій кооперації більше можливостей для самостійного розвитку і для утвердження її ще більшого значення в економічному житті регіону.

Територіальні рамки дисертаційного дослідження обмежені Лівобережною Україною, до якої разом з Полтавською та Чернігівською губерніями віднесено Харківську. Це пов’язано із діяльністю в цій губернії Споживчого товариства півдня Росії (російська абревіатура – ПОЮР). В цих трьох губерніях розвивались спільні специфічні економічні та соціально-економічні процеси, які вирізняли їх з-поміж інших регіонів України в соціально-економічному та національному аспектах, тому дослідження Чернігівської, Полтавської та Харківської губерній, як окремого територіального феномена є, на нашу думку, доцільним і виправданим.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі використаних джерел і літератури з’ясувати сутнісні характеристики та особливості процесів виникнення і розвитку споживчої кооперації на Лівобережній Україні в другій половині ХІХ ст. – на початку ХХ ст.

Мета роботи зумовлена необхідністю постановки та розв’язання наступних дослідницьких завдань:

· Проаналізувати стан та ступінь дослідження обраної теми в історіографії, визначити рівень і повноту її джерельного забезпечення.

· Охарактеризувати основні напрямки діяльності споживчих товариств та їх об'єднань на Лівобережній Україні в різні періоди історичного розвитку.

· Простежити вплив столипінської аграрної реформи на розвиток споживчої кооперації регіону.

· Розкрити стан співпраці споживчих товариств регіону з іншими формами кооперативних установ.

· Встановити особливості розвитку спілкового будівництва споживчої кооперації досліджуваного регіону.

· Охарактеризувати відносини земства і споживчої кооперації регіону в досліджуваний період

· Визначити роль і місце споживчої кооперації в соціально-економічному житті регіону.

· З’ясувати здобутки споживчої кооперації Лівобережної України, її внесок у захист соціально-економічних прав населення регіону, та можливість застосування досвіду минулого в умовах трансформації системи споживчої кооперації сучасної України.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що:

· Вперше в історичній літературі здійснено узагальнююче, комплексне дослідження з історії виникнення та розвитку споживчої кооперації Лівобережного регіону України у другій половині ХІХ ст. – на початку ХХ ст.

· Набула подальшого розвитку характеристика діяльності споживчих товариств. Показано особливості формування, розвитку і діяльності спілок споживчої кооперації в регіоні в зазначений темою період.

· Охарактеризовано вплив столипінської аграрної реформи на розвиток споживчої кооперації регіону в зазначений період.

· Проаналізовано відносини і співпрацю споживчих товариств регіону з іншими формами кооперативів Лівобережної України в першу чергу із кредитними та ощадно-позичковими товариствами.

· Новизна результатів дисертаційного дослідження великою мірою зумовлена значною кількістю архівних джерел і матеріалів тогочасної кооперативної та загальної преси, які вперше введено до наукового обігу і завдяки яким було з’ясовано досі не відомі факти з історії становлення, розвитку і діяльності споживчих товариств досліджуваного регіону у відповідний період.

Методи дослідження даної роботи визначаються її метою, завданнями та джерельною базою. Це метод верифікації історичних джерел та відбору статистичної інформації, який використовувався при складанні динамічних рядів щодо кількості споживчих товариств в регіоні. Описовий та проблемно-історичний метод застосовувався при аналізі господарської діяльності споживчих товариств та їх спілок. При зіставленні особливостей розвитку споживчих товариств та кооперативних установ інших форм використовувався метод порівняльного аналізу. Також було застосовано діалектичний метод наукового пізнання суспільно-економічних явищ, особливо при оцінці ролі споживчої кооперації Лівобережжя в суспільно-економічному житті регіону. Методологічна основа роботи базувалася на принципах історизму, об’єктивності, системності та порівняльному підході.

Практичне значення даного дисертаційного дослідження та напрацьованих матеріалів полягає в тому, що вони можуть бути використані в загальних та спеціальних курсах з історії України, у краєзнавстві, при підготовці курсових, дипломних та магістерських робіт, а також – в навчальному процесі в закладах освіти споживчої кооперації та практичній діяльності з розвитку споживчої кооперації України в сучасних умовах.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації були обговоренні на засіданнях кафедри історії України Національного аграрного університету, представлені на наукових конференціях та науково-практичних семінарах: Всеукраїнська науково-практична конференція “Студентський рух у сучасній Україні: реалії, тенденції та перспективи розвитку”, (17 жовтня 2002 р., Київ), Міжнародна наукова конференція “Знаки питання в історії України”, (31 жовтня – 2 листопада 2002 р., Ніжин) та Другий міжрегіональний науково-практичний семінар молодих вчених (27-28 серпня 2004 р., Луганськ).

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені у 6 публікаціях, всі, у виданнях, затверджених ВАК України як профільні для публікації досліджень із спеціальності 07.00.01 – історія України. Усі статті написані без співавторства.

Структура дисертації зумовлена її метою та науковими завданнями. Вона складається зі вступу, 4 розділів (170 с. – основний текст), списку використаних джерел і літератури (25 с., 344 найменування), додатків (10 с., 6 графіків та 4 таблиці). Загальний обсяг роботи становить 206 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, хронологічні та територіальні межі, визначаються об’єкт і предмет дослідження, його мета і завдання, наукова новизна, теоретичне та практичне значення.

У першому розділі роботи – “Історіографія та джерела досліджуваної теми” виділено два підрозділи.

У першому – “Історіографія проблеми” - проаналізовано внесок науковців і дослідників у вивчення проблеми, що дало змогу дисертанту окреслити коло питань, визначених у завданнях дослідження.

Перші праці, які стосуються споживчої кооперації, з’явились у період її зародження в Україні, у другій половині ХІХ століття. Їх авторами були перші теоретики і практики споживчої кооперації: М.П. Баллін, В.С. Козлов та М.І. Зібер (Баллин Н.П. Первая памятная книжка русских потребительных обществ на 1870 – СПб., 1870. – 49 с.; Кооперация: страницы истории. Избранные труды российских экономистов, общественных деятелей, кооператоров-практиков. 30-40-ые гг. ХІХ ст. – нач. ХХ века. Предистория Т.1, кн.1. – М.: Наука, 1999. – 768 с.). Дуже цінними, з точки зору написання даного дослідження є роботи, що стосувались окремих аспектів розвитку споживчої кооперації в тих або інших губерніях чи повітах регіону. До них належать праці М.Кононенка, С.Раузова та ін (Кононенко М.С. Кооперативы Лубенского уезда. Отчёт земского инструктора по кооперации за 1913 г. – Лубны, 1914 г. – 285 с.; Раузов. С. Материалы по кооперации на Борзенщине. – Нежин, 1917. – 139 с.). На початку ХХ століття з’явились праці з історії споживчої кооперації в Росії, які носили узагальнюючий характер. Це монографії В.Ф. Тотоміанца, С.М. Прокоповича і В.М. Зельгейма та ін. (Тотомианц В.Ф. Теория, история и практика потребительной кооперации в России. – СПб., 1913. – 359 с.; Прокопович С. Н. Кооперативное движение в России: его теория практика. – М., 1913. – 456 с.; Зельгейм В.Н. Организация и практика потребительских обществ в России. Курсы по кооперации – т.ІІ. – М., 1913. – 563 с.).

Підсумовуючи шлях пройдений кооперативною історіографією до 1917 року, слід зазначити, що узагальнюючої праці з історії споживчої кооперації України, а тим більше її окремих регіонів так і не з’явилося.

Після 1917 року кількість наукових робіт з історії кооперації в Російській імперії значно зросла. В цей період вперше з’являються праці, присвячені споживчій кооперації тільки України. Серед них слід виділити історико-статистичний начерк Б.Стопневича, в якому зосереджено великий масив статистичного матеріалу із споживчої кооперації Наддніпрянщини (Стопневич Б. Споживча кооперація на Україні: спроба історико-статистичного начерку. – Полтава: Видання Полтавської спілки споживчих товариств, 1919. – 123 с.). Також дослідження П.Пожарського та П.Височанського (Височанський П.Ф. Начерк розвитку української споживчої кооперації, ч. 1, (дорадянська доба). – Катеринослав: Книгоспілка, 1925 р.; Пожарський П.І. Соціальний склад української кооперації. – К.: Друкарня К.Ф. Книгоспілки, 1928. – 68 с.). Таким чином після 20-х рр. і аж до 60-х рр. ХХ століття дожовтнева споживча кооперація майже не досліджується. Робота над цією тематикою проводиться хіба що за кордоном, в діаспорі. В цьому контексті слід відмітити роботи С.Бородаєвського, С.Володимирова та І.Витановича (Бородаєвський С. Історія кооперації. – Прага: Український громадський видавничий фонд, 1925. – 658+ІХ с.; Володимиров С. Споживча кооперація на Великій Україні за часів її самостійного життя // Кооперативний альманах. – Падєброди, 1923. – Вип. 2. – С. 43-65.; Витанович І. Історія українського кооперативного руху. – Нью-йорк: Товариство української кооперації, 1964. – 624 с.).

Повертаючись до вітчизняної історіографії з досліджуваної теми, зазначимо, що після “мовчання” 30-50-х рр. у 60-х роках поновлюються дослідження з питань історії дожовтневої кооперації. В даному контексті варто згадати монографію Г.А. Діхтяра, праці В.В. Кабанова, А.С. Меркулової (Дихтяр Г.А. Внутренняя торговля в дореволюционной России. – М.:Изд-во АН СССР, 1960. – 340 с.; Кабанов В.В. Октябрьская революция и кооперация. – М.: Наука, 1973. – 296 с.; Меркулова А.С. История потребительской кооперации (Учеб. пособие для кооп. учеб. заведений). М.: Экономика, 1970. – 87 с.). Ці дослідники виступають з ідеологічної позиції по відношенню до споживчої кооперації дожовтневої доби, яка полягає в запереченні важливої соціально-економічної ролі для широких мас населення і акцентується її вторинність по відношенню до радянської кооперації; надмірна увага приділяється робітничій споживчій кооперації.

В цілому варто відзначити, що більшість дослідників як дореволюційних, так і радянських були здебільшого вченими – економістами, чи аграрниками, в працях яких питання розвитку споживчої кооперації відображено переважно з економічної чи соціальної точки зору без врахування історичної складової та регіональної специфіки Лівобережної України.

Після здобуття Україною незалежності значно зріс інтерес дослідників до історії української споживчої кооперації, яка епізодично висвітлювалась у роботах В.І. Марочка, С.Д. Гелея, І.А. Фаренія та ін (Марочко В. І. Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект. (1861 – 1929 рр.) – К.: Kots Publishing, 1995. – 224 с.; Гелей С.Д. Українська кооперація: історичні та соціально-економічні аспекти. – Л.: видавництво Львівської комерційної академії, 2001. – 224 c.; Фареній І.А. З історій становлення кооперативного руху в Наддніпрянській Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ століття). – Черкаси: Відлуння-Плюс, 2003. – 144 с.). З точки зору більш детального дослідження регіональної специфіки в кооперативному русі кроком вперед є монографія В.М. Половця (Половець В.М. Кооперативний рух в Лівобережній Україні (1861-1917). – Чернігів: Редакційно-видавничий комплекс ”Деснянська Правда”, 1996. – 204 с.). В 1996 році опубліковано колективну працю, присвячену вже суто споживчій кооперації України (Аліман М.В., Бабенко С.Г., Гелей С.Д. та ін. Історія споживчої кооперації України: Підручник для студентів кооперативних вузів. – Львів: Укоопспілка, інститут українознавства НАНУ, 1996. – 383 с.).

Інтерес до питань історії кооперативного руху в Україні виявився після 1991 року також через появу низки дисертаційних досліджень присвячених кооперативній тематиці. Серед яких – дисертації присвячені сільськогосподарській та кредитній кооперації України та її окремих регіонів, автори яких: І.П. Прокопенко, А.О. Пантелеймоненко, І.І. Бутенко та В.М. Власенко торкаються питання взаємозв’язку споживчої кооперації з іншими формами кооперативного руху (Прокопенко І.П. Сільськогосподарська кооперація у суспільно-політичному житті України (1880-поч. 30-х рр.): Дис... канд. істор. наук: 07.00.01. – К., 1992. – 204 с.; Пантелеймоненко А.О. Сільськогосподарські товариства України: зародження, основні напрямки діяльності і значення (2-га половина ХІХ – поч. ХХ ст.): Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.01.04 / Київський університет ім. Тараса Шевченка. – К., 1994. – 20 с.; Бутенко І.І. Сільськогосподарська кооперація Півдня України другої половини ХІХ – початку ХХ ст.: Дис... канд. істор. наук: 07.00.02. – Херсон, 1994. – 198 с.; Власенко В.М. Кредитна кооперація Лівобережної України (2-га пол. ХІХ ст. – поч. ХХ ): Дис... канд. істор. наук: 07.00.01. – Х., 1998. – 232 с.). Дисертаційне дослідження О.В. Двойнінової виявилось корисним для нашої роботи тому що, в ньому крім інших аспектів розкриваються засади функціонування споживчих товариств Правобережної України з урахуванням впливу на них столипінської аграрної реформи (Двойнінова О.В. Кооперація в сільському господарстві Правобережної України (1906 р. – лютий 1917 рр.): Дис... канд. істор. наук: 07.00.01. – Луцьк, 2004. – 205 с.).

Отже, окремі аспекти з історії споживчої кооперації на Лівобережжі в зазначений період висвітлювались у працях вчених – економістів, аграрників та істориків. Проте більшість цих досліджень присвячені розвитку кооперативного руху і окремих його галузей в Російській імперії в цілому і на території України зокрема. Але ці аспекти, а саме: соціальний склад, кількість і поширеність кооперативів та ін. стосувались великих економіко-політичних регіонів: всієї Російської імперії, чи – Наддніпрянської України. Дисертаційні ж дослідження новітньої доби стосувались інших форм кооперативного руху чи інших регіонів України.

Таким чином, представлений огляд історіографії дає нам можливість побачити, що комплексна наукова праця, яка була б присвячена розвитку споживчої кооперації на Лівобережній Україні у другій половині ХІХ ст. – на початку ХХ ст., її місцю і ролі в народногосподарському житті як регіону, так і країни в історичному аспекті, до цього часу ще не з’явилася.

У другому підрозділі – проаналізовано джерельну базу дослідження, яка формувалась відповідно до мети і завдань дослідження. Її можна поділити на три великі групи – це друковані документи, матеріали тогочасної преси та архівні джерела.

Серед друкованих документів слід перш за все виділити звіти та збірники державних установ (Отчёт Постоянной Комиссии по делам Потребительных обществ за 1897 г. – СПб., 1898.; Те ж саме... за 1902 г.; Торговля и промышленность Европейской России по районам. Вып. Х. Юго-западная земледельческая и промышленная полоса. – СПб., 1903-1904 – 224 с.) В них містились дані про кількість і характер діяльності споживчих товариств як в цілому по всій Російській імперії, так і по окремим регіонам, а також дані про кількість торгових закладів країни, які допомогли нам з’ясувати місце споживчої кооперації Лівобережжя України у торгівельній мережі регіону.

В наступну групу можна виокремити збірники, що видавались окремими спілками споживчих товариств і характеризували стан розвитку споживчої кооперації в районі діяльності спілки (Полтавська спілка Споживчих товариств. Відчіт за 1917 р. – Полтава, 1918. – 73 с.; Таблицы средних справочных цен и средних цен Потребительных Обществ по районам Евр. России на 1-ое июня 1915 г. – По данным анкет Всеросийского Союза Городов и МСПО. – М., – 17 с.).

Надзвичайно цінними джерелами з історії споживчої кооперації для написання даного дисертаційного дослідження виявились друковані матеріали різноманітних земських установ, в яких у різній мірі відображено діяльність споживчих товариств досліджуваного регіону (Статистический ежегодник Полтавского губернского земства на 1913 г. – Полтава, 1916. – 254+131 с.; Обзор экономических мероприятий Харьковского земства и протоколы заседаний губернского экономического совета с 1903 по 1906 год. Сост. М.Ф. Крамаревский. – Харьков, 1906. – 197 с.; Краткий очерк экономических мероприятий земств 23 губерний Росссии (1865-1893 гг.).– Полтава, 1894. – 246 с.).

Іншою важливою групою друкованих документів є матеріали кооперативних з’їздів і нарад, які дозволили дисертанту більш точно визначити ті проблеми, які турбували представників споживчої кооперації регіону (Второй Всероссийский съезд по кооперации в г. Киеве 1-7 августа 1913 г. Труды. – Вып.1. Общее собрание съезда. – К., 1915. – 228 с.; Первый Всеросийский съезд представителей кооперативных учреждений в Москве 16-21 апреля 1908 г. – Труды. – М., 1908. – 561 с.).

Дуже багато найрізноманітніших свідчень про діяльність кооперативів та їх спілок в регіоні, про специфіку взаємодії різних форм кооперацї та ін. автор почерпнув із матеріалів періодичних видань. Це такі журнали як: “Муравейник-Комашня”, “Наша кооперація”, “Українська кооперація”, “Вестник кооперативных союзов”, “Наше дело”, “Вестник кооперации”, та газети: “Южно-русская сельскохозяйственная газета” та ін. Окремо варто відмітити регіональні періодичні видання, присвячені здебільшого питанням кооперативного розвитку Лівобережної України: “Хлибороб”, “Хуторянин”, “Черниговский кооператор”, “Южно-русский потребитель”, “Черниговская земская неделя”, “Селянин”, “Рілля”.

Найбільш важливу групу джерел для дослідження становлять документи архівних фондів, які зберігаються в Центральному державному історичному архіві, Центральному державному архіві вищих органів влади і державного управління України, в Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського та Державних архівах: Полтавської, Харківської, Чернігівської області та у відділі ДАЧО в м. Ніжині. У фондах цих державних установ зберігаються матеріали про діяльність споживчих товариств Лівобережної України: їх статути, облікові книги, щорічні звіти. Так, фонд № 1111 (ПОЮР), який знаходиться в ЦДІАК, містить надзвичайно велику групу матеріалів з діяльності споживчих кооперативів Харківської губернії і частково Полтавської. Це і звіти товариств, і дані про їх соціальний склад, інші дані, що містяться у звітах інспекторів ПОЮР. Не менш важливе значення мають інші фонди ЦДІАК: це фонд № 1680 (Канцелярія Харківського губернатора в справах друку) та фонди губернських жандармських управлінь Лівобережжя та районних охоронних відділень, де знаходяться матеріали про діяльність споживчих товариств у фондах: Ф. № 325 (Помічник Начальника Полтавського ГЖУ в Лубенскому та ін. повітах), Ф. № 321 (Розшуковий пункт при Полтавському ГЖУ), Ф. № 1439 (Чернігівське ГЖУ), Ф. № 705 (Південно-східне районне охоронне відділенн) та Ф. 276 (Південно-Західне районне охоронне відділення). Ці матеріали свідчать про кількість споживчих товариств, їх особистий склад та загальні збори окремих кооперативів. При роботі в ДАЧО були використані фонди: № 132 (Чернігівська казенна палата) і № 145 (Чернігівське губернське у земських і міських справах присутствіє), в ДАПО – Ф. № 772 (Лубенський міський громадський комітет, м. Лубни Лубенського повіту Полтавської губернії); в ДАХО – Ф. № 3 (Канцелярія Харківського губернатора) і № 29 (Харківське губернське в справах про товариства та спілки присутствіє); Ніжинському відділі ДАЧО – Ф. № 1417 (Ніжинська споживспілка), № 6334 (Ніжинська спілка кредитних та виробничих кооперативів, м. Ніжин, Ніжинського району, Чернігівської обл.) і № 1369 (Мартинівське споживче товариство, с. Мартинівка, Борзнянського повіту Чернігівської губернії); в ЦДАВО – Ф. № 3795 (Українська Господарська Академія в Подєбрадах та організації при ній) і № 206 (Південне управління Центроспілки). Ці фонди характеризують, як стан споживчої кооперації, так і стан співпраці земств із споживчою та іншими формами кооперації та ін. Особиста переписка засновників та діячів споживчої кооперації Лівобережжя Балліна М.П., Козлова В.С., що знаходится в Інституті рукопису НАН України (Ф. № 10, № 22 і № 326), дозволила нам з’ясувати окремі аспекти з досліджуваної тематики. Деякі із використаних автором архівних справ було вперше введено в науковий обіг.

Всього в роботі було використано 20 фондів шести архівних установ та Інституту рукопису НАН України.

Отже, аналіз джерельної бази дослідження з теми “Споживча кооперація на Лівобережній Україні в другій половині ХІХ ст. – на початку ХХ ст.”, доводить, що вона має перспективи до подальшого дослідження, а наявної джерельної бази цілком достатньо для її розкриття.

У другому розділі “Споживча кооперація Лівобережної Україні в другій пол. ХІХ ст. – 1905 рр.” - виділено 2 підрозділи.

У першому – “Передумови виникнення та особливості діяльності перших споживчих товариств 1860-70-х рр.” – розкриваються економічні та соціальні передумови виникнення споживчої кооперації в регіоні. В першу чергу це результати селянської реформи 1861 р., які виразились у збільшенні частки товарно-грошових відносин, зростанні чисельності мешканців міст та змінах у становій структурі населення регіону. При цьому мав місце недостатній розвиток інфраструктури регіону: шляхи сполучення, транспорт, які не забезпечували безперебійний рух товарів, що спричиняло значні цінові коливання.

Розкриваються також ідейні передумови виникнення споживчої кооперації. Ідеї споживчої кооперації із Західної Європи поширились на Лівобережну Україну з допомогою активної пропагандистської і наукової роботи М.І. Зібера, В.С. Козлова, М.П. Балліна, які були першими популяризаторами споживчого кооперування не тільки в досліджуваному регіоні, але і в країні.

Розглядаються аспекти діяльності перших споживчих товариств регіону. Протягом 60-70-их рр. ХІХ ст. їх кількість в регіоні була невисокою і не перевищувала дев’яти товариств. За соціальним складом вони були в основному чиновницькими і створювались виключно в містах та містечках (Чернігів, Харків, Борзна, Куп?янськ, Ізюм та ін.), не поширюючись в даний період на сільську місцевість. Пайовики та члени правління цих товариств походили із відносно матеріально забезпечених верст населення і не мали нагальної необхідності у здешевленні власних споживчих видатків. Звідси – поступова втрата інтересу до справ товариства, і як наслідок – зменшення прибутків, помилки в закупівельній політиці і погіршення балансових показників.

У другому підрозділі – “Причини занепаду споживчої кооперації в регіоні у 70-80-х рр. ХІХ ст., та її відродження в 90-х рр. ХІХ ст. – 1905 р.” – розглядаються причини кризи в споживчій кооперації в 70-80-х рр. ХІХ ст.

Проаналізовано недоліки статутів перших споживчих товариств, які полягали у їх невідповідності т.зв. “рочдельським принципам” та помилки в господарській діяльності, які і призвели до їх занепаду та до кризових явищ в споживчій кооперації регіону.

Аналізуються економічні передумови відродження і росту споживчих товариств у 90-х рр. ХІХ ст. – 1905 р., серед яких виділяються зростання цін на товари першої необхідності, пов’язане із голодом та збільшення частки товарно-грошових відносин в регіоні. Серед інших причин – виокремлюється запровадження урядом т.зв. “зразкового статуту”, за яким спростилась процедура відкриття споживчого товариства. Проаналізовано окремі статті цього статуту, виходячи з того, який вони вплив мали на розвиток споживчої кооперації.

У третьому розділі “Розвиток споживчої кооперації в 1906-1914 рр.” - виділено 4 підрозділи.

У першому – “Передумови нового піднесення та вплив столипінської аграрної реформи на розвиток споживчої кооперації регіону” – аналізуються фактори, що вплинули на зростання споживчої кооперації в зазначений період, серед яких, крім суто економічних, виокремлюється – зростання суспільно-економічної активності населення пов’язане із революційними подіями 1905-1907 рр.

В цьому підрозділі розглядається економічне підґрунтя піднесення споживчої кооперації: а саме – на основі досліджень бюджетів селянських господарств окремих районів Лівобережної України (Хорольський повіт Полтавщини та Старобільський повіт Харківщини) робиться висновок про сприятливе соціально-економічне підґрунтя для розвитку споживчої кооперації регіону в зазначений період.

Розглядається вплив столипінської аграрної реформи на розвиток споживчої кооперації регіону. Виходячи із аналізу динамічних рядів та числових співставлень порівнюються особливості впливу столипінської реформи на Лівобережній Україні на різні гілки кооперативного руху: в першу чергу – на кредитну та споживчу кооперації. Виявлено, що вплив столипінської аграрної реформи на розвиток споживчої кооперації Лівобережної України в зазначений період не мав такого яскраво вираженого позитивного характеру, як, скажімо на розвиток кредитної кооперації. І навіть більше – окремі результати столипінських перетворень (зменшення частки малоземельних господарств та ін.) звужували соціальну та економічну базу споживчої кооперації регіону.

У другому підрозділі – “Спілкове будівництво споживчої кооперації та особливості її діяльності в 1906-1914 рр.” – розглядається розбудова спілкових установ споживчої кооперації регіону, що виявилася у створенні дрібно-районних спілок, які виконували в основному функцію об’єднання закупок і діяли нетривалий час.

Особлива увага в даному підрозділі приділена об’єднанню ПОЮР (Товарищество потребительных обществ Юга России), що було єдиною спілкою, яка претендувала на загально-регіональне значення. Проте в перші три роки діяльності (1912-1914 рр.) спілка поширювала свою діяльність в основному на Харківщину. Результатом її діяльності в ці роки стало збільшення кількості споживчих товариств в Харківській губернії.

Аналізуються особливості балансових показників, соціального складу споживчих товариств Лівобережжя та їх ціновий вплив на довколишню округу. Серед особливостей діяльності споживчих товариств регіону в зазначений період, варто перш за все виділити високий відсоток продажу краму в борг, низьку мобільність грошових обігів споживчих крамниць і як наслідок – багато товариств працювали на межі рентабельності, балансуючи на грані банкрутства. Більшість товариств були малочисельними, до складу яких входили переважно малоземельні селяни, які не мали можливості сплатити високі пайові внески, і через часту відсутність живих грошей змушені були брати товар в кредит, що негативно позначалось на балансових показниках споживчих товариств. Проте ці негативні прояви в діяльності споживчої кооперації регіону сповільнювали, але не зупинили поступальне зростання кількості споживчих товариств. За допомогою архівних джерел і матеріалів періодики показано сприятливий вплив новоствореного сільського чи містечкового споживчого товариства на стабілізацію і зниження цін в довколишній окрузі. В досліджуваний період, за соціальним складом споживча кооперація Лівобережжя набуває вираженого селянського характеру.

У третьому підрозділі – “Взаємодія споживчої кооперації з іншими формами кооперативного руху у світлі постанов кооперативних з’їздів” – розглядається співробітництво споживчої кооперації Лівобережжя з іншими формами кооперативного руху: в першу чергу із кредитною кооперацією, як найбільш поширеною і фінансово самодостатньою в регіоні. Увага акцентується на надзвичайній економічній корисності співробітництва споживчих товариств з іншими формами кооперативів.

Питання співпраці споживчих товариств з іншими формами кооперативного руху знайшло яскраве відображення у робочих програмах, резолюціях і постановах кооперативних з’їздів та нарад. Розглянуто рішення, постанови та рекомендації цих з’їздів, виходячи із особливостей розвитку споживчої кооперації Лівобережної України. Доведено, що проведення з’їздів слугувало більш тісному згуртуванню кооперативної громадськості регіону у вирішенні нагальних проблем розбудови споживчої кооперації.

У четвертому підрозділі – “Земства і споживча кооперація в досліджуваний період” – розглядається ставлення губернських та повітових земських організацій до споживчої кооперації регіону.

В багатьох випадках ініціаторами створення споживчих товариств виступали земства чи їх представники: земські агрономи, лікарі. На основі наведених матеріалів, робиться висновок про недостатню увагу і фінансову підтримку з боку земств споживчій кооперації регіону у порівнянні із кредитною. Переважала в основному консультаційно-дорадча та освітня допомога споживчій кооперації. Аналізуються причини подібної політики земств.

У четвертому розділі “Динаміка споживчої кооперації на Лівобережній Україні у 1914-1917 рр.”” - виділено 2 підрозділи.

У першому – “Специфіка змін в діяльності кооперативів та спілкових організацій споживчих товариств з початком Першої світової війни.” – розглядаються зміни в розвитку споживчої кооперації регіону зумовлені участю Російської імперії в Першій світовій війні.

Аналізуються причини прискореного розвитку споживчої кооперації регіону під час Першої світової війни, обумовлені трансформацією соціально-економічних відносин у воєнний час. Серед факторів, що сприяли зростанню споживчої кооперації, слід виділити товарний дефіцит та ріст цін на товари першої необхідності. Збільшення кількості споживчих товариств відбувалось в усіх трьох губерніях досліджуваного регіону, проте найбільший темп приросту ми фіксуємо на Харківщині, хоча за кількістю споживчих товариств ця губернія була на останньому місці в регіоні. Примітно, що кредитна кооперація має в цей період набагато менший темп приросту як по кожній губернії регіону, так і в Лівобережній Україні в цілому. Це доводить надзвичайну затребуваність саме споживчих товариств в порівнянні з іншими формами кооперативного руху в період 1914-1917 рр.

На основі архівних та інших джерел, розглядається участь споживчих товариств регіону в боротьбі із дорожнечею і товарним дефіцитом. Зосереджується увага на діяльності двох найбільших об’єднань споживчої кооперації регіону. Аналізуються причини їх успішної діяльності, серед яких виділяється вдала співпраця із місцевими органами влади по подоланню кризових явищ на споживчому ринку в умовах товарного дефіциту. Так, в районі діяльності Полтавської Спілки ціни понизились в середньому на 5-20 %.

Підсумовується що, споживча кооперація в досліджуваному регіоні під час Першої світової війни виходить на перше місце в кооперативному русі, як за кількісними, так і за якісними показниками і стає домінуючою силою кооперативного будівництва регіону. Темп приросту кількості споживчих товариств Лівобережної України в період 1914 - 1917 рр. склав 114,1 %, що є найбільшим показником в зазначений період серед усіх регіонів України.

У другому підрозділі – “Співпраця споживчих товариств з іншими кооперативними установами регіону та діяльність “змішаних кооперативних спілок” – розглядається співпраця споживчих товариств регіону з іншими видами кооперативів, як у вигляді окремих заходів, так і у вигляді створення спільних об’єднань – Чернігівське, Ніжинське, Кролевецьке та ін, необхідність у створенні яких гостро постала саме під час Першої світової війни.

На основі досліджених джерел і літератури, серед яких значне місце займають архівні матеріали, здійснено аналіз торгово-посередницьких операцій т.зв. “змішаних” спілкових об’єднань Лівобережної України. В основному ці об’єднання займались скупкою сільськогосподарської продукції населення та її збутом. Досвід діяльності і знання товарного ринку з боку споживчих товариств поєднувались в таких спілкових об’єднаннях із наявністю грошових ресурсів з боку кредитної кооперації. Створення і діяльність “змішаних” кооперативних спілок виявили свою корисність і затребуваність в непростій економічній ситуації воєнного часу.

У висновках дисертації підведені головні підсумки дослідження, які виносяться на захист.

· Виникнення перших споживчих товариств пов’язано, як із соціально-економічними змінами, що відбулись в регіоні у зв’язку із реформами 60-х рр. ХІХ ст., так і з певними суспільними настроями, що були спричинені поширенням серед освічених верств населення кооперативних ідей із Західної Європи. Ці товариства не мали такого міцного економічного підґрунтя, як в Західній Європі. Вони за своїм соціальним складом були в основному чиновницькими, заснування яких пов’язано насамперед із “модною ідеєю”, а не з економічною необхідністю. Саме через це всі перші споживчі товариства Лівобережжя були закриті в кінці 60-х – 70-х рр. ХІХ ст. і не поширились на селянське середовище.

· Відродження споживчих товариств в регіоні починається в 90-х рр. ХІХ ст. і пов’язане в першу чергу із економічними чинниками: зростання товарного споживання з-за збільшення кількості населення, неврожаї, які спричиняли економічну нестабільність та підвищення цін в усіх регіонах країни. Всі ці фактори і викликали необхідність створення споживчих товариств серед широких верств населення регіону. Крім того поширенню цієї форми кооперативів в регіоні сприяло спрощення процедури їх заснування за допомогою т.зв. “зразкового статуту” 1897 р. І нарешті, саме в цей період споживча кооперація краю набуває виразного селянського характеру, який, з часом лише посилюється.

· Розвиток споживчої кооперації в період 1906-1914 рр. відбувався в умовах проведення столипінської аграрної реформи. Більшість дослідників кооперативного руху відмічали, що вона позитивно позначилась на розвитку кооперативного руху в тому числі і споживчої кооперації. На нашу ж думку вплив столипінської аграрної реформи необхідно розглядати окремо на різні гілки кооперативного руху. На основі наведених матеріалів про результати реформи, які відповідним чином відбились і на споживчій кооперації та на підставі порівняння темпів приросту різних гілок кооперативного руху під час здійснення цих перетворень ми дійшли висновку, що вплив столипінської аграрної реформи на розвиток споживчої кооперації Лівобережної України в зазначений період не мав такого яскраво вираженого позитивного характеру, як, скажімо, на розвиток кредитної кооперації. І навіть більше – окремі результати столипінських перетворень звужували соціальну та економічну базу розвитку споживчої кооперації регіону. Тому за рівнем і темпами розвитку вона відстає від найпоширенішої форми кооперативного руху на Лівобережжі – кредитної. Незважаючи на позитивну динаміку зростання кількості споживчих товариств досліджуваного регіону, були в середовищі споживчої кооперації і певні проблеми: продаж краму в борг, відсутність чіткого обліку та діловодства, недосвідченість та низький фаховий рівень керівництва великої частини споживчих товариств. Крім того в досліджуваний період споживча кооперація привертає все більшу увагу земських установ регіону, які вбачають в ній один із засобів покращення матеріального становища простого народу. Проте співпраця земств зі споживчою кооперацією Лівобережжя мала скоріше епізодичний характер, ніж планомірний; переважало консультаційно-дорадче сприяння, а не фінансова підтримка. Саме в цей період споживча кооперація регіону переходить на якісно новий рівень розвитку: починається розбудова спілок і посилюється співпраця з іншими формами кооперативного руху регіону, в першу чергу із кредитною та сільськогосподарською коопераціями. Необхідність об’єднання споживчих товариств в спілки та посилення їх співпраці з іншими формами кооперативного руху обґрунтовувалась